Мовні засоби актуалізації втілення поняття любові, ненависті в творчості письменників англомовних країн

Про матеріал

Розкриття особливостей сприйняття кохання в сонетах В.Шекспіра.

Мені ж від зір найбільша честь припала:

Твоя любов, велика і тривала.

В.Шекспір.

Ім'я Шекспіра завжди супроводжується епітетами «величний», «геніальний», «надзвичайний», «неповторний». Він був видатним митцем усіх віків і народів. Тому невипадково автор антології «Сто кращих літераторів» (1999) Деніс Берт помістив його ім'я першим у списку світових класиків. Шекспір визнаний неперевершеним майстром слова і майстром у відтворенні всієї гами людських почуттів і пристрастей. Світ шекспірівських творінь всю суперечність і складність нашого земного світу і покликаний нагадати про високі істини, про те, що лежить далеко за межами звичайного земного буття. В шекспірівських героях ми впізнаємо самих себе. І скільки б не існував світ, твори Шекспіра будуть жити, бо він побачив у людях найголовніше – їх людську сутність.

Перегляд файлу

1

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

 ЗАПОРІЗЬКЕ ВІДДІЛЕННЯ МАЛОЇ АКАДЕМІЇ

 НАУК УКРАЇНИ

 

 

Наукове відділення: філологія і мистецтвознавство

Секція: англійська мова

 

Мовні засоби актуалізації втілення

поняття любові, ненависті в творчості

письменників англомовних країн 

 

 

Виконала

Власенко Юлія Анатоліївна

учениця 10 класу

Андріївської спеціалізованої

різнопрофільної школи І-ІІІ ступенів

Бердянського району

Запорізької області

Керівник

Сідун Тетяна Іванівна

вчитель іноземної мови

Андріївської спеціалізованої

різнопрофільної школи І-ІІІ ступенів

 

 

 

2009
Зміст

Вступ ………………………………………………………………………… 3

І. Розкриття особливостей сприйняття кохання в сонетах В.Шекспіра … 5

ІІ. О.Генрі. Взаєморозуміння та прагнення до любові як засіб

подолання життєвих негараздів. Краса чистих людських взаємин ……… 9

ІІІ. Чекання як життя: типологічна паралель творів О.Генрі та Т.Гарді … 13

ІV. Джеймс Олдрідж. «Останній дюйм». Проблема батьків і дітей,

любові й ненависті ……………………………………………………………17

V. Редьярд Кіплінг. Уславлення сильної особистості, здатної

за будь-яких умов і обставин залишатися Людиною, любити життя ……. 19

VI. Дж.Д.Селінджер. Світ, що руйнує красу ………………………………. 21

VІI. Рей Бредбері. Любов як безумство ……………………………………. 22

VІІI. Р.Бернс. Сила і велич поезії, його зв’язок з народом …………………25

IХ. Emily Bronte. Wuthering heights. Історія нещасливого кохання

в новелі письменниці ………………………………………………………… 31

Висновки ……………………………………………………………………… 32

Список використаної літератури ……………………………………………. 35

Додаток А …………………………………………………………………….. 37

Додаток Б …………………………………………………………………….. 41

Додаток В ……………………………………………………………………. 44

Додаток Г ……………………………………………………………………. 45

Додаток Д…………………………………………………………………….  50

 


Вступ.

У мені живе любов до свободи і непохитна рішучість не дати нікому себе поневолити, ніколи не схилити своєї голови, коли проти цього протестує моя совість; жити так, як сам життя я розумію, і йти лише тим шляхом, що я собі його обрав, хоч яким би він складним був, не даючи нікому жодним підлещуванням, жодними погрозами звести себе з цього шляху.

  Ф. Шпільгаген.

Ми пройдемо шляхами людських доль, спробуємо розібратися, що таке справжнє людське почуття, любов, щастя, як знайти його. Ми спробуємо проникнути у психологію та мотиви людських вчинків, розглянемо їх крізь призму художніх текстів.

Шекспір писав: «Люди – господарі своєї долі». Якщо ти гідно несеш горде ім’я Людини, то зможеш подолати будь-які труднощі, витримати найрізноманітніші випробування. Адже, як сказав Сенека, життя цінується не тривалістю, а за змістом.

Джуліан Барнс – письменник - постмодерніст доводить думки у своїх творах до тезової форми, переплітаючи їх з роздумами про сутність Любові як рушійної сили життя. «Любовь и правда – вот важнейшая связка. Все мы знаем, что объективная истина не достижима...  Но мы все-таки верим в любовь, в свободную волю и объективную истину». Прислухаємося до слів письменника і будемо вірити у справжню Любов і об’єктивну Істину!

Західноєвропейських митців, що прийшли в літературу на початку 60-х років ХХ століття не могли не хвилювати кардинальні зміни у суспільній свідомості: руйнація системи цінностей, втрата моральних та духовних орієнтирів, страх перед майбутнім.

Творчість Дж.Фаулза – непересічне явище сучасного літературного процесу. На притчовому рівні письменник випробовує протагоніста визначальними категоріями екзистенційної моралі: любов’ю, коханням, свободою, красою. Здається, перше поняття Клеггові ближче ніж решта, проте любов легко сплутати з вдячністю, яку герой відчуває до тітки та кузини. Внаслідок виховання й попереднього досвіду Клегг не розділяє фізичного потягу до жінки й власне почуття. У його свідомості кохання – сурогат симпатії та фізіології.

Читаючи романи Пауло Коельо, ми проходимо своєрідний шлях пізнання – пізнання того, ким є Людина в цьому світі, пізнання не лише людських чеснот , а й хиб та вад. Літератори напружено шукають відповіді: «Чому на тлі зовнішнього благополуччя, досягнень цивілізації так швидко «розчиняються» моральні цінності?» Вони хочуть показати символічне втілення морального тріумфу любові над нікчемними силами зла. Любов – це сила, що править світом. Є поняття любові істинної, святої. Саме про таку любов говорить Біблія: «Найбільша з чеснот – це любов. Любов довго терпить, милосердствує, не заздрить, не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, усе зносить, вірить у все. Ніколи любов не перестає. Любов закриває собою величину гріхів і ніколи не зазнає поразки…»

Любов завжди прагне бачити щасливим того, кого любить.


І. Розкриття особливостей сприйняття кохання в сонетах В.Шекспіра.

Мені ж від зір найбільша честь припала:

Твоя любов, велика і тривала.

В.Шекспір.

Ім’я Шекспіра завжди супроводжується епітетами «величний», «геніальний», «надзвичайний», «неповторний». Він був видатним митцем усіх віків і народів. Тому невипадково автор антології «Сто кращих літераторів» (1999) Деніс Берт помістив його ім’я першим у списку світових класиків. Шекспір визнаний неперевершеним майстром слова і майстром у відтворенні всієї гами людських почуттів і пристрастей. Світ шекспірівських творінь всю суперечність і складність нашого земного світу і покликаний нагадати про високі істини, про те, що лежить далеко за межами звичайного земного буття. В шекспірівських героях ми впізнаємо самих себе. І скільки б не існував світ, твори Шекспіра будуть жити, бо він побачив у людях найголовніше – їх людську сутність.

Трагедія «Гамлет» виходить далеко за межі середньовічного сюжету про помсту. Зберігаючи зовнішню канву дії, Шекспір дає своє тлумачення образу Гамлета, втілюючи в ньому свої філософські пошуки. Із драми помсти «Гамлет» перетворюється на п’єсу, в якій вміщений увесь складний і суперечливий світ і безмежність людського духу. Це трагедія людської особистості, поставленої перед вибором добра і зла, життя і смерті, правдою і брехнею, коханням і ненавистю, ницим і піднесеним. У листі Гамлета до Офелії мова йде не лише про кохання, а про відсутність правди і справедливості у світі. Кохання Гамлета – єдина правдива річ, яку він може подарувати Офелії в цьому світі.

А ось що говорить Гамлет про Гертруду:

Де ваші очі? Як могли зійти ви

З тих верховин розкішних у багно?

Не говоріть нічого про кохання:

У вашім віці не буяє кров,

А підкорятись розумові мусить.

Після вистави  Гамлет береться за флейту. Флейта – символ вираження внутрішнього духу Гамлета. «От поміркуйте, за яку нікчемну річ ви мене вважаєте! Ви хочете грати на мені. Вам здається, що ви знаєте всі мої лади; ви намагаєтесь вирвати серце моєї таємниці; вам забаглося випробувати кожну мою ноту, від найнижчої до найвищої…»

У цьому монолозі втілене ренесансне уявлення про людину, піднесену завдяки своєму духу над світом зла й облуди.

Запахущі квіти,

А любов сльозами їх

Не змогла омити…

В.Шекспір «Гамлет»

(з пісні Офелії)

Образ Офелії традиційно вважають ідеалом жінки. Але чи справді вона ідеал? Адже вона брала участь у змові проти Гамлета, пасивно споглядала його душевні муки. Гамлет відштовхнув Офелію, а чи відмовляються від ідеалу?..

Офелія, яка вона? Божевільна Офелія з’являється з букетом квітів. Всюди звучить натяк на нещасливе кохання.

У творі багато разів згадуються квіти.

Розмарин – символ пам’яті. «Благаю, споминай коханий…» Офелія вірна пам’яті про своє кохання, про Гамлета. Братки – символ роздумів, мудрості. Рута – символ дівочої цнотливості й водночас нещасливого кохання, смутку, горя. «Ви носіть руту як-небудь інакше, не так, як я» - Офелія, судячи з пісні про Валентинів день, повірила Гамлету, однак він приніс їй лише горе. Офелія закликає всіх не знати зради, горя, а можливо, й берегти чистоту, духовну цнотливість.

Фіалки (зів’ялі) – символ смутку, смерті, невинності, скромності, беззахисності, відданості своєму коханому, це ще й знак смерті. «Вони всі пов’яли, як батько помер. Кажуть, він помер легкою смертю», - Офелія сумує за батьком,  але водночас вона зберігає вірність і своєму  коханому.   Це  підтверджує й наступна пісня про кохання: «Коханий мій Робін – вся радість моя…»

З якою квіткою порівнює Лаерт Офелію? З трояндою.

Троянда – символ небесної досконалості та земних пристрастей, часу і вічності, життя та смерті, краси й цнотливості, мовчання і таємниці, у християнстві – символ раю.

Офелія потонула, намагаючись розвішати вінки на вербу. Однак гілка відломилася, і Офелія впала у воду. Вінок – символ святості, щастя, успіху, цнотливості, дівоцтва і водночас це символ скорботи, смерті. Згадка про вінки надає цій сцені особливого трагізму.

Не випадково в уривку згадується верба – символ прадерева життя і водночас символ засмученої жінки, вдівства. Офелія була надто засмучена тими втратами, яких зазнала, тому життя втратило для неї будь-який смисл. У розповіді про Офелію згадуються й інші рослини, які так чи інакше пов’язані зі смутком, смертю: стокротки, жовтець, кропива, багряне зілля («пальці мерців»).

Лаерт називає Офелію травневою трояндою. Офелія, ідеал краси й кохання, гине від гіркого полину – від жахливої атмосфери Датського королівства. Бачачи лицемірство, обман, смерть, Офелія не витримує. Її розум не може збагнути того, що діється, бо збагнути означало прийняти й жити цим життям. Але Офелія зробити цього не може, тому гине. Однак її душа лишається чистою й відданою коханню, тому її смерть викликає співчуття.

Верба, що нависла над струмком, купаючи у плесі сиві віти, розкішний кущ шипшини, очерет, химерне сплетіння скромних річкових квітів підкреслюють розмаїття барв життя і водночас є символами смутку, горя, нетривалості всього земного.

 Яскрава зелень виразно відтіняє постать мертвої дівчини, що лежить у водах струмка. Останні слова пісні завмерли на прекрасних вустах. У руках мертвої Офелії ми бачимо червону троянду – символ палкого кохання і чистоти. А в прозорій воді, що підкреслює духовну цнотливість Офелії, пливуть за течією вінки – символ нещасливого кохання, недолі. Смуток і печаль неначе розлиті в повітрі передають цей настрій.


ІІ. О.Генрі. Взаєморозуміння та прагнення до любові як засіб подолання життєвих негараздів. Краса чистих людських взаємин.

Неймовірна річ!

На цегляній стіні іще висів

листок плюща.

  О.Генрі «Останній листок»

Надія, як відомо, є всім для людини. В очікуванні прийдешнього, у сподіванні людина проводить життя. Не раз буває й так, що саме любов та чекання й стає життям або ж його визначає. Давньогрецький марафонець жив, поки виконував свою місію; боєць може жити перемогою (чи в її ім’я); стару людину може тримати в житті надія побачити онука; жінку кохана людина тощо.

Життя – нелегка річ. Особливо це стосується людини, котра любить, ненавидить, вболіває за долі інших. О.Генрі любив повторювати: «Життя – не трагедія і не комедія. У ньому поєднуються і комічне і трагічне одночасно…» Можливо, саме тому, читаючи твори письменника людство ось уже майже століття весело сміється і плаче одночасно. Чому?

Це і є одним із його секретів, який ми спробуємо розгадати.

О.Генрі – це псевдонім. Справжнє ім’я письменника – Вільям Сідні Портер.

У 20 років Вільям поїхав до Техасу. Там було ранчо його друга, який запропонував юнакові пожити в нього. Хлопець уявляв себе героєм - ковбоєм, у якого обов’язково мають закохуватися красуні. Одного разу він зустрів на вечірці красиву дівчину Атол Естес і закохався в неї з першого ж погляду. Дівчина була із заможної сім’ї, тому її батьки, звичайно, не давали згоди на шлюб. Та молоді люди повінчалися таємно, і батькам нічого не залишалося, як прийняти все як незаперечний факт.

Атол була доброю, чуйною, лагідною дружиною.

Новели О.Генрі побудовані на основі парадоксу. Як відомо, парадокс у літературі – це художній засіб, що виконує відмінну за смисловим навантаженням функцію.

Оповідання О.Генрі починаються із начебто звичайного випадку з буденного життя, але в процесі розвитку сюжету цей епізод перетворюється на несподіваний для читача парадокс, який треба розгадати. За допомогою цього засобу письменник показує порушення моральних і суспільних норм, загальну абсурдність буття. Розгадка парадоксу в новелах О.Генрі міститься наприкінці твору.

Вслухаємося у звуки чарівної мелодії… У ній відчувається осіння прозорість, легкий смуток, спокій, тихий шелест листя, що непомітно падає на землю. Восени, коли дерева скидають листя, природа постає перед нами в неприкрашеному вигляді, в ній відчувається першородна відкритість і незахищеність. Саме в цій порі криється одвічна таїна спорідненості Людини і Природи. Адже у житті обов’язково є така мить, коли ми позбавляємося від усього фальшивого, несправжнього, наносного.

У цей момент прозріває душа особистості, бо їй відкриваються якісь незрозумілі, невидимі грані буття – любові і ненависті. Людина стає добрішою, вразливішою, милосерднішою, уважнішою. Ця мить називається просвітленням душі.

У житті іноді трапляються такі ситуації, коли потрібно зібрати всю силу й волю, щоб подолати певні труднощі. І від уміння людини зібратися, залежить її перемога чи поразка. Саме з такими складними обставинами зіткнулися герої новели О.Генрі «Останній листок».

Дівчата жили бідно. Восени Джонсі раптом захворіла на пневмонію. Дівчина була в тяжкому стані, а злиденне існування лише ускладнювало хворобу. Джонсі піддалася депресії і втратила будь-який інтерес до життя.

Вона повільно згасала. Дівчиною оволоділи химерні думки, що вона повинна померти, коли «впаде останній листок плюща», який ріс під її вікном. Сью, як могла, піклувалася про подругу, доглядала її. Зрозумівши безвихідь становища Джонсі, старий художник Берман намалював на стіні листок плюща. Цей простий малюнок – останній листок плюща розбив усі марення Джонсі. Цьому малюнкові судилося стати першим і останнім шедевром Бермана, в який він вклав своє велике серце, що билося у художника-невдахи. Виявляється, шедевром може бути не тільки грандіозне полотно, а й маленький малюнок, якщо він залишив слід у людській душі.

Герої О.Генрі переживають мить прозріння. Це насамперед Джонсі. Адже побачивши стійкість маленького листочка, що пережив холодний дощ із снігом, шалений вітер, їй стало соромно за свою слабкодухість, і вона вирішила боротися з хворобою. У Джонсі з’явилася любов до життя.

Мабуть, після всього, що сталося, Сью теж подивиться на світ іншими очима. Вона розповіла Джонсі всю правду про вчинок Бермана, щоб подруга зрозуміла не тільки велич подвигу художника, а й те, як вона живе, заради чого він віддав своє життя. Мить просвітлення прийшла.

Мабуть, кожний, хто прочитав новелу, зрозумів, що таке справжнє співчуття, милосердя, любов, інтерес до життя.

Досить цікава символіка слів. У новелі «Останній листок» вжите слово «vine», що перекладається як виноградна лоза і як плющ. Але перекладачі обирають слово «плющ». І це невипадково. У християнській символіці плющ трактується як символ вічного – любові до життя і символ смерті. Плющ в’ється вгору, так і людина чіпляється за життя, коли хоче вижити, подолавши всі негаразди. Тому в новелі використано образ саме цієї рослини.

Світ О.Генрі розмаїтий і багатий. Його герої – прості люди: художники, продавщиці, дрібні службовці. У них немає часто грошей. Але вони все рівно приваблюють читачів. Кожен з героїв переживав почуття любові, захоплення, щирої вдячності. Ось фраза: «Волхви принесли дорогоцінні дари, та серед них не було одного. Кохання.»

Як відомо, волхви принесли дари немовляті Ісусу Христу від щирого серця. Джим і Деяла пожертвували одне заради одного тим найдорожчим, що  у них було. Вони це зробили в ім’я любові.

Молоді люди чисті душею, як діти. Саме так автор називає їх, захоплюючись їхнім вчинком. Джим і Деяла мудрі серцем. Тому вони і є волхвами.

Герої новел О.Генрі добрі й готові до самопожертви в ім’я любові. Автор піднімає питання про стосунки між людьми, добра і милосердя у житті. Ці проблеми є вічними.

Рушієм усіх вчинків людей є висока моральність, добрі порухи душі і любов… любов до життя і один до одного.

Герої О.Генрі залишаються актуальними. Вони вчать нас мудрості серця і душевній величі. І в якому б столітті ми не жили, люди завжди вибирають дороги життя. І вибір цей залежить від того, яка душа у кожного з нас.


ІІІ. Чекання як життя: типологічна паралель творів О. Генрі та Т. Гарді

Надія, як відомо, є всім для людини. В очікуванні прийдешнього, у сподіванні людина проводить життя. Не раз буває й так, що саме чекання й стає життям або ж його визначає. Давньогрецький марафонець жив, поки виконував свою місію; боєць може жити перемо­гою (чи в її ім'я); стару людину може тримати в житті надія побачити онука тощо.

Типологічно близькі й водночас оригінальні ху­дожні ситуації, в центрі яких — чекання, що визначає життя персонажів, бачимо у творах англійця Т.Гарді "В краю лісів" (1887) та американця О.Генрі "Останній листок" (1907). Визначення специфіки й подібності цих ситуацій у процесі їх аналізу, власне, й становить мету пропонованої статті.

Щоправда, в О.Генрі названий епізод складає ціле оповідання, а в Т. Гарді є частиною роману, проте змістове наповнення цих сцен і внутрішня закінченість епізоду з гардівського твору роблять ці сцени порівнянними. В оповіданні О. Генрі хвора дівчина Джонсі дивиться у вікно на листя плюща, яке опадає; героїні стає дедалі гірше, й вона переконує себе, що, коли впаде останній зелений листок, обірветься й її життя. В англійському ж романі раптово тяжко захво­рює старий Джон Саут; він весь час дивиться у вікно, і йому здається, що високе дерево за вікном, проросле в день, коли він народився, висмоктує з нього життя і має впасти на його будинок, як "меч Господень і Гідеонів" [1; 82]: "Йому здається, що це дерево — злий дух, що воно зачаклувало його... що воно все розуміє..." [там само; 84].

Як видно, в обох творах між людиною й рослиною виникає своєрідний ірраціональний зв'язок. Для Джонсі листочки плюща, що опадають, — символ швидкоплинності тих крапель життя, що залишилися в її хворому тілі. Пізніше, коли дівчина бачить, що після нічного вітру й дощів один листок (його вночі намалю­вав на стіні сусіднього будинку старий художник Бер-ман, який після цього захворів і помер) усе-таки "вижив", вона переосмислює ситуацію: "Я була пога­ним дівчиськом... Щось примусило цей останній лис­ток залишитись там, де він є, щоб показати, яка я була противна. Це гріх — хотіти вмерти" [2; 112].

Отже, "останній" листок стає порятунком для Джонсі, втілює для молодої художниці волю до життя (прикметно при цьому, що, дивлячись у вікно, Джонсі чекала, що листок упаде).

Старий Джон Саут також увесь час прагне диви­тись у вікно, проте й боїться цього: адже в'яз "може впасти". Цікаво в даному разі те, що хворий вірить, що дерево може (ба й "хоче"!) вчинити йому шкоду, "зро­бити його своїм рабом" [1; 84]. Пригадаймо в цьому контексті, що, за стародавніми міфологічними уявлен­нями й фольклорною традицією, дерево, проросле (посаджене) в час народження людини, є її охоронцем, енергетичним донором, опікуном; коли хворіє чи вми­рає людина, це дерево також відповідно хворіє чи вси­хає — й навпаки. Марність побоювань Саута (і паралельно — справедливість народних поглядів) доводить те, що, коли дерево рубають, старий помирає (сим­волічно, що сам Джон Саут — лісоруб).

В обох творах думки персонажів про смерть, пов'язану з рослинами (символами), підносяться як незвичайні, хоча в романі Т. Гарді згадується, що в Хінтоку (уессекське селище, де відбувається дія) таке вже бувало.

Лікарі, що приходять до Джонсі і Саута, роблять по­милку, коли не сприймають серйозно слова хворих, вважаючи це нав'язливими ідеями останніх. Варто за­уважити, що Фітцпірс, лікар з англійського роману, який рекомендує доньці Саута Марті зрубати нещасливе де­рево, після смерті старого сам собі зізнається: "Чорт забирай, адже це я його угробив!" [там само; 85].

Очевидна психологічно складніша ситуація в ро­мані "В краю лісів", де людина виявляє амбівалентне ставлення до предмета своїх думок (така психологічна ускладненість епізоду в Т.Гарді порівняно з цим же епізодом у О.Генрі є закономірною для творчих пара­дигм даних митців [детальніше див., зокрема: 3; 130]). В оповіданні американського автора героїня спочатку фактично готується до смерті, й опадаюче листя для неї є своєрідним зворотнім відліком: "Дванадцять" — мовила вона і трохи згодом: — "одинадцять", — потім: "десять" і "дев'ять", — а тоді, майже одночасно: — "вісім" і "сім" [2; 108] тощо.

Якщо Джонсі свій душевний і фізичний стан проек­тує на плющ, то Джон Саут, навпаки, страждає пере­важно від "загрози", яка нібито йде від дерева за його вікном ("Зведе воно мене в могилу" [1; 75], "Це мій во­рог, смерть моя" [там само; 76]); оточення ж Саута вза­галі вважає, що здоров'я старого підточує не фізична хвороба, а постійний, навіть містичний страх перед цим в'язом.

Нарешті, в обох творах життя героям намагаються врятувати: в "Останньому листку" — художник Берман, а в романі "В краю лісів" — селянин Джайлс.

Як Джонсі, так і Джон Саут — особистості надзви­чайно чутливі, помисливі. Описані епізоди з їх життя наочно свідчать про вразливість людини, саме існуван­ня якої може залежати від якоїсь символічної для неї деталі, дрібниці (в очах інших — нісенітниці), але вод­ночас і про силу духу особистості (Джонсі). Життєві си­ли ми черпаємо в глибинах нашої самості, тоді як по­штовх до пошуку цих сил знаходимо часто в природі, нашому оточенні.

Говорячи про зв'язок людини і природи в "Остан­ньому листку", можемо пригадати й відомі "зустрічі" кня­зя Андрія Волконського з дубом у "Війні і мирі" Л. Толсто­го. Перше враження від старого дуба, що не скорявся чарам весни, зміцнює в Волконському думку про "весну, і кохання, і щастя" як про "один і той самий глупий, без­глуздий обман" [4; 499]. Удруге ж бачачи цей дуб — вже зазеленілий, — князь Андрій раптово переживає "без­причинне весняне почуття радості й оновлення" [там са­мо; 502] й "остаточно, безперемінно" вирішує, що його (князя) життя не скінчене, а має буяти для нього самого й інших. І приклад цей далеко не поодинокий...

Не дивлячись на те, що творчість і Т.Гарді, й О.Генрі досить часто порівнюють із доробком інших митців (чого варті, скажімо, лише такі поширені колись "визначення" О.Генрі, як "американський Мопассан", "американський Кіплінг", "американський Чехов" [3; 4]), досвіду взаємного зіставлення художньої спад­щини аналізованих авторів немає. Природно, сто­сується це й названих ситуацій в "Останньому листку" та "В краю лісів". Проведене вперше таке порівняння сприяє глибшому розумінню цих творів (і конкретних психологічних ситуацій у них), а також уводить їх у пев­ний типологічний ряд, дозволяє по-новому поглянути на ці твори, зіставити своєрідність підходів митців до проблем людської психології, а отже, є актуальним і подібні розвідки — перспективними.


ІV. Джеймс Олдрідж. «Останній дюйм». Проблема батьків і дітей, любові й ненависті.

…Або все почнеться, або остаточно урветься…

Дж. Олдрідж

Проблеми складних людських стосунків, роздуми про суттєві сторони життя людини завжди привертали увагу відомого англійського письменника Джеймса Олдріджа. Герої творів письменника – люди сильного характеру та нелегкої долі, люблять, ненавидять, борються і перемагають.

Оповідання «Останній дюйм» є одним із шедеврів Дж.Олдріджа. У ньому письменник досить своєрідно порушує важливу проблему «батьків і дітей», любові  і ненависті, ставлення до якої буває різним. Цікаво, що кожне нове покоління по-своєму вирішує це питання. Багато людей вважають, що між батьками і дітьми неминучим є конфлікт, який навіть неможливо вирішити, оскільки сторони ніколи не можуть зрозуміти одна одну. А інші стверджують, що такої проблеми не існує взагалі, адже батьки і діти – це два покоління, що приходить на зміну одне одному. Батьки передають естафету життя дітям і йдуть з ними однією дорогою.

Автор говорить про батьків Деві, героя оповідання: «Всі великодушні поривання у них у сім’ї завжди закінчувались невдачею, їм обом давно бракувало почуття любові – черствій плаксивій матері і різкому нервовому батькові. У сім’ї усі були байдужими одне до одного. Їх взагалі важко було назвати сім’єю. Вони не розуміють одне одного.

Герої оповідання дуже самотні. І цей стан викликає у них депресію.

Самотній Бен у 43 роки припинив літати, втратив будь-яку надію знайти пристойну роботу. Від нього пішла дружина. Він залишився віч-на-віч зі своїми проблемами.

Мати Деві, Джоанна, що повернулася додому на Ліннен-стріт у місто Кембридж, штат Массачусетс, хоча й живе так, як вона бажає, навряд чи дуже щаслива. Її абсолютно не цікавить син.

Самотній Деві, якому було найважче, адже він ще дитина. А будь-яка дитина не може почуватися нормально без батьківського піклування, материнської любові, ласки, спокою в домі.

У житті не раз настають вирішальні хвилини і залишаються вирішальні дюйми…

Життя – це боротьба. Людина завжди має долати якісь труднощі, щоб дійти до поставленої мети. Труднощі загартовують характери, зближують людей.

Головне – не спасувати перед ними.


V. Редьярд Кіплінг. Уславлення сильної особистості, здатної за будь-яких умов і обставин залишатися Людиною, любити життя.

Треба прагнути бути людиною, незважаючи на всю жорстокість навколишнього світу.

      О.Генрі

Кіплінга ніхто й ніколи не назвав би красенем. Зросту він був невисокого, горбився, носив сильні окуляри. В обличчі його помітна була якась непропорційність, рухи були різкими, навіть недостатньо координованими. Усіх, з ким він був знайомий, Кіплінг полонив своїм надзвичайним розумом, прекрасним почуттям гумору, незвично глибоким голосом та здібностями оповідача. Окрім того, Кіплінг мав досить незалежний характер і ніколи в житті не хизувався своїми здібностями. У своїх віршах автор приходить до анафори. Одна з риторичних фігур; використовується для підсилення емоційно-смислової значимості окремих слів чи фраз. У вірші «Якщо…» слово «якщо» кожного разу посилює складність життєвих обставин, які має пройти ліричний герой.

У тексті широко використовується прийом антитези. Це зокрема втілюється у використанні контрастної лексики. Саме цей прийом дозволяє повно розкрити зміст вірша. У вірші переважають іменники і дієслова. Перші допомагають створити враження констатації факту, другі надають текстові динамізму.

Головна думка твору: Людиною може називатися лише той, хто в будь-яких ситуаціях прагне і вміє залишатись самим собою, любити, ненавидіти, йти своїм шляхом, не втрачати почуття гідності, робити добрі справи, не хизуючись цим.

«And-which is more – you’ll be a Man, my son!»

За такими моральними нормами, які викладено у вірші Р.Кіплінга жити дуже важко. Але прагнути треба.

Життя – це шанс. Скористайся ним.

Життя – це краса. Милуйся нею.

Життя – це мрія. Здійсни її.

Життя – це виклик. Прийми його.

Життя – це любов. Насолоджуйся нею.

Життя таке чудове. На загуби його.

 


VI. Дж.Д.Селінджер. Світ, що руйнує красу

«Життя існує і ми занурені в нього, ми не віддільні від нього. Ми є життя просто тому, що ми і є життя. Ми чуємо, думаємо, бачимо, відчуваємо запахи. Ми занурені в життя, і в цьому немає проблеми; життя тече своїм звичаєм. Нам не треба замислюватись, бо ми – саме життя, у нас не може бути до нього питань»

        З книги Шарлотти Йоко Бек «Дзен у любові та роботі»

Проблема сприйняття людиною дійсності, що її оточує, пошуку свого місця в сучасному їй світі завжди була однією з центральних у світовій літературі.

Краса душі, краса вчинків, краса помислів, прагнення до любові – от її підсвідоме життєве кредо. Душа людини  повстає проти фальші, непорядності.

Герой роману Селінджера «Над прірвою в житті» Холден Колфілд – людина з тонкою душевною організацією. Він яскравіше і повніше сприймає картину світу, глибше відчуває відтінки людських відносин, оцінюючи вчинки людей з позицій абсолютної краси. З величезною симпатією розповідає Холден про свою дачну подружку Джейн Галлахер. Для Холдена несумісні чистота і вульгарність, любов і ненависть, а чиєсь бажання їх поєднати викликає обурення в його душі.

 


VІI. Рей Бредбері. Любов як безумство

Поняття безумства посідає визначне місце у творчості мало не всіх постмодерних митців.

Персонажі Р.Бредбері не розкривають своєї сутності у присутності «сторонніх». Так, в оповідання «Пам’ятаєш Сашу?» («Remember Sasha» (1996)) подружжя Сполдінгів спілкується з їх ще не народженою дитиною о третій годині ночі, коли поряд немає сторонніх, які висловили б сумніви щодо їх здорового глузду, якщо були б поряд.

Божевілля героїв оповідання Рей Бредбері  ототожнює з любов’ю і сімейною злагодою: в їх шлюбі, де мірилом усіх речей була любов, а не тверда валюта, просто не могло бути по-іншому. «Ти не такий, як інші чоловіки, що цікавляться лише пивом та картами…» Чи багато у світі сімей, для яких все життя – гра? Автор передбачає існування диференціації лиш двома світами – світом сім’ї, характеристикою якого є любов як безумство, і світом «сторонніх», ознаками якого є нерозуміння, осудження, звинувачення у божевіллі.

Атрибутами світу сім’ї стають двокімнатна квартира, килим, побутова техніка, а також гра, медовий місяць, любов, близькість, дитина. Поняття «валюта», «пиво», «карти»представляють світ «чужих». Таким чином, аналіз лексики оповідання, яка розмежовує світ сім’ї та світ сторонніх, дає можливість уникнути надмірного суб’єктивізму і засвідчити переконаність Рея Бредбері у тому, що шлюб має бути закритим для чужинців заради збереження любові і злагоди у сім’ї.

Оповідання «Убити з любов’ю» (The Very Gentle murders (1996)) – про літніх чоловіка і дружину, які протягом твору намагаються отруїти один одного. Влаштовуючи засідки один одному, подружжя наражає на небезпеку служницю і численних відвідувачів. Більше того, у мізантропський задум входить гра у «безумне, перевірене часом кохання», аби ніхто не запідозрив старих у подвійному вбивстві. Подвійне самогубство, вирішили всі. Їх кохання було настільки сильне, що вони просто не зуміли залишити цей світ поодинці.

