Народознавчий виступ "Душа мого народу – рушники, барвінками і мальвами зігріта..."

Про матеріал

Мета заходу : розкрити значення найдавнішого оберегу – українського рушника; розширити знання школярів про різновиди українського рушника та на­родні традиції, пов'язані з ним; розвивати творчі здібності; виховувати любов до традицій свого народу, заохочувати учнів до вивчення української народної культури.

Перегляд файлу

 

 


6-7 клас. Народознавство

                    Тема: Душа мого народу – рушники,
                               Барвінками і мальвами зігріта…

        Мета:  формувати у дітей поняття про рушники як символ України.

  Ознайомити дітей з різними функціями рушника. Розвивати

  увагу і мовлення. Виховувати любов і повагу до України, її символів.

 

             ( Зал прикрашений різними рушниками. На стінах плакати: « Хата без рушників –

 родина без дітей», « Рушники на кілочку – хата у віночку», « Не лінуйся,

 дівонько, вишивати – буде чим гостей шанувати».

        Звучить мелодія « Пісні про рушник» ( сл. А. Малишка, муз. П. Майбороди).

 В зал заходять учні, одягнені в український одяг. Попереду хлопчик і дівчинка з

 хлібом на вишитому рушнику ).  

 

ХІД      ЗАХОДУ

ДІЙОВІ ОСОБИ

Читці (сім осіб)

Ведуча 1

Ведуча 2

Рукодільниці (шість осіб)

Танцювальний гурт дівчат

Фольклорний гурт учнів

 

Вед. 1. Сьогодні ми зібралися на свято, яке присвячене оберегу – українському рушнику.

Багато символів має наша Україна. Серед них – український рушник – символ  єдності   сімʼї, символ любові до рідної землі, до любої матусі, до коханої  дівчини, символ працелюбності нашого народу.

                       Український рушник! Хто з нас не бачив його? Не було, мабуть, жодної оселі в

  Україні, котру б не прикрашали рушники. Хоч би яке бідне було господарство,

  а все ж чисто прибрана оселя палахкотіла багатством вишитих рушників.

  Та здавна і до сьогодення рушник – це не лише окраса світлиці…

 

Читець 1

Дивлюся мовчки на рушник,

Що мати вишивала,

І чую: гуси зняли крик,

Зозуля закувала.

Знов чорнобривці зацвіли,

Запахла рута-м’ята,

Десь тихо бджоли загули,

Всміхнулась люба мати.

І біль із серця раптом зник,

Так тепло-тепло стало,

Цілую мовчки той рушник,

Що мати вишивала...

 

Вед.2. У різних регіонах України рушник називали по-різному, залежно від його  призначення. Втирач – для втирання рук і обличчя. Для посуду, стола і лави – стирач, або стирок. Для покривання образів – покутники. А для повʼязування  сватів – плечовий, плечовик, або подарунковий.

  

 

Вед.1. Відповідно до призначення, рушники різнилися і за технікою виконання. Утирачі і стирачі ткали із цупких ниток. Покутники, подарункові,плечові – із               тонкого, гарно вибіленого полотна.

 

Вед.2. Які вони гарні, ці вишиті рушники! Їх передавали як оберіг із роду в рід, з покоління в покоління. Рушники – це обереги. Думки і бажання господині, що вишивала рушник, мають бути чисті, добрі, радісні. Тоді у рушнику буде чарівна сила.

 

 

Читець 2

Рушник – вишиванку
До самого світанку
Вишивала дівчина в сиву давнину.
Схрещувались ниточки,
Розквітали квіточки:
Ружі та барвінок, вздовж по полотну.
Вишивала з піснею
Яблука барвистії.
Чи надворі дощ був, чи холодний сніг.
Вишивала ружу
Та вкладала душу,
Щоб на довгі роки вийшов оберіг.
Барви кольорові:
Зелень – то діброви,
Молодість, надія злагода і мир;
Жовтий – то колосся,
Й плодовита осінь,
І ласкаве сонце, що встає з-за гір.
Синії стежини-
То морські глибини,
До людей довіра і безкінечність вся.
Ну а чорний килим-
Туга по загиблим,
Що за землю рідну віддали життя.
Хрестики червоні-
То калини грони,
І вогонь гарячий,і пролита кров,
Але ще й родина,
Ненька-Україна,
І родинне щастя,й вічная любов.
Я візьму льон білий,
Нехай рух несмілий,
Але ж вишить спробую дивну річ таку.
Ниточка до ниточки,
Квіточка до квіточки,
Щоб нащадки згадували на довгім віку.

 

Вед.1. Що ж ми знаємо про практичне використання  рушника?

    1. Рушником накривають хліб на столі.

    2. На Великдень  паску  накривають вишитим рушником.

    3. На вишитому рушнику молоді дають клятву одне одному.

    4. Коли верх нової хати готовий, його прикрашають  букетом  квітів, перевʼязаних рушником.

    5.Портрет Шевченка в класі завжди прикрашений рушником.  

    6. « Хай стелиться вам доля рушниками», - бажали людям щастя і добра.

    7. І, звичайно, вишитий рушник є хорошим подарунком для дорогих людей.

 

(   пісня «Рушничок для мами »  )

 

Вед.2 Там все ж найбільше обрядових дій, повʼязаних з рушниками, збереглося у  весільному обряді. Рушники подавали і брали, коли йшли у свати, ними повʼязували коровай, несли коровай на вишитому рушнику, на рушничок щастя ставали молодята під час вінчання.

 

Вед.1. Готувати рушники – означало дбати про дівочий посаг. Тому матері навчали  своїх дочок ще з раннього віку вишивати. Довгими осінніми та зимовими вечорами дівчата, співаючи, мережили узори рушників. Від того, якими виходили рушники, скільки встигала дівчина їх вишити,складалася думка  про її працьовитість.Кращі узори переймали одна в одної.

 

 

 Читець 3. Рушникове обличчя веселе

  Обвиває коровай на столі.

  Закликає гостей до оселі,

  Випромінює щедрість землі.

  Рушничок на стіні – давній звичай.

  Ним шлюбують дітей матері,

  Він до дому із далечі кличе,

  Де в калині живуть соловʼї.

  Він простелений тим, в кого серце

  Не черствіє й дарує тепло.

  Хай цей символ сусідиться вічно

  В нашій хаті на мир, на добро.

 

( Українська народна пісня-інсценування  « Мав я раз дівчиноньку чепурненьку »

 

 

 Вед.2 Дати рушники – означало готуватися до весілля. Рушниками обдаровували   родину молодого, перевʼязували боярів.              

 Кульмінацією весілля, закріпити шлюб, було «стати на рушник».

   Ой стелися, рушничку, стелись.

   Щоб на тобі дві долі зійшлись.

   А ви,молодята, станьте на рушник,

   Щоб прожити разом довгий вік.

 

 Вед.1. Отже, призначень у рушника багато. Але докладні­ше про це нам розкажуть рукодільниці української вишивки.

 

Звучить весела українська музика, до залу вбігає танцювальний гурт дівчат, виконує

танець з рушниками.

 

До залу входять рукодільниці, кожна тримає вишитий рушник.

 

Наперед виходить 1-ша рукодільниця.

1-ша рукодільниця. Приходить людина у цей світ. Це дуже визначна подія для всієї родини, всього роду. І тому зу­стрічають дитину її першим і найголовнішим рушником — 1 рушником долі. (Показує рушник.) Готувала його мати ще до народження дитини. Для хлопчика вишивала на ньому дубове листячко, щоб сильним і мужнім зростав синок. А для дівчинки слала червоними нитками грона калини, щоб розцвіта­ла краса донечки калиною і доля її щасливою була. Спочатку цей рушник лежав під подушечкою маляти, з ним несли дитину і в церкву хрестити. А як наставав час одруження сина чи доньки, на рушнику долі мати благословляла їх на щасливий шлюб. Цей рушник людина зберігала все життя, з ним прово­джали її і в останню путь.

 

Наперед виходить 2-га рукодільниця.

2-га рукодільниця. Молоду матір, що нещодавно наро­дила дитину, родичі також вітали рушником, у який загортали хліб та ласощі, бажаючи тим самим, щоб життя новонародже­ного було ситим та солодким. Звався цей рушник «завивач». (Показує рушник.) Розв’язуючи його, гість промовляв:

Радуйся, земле, радій, родино,

Радуйся з нами, нова дитино,

В тебе доволі і ласки, і дива,

Хай не цурається доля щаслива.

 

Наперед виходить 3-тя рукодільниця.

3-тя рукодільниця. А от рушником - «уповивачем» бабуся-повитуха вперше повивала маля. (Показує рушник.) Цей рушник також ще заздалегідь готувала мати: вибілювала йо­го, багато разів прала, щоб він був м’яким. Загортаючи в нього новонародженого, повитуха промовляла:

Вповиваю тя, дитятко,

В рушничок біленький,

Щоб великим виростало,

Щоб було і здоровеньким.

Щоби лихо тя минало,

Щастя огортало,

Щоб мале твоє сердечко

Та й смутку не знало.

А червоним вповиванком

Зав’яжу міцненько,

Щоб від тебе радість мали

І батько, і ненька.

 

Наперед виходить 4-та рукодільниця.

4-та рукодільниця. Підростає дитина, а мамині руки вже вишили для неї рушничок-«утирач». (Показує рушник.) На ньому яскраві квіти, дерево, пташки і щирі слова: «Добро­го здоров’я». Цей рушничок висітиме на кілочку біля дверей. Уранці, подаючи його дитині, мати каже:

Утирайся, моє серденько,

Рушничком біленьким,

Та й будь же з ним щодниночки

Добре, веселеньке.

Подавали «утирач» і гостям, коли запрошували їх до сто­лу. Кладучи рушник гостеві на плечі, господиня лила йому на руки воду з кухля. От лише утиратися разом із кимось одним рушником не годилося — можна накликати сварку.

 

Наперед виходить 5 - та рукодільниця.

5-та рукодільниця. А в свято застеляє господиня стіл білим обрусом. (Показує рушник.) На нього кладе запашну па­ляницю. І від чистої білизни полотна стає хата ще осяйнішою й веселішою.

Рідний обрусе, пряла тебе матуся,

Пряла і ткала, білила.

Стелила на стіл святу білизну,

В селянську хату вселялася сила.

 

Наперед виходить 6-та рукодільниця.

6-та рукодільниця. А довгими вечорами разом з под­ругами вишивала дівчина рушники собі на придане. Мала во­на вишити їх на всі випадки: і сватів перев’язати, як прийдуть сватати, і весільний рушник (показує рушник), і щоб свою май­бутню оселю прикрасити. А як була вже дівчина просватана, то вклонялась до землі батьку й матері зі словами:

Спасибі тобі, моя ненько,

Що будила мене раненько,

А я слухала, вставала,

На рушники тонко пряла.

Тонко пряла, вишивала,

А сьогодні їх подала.

Усі рукодільниці вклоняються глядачам та залишають зал.

 

 Інсценування  сватання.

(Свати тричі стукають у двері)

 

Батько: А хто б то так пізно завітав?

1 староста: А чи пустите до хати?

Батько: Добрим людям ми завжди раді. Ласкаво просимо до хати.

(Заходять старости з хлібом, загорнутим у рушник, і молодий)

1 староста: Добрий вечір! Мир вашій хаті!

Батько: Доброго вам здоров’я! Просимо сідати!

2  староста: Сядемо, як законну річ сповнимо. Бо ми – гості не прості.

Батько: А що ж ви за люди, звідки та куди йдете? Чи ви козаки, чи ви купці,   чи ловці-молодці?

3 староста: І козаки, і ловці-молодці.

                     Багато ми світу мандрували,

                     усяких земель повидали:

                    були і в Туреччині, і в Німеччині, і в Московщині.

1 староста: А одного разу сталася з нами в путі пригода.

                     Зустрівся нам князь,красний,як місяць ясний, і каже:

       «Трапилась мені раз куниця, красная дівиця.

       Скільки по світу не мандрував,

       а такої краси не видав.

       З того часу не їм, не сплю, спокою не маю,

       її сліду шукаю.

       Допоможіть її упіймати,

       за це від мене будете півцарства мати!»

2 староста: От ми і пішли, тридцять государств обійшли,

                     А такого дива не знайшли.

                     Кажемо князю: «Годі вже шукати,

                     Пора нам додому вертати».

                     От ми далі пішли

                     і в славне місто Балаклію прийшли.

                     А тут якраз випала пороша,

                     І ми натрапили на слід.

                     Видно, що звір наш

                     Зайшов у двір ваш,

                     А з двору в хату

                     Та й засів у кімнату.

3  староста: Отут нашому слову кінець,

                     А ви дайте ділу вінець.

                     Віддайте нашому князю куницю чи красну дівицю.

                     І,як велить звичай, прийміть цей хліб святий!

1 староста: То оддасте, чи хай  ще підросте?

Батько:        Чи ти чуєш, жінко, що за напасть? Що ж його робити?

Мати:          Ти хазяїн, ти нам усім голова. Як скажеш, так і буде.

Батько:        Хліб святий приймаємо,

                    Доброго слова не цураємось.

                    А щоб ви нас не порочили,

                    Буцім ми переховуємо куницю чи красну дівицю,

                    Так ми вас пов’яжемо.

                    Дочко,годі піч колупати,

                   Давай чим оцих молодців пов’язати.

Мати: Іди, доцю, чуєш, що батько велить? Чи, може, нічого не придбала? Не вміла матері слухати, не вчилася прясти та вишивати, рушників не  надбала? То в’яжи хоч вірьовкою, якщо ще вона є.

 

(Дочка виходить, на підносі виносить  рушники, покладені хрестом. Підходить до старостів, кланяється і дає рушники)

 

1 староста: Спасибі батькові і матері, що своє дитя рано будили, доброму ділу учили.

2  староста: Дякуємо і тобі, дівонько, що раненько вставала, тоненько пряла і хороші рушники придбала.

(Старости перев’язують одне одного)

3  староста: Просимо перев’язати і нашого князя.

(Дочка підносить молодому хустку, кланяється і віддає. Той чіпляє її за пояс)

Мати: Не рік, не два рідна мати чекала,

           Щоб віночок на голову наклала 

           Благословляю тебе, доню,

           Щастям, здоров’ям, доброю долею.(одягає дочці вінок)

 

                     

Вед.2  Виряжаючи сина чи доньку у дорогу,  мати давала рушник,оздоблений  різнокольоровими смугами ( червона смуга – щоб завжди подорожньому світило сонце і добрі люди допомагали; коричнева – щаслива дорога; синя – чисте небо; жовта – ясне сонце, здоров»я. )

 

Тихо лине мелодія пісні на слова А. Малишка «Рідна мати моя».

На її фоні звучить поезія А. Малишка «А мати вишивала рушники»

Читець 4                                                                                                                                                                    А мати вишивала рушники
Думками й українськими піснями,
І слалися дорогами нитки,
І йшли по цих дорогах дні за днями.
Життя з них починається, і доля,
І зустріч, і прощання, і розлуки,
І житні колоски на тому полі,
Де сонце гладить материні руки
Проходять і тепер безодні ночі
Ті рушники, волошками розшиті,
І дивляться з них материні очі,
І чорнобривці, росами умиті.
А мати вишивала рушники
Піснями й калинами край дороги.
Ішли у даль життєвії стежки,
Неначе журавлі в осінню пору.

Вед.1 Український рушник  оздоблений квітами, птахами, зірками. Від сивої давнини і до сьогодні, у радощах і у біді рушник – невід’ємна частина нашого побуту. Простий, скромно оздоблений рушник висів у кожній сільській хаті біля порогу на кілочку.

 

Вед.2 Для дівчаток рушники   росяночками   називали. Стежкою вишивали на них цвіт вишні і яблуні, незабудки і ромашки, дрібненькі листочки вишні і барвінку.

Для хлопчиків рушники називали  грайликами.  І вишивали на них: посередині чорнобривці, збоку – барвінок і волошки,листя дуба, любистку і вусики хмелю.

 

 

Вед.1  Згадаймо наших мам і бабусь – невтомних трудівниць і майстринь, які за своє життя так багато вишили рушників і серветок, сорочок і доріжок, скатертин і наволочок, подушечок і портьєр. Нема у нашому селі жодної родини, де б не милували око ці вишиванки.

 

(  пісня  « Вишиванка » )

 

 

Читець 5

Свою бабусю знаю
Я з давніх – давніх пір,
Її обличчя любе,
Її ласкавий зір.
Замислиться бабуся,
Зажмуриться на мить, -
І знов, дивись, сміється,
Ласкаво гомонить.
Та над усе на світі
Сподобались мені
Її ласкаві руки,
Умілі та міцні.
О, цій руці хорошій
Робота не важка,
Бо шиє, вишиває
Бабусина рука.
--Коли, питаєш, вишивали?
Вночі, при світлі каганця.
Пісень все більш сумних співали,
Що аж заходились серця,
Немовби від трутного зілля…
Оцей – весь вік при образах,
А той, веселий, до весілля –
Не сором людям показать …
Уважно слухаю.
Боюся порушить розповідь її.
Красиві рушники, бабусю,
Та я ще  вишию свої.

 

Вед.2 Український рушник! Як багато промовляє до нас це слово, яке воно рідне і миле нам! Він пройшов крізь віки. Рушник і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до всіх, хто не черствіє душею. Тож нехай символ цей буде хорошим оберегом для всіх нас!

 

 

 

 

Читець 6

Перегортаю білі рушники,
Що хліб вкривали і дитя в колисці,
Що старостів чекали на святки –
Розшиті маками, заквітчані, барвисті.
Вже доля весни правнукам кує,
А хміль з калиною на полотні не в’яне.
Як добре, що в мого народу є
Рушник весільний
І рушник прощальний.
Благословенна будь на всі віки
Найперша жінка, що нашила квіти.
Душа мого народу – рушники,
Барвінками і мальвами зігріта.

 

Звучить музика з пісні «Два кольори».  До залу входять всі учасники

Ведуча тримає в руках хліб на рушнику.

 

 

Вед.1 (на фоні музики)

Хай сторона моя багата,

Красива квітами й людьми,

Найкраща в світі — рідна хата

 Під ясеновими крильми.

 

Вед.2

У ній тепло і очі мами,

І доброта її руки,

А над святими образами

Горять барвисті рушники.

 

 

Вед1. Хліб на рушнику - одвічні символи гостинності нашого народу.

Вед2. От і наші хліб-сіль на вишитому полотні для вас, друзі.

 

Учасники заходу пригощають глядачів хлібом-сіллю.

Виховний захід закінчується оглядом виставки.

 

 

Вед.2. Дякуємо всім за увагу.

Вед1. До нових зустрічей.

 

 

1

 

doc
Додано
28 червня 2018
Переглядів
339
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку