Монгольська навала на Русь. Новгородська боярська республіка. Московська держава. Іван ІІІ.

Тема: Монгольська навала на Русь. Новгородська боярська республіка. Московська держава. Іван ІІІ.

Мета: розглянути виникнення і розвиток Московського князівства; давати характеристику внутрішній та зовнішній політиці Івана III; показувати на карті місця основних подій; розвивати в учнів уміння досліджувати джерела, отримувати необхідну інформацію, узагальнювати її; робити висновки, висловлювати власну точку зору й аргументувати її; ви­ховувати почуття патріотизму, інтересу й поваги до істо­ричного минулого своєї держави.

Тип уроку: комбінований

Очікувані результати

Після уроку учні:

• знатимуть про історію міст Північно-Cхідної Русі – Пскова та Новгорода, їхній вічовий устрій;

• показуватимуть на карті міста Псков, Новгород, Москву, Володимир;

• знатимуть про діяльність князів Юрія Долгорукого та Андрія Боголюбського.

Основні поняття: «Новгородська республіка», «централізована держава».

Історичні діячі: Юрій Долгорукий, Андрій Боголюбський.

Основні події:

• 1147 р. – перша письмова згадка про Москву;

• 1169 р. – захоплення Києва Андрієм Боголюбським;

• 1240 р. – Невська битва.

Хід уроку

І. Організаційна частина уроку

IІI. Вивчення нового матеріалу

Постановка проблемного питання:

«Як боротьба за єдність руських земель вплинула на розгортання державотворчих процесів та формування Московського царства»

Учитель. Північний схід Русі не так часто потерпав від нападів ворогів. Життя в цьому регіоні було відносно безпечним. Саме тут виросло місто, яке шанобливо називали Пан – великий Новгород.

Учитель. Новгород розташовувався на головному торговому шляху «з варяг у греки». Річка Волхов поділила місто на дві частини: Торгову (тут містилися крамниці і ринкова площа) та Софійську (тут був розташований головний храм міста – Софійський собор).

На новгородському ринку торгували руськими та іноземними товарами.

Учитель пропонує учням розглянути карту атласа «Торгівля та ремесло країн Європи та Близького Сходу у X–XV ст.» та визначити, з якими країнами торгували новгородські купці та які товари можна було зустріти на місцевому ринку.

– Я пропоную вашій увазі текст з історії Новгорода, складений у наш час. З нього ви дізнаєтеся, які ремесла були найбільш розвиненими у Новгороді.

Текст 2. Ремесло в Новгороді.

У Новгороді було дуже розвинене залізодільне, теслярське, гончарне та інші ремесла. Великих успіхів досягло суднобудування: будували не тільки човни, але й великі кораблі, здатні здійснювати дальні плавання.

У давньому Новгороді було дуже поширене художнє різьблення по дереву та кістці.

Високої майстерності досягли ювеліри у техніці перегородчастої емалі. На золоту або срібну пластинку наносили малюнок з припаяною до неї тонкою золотою тяганиною – перегородками. Зроблені таким чином осередки заповнювали різнокольоровою емаллю. Яскраві фарби емалі збереглися до наших днів.

Новгородські вулиці, починаючи з X ст., вкривали дерев’яними мостовими. Ці мостові складалися з широких дощок, які щільно укладали упоперек вулиці на підкладені довгі колоди. Коли мостова зношувалася або опускалася у землю, зверху укладали нову. На деяких новгородських вулицях археологи знайшли до 28 рядів укладених одна на одну мостових. Спеціальні дерев’яні труби для стоку води та осушення ґрунту прокладалися під землею. У Новгороді був побудований Софійський собор – одна з найкрасивіших споруд міста (М. В. Нечкина, П. С. Лейбенгруб. История СССР. – М., 1982. – С. 68).

Орієнтовні відповіді учнів

Новгородці торгували дорогим хутром, сріблом, воском, льоном, коноплями, моржовим жиром, ювелірними виробами, залізними виробами; купували хліб, дорогі сукна, вина, мідь, олово, фрукти, солодощі, прянощі.

Торгували з Німеччиною, Англією, Скандинавією, Візантією, Персією, Індією.

Учитель. Купці та бояри – великі землевласники – були «кращими людьми» у Новгороді. Вони тримали у руках управління Новгородською землею. З числа знатних бояр обирався посадник – головний правитель Новгорода та тисяцький – його заступник. Згодом у Новгороді почали обирати й архієпископа. Велику роль в управлінні містом відігравало віче – схід самостійних господарів міста. Князів запрошували до міста, укладаючи з ними договір. В разі невдоволення князем його проганяли.

Учитель пропонує учням прочитати документ і дати відповіді на пи­тання.

Текст 3. Із Новгородського першого літопису [20, С. 98-99]

У 1136 р. новгородці покликали псковичів і задумали вигнати князя свого Всеволода (Мстиславича); посадили його в єпископському дворі із дружиною, дітьми і тещею, місяця травня 28, і сторожа зі зброєю пильнувала його вдень і вночі, 30 чоловіків щоденно. Сидів він два місяці, і відпустили його з міста липня 15, а прийняли його сина Володимира. А ось у чому звинувачували його:

• не береже смердів;

• прагнув посісти стіл у Переяславлі;

• втік з поля битви поперед всіх, а через те багато загинуло…

Влітку 1137, на початку року, 7 березня… втік Костянтин-посадник до Всеволода, і декілька інших добрих мужів, і дали посадничати у Новгороді Якуну Мирославичу. Того ж літа прийшов князь Всеволод Мстиславич до Пскова з наміром посісти знову стіл свій у Новгороді, покликали його потай новгородські і псковські мужи, його прихильники: «Йди, князю, тебе знову хочуть». І, як стало відомо, що Всеволод у Пскові з братом Святополком, і великий заколот був у Новгороді, … і грабували будинки їх, Костянтина, Нежати і багатьох інших, та ще й шукали прихильників Всеволода з бояр, з них узяли по півтори тисячі гривень та віддали їх купцям для спорядження на війну.

Запитання до тексту

• У чому полягали особливості стосунків князя та жителів Новгорода?

Учитель пропонує учням прочитати відповідний розділ підручника і відповісти на питання, записані на дошці.

1. Де збиралося віче?

2. Хто давав сигнал до скликання віче?

3. Які питання вирішувало віче?

4. Які виборні посади існували у Новгороді?

5. Які обов’язки були покладені на князя у Новгороді?

6. Чому Новгород називають боярською республікою?

Робота з картою

1.  Між ким відбулась битва на Куликовому полі?

2.  Хто очолював військо русичів та монголів?

3.  Яке  мала  значення  Куликовської  битви  для  розвитку  Московського царства?

Учитель.  Отже ми вияснили, що загальноруський наступ проти Золотої Орди очолив Дмитрій Донський .

Пропоную вам скласти досьє на Дмитрія Донського.

1. ПІП.

2. Роки життя.

3. В скільки років вступив на престол.

4.Чому князь вирішив розбити Орду?

5.Коли відбулася вирішальна битва?

6.Результати війни з Ордою?

7. Хто після смерті Дмитрія Донського став Московським князем?

2) Повалення ярма. Посилення Московської держави в XV ст.

У 1359 р. московським князем у дев’ятирічному віці став син Івана Красного Дмитрій (1359—1389 рр.). Московське князівство боролося з рязанськими, нижньогородськими та тверськими князями за першість. Крім руських князівств, суперником Москви виступило Велике князівство Литовське. Князь Ольгерд тричі ходив на Москву (1368, 1370, 1372 р.), проте безуспішно. Спочатку Московським князівством правили бояри, а коли Дмитрію виповнилося 18 років, він узяв владу у власні руки. У місті була побудована кам’яна фортеця — Кремль. Кілька воєн із Великим князівством Тверським закріпили першість за Москвою. Могутність Московського князівства настільки посилилася, що князь Дмитрій Іванович припинив виплачувати данину Золотій Орді й у 1378 р. розбив монгольську армію, яка прямувала на Москву, у битві на річці Вожі.

Золота Орда втрачала колишню міць. Внутрішні чвари, постійні війни підірвали могутність монгольської держави. На той час правителем Золотої Орди був темник (вищий воєначальник) Мамай (ханом міг називатися тільки представник із роду Чингісхана). Він зібрав велику армію й у 1380 р. почав похід проти Москви. Назустріч татарам (так стали називати монголів) рушила руська армія на чолі з князем Дмитрієм Івановичем. Вирішальна битва відбулася 8 вересня 1380 р. на Куликовому полі. Татарська кіннота першою почала атаку та зуміла потіснити руські полки, але була зненацька атакована засадним полком. Не витримавши удару в тил, татари кинулися тікати. Під час битви князь Дмитрій бився як звичайний дружинник і був поранений. Він показав себе як хоробрий і мужній воїн, за що князя Дмитрія Івановича прозвали Донським.

