Морально - екологічне виховання в початковійшколі

 

Морально – екологічне виховання.

 

Одним із найважливіших напрямів є розвиток в дитині вміння розуміти природу такою, якою вона є насправді, з усіма її природними, такими простими і разом із тим великими у своїй гармонії властивостями. Для цього треба вміти спостерігати, аналізувати і узагальнювати: у теперішньому бачити минуле, в єдиному зерняткові вгадувати майбутнє поле чудових квітів і, головне, розумом і серцем розуміти закон єдності живого і неживого, минулого, сучасного, майбутнього, усвідомлювати, що зневажання споконвічних законів загального зв’язку явищ може призвести до загибелі життя на землі. Тому завдання кожної людини – берегти і збагачувати природу не тільки в ім’я власного благополуччя, а і заради майбутніх поколінь.

Спостережливість – це та дорогоцінна властивість людини, завдяки якій вона здатна орієнтуватись в навколишньому середовищі, розуміти різноманітний світ природи, контактувати з людьми. Як же розвивати спостережливість? Необхідно виховувати емоційне начало, яке породжує в дитини подив, захоплення, радість від пережитого, бажання нових зустрічей. При першій же можливості, в будь-яку пору року, за сприятливої погоди, вирушайте до лісу, річки, в поле, спускайтеся в яри, вибирайтеся на вершини горбів, щоб побачити неозору далечінь і казкові нагромадження хмар, пронизаних, ніби стрілами, променями сонця…

Понесіть гостинці лісовим звірятам, влаштуйте їм їдальню. Постарайтесь у най безлюднішому місті зробити привал. Можливо вам пощастить побачити шустре мишеня чи білочку, помилуватися роботою дятла, цокотухами-синичками. Радість зустрічі із живою істотою надовго залишиться в пам’яті дітей, пробудить допитливість, добрі почуття до природи.

Уперед до гармонії сучасного суспільства і природи, до такої взаємодії окремої особи і людства із середовищем, за якої спілкування з природою стало б джерелом всебічного збагачення людини, яка прагне не знищувати, а вдосконалювати життєві ресурси в ім’я теперішнього і майбутнього. Сімейне виховання повинне пробудити в дітей різноманітні інтереси, потреби, розвинути почуття прекрасного.

«Ми дуже помиляємося, вважаючи, що життя дитини в шкільному віці повністю належить школі; ні, школі належить зовсім невеличка частка в тому природному розвитку дитини, на який значно більше впливає час, природа і родинне життя», - зауважив К.Д.Ушинський.

Діти, які навчаються в початкових класах, повинні щодня вести спостереження в природі та фіксувати побачене у календарі.

 

 

Щоправда, учням часто не вистачає терпіння для систематичних спостережень щодня, а без цього щоденник втрачає свій сенс, адже його мета – навчати терпляче вести записи і робити позначення і тоді, коли видимих змін у природі немає, стоїть одноманітна погода, і тоді, коли відбуваються цікаві події, на які особливо багаті переломні моменти в зміні сезонних явищ природи. Якщо всю роботу звести до простого фіксування, то вона буде малоцінною. Важливо навчати дітей виявляти зв’язки між природними явищами. Ось найголовніші з них: сонце вище на небосхилі – день довший, ніч коротша, надворі тепліше; більше світла і тепла – все почало рости; нема дощу – все відразу зазеленіло бо напоєні вологою бруньки тріснули і з’явилися ніжні листочки, блідо-зелені або пурпурні; західний вітер приносить дощі, північний – похолодання, а південний – спеку і посуху, а від цього, у свою чергу, залежить зниження або підвищення температури, а також ясним чи похмурим буде день тощо. Слід тільки позначити ці явища відповідними знаками в календарі, завдяки чому передбачення змін погоди будуть досить точними.

Кожна пора року, кожен із дванадцяти місяців має неповторну чарівність. Календар ведуть для того, щоб діти пізнавали гармонію зв’язків у природі, зрозуміли її мудрий життєвий ритм. Однак для успішного виконання цього завдання необхідно, щоб учні рано і на тривалий час поринули у природу, ввібрали пережиті думки, почуття і враження, які вона збуджує в кожній живій душі. Діти неодмінно на власному досвіді повинні відчути, що значить мерзнути, як мороз щипає за щоки і вуха, дізнатися, як гратися в сніжки, кататися на санчатах; вони мають натішитися принадами літа, збирати гриби та ягоди, купатися, знемагати від спеки, ховатися від неї в затінку ліса, мокнути під дощем, чалапати по грязюці. Було б надто сумно, якби дитина почала знайомитися з природою в парках і зоологічних садах, а не на безкраїх просторах лісів і полів. Продовжуючи підтримувати в дитині багатогранність пізнавальних інтересів, важливо у певний час зробити їх цілеспрямованішими. І тут неоціненним помічником дітей повинні стати чудові книги про природу Віталія Біанкі, Михайла Пришвіна, Георгія Скребицького,  Василя Сухомлинського та багатьох інших письменників, оповідання яких багаті на наукові факти, вчать розуміти і любити природу. «Логіка природи, - говорив К. Ушинський, - найдоступніша для дітей логіка». Коли ми кажемо логічно, то тим самим підтверджуємо, що це відповідає реально існуючому, не суперечить тим зв’язкам, які характерні для природи. Дитині, напевно, буде цікаво дізнатися, що колись помідори садили на клумбах, а квіти картоплі прикрашали зачіски багатіїв. Вони гарно і приємно пахнуть. Дайте прочитати вірші І. Буніні «Джерело» :

У нетрях лісових зелених,

Завжди тінистих і сирих,

В яру крутому край гори

Б’є чисте джерело студене:

Кипить, і крутиться, й спішить,

Гра кришталевими клубами,

І під крислатими дубами.

Мов скло розплавлене, біжить.

 Скільки радощів може бути при зустрічі з ранковою зорею або з вечірнім заходом сонця, як цікаво показати опівнічне небо, спостерігати за рухом місяця; як багато дивовижного можна побачити під час риболовлі, скільки таємниць розкриває нам засніжений ліс.

В. Сухомлинський вбачав нерозривний зв'язок між умінням бачити красу природи і потребою її зобразити власним словом, власною мелодією, і особливо – власними руками.

Необхідно, щоб спілкування з природою не тільки пробуджувало у дітей творче начало, а й виховувало почуття високої відповідальності за рідну природу перед суспільством і майбутніми поколіннями. «Ми - господарі нашої природи, і вона для нас комора сонця з великими скарбами життя. Тільки охороняти ці скарби – недостатньо, їх треба відкривати і показувати. Для риби потрібна чиста вода – будемо охороняти наші водойми. У лісах, степах, горах різні цінні тварини – будемо охороняти наші ліси, степи, гори, рибі – вода, пташці – повітря, звірові – ліс, гори. А людині потрібна Батьківщина, і  охороняти природу – означає охороняти Батьківщину.

Вітчизняні провідні педагоги в краєзнавчій роботі вбачали один із шляхів морального виховання молодого покоління. Вони висловлювали одну й ту саму думку: любов до Батьківщини починається з берізки, яка росте коло рідного будинку або школи. Тож нехай наші діти навчаться змалку охороняти рідні берізки.

Ми стоїмо на гуманній позиції у питанні взаємодії людини і природи. Люди повинні передати у спадок своїм нащадкам незруйновану цивілізацією пустелю, а квітучу, родючу землю. «Я господар рідної країни, але я Людина і тому господар усієї землі, і я про все дбаю», - така високогуманна громадянська позиція як найвища моральна цінність повинна володіти серцем і розумом кожного вихованця. Вона може вироблятися тільки при постійному діяльному спілкуванні з природою, спрямованому на охорону її надр, річок, повітря, полів та лісів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    «Людина була і завжди залишається

    сином природи, і те, що ріднить її

    з природою, повинно використовуватися

    для її прилучення до багатств духовної

    культури». В.О. Сухомлинський

 

 

В природі вічне джерело дитячого розуму. Перші наукові істини дитина пізнає в навколишньому світі. Джерелом думки є краса і невичерпна складність природних явищ.

 

 

Перша зустріч з природою… Довго і ретельно ми готувалися до неї, адже, як визнав В.О. Сухомлинський, вивести дітей на лужок, побувати з ними в парку, лісі – справа значно складніша, ніж провести уроки.

Головне своє завдання вбачаю у тому, щоб показати знайомий світ із нового, можливо несподіваного для малюків, погляду. Вибравши у вересні теплий сонячний день, коли літо іще тільки-но починає поступатися осені іду з учнями до беріз. Чому саме туди? Тому, що жодне інше дерево не викликає в людини таких радісних, світлих почуттів. Ні, не одразу, малюки починають  відчувати свою спорідненість з природою. На жаль, багато хто приходить до школи з дуже обмеженими споживацькими уявленнями про природу.

 

 

 

Попереду тривалий і нелегкий шлях до їхнього серця. Всього лише тридцять хвилин малюки побували на сонячній галявинці, але за цей час встигли побігати босоніж, погратися на сонечку, посидіти на шовковій траві, погладити ніжний стовбур берези, розглянути небесну блакить і білі хмаринки. Спрямовуючи увагу школярів, одночасно, спостерігаю за кожним із них. Ніщо не сховається від погляду вчителя: ні зламана гілка, ні зірваний листок, ні розтоптана квітка, ні спійманий зелений коник. Із спостережень робляться висновки: з ким доведеться проводити індивідуальну роботу, які методи і прийоми застосовувати в майбутньому. А поки, що – ніяких зауважень: треба, щоб від першої зустрічі з природою в дітей залишились тільки найбільш приємні спогади.

 

 

На багато сильніші, ніж окрик чи нотація, впливає на малюків казка, адже через казку, фантазію, гру, через неповторну дитячу творчість – несхибний  шлях до серця дитини, як стверджував В. Сухомлинський. Школярі оточили великого жука, а ось і казочка: жив-був на світі жук. Це був добрий і дуже красивий жук. Як ви уявляєте, якого він був кольору? Які в нього крильця? Скільки в нього лапок? І ось одного разу жук почистив свої крильця та й полетів за кормом до своїх діток . Довго літав, стомився і опустився на незнайомий лужок. Раптом бачить: назустріч іде велетень з двома ногами, готовими розтоптати маленького жука, з двома руками, готовими схопити його і понести за тридев”ять земель, в три-десяте царство. Залишаться тоді: маленькі жучки голодними.

 

 

 

 

Як ви думаєте, хто цей велетень? Замер від страху жук. Не ворушиться, а велетень ступив до нього і говорить… Що ж  сказав велетень жуку?

 

 

Тепер фантазію дітей не спинити. Казку продовжили всі разом. Звичайно, велетень виявився добрим, він не тільки не скривдив жука, а й допоміг йому подолати різні перешкоди. Результат? Притихлі діти терпляче чекають, коли жук часом розправить крила і полетить до своїх дітей, і супроводжують цю подію радісним криком.

Так перед дітьми відкривається чудесний світ у живих барвах, яскравих і трепетних звуках, у казці і грі, у власній творчості, у красі, що надихає… серце, у прагненні робити добро. Урок любові до природи продовжується пізніше, коли пропоную намалювати те, що їм сьогодні найбільше сподобалось.

 

 

 Йде процес мислення і формування почуттів. Наступні зустрічі з природою – завжди свято і новий крок  пізнання світу. Якось настає день, коли хтось із-поміж дітей здогадаються прикласти вухо до стовбура дерева і завмирає, прислухаючись до його таємничого шепоту. Через хвилину весь клас робить те саме. Довго стоять малюки, вдихаючи прекрасний запах дерева, відчуваючи щокою теплу шорсткість стовбура.

Казки, народжені в цей момент показують, що діти несвідомо починають відчувати себе частиною природи, а навколишній світ сприймають, як живий, близький і рідний.

Того дня кожна дитина вибирає собі друга -  дерево. Але бути справжнім другом, виявляється, нелегко. Цього також доводиться вчитися. Як дбати про дерево, щоб воно не відчуло себе забутим і самотнім. Поступово в учнів формується поняття добра і зла. Вони вчаться відповідальності за живу природу.

 

 

Спостереження за життям природи в різні пори року допоможуть повніше розкрити взаємозв”язки між живою і неживою природою. Одночасно ознайомлюю з правовими основами охорони природи і природних ресурсів. Діти йдуть стежиною на лужок. Веселий щебет дітей свідчить про те, що їм подобається екскурсія, сонячний день, весняні пахощі. Дівчатка намагаються стати ближче до вчителя, а хлопчики захоплено діляться своїми справами і турботами. Ніхто поки що не помічає навколишнього світу. Раптом я мовчки глянула під ноги, спинилася і нахилилася. Поступово гомін стих, діти з”юрмилися, і з інтересом вдивляються, що там? Виявляється – це  не просто трава, а лікувальна, причому занесена до Червоної книги. Тепер увага учнів переключається на об”єкт навколишньої природи. Змінюється хода дітей: намагаються не розчавити рослини, комах. Час від часу лунають радісні повідомлення: «Я мати-й-мачуху знайшов!». Особливе захоплення викликає зустріч з живими істотами: мурахами, жучками, павучками. Ось діти зібрались навколо натягнутої серед гілок павутини. Блиснув сонячний промінь – і заіскрилась павутинка, бісеринка роси. Народжується казка про Сонечко і Павучка.

За порадою В.О. Сухомлинського, так водити малюків у навколишній світ, щоб вони щодня відкривали в ньому щось нове, щоб кожен наш крок був подорожжю до джерел. Мислення і мовлення – до чудової краси природи.

 

 

 

 

 

Практика екологічного виховання дітей переконує у тому, що творче спілкування з природою – дієвий метод всебічного виховання і розвитку в дитини кращих людських якостей. Сподіваюсь, що ставши дорослими, вихованці будуть бережливо ставитися до навколишнього середовища, дбати про кожну живу істоту.

Дитина приходить до першого класу – у неї ще не сформовані стійкі погляди, переконання, інтереси. Тому завдання вчителя – сформувати мислення та екологічну культуру кожного учня; навчити молоде покоління жити за законами природи; домогтися, щоб почуття особистої відповідальності за все живе на Землі, турбота про збереження природи – стали рисами характеру кожної дитини.

Початкова школа відкриває  неабиякі можливості для цього, бо саме тут закладаються підвалини інтелекту, структура мислення, а природна допитливість дітей та щирий інтерес до оточення створюють надзвичайно сприятливі умови для екологічного виховання. І найкращим помічником стає сама природа.

Для повноцінного розвитку дитини потрібне живе спілкування з природою і творчість як дитини – так і самого вчителя. Неабиякого значення надаю урокам милування природою. Вони відбуваються здебільшого на лоні природи і поєднують у собі трудове навчання та ознайомлення з навколишнім, читання та образотворче мистецтво. Такі уроки сприяють розвитку у дітей образного мислення, уяви, уваги, почуттів, мовлення і, звичайно, творчих здібностей. В системі цих уроків здійснюється екологічне виховання.

Під час екскурсій:

• проводимо спостереження і занотовуємо їх;
• малюємо пейзажі, передаючи почуття в кольорах;
• складаємо букети із природних матеріалів (сухих гілок, шишок);
• декламуємо вірші і розповідаємо казки;
• проводимо словникову роботу (підбір гарних слів, римування)
• виготовляємо картини з природного матеріалу.

Продовжуємо заняття в класі:

• слухаємо музику та «малюємо» словесні малюнки;
• читаємо вірші під музичний супровід;
• підбираємо музику за настроєм;
• розучуємо і виконуємо пісні про природу та пори року.

 

 

 

 

 

Після таких уроків діти завжди радісні та збуджені, бо отримали

Насолоду і задоволення від своєї праці, зуміли побачити красу природи, відкрили свої серця назустріч добру і любові.

Не лише на уроках, а й в позаурочний час намагаюсь здійснювати екологічне виховання, влаштовуючи для дітей та батьків різні заходи.

Було проведено урок дитячої творчості на тему «Прощання з осінню» На святі було представлено роботи учнів: малюнки, аплікації з листя, осінні букети та іграшки з природного матеріалу. Діти декламували вірші відомих авторів, співали, танцювали, відповідали на запитання вікторини, словесне малювання. Таке свято – ніби підсумок проведеної роботи. Воно точно показує рівень знань про природу, ставлення дітей до навколишнього світу, напрямок формування ідей та переконань.

Спостерігаючи за дітьми на уроках та в позаурочний час дозволили мені зробити висновок, що морально-екологічне виховання у молодших школярів повинно виховувати любов до рідного краю; інтерес до вивчення і застосування досвіду народу щодо розумного ставлення до природи; допомогти школярам усвідомити, що природу необхідно оберігати, примножувати її багатство; розвивати чутливість до краси рідного краю, викликати потребу спілкуватися з природою; учити дотримуватися правил поведінки спілкування з природою в усіх видах суспільно-корисної діяльності; активізувати діяльність учнів щодо поліпшення природного середовища; формувати нетерпиме ставлення до людей, які завдають шкоди природі.

Для того, щоб діти краще знали і розуміли навколишній світ, мали уявлення про екологічні проблеми, слід озброїти їх науковими знаннями про природу (на уроках ознайомлення з навколишнім, природознавством; психологічні особливості дітей молодшого шкільного віку потребують певного, особливого підходу до навчання і виховання: використання ігор, казок, вікторин, розгадування ребусів, кросвордів, загадок, проведення простих цікавих дослідів, організація практичної діяльності.

  Усе це навчає дітей бути небайдужими до природи, розвиває

 емоційний внутрішній світ, формує екологічну поведінку й етику, розвиває

 творчі здібності дітей; у свою чергу, творча діяльність – одна з умов

 утвердження моральної гідності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

 

В.О. Сухомлинський «Серце віддаю дітям»

 

В.О. Сухомлинський «Батьківська педагогіка»

 

В.О. Сухомлинський «Чиста криниця»

 

Журнал «Початкова школа» 1999 р.

 

Перлини досвіду «Інтерактивні технології навчання у початкових класах».