Сценарій "Тарасова доля – то правда жива"

Тарасова доля  – то правда жива

Мета. Ознайомити з життєписом великого сина українського народу               Т. Г. Шевченка. Вчити дітей добирати необхідний матеріал з літератури. Працювати над розвитком їх активного мовлення – виробляти в учнів уміння зв'язно висловлювати свої думки. Розвивати їх акторські здібності в декламуванні віршів. Продемонструвати красу і чарівність Шевченкового слова. Виховувати любов і повагу до спадщини, яку залишив поет.

Оформлення. Святково прибрана світлиця. Портрет Тараса Шевченка, рушники, серветки. Фотовиставка про життя і творчість Кобзаря. Виставка його творів, ілюстрації. Хлопчики і дівчата у вишитих сорочках і блузках.

Хід  свята

Ведучий.Бачите, діти, вже весна.

                   Що означає для вас вона?

Учень. Весна – це гомін струмочків.

                Весна – це птахів приліт.

                Весна – це природи первоцвіт.

Ведучий.А чи знаєте ви, що весна справедливо належить Тарасові Шевченку?

Учениця. Знаємо! Навесні наш Кобзар народився в убогій хатиночці малій.

Ведучий.Вже багато літ минуло відтоді, а пісня про ту хатиночку із садочком і нині вічністю живе.

Ведучий.Діти, вже більше 200 літ ми з Кобзарем. Немає вже давнославного Тараса–батька України.

Учень. Коли його не стало, теж була весна. Шевченко із весною поріднилися. Він був їй братом. Навесні народився, навесні у вічність теж пішов.

Ведучий.Діти, звернімося листом у вічність до Кобзаря.

Учениця. Добре, давайте! Ми пишатимемося, Шевченко на цю шану заслужив.

Звучить пісня на слова Т.Шевченка «Мені однаково»
 

1 учень.Це ми, Тарасе, твої діти! Прийми від нас у вічності своїй цей лист.

2 учень.Ти закликав, Тарасе, нас Україну любити! Любити її «воврем’я люте, в останню тяжкуюминуту», бо сам її любив. За неї й душу згоден був згубити.

3 учень.Закликав ти нас, Кобзаре, молитись за Вкраїну, бо ж наша Україна:

Доборолася до самого краю,

Гірше ляха свої діти

Її розпинають.

4 учень.Ми чуємо, Тарасе, крізь два століття, молимося святою молитвою за наш край, за нашу Україну. Народе український, молитва ця за тебе!

5 учень.Боже єдиний!

                Нам Україну храни.

Дай долі, дай волі.

Людям на цій святій землі.

1 учень.Щоб негаразди всіх оминали,

                Щоб натхненням повнились серця,

                Щоб у душах іскри не згасали

                Любові, Віри та Надії.

                Щастя, злагода та добро,

                Щоб довіку у нашому краї було.

2 учень.І тобі, Кобзаре, подяку складаєм за вірші та пісні, за муки творчості безцінні, за малярські картини.

3 учень. Твою спадщину важко переоцінити, бо вона безсмертна, як безсмертний ти, пророче!

4 учень.Твоя Україна про тебе, батьку, пам’ятає!

5 учень.Твоя Україна тобі нині величальну пісню співає.

Учні (разом).Нехай святиться вічністю ім’я твоє, Тарасе!

Ведучий. Тарасова доля – то правда жива. Шевченкове слово в віках не старіє… Ми Шевченка славить будем і ніколи не забудем.
Ведучий.Шановні діти! Вас сьогодні гостинно запросили до української світлиці. Тож подаруємо один одному приємні хвилини спілкування.

Звучить пісня на слова Т.Шевченка «Думи мої»
 

СЦЕНКА
(Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить її на столик біля портрета Т.Г. Шевченка. До неї підходить хлопчик)
Хлопчик. Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?
Мати. Так, синку, правда.
(Жінка сідає на лаву, хлопчик біля неї, кладе голову на коліна матері, вона співає “Колискову”)
Хлопчик. А чому так багато зірок на небі?
Мати. Це, коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?
Хлопчик. Бачив, матусю, бачив… Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?
Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно.І світло це далеко видно.
Хлопчик. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.
Мати. Старайся, мій хлопчику. (Гладить його по голові)

Читець.

Щовесни, коли тануть сніги
І на рясті просяє веселка,
Повні сил і живої снаги
Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.
Тарасе, наш Кобзарю, всюди
Приходиш нині ти, як свій,
Тебе вітають щиро люди
На всій Україні моїй.
Кобзарем його ми звемо,
Так від роду і до роду.
Кожен вірш свій і поему
Він присвячував народу.
В похилій хаті, край села,
Над ставом, чистим і прозорим,
Життя Тарасику дала
Кріпачка-мати, вбита горем.

Пісня-мультфільм на слова Т.Шевченка«Садок вишневий коло хати»
 

Читець.
Благословен той день і час,
Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тарас
Малими босими ногами,
Земля, яку скропив Тарас
Дрібними росами-сльозами.
 

СЦЕНКА

Оксанка. Чом же плачеш ти, Тарасе! Ох, дурненький, ти. Давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем.
Тарас. Еге ж, Оксанко, малярем.
Оксана. Розмалюєш нашу хату.
Тарас.Атож. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не ледащо. Я буду-таки малярем.
Оксанка. Авжеж будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись,де твої ягнята!Ой бідні ягняточка, що чабан у них такий – вони ж питоньки хочуть!

Вірш Т.Шевченка«Мені тринадцятий минало»
 

СЦЕНКА
(Тарас-підліток порається коло хати. Приніс відро з водою, поставив коло тину. Поправив покривало на лаві, позамітав, поставив лавку, пензлі і присів. Виходить Яринка з клунком в руці. Сідає на лавку)
Яринка. Здоров, Тарасе! На хвильку забігла до тебе. (Розв’язую клунка) Ось твоя свитка, полатана вже.
Тарас.(Бере свитку)О, як гарно полатана! Яринко, ти вже як дівка шиєш! Рідненька моя, хоч ти мене не забуваєш. (Тулиться до неї)
Яринка. Давай я тобі ще й сорочку виперу, зашию…
Тарас. Не треба, я сам.
Яринка. Тарасику! А у тебе малюнки є? То покажи.
Тарас. Добре, тільки тобі, сестричко.(Показує дощечку з малюком) Ось наша хата.
Яринка. Дуже схожа... Невже це ти сам намалював? А чому на дощечці?
Тарас. Паперу не було. Дяк не дав… Ось розживусь, може, і на свитку, і на фарби, і на папір.
Яринка. Коли ж це буде?
Тарас. Колись буде. Ось чекаю, коли дяк повернеться. Обіцяв вчити малювати. Бачиш, і біля хати прибрав, і води приніс, і почистив пензлі. Якби мені… Малярем… Я б нічо не хотів більше.
Яринка. То вчись у нього.
Тарас. А… Хіба йому голова болить за мене? Тільки п’є та й норовить, щоб різками одшмагати…
Яринка. І зараз? (Тарас ствердно киває головою) Та хай йому грець! Вертайся додому.
Тарас. А там що? (Розводить руками)
 

Читець.
Я, маленька українка,
Вісім рочок маю,
А про Тараса Шевченка
Вже багато знаю.
Він дитя з-під стріхи,
Він в подертій свиті.
Він здобув нам славу,
Як ніхто на світі.
А та наша слава

Не вмре, не загине.
Наш Тарас Шевченко –
Сонце України.

Звучить пісня на слова Т.Шевченка«Зацвіла в долині»
 

Читець.
Тяжко-важко в світі жити
Сироті без роду:
Нема куди прихилиться, –
Хоч з гори та в воду!
Утопився б молоденький,
Щоб не нудить світом;
Утопився б,тяжко жити,
І нема,де дітись.
В того доля ходить полем –
Колоски збирає;
А моя десь, ледащиця,
За морем блукає.
Добре тому багатому:
Його люди знають;
А зімною зустрінуться –
Мов недобачають.
Багатого губатого
Дівчина шанує;
Наді мною, сиротою,
Сміється, кепкує.
 

СЦЕНКА
Тарас. Катре! Де ти?
Катря. Я ось, тут.
Мачуха. Ти, може, знов кудись навтіки вибираєшся, ледащо? Ані кроком мені з хати, бо битиму – чуєш? Степанко плаче, іди колиши. А як засне – принеси води і підмети подвір’я!
Тарас. Сестричко!
Катря. Що?
Тарас. Я побіжу трохи на потічок! Там такі камінчики, як намальовані. І рибки плюскочуть. А в хаті темно чогось та зле.
Катря. Іди, іди. Я вже докінчую грядку, то сама подвір’я замету і принесу води.
Тарас. Тямиш, сестричко. Як мама жили, то в нас часто був смачний борщик, варенички, фасолька. Тепер не так! Ми ходимо такі голодні і обдерті! Чи і другі діти не мають мами так, як ми?
Катря. Всюди є сирітки по світі, мій дорогий хлопчику. Але ти не думай про се, йди на потічок гратися!

Вірш Т.Шевченка«Не називаю її раєм …» (з кінофільму)
 

Читець.
Два місяці далеко від Вкраїни
В землі лежав похований Тарас,
Не встиг купити білої хатини
Щоб зігрівала пращурів і нас.
Не встиг зійти і на високі кручі
Щоб милуватись обрієм Дніпра,
Грудьми дихнути, як реве ревучий.
Строфу для кобзи випустить з пера.
Та вічний біль і думу про Чернечу
Ні брат, ні друг забути не змогли.
В травневі дні народ підняв на плечі,
Щоб ти позбув чужинської землі.
Там спорудили з дальніх сіл могилу
Потрісканії руки кріпаків,
Мабуть, Господь послав незламну силу,
Щоб пам’ять залишилась для віків.
Багато літ минуло з того часу,
Праправнуки вивчають ,,Заповіт”,
У Каневі вклоняється Тарасу
Не тільки Україна – цілий світ.

Вірш Т.Шевченка«Заповіт»
 

Читець.
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,
І голос твій нам душу окриля,
Встає в новій красі, забувши лихоліття,
Твоя, Тарасе, звільнена земля.
У росяні вінки заплетені суцвіття
До ніг тобі, титане, кладемо.
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,
Тебе своїм сучасником звемо.