Почуття ненависті Рей Бредбері прирівнює з безумством, а вбивство розцінює як гру у ненависть – гру у безумство.

Існує певна залежність між героями оповідань Рея Бредбері. Адже вони вільні – здатні зробити чи сказати від свого імені, не питаючи дозволу.

Не дивно, що в основі творчості Рея Бредбері – теза автора про можливість знайти в собі сили любити і ненавидіти, оскільки символи і метафори, які наповнюють художній світ автора безумством – іншою реальністю, народжуються саме у внутрішньому світі письменника.

У оповіданні «Наприкінці дев’ятого року» («At the end of the ninth year» (1996)) символ «в кінці дев’ятого року» не тільки означає термін подружнього життя, але й інтерпретується як кризовий період, коли стосунки між чоловіком і жінкою потребують додаткових уваги і зусиль. Символ щастя передається за допомогою слів «maniacs on their honeymoons»: Я гадав, ти була щаслива зі мною!

Ще одним символом, що зустрічається у тексті, є сходи. Образ сходів несе глибокий психологічний і філософський зміст і в художній системі має неабияку смислову вагу. За допомогою символу сходів автор увиразнює мотив духовності любові. Через символ підняття по східцях передано духовний зміст, розвиток стосунків між чоловіком і жінкою. Як відомо, будинок витлумачується як символ сім’ї, любові, будівництва. Любов як будівництво та егоїзм як руйнування є провідними мотивами оповідання «Будинок» із збірки «Піжама для кота» («The cats pajamas» (2004)). В оповіданні подружжя в’їжджає у величезний, але старий та занедбаний будинок. Прибираючи численні кімнати, вкриті пилом і пліснявою, жінка відчуває хворобливу втому, яка її повинає знищувати. Одного дня Мегі навіть не має змоги піднятися з ліжка. Чоловікові нелегко прийняти рішення про продаж будинку, адже він – його давнішня мрія. Але для Уільяма дружина дорожче за мрії: «Я люблю Мегі! …Де завгодно жити було б добре, лише б Мегі була поряд».

Жінка вирішує не відмовлятися від будинку. Р.Бредбері наголошує, що річ не у ревнощах дружини й не у розмові її чоловіка з чужою жінкою, яка хоче купити будинок, а в її любові до чоловіка: «Секрет полягає не у Бесс та Уільямі, а у любові. Любов завжди дає наснагу у роботі… Любов завжди щось будує. Або зводить, або вмирає».

В оповіданні «Будинок» провідним мотивом виступає любов як будівництво. Будинок, ентузіазм у роботі, чиста люстра, сонце, інша епоха стають символами любові. Гвіздок, пил, бруд, хронічна втома символізують інший аспект любовних стосунків – виснажливу роботу, яка може привести до відмови від прибирання та будівництва.

Виникає загроза смерті любові.

У символі безкінечного будівництва й постійного піклування про будинок концентрується уявлення про сутність абсолютної любові.

Оповідання Р.Бредбері пронизані кордоцентризмом (від лат. cordis - серце). Центральним метафоричним поняттям розумування автора виступає пріоритетність у житті людини сердечно-духовного рівня. Саме таке сприйняття духовності як чинника, який представляє людське в людині, лежить в основі концепції пост-его.

Для Р.Бредбері говорити мовою символів – це розказувати одне, а натякати на зовсім інше – на щось важливіше, глибше. Вивчення символіки письменника перспективне й відкриває нові можливості для глибшого дослідження його творчості з метою визначення місця письменника у світовій літературі ХХ-ХХІ століття.


VІІI. Р.Бернс. Сила і велич поезії, його зв’язок з народом.

Had we never loved so kindly,

Had we never loved so blindly,

Never met or never parted

We had ne’er been broken-hearted.

Переклад М.Ю.Лермонтова:

 Если б мы не дети были,

 Если б слепо не любили,

 Не встречались, не прощались

 Мы с страданьем бы не знались.

Поета високо цінують. Його якості були ті самі, що більше за все потрібно для поета: серце, яке розположене і до любові, і до ненависті, але особливо до любові в широкому змісті цього слова, любові до жінки, до батьківщини, до природи. Це ми бачимо і в першому вірші збірника:

 Любов моя – алая, алая роза,

 В июньский расцетшая зной;

 Любов моя – нежная, нежная песня,

 Мелодии звук неземной.

Епітет «неземной» не має ніякої відповідності в оригіналі і дає зовсім іншу, чужу тональність Бернсу.

ІХ

 O, all ye Pow’rs who rule above!

 O THOU, whose very self art love!

 THOU know’st my words sincere!

 The life blood streaming thro’my heart,

 Or my more dear Immortal part

 Is not more fondly dear!

 Того, кто создал плоть и кровь,

 Того, кто есть сама любовь,

 В свидетели зову,

 Что эта радость мне милей.

 Всех благ земных, души моей,

 Всего, чем я живу.

В перекладі першої строфи йдеться: «Того, кто создал плоть и кровь», а у оригіналі «Той, хто править всім».

  My love she’s but a lassie yet.

 My love she’s but a lassie yet,

 My love she’s but a lassie yet;

 We’ll let her stand a year or two,

 She’ll no be half sae saucy yet. –

  I rue the day I sought her O

  I rue the day I sought her O,

  Wha gets her needs na say he’s woo’d,

  But he may say he’s bought her O. –

Переклад В.Федотовой

Любовь моя еще дитя,

Любовь моя еще дитя,

 Пусть подрастет, пусть расцветет,

 Приду к ней год-другой спустя,

 Зачем о ней я не забыл,

 Зачем о ней я не забыл?

 Тот, кто ей мил, не полонил,

 А попросту ее купил.

 

O happy love! Where love like this is found!

O heart-felt raptures! bliss beyond compare!

I’ve paced much this weary, mortal round,

And sage experience bids me this declare –

If Heaven a draught of heavenly pleasure spare,

One cordial in this melancholy Vale

 

Переклад Т.Щепкиной-Куперник

 Любовь! Всю жизнь ты озаряешь светом!

 Что радостней, чем сердца юный пыл…?

 Бродил я долго в скучном мире этом

 И наконец признаться должен был:

 Чтоб мир печальный не был так уныл

 Творец нам дал мир счастья быстротечный,

 Когда чета в разгаре юных сил

 Друг другу шепчет сказку страсти вечной…

 И сладкий аромат струит терновник млечный.

При читанні текстів ми помічаємо, що багато слів шотландського діалекту співпадають з англійським по формі, але різні по значенню.

Наприклад: famousgrand, fineзнаменитий, великий, чудовий; lunch – large slice, thick piece – ланч, великий шматок, товстий кусок; play – joy, pleasure – гра, радість, задоволення.

Якщо значення утворених по конверсії слів різняться тільки основним словоутворюваним значенням різних частин мови, в словнику та словникових статтях не має вказівки. Якщо при словотворенні додаються нові значення, то вказується частина мови і значення деривата. Дієслова подаються, як правило, в формі інфінітива. Якщо в тексті зустрічається і форма минулого часу чи дієприслівники ІІ неправильного дієслова, то ми можемо зустріти їх в тій же словниковій статті.

Слова і словосполучення виділені напівжирним шрифтом (на шотландському діалекті), англійські еквіваленти і дефініції  на англійській мові – звичайним шрифтом.

Близькі значення багатомовного слова в перекладі відділяються одне від одного комою, далекі по значенню крапкою з комою; які не співпадають по значенню мають цифри 1, 2 і т.д. Омоніми подаються в різних словникових статтях.

В словникових статтях частково використовуються дефініції самого Бернса.

Завдяки перекладам Маршака, Бернс ввійшов в нашу культуру. Багато його пісень покладені на музику нашими композиторами. По своїй внутрішній близькості Маршак як поет відрізняється від Бернса. Те, що у Бернса відображено туманно, Маршак передає образи та емоції поета ясно, «облагораживает» грубість Бернса.

Н.І.Утіна підкреслювала, що глибока правдива та задушевна поезія Бернса виростала із повсякденного неприкрашеного народного життя. У перекладі Михайлової О.Н. важко впізнати Бернса:

«…Только в сердце печаль,

  И кого-то мне жаль,

  Кто сюда не вернется весною…»

Михайлова скорочувала вірші Бернса, змінювала їх метричну форму.

«Після імені незабутнього Шекспіра можна поставити ім’я Бернса, як поета найбільш обдарованого природою, який має блискучу уяву, який передає всі почуття людини: любов, ненависть, мужність, гумор, добро та зло».

Auld lang syne

Should auld acquaintance be forgot

And never brought to mind?

Should auld acquaintance be forgot,

And auld lang syne!

Chorus

For auld lang syne, my jo,

For auld lang syne,

We'll tak a cup o' kindness yet

For auld lang syne.

And surely ye'll be your pint stowp!

And surely I'll be mine!

And we'll tak a cup o' kindness yet,

For auld lang syne. For auld,&c.

We twa hae run about the braes,

And pou'd the gowans fine;

But we've wander'd mony a weary fitt,

Sin auld lang syne. For auld, &c.

We twa hae paidl'd in the burn,

Frae morning sun till dine;

Старая дружба

Забыть ли старую любовь

И не грустить о ней?

Забыть ли старую любовь

И дружбу прежних дней?

За дружбу старую —

До дна!

За счастье прежних дней!

С тобой мы выпьем, старина,

За счастье прежних дней.
Побольше кружки приготовь 

И доверху налей.

Мы пьем за старую любовь,

За дружбу прежних дней.

За дружбу старую —

До дна!

За счастье юных дней!

По кружке старого вина —

За счастье юных дней.

С тобой топтали мы вдвоем

Траву родных полей,

Но не один крутой подъем

Мы взяли с юных дней.

Переплывали мы не раз

С тобой через ручей.

My Tochers the Jewel

О meikle thinks my Luve o' my beauty,

And meikle thinks my Luve o' my kin;

But little thinks my Luve, I ken brawlie,

My tocher's the jewel has charms for him.

It's a' for the apple he'll nourish the tree;

It's a' for the hiney he'll cherish the bee;

My laddie's sae meikle in love wi' the siller,

He canna hae luve to spare for me.

Your proffer o' luve's an airle-penny,

My tocher's.the bargain ye wad buy;

But an ye be crafty, І am cunnin,

Sae ye wi' anither your fortune maun try.

Ye're like to the timmer o' yon rotten wood,

Ye're like to the bark o' yon rotten tree,

Ye'll slip frae me like a knotless thread,

And ye'll crack your credit wi' mae nor me.

Дружок мой пленен моим взором и станом,

Ему полюбились мой дом и родня.

Но, кажется, больше прельщен он приданым

И любит червонцы нежней, чем меня.

За яблочко яблоню любит мой милый,

Пчелу свою любит за будущий мед.

И так серебро его душу пленило,

Что в сердце местечка он мне не найдет.

Ему дорога не жена, а приплата.  

Любовь для него — не любовь, а базар.

Хитер он, — и я уж не так простовата:

Пускай он попроще присмотрит товар!

Побегов не жди от прогнившего корня,

Зеленых ветвей — от сухого ствола.

Такая любовь ускользает проворней,

Чем тонкая, скользкая нить без узла!

IХ. Emily Bronte. Wuthering heights. Історія нещасливого кохання в новелі письменниці.

 

Письменниця показує нам напружений момент справжнього пориву серця закоханого Хечкліффа. Ми бачимо справжні коливання душі. І коли він розмовляє з дівчиною Еллен, він показує свою давно палаючу любов до красуні Кетрін. Еллен переконує чоловіка забути про дівчину, але почуття сильніші за розум. Він переконаний, що ніхто не зможе кохати Кетрін більше, ніж він сам. Він благає Еллен допомогти йому побачити кохану. І для нього є великим подарунком побачити її тонкий стан і блакитні очі. Він не збирається боротися з Лінтоном, його суперником. Закоханий Хечкліфф лише хоче побачити ідеал свого кохання.

Наступний напружений момент спостерігаємо, коли Кетрін дала шанс Хечкліффу побачити її востаннє і почути останнє «прощавай». Остання зустріч була наче перша.

Протягом усієї історії я спостерігаю нещасливе кохання Кетрін і Хечкліффа. Дуже багато перешкод з’являлося на їхньому шляху. І все закінчилося трагічно. Кохання померло із Хечкліффом. Він забрав із собою вірне кохання Кетрін і її світлу душу.

 


Висновки

Любов – це свято поезії, прози. Справжній митець – завжди максималіст у прагненні мистецької довершеності своїх творів. Ми навели чимало прикладів, які засвідчували надзвичайну вимогливість письменників до результатів своєї праці. Кожне художнє вирішення потребує вибору одного, найбільш оптимального варіанта з багатьох можливих. Це стосується усіх виражальних літературних засобів – мовних, сюжетних, композиційних, ритмомелодійних.

Прагнення віднайти оптимальний варіант кожного художнього вирішення характеризує міру талановитості автора.

Саме окреслені підходи характерні для проникливо-натхненних творів Шекспіра, кожне слово якого стало справжньою літературно-мистецькою подією не лише регіонального, а й всесвітнього значення.

«Хто ти?» - це питання стоїть перед багатьма письменниками.

«Запитають – як перейти життя?

Скажіть – як по струні безодню:

Красиво, бережно, блискавично»

Афоризм Сходу

У кожного письменника ми чогось навчились: любити один одного, любити життя, творити добро, нести людям тепло.

Як писав Бредбері: «Кому ці мої записи, роздуми? Хто їх прочитає? Я беззастережливо прийняв у моє серце все, що хотів – і добре, і зле, бо знав, що лише у нещадної битви протилежностей може народитися щось міцне, прекрасне й цінне, як самоцвіт з неймовірного тиску й пекельних температур». У клекоті життя мало хто задумується, а що означає поняття: жити? Звичайно, багато людей посміються над таким запитанням. Жити – значить працювати, дихати, рухатись, їсти… Ми збагнули, що людина – бездонна можливість творення і мрії, прагнення й осягнення, любові і ненависті, добра і зла.

Чим цікаві твори, які зображують любов, ненависть, добро, зло? Це і пейзажні замальовки у творах О.Генрі, символи квітів, екскурси у минуле, опис дощу, ранку, останній листок плюща, холодний подих осені.

Чи вдалося нам побачити суть людини під багатьма масками:

сенс людського буття;

смерть і життя;

вічне і тлінне;

чистота і вірність почуттів;

проблема батьків і дітей;

проблема матеріального і духовного;

дружба і зрада – і все це заради одного – любити життя, коханого, кохану жінку, природу, батьківщину.

Ми впевнилися у перемозі любові, добра над ненавистю, злом. Життя на те й дано нам, щоб не існувати, а горіти, випромінюючи світло.

Загибель культури і цивілізації є наслідком того, що люди втратили здатність любити, відчувати прекрасне, бути добрішими один до одного. Любов, прекрасне, добре, душевна краса – ось що здатне творити справжню людину.

Рей Бредбері закінчує новелу «Футурія» описом ранку. Це символ світлого, чистого, прекрасного, як ранок, майбутнього. Рей переніс події твору у майбутнє і передбачив жахливу катастрофу, до якої може дійти людство, втративши почуття прекрасного, красу, духовність.

Краса врятує світ.

Краса → Людина → Світ

Рей Бредбері застерігає людей від жахливого майбутнього. Це оповідання-застереження. Він передбачає катастрофу, до якої може призвести бездуховність.

Ми ознайомились з невеликим за обсягом твором, але дуже важливим через ту проблему, яку порушив автор – бездуховного суспільства, де люди, втративши почуття прекрасного, залишили тільки ненависть до всього і таким чином знищують самі себе.

Відданість. Що це за почуття? Від якого слова утворене слово відданість? (Віддавати) Що значить бути відданим? (Віддавати свою любов, сили, час, здоров’я…) Який зв’язок мають такі поняття як відданість і відповідальність? (Ти готовий віддати життя за тих, кому відданий). Ці та інші проблеми вирішують О.Генрі, Кіплінг, Бредбері, Шекспір, Бернс. Їх герої ладні піти у «вогонь і воду за своїх благодійників». Вони відчувають величезну відповідальність за життя тих, кого люблять і кому безмежно вдячні.


Список використаної літератури

  1. Генрі О. Останній листок. Оповідання: Пер.з англ. – К.: Молодь, 1983. – с. 106-113.
  2. Зверев А. [Послесловие к роману Д.Бернса «История мира в 10 ½ главах»]//. Иностранная литерат. – 1994. - №1. – с.230.
  3. Фрумкина С. История, увиденная Барнсом // Иностранная література. – 2002. - №7. – с.276.
  4. Жлуктенко Н. Інтелектуальна проза Джона Фаулза // Літ-ра Англії. ХХ століття: Навч.посібник / К.О.Шахова та ін.; за ред. К.О.Шахової. – К.: Либідь, 1993. – с. 319-349.
  5. Бредбері Р. В мгновенье ока: Роман. – М.: Ексмо; Спб.: Домино, 2004. – 320с.
  6. Bradbury R. Once More, Legato. – http://www.raybradbury.ru/cgi-bin/story.cgiid=202=online. – 2001-2003. – 4p.
  7. Bradbury R. At the end of the ninth year. – http://www.raybradbury.ru/cgi-bin/story.  – 2001-2003. – p. 4-5.
  8. Bradbury R. The Cat’s Pajamas: Stories. – New York: Harper Collins Publishers, 2004. – p.234.
  9. Гарди Т. В краю лесов // Гарди Т. Избранные произве­дения. В 3 т. Т.2: В краю лесов; Тэсс из рода д'Эрбервиллей. Чистая женщина, правдиво изображенная: Романы: Пер. с англ. — М.'. Худож. лит., 1989. — 5—292.
  10. Левидова И.М. О.Генри и его новелла. — М.: Худож. лит., 1973.— 253 с.
  11. Волощук Є.В. Цей тернистий шлях до людяності. // Всесв.літ.в сер. навч. закл. Укр. - 2001. - №10. – с.45-49.
  12. Гречко П. Философия постмодернизма. http://www.humanities. edu.ru /db/msg/8592.
  13. http:/ariom.ru/wiki/NFS – Нов.философский словарь.
  14. Gameson F. Postmodernism or the cultural logic of late capitalism.//New Left Rew. – L., 1984. - №146. – р. 62-87.
  15. Аникст А.А. Трагедия Шекспира «Гамлет». – М.: Просвещение, 1986. – с.58.
  16. Шекспир В. Гамлет, принц датский. / З англ.пер. Л.Гребінка. – К.: «Основа», - 2003. – 191с.
  17. Акунин Б.Гамлет. Версия // Новый мир. – 2002. - №6. – с.88.
  18. Shakespeare W. Tragedies. – L., 1993. – Vol.1. – p. 140.
  19. Шекспир У. Гамлет. Избранные переводы: [сборник] / сост.А.Н.Горбунов. – М.: Радуга, 1985. – с.326.
  20. Аникст А.А. Трагедия Шекспира «Гамлет». – М.: Просвещение, 1986. – с.11-12, - с.216.
  21. Васильев С. Жизнь после смерти // Столичные новости. – 2002 //http.://www.cn.com.ua/№215/culture/theatre/html.
  22. Хоменко Н. Что тебе снится, Гамлет-покойник // Сегодня. – 2002. – 01 липня. - №1190/http://today.viaduk.net.
  23. Гранцева Н. Шекспир и передел собственности // Нева. - №4. – 2005. – с.206-226.
  24. Сэлинджер Дж.Д. Над пропастью во ржи: Роман. Рассказы. / Предисловие А.М.Гаврилюк. – Львов: Вища школа, 1987.
  25. Біографічний вказівник. Письменники зарубіжних країн. Ю.Г.О’Ніл. – М.: Книга, 1982.

 


Додаток А  

In  honour of the English poet

A play of Shakespeare

SCENE I

A window at the foreground of the stage to the right, a table, a chair. Lady enters the room. Shakespeare follows her.

Lady: Oh, William, you are such a bore! You know not a single court rumour; you have no idea of the latest French trends in the stocking suspender's design! Fie! I keep asking myself, why do I still let you into my house?

Shakespeare: I have ventured to come today because I have a present for you, my dear.

Lady: A present? You are a poor theatre director what can you give me?

Shakespeare: This is my love and your beauty that people will be singing of through hundreds of years. My present will make you immortal!

Lady: Immortal? What is it?

Shakespeare: A sonnet (gives the script to Lady).

Lady (breaking the seal, unfolding the paper): Oh, dear! That's ridiculous! A piece of paper, nothing more. Pah! Do you happen to know Mr Paddy? He has presented Mrs Paddy with an emerald necklace!!! Gold and precious stones that's what I would call immortal.

Shakespeare: Gold and precious stones can satisfy our vanity, but they deprave our souls, they can cause jealousy and make us haughty to friends. The joy and pleasure that gold and diamonds give perish as soon as their owner dies or even long before that. While poems are imperishable. Imagine a diligent pupil bent over the lines in your honour, bringing your beauty to life...

Lady: That's impossible! Well, let me read your son­net first.

My mistress' eyes are nothing like the sun; -   Coral is far more red han her lips' red...

Oh, God! What impudence! What a lout!

(Throws the paper out of the window and, offended, with her chin up, walks away. Shakespeare in sorrow leaves the room too. Scholar, strolling along "the street" — e.g. beneath the stage picks up the script, reads the sonnet to himself.)

Scholar (with admiration): What a masterpiece: sincere and geniusly harmonious! Shakespeare! People in England, Moskovia or China will read your works to study their souls, reflected in them like in the mirror.

 


A MIDSUMMER NIGHT'S DREAM

Almost after William Shakespeare

Oberon: What have you done?

You have mistaken quite,

And laid the love-juice on some true-love's sight.

About the wood go swifter than the wind,

And Helena and Hermia thou find and bring them here.

Puck: I go, I go; look, how I go.

(Leaves and returns with the lovers.)

Captain of our fairy land, Hermia is here at hand,

And the youth, mistook by me, pleading for a lover's fee.

Shall we their fond pageant see?

Lord, what fools these mortals be!

Oberon: Stand aside: the noise they make

Will cause Demetrius to wake.

(Enter Lysander and Helena)

Helena: You do advance your cunning more and more.

These vows are Hermia's: will you give her over?

Lysander: I had no judgment when to her I swore.

Helena: For none, in my mind, now you give her over.

Lysander: Demetrius loves her, and he loves not you.

Demetrius (awakening): O, Helen, goddess, nymph, perfect, divine!

Oh, what, my love, shall I compare thine eyes?

Lysander: Stay, gentle Helena, hear my excuse:

My love, my life, my soul, fair Helena!

Helena: O, excellent!

Hermia (enters): Do not scorn her so! Lysander!

Am I not Hermia? Are you not Lysander?

Why, then you left me? In earnest, shall I say?

Lysander: Aye, by my life!

And never did desire to see thee more.

Therefore be out of hope, of question, of doubt;

Be certain, nothing truer; it's no jest

That I do hate thee, and love Helena.

Hermia: O, me! You juggler! You canker-blossom!

You thief of love! What, have you come by night

And stolen my lover's heart from him?

Helena: Good Hermia, do not be so bitter with me.

I love Demetrius and told him

About your plan to run into the wood.

He followed you, for love I followed him.

Hermia: Why have you gone?

Who is it that hinders you?

Helena: A foolish heart that I leave here behind.

Hermia: What, with Lysander?

Helena: With Demetrius.

 
      Додаток Б

O’Henry. The last leaf

P a r t   II

Sue looked out of the window, but she could see nothing there to count. She could see only the dirty yard and the grey wall of the neighbouring house, with an old vine against it. There were only a few leaves on the vine now, and they were yellow and brown.

"What are you counting, Johnsy, dear?" Sue asked.

"Six," Johnsy said. "Three days ago, there were almost a hundred; it made me tired to count them all. But now it's easy. There goes another one. There are only five left now."

"Five what, dear? Tell me!"

"Leaves. On that vine. When the last leaf falls, I must go too."

In the same house there lived an old artist, Behrman by name. He was not a good artist. Sometimes he sold his paintings, but he never had any money. In the whole world he loved only two people, Johnsy and Sue, and he thought he had to take care of them. He thought that some day he would paint a masterpiece and they all would go away.

Sue told him about Johnsy. "She is seri­ously ill, her head is full of strange ideas. She counts the leaves on that old vine, and she thinks that when the last leaf falls, she will go too."

Johnsy was sleeping when Sue came into the room with Behrman. They went up to the window and looked out. For five minutes Behrman looked at the vine. Then they looked at each other for a moment without saying a word and Behrman went out of the room.

 

Part  ІІІ

During the night, a cold rain was falling, mixed with snow, and a strong wind was blowing. Sue did not sleep all night. In the morning Johnsy saw against the wall only one leaf left on the vine.

"It is the last," Johnsy said. "I heard the wind all the night, I can't understand why it didn't fall. It will fall today, and I'll die at the same time."

"Oh, Johnsy," Sue said, "think of me! What will I do without you?" But Johnsy did not answer. Slowly the day passed. Every minute seemed to last for an hour. At the end of the day, the north wind came again, and it brought a cold autumn rain. It rained all night, and in the morning, the two girls looked out of the window together.

The leaf was still there.

For a long time Johnsy lay quiet. Then she said, "I heard the wind howling during the Whole night. Something has made that last leaf stay there to show me how bad -I was. That last leaf has taught me to fight for my life. You may bring me a little broth and later I'll drink a cup of milk." An hour later, she said, "Sue, I'd like to paint a picture."

The next day the doctor said to Sue, "Johnsy's life is out of danger now. You have won. Give her proper food and let her rest, and she will be all right."

A few days later Sue came up to Johnsy's bed and sat down. "I have something to tell you, dear," she said. "Mr. Behrman died of pneumonia in the hospital today. They found some brushes lying here and there and some green and yellow paints in his room. His shoes and clothing were wet through. Do you see that leaf against the wall? It isn't on the vine. Behrman painted it on the wall behind the vine. He painted it on that terrible night, when the last leaf fell. It is Behrman's masterpiece."

 


O’Henry and his works about love

 

 

 

friendship

help

sacrifice     mercy

    support            quarrels

      understanding               compassion   happiness

       devotion         shared opinion

  
    Додаток В  

The Last Inch

Ben was forty-three His wife went back to the US A. and led (he life she liked He was to Join her before the summer but he knew he could never get another flying Job at his age not only in the U.S.A. but even in Canada. So Ben had to work as a pilot in Egypt.

He had a boy. His boy, Davy, was ten years old. At ten Davy already understood that his mother had no interest in him, and that his father was a stranger who couldn't talk to him and was too sharp with him when they were together, and they were seldom together.

Ben had the boy with him in the plane when they were over the Red Sea coast

Once Ben showed the boy how to fly a plane. Davy understood everything well enough, but when his father corrected his mistakes loudly in the training plane, the boy began to cry.

" Don't cry!" Ben told him now " There is no need to cry. Get your head up, Davy! Gel it up!"

Davy kepi his head down, and Ben was all the more sorry that Davy was with him. He watched the Red Sea coast, this line a thousand miles long that divided the deserts from the green seas, h was lifeless and dead.

"Look attentively", he told Davy, "if you want to see how to put the plane down "

He knew how sham his own voice could be' but it surprised him that he hardly knew how else to speak to the boy.


Додаток Г  

Song

I

From thee, ELIZA, I must go,

And from my native shore:

The cruel fates between us throw

A boundless ocean's roar;

But boundless oceans, roaring wide,

Between my Love and me,

They never, never can divide

My heart and soul from thee.

II

Farewell, farewell, ELIZA dear,

The maid that I adore!

A boding voice is in mine ear,

We part to meet no more!

But the latest throb that leaves my heart,

While Death stands victor by,

That throb, ELIZA, is thy part,

And thine that latest sigh!

 

Перед разлукой

Прощусь, Элиза, я с тобой

Для дальних, чуждых стран.

Мою судьбу с твоей судьбой

Разделит океан.

Пусть нам в разлуке до конца

Томиться суждено, —

Не разлучаются сердца,

Что спаяны в одно!

Оставлю я в родной стране

Тебя, мой лучший клад.

И тайный голос шепчет мне:

Я не вернусь назад.

Последнее пожатье рук

Я унесу с собой.

Тебе — последний сердца стук

И вздох последний мой.

Перевод С. Маршака.

 

ІХ

О, all ye Pow'rs who rule above!

О THOU, whose very self art love!

THOU know'st my words sincere!

The life blood streaming thro' my heart,

Or my more dear Immortal part,

Is not more fondly dear!

When heart-corroding care and grief

Deprive my soul of rest,

Her dear idea brings relief,

And solace to my breast.

   THOU BEING, Allseeing,

      О hear my fervent pray’r!

Still take her, and make her,

THY most peculiar care!

IX  

Того, кто создал плоть и кровь,

Того, кто есть сама любовь,

В свидетели зову,

Что эта радость мне милей

Всех благ земных, души моей,

Всего, чем я живу.

Когда тревоги терпкий яд

Мою сжигают грудь,

Довольно вспомнить милый взгляд,

Чтоб силы мне вернуть.

В несчастье,

В ненастье

       И в солнечные дни

 Ее ты

 Заботой

       Своею осени!

 

X

All hail! ye tender feelings dear!

The smile of love, the friendly tear,

The sympathetic glow!

Long since, this world's thorny ways

Had number'd out my weary days,

Had it not been for you!

Fate still has blest me with a friend,

In ev'ry care and ill;

And oft a more endearing band,

A tye more tender still.

It lightens, it brightens,

The tenebrific scene,

To meet with, and greet with,

MY DAVIE or my JEAN!

Х

Моя награда из наград —

Слеза любви, участья взгляд,

Улыбка добрых глаз!

Давно бы где-нибудь в пути

Я свой конец успел найти,

Не будь на свете вас.

Делю я с другом юных дней

Невзгод тяжелый груз.

Но узы есть еще нежней,

Чем дружеский союз.

Милее,

Светлее

Теперь мне этот свет,

Где ты, моя

Любимая,

И Дэви, друг-поэт.

 

 My love she's but a lassie yet

My love she's but a lassie yet,

My love she's but a lassie yet;

We'll let her stand a year or twa,

She'll no be half sae saucy yet.

I rue the day I sought her O,

I rue the day I sought her O,

Wha gets her needs na say he's woo'd,

But he may say he's bought her O.

Come draw a drap o' the best o't yet,

Come draw a drap o' the best o't yet:

Gae seek for Pleasure whare ye will,

But here I never misst it yet.

We're a' dry wi' drinking o't,

We're a' dry wi' drinking o't:

The minister kisst the fidler's wife,

He could na preach for thinkin o't.

 

Любовь моя еще дитя

Любовь моя еще дитя,

Любовь моя еще дитя,

Пусть подрастет, пусть расцветет,

Приду к ней год-другой спустя.

Зачем о ней я не забыл,

Зачем о ней я не забыл?

Тот, кто ей мил, не полонил,

А попросту ее купил.

Еще стаканчик нацеди,

Еще стаканчик нацеди;

Иди у тех ищи утех,

А здесь утешиться не жди.

Не лучше ль выпить сгоряча,

Не лучше ль выпить сгоряча?

Всю святость враз наш поп растряс,

Обняв подружку скрипача.

Перевод В. Федотова.

 


     Додаток Д

 

Wuthering heights

Ellen went in without knocking, the house.which had been such a cheerful place in the old master's day, looked dusty and neglected. Hindley was not there. Heathcliff sat at a table, turning over some papers, he rose when Ellen appeared, asked how she did, and offered her a chair. She thought that he had never looked better. A stranger would certainly have taken him for a born gentelman and his wife for a thorough little slattern. She, too, looked neglected. Her pretty face was wan and listless, her hair uncurled, her dress shabby. She came forward eagerly to greet Ellen, holding out one hand to take the expected letter. Ellen shook her head sadly. If you have anything for my wife, Ellen, then give it to her,'-said Heathcliff. We have no secrets between us. I have nothing, Ellen replied. My master sends his love, ma'am, but thinks it as well if you did not meet him. Isabella's lips quivered slightly, and she went back to her seat in the window. Heathcliff began asking queswtions about Cathy. Why don't you leave her alone? said Ellen. She's almost over her illness, and she's forgotten you. Heathcliff laughted. Forgotten me! he said. For every thought she spends on Linton, she spends a thousand on me! If he loved her with all the power of his puny little heart, he couldn't love so much in eighty years as I could in a day. And Cathy's heart is as deep as mine. We're the same, she and I. She thinks no more of him than of her dog or her house. Ellen you've got to help me to see Catherine. I swear that I mean to harm. I shan't fight with Linton. I only want to see her.

doc
Додано
27 червня 2018
Переглядів
264
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку