Мислення молодших школярів. Яке воно?

Мислення молодших школярів. Яке воно?

                                                                              Меденець Поліна Іванівна.

                                                                              Вчитедь початкових класів.

                                                                              Червоноіванівський ліцей.

                                                                              Кам'янський район.

                                                                              Дніпропетровська область.

            У педагогічній психології проблема мислення — це одна з найактуальніших проблем. Вона органічно пов'язана з проблемою засвоєння і застосування учнями знань в практичній діяльності. Вивчаючи мислення молодших школярів, можна завжди простежити діапазон їх можливостей у засвоєнні знань, бо саме за допомогою мислительної діяльності учні набувають нових знань та нових способів дій.

           За час навчання учнів у початковій школі мислення школярів зазнає великих змін. Від моменту вступу до школи і до переходу в середні класи воно змінюється як в аналітико-синтетичному плані, так і за формою умовисновків.         

          Початковим моментом розвитку мислительної діяльності дітей молодшого віку вважається наявний у них особистісний досвід. Знання, які діти набули в дошкільному закладі, є тією важливою основою, від якої необхідно вчителю відштовхуватися. Мислення дітей трактувалось та і вданий момент трактується як наочно-дійове і наочно-образне, а логічні форми розвиваються у дітей вже на більш пізніх етапах навчання.

           То як же треба ставитися до мислення як до форми людського пізнання?

   Можна розглядати його як :

           міру пізнання;

           процес пізнання;

          форму розумової діяльності.

Існує залежність розвитку мислительної діяльності між змістом і організацією навчання. Саме в умовах навчання створюється можливість підвищення ефективності засвоєння дітьми знань. В будь-якому процесі пізнання людина виконує якісь дії з пізнавальним матеріалом. У мисленні ці дії є особливо складними. І успіх мислительної діяльності залежить від наявності у людини тих знань, якими вона має скористатися для розв'язання поставленої задачі, від спеціальних умінь, способів виконання розумових дій, операцій порівняння, а також від бажання насправді пізнати те, що їй невідомо. Ці особливості характеризують мислення як специфічну розумову діяльність людини.

          Яскраві образи та конкретність дитячого мислення пояснюється перш за все бідністю дитячого досвіду. За кожним словом дитина уявляє тільки той конкретний предмет, з яким коли-небудь стикалась (навіть коли розглядала ілюстрацію), а не як групу предметів, включених дорослими і ті уявлення, якими вона оперує. Адже дитині ще немає що узагальнювати. Вона використовує лише наочний одиничний образ з усіма ознаками і рисами (загальними для всіх однотипних предметів та індивідуальними, що властиві конкретному предмету). 

 Така конкретність дитячого мислення чітко постає і під час розв'язання математичних задач. Тому дуже часто дітей хвилює сюжетний бік задачі, а не ті дії, котрі необхідно виконати із даними числами.

          На відміну від практичного мислення, логічне мислення реалізується тільки словесним засобом. Давно вже склалося в розвитку інтелекту людини, що вона має роздумувати, добирати і застосовувати до тієї чи іншої задачі відомі їй правила, прийоми та дії. Дитина має порівнювати і встановлювати необхідні зв'язки, групувати різні предмети та розрізняти подібні. Це надзвичайно складна для дітей форма розумової діяльності. І перш ніж дитина засвоїть її, вона допускає ряд типових помилок. Вони виявляються в дитячих роздумах, і залежно від того, яке поняття засвоює дитина та як його використовує, складається характер побудови нею логічного судження.

          Вже ближче до четвертого класу діти починають звільнятися від впливу окремих, часто наочно поданих ознак предметів і починають усвідомлювати поняття про суттєві та головні ознаки.

        У процесі шкільного навчання мислення дітей продовжує розвиватися.  Головною рисою його стає спрямованість на оволодіння знаннями основ наук. Проте в самому процесі розвитку все ще дають про себе знати “старі” прояви, яких діти не можуть позбутися відразу. Так осмислення  деяких причин зміни явищ замінюється цільовими установками або зводиться до кінцевого  результату. Наприклад, на запитання “Чому у зайця під зиму шубка замість сірої стає білою?” більшість відповідає: “Щоб мисливець не застрелив”, “щоб лисиця не спіймала”, “щоб вовк не побачив”, “щоб на снігу ніхто не бачив”.

Або відповідаючи на запитання: “Чому рослини восени гинуть?”, діти відповідають:  “Тому, що ніхто не поливає”, “тому, що стало холодно” та ін.

Такі пояснення зрідка ще бувають і в учнів п'ятого класу, хоча за логікою речей рівень знань на цей період дає їм змогу  побачити загальну закономірність — зміна умов навколишнього середовища призводить до змін у житті рослин і тварин.

          І тільки з допомогою вчителя, в умовах спільного виконання практичних дій і теоретичного усвідомлення школярі “позбуваються”  прив'язаності до конкретних ситуацій та навчаються встановлювати логічні зв'язки між причинами та наслідками, частиною і цілим, простором і часом.

       По суті оці точки зору зводяться до загального твердження про те, що мислення молодших школярів відрізняється дієвістю (до початку навчання),

образністю ( під час навчання) і появою початкових форм абстрактного мислення (до кінця навчання в початкових класах).

         Слід пам'ятати, що у дитини логічне мислення слабо розвинене і ті зв'язки між явищами, які для дорослих цілком очевидні, для дитини не мають ніякої цінності, тому дорослі повинні донести дітям той світ, у якому вони живуть.

         Вивчення і виявлення найблагополучніших умов формування мислення учнів молодшого шкільного віку не закінчується, воно буде вивчатися постійно.