Мистецька мозаїка (посібник)

Про матеріал
Шубківський ліцей Білокриницької сільської ради Рівненського району Рівненської область Мистецька мозаїка Вчитель образотворчого мистецтва Бондарчук Я.А. 2022р. Автор-упорядник: Бондарчук Я.А. Навчально-методичний посібник «Мистецька мозаїка» Рецензент: Василькова Л.Д. – заступник директора з навчально-виховної роботи, спеціаліст вищої категорії, старший вчитель. З метою впровадження Концепції «Нова українська школа», а також формування комплексу ключових, міжпредметних і предметних компетентностей учнів , розроблено посібник, який містить методичні рекомендації, конспекти уроків, виховні заходи . Рекомендовано вчителям образотворчого мистецтва. Посібник обговорено на засіданні методичної ради Шубківського ліцею та рекомендовано до використання, протокол № від ЗМІСТ 1.Вступ...............................................................................................2 2. Викладання образотворчого мистецтва………………………..4 3. Компетентнісний підхід. …………………………………….....8 4.Інтерактивні технології на уроках образотворчого мистецтва………….......................................................................15 5.Застосування комп’ютерної графіки на уроках образотворчого мистецтва . …………………………………..25 6. Типи уроків. …………………………………………………....30 7. Структура уроку образотворчого мистецтва. ………………..35 8. Схема самоаналіз уроку образотворчого мистецтва………...40 9. Калейдоскоп уроків. …………………………………………...42 10 Творча майстерня ……………………………………………..87 11. Поради молодому художнику. ………………………………91 12. Нетрадиційні техніки малювання. …………………………181 13. Словничок образотворчих термінів. ……………………….189 14. Вузлики на пам'ять. 14.1. Вірші про мистецтво. ……………………………………..209 14.2. Афоризми про мистецтво. ………………………………..222 15. Пишемо наукову роботу на МАН (поради та зразки робіт)225 16. Висновок. ……………………………………………………271 17.Бібліографія..............................................................................272 ВСТУП Образотворче мистецтво супроводжує людину упродовж усього життя, забарвлює йоговеселковими тонами, додає наснаги, фантазії... Уміймо бачити і дарувати красу! Учімося створювати її! І тоді світ неодмінно стане привабливішим, привітнішим та досконалішим... Працюючи з учнями вчитель образотворчого мистецтва повинен забезпечити особистісний розвиток учнів та збагатити їх емоційно-естетичним досвідом щодо сприймання навколишнього світу, розвитку їх художньо-практичної діяльності, а саме: - формувати культуру людських почуттів – любові, доброти, милосердя через сприймання творів мистецтва; - розвивати асоціативно-образне та просторове мислення, творчу уяву, зорову пам'ять, художній смак і творчі здібності; - формувати уявлення про сутність, види та жанри образотворчого мистецтва, особливості художньо-образної мови, відповідної термінології та художньо-практичні компетентності, готовність використовувати отримані знання у самостійній творчій діяльності; виховувати духовні та моральні ціннісні орієнтири у сфері образотворчого мистецтва, інтереси, смаки, потреби в творчості; національно-патріотичну свідомість та активну життєву позицію . Завдання кожного вчителя – допомогти учневі знайти себе в житті; пробудити чи розвинути в дитині те творче зернятко, яке є в кожному, тому що воно закладене там природою. Викладання образотворчого мистецтва У процесі виховання почуттів і творчого розвитку особистості урок образотворчого мистецтва в загальноосвітній школі відіграє незамінну роль. Він здатний увести учня у світ творчості, прилучити його до скарбів художньої культури, відчути радість від власної творчості. Загальною метою образотворчої освіти є розвиток у дітей високих естетичних ідеалів на основі особистісно-ціннісного ставлення до реального світу та творів мистецтва, здатності до сприймання, розуміння і створення художніх образів, формування потреб і здібностей до творчої самореалізації у процесі художнього осмислення світу . Головними завданнями предмета є: ознайомлення учнів з образотворчим мистецтвом як явищем духовної культури; розвиток художнього сприймання, асоціативно-образного мислення, уяви, фантазії, інтуїції, художнього смаку, здатності отримувати естетичну насолоду від творів образотворчого мистецтва, краси навколишнього світу; формування у школярів відчуття і розуміння художніх засобів виразності – колориту, форми, простору, композиції; розвиток відчуття ритму, фактури поверхні та індивідуальних творчих здібностей; зорового сприйняття й спостереження; засвоєння художніх технік та мистецької термінології; розвиток почуттєво-емоційної сфери, здатності емоційно відгукуватися на різноманітні вияви естетичного у навколишньому світі та мистецтві; формування духовних моральних цінностей, національно-патріотичної свідомості, художньо-естетичних смаків та інтересів; засвоєння загальнолюдських цінностей і закріплення в свідомості культурного досвіду людства; формування потреб до самореалізації через продуктивну художню творчість, художньо-естетичне наповнення навколишнього середовища у відповідності до вікових можливостей; виховання потягу до краси, радості життя та потреби його творчого оновлення. Уроки образотворчого мистецтва повинні сприяти розвитку художніх здібностей дітей (здатності до різних видів художньо-творчої діяльності: художнє бачення світу, оригінальність сприймання, підвищений інтерес до художньої діяльності, естетична позиція; здібності до зображувальної діяльності: здатність правильно оцінити форми, пропорції, положення предметів у просторі, світлотіньова чутливість, здатність відчувати виражальну функцію кольору, розвинута образна уява і пам'ять). Основними групами компетентностей, що потрібно сформувати на уроках образотворчого мистецтва є: пізнавальні – вміння бачити красу оточуючого світу, чуттєво-емоційне сприйнят¬тя творів мистецтва, виявлення пізнавальної активності; творчі – розкриття та реалізація творчих художніх здібностей; встановлення креативності як риси особистості; залучення до навчальних ігор; розвиток асоціативно-образного мислення; виявлення та активізація фантазії, уяви під час створення власних образів у художньо-практичній діяльності; участь у гуртках з образотворчого мистецтва; методологічні – розвиток поняттєво-логічного мислення; вміння ви¬значити мету, способи та організацію її досягнення; здатність до самоаналізу та самооцінки; компетентність саморозвитку (стимулювання пізнавального інтересу; залучення до виконання творчих завдань, до гурткової роботи); комунікативні – розуміння мови мистецтва як форми міжособистісного спілкування; розуміння почуттів інших лю-дей, різноманіття творчих проявів, бачень і розумінь дійсності; усний опис картини; участь у дискусіях; застосування вчителем інтерактивних методів з метою співнавчання та взаємонавчання; усвідомлення взаємозв'язку з однолітками і дорослими та від-повідальності під час виконання творчих робіт; інформаційні – формування вмінь користуватися художньою літературою, енциклопедіями, репродукціями картин художників; проведення екскурсій, відвідування музеїв, персональних виставок та творчих майстерень художників; стимулювання до знайомства з творчістю художників України з різних літературних джерел, до роботи з комп’ютером; формування вмінь користуватися новими інформаційними технологіями; світоглядні – сприйняття цілісної картини світу, формування загальнолюдських цінностей, поваги до традицій, звичаїв України; на основі оволодіння досягненнями національної культури стимулювання сприйняття та розуміння інших культур. Розвиток художніх здібностей на уроках образотворчого мистецтва можливий тільки в процесі засвоєння і практичного застосування спеціальних знань, умінь і навичок. Так, засвоюючи знання про передачу простору, світлотіні, кольорознавства, композиції, оволодіваючи графічними уміннями і навичками, школярі тим самим розвивають свої здібності до образотворчої діяльності. Тільки під час постійної, послідовної практичної діяльності в учнів можуть розвинутися художні здібності. Отже, потенційні можливості мистецтва стають реально формуючими факторами лише при умові художнього відношення особистості до самого мистецтва. А сформувати його і розвивати можливо тільки в процесі поступового, цілісного, неперервного навчання і виховання школярів на уроках образотвочого мистецтва. Компетентнісний підхід Дай мені рибку, і я буду їсти її весь день, навчи мене ловити рибку, і я буду їсти її протягом всього життя. Східна народна мудрість Актуальним завданням сучасної школи є реалізація компетентнісного підходу. Компетентнісний підхід - спрямованість навчально-виховного процесу на досягнення результатів, якими є такі ієрархічно-підпорядковані компетентності учнів, як ключова, загальнопредметна і предметна. Компетенція – суспільно визнаний рівень знань, умінь, навичок, ставлень у певній сфері діяльності людини. Компетентність – набута у процесі навчання інтегрована здатність особистості, яка складається із знань, досвіду, цінностей і ставлення, що можуть цілісно реалізовуватися на практиці. Ключова компетентність – спеціально структурований комплекс якостей особистості, що дає можливість ефективно брати участь у різних життєвих сферах діяльності і належить до загальногалузевого змісту освітніх стандартів. Ключові компетентності: вміння вчитися, загальнокультурна громадянська, здоров’язбережувальна, соціальна. Вміння вчитися - учень вміє вчитися, якщо він визначає сам або приймає мету, яку ставить вчитель, відповідно до неї планує і виконує необхідні дії, контролює та оцінює свої результати. Ядром цієї компетентності у є оволодіння школярами загально-навчальними вміннями і навичками: - навчально-організаційними; - загально-мовленнєвими; - загально-пізнавальними; - контрольно-оцінними. Загальнокультурна компетентність - здатність учня аналізувати та оцінювати досягнення національної та світової культури, орієнтуватися в культурному та духовному контексті сучасного суспільства, застосовувати методи самовиховання, орієнтовані на загальнолюдські цінності. Передбачає: духовно – моральні основи життя людини, особливості національної і загальнолюдської культури в побутовій і культурно – дозвільній сфері, культурологічні основи сімейних, соціальних, суспільних явищ, роль науки та релігії в житті, засвоєння наукової картини світу. Громадянська компетентність - здатність людини активно, відповідально та ефективно реалізовувати права та обов’язки з метою розвитку демократичного суспільства. Учень: усвідомлює свою належність до різних елементів природного, етно-соціального й соціально-культурного середовищ; знає свої права і обов’язки; екологічно мислить; бережливо ставиться до природи, до людей, до самого себе. Здоров’язбережувальна компетентність - здатність учня застосовувати в умовах конкретної ситуації сукупність здоров’язбережувальних компетенцій, дбайливо ставитися до власного здоров’я та здоров’я інших людей. Виявляється в таких ознаках: уявлення і поняття про здоров’я, здоровий спосіб життя та безпечну поведінку; усвідомлення здоров’я як вищої життєвої цінності; взаємозв’язок організму людини з природнім і соціальним оточенням; удосконалення фізичної, соціальної, психічної та духовної складових здоров’я; - дбайливе ставлення до свого здоров’я: здорове харчування, розпорядок дня, гігієнічний догляд за тілом, загартовування. Інформаційно-комунікаційна компетентність - здатність учня використовувати інформаційно-комунікаційні технології та відповідні засоби для виконання особистісних і суспільно значущих завдань. Передбачає: - здатність учня орієнтуватися в інформаційному просторі, володіти і оперувати інформацією; - вміння добувати, осмислювати, опрацьовувати та використовувати інформацію з різних джерел, користуватися різноманітною довідковою літературою. Соціальна компетентність - здатність особистості продуктивно співпрацювати з різними партнерами у групі та команді, виконувати різні ролі та функції у колективі. Учень вміє: - Проектувати стратегії свого життя з урахуванням інтересів та потреб різних соціальних груп, індивідумів, відповідно до соціальних норм та правил, наявних в українському суспільстві; - продуктивно співпрацювати з різними партнерами в групі та команді, використовувати різні ролі й функції в колективі, проявляти ініціативу, підтримувати та керувати власними взаєминами з іншими; - конструктивно розв’язувати конфлікти, досягати консенсусу, брати на себе відповідальність за наслідки вчинків. Загальнопредметні компетентності Міжпредметна компетентність - здатність учня застосувати щодо міжпредметного кола проблем знання, уміння, навички, способи діяльності та ставлення, які належать до певного кола навчальних предметів і предметних галузей. Міжпредметні естетичні компетентності - здатність орієнтуватися в різних сферах життєдіяльності, що формується під час опанування різних видів мистецтва. Предметними мистецькими компетентностями, у тому числі музичними, образотворчими, хореографічними, театральними, екранними, є здатність до пізнавальної і практичної діяльності у певному виді мистецтва. Реалізація компетентнісного підходу в образотворчому мистецтві. Метою художнього виховання засобами образотворчого мистецтва є формування і розвиток в учнів комплексу ключових, міжпредметних і предметних компетентностей у процесі опанування художніх цінностей та способів художньої діяльності шляхом здобуття власного естетичного досвіду. Головними завданнями курсу є: Формування - емоційно-естетичного досвіду учнів, культури почуттів, елементарних світоглядних орієнтацій та оцінних суджень, основ національної та громадянської свідомості; - особистісно-позитивного, художньо-естетичного сприйняття дійсності на основі емоційно-чуттєвого досвіду, здатності до художнього мислення та творчої активності; - художньої компетентності учнів у процесі засвоєння основ образотворчої грамоти; - елементарних умінь та навичок використовувати художні техніки та матеріали, засоби художньої виразності у власній творчій діяльності; розвиток - чуттєво-емоційної сфери, здатності розуміти та інтерпретувати твори мистецтва (у відповідності до вікових можливостей), оцінювати естетичні явища; - універсальних особистісних якостей та здібностей: образного мислення, уяви, фантазії, спостережливості, зорової пам’яті, художнього смаку та сприйняття кольору, форми, ритму, фактури поверхні тощо; - художньо-практичних умінь, навичок та вміння використовувати набуті знання у самостійній художній діяльності; засвоєння учнями - знань про образотворче мистецтво та його роль у житті суспільства, культурному середовищі; - основних понять з курсу образотворчого мистецтва через сприйняття композиції, форми, кольору, об’єму, простору, руху тощо; - елементарних знань про специфіку художньо-образної мови різних видів образотворчого мистецтва та виражальні можливості художніх технік і матеріалів. Інтерактивні технології на уроках образотворчого мистецтва Суть інтерактивного навчання полягає в тому, що це – співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де і учні, і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами навчання. Вони розуміють, що роблять, рефлексують із приводу того, що вони знають, уміють і здійснюють. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблем на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Починаючи урок, вчитель має на меті налаштувати учнів на вивчення тієї чи іншої теми, тому звертаюся до життєвого досвіду учнів, до знань, набутих на попередніх уроках. Головними в процесі навчання є зв’язки між учнями, їхня взаємодія та співпраця. Результати навчання досягаються взаємними зусиллями учасників процесу навчання, учні беруть на себе спільну відповідальність за результати навчання. На етапі актуалізації опорних знань можна використовувати такі методи як «Ланцюжок», «Пінг-понг», побудова асоціативного куща, «Так—ні», використання сигнальних карток. Наприклад, застосування гри «Так—ні» на уроці з теми «Рельєфна композиція» (5-й клас. «Скульптура»). Вчитель ховає зразок або фото рельєфної композиції і пропонує учням відгадати, про що буде йти мова на уроці, ставлячи запитання, які вимагають від учителя тільки відповідей «так» чи «ні». Учні можуть ставити такі запитання: - Це твір живопису (графіки, скульптури,...)? - Це об'ємна скульптура? - Це скульптура на площині? - Це рельєф? Якщо знайдено учнями відповіді, і оголошується тема уроку. Цей прийом вчить пов'язувати розрізнені факти, систематизувати наявну інформацію, сприяти зміцненню здобутих знань. Асоціації. Побудова асоціативного куща Цей метод полягає в тому, щоб за короткий проміжок часу учні пригадали та сформулювали засвоєні раніше знання з теми, запропонованої вчителем. Дані відповіді у формі коротких тез записую на дошці навколо розглянутого поняття чи явища. Результатом є схема-опора, що актуалізує знання учнів і готує їх до сприйняття нового матеріалу з даної теми. Для ознайомлення молодших школярів із поняттям «теплі та холодні кольори» можна за пропонувати такі завдання: • уявити себе в палаці Снігової Королеви; • уявити себе в гостях у Сонця. Наступні завдання для учнів: • описати палац та будинок Сонця, використати найбільшу кількість назв кольорів; • з набору різнокольорових карток вибрати ті, колір яких підходить для зображення палацу Снігової Королеви та ті, кольорами яких можна зобразити будинок Сонця; • розмістити картки відповідних кольорів навколо зображення палацу та будинку (на дошці); • зробити висновок про розподіл кольорів на холодні та теплі (з допомогою вчителя). Швидко перевірити рівень засвоєння знань учнями всього класу дозволяє використання сигнальних карток. Кожен учень отримує картки двох видів для відповідей «так» і «ні». Вчитель висловлює твердження. Якщо діти погоджуються або не погоджуються з ним, то сигналізуючи відповідною карткою. Таку систему також можна використовувати, коли учням із двох запропонованих відповідей потрібно вибрати правильну. Значно підвищити рівень засвоєння учнями навчальної інформації дозволяє використання таких методів: робота в малих групах, метод проектів, «Експедиція» («Подорож»), «Мозкова атака», «Наукова конференція», «Прес-конференція», обмін інформацією. «Експедиція». Навчальний матеріал з теми «Писанкарство» (6-й клас.) діти сприймають цікавіше, якщо його розглянути у формі подорожі по рідному краю. Учнів об'єдную в групи, які спільно опрацьовують один з аспектів досліджуваної проблеми, готують виступи. «Історики» повідомляють про час та умови виникнення писанок, «Народознавці» готують виступ про символіку, обереговість та поліфункціональність писанок, «Краєзнавці» розповідають про особливості розпису писанок різних регіонів України, «Кольорознавці» пояснюють значення кольорів у писанкарстві, «Знавці технік розпису» повідомляють інформацію про класифікацію писанок залежно від техніки виконання розпису, «Мистецтвознавці» ознайомлюють із легендами та піснями про писанки. Оформлення опрацьованих матеріалів може бути виконане учнями у вигляді домашніх проектів, які об'єднуються в довідник або брошуру «Українська писанка». «Мозкова атака» Розгляньмо застосування цього методу під час опрацювання учнями теоретичної частини навчального матеріалу з ілюстрування книги (7-й клас. «Книжкова графіка»). Необхідно спонукаю учнів до колективного дослідження, ставлячи запитання (проблему для обговорення): чи одне й те саме — ілюстрація й сюжетна композиція? Учням можна запропонувати порівняти картину Т. Яблонської «Над Дніпром» та ілюстрацію В. Полтавця до твору Т. Шевченка «Встала весна». Думки учнів та висунуті ними ідеї записуються на дошці. Діти зазначають, що робота художника над ілюстрацією схожа до роботи над сюжетною композицією. Відмінність полягає в тому, що, ілюструючи твір, художник розкриває графічними засобами думку автора, а працюючи над сюжетною композицією, сам вибирає зміст і образи, по-своєму їх передає й трактує. Так, Т. Яблонська створила сюжетну композицію самостійно, на основі власного аналізу змісту, образів, натури, а В. Полтавець художніми засобами розкрив зміст і образи твору великого поета. Спільним є те, що обидва автори спиралися на етюди, замальовки з натури, на свою пам'ять і фантазію, вміння й навички Результати такого дослідження «повертаються» учням у вигляді «спільно виробленої» схеми, якою учні користуються під час роботи над ілюструванням літературного твору. «Прес-конференція» «Прес-конференція» — це рольова імітаційна гра. Для проведення уроку у формі прес-конференції потрібно поділити клас на групи «консультантів» (заздалегідь підготовлених учнів) та «репортерів» (учнів, які готують питання з даної теми з метою отримання необхідної інформації). Використати цей метод можна під час пояснення питання композиції. «Консультанти» опрацьовують матеріал: Види композицій + приклади художніх творів. «Репортери» ставлять свої запитання з метою отримання від «консультантів» як найповнішої інформації. «Репортери» в ході уроку складають наукові статті, що розкривають питання композиції. Завдання для всіх учнів: створити абстрактні композиції з геометричних фігур (набори); робота в парах. Обмін інформацією У формі обміну інформацією можна провести фрагменти уроку або цілий урок. Особливістю є необхідність попередньої самостійної підготовки учнів. За 1—2 тижні до уроку учням потрібно дати завдання попрацювати в бібліотеці; підібрати книги, в яких би в тій чи іншій формі було висвітлено тему уроку; продумати і запропонувати план вивчення даного питання на уроці; відібрати матеріал для свого виступу і розрахувати його на 1—5 хв (за вказівкою вчителя). Бажаючі можуть підготувати екскурси в історію, дослідження, схеми, малюнки, таблиці, карти місцевості, відомості з історії мистецтв тощо. Кожен учень приносить на урок хоча б одну книгу, в якій дану тему розкрито найповніше. Одне з головних завдань, які стоять перед учителем, — добре організувати обмін знаннями, які здобувають учні під час роботи зі «своїми» книгами, подбати про дотримання регламенту, виділити істотну, актуальну і нову інформацію. Результати такого виду навчальної діяльності можна представити у вигляді «Дерева мистецтва». Наприклад, на уроці, присвяченому вивченню творчості художників-імпресіоністів, «Дерево мистецтва» матиме таку схему (на дошці прикріплюють портрети художників, репродукції картин, карту). Для того щоб дати змогу учням висловити свої думки та передати враження від сприймання художніх творів, доцільно використати такі методи як «Світська розмова», «Мікрофон», «Ланцюжок». «Мікрофон» На уроках, що містять такий вид діяльності як сприйняття творів мистецтва, ефективне використання методу «Мікрофон». Такий спосіб вираження своїх думок дає кожному змогу сказати щось швидко, визначити головне, виступати по черзі. Вирішення завдання перевірки та зміцнення знань пов'язане з використанням таких методів: «Навчаючи вчуся», «Акваріум», метод проектів, «Аукціон», «Образна структурна модель». Контрольні уроки мають теж чималий спектр — конкурси, змагання, багатоетапні естафети тощо. «Навчаючи вчуся» Метод використовується під час узагальнення та закріплення вивченого та завершення роботи з теми. Мета: дати учням змогу взяти участь у навчанні й передачі своїх знань однокласникам. Використання цього методу дає загальну картину понять і фактів у мистецтві, викликає певні запитання й підвищує інтерес. Порядок проведення: 1. Підготувати картки з фактами, що стосуються теми, по одній на кожного учня. 2. Роздати по одній картці кожному. 3. Упродовж кількох хвилин учні читають інформацію на картці. 4. Після того як учні прочитають інформацію,за пропонувати їм ходити по класу, ознайомлюючи зі своєю інформацією інших однокласників. Учень може одночасно розмовляти тільки з однією особою. Завдання полягає в тому, щоб поділитися своїм фактом і самому отримати певну інформацію від іншого учня. 5. Після того як учні завершать цю вправу, вони розповідають що-небудь із того, про що вони дізналися від інших. Відповіді можна записувати на дошці. «Акваріум» Вчитель розподіляє учнів на чотири групи і пропоную їм прочитати текст, що містить певний обсяг навчального матеріалу або розглянути ряд наочних посібників з описами та поясненнями впродовж 3—5 хв. Потім одна з груп сідає в центр класу. Це необхідно, щоб відокремити діючу групу від слухачів певною відстанню. Ця група отримує лист із завданнями та схемою роботи: • Прочитати вголос завдання. • Обговорити проблему, використовуючи метод дискусії. • Дійдіть спільного рішення за 3-4 хв. Групі пропонується уголос прочитати ситуацію або завдання та обговорити її розв'язання. Всі інші учні класу мають тільки слухати, не втручаючись у хід обговорення. На цю роботу групі дано 3—5 хв. Після цього група займає свої місця, а вчитель ставить до класу запитання: - Чи погоджуєтеся ви з думкою групи? - Чи була ця думка достатньо аргументована, доведена? - Який з аргументів ви вважаєте найпереконливішим? На таку бесіду відводять до 2—3 хв. Після цього місце в «Акваріумі» займає інша група, яка обговорює наступне завдання. Всі групи по черзі мають побувати в «Акваріумі», і діяльність кожної з них слід обговорити всім класом. У межах «Акваріума» можна підбити й підсумки уроку. Метод проектів Застосування цього методу розраховане на розвиток уміння побачити проблему, замислитися над нею, знайти спосіб її розв'язання, застосовуючи набуті раніше знання та навички. Для уроків образотворчого мистецтва можна рекомендувати творчі проекти. Наприклад, результатом роботи всіх учнів класу на уроках з теми «Поняття про містобудівне та ландшафтне проектування» в 4-му класі може бути макет сучасного мікрорайону, в якому кожна група виконує макет споруди певного типу (житловий будинок, дитячий садок, магазин, школа, кінотеатр тощо). Учні в групі можуть розподілити ролі так: відповідальний за проект, організатор, генератор ідей, оформлювач результатів. Етапи роботи над проектом: 1. Оголошення вчителем теми. 2. Постановка проблеми. Учні визначають, які споруди необхідно внести до проекту; встановлюють характерні конструктивно –стилістичні особливості кожного типу споруд; пропонують варіанти виконання завдання (з допомогою вчителя). 3. Розподіл завдань серед груп, пошук інформації, вибір найкращого варіанту, встановлення способів виконання проекту. 4. Робота над завданням: добір необхідних матеріалів, креслення розгортки, виготовлення виробу. 5. Попереднє обговорення отриманих результатів в групах. 6. Захист (презентація проектів). 7. Колективне обговорення. Висновки. Урок-конкурс Конкурс — вид ігрового методу, що розкриває великі можливості для використання роботи з групами. Кожна група прагне створити кращий зразок виконання одного й того ж завдання. Наприклад, на уроці з теми «Мова архітектурних образів. Будинок для казкового персонажа» (7-й кл.) ділять учнів на групи, пропоную групам однакові набори частин споруд та архітектурних деталей із картону. Вчитель повідомляє професію або вид діяльності казкового героя. Завдання: змоделювати будинок із запропонованих частин; приклеїти частини на аркуш, оздобивши будинок придуманими або домальованими деталями, так щоб він відповідав характеру та професії казкового мешканця. Застосування комп’ютерної графіки на уроках образотворчого мистецтва Мета уроків образотворчого мистецтва з застосуванням комп’ютерної графіки полягає у навчанні школярів основам образотворчої грамоти за допомогою комп’ютера. Нами установлено, що застосуванням комп’ютерної графіки буде успішним за таких дидактичних умов: 1) дотримання технології застосування комп’ютерної графіки в навчальному процесі; 2) проектування або адаптація навчальних програм з належним рівнем якості та їхнє методичне забезпечення; 3) кваліфіковане педагогічне керівництво процесом навчання за допомогою комп’ютерної графіки; 4) активність учнів та розвиток пізнавальних мотивів. Перспективність застосування комп‘ютерної графіки в навчальному процесі з образотворчого мистецтва початкової школи, з урахуванням вище зазначених дидактичних умов, полягає: в можливості підвищити ефективність навчального процесу; наочно подати навчальний матеріал, особливо, коли моделюються та імітуються явища, процеси, не доступні прямому спостереженню; дати більший обсяг інформації; скоротити час, який витрачається на засвоєння навчального матеріалу, урізноманітнити форми роботи; підвищити зацікавленість учнів предметом, темою вивчення завдяки використанню комп'ютерної анімації, наданню можливості учням побувати учасниками подій, що вивчаються тощо; сформувати в них рефлексію своєї діяльності; підвищити міцність та усвідомленість знань, а отже поліпшити якість засвоєння навчального матеріалу; індивідуалізувати діяльність учнів; значно розвинути стійкість уваги, уяву, образну пам‘ять, творче мислення, фантазію; розпочати формування інформаційної культури учнів; в підготовці учнів до вивчення інформатики в середніх класах та їх готовності до повноцінної життєдіяльності в інформаційному суспільстві. Щоб застосувати комп’ютерну графіку в навчанні, педагогу потрібно набути та розвинути інформаційну компетентність, яка є важливою складовою його професійної компетентності, що виявляється у готовності до формування навчально-інформаційних умінь і навичок учнів молодшого шкільного віку. А, отже, мати уявлення про комп’ютер, взагалі та про його можливості як засобу навчання, знати основні вимоги до навчальних програм, уміти використовувати комп’ютер у повсякденній діяльності, володіти інформацією про адреси професійних Інтернет-сайтів, вміти відшукувати необхідну інформацію у всесвітній мережі, працювати в графічних редакторах Paint, Painter 6, Corel DRAW, Photoshop, 3DS max, моделювати, створювати тестові програми, інтерактивні презентації, Web-сторінки, знати і вміти працювати з мультимедійними, імітаційно-моделювальними та навчально-розвиваючими програмами, програмою Microsoft Power Point для створення власних презентацій до уроків та учнівських презентацій. Готуючись до уроку, вчителю потрібно розробити загальний проект організації педагогічної взаємодії. Тут необхідно враховувати основні принципи навчання зі застосуванням комп’ютерної графіки, правильно підібрати необхідний програмно-педагогічний засіб чи створити власну презентацію, які будуть ефективно реалізовувати мету й завдання уроку; усвідомити мету, зміст, способи діяльності й характер взаємодії на уроці; продумати алгоритм побудови уроку; визначити місце різних форм роботи з програмним матеріалом на уроці; передбачити, за допомогою яких форм організації, методів та засобів буде організована навчальна робота з учнями, та визначити, за яких умов ця діяльність буде результативною. Уроки образотворчого мистецтва з застосуванням комп’ютерної графіки за типом поділяються на комбіновані та інтегровані (образотворче мистецтво, інформатика). На цих уроках, в умовах звичайної класно-урочної системи, вчителями мають успішно використовуватися такі методи й форми навчання, які допомагають ефективно будувати навчальний процес з урахуванням особливостей особистості школяра: 1) за ступенем самостійності мислення: репродуктивні, частково-пошукові, дослідницькі; 2) за джерелом подання і сприйняття навчальної діяльності: наочні, практичні; 3) методи формування пізнавальних інтересів: метод забезпечення успіху в навчанні, метод пізнавальних ігор, метод створення ситуації інтересу в процесі викладання навчального матеріалу, метод проектів; 4) метод тестового контролю. Наочні методи досить важливі для навчання учнів. Завдяки комп’ютерній графіці наочність допомагає побачити те, що не завжди вдається в реальному житті. Більше того, з наданими в комп’ютерній формі об’єктами можна здійснювати різні дії, вивчати їх не тільки статичне зображення, але й динаміку розвитку в різних умовах. Крім цього, комп’ютер дає змогу, як виокремити головні закономірності виучуваного предмета чи явища, так і розгледіти його в деталях. За допомогою анімації учні можуть побачити проростання рослин, рух тварин чи птахів тощо. Наприклад, за допомогою презентації «Пташине подвір‘я» учням демонструється загальна будова тіла птаха, зміна форми його тіла під час руху (за допомогою анімації), учні знайомляться з різними видами птахів та послідовністю зображення птаха. Такі ілюстрації допомагають учням ефективніше сприймати навчальний матеріал, формувати конкретні уявлення, точні поняття. Застосування комп’ютерної графіки на уроках образотворчого мистецтва відбувається для: 1) демонстрації навчального матеріалу, його унаочнення; 2) імітування процесу чи явища, що вивчається; 3) моделювання об’єкта, процесу чи явища, що недоступні прямому спостереженню; 4) виконання практичного завдання. Теми уроків в загальноосвітньої школи, які варто проводити з застосуванням комп’ютерної графіки: «Природа та художник», «Колір в житті людини», «Пташине подвір’я», «Побудова натюрморту», «Чарівне дерево», «Чарівний світ орнаментів», «Українське народне вбрання», «Види образотворчого мистецтва», «Майстерня графіки», «Українські рушники», «Декоративний розпис», «Чарівний світ писанки». Досвід показує, що використання комп’ютерної графіки на уроках образотворчого мистецтва дає змогу школярам ефективно та інтенсивно вчитися; пізнавати основи образотворчої грамоти за допомогою комп’ютера; оволодівати образно-пластичною мовою комп’ютерної графіки у відповідності до своїх вікових можливостей; розвивати свої природні здібності, образне мислення; формувати свою інформаційну культуру; збагачувати власний досвід і одержувати від навчання задоволення. Типи та структура уроків образотворчого мистецтва У дидактиці існують різноманітні класифікації уроків, проте єдиної та універсальної класифікаційної схеми створити неможливо з огляду на багатоманітність цілей, завдань, методів тощо. Утвердилися такі основні типи уроків, які належать і до уроків мистецтва: урок уведення в тему, урок розширення і поглиблення теми, урок узагальнення. Більш деталізований варіант типології передбачає урок вивчення нового матеріалу, урок повторення і закріплення матеріалу, урок комплексного застосування отриманих знань і вмінь учнів, урок систематизації та узагальнення знань і вмінь учнів, урок перевірки і контролю освітніх результатів, а також комбінований урок, який одночасно вирішує декілька перелічених вище завдань. В процесі викладання мистецтва поширені в останні роки жанри уроків: урок-гра, урок-екскурсія, урок-подорож, урок-казка, урок-дослід, урок-турнір, урок-вистава, урок-естафета, урок-панорама, урок-діалог, урок-концерт, урок-вернісаж тощо. Варто також синтезувати елементи різних жанрів на одному уроці, коли це дидактично доцільно. В образотворчому мистецтві класифікують такі типи уроків: 1.Уроки ознайомлення з мистецькими творами (Учні ознайомлюються з окремими творами різних видів чи жанрів образотворчого мистецтва або цілими серіями цих творів). 2.Уроки вивчення творчості художників (Проводяться бесіди, лекції про творчий шлях одного або кількох митців) 3.Уроки сприймання та оцінювання творів образотворчого мистецтва (Організовується сприймання, оцінка та аналіз певного художнього твору або кількох творів). 4.Уроки оволодіння образотворчою грамотою (Заняття з композиції, малювання з натури, за темами, оволодіння різними художніми техніками тощо). 5.Уроки створення самостійних творчих робіт(Втілення задумів учнів). 6.Урок конструювання 7.Урок-дослідження (порівняння) . (Наприклад, малювання обличчя людини (поміряти всі відстані від очей, довжину носа, вуха
Перегляд файлу

Шубківський ліцей

 Білокриницької сільської  ради

 Рівненського району Рівненської область

Мистецька мозаїкаC:\Users\admin\Desktop\008.jpg  

Вчитель образотворчого мистецтва Бондарчук Я.А.

 

 

2022р.

 

 

Автор-упорядник:

                 Бондарчук Я.А. Навчально-методичний посібник

 «Мистецька мозаїка»

Рецензент:        

                 Василькова Л.Д. – заступник директора з навчально-виховної роботи, спеціаліст вищої категорії, старший вчитель.

 

 

 

З метою впровадження Концепції «Нова українська школа», а також формування комплексу ключових, міжпредметних і предметних  компетентностей учнів , розроблено посібник, який містить методичні рекомендації, конспекти уроків, виховні заходи .

 Рекомендовано вчителям образотворчого мистецтва.

 

 

Посібник обговорено на засіданні методичної ради Шубківського ліцею та рекомендовано до використання, протокол №    від

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

1.Вступ...............................................................................................2

2. Викладання образотворчого мистецтва………………………..4

3. Компетентнісний підхід. …………………………………….....8

4.Інтерактивні технології на уроках образотворчого мистецтва………….......................................................................15

5.Застосування комп’ютерної графіки на уроках

образотворчого      мистецтва . …………………………………..25

6. Типи уроків. …………………………………………………....30

7. Структура уроку образотворчого мистецтва. ………………..35

8. Схема самоаналіз уроку образотворчого мистецтва………...40

9. Калейдоскоп уроків. …………………………………………...42

10 Творча майстерня ……………………………………………..87

11. Поради молодому художнику. ………………………………91

12. Нетрадиційні техніки малювання. …………………………181

13. Словничок образотворчих термінів. ……………………….189

14. Вузлики на пам'ять.

14.1. Вірші про мистецтво. ……………………………………..209

14.2. Афоризми про мистецтво. ………………………………..222

15. Пишемо наукову роботу на МАН (поради та зразки робіт)225

16. Висновок. ……………………………………………………271

17.Бібліографія..............................................................................272

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

C:\Users\Uzer\Desktop\art-paint-girl-flowers-beauty-favim-com-508817.jpg

 

 

Образотворче мистецтво супроводжує людину упродовж усього життя, забарвлює йоговеселковими тонами, додає наснаги, фантазії... Уміймо бачити і дарувати красу! Учімося створювати її! І тоді світ неодмінно стане привабливішим, привітнішим та досконалішим...
Працюючи  з учнями вчитель образотворчого мистецтва повинен забезпечити особистісний розвиток учнів та збагатити їх емоційно-естетичним досвідом щодо сприймання навколишнього світу, розвитку їх художньо-практичної діяльності, а саме:
- формувати культуру людських почуттів – любові, доброти, милосердя через сприймання творів мистецтва;
- розвивати асоціативно-образне та просторове мислення, творчу уяву, зорову пам'ять, художній смак і творчі здібності;
- формувати уявлення про сутність, види та жанри образотворчого мистецтва, особливості художньо-образної мови, відповідної термінології та художньо-практичні компетентності, готовність використовувати отримані знання  у самостійній творчій діяльності;
виховувати духовні та моральні ціннісні орієнтири у сфері образотворчого мистецтва, інтереси, смаки, потреби в творчості; національно-патріотичну свідомість та активну життєву позицію .
Завдання кожного вчителя – допомогти учневі знайти себе в житті; пробудити чи розвинути в дитині те творче зернятко, яке є в кожному, тому що воно закладене там природою.

 

 

 

 

 

 

 

C:\Users\Uzer\Desktop\завантаження.jpg

Викладання образотворчого мистецтва

У процесі виховання почуттів і творчого розвитку особистості урок образотворчого мистецтва в загальноосвітній школі відіграє незамінну роль. Він здатний увести учня у світ творчості, прилучити його до скарбів художньої культури, відчути радість від власної творчості.

Загальною метою образотворчої освіти є розвиток у дітей високих естетичних ідеалів на основі особистісно-ціннісного ставлення до реального світу та творів мистецтва, здатності до сприймання, розуміння і створення художніх образів, формування потреб і здібностей до творчої самореалізації у процесі художнього осмислення світу .

Головними завданнями предмета є: ознайомлення учнів з образотворчим мистецтвом як явищем духовної культури; розвиток художнього сприймання, асоціативно-образного мислення, уяви, фантазії, інтуїції, художнього смаку, здатності отримувати естетичну насолоду від творів образотворчого мистецтва, краси навколишнього світу; формування у школярів відчуття і розуміння художніх засобів виразності – колориту, форми, простору, композиції; розвиток відчуття ритму, фактури поверхні та індивідуальних творчих здібностей; зорового сприйняття й спостереження; засвоєння художніх технік та мистецької термінології; розвиток почуттєво-емоційної сфери, здатності емоційно відгукуватися на різноманітні вияви естетичного у навколишньому світі та мистецтві; формування духовних моральних цінностей, національно-патріотичної свідомості, художньо-естетичних смаків та інтересів; засвоєння  загальнолюдських цінностей і закріплення в свідомості культурного досвіду людства; формування потреб до самореалізації через продуктивну художню творчість, художньо-естетичне наповнення навколишнього середовища у відповідності до вікових можливостей; виховання потягу до краси, радості життя та потреби його творчого оновлення.

Уроки образотворчого мистецтва повинні сприяти розвитку художніх здібностей дітей (здатності до різних видів художньо-творчої діяльності: художнє бачення світу, оригінальність сприймання, підвищений інтерес до художньої діяльності, естетична позиція; здібності до зображувальної діяльності: здатність правильно оцінити форми, пропорції, положення предметів у просторі, світлотіньова чутливість, здатність відчувати виражальну функцію кольору, розвинута образна уява і пам'ять).

Основними групами компетентностей, що потрібно сформувати на уроках образотворчого мистецтва  є:

пізнавальні – вміння бачити красу оточуючого світу, чуттєво-емоційне сприйнят­тя творів мистецтва, виявлення пізнавальної активності;

 творчі – розкриття та реалізація творчих художніх здібностей; встановлення креативності як риси особистості; залучення до навчальних ігор; розвиток асоціативно-образного мислення; виявлення та активізація фантазії, уяви під час створення власних образів у художньо-практичній діяльності; участь у гуртках з образотворчого мистецтва;

 методологічні – розвиток поняттєво-логічного мислення; вміння ви­значити мету, способи та організацію її досягнення; здатність до самоаналізу та самооцінки;

компетентність саморозвитку (стимулювання пізнавального інтересу; залучення до виконання творчих завдань, до гурткової роботи);

 комунікативні – розуміння мови мистецтва як форми міжособистісного спілкування; розуміння почуттів інших лю­дей, різноманіття творчих проявів, бачень і розумінь дійсності; усний опис картини; участь у дискусіях; застосування вчителем інтерактивних методів з метою співнавчання та взаємонавчання; усвідомлення взаємозв'язку з однолітками і дорослими та від­повідальності під час виконання творчих робіт;

інформаційні – формування вмінь користуватися художньою літературою, енциклопедіями, репродукціями картин художників; проведення екскурсій, відвідування музеїв, персональних виставок та творчих майстерень художників; стимулювання до знайомства з творчістю художників України з різних літературних джерел, до роботи з комп’ютером; формування вмінь користуватися новими інформаційними технологіями;

 світоглядні – сприйняття цілісної картини світу, формування загальнолюдських цінностей, поваги до традицій, звичаїв України; на основі оволодіння досягненнями національної культури стимулювання сприйняття та розуміння інших культур.

Розвиток художніх здібностей на уроках образотворчого мистецтва можливий тільки в процесі засвоєння і практичного застосування спеціальних знань, умінь і навичок. Так, засвоюючи знання про передачу простору, світлотіні, кольорознавства, композиції, оволодіваючи графічними уміннями і навичками, школярі тим самим розвивають свої здібності до образотворчої діяльності. Тільки під час постійної, послідовної практичної діяльності в учнів можуть розвинутися художні здібності.

Отже, потенційні можливості мистецтва стають реально формуючими факторами лише при умові художнього відношення особистості до самого мистецтва. А сформувати його і розвивати можливо тільки в процесі поступового, цілісного, неперервного навчання і виховання школярів на уроках образотвочого мистецтва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

C:\Users\Uzer\Desktop\ef07c11bb79b28186c95760158e42d82.jpg

 

Компетентнісний підхід

 

 

Дай мені рибку, і я буду їсти її весь

день, навчи мене ловити рибку, і я буду

їсти її протягом всього життя.

Східна народна мудрість

 

Актуальним завданням сучасної школи є реалізація компетентнісного підходу.

Компетентнісний підхід - спрямованість навчально-виховного процесу на досягнення результатів, якими є такі ієрархічно-підпорядковані компетентності учнів, як ключова, загальнопредметна і предметна.

Компетенціясуспільно визнаний рівень знань, умінь, навичок, ставлень у певній сфері діяльності людини.

Компетентність – набута у процесі навчання інтегрована здатність особистості, яка складається із знань, досвіду, цінностей і ставлення, що можуть цілісно реалізовуватися на практиці.  

Ключова компетентність – спеціально структурований комплекс якостей особистості, що дає можливість ефективно брати участь у різних життєвих сферах діяльності і належить до загальногалузевого змісту освітніх стандартів.

Ключові компетентності: вміння вчитися,  загальнокультурна громадянська,  здоров’язбережувальна, соціальна.

Вміння вчитися - учень вміє вчитися, якщо він визначає сам або приймає мету, яку ставить вчитель, відповідно до неї планує і виконує необхідні дії, контролює та оцінює свої результати.

Ядром цієї компетентності у є оволодіння школярами загально-навчальними вміннями і навичками:

  •     навчально-організаційними;
  •     загально-мовленнєвими;
  •     загально-пізнавальними;
  •     контрольно-оцінними.

Загальнокультурна компетентність - здатність учня аналізувати та оцінювати досягнення національної та світової культури, орієнтуватися в культурному та духовному контексті сучасного суспільства, застосовувати методи самовиховання, орієнтовані на загальнолюдські цінності.

Передбачає: духовно – моральні основи життя людини, особливості національної і загальнолюдської культури в побутовій і культурно – дозвільній сфері,  культурологічні основи сімейних, соціальних, суспільних явищ, роль науки та релігії в житті, засвоєння наукової картини світу.

Громадянська компетентність - здатність людини активно, відповідально та ефективно реалізовувати права та обов’язки з метою розвитку демократичного суспільства.

Учень: усвідомлює свою належність до різних елементів природного, етно-соціального й соціально-культурного середовищ;  знає свої права і обов’язки;  екологічно мислить;  бережливо ставиться  до природи, до людей, до самого себе.

Здоров’язбережувальна компетентність  - здатність учня застосовувати в умовах конкретної ситуації сукупність здоров’язбережувальних компетенцій, дбайливо ставитися до власного здоров’я та здоров’я інших людей.

 Виявляється в таких ознаках: уявлення і поняття про здоров’я, здоровий спосіб життя та безпечну поведінку;  усвідомлення здоров’я як вищої життєвої цінності;  взаємозв’язок організму людини з природнім і соціальним оточенням;  удосконалення фізичної, соціальної, психічної та духовної складових здоров’я;

- дбайливе ставлення до свого здоров’я: здорове харчування, розпорядок дня, гігієнічний догляд за тілом, загартовування.

Інформаційно-комунікаційна компетентність - здатність учня використовувати інформаційно-комунікаційні технології та відповідні засоби для виконання особистісних і суспільно значущих завдань.

Передбачає:

- здатність учня орієнтуватися в інформаційному просторі, володіти і оперувати інформацією;

- вміння добувати, осмислювати, опрацьовувати та використовувати інформацію з різних джерел,  користуватися різноманітною довідковою літературою.

Соціальна компетентність - здатність особистості продуктивно співпрацювати з різними партнерами у групі та команді, виконувати різні ролі та функції у колективі.

Учень вміє:

- Проектувати стратегії свого життя з урахуванням інтересів та потреб різних соціальних груп, індивідумів, відповідно до соціальних норм та правил, наявних в українському суспільстві;

- продуктивно співпрацювати з різними партнерами в групі та команді, використовувати різні ролі й функції в колективі, проявляти ініціативу, підтримувати та керувати власними взаєминами з іншими;

- конструктивно розв’язувати конфлікти, досягати консенсусу, брати на себе відповідальність за наслідки вчинків.

Загальнопредметні компетентності

Міжпредметна компетентність - здатність учня застосувати щодо міжпредметного кола проблем знання, уміння, навички, способи діяльності та ставлення, які належать до певного кола навчальних предметів і предметних галузей.

Міжпредметні естетичні компетентності - здатність орієнтуватися в різних сферах життєдіяльності, що формується під час опанування різних видів мистецтва. Предметними мистецькими компетентностями, у тому числі музичними, образотворчими, хореографічними, театральними, екранними, є здатність до пізнавальної і практичної діяльності у певному виді мистецтва.

Реалізація компетентнісного підходу в образотворчому мистецтві.

Метою художнього виховання засобами образотворчого мистецтва є формування і розвиток в учнів комплексу ключових, міжпредметних і предметних компетентностей у процесі опанування художніх цінностей та способів художньої діяльності шляхом здобуття власного естетичного досвіду.

 Головними завданнями курсу є:

Формування

- емоційно-естетичного досвіду учнів, культури почуттів, елементарних світоглядних орієнтацій та оцінних суджень, основ національної та громадянської свідомості;

- особистісно-позитивного, художньо-естетичного сприйняття дійсності на основі емоційно-чуттєвого досвіду, здатності до художнього мислення та творчої активності;

- художньої компетентності учнів у процесі засвоєння основ образотворчої грамоти;

- елементарних умінь та навичок використовувати художні техніки та матеріали, засоби художньої виразності у власній творчій діяльності;

розвиток

- чуттєво-емоційної сфери, здатності розуміти та інтерпретувати твори мистецтва (у відповідності до вікових можливостей), оцінювати естетичні явища;

- універсальних особистісних якостей та здібностей: образного мислення, уяви, фантазії, спостережливості, зорової пам’яті, художнього смаку та сприйняття кольору, форми, ритму, фактури поверхні тощо;

- художньо-практичних умінь, навичок та вміння використовувати набуті знання у самостійній художній діяльності;

засвоєння учнями

-  знань про образотворче мистецтво та його роль у житті суспільства, культурному середовищі;

- основних понять з курсу образотворчого мистецтва  через сприйняття композиції, форми, кольору,  об’єму, простору, руху тощо;

- елементарних знань  про специфіку художньо-образної мови різних видів образотворчого мистецтва та виражальні можливості художніх технік і матеріалів.

 

 

 

 

 

 

 

C:\Users\Uzer\Desktop\image24.jpg

Інтерактивні технології на уроках образотворчого мистецтва

 

 

         Суть інтерактивного навчання полягає в тому, що це – співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де і учні, і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами навчання. Вони розуміють, що роблять, рефлексують із приводу того, що вони знають, уміють і здійснюють. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблем на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Починаючи урок, вчитель має на меті налаштувати учнів на вивчення тієї чи іншої теми, тому звертаюся до життєвого досвіду учнів, до знань, набутих на попередніх уроках.  Головними в процесі навчання є зв’язки між учнями, їхня взаємодія та співпраця.  Результати навчання досягаються взаємними зусиллями учасників процесу навчання, учні беруть на себе спільну відповідальність за результати навчання.

         На етапі актуалізації опорних знань можна використовувати такі методи як «Ланцюжок», «Пінг-понг», побудова асоціативного куща, «Так—ні», використання сигнальних карток.

         Наприклад, застосування гри «Так—ні» на уроці з теми «Рельєфна композиція» (5-й клас. «Скульптура»). Вчитель ховає зразок або фото рельєфної композиції і пропонує учням відгадати, про що буде йти мова на уроці, ставлячи запитання, які вимагають від учителя тільки відповідей «так» чи «ні».

         Учні можуть ставити такі запитання:

- Це твір живопису (графіки, скульптури,...)?

- Це об'ємна скульптура?

- Це скульптура на площині?

 - Це рельєф?

         Якщо знайдено учнями відповіді, і оголошується тема уроку. Цей прийом вчить пов'язувати розрізнені факти, систематизувати наявну інформацію, сприяти зміцненню здобутих знань.

         Асоціації. Побудова асоціативного куща

         Цей метод полягає в тому, щоб за короткий проміжок часу учні пригадали та сформулювали засвоєні раніше знання з теми, запропонованої вчителем. Дані відповіді у формі коротких тез записую на дошці навколо розглянутого поняття чи явища. Результатом є схема-опора, що актуалізує знання учнів і готує їх до сприйняття нового матеріалу з даної теми.

         Для ознайомлення молодших школярів із поняттям «теплі та холодні кольори» можна за пропонувати такі завдання:

·        уявити себе в палаці Снігової Королеви;

·        уявити себе в гостях у Сонця.

         Наступні завдання для учнів:

·        описати палац та будинок Сонця, використати найбільшу кількість назв кольорів;

·        з набору різнокольорових карток вибрати ті, колір яких підходить для зображення палацу Снігової Королеви та ті, кольорами яких можна зобразити будинок Сонця;

·        розмістити картки відповідних кольорів навколо зображення палацу та будинку (на дошці);

·        зробити висновок про розподіл кольорів на холодні та теплі (з допомогою вчителя).

         Швидко перевірити рівень засвоєння знань учнями всього класу дозволяє використання сигнальних карток. Кожен учень отримує картки двох видів для відповідей «так» і «ні». Вчитель висловлює твердження. Якщо діти погоджуються або не погоджуються з ним, то сигналізуючи відповідною карткою. Таку систему також можна використовувати, коли учням із двох запропонованих відповідей потрібно вибрати правильну.

         Значно підвищити рівень засвоєння учнями навчальної інформації дозволяє використання таких методів: робота в малих групах, метод проектів, «Експедиція» («Подорож»), «Мозкова атака», «Наукова конференція», «Прес-конференція», обмін інформацією. «Експедиція».

         Навчальний матеріал з теми «Писанкарство» (6-й клас.) діти сприймають цікавіше, якщо його розглянути у формі подорожі по рідному краю. Учнів об'єдную в групи, які спільно опрацьовують один з аспектів досліджуваної проблеми, готують виступи. «Історики» повідомляють про час та умови виникнення писанок, «Народознавці» готують виступ про символіку, обереговість та поліфункціональність писанок, «Краєзнавці» розповідають про особливості розпису писанок різних регіонів України, «Кольорознавці» пояснюють значення кольорів у писанкарстві, «Знавці технік розпису» повідомляють інформацію про класифікацію писанок залежно від техніки виконання розпису, «Мистецтвознавці» ознайомлюють із легендами та піснями про писанки.          Оформлення опрацьованих матеріалів може бути виконане учнями у вигляді домашніх проектів, які об'єднуються в довідник або брошуру «Українська писанка».

         «Мозкова атака»

         Розгляньмо застосування цього методу під час опрацювання учнями теоретичної частини навчального матеріалу з ілюстрування книги (7-й клас. «Книжкова графіка»). Необхідно спонукаю учнів до колективного дослідження, ставлячи запитання (проблему для обговорення): чи одне й те саме — ілюстрація й сюжетна композиція? Учням можна  запропонувати порівняти картину Т. Яблонської «Над Дніпром» та ілюстрацію В. Полтавця до твору Т. Шевченка «Встала весна».

  Думки учнів та висунуті ними ідеї записуються на дошці. Діти зазначають, що робота художника над ілюстрацією схожа до роботи над сюжетною композицією. Відмінність полягає в тому, що, ілюструючи твір, художник розкриває графічними засобами думку автора, а працюючи над сюжетною композицією, сам вибирає зміст і образи, по-своєму їх передає й трактує. Так, Т. Яблонська створила сюжетну композицію самостійно, на основі власного аналізу змісту, образів, натури, а В. Полтавець художніми засобами розкрив зміст і образи твору великого поета. Спільним є те, що обидва автори спиралися на етюди, замальовки з натури, на свою пам'ять і фантазію, вміння й навички Результати такого дослідження «повертаються» учням у вигляді «спільно виробленої» схеми, якою учні користуються під час роботи над ілюструванням літературного твору.

         «Прес-конференція»

         «Прес-конференція» — це рольова імітаційна гра. Для проведення уроку у формі прес-конференції потрібно поділити клас на групи «консультантів» (заздалегідь підготовлених учнів) та «репортерів» (учнів, які готують питання з даної теми з метою отримання необхідної інформації). Використати цей метод можна під час пояснення питання композиції. «Консультанти» опрацьовують матеріал: Види композицій + приклади художніх творів.

«Репортери» ставлять свої запитання з метою отримання від «консультантів» як найповнішої інформації.

         «Репортери» в ході уроку складають наукові статті, що розкривають питання композиції.

         Завдання для всіх учнів: створити абстрактні композиції з геометричних фігур (набори); робота в парах.

         Обмін інформацією

         У формі обміну інформацією можна провести фрагменти уроку або цілий урок. Особливістю є необхідність попередньої самостійної підготовки учнів. За 1—2 тижні до уроку учням потрібно дати завдання попрацювати в бібліотеці; підібрати книги, в яких би в тій чи іншій формі було висвітлено тему уроку; продумати і запропонувати план вивчення даного питання на уроці; відібрати матеріал для свого виступу і розрахувати його на 1—5 хв (за вказівкою вчителя). Бажаючі можуть підготувати екскурси в історію, дослідження, схеми, малюнки, таблиці, карти місцевості, відомості з історії мистецтв тощо. Кожен учень приносить на урок хоча б одну книгу, в якій дану тему розкрито найповніше. Одне з головних завдань, які стоять перед учителем, — добре організувати обмін знаннями, які здобувають учні під час роботи зі «своїми» книгами, подбати про дотримання регламенту, виділити істотну, актуальну і нову інформацію. Результати такого виду навчальної діяльності можна представити у вигляді «Дерева мистецтва».

         Наприклад, на уроці, присвяченому вивченню творчості художників-імпресіоністів, «Дерево мистецтва» матиме таку схему (на дошці прикріплюють портрети художників, репродукції картин, карту).

         Для того щоб дати змогу учням висловити свої думки та передати враження від сприймання художніх творів, доцільно використати такі методи як «Світська розмова», «Мікрофон», «Ланцюжок».

         «Мікрофон»

         На уроках, що містять такий вид діяльності як сприйняття творів мистецтва, ефективне використання методу «Мікрофон». Такий спосіб вираження своїх думок дає кожному змогу сказати щось швидко, визначити головне, виступати по черзі.

         Вирішення завдання перевірки та зміцнення знань пов'язане з використанням таких методів: «Навчаючи вчуся», «Акваріум», метод проектів, «Аукціон», «Образна структурна модель».

         Контрольні уроки мають теж чималий спектр — конкурси, змагання, багатоетапні естафети тощо.

         «Навчаючи вчуся»

         Метод використовується під час узагальнення та закріплення вивченого та завершення роботи з теми. Мета: дати учням змогу взяти участь у навчанні й передачі своїх знань однокласникам. Використання цього методу дає загальну картину понять і фактів у мистецтві, викликає певні запитання й підвищує інтерес.  

         Порядок проведення:

1.     Підготувати картки з фактами, що стосуються теми, по одній на кожного учня.

2.     Роздати по одній картці кожному.

3.     Упродовж кількох хвилин учні читають інформацію на картці.

4.     Після того як учні прочитають інформацію,за пропонувати їм ходити по класу, ознайомлюючи зі своєю інформацією інших однокласників. Учень може одночасно розмовляти тільки з однією особою. Завдання полягає в тому, щоб поділитися своїм фактом і самому отримати певну інформацію від іншого учня.

5.     Після того як учні завершать цю вправу, вони розповідають що-небудь із того, про що вони дізналися від інших. Відповіді можна записувати на дошці.

         «Акваріум»

         Вчитель розподіляє учнів на чотири групи і пропоную їм прочитати текст, що містить певний обсяг навчального матеріалу або розглянути ряд наочних посібників з описами та поясненнями впродовж 3—5 хв. Потім одна з груп сідає в центр класу. Це необхідно, щоб відокремити діючу групу від слухачів певною відстанню. Ця група отримує лист із завданнями та схемою роботи:

·        Прочитати вголос завдання.

·        Обговорити проблему, використовуючи метод дискусії.

·        Дійдіть спільного рішення за 3-4 хв.

         Групі пропонується уголос прочитати ситуацію або завдання та обговорити її розв'язання. Всі інші учні класу мають тільки слухати, не втручаючись у хід обговорення. На цю роботу групі дано 3—5 хв. Після цього група займає свої місця, а вчитель ставить до класу запитання:

- Чи погоджуєтеся ви з думкою групи?

- Чи була ця думка достатньо аргументована, доведена?

- Який з аргументів ви вважаєте найпереконливішим?

         На таку бесіду відводять до 2—3 хв. Після цього місце в «Акваріумі» займає інша група, яка обговорює наступне завдання. Всі групи по черзі мають побувати в «Акваріумі», і діяльність кожної з них слід обговорити всім класом. У межах «Акваріума» можна підбити й підсумки уроку. 

 

               Метод проектів

         Застосування цього методу розраховане на розвиток уміння побачити проблему, замислитися над нею, знайти спосіб її розв'язання, застосовуючи набуті раніше знання та навички. Для уроків образотворчого мистецтва можна рекомендувати творчі проекти. Наприклад, результатом роботи всіх учнів класу на уроках з теми «Поняття про містобудівне та ландшафтне проектування» в 4-му класі може бути макет сучасного мікрорайону, в якому кожна група виконує макет споруди певного типу (житловий будинок, дитячий садок, магазин, школа, кінотеатр тощо). Учні в групі можуть розподілити ролі так: відповідальний за проект, організатор, генератор ідей, оформлювач результатів.

         Етапи роботи над проектом:

1.     Оголошення вчителем теми.

2.     Постановка проблеми. Учні визначають, які споруди необхідно внести до проекту; встановлюють характерні конструктивно –стилістичні особливості кожного типу споруд; пропонують варіанти виконання завдання (з допомогою вчителя).

3.     Розподіл завдань серед груп, пошук інформації, вибір найкращого варіанту, встановлення способів виконання проекту.

4.     Робота над завданням: добір необхідних матеріалів, креслення розгортки, виготовлення виробу.

5.     Попереднє обговорення отриманих результатів в групах.

6.     Захист (презентація проектів).

7.     Колективне обговорення. Висновки.

 

         Урок-конкурс

         Конкурс — вид ігрового методу, що розкриває великі можливості для використання роботи з групами. Кожна група прагне створити кращий зразок виконання одного й того ж завдання. Наприклад, на уроці з теми «Мова архітектурних образів. Будинок для казкового персонажа» (7-й кл.) ділять учнів на групи, пропоную групам однакові набори частин споруд та архітектурних деталей із картону. Вчитель повідомляє професію або вид діяльності казкового героя. Завдання: змоделювати будинок із запропонованих частин; приклеїти частини на аркуш, оздобивши будинок придуманими або домальованими деталями, так щоб він відповідав характеру та професії казкового мешканця.

 

 

 

 

 

 

 

 

C:\Users\Uzer\Desktop\1355763553.jpg

 

 

Застосування комп’ютерної графіки на уроках образотворчого мистецтва

 

Мета уроків образотворчого мистецтва з застосуванням комп’ютерної графіки полягає у навчанні школярів основам образотворчої грамоти за допомогою комп’ютера. 

Нами установлено, що застосуванням комп’ютерної графіки буде успішним за таких дидактичних умов:

  1. дотримання технології застосування комп’ютерної графіки в навчальному процесі;
  2. проектування або адаптація навчальних програм з належним рівнем якості та їхнє методичне забезпечення;
  3. кваліфіковане педагогічне керівництво процесом навчання за допомогою комп’ютерної графіки;
  4. активність учнів та розвиток пізнавальних мотивів.

Перспективність застосування комп‘ютерної графіки в навчальному процесі з образотворчого мистецтва початкової школи, з урахуванням вище зазначених дидактичних умов, полягає: в можливості підвищити ефективність навчального процесу; наочно подати навчальний матеріал, особливо, коли моделюються та імітуються явища, процеси, не доступні прямому спостереженню; дати більший обсяг інформації; скоротити час, який витрачається на засвоєння навчального матеріалу, урізноманітнити форми роботи; підвищити зацікавленість учнів предметом, темою вивчення завдяки використанню комп'ютерної анімації, наданню можливості учням побувати учасниками подій, що вивчаються тощо; сформувати в них рефлексію своєї діяльності; підвищити міцність та усвідомленість знань, а отже поліпшити якість засвоєння навчального матеріалу; індивідуалізувати діяльність учнів; значно розвинути стійкість уваги, уяву, образну пам‘ять, творче мислення, фантазію; розпочати формування інформаційної культури учнів; в підготовці учнів до вивчення інформатики в середніх класах та їх готовності до повноцінної життєдіяльності в інформаційному суспільстві.

Щоб застосувати комп’ютерну графіку в навчанні, педагогу потрібно набути та розвинути інформаційну компетентність, яка є важливою складовою його професійної компетентності, що виявляється у готовності до формування навчально-інформаційних умінь і навичок учнів молодшого шкільного віку. А, отже, мати уявлення про комп’ютер, взагалі та про його можливості як засобу навчання, знати основні вимоги до навчальних програм, уміти використовувати комп’ютер у повсякденній діяльності, володіти інформацією про адреси професійних Інтернет-сайтів, вміти відшукувати необхідну інформацію у всесвітній мережі, працювати в графічних редакторах Paint, Painter 6, Corel DRAW, Photoshop, 3DS max, моделювати, створювати тестові програми, інтерактивні презентації, Web-сторінки, знати і вміти працювати з мультимедійними, імітаційно-моделювальними та навчально-розвиваючими програмами, програмою Microsoft Power Point для створення власних презентацій до уроків та учнівських презентацій.

Готуючись до уроку, вчителю потрібно розробити загальний проект організації педагогічної взаємодії. Тут необхідно враховувати основні принципи навчання зі застосуванням комп’ютерної графіки, правильно підібрати необхідний програмно-педагогічний засіб чи створити власну презентацію, які будуть ефективно реалізовувати мету й завдання уроку; усвідомити мету, зміст, способи діяльності й характер взаємодії на уроці; продумати алгоритм побудови уроку; визначити місце різних форм роботи з програмним матеріалом на уроці; передбачити, за допомогою яких форм організації, методів та засобів буде організована навчальна робота з учнями, та визначити, за яких умов ця діяльність буде результативною.

Уроки образотворчого мистецтва з застосуванням комп’ютерної графіки за типом поділяються на комбіновані та інтегровані (образотворче мистецтво, інформатика).

На цих уроках, в умовах звичайної класно-урочної системи, вчителями мають успішно використовуватися такі методи й форми навчання, які допомагають ефективно будувати навчальний процес з урахуванням особливостей особистості школяра:

1) за ступенем самостійності мислення: репродуктивні, частково-пошукові, дослідницькі;

 2) за джерелом подання і сприйняття навчальної діяльності: наочні, практичні;

 3) методи формування пізнавальних інтересів: метод забезпечення успіху в навчанні, метод пізнавальних ігор, метод створення ситуації інтересу в процесі викладання навчального матеріалу, метод проектів; 

   4) метод тестового контролю.

Наочні методи досить важливі для навчання учнів. Завдяки комп’ютерній графіці наочність допомагає побачити те, що не завжди вдається в реальному житті. Більше того, з наданими в комп’ютерній формі об’єктами можна здійснювати різні дії, вивчати їх не тільки статичне зображення, але й динаміку розвитку в різних умовах. Крім цього, комп’ютер дає змогу, як виокремити головні закономірності виучуваного предмета чи явища, так і розгледіти його в деталях.

За допомогою анімації учні можуть побачити проростання рослин, рух тварин чи птахів тощо. Наприклад, за допомогою презентації «Пташине подвір‘я» учням демонструється загальна будова тіла птаха, зміна форми його тіла під час руху (за допомогою анімації), учні знайомляться з різними видами птахів та послідовністю зображення птаха. Такі ілюстрації допомагають учням ефективніше сприймати навчальний матеріал, формувати конкретні уявлення, точні поняття.

Застосування комп’ютерної графіки на уроках образотворчого мистецтва відбувається для:

 1) демонстрації навчального матеріалу, його унаочнення;

 2) імітування процесу чи явища, що вивчається;

 3) моделювання об’єкта, процесу чи явища, що недоступні прямому спостереженню;

 4) виконання практичного завдання.

Теми уроків в загальноосвітньої школи, які варто проводити з застосуванням комп’ютерної графіки:  «Природа та художник», «Колір в житті людини», «Пташине подвір’я», «Побудова натюрморту», «Чарівне дерево», «Чарівний світ орнаментів», «Українське народне вбрання», «Види образотворчого мистецтва», «Майстерня графіки»,  «Українські рушники», «Декоративний розпис», «Чарівний світ писанки».

Досвід показує, що використання комп’ютерної графіки на уроках образотворчого мистецтва дає змогу школярам ефективно та інтенсивно вчитися; пізнавати основи образотворчої грамоти за допомогою комп’ютера;  оволодівати образно-пластичною мовою комп’ютерної графіки у відповідності до своїх вікових можливостей; розвивати свої природні здібності, образне мислення; формувати свою інформаційну культуру; збагачувати власний досвід і одержувати від навчання задоволення.

 

Типи та структура уроків образотворчого мистецтва

C:\Users\Uzer\Desktop\5klas_maluvannja-520x245.jpg

У дидактиці існують різноманітні класифікації уроків, проте єдиної та універсальної класифікаційної схеми створити неможливо з огляду на багатоманітність цілей, завдань, методів тощо. Утвердилися такі основні типи уроків, які належать і до уроків мистецтва: урок уведення в тему, урок розширення і поглиблення теми, урок узагальнення. Більш деталізований варіант типології передбачає урок вивчення нового матеріалу, урок повторення і закріплення матеріалу, урок комплексного застосування отриманих знань і вмінь учнів, урок систематизації та узагальнення знань і вмінь учнів, урок перевірки і контролю освітніх результатів, а також комбінований урок, який одночасно вирішує декілька перелічених вище завдань.

В процесі викладання мистецтва поширені в останні роки жанри уроків: урок-гра, урок-екскурсія, урок-подорож, урок-казка, урок-дослід, урок-турнір, урок-вистава, урок-естафета, урок-панорама, урок-діалог, урок-концерт, урок-вернісаж тощо. Варто також синтезувати елементи різних жанрів на одному уроці, коли це дидактично доцільно.

В образотворчому мистецтві класифікують такі типи уроків:

1.Уроки ознайомлення з мистецькими творами (Учні ознайомлюються з окремими творами різних видів чи жанрів образотворчого мистецтва або цілими серіями цих творів).

2.Уроки вивчення творчості художників (Проводяться бесіди, лекції про творчий шлях одного або кількох митців)

3.Уроки сприймання та оцінювання творів образотворчого мистецтва (Організовується сприймання, оцінка та аналіз певного художнього твору або кількох творів).

4.Уроки оволодіння образотворчою грамотою (Заняття з композиції, малювання з натури, за темами, оволодіння різними художніми техніками тощо).

5.Уроки створення самостійних творчих робіт(Втілення задумів учнів).

6.Урок конструювання

7.Урок-дослідження (порівняння) . (Наприклад, малювання обличчя людини (поміряти всі відстані від очей, довжину носа, вуха і т.д.) .

За структурою сучасні уроки образотворчого мистецтва здебільшого мають комбінований характер, дещо схожі між собою, але й відрізняються відповідно до певної теми або типу.

 Основні компоненти уроків такі: 

 Організація уваги учнів (в разі сприймання – установка на сприйняття).

  1. Розповідь або лекція вчителя.
  2. Демонстрація наочних засобів навчання (з паралельним коментарем, бесідою або обговоренням).
  3. Інструктаж (вербальний тобто словесний, або візуальний тобто демонстраційний).
  4. Практична, творча або оцінна діяльність учнів.
  5. Аналіз та оцінка створених (або сприйнятих) художніх робіт.

 Звичайно, кожному окремому уроку “відповідає” певний набір методів і методичних прийомів.

Порівняльний аналіз. Моделювання.

  1. Ігровий метод.
  2. Дискусія.
  3. Метод проблемних та експериментальних ситуацій.
  4. Колективна творча діяльність. Навчально-наочне обладнання з образотворчого мистецтва.

Моделі та муляжі

  1. Драпіровка (тканина однотонна – світла і темна).
  2. Набір іграшок декоративно-прикладного мистецтва.
  3. Набір муляжів овочів та фруктів, гіпсові моделі, геометричні тіла, рельєф, голова.
  4. Предмети побуту: посуд(кераміка, фаянс), рушники, серветки, зразки декоративної тканини, шпалери.

Інструменти та пристосування

  1. Дошка біла (для малювання по ній дерев’яним вугіллям).
  2. Дошка магнітна та набір магнітів до неї.
  3. Пензлики круглі м’які або шматочки паралону (по кількості учнів)
  4. Прості олівці.
  5. Пензлики для клею.
  6. Пристосування для загострення олівців.
  7. Ножиці.
  8. Набори кольорового паперу, картону, клей.
  9. Підставка для натури або натурний столик (на 20-25 учнів 2-3 столики).
  10.                     Прості ручки для пер.
  11.                     Стакани для води (пластмасові).
  12.                     Скульптурні стеки.
  13.                     Глина, пластилін і відро.
  14.                     Акварельні, гуашеві фарби.

Демонстраційні таблиці

Динамічні таблиці по образотворчому мистецтву (натюрморт, пейзаж, основи кольоровознавства, таблиці послідовності виконання начерків людини, птахів, тварин тощо).

  1. Таблиці з перспективи.
  2. Малюнки геометричних тіл.
  3. Таблиці з декоративно-прикладного мистецтва (по видах мистецтва, елементи розпису).
  4. Таблиці по скульптурі.
  5. Таблиці по архітектурі.
  6. Репродукції картин художників по жанрах.
  7. Методичний фонд вчителя (роботи учнів минулих років).
  8. Самостійно діючі виставки (Наприклад: “Подорож в світ природи”, “Я бачу світ”, тощо).

 

 

 

 

C:\Users\Uzer\Desktop\art.jpg

 

Структура уроків образотворчого мистецтва.

Урок — головна форма освітньої  роботи з дітьми в загальноосвітній школі. За діючою програмою пе­редбачено чотири головні види занять з образотворчого мистец­тва: малювання з натури, декоративно-графічні роботи, бесіди про образотворче мистецтво та малювання на теми з навколиш­нього життя. Кожному з них властивий певний тип уроку. Але найпоширенішим у викладанні цієї дисципліни є тип змішаного уроку, структуру якого становлять, як правило, одні і ті ж еле­менти (крім бесід про образотворче мистецтво).

Організація уроку. До початку малювання учні готу­ють і перевіряють наявність необхідного приладдя, учитель у класному жур­налі відмічає відсутніх, записує тему.

Встановлення натурної постановки, підготовка унаочнення (таблиці, моделі, зразки аналогічних робіт тощо) повинні про­водитись до уроку.

Пояснення нового завдання. Перед тим, як розпочати практичну роботу над новою темою, учні повинні чітко усвідомити завдання, мету і вимоги, які ставляться перед ни­ми. Дуже корисно продемонструвати із відповідними комента­рями кращі зразки виконання подібного завдання учнями попередніх років. При такій організації роботи процес удосконалення умінь і художніх навичок вихованців буде більш цілеспрямованим, свідомим, творчим, діти чітко уявлятимуть кін­цеву мету своєї праці.

Учитель повинен знайти шляхи, щоб викликати в учнів живий інтерес до даної теми, бажання оволодіти секретами  зображальної грамоти, тобто створити в класі атмосферу творчого пошуку і натхненної праці, від якої б учні одержували максимум естетичної й моральної насолоди. Сухість, формалізм, монотонність при викладанні образо­творчого мистецтва в загальноосвітній школі неприпустимі. Потрібно пам’ятати, що без людських емоцій ніколи не бувало, немає і бути не може людського шукання істини. Учитель повинен не лише давати учням певну суму знань, але й уміти «запалювати» дітей до самоудосконалення, щоб при­родній потяг до художньої творчості став їх духовною по­требою. Для цього можна використати і цікаві повчальні фак­ти із життя видатних людей, влучні афоризми і репродукції з картин тощо. Під час організаційного моменту уроку, якщо темою, ска­жімо, є малювання з натури, учитель коротко, доступною мо­вою аналізує предмети натурної постановки, їх конструктивну будову, положення у просторі, перспективні скорочення колір, визначає найбільш освітлені та затінені місця, рефлекси і  та інше.Дуже цінним є швидкий показ послідовності компоновці та лінійної побудови зображення крейдою на дошці чи вуглем на аркуші паперу (враховуючи різні точки зору учнів). Після цього зображення стирається чи знімається, щоб учні не копіювали готовий рисунок. Якщо темою уроку є малювання з пам’яті, за уявою чи ілюстрування літературних творів, учитель також проводить вступну бесіду, демонструє подібні малюнки чи репродукції характеризує їх художні якості, виконує на дошці кілька педагогічних рисунків-схем, підказуючи учням можливі варіанти композиційних вирішень.

Самостійна робота учнів. Головною метою уро­ку образотворчого мистецтва є набуття учнями навичок прак­тичної роботи. Саме тому більша частина уроку (30—40 хви­лин) відводиться на практичні вправи. Учитель повинен дба­ти про те, щоб навчально-виховний процес проходив в основ­ному не у формі теоретизування, а шляхом безпосередньої образотворчої діяльності учнів, у ході якої набуваються, поглиб­люються і закріплюються графічні і живописні навички та знання школярів.

Під час самостійної роботи учитель веде фронтальне спосте­реження за виконанням завдання, попереджує і допомагає учням виправити допущені помилки, в окремих випадках осо­бисто на полях аркуша пояснює, як грамотно передати харак­тер певної моделі, її конструктивну будову, перспективні скоро­чення тощо. В разі, коли учитель у багатьох помічає типову помилку, він може на деякий час припинити роботу, пояснивши дітям суть даної помилки (пропонує, наприклад, перевірити усім співвідношення окремих величин, правильність зображення певної площини, порівняти свої роботи з натурою на віддалі витягнутої руки, виявити найсвітліші чи найтемніші місця, рефлекси тощо). Коли вчитель помітить, що діти втомились, він дає їм змогу перепочити, демонструючи найбільш вдало виконану (чи роз­почату) роботу якогось учня, даючи відповідні поради. Після цього робота відновлюється.Під час самостійної роботи у класі повинна панувати тиша—ознака зосередженості, діловитості, творчої уваги.Підведення підсумків уроку, домашнє завдання.

Учитель об’єктивно характеризує  робіти за якістю їх вико­нання, залучаючи до цього весь колектив класу. Виховне зна­чення оцінки надзвичайно велике. А тому, оцінюючи роботи, вчитель насамперед повинен звертати увагу на старанність учня, образну виразність малюнка, самостійність у вирішенні постав­леного завдання і, звичайно, художню грамотність.Звичайно, оцінювання творчості  не є остаточними нормати­вами, і тому кожен учитель повинен виявляти максимум тактов­ності і здійснювати індивідуальний підхід до кожного учня і в кожному конкретному випадку, щоб не розчаровувати дітей у наслідках своєї праці, а якомога більше стимулювати їх до ово­лодіння навичками роботи та образотворчою грамотою. Кращі роботи обов’язково відзначаються похвалою вчителя з метою активізації творчої ініціативи учнів, а демонструючи для порів­няння окремі гірші роботи, вчитель у тактовній формі робить докір авторам за несумлінність, неохайність, зобов’язуючи тих, хто одержав незадовільну оцінку, переробити чи удосконалити малюнок.  Учитель виставляє оцін­ку в окремо відведеній графі в журналі. В кінці уроку вчитель відбирає  кращі роботи  для виставки. Пізніше при заміні експозиції цими малюнками поповнюється методичний фонд кабінету образотвор­чого мистецтва. На домашнє завдання учням, крім підготовки матеріалів та інструментів, вчитель задає завдання поспостерігати за змінами в природі, звернути увагу на кольорову гаму предметів, переглянути ілюстрації та інше.  

 

 

 

 

 

 

 

C:\Users\Uzer\Desktop\images (1).jpg

Схема  самоаналізу уроку

 

  1.         Характеристика реальних навчальних можливостей учнів, врахування особливостей дітей при плануванні уроку.
  2.         Місце уроку в темі, розділі курсу, значення його, специфіка уроку, його тип.
  3.         Завдання уроку: навчальні, виховні, розвивальні, їх взаємозв’язок.
  4.         Обґрунтування раціональності обраної структури уроку для реалізації завдань уроку. Доцільність і раціональність опитування, вивчення нового матеріалу, закріплення, домашнє завдання, розподіл часу на кожному з етапів уроку, логічний перехід між етапами уроку.
  5.         Акцентування уваги на основних поняттях, ідеях, положеннях, фактах на уроці, вибір головного.
  6.         Доцільність методів навчання на уроці.
  7.         Різноманітність форм роботи з учнями при поясненні нового матеріалу, здійснення диференційованого підходу до учнів.
  8.         Здійснення контролю засвоєння знань, умінь і навичок, ефективність дібраних форм і методів.
  9.         Працездатність школярів в час уроку.
  10.    Психологічна атмосфера на уроці, спілкування з учнями.
  11.    Раціональне використання часу на уроці.
  12.    Чи вдалося повністю реалізувати поставлені завдання? Якщо не вдалося, то які і чому?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

C:\Users\Uzer\Desktop\kak-nauchit-rebenka-risovat-cheloveka.jpg

Калейдоскоп уроків

 

Урок образотворчого мистецтва 7 клас

Тема: Графіті — мистецтво вулиць.

Створення ескізу напису вашого імені у стилі мистецтва графіті, за допомогою літер передаючи власний характер, уподобання, суть власного «Я».
 

Мета: дати поняття про мистецтво графіті, його види та стилі; вчити застосовувати теоретичні знання у творчій практичні діяльності; навчити виконувати нескладні композиції у графіті; розвивати творче мислення, уяву, фантазію; виховувати естетичні смаки та культуру поведінки.

Навчальні завдання: з’ясувати, що таке ,,графіті?”; познайомитися з історією виникнення графіті; дізнатися про стилі і напрямки; створити ескіз композиції в стилі графіті.

Тип уроку: комбінований. Урок-творчий проект.

Обладнання: табл.,,Колірне коло”, ,,Карний кодекс України”, презентація РРF «Графіті. Види та стилі мистецтва графіті».,  зразки графіті з книги О.П.Медведєва ,,Мистецтво графіті”, папір, кольорові олівці, фломастери, проектор, музика для практичної роботи, картки по темі «Графіті. Види та стилі мистецтва графіті.»

Терміни і поняття:

Графіті – давні надписи магічного та побутового характеру, сатиричні або карикатурні рисунки, що виконані на стінах;

-         надписи на стінах, які виконані від руки;

-         ненормативне ,,вуличне” мистецтво.

Тег – підпис автора графіті, виконується швидко фарбою або маркером, завжди ставиться на закінченій роботі.

Бомбісти – ,,вуличні” художники, які нелегально пишуть на стінах будинків, потягів і т. д.

Райтери – художники, які виконують легальні якісні роботи в стилі графіті.

Керекси – зображення реальних або вигаданих персонажів, що надають роботі оригінальності та неповторності. Часто розміщуються на початку або вкінці композиції.

 

Хід уроку

 

І. Організаційна частина. Організація класу до роботи. Привітання.

… Кожному хочу побажати бути: працьовитими, талановитими і отримати задоволення від нашого уроку

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

1.Слово вчителя

СЛАЙД №                    мультик

Світ, в якому ми живемо, постійно змінюється. Змінюються смаки, уподобання людей, норми суспільної моралі. Зміни торкнулися і ,, Карного кодексу України”, в якому з’явилися статті:

 Стаття 89. Умисне знищення або пошкодження державного чи колективного майна. Умисне знищення або пошкодження державного чи колективного майна - карається позбавленням волі на строк до одного року, або виправними роботами на той же строк, або штрафом від тридцяти до вісімдесяти мінімальних розмірів заробітної плати.

Стаття 145. Умисне знищення або пошкодження індивідуального майна громадян. Умисне знищення або пошкодження індивідуального майна громадян, що завдало значної шкоди потерпілому - карається позбавленням волі на строк до трьох років або виправними роботами на строк до двох років, або штрафом у розмірі до п'ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

За часів Київської Русі подібні діяння каралися набагато суворіше. Тим, хто намагався ,,прикрасити” власним розписом вже збудовані споруди - рубали правицю. Проте на стінах Софії Київської і сьогодні можна зустріти надписи, які вишкрябані понад 500 років тому.

СЛАЙД №

Єдині, хто можуть бути вдячними невідомим авторам подібних ,,пам’яток” є археологи. Саме вони назвали подібні творіння – графіті (від лат. ,,grafo”- писати).

2. Бесіда:

- Чи знайоме вам це слово? Як ви розумієте його значення?

- Де ви найчастіше зустрічаєтесь з графіті? (вулиця)

- Чи бачили ви подібні прояви? Де? Як, на вашу думку, вони виглядають?

- Чому, на ваш погляд, вони з’являються?

- Ким вони створені?

- Ваше ставлення до подібних надписів?

ІІІ. Повідомлення теми та завдань уроку

СЛАЙД №

1.     Тема нашого уроку  ,,Графіті – мистецтво вулиць”

Завдання:                                                          

 - з’ясувати, що таке ,, графіті?”

 - познайомитися з історією виникнення графіті;

 - дізнатися про стилі і напрямки;

 - спробувати створити ескіз композиції в стилі графіті (тема і завдання уроку вивішуються на дошку).

ІІІ. Повідомлення нового матеріалу

1.     Слово вчителя «Що таке графіті?»

СЛАЙД №

В енциклопедичних словниках та мистецькознавчій літературі термін ,,графіті” означає: давні надписи магічного та побутового характеру, сатиричні або карикатурні малюнки, що виконані на стінах.

2.     Історія виникнення графіті

СЛАЙД №

   - Ви навіть не здогадуєтесь , де вперше археологи зустріли подібні зображення?

(печерний живопис).

   Так, справді, використовуючи різного роду зображення прадавня людина намагалася і умилостивити богів, захистити себе, відлякати ворогів або донести інформацію оточуючим про певні події.

         Пройшли сотні тисяч років... ніж археологи скористались назвою ГРАФІТТІ, використовуючи його як загальний термін та означення всіх видів випадкових написів і малюнків на стінах будинків. Нині це поняття розширило свої межі, під графіті розуміють будь-які неофіційні публічні тексти, разом зі сучасними. Та більше, саме сучасні привертають увагу вчених і журналістів, тому в свідомості людини нашого часу зі словом графіті асоціюється передусім добре відомий їй розпис будинків, прогонів на поверхах, ліфтів, вбиралень тощо.

У нову стадію розвитку графіті ввійшли в другій половині XX ст. Дослідники відзначають два фактори, які мали вирішальне значення для виникнення нових форм на базі традиційних. По-перше, поява фарби в аерозолі і, по-друге, експансія молодіжної культури в 1950-1960-х роках у США і Західній Европі, що сприяло різкому підвищенню кількості графіті та появі написів та зображень в якісно новому вигляді.

Учні вашого класу підготували коротенькі повідомлення про види та стилі графіті.

Графіті поділяються на два основні види - це бомбінг і рейтер 

СЛАЙД №           (1 учень).

 Бомбісти прагнули самовираження і не завжди естетики, а райтери навпаки    самовиражались через естетику. Пригадати мультик. Ким був головний герой?

Види графіті 

(2 учень).

СЛАЙД №

Tagging.

 Саме з цього виду можна почати відлік історії графіті, хоча в даний час tagging є лише його додатком. Tag - підпис райтера, його прізвисько, яке виконується ним з використанням одного кольору. Це невід'ємна частина графіті, під усіма роботами tag обов'язково проставляється

 (3 учень).

СЛАЙД №

Bombing. 

Зазвичай малюється на транспорті і в дуже швидкому темпі. В даний час бомбери використовують для своїх цілей наземні потяги. Бомбінг ставить своєю метою створення не якісних графіті, а великої кількості малюнків, зроблених за дуже короткий час 

(4 учень).

СЛАЙД №

Writing. 

Написи в стилі графіті у звичному розумінні цього слова, малюнки, що виконуються райтерами в різних стилях на стінах (вагонах).

(5 учень)

СЛАЙД №

Scratching (scrabbing). 

Нарівні з tagging, є одним з «додатків» графіті. Виконуються з використанням точильного каменя на склі у транспорті.

СТИЛІ ГРАФІТТІ

(6 учень)

СЛАЙД №

Throw-up. Це самий простенький стиль, виконаний в двох кольорах. Одним кольором виконується контур, іншим заливання. Найчастіше виконаний у чорному і білому, чорному і сріблястому кольорах, можливі й інші варіанти, головне щоб кольори були контрастними та об'єдналися один з одним. З цього стилю зазвичай всі починають, часто використовується при бомблені так як простий у виконанні.

(7 учень)

СЛАЙД №

Blockbusters. Також простий стиль відрізняється великими широкими літерами. Малюється іноді навіть одним кольором. Blockbusters, на відміну від  Нью-Йорку стилю Throw up, з’явилися в Лос-Анджелесі, де їх використовували для позначення своєї території вуличні угруповання. Добре підходиться для того, щоб заявити про себе Bubles. У перекладі з англійської слово означає «бульбашка». Малюється кількома кольорами. Більш складний у виконанні, ніж попередні два. Також часто використовується в бомбингу. Більш характерний для старої школи, нині не модний.

( 8 учень)

СЛАЙД №

Wild Style. У перекладі з англ. - «Дикий стиль». Це динамічний стиль, важкий для прочитання. Малюється 3-4 і більше кольорами, з безліччю різних фішок і наворотів, з накладенням і переплетенням букв. Важкий у виконанні, цим стилем малюють вже досвідчені writer'n. Зазвичай їм малюють в спокійному місці, і працюють над таким шматком довго. Вимагає серйозної підготовки, на скетчі потрібно врахувати всі тонкощі. На відміну від попередніх стилів в Wild'eможна створити справжні шедеври.

( 8 учень)

СЛАЙД №

3D style  Стиль, характерний тільки для нової школи. Дуже важкий стиль, для того, щоб малювати в ньому, необхідний талант. Виконано в абсолютному обсязі, з використанням світлотіні. Його зустріти можна дуже рідко, такі роботи виконуються зазвичай на конкурсах або під замовлення, так як необхідно величезну кількість часу і фарби, спокійна обстановка і хороша стіна. Такі роботи є справжніми шедеврами

Вчитель

СЛАЙД №

В Україні з кінця 90-х р.р. набули популярності художні змагання, що мають на меті виявити найкращих райтерів та водночас служать яскравим доповненням до різноманітних молодіжних фестивалів. На змаганнях минулого року в Україні перше місце здобули представники Севастополя, друге - Києва, третє – Одеси.

СЛАЙД №

В Камянець-Подільському кожен рік відбувається фестиваль «Республіка»

 Фізкультхвилинка.

Станьте прямо, спина рівна, ноги на ширині плечей.

У руках балончик фарби - ми райтери.

Ми малюєм на стіні свої власні теги.

Ми присіли, знову встали і свої місця заняли.

IV. Практична робота учнів

СЛАЙД №

1. Порядок виконання роботи: Малюнок вчителя на  дошці.

- вибрати форму, в яку буде вписана композиція (учням пропонуються лінійні зображення різних форм)

- обрати певний стиль виконання шрифтової композиції;

- визначитися, яким чином заповнити вибрану форму даним типом шрифта;

-              проробити основні деталі і елементи композиції;

-              підібрати кольори, що відповідають творчому задуму і виконати композицію в кольорі.

2.     Виконання робіт учнями

3. Індивідуальні консультації учнів

V. Підсумок уроку

1. Виставка робіт, їх аналіз

 - Яка робота подобається ?  Чому? (форма, композиція, кольорове рішення, цілісне сприйняття)

         2. Слово вчителя

Для того, щоб графіті посіло належне місце в нашому житті саме як вид мистецтва, всім причетними до нього людям  необхідно зрозуміти: найважливішими є не швидкість в ногах, щоб втекти і наявність балончика з фарбою в руках, а

 -  вміння бачити і відчувати красу,

 - бажання досягти успіху в райтингу завдяки майстерності та розробці власного стилю.

         Невипадково існує інтернаціональний кодекс честі райтера, який закликає справжніх митців пам’ятати: (вчитель зачитує кодекс).

 СЛАЙД №

Кодекс райтера

       Райтер - це перш за все людина, а потім вже райтер.

       Райтер повинен оцінювати свої роботи об'єктивно.

       У кожного є право на власну думку, це ж стосується оцінки робіт райтера.

       Необхідно завжди дотримуватися норм, прийнятих в суспільстві.

       Пам'ятати про колектив, якщо доводиться працювати в команді.

       Не можна нав'язувати людям власні художні уподобання, зокрема, писати на стінах житлових будинків і машинах.

       Після завершення роботи слід за собою прибрати.

       Потрібно постійно розвиватися, підвищуючи рівень своєї культури.

       Райтер повинен завжди пам'ятати про честь і любити те, чим займається.

       Не можна писати на чужих роботах і іменах інших райтерів.

       Не можна псувати чужі роботи.

       Покликання райтера - прикрасити сірий світ.

 

 

Урок образотворчого мистецтва 6 клас

Тема. Спрощення і стилізація у декоративно-прикладному        мистецтві.    Витинанка «Дерево життя».

Мета уроку:

  • Активізувати знання про спрощення і стилізацію у декоративно-прикладному мистецтві.
  • Познайомити з видами, засобами вираження ,матеріалами у витинанці.             
  • Вдосконалювати композиційні компетентності.
  • Розвивати в учнів фантазію та почуття гармонії.
  • Формувати ціннісне ставлення до мистецтва.

Тип уроку: комбінований.

Техніка виконання: витинанка. 

Обладнання уроку: для вчителя: репродукції творів народного декоративно­прикладного мистецтва; аудiозапис українських народних пісень; для учнів: олівець, міцний папір різних видів, ножиці, клей.

ХІД УРОКУ

І . Організаційний момент.

Психологічний настрій на урок.

 Уявіть, що у ваших долоньках - дрібка гарного настрою. Поділіться ним, щоб    

зробити день приємнішим для всіх, хто зараз поряд з вами. Почнімо наш урок.

 Девіз нашого уроку(хором) : «Вигадуй, пробуй, твори! Розум, фантазію прояви!»

Учитель.

 Сьогодні на вас чекає захоплююча подорож у світ мину­лого, світ творчості, краси, уяви і фантазії.

Кожний з нас сприймає світ по-своєму,

Хто в кольорових, хто в чорно-білих снах,

Хто на землі калину п’є настояну,

А хто літає в небі наче птах.

Ми різні всі, дороги різні маємо,

Та матінка-земля у нас одна,

Давайте ж створимо сьогодні те, що мріємо,

Щоб в кожнім серці ожила краса. (М. Рильський)

Мудрий письменник Сент-Екзюпері говорив: „Шукати треба серцем, найголовніше не побачиш” . (слайд 1)

Уявіть собі картину: ви зірвали квітку – і вона зів’яла. Тоді ви розумієте, що доторкнутися до краси можна лише серцем.

      Сьогодні , діти, ми звами спробуємо доторкнутися серцем до історії українського народу , до його звичаїв і традицій.І все це ми будемо робити на прикладі декоративно-прикладного мистецтва.

- Що таке декоративно - ужиткове мистецтво? (Мистецтво прикрашення і оздоблення предме­тів побуту.)

 яким видом декоративно-прикладного мистецтва ми сьогодні працюватимемо, ви дізнаєтеся, коли відгадаєте загадку. 

 Блищать у ножицях кружальця, 

 Приваблюють до себе пальці,

 Ті пальчики талановиті, 

 Рухливі, дружні, працьовиті,

 Вони охочі до складанок, 

 Умільці гарних... ( витинанок). 

Тема сьогоднішнього уроку –  Спрощення і стилізація у декоративно-прикладному мистецтві. Витинанка «Дерево життя». (слайд 2)

Мета уроку (слайд 3)

А епіграфом уроку я обрала народне прислів’я:  «ЯК У ХАТІ ВИТИНАНКА, ТО Й ДОБРО СТОЇТЬ НА ҐАНКУ».  (слайд 4)

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

       З давніх-давен, а саме з тих часів, як люди перейшли від курінної хати до чистої світлиці, жінки-українки почали прикрашати їх рушниками, мальованками, витинанками, розписами. Сьогодні ми з вами згадаємо історичні передумови виникнення одного з видів декоративно-прикладного мистецтва, навчимося використовувати його традиційні елементи, виготовимо дуже красиву річ.

В Україні розповсюджені i найрізноманітніші форми народного декоративно-прикладного мистецтва. Його ще називають ужитковим, тому, що всі його витвори перш за все є предметами, що використовуються в побуті людини, у повсякденному житті.

 Різними за господарським призначенням є предмети побуту, різниться  технологія їх виготовлення та декорування (при­крашання).             

Глиняний посуд розписують, дерев’яні вироби можна при­красити як розписом, так i різьбою, вишивка надає неповторної краси рушникам та предметам побуту - всього i не перерахуєш.

 Та спільним для всіх рiзноманiтних форм декоративно-прикладного (ужиткового) мистецтва є те, що в основі їх лежить стилізація.     Тому зображення у декоративно-прикладному ми­стецтві спрощені за формою та кольором, контрастні та лаконічні, а від того ще більш виразні.

 ІІІ. Актуалізація опорних знань

Але щоб продовжити наш урок, ви, діти, повинні згадати види декоративно-прикладного мистецтва, які ви вже знає 

 • Які види декоративно-прикладного мистецтва ви знаєте? 

• Які матеріали можуть використовуватись в цих видах?   (слайд 5)

ІV. Формування нових знань, умінь, навичок.

 Як свідчать археологічні розкопки, ажурні візерунки із шкіри були відомі кочовим народам уже в 5 ст. до н. ери. Паперові витинанки, вважають вчені, з'явилися вперше у Китаї після винайдення паперу. Там напередодні свята, зустрічі весни, жінки наклеювали на вікна своїх будинків графічно чіткі паперові "чуанхуан" (віконні візерунки), які виготовляли заздалегідь, узимку. Це були зображення божеств, звірів, винограду, метеликів, риб, птахів-феніксів та квітів. Згодом витинанки поширилися і серед інших народів.

         В українській сільській хаті паперові прикраси з'явилися у 19 ст. В оздобленні хат паперові витинанки співіснували разом з декоративним розписом, інколи доповнювали їх. Також витинанками прикрашали балки, полиці, печі та горщики для квітів, а також дарували один одному на Різдво та Великдень

Приклеювали витинанки до стін молоком, і тому під час наступної побілки хати їх легко можна було змінити на нові. В Україні паперове мереживо було частиною святкових обрядів, вважалося, що воно захищає житло від злих сил, приносить любов і добробут. Наприклад : витинанка у вигляді хреста вішалась на сволок над колискою дитини. Витинанки пов'язували з основними подіями в житті селянина, і кожній відповідала певна традиційна композиція. До жнив клеяли врожайну, на заручини – заквітчану.  А ще існує  цікава легенда про появу витинанок в Україні. Ми її послухаємо трішки пізніше.

Які асоціації , діти ,виникають у вас, коли ви чуєте слово «витинанка» ?(слайд 6)                            Слово „витинати” походить від слова „вирізати”. Витинанки – орнаментальні, фігурні прикраси, ажурно вирізані ножицями або ножем з білого та кольорового паперу.

 У зв’язку з тим що витинанка , як вид декоративно-прикладного мистецтва, з’явилась значно пізніше від інших видів, у її композиціях майстри використовують символи-обереги, які прикрашали писанки, гончарні вироби, килими, кахлі.

У кожного народного умільця свої методи, підходи до виготовлення витинанки, свій неповторний світ образів.

За формою витинанку розподіляють на виготовлену:    (слайд 7)

у смужці, колі, квадраті, еліпсі.

  За методами вирізання витинанку розподіляють: (слайд 8)

  • на ажурну (видаляється зображення й залишається фон);
  • силуетну (видаляється фон і залишається зображення);
  • просту;
  • складну.  (слайд 9)

Матерiaлu для створення композuцii: тонкий, але міцний папір різних видів; гострі ножиці різних розмірів та форми (прямі, вигнуті), манікюрні ножиці для мілких деталей.

V.   Постановка практичного завдання.

На сьогоднішньому ypoцi ви маєте створити в тexнiцi витинанки композицію ”Дерево життя”. (слайд 10)

З листка паперу дерево звелося,

І дивно якось все переплелося:

Минувшина людська і майбуття.

Його назвали – дерево життя.

В землі коріння, крона в небо пнеться.

Хто зна, чого вже так воно ведеться –

Нитки незримі все буття сплели,

В мінливості щось стале ми знайшли.

Вмирає щось, щоб знову відродитись,

Живим дощем через віки пролитись.

Зернята правди, мудрості, добра

Народна витинанка зберегла. (слайд 11)

Дерево життя – це найголовніший символ рослинного світу майже у всіх народів планети. В українців воно існує практично у всіх видах мистецтва, зокрема широко оспівується в колядках, де йому надають надзвичайного значення у створенні світу й інших важливих Божих і людських справах.

Ось як розпочинається одна із подільських колядок, якій сотні років:

Росте дерево, тонке високе,

Ой дай Боже!

Тонке високе, в корні глибоке,

Ой дай Боже!

На тім дереві сам сокіл сидить, далеко видить,

Ой дай Боже!

Далі в ній йдеться про те, що сокіл бачить, що на морі пливе панна і вишиває братові на весілля сорочку. Згадуються там місяць та зорі, райські пташки, тури-олені.

Дерево давало життя не тільки людям, а й птахам (більшість із них живуть саме на деревах), тваринам. Під деревом майстри мали на увазі всяку рослину.

Деревам поклонялися, більшість із них були святими й окремо щось символізували: (слайд 12)

верба – прадерево;

липа – матір, вода;

дуб – прадерево, Перун, Сонце, сила, авторитет, житло Першобога;

береза – Лада;

клен – Лель;

вишня – чарування, дівоча краса;

калина – коляда, Різдво світу, дівоча краса;

смерека – вічне життя, юність;

явір – прадерево, юнак;

яблуня – жіноче начало, материнство.

Також вважалися священними бузина, терен, ялина, сосна, кедр, виноград, черешня, ожина, малина, горіх, черемха та ще чимало рослин.

Але справжні митці-витинальники, як правило, «узагальнювали» свої дерева, тобто не визначали їх породи, бо мислили і переживали символічно й глибинно, а не копіювали бачене. На своїх деревах вони розміщували птахів, богів, людей і Сонце.

Світове дерево знаходиться в центрі світу і має триєдину будову: вершина його – небесне царство (світ богів), стовбур – земля (світ людини і тварин), коріння – підземне царство (світ підземних божеств і померлих предків).

Дерева – це група витинанок, що охоплює кілька композиційних типів настінних прикрас дзеркальної симетрії: дерево, дерево з пташками, гілка, букет, вазон, квітка.

Справжнє мистецтво – символічне. Попри свою простоту, доступність, витинальне мистецтво мало власні оберегові символи, як і писанкарство, вишивка, ткацтво.

Ці символи відображали міфологічні уявлення наших предків про будову Всесвіту.

Отже, на сьогоднішньому занятті створимо своєрідний власний оберіг – «Дерево життя». В ньому об’єднуються Дійсність, Майбутнє і Минуле кожної людини.

Перегляд фільму «Дерево життя». (слайд 13)

Ми ознайомимося з технологією виготовлення витинанок. Наше з вами завдання – відродити і зберегти традиції стародавнього художнього промислу.

Композиція «вазон» має свої особливості: (слайд 14)

  • зазвичай основа — у вигляді трикутника, ми­сочки, чашечки з вушками, блюдця, кола та ін.;
  • «вазони» створюють за принципом народного орнаментального мотиву «сосонка» («ялинка»);
  • елементи, що завершують мотив: квітка; гео­метрична розетка, складена з ромбів, тощо.

 

 

VІ. Практична діяльність учнів

Повторення правил техніки безпеки при використанні ножиць та клею. (слайд 15)

При роботі з ножицями:

  • Класти ножиці так, щоб вони не звисали з парти.
  • Не залишати ножиці в розкритому вигляді.
  • Не тримати ножиці кінцями вгору.
  • Передавати ножиці кільцями вперед.

 

При роботі з клеєм:

  • Не брати клей до рота.
  • Слідкувати, щоб не потрапив до очей.
  • На виріб багато не наносити.
  • Користуватися пензликом для клею.
  • Залишки клею промокати серветкою.

Послідовність виконання витинанки : (слайд 16) 

  1. Визначити форму горщика, квітів у вазоні, їx кількість.
  2. Скласти по горизонталі чи по вертикалі аркуш паперу навпіл, повернувши кольоровим боком до середини.
  3. Олівцем від тієї частини аркуша паперу, де ми його зігнули, нанести лінію половину горщика та вазона.
  4. Ножицями по контуру рисунка вирізати композицію.
  5. Обережно розгорнути її на столі.
  6. На зворотний бік витинанки нанести клей, повернувши її лицьовим боком  до низу, i зверху наклеїти білий, або кольоровий картон.

Пам’ятайте, що охайна, проста витинанка має кращий вигляд, ніж складна, але неохайно виконана. Розпочинайте роботу.

 (слайд 17)

(Учні працюють під супровід українських пісень. Надаю учням індивідуальну допомогу. Читаю легенду про появу витинанок ).

Легенда про появу витинанок в Україні.

      Колись у давнину, в одному українському селі, ввечері: сиділа під хатою дівчина і мріяла про свого нареченого, який давно пішов у далеку країну і не повертався. Раптом затріпотів біля неї голуб і сів на коліна. Дівчина не сполохалася, бо то був їхній голуб. Він прилетів здалеку. Його брав із собою хлопець – коханий дівчини. Приніс голуб на клаптику паперу звісточку. Вона сповіщала, що хлопець живий-здоровий і незабаром повернеться у село. Дівчина довго думала: «Яку б це відповідь дати?». Потім зайшла до хати, взяла ножиці та папір і почала витинати узор. І як розгорнула папір, то побачила гарну-прегарну витинанку. Вона і незчулася, як це в неї просто вийшло. Прив’язала витинанку-звісточку до голуба, і він поніс її в далекий край коханому. Коли ж наречений повертався додому, він мав цю витинанку із собою, і як заходив у село, то всім показував її. Люди дивувалися чарівному узору. І там, де хлопець проходив, всі почали витинати таку ж красу. Так в Україні з’явилися витинанки. 

VIІ. Узагальнення, систематизація нових знань і вмінь

 Метод „Мікрофон”

Уявіть, що в мене в руках мікрофон. Я починаю речення, а ви повинні його закінчити.

- Ці дивні вазони прикрашають наш клас. Вони розквітли для нас взимку. Техніка, яка допомогла нам відтворити це диво називається... (витинанка).    

- Витинати означає... (вирізати).

- За методами вирізання витинанки поділяють на ...  (ажурні, силуетні).

- За формою -  у ... (колі, квадраті, смужці, еліпсі).

- Витинанки використовували... (для оздоблення).

VIІІ. Підсумок уроку

Учні презентують свої роботи, зазначаючи:

  • який символ зображено;
  • яку техніку обрано для роботи;
  • хто був причетним до створення роботи;

Організація виставки учнівських робіт; обговорення за участю всього класу кращих робіт, оцінювання.

ІХ. Домашнє завдання

Пригадати свого улюбленого казкового героя та будинок , в якому він проживав.

 

C:\Users\Uzer\Desktop\IMG_3451.JPG

 

 

 

Урок образотворчого мистецтва 7 клас.

Тема: Стиль — забаганка дизайнера чи поклик душі? Виконання дизайн-проекту «Традиційні українські народні мотиви у сучасній моді».

Мета уроку: сформувати ключові компетентності: вміння вчитися: орієнтуватися в часі та раціонально його використовувати; самостійно розробляти ескізи одягу з урахуванням традицій і сучасної моди; здійснювати самоконтроль і самооцінку; загальнокультурної компетентності:              знання про особливості національної і загальнолюдської культури в побутовій і культурно-дозвіллєвій сфері; роль мистецтва у житті;

громадської компетентності: усвідомлення своєї належності до соціально- культурного середовища; інформаційної компетентності: вміння добувати, осмислювати, опрацьовувати та використовувати інформацію з різних джерел, користуватися довідковою літературою;

  • міжпредметної естетичної компетентності: виявлення естетичного ставлення до мистецтва, світу в різних сферах діяльності людини; виявлення інтересу до духовних і моральних цінностей українського народу;
  • предметних мистецьких компетентностей: ознайомити учнів із поняттям дизайн, види дизайну, поглибити знання учнів про створення образу в одязі; сформувати уміння учнів самостійно інтерпретувати сучасну моду в єдності традицій і новаторства, розуміти їх зв’язки з соціальним і культурним середовищами, розвивати вміння розробляти ескізи одягу з урахуванням традицій і сучасної моди.

Тип уроку: комбінований.

Техніка виконання: графічні техніки (простий олівець, кольорові олівці.

Оснащення уроку: Для вчителя: Технічні (інформаційні) засоби навчання

Таблиці «Пропорції фігури людини», «Національний костюм».

Зразки дитячих робіт з теми даного уроку.

Для учнів: Кольорові олівці, гумка, підстругачка.

Терміни і поняття:

Елементи дизайну — частини або компоненти, які можна виділити і визначити в будь- якій візуальній композиції або творі мистецтва. Вони створюють структуру твору, і можуть нести безліч різних ідей. Елементами дизайну є: крапка, лінія, форма (фігура), рух, колір, візерунок, текстура, простір, текст, шрифт.

Дизайн одягу - моделювання та конструювання одягу. Продумуючи форму і крій, колірне рішення, підбираючи матеріали для сучасного одягу, дизайнер створює неповторний образ, що запам'ятовується.

Дизайнери моди (художник-модельєр) - це художники, які створюють нові фасони, аксесуари і предмети одягу.

Мода (фр. mode, від лат. modus — міра, образ, спосіб, правило, розпорядження) — нетривале панування певного смаку в певній сфері життя чи культурі.

Костюм (від італ. costume - звичай) - визначена систему предметів та елементів одягу, які поєднані єдиним замислом та призначенням, відображаючи соціальну, національну, регіональну належність, стать, вік та професію споживача.

Стилізація - це спрощення і декорування форми.

Стиль (з грец. stylus - паличка) - сукупність найтиповіших ознак, засобів виразності, творчих прийомів, які склалися в процесі творчої діяльності митця або у певного народу в певний історичний період.

 

Хід уроку

  1. Організація уваги учнів на уроці  (5 хв.)

1.1.перевірка наявності учнів.

1.2.перевірка готовності до уроку (альбом, кольорові олівці, простий олівець, гумка).

1.3.релаксація.

Продзвенів дзвінок , він нас кличе на урок.

Ось і ми часу не гаймо,

 урок образотворчого мистецтва починаймо.

Олівці приготуйте, красу і радість тут відчуйте.

 

  • Діти, мистецтво- це джерело добра і краси .І я знову вас запрошую у світ Образотворчого мистецтва.

Відомий художник Микола Реріх казав:  ”Я бачу сонце вглибині себе і в кожному я бачу сонце.”

Я переконана, що в кожному з Вас є це сонце і давайте відтворимо його образ на малюнках,виконавши таку вправу:

-На ваших столах є індивідуальні картки круглої форми та графічні матеріали.

-Утворіть образ сонця.

-Відобразіть свій настрій у зображенні сонця(веселий)

-Підберіть відповідний до Вашого емоційного стану колір сонця і зафарбуйте його, використовуючи графічні матеріали.

-Приколіть  ваші сонечка з лівого боку булавкою.

-Як я  бачу у всіх вас чудовий настрій. Отже, сонячним світлом і теплом наших малюнків ми зігріли  кімнату і готові працювати.

Девіз нашого уроку: «Ми художники, митці. Ми таланти і творці.»

Кожному з вас хочу побажати на цьому уроці  бути

У-успішним

С-самовпевненим

П-працьовитим

І-інформованим

Х-хоробрим

У-уважним

 Тобто я вам бажаю  успіху!

2.Актуалізація набутого навчального матеріалу (3 хв.)

Бесіда.

-Розгляньте картини П. Стахевича «Ксенія», Катерини Миколаївни Качури «Українка», О. Ковтун «Бабуся зима», Рєпіна «Українка» на яких зображено жінок в українському народному одязі. Визначте компоненти костюма.

-Назвіть відомі вам сучасні предмети людського одягу.

-Розгляньте роботи Марії Приймаченко «Три діди» та «Дерево життя», а також роботи відомого модельєра Оксани Каравацької.

-Що у цих роботах спільного?

-Як ви вважаєте, чи є такий одяг стильним та модним?

 

Асоціативний кущ

Бесіда.

-Що таке мода?

 -Які асоціації виникають у вас?

-Які кольори ви б використовували , малюючи моду?

  • дизайн (словникова робота);
  • дизайнер, художник-модельєр(словникова робота);
  • щось нове;
  • індивідуальність;
  • fashion.

Мода (фр. mode, від лат. modus — міра, образ, спосіб, правило, розпорядження) — нетривале панування певного смаку в певній сфері життя чи культури.

Випереджувальне завдання:

Яких художників-модельєрів ви знаєте?

  • Поль Готьє,Олексій Залевський, Сергій Єрмаков, Оксана Караванська, Лілія Пустовіт

 

  1. Мотивація навчальної діяльності (2 хв.)

Бесіда.

-Чи потрібна мода кожному із вас?

-Про що б ви хотіли дізнатися сьогодні на уроці?

-Що ви очікуєте від сьогоднішнього уроку?

-Мода потрібна для того, щоб задовільнити потребу людини в новизні. Для того, щоб бути успішним і затребуваним, необхідно приймати зміни моди. До того ж для  кожного віку існує своя мода з певними вимогами і правилами. Мода – це бізнес, влада та гроші. Та потрібна вона ще і для душі: журнали, моделі, тусовки – усе це створює  відчуття свята, допомагає наповнити повсякденність барвами.

 

4.Повідомлення теми уроку (2 хв.)

-Тема  сьогоднішнього уроку” Стиль — забаганка дизайнера чи поклик душі? Виконання дизайн-проекту «Традиційні українські народні мотиви у сучасній  моді”.

 1.Здійснимо екскурсію у світ стилю одягу.

2.Пригадаємо про  традиційний  український  костюм.

3.Познайомимось із українськими дизайнерами.

4.Віртуально побуваємо на тижні моди в Парижі.

5.Створимо ескіз одягу з урахуванням народних традицій та сучасної моди.

6.Виконаємо дизайн-проект «Традиційні  українські  народні мотиви  у сучасній моді.»

-Сьогодні на уроці  ми  будемо дизайнерами, художниками-модельєрами, виступимо у ролі  людей, які професійно займаються розробленням одягу, а також  ескіз одягу, розробленого власноруч ми запропонуємо естрадній співачці Тіні Кароль та дітям «Голос країни».

Вивчення нового матеріалу(10 хв)

Розповідь учителя

Сучасні модельєри - люди, які творять моду, намагаються працювати так, щоб одяг, придуманий ними, завжди мав власне, неповторне обличчя і відрізнявся виразною стильністю.

Слово «стиль» (з грец. stylus - паличка) - сукупність найтиповіших ознак, засобів виразності, творчих прийомів, які склалися в процесі творчої діяльності митця або у певного народу в певний історичний період. У стилі завжди відбуваються короткочасні зміни, які називають модою.

«Історія моди» - дослідницька група.

Слово «мода» у перекладі з французької означає «міра, образ». Мода завжди відігравала значну роль у розвитку й формуванні одягу різних видів. Сучасна мода допускає поєднання найрізноманітніших стильових ознак. Єдина умова - відчуття міри. Вважають, що мода зародилась у XII - ХІП ст. її центром була та залишається столиця Франції - Париж. Кожна епоха має свій стиль, форму та традиційний вигляд вбрання. Чимало зробила для розвитку мистецтва костюма XX ст. Габріель Шанель - видатний художник-модельєр. Головним принципом її творчості стало спрощення форми одягу.

Повсякденні костюми Шанель приваблювали не лише професійною майстерністю, а й точністю пропорцій, зручністю форми, художнім смаком, простотою і чіткістю ліній. Костюм Шанель вирізнявся елегантністю та декоративністю. Саме тоді з'явилося гасло «Все є і нічого зайвого!».

Кожна людина прагне одягатися стильно, модно, красиво. В наш час рідко хто суворо дотримується одного стилю в одязі. Реалії життя не надають такої можливості. Але на роботу в офіс, до школи не одягнеш вечірнє плаття, або на офіційний прийом не з'явишся у подертих джинсах і майці. Давайте здійснимо маленький екскурс у непростий світ стилю.

У сучасному світі прийнято вирізняти чотири основні стилі: класичний, романтичний, спортивний та фольклорний, кожен з яких має свої особливі різновиди.

Класичний стиль (консервативний) - це стримана простота в лініях, лаконічність. Речі цього стилю приваблюють своєю високою якістю і добротністю матеріалів. Переважає ахроматична колірна гама або пастельні відтінки. Це вкрай неемоційний стиль, все в ньому дуже помірне.

Відсутні ультрамодні деталі. Довжина, ширина, об'єми та пропорції завжди середні, звичні для ока.

Романтичний стиль в одязі покликаний створювати піднесений та витончений образ. У жіночому одязі для цього стилю властивим є використання рюшів, воланів, довгих суконь легкого крою. Для чоловіків у романтичному стилі характерні жилети, шийні хустки, сорочки з широкими рукавами та романтичні фасони капелюхів. Для стилю є властивим використання тканин із зображенням квітів та пастельна колірна гама.

Спортивний стиль відрізняється вільним кроєм одягу, що не обмежує руху. Такий одяг призначений для занять спортом та активного відпочинку. Це може бути також повсякденний одяг, стилізований під спортивний, що має атрибутику, притаманну спортивній формі. Цей достатньо яскравий і динамічний за своїм характером одяг відрізняється практичністю і зручністю.

Фольклорний стиль (фолк стиль) - одяг, який стилізований під національний костюм. Ідея стилю полягає в тому, щоб не повністю копіювати національне вбрання, а лише запозичувати певні елементи, включаючи їх у сучасні моделі. Широко використовуються плетіння, клаптикова техніка, аплікації та різноманітна вишивка. Фолк стиль дуже зручний.

 

Костюм (від італ. costume - звичай) - визначена систему предметів та елементів одягу, які поєднані єдиним замислом та призначенням, відображаючи соціальну, національну, регіональну належність, стать, вік та професію споживача.

Гармонія в костюмі,як і в мистецтві загалом,зумовлена композицією.

Композиція костюма – це поєднання усіх його елементів з метою вираження певної ідеї ,думки, створення певного образу.

 -Давайте пригадаємо елементи традиційного одягу українців.

«  Традиційний український костюм» -дослідницька група.

  Традиційний український костюм, зокрема XIX ст., є найважливішою складовою національної культури та етнічної історії. Кожний регіональний комплекс українського вбрання містить  регіональну символіку української етнічної культури, що виявляєть­ся не стільки у своєрідності окремих різновидів костюма , скільки в художньому оздобленні та способі носіння.

Основний елемент українського національного костюма (жіночого та чоло­вічого) сорочка. Жінки носили сорочки зі спідницею, плахтою, дергою (зде­більшого на Поліссі), запаскою (Карпатський регіон), спідницею-андараком (українсько-білоруське прикордоння), димкою (у лемків). Поверх сорочки вдя­гали безрукавки: керсетки (Середня Наддніпрянщина, Полтавщина та част­ково Південь), кептарі (Карпати та Прикарпаття), лейбики (західне Полісся та Поділля) або катанки, що з’явилися наприкінці XVIII ст. і були поширени­ми по всій Україні. Поверх основних елементів одягу носили куцину або свиту чи кожушину.

За головний убір жінці слугували очіпки, намітки або хустини, а особливої мальовничості дівочій красі додавав вінок. Найчастіше вінок прикрашали кольоровими стрічками, які мали своє значення :коричневий- годувальниця-земля, жовтий- сонце, зелений- молодість та краса, блакитний- небо та вода, жовтогарячий- хліб, фіолетовий- мудрість, малиновий- душевність та щирість,рожевий- достаток. Впліталися стрічки у обов’язково визначеній послідовності.

За взуття слугували личаки, постоли або чобітки. Жіночий костюм обов’язкового доповнювали прикраси: традиційні коралі, ґердани (силянки), дукати, дукачі, рифи, а також прикраси культового призначення - згарди та хрестики.

Вишивка, що прикрашала різні елементи косотюма, у символічних образах  несла інформацію про етнічні й етнографічні художні традиції, про есте­тичні уподобання жінки, її художній смак, а також про особливості світогляду людей окремої місцевості. -Народні традиції живуть у сучасному одязі.

«Українські дизайнери» -дослідницька група.

Українські дизайнери застосовують ткацькі й оздоблювальні національні традиції у своїх моделях

(Андре Тан, Ірина Каравай, Саша Каневський, Анастасія Іва­нова, Оксана Муха,  Лілія Пустовіт та ін.);

поєднують етнічні мотиви із сучасними модними тенденціями

(Віктор Анісімав,Світлана Бевза, Роксолана Вогуцька та ін.);

 створюють єдине ціле зі старовинного мережива, вишивки й інших елементів декору

 (Лілія Літковська, Олексій Залевський, Олена Сереброва, Вікторія Гресь та ін.);

 роблять акцент на українські народні мотиви

(Федір Возіанов, Маша Рева, Любця Чернікова,а також дизайнерка із Рівного Анна Марчук,яка створює ексклюзивне взуття, сумки і сорочки ручної роботи. Її приголомшливі витвори вже є в гардеробі модниць у всьому світі .Постійно роботи Анни продаються в дизайнерському центрі у Києві,але частіше їх можна побачити на виставках і презентаціях.

-Перегляньте буклети ексклюзивних  речей Анни Марчук, які вона вам передала.

-Як бачите нашій сучасній  українській індустрії є чим гордитися. Слідуючи модним тенденціям, дизайнери популяризують українську культуру, а їхні яскраві ідеї  допомагають українцям у всьому світі відчути свою самобутність.

-Українське національне вбрання надихає всесвітньовідомих дизайнерів.

«Всесвітньовідомі дизайнери» -дослідницька група.

Так у 2005році,після Помаранчевої революції відомий французький дизайнер Жан-Поль-Готьє побувавши в Україні ,вирішив вдатися до створення своєї «української колекції .Основу колекції становили сукні, прикрашені українською вишивкою.

У 2008 році фурор викликав  показ мод дизайнера Джона Гальяно.В його основу лягли  українські етномотиви, колекція була витримана в темних тонах, рукави  блузок автор прикрасив вишивкою.

Знову модний світ заговорив про Україну в 2013 році, коли відразу двоє дизайнерів випустили у світ колекції, присвячені «українським амазонкам».

2015 року всесвітньо відомий модний будинок Vаlепtіnо на тижні моди в Парижі представив колекцію весна літо, створену на основі народних костюмі слов’ян з Україниї. Колекція мала приголомшли­вий успіх, зачарувавши публіку красою слов'янських дівчат та етнічних мо­тивів, Це справжнє свято для поціновувачів моди ніби повертає в минуле, але на абсолютно новому рівні. Моделі постають образами старовинних картин, але яскравими, свіжими, глибоко національними.

14 червня 2017 року у столиці Куби – Гавані відбудеться презентація нової колекції з великого модельного будинку Vаlепtіnо-«Resort-2017).Її родзинкою буде поєднання відомих силуетів бренду разом з традиційним українським одягом.

Мода на етнічну вишивку вийшла далеко за межі України. Понад 10 років  ми надихаємо  модельні будинки по всьому світу, які стильний, якісний одяг прикрашають неймовірної краси вишивкою.

-Доказом популярності етностилю в одязі є застосування його у повсякденному житті

Так художник - модельєр Алла  Дутковська вміло поєднала у сценічному костюмі Софії Ротару традиції і сучасність

Як бачите сучасні естрадні співаки і співачки , щоб підкреслити свою індивідуальність застосовують саме етнічні, національні мотиви у сценічному образі.

 Пропоную вам переглянути цю надзвичайно яскраву колекцію.

Самостійна практична діяльність учнів(25 хв.

-Створіть ескіз сучасного костюма з урахуванням народних традицій.

Дівчатка працюють над жіночим костюмом «Українська веселка»,  хлопчики – над чоловічим костюмом «Козацька слава».

-Правила безпечного користування олівцями знаходиться на ваших столах.

-Нам необхідно створити колаж «Традиційні українські  народні мотиви у сучасній моді» із пазлів, які розсипані на дошці.

-Спікери груп, підійдіть до дошки, виберіть пазл і відповідного кольору конверт, у якому знаходиться завдання для вашої групи.

-Повідомте завдання вашій групі.

-Перед початком роботи пригадаємо пропорції чоловічої та жіночої фігури.

-Проведемо лінію вертикалі в центрі малюнка- висота фігури.

Відзначимо на вертикалі вісім рівних відрізків, відповідних пропорціям тіла:

  1. - голова;
  2. - лінія грудей;
  3. - лінія талії;
  4. - лінія стегон;
  5. - середина стегна;
  6. - лінія коліна;
  7. - середина гомілки;
  8. - лінія стопи.

-В результаті отримуємо геометричну фігуру схожу на робота, з усіма чітко зазначеними суглобами.

-Промальовуємо форму тіла з урахуванням рельєфів м'язів і специфіки будови фігури. Закінчується робота детальним промальовуванням предметів, деталей і передачею кольору.

-Ескіз моделі одягу повинен відповідати вимогам:

бути зрозумілим;

бути естетично привабливим;

передавати справжні пропорції моделі.

-Засобом створення моделі є лінія, точка, пляма - це графічні елементи, які дозволяють створити любе зображення.

Колір - важливий елемент при створенні одягу.

Стилізація - це спрощення і декорування форми.

-Бажаю усім успіху! Наша спільна робота залежить від того як кожен з нас створить індивідуальну роботу.

  1. Виконання практичного завдання

Ми завершуємо роботу над нашими пазлами ,підпишіть творчу роботу та поставте собі об’єктивно оцінку і якщо виконали, то можемо об’єднати  наші пазли  у творчий дизайнерський колаж.(Дуже добре, прошу вас, із нетерпінням чекаємо вас для закінчення нашої композиції.)

  1. Рефлексія(2хв.)

Продовжте речення: «Сьогодні на уроці я дізнався, уявив, зрозумів».

 

  •     Чи цікавий був урок?
  •     Який момент уроку був найцікавіший?
  •     Чи виникали труднощі у виконанні роботи?

 

  1. Домашнє завдання.(1 хв.)

- Дізнайтеся, як ще дизайнери використовують національні мотиви у одязі?

Проаналізуйте гардероб свій (мами, тата) - чи є одяг з етномотивами.

9 . Підсумок уроку.(2хв.)

Результатом нашої спільної роботи є колаж складений із пазлів на яких ви зобразили ескізи сучасного одягу з використанням традиційних народних українських мотиві , які ми пропонуємо відомій українській співачці Тіні Кароль та учасникам «Голос діти» для виконання  пісні «Україна – це ми.

 (Діти виконують пісню “Україна-це ми” та  танець.)

Із покоління  в покоління, від бабусі до онуків, від матері до доньки передавали люди  свою шану й повагу до краю, праці, збереження традицій, свій життєвий досвід, пізнання секретів, майстерності і розуміння краси.

Ми пишаємось тим ,що ми українці!

-На згадку про сьогоднішню зустріч ми з учнями хочемо подарувати вам янголів, які є уособленням добра, чистоти , польоту – це оберіг миру. І нехай він розправить крила над Вашими домівками, над рідною землею, над Україною.  

C:\Users\Uzer\Desktop\IMG_2197.JPG

 

Самоаналіз уроку образотворчого мистецтва, проведений вчителем образотворчого мистецтва.

 

Тема уроку: «Стиль - забаганка дизайнера чи поклик душі?  Виконання дизайн-проекту «Традиційні українські народні мотиви у сучасній моді».

Зміст даного уроку повністю відповідає вимогам навчальної програми.  Цей урок є 10 уроком з вивчення теми «Дизайн і його види». Розділ «Мистецтво: традиції та сучасність. Дизайн». Специфіка даного уроку в тому,  що він передбачає використання інноваційних технологій, розвиток мислення, уяви, творчих здібностей. Тип даного уроку – комбінований.

На уроці я планувала досягти такої мети:

сформувати ключові компетентності: вміння вчитися: орієнтуватися в часі та раціонально його використовувати; самостійно розробляти ескізи одягу з урахуванням традицій і сучасної моди; здійснювати самоконтроль і самооцінку;

загальнокультурної компетентності: знання про особливості національної і загальнолюдської культури в побутовій і культурно-дозвіллєвій сфері; роль мистецтва у житті;

громадської компетентності: усвідомлення своєї належності до соціально- культурного середовища; інформаційної компетентності: вміння добувати, осмислювати, опрацьовувати та використовувати інформацію з різних джерел, користуватися довідковою літературою;

міжпредметної естетичної компетентності: виявлення естетичного ставлення до мистецтва, світу в різних сферах діяльності людини; виявлення інтересу до духовних і моральних цінностей українського народу;

  • предметних мистецьких компетентностей: ознайомити учнів із поняттям дизайн, види дизайну, поглибити знання учнів про створення образу в одязі; сформувати уміння учнів самостійно інтерпретувати сучасну моду в єдності традицій і новаторства, розуміти їх зв’язки з соціальним і культурним середовищами, розвивати вміння розробляти ескізи одягу з урахуванням традицій і сучасної моди.

Структура уроку, на мою думку, є раціональною для досягнення мети.

  1.        Організаційно мотиваційний етап - 5 хвилин

На якому я запропонувала учням ізотерапевтичну  вправу  «Сонце», налаштувавши  їх на гарний настрій.

  1.        Актуалізація знань учнів - 5 хвилин

Я використала:

  1.               Технологію «Асоціативний кущ» (запитала дітей, з якими словами асоціюється слово «мода».
  2.               Провела  словникову  роботу.
  3.               Випереджувальне завдання (запитала в учнів,  яких художників - модельєрів вони знають).
  1.      Мотивація навчальної діяльності та проголошення теми уроку –          2  хвилини
  2.      Вивчення нового матеріалу - 10 хвилин

Новий матеріал вивчається в процесі самостійної роботи, яка носить творчий,  пошуковий характер. Види роботи, а саме - це фронтальна робота, колективна робота, групова робота відповідали віковим особливостям учнів  дозволили  активізувати навчальну діяльність, що в кінцевому підсумку було результатом того, що учні не були пасивними слухачами, а активними учасниками.

Найбільш вдалими методами були: пізнавальний пошук, виконання творчих завдань, дослідницька діяльність. Учні класу були поділені на 4  дослідницькі групи, кожна з яких досліджувала завдання, яке було дано на попередньому уроці:

1.  Історія  моди

2.  Традиційний український костюм

3.  Українські дизайнери моди

4.  Всесвітньо відомі дизайнери про українські мотиви

На цьому етапі я використала такі прийоми: бесіда, розповідь, спостереження і наочність, розвиваюче навчання.

Форми опитування: з місця, індивідуальна і групова.

Під час проведення практичної роботи, яка тривала 20 хвилин, були враховані особливості класу. Це відобразилося у диференційованих  завданнях. Звернула увагу на інструкцію з техніки безпеки з олівцем. Учні пригадали пропорції чоловічої і жіночої фігури, а також вимоги до ескізу моделі одягу. Результатом   спільної праці став колаж.

На етапі «рефлексії» 2 хвилини я використала метод «Прес» та «Мікрофон».

 У підсумковій частині уроку (5 хвилин) відбулася інтеграція з музичним мистецтвом. Учні виконали пісню «Україна - це ми».

На уроці були використані такі методи навчання:

  1. Робота в групах
  2. Розв'язання проблемних питань
  3. Творча  релаксація
  4. «Прес», «Мікрофон»

На уроці було доцільно використано наочність: ноутбук, дошка, проектор, мультимедійна дошка, зразки дитячих робіт з теми. На уроці учні відтворювали художні образи у такому виді образотворчого мистецтва як графіка, передавали особливості пропорції людини.

Вважаю, що перевантаження на уроці не було. Завдяки дружнім, доброзичливим взаємостосунках в класі протягом  уроку підтримувалась належна психологічна атмосфера. Відхилення від плану уроку не було. На уроці використовувались міжпредметні зв'язки: музичного  мистецтва, народознавства, історії. Використані етнокультурознавчі відомості, була опрацьована презентація «Стиль - це поклик душі», у супроводі сучасної української музики. Представлені мною завдання вдалося реалізувати. Мети уроку я досягнула.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Творча майстерня

Тема: «Фетрові квіти в українському вінку».

-Сьогодні я презентую Вам майстер клас «Виготовлення квітів із фетру».

 Ця тема є ніби доповненням до теми сьогоднішнього уроку «Стиль – забаганка чи поклик душі?». Виконання дизайн – проекту «Традиційні українські народні мотиви у сучасній моді».

 Адже фетрові квіти можуть оздобити будь – який одяг, а також такими квітами можна прикрасити обручі, віночки.

 Саме таке заняття Ви можете провести з учнями на гуртку образотворчого мистецтва.

-Тож сьогодні ми створимо квітку власними руками із фетру. Результатом нашої діяльності стане створення українського віночка із фетрових квітів.

-Прошу Вашої уваги

(Звучить пісня Ніни Матвієнко «Квітка – душа»)

У серці розцвіла чудова ніжна квітка

ЇЇ не заховати, видно всім,

Мов серце усміхається привітно

Незвично у холоднім світі цім

Палючий промінь квітку не обломить

І не остудить холод пелюстків

І злі вітри це диво не зів’януть

І не обірвуть, немов листок сухий

Бо проросла з небесного насіння

Їй благодать небесна сил дала

Тече вода і живить їй коріння

З душевного святого джерела.

-Неповторне диво – квіти. Вони радують, дивують нас своїми кольорами, формами, цвітуть для щастя, для добра, пробуджують у душі такі якості як людяність, ввічливість, щирість і промовисті до тих, кому призначені.

-Отже я пропоную Вам переглянути поетапність створення квітки:

1. Візьміть заготовки із фетру круглої форми.

2. Згорніть його вчетверо та зафіксуйте клеєм.

3. Розмістіть на фетровому крузі 4 пелюстки і зафіксуйте клеєм. Зверху приклейте ще 3 пелюстки.

4. Утворилась квіточка.

Практична робота.

-Кожен з Вас приклейте будь ласка квітку на круглу основу квітку та поділіться враженнями про сьогоднішню зустріч.

-Результатом нашої спільної роботи є національний український віночок із фетрових квітів, який залишиться добрим символом у Шубківській школі від вчителів образотворчого мистецтва Рівненського району.

 

На завершення хочеться сказати, що саме творчість відкриває у людській душі ті потаємні куточки, у яких дрімають джерела добрих почуттів.

 Наше завдання   -  це не розгубити величезне багатство, створене протягом віків тисячами безіменних талановитих народних майстрів ,а передати це іскристе живе диво наступним поколінням, куди ми можемо вписати і своє ім’я.

C:\Users\Uzer\Desktop\IMG_2213.JPG

C:\Users\Uzer\Desktop\IMG_2219.JPG

 

Поради молодому художнику

 

Приклади художніх технік у школі

МАЛЮНОК ОЛІВЦЕМ

Олівець... Хто не знає його! Уже дитина-дошкільник користується олівцем. Дехто думає, що він існує споконвіку. Але ж це зовсім не так. Був час, коли не було олівця, адже не було й паперу, то ж ні на чому було писати і малювати. Лише у ХІІІ ст. створено перший олівець, який насправді не був ще сучасним олівцем, а його далеким предком. Це був штифт, що складався з серцевини і футлярчика, подібного на рейсфедер. Серцевину виготовляли зі свинцю. Свинець – метал м’який, ним можна робити слід на папері. І ним писали. У XVI ст. звертаються до графіту, з якого роблять графітну паличку для писання.        

Перший олівець у дерев’яній оправі виготовив французький вчений Н.Конте 1790 р. Його можна було навіть підстругувати. З графіту робив олівці й М.Ломоносов.

Нині стрижні для олівців виготовляють із розмолотого графіту з домішками вугілля, глини або фарби в порошку (для кольорових олівців), запресованих до потрібної твердості.

Олівці бувають різні: прості (графітні), кольорові, вугільні (ретуш), хімічні, сангіна, негро.

Дехто вважає, що олівець – малоцікава техніка. Сірий колір штрихів на папері, звичайно, не може рівнятися з привабливістю кольорів акварелі. Але і цим скромним інструментом можна досягти доброго результату, а в руках майстра олівець стає знаряддям, яким створюються шедеври.

Найпростіші елементи зображення у техніці олівця є лінія і штрих. Лінія – це протяжний рух олівця на папері, яка інколи буває однакової товщини протягом усієї довжини. Тоді лінія впевнена, спокійна, у малюнку не передає бурхливого стану почуттів, одноманітна, менш цікава і скупа у вираженні.

Однак часто лінія буває інша, в одному місці тонка, в другому товща, з натиском, із несподіваним переходом від однієї товщини до другої, часто раптово обірвана. Така лінія неспокійна, різноманітна, але завжди жило і цікава.

            Лінія – більш самостійний елемент. Вона визначає межі форми, її контур. Вона створює малюнок.

  Штрих – це короткий рух олівця на папері. Він теж може бути рівномірної товщини, але найчастіше штрих вельми різноманітний: він може мати потовщення і на початку, і всередині, на кінці, він може бути прямий і дугоподібний.

Роль штриха, його функція дещо інша, ніж лінії. Він менш самостійний, як лінія, і один штрих не може створити хоч би найменшого малюнка. Зате група штрихів прекрасно передає тон, пляму і (як говорять художники) “колір” малюнка.

Штрих часто заповнює малюнок, виконаний лінією. Але бувають і малюнки майже виключно побудовані на коротких штрихах.

Щоб правильно оволодіти технікою олівця, треба часто тренуватись у проведенні ліній і штрихів; заповнювати площі прямими і непрямими лініями та штрихами: тонкими, потовщеними, з переходом від тонких до товстих, перехресними, паралельними і т.п.

Ніколи не слід у малюнку вести олівцем лінії й штрихи з притиском, як це роблять у кресленні і технічному малюнку. Лінію і штрихи треба малювати швидко. Штрих має бути легкий, але кинутий на папір впевнено, рішуче і, де треба, з притиском, часом треба його перервати чи підсилити, або навіть кілька разів повторити. Якби ми хотіли зробити порівняння штрихів, ліній і паперу з поняттями звуковими, то сказали б, що штрихи та лінії – це голос, звук, а паперовий фон – тиша, мовчання. І ось серед тиші, мовчання раптом чується якийсь голос: ніжний, легкий, або сильний, вольовий, могутній – це ми на білій чистій гладіні паперу накреслили кілька штрихів і мовчазний папір “заговорив”. Біла гладінь паперу і чорний штрих – два основні контрасти і на них будуємо наші композиції. Треба пам’ятати, що, коли протиставимо в малюнку, наприклад, групу чорних штрихів і білу пляму паперу, малюнок “заговорить” сильніше, ніж, коли б ми всю композицію побудували в однаковому сірому тоні.

Але й самі штрихи можуть бути між собою контрастними. Виконаємо увесь малюнок однаковими штрихами, і він буде нецікавий. Але протиставимо легким, тонким штрихам більш насичені, широкі штрихи і малюнок “заговорить” або, як кажуть художники, “зазвучить”. Контрастними можуть бути не лише якісно різні штрихи або фон паперу, а й напрями штрихів. Наприклад, при малюванні пейзажу легко можна використати горизонтальні штрихи, якими намальована вода, і вертикальні, котрими передане зображення дерев й похилі стебла очерету.

Не можна надто сильно натискувати на олівець, бо тоді видавлюється папір і малюнок виглядає погано. Є й інший спосіб, щоб досягти темної плями на малюнку: треба штрихи скупчувати, малювати їх густо один біля одного або ж перший шар штрихів легко заштрихувати другий раз у протилежному напрямку, ніби сіточкою.

Необхідно пам’ятати, що як і сірий, безбарвний малюнок своєю одноманітністю не вражає глядача, так і надто перечорнений малюнок, із згущеними штрихами на всій площині не буде приємно діяти на нього. Не можна, отже, надто зачорнювати роботи, якщо цього не вимагає задум.

Під час роботи олівцем художники-початківці часто допускають одну типову помилку. Бажаючи, щоб малюнок виглядав як найкраще, без помилкових штрихів, від початку роботи починають витирати неправильно намальовані ліній й штрихи, а що у початківця їх завжди багато, то й малюнок з кожним використанням гумки набирає гіршого вигляду. Папір стирається, і нові штрихи уже не виглядають так свіжо і чисто, як на папері, не протертому гумкою. У результаті виходить “замучений”, затертий малюнок.

Буває й так, що папір добрий і гумка його не пошкодила під час виправлення малюнка, проте така “підчищена” вигладжена робота виглядає неначе засушена, красива, але мертва квітка. Виконуючи малюнок якогось предмета, треба залишати усі лінії й штрихи, які наносяться на папір. Вони показують, як виникав малюнок, як уточнювалася побудова, пропорції, як художник шукав правильну форму, отже, показують шлях утворення зображення. Дивлячись на такий малюнок, ми ніби читаємо кожну риску, вона розповідає про творення образу.

Ще більше, ніж глядачеві, потрібні усі ці лінії й штрихи авторові-художнику. За ними він орієнтується, наскільки правильно або неправильно працює, до цих ліній він прирівнює нові лінії й бачить, як побудовано малюнок. Ці лінії – той місточок, який веде художника до істини, вони – його творча дорога і усувати її не слід.

Малюнок на папері, якого не торкалася гумка, завжди буває чистий, живий і свіжий.

Друга помилка, яку припускають початківці, – це розмазування пальцем або паперовим валиком (розтушовкою) штрихів м’якого олівця. Слід олівця повинен бути видний на папері. У цьому краса малюнка. Розтирання, розтушовування штрихів з метою отримати темну пляму – свідчення того, що художник недостатньо володіє технікою малюнка олівцем. Такий прийом можна віднести до роботи вуглем або особливими сортами олівців, але ніколи до роботи звичайним олівцем.

Третя помилка юних художників – манера обводити виконаний малюнок сильнішою лінією контуру. Художнику-початківцю здається, що коли контур форми чіткий, то малюнок красивіший. Це помилкова думка. Адже жоден предмет не має насправді такої лінії, яка б його обконтурювала. І тому малюнок олівцем із контуром, сильніше показаним навколо форми предмета, – неправдивий. Він показує, що художник не знає інших засобів передати правдиво і цікаво форму. Дехто скаже, що бачив роботи відомих художників, які були обведені контурною лінією по всіх деталях. Справді, такі малюнки бувають тоді, коли художник стилізує форми, хоче виділити деталі малюнка, до деякої міри переосмислює зміст малюнка або користується такою технікою, яка вимагає контуру.

Для роботи олівцем придатні сірі графітні олівці різної м’якості. На олівцях є помітка 2М, 3М, 5М – це знак м’якості олівця. Чим більша цифра перед буковою М, тим олівець м’якший. Якщо олівець застругати гостро, він даватиме тонкий штриховий слід. Але нам іноді потрібні широкі м’які лінії. Тоді кінець олівця застругуємо широко і похило (під кутом) або креслимо ним штрихи на папері, поки витреться широка похила площина на кінці графітного стрижня. Таким олівцем можна виконувати широкі лінії й штрихи. Папір для роботи олівцем має бути трохи шорсткий, можна використовувати і папір для креслення. Для роботи олівцем ніколи не слід брати гладкий білий блискучий папір. Олівець на ньому ковзає і не дає чіткого чорного сліду, робота на такому папері виглядає блідо і несвіжо.

 

 

МАЛЮВАННЯ КОЛЬОРОВИМИ ОЛІВЦЯМИC:\Users\Uzer\Desktop\завантаження.jpg

Техніка роботи кольоровими олівцями така сама, як і техніка роботи простим графітним олівцем.

Кольорові олівці є різні, але найпоширеніші чорні й коричневі. Вони мають спеціальні назви: італійський олівець, ретуш, негро, сангіна, соус. Деякі з них виготовляються у дерев’яній оправі (ретуш), як звичайні олівці, а найчастіше у вигляді кольорових паличок, обгорнутих у папір або тонку металеву пластинку (соус, сангіна, негро). Малювання цими олівцями дає приємний малюнок на білому папері.

Італійський олівець виготовляється з порошку паленої кості й рослинного клею. Він має красивий чорний колір і не дає блиску, який є великим недоліком графітних олівців. Якщо графітним олівцем промальовувати двічі-тричі одне місце (з метою притемнити його), то у цьому місці з’являється блиск, який знецінює малюнок. Італійський олівець позбавлений вказаної неприємної якості, й це значно підвищує його цінність як матеріалу для малюнка.

 

Олівець ретуш, подібно до італійського, має глибокий чорний колір і оксамитову матову поверхню штриха, що цінується художниками. Він дає глибокий тон без блиску. Проте має один недолік: дуже темні лінії важко витерти. Якщо вони неправильні, то завжди залишають слід. Отже, нам треба малювати без гумки.

 

Олівець негро своєю силою тону і кольором нагадує італійський олівець, але він дає штрих трохи блискучий і жирний. Ним можна досягти глибоких відтінків. Особливо гарно штрих олівця лягає на злегка шорсткому папері. Олівці негро є й коричневого відтінку.

 

Соус має вигляд товстих циліндричних паличок. Він виготовляється з пресованого дрібного і м’якого порошку – деревної або вугільної сажі з додаванням клею. Можна використовувати як олівець і як фарбу так званий мокрий соус. Для цього його розводять у воді, й тоді малюнок виконується пензлем. Інколи його без води розтушовують на папері за допомогою клаптика тканини або розтушовки, це називається сухим соусом.

Сангіна – олівці у вигляді товстих паличок без дерев’яної оправи. Слово “сангіна” походить від лат. запечи, що означає кров. Сангіна має колір різних відтінків, від червоного до червоно-коричневого або червоно-брунатного. Сангіна може бути натуральна (мінеральна) та виготовлена штучно з глинистих речовин, які додатково забарвлюють оксидами заліза.

У мистецтві, як матеріал для малювання, сангіна застосовується ще з епохи Відродження. Сангіною можна виконувати штрихові малюнки, тобто зображення наносити штрихами, або можна і розтушовувати, оскільки сангіна легко розтирається. Проте найкращі малюнки будуть тоді, коли досягнемо чистого, не затертого малюнка, а це найбільш можливо при штриховому малюнку.

Олівці-крейдки, тобто палички (без дерев’яної оправи) бруднять руки. Ними треба користуватись уміло, бо гумка при цій техніці неприпустима. Вона лише розмазує колір і робить на папері неприємні плями.

Є також кольорові олівці у дерев’яній оправі або механічні (цангові) кольорові стрижні у пластмасовій оправі. Кольоровими олівцями можна виконувати різноманітні роботи: ескізи, начерки і тривалі малюнки, але всі вони не можуть мати надто великих розмірів.

Олівці необхідні художнику в дорозі. Вони не вимагають багато “реквізитів”, вистачить похідного блокнота з папером для ескізів і олівців, їх використовують для швидких начерків із натури, а також малюють людей, тварин, природу, будівлі тощо.

 

 

МАЛЮНОК ПЕРОМ

C:\Users\Uzer\Desktop\yak-malyuvati-tushshyu-perom-na-paper_672.jpeg

Усе, про що йшлось у розділі “Малюнок олівцем” про лінії і штрихи, їх роль і функції у виконанні малюнка належить і до роботи пером. Проте тут матеріали трохи інші. Найперше змінюється інструмент: у руках художника тепер перо, а не олівець. Для пера потрібне і чорнило. Найчастіше перо буває стальним. Головна якість пера, яка вимагається для роботи художника, – його гнучкість і пружність. Перо повинно легко йти по паперу, давати тонкий і потовщений слід, отже, у міру прогинатись. Спеціальних пер для роботи художника не випускають. У продажу є шкільні (канцелярські), креслярські й плакатні пера. Нас цікавитиме шкільне перо, як найдоступніше. Отже, для виконання малюнка можна з успіхом використовувати шкільне перо № 11 (на пері є позначка Я). Перо № 86 також підходить для цієї роботи. Є ще перо № 23, яке у малюнку дає рівну лінію без потовщень, або воно буває з невеликими можливостями потовщувати лінію. Проте це не є недоліком, адже можна виконувати штрихові малюнки і різноманітними (з потовщеннями) і одноманітними (рівними, без потовщень) лініями. Усе залежить від нашого задуму. Наприклад, художник Г.Гавриленко часто виконує малюнки рівним штрихом пера. У художника А.Матісса є чимало малюнків, виконаних рівною, гнучкою, мов нитка, лінією (А.Матісс. Жіночий портрет. У книжці Лаптєва “Малюнок пером”, с.77).

 

Для малювання художники часто використовують гусячі (або інших птахів) пера. У давнину, коли ще не було сталевих пер, художники вживали лише гусячі пера. Вони досить гнучкі, легко роблять потовщення, а також тонкі штрихи. Для малювання беруть великі гусячі пера з крил, знімають пір’я, а кінець зрізають гострим ножем на зразок стального пера. Кінчик прирізують і розрізають по вертикалі на дві частини (на 3-4 мм), щоб вія легше прогинався і туш спливала рівномірніше.

Пером можна малювати на будь-якому папері, але для гарного малюнка найкраще використовувати гладкий папір, так званий бристоль. Інші сорти паперу мають більш або менш зернисту поверхню, і це заважає у роботі. На зернистому папері ліня може вийти нерівною, перо не ковзає гладко і легко по поверхні, з’являються подряпини, нерівності.

Для малюнка пером використовують як білий, так і тонований папір. Найчастіше для роботи пером вживають туш, але штрихові малюнки можна виконувати чорним або темно-синім чорнилом. Туш і чорнило мають легко і рівно сходити з пера. Якщо на кінчику пера утворюються згустки засохлої туші, їх треба зчитувати клаптиком тканини. Ще краще кінчик пера вколоти у картоплину, тоді туш вільно сходить із пера.

Виконуючи малюнок пером, необхідно враховувати його розмір. Для малюнка більших розмірів краще підійде перо, яке може дати товстий штрих, а для паперу малого розміру добирати перо, що дає тоненькі штрихи. Художники часто працюють двома-трьома перами різної товщини.

Найчастіше малюнок пером виконують для газетних і книжкових ілюстрацій, але він може бути і самостійним художнім твором. Усі визначні художники світу надавали великого значення перовим малюнкам, ним виконували ескізи і начерки для майбутніх і композицій, малюнки з натури, підготовчі роботи для гравюр. Малюнки пером залишили Леонардо да Вінчі, Рембрандт, Дюрер, Шевченко, Рєпін, Самокиш і багато інших. Малюнок пером можна виконувати після попереднього начерку олівцем або відразу малювати пером. Тоді треба добре продумати композицію, бо жодний зайвий чи неправильний штрих не можна виправити. Роботу починають або з найлегших, найсвітліших місць, або навпаки, з темних плям, для яких штрихи треба згущувати чи накладати другий раз у тому самому чи протилежному напрямі. Не можна припускати, щоб штрихи зливались у плями і псували папір: мокрий (від більшої кількості туші) папір легко псується під впливом продряпування пером. А тепер починайте роботу: оберіть тему, обдумайте композицію, розмір малюнка, матеріал. Не забудьте про напрям штрихів на зображенні, щоб він був контрастним, розмістіть темні й світлі місця, аби вони чергувались і служили виявленню головного. Пам’ятайте, що штрихи повинні підкреслювати форму предмета.

Малювання пером посильне як учням початкових, так і старших класів.

 

 

 

 

 

 

 

МАЛЮНОК ПЕНЗЛИКОМ І ТУШШЮ

C:\Users\Uzer\Desktop\170f0e6ea53ab87da735e98f33a8ccec.jpg

 

Робота пером і тушшю за своєю технікою дещо наближається до роботи олівцем. Але в роботі можна використати і пензлик. Мазок тоді соковитіший, м’якший, ним можна робити більші, ніж пером, темні місця – плями, не зіпсувавши при цьому поверхні паперу. Малюнок пензликом і тушшю гарно виглядає на білому і тонованому (однотонному) папері, але його можна виконувати й безпосередньо на акварельному малюнку. Колір тоді служить фоном (небо, земля, трава, річка, озеро), на якому чорною тушшю намальовані предмети (дерева, будинки, люди, тварини).

Певна річ, що акварельний малюнок тоді не роблять з тінями. Роль тіней виконує малюнок тушшю.

ФЛОМАСТЕР

 

C:\Users\Uzer\Desktop\marker1.jpg

 

Ви напевно зустрічали у поясненні під малюнком слово “фломастер”. Фломастером можна користуватись так, як ручкою і пером. Це і є ручка, лише спеціального типу. У ній немає пера (як у авторучці), ні ампули з пастою (як у кульковій ручці), а натомість є гніт, насичений спеціальним чорнилом.

Чорнило надходить у гніт з балончика. Для фломастера воно спеціальне, тон глибокий, яскравий і на папері відразу ж висихає. Гніт фломастера роблять з фетру. Фломастером легко класти штрихи на папері в усіх напрямах. Штрих його рівний, чіткий, красивий. Папір для фломастера може бути будь-який: гладкий і шорсткий.

Гніт буває різної товщини і дає різний за шириною слід: вузенький (тонкий) і широкий (товстий). Для малювання можна використовувати водночас два-три фломастери, які дають різні штрихи: тоді широким фломастером малюватимемо місця, де треба більше притемнювати площину, бо саме ширина штриха допоможе швидше заповнити темну пляму малюнка. А там, де необхідна більш тонка робота, треба виводити дрібні, але виразні деталі, там, очевидно, краще підійде фломастер із тонкою лінією.

Фломастер, як олівці й ручки, займає мало місця, тому є незамінним у поході.

Фломастери випускають чорні й кольорові. Ними із задоволенням працюють як дошкільнята, так і учні початкових, старших класів.

 

МАЛЮВАННЯ ОЛІВЦЕМ РЕТУШ

Техніка малювання олівцем ретуш майже не відрізняється від техніки малювання звичайним м’яким графітовим олівцем, хоча має свої особливості. Олівець ретуш не можна застругати так гостро, як звичайний. Грифель олівця ретуш значно товщий, а за насиченістю ліній подібний на вугіль. Олівцем ретуш можна досягти соковитих жирних ліній, які, однак, виготовляють рваними по краях. Це надає їм певної свіжості.

Малювати таким олівцем можна на різному папері, але краще на шорсткому, зернистому.

Порівняймо два малюнки: виконаний графітним олівцем і олівцем ретуш. Малюнок олівцем ретуш не тримається так міцно на папері, дещо брудниться. Щоб уникнути цього, закінчений малюнок можна закріпити за допомогою будь-якого лаку, яким користуються живописці, розвівши лак скипидаром або розчинником №1 у пропорції 1:1, а потім збризкати поверхню малюнка через пульверизатор. Замість лаку можна використати звичайне знежирене молоко, до склянки якого додають білок з одного курячого яйця, старанно розмішуючи. Закріплювач можна приготувати й самому, розвівши у скипидарі або у спирті потовчену каніфоль (живці). На 100 г скипидару 3-5 гканіфолі. Щоб краще розчинялась живиця, можна злегка підігріти скипидар.

 

МАЛЮВАННЯ ВУГЛЕМ

 

C:\Users\Uzer\Desktop\file_5_18.jpg

 

 Техніка малювання вуглем прийшла до нас із сивої давнини. Уже на початку свого розвитку людина намагалась за допомогою графічного письма, жестів і мови передати свої враження та переживання, думки й помисли. У цьому їй допомагали найдоступніші матеріали – кольорова глина і вугіль.

 

Вугіль використовується як для ескізування й начерків до інших технік (олія, гуаш, темпера, вітраж), так і в самостійному значенні. Цією технікою можна виконувати портрети, пейзажі й жанрові сцени.

Техніка малювання вуглем дає змогу передавати м’які тонові відношення й різкі світлотіньові контрасти.

Для малювання вуглем найпридатніший папір, який має шорстку фактуру – білий, сірий, коричневий, кремовий та різні сорти тонованого і білого картону досить значного формату.

Вугільні палички можна дістати у крамницях товарів для художників. Для цієї мети також використовують активований вугіль, який продається в аптеках, а якщо такої можливості немає, тоді вугільні палички можна приготувати самому. Для цього обпалюють березові палички без доступу повітря. Щоб дістати вугіль, придатний для малювання, беруть березові гілочки діаметром 10-15 мм, нарізають потрібної довжини і накладають їх у високу консервну банку. Слід завчасно підготувати дві однакові банки, в одній з них верхні краї трохи загинають до середини, а в іншій відгинають назовні, усе це роблять так, щоб одна банка тісно могла увійти в іншу. Наклавши березових паличок в одну із приготовлених банок, іншою міцно закривають або забивають молотком, а ще краще киянкою, кладуть у пічку чи багаття. Кисень, який міститься всередині банки, швидко вигорить, а доступу більше не буде, отже, забезпечено потрібний режим обпалення. Коли вогонь згасне, можна відкривати банку і отримаємо чудові вугільні палички.

Березові чи липові палички у банці можна засипати піском повністю, щоб не було доступу повітря, банку закрити і протримати у вогні (або жевріючих вуглинах) 1 год. Коли банка прохолоне, її відкривають і вибирають вугільні палички. Якщо палички легко кришаться, значить треба менше тримати у вогні, а якщо дряпають папір – їх треба довше обпалювати. При засипанні піском потрібно не дві банки, а лише одна.

Для того, щоб під час роботи не бруднити пальці вуглем, заверніть один кінець вугільної палички папером і заклейте. У міру того, як вугіль списується у роботі, папір обдирають.

Малюючи вуглем, можна досягти широкої гами світлопередачі від світлих і світло-сірих тонів до густих темних тіней. Спочатку малюють легкими вільними рухами, окреслюють загальні компоненти композиції, потім грунтовно і старанно проробляють, заштриховують. Зайві лінії витирають чистою фланеллю або клаптиком старого чисто випраного м’якого полотна. Треба стежити, щоб ганчірка не була вологою, аби не зіпсувати малюнок. Ще краще знімати зайві лінії чи плями хлібною скоринкою з м’якушем, але для цього беруть не свіжий, а трохи зачерствілий хліб. Закриваючи вуглем певні місця на папері, слід пам’ятати про гармонійну рівновагу між фоном паперу і темними місцями та лініями малюнка. Добрий результат можна отримати у малюнках вуглем на тонованому папері або картоні, виділяючи окремі світлі місця чи плями пастеллю, кольоровою крейдою. Таким чином, розширюємо можливості пластично-тонової передачі. Тонований картон також бере безпосередню участь у формуванні образу, в об’ємно просторовій передачі.

Очевидно стає зрозумілим, що при малюванні вугільними паличками рухи мають бути м’якими і вільними, але впевненими і сміливими, при зайвому натискуванні може поламатись вугільна паличка. Для того, щоб уникнути забруднення вугільного малюнка і зберегти його тривалий час, закінчену роботу закріплюють так, як ми радили це робити при закріпленні робіт, виконаних олівцем ретуш.

Для закріплення доцільно скористатися й іншими рецептами: розбавити білок курячого яйця у воді (на півсклянки води один білок), можна розвести 3-5 г каніфолі на 100 г спирту або звичайному одеколоні. Закріплення найкраще робити за допомогою пульверизатора, набризкуючи на вугільний малюнок розчин із певної відстані. Якість набризкування краще випробувати спочатку на іншому аркуші паперу. Набризкування проводити кількома прийомами, щоб закріплювач не стікав і не збирався плямами, бо це зашкодить малюнку.

Із технікою малювання вугільними паличками можна знайомити дітей як молодшого, так і середнього шкільного віку.

C:\Users\Uzer\Desktop\mini_1.jpg

 

МАЛЮВАННЯ КОЛЬОРОВОЮ КРЕЙДОЮ

C:\Users\Uzer\Desktop\kreyda.jpg

 

             Кольорову крейду звичайно використовують учителі для пояснень на дошці, виділення окремих слів, складів чи певних ліній у малюнках і кресленнях. З успіхом таку крейду можна використовувати і для малювання пейзажів, жанрових сцен, натюрмортів тощо.

            Малювати крейдою краще на шорсткому, зернистому або ворсистому папері й картоні. Слід застерегти, що крейдою не можна досягти таких тонких, чітких і соковитих ліній, як це, скажімо, роблять олівцями чи пензликами. У композиційному задумі потрібні узагальнення й простота форм. При певному досвіді роботи палички крейди можна використовувати по-різному: робити різні повороти і нахили. Отже, паличку треба відповідно обтесувати для порівняно тонких ліній та деталей.

Для реалізації композиційних задумів краще вибирати папір чи картон оптимального формату. Невеликий формат обмежує можливості малювання крейдою.

Гарний результат отримуємо, малюючи на ворсистому кольоровому папері, особливо створюючи декоративно-орнаментальні композиції.

Побудову малюнка робимо звичайними або кольоровими олівцями, злегка натискуючи, потім роботу продовжують і завершують кольоровою крейдою. Можна безпосередньо будувати малюнки кольоровою крейдою легкими, сміливими і плавними лініями. При необхідності зайві лінії чи штрихи витирають клаптиком чистої полотняної чи вовняної тканини, пористою гумою або м’якушем хліба, але не дуже свіжого і вологого.

Намічений олівцем малюнок проробляють різнокольоровою крейдою, доводячи його до завершеності. Закінчений малюнок закріплюють так само, як ми радили закріплювати вугільні малюнки. Закріплену й висушену роботу оформляють у паспарту.

Техніка малювання кольоровою крейдою посильна учням усіх класів, від початкових до старших, а відносно широка доступність цієї техніки може зацікавити усіх, хто любить малювати.

 

 

ПАСТЕЛЬ

 Особливою формою кольорових олівців є пастель. Слово “пастель” походить від італійського слова раstello, що означає тісто. Це м’які кольорові палички у вигляді олівців без дерев’яної оправи, загорнуті в папір. Пастель виготовляється з “тіста”, зробленого із тонкотертих порошкоподібних барвників з домішками скріплюючих (клей) і розбілюючих (крейда, гіпс, тальк) речовин. Завдяки тому, що до барвників додають розбілюючі речовини, пастель має ніжні кольори і це надає пастельним малюнкам особливого відтінку. Пастеллю малюють здавна. Вона відома ще з XVI ст., а розквіту досягла у ХVIII ст. у Франції. У XIX ст. широко використовувалась у Західній Європі. Пастеллю працював наш земляк, видатний художник В.Боровиковський. В Україні у техніці пастельній плідно працював Мурашко. Серед українських художників до пастелі зверталися такі відомі живописці як О.Шовкуненко, Й.Бокшай та ін. Пастельними олівцями малюють переважно на папері, але основою для цієї техніки також може служити картон, тоноване полотно і навіть замш. Пастель кладуть на площину штрихами, але деколи використовують здатність пастелі до розтушовування для того, щоб досягти тонких і плавних переходів від одного кольору до іншого або різних ступенів інтенсивності одного кольору.

Розтушовування виконується за допомогою спеціальної розтушовки чи пальців (за умови, що пальці не будуть вологі). Твір, виконаний пастеллю, має оксамитову матову поверхню. Гарно виглядає пастель на темному фоні, тому для пастельних робіт вибирають часто кольоровий (тонований) папір, особливо чорний, темно-коричневий. При всіх своїх позитивних якостях пастель має один суттєвий недолік: кольоровий шар на папері тримається слабо і легко осипається, отже, твір може швидко попсуватись. Щоб цього запобігти, його фіксують (закріплюють), тобто на малюнок набризкують закріплювач за допомогою пульверизатора. Проте частково втрачається оксамитовість поверхні й кольори темніють. Найкраще пастельну роботу не фіксувати, а прикрити відповідним шматком скла і окантувати (обклеїти) папером, як це робиться інколи з гравюрами чи акварелями.

Якщо ми вибрали для роботи темний фон, тоді чітко виділятимуться світлі кольори крейдяних пастельних олівців. На світлому тлі (особливо на тонованому папері) зображення предметів не завжди добре виглядають. У такому випадку художники часто роблять контур чорним або коричневим кольором і малюнок відразу стає чітким, виразним. Малюючи пастеллю, треба завжди впевнено і сміливо ставити штрихи, але продумати їх варто наперед, бо виправити (витерти) тут нічого не можна.

Тепер починаємо роботу. Оберемо тему, наприклад, зображення весняних квітів (букет тюльпанів). Жовті й рожеві квіти красиво виглядатимуть на чорному тлі. Якщо є чорний конверт від фотопаперу великого формату, він буде придатний для цієї мети. Але можна і самому підготувати папір чорного кольору. У посудині треба розвести достатню кількість чорної фарби середньої густоти (якщо фарба надто рідка, то папір вийде сірий). Пензель слід брати великий, товстий. Фарбу треба набирати так, щоб її було багато між ворсинками пензля. Густим мазком наносимо фарбу на папір рухом руки зліва-направо і відразу кладемо другий мазок, поки перший ще не висох, щоб фарба другого мазка вливалася у перший. Кожний наступний мазок має додавати нову фарбу до попередньої, ще мокрої. Положення паперу (папір на дошці, прикріплений кнопками угорі і знизу) з дошкою мусить бути трохи нахилене (під невеликим кутом). Лише за умови, що папір буде під нахилом, і кожен наступний мазок вливатиме фарбу в попередній, можна досягти рівномірно шару фарби, без плям. Якщо пензель маленький, і фарба кожного наступного мазка не зливається з попередньою, якщо малюємо повільно і даємо можливість попередньому мазку висохнути, якщо розвели мало фарби і доводиться розводити нову фарбу і давати її до попередньої, аркуш паперу вийде з плямами. Один раз поклавши фарбу на папір, не слід її по кілька разів виправляти, бо після цього завжди з’являться плями. Покритий фарбою папір треба потримати до повного висихання на дошці. Кнопки можна зняти лише із сухого паперу, інакше він покоробиться. А тепер на чорновому папері намалюємо букет тюльпанів.

Цей чорновий малюнок буде допоміжним для виконання роботи на чистовику. Якщо хтось вправно володіє олівцем, рука й око у нього точні, то, дивлячись на цей ескіз, можна відразу малювати пастеллю на підготовленому тонованому папері. При цьому штрихи мусять бути чіткими, покладеними впевненим рухом. Коли рука невправна і не може покласти правильний штрих (витирати гумкою пастель не слід), краще ледь помітно зробити олівцем легенький малюнок на зафарбованому папері, окреслюючи лише основні напрями малюнка.

На чорному матовому папері слід олівця буде помітним, він слабо блищатиме. По ньому можна промальовувати пастеллю. Для малюнка тлом буде тонований чорний папір.

 

 

 

 

МАЛЮНОК СВІЧКОЮ

C:\Users\Uzer\Desktop\aaf247c9d286015d6fc7d0ad59dc3ce5.jpg

 Не кожний здогадається, що і свічку можна використати як матеріал для малювання, проте і вона може зіграти роль олівця. Якщо звичайною стеариновою або восковою свічкою зробимо на папері риску, а потім фарбою закриємо папір у тому місці, де була риска і навколо неї, то на місці, де свічка торкнулася паперу, побачимо білий колір. Стеарин не допускає фарбу з водою до паперу, а довкола, де був папір без свічки, він зафарбується.

Отже, свічкою можна виконати малюнок, закрити його фарбою і він ніби “проявиться” з-під фарби на поверхню.

 Для малювання свічкою придатний аркуш білого паперу. Легенько торкаючись олівцем (не використовуючи гумки), виконуємо бажане зображення. Рисочки олівцем мають бути такі легенькі, щоб їх не було видно на малюнку. За цими рисочками малюємо свічкою. Стеарином можна суцільно закривати більшу чи меншу площину. Наприклад, хочемо зобразити зимовий пейзаж, отже, там, де на має бути сніг, закриваємо папір свічкою. Сніг на землі повинен бути білий, але там, де доріжка, проводимо лише кілька ліній та рисок, щоб між ними залишився папір, не покритий стеарином. Якщо усю доріжку закриємо свічкою, вона стане білою, як і навколишній сніг, і не буде помітно. Стіна будинку повинна бути трохи темніша, ніж сніг на даху. Отже, тут свічкою виконуємо легенькі штрихи (старанно минаючи вікна), щоб між ними були проміжки чистого паперу. Коли зафарбуємо малюнок, то вікна вийдуть темними, а стіна складатиметься з темних і білих плям (штрихів). Отже, загальний її тон буде середній між білим дахом і темними вікнами. Дерева легко промалюємо свічкою, і вони виглядатимуть, неначе вкриті снігом. Неба не будемо торкатись свічкою, і воно усе покриється фарбою. На небі можна намалювати білі хмаринки, з одного боку темніші (менше замалюємо свічкою), з іншого ясніші (там густіше заштрихуємо). Свічкою не треба сильно натискувати, бо тоді від неї відриваються дрібненькі частинки (ніби крихти) і засмічують малюнок, їх треба постійно здмухувати з аркуша. Ні в якому разі не слід зсувати (згортати) рукою чи клаптиком тканини, бо при цьому вони розтираються і лишають слід, який потім “виходить” з-під фарби і псує малюнок.

При малюванні свічкою треба уважно стежити за роботою, бо на білому папері прозорий слід від стеарину слабо видніється. Отже, увесь час перевіряємо малюнок, дивлячись на нього “під світло”. Слід від свічки тоді виступає чіткіше, і ми бачимо, де ще не дороблено, або треба підправити. Готовий малюнок відкладаємо і розводимо акварельну фарбу. Треба підготувати її достатню кількість, щоб вистачило на цілий малюнок. Коли фарби буде мало, у процесі зафарбовування доведеться “доробляти” її, а за той час висохне та фарба, яка була накладена на малюнок. Коли закінчуватимемо роботу, на місці “зустрічі” нової фарби зі старою на папері буде слід або пляма. Крім цього, майже ніколи не вдається розвести другий раз фарбу такої самої концентрації, як була перша. Краще нехай залишиться трохи фарби, аніж через нестачу зіпсується увесь малюнок. Для цієї роботи треба підготувати великий пензель, щоб ним можна було набирати багато фарби. Малюнок, прикріплений кнопками до дошки, розміщуємо під невеликим кутом. Пензлем набираємо чимало фарби і рухом руки зліва-направо замальовуємо увесь аркуш паперу з малюнком від верхнього краю донизу. Роботу виконуємо швидко, щоб перший мазок фарби не висох, а другим вливаємо нову фарбу до попередньої. Необхідно стежити, щоб фарба зливалась і поступово спливала вниз. При швидкій роботі не буде плям, фарба ляже рівномірним шаром, а стеариновий малюнок залишиться білим. На великих білих площах (сніг) можуть з’явитись невеликі темні краплинки. Їх знімаємо видавленим від води пензлем. Залишається легенький слід, який додає оригінальності малюнку. Для цієї роботи фарбу треба підготувати досить темну, бо при світлому кольорі малюнок не буде чітко виділятися. Найкраще виглядають роботи, виконані у чорному, синьому, синьо-зеленому, коричневому, коричнево-червоному, фіолетовому, фіолетово-синьому та інших темних кольорах.

Цікаво виглядає робота, виконана не білою, а кольоровою свічкою. Передусім кольоровою свічкою легше малювати, бо слід її краще видно на білому папері, водночас, як при білій свічці постійно змушені піднімати аркуш паперу “під світло” і придивлятись, що ще не домальовано. Крім цього, після заливання фарбою малюнок вийде не білий, а з вельми слабим кольором. Отже, добираючи відповідно колір фону до кольору свічки, досягають цікавих ефектів. Ще краще виглядатиме такий малюнок, коли застосуємо дві свічки: білу і кольорову. Наприклад, малюємо червоною свічкою основне зображення, а білою обводимо контур кожної деталі на малюнку і заливаємо малюнок чорною або фіолетово-синьою фарбою. Треба пам’ятати, що кольорова свічка не дає яскравого сліду на папері, а надто блідий. Отже, малюючи червоною свічкою, отримаємо світлий рожевий колір. Проте робота, виконана поєднанням таких світлих кольорів із білим, на темному тлі виглядає гарно. Малюнок свічкою можемо урізноманітнювати, змінюючи колір фону. З цією метою заготовляємо не один колір фарби, а два-три. Наприклад, виконуємо малюнок на тему “Човник на морі”. Отже, малюємо море і човен на ньому, який має біле вітрило. На воді видно білі відблиски – відбиття вітрила у воді. Де-не-де на поверхні води також трапляються білі відблиски – відбиття світла на хвилях. Далеко на обрії бачимо берег і на ньому ледь помітно дерева чи будинки.

Намалювавши пейзаж олівцем і свічкою, розводимо фарбу: синю, синьо-зелену і синьо-фіолетову. Починаємо малювати зверху паперу (небо) синьою фарбою. Коли вже фарба доходить до горизонту (тобто там, де починається море), вливаємо синьо-зелену фарбу, а згодом додаємо синьо-фіолетову. Фарба своїм кольором ніби підкреслюватиме колір неба і води (у двох відтінках). Звичайно, такий декоративний малюнок вийде цікавішим, аніж аналогічний, але виконаний в одному кольорі.

 

МАЛЮВАННЯ ВОСКОВИМИ КРЕЙДАМИ

C:\Users\Uzer\Desktop\2027_izgotovlenie-i-primenenie-.jpg

 Крім сухої кольорової крейди та кольорових олівців є ще крейда, виготовлена на основі воску або стеарину. Такі крейди також є у продажу. Вони виглядають як маленькі, тоненькі різнокольорові свічечки, лише без гнотика. Проте мають деяку перевагу над кольоровими свічками: набагато сильніше забарвлені, ніж свічки, тому лишають на папері чіткий слід, як і кольоровий олівець.

Цими восковими крейдами можна малювати так само, як олівцями і свічкою. Наприклад, малюємо стилізований букет квітів.

Олівцем малюємо легко. Площину квіток замальовуємо акуратно, рівномірно натискаючи кольорову крейду. Намагаємось, щоб кольори були чисті, не забруднені. Кожну деталь малюнка обводимо білою крейдою. Малюнки не слід робити контурними, пелюстки, листочки і стебла суцільно замальовують різними кольорами, а контур зали-шається білий. Готову роботу зафарбовуємо аквареллю темного кольору, наприклад, синього. Якщо намалюємо у квітів пелюстки довші й тонші лише білою крейдою, а серединки жовті, тоді вийде красивий букет ромашок. Він однаково гарно виглядатиме і на темно-синьому, і на темно-червоному, і на синьо-фіолетовому тлі. Для малюнка, виконаного різнокольоровими крейдами, слід добирати однотонний, темний фон.

 

АКВАРЕЛЬ

C:\Users\Uzer\Desktop\akvarel_course.jpg

МАТЕРІАЛИ ДЛЯ АКВАРЕЛІ Й ГОЛОВНІ ВИМОГИ ДО РОБОТИ АКВАРЕЛЬНИМИ ФАРБАМИ

 

 Найпоширенішою технікою малярства і графіки в умовах школи є акварель. Аквареллю можуть малювати і першокласники, і старші учні. Навіть у дитячих садках дошкільнят привчають користуватися цими фарбами.

Слово “акварель” походить від латинського слова “асqua”, що означає “вода”. Отже, акварель – це фарби, які розводяться водою. Прозорість – головна ознака акварелі. Саме прозорість надає акварельним роботам характерної легкості, повітряності, за які так цінується акварель.

 

Колір акварелі залежить великою мірою від паперу і саме прозорість фарб забезпечує просвічування паперу через шар фарби. Коли ми хочемо мати ясний колір, беремо менше фарби і більше води, тоді через тонкий шар фарби більше просвічує білизна паперу.

Акварельні фарби перед роботою треба злегка намочити пензлем із чистою водою. Це робиться для того, щоб фарба трохи розбухла і легко набиралася на пензель. Колір і насиченість фарби пробують на палітрі. Палітра може бути лише білого кольору, щоб усі барви на ній виглядали так, як на папері. У продажу окремих палітр для акварелі немає, хіба що у наборі фарб у спеціальній коробці. Отже, палітру треба чимось замінити, наприклад, білою фарфоровою тарілкою, керамічною або пластмасовою плиткою, аркушем цупкого паперу. Непроклеєний папір (газетний, обгортковий) для цієї мети непридатний.

Малюємо завжди рідко розведеною фарбою, тобто такою, щоб через шар фарби було видно середньої сили штрих олівця на папери Якщо шар фарби зовсім закриває штрих олівця, вона вже стає непрозорою, криючою, як гуаш. Такою фарбою малювати не слід. Часто початківцю здається, що густо накладена фарба красивіше, яскравіше виглядає на малюнку. Але це так буває доти, поки фарба не висохне. Разом з вологістю зникне свіжість і яскравість фарб; робота виглядатиме брудною, “сумною”.Головна якість акварелі – прозорість – при такій роботі втрачається.

Малюючи аквареллю, пензель добре змочують. Немає нічого гіршого, ніж малювати напівсухим пензлем. Ворсинки пензля розділяються, між ними немає фарби, а отже, немає і повного красивого мазка, він нерівний, сухий. Якщо пензель набирає велику кількість фарби, вона заповнює увесь простір між ворсинками і ніби зв’язує їх. Тоді мазок лягає рівно й повно. У лексиконі художників він називається “соковитим”. Малюнок, виконаний соковитим мазком, буде красивим, м’яким, позбавленим неприємної сухості.

Найкращі акварельні малюнки виходять тоді, коли малювати чистими, не забрудненими фарбами. Отже, про це завжди треба пам’ятати, а щоб набрати фарбу, треба щоразу промивати пензель. Для цього художники користуються великою посудиною з водою. Лише для покриття великої площини одним тоном можна розводити фарбу в маленькій мисочці. Для полоскання пензля беруть більшу посудину. Інколи використовують навіть дві: одну для полоскання пензля, а в іншій залишають чисту воду і з неї набирають чистим пензлем воду для розведення фарб. Тоді кольори на папері будуть свіжі й чисті.

Кількість кольорів у наборі акварельних фарб порівняно невелика, але за допомогою змішування кольорів можемо отримати чималу гаму різних відтінків. Найкраще змішувати фарби на палітрі й на папір класти уже готовий колір, а не експериментувати на малюнку, який виконуємо. У такому разі найчастіше маємо протилежний ефект: малюнок стане забруднений, бо фарба покриється кількома шарами, а це призведе до неприємного “замученого” вигляду малюнка.

На майбутньому акварельному малюнку негативно позначається використання гумки. Тому попередній малюнок олівцем не можна малювати, сильно натискуючи ним: лінії й штрихи будуть надто темні, щоб їх закрила фарба. На потертий гумкою папір погано лягає фарба, малюнок виглядає “замученим”, зникає свіжість і чистота кольору.

Для акварелі беруть чистий, білий, не м’ятий папір. Його слід носити у папках або обережно згортати в трубку. Найкращим є цупкий малювальний папір з легкозернистою поверхнею типу ватману. Можна користуватись і напівватманом або будь-яким іншим цупким зернистим папером для малювання. Часто папір, який є у продажу в папках для креслення не підходить для акварелі, хоча добрий для роботи олівцем. Однак деякі сорти креслярського паперу будуть придатні й для акварелі.

Їх необхідно самому випробувати. Деякі сорти паперу бувають покриті речовиною, яка діє як жир: вода на такому папері збирається краплинами і мазок тоді завжди нерівномірний, а отже, і контури форм на малюнку нерівні.

Папір для малювання треба підготувати. Якщо сорт паперу добрий, а малюнок має бути невеликий, і ми працюємо в закритому приміщенні – досить папір прикріпити до малювальної дошки кнопками. Якщо ми збираємось робити етюди на природі, найкраще підготувати папір так, щоб кілька аркушів по краях були склеєні разом, і усі вони тримались, утворюючи так званий “блок”. Тоді лише верхній аркуш буде вільний і на ньому можна малювати. Це доцільно під час роботи на відкритій місцевості, вітер не зірве папір. Коли аркуш прикріпити до дошки тільки кнопками, вітер його зриватиме.

Папір можемо повністю наклеїти на картон (кожен аркуш зокрема), але робити це треба, змазуючи клеєм усю поверхню паперу, уважно стежити, щоб не було сухих непроклеєних місць. Змазування клеєм лише країв паперу не досягає мети. У такому разі папір на картоні тримається, але між ними є шар повітря. Під впливом фарби поверхня паперу розширюється і утворюються пагорбки й западини, тобто він коробиться. З пагорбків фарба спливає у западини і після висихання там, де було підвищення, буде світла пляма, а де заглибина – темніша. Наклеївши папір на картон, уникаємо короблення паперу від вологи. Папір на картоні лежить нерухомо, і коли працюємо на відкритому повітрі, вітер не заважатиме у роботі.

Ми зазначали, що на деяких сортах малювального паперу погано тримається вода, ніби папір жирний. У такому разі його треба зволожити мокрою ватою або товстим пензлем, але дуже легко і акуратно. Увесь аркуш паперу має бути мокрий. Часто художники-початківці при зволоженні паперу псують його, тобто сильно труть пензлем, від чого папір розмокає і стирається. Дрібні ворсинки паперу збираються під пензлем у маленькі грудочки. Після просихання поверхня паперу стає така, як після сильного витирання гумкою. Папір зволожуємо після того, як на нього нанесено малюнок олівцем. Якщо заздалегідь зволожити папір, тоді погано “чіпляється” олівець. Буває, що одна сторона паперу приймає воду, а друга ні. Отже, перед малюванням корисно олівцем зробити на краєчку паперу мазок пензлем чистою водою, щоб перевірити, на якій стороні добре лягає вода. На тій стороні починаємо виконувати малюнок олівцем, а пізніше фарбами. Зволожений папір повинен просохнути.

 

 

 

ПЕНЗЕЛЬ

C:\Users\Uzer\Desktop\maluvannja.jpg

 Основними інструментами для роботи аквареллю є м’які акварельні пензлі, їх виготовляють з шерсті білки, борсука, але найкращі пензлі – колонкові. Колонок – невеликий хижий звір із родини куницевих. Його хутро пухнасте й густе, шерсть (рудого або бурого кольору) міцна і пружна, особливо на хвості. Саме із шерсті, яка покриває хвіст, виготовляють пензлі для акварелі.

Акварельні пензлі переважно круглої форми і позначені номерами, наприклад, 2, 6, 10, 15. Чим більша цифра номера, тим більший розмір пензля. Як дізнатися, чи добрий пензель? Для цього найкраще замочити його і злегка струснути воду: у доброго пензля усі ворсинки збираються в гострий кінчик. Якщо змочений пензель має розділені, розтріпані ворсинки – він поганий.

Який пензель вибирати для роботи – товстий чи тонкий? Недосвідчені вважають, що тонкий: мовляв, товстим не виведеш дрібних деталей. Це помилкова думка. Найкраще, коли є два-три пензлі різної товщини, але якщо їх немає, то краще мати товстий пензель. Ним можна легко покрити фарбою велику площину паперу, набрати воду для розведення фарби. Його тонким кінчиком навіть художник-початківець виведе дрібні деталі. Натомість тоненьким пензликом ніколи не зможемо покрити велику площину паперу, він придатний лише для виконання дрібних деталей.

Як користуватися пензлем? Набираючи фарбу, завжди повертаємо його боком, виконуючи рухи в одному напрямі, тримаючи похило ручку пензля. Не можна розтріпувати ворсинки і крутити пензлем із притиском у вертикальному положенні. Зайву фарбу обережно віддавлюємо об бортик посудини з водою. Під час малювання пензель пересуваємо по папері швидко і легко, не натискаючи на нього. Особливо стежимо, щоб металева обгортка біля пучка шерсті не торкалась паперу, бо це залишає слід і псує малюнок.

Після роботи пензель треба промити й витерти чистим клаптиком тканини. При витиранні не рекомендується відтягувати пальцями (або чимось іншим) воду, бо при цьому витягуються окремі ворсинки. Отже, пензель треба лише “промокати” клаптиком тканини.

 

МЕТОДИ РОБОТИ АКВАРЕЛЛЮ

ЛЕСУВАННЯ

 Художники по-різному використовують акварельні фарби. Проте існують два головні методи роботи: лесування та “аllа рrіmа” (ала прима).

Метод лесування – це метод накладання одного кольору на інший. При цьому спочатку роблять підмальовок, а пізніше накладають подальші шари фарби, поступово притемнюючи окремі місця і досягаючи глибини кольору й потрібної насиченості тону.

Наприклад, намалюємо натюрморт “Овочі”.

Намалювавши натюрморт олівцем, уважно, акуратно і легкими штрихами намічаємо відблиски, тіні й позначаємо місця для кожного кольору. Спочатку наносимо найблідіший колір на позначених місцях. Коли малюнок просохне, наносимо на нього темніший відтінок і чекаємо, поки уся робота знову просохне. Далі притемнюємо малюнок. Кожного разу залишаємо частику малюнка, де має бути світле місце, а замальовуємо лише ті частини, котрі треба притемнювати. Так, накладаючи один шар фарби на інший, досягаємо остаточного насичення тону, тобто завершуємо роботу. Однак лесування має і свої недоліки: накладання одного шару фарби на інший завжди трохи притемнює колір, тому слід обережно користуватись нашаровуванням кольорів, заздалегідь передбачати, який повинен вийти остаточний кольоровий результат, щоб не “перемучити” паперу, бо тоді малюнок виглядає тьмяний, йому бракує свіжості. Характерною рисою лесування є нанесення прозорого шару фарби на попередній сухий і вже закріплений шар.

При лесуванні доводиться накладати шар фарби на інший того самого кольору (коли хочемо досягти глибини одного кольору) або шар фарби одного кольору на попередній іншого кольору (коли намагаємось отримати новий відтінок, наприклад, жовтий колір поєднати із зеленим, коли потрібен жовто-зелений).

 

МЕТОД РОБОТИ “АLLА РRІMА”

. Як ми зазначали, нашаровування акварелі веде до потемніння кольору. Тому художники часто малюють аквареллю методом “аllа рrіmа”, тобто не накладаючи фарби шарами один на одний, а беручи кольоровий тон відразу на повну силу і закінчуючи кожну деталь за один прийом. При цьому кожна деталь мусить бути закінчена з першого разу. Треба розпочати якусь деталь малюнка підібраним кольором і тоном, поклавши фарбу один раз, а тоді перейти до другої деталі й знову відразу закінчити її, за один прийом. Далі не повертаючи вже ні до першої, ні до другої деталі, перейти до інших частин малюнка і так само їх закінчувати без підсилення, поклавши потрібний тон відразу і лише один раз. Щоб правильно передати колір, треба фарбу розвести на палітрі до такої сили (інтенсивності, насиченості), яка потрібна для певної частини малюнка. Наприклад, намалюємо натюрморт “Гілочка дерева у керамічній вазочці”.

Спочатку починаємо малювати фон. Припустимо, що у натюрморті фон – це тканина, опущена м’якими хвилястими складками. Для передавання фону необхідна жовта фарба у трьох відтінках: світло-жовта для місць, де складки творять опуклість, жовто-коричнева для рівних місць на тканині й жовто-коричнева із зеленкуватим темним відтінком для заглиблень між складками. Розводимо усі три кольори і сміливими вертикальними мазками замальовуємо тло-тканину, кладучи кожний колір у потрібному місці. У деяких місцях кольори можуть зливатися, а в деяких лише дотикатися або між ними може бути невелика смуга білого незамальованого паперу, так званий просвіт.

Такі просвіти характерні для акварельної техніки. Намалювали фон, тепер готуємо фарбу для малювання вазочки. Вона оранжево-коричнева у верхній частині й зелена у нижній. Розводимо кілька відтінків оранжево-коричневої фарби (для світлих, напівзатіненмх місць), а також синюватий колір для рефлексів. Найсвітліший колір кладемо з лівого боку на вазочці, навколо відблисків, залишаючи їх білими. Біля краю, зліва і справа від покладених мазків кладемо фарбу трохи темнішу, далі справа – найтемнішу фарбу, а біля краю справа, за найтемнішим місцем кладемо синювату фарбу для рефлексу. Подібно передаємо у кольорі й нижню зелену частину вазочки.

Тепер, коли малюнок вазочки завершено, не будемо на неї накладати жодних фарб. Переходимо до виконання гілочки, яку малюємо таким самим способом, тобто окремо світліші місця, окремо темніші, кожен колір беремо відразу на повну силу, без накладання одного кольору на інший.

Чому художники так цінують техніку акварелі аllа рrіmа? При методі малювання за один прийом кольором на повну силу на папір кладемо фарбу лише один раз. Цим досягаємо свіжості кольорів, уникаємо “замучуваня” паперу. Малюнок, виконаний за один прийом, прозорий, кольори насичені, немає забруднення, чорноти

 

 

ПРИЙОМИ РОБОТИ АКВАРЕЛЛЮ

 

Ми розглянули два головні методи роботи аквареллю. Проте у роботі акварельними фарбами є багато різних прийомів, які допомагають художникові досягати відповідно різноманітних ефектів і результатів.

Часто у природі зустрічаємо предмети, на котрих немає чітко визначених меж кольорів, а один колір поступово переходить в інший. Таке природне змішування кольорів можемо спостерігати на овочах, фруктах, листках рослин, квітах тощо. Кожен, напевно, бачив яблуко, з одного боку жовте, а з другого червоне. Але кольори не розмежовані різко, а злиті, й ми не можемо точно сказати, де закінчується жовтий і починається червоний колір. На огірках можна побачити жовтий із зеленим чи зелений з оранжево-коричневим кольорові поєднання.

На осінніх листках можна бачити поєднання двох або трьох кольорів. Призахідне небо має також ніжні переходи кольорів. Як зробити, щоб і на малюнку було видно цей непомітний перелив кольорів? Техніка акварелі – ідеальна для передачі поступового плавного переходу одного кольору в інший, адже акварель розводиться водою, а за допомогою води прекрасно може розчиняти і зміщувати фарби. Секрет у тому, щоб один колір вливати в інший, коли перший ще не засох. Намалюймо олівцем найпростіший пейзаж, на якому буде зображено небо і вода, в якій відбивається небо. Спробуємо передати передвечірній настрій, коли сонце уже сховалось, але на небі ще видно рожеві й оранжеві відблиски його останніх променів. Розведемо трохи синьої (кобальт), рожевої (краплак ясний) та жовто-оранжевої фарби.

Небо намалюємо синім кольором. На пензель набираємо трохи розчиненої сильної фарби (тут найкраще працювати великим пензлем). Мазки кладемо соковиті й швидко проводимо пензлем зліва направо. Стежимо, щоб фарба не засихала. Не допускаємо, щоб на пензлі не було зовсім фарби, тобто, щоб він став напівсухий. Тому часто вмокаємо його у розчин і набираємо фарбу. Намалювавши верхню синю частину неба, швидко прополіскуємо пензель і набираємо рожевої фарби. Поки синя фарба мокра (не напівмокра), додаємо до неї рожевої так, щоб вони разом злились і далі малюємо рожевим кольором. Недалеко від лінії горизонту у такий самий спосіб вливаємо у рожеву фарбу. Розчин жовто-оранжевої, доводимо до горизонту і напівсухим пензлем (витерти клаптиком тканини від фарби) збираємо зайву фарбу. При такому вливанні одного кольору в інший, вони рівномірно змішуються і непомітно переходять один в одний. Процесові змішування кольорів допомагає злегка похилена дошка. Перша фарба, спливаючи по похилій поверхні, натрапляє на другу і вже змішані спливають нижче. Потім, коли перша фарба закінчиться, залишається лише друга. Вона, спливаючи так само, змішується із третім кольором.

Рівномірно стікаючи, фарби поступово змішуються. При цьому не слід поправляти верхні шари фарби, коли вони за час роботи злегка підсохли. Тоді кожен новий дотик пензля даватиме пляму.

Деякі художники використовують прийом так званого промивання фарб. Наприклад, якщо під час малювання листків дерев із натури помітно тонкі світлі прожилки на темному фоні (або будь-які інші дрібні світлі плями на темному фоні), які важко обминути, роблять увесь листок так: замальовують, не залишаючи білих місць, а коли фарба висохне, кінчиком пензля, намоченого у чистій воді, легко дотикають тих місць, які мають бути ясні. Фарба від води розмокає і тоді її можна легко пензликом промити. При цьому треба мати під рукою клаптик тканини і промокальний папір, бо часто потрібно витирати пензель. Таким способом промивають не дуже різкі, тьмяні відблиски (на напівблискучих поверхнях).

Необхідно пам’ятати, що як би обережно ми не промивали, поруч розташовані місця трохи розмажуться і дадуть небажане змішання фарб. Промите місце ніколи не буде білим, а завжди небагато забарвленим, бо папір уже увібрав частину барвників.

Прийом промивання близький до прийому розмивання, який художники інколи застосовують з метою загладжування слідів від мазків. Коли малювати соковитими мазками (тобто набираючи багато води на пензель), то на малюнку після висихання видно сліди окремих мазків. Велика кількість розведеної фарби має у собі розчинену значну кількість клею, яка є у кожній фарбі. Коли такий повний мазок висихає, по краях утворюється неначе темніша лінія-пружок, так звана кромка, це слід від клею. Крім цього, соковитий мазок більше розмиває клей, яким просочений папір.

Він теж залишає слід у вигляді пружка. Таким чином, кожен мазок ніби відділений тоненькими лініями. Деякі художники не люблять цього, хочуть, щоб фарба лягала гладко, плавно й м’яко. Тоді вони звертаються до розмивання цих видимих меж окремих мазків. Легко намоченим пензлем вони розмивають чіткі краї мазків. Усі роботи, виконані таким способом (із змитими слідами мазків), виглядають загладженими, акуратними, з м’якими переходами тонів. Але водночас вони подібні одна до одної, як кольорові фотографії, бо у них втрачаються індивідуальні, характерні риси художника автора.

 

АКВАРЕЛЬ “ПО МОКРОМУ”

 Досі ми говорили про малювання аквареллю по сухому папері. Хоча перед малюванням художники часто змивають папір, щоб усунути забруднення, залишки графіту від малюнку олівцем і шару клею, який є на його поверхні, проте для роботи фарбами папір повинен бути просушений. Такий спосіб роботи називають малярством “по сухому”.

Назва “акварель” (водяна фарба) говорить про використання під час роботи води. Малярство “по мокрому” засноване на властивості води розчиняти у собі фарби і досягти їх великої “рухливості”.

Під час роботи “по мокрому” папір має бути мокрим. Отже, перед початком роботи аркуш паперу разом з малюнком, виконаним олівцем, злегка зволожуємо водою. Це можна робити великим пензлем або тампоном із вати. Зволожуємо обережно, ледь торкаючись тампоном аркуша, щоб не пошкодити поверхні паперу. При невеликому форматі малюнка папір досить промити і, знявши зайву воду, почати малювати аквареллю. Але при великих розмірах малюнка може трапитись, що ми в одному кінці малюємо по мокрому, а в іншому папір уже висох і фарба не розходитиметься. Отже, треба забезпечити вологість паперу протягом тривалого часу. Робимо це так: на малювальну дошку натягуємо полотно так, щоб ніде не було складок. Полотно рівномірно змочуємо водою. На нього накладаємо папір малюнком униз і змочуємо увесь аркуш зліва. Тоді обережно повертаємо його мокрим боком на полотно і другий бік з малюнком теж акуратно змиваємо. Таким чином, папір буде промочений рівномірно з обох сторін і лежатиме на мокрому полотні. Це забезпечить тривалу затримку вологи. Замість тканини можна взяти газетний або промокальний папір, зрозуміло, що він буде придатний на один раз. Тепер можемо малювати, не боячись, що папір підсохне. Якщо папір надмірно вологий, то фарба розпливатеметься у різні сторони, заважатиме надати кольоровій плямі бажаної форми. Для малювання по мокрому папір має бути вологий, але не залитий водою і не надто просушений, бо фарба тоді не розтікатиметься по краях плями. Погано, якщо папір змочений неохайно так, що є то сухі, то напівмокрі й мокрі місця. Буває так, що під папір (або полотно) заходить повітря. Такі повітряні пухирці шкодять малюнкові. У місцях пухирців папір стає сухіший, повітря піднімає його угору. Отже, утворюється пагорбок, з якого спливає фарба. Треба пильно стежити за такими повітряними острівцями і відтягувати їх, погладжуючи рукою від центра дошки до країв, щоб повітря вийшло з-під паперу. Якщо повітря є під тканиною, то це легко зробити, бо погладжуванням не зіпсуємо її. Але, коли повітря є під самим папером, на якому маємо малювати, то погладжування його може пошкодити поверхню паперу. У такому випадку найкраще накласти другий аркуш сухого паперу і через нього “відганяти” повітря. Очевидно, пізніше треба ще раз рівномірно зволожити основний аркуш паперу. Акварель для малювання “по мокрому” розводять трохи густіше, ніж для роботи “по сухому”, бо частина води вже є в папері. Якщо фарба надто рідка, то кольорові плями, мазки розпливуться. Особливо, якщо треба малювати дрібні деталі, наприклад, гілочки дерев, тоді необхідно брати густішу фарбу на кінчик пензля і нею легко дотикатися потрібних місць. Буває так, що нахил дошки негативно впливає на малюнок, тобто фарба надто спливає і деформує потрібні форми. Тоді найкраще покласти дошку горизонтально без нахилу. Інколи кольорові затікання надають оригінальності й неповторності акварельному малюнку.  Отже,  нахил дошки регулює сам художник.

Чим приваблює техніка акварелі “по мокрому”? Малярство, виконане по мокрому, дає можливість передавати ніжні, неповторні кольорові переходи. Краї кольорових плям завжди м’які, розпливчасті, колір однієї плями плавно переходить в інший. Уся робота виглядає повітряно-легкою і прозорою, а окремі оригінальні, самобутні затікання притаманні лише цій техніці або манері художника.

КОЛЬОРОВИЙ КОНТУР

Використання контуру дає змогу чіткіше виділити певні якості форми. Цю особливість художники використовують для виконання акварельних малюнків (як по сухому, так і мокрому). Контур може бути темнішій або світліший від зображення предмета. Найкраще застосовувати оконтурений малюнок при стилізованих формах, коли кожне зображення предмета є спрощене й узагальнене. Намалюймо пейзаж зі стилізованими деревами.

Нехай це буде береза або верба на невеликому пагорбку, чи ялинка, а вдалині інші дерева. Дерева намалюємо площинно, без передачі об’єму, тобто уся поверхня крон дерев буде замальована рівномірним шаром фарби. Усі інші частини малюнка також виконаємо без тіней. Для пейзажу ми вибрали ясні, весняні кольори. Але дерева на першому плані не можуть бути такого самого кольору, як на дальніх планах, й трава на пагорбку і поза ним буде різних зелених відтінків: зелено-жовта, зелено-коричнева, зелено-синя тощо. Коли малюнок висохне, розведемо синю фарбу, наприклад, ультрамарин і нею обведемо контури кожного дерева, куща, окремих травинок на пагорбку, тобто усіх деталей. Малюнок стане цікавіший, оригінальніший.

 

БІЛІ СИЛУЕТИ З КОНТУРОМ

Намалюймо зимовий пейзаж. Дерева матимуть узагальнені крони. Але ми не замальовуватимемо їх фарбою. Вони залишаться білими. Коли малюватимемо небо, то силуети крон обминемо фарбою. Після просихання неба підготуємо фарбу для контурів. Для зимового пейзажу найкраще підходить синій або фіолетовий кольори. Обведемо ним контури дерев і намалюємо стовбури. Білі силуети дерев справлятимуть враження покритих снігом. Таким способом оконтурюючи зображену форму і залишаючи її білою на кольоровому фоні можемо малювати квіти, дерева, тварин і навіть людей. Наприклад, гарно виглядатимуть оконтурені білі силуети голубів на блакитному небі, лебедів на зеленкуватій воді. На будь-якому тлі можна малювати білим силуетом деякі тварини: кішку, козеня, коника або сніговика. Якщо добре подумати, то можна знайти чимало тем для силуетного вирішення малюнка.

 

ЧОРНИЙ СИЛУЕТ НА КОЛЬОРОВОМУ ФОНІ

Силует може бути різного кольору, але найчастіше його виконують чорним. Слово “силует” французького походження. У Франції У XVIII ст. жив державний діяч, який називався Е. де Сілует. Одного разу на нього було зроблено карикатуру у вигляді тіньового профілю. І відтоді площинне, однотонне зображення людини, тварини або предмета, подібне до їхньої тіні, стали називати силуетом. Силует звичайно має чіткий і виразний контур, у ньому можна передати тонкі вигини форми. Силует увесь однотонний, причому тон повинен бути в усіх місцях рівномірний, без тіней і виділення темнішим кольором деталей предмета. Найчастіше людей і тварин малюють у профільному положенні, бо профіль може бути точний і навіть передати характерні риси обличчя, якщо хочемо зобразити портрет людини. Проте інколи художники, бажаючи детальніше зобразити предмет і показати його точніше, силует предмета виконують не суцільною плямою, а з білими проміжками між окремими частинами, наприклад, прожилки на листку або білі проміжки між пелюстками квітки. У країнах Сходу, зокрема у Китаї, художники часто звертались до силуетів при зображенні різних тем. У Західній Європі силует нерідко використовували для виконання профільних портретів і нескладних композицій, часто декоративного характеру, наприклад стилізовані чорні квіти на білому або білі на чорному тлі. З українських художників мистецтвом силуета захоплювалися Г.Нарбут і М.Жук. Г.Нарбут виконав багато робіт з використанням силуета. Прикладом для, нього були твори невідомих українських художників-кріпаків, картини яких збереглась у численних панських садибах в Україні. За допомогою силуетів Нарбут виконав численні ілюстрації до казок Андерсена, оформив багато книжок і створив окремі самостійні композиції, наприклад “Родина художника”.

Використовуючи такий оригінальний художній засіб як силует, і збагачуючи його кольоровим фоном, можна виконати цікаві роботи як за змістом, так і за технікою. Звичайно, кольоровий фон повинен бути досить чіткий, бо тоді на ньому силует виділятиметься виразніше. Найчастіше фон для силуетів роблять одним кольором (синім, сірим, фіолетовим, червоним та ін.), але силуети можна малювати й на фоні двох-трьох кольорів, коли один з них поступово переходить в інший. Намалюймо силуетний декоративний пейзаж, наприклад, осінні дерева без листя, похилені вітром на тлі надвечірнього неба.

Небо спочатку намалюємо синім, але з наближенням до горизонту почнемо міняти фарбу на рожеву (краплак або кармін), далі додамо оранжевих і жовтих відтінків. Треба пам’ятати, що перехід одного кольору в інший роблять тоді, коли фарби ще вологі. Силуети дерев намалюємо тушшю або чорною фарбою, коли фон остаточно просохне. Якщо бажаємо мати чіткий силует, мусимо терпляче поче¬кати до повного висихання фону і лише по сухому малювати силуети.

 

ЧОРНИЙ СИЛУЕТ “ПО МОКРОМУ”

Буває так, що чіткий силуетний контур заважає передачі настрою чи задуму. Наприклад, художник хоче зобразити вечір, ніч, коли усі предмети мають нечіткі, розпливчасті контури. У цьому разі він звертається до техніки “по мокрому”. Якщо намалювати чорною фарбою або тушшю силуети на зволоженому папері, тоді контур злегка розпливатиметься і буде своєю м’якістю підкреслювати стан природи чи час (туман, сутінки, темряву тощо).

Намалюймо вечірній пейзаж. Гілки верб переплітаються на тлі неба і місяця. Низький горизонт, отже, багато неба. Це робиться для того, щоб було добре видно стовбури верб із гілками. Папір із малюнком змиваємо з обох сторін і кладемо на намочене, натягнуте на дошку полотно або мокру газету. Даємо йому трохи просохнути, щоб папір був не мокрий, а вологий. Процес малювання “по мокрому” описаний у розділі “Акварель “по мокрому”.

Для чорних силуетів потрібний рівномірний шар фарби.

 

ПОЄДНАННЯ АКВАРЕЛЬНОГО Й ШТРИХОВОГО МАЛЮНКА ПЕРОМ І ТУШШЮ

Акварель і графіка – дві різні художні техніки, і тому прийоми роботи у них теж різні. Акварель використовує кольорову пляму, а графіка найчастіше чорно-білий штрих (хоча може бути і кольорова графіка). Проте нерідко художники прагнуть в одній роботі використати і барвистість кольору акварелі, і чіткість штриха пером. Тоді поєднують ці дві техніки. Що ж приваблює художників у такому поєднанні двох різних, досить протилежних технік? Якщо в акварельному малюнку обвести чорними штрихами усі деталі, кольори здаватимуться веселішими, як кажуть художники, вони “заграють”.

Виконуючи акварельний малюнок із чорними штриховими доповненнями, художники звичайно не передають тіней в акварельному малюнку, а виконують його площинно, замальовуючи кожну деталь рівномірним шаром акварельної фарби. На цьому етапі роботи слід звернути увагу на гармонійні поєднання кольорів.

Пером і тушшю працюємо по сухому малюнку. Робота тушшю і пером полягає не лише в оконтурюванні усіх частин малюнка, а й у нанесенні певних штрихів на поверхню кожної частини малюнка. Ці штрихи можуть підкреслювати форму зображеного предмета, позначати тіні, надавати декоративного трактування формам, підкреслювати манеру художника, його стиль. Для прикладу розглянемо основні випадки зображення однієї композиції, але з різним вирішенням малюнка пером:

1)    пером виконано лише контури малюнка без тіней (контур – суцільна лінія);

2)    пером нанесено ряд різноманітних штрихів, які частково підкреслюють форму предмета і його тіні. Розгляд цих випадків зображення переконує, які різноманітні бувають способи нанесення чорного штрихування пером на кольоровий акварельний малюнок і як від способу виконання штрихів змінюється вигляд малюнка і його естетична цінність.

 

МОКРА АКВАРЕЛЬ І ШТРИХОВИЙ МАЛЮНОК ПЕРОМ

Цікаво і оригінально виглядають роботи, коли акварель виконаємо “по мокрому”, а вже штрихи пером нанесено “по сухому”. Той, хто малював аквареллю “по мокрому”, знає, що кольорова пляма завжди буде нечіткою, розпливчастою.

Як же визначити місце закінчення плями, щоб можна було нанести контурний штрих? Де закінчується один колір, а починається другий, де покласти штрих, який розділяє два кольори?

Звичайно, це можна зробити на середині між двома кольорами, тобто так, що по одну сторону чорного контуру буде трохи одного кольору, а по другу видно буде небагато іншого. Це найпростіший вихід. Але можна зробити інакше: контур класти поза кольоровою плямою, яка оконтурюється. Тоді деталь ніби збільшується і завжди матиме довкола неначе слабкий кольоровий контур від того кольору, який зливається по краях з означеною плямою. Протилежний прийом – коли штрих кладемо перед закінченням кольорової плями, тобто там, де колір не зливається з іншим. Тоді оконтурена форма буде трохи менша. Кожний із трьох способів придатний, їх використовують однаковою мірою, але не слід їх змішувати, бо тоді робота не матиме своєї виразності.

Чи можна пером і тушшю виконувати штрихи “по мокрому”? Звичайно, можна. Штрих по мокрому буває вельми цікавий. Очевидно, він уже не буде справжнім штрихом, бо туш теж розпливатиметься, хоча буде видно, що вона нанесена пером. Треба пам’ятати, що працювати штрихом “по мокрому” надто важко, слід добре продумати усі місця, де наноситимуться штрихи. Не можна класти їх дуже густо, а тим більше сіточкою, бо вийде суцільна пляма. Штрих матиме розходження фарби по обидві сторони: середина у такого “мокрого штриха” найтемніша, а вліво і вправо колір щоразу більше послаблюється і розходиться, ніби пушок від нитки. Це двосторонній штрих. Під час роботи на перо треба набирати лише невелику кількість туші, щоб вона не спливала раптовими каплями, бо тоді штрих буде порушений, круглі плями різної величини чергуватимуться з вузькою смужкою мокрого штриха. Для обережності ліпше частіше набирати туш, ніж ризикувати, набравши її повне перо, яка, напевно, не спливе з пера рівномірно.

 

ПРОДРЯПУВАННЯ

C:\Users\Uzer\Desktop\pc265071-001-kopiya.jpg

Прийомів роботи аквареллю є чимало, вони різноманітні, цікаві й оригінальні. Треба пам’ятати, що кожний прийом має певну мету і повинен по-новому розкривати задум автора.

Коли хочемо показати різке біле світло на темному тлі – найкраще це місце залишити білим. Але буває так, що нам треба показати не одну пляму, а цілу сіточку білих плям чи ліній, які іноді переплітаються між собою. Наприклад, місячні відблиски на гілках дерев. Тоді нам незручно малювати темною фарбою між цим мереживом гілок. Значно легше замалювати увесь папір, а коли він висохне, на місцях, де повинні бути білі плями, продряпати верхній шар фарби до білого паперу гострим і тонким інструментом: голкою, шпилькою, шилом, ножем, скальпелем, лезом тощо. Інструмент добираємо відповідно до потреби: дуже тонкі лінії продряпуємо голкою, ширші плями – ножем.

Інструмент мусить бути гострий і зручний для користування, найкраще, коли він має дерев’яну ручку. Голка тонка і гостра, але нею незручно користуватись, вона маленька. Краще придбати канцелярське шило і тонко його підточити бруском або наждачним папером. Гарним інструментом є лезо безпечної бритви, воно тонке і ним можна легко робити продряпини. Але воно незручне, гнеться, ламається, ним легко поранити руку. Доцільно малий і тонкий шматок леза прилаштувати у розщеплений патичок і сильно замотати міцною ниткою. Цей нехитрий “дряпачок” знадобиться вам у техніці продряпування. Папір для цього мусить бути товстий і цупкий, щоб не продірявився і не зім’явся. На тонкому папері ця техніка неможлива.

А тепер берімось до праці. Припустимо, наша робота називається “Літній дощик”. Такий раптовий короткий дощик, коли одна половина неба вкрита темними хмарами, тінь від яких огортає дерева, будинки і землю, а в другому кінці світить сонечко і краплини дощу перетворюються на коштовні перлини, які, падаючи на землю, утворюють блискучі смужки. Намалюйте групу дерев, під ними хату, хмари на небі. Використайте сині, фіолетові, сірі, синьо-зелені кольори у темних відтінках. Не підкреслюйте дрібних деталей, а намагайтесь за допомогою кольорів передати настрій скороминущого, але зливного дощу. Фарба для малювання не повинна бути бліда і надто розріджена. За бажання можете малювати по сирому або сухому. На малюнку передано лише пейзаж, але дощу ще не намальовано. Відкладаємо роботу, щоб вона повністю просохла (найкраще на 2-3 год. або до наступного дня). На сухій поверхні малюнка легенько намалюємо простим олівцем напрям дощових крапель (ліній). Вони можуть падати вертикально або похило під більшим чи меншим кутом. Пам’ятайте, що лінії повинні йти паралельно, але відстані між ними будуть не однакові, одні довші, інші коротші, деякі товщі, інші знову тоненькі, можуть бути суцільні або й переривчасті (але не рівномірно пунктирні). Олівцем треба легенько робити позначки. Якщо лінії зроблені, беремо потрібний інструмент і обережно продряпуємо малюнок за позначеними лініями, намагаючись подряпини робити не однакові (за товщиною, розміром чи суцільністю), а за позначенням олівця. Необхідно працювати так, щоб не розірвати паперу чи деформувати накреслених ліній.

Техніка продряпування малюнка може бути використана не лише як доповнююча, а і як основна, коли ми увесь малюнок виконуємо таким способом. Наприклад, замальовуємо аркуш паперу одним темним кольором (синім, коричневим, чорним). По просохлій фарбі малюємо олівцем зображення (на матовій поверхні паперу малюнок олівцем злегка блищатиме), а далі продряпуємо його по позначених олівцем лініях. Якщо вміло виконати роботу, малюнок вийде цікавий, оригінальний. При бажанні мати глибокий чорний колір паперу, можемо замість акварелі використати чорну туш.

Зображення, виконане у техніці продряпування, завжди буває біле на темному тлі. Але можна зробити і кольорове зображення, для цього треба лише змінити білий папір на кольоровий. Проте не кожний кольоровий папір придатний для цього. Якщо папір кольоровий лише на поверхні – він непридатний, бо поверхня паперу здряпується. Але, якщо папір увесь кольоровий, то продряпаний контур завжди буде кольоровий. У продажу є також тонкий кольоровий картон, який підходить для техніки продряпування, бо він досить товстий і цупкий і має забарвлення на всю товщину. Про те, чи папір кольоровий лише на поверхні, легко переконатись, надірвавши його в одному кутку: якщо на місці проривання видно білий папір – очевидно колір є лише на поверхні. Для продряпування найкраще брати ясний кольоровий папір і замальовувати темною фарбою, щоб був кращий контраст.

 

ПРОДРЯПУВАННЯ НА ВОСКОВАНІЙ (СТЕАРИНОВІЙ) ПОВЕРХНІ

 

Кольоровий продряпаний малюнок можна отримати, спеціально зафарбувавши для цього папір. Але тоді треба звернутись за допомогою до інших матеріалів, а саме до воску чи стеарину. Правда, це трохи складніша техніка, бо при виконанні кольорового продряпаного малюнка мусимо тричі обробляти папір: аквареллю, стеарином і тушшю.

Товстий білий папір покриваємо прозорою аквареллю “по мокрому” у 2-3-4-х кольорах. Колір можемо класти у вигляді смужок (поздовжніх чи поперечних), круглих або неправильних, довільної форми плям. Зафарбований папір просушуємо (до повного висихання). Сухий папір натираємо воском або стеарином (свічкою). Щоб стеарин лягав рівномірним шаром на папір, свічку в горизонтальному положенні кладемо на папір (паралельно до горизонтального боку паперу) і, натискаючи, рухаємо її від верхнього до нижнього краю (свічка не повинна “котитись” по папері, бо тоді стеарин не перейде на нього). Так проходимо кілька разів. На свічці від протирання має утворитись плоска поверхня у тому місці, де вона торкалась паперу. Так само робимо, поклавши свічку паралельно до вертикального боку паперу, і рухаючи її від лівого до правого краю аркуша. Нарешті свічку поміщаємо посередині вертикалі паперу і, тримаючи її пальцями у центрі, виконуємо кругові рухи, один раз у верхній частині паперу, а другий – у нижній. Це робиться для того, щоб стеарин пильно закрив усю поверхню аркуша. При недостатній щільності туш потраплятиме на папір і закриє кольорове розфарбування. Переконавшись, що робота зі стеарином добре й якісно виконана, беремо крейду і ножем настругуємо крейдяний порошок на стеарин, а пізніше тушшю покриваємо увесь аркуш паперу зверху по шару стеарину з крейдою. Стежимо, щоб туші багато не наливати. Крейдою можна не користуватись, лише туш пензликом розтирати з милом і цим покривати стеарин. Після цього туш треба добре просушити.

Зображення продряпуємо трохи інакше, ніж на невоскованому папері. Там ми продряпували поверхневий шар зафарбованого паперу, бажаючи дістатись до його білої частини. Тепер здряпуємо лише шар воску (стеарину) з тушшю, прагнучи відкрити кольорову поверхню паперу. Знаряддя для продряпування може бути таке саме: голка, шило, ніж, Лезо. Можемо користуватись й іншими інструментами. Штрих від голки чи шила буде тоненький, а коли треба товщу лінію, використовуємо цвях. Для цієї роботи може бути придатне перо: ним знімаємо стеарин, як різцем лінолеум при лінориті. Необхідно лише вкласти перо у ручку не так, як для письма, а протилежним гострим кінцем, тим, що пише. Тоді жолобок пера легко знімає стеарині з тушшю. Технікою кольорового продряпування виконують ілюстрації до дитячих творів, які можна трактувати декоративно, надаючи усім предметам (людям, тваринам, рослинам) площинних стилізованих форм. Продряпування на воскованій поверхні дає можливість вико-ристовувати тонкі штрихи, яких ніколи не досягнемо роботою на папері (наприклад, при малюванні тварин: собаки, кішки, ведмдя та ін.).

Ця техніка посильна як для учнів початкових класів, так для підлітків. Вона цікава і для дорослих.

 

 

 

 

 

ГУАШ

 

C:\Users\Uzer\Desktop\gouache-paint356.jpg

Крім прозорих акварельних фарб художники використовують ще непрозорі, так звані криючі фарби. До таких належать клейові та олійні фарби, темпера, гуаш. І темпера, і гуаш – це, по суті, теж клейові фарби, але їх виготовляють на спеціальних клеях, таких, як вишневий клей, гуміарабік, трагант, декстрин, казеїн, водночас, як звичайні клейові фарби можна приготувати на простому столярному клею.

Гуаш виготовляється на рослинних клеях (вишневий, гуміарабік, трагант), а для темпери переважно вживають казеїн або яйце.

Гуашеві фарби відомі з давнього часу. Назва “гуаш” походить під французького слова gouashe, що означає водяна фарба.

Гуашшю малюють на папері, картоні, дереві, тканинах, її можна змішувати і, таким чином, отримувати нові кольори й відтінки.

Щоб отримати світліші кольори, використовують білила, оскільки вони криючі (непрозорі), і папір через них не просвічує. У наборах гуашевих фарб завжди є біла фарба.

Гуашшю малюємо подібно, як аквареллю, тобто розводимо її водою. Мазки наносимо на папір корпусно (тоді фарба має бути густіша, приблизно густоти сметани) і тонким шаром, але не використовуємо її для лесування через те, що вона непрозора. Зате гуаш можна наносити один шар на одний для виправлення помилок: верхній мазок закриває нижній. Дуже густих і товстих мазків не слід використовувати, бо вони легко розтріскуються і відпадають.

Після висихання гуаш трохи світліє, і художнику треба про це пам’ятати. Пензлі для гуаші можуть бути щетинні, такі, як для олійних фарб, але можна використовувати і пензлі для акварелі, особливо колонкові (бо вони пружні), а за формою – плоскі й круглі.

Після закінчення, робота, виконана гуашшю, має матову поверхню, не блищить, і тому її завжди добре видно з будь-якої точки зору (для експозиції це має важливе значення).

Як у техніці акварелі, так і в гуаші, малюнок можна оконтурювати. Контур даємо досить широкий і контрастний. Гарно виглядають малюнки з ультрамариновим, коричнево-червоним, синьо-фіолетовим та іншим контуром.

Техніка гуаші дає можливість користуватись різноманітними прийомами: класти мазки по формі або лише горизонтально, чи пунктирно, комбінувати тонкий і товстий (пастозний) мазок тощо.

 Наприклад, при малюванні пейзажу небо можна нанести тонким (рідким) шаром фарби, а дерева (особливо без листя) корпусно. Це надасть додаткового ефекту рельєфності зображення.

ГУАШ І АКВАРЕЛЬ

У наборах гуашевих фарб зазвичай буває 12 кольорів. Але коли користуємось фарбами не з набору, а окремо взяти, тоді часто якогось кольору немає. Тоді можемо взяти потрібний колір з акварельних фарб. Проте не малюємо чистою акварельною фарбою, а домішуємо її до якогось кольору гуаші, найчастіше до білого. Взагалі можна не мати кольорових гуашевих фарб, а лише одну білу і коробку акварельних фарб. Для малювання набираємо трохи білої гуаші на палітру і підфарбовуємо її то червоною, то зеленою, то синьою (при потребі) і малюємо. Необхідно пам’ятати, щоб перед кожним набиранням фарби (гуаші чи акварелі) треба завжди прополіскувати пензель, бо інакше біла гуаш швидко стане брудною, замазаною різними кольорами, а акварельні фарби будуть розбілені гуашшю. Для малюнків, виконаних білою гуашшю з аквареллю, найчастіше використовуємо папір, але можна з успіхом малювати і на білому папері.

ЗАМІННИК БІЛОЇ ГУАШІ

Для малювання з підфарбовуванням завжди треба багато білої гуашевої фарби. Цим замінником може бути зубна паста. Добираємо чисто білу зубну пасту (без жовтуватого або зеленкуватого забарвлення), Вона непридатна, бо не дає білого кольору і малюємо нею точно так, як білою гуашшю з підфарбовуванням аквареллю.

Правда, зубна паста трохи слабше тримається на папері, ніж гуаш, бо в ній немає клею, і лише клей від акварельної фарби частково її зв’язує. Цю проблему можна вирішити так. У баночку з водою для прополіскування пензля додаємо 10-15 краплин клею і розмішуємо його з водою.

Під час малювання розводимо фарбу і пасту підготовленою клеєвою водою, і вона дещо закріплює і зв’язує пасту.

Для цієї мети найбільше придатний клей ПВА або звичайний столярний клей, чи картопляний крохмал (він прозорий і не забарвлює пасти). Можна також користуватись силікатними клеями. Малюнки, котрі виконані зубною пастою, нічим не відрізняються від робіт, зроблених гуашшю, хіба лише тим, що кольори звичайно бувають розбілені, світлі, пастельні. Це надає їм особливого своєрідного вигляду.

АПЛІКАЦІЯ

C:\Users\Uzer\Desktop\image158.jpg

Латинське слово “аррliсаtio” означає прикладання. Аплікація – художня техніка, яка полягає у тому, що зображення, вирізані з одного матеріалу, накладаємо на фон з того або іншого матеріалу. Він може бути різноманітний: папір, картон, фольга, тканина, фетр, шкіра; природні матеріали: дерево, кора, листя, мох, стебла, солома, лусочки шишок та ін. Як бачимо, аплікацію можна виконувати, накладаючи два однорідні матеріали, наприклад, папір на папір, тканину на тканину. Але можна поєднувати два різні матеріали. Для прикладу, цікаво виглядає робота з тканини, накладеної на папір.

Солому чи кору поєднаємо з деревом, різнокольоровий папір можемо наклеїти на картон. Від того, який ми вибрали матеріал, залежить й інструмент, яким працюватимемо. Зрозуміло, що для паперу, тканини, картону найкращим інструментом будуть ножиці, для кори, соломи можна використовувати гострий ніж, лезо, але й ножицями ці матеріали добре ріжуться. А чим же скріплювати ці матеріали? Тут усе залежить від матеріалу, але найчастіше для цієї мети використовуємо клей: з картопляного або пшеничного борошна, столярний, БФ-2 тощо.

Тканину з тканиною можна з’єднувати за допомогою ниток, тобто шиття, а дерево до дерева або фольгу до дерева прикріплюємо цвяшками, але така аплікація виконується рідко.

Аплікація (як і будь-яка техніка) має свої особливості, властиві лише їй. Аплікацією не слід підмінювати інші техніки. Так, неможливо аплікацією передати тонкі переливи кольору, як це характерно для акварелі, чи використовувати довгі й тонкі штрихи, як роблять у гравюрі. Аплікація вимагає спрощених, узагальнених лаконічних форм і площинного їх трактування. При аплікації ми не дотримуємось правил перспективи, об’ємного світлотіньового зображення предметів. Натомість більше уваги звернемо на цікаву композицію, гармонійний добір кольорів, оригінальне вирішення теми.

Дехто думає, що у техніці аплікації не можна виконати цікавого, високохудожнього твору, що аплікація – заняття для дітей молодшого шкільного віку. Одначе це не так. Є багато художників, які з успіхом використовують аплікацію для створення оригінальних зображень, що мають високу художню цінність. До таких майстрів аплікації належить художник Саєнко, який зі звичайної соломки, іноді підфарбованої, уміє створювати чудові й оригінальні твори мистецтва. Серед його робіт на увагу заслуговують такі, як “Богдан Хмельницький”, “Козак Мамай” та ін. Із соломкою працюють й інші художники: І.Марчук (“Три брати”), В.Смілянець (“Заморські гості”).

Аплікацією з оксамитового паперу займається художник Я.Білас. Його неповторні композиції надзвичайно барвисті, казково кольорові, приваблюють до себе своєю оригінальністю й своєрідністю. Роботи згаданих майстрів – наочний приклад, як за допомогою аплікації у художній формі можна виразити глибокий задум, передати поетичний образ світу.

АПЛІКАЦІЯ З ПАПЕРУ І КАРТОНУ

C:\Users\Uzer\Desktop\dityach-virobi-z-kolorovogo-paperu_193.jpeg

Для аплікації придатний будь-який папір, за винятком надто тонкого (типу цигаркового). Папір може бути білий і кольоровий, матовий і блискучий, гладкий і фактурний, простий і оксамитовий. Папір легко наклеюється на інший папір (цупкий) або картон. Найкращим клеєм для паперу є клейстер з картопляного або пшеничного борошна. Такий клей не плямить, швидко сохне, проте не настільки швидко, щоб не можна було зробити виправлення, якщо неправильно приклеїти деталь. Він легко змивається з рук. Недолік цього клею – швидко псується, і тому найкраще завжди виготовляти його невелику кількість, саме таку, щоб вистачило на один раз для роботи.

З нашої розповіді вже достатньо знаємо про аплікацію, отже, час почати роботу. Спочатку виберемо тему, обдумаємо композицію. Це може бути, наприклад, декоративна квітка або пейзаж. Зробимо кілька ескізів композиції. Формою і кольором треба якнайкраще виразити свій задум. Велика кількість деталей лише заважатиме у роботі.

Композиція вибрана, ескіз зроблений на аркуші потрібного розміру. Треба його втілити у техніці аплікації. Підготуємо папір, який слугуватиме основою. На ньому наклеюватиметься зображення. Через копіювальний папір переводимо форми окремих деталей композиції на кольоровий папір і вирізаємо їх ножицями. Якщо дуже дрібні деталі, використовуємо маленькі мініатюрні ножиці. Вирізані деталі накладаємо на папір – основу, і перевіряємо, чи деталі підігнані одна до одної точно (інколи в процесі вирізання порушується контур) і якщо є певні неточності – виправляємо. Треба пам’ятати, що, коли переводимо форму на зворотний (білий) бік кольорового паперу, а не на лицьовий (забарвлений), то зображення вийде обернене дзеркально (те, що є з лівого боку, буде з правого). Якщо композиція симетрична (наприклад, орнамент), то це не має значення, але у всіх інших випадках треба про це пам’ятати і переводити форму через копіювальний папір на лицьовий бік кольорового паперу.

Наклеювання деталей – відповідальний момент роботи. Клей намазуємо на вирізану форму зліва. Намазувати треба щіточкою або ватним квачиком обережно, тонким шаром, акуратно по краях форми, щоб клей дійшов до краю паперу, але не перейшов на лицьовий бік вирізаної деталі, бо там відразу з’явиться пляма, а іноді фарба з кольорового паперу може розмазатись на руки і на папір – основу. Наклеєний папір прикладаємо обережно і швидко, пам’ятаючи, що зволожений клеєм папір може збільшити свій об’єм і не вкластись у намічену форму на малюнку.

Наклеєну деталь пригладжуємо чистим клаптиком тканини і накладаємо на неї прес: чистий папір і товсту книгу. Висихаючи, папір стягується, і тому на основу треба брати цупкий папір, бо тонкий завжди покоробиться. Готову аплікацію потримаємо 2-3 год під пресом, щоб просохла.

Ще краще виглядатиме робота, коли клеїти зображення на картон. Він цупкий, добре тримається, не коробиться, не вигинається, його легко оправити у рамочку.

Картон – дуже гарний матеріал. Заготовляйте різні сорти картону. Згодом у вашій збірці з’являться шматочки різнокольорового картону. Там і фактура буде різна: в одних гладенька, в інших шорстка або з переплетенням, як полотно. Придумайте цікаву тему для аплікації з картону. Приміром, “Пастух пасе вівці”. А як цікаво у техніці аплікації з картону виглядатиме тема “Наше місто!”. Великі, багатоповерхові будівлі, дерева на набережній – все у білих, голубих і сіро-зелених тонах. Лише тут і там якась темніша чи яскравіша деталь – може, червона машина вдалині? Може, постать дівчини у синій сукні біля юнака у темному спортивному костюмі? Подумайте над цими темами, але не обмежуйте себе ними, бо найкраща та тема, яку оберете самі.

 

АПЛІКАЦІЯ З ФЕТРУ І ШКІРИ

 

C:\Users\Uzer\Desktop\33-podelki-iz-fetra.jpg

 

Фетр і шкіру треба збирати по шматочках певний час, поки буде достатньо матеріалу для аплікації. Де знаходити ці матеріали? Напевно, вдома знайдуться старі фетрові капелюхи. Шкіру можна використати зі старих поясків, рукавичок, сумок тощо. Шкіра може бути натуральна, замшева, підійдуть і замінники шкіри. Коли назбираємо багато шматочків різного кольору і різної фактури, тоді придумаємо якусь тему на зразок тих, що пропонувались у попередньому розділі.

Якщо у запасі вже є чимало шматочків фетру чи шкіри різних кольорів, спробуйте зробити якусь композицію.

Наклеювати фетр і шкіру можна клеєм БФ-2. Необхідно пам’ятати, що кожен шматочок матеріалу придавлюємо пресом, поки клей не просохне. Якщо цього не зробити, матеріал може відстати або покоробитись і тоді всю роботу мусите переробляти знову. Не намагайтесь за одну-дві години зробити усю композицію, бо це практично неможливо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

АПЛІКАЦІЯ ІЗ ОКСАМИТОВОГО ПАПЕРУ

 

C:\Users\Uzer\Desktop\Applikacii_iz_bumagi_dlya_detej_21.jpg

Оксамитовий папір – це папір з невеликим ворсом. Його ще називають велюровим або замшевим. Оксамитовий папір має матову (неблискучу) поверхню, але іноді де-не-де на ворсинці засвітиться малесенька блискітка, і це поєднання матовості й блиску надає особливої привабливості роботам, виконаним з цього паперу. Оксамитовий папір цупкий і твердий, але його легко можна різати ножицями та ножиком. Необхідно пам’ятати, що він примхливий щодо наклеювання. Доцільно намазувати усю поверхню паперу, а не лише її краї. Шар клею мусить бути тонкий, але рівномірний. Приклавши деталь до основи, треба спочатку злегка, а тоді сильніше натиснути пальцями на всю поверхню деталі, щоб у всіх місцях вона добре прилипла до основи. Якщо хоч в одному місці між папером і основою залишиться трохи повітря, то при висиханні з цього місця почне відтріскуватись і відклеюватись папір. Наклеєну деталь притискуємо чимось важким до повного висихання. Якщо у процесі роботи нам потрібно поряд наклеїти іншу деталь, можна обережно, щоб не порушити першої деталі, зняти тягар, наклеїти другу деталь і відразу обидві деталі знову притиснути. Оксамитовий папір буває різних кольорів, але іноді ми не можемо одержати потрібного відтінку. Тоді папір треба підфарбовувати. Так, жовтий папір дає найбільше можливості для підфарбовування, бо він світлий. З жовтого можна зробити колір вохри, коричневі, оранжеві, червоні, зелені кольори. Із синіх світлих матимемо синьо-зелені, темно-сині, фіолетові, синьо-сірі.

Для підфарбовування беремо акварель, розводимо в посудиш у достатній кількості потрібну фарбу і спочатку на малому клаптику пробуємо, як зміниться колір після підфарбовування. Треба почекати, щоб проба просохла, бо суха фарба трохи світлішає. Якщо колір задовольняє – малюємо ним зверху по ворсовій частині паперу, намагаючись рівномірно накладати фарбу. Мокрий ворсовий папір не слід різати, треба почекати, щоб він повністю висох Якщо аркуш зафарбованого паперу буде напівсухий, вкладаємо його між двома газетами і притискуємо пресом (книжкою). Це робиться для того, щоб при остаточному висиханні папір не покоробився, бо тоді ним погано користуватись у роботі, а при наклеюванні вирізані з нього деталі добре не приставатимуть до основи.

АПЛІКАЦІЯ З ТКАНИНИ

C:\Users\Uzer\Desktop\1434619234.jpg

 

Барвисті клаптики тканини: різнокольорові, з квітчастими візерунками, з поперечними чи поздовжніми смужечками – їх, напевно, знайдеться чимало у кожного. Є господині, які полюбляють збирати ці залишки: а може для чогось знадобляться!

З таких клаптиків можна зробити аплікацію.

Ми зазначали, що тканину до тканини прикріплюють за допомогою шиття. Такий спосіб використовуємо, коли бажаємо аплікацією прикрасити одяг, дитячий килимок, подушечку, тюлеві занавіски чи накидки. На тканину-основу приметуємо нитками вирізану з іншої тканини прикрасу (листок, квітку, рибку, вишеньки), а далі одним із оздоблювальних швів пришиваємо.

Тут ми говоритимемо про аплікацію на папері, картоні або дереві. До аплікації тканину треба підготувати. Найкраще придатні ті тканини, які легко крохмаляться: ситець, штапель, байка, але може бути й шовк, легенька шерсть. Якщо клаптики тканини забруднені, їх треба випрати. Заварюємо крохмал: ложку картопляного борошна розмішуємо у півсклянці холодної води. Увесь час помішуючи, вливаємо у цю суміш кип’яток, поки маса не стане прозорою. У таз набираємо води, додаємо крохмал. Добре розмішуємо, щоб не було грудочок і згустків. У крохмальну воду опускаємо намочені раніше у холодній воді клаптики тканини. Волога тканина рівномірно накрохмалиться. Тканину трохи помішаємо, а далі виберемо і злегка відтиснемо. На підлозі розстелемо кілька газет і порозкладаємо накрохмалені клаптики тканини. Не слід допустити до того, щоб тканина пересохла. Ще трохи вологу тканину прасуємо гарячою праскою. Під праскою тканина повинна стати твердою, як цупкий папір, і гладкою. Тоді з неї добре вирізувати різні потрібні для аплікації деталі. Хто хоче довше займатися аплікацією з тканини, а не зробити одну лише роботу, той повинен тканину порозкладати за кольорами. Для цього найкраще придбати кілька картонних папок, які зав’язуються і бортиками загинаються до середини. З таких папок клаптики тканини не випадуть. Із газет або обгорткового паперу можна зробити великі конверти і в кожному з них зберігати інший колір тканини. Важливо, щоб потрібну тканину завжди можна було легко знайти і щоб вона не губилася.

Використовуємо не лише тканини, зафарбовані в один колір, а й тканини з візерунками. Це надає такому видові аплікації певної особливості, своєрідності. Усю композицію необхідно вирішувати виключно у декоративному плані. Усі предмети і персонажі повинні зображатись умовно. Дерева на аплікації можуть бути з візерунком, з листочками, квіточками. Чим більше фантастичності, казковості, барвистості, тим аплікація цікавіше виглядає.

Аплікацію з тканини найкраще робити на основі з цупкого паперу або картону. Вибравши тему, на чернетці можна легко намітити майбутню композицію. На чистовику не треба перезнімати зображення і малювати олівцем на тканині. Форми для зображення слід вільно вирізати ножицями прямо з тканини і класти їх на основу. Коли усі деталі вирізані, перевіряємо, чи красиво виглядає композиція, склавши її в цілому. Після такої перевірки можна відразу братися за наклеювання. Для наклеювання тканини на папір і картон найпридатніший клей з картопляного або пшеничного борошна. Клей старанно намазують щетинним пензликом по всій площині тканини, рівномірним нетовстим шаром. Необхідно пам’ятати, що намазана тканина втрачає свою привабливість, розмокає і вирізана деталь може деформуватися при наклеюванні, якщо ми необережно натягатимемо її то в один, то в інший бік. Наклеєну аплікацію треба обов’язково покласти під прес, інакше вона при висиханні покоробиться. Якщо аплікація виготовлена на папері, то для виставки її треба буде оформити: накласти зверху картонну рамочку-паспарту або наклеїти папір на картон.

Аплікація з тканини – техніка, посильна для роботи з дітьми молодшого шкільного віку.

 

РВАНА АПЛІКАЦІЯ З ПАПЕРУ

C:\Users\Uzer\Desktop\aplkacyi-z-paperu-dlya-dtey_954.jpeg

Найкращий інструмент для аплікації – ножиці. Але можемо обійтися і без них, взагалі без будь-якого інструменту. Папір можемо розривати шматочками певної форми, які потрібні для .створення наміченої композиції. Розірваний папір має краї не такі рівні, гладкі, як при вирізуванні, а неначе з невеликим ворсом. Одержані форми наклеюємо на папір або картон темного чи світлого кольорів.

 

 

 

 

 

 

АПЛІКАЦІЯ СОЛОМКОЮ

C:\Users\Uzer\Desktop\09282c18d149ca41b0b353491c6632fe.jpg

Колоситься на полі золота пшениця. Вигляд схвильованого колоссям поля надихав не одного художника на створення поетичних картин, які стали гімном праці людини. Так, український співець рідної природи М.Бурачек у своїх картинах показав безмежжя пшеничних ланів, розповів про працю людини, втілену в лан золотих колосків.

Красиво виглядають пшеничні й житні стеблинки, похилені під масою зерна. Але не лише зерно приваблює людину. Колос завершує стебло, воно порожнисте з повними колінцями на певних відстанях, струнке і тоненьке. Здається, що може мати спільного соломка з мистецтвом? Проте цей матеріал теж приваблює художників. Уже сам золотисто-жовтий колір соломки привертає увагу кмітливого ока. Соломка має і певну гнучкість. Якщо її розрізати уздовж, то утвориться красива золотиста смужка. З цієї маленької смужки можна за допомогою наклеювання робити декоративні композиції у техніці аплікації.

Заготівля соломки досить проста: нарізати шматочки пшеничного стебла від колінця до колінця і пов’язати у сніпки. Далі робимо так: соломку намочуємо у теплій воді. Розм’якшені соломинки кладемо на газету, щоб стекла вода. Потім розрізаємо їх уздовж і прасуємо гарячою праскою. Трубочка соломки розгорнеться і під впливом праски закріпиться у площинному вигляді (як смужечка). Ось і уся заготовка матеріалу. Заготовляти соломку можна різних відтінків від золотистої до темно-коричневого. Як отримати темніші відтінки? Це залежить від того, як довго триматимемо праску на соломі: пропрасуємо швидко – залишиться світлий колір, потримаємо праску довше – колір стане темніший, припалиться, а ще довше прасуватимемо – зовсім стане коричневий. Соломку, як і тканину, можна тримати в окремих папках чи конвертах.

Соломку наклеюють на дерев’яну основу або дуже товстий картон. Дошка (чи картон) мусить бути рівна, гладка, не викривлена, без подряпин. Дошку готуємо спочатку так, як для мозаїки, тобто чистимо наждачним папером (спочатку грубо, а далі тонкозернистим) і зафарбовуємо. Якщо композиція має бути з темної соломки, то дошка може бути не зафарбована або зафарбована у вельми світлий колір. Коли колір дошки уже підібраний, і вона вже висохла, усю її поверхню покриваємо столярним клеєм. Про підготовку столярного клею написано у розділі “Мозаїка на основі з піску та клею”. Однак для соломки клей треба підготувати трохи густіший. Проте не слід робити надто густий, бо тоді при намазуванні на дошку утворюватимуться невеликі грудочки і її поверхня стане нерівною. Клеєм намазуємо дошку за допомогою широкого плоского щетинного пензля (так званого флейца), але лише по сухій поверхні.

Намазану клеєм дошку відкладаємо для просихання. Бажану композицію (наприклад, “Соняшники”) малюємо на папері, величини підготовленої дошки. Звертаємо увагу, що це композиція для соломки, отже, треба виконувати її прямими лініями.

Виконану композицію, намальовану на папері чіткими і прямими лініями, переносимо на дошку (після того, як клей на ній висохне) за допомогою білого (жовтого) копіювального паперу. Тепер набираємо у тарілочку води, ставимо перед собою, готуємо чистий білий клаптик тканини (або серветковий папір), гострий і тонкий ніж, шматок гладенької дощечки чи картону і соломку.

Беремо жмуток соломки, приміряємо довжину до тієї деталі, яку хочемо наклеїти.

Олівцем робимо на соломі позначку, кладемо її на невелику дощечку чи картон і обережно ножем прирізуємо у місці позначки олівцем. Тепер намочуємо соломку у воді й акуратно прикладаємо на те місце, де вона має лежати (де ми приміряли). Клаптиком тканини притримуємо соломку, щоб вона приклеїлась до дошки. Тепер зрозуміло, чому дошку треба було намазувати клеєм. Одні деталі у композиції можна повністю заклеїти соломкою, інші обклеїти лише по контуру. Наприклад, половина листка соняшника може бути із соломки, а друга половина лише по контуру малюнка. Можна зробити інакше: обидві половинки листка соняшника заклеїти соломкою, тільки одна половинка – ясною, а друга – темною, припаленою соломкою. Після закінчення роботи усю дошку з викладеною композицією покрити прозорішим лаком. Лак закріплює соломку на дошці, надає роботі блиску. Але якщо це поганий лак, то він потемніє і робота виглядатиме негарно. Отже, вибирати треба лише добрі, чисті, прозорі лаки. Роботу можна і не закривати лаком, природна соломка дуже гарно виглядає, інколи краще, як із лаком.

 

АПЛІКАЦІЯ З БЕРЕСТИ (БЕРЕЗОВОЇ КОРИ)

C:\Users\Uzer\Desktop\c4af30deb1290bd132ca521b63687f02.jpg.jpg

 

Скрізь по нашій землі росте береза, струнка, біла, як вродлива дівчина. Народ складає про неї пісні, поети пишуть вірші, художники малюють березові гаї й окремі берізки. У художника Грабаря, вихідця із Закарпатської області, ми бачимо її на картині “Берізка в зимі”. Деревину берези використовують для різьби, а з кори можна робити аплікацію. Кора берези називається береста. Вона кремового, інколи з рожевим відтінком кольору, з невеликими коричневими рисочками. Верхній шар покритий шматками засохлої плівки, яка легко знімається. Кора гнучка, вона складається з кількох (іноді й кільканадцяти) тоненьких як папір шарів.

Кора добре ріжеться ножем і ножицями, приклеюється столярним клеєм або БФ-2. Її заготовляють у травні, червні, липні й серпні. Дерева треба вибирати з товстими стовбурами, бо там можна знайти більші шматки чистої кори. Треба пам’ятати про те, що не можна нищити дерева. Адже відомо, що коли з дерева знімеш кору навколо стовбура хоча б на 0,5 см, дерево загине.

Отже, кору знімають не до самої деревини, а лише її верхній шар. Вибравши деревце з гладким стовбуром, без наростів і пошкоджень, робимо у корі на стовбурі ножем неглибокий (на 1-2 мм) вертикальний наріз. Обережно всовуємо під верхній шар кори лезо ножа, намагаючись, щоб кора не розривалась. Піднятий шар кори беремо руками і відтягуємо від стовбура. Знімаємо лише верхній шар на 1-2 мм, а світло-зелена нижня частина кори має залишитись, щоб дерево не загинуло. Знята кора сама звивається у трубочку. Далі кору розвиваємо, випрямляємо, очищаємо від верхньої плівки, яка часто відстає від основного шару, і накриваємо газетою, потім картоном чи дошкою, придавлюємо важким пресом. Якщо кора товща (2 мм), то перед пресуванням розділяємо її на два або три шари. Треба знайти місце поділу кори між шарами (щоб кожний шар мав по 0,5 мм або трохи менше) і обережно (іноді ножем) відділяємо шар від шару. Після того обидва шари слід покласти під прес. Іноді з якихось причин ви не встигли упорядкувати свіжу кору, і вона залишиться згорнена у трубках і так засохне. Отже, спочатку кору треба розм’якшити, тобто покласти у воду і підігріти до кипіння, але не кип’ятити (можна до температури 80°). Щипцями (або паличками) трубки кори вибрати на кілька складених газет і далі робити те саме, що й зі свіжою корою. Найкраще збирати кору зі зрубаних дерев. Проте треба пам’ятати, що із сухих дерев кора знімається гірше.

Випрямлену і почищену кору перекладаємо між газетами у папці з картону, потім нею можна користуватись. Колір кори не однаковий. Верхній шар буде світліший, він покритий білим нальотом, що надає поверхні кори особливої краси, нижній трохи темніший. Цю особливість берести з успіхом можна використовувати у роботі, наклеюючи одні деталі композиції світлішою корою, а інші темнішого кольору. Якщо вдумливо підійти до композиції, то результат роботи буде ефектний у художньому плані.

Аплікацію з берести виконуємо на основі з дошки. Дошку чистимо і вигладжуємо наждачним папером різної зернистості, а далі фарбуємо і покриваємо безбарвним лаком. На підготовлену суху дошку переносимо малюнок із паперу за допомогою світлого копіювального паперу. Шматочки берести звичайно бувають невеликі за розміром і тому мусимо так будувати свою композицію, щоб у ній не було надто великих площин, бо з’єднувати непомітно два шматки кори важко. Якщо вже треба надточувати якусь деталь, то найкраще робити це у найвужчому місці форми так, щоб ширина з’єднувального розрізу була не більше ніж 1-1,5 см.

На кору наносимо деталі композиції, які треба вирізати і наклеїти, за допомогою чорного, синього, фіолетового, тобто темного копіювального паперу. Роботу ускладнюють коричневі рисочки, які є на бересті. Мусимо звертати пильну увагу на те, в який бік на деталі йдуть ці рисочки. Тут можуть бути два способи у роботі над наклеюванням деталей:

1)    наклеюємо деталь так, щоб рисочки усі йшли в горизонтальному напрямку, як це є в природі, на стовбурах березових дерев. Тоді виходить, неначе уся робота виконана з одного шматка берести. Це справляє гарне враження і додає виконаному творові певної художньої цінності;

2)    наклеюємо шматочки так, щоб рисочки на бересті підкреслювали напрям деталі предмета.

Кожен з цих способів добрий. Іноді не маємо стільки матеріалу (берести), щоб вибрати з нього усі частини з горизонтальними рисками. Тоді звертаємось до іншого способу. Проте мусимо пам’ятати, що у такому разі до всіх деталей треба застосовувати це правило. Не можна допустити, щоб лише у 1-2-х деталях було підкреслено напрям, а в інших ні, тобто не можна поєднувати цих два способи наклеювання. Не рекомендується наклеювати хаотично, даючи рисочки куди прийдеться лише тому, що такий шматок берести був під руками. Деталь вирізуємо ножицями, а якщо форми мають прямолінійні сторони, то гострим ножем (можна і до лінійки). Часто треба використовувати маленькі ножиці, особливо там, де малі, тонкі й заокруглені форми деталей.

Вирізану частину рівномірно намазуємо столярним (не надто рідким) клеєм або БФ-2, уважно кладемо на те місце малюнку на дошці, якому вона відповідає, і притискуємо тягарем (дошка, металева плитка чи кілька книг). Тягар треба класти обережно, щоб не пересунути деталі з призначеного місця. Робота під тягарем повинна лежати до наступного дня.

Кора берези найкраще виглядає на темному тлі. Отже, дошку треба фарбувати у темні кольори: чорний, темно-синій, коричневий, червоно-коричневий. Ці два останні найбільш підходять до кольору кори. Роботи на дошках, зафарбованих у темно-коричневий або червоно-коричневий колір, завжди колоритні. Треба пам’ятати, що при аплікації корою маємо незначну кольорову гаму, по суті лише два кольори: кори і фону. Отож слід добре продумувати композицію, щоб цією небагатою гамою кольорів передати і розкрити задум композиції. У цьому плані аплікація з берести наближається до чорно-білої графіки. Але графіка має багатшу мову ліній і рисок, чого позбавлена аплікація з берести.

Тут потрібне максимальне узагальнення і спрощення форм, лаконізм художньої мови, тому й чимало вимог до композиції малюнка.

ПЕТРИКІВСЬКИЙ РОЗПИС

 

C:\Users\Uzer\Desktop\e26b80c3dfa44a7733c6f336b0bf3776afbcebb5.jpg

 

Початок свого розвитку петриківський розпис бере з настінного малювання, яке було поширене в Україні з давніх часів.

Здебільшого декоративна композиція виконувалась з уяви без попередніх начерків, тому це вимагало достатньої вправності, чіткості ліній, їх плавності, гармонії й симетрії. Окремі майстри, які володіли досконалою технікою та наділені художнім смаком були у великій пошані, отримували замовлення не лише від родичів і односельців, а й запрошувалися в інші села. Звичайно, технічна досконалість досягалася у практиці. Пізніше, коли розписи почали робити на папері, майстриня зберігала окремі зразки, які підказували певні вирішення задуму, але це не було репродукування.

Отже, щоб оволодіти петриківським розписом, необхідно засвоювати певні навички, виконувати вправи, розвивати зорову культуру.

Звичайно, дітям хочеться, засвоївши якийсь елемент, відразу спробувати створити “свій” мотив розпису чи простеньку композицію. Учитель може підказати і пояснити можливі варіанти. Прагнення дітей до наслідування створює сприятливі педагогічні умови для успішного засвоєння навичок. Якщо учнів 3-4-х класів можна довше затримати на вправах із розвитку навичок, то учнів 1-2-х класів доцільно орієнтувати на зображення простих мотивів із засвоєних елементів. При цьому слід пояснювати, що певний мотив чи композиція чіткіше виглядатимуть, коли необхідні елементи будуть настільки ні, щоб їх виконувати не задумуючись. Ось чому старшим пропонують багаторазове повторення окремих вправ і мотивів, процесі розпису може з’явитись необхідність використання як пензлів різного розміру, так і різного профілю мазка пензлика.

Найкращі пензлі виготовляють із шерсті кота. Акварельні пензлі, що їх можна придбати у крамницях культтоварів, придатні для зображення різних листочків, пелюсток квітів. Учнів можна навчити самостійно робити пензлики з котячої шерсті. Звичайно, краще показати етапи процесу виготовлення пензлика. Насамперед слід приготувати ручку-держачок. Для цього знадобиться алюмінієвий дріт електропроводки з хлорвініловою ізоляцією. Відрізають шматок дроту потрібної довжини, а з кінця, де буде прилаштовано котячу шерсть, для пензлика оголюють дріт від ізоляції на 1 см. Далі беруть у пучки пальців шерстку кота посеред спинки і акуратно відрізають ножицями. Як правило, одного зрізу вистачає на пензлик, якщо ж хочуть більшого пензля, тоді можна зробити ще один зріз. Заздалегідь треба приготувати держачок, голку, нитку завдовжки 30-40 см і баночку з водою. Тримаючи у пучках пальців лівої руки зрізану шерстку, правою рукою беруть голку і виймають із пучки шерстки дрібненький пушок, порухами голки від середини пучка і вище зрізу. Далі правою рукою втикають приготовлений держачок, притримуючи оголений кінчик дроту пучками пальців лівої руки, що тримають пучок шерсті. Потім примотують ниткою шерстку до держачка разів 8-12 і зав’язують. Щоб сформувати красивий профіль пензлика, його вмочують у воду і зайві ворсинки, що не вписуються у форму пензлика, висмикують пальцями чи пінцетом. Сформувавши потрібний профіль пензлика, раз-у-раз старанно примотують ниткою шерсть до держачка. Через якийсь час, коли пензлик зовсім висохне, частину шерстки, примотаної ниткою, акуратно покривають клеєм ПВА (тоненькою паличкою). Коли клей остаточно висохне, пензлик готовий. Якщо десь витикаються окремі шерстинки, їх висмикують.

ВПРАВА 1: “зернятко” – це простий мазок, профіль якого залежить від пензлика. До проведеної олівцем вертикальної лінії (відступивши кінчиком пензлика на 1-2 мм) примокують і отримують відбиток мазка. Далі відступають вниз і повторюють мазок. Повторюючи багато разів, треба дотримувати проміжної відстані між мазками на око. Це сприяє розвитку окоміру і ритму в зображенні. Крім того, в усіх вправах вивчаються пластичні можливості пензлика. Далі наносять мазки пензлика під кутом до вертикальної лінії (зліва направо, вниз), а потім так само з другого боку лінії (справа наліво, вниз). Як і в першому прикладі, треба дотримувати проміжної відстані між мазками пензлика.

ВПРАВА 2: “колосок”, “кривеньке зернятко”. На основі засвоєння елементу “зернятко” і його повторення треба створити “колосок” відносно вертикальної, а потім дугоподібної лінії, дотримуючи рівномірності розміщення елементів з обох боків. Наступним завданням є “кривеньке зернятко” – досить поширений елемент, за допомогою якого утворюють “пуп’янки”, пелюстки квіток, “пірчасте листя”. Виконується це так: притуливши кінчик пензлика до паперу, його протягують із поворотом ліворуч чи праворуч, завершують притискуванням “п’ятки” пензлика до паперу. Можливий незначний поворот пензлика у пальцях. Спочатку намагаються розмістити “кривеньке зернятко” відносно вертикальної лінії, так, як це було у вправі із “зернятком”. Далі виконують пелюстки квіток, спрямовані у різні боки. Коли будуть достатньо засвоєні навички зображення “кривенького зернятка”, треба спробувати виконати пелюстки квітки без повороту аркуша паперу. Звичайно, краса профілю “кривенького зернятка” досягається багаторазовим повторенням.

ВПРАВА 3: “пірчасте листя”. Цей елемент розпису походить із “кривеньких зерняток” різної довжини. Відносно вертикальної лінії розміщують “пелюстки” листя (“кривенькі зернятка”). Роблять це так: перше, верхнє “кривеньке зернятко” протягують, згинаючи найдовше, а друге, третє і четверте, кожне з них поступово вкорочують. Проводять “кривенькі зернятка” з обох боків вертикальної лінії. Коли будуть засвоєні навички зображення “пірчастого листя” щодо вертикальної лінії, можна переходити до його зображення щодо дугоподібної лінії. Рекомендації щодо проведення “кривенького зернятка” допоможуть у зображенні “пірчастого листя”, а багаторазові повторення дадуть змогу дотримувати рівноваги щодо просвітів між “кривенькими зернятками” та загальним профілем листя.

ВПРАВА 4: “пуп’янки”, пелюстки, листочки (поєднання “зерняток” з “кривенькими зернятками”). Повторення засвоєних елементів у пелюстках квіток, листочках. Створення мотивів розпису. Квітка з пелюсток у вигляді “зерняток”, “кривеньких зерняток”, орнаментальна смужка з квіток, “пірчастого листя” і т.п. Власна композиція мотивів розпису із засвоєних елементів. Кольорове вирішення задуманого мотиву, гармонія форми, рівновага зображення та простору.

ВПРАВА 5: зображення листя. Орнаментальна смужка з листочків (звичайних і пірчастих). Поглиблення навичок роботи пензлем. Організація та рівновага зображення елементів розпису в орнаментальній смужці. Власна композиція мотиву розпису із засвоєних елементів (у кольорі). Зображення листочків звичайними акварельними пензлями (з ворсу білки) й пензлями для петриківського розпису (з ворсу кота).

ВПРАВА 6: поглиблення навичок зображення різних листочків, поєднання “зернятка”,   “кривенького   зернятка”,  вільних плавних ліній, мазків  пензля.   Зображення ягідок  примокуванням  пучкою мізинного пальця. В окремих листочках треба намагатися отримати “зернятко” та “кривеньке зернятко” кінцевою частиною пензлика, Користуючись “п’яткою” пензлика. Щоб досягти заокруглення, використовують незначні порухи середньою частиною в обидва боки від основної осі елемента, в окремих випадках серединку листочків можна зафарбувати (попередньо) іншим світлішим кольором і після висихання малювати основним кольором. Запам’ятайте, що перед виконанням певної вправи треба обов’язково повторювати основні елементи, щоб виконання їх у певному мотиві було доведено до автоматизму, їх слід виконувати не задумуючись, як і елементи письма.

ВПРАВА 7: зображення орнаментальної смужки з квітів і листочків обабіч дугоподібної середньої лінії. На першому етапі виконують зображення основи квітки й пелюсток із “зерняток” і “кривеньких зерняток”. На наступному етапі треба намітити олівцем розміщення квітів (їх чашечки), провести дугоподібну лінію (середня лінія орнаментальної смужки). Далі слід виконувати чашечки квіток і пелюстки (“зернятка” і “кривенькі зернятка”) та листочки з обох сторін дугоподібної середньої лінії.

ВПРАВА 8: орнаментальна смужка з “горошків” і листочків. Як і в попередній вправі орнаментальний мотив виконується на основі елементів “зернятка”, “кривенького зернятка” та листочків обабіч середньої лінії. Олівцем можна легенько провести вертикальну лінію, намітити місце “горошків”. Далі треба пензликом проводити дугоподібну середню лінію. Смужку треба завершити зображенням листочка.

ВПРАВА 9: повторення тих самих елементів і прийомів зображення орнаментальної смужки з трьома “горошками”.

ВПРАВА 10: зображення нерозкритого “пуп’янка” квітки. У малюнку використовуються засвоєні раніше елементи. Треба звернути увагу на боки “пуп’янка”, бажано пелюстки з одною боку “пуп’янка” зробити довшими ніж з іншого. У цій вправі поглиблюються навички виконання “кривенького зернятка” і перехід його у зігнуті пелюстки.

ВПРАВА 11: орнаментальна смужка з квітів і листочків. Як і в попередніх вправах (8, 9) олівцем або мазком мізинного пальця легенько намічають центри квіток, пелюстки або загальне коло квітки, дугоподібну середню лінію орнаментальної смужки, а потім пензликом із фарбою виконують пелюстки квіток і листочки. Стежать за рівновагою величини пелюсток і просвітів між ними. При достатніх навичках може відпасти необхідність начерку олівцем загального кола квітки.

ВПРАВА 12: орнаментальна смужка з трипелюсткових квіток, листочків і нерозкритих пуп’янків. Порядок організації смужки схожий із попередніми вправами. Розмітити місце для квітів, пуп’янків, провести дугоподібну лінію, що об’єднує елементи розпису, та приступити до зображення орнаментальної смужки.

ВПРАВА 13: малювання листочків різної форми, багатозубчасте, овально-видовженої форми, кленове. Перші листки малюють на основі видовженого мазка, який і буде його верхівкою, а вісь – середина усього листка. У початкових вправах середню лінію можна легенько пронести олівцем. Кожний бічний мазок буде зубчиком листочка. Дещо складнішими є кленові листочки, які складаються з трьох схожих частин – центральної і двох бічних. Починають малювати з центральної частини, з середнього зубчика, довгенький мазок якого буде серединкою листочка. Потім роблять так само бічні сторони листка. Після висихання провести темнішою фарбою прожилки листочка. У цій вправі можна використати й “перехідний мазок”. На пензлик набирають фарбу, витримують пензлик “п’яткою” до низу кілька секунд (фарба стікає у “п’ятку”), потім кінцем пензля набирають темнішу фарбу. Протягують кінчиком пензля, отримують темний колір. Поступово пригинають серединку пензлика, завершують “п’яткою” і отримують поступовий гармонійний перехід темного кольору в світліший чи навпаки.

ВПРАВА 14: поглиблення навичок виконання стрічкового орнаменту. Новинкою у цій вправі є шестипелюсткова квітка, яка виконується на основі мазків “зернятко” і “кривеньке зернятко”. Спершу намічають місце пуп’янків із поворотом відносно осі, малюють пуп’янки, квіти, проводять вигнуте стебельце, далі листочки.

ВПРАВА 15: стрічковий орнамент зі спарених пуп’янків. Виконується аналогічно до попередньої. У цій вправі можна запропонувати орнаментальну смужку з трьома горішками.

ВПРАВА 16: орнаментальна смужка з 5-6-8-й пелюстковими квітами. Виконання вправи розпочинають з розмітки центрів квітів. Потім виконують пелюстки квітів за уявним поділом кола. Завершивши зображення квітів, об’єднують їх дугоподібним стебельцем і доповнюють смужку листочками. При розвинених навичках поділ кола на 6 чи 8 пелюсток не викликає труднощів. Гармонійне розміщення пелюсток створює у центрі красиву зірочку просвітів між пелюстками.

ВПРАВА 17: малювання листочків клену, калини, винограду. Серединку листка малюють видовженим мазком, інші мазки розміщують під гострим кутом до серединки – це зубчики листка (вусики мазка). Ці листки складаються з трьох схожих частин зубчастої верхівки і двох бічних. Починають малювати з центральної частини, з середнього зубчика, видовжений мазок якого буде основною лінією усього листка. Так само малюють сусідні бічні зубчики. Потім малюють середню, бічну частину листка, знову починаючи із середнього зубчика. Вісь середньої частини листка розміщена під гострим кутом до його основної осі. Ця нижня, третя частина розміщується під прямим або й тупим кутом до осі листка. Готове зображення можна залишити в одному кольорі або виділити прожилки темними тонами.

ВПРАВА 18: малювання листка папороті. Починають малювати так само, з центрального мазка, а потім під гострим кутом кладуть бічні мазки. Прожилки листка можна виділити темнішим кольором, коли зображення висохне. Можна робити прожилки по-іншому. Тоненькою паличкою прогортають ще по вологому зображенню місця прожилок. Паличка забере на себе фарбу і проведений нею прожилок посвітліє.

ВПРАВА 19: поглиблення навичок зображення листочків за допомогою простих мазків – “зерняток” із різнобічним спрямуванням до середини листочка. Зображення листочків із зубчиками (мазок – “зернятко” п’яткою до середини). Інші листочки з хвилястою лінією контуру – маленькі мазки – “зернятка” вусиками до середини. “Зернятка” майже однакові, дещо зміщені щодо середини листочка.

ВПРАВА 20: “перехідний мазок”. Часто у петриківському розписі можна зустріти неповторний ефект плавного переходу одного насиченого кольору у світліший чи навпаки. Це досягається “перехідним мазком” пензля. Щоб навчитися робити “перехідний мазок”, треба на пензлик набрати темну фарбу, наприклад, коричневу, потім потри-мати пензлик ручкою донизу 10-15 сек, щоб дати можливість фарбі стекти у “п’ятку” пензлика. Потім верхівкою чи кінцем пензлика набирають фарбу світлішого тону (жовту). Роблять перший мазок: тягнуть світлий вусик і поступово з’являється темніший відтінок, який у “п’ятці” набуває повної сили темної фарби, що набиралася першою. Далі пензель повертають на 120° і проводять другий мазок, потім ще раз повертають на 120° і кладуть третій мазок. Загальна насиченість третього мазка у світлішій частині звичайно буде дещо поступатися насиченості першого мазка. Щоб вирівняти насиченість пензля, знову повторюють набирання фарби. Багаторазове повторення дасть змогу визначити необхідну розрідженість фарб, скільки набирати фарби на пензель та досягти якості “перехідного мазка” при повторі.

ВПРАВА 21: виконання “цибульки” та інших квітів “перехідним мазком”. У цій вправі поглиблюються навички зображення “перехідним мазком”. Як і в попередній вправі, набирають на пензель певний колір фарби (візьмемо оранжевий), бажано не дуже розрідженої. Потім, давши можливість фарбі стекти, у “п’ятку” пензлика набирають фарбу темно-червоного кольору на його кінчик. Виконують 3-4 мазки і знову набирають фарбу. Техніку “перехідного мазка” можна зустріти у багатьох зразках петриківського розпису.

ВПРАВА 22: виконання квітів, листочків “перехідним мазком” темперними, гуашевими фарбами. Основу ніжного тону голубої, рожевої фарби, ослабленої білилом, набирають на пензель першою. Потім на кінчик пензля набирають темну фарбу. Темпера чіткіше виявляє поступовий перехід кольору. Зображення стає рельєфнішим. Бажано порівнювати зображення темперою, гуашшю, аквареллю.

ВПРАВА 23: малювання квітів, листочків із використанням “зерняток”, “кривеньких зерняток”, “перехідного мазка”. Поглиблення навичок і використання засвоєних елементів у композиціях за власним задумом. Наслідування зразків майстрів.

ВПРАВА 24: завдання подібне до попереднього. Застосування умінь і навичок у створенні власного розпису з використанням запропонованих зразків квітів. Бажано використати “перехідний мазок”.

ВПРАВА 25: поєднання у роботі двох пензлів, звичайного та “петриківського” (з котячої шерсті). Малювання квітів за пропонованим зразком. Ознайомлення з традиційним розчинником для петриківського розпису. Готують його так: розбивши верхівку яйця, зливають окремо білок; потім у півсклянку води вливають жовток, старанно розколочують і додають 5-7 крапель оцту. Користуються приготовленим розчинником так само, як і звичайною водою, хіба що не вимивають пензлі від фарби, щоб не забруднити його. Вимивають пензлі в іншій посудині з водою.

ВПРАВА 26: виконання квітів із висвітленням і виділенням окремих деталей. Бажано з використанням жовткового розчинника. Необхідні висвітлення в окремих місцях роблять паличкою, ручкою пензлика або сірником із намотаною ваткою, прогортаючи фарбу по мокрому зображенні. Додаткові вкраплення, кружельця роблять по сухому зображенні штампиками, звичайними хлорвініловими стрижнями для ручок тощо.

ВПРАВА 27: композиція розпису за пропонованими схемами. Квіти, листочки за власним вибором. Запропоновані зразки – це мотиви розпису від “дерева життя”, “вазону” до “букету”, який переважає у декоративному розписі. Вільне, плавне і чітке виконання є свідченням набутих умінь і навичок.

ВПРАВА 28: композиція розпису з 4-5 квітами, пуп’янками, листочками за пропонованими схемами. Деталі композиції за власним вибором. Так само передбачається можливе відхилення від пропонованих схем.

ВПРАВА 29: підсумкове завдання.  Власна композиція на теми: “Зозуля на калині”, “Декоративний птах”, “Святковий букет”. Застосування в композиції засвоєних умінь і навичок. Виконання зразка на виставку учнівських робіт.

ВПРАВА 30: підсумкове завдання. Власна композиція. Тема за власним вибором (літо, осінні барви, декоративний птах, жоржини, мальви, чорнобривці тощо). Стилізація форм, декоративність і кольорова гармонія. Виконання зразка на виставку учнівських робіт.

C:\Users\Uzer\Desktop\SAM_0748.jpg

 

Після засвоєння основ петриківського розпису, наступне поглиблення техніки виконання та композиційних пошуків підвищить інтерес до творчості народних майстрів, з’явиться бажання зробити окремі копії їхніх творів. Таке наслідування сприятиме збагаченню технічних прийомів, що згодом виявиться у самостійній творчості. До речі, сам художній рівень зразків розпису, що його вибирають для наслідування, передбачає застосування відповідної техніки виконання, виявляє прагнення до самовдосконалення. А потім у самостійній успішній творчості виявиться самоствердження.

 

 

 

Нетрадиційні методи малювання

C:\Users\Uzer\Desktop\малювання-долонями.jpg

З кожним днем ​​стають дедалі популярнішими нетрадиційні техніки малювання для дітей, коли малюки займаються заняттям, яке їм подобається. Сьогодні в світі популярні не тільки традиційні техніки, при яких крихти малюють олівцями, фломастерами і фарбами, інші техніки малювання:

  •     долонями;
  •     пальцями;
  •     ватяними паличками;
  •     зубочистками;
  •     поролоном;
  •     набризком;
  •     малювання нитками;
  •     кляксографія.

 

Всі діти повинні спробувати всі нестандартні техніки, щоб знайти для себе ту, яка найбільше буде подобатися. Діти навчаться малювати картини не тільки за допомогою фарб, але і інших матеріалів використовуючи долоні, пальці, підручні засоби. Такі заняття дадуть можливість дитині проявити всю його фантазію при створенні сюжетів для картин.

Нетрадиційні техніки малювання дуже популярні в усьому світі, тому що з їх допомогою можна розкрити таланти дітей і зробити їх дозвілля більш цікавим і захоплюючим.

Малювати підручними засобами не так складно, як здається на перший погляд. Для того, щоб малювати за допомогою плям (плямографія), потрібно лише мати трубочку, фарби і аркуш паперу. Щоб щось намалювати таким способом, потрібно просто поставити на папері пляму і дути на неї за допомогою трубочки. З плями можна створити сонечко, хмаринки, дерева, все що хочеться і що підкаже фантазія

. C:\Users\Uzer\Desktop\img-bz30Ss.jpg

Монотипія — Ще одна цікава техніка малювання, коли на зігнутою в два шари папері фарбами малюється одна половинка яблука, метелики, будинки, серця і потім, поки вона не висохла, лист розгинається, а дві половинки притискаються одна до іншої — створюється симетричний малюнок, який можна доповнювати, прикрашати, домальовувати.

 

C:\Users\Uzer\Desktop\motylek-425x345.jpg

 

 

 

 

 

 

 

 

Техніка малювання листям — Дуже цікава своєю незвичністю. Все, що для неї потрібно — папір, фарби і опале
осіннє листя. Для створення малюнка фарба наноситься на листя, з боку прожилок і вони притискаються до паперу. Що можна створити такою технікою малювання, діти вирішать самі.

 

 

Малювання пальцями — Одна з найпростіших технік. Пальчики умочують в фарбу і на папір наносяться помилки з яких можна створити картини — квіти, тварин, дерева. Деякі деталі можна домалювати пензлем або ватною паличкою.

 

 

 

 

 

 

C:\Users\Uzer\Desktop\0d8b65442d0481ef526d6dc92c46b6c1.jpg

 

 

За допомогою долоні створюються справжні картини — просто ставиться відбиток долоні, який може перетворитися на те, що забажає намалювати малюк — кущ, дерево, тварина. Дрібні деталі домальовують за допомогою зубочистки або ватної палички.

 

C:\Users\Uzer\Desktop\2.bmp

 

.

Техніка малювання нитками сподобається дітям. Для того щоб створити картину за допомогою ниток, потрібно на картоні або щільному папері намалювати майбутню картину олівцем, а потім за допомогою клею приклеїти нитки до основи. Це заняття займе якийсь час, але створена яскрава і барвиста картина буде радувати всіх членів сім’ї. Нитки необхідно клеїти так, щоб не залишалося вільного простору в малюнку, як і при малюванні олівцем.

C:\Users\Uzer\Desktop\Рисунок1.jpg

 

 

Займаючись з дітьми малюванням, батьки та вчителі дають йому можливість пізнати світ за допомогою фарб, які його оточують. Малювання — найперше заняття дітей, через яке вони передають свої думки і переживання, розвиваються і фантазують.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СЛОВНИК  ОБРАЗОТВОРЧИХ  ТЕРМІНІВ

 

C:\Users\Uzer\Desktop\book.png

 

А

 

АКВАРЕЛЬ — фарби, які легко розчиняються водою, а також твір, виконаний ними.

АБРИС —обриси предмету; контур, контурний малюнок, абрис профілю людини.

АЖУРНИЙ —прозорий; з просвітами, майстерно і тонко зроблений.

АНГОБИ —фарби, якими розписують порцеляну.

АНІМАЛІСТ —художник, різьбяр або скульптор, який у своїх творах зображує тварин

АНІМАЛІСТИЧНИЙ ЖАНР – твори мистецтва, що відтворюють тварин. АПЛІКАЦІЯ —це спосіб створення орнаментів чи художніх зображень шляхом наклеювання чи нашивання різноколірних шматочків тканини, паперу.

АСИМЕТРІЯ —відсутність симетрії, невпорядкованість.

АХРОМАТИЧНІ КОЛЬОРИ —білий, чорний, всі відтінки сірого. Всі ці тони відрізняються один від одного лише за світлотою.

 

Б

БАРОКО —стиль в мистецтві кінця 16 ст. — середини 18 ст., для якого характерні підкреслена урочистість, пишна декоративність, динаміка композиції.

БАТАЛЬНИЙ ЖАНР—розділ історичного жанру, де зображено військові події або епізоди з військового життя.

БАРЕЛЬЄФ —скульптурна прикраса на плоских поверхнях, що виступає над площиною менше ніж на половину своєї товщини.

БАТАЛІСТ —художник, який малює батальні картини (бої, битви, війни).

БЛІК —елемент світлотіні, найсвітліша пляма на освітленій частині предмета; невеличка ділянка, а іноді просто точка, освітлена найбільше на предметах округлої форми.

БУКВИЦІ —або ініціали —великі літери на початку тексту.

 

В

ВИДИ ГРАФІКИ —станкова, книжкова, журнально-газетна, плакатна, прикладна.

ВИДИ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА —живопис, графіка, скульптура, декоративно-ужиткове мистецтво, архітектура.

ВИТИНАНКИ —орнаментовані фігурні прикраси житла, ажурно вирізані ножицями, ножем з білого або кольорового паперу.

ВИШИВКА —один з видів народного декоративного мистецтва. Вишивають кольоровими нитками різноманітними техніками: хрестиком, косою і прямою гладдю, «козликом», стебловим швом тощо.

ВІДРОДЖЕННЯ (епоха) —одна з яскравих сторінок в історії світового мистецтва. Вона охоплює XIV- -XVI ст. Розпочалася в Італії, в XV—XVI ст. в країнах, розміщених на північ від Альп. Назву Відродження (або Ренесанс) цей період одержав у зв'язку з відродженням зацікавленості, захоплення античним мистецтвом, звернення до нього як до прекрасного ідеалу, зразка. Представники епохи: Сандро Ботічеллі, Леонардо да Вінчі, Рафаель Санті, Мікеланджело Буонарроті.

ВІЗУВАННЯ —ВІЗУВАТИ —наводити оптичний або кутомірний прилад на точку.

ВІНЬЄТКА —прикраса у вигляді невеличкого малюнка на початку або в кінці книжки, в альбомі, тощо.

ВІТРАЖ —сюжетна декоративна чи орнаментальна композиція з кольорового скла чи іншого матеріалу, що пропускає світло.

ВОСКОВІ ТЕКН1КИ декорування полягають у поетапному нанесенні воску на поверхню яйця з наступним пофарбуванням у відповідні кольори. За методом нанесення воску розрізняють техніки —крапання, розпису шпилькою і розпису трубочкою.

ВУГІЛЛЯ —матеріал для графічних малюнків, продається у вигляді чорних паличок товщиною в олівець. Можна його приготувати і самостійно.

 

 

 

Г

ГАРМОНІЯ — в архітектурі, в музиці, в образотворчому мистецтві, в природі —принцип організації форми, узгодженість, співрозмірність окремих частин, цілісність явищ і процесів.

ГУАШ —непрозора фарба, яка легко розчиняється водою, а також малюнок, виконаний нею.

ГАПТУВАННЯ —вишивка золотими, срібними і мідними нитками. ГЕОМЕТРИЧНИЙ ОРНАМЕНТ –орнамент, який складається з сукупності найпростіших геометричних фігур.

ГОРЕЛЬЄФ - такий рельєф, коли об'ємне зображення що виступає над площиною більше ніж на половину товщини свого об'єму.

ГОРИЗОНТ (небокрай, небосхил), лінія горизонту —термін, що використовується у мистецтві - уявна лінія на рівні очей.

ГРАВЮРА - різновид графіки, спосіб розмноження малюнка за допомогою друкарської форми з дерева, різних видів металу, лінолеуму, пластмаси чи каменю. Друковане відтворення малюнка, виконаного різноманітними способами гравіювання на поверхні дерев'яній, металевій, лінолеумі, картоні тощо).

ГРАФІКА —різновид образотворчого мистецтва, основним зображувальним засобом якого є малюнок, виконаний олівцем, пензлем, вугіллям або відтиснутий на папері з спеціально підготовленої форми, дошки, каменю. Зображення подається у вигляді малюнка, нанесеного на будь-яку площину в лінійних формах; виконується олівцем, пером, вугіллям чи фарбою одного кольору; основні засоби вираження —лінія, штрих, пляма.

ГРАФІТНИЙ ОЛІВЕЦЬ —найрозповсюдженіший вид олівця. Він буває твердим —«Т», м'яким —«М», дуже твердим - «2Т», «ЗТ» і дуже м'яким —«2М», «ЗМ» і середнім —«ТМ». Тверді олівці дають тонку лінію, м'які —товсту, жирну.

ГРИЗАЙЛЬ —одноколірний або майже одноколірний, «сірий» живопис, ніби напівживопис, напівмалюнок.

ГУАШ — непрозорі фарби, які мають гарні перекриваючі властивості ґрунтового походження.

 

Д

ДЕКОР —естетичне поняття, то характеризує не тільки поверхню речей і предметів, але і їх соціально-естетичне призначення, система декоративних елементів; прикраса.

ДЕКОРАТИВНЕ МИСТЕЦТВО —широка галузь мистецтва, яка художньо-естетично формує матеріальне середовище, створене людиною. До нього належать такі види: декоративно-прикладне, монументально-декоративне, оформлювальне, театрально-декораційне та ін.

ДЕКОРАТИВНО-ПРИКЛАДНЕ МИСТЕЦТВО —предметно-духовний світ людини включає в себе численні види художньої практики: плетіння і ткацтво, розпис і вишивка, різьблення і виточування, кераміка, обробка кістки і каменю, вироби з бісеру, мереживо, гобелен, витинанки, лозоплетіння.

ДИЗАЙН —вид діяльності, пов'язаний з проектуванням предметного світу; художнє конструювання, технічна естетика.

ДИНАМІЧНИЙ —той, що перебуває у постійному русі, в дії; багатий внутрішньою, силою.

ДОДАТКОВІ КОЛЬОРИ —контрастні, протилежні один одному. Один з додаткових кольорів завжди теплий, інший —холодний. Якщо два протилежні кольори розмістити поряд, то вони здаються яскравішими. Так, червоний колір стає яскравішим поряд із зеленим, білий буде виглядати білосніжним поряд з чорним.

ДРЯПАНКИ (скрябанки, різьбянки) —яйця (писанки), прикрашені технікою дряпання —нанесенням витонченого візерунку гостроконечним писаком на поверхню яйця, пофарбовану в один колір.

 

Е

ЕМБЛЕМА (оздоба) —семантичний засіб композиції, що іноді замінює символ. Основа емблеми — вираження цілого за його характерним елементом, але в той же час дуже простим і виразним.

ЕНКАУСТИКА — особлива техніка живопису восковими фарбами по дереву. В такій техніці виконані так звані «фаюмські портрети», знайдені в Єгипетських похованнях І—ІІІ ст. нашої ери.

ЕСКІЗ -- попередній начерк малюнка; картини або її частина, малюнок, за яким створюють твір мистецтва, виріб.

ЕСТАМП -- відбиток на папері, зображення, зроблене художником-графіком; відбитки, виконані друкованим способом. Твори виконані гравером з однієї основи можна віддрукувати багато відбитків (естампів) і всі вони вважаються оригіналами.

ЕТЮД —твір образотворчого мистецтва допоміжного характеру, виконаний з натури з метою її вивчення у процесі роботи над картиною.

 

Ж

ЖИВОПИС —різновид образотворчого мистецтва, художнє відображення видимого світу фарбами на будь-якій поверхні.

ЖАНР —вид творів у галузі будь-якого мистецтва, який характеризується певними сюжетними та стилістичними ознаками.

ЖАНРИСТ —художник, що створює картини на побутові теми.

ЖИВОПИСЕЦЬ —той, хто займається живописом; художник, маляр.

 

 

З

ЗАГЛИБЛЕНА ГРАВЮРА —коли сам малюнок прорізується різцем, а тло залишається випуклим.

ЗАКОНИ ПЕРСПЕКТИВИ визначені вперше Філіппо Брунелескі, доповнені пізніше іншими художниками. Головний закон: чим більше віддалений від нас предмет, тим він здається меншим. Другий закон перспективи: горизонтальні паралельні лінії, віддаляючись від нас під яким-небудь кутом, поступово зближуються і сходяться вдалині в одній точці. Ця точка називається точкою сходження.

ЗАМКНУТИЙ ОРНАМЕНТ, як правило, розміщений в конкретній формі; квадраті, прямокутнику, трикутнику, колі.

ЗАРИСОВКА —малюнок з натури; начерк, ескіз.

ЗАСТАВКИ —ілюстрації на початку розділу, у верхній частині сторінки.

 

І

ІКОНОПИС —вид живопису, присвячений релігійним сюжетам і темам; галузь релігійного живопису; написання ікон.

ІЛЮСТРАЦІЯ -- малюнок, який розкриває і поглиблює зміст тексту. ІМПРЕСІОНІЗМ —напрямок у мистецтві останньої третини XIX —поч. XX ст., представники якого прагнули правдиво передати моменти життя, реальний світ. Представники цього напряму Е. Мане, О. Ренуар, Е. Дега.

ІНКРУСТАЦІЯ — техніка орнаментального оздоблення виробів шматочками твердих матеріалів (дерева, металу, рогу, слонової кістки, перламутру).

ІНТЕР'ЄР в живопису і графіці —зображення різноманітних внутрішніх приміщень.

 

 

К

КАРБУВАННЯ —нанесення рельєфу па листову заготовку металу.

КАРИКАТУРА —малюнки, на яких художники, зображаючи будь-який персонаж чи явище, спеціально підкреслюють і комічно перебільшують їх негативні риси.

КОЛАЖ — твір образотворчого мистецтва, виконаний способом наклеювання різних за кольором та фактурою матеріалів на єдину основу.

КОЛОРИТ —певна згармонованість кольорів у картині, що служить способом правдивого та виразного відтворення дійсності.

КОМПОЗИЦІЯ —побудова художнього твору, співвідношення окремих частин і елементів.

 

Л

ЛІНОГРАВЮРА -  гравюра на лінолеумі.

ЛІПЛЕННЯ —виготовлення скульптур з м'якого, пластичного матеріалу: глини, пластиліну, солоного тіста, воску.

ЛІТОГРАФІЯ - спосіб плоского друку, при якому для виготовлення форми використовують літографський камінь із нанесеним на ньому малюнком. Відбиток, одержаний у такий спосіб називають літографією.

 

М

МАКЕТ книжки —початковий варіант книжки, в якому художник вирішує розміщення малюнків, тексту, заставок, заголовків.

МАЛІ СКУЛЬПТУРНІ ФОРМИ — статуетки з різних матеріалів.

МАЛЮНОК (рисунок) —основа будь-якого твору образотворчого мистецтва. МАРИНА - картина, що зображує морський краєвид.

МАРИНІСТ —художник, що малює марини.

МЕРЕЖИВО —однин з видів народного декоративного мистецтва; сітчаста тканина з узорами, якою оздоблюють одяг, предмети домашнього вжитку. МИСТЕЦТВОЗНАВСІВО —наука про мистецтво.

МІНІАТЮРА - невеличка картина або портрет витонченої роботи; у мініатюрі —у зменшених розмірах.

МОДЕЛЬ - предмет, відтворений у зменшеному, іноді у збільшеному або натуральному вигляді. Те, що може бути натурою для художнього зображення, відтворення.

МОЗАЇКА — так древні називали картини, присвячені музам. ІЦоб ці картини були вічними, їх писали не фарбою, а набирали зі шматочків каменю, а пізніше —зі шматочків спеціально звареного кольорового непрозорого скла смальти.

МОЛЬБЕРТ (станок) —щит на дерев'яних підставках (ніжках), на якому кріпиться папір для малювання, славляться картини.

МОНОТИПІЯ —своєрідний вид напівживопису —напівгравюри. Виконується один-єдиний відбиток.

МОНУМЕНТАЛЬНА СКУЛЬПТУРА— призначена прикрашати площі, майдани, великі громадські споруди. Як правило монументальна скульптура перевищує натуральну величину об'єкту в два-три рази.

МУФЕЛЬНА ПІЧ —піч, у якій випалюють вироби з глини.

 

Н

НАПІВТІНЬ - елемент світлотіні, місце переходу від світла до тіні.

НАТУРА - об'єкт зображення. Малювання з натури —таке малювання, коли об’єкт зображення протягом усієї роботи знаходиться перед тим, хто малює. НАТЮРМОРТ («мертва природа») —жанр мистецтва, картина, на якій зображаються предмети, фрукти, квіти, плоди, дичина, риба.

НАЧЕРКИ -- невеликого розміру малюнки з натури, виконані швидко олівцем, пером, чорною тушшю чи акварельною фарбою одного кольору. Головне в начерку —схопити форму того чи іншого предмета, вловити рух людини, тварини, птаха. У начерку не потрібні деталі, а лише найголовніше і найхарактерніше з побаченого.

 

О

ОБ'ЄМНІ ЗОБРАЖЕННЯ — на якому відтворено глибину простору.

ОРНАМЕНТ —оздоблювальний візерунок, побудований на ритмічному чергуванні геометричних елементів або стилізованих рослинних чи тваринних мотивів. В основі орнаменту лежать два композиційні принципи —ритм і симетрія.

ОРНАМЕНТАЛЬНІ СТРІЧКИ — різновид орнаментів, побудованих у смужці.

ОСНОВНІ КОЛЬОРИ —жовтий, червоний і синій, їх не можна у утворювати з інших кольорів.

ОФОРТ —гравюра на металі; друкарський відбиток з такої гравюри; спосіб поглибленого гравірування на металі за допомогою кислоти.

 

П

ПАДАЮЧА ТІНЬ — елементи світлотіні; тінь від предмета на поверхню, на якій він розміщений.

ПАЛІТРА - невеличка дерев'яна дошка, картон, папір, скло на якому художник розміщує різні фарби, змішує їх під час роботи.

ПАМ'ЯТНИК —статуя або бюст на п'єдесталі.

ПАННО - картина, барельєф декоративного -характеру, що кріпиться до стіни; частина стіни або стелі, обрамлена орнаментом чи ліпленням і заповнена живописним зображенням або скульптурним рельєфом.

ПАСТЕЛЬ —кольорові крейди, спресовані у вигляді паличок.

ПЕЙЗАЖ —загальний вигляд місцевості; краєвид природи; картина або малюнок з зображенням краєвиду; жанр образотворчого мистецтва, що відображає картини природи. Пейзажі бувають різні: міські, сільські, гірські, морські (марина), архітектурні та і ін.

ПЕРСПЕКТИВА — спосіб зображення на площині або па кривій поверхні об'ємних предметів такими, якими ми їх бачимо з певної точки спостереження. Відтворення на малюнку уявної зміни розміру, форми об'ємних предметів; об'ємність зображення.

ПИСАНКАРСТВО —декоративний розпис курячих яєць —вид декоративно-прикладного мистецтва.

ПЛЕНЕР —живопис на відкритому повітрі, що відтворює кольорове багатство природи, сонячне освітлення й повітряне середовище.

ПЛЯМИ —частина поверхні, що виділяється своїм забарвленням, кольором, освітленням.

ПОБУТОПИСЕЦЬ —художник —автор побутових творів живопису.

ПОВ1ТРЯНА ПЕРСПЕКТИВА (явище повітряної перспективи) товщина повітря, через яку ми дивимося вдалину, зм'якшує контури і колір предметів і надає їм голубувато-сірого чи синього відтінку від освітлення.

ПО МОКРОМУ —один з прийомів роботи аквареллю: лист паперу попередньо злегка змочується водою, фарба наноситься на вологий напір.

ПОРТРЕТ —жанр мистецтва, коли зображується людина. Портрет поділяються на групові, однофігурні, двофігурні, поясні, поколінні, погрудні (погрудний портрет у скульптурі називається бюстом). Є портрети психологічні, парадні, домашні. ПОРТРЕТИСТ —художник, що малює переважно портрети; фахівець з портретного живопису.

ПОРЦЕЛЯНА (ФАРФОР) —найдосконаліший вид кераміки, вироби, виготовлені із суміші високоякісних білих сортів глини.

ПО СУХОМУ — один з прийомів роботи аквареллю: фарба накладається кілька разів на одне й те ж місце, поки не буде досягнуто потрібного тону, причому кожен шар повинен добре просохнути, перш ніж накладати інший.

ПРОПОРЦІЇ —розмірне співвідношення частин твору, предмета, виробу; один з основних засобів композиції; його основна пропорція —це співвідношення ширини предмета до його висоти.

 

Р

РАКУРС — перспективне скорочення форми різних предметів, фігур, архітектурних форм, що призводять до зміни їх звичних обрисів.

РЕЛЬЄФ — вид скульптури, коли скульптурні зображення лише з одного боку випуклі, зображення виступає над площиною.

РЕЛЬЄФНИЙ —чітко окреслений, яскраво виражений, виразний; який виступає над поверхнею; опуклий.

РЕМЕСЛО —дрібне ручне виготовлення виробів при відсутності внутрівиробничого поділу праці.

РЕПРОДУКЦІЯ —зображення, одержане за допомогою фотомеханічних друкарських процесів відтворення картин, їх точне повторення в невеликій кількості примірників.

РЕФЛЕКС —відбите, світло від сусідніх предметів (у натюрморті).

РИТМ —повторення, чергування одних і тих же елементів певної форми та інтервалів між ними; композиційних елементів твору.

РОЗЕТИ —орнаменти, вписані в форму кола.

РОЗПИС —спосіб прикрашання виробів із кераміки ангобами, глиною іншого кольору.

 

С

САНГ1НА —м'який червоний або червоно-брунатний олівець без оправи, який використовується у живопису. Малюнок, виконаний таким олівцем.

СВІТЛО —один з елементів світлотіні; найбільш освітлена частина предмета. Світло в природі падає па предмет нерівномірно: якщо одна частина освітлена, то інша залишається в тіні.

СВІТЛОТА (СВІТЛІСТЬ) —це ознака, що характеризує колір як світлий ти темний.

СВІТЛОТІНЬ —поєднання світлих і темних тонів, світла і тіні. Завдяки світлотіні можна зобразити на площині круглі предмети, передати об'ємність. Світло і тінь ніби «ліплять форму».

СИЛУЕТ —це узагальнене, однотонне зображення людини, тварини, рослини або предмету, що нагадує їхню тінь.

СИМВОЛ —умовне позначення якогось предмета, явища; зображення елемента, знака або

 предмета об'ємно-просторової форми виступає замість певних конкретних чи абстрактних понять, використовується для збереження і передачі інформації, естетичних цінностей.

СИМЕТРІЯ —розмірне, пропорційне розміщення частин якогось цілого щодо центру, середини; така композиційна побудова, при якій права і ліва сторони малюнка врівноважені; композиційний прийом: чіткий порядок у розташуванні окремих елементів, частин твору мистецтва. Відомі такі типи симетрії: дзеркальний, перенесення, циклічно-обертовий.

СІТЧАСТІ ОРНАМЕНТИ —такі, що заповнюють поверхню суцільним візерунком. Композиція такого орнаменту будується за допомогою сітки.

СКЛАДНІ КОЛЬОРИ —ті, які можна утворити шляхом змішування інших кольорів. Складними є зелений (змішування жовтого і синього), фіолетовий (з червоного і синього), оранжевий (з червоного і жовтого).

СКУЛЬПТУРА -—вид образотворчого мистецтва, характерною особливістю якого є форма, об'єм.

СКУЛЬПТУРНА ГРУПА —багатофігурна композиція в скульптурі.

СПЕКТР - утворення розміщенням хроматичних кольорів у певному порядку за кольоровими тонами.

СТАНКОВА ГРАФІКА —малюнки, що мають самостійне значення, коли художник сам обирає тему, матеріал і способи виконання; у книжковій графіці художник не може діяти цілком самостійно, тому що графічний образ повинен відповідати образові, створеному письменником.

СТАНКОВА СКУЛЬПТУРА виконується на станку, і призначена для виставочних залів, музеїв.

СТАТИКА —стан спокою, рівноваги, відсутність руху.

СТАТУЯ —скульптурне зображення людини на весь зріст.

СТИЛІЗАЦІЯ - надання творові мистецтва характерних рис якого-небудь стилю, особливостей чиєїсь творчої манери. Твір мистецтва, який за формою є наслідуванням певного стилю. Стилізація природних форм —це переробка живої форми у спрощену чи ускладнену залежно від призначення орнаменту.

СТИЛЬ художній —сукупність усіх засобів художньої виразності, всіх творчих прийомів, котрі в цілому створюють певну образну систему. Це та своєрідність, за якою можна відразу визначити відмінність одного явища в мистецтві від інших.

СТОРІНКОВА ІЛЮСТРАЦІЯ —така, що займає цілу сторінку.

СУПЕРОБКЛАДИНКА —паперова обкладинка, яка накладається поверх палітурки книжки.

СХЕМАТИЧНИЙ — поданий в основних, загальних рисах, без деталізації, подробиць; зображення у спрощено-узагальненому вигляді.

СЮЖЕТ —тема, об'єкт зображення  в живописному творі.

СЮЖЕТНА КАРТИНА —жанр мистецтва. На сюжетній картині змальовується якась подія (історична, батальна) чи побутова сценка.

 

Т

ТАКТИЛЬНИЙ —сприймання дотиком, відчуття дотику.

ТЕКСТУРА —природний візерунок на поверхні розрізу деревини, деяких мінералів, рогу, що, утворений різноманітними шарами матеріалу.

ТЕМПЕРА —одна з технік живопису, а також різновид фарби, виготовленої на яєчному жовткові або на суміші клейового розчину з олією тощо. Картина, малюнок, виконані такими фарбами.

ТЕПЛІ КОЛЬОРИ —нагадують колір сонця, вогню; жовтий, червоний, оранжевий. Крім цього, всі кольори, за винятком основних, можуть мати теплий відтінок.

ТЕРАКОТА —вироби із гончарної кольорової глини без жодних домішок. Температура випалювання біля 900 градусів.

ТЕХНІКА —спосіб створення художнього зображення в живопису, скульптурі, вишиванні тощо.

ТИТУЛ —заголовна сторінка книжки.

ТІНЬ —елемент світлотіні, найбільш затемнена частина предмета.

ТКАЦТВО —виготовлення різноманітних   килимових тканин, виробів, що поєднують в собі різні техніки виконання і багатства художніх форм.

ТЛО (ФОН) —те, що оточує предмет зображення. Тло створює можливості для увиразнення малюнка. Тло допомагає одержати великий ефект від створення певного колориту: на темному тлі добре виділяються світлі кольори, яскраво освітлені частини предметів.

ТОЧКА ЗОРУ (точка спостереження) —відношення між напрямом погляду та положенням предмета.

ТОЧКА СХОДЖЕННЯ —місце на лінії горизонту, де сходяться при побудові малюнка всі прямі лінії, що віддаляються.

У

УЗГОДЖЕННЯ КОЛЬОРІВ — коли знайдено правильні співвідношення кольорів.

 

Ф

ФАБУЛА —канва, схема розвитку життєвих подій, подана в художньому творі в послідовному порядку.

ФАКТУРА —характер поверхні мистецького твору, його обробка, спосіб формування поверхні твору мистецтва; один із засобів художньої виразності. ФАС —вигляд спереду.

ФАЯНС —поливані вироби переважно з білої, очищеної глини.

ФРЕСКА —розпис водяними фарбами по сирій штукатурці.

ФОН (ТЛО) —другий план малюнка, на якому чітко виділяються основні зображення.

ФОРЗАЦИ —аркуші, які з'єднують оправу з блоком сторінок книжки.

 

 

Х

ХОЛОДНІ КОЛЬОРИ нагадують колір голубого неба, льоду, води і її відтінки. Крім того, всі кольори, за винятком основних, можуть мати холодний відтінок.

ХРОМАТИЧНІ КОЛЬОРИ —мають кольоровий тон, відрізняються один від іншого за кольоровим тоном і за світлістю

ХУДОЖНЯ ОБРОБКА ДЕРЕВА —найдавніший вид декоративно-прикладного мистецтва; галузі художнього деревообробництва: токарство, столярство, декоративне різьблення.

 

 

Ч

ЧЕКАНКА —виготовлення металевих виробів шляхом вибивання на їхній поверхні якого-небудь зображення.

 

Ш

ШМУЦТИТУЛИ —сторінки, паперовий аркуш на початку книжки (перед титулом) або перед її частинами чи розділами, на якому розташовують заголовок, ілюстрацію.

ШРИФТ —графічна форма літер при написанні, характер малюнка написаних літер.

ШРИФТИСТ (ШРИФТОВИК) —художник-графік, який створює шрифтові заголовки, написи.

ШТРИХОВКА (ШТРИХУВАННЯ) —покриті штрихами місця на малюнку, плані, карті. Штрихувати —наносити штрихи на що-небудь, покривати штрихами. Штриховка може бути суцільною; коли лінії зливаються одна з одною, або з проміжками, на відстані, залежно від завдань зображення.

 

 

 

Я

ЯВОРІВСЬКІ ІГРАШКИ —оригінальні столярні іграшки узагальненої силуетної форми, динамічної конструкції, які здавна виготовляються майстрами м. Яворів.

ЯСКРАВІСТЬ. Фарби залежно від освітлення мають різний ступінь яскравості. В освітлених місцях фарби світліші, в тіні —темніші.

Вузлик на пам’ятьC:\Users\Uzer\Desktop\Rainbow-Flower.jpg

Вірші до уроків образотворчого мистецтва

Кольори

Любить пензлик мій до свята
Собі чубчик фарбувати.
Він у райдугу пірнає,
Кожний колір називає:

«Це червоний, жар неначе,
Це оранжевий, гарячий,
Жовтий, як пшениця в полі,
Мов трава – зелений колір,
Голубий – як у краплині,
А наступний колір – синій,
Синій колір, ніби річка,
Фіолетовий, мов нічка».

 

adwdfgvpng_4780565_15059332

 


                                                                     

   Кольоромузика
                                                                             Мі салатове – не темне!
                                                                   Фа – це сонця жовтий зайчик.
                                                                   Соль оранжеве, як м’ячик.
                                                                   Ля таке, як мак, червоне.
                                                                   Сі рожевим цвітом повне.
                                                                   У барвистій гамі звуки,
                                                                   Як музичні мильні кульки.

 asdfvjpg_8984336_15059342

 

 

Розмова про картину


Якщо бачиш на картині                      Або снігову рівнину,
Цвіт вишневого садка,                         Або поле та шалаш,
Чи ялинку й білий іній,                       То запам’ятай, картина
Або млин біля ставка,                          Називається … (Пейзаж)
 

 

 

Жовтень


Подивись: на видноколі мов змінилися ліси,
Хто це їх у жовтий колір так барвисто покрасив?
Ось край річки жовті клени і берези золоті.
Лиш ялиночки зелені залишились в самоті.
І пишаються дерева золотим своїм вбранням.
– Це якийсь маляр, напевно, догодити хоче нам.
– А маляр цей – місяць Жовтень – у відерцях чарівних
Жовту фарбу перебовтав і розбризкує по них.

Витинанка


          Немов відтворення серпанку

З паперу вирізані всі,

Ось перед вами витинанки -

Зразки чудової краси.

Легкі, прозорі, мов пушинки,

Цілком нагадують вони,

Серветки, зірочки, сніжинки -

Казковий витвір давнини

Готують їх і витинають

Здебільш до Новорічних свят,

Ними ялинки прикрашають,

Панелі залів і кімнат.

Ажурні, витончені стрічки

Клеять на шафи і полички.                                     

  Для цього слід приготувати

А ті, що мають формукіл,  

    Робочих приладів набір.

Кладуть під печиво на стіл.      

     У першу чергу треба взяти

Щоб їх навчитись витинати,                                     

Тонкий серветковий папір...

 

 

dsafdfcjpg_9934108_15059358

Кольори веселки

Які кольори є у веселки?
І скільки їх разом усіх?
Червоний — то перший, як дзьоб у лелеки,
А другий — то помаранчевий сонця усміх.

Третій — то жовтий, то колір кульбабки,
Четвертий – зелений - кульбабкин листок.
П’ятий — блакитний, немов би із казки
Чистий-пречистий прозорий ставок.

Шостий і сьомий обидва квіткові
Шостий —то синіх волошок букет,
А сьомий ти знайдеш на підвіконні,
Фіалковий колір -то фіолет.

 

 

C:\Users\Uzer\Desktop\cartoon_rainbow_03_vector_15_14560_1.jpg

Веселкова лічилка

         В лузі дощик із квіток

 кольоровий сплів вінок.
          У долину, аж до річки,

 простяглись барвисті стрічки.
          Ось червона, перша стрічка, —

 колір стиглої сунички
      Друга — наче мандаринки,
      що оранжеві в них спинки.
Третя — жовта, наче сонце
зазирає у віконце.
А четверта — то зелена,
як листок берізки, клена.
П’ять — блакитна, барвінкова,
наче квіточка святкова.
Шоста — синя, як ті сливи,
що дощі вмивали й зливи.
Сьома — вкрили ліс та балки
фіолетові фіалки.

Із семи стрічок веселих
утворилася  веселка.

Фарби зими

 Дощів осінніх барабана,  За осінню усе прибрала,

Зима на пензля поміняла.  Та раптом, сумувати стала.

Химер на вікнах малювала.   На біле взвила завірюха,

Та в біле все пофарбувала.   Без кольорів життя то мука.

 

 

                C:\Users\Uzer\Desktop\foto.jpg

Художник

Малювати картини руками не можна,
Лише серцем, що б’є у душі..
В тій, де мешкає дивний художник,
Що натхнення черпає в собі.
І лиш духом всесильна людина
 

Розфарбує цей світ кольорами,
Щоб ожила від світла картина,
Наче небо мовчазне над нами,
Наче зорі, що ввечері світять,
Ні, не світять - зоріють згори.
Радше будні художник підмітить,
Ніж змалює цей світ навпаки .

                                   Кольори

                                               

В країні фарб є правила й закони,

Які здолати допоможуть перепони.

 Щоб зрозуміти гаму кольорову,

 Ми починаємо вивчати нову мову.

  Це мова кольорів – вона цікава дуже,

   Їй вчитись легко, та уважним треба бути,

   Бо помилитись можна швидко дуже, -

   Для цього варто лиш одне із слів забути.

   Тож всю увагу дружно сконцентруємо -

   І в довгу подорож до фарб крокуємо!

Червоний, жовтий, синій -

Ці кольори яскраві звемо основними,

І тим вони цікаві, що поєднавши разом

Якихось два із них, одержимо колір новий,

Він зветься додатковий.

 

 

Що таке творчість

Що таке творчість: Може це вітер? 

 Може, це бджоли увечері влітку

Ніжно шепоче зажуреним вітам? 

                Тихо працюють, гойдаючи квітку?

 

Може, промінчик веселий, весняний,   

        Може, живе вона в серці людини,

Спів заметілі зимовими днями:           

          Не замовкаючи ані хвилини?

Може, блищать калинові намиста               

 Переплітають в ній почуття.

Чи то бринить височінь промениста?

        Творчість-     це частка людського життя.

 C:\Users\Uzer\Desktop\j8176_1222431273.jpg

Художниця осінь

Художниця осінь взяла свої фарби

Гуляє полями, лісами, садами...

І жовті й червоні з’являються барви

Від пензлів чарівної літньої дами.

Посох очерет понад затишним ставом,

Качки своїх діток навчили літати,

Пекучеє сонечко лагідним стало,

Радіє, що довше вдається поспати.

Художниця осінь фарбує волосся,

Я з кожним малюнком роблюся більш сивим.

Із пристрастю згадую що відбулося…

 Художниця осінь малює красиво.

                                                            C:\Users\Uzer\Desktop\images.jpg

Різні кольори

                Є різні кольори на цьому світі,

                Є колір жаху, колір заздрості, нудьги.

                 Є ніжні кольори, як світлий вітер,

                  Є колір волі й висоти.

                  Є колір і кохання, і турботи,

                  І сонця, і повітря, і землі,

              У всього колір свій… 

 

 

Афоризми про мистецтво

C:\Users\Uzer\Desktop\1571_2880.jpg

Найвища форма мистецтва – це та, яка зрощує дух, духовно пробуджує людину.

М.Реріх

 

Благо, подароване нам мистецтвом, не в тому, чого ми навчилися, а в тому, якими ми стаємо.

О. Уайльд

 

Я світ увесь сприймаю оком, бо лінію і цвіт люблю.

Н. Драй-Хмара

 

Живопис – це поезія, яку бачать, а поезія – це живопис, який чують.

Леонардо да Вінчі

 

Мистецтво вимагає знань.

Б. Брехт

 

Не кожну дитину можна зробити художником, але кожну можна навчити бачити прекрасне.

 

Живопис – це щось середнє між думкою і об’єктом.

Семюела Тейлора Кольріджа

 

Мистецтво змиває пил повсякденності з душі.

Пабло Пікассо

 

Без творчого пошуку немає справжнього мистецтва.

Дм. Шостакович

 

Ні мистецтво, ні мудрість не можуть бути досягнуті, якщо їм не навчитися.

Демокріт

 

Гарна картина рівноцінна гарному вчинку.

Вінсент Ван Гог

 

Кожен відтінок на картині мало продумати. Потрібно мріяти про нього, любити його, жити ним.

Гюстав Мор

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

         Працювати з учнями  на уроках образотворчого мистецтва надзвичайно цікаво. У дітей виникає інтерес до навчання, що сприяє їхньому інтелектуальному та творчому розвитку. Створити для дитини школу радості, прищепити їй любов до рідного краю, до творчості, до праці, виховувати відповідальність за свої вчинки, за долю держави, за її майбутнє, віднайти в дитині паростки таланту, дати можливість йому розквітнути, створити індивідуальність, особистість, навчити працювати в колективі, створити умови для фізичного та естетичного розвитку - такі завдання роботи сучасного вчителя. З раннього дитинства маленькій людині необхідні яскраві позитивні враження, дивовижні відкриття, активне радісне життя. Такі можливості необхідно створити на уроках образотворчого мистецтва. «Через красиве до людяного - така закономірність виховання» - писав Василь Сухомлинський.  Отже, сучасний урок образотворчого мистецтва повинен бути цілеспрямовано направлений на спільну творчу діяльність вчителя та учнів.

         Саме уроки мистецтва покликані виховати справжніх громадян та патріотів нашої країни.

C:\Users\Uzer\Desktop\ukr1 (1).jpg

 

Бібліографія

 

1.    Концепція «Нова українська школа».

2.     Державний стандарт початкової загальної освіти, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 462 від 20 квітня 2011 р.

3.     Антонович Є.А. Художні техніки в школі  / Є.А.Антонович, В.І. Проців, О.П. Свид. -К., 1997.  

4.     Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання: Науково-методичний посібник /І.Д.Бех. - К., 1998.  

5.     Бойко Л.М. Виховання дитячої уяви у художніх образах /Л.М.Бойко. –К., ІЗМН, -1997.  

6.     Занков Л.В. Вибрані педагогічні праці.- М., 2010.

7.     Коновець С.В. Образотворче мистецтво як засіб активізації дитячої творчості /С.В.Коновець //Мистецтво і освіта. -1999. -№3. -С.  

8.    Коновець С.В. Твори українського образотворчого мистецтва на уроках в школі: методичні рекомендації для вчителів образотворчого мистецтва /С.В.Коновець. - К., 1997. 

 

9.   Навчальні програми для загальноосвітніх навчальних закладів із навчанням українською мовою. - К. : Видавничий дім “Освіта”, 2016

10.     Падалка Г.М. Педагогіка мистецтва. Теорія і методика викладання мистецьких дисциплін /Г.М.Падалка. –К.: Освіта України, 2008.  

11.    Пасічний А.М. Образотворче мистецтво: Словник-довідник. /А.М.Пасічний. -Тернопіль: Навчальна книга -Богдан, 2003.  

15.   Сухомлинский В.О. Вибрані твори: В 5 т. //Під ред. Дзеверіна О.Г. -К.: Радянська школа. 

16.   Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Науково-методичний посібник /О.Пометун, Л.Пироженко. –К., 2004.

                                                                                                           

1

 

 

docx
Додано
4 грудня 2022
Переглядів
3629
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку