Народження опозиційного руху в період хрущовської "Відлиги"

Народження опозиційного руху

1. Поява шістдесятників 2. Національно-визвольний рух. Дисидентство3. Антирелігійна кампанія. План

Після смерті у 1953 році Й. Сталіна у Радянському Союзі починається процес лібералізації усього суспільного життя. Важливою подією у процесі десталінізації став ХХ з’їзд КПРС (1956), на якому Микита Хрущов у своїй доповіді викрив культ особи Сталіна. Саме в умовах хрущовської «відлиги» відбувалося пробудження громадської активності та національне відродження України. Поява шістдесятництва

Шістдесятники своєю практичною діяльністю спонукували режим здійснювати рішучішу десталінізацію: обстоювали верховенство закону в державі;пропагували загальнолюдські цінності. Українських шістдесятників особливотурбували національні проблеми: утвердження пріоритету рідної мови, популяризація здобутків української культури, використання досягнень вітчизняних істориків для духовного відродження нації, звільнення національно-культурного процесу з лещат соціалістичного реалізму.

Ідейне визрівання шістдесятників – літературно-мистецької та суспільно-політичної течії серед української інтелектуальної еліти на зламі1950– 1960-х рр. починалося з культурництва. Згуртовуючись, вони спрямовували свою діяльність передусім на: відродження національної культури: виступали за захист рідної мови;популяризацію здобутків літератури і мистецтва; вивчення й пропаганду вітчизняної історії.

МОВОЮ ДОКУМЕНТА Шістдесятництво – частина української інтелігенції 1960-х років ХХ століття, які проявили національну свідомість і моральну опозицію тоталітарному державному режиму

Восени 1959 р. студенти Київського театрального інституту і консерваторіїорганізували театралізовані групи колядників. Колядували у М. Рильського,Ю. Смолича, М. Стельмаха, інших представників творчої інтелігенції, потім вийшли на вулиці. У міськкомі партії взялися за ініціаторів, щоб припинити таке «неподобство», а ті звернулися зі скаргою до популярної газети «Известия». Газета стала на захист киян, і до місцевих діячів надійшла з ЦК КПРС вказівка: неборотися з ініціаторами, а очолити ініціативу. Шістдесятники, згодом дисиденти: Іван Гель, Василь Стус та Іван. Світличний

На початку 1960 р. у Києві під егідою міськкому комсомолу виник Клуб творчої молоді «Сучасник» (КТМ). КТМ «Сучасник» відіграв ключову роль у громадсько-політичному й культурному житті Києва, став уособленням шістдесятництва.

Діяльність КТМ:проводили літературні вечори, присвячені творчості відомих діячів української культури, мистецькі виставки, театральні постановки, організовували лекції з історії України, влаштовували краєзнавчі експедиції. Першою масовою акцією КТМ став організований Л. Танюком вечір до 75-річчя Леся Курбаса, що відбувся14 травня 1962 р. в київському Жовтневому палаці культури.

Діяльність клубу дедалі більше набувала громадського і соціального звучання. Комісія у складі А. Горської, В. Симоненка і Л. Танюка відвідала Биківнянський ліс поблизу Києва, щоб перевірити відомості про поховання жертв сталінських масових репресій 1937–1938 рр. У меморандумі до міськради вони висунули вимогу спорудити пам’ятник жертвам репресій. Відтоді почалися цькування, зокрема А. Горської і В. Симоненка. А. Горської, В. Симоненка і Л. Танюка відвідала Биківнянський ліс

За київським зразком клуби творчої молоді виникали і в інших містах: Дніпропетровську, Львові, Одесі, Черкасах. Львівський клуб «Пролісок» став своєрідним форпостом шістдесятників Західної України. Психолог М. Горинь, його брат, мистецтвознавець Б. Горинь, літературознавець М. Косів, студент І. Гель та ін. сформували його осердя.

Система політичного нагляду за населенням, яка за сталінських часів була всеохопною, не втратила жодної функції, крім однієї: нагляду за партійним апаратом. Як і раніше, існувала величезна кількість штатних і позаштатних працівників та агентів, роботу яких координував Комітет державної безпеки (КДБ). В Україні органи поліційного нагляду спеціалізувалися насамперед на боротьбі з націоналізмом.

Після ліквідації ГУЛАГу на батьківщину повернулися десятки тисяч осіб, раніше засуджених за участь в УПА чи зв’язки зі збройним підпіллям. Щоб не допустити відродження повстанського руху в західних областях, компартійна верхівка Москви і Києва приділяла особливу увагу перекриттю каналів зв’язку їхнього населення із закордонними центрами націоналістів. Найбільш небезпечних, з погляду КДБ, ватажків прагнули фізично ліквідувати. Зокрема, у жовтні 1957 р. було вбито професора Льва Ребета, який очолював редакцію журналу «Український самостійник». У жовтні 1959 р. у Мюнхені застрелили С. Бандеру. Степан Бандера (1909–1959)Роман Шухевич (псевдо Тарас Чупринка)

Новий етап опозиційного руху, який розпочався з кінця 1950-х рр., називають дисидентським. З огляду на лібералізацію режиму борці за незалежність України відмовилися від боротьби зі зброєю в руках, щоб зосередитися на пропагандистській роботі і цілком відкрито заявляти органам влади і суспільству про незгоду з політичною лінією панівної партії. Дисидент – «це той, хто незгідний із офіційною ідеологією, не погоджується із діями офіційної влади... В нашому понятті дисиденти – це були ті люди, які в тій чи іншій мірі виступили проти марксистсько-ленінської ідеології,проти внутрішньої чи зовнішньої політики Радянського Союзу – тобто ті люди, які стали на захист прав людини, прав нації» (український поет та дисидент Ігор Калинець).

Основні причини виникнення дисидентського руху: 1) Відсутність справжньї політичної самостійності республіки.2)Однопартійна система.3)Заборона діяльності опозиції.4)Установа цензури. 5) Політика зросійщення.6)Позбавленя українського народу самобутніх рис, можливостей для вільного національно-культурного розвитку 7) Згасання збройної боротьби ОУН- УПА

Підпільний рух, який став спадкоємцем діяльності ОУН-УПА, але відмовилися від збройних методів боротьби. Рух шестидесятников. Джерела формування дисидентського руху:

“Шестидесятники – осередок українських дисидентів. Ліна Костенко. Василь СимоненкоІван ДрачІван ДзюбаІван Світличний

Для галицької молоді С. Бандера і Р. Шухевич були героями, і час від часу в західних областях виникали підпільні групи, які наслідували тактику легендарної ОУН. Одна з них була викрита у 1958 р. в Станіславі. Восьмеро робітників і студентів створили «Об’єднану партію визволення України». Після арешту їх судили закритим судом і ув’язнили на строк від 2 до 10 років. У 1961 р. був розгромлений «Український національний комітет», який створили 57 львівських робітників. Ця організація теж запозичила ідеологічні та організаційні засади ОУН. На лаву підсудних потрапили 20 учасників, решта була «профілактована»., М. Юрчик

Б. Германюк. Я. Ткачук, М. Юрчик «Об’єднану партію визволення України»

Перша дисидентська організація теж виникла в західних областях України. Її засновником став випускник Московського університету ім. М. Ломоносова Левко Лук’яненко, коли отримав призначення на посаду пропагандиста Радехівського райкому партії у Львівській області. У 1959 р. він створив підпільну організацію Українську робітничо-селянську спілку УРСС. Мета: здобуття незалежності України через вихід зі складу Радянського Союзу конституційним шляхом. Л. Лук’яненко та І. Кандиба.

Після арешту в січні 1961 р. учасникам організації інкримінували не ст. 62 Карного кодексу УРСР (антирадянська агітація і пропаганда), на що сподівався Л. Лук’яненко, а ст. 56 (зрада Батьківщини). Коли він нагадав слідчому, що поставлена УРСС мета відповідає конституційним нормам, той відповів в афористичній формі: «Конституция существует для заграницы!». На закритому судовому процесі члени організації були засуджені на великі строки – від 10 до 15 років. Л. Лук’яненку дали «розстрільну» статтю, яку пізніше замінили на 15-річне ув’язнення.

З осені 1955 р. в західні області почали повертатися із заслання репресовані священики. Населення стало вимагати відновлення легальної діяльності греко-католицької церкви. Першою стривожилася РПЦ. На нараді єпископів західних областей у Києві, що відбулася в січні 1957 р., патріарху Алексію було запропоновано «ліквідувати уніатську спадщину» за допомогою влади. Влада пішла назустріч РПЦ. Рада у справах РПЦ при Раді Міністрів СРСР заявила, що про відновлення уніатської церкви не може бути й мови. АНТИРЕЛІГІЙНА КАМПАНІЯ

Місцеві органи влади встановили жорсткий нагляд за священиками, фінансовою та господарською діяльністю церкви. Засоби масової інформації повели атаку на церковні громади, обвинувачуючи їх у порушенні радянської законності. Найбільш поширеним в Україні методом боротьби з релігією було закриття храмів і молитовних будинків. Антирелігійна бесіда в сільськомуклубі. Початок 1960-х рр.

У 1961 р. М. Хрущов заявив, що будь-які витрати на реставрацію церков є розбазарюванням народних коштів. Після цього з державного обліку було знято 740 історичних пам’яток переважно культового походження. Прагнучи замінити релігію вірою у світле комуністичне майбутнє, держава витрачала величезні кошти на антирелігійну агітацію і пропаганду. У партійних комітетах почали створювати ради з питань атеїстичного виховання населення, у вищих навчальних закладах відкривали кафедри наукового атеїзму.