Музейний урок з української літератури в 11 класі на тему "Василь Стус. Життя і творчість, сповнені тривоги, відчаю, боротьби..."
Підготувала Киселиця Наталія Ігорівна, вчитель вищої категорії Ліцею №74 імені Марійки Підгірянки Львівської міської ради.
Місцем проведення уроку не випадково обрано приміщення Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького". Адже саме тут гартувалася воля людей у боротьбі проти тоталітаризму за гідність, свободу і незалежність. Тож спробуємо усвідомити, що рух шістдесятників, творчість яких вивчаємо, був справжнім духовним подвигом у тоталітарних умовах. Василь Симоненко, Іван Драч, Дмитро Павличко, Іван Світличний, Ліна Костенко, Микола Вінграновський, Євген Сверстюк та багато інших. Це діти постсталінської доби, які успадкували найкращі риси своїх попередників: патріотизм, щедрість, скромність, доброту, розум, любов до світу.
Одним із них є Василь Стус.
Мета уроку:
-ознайомити учнів із життєвим шляхом поета Василя Стуса, борця за справедливість;
-розкрити велич людини, що повна любові, яка є яскравою особистістю
ХХ століття, утверджувачем добра, справедливості, життєлюбства;
-виробляти навички проблемного розуміння матеріалу;
-розвивати навички самостійного синтезу й аналізу літературно-критичного та біографічного матеріалу, порівнювати, робити висновки;
-виховувати принциповість, відповідальність, стійкість, національну свідомість і гідність.
-формувати особистісні ціннісні орієнтири, повагу до людей, які зреклися власного щастя заради загального добра.
Тип уроку: урок - дослідження із використанням ІКТ та проєктної діяльності учнів
Обладнання: комп'ютерна презентація, портрет В.Стуса, картки для індивідуальної роботи, відеофільм “Загибель Василя Стуса", “Живий голос Василя Стуса"
Форми і методи роботи: метод “Коло ідей", “Мікрофон", “Мозковий штурм", “Галерея думок", випереджувальні завдання, інтерактивні вправи, підготовлені та експромтні виступи учнів.
Тема уроку
Життя і творчість, сповнені тривоги, відчаю, боротьби…
Мета:
-ознайомити учнів із життєвим шляхом поета Василя Стуса, борця за справедливість;
-розкрити велич людини, що повна любові, яка є яскравою особистістю
ХХ століття, утверджувачем добра, справедливості, життєлюбства;
-виробляти навички проблемного розуміння матеріалу;
-розвивати навички самостійного синтезу й аналізу літературно-критичного та біографічного матеріалу, порівнювати, робити висновки;
-виховувати принциповість, відповідальність, стійкість, національну свідомість і гідність;
-формувати особистісні ціннісні орієнтири, повагу до людей, які зреклися власного щастя заради загального добра.
Тип уроку: урок дослідження із використанням ІКТ та проектної діяльності учнів
Обладнання: комп’ютерна презентація, портрет В.Стуса, картки для індивідуальної роботи, відеофільм “Загибель Василя Стуса”, “Живий голос Василя Стуса”
Форми і методи роботи: метод “Коло ідей”, “Мікрофон”, “Мозковий штурм”, “Галерея думок”, випереджувальні завдання, інтерактивні вправи, підготовлені та експромтні виступи учнів
Хід уроку
І. Організаційний момент. Вступне слово вчителя
Сьогодні в наше суспільство увірвався вітер часу, все закрутилося і перемішалося: правда, вигадка. Починаємо прозрівати, переосмислювати минуле країни. Кожну віху історії нелегко збагнути сьогодні, але, мабуть, не відбудемось ми як нація, якщо не прагнутимемо до осягнення розуміння минулого, взяти з нього найкраще, щоб понести далі.
ІІ. Оголошення теми, мети та епіграфа уроку
Місцем проведення уроку не випадково обрано приміщення Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького”. Адже саме тут гартувалася воля людей у боротьбі проти тоталітаризму за гідність, свободу і незалежність. Тож спробуємо усвідомити, що рух шістдесятників, творчість яких ми зараз вивчаємо, був справжнім духовним подвигом у тоталітарних умовах. Василь Симоненко, Іван Драч, Дмитро Павличко, Іван Світличний, Ліна Костенко, Микола Вінграновський, Євген Сверстюк та багато інших. Це діти постсталінської доби, які успадкували найкращі риси своїх попередників: патріотизм, щедрість, скромність, доброту, розум, любов до світу.
Одним із них є Василь Стус. Саме про нього і поведемо мову на сьогоднішньому уроці, тема якого “Життя і творчість, сповнені тривоги, відчаю, боротьби…”.
Мета уроку: …
Епіграфом нашого уроку будуть слова самого Василя Стуса:
Або світ прийме мене таким,
як я є, як мене народила мати,
або вб’є, знищить мене.
але я – не поступлюся!
В.Стус
Це не просто слова. Це виважене кредо, засвідчене життям. За цими словами – діло, вчинок.
За ними – доля, життя і творчість, життя і смерть. І сьогодні ми матимемо нагоду в цьому переконатися, з’ясувати важливі проблеми:
-Що таке життя?
-Як його прожити?
-Хто ж він, Василь Стус?
-Як зростав, чим жив, з чого радів і від чого страждав?
-Чому ще недавно його ім’я було відоме хіба що друзям, літературним побратимам та в’язням?
-Хто обдарував його абсолютним слухом на правду й справедливість?
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.
Удома, готуючись до уроку, ви знайомилися з історичними документами, перечитували спогади сучасників про Василя Стуса, епістолярну спадщину митця. Урок пройде у формі презентації життєвого шляху поета. Тож вирушаймо в путь болю і страждань поета. Не пройдімо мовчки і байдуже повз трагедію знищеного таланту. Спробуймо на уроці уявно пройти її етапами, доторкнімось серцем до великої людської трагедії.
Працюватимуть групи біографів, істориків, літературознавців, які представлять свої дослідження. І, як не дивно, сам поет, образ якого розкриє учень.
ІV. Сприйняття і усвідомлення навчального матеріалу
І. Колективне відтворення учителем і учнями матеріалу
ІІ. Повідомлення учнів (мультимедійна презентація + відеоматеріали)
Отже, слово біографам.
Біограф. 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району в селянській родині Семена Дем’яновича та Їлини Яківни Стусів у Святвечір народилася четверта дитина, яку назвали Василем.
Перші уроки, що одержав Василь у житті, були мамині. Дитинство поета було гарним. Хлопчик ріс у атмосфері добра і любові, але жити було дуже важко. У спогадах найчастіше спливали видіння: то везли тачкою картоплю з поля, то з мішком ходив на городи рвати траву для корови, то возив вугілля.
Василь Стус. Коли мені було 9 літ, ми будували хату. І помирав батько, з голоду опухлий. А ми пхали тачку, місили глину, робили саман, виводили стіни. Голодний був я, як пес. Пам’ятаю коржі зі жмиху, які пекла мама, а мені від них боліла голова. То був мій 3-4 клас. Тоді, на тій біді, став я добре вчитися. Вже четвертий клас скінчив на відмінно – і до кінця школи мав похвальні грамоти, де в овалах були портрети Леніна і Сталіна. Десь у 4-6 класах я майже весь ,,Кобзар” знав напам’ять.
Пригадую, як у 1951 році я їздив у село до бабусі. Збирав колосся по стерні. За мною ганявся об’їждчик – я тікав. Але він – верхи – наздогнав мене, став виривати торбинку, а я кусав за його гидкі червоні руки. І таку злість мав, що одібрав торбу. А другого дня стерню зорали…
Біограф. Із дитячих років Василь гостро відчував несправедливість світу, що оточувала його. Обдарований хлопчина закінчив школу із срібною медаллю. Вищу освіту здобував на історико-філологічному факультеті Донецького педагогічного інститут. У студентські роки зацікавився світовою літературою. Серед його улюблених письменників – Максим Рильський, Б.Пастернак, Й.Гете, Р.Рільке, Л.Толстой, В.Стефаник. Перший вірш поета надрукований 1959 року під псевдонімом Василь Петрик. Зовсім недовго В.Стус попрацював вчителем, лише два місяці у сільській школі. Поет був призваний до лав радянської армії. Після повернення він знову вчителює у Горлівці на Донбасі.
Учитель Перш ніж продовжувати розповідь про життєвий шлях Василя Стуса, звернімось до істориків. Вони окреслять ті умови, в яких жили і творили письменники у 60-их роках ХХ сторіччя.
Історик. Перша половина 60-их років позначена нетривалим розквітом духовного життя в Україні. Після довгих років сталінського терору, що глушив найменші паростки всього свіжого, демократичного,ю пролунали перші сміливі голоси молодих митців:
Дмитра Паличка, Василя Симоненка, Івана Драча, які прагнули по-новому відтворити світ, поглянути на людину не як на гвинтик, а як на неповторну особистість. Це було покоління новаторів, що будили національну свідомість народу, безкомпромісно висвітлювало соціальні суперечності, несло із собою свіжі теми і мотиви. І цим рішуче ламали офіційні шаблони соціалістичного реалізму, виводило українську літературу на широкі обрії світового мистецтва.
Стус прийшов у літературу наприкінці 50-их – на початку 60-их років, коли викриття культу Сталіна зумовило величезні зміни в житті країни, зокрема в літературі та мистецтві. Тому ми впевнено говоримо, що Стус входить до плеяди шістдесятників.
Учитель. ,,Шістдесятники.” Придивіться до їхніх облич. Саме їм судилося першим сказати про знедолену неньку-Україну, саме їм першим судилося прийняти на себе удар тогочасного режиму.
Біограф. За своєю натурою, за освітою В.Стус був не тією вузькою людиною, що ятрить у собі національні болі і потихеньку шукає винуватців серед сусідів. Його інтереси, тематика розмов, творчість, переклади – все це дає найкраще свідчення про обрії викинутого за борт ,,ще одного” нікому не потрібного поета. Він зневажав літературну братію, яка наважувалася переступити через перегородки, котрими хитрі пройдисвіти розгородили тих, що мають бути разом.
Стус писав: ,,Що міг – я зробив. Що можу – я ще зроблю. Але без України мені моторошно…Прошу тільки вірити, що я нітрохи не змінився проти студентських літ. У мене є мій народ. Його муки – то єдина моя скорбота. Я мушу стояти на тому, на чому досі стояв”.
Читець. Сховатись від долі – не судилось.
Ударив грім – і зразу шкереберть.
Пішло життя. І ось ти – все, що снилось,
Як смерте існування й життєсмерть.
Тож іспитай, як золото на пробу,
Коханих, рідних, друзів і дітей:
А чи підуть крізь сто твоїх смертей
Тобі услід? А чи твою подобу
Збагнуть – бодай в кінці життя?
Чи серцем не жахнуться од ознобу
На цих все бідах? О, коли б знаття…
Біограф. У вересні 1965 року Стуса відраховують з аспірантури. Василь прочитав наказ про звільнення з аспірантури і на цьому аркуші написав:
,,Читав. Хай це все залишиться на вашій громадській і партійній совісті”.
І почалися поетові поневіряння. Де він там не працював. І кочегаром – звільнили, в історичному архіві – теж попросили, пішов на роботу в метро – там побоялися тримати. Пішов топити кочегарку. Почав хворіти. Не міг друкуватися, а для нього це було нестерпним.
Василь Стус.
Отак живу: як мавпа серед мавп,
Чолом прогрішним і з тавром завжди.
Все б’ються об тверді камінні мури,
Як їхній раб, як раб, як ниций раб.
Біограф. 7 вересня 1972 року обласний суд засудив поета на п’ять років із засланням на три роки з обвинуваченням ,,за систематичне виготовлення і поширення антирадянських документів”. Жорстоке і несправедливе покарання Стус відбував у мордовських таборах, заслання – у Магаданській області. Умови були жахливі. 50 градусів морозу, виснажлива робота. Наприкінці листопада у нього стався порив виразки шлунку, внутрішній крововилив. Стус лежав непритомний, аж до самого ранку ніхто до нього не підходив, але він не зігнувся, обстоював власну гідність і гідність своїх політичних однодумців. Будучи в засланні на Колимі, Василь працював на золотовидобувній копальні, куди його відправили у 1978 році. Ось як змалював поет умови, в яких доводилося працювати на копальні імені О.Матросова…
Василь Стус. Страшенний пил у вибої, вентиляції немає: бурять вертикальні глухі штреки. Респіратор за півгодини стає непридатним: він стає мокрим і вкривається шаром пилу. Тоді скидаєш його і працюєш без захисту. Кажуть, молоді хлопці за півроку такої праці стають хворими.
Біограф. Василь Стус продовжує писати, вивчає французьку та англійську мови, володіє усіма слов’янськими і добре німецькою. Там, у неволі, він свято вірив у національне відродження багатостраждального народу і ще у свою Беатриче, в ту єдину, найкращу у світі Валентину Попелюх, що не побоялася зв’язати своє життя з уже опальним, виключеним з аспірантури, безробітним поетом, оту, яка не зламалася, винесла неймовірний тягар бути дружиною ,,зека”, в’язня, державного злочинця, виховувати в тяжких умовах сина і залишатися відданою дружиною. Це дивовижна жінка, якій він присвятив чудові вірші про кохання і вірність.
Поет марить Україною. Навіть за тюремними мурами бачить її в образі дзвінкого собору. Невеличкий вірш ,,На колимськім морозі калина…” є тому переконливим доказом.
Читець. На колимськім морозі калина
Зацвітає рудими слізьми.
Недосяжна осонцева днина
І собором дзвінким Україна
Написалась на мурах тюрми.
Біограф. Василь Стус писав; ,,Весь обшир мій – чотири на чотири…”, – тут ідеться про розмір тюремної камери: чотири на чотири. Може, тому зрозумілішими стають слова критика М.Ільницького, який відзначив: ,,Стус відривався уявою від поділеного на квадрати життя світу і поринав у космос, який окреслюється поняттям Україна”. Це космос його душі, альфа і омега його почувань, його ,,дорога долі, дорога болю”.
1979 року поет повертається в Україну і продовжує свою творчу діяльність. За кордоном виходять дві його збірки: ,,Палімпсест” і ,,Зимові дерева». Ім’я його стає відоме у світі, твори перекладаються німецькою, іспанською, англійською мовами. Стус не покидає розпочатої до ув’язненння політичної боротьби. І як наслідок – знову арешт, звинувачення в приналежності до української Гельсинської спілки.
Позбавлення волі на 10 років у таборах суворого режиму, п’ять років заслання. Всього 23 роки призначено на коротке, як і в Шевченка, життя Стусові, хоч на захист поета виступала громадськість всього світу.
Літературознавець. Відомий німецький письменник, лауреат Нобелівської премії Генріх Бель і академік А.Сахаров зазначили: ,,Вирок українському письменникові Стусу відрізняється своєю нелюдяністю” і закликали скасувати його.
Академік А.Сахаров писав: ,,Невже країна, в якій вже загинули або зазнали репресій і переслідувань численні її поети потребує нової жертви, нового сорому?
Я закликаю колег В.Стуса – письменників в усьому світі, моїх колег – учених, Міжнародну амністію, всіх, кому дорога людська гідність і справедливість, виступити на захист Стуса.
Вирок Стусові повинен бути скасований, як і вирок всім учасникам насильницького правозахисного руху”. Але цього не сталося.
Біограф. ,,Камерне утримання, - як свідчить однокамерник В.Стуса В.Овсієнко, - найтяжче, бо не стає повітря і руху. Прогулянка – одна година на добу в оббитому залізному ящику, над головою – колючий дріт і наглядач, у карцері маєш менше їжі, без жирів, а якщо покараний без виводу на роботу, то гаряча їжа – через день. Другого дня лише 450 грам хліба і окріп”.
4 вересня 1985 року В.Стус помер на чужині в зауральських таборах, а в 1988 році стала повна реабілітація поета ,,за відсутністю складу злочину». Поховано Василя Стуса на цвинтарі села Копильне Пермської області.
Пізніше відбулося перепоховання на Байковому кладовищі
19 листопада 1989 року. Неділя. Київ. Цього дня українська земля прийняла у своє лоно вимучене тюрмами і таборами тіло свого вірного сина – Василя Стуса.
Свічки горіли чистим, мерехтливим світлом, неначе зимові проліски. Нескінченна жалобна процесія повільно йшла через місто до Байкового кладовища. Поряд зі Стусом у могили на вічний спочинок лягли його побратими Олекса Тихий та Юрій Литвин.
Три домовини, привезені сином Василя Стуса Дмитром, його друзями-уральцями та поетом Олегом Орачем, були поставлені у Свято-Покровській церкві, накриті червоною китайкою. На трунах у головах круглі хлібини з тонкими золотистими свічками. У ногах – вінки тернові з яскравими калиновими кетягами.
На катафалку з прахом Василя Стуса – напис на чорному тлі: ,,Несіть мене, лелеченьки, мертвого додому”.
Учитель. Великої втрати зазнала Україна. І лише зараз український читач має змогу познайомитися із творчістю цього мужнього поета, відчути ту безодню болю, печалі, гніву, які переповнювали його серце. Вірші Василя Стуса піднімають наш дух, вчать людяності, звернуті до нашої совісті, до приспаного брехнею сумління. Стуса називають Орфеєм – співцем найчарівніших пісень. Чи справді це так?
Літературознавець. Цілком справедливо. За характером творчого обдарування Стус – лірик. У нього немає сюжетних творів. Василь виступає у різних жанрах, але найчастіше у жанрі медитації, філософських роздумів про сутність людського життя, замислені над вічними проблемами добра і зла та боротьби між ними.
Василь Стус.
Як добре те, що смерті не боюсь я
І не питаю, чи важкий мій хрест,
Що перед вами, судді, не клонюсь я
В передчутті недовідомих верств,
Що жив, любив і не набрався скверни,
Ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну
І в смерті обернуся до життя.
Своїм стражденним і незлим обличчям,
Як син, тобі доземно уклонюсь
І чесно гляну в твої чесні вічі,
І в смерті з рідним краєм поріднюсь.
V. Закріплення вивченого матеріалу
Слово вчителя:
Як бачимо, життя В.Стуса – це дорога через терни до зірок. Людина героїчного духу, він поклав своє життя на вівтар безкомпромісної боротьби з тоталітарною системою за щастя рідного народу в незалежній країні. Трагедія поета – одна із тисяч кривавих злочинів тоталітаризму.
І знов Господь мене не остеріг,
І знов дорога повилася.
Тож – до побачення – у просторі
І – до побачення у часі.
Українця Стуса прийняла уральська земля. Навіть хреста не поставили, тільки дерев’яний стовпчик з цифрою “9” на глиняному горбку. А через 4 роки його повністю реабілітовано “за відсутністю складу злочину”. У березні 1991 року постановою Ради Міністрів України Стусу присуджена Державна премія імені
Т. Шевченка за збірку поезій “Дорога болю” (посмертно). У 2005 році присуджено звання Героя України (посмертно).
Інтерактивні вправи. Творчі завдання
Книга його буття нами прочитана. Тому пропоную узагальнити почуте і побачене на уроці. Запрошую пройтися “Галереєю думок”, щоб почути ваші міркування і враження про життя і самобутність Стуса.
1938 – 1985 = (5+3)+(10+5)+9
1938 – рік народження поета
5р. – ув’язнення в таборах Мордовії
3р. – заслання в Колимському краї.
10+5 – 2 арешти, присуджено 10 років таборів суворого режиму і 5 років заслань
9 – місяців провів у камері-одиночці
Чию долю нагадує Стусова дорога життя?
-обом довелось жити в умовах жорсткої державної системи
-обох імперія загнала на заслання із забороною на творче самовиявлення
-в обох життя обірвалося на злеті – 47 років.
Стус – прямий нащадок Кобзаря. Справді, заповіт митця: “І в смерті з рідним краєм поріднюсь” звучить як відлуння Шевченкового заповіту.
Яким поет постає у вашій уяві?
Людина, громадянин, патріот, дисидент, поет, вірний син України, утверджувач добра, справедливості, політв’язень, борець.
Сенкан – це неримований вірш, що складається з 5-ти рядків. Слово ”сенкан” походить від французького слова “п’ять” і позначає вірш у
5 рядків.
Алгоритм складання сенкану:
Зразки сенканів:
стійкий, незламний
бореться, вимагає, агітує
дорога через терни до зірок
поет-мислитель
талановитий, незабутній
страждає, творить, сподівається
непокірний долі справжній патріот
Василь Стус
порядний, непереможний
протестує, захищає, закликає
його життя – дорога болю
совість
VI. Підсумок уроку. Оцінювання. Колективна бесіда
Невже не можна було змовчати, стерпіти, скоритися?
Хочеться почути вашу думку, сучасних підлітків, тих, кому пощастило жити в інших історичних умовах.
Для нас, сучасних підлітків, життєва позиція Стуса видається дивною. Мабуть, тому що кожен цінує передусім своє, особисте, а громадські інтереси вважає чимось несуттєвим, другорядним. Але чи мали б ми право на вільний вибір, свободу слова, повно пізнавати світ і життя, якщо у свій час не було б таких людей, як Стус? Мабуть, ні.
Як бачимо, людина незламної волі, яка жодного разу не скорилася обставинам, які б вони не були, не втратила віри в свої ідеали, хоча саме ці ідеали і привели його до смерті в ув’язненні. У таборовому зошиті, ніби передчуваючи страшний кінець, Стус писав: ”Ціную здатність чесно померти”.
Його дорога стверджує, що в людини завжди є вибір. І навіть в умовах тотальних репресій людина має потенціал і незбагненну силу, щоб залишитись вільною духом, безкомпромісною в питаннях переконань, щоб стати особистістю.
Ця людина мала талант від Бога: не тільки талант чесно померти, але й талант чесно прожити сповнене випробувань життя. Став прикладом для нас, своїх нащадків, яким пощастило жити в інших історичних умовах.
Атмосфера політичної тюрми, її камери та обшарпані металеві двері в поєднанні з мультимедійними засобами дали можливість зануритись в епоху Стуса і зрозуміти трагізм його долі.
Закінчити нашу розмову я хочу фрагментом листа Стуса до сина, переадресувавши його усім вам:
«Я дуже хочу, аби Ти виріс чесним, мужнім, мудрим чоловіком. Бо людина буває тільки така. Інша проживе, проскніє, прожере – поки й гегне. А чи була вона людина? Чи було в неї життя? Чи залишила вона по собі добрий слід? Пригадую одного старого дідуся. Сам голодний, він, піймавши хворого голуб’ятка, – годував його зі своїх уст хлібом, напував водою. Те голуб’я стрибало за ним, як за батьком. В моїй пам’яті – поки й житиму – буде той дідусь нужденний, якому голуби сідали на плечі, рамена, долоні, голову . І від того, що це було, що це бачив я і бачили інші люди, - світ став кращий. Бо й мені й іншим хотілося – жити так, аби голуби сідали на плечі…»
Слово вчителя
Бажаю вам, щоб любов, розуміння оточувало вас завжди, щоб ніколи ви не зраджували самі себе та пам’ятали, що саме від ваших переконань залежить майбутнє нашої країни.
VІ. Інструктаж домашнього завдання
Найповніше й найширше В. Стус розкрив себе в поезії. Його самобутню творчість докладно розглянемо на наступному уроці.
· -вивчити напам’ять поезію В. Стуса (на вибір із запропонованих), дослідити особливості творчого стилю митця.
· -сформулювати творче та життєве кредо поета-громадянина, використовуючи цитатний матеріал.