Скориставшись поразкою Мамая, владу в Золотій Орді захопив хан Тохтамиш, і вже в 1382 р. татари знову з’явилися на Русі. Москва була захоплена та пограбована. Дмитрій Донський, який збирав війська, визнав зверхність Золотої Орди та віддав у заручники свого сина.

Після смерті Дмитрія Донського московський престол посів його син Василій І (1389—1425 рр.), за часів правління якого не відбулося визначних подій, хоча Московське князівство розширювало свої володіння та продовжувало воювати із супротивниками: три війни проти Литви, перший набіг кримських татар під проводом Єдигея в грудні 1408 р., постійні конфлікти з Новгородом.

Василій ІІ (1425—1462 рр.) продовжив політику зміцнення Москви як центру Північно-Східної Русі. Хоча він і був сліпим, безвольним, проте Московське князівство продовжувало розвиватися. Князь не підтримав рішення Флорентійського собору (1439 р.) зі злиття православної та католицької церков. Руська церква відокремилася від Константинопольського патріарха й почала обирати митрополитів самостійно.

Політику попередників продовжив Іван ІІІ (1462—1505 рр.). За його правління до Московської держави були приєднані Тверське, Ярославське, Ростовське, Володимирське, Суздальське та частково Рязанське князівства. У результаті двох походів та поразки новгородців на річці Шелонь Новгород увійшов до складу Москви. У 1472 р. Іван ІІІ одружився з племінницею останнього візантійського імператора — Софією Палеолог. Сили Московського князівства зростали, і в 1476 р. Іван ІІІ перестав сплачувати данину монголам. Тоді в 1480 р. хан Ахмет розпочав похід на Москву. Іван ІІІ зустрів його з військом на річці Угрі. Простоявши одне проти одного, війська так і не почали битву, й 11 листопада 1480 р. татари повернули свої війська назад. Цей день вважається завершенням татаро-монгольського ярма.

У 1485 р. Іван III нарешті приєднав Тверське князівство й узяв титул «великого князя всієї Русі». Гербом Московської держави став двоголовий орел, який був династичним знаком візантійських імператорів Палеологів.

VІ. ПІДСУМОК УРОКУ

Заключне слово вчителя.

Отже, ми повертаємося до проблемного питання нашого уроку «Як боротьба за єдність руських земель вплинула на розгортання державотворчих процесів та формування Московського царства».

Ми можемо зробити висновок, що період правління  Івана ІІІ це період обєднання земель Північно- Східної Русі, остаточне звільнення від ординського панування, період важливих змін в управлінні державою, та перетворення Московії на одну з найсильніших держав того часу.

VІІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацювати відповідний параграф

АРИФМЕТИКА КУЛИКОВСЬКОЇ БИТВИ

Скільки ж ратників билося на полі Куликовому? За традицією, що йде ще від «Задонщини», повісті XIV ст., зазвичай вважають, що Мамай привів на Куликове поле силу-силенну воїнів, у той час як московський князь Дмитрій Іванович протиставив йому близько 300 тис. воїнів, в основному «синів селянських від малого до великого». Останні, мовляв, і вирішили долю бою, розгромивши противника, хоча й самі зазнали колосальних втрат — мало не 90 відсотків особового складу.

У монографіях останніх років літописні відомості про чисельність армій були переглянуті. Історики дійшли висновку, що в Московського князівства не могло бути більше ніж 100 тис., а в ординців — 150 тис. осіб. Таким чином, співвідношення сил 8 вересня 1380 р. становило 1:1,5 на користь Мамая.

Однак сумнівно, щоб 250 тис. воїнів, у тому числі кінних, не тільки розмістилися на порівняно невеликому Куликовому полі, а ще й маневрували, атакували одночасно з різних напрямків. Особливо якщо врахувати, що за минулі шість із гаком століть частина річок і боліт на ньому висохла, порідшали ліси, а тому воно нині помітно розширилося. Незрозуміло й інше: яким чином полководці управляли такими масами, адже навіть за сучасних засобів зв’язку та сигналізації це завдання є досить складним.

Припустімо, що руських насправді було близько 100 тис. осіб. Відомо, що дорослій людині на добу потрібно не менше ніж два кілограми тільки сухої їжі. Отже, для прожитку такого війська знадобилося б до 200 тонн м’яса, овочів, крупи й хліба на день, а на час переходу від 15 серпня до 8 вересня — 4800 тонн. На собі воїни тоді провіант не носили — вистачало і зброї. Якщо взяти середню вантажопідйомність запряженого воза за 200 кілограмів, тоді обоз, що супроводжував армію, яка вийшла з Коломни, повинен був налічувати 24 тис. «екіпажів». Оскільки довжина кожного з них — 5—6 метрів, а дистанція в поході дотримується близько 3 метрів, мимоволі напрошується приголомшливий висновок: колона розтягнеться на... 192 кілометри. Навіть якщо полки рухалися окремо, кількома дорогами, і в цьому випадку виходить: у той час як авангард уже наближався до Дону, ар’єргард тільки залишав Коломну...

Із Доном пов’язана й інша проблема. Московське військо форсувало його практично миттєво, у ніч із 7 на 8 вересня. Припустимо, що ширина річки — 200 метрів. Припустимо також, що 100 тис. осіб рухалися переправою рядами по п’ять «солданським кроком» (зі швидкістю 5,5 кілометрів на годину) з інтервалами 2 метри між шеренгами. Тоді один такий перехід зайняв би 1250 годин! Оскільки тривалість вересневої ночі в наших широтах не перевищує 11 годин, виходить, що для забезпечення прихованого, швидкого кидка через Дон «сапери» Дмитрія Івановича заздалегідь звели не менше ніж 117 мостів, а це не пройшло б непоміченим. Залишається припустити: або ніякої переправи не було, — що не відповідає фактам, — або військо руське було в кілька разів меншим, ніж указують джерела.

Тепер звернемося до ворожої коаліції. Говорити про 150-тисячну орду настільки ж несерйозно, бо вона разом із величезною кількістю коней і гігантським обозом виявилася б зовсім неповороткою і некерованою, а полки Мамая діяли досить стрімко й уміло. Тобто цифру 150 000 слід зменшити в кілька разів. Не варто перебільшувати й ролі генуезьких найманців. За даними Феодосійського історико-краєзнавчого музею, озброєні сили цієї італійської колонії в Кафі налічували тисячі піхотинців і до 20 важкоозброєних рицарів. Навряд чи магістрат презентував Мамаю більше, ніж мав сам...

Те саме стосується і Ягайла, який, судячи з джерел, «поставив під рушницю» 30 тис. осіб. Адже через 30 років він, ставши польсько-литовським королем, зібрав під Грюнвальдом, де вирішувалася доля його корони, лише 15 тис. воїнів.

Так яке ж військо мав московський князь Дмитрій Іванович? На думку більшості дослідників, він отримав відомості про рух ворогів не раніше середини липня, а приблизно через сім тижнів відбулася Куликовська битва. Перехід московської раті в район бойових дій зайняв 18 діб, дві з них пішли на стоянку в Коломні. Таким чином, за 16 денних переходів загони Дмитрія пройшли найкоротшим маршрутом 280 кілометрів.

Однак у той час неможливо було забезпечити швидку концентрацію контингентів у центрі державного об’єднання, і Москва щодо цього не була винятком. Почнемо з того, що система сповіщення васалів не виходила за межі фельд’єгерського зв’язку. Зазвичай великий князь звертався із закликом збиратися в похід до обмеженого кола «бояр великих», ті, у свою чергу, скликали підпорядкованих їм «просто бояр», «бояр менших», «дітей боярських». Якщо князь Дмитрій сповістив «великих бояр» у середині липня, то зібралося військо приблизно 25—28 липня. Ще днів десять пішло на організацію та доукомплектування, і в район битви воно стало висуватися 4—5 серпня. Ураховуючи середню швидкість просування військ, великий князь просто не мав часу скликати власників частин, розташованих на відстані понад 200 кілометрів від столиці.

Загальна площа князівств, де був почутий заклик із Москви, становила близько 60 тис. квадратних кілометрів, а проживало на цій території до 400 тис. осіб. За сучасними нормативами, мобілізаційні можливості промислово розвиненої держави — не вище ніж 3 відсотки від усього населення, і навряд чи в XIV ст. вони були більшими...

Хоча в розпорядженні Дмитрія Івановича перебувало порівняно невелике військо, воно мало відмінну навченість і чудову озброєність. Жодних ополченців із рогатинами та киями в його рядах не було, адже великий князь, який бився в самій гущі бою в обладунку простого ратника, відбувся лише ударами — цей приклад досить яскраво характеризує якості російських масових засобів захисту.

Так якою ж ціною дісталася нашим предкам перемога на полі Куликовому? Чи справді має рацію літописець, який стверджував, що там залишилося майже дев’ять десятих московської раті? Втім, автор і переписувачі «Задонщини» на це питання відповідають досить точно: «А нема з нами 553 боярина і князя, всього посічені від безбожного Мамая півтретини від ста тисяч та ще й три тисячі». Навіть узявши за основу легендарні 300 тис., робимо логічний висновок: військо Дмитрія Донського, вщент розгромивши противника, що набагато перевершував його, втратило всього лише 6 відсотків початкового складу!

Але ж насправді руських було набагато менше! До речі, можливо, у цьому й криється розгадка таємниці, яка давно вже хвилює істориків, — чому на місці битви немає масових поховань.

Таким чином, втративши лише 6 відсотків ратників, …воїнство Дмитрія Івановича становило настільки грізну силу, що Ягайло розсудливо повернув у «рідні пенати».

На завершення залишається зробити висновок, що дії князя Дмитрія 8 вересня 1380 р. блискуче продемонстрували «золоте» правило військового мистецтва: перемагати не кількістю, а вмінням!

(За матеріалами журналу «Техніка молоді» № 9 за 1980 р.)

2. Суспільство. Державне управління

Розповідь учителя

У процесі розвитку Московське князівство стає централізованою державою. Суспільні відносини в ній формувалися на основі домонгольського руського суспільства з урахуванням прикладів монгольської держави.

Правителем держави був великий князь, який уособлював як законодавчу, так і виконавчу владу. Він був і верховним головнокомандувачем, і розпорядником землі, також князь видавав закони.

Важливе значення в житті Московського князівства відігравали бояри, які поділялися на «великих» (знатні роди, із яких виходили тисяцькі, воєводи та інші поважні посади) і «малих» (бояри, які обіймали нижчі урядові посади — соцьких, десяцьких, дворецьких тощо). Бояри походили з родин Московського князівства. Разом із тим представники інших знатних сімей та особи, що відзначилися перед Великим князем, поповнювали його двір. Так виникають «дворяни», які починають брати активну участь в управлінні державою.

Наприкінці XV ст. виникають органи центрального управління, що згодом дістали назву приказів.

Ще в домонгольський період з’являються органи станового представництва (князь Всеволод Велике Гніздо почав скликати великі ради, у яких брали участь духовенство, дворяни, багаті городяни). Проте монгольська навала змінила систему влади. Від XIV ст. вся влада зосереджується в руках великого князя, при якому починає діяти Боярська дума — дорадчий орган, до складу якого Великий князь призначав представників із князівських і боярських родин.

У містах Північно-Східної Русі протягом ХІ—XІІІ ст. виникають та діють збори вільних городян — віче, яке дедалі більше перебирає владу на себе. Проте встановлення золотоординського ярма привело до втрати вічем своїх повноважень.

Окремим станом стають чиновники приказів, стрільці, диякони та інші служилі люди, які перебували на державній службі.

Важливу роль у житті руського суспільства відігравало духовенство, яке також мало власну ієрархію та поділялося на біле та чорне. Положення в суспільстві визначав і сан священика. Вищі духовні ієрархи входили до складу Боярської думи та впливали на розвиток держави. Церква була найбагатшою організацією та намагалася втручатися в усі сфери життя людей.

Основну частину населення становили селяни. Залежно від землі, на якій вони проживали та яку обробляли, селяни поділялися на княжих, вотчинних, помісних, монастирських тощо.

Московське князівство складалося з повітів на чолі з намісниками, яких князь призначав із бояр. Повіти поділялися на волості, якими керували волосні (призначалися із дрібних феодалів). Намісники та волосні розглядали судові справи, збирали податки, стежили за порядком на своїй території. Керівники повітів і волостей не отримували платні з державної скарбниці, а жили за рахунок населення, яке постачало їм усе необхідне. Так складалася система «кормління».

Іван ІІІ запровадив систему, за якою дворянам надавалася земля (помістя) за військову або державну службу. Помістя забезпечували дворян усім необхідним для життя. Так виникають поміщики (тобто власники помістя). Перші помістя виникають у Новгородській землі.

Централізована держава не могла жити без єдиних законів, і у 1497 р. було створено збірку законів — Судебник. У ній визначалися повноваження посадових осіб, розглядалися покарання за злочини. Судебник 1497 р. юридично закріпив селян за власниками, дозволивши їм тільки раз на рік (на Юріїв день, 26 листопада) змінювати господаря.

За правління Івана ІІІ завершується формування централізованої держави.