Наукова робота"Інтерактивні технології навчання в сучасній школі"

Про матеріал
Мета роботи - виявити психолого-педагогічні умови підвищення ролі методів інтерактивного навчання школярів. Обєктом дослідження є інтерактивні методи навчання школярів в цілісному педагогічному процесі. Предметом дослідження - процес здійснення розвитку учнів через використання інтерактивних методів навчання
Перегляд файлу

   1

 

робота на тему:

Інтерактивні технології навчання в сучасній школі

 

 

 

 

   Виконала:  Атаманчук Ірина Михайлівна

   Полтавський район, Кашубівська ЗОШ І ст.

   завідуюча школою, вчитель початкових класів

   підтвердження вищої категорії

 

 

 

ПОЛТАВА 2017

                                                                 Зміст 
Вступ…......................................................................................................................3

Розділ 1. Сучасні підходи до організації навчання (огляд літератури)…5

          1.1. Запровадження інтерактивних технологій в навчальний процес  в       

          зарубіжній і вітчизняній  педагогіці………………………………………5

          1.2. Сутність інтерактивного навчання…………………………....…….11
          1.3. Формування інтерактивних технологій навчання............................ 18

          1.4. Роль інтерактивних технологій у розвитку пізнавальних інтересів

          учнів……………………………………………………………………..…21

Висновок по розділу 1 ……………………………………………………..……23

Розділ 2. Технології інтерактивного навчання та їх впровадження в навчальний процес початкової школи …………………..………………....24
          2.1. Технології колективно-групового навчання..................................... 24

          2.2. Технології опрацювання дискусійних питань...................................34

          2.3.  Методичні прийоми, які впливають на формування мотивації..…41

          2.4. Методичні прийоми для перевірки домашньої роботи…………...44

Висновок по  розділу 2……………………………………………………...…..46

Висновки.................................................................................................................47

Список використаних джерел………………………………………………...49

Додатки………………………………………………………………....……..…51

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

У Національній доктрині розвитку освіти України у XXI столітті пріоритетним напрямком у розвитку освіти є підготовка освічених людей, кваліфікованих спеціалістів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, освоєння і впровадження сучасних технологій.

Прагнення постійно оптимізувати навчально-виховний процес зумовило появу нових і вдосконалення кращих педагогічних технологій, що використовувалися до цього часу. Подальший їх розвиток повязаний із орієнтацією на реалізацію сучасних концепцій освіти і виховання.

Проблема інтерактивної особистості в навчанні - одна з актуальних в психологічній та педагогічній науці. Саме це спонукало нас до вибору теми курсової роботи "Інтерактивні технології навчання".

Відомо, що до 70% особистісних якостей закладається в початковій школі.І не тільки базові навички,такі як уміння читати, писати, вирішувати, слухати і говорити, потрібні дитині в житті.

Кожній людині, що вступає в цей складний і суперечливий світ, необхідні певні навички мислення та якості особистості. Вміння аналізувати, порівнювати, виділяти головне, вирішувати проблему, здатність до самовдосконалення та вміння дати адекватну самооцінку, бути відповідальним, самостійним, уміти творити і співпрацювати - ось із чим дитині треба увійти в цей світ. Тому потрібно так побудувати процес навчання, щоб допомогти дитині розкрити весь потенціал. Я розумію, мені як вчителю необхідно не тільки розповісти і показати, а й навчити мого учня мислити, прищепити йому навички практичних дій. Цьому можуть допомагати інтерактивні форми і методи навчання.

Найчастіше активізація зводиться або до посилення контролю за роботою учнів, або до спроб інтенсифікувати передачу і засвоєння все тієї ж інформації за допомогою технічних засобів навчання, компютерних, інформаційних технологій, резервних можливостей психіки.

Мета  роботи - виявити психолого-педагогічні умови підвищення ролі методів інтерактивного навчання школярів.

Обєктом дослідження є інтерактивні методи навчання школярів в цілісному педагогічному процесі.

Предметом дослідження - процес здійснення розвитку учнів через

використання інтерактивних методів навчання.

Завдання дослідження:

-проаналізувати стан проблеми використання інтерактивних методів навчання в теорії і практиці шкільної освіти;

-визначити умови підвищення ефективності розвитку школярів за допомогою використання інтерактивних методів навчання;

-розробити умови організації технології інтерактивного навчання;

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                             РОЗДІЛ 1

  СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ                                  

                                 (огляд літератури) 
1.1. 3апровадження інтерактивних технологій в навчальний процес в

зарубіжній і вітчизняній педагогіці

 

Процес навчання - не автоматичне вкладання навчального матеріалу в голову учня. Адже куди важливіше навчити, ніж просто розповісти. Цей процес потребує напруженої розумової роботи підлітка та його власної активної участі в цьому процесі. Цю мету і переслідує застосування інтерактивних технологій.

Інтерактивні технології - це порівняно новий, творчии, цікавий підхід до організації навчальної діяльності учнів [5].

Слово "інтерактив" походить від англійського слова "interact". "Inter" - це взаємний, "act" - діяти. Інтерактивний - здатний взаємодіяти або перебувати в режимі бесіди, діалогу з будь-чим (наприклад, компютером) або з будь- ким (людиною). Сутність інтерактивного навчання полягає в активному залученні всіх учнів до процесу пізнання [10].

Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умов постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання в співпраці), де учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними субєктами навчання. Педагог виступає в ролі організатора процесу навчання, лідера групи. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розвязання проблем. Воно ефективно сприяє формуванню цінностей, навичок і вмінь, створенню атмосфери співпраці, взаємодії, дає змогу педагогу стати справжнім лідером учнівського колективу.

Отже, інтерактивні технології - це організація засвоєння знань і формування певних вмінь та навиків через сукупність особливим способом організованих навчально-пізнавальних дій, що полягають у активній взаємодії учнів між собою та побудові міжособистісного спілкування з метою досягнення запланованого результату [13;2].

Дослідження проведені Національним тренінговим центром (США, штат Меріленд) у 1980-х роках, засвідчують, що інтерактивне навчання вможливлює різке збільшення відсотка засвоєння матеріалу, бо впливає не лише на свідомість учня, а й на його почуття, волю. Результати цих досліджень відображено у схемі, яка дістала назву "Піраміда навчання".

"Піраміда навчання" демонструє, що найменших результатів можна досягти за умов пасивного навчання (лекція - 5%, читання - 10%), а найбільших - інтерактивного(дискусійні групи - 50%, практика через дію - 75%, навчання інших або негайне застосування знань - 90%). Ці дані є середньостатистичними, тому у конкретних випадках результати можуть різнитися, але в середньому таку закономірність може простежити кожен педагог [22].

Науковці виділяють наступні принципи інтерактивного навчання:

1.Принцип активності. Означає, що для доідходисягнення поставлених цілей кожен учень повинен брати активну участь у процесі спілкування та активно взаємодіяти з іншими.

2.Принцип відкритого зворотнього звязку, сутність якого полягає в обовязковому висловленні членом чи всіма членами групи думок, ідей чи заперечень щодо поставлених завдань. Саме завдяки активному використанню зворотнього звязку учасники групи довідуються, як сприймаються іншими людьми їхня манера спілкування, стиль мислення, особливості поведінки. Завдяки цьому принципу відбувається корекція мовлення.

3.Принцип експериментування припускає активний пошук учнями нових ідей та шляхів вирішення поставлених завдань. Цей принцип дуже важливий і як зразок стратегії поводження в реальному житті, і як поштовх до розвитку творчості й ініціативи особистості.

4. Принцип довіри в спілкуванні. Саме на це спрямовано спеціальну організацію групового простору в ході проведення занять: звичайно використовуваний у роботі прийом розташування учня і вчителя по колу обличчям один до одного, для того щоб змінити в учнів стереотипну установку і уявлення про те, як повинні проводитися й організовуватися заняття і яку роль у них повинен грати вчитель.

5. Принцип рівності позицій. Він означає, що вчитель не прагне нев язати учням своєї думки, а діє разом з ними. В свою чергу, учень має змогу побувати у ролі організатора, лідера[19;1] .

Нагромаджений вже сьогодні в Україні та за кордоном досві переконливо засвідчує, що інтерактивні технології сприяють інтенсифікації та оптимізації навчального процесу. Вони дозволяють учням:

-аналізувати навчальну інформацію, творчо підходити до засвоєння навчального матеріалу й тому зробити засвоєння знань більш доступним;

-навчитись формулювати власну думку, правильно її виражати, доводити власну точку зору, аргументувати й дискутувати;

-навчитись слухати іншу людину, поважати альтернативну думку;

-моделювати різні соціальні ситуації, збагачувати власний соціальний досвід через включення в різні життєві ситуації;

-вчитись будувати конструктивні відносини в групі, визначати своє місце в ній, уникати конфліктів, розвязувати їх, шукати компроміси, прагнути діалогу;

-знаходити спільне розвязання діалогу;

-розвивати навички проектної діяльності, самостійної роботи, виконання творчих робіт [24].

Аналіз історичних джерел показав, що застосування того чи іншого прийому інтерактивного навчання відбувалося ще за античних часів. На проблему розвиваючого навчання у взаємодії вказували такі філософи, як Конфуцій, Сократ, Платон та інші.

Зокрема, при Конфуції навчання проводилось методом вільних бесід і взаємних роздумів. Дискусії проходили в основному між учнями. Конфуцій, слухаючи їх, лише вставляв репліки, виказував окремі зауваження і судження, надавав питання для роздумів. Основною його метою було не озброєння учнів конкретними знаннями, а їх ґрунтовний загальний розвиток, моральний і духовний ріст.

Ці ідеї продовжили деякі учні і послідовники Конфуція. В невеликому трактаті невідомого автора "Записки про навчання" (III ст. до н. е.) читаємо: "Благородний чоловік навчає, виховує, але не тягне за собою, стимулює, але не заставляє, вказує шлях, але дозволяє учневі йти самому. Оскільки він веде, а не тягне, він перебуває у згоді з учнем. Оскільки він лише вказує шлях, він надає учневі можливість роздумувати. Згода між вчителем і учнем, легкість вчення і можливість думати самому і складають те, що називається успішним навчанням" [15].

Погляди Сократа є багато в чому спільними з поглядами Конфуція, зокрема орієнтація на загальний розвиток дитини та використання бесіди як методу навчання та виховання. В бесідах Сократа оригінально вирішувалась проблема розвиваючого навчання. Шлях приведення до пізнання істини через запитання і відповіді стали називати "сократівським методом". Пізніше, і аж до наших днів, загальна ідея "сократівського методу" в тій чи іншій мірі використовується в методі "навідних запитань", в проблемному навчанні та інших підходах з установкою на активізацію пізнавальної діяльності тих, хто навчається [11, с.43].

В середні віки ідеї розвиваючого навчання були заборонені і почали нове життя лише в епоху Відродження.

Ідея розвитку в процесі навчання найбільш повно була розгорнута М.Монтенем в його "Дослідженнях". Він іронічно описує схоластичний метод навчання, коли без відпочинку "бдженять у вуха", заставляючи лише вислуховувати та запамятовувати інформацію в готовому вигляді. Натомість він наголошував на тому, щоб розвивати розум; щоб вихователь не вдовбував" знання в голову учня, а навчав їх пошуку, і щоб учні самі робили висновки про істинність пізнаного і вдосконалювали таким чином розумові сили.

Ж.Ж. Руссо бачив головним в процесі навчання не заповнення голови учня через заучування, зубріння, а устремління й готовність його самостійно знаходити істину. Навчання, на його думку, потрібно будувати через вправи спільного пошуку, вільно і без насилля, шляхом пробудження і вдоволення цікавості. Значну увагу розвиваючому навчанню у співпраці приділяли російські та українські педагоги [16].

Пізніше певні елементи інтерактивного навчання використовували у своїй практиці майже усі педагоги (В.Ф. Одоєвський, Н.А. Добролюбов, Н.Г. Чернишевський, К.Д. Ушинський, В.П. Вахтьоров).

Д.І. Писарєв, говорячи про розвиток тих, хто навчається, зосереджував увагу на "дослідному методі" спроб і помилок, що допомагає шукати і знаходити правильне рішення. [9, с.48]

К.Д. Ушинський в своїх роботах приділив велику увагу спостереженню, мові, мисленню, вважав свободу необхідною умовою розвитку тих, хто навчається.

Значна увага наших педагогів у ХІХ-ХХ ст. почала приділятись ігровій діяльності як активному та важливому методу навчальної діяльності. Спочатку вона розглядалась основним елементом на початковому етапі навчання, та пізніше почала застосовуватись в старших класах та студентських колективах.

Видатний педагог А. Макаренко відводив значне місце колективним іграм у життєдіяльності дітей та підлітків. Гра, на його думку, багатофункціональний засіб виховної роботи. Вона дає змогу виховувати колективізм, творчу спрямованість особистості, свідому дисципліну, організованість, розвиває інтелектуальні здібності та естетичні почуття. Учений поставив питання про специфіку педагогічного керівництва грою, де вчитель повинен уміти так само гратися, як діти, - тільки тоді педагогічне керівництво грою буде ефективним [2;17].

Частково інтерактивне навчання з його особливостями використовувалось в перші десятиліття минулого століття й було поширене в педагогіці та практиці української школи у 1920-ті роки - за часів масштабного реформування шкільної освіти.

Лабораторно-бригадний метод передбачав спеціально сформованими учнівськими групами (бригадами, ланками) виконання практичних та лабораторних робіт. Робота в парах змінного складу полягала у тому, що обєднані в пари учні навчали один одного в процесі так званого організованого діалогу. Склад пар постійно змінювався. Учень, вивчивши тему, пояснював її іншим членам групи, і, в свою чергу, слухав інших. Застосування цих методів і форм навчання в окремих школах давало дивовижні результати. [9, с.54]

Так, у школі, організованій А. Рівіним у 1918 році, учні різного віку, навчаючись у парах змінного складу, за один рік засвоювали програму 3-4 років навчання. Попри те, що ці нові методи навчання знайшли підтримку в учителів, вони запроваджувалися в школах без належного методичного забезпечення, теоретичного осмислення й експериментальної перевірки. Вже перший досвід застосування цих методів виявив певні проблеми й ускладнення: зниження ролі вчителя в навчальному процесі, неекономне витрачання навчального часу, відсутність в учнів достатньої мотивації для такого типу навчання.

За умов поступового переходу суспільства до тоталітаризму за сталінських часів такі методи виявилися непотрібними і постановою ЦК ВКП(б) були піддані нищівній критиці [23].

Подальшу розробку елементів інтерактивного навчання можна знайти у творчості вчителів-новаторів 1970 - 1980-х рр. (Ш. Амонашвілі, В. Ша- талова, Є. Ільїна, С. Лисенкова та ін.), у теорії розвивального навчання.

Зокрема їхні ідеї знайшли відображення в основних положеннях "Концепції загальної середньої освіти ВНПК-88". Одним із плідних положень цієї концепції є твердження співробітництва як однієї із визначальних основ сучасного навчання. "Співробітництво - це гуманістична ідея спільної розвиваючої діяльності дітей і дорослих, скріплена взаєморозумінням, проникненням у духовний світ один одного, колективним аналізом ходу і результатів цієї діяльності". [11, с.48]

 

1.2. Сутність інтерактивного навчання

Перш ніж перейти до грунтовного розгляду інтерактивних навчальних технологій та інтерактивного уроку спробуємо зясувати загальну суть інтерактивного навчання і порівняємо його із загальновідомими, традиційними підходами до навчання. Виходячи з мети, яку ми поставили перед собою, скористаємось підходами, запропонованими Я. Голантом ще в 60-х рр. XX ст. і охарактеризуємо три основні моделі навчання, що існують у сучасній школі. Я. Голант виділяв активну та пасивну моделі навчання залежно від участі учнів у навчальній діяльності. Зрозуміло, що термін "пасивна" є умовним, оскільки будь-який спосіб навчання обовязково передбачає певний рівень пізнавальної активності субєктам - учня, інакше досягнення результату, навіть мінімального, неможливе. У такій класифікації Я.Голант скоріше використовує "пасивність" як визначення низького рівня активності учнів, переважно репродуктивної діяльності за майже повної відсутності самостійності і творчості [4].

До цієї класифікації додамо інтерактивне навчання як певний різновид активного, який має свої закономірності та особливості.

1.Пасивна модель навчання.

Учень виступає у ролі "обєкта" навчання , повинен засвоїти й відтворити матеріал,переданий йому вчителем , текстом підручника тощо - джерелом правильних знань. До відповідних методів навчання належать методи,за яких учні лише слухають і дивляться (лекція-монолог, читання, пояснення, демонстрація й відтворювальне опитування учнів) . Учні, як правило, не спілкуються між собою і не виконують якихось творчих завдань.

2.Активна модель навчання.

Такий тип навчання передбачає застосування методів, які стимулюють пізнавальну активність і самостійність учнів. Учень виступає "субєктом" навчання, виконує творчі завдання,вступає в діалог з учителем. Основні методи: самостійна робота, проблемні та творчі завдання (часто домашні), запитання від учня до вчителя і навпаки, що розвивають творче мислення.

3. Інтерактивна модель навчання

Слово "інтерактив" прийшло до нас з англійської від слова "іпіегасі", де "іпіегасі" - взаємний і "асі"- діяти. Таким чином, інтерактивний - здатний до взаємодії, діалогу. Інтерактивне навчання- це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету - створити комфортні умови навчання , за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність. [21, с.33]

Суть інтерактивного навчання у тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де і учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними субєктами навчання, розуміють, що вони роблять, рефлексують з приводу того, що вони знають, вміють і здійснюють. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії, дає змогу педагогу стати справжнім лідером дитячого колективу [7,с.8].

Інтерактивна взаємодія виключає як домінування одного учасника навчального процесу над іншими, так і однієї думки над іншою. Під час інтерактивного навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати продумані рішення. [16, с.55]

Такі підходи до навчання не є повністю новими для української школи. Частково вони використовувались ще в перші десятиріччя минулого століття і були поширені в педагогіці та практиці української школи в 20-ті роки масштабного реформування шкільної освіти. Застосовувані в той час бригадно-лабораторний та проектичний методи, робота в парах змінного складу,виробничі та трудові екскурсії й практики були передовим словом не лише в радянській, а й у світовій педагогіці. Застосування цих методів та форм навчання в окремих школах давала разючі результати.

Незважаючи на те, що ці нові методи навчання знайшли підтримку в учителів, вони запроваджувались у школах без належного методичного забезпечення, теоретичного осмислення та експериментальної перевірки. Вже перший досвід їх застосування виявив певні проблеми та складності : зниження ролі вчителя в навчальному процесі, неекономне витрачання навчального часу, відсутність в учнів достатньої мотивації для такого типу учіння. За умов поступового переходу суспільства до тоталітаризму в сталінські часи вони виявились непотрібними і постановою ЦК ВКП (б) "Про навчальні програми й режим у початковій і середній школі" були піддані нищівній критиці. Уже на початку 30-х рр. українська школа перетворилась на авторитарну, репродуктивно - орієнтованую пануючою стандартизацією та уніфікацією засобів, форм і методик навчання [5].

Подальшу розробку елементів інтерактивного навчання ми можемо знайти в працях В. Сухомлинського, творчості вчителів- новаторів 70 - 80-х рр. (Ш. Амонашвілі, В.Шаталова, Є. Ільїна, С. Лисенкової та інших), теорії розвивального навчання. Однак у радянські часи, в умовах навязування комбінованого уроку, творчість окремих педагогів була скоріше винятком ніж правилом. У Західній Європі та США групові форми навчальної діяльності учнів активно розвивались та вдосконалювались. Наприкінці ХХ ст. інтерактивні технології набули поширення в теорії та практиці американської школи, де їх використовують при викладанні різноманітних предметів. Дослідження, проведені Національним тренінговим центром (СИТА, штат Меріленд) у 80-х рр., показують, що інтерактивне навчання дозволяє різко збільшити процент засвоєння матеріалу, оскільки впливає не лише на свідомість учня, а й на його почуття,волю (дії,практику). Результати цих досліджень були відображені в схемі, що отримала назву "Піраміда навчання" [20].

З піраміди видно,що найменших результатів можна досягти за умов пасивного навчання (лекція - 5%, читання -10% ), а найбільших- інтерактивного (дискусійні групи - 50%, практика через дію- 75%, навчання інших чи негайне застосування - 90 % ). Це,звичайно,середньостатистичні дані і в конкретних випадках результати можуть бути дещо іншими, але в середньому таку закономірність може простежити кожен педагог.

Ці дані цілком підтверджуються дослідженнями сучасних російських психологів. За їхніми оцінками, старший школяр може, читаючи очима, запамятати 10% інформації, слухаючи - 26%, розглядаючи - 30%, слухаючи і розглядаючи- 50% ,обговорюючи- 70%, особистий досвід - 80%, спільна діяльність з обговоренням-90%,навчання інших-95%.

Більшість викладачів промовляє приблизно від 100 до 200 слів за хвилину. Але чи здатні діти сприйняти такий потік інформації? За високої концентрації уваги людина може сприйняти від 50 до 100 слів за хвилину, Тобто половину. Проте, здебільшого, навіть тоді, коли навчальний матеріал цікавий, учням важко зосереджувати уваїу протягом тривалого часу.Вони відволікаються і починають обдумувати деталі почутого, чи навіть проблему чи ситуацію, що не стосується уроку. Наукові дослідження твердять, що для того, щоб учні слухали і не думали над сторонніми речами,викладачі повинні промовляти від 400 до 500 слів за хвилину. Адже це неможливо, людина говорить у чотири рази повільніше, а тому учні відволікаються, і часом їм стає нудно. [16, с.9]

Дослідження, проведене в одному з американських коледжів,де переважає лекційна форма навчання, показало, що студенти були неуважні приблизно 40% часу. Більше того,коли за перші десять хвилин студенти ще могли запамятати 70% інформації, то за останні десять хвилин уроку вони сприймали всього 20% матеріалу.Не дивно,що студенти під час викладання лекційного вступного курсу до психології знали лише на 8% більше, ніж контрольна група,яка слухала курсу взагалі. Уявіть,якими були б результати в середній школі чи звичайному класі! [16, с.78]

Два відомих фахівці в галузі кооперативної освіти Д.та Р. Джонеон разом з К.Смітом указують на кілька проблем, повязаних із читанням лекцій:

  • увага учнів падає з кожною хвилиною;
  • ця форма навчання подобається учням,у яких розвинена в основному слухова память;
  • рівень засвоєння фактичного матеріалу низький;
  • вважається,що всім учням потрібна інформація,і всі учні засвоюють її однаковими темпами,що насправді не так.

Якщо ж, до роботи залучається слухова і зорова память, є більше шансів задовольнити потреби різних учнів, чий спосіб сприйняття матеріалу може суттєво відрізнятися.

Однак використання лише зорової памяті недостатнє.

Понад 2400 років тому Конфуцій сказав:

Те, що я чую-я забуваю,

Те, що я бачу-я пам ятаю,

Те, що я роблю-я розумію.

Ці три прості твердження обгрунтовують необхідність використання активних методів навчання. Дещо змінивши слова великого китайського педагога, можна сформулювати кредо інтерактивного навчання?!

Те,що я чую-я забуваю,

Те, що я бачу і чую,я трохи пам ятаю,

Те, що я чую, бачу й обговорюю,я починаю розуміти,

Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю,я набуваю знань і навичок

-Коли я передаю знання іншим,я стаю майстром.

Набагато важливіше навчити, ніж просто розповісти. Хоча останній метод простіший, доступніший і, безумовно, швидший. Ви можете швидко повідомити учням про те, що вони повинні знати,і вони забудуть це ще швидше.

Процес навчання не автоматичне вкладання навчального матеріалу в голову учня [3].

Він потребує напруженої розумової роботи дитини і її власної активної участі в цьому процесі. Пояснення й демонстрація, самі по собі, ніколи не дадуть справжніх, стійких знань. Цього можна досягти тільки за допомогою активного (інтерактивного) навчання.

Випадковий досвід РемеслоТехнологія

Ми бачимо, що виготовлення будь-якого продукту проходить кілька етапів, починаючи від перших, невмілих спроб і закінчуючи певним,добре продуманим способом виробництва з використанням технічних чи якихось інших засобів виробництва під керівництвом людини. [8, с.115]

Можна припустити, що відмінність між технологією і методикою в сфері освіти полягає в тому ж,в чому відмінність між технологією й ремісництвом у виробничій сфері. Тобто це відмінність між високопродуктивним машинним виробництвом і порівняно низькоефективною ручною працею.

В сучасній педагогічній науці все частіше зустрічаються визначення засобів навчання не в вузькому їх розумінні (матеріальні засоби-інструменти),а більш широко. Так, П.І.Підкатистий розуміє під засобом навчання матеріальний чи ідеальний обєкт, який використовується вчителем чи учнем для засвоєння знань. С.А.Смирнов поділяє засоби навчання на:

матеріальні (підручники,навчальні посібники,дидактичні матеріали, книги- першоджерела, тестовий матеріал, засоби наочності,технічні засоби навчання, лабораторне обладнання);

ідеальні (усне й письмове мовлення, нотна грамота, математичний апарат, музика, живопис, навчальні компютерні програми,організуюча й координуюча діяльність учителя, загальна культура вчителя,методи навчання й форма організації навчальної діяльності учнів тощо) [17].

На думку деяких дослідників, технологію від методики відрізняють "два принципових моменти: гарантія кінцевого результату й проектування майбутнього навчального процесу. Педагогічна технологія - набір процедур,які поновлюють професійну діяльність учителя і гарантують кінцевий запланований результат". Окрім того за технологічного навчання відсутні безліч "якщо" : якщо талановитий вчитель, талановиті діти, багата школа. "Методика виникає в результаті узагальнення досвіду або впровадження нових засобів. Технологія ж проектується,виходячи з конкретних умов,та орієнтується на заданий,а не на передбачуваний результат". Технологія, навідміну від методик, не допускає варіативності, з неї не можна викинути якісь елементи. Технологічний підхід не допускає пошукової діяльності,проб,тут не може бути помилок. Для технологічного навчання обовязковим є постійний зворотний звязок, внесення виправлення та змін у подальшу діяльність. Оскільки певне розведення термінів "педагогічна технологія" та "технологія навчання" важливе для розуміння суті запропонованого нами підходу,спробуємо розвести ці поняття. [13, с. 55]

У глосарії термінів ЮНЕСКО поняття "педагогічна технологія" трактується як конструювання та оцінювання освітніх процесів шляхом врахування людських,часових та інших ресурсів для досягнення ефективності освіти. Педагогічна технологія дає відповідь на запитання, як?, яким чином? (методами,прийомами,засобами) досягти поставленої педагогічної мети, установлюючи порядок використання різноманітних моделей навчання. Таким чином, технологія - це комплекс,що складається з:

  • запланованих результатів;
  • засобів оцінки для корекції та вибору оптимальних методів,прийомів навчання,оптимальних для даної конкретної ситуації;
  • набору моделей навчання,розроблених вчителем,на цій основі.

Технологія має містити критерії для оцінки стану учнів,вибору моделі навчання.

Модель - найкоротший шлях від початкових умов до запланованих результатів. В основі моделі-комплекс методів і засобів навчання.

Технологія навчання відображає шлях освоєння конкретного навчального матеріалу в межах педагогічної технології.Деякі дослідники називають її ще й дидактичною технологією.

Будь-яка педагогічна технологія повинна відповідати основним критеріям технологічності: системності (наявність логіки процесу, взаємозвязку частин, цілісність), керованості (можливість діагностики досягнення цілей, планування процесу навчання), ефективності (технологія повинна вибиратись відповідно до результатів і оптимальних затрат, гарантувати досягнення певного стандарту навчання), відтворюваності (можливості застосування в інших однотипних навчальних закладах іншими субєктами) [12].

 

1.3. Формування інтерактивних технологій навчання

Аналіз історичних джерел показав, що застосування того чи іншого
прийому інтерактивного навчання відбувалося ще за античних часів. На
проблему розвиваючого навчання у взаємодії вказували такі філософи, як
Конфуцій, Сократ, Платон та інші.

Зокрема, при Конфуції навчання проводилось методом вільних бесід і
взаємних роздумів. Дискусії проходили в основному між учнями. Конфуцій,
слухаючи їх, лише вставляв репліки, виказував окремі зауваження і
судження, надавав питання для роздумів. Основною його метою було не
озброєння учнів конкретними знаннями, а їх ґрунтовний загальний
розвиток, моральний і духовний ріст [21].

Ці ідеї продовжили деякі учні і послідовники Конфуція. В невеликому
трактаті невідомого автора “Записки про навчання” (ІІІ ст. до н. е.)
читаємо: “Благородний чоловік навчає, виховує, але не тягне за собою,
стимулює, але не заставляє, вказує шлях, але дозволяє учневі йти самому.
Оскільки він веде, а не тягне, він перебуває у згоді з учнем. Оскільки
він лише вказує шлях, він надає учневі можливість роздумувати. Згода між
вчителем і учнем, легкість вчення і можливість думати самому і складають
те, що називається успішним навчанням”.

Погляди Сократа є багато в чому спільними з поглядами Конфуція,
зокрема орієнтація на загальний розвиток дитини та використання бесіди
як методу навчання та виховання. В бесідах Сократа оригінально
вирішувалась проблема розвиваючого навчання. Шлях приведення до пізнання істини через запитання і відповіді стали називати “сократівським
методом”. Пізніше, і аж до наших днів, загальна ідея “сократівського
методу” в тій чи іншій мірі використовується в методі “навідних
запитань”, в проблемному навчанні та інших підходах з установкою на
активізацію пізнавальної діяльності тих, хто навчається [6].

Ідея розвитку в процесі навчання найбільш повно була розгорнута
М.Монтенем в його “Дослідженнях”. Він іронічно описує схоластичний метод навчання, коли без відпочинку “бдженять у вуха”, заставляючи лише
вислуховувати та запам’ятовувати інформацію в готовому вигляді.
Натомість він наголошував на тому, щоб розвивати розум; щоб вихователь
“не вдовбував” знання в голову учня, а навчав їх пошуку, і щоб учні самі
робили висновки про істинність пізнаного і вдосконалювали таким чином
розумові сили.

Пізніше певні елементи інтерактивного навчання використовували у
своїй практиці майже усі педагоги (В.Ф. Одоєвський, Н.А. Добролюбов,
Н.Г. Чернишевський, К.Д. Ушинський, В.П. Вахтьоров).

Д.І. Писарєв, говорячи про розвиток тих, хто навчається,
зосереджував увагу на “дослідному методі” спроб і помилок, що допомагає
шукати і знаходити правильне рішення [22].

К.Д. Ушинськийв своїх роботах приділив велику увагу спостереженню,
мові, мисленню, вважав свободу необхідною умовою розвитку тих, хто
навчається.

Значна увага наших педагогів у ХІХ-ХХ ст. почала приділятись
ігровій діяльності як активному та важливому методу навчальної
діяльності. Спочатку вона розглядалась основним елементом на початковому
етапі навчання, та пізніше почала застосовуватись в старших класах та
студентських колективах.

Видатний педагог А. Макаренко відводив значне місце колективним
іграм у життєдіяльності дітей та підлітків. Гра, на його думку, —
багатофункціональний засіб виховної роботи. Вона дає змогу виховувати
колективізм, творчу спрямованість особистості, свідому дисципліну,
організованість, розвиває інтелектуальні здібності та естетичні почуття.
Учений поставив питання про специфіку педагогічного керівництва грою, де
вчитель повинен уміти так само гратися, як діти, — тільки тоді
педагогічне керівництво грою буде ефективним [16].

Частково інтерактивне навчання з його особливостями
використовувалось в перші десятиліття минулого століття й було поширене
в педагогіці та практиці української школи у 1920-ті роки – за часів
масштабного реформування шкільної освіти.

За умов поступового переходу суспільства до тоталітаризму за
сталінських часів такі методи виявилися непотрібними і постановою ЦК
ВКП(б) були піддані нищівній критиці. Вже на початку 1930-х років
українська школа перетворилася на авторитарну, репродуктивно-орієнтовану, з панівною стандартизацією й уніфікацією засобів, форм і методик навчання.

Проблема навчального спіробітництва активно і всебічно
розробляється в останні десятиліття в нашій країні і за рубежем (Т.Е.
Коннікова, А.В. Мудрик, В.А. Отрут, Д.И. Фельдштейн, Б.Л. Кричевський та
ін) [2].

1.4. Роль інтерактивних технологій у розвитку пізнавальних

інтересів учнів

 

Роль учителя є вирішальною у процесах формування мислення,
гартування характеру й виховання моральних якостей учня. Він генератор і
джерело ідей, якими керується другий суб’єкт педагогічного процесу –
учень. Від педагогічної майстерності вчителя залежить націлювання учнів
на належний навчальний лад. Щоб керувати процесом формування і розвитку
здібностей учнів, треба знати актуальні і потенціальні їх рівні.
Водночас виникає проблема: якими повинні бути умови середовища, щоб
кожен школяр міг розвинути свої творчі нахили й перетворити їх у творчі
досягнення. Високий рівень успішності не завжди поєднюється з високим
рівнем творчої обдарованості. У зв’язку з цим потрібно намагатися
створити сприятливі умови для самовираження кожної дитини в різних видах
діяльності [19].

Працюючи в школі та спостерігаючи за школярами, можна дійти висновку, що є учні, які на уроці перестають слухати або, навпаки, тільки роблять вигляд, що слухають, але не чують, якщо новий матеріал їх не зацікавив з самого початку. Запобігаючи байдужості на уроці, появу нового матеріалу потрібно підпорядковувати природній допитливості школяра: новий факт не виникає з “нічого”; разом з дітьми з’ясувати можливості і його
застосування, а форму організації навчання обирати оптимальною.

Отже, завдання, яке постало перед учителем, – збудити здібності своїх учнів, виховати в них сміливість думки і впевненість у тому, що вони розв’яжуть кожне завдання, – без особистого захоплення спаравою, без наявності педагогічного такту і таланту, без умілого вибору форм навчання,
методів, прийомів та засобів втілити в життя неможливо.

Творчо працюючи, вчитель завжди прагне:

Пропонувати посильний рівень вимог відповідно до рівня навченості та
научуваності;

Вчити учнів концентруватися та максимально викладатися в обмежений час;

Дати можливість навіть слабкому учневі отримати високу оцінку;

Створювати умови для свідомого і самостійного вибору учнями рівня
засоєння навчального матеріалу;

Дати можливість сильним учням проявити своє творчі здібності.

Адже інтерес до діяльності має спеціальну здатність
підвищувати працездатність включаючи увагу. Підтримання бажання
вчитися вимагає зміни способів і форм сприйняття нового, створення
різних ситуацій для застосування вивченого. Виховання ж інтересу
передбачає реалізацію багатьох методичних прийомів, пошук і застосування
різних технологій навчання, а головне невтомну вчительську працю,
самовдосконалення і самоосвіту.

Нині важливу роль у розвитку пізнавальних інтересів учнів
відіграють інтерактивні технології навчання та інтерактивний урок.
Інтерактивне навчання – це певний різновид активного навчання, це
спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, мета якої –
створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчув би свою
інтелектуальну спроможність пізнавати нове. Досягти цього можна за умови
постійної активної взаємодії вчителя та учнів, що дає змогу педагогу
стати справжнім лідером дитячого колективу. Інтерактивність навчання
передбачає активізацію навчальних можливостей учня під час навчання
замість переказування готової інфрмації. Уроки, на яких використовуються
інтерактивні технології, дають учням основні пізнавальні та громадянські
вміння, а ща навички і зразки поведінки. Вони захоплюють учнів,
пробуджують учнівський інтерес, навчають самостійного мислення та дій.
Ефективність і сила впливу на емоції та свідомість вихованців значною
мірою залежить від умінь і стилю роботи вчителя [7].

Застосування інтерактивних технологій висуває певні вимоги до
структури уроків. Як правило, структктура таких занять складається з
п’яти елементів:

1. Мотивація.

2.Оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних
результатів.

3. Надання необхідної інформації.

4. Інтерактивна вправа – центральна частина заняття.

5. Підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку.

Під час проведення уроків застосовують парну і групову роботу (в
малих та великих групах). Це спонукає учнів висловлювати свої думки,
формує вміння переконувати, вести дискусію. З метою підвищення
ефективності уроку як основної форми навчання проводять уроки-лекції,
уроки-семінари, комбіновані уроки, уроки-заліки, уроки-консультації,
використовуючи різні сучасні технології: “акваріум”, “мозковий штурм”,
“коло ідей”, “метод прес”, “навчаючи, вчуся”, “мікрофон” тощо [1].

 

Висновок до розділу 1

 

   Важливу роль у розвитку пізнавальних інтересів учнів
відіграють інтерактивні технології навчання та інтерактивний урок.
           Інтерактивне навчання – це певний різновид активного навчання, це
спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, мета якої –
створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчув би свою
інтелектуальну спроможність пізнавати нове.

Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умов постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання в співпраці), де учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними субєктами навчання.

 

РОЗДІЛ 2

ТЕХНОЛОГІЇ ІНТЕРАКТИВНОГО НАВЧАННЯ ТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ В НАВЧАЛЬНИЙ ПРОЦЕС

ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

2.1. Технології колективно-групового навчання

До цієї групи ми помістили інтерактивні технології,що передбачають одночасну спільну (фронтальну) роботу всього класу [12,с.33].

Обговорення проблеми в загальному колі.

Це загальновідома технологія, яка застосовується, як правило, в комбінації з іншими, її метою є прояснення певних положень,привертання уваги учнів до складних або проблемних питань у навчальному матеріалі, мотивація пізнавальної діяльності,актуалізація опорних знань тощо. Вчитель має заохочувати всіх до рівної участі та дискусії.

Як організувати роботу

Бажано розташувати стільці або парти по колу .Весь клас обговорює ідеї чи події, що стосуються якоїсь певної теми. Обговорення будується навколо запланованої або імпровізованої теми, яку слід визначати зрозуміло для всіх присутніх до початку обговорення. Він може висловити свою думку.

Ключем до ефективності обговорення великою групою є те, як учитель ставить запитання. Уникайте закритих запитань,тобто таких,на які можна відповісти коротко ("так" або "ні"). Вживайте відкриті запитання, які починаються з "як", "чому", "який". Заохочуйте всіх учасників до висловлення своїх ідей.

Те, як учитель реагує на запитання та коментарів вирішальним у створенні навчальної атмосфери. Демонструйте увагу до всіх, дякуючи кожному учневі за запитання та висловлювання. Це стимулюватиме присутніх продовжувати ділитися цінною інформацією, яку в іншому випадку вони відкинули б як нудну, нетипову,недоцільну та зайву.

Не дозволяйте будь-кому домінувати над групою під час дискусії.Обмежити це можна,сказавши:"А тепер послухаймо, що скаже хтось інший або інша,або "я хотіла (хотів) би, щоб усі мали можливість сказати своє слово".

Не слід забувати, що велика кількість загальнокласних обговорень втомлює. Зловживання цією методикою призводить до втоми і нудьгування [17].

Мозковий штурм

Відома інтерактивна технологія колективного обговорення, що широко використовується для вироблення кількох вирішень конкретної проблеми. Мозковий штурм спонукає учнів проявляти увагу та творчість, дає можливість їм вільно висловлювати свої думки.

Мета "мозкового штурму" чи "мозкової атаки" в тому,щоб зібрати якомога більше ідей щодо проблеми від усіх учнів протягом обмеженого періоду часу.

Як організувати роботу

Після презентації проблеми та чіткого формулювання проблемного питання (його краще записати на дошці ) запропонуйте всім висловити ідеї, коментарі, навести фрази чи слова, що стосуються цієї проблеми.

Запишіть усі пропозиції на дошці чи на великому аркуші паперу в порядку їх виголошення без зауважень, коментарів чи запитань.

Зверніть увагу на такі моменти:

Підчас "висування ідей" не пропускайте жодної. Якщо ви будете судити про ідеї й оцінювати їх під час висловлювання, учні зосередять більше уваги на відстоюванні своїх ідей, ніж на спробах запропонувати нові і більш досконалі.

Необхіднозаохочувати всіх до висування якомога більшої кількості ідей. Варто підтримувати й фіксувати навіть фантастичні ідеї. (Якщо під час мозкового штурму не вдасться одержати багато ідей, це може пояснюватися тим,що учасники піддають свої ідеї цензурі-двічі подумають, перед тим як висловлять) [5].

Кількістьідей заохочується. В остаточному підсумку кількість породжує якість. В умовах висування великої кількості ідей учасники штурму мають можливість пофантазувати.

Спонукайтевсіх учнів розвивати або змінювати ідеї інших.

Об єднання або зміна висунутих раніше ідей часто веде до висунення нових, що перевершують первинні.

1.У класі можна повісити такий плакат:

  • Кажіть усе, що спаде на думку.
  • Не обговорюйте і не критикуйте висловлювання інших.
  • Можна повторювати ідеї,запропоновані будь-ким іншим.
  • Розширення запропонованої ідеї заохочується.

2.На закінчення обговоріть і оцініть запропоновані ідеї.

Варіант "мозкового штурму" - "мережа" чи "кульки". Тут пускове слово- (питання) пишеться в "кульці" в центрі сторінки. Коли обговорюються споріднені проблеми,вони записуються на папері із зазначенням звязку. Водночас "мозковий штурм" "вільного" типу дає можливість за дуже короткий період (три-пять хвилин) записати ідеї,що виникли.

Обидва варіанти мають на меті заохочувати вільне висловлювання ідей. «Навчаючи-учусь»

("Кожен учить кожного", "Броунівський рух")

Метод - "Навчаючи-учусь" використовується при вивченні блоку інформації або при узагальненні та повторенні вивченого.Він дає можливість учням узяти участь у передачі своїх знань однокласникам.Використання цього методу дає загальну картину понять і фактів,що їм необхідно вивчити на уроці,а також викликаєпевні запитання та підвищує інтерес до навчання.

Як організувати роботу

Підготуйте картки з фактами,що стосуються теми уроку, по одній на кожного учня.

1.Роздайтепо одній картці кожному.

2.Протягом кількох хвилин учні читають інформацію на картці. Перевірте, чи розуміють вони прочитане.

3.Запропонуйте їм ходити по класу і знайомити зі своєю інформацією інших однокласників.

4.Учень може одночасно говорити тільки з однією особою.

Завдання полягає в тому, щоб поділитися своїм фактом і самому отримати інформацію від іншого учня. Протягом відведеного часу треба забезпечити спілкування кожного учня з максимальною кількістю інших для отримання якомога повної інформації.

5.Після того, як учні завершать цю вправу, запропонуйте їм розповісти, відтворити отриману інформацію. Проаналізуйте та узагальніть отримані ними знання.

Ажурна пилка ("Мозаїка", "Джиг-со")

Технологія використовується для створення на уроці ситуації, яка дає змогу учням працювати разом для засвоєння великої к-сті інформації за короткий проміжок часу. Ефективна і може замінити лекції в тих випадках, коли початкова інформація повинна бути донесена до учнів перед проведенням основного (базисного) уроку або доповнює такий урок. Заохочує учнів допомагати один одному вчитися, навчаючи. [20, с.34]

Як організувати роботу

1 . Щоб підготувати учнів до уроку з великим обсягом інформації, підберіть матеріал, необхідний для уроку, і підготуйте індивідуальний інформаційний пакет для кожного учня (матеріали підручника, додаткові матеріали- вирізки з газет, статті тощо).

2.Підготуйте таблички з кольоровими позначками, щоб учні змогли визначити завдання для їхньої групи. Кожен учень входитиме у дві групи- "домашню" й "експертну". Спочатку обєднайте учнів у "домашні групи" (1,2,3),а потім створіть "експертні" групи,використовуючи кольорові позначки,що їх учитель попередньо роздає учням. У кожній домашній групі всі її учасники повинні мати позначки різних кольорів,а у кожній експертній- однакові.

3.Розпишітьучнів по "домашніх" групах від 3 до 5 чоловік,залежно від кількості учнів. Кожен учень має бути проінформований,хто входить до його "домашньої групи", тому що її члени будуть збиратися пізніше.

Дайте домашнім групам порцію інформації для засвоєння, кожній групі-свою. Завдання домашніх груп - опрацювати надану інформацію та опанувати нею на рівні, достатньому для обміну цією інформацією з іншими.

4.Після завершення роботи домашніх груп запропонуйте учням розійтись по своїх "кольорових" групах,де вони стануть експертами окремої теми (своєї частини інформації). Наприклад, зберіть усіх "червоних" біля дошки, а всіх "синіх" - у холі. В кожній групі має бути представник із кожної "домашньої групи".

5.Кожна експертна група повинна вислухати всіх представників домашніх груп і проаналізувати матеріал в цілому, провести його експертну оцінку за визначений час (для цього може знадобитися цілий урок, якщо матеріали складні або великі за обсягом).

6.Післязавершення роботи запропонуйте учням повернутися "додому". Кожен учень має поділитися інформацією,отриманою в експертній групі з членами своєї "домашньої" групи. Наприклад, всі учні під номером 1 повинні зустрітися перед класом. У "домашніх" групах має бути по одній особі з експертних груп. Учні мають намагатися донести інформацію якісно і в повному обсязі членам своєї домашньої групи за визначений учителем час.

Завданням домашніх груп у цьому випадку вже є остаточне-узагальнення та корекція всієї інформації[22, с.98]

Аналіз ситуації

При вивченні гуманітарних дисциплін зміст деяких понять учні засвоюють, аналізуючи певні ситуації, випадки з життя: правові, історичні, моральні тощо, у яких стикаються інтереси людей, життєві погляди, позиції. Такі ситуації можуть аналізуватись учнями індивідуально, в парах, в групах або піддаватись аналізу в загальному колі. Такий аналіз потребує певного підходу,алгоритму. Технологія вчить учнів ставити питання,відрізняти факти від думок, виявляти важливі та другорядні обставини,аналізувати і приймати рішення.

Ситуації, випадки слугують для учнів конкретними прикладами для ідей та узагальнень, забезпечують основу для високого рівня абстрагування та мислення,демонструють людські почуття та емоції,зацікавлюють учнів та захоплюють їхню уяву, допомагають повязати навчання з досвідом реального життя, дають шанс реального застосування знань.

Дилема ставить людину перед важким вибором, який виникає завдяки конфлікту цінностей.

Думаючи над дилемами,учні можуть краще зрозуміти історичний контекст, сьогоднішню соціальну і політичні ситуації, а також внутрішні цінності. Також вони вчаться займати позицію, наводити обґрунтовані аргументи на захист своєї позиції і розуміти логіку й обґрунтування позицій інших. Дилеми призначені для ускладнення процесу мислення без висловлення крайніх думок і з поважним ставленням до точки зору інших [9].

Як організувати роботу

1.Запропонуйте учням прочитати підготовлену життєву або гіпотетично спірну ситуацію.

2.Проаналізуйте її з учнями, користуючись такими запитаннями:

Якими є факти: Що відбулося? Де і коли? Хто є учасниками ситуації? Що ми про них знаємо?Які факти є важливими? Які другорядними?Що в описі є фактами,а що думками,оцінками тощо?

У чому проблема ситуації: У чому полягає конфлікт? Яке питання нам треба вирішити, розвязуючи ситуацію? У чому інтереси кожної зі сторін? Чому вони суперечливі?

Якими можуть бути аргументи : Які аргументи можуть бути наведені на захист позиції кожної зі сторін? На які документи,інформацію ми можемо спиратися,захищаючи ту чи іншу позицію?

У чому полягає рішення: Яким буде розвязок ситуації?Чому саме таким?На що ми спираємось,обираючи таке рішення? Якими можуть бути наслідки такого рішення? Чи існують інші шляхи розв'язання?

Вирішення проблем

Метою застосування такої технології є навчити учнів самостійно вирішувати проблеми та приймати колективне рішення.

Як організувати роботу

1.Приготуйте для учнів проблемне завдання,проблемну ситуацію.

2.Ознайомте їх із ситуацією та визначте суть проблеми.

3.Запитайте в учнів,чи розуміють вони суть проблеми. Попросіть їх описати її.

4.Обєднайте учнів у групи,у яких вони могли б обговорити проблему,перш ніж перейти до пошуків шляхів її вирішення.

5.Запитайте в учнів: чи справді вони хочуть розв'язувати цю проблему?Чи є проблема важливою,чи необхідно розв'язати Гї?3апитайте,чи зацікавлені сторони конфлікту в його розв'язанні.

6.Скориставшись технологією "мозкового штурму" дайте їм можливість визначити якнайбільше шляхів вирішення проблеми або можливих варіантів. На цьому етапі жодне рішення або варіант не відкидаються і не коментуються. Необхідно генерувати велику кількість ідей.

7.Разом з учнями проаналізуйте,поясніть та об'єднайте ідеї.

8.0бговоріть можливі позитивні та негативні наслідки кожної ідеї.

9.Виберітьнайкращий варіант і дійдіть згоди щодо його використання для вирішення проблеми (можна шляхом голосування).

10.Виберіть другий і третій варіанти як резервні на випадок, якщо перше рішення виявиться неефективним.

Етапи вирішення проблеми:

З'ясуйте суть проблеми.

Зясуйте важливість проблеми.

Обміркуйте всі можливі варіанти вирішення.

Проаналізуйте можливі наслідки кожного варіанта.

Виберіть можливий варіант вирішення,який здається вам оптимальним.

Якщо перший варіант рішення виявився неефективним,спробуйте інший і розпочніть все спочатку.

Дерево рішень

Як варіант технології вирішення проблем можна використати "дерево рішень", яке допомагає дітям проаналізувати та краще зрозуміти механізми прийняття складних рішень.

Як організувати роботу

Виберіть проблему,дилему,що не має однозначного рішення. Вона може бути викладена у формі історії,судової справи,ситуації з життя, епізоду літературного твору.

Запрошуйте учням необхідну для розв'язання проблеми інформацію для домашнього читання.

Підготуйтена дошці чи роздайте кожному учневі зразок "дерева рішень".

Сформулюйтепроблему для вирішення, визначте суть проблеми і запишіть на дошці,заповнюючи схему.

Дайтенеобхідну додаткову інформацію щодо проблеми (чи час для її пошуку,перегляду,якщо це було домашнє завдання).

Запитайте в учнів, чи дійсно хочуть розв'язати проблему люди,яких вона стосується? Якщо проблема важлива й актуальна, процес може продовжуватись. Попросіть пояснити, чому сторони прагнуть до розв'язання проблеми.

Шляхи й варіанти вирішення проблеми можна визначити проведенням мозкового штурму. На цьому етапі жоден із варіантів не може бути неправильним. Важливо набрати якомога більше ідей.

Обговоріть кожен із варіантів рішення. Що позитивного чи негативного для кожної зі сторін він містить? Таким чином можна відхилити частину ідей і залишити 3-4.

Поділіть учнів на малі групи і запропонуйте кожній заповнити схему. Група повинна шляхом обговорення прийти до одного варіанта рішення. Якщо єдності немає,можна застосувати голосування.

http://www.studfiles.ru/html/2706/1182/html_gslj2CAOtm.txji/img-1JyM98.jpg

Кожна група пропонує своє рішення. Проведіть обговорення. Можна провести голосування всього класу для вибору одного з варіантів.

Робота в парах (один проти одного, один — вдвох — всі разом, «Думати, працювати в парі, обмінятися думками»).

Технологія особливо ефективна на початкових етапах навчання дітей роботі у малих групах. Її можна використовувати для досягнення будь-якої дидактичної мети: засвоєння, закріплення, перевірки знань тощо. За умов парної роботи всі діти в класі отримують рідкісну за традиційним навчанням можливість говорити, висловлюватись. Робота в парах дає дітям час подумати, обмінятись ідеями з партнером і лише потім озвучувати свої думки перед класом. Вона сприяє розвитку навичок спілкування, вміння висловлюватись, критичного мислення, вміння переконувати й вести дискусію [11].

http://www.studfiles.ru/html/2706/1182/html_gslj2CAOtm.txji/img-civKL5.jpg

Використання такого виду співпраці сприяє тому, що діти не можуть ухилитися від виконання завдання. Під час роботи в парах можна швидко виконати вправи, які за інших умов потребують великої затрати часу. Серед них можна назвати такі:

• Обговорити короткий текст, завдання, письмовий документ.

• Узяти інтерв'ю і визначити ставлення партнера до заданого читання, лекції, відео чи іншої навчальної діяльності.

• Зробити критичний аналіз чи редагування письмової роботи один одного.

• Сформулювати підсумок уроку чи серії уроків з теми.

• Розробити разом питання до викладача або до інших дітей.

• Проаналізувати разом проблему, вправу чи експеримент .

• Протестувати та оцінити один одного.

• Дати відповіді на запитання вихователя.

• Порівняти записи, зроблені в класі.

Як організувати роботу :

1. Запропонуйте дітям завдання, поставте запитання для невеличкої дискусії чи аналізу гіпотетичної ситуації. Після пояснення питання або фактів, наведених у завданні, дайте їм 1-2 хвилини для продумування можливих відповідей або рішень індивідуально. –

2. Об'єднайте дітей у пари, визначте, хто з них буде висловлюватись першим, і попросіть обговорити свої ідеї один з одним. Краще відразу визначити час на висловлення кожного в парі і спільне обговорення. Це допомагає звикнути до чіткої організації роботи в парах. Вони мають досягти згоди (консенсусу) щодо відповіді або рішення.

3. По закінченні часу на обговорення кожна пара представляє результати роботи, обмінюється своїми ідеями та аргументами з усім класом. За потребою це може бути початком дискусії або іншої пізнавальної діяльності.

Ротаційні (змінювані) трійки

Діяльність дітей у цьому випадку є подібною до роботи в парах. Цей варіант кооперативного навчання сприяє активному, ґрунтовному аналізу та обговоренню нового матеріалу з метою його осмислення, закріплення та засвоєння.

Як організувати роботу:

1. Розробіть різноманітні питання, щоб допомогти дітям почати обговорення нового або роз'ясненого матеріалу. Використовуйте переважно питання, Що потребують неоднозначної відповіді.

http://www.studfiles.ru/html/2706/1182/html_gslj2CAOtm.txji/img-PjToF1.jpg

2. Об'єднайте дітей у трійки. Розмістіть трійки так, щоб кожна з них бачила трійку справа й трійку зліва. Разом усі трійки мають утворити коло.

3. Дайте кожній трійці відкрите питання (однакове для всіх). Кожен у трійці має відповісти на це питання по черзі.

4. Після короткого обговорення попросіть учасників розрахуватися від 0 до 2. Діти з номером 1 переходять до наступної трійки за годинниковою стрілкою, а діти з номером 2 переходять через дві трійки проти годинникової стрілки. Діти з номером 0 залишаються на місці і є постійними членами трійки. Результатом буде повністю нова трійка.

5. Ви можете рухати трійками стільки разів, скільки у вас є питань. Так, наприклад, коли проходить три ротації, кожен дитина зустрічається із шістьма іншими дітями [18].

2.2. Технологїї опрацювання дискусійних питань

Дискусії є важливим засобом пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання.За визначенням науковців, дискусія-це широке публічне обговорення якогось спірного питання.Вона значною мірою сприяє розвитку критичного мислення,дає можливість визначити власну позицію,формує навички відстоювати свою думку,поглиблює знання з обговорюваної проблеми і все це повністю відповідає завданням сучасної школи.В дидактиці дехто з фахівців відносить дискусію як до методів навчання (способів роботи зі змістом навчального матеріалу),так і до форм організації навчання.Певна кількість науковців вважає дискусію різновидом Ігрових форм занять,співробітництва,коли з обговорюваної проблеми ініціативно висловлюються всі учасники спільної діяльності [14,с.15].

У літературі існують також різні погляди щодо функцій дискусії в навчанні.Вона може виступати як метод засвоєння знань,закріплення їх і вироблення вмінь і навичок,як метод розвитку психічних функцій,творчих здібностей і особистіших якостей учнів,а також як метод стимулювання і мотивації учіння.

Сучасна дидактика визнає велику освітню і виховну цінність дискусій.Вони вчать глибокому розумінню проблеми,самостійній позиції, оперуванню аргументами,критичному мисленню,зважати на думки інших,визнавати вдалі аргументи,краще розуміти іншого,сприяють уточненню власних переконань і формуванню власного погляду на світ [15,с.52].

Досвід використання дискусії у навчанні дозволяє сформулювати деякі головні організаційно-педагогічні підвалини,які є спільними для будь-яких різновидів дискусії:

  • проведення дискусії необхідно починати з постановки конкретного дискусійного питання (тобто такого,яке не має однозначної відповіді і допускає різні варіанти вирішення,зокрема протилежні);
  • не слід ставити запитання на зразокіхто правий,а хто-ні в тому чи іншому питанні;
  • у центрі уваги має бути ймовірний перебіг.(Що було б можливим за тим чи іншим збігом обставин? Що могло б відбуватись, якби...?)Чи будуть альтернативні можливості, діі?
  • усі вислови учнів мають бути у руслі обговорюваної теми;
  • учитель має виправляти помилки і неточності,яких припускаються учні,та спонукати учнів робити те саме; - усі твердження учнів повинні супроводжуватись аргументацією, обгрунтуванням, для чого вчитель ставить запитання на зразок: "Які факти свідчать на користь твоєї думки?", "Як ти мислив,коли дійшов такого висновку?" - дискусія може закінчуватися як консенсусом (прийняттям узгодженого рішення),так і збереженням існуючих розбіжностей між учасниками дискусії.

У світовій практиці використання дискусії у навчанні набули поширення різні варіанти організації обміну думок між учасниками, різні технології проведення дискусії,опрацювання дискусійних питань.

Хоча ззовні деякі технології опрацювання дискусійних питань можуть справляти враження учнівських експромтів,які не вимагають групової підготовки ні з боку вчителя,ні збоку учнів,таке враження хибне: за зовнішньою легкістю приховується грунтовна підготовча робота вчителя.

При плануванні дискусії вчитель не враховує кілька важливих моментів: час, необхідний для проведення дискусії, його узгодженість з іншими видами роботи під час навчального заняття; яке має давати можливість здійнювати всі необхідні пересування учнів і створювати оптимальні умови для обговорення учнями проблеми і стеження за його перебігом решти учнів; матеріали, необхідні для роботи учнів та наочного подання її результатів; письмові інструкції щодо способу виконання завдання;вміння учнів працювати у групі. Протягом усієї роботи груп учитель тримає в полі зору три основних моменти:мета, від якої під час дискусії не слід відхилятися; час, якого слід дотримуватися,щоб встигнути досягти визначеної мети;підсумки, які треба підбити,аби не втратити сенс самої дискусії.

Суттєвим елементом будь-якої технології навчання в дискусії є вступна частина, оскільки саме в ній створюється емоційний та інтелектуальний настрій наступної дискусії. Це своєрідне запрошення до жвавого обговорення визначеної проблеми, яке може бути здійснено у вигляді викладу проблеми,опису конкретного випадку,невеличка рольова гра, демонстрація фільму або ілюстативного матеріалу, запрошення експертів, використання останніх новин, інсценування будь-якого епізоду,стимулювання серією запитань на зразок: "Чому? Що б сталося, якщо...?" [16, с.15].

Запорукою успішності дискусії є її чітка організація, яка досягається завдяки кільком чинникам. По-перше, це - ретельне планування дискусії. Складання плану дає змоіу організувати як збирання учнями необхідної інформації,так і проведення самої дискусії. По-друге, чітке дотримання правил ведення дискусії всіма її учасниками. По - третє, обовязковим є дотримання визначеного регламенту. Краще, коли час залишиться (його можна рівномірно розподілити наприкінці дискусії між учасниками), ніж його не вистачить на колективне обговорення і підбиття підсумків. По-четверте, добре продумане і ефективно здійснене керівництво ходом дискусії з боку вчителя :надання учням часу на обміркування питань; утримання від невизначених запитань та запитань подвійного змісту; зміну напряму думок учнів у разі відхилення їх від основної теми і мети дискусіїщояснення висловів дітей системою уточнюючих запитань;попередження надмірних узагальнень; збудження учнів до поглиблення думок та інші [16,с.21].

Згідно з логікою застосування дискусії як методу закріплення навчального матеріалу і стимулювання пізнавальної діяльності учнів можна визначити кілька варіантів моделювання навчальних тем на основі дискусії; - побудова вивчення теми як підготовки до дискусії за всім матеріалом, яка відбувається на останньому (або останніх) уроці;

включення дискусійного компонента в окремі уроки теми на етапах перевірки домашнього завдання і закріплення щойно вивченого матеріалу; -побудова навчання як самостійної або групової роботи учнів з обговоренням її результатів.

Найбільш поширениму вітчизняній методиці є перший варіант.

Метод ПРЕС

Зцієї невеличкої технології (для неї ми зберегли назву "метод ПРЕС") варто почати роботу над навчанням учнів дискутувати. Вона використовується при обговоренні дискусійних питань та при проведенні вправ,у яких потрібно зайняти й чітко аргументувати визначену позицію з проблеми,що обговороюється. Метод навчає учнів виробляти й формулювати аргументи,висловлювати думки з дискусійного питання у виразній і стислій формі,переконувати інших.

Як організувати роботу

1.Роздайтематеріали, у яких зазначено чотири етапи методу ПРЕС.

- Висловіть свою думку, поясніть,у чому полягає ваша точка зору .(починаючи зі слів...я вважаю, що...)

Поясніть причину появи цієї думки,тобто на чому грунтуються докази (починайте зі слів...тому,що...)

Наведіть приклади, додаткові аргументи на підтримку вашої позиції, назвіть факти, які демонструють ваші докази (...наприклад...)

Узагальніть свою думку (зробіть висновок,починаючи словами: отже,...таким чином...)

. Пояснітьмеханізм етапів ПРЕС-методу і дайте відповідь на можливі запитання учнів.Наведіть приклад до кожного з етапів.

.Запропонуйте бажаючим спробувати застосувати цей метод до будь-якої проблеми на їх вибір.

4.Перевірте, чи розуміють учні механізм застосування методу. Етапи можна адаптувати,пропонуючи учням наводити кілька варіантів своїх думок або прикладів.

5.Коли формула буде зрозуміла всім учням,запропонуйте їм спробувати самим. Застосовуйте метод "Прес"на всіх урокахде потрібна аргументація учнями своєї думки.

Займи позицію

Цей метод корисний на початку роботи з дискусійними питаннями та проблемами.Його можна використовувати на початку уроку для демонстрації розмаїття поглядів на проблему,що вивчатиметься,або після опанування учнями певною інформацією з проблеми й усвідомлення ними можливості протилежних позицій щодо її вирішення.Слід використовувати дві протилежні думки,які не мають одної (правильної ) відповіді. [16, с.25]

Як організувати роботу

Запропонуйте учням дискусійне питання і попросіть їх визначити власну позицію щодо цього питання.

Розмістіть плакати в протилежних кутках кімнати.На одному з них написано "згодний (згодна)",на іншому- "не згодний (не згодна)".(Варіанти: на плакатах можуть бути викладені полярні позиції щодо проблеми:наприклад, "треба заборонити палити в громадських місцях" .

Попросітьучасників стати біля відповідного плаката,залежно від їхньої думки щодо обговорюваної проблеми.

Виберітькількох учасників і попросіть їх обгрунтувати свою позицію або запропонуйте всім,хто поділяє одну і ту саму точку зору,обговорити її і виробити спільні аргументи на її захист.

Післявикладу різних точок зору запитайте,чи не змінив хто-небудь з учасників своєї думки і чи не хоче перейти до іншого плаката.Запропонуйте учням перейти й обгрунтувати причини свого переходу.

 Попросітьучасників назвати найбільш переконливі аргументи своєї та протилежної сторони.

Зміни позицію

Така технологія є подібною до "Займи позицію".Вона також дає можливість обговорити дискусійні питання за участі всіх учнів.Метод дозволяє стати на точку зору іншої людини, розвивати навички аргументації,активного слухання тощо.

Як організувати роботу

1.Заздалегідь підготуйтеся до обговорення

2.Поставте всьому класу дискусійне питання.

3.Обєднайте учнів у пари,а потім у четвірки (наприклад,перша і друга парта,третя і четверта).

4.Дайтезавдання розподілити позицію з проблеми ("так" чи "ні") між парами чи самі зробіть це.Одна пара в четвірці повинна обгрунтовувати одну позицію,друга-протилежну.

5.Поясніть,щов четвірках кожна пара має представити своїм партнерам свою точку зору.Кожен учень повинен відповідати за свою половину презентації (наприклад,обгрунтувати половину аргументів).

6.Чітко оголосіть хронометраж: скільки часу виділяється на підготовку і саму презентацію.

7.Дайтедосить часу на підготовку аргументів.

8.Количас на підготовку мине,попросіть пари доказово викласти свою точку зору один одному.

9.Потім можете дати завдання парам помінятися позиціями і знову повторити все спочатку .На це варто відвести набагато менше часу.

10.Після цього можете дати завдання всій четвірці вільно обговорити тему. Учні вже повинні висловлювати свою особисту точку зору .У результаті обговорення четвірка повинна або дійти згоди,або висновку про те,що їм бракує інформації.Заздалегідь визначте часові рамки цієї вільної дискусії.

11.3а наявності часу можна провести загальну дискусію,наприклад використовуючи технологію "Карусель".

12.Підбийте підсумки з усім класом.

Маючи такий план, учні можуть підготуватись до обговорення іпопрацювати з літературою,довідниками,підготувати собі нотатки,тощо.

Виходити треба з того,що учні мають підготуватись і включатись у роботу безпосередньо під час проведення дискусії.З іншого боку, вчитель попереджає,що кожна підгрупа буде обговорювати якийсь пунктз плану, і кому який пункт дістанеться,заздалегідь не відомо,тому варто готуватися до дискусії за всіма пунктами плану [13].

Можна практикувати складання плану дискусії за відомою заздалегідь темою безпосередньо на початку обговорення.У такому випадку вчителеві доцільно залучити до складання плану самих учнів.

Головний принцип плану має молягати у логічній послідовності його пунктів.Кожен пункт, окрім першого, повинен виходити з попереднього. Пункти не мають повторювати один одного. Всі пункти плану повинні бути в діалектичній єдності [21].

 

2.3. Методичні прийоми, які впливають на формування мотивації

 

Дивуй. Найбуденніші й повсюдні явища, події, предмети можуть стати
дивними, якщо на них подивитися з іншої точки зору. Здивування –
початкова фаза розвитку пізнавального інтересу.

Приклад. Природознавство

На уроці із теми «Вода» вчитель розповідає: «Одного разу, в одній
африканській школі хлопцям читали розповідь про дивну країну, в якій
люди ходять по воді! І найдивніше, що ця розповідь була правдивою! А ми
з вами ходимо по воді? Ми так звикли до води, що часто не помічаємо її
властивостей» (за А. Гіном).

До цього ж методичного прийому можна віднести такі варіанти:

«Що відбудеться, якщо…?» У цих питаннях розглядаються парадоксальні
ситуації. Учні самі можуть знайти і запропонувати подібні ситуації для
обговорення.

Приклад. Географія

Як змінився б клімат України, якби Карпати «виросли» на один
кілометр і «перемістилися» на місце Поліської низовини? Як змінилася б
територія України, якби рівень Світового океану підвищився на 100
метрів? Що має відбутися для того, щоб Крим з півострова перетворився на
острів?

Фантастична добавка. У цьому прийомі вчитель реальну доповнює
ситуацію елементами фантастики. Наприклад, перенести навчальну ситуацію
на фантастичну планету, змінити значення будь-якого параметра, який
зазвичай залишається постійним або має певне значення. Біологи можуть
придумати фантастичну тварину або рослину і розглянути її в реальному
біоценозі. Філологи – перенести реального або літературного героя в
часі. Історики – розглянути історичну ситуацію очима стародавнього грека
або жителя Київської Русі.

Універсальний підхід – написати фантастичну (прочитати підготовлені
вдома) розповідь, есе, вірші, використовуячи знання з предмета.

Відстрочена відгадка. На початку уроку вчитель дає загадку (або
маловідомий і дивний факт), відгадку на яку можна дізнатися на уроці під
час роботи над новим матеріалом.

Приклад. Географія

Тема «Клімат України». Християнство прийшло в Київську Русь із
Візантії, тому практично всі зовнішні атрибути (обрядовість, архітектура
храмів) повторювали візантійські зразки. Але єдиним елементом несхожості
храмових споруд стали дахи. У Візантії дах храму мав форму півсфери, у
Київській Русі – форму «цибулини». Як пояснити такий відступ від
архітектурних канонів? (Півсферні дахи не витримували тиску товстого
шару снігу взимку, а на дахах «цибулинах» сніг зісковзував, не
затримуючись).

Приклад. Економіка

Тема «Маркетинг і реклама». У 1896 році в Єкатеринбурзі один
селянин побудував великий будинок з колод. Потім обставив його
дерев’яними меблями, обклав з усіх боків полінами, облив гасом і
підпалив перед натовпом. У результаті цього він дуже розбагатів. До
кінця заняття спробуйте здогадатися – що відбулося? (Селянин винайшов
протипожежний  розчин. Пропитане ним дерево ставало негорючим. Селянин
побудував і підпалив будинок на торговельно-промисловій виставці,
зробивши прекрасну рекламу своєму винаходу).

Асоціації на дошці. Цей метод залучає власний досвід учнів, має
високий рівень зацікавленості, проводиться фронтально. Його доцільно
використовувати під час мотивації вивчення теоретичного матеріалу та
питань методології. Залежно від змісту має три форми проведення:

Поняття. Учитель вертикально на дошці записує основне поняття, яке
мають орпацювати учні. Далі він просить учнів назвати ознаки цього
поняття або асоціації, яке воно у них викликає. Обов’язковою умовою є
те, щоб слова мали спільні з основними поняттями літери.

Квітка. Учительмалює на дошці квітку (серединка та чотири
пелюстки). У серединці записує основне поняття. Після цього він просить
учнів назвати прояви й характеристики поняття й записує їх на пелюстках.

Прямокутник. Учитель малює на дошці прямокутник і записує на ньому основне поняття. Потім він просить учнів назвати його синоніми,
антоніми, прикметники, дієслова, що, на їхню думку, пов’язані з цим
поняттям.

Всі вони записуються на відповідних сторонах прямокутника. Коли
асоціації закінчуються, вчитель пропонує учням з кожної групи відібрати
по три найхарактерніші. Із відібраними асоціаціями відбувається подальша
робота [22].

Показуха (скульптура). Учитель називає поняття, дію, процес або
явище. Об’єднавши учнів класу в декілька груп, він пропонує
представникам кожної групи через хвилину представити його у вигляді
скульптури (без слів). Після демонстрації вчитель організовує
обговорення за такими питаннями:

Що вказує на те, що саме назване поняття представлене групою?

Якими засобами вони його передали?

Які ознаки поняття їм удалося передати?

Картинна галерея. Учитель, вивішує на дошці 4-5картин (фотографій),
які містять ознаки основного поняття або явища. Об’єднавши учнів у
групи, він пропонує їх представникам через деякий час назвати ознаки
поняття, що зображені на картинах. Після завершення роботи у групах
представники називають одну ознаку. Вчитель записує їх на дошці [4].

2.4. Методичні прийоми для перевірки домашньої роботи

Початок уроку – це, перш за все, перевірка домашнього завдання і
налаштування на отримання нових завдань. Давайте перевіряти домашнє
завдання дуже відповідально, але в несерйозній формі. Всі діти люблять
грати, й ігрові моменти можна провести і в п’ятому і в десятому класах.
Для них це буде гра, а для нас – методичні прийоми, серйозні прийоми,
які ми назвемо несерйозно.

Інтелектуальна розминка. Інтелектуальна розминка – це два-три не
дуже складні питання для розмірковування; основна мета такої розминки –
налаштування дитини на роботу [16].

У географії, історії можна доручити дітям скласти вдома цікаві
задачі на читання карти і з цих задач почати урок. Найбільш цікавими є
задачі, які складабться методом накладення карт (тобто використовуються
декілька карт атласу).

Приклад. Географія

Це місто України знаходиться у лісостепу на березі лівої притоки
Дніпра. Найвища температура в цьому місті, зафіксована влітку, складає
38 градусів. Недалеко від міста відбулася історична битва, яка описана в
поемі О. С. Пушкіна.

У пропонованій задачі задіяно три карти. За фізичною картою учні
визначають Лівобережжя України, знаходять Дніпро і його притоки. За
картою природних зон зона пошуку звужується до лісостепу, за кліматичною
картою визначаємо, яке з міст має максимальну температуру 38 градусів.
Остання фраза в задачі підказує, що йдеться про Полтаву.

«Вірю – не вірю». Цей прийом можна використовувати на будь-якому
етапі уроку. Кожне питання починається словами: «Чи вірите ви, що…» Учні
повинні погодитися з цим твердженням чи ні.

Приклад. Українська мова

Слово «зв’язок» треба писати без апострофа, тому що в ньому вжито
два приголосні підряд. Це твердження невірне, тому що «з» — префікс, а
літера «в» належить до кореня. Апостроф не пишуть, коли обидві
приголосні належать до кореня.

Бліц-опитування по ланцюжку. Перший учень ставить коротке питання
другому. Другий – третьому, і так до останнього учня. Час на відповідь –
кілька секунд, учитель має право зняти питання, яке не відповідає темі
або недостатньо конкретне. Кожний учень має право відмовитися від участі
в бліц-турнірі, тому, щоб процедура не зірвалася, учитель з’ясовує
наперед, хто з учнів хотів би взяти участь у цій дії.

Як варіант для перевірки домашнього завдання або на узагальнюючому
уроці можна запропонувати влаштувати змагання між рядами на якийсь час,
тобто яка з груп, не перериваючи ланцюжок, правильно і швидше за інших
відповість на питання. При цьому треба вибрати рефері, які
контролюватимуть правильність відповідей і час, за який учні впораються
із завданням.

Впізнай мене. Варіант 1. На уроці історії, географії, літератури
можна запропонувати учням виступити від імені відомої персони (вченого,
літературного або історичного героя), при цьому не називаючи її , але
описуючи вчинки, відкриття, міркування [2].

Варіант 2. Учень описує портрет літературного героя.

Лицарський турнір. Учень виходить до дошки і за пройденою темою
ставить учителю наперед підготовлені питання, на які він хотів би
отримати відповідь. У свою чергу вчитель ставить питання учню. Уся дія
триває не більше десяти хвилин. Проведення турніру оголошується
заздалегідь. Питання мають бути стислі, відповіді – короткі й по суті.
Рефері може зняти неконкретне питання. Учні оплесками або підняттям руки
(або проставляючи оцінки на аркуші) оцінюють дії учня й учителя.

Диктант для «шпигуна». Цей методичний прийом дозволяє розвивати
зорову пам’ять, тренує уважність і відповідальність за кінцевий
результат. Він добре працює на уроках філологічного циклу, на уроках
математики, географії.

Клас поділений на 5-6 команд. Текст диктанту теж ділять на стільки
ж частин. Аркуші з текстом прикріплюються до стін якнайдалі від команди,
для якої вони призначені. Кожний з членів команди стає «шпигуном». Він
підходить до тексту (стільки разів, скільки йому потрібно), читає його,
запам’ятовує, повертається до команди і диктує їм свою частину. Команди
змагаються, перемагає та група, яка закінчить роботу раніше і не зробить
помилок (або зробить менше за інших) [14].

 

Висновок до розділу 2

Технології, які застосовуються, як правило, в комбінації з іншими, її метою є прояснення певних положень, привертання уваги учнів до складних або проблемних питань у навчальному матеріалі, мотивація пізнавальної діяльності,актуалізація опорних знань тощо.

Навчають учнів виробляти й формулювати аргументи, висловлювати думки з дискусійного питання у виразній і стислій формі, переконувати інших.

Сприяють розвитку критичного мислення, дають можливість визначити власну позицію, формують навички відстоювати свою думку, поглиблюють знання з обговорюваної проблеми і все це повністю відповідає завданням сучасної школи.

 

 

 

 

Висновки

Вивчення наукової та методичної літератури дозволило мені зробити висновок про те, що технологія інтерактивного навчання - це така організація навчального процесу, за якої не можлива неучасть в пізнавальному процесі: кожен учень або має певне рольове завдання, у якому він повинен публічно прозвітувати, або від його діяльності залежить якість виконання поставленого перед групою пізнавального завдання.

Перевага всіх розглянутих мною методів технології інтерактивного навчання очевидні. Розумне і доцільне використання цих методів значно підвищує розвиваючий ефект навчання, створює атмосферу напруженого пошуку, викликає в учнів і вчителя масу позитивних емоцій і переживань.

Відмінна особливість розвитку освіти у світі в даний час-підвищена увага урядів більшості країн до проблем його якості та ефективності. Освіта стає стратегічною галуззю, що забезпечує національну безпеку країни. Про конкурентоспроможність країни починають судити за рівнем освітньої підготовки підростаючого покоління. Освіта один з найважливіших національних проектів,який поставив президент перед урядом і вчителями.

Інтерактивні методи навчання - це сукупність способів і прийомів,що викликають якісні і кількісні зміни