Михайло Олійник - поет Херсона, якого загартувала війна

Література рідного краю. Михайло Олійник, херсонський спортсмен та поет

Тренер з гирьового спорту, письменник, поет Михайло Олійник залишався на рідній Херсонщині як під час повномасштабного вторгнення, так і під час окупації та звільнення. Як він пережив окупацію рідного міста, при цьому писав вірші, присвячені Херсону, про деокупацію

Поетична збірка «Незламний Херсон» Михайла Олійника. Михайло Олійник – чемпіон світу з гирьового спорту, тренер, інспектор муніципальної варти і відомий херсонський поет, чий творчий шлях відзначений глибокими переживаннями, народними темами та гідністю, яку він вкладає в кожне своє слово. Його поетичні збірки, написані в складні для країни часи, завжди відображають внутрішню боротьбу, прагнення до волі та спогади про зболені, але не скорені серця. Однією з таких значущих робіт є перша збірка з циклу поезій про будні міста і його мешканців на лінії вогню «Незламний Херсон» (2023), видана в умовах війни та, попри все, насичена надією, стійкістю та глибоким почуттям відданості рідній землі.

Михайло Олійник знайшов спосіб підтримати дух земляків під час російської окупації міста. Попри небезпеку, він щодня публікував у соціальних мережах вірші про Херсон та Україну, даруючи надію своїм читачам. Ці поезії, народжені в темні часи окупації, згодом стали основою для збірок, виданих після звільнення міста. Нема куди бігти зібравши всі речінема куди бігти зібравши всі речініхто не чекає мене за кордономхоч при́йме Європа таку мою втечута я залишаюся з рідним Херсономкуди ж мені бігти стежки і поляяк вас залиши́ти у розпалі битвия тут народився праотча землячекає моєї святої молитвихай янголи ду́ші тримають надійнов маленькому місті своїх не зрікаюсьмій рідний гарячий нескорений південьхай як там не буде а я залишаюсь нема куди бігти зібравши всі речініхто не чекає мене за кордономнадіюсь на крила весняно лелечінад рідним до болю у серці Херсоном                                          15.03.2022

«Взагалі я не шукаю теми для поезії, я бачу із дописів людей, які читаю на Фейсбук, Телеграм, інших інтернет-каналах, соцмережах. Мене надихають їхні дописи про рідну Батьківщину, про наш Херсон, про вулиці та інших людей, мотиваційні історії. Це мене надихає. Я навіть в книгах вказую, що цей вірш з'явився завдяки допису такому чи іншому. Я дякую, що такий короткий екскурс, можливо, фраза якась з контексту цього допису, спонукала мене, мотивувала написати вірш», – говорить Михайло Олійник.

Моя Гаврилівська земля(розділові знаки поставила душа так, як сприймала)Моя гаврилівська земля Твій біль, як свій завжди приймаю Пробита пострілами смерті. Ніколи серцем не зрікаюсь. Тобою, рідна моя, я Живи, тримайся, рідний краю,Живу і дихаю уперто. Бо я за тебе теж тримаюсь. В моїх натруджених вже венах 20.01.2023 Твої стежки, дерева й трави. Мій двір квітучий та зелений,Такий привітний і ласкавий.І подих Ганівської балки,І шепіт вітру над Дніпром,Твої тюльпани та фіалки. В заході сонця за селом.

Особливістю творчого стилю віршів митця, які з легкої руки пана Вадима Ярового отримали назву вірші-олійники, є те, що вони – без розділових знаків, а всі слова, крім власних назв, написано з малої літери. Такий прийом дає можливість читачеві самостійно визначити інтонацію та ритміку, на власний розсуд розставити акценти. Вірші поета не просто швидко набули популярності – деякі з них стали дуже чуттєвими піснями. Згадаймо «Я проїду Антонівський міст» і «Назад додому». Пісні про незламних херсонців та місто почали з'являтися ще під час окупації і майже одразу залунали й на тимчасово окупованій лівобережній Херсонщині.

“Таке у нас життя. З однієї сторони й обстріли, а з іншого сонечко вийшло, грають діти, п'єш каву. Люди, які в таких ситуаціях не були, не можуть зрозуміти цю паралельну реальність”. я живу тут із першого подихуя живу тут із першого подиху,в мене в серці херсонська прописка,бо невтомно всміхаюсь від подиву,мій Херсон – моя рідна колиска. бо мене він затягує стéжками,що у снах знов приходять мені.обіймає так ніжно Олешками,світить сонцем у Гопрах всі дні. так колише мене Лепетихоючерез річку у рідне село,поведе мене стежкою тихою,де дитинство казкове пройшло. кличе в гості мене Воронцовкою,кавунами дивує весь вік. Бериславом манить і Каховкоюі на море везе нас усіх. омивай Арабатською Стрілкою,клич в лимани свої й острови,будь у полі трудящою бджілкою,килимком у степу із трави. тут живу до останнього подиху,в серці тільки Херсонська прописка,бо невтомно всміхаюсь від подиву,краю мій – моя рідна колиска. 01.03.2023

Більшість поезій про Херсон написані автором під час дев’ятимісячної окупації міста росіянами і розповідають про незламність херсонців у боротьбі за свободу. Та все ж, за словами Михайла Олійника, до збірки увійшли «...здебільшого вірші не про окупацію, це вірші про час звільнення і час після звільнення, десь до квітня місяця. Це наші відчуття, переживання, вибухи, артобстріли, загибель людей, життя у нашому місті». Ця поезія також – про красу херсонського краю, безкраї степи, Дніпро, пшенично-кавунові поля, рідну мову, про почуття та мрії. Для херсонців поезії Михайла Олійника – не просто сильні, а, насамперед, – дуже близькі, бо створені на їхній землі і з великою любов’ю до маленької Батьківщини.

міняю Ей-Ріяд на Кізомиспіски пустель на свіжу полуницюде верб зелених дах схилився вниздо річки що ночами мені снитьсясади в пісках міняю на Херсонде мама у квартирі і бабусяя з ними як приїду на мільйонсмачної кави у розмовах не нап’юсяпримарний світ багатства та ілюзійна щедрість за столом тісних квартирна сміх дітей на зустріч в колі друзіві врешті-решт на щастя і на мирмоєму місту шлю палкий привітя кожну мить в думках додому линуяк хочеться кричати на весь світміняю Ер-Ріяд на Україну 23.03.2022

Як із речення — я розповім вам про Херсон, — може народитися такий довжелезний вірш? Незрозуміло... Мабуть, Херсон впливає на написання віршів Михайло Олійник У шумі вибухів щоденнихпід вий сирен і крик вороня розповім тобі буденнопро мій Херсон. Це буде зовсім ненапряжно,це як в душі розмова з Богом,буває тут і лячно й страшноале недовго. А ранок мій, як хочеш знати,буває в другій,в третій ночі,коли виспівують гарматиі фосфор в очі. Я не здригаюся в цім горі,роблю на кухні звично каву,молюсь на стіни в коридорі —тут маю право.І так до ранку вже не сплю,сиджу і висну в телефоні,пишу усім, кого люблю,хто тут —в Херсоні. Такі ранкові в мене квоти:сніданок,душ —уся потреба,знов чимчикую на роботу,бо жити треба. Сьогодні знов добова зміна,гризе плече важезний бронік,десь недалеко свистять міни,це тут —в Херсоні. Назустріч вишні і каштани,на зустріч небо і на сонці,йдуть люди, сповнені пошани,це ми —херсонці.

Шаную кожний подих вітруі кожну посмішку ласкаву,тут роблять ніжні і тендітнівелику справу. Ми йдем до шкіл і до лікарень,нам треба жити і творити,сьогодні хтось зазнав поранень —нас не спинити.І в цій шаленій круговертія гвинтик цілої системи,ми ходим між життям і смертю,ми все пройдемо. Загасить вечір всі тривоги,але не стихнуть звуки бою,ще день один до перемогив нас за спиною. Ну як тобі?Скажи — не дуже,буває й гірше на Землі,але затям собі мій Дружеми на нулі. Тепер ти точно будеш знати,що вдень ,чи в другій,в третій ночізавжди виспівують гарматиі фосфор в очі.І в шумі звуків невагомихпід вий сирен і крик воронти запитай своїх знайомих,як там Херсон,як там Херсон.

“Всі чогось чекають зараз. А не треба чекати — треба щось робити. Перемога нам не впаде з неба. Треба докладати максимальних зусиль для Перемоги. Я бачу, що суспільство вже втомилось, особливо та частина, яка геть нічого не робить. Нам треба акумулювати всі свої сили на Перемозі, а не на очікуванні”, — каже Михайло Олійник, який сьогодні служить у війську.