Народознавча година "Ой вербо, вербо зелена…"

Народознавча година

Тема «Ой вербо, вербо зелена…»

Мета: ознайомити учнів з відомостями  про вербу як національний символ, оспіваний в усній народній творчості й художній літературі, розповісти  про практичне  її використання  нашими предками, виховувати повагу до минулого  народу, його  звичаїв та традицій.

Форма проведення : народознавча  година

Обладнання:  рушники, квіти, столи, прикрашені вишитими серветками, вислови про вербу

                                                   Хід заходу

Слово вчителя

Сьогоднішній захід ми присвятимо вербі, яка є одним із символів нашої батьківщини. Скажеш одне тільки слово Україна – і в уяві обов’язково постають  тополя  в полі, хрущі над вишнями, калина в лузі й у дворі, верба край долини. Який геніальний пейзаж змалював наш геніальний Тарас у вступі до поеми «Причинна», що став піснею «Реве та стогне Дніпр широкий»

Звучить пісня «Реве та стогне Дніпр широкий»

Ведучий 1. 

Кому доводилося подорожувати Славутичем той не міг не помітити численні вербові зарості на берегах нашої найпотужнішої  річки. Верби, як незрадлива сторожа, охороняють  плеса сивого Дніпра. Близько п’ятсот видів верб ростуть на нашій планеті. Тридцять припадає на Україну. Вони є в різних географічних зонах нашого краю. Раніше ними обсаджували дороги й городи, ставки й береги, левади та греблі..

                            Звучить пісня « В кінці греблі шумлять верби

Ведучий 2.

Ця пісня про кохання і прекрасне , горде  дерево, що росте здебільшого поодинці або рядочком у низинних місцинах та над річкою чи ставком. На ньому срібно-зелені шати. Окрім краси, що хвилює людське серце, верба дає нам багато користі. Вона ніби позначка води на земній карті. Тому криницю копають завжди під вербою, бо на сухому місці це дерево ніколи не ростиме. «Де  срібліє вербиця, там здорова водиця», - говорить народне прислів’я. Наші предки спостерегли ще одну  здатність верби – бути природним фільтром усіляких домішок, що містяться  у водах річок та озер. Ось чому люди брали й сьогодні беруть воду для пиття у річці під вербою. Та не один завзятий рибалка ловив добрячого сома або щупака в заглибинах під вербовим корінням: риба також любить чисту, оздоровлену воду

Цікаво й таке : у селах, де копають колодязі на куток, тобто на 10 – 5 дворів, люди у відра з набраною водою завжди кладуть вербову дощечку завбільшки з долоню. Такий вербовий  кусник дезінфікує воду, поліпшує її смакові якості, надаючи їй «вербного духу», що його утворюють смолисті речовини.

Ведучий .1

  Вербовий дух люблять і бджоли. Перший узяток ранньої й теплої весни вони беруть з жовтих вербних сережок, оскільки дерево починає рано квітувати. Правда, вербовий мед менш корисний, ніж гречаний або липовий, проте з нього виходить найсмачніша медівка. Високо цінуються вулики з вербових дощок або цілих колод – довбанки. Бджоли  в них добре розмножуються, менше хворіють        і, як кажуть пасічники, веселі. А веселі бджоли, як і люди, - працьовитіші Цьому сприяє і запах у вулику.  Є ще одна властивість цього дерева – тримати тепло  або прохолоду. У спекотний день літній день   у затінку  верби завжди прохолодніше, ніж  під іншим деревом. Річ у тім, що у верби завжди багато  води.  У сухих вербових дощечках водяні пори заповнені повітрям, яке є чудовим  тепло ізолятором. Тому вербові вулики й тримають прохолоду влітку, а тепло взимку.

Ведучий  2.

 Здавна на Україні  творці музичних інструментів  використовували легку, дзвінку, голосисту і гнучку вербову деревину для виготовлення кобз, бандур, які впродовж багатьох поколінь у руках народних співців возвеличували дух вільнолюбства, звитяжної боротьби за національне гноблення, прославляли відданих Батьківщині героїв. Вербова  деревина здавна використовувалася і для виготовлення  меблів, човнів-довбанок, дерев’яних ложок та іншого начинання.  Вибирався колись чоловік у дорогу – обов’язково  брав із собою ложку. Нерідко ложка на Запорозькій Січі слугувала для перевірки добровольця. Запрошували до гуртової каші, де кожен виймав свою ложку. Хто не мав вербової ложки, того підозрювали як ворога, який намагався пробратися в козацький табір.

Ведучий 3. 

Верба – дерево цілюще. З лікувальною метою використовується кора з дво- або трирічних гілок, у якій містяться смоли та флавонові глікозиди. Настій з вербової кори знижує температуру, оскільки спирт окислюється в організмі, перетворюючись на саліцилову кислоту. Вербова кора застосовується при ревматизмі, простудних захворюваннях, подагрі, головному болі, невралгія, запобігають потінню ніг, корисні при різних шкірних захворюваннях.

Учитель.

 Отож недарма народ оспівує це дерево в піснях, поети –  у віршах. У дівочих піснях верба – ознака смутку і жалю.

Звучить пісня «Ой вербиченько»

                               Учениця розповідає  про долю Тарасової верби.

Секретар редакції місцевої газети, що виходить у Мангишлаку, Берік  Куркутов розповів своєму колезі Івану Свербихіну,що навесні 1961 року троє українських поетів – Микола Шеремет з Києва , Ростислав  Братунь зі Львова і Володимир Гетьман з Одеси – гостювали в Алма-Аті, куди їх запросили  на відзначення  сторіччя з дня смерті Шевченка. Уже повертаючись додому, вони зупинилися в Гур’єєві , а потім виїхали на півострів Мангишлак,  у Форт-Шевченко, походити Тарасовими стежками. У тамтешньому парку гості милувалися розлогою вербою, яку викохав колись їхній великий земляк, і попросив відрізати кілька гілок, щоб посадити на батьківщині Кобзаря. Прохання, звичайно, вдовольнили, садівник запакував гілки – й поети з дорогоцінним вантажем прибули в Гур’єв.

Але тут їм не пощастило. Квитків того дня до столиці України не було, й довелося ще якийсь час зачекати в готелі.

• Треба подивитися, - сказав котрись з гостей, - як почувають себе мандрівниці.
• Розгорнули упаковку й…. Яке розчарування! Замість вербових там лежали гілки карагача. Що ж робити? Може, хтось з трьох залишиться й знову поїде у Форт-Шевченко? Та всі дуже поспішали. Берік запропонував звернутися до місцевої влади. Там охоче допомогли. Письменники роз’їхалися по домівках і невдовзі одержали дорогі їм вербові гілочки…

Ведучий 1.

Першим надійшов лист з Києва: «Дорогий Берік! Сповіщаю, що вербу одержали, за що щире спасибі від імені всієї України. Ми негайно розділили гілки і посадили їх. Думаю, що вони добре ростимуть на Батьківщині Тараса.. Послав також у Львів та Одесу – Братуню  й Гетьманові. Він же у другому листі повідомляє, що верба Шевченка, надіслана з Мангишлака, росте в парках Києва, Одеси, Львова та в садках Максима Рильського, Андрія Малишка, Олеся Гончара…

Ведучий  2.

  З вербою пов'язаний і прихід весни та велике християнське свято Паски,  якому передує Вербна неділя. Букетик кучерявих котиків, які вважаються чи не найпершими весняними квітами, порадують кожного. Пухнасті, як маленькі курчата, котики випромінюють тепло і ласку, несуть  запах весни. З давніх-давен, як тільки луки покривалися травицею, сільська молодь влаштовувала весняні ігри. Ходили хлопці і дівчата в хороводі , промовляючи:

Ой вербо, вербо зелена,

Спусти гіллячко додолу

На зелену діброву,

На червону калину,

Де соловейко гніздо в’є,

А зозуленька кує.

Слово  вчителя

Ось і завершується наша невелика народознавча розвідка про українську вербу

Звучить вірш Василя Симоненка «Лебеді Материнства»

           А якщо впадеш ти на чужому полі,

Прийдуть з України верби і тополі,

Стануть над тобою, листя затріпочуть,

Тугою прощання душу залоскочуть…