Мультимедійна презентація для учнів 10 класу на тему "Одеські поети про Т.Шевченка"

Образ Т. Шевченка в поезіяхпоетів Одещини. Виконавець – викладач української мови та літератури, викладач-методист Плютенко Людмила Василівна. ДНЗ «Одеський професійний ліцей морського транспорту»

«Я не можу назвати імені жодного українського поета, який би не відчував на своєму чолі дотику гарячої долоні Тараса Григоровича» М. Рильський

Україна — унікальна країна, а українці — унікальний народ, бо створив свого великого та непідсудного митця — Т. Шевченка. Україна — це Шевченко, Шевченко — це Україна. Ця людина із сироти-кріпака перетворилася на високоосвічену людину, яка закінчила один з найелітарніших вузів імперії, багато років провела в колі столичної еліти, а після здобуття звання академіка потрапила до вищої аристократії. Людина, яка викликає щире захоплення. Здавалося б, роки й віки віддаляють поета від нас, а він щодня стає дедалі ближчим, дорожчим, зрозумілішим, а головне — кожен у ньому має потребу. До нього так часто звертаються поети багатьох поколінь, різних країн, звернулися до Тараса і поети Одещини.

Людмила Олександрівна Красицька — праправнучка Великого Кобзаря. Мешкає в Києві. Президент Всеукраїнського культурно-наукового фонду Тараса Шевченка. Людмила Красицька — талановита поетеса, авторка двох поетичних книг «Причастя» та «Листопад тисячоліть»У спадщину від прадіда мого. Ні слави, ні вигод мені не треба... Благаю в Бога лише одного —Малий куточок зоряного неба. Його душіНад прірвою життя,Аби й свої шляхи здолать без каяття.

Молитва до Тарасового слова. Канів. Чернеча гора Лунай-брини, святеє слово, На цьому місці, на святому, Над Україною злітай — Дітей Тарасових шукай. Шукай-знайди в терновім полі. Прости їмїхнє безголов'я. Пробач їм розбрат, манівці,Пиху, зневіру, гаманці,Великих зрад великі муки. Не дай їм впасти до розпуки, Ти відігрій їх та зведи З колінІ знову поведи «У люде», Як колись бувало. Благослови на добру славу, На злагоду, на вірність, злуку. Тверду пророчу дай їм руку І від лукавого спаси. Навчи любити Україну,Як Він любив —Аж до загину... Спаси,Помилуй,Воскреси.

Безцінна спадщина Шевченка давно вже стала джерелом натхнення для багатьох поколінь митців слова.1943 рік. Велика Вітчизняна війна. У ці грізні, вирішальні роки для України, Європи Євген Бандуренко звертається до Т. Шевченка, написавши поезію «Якими буть пісням». 1919 – 1972 Український поет, письменник, сатирик. ОдеситЄвген Бандуренко

Якими буть пісням. Крізь дощ і темінь в партизанський гай Бреде співець по чебрецевім полю, А серце сповнене гіркого болю — Плюндрують гітлерівці рідний край.Іде на бій він за Вітчизни долю. О рідна земле, сили йому дай! Якими буть пісням його, порай,Щоб кликали боротися за волю.І крізь віки в раптовій тишиніТарасів голос проказав співцеві: Хай будуть повсякчас твої пісніП'янкі, як зела в полі чебрецеві, Як струни кобзи — голосні, гучні, І грізні й гострі, як мечі крицеві.1943

Поет і суспільство. Вічна тема. Т. Шевченко в цій поезії вчить співця, яким має бути слово у грізні дні змагання з ворогом. Але у серці поета має жити не тільки ненависть, а й любов до життя, яке треба відстояти в бою. До геніальної постаті Кобзаря не раз звертався Володимир Гетьман. Володимир Петрович Гетьман (1921-2003)Родом із с. Маяки на ОдещиніВідвідавши Мангишлак (тепер Шевченко) В. Гетьман посадив там вербу на честь перебування Кобзаря в цім краю.

Володимир Гетьман. Якщо і судилось боротися, нехай нас чекає вогненне, Освячене пошуком творчості життя в непідробній красі. Щороку, дев'ятого березня, забудьмо брудне та буденне,Наповнимось величчю, подивом, урочими станемо всі. У друга, товариша вірного, ми знову і знову повірим; Соратнику ми побажаємо пізнати всесилля весни. Щороку, дев'ятого березня, самі ми себе перевірим — Чи варті торкатися Кобзи, народної тої струни?

Для наших сучасників ім'я Шевченка стоїть в одному ряду з іменами багатьох поетів-борців, людей трагічної й героїчної долі. Так Мурат Базоєв, казах за національністю, що багато років живе в Одесі й пише російською мовою, згадує Тарасове ім'я поруч з іменами Пушкіна, Лєрмонтова, Гарсія Лорки. В 60-е годы прошлого века Мурат Михайлович Базоев работал в управлении ЧМП, был первым помощником капитана на судах дальнего плавания.

Мурат Базоев. Поэт. Кровь Пушкина течет на белый снег, На грудь Машука Лермонтов упал, Гренада погасила в окнах свет — Палач Гарсию в землю закопал. И стон Тараса в Каспия прибое, И в криках птиц, и в плаче кобзарей. Страданье за народ — поэта доля, Поэта жизнь, как сполохи в заре. О сколько раз смолчали вы, народы, Когда на плахе корчились поэты, Воспевшие отвагу и свободу, Любовь и честь и росные рассветы. Пусть каждый в мире, наконец, поймет; Поэт всегда в ответе за народ, Но и народ в ответе за поэта.

Імена Пушкіна й Шевченка, їхні долі йдуть поруч у вірші Олекси Різниченка «Два поети»

Два поети. Пушкіна — в Одесу,В Петербург — Тараса. Виривали з коренем — Без наркозу —їх. Серця пересадка — Ще тоді! — вдалася: Серце прижилося До країв чужих. Бо поет — це серце. Роду і народу,Коренем вкорінений У єство його. Всепланетне сонце живить його крону. На півнеба сяєвічний той вогонь,радощі і болі всіх народів світу кидали поетів на земну орбіту. Ген ізнов тужавіє Між зірками траса... Пушкіна — в Молдавію, В Оренбург — Тараса.

А мене схвилював, викликав в мені бурю почуттів, образу за нас, нащадків Тараса, вірш Миколи Палієнка «Послання з Чернечої гори». В епіграфі красномовно говориться, чому? Влітку 1992 р. якісь нелюди спалили батьківську хату Т. Г. Шевченка

Послання з Чернечої гори. Влітку 1992 р. якісь нелюди спалили батьківську хату Т. Г. Шевченка. Чиясь задимілася хата,З Чернечої видно гори: Пала серед ночі багаття —То ж батьківська хата горить!Та чим же вона завинила, Мозолила очі кому, Кріпацька хатина зсивіла, Ізліплена з глини і мук?То що ж ви, безрідні онуки, Замало жилося в димах? І як вам не скорчило руки?Немає на вас гайдамак... Пасуть на тім світі ягнята, Трави наросло від століть. …Горить моя батьківська хата І попіл на мене летить. Світає... Дідів уже будять,У небі нема ні зорі. Зійшлося там люду та люду, Нехай би прийшли й кобзарі. Нехай би на спомин заграли, Насипали вузлик золи. Не раз і Вкраїна згорала,Та діти у неї росли. Одні головешки, череп'я,А я ж сподівавсь на добро. Можливо, і краще, Чернечо, Що хату не звів над Дніпром.

Дякуймо доліІ казарми уральські,Де солдатом служив,І пустелі аральські — Все пройшов. Пережив. Переміг! Не загинув... Геніальним пером Оспівав Україну Із широким Дніпром. Пам'ятав звідки родом, Не забув чий він син. Нашу мову народну Він у серці носив.І збагачував словом, Захищав від хули... Ми Тарасову мову Попри все зберегли. Тож подякуймо долі,  Що сьогодні у нас Є країна і воля,І наш світоч — Тарас!Віктор Дзюба

Завжди живий Шевченко в пам'яті народній, у численних віршах, книгах, які поети-одесити присвячують великому Кобзареві. Це не просто данина пошани до великого Кобзаря. Постійно звертаючись до його поезій, ми черпаємо з них невгасиму любов до своєї мови, свого народу, до рідної землі. Розповідаючи нам про великого сина України, одеські поети вчать самовіддано служити українському народові виборювати правду, ненавидіти несправедливість, вони виховують в нас патріотизм, особливо необхідний сьогодні, в дні боротьби за утвердження тієї України, яка буде вже для нас нашою землею, на якій українець почуватиме себе вільним і щасливим громадянином, хазяїном своєї Вітчизни.