5 жовтня о 18:00Вебінар: Використання дитячого фольклору на уроках іноземної мови

Мотиви невільницької лірики циклу "В Казематі" Тараса Григоровича Шевченка

Про матеріал
У поданій статті проаналізовано мотиви невільницької лірики циклу «В казематі» Тараса Григоровича Шевченка на основі поезій, які ввійшли до цього циклу Ключові слова: Тарас Шевченко, цикл «В казематі», мотив.
Перегляд файлу

МОТИВИ НЕВІЛЬНИЦЬКОЇ ЛІРИКИ ЦИКЛУ «В КАЗЕМАТІ» ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

 

 

У статті проаналізовано мотиви невільницької лірики циклу «В казематі» Тараса Шевченка на основі поезій, які ввійшли до цього циклу.

Ключові слова: Тарас Шевченко, цикл «В казематі», мотив.

 

 

Ще не було епохи для поетів,

Але були поети для епох.

Ці слова Ліни Костенко засвідчують велич Тараса Шевченка – Поета, Художника й Пророка, який, простуючи крізь століття й сьогодення стає учасником і співучасником наших діянь.

Мета дослідження – з’ясувати мотиви невільницької лірики циклу        «В казематі» Тараса  Шевченка.

       Художній (літературний) цикл — це сукупність творів одного жанру, що об’єднуються задумом автора в естетичну цілість. Послідовність творів, які включають до циклу, визначається мінливістю настрою ліричного героя.

«В казематі» — цикл поезій Шевченка, написаних, крім вірша «Згадайте, братія моя», в казематі «Третього відділу» в Петербурзі під час слідства над учасниками Кирило-Мефодіївського товариства між 17 квітням і 30 травням 1847 року. У казематі написано тринадцять поезій: «Ой одна я, одна», «За байраком байрак», «Мені однаково, чи буду», «Не кидай матері! — казали», «Чого ти ходиш на могилу?», «Ой три шляхи широкії», «Н. Костомарову», «Садок вишневий коло хати», «Не спалося, — а ніч, як море», «Рано-вранці новобранці» «В неволі тяжко, хоча й волі», «Чи ми ще зійдемося знову?», «Косар». Весь цикл Шевченко переписав до «Малої книжки» (захалявної книжечки 1847) в Орській фортеці, додавши як заспів новостворений вірш «Згадайте, братія моя». До «Більшої книжки» поет вніс цикл у Москві 18 березня  1858 року, надавши йому назву «В казематі» й присвяту: «Моїм союзникам посвящаю».          

     У циклі «В казематі» виділяємо такі мотиви невільницької лірики: мотив самотності і смерті, мотив окраденої долі і пустоти, мотив любові до України. Цикл Шевченка відзначається тематичною розмаїтістю, жанровим і            мовнопоетичним багатством. В них поет втілив незламність своїх переконань, протест проти гноблення, велику любов до знедоленого народу, турботу про його майбутнє.

1. Мотив самотності і смерті у поезії Тараса Шевченка.

        Першою у циклі «В казематі» Тарас Шевченко поставив поезію «Ой одна я, одна. Це дуже характерно для Шевченка, що він, щоб висловити своє почуття самоти й тягару, який ліг йому на душу у в’язниці, звертається до образів народної пісні. Україна осиротіла після арешту кирило – мефодіївців, уявляється поетові самотньою і беззахисною, як дівчина – сирота без пари і без рідні. В образі головної героїні, самотньої сироти, автор хотів показати образ голосу України, зумів осягнути його найглибший трагізм:

Ой одна я, одна,    Як билиночка в полі,

                          Та не дав мені Бог    Ані щастя, ні долі… [ 5, 327 - 328]

        Мотив самотності і смерті притаманний поезії «За байраком байрак».  Це єдиний вірш  циклу, побудований на роздумах про історичне минуле. В основу поезії лягла не якась конкретна подія, факт. Поет роздумує над сумними наслідками зради гетьманів, які укладали договори з ворогами українського народу — турецькими султанами й татарськими ханами. Як видно, мова йде про події другої половини XVII ст., коли гетьманували Іван  Виговський, Петро  Дорошенко, Юрій Хмельницький та ін. Нікого з них автор не називає.  Йому болить тільки, що зрада гетьманів дорого коштувала українському народові.   Поетові думалось про цю українську історію, в якій було чимало братовбивчих баталій, про те, що «земля не приймає» загиблих козаків , бо вони підняли руку на брата:

     Із могили козак  Встає сивий, похилий.

Встає сам уночі,Іде в степ, а йдучи

Співа, сумно співає: « Наносили землі

                       Та й додому пішли,  І ніхто не згадає…» [ 5, 328 ] .

      У поезії «Чого ти ходиш на могилу?» теж поєднано мотиви самотності і смерті. Пройнятий народною  фантастикою й романтикою. Самотня мати вічно дожидає дочку, яка страждає через смерть коханого. І видно, що й сама мати плаче, бо розуміє, що донька дуже сильно побивається за своїм коханим, і що це ні до чого хорошого для її дочки не приведе:

Чого ти ходиш на могилу?   Чого ти плачеш, ідучи,

                  Чому не спиш ти уночі,  Моя голубко сизокрила?» [ 5, 330]

 Поєднані мотиви самотності й смерті і у поезії «Ой три шляхи широкії». Перед нами постає трагедія української сім’ї. Причиною цих тяжких переживань є розлука рідних. Здається, якби шляхи з’єдналися («докупи зійшлися»), то вони мали б з’єднати подорожніх, у цьому разі братів. А вони, навпаки, з'єдналися, щоб роз'єднати рідних братів, розлучити з родиною – з матір’ю, жінкою, дітьми, сестрою, із зарученою дівчиною; зійшлися шляхи, щоб розвести братів по чужинецьких усюдах:

Ой три шляхи широкії  ∕ Докупи зійшлися.

                  На чужину з України  ∕ Брати розійшлися. [ 5, 332 ].

2. Мотив окраденої долі і пустоти у поезії Шевченка.

 Чим уважніше вчитуєшся у Шевченкову поезію «Мені однаково, чи буду.», тим виразніше вимальовується перед нами постать поета як національного пророка. Участь у роботі Кирило-Мефодіївського братства дозволила йому простежити пожвавлення національного руху в Україні. Поет розумів, що це тільки початок поступового накопичення визвольної енергії народу. Тому не дивно, що грубе придушення національного руху, розгром таємного товариства спричинили появу вірша «Мені однаково, чи буду.». Ця поезія написана під час перебування письменника в казематі у 1847 р.    

 Не кожна людина може ставити долю своєї країни вище за особисту. Він переймається не своїм життям, а загрозою, що нависла над рідною землею в образі «злих людей»:

Як Україну злії люде    Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять…    Ох, не однаково мені. [ 5, 332 ].

      У наступних рядках Кобзар надзвичайно точно передбачив головну проблему української нації, що, мов меч, висить над нею вже кілька століть і стала чи не найзлободеннішою проблемою сьогоднішнього дня: окраденість у час її оновлення та відродження. Тому з повним правом можна вважати поезію «Мені однаково, чи буду.» зверненням-попередженням сучасному поколінню українців:

Та не однаково мені,    Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні   Її, окраденую збудять...

Ох, не однаково мені. [ 5, 329 ].

«Н. Костомарову» («Веселе сонечко ховалось») — вірш Шевченка з циклу «В казематі», написаний 19 травня 1847 у Петербурзі в казематі «Третього відділу». Вірш навіяний реальним враженням: з вікна свого каземату Шевченко 19 травня побачив у дворі тюрми III відділу матір М. Костомарова й написав вірш «Н. Костомарову», пройнятий щирим співчуттям до матері побратима по товариству. У ньому звучить мотив пустоти, самотності в цьому світі:

Дивлюсь:  твоя, мій брате, мати    Чорніше чорної землі,

Іде, з хреста неначе знята.   [ 5, 333].

      Відомим  віршем, в якому прослідковується мотив самотності є: «Не кидай матері!  казали». Тема цього віршу пов’язана з темою нерівного кохання, загалом з темою жінки у Шевченка. Трагедія героїні вірша — це трагедія дочки, яка кинула матір заради розкішних палат і опинилася «в чужій землі, в чужій сім’ї»:

 «Не кидай матері!», — казали,    А ти покинула, втекла. [ 5, 329].

Розповідь про сімейну драму, деталі якої нам невідомі. «Не кидай матері!» – казали…» – значить, у дівчини була якась причина покинути рідну хату, її казали  не робити цього, але вона не послухала, і не те що  покинула, а втекла. А далі – трагедія матері, про яку сказано у трьох рядках. Вражаюче сказано, з якоюсь змістовою вичерпністю:

Шукала мати — не найшла, Та вже й шукати перестала,

Умерла, плачучи.   [ 5, 329].

2. Мотив любові до України.

      Образ України у творчій спадщині Кобзаря своєрідний і багатогранний.. Слово «Україна» − одне із найчастіше вживаних у поезії Т. Шевченка.

Цикл «В казематі» розпочинається віршем – присвятою «Згадайте, братія мої» — звернення до учасників Кирило-Мефодіївського братства, які разом з поетом сиділи у казематі III відділу. Головним мотивом циклу «В казематі» є заклик бути вірним народові, Україні, завжди пам’ятати про свою вітчизну. Цей мотив яскраво зазвучав у поетичному вступі до циклу:

Любітеся, брати мої,    Украйну любіте 

                 І за неї, безталанну ∕  Господа моліте. [ 5, 327].

      Мотив любові до України присутній і у вірші « В неволі тяжко, хоча й волі». Перед нами постають міркування 33 – річного автора про долю, які вражають своєю гіркою правдивістю, безнадією, приреченістю:

В неволі тяжко, хоча й волі, ∕  Сказать по правді, не було. [ 5, 335].

В кінці вірша, присутнє глибоке почуття автора, за допомогою якого він висловлює свою любов до України. Поет переживає, він усвідомлює, що його чекає багаторічна неволя, розлука з рідною Україною:

Холоне серце, як згадаю,    Що не в Украйні поховають,

Що не в Украйні буду жить,    Людей і Господа любить. [ 5, 335].

       Образ поетичної України постає перед нами в найкрасивішому вірші Шевченка «Садок вишневий коло хати».       

           Сад  — один із домінантних образів Шевченкової поетичної картини світу. Тарас Шевченко написав поезію «Садок вишневий коло хати…», у 1847 році знаходячись під слідством в камері-одиночці Петропавлівської фортеці. У далекому від України Петербурзі, в казематі, в уяві Шевченка виникає картина рідного краю, вишневі садки, облиті білим цвітом, молоді дівчата, пісні яких не стихали і пiзно ввечері, плугатарі, що поверталися потомлені з поля, матері,  які чекають на вечерю свою  дружну сім’ю. Все це поет відтворив у невеликому вірші «Садок вишневий коло хати»:

Садок вишневий коло хати, Хрущі над вишнями гудуть…

А над вишневим садком уже панує ніч. Затихло все.

Тілько дівчата Та соловейко не затих. [ 5, 334].

Цикл « В казематі» завершується віршем «Чи ми ще зійдемося знову?». На початку вірша роздуми поета розкриваються через переживання разом із друзями, союзниками по каземату:

Чи ми ще зійдемося знову? ∕  Чи вже навіки розійшлись?

І слово правди і любові    В степи і дебрі рознесли! [ 5, 336 - 337].

     Вірш завершується словами, які висловлюють ще один Шевченків заповіт:

Свою Україну любіть, ∕ Любіть її... Во время люте,

В остатню тяжкую минуту  ∕ За неї Господа моліть. [ 5, 337].

 Поезія періоду заслання, цикл «В казематі» —  свідчення непростих часів життя Тараса Шевченка, але водночас і свідчення незламності його духу, незгасної любові до України і віри в її майбутнє.

 

 

ЛІТЕРАТУРА

 

1. Аврахов, Г. Поезія трагічної перестороги та її інтерпретатори / Г. Аврахов // Слово і час. – 1991. - № 9. – С. 59 – 61.

2. Ващук Ф.  В кн.: Збірник праць чотирнадцятої наукової шевченківської конференції. Ващук Ф . К., 1966. с. 51 – 67.

3. Івакін Ю. О. Поезія Шевченка періоду заслання. Ю. О. Івакін. К., Наукова думка, 1984.

4. Кирилюк Є. Слово, віддане народові.: Вибрані праці.Є. Кирилюк. – К. : Дніпро, 1972. – С. 398.

5. Кобзар / Вступ. ст. О. Гончара. Приміт. Л. Кодацької. – К. : Дніпро, 1985 – 640 с.,                  ( Вершини світового письменства, том 50).

 

The article analyzes the motives slave poetry cycle "in the dungeons" Shevchenko based on poetry that went into this cycle.

Keywords: Taras Shevchenko cycle "in the dungeons," motif.

 

 

 

 

 

 

 

docx
Додав(-ла)
Бурлака Марія
Додано
16 травня
Переглядів
100
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку