Міжнародними відносинами називають політичні, економічні, дипломатичні, культурні та інші відносини, що виникають між державами або групами держав, їх світовими та регіональними організаціями. Через міжнародні відносини держави реалізовують власні національні інтереси: забезпечення вигідного міжнародного статусу держави, суверенітету, національної безпеки, суспільної стабільності та цивілізованих стандартів життя людей.
4 В основі міжнародних відносин лежать два принципи: принцип сили і принцип права. Принцип сили означає здатність певної держави або групи держав нав’язати іншим свою волю, інтереси, поширити свій вплив, використовуючи переваги у військовій та економічній могутності, дипломатії, технологічному розвитку. Сила держави змінюється із часом через економічні, політичні, природні чинники; змінюється і вага, і пріоритетність різних складових сили держави. Принцип права передбачає пріоритетність правопорядку в міжнародних відносинах. Якою б сильною не була держава, вона повинна передусім керуватися різноманітними міжнародними угодами, конвенціями, правилами організацій, до яких вона приєдналась.
5 Після проголошення незалежності Україна стала активним учасником міжнародних відносин. Основні засади зовнішньої політики України містяться в Конституції України, Законі України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», Законі України «Про основи національної безпеки України». На міжнародній арені Україна зарекомендувала себе як миролюбна без’ядерна держава, що має чіткі євроінтеграційні орієнтири, бере участь у діяльності різноманітних міжнародних організацій. Міжнародне право — система юридичних приписів і норм, що регулює стосунки між державами та іншими суб’єктами міжнародних відносин у політичній, економічній, культурній та інших галузях. Вони створюються шляхом узгодження позицій учасників цих відносин у рамках переговорного процесу й забезпечуються в разі необхідності заходами примусу.
7 Ставлення України до міжнародного права закріплено в її Конституції. Зокрема стаття 9 проголошує, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Міжнародне право має такі особливості:- Воно чинне в системі міжнародних відносин.- Його норми формуються шляхом узгодження позицій суб’єктів міжнародного права й фіксуються шляхом підписання відповідних міжнародних угод.- Воно слугує мірилом належної поведінки держав у міжнародних відносинах.- Зазвичай реалізація норм міжнародного законодавства вимагає їх ратифікацію відповідною державою, а отже, міжнародне право взаємодіє з національними правовими системами держав.
8«Глобальні цілі сталого розвитку ООН 2030»Ціль № 16. Сприяння побудові миролюбного й відкритого суспільства в інтересах сталого розвитку, забезпечення доступу до правосуддя для всіх і створення ефективних, підзвітних та заснованих на широкій участі інституцій на всіх рівнях:16.1 Значно скоротити поширеність всіх форм насильства та зменшити показники смертності від цього явища в усьому світі.16.2 Покласти край наругам, експлуатації, торгівлі й усім формам насильства і тортур щодо дітей.16.3 Сприяти верховенству права на національному та міжнародному рівнях і забезпечити всім рівний доступ до правосуддя.16.4 До 2030 року значно зменшити незаконні фінансові потоки та потоки зброї, активізувати діяльність з виявлення й повернення викрадених активів і вести боротьбу з усіма формами організованої злочинності.16.5 Значно скоротити масштаби корупції та хабарництва у всіх їхніх формах.16.6 Створити ефективні, підзвітні та прозорі установи на всіх рівнях.16.7 Забезпечити відповідальне прийняття рішень репрезентативними органами на всіх рівнях за участю всіх верств суспільства.16.8 Розширити й активізувати участь країн, що розвиваються, у діяльності органів глобального регулювання... Проаналізуйте, чому побудова миролюбного й відкритого суспільства стала глобальною ціллю. Чи можливе досягнення цілі, якщо не буде міждержавної взаємодії й чому? Який ефективний шлях реалізації цієї цілі?
9 Основні принципи міжнародного права закріплено в документах: Статут ООН 1945 року; Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва відповідно до Статуту ООН, прийнятої Генеральною Асамблеєю в 1970 р.; Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 р. Це такі принципи: незастосування сили чи погрози силою; суверенна рівність держав; рівноправність і самовизначення націй та народів; мирне розв’язання міжнародних спорів; невтручання у внутрішні справи держав; мирного співробітництва; сумлінного виконання договірних зобов’язань за міжнародним правом; непорушності кордонів; територіальної цілісності; поваги й захисту прав людини.
13 Головні принципи міжнародного гуманітарного права включають:гуманізацію збройних конфліктів;обмеження воюючих сторін у методах і засобах ведення війни;міжнародно-правовий захист жертв війни;охорону цивільних об’єктів і культурних цінностей;повагу до прав людини в діях військових з’єднань з підтримання громадського порядку. До суб’єктів міжнародного гуманітарного права належать:держави, які перебувають у збройному конфлікті;повстала або воююча сторона, яка бореться за національне чи соціальне визволення;міжнародні організації;нейтральні держави, які не є сторонами збройного конфлікту;держави-гаранти, що забезпечують дотримання міжнародно-правових норм і захищають інтереси сторін, які перебувають у конфлікті. Безпосередні учасники збройного конфлікту поділяються на комбатантів, тобто тих, хто воює, і некомбатантів, тобто тих, хто не воює. Комбатанти — це особовий склад збройних сил держави, який бере безпосередню участь у бойових діях. Некомбатанти — це особовий склад, який перебуває у структурі збройних сил воюючої сторони, але не бере безпосередньої участі в бойових діях, — медичний персонал, духовенство тощо.
15 Тимчасове захоплення території або частини території однієї держави збройними силами іншої без отримання суверенних прав на неї називають окупацією. Відповідно до положень IV Гаазької конвенції 1907 р., IV Женевської конвенції 1949 р. держава-окупант зобов’язана уживати всіх заходів для забезпечення порядку на захопленій території. Населення окупованої території зобов’язане підкорятися розпорядженням окупаційної влади, проте його забороняється примушувати до складання присяги на вірність державі, що окупує, до участі у воєнних діях, спрямованих проти їхньої країни, а також до надання відомостей про її армію. Під час окупації повинні поважатися честь і життя цивільних осіб, їхня власність, релігійні переконання, родина. Держава, що окупує, зобов’язана постачати цивільне населення необхідним одягом, продовольством і санітарними матеріалами. Стосовно цивільних осіб забороняється:чинити будь-які акти насильства, залякування або образи;застосовувати примусові заходи фізичного або морального порядку, зокрема, з метою одержання відомостей;застосовувати катування, тілесні покарання, проводити медичні досліди тощо;застосовувати колективні покарання;захоплювати заручників;депортувати цивільне населення з окупованої території. Іноземцям, які виявилися на території, що окупується, забезпечується право покинути її в короткий час.
16 Мовою документів. Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року. Стаття 35. 1. У разі будь-якого збройного конфлікту право сторін, що перебувають у конфлікті, обирати методи або засоби ведення війни не є необмеженим.2. Заборонено застосовувати зброю, снаряди, речовини й методи ведення воєнних дій, здатні завдати надмірних пошкоджень або надмірних страждань.3. Заборонено застосовувати методи або засоби ведення воєнних дій, які мають на меті завдати або, як можна очікувати, завдадуть широкої, довгочасної і серйозної шкоди природному середовищу. Стаття 76. 1. Жінки користуються особливою повагою, і їм забезпечується захист, зокрема, від зґвалтування, примусу до проституції і будь-яких інших форм непристойних посягань. Стаття 77. 1. Діти користуються особливою повагою, і їм забезпечується захист від будь-якого роду непристойних посягань. Сторони, що перебувають у конфлікті, забезпечують захист і допомогу, які потрібні дітям з огляду на їхній вік або з будь-якої іншої причини.• На вашу думку, хто забезпечує дотримання норм, прописаних у додатковому протоколі? Хто та як може контролювати це питання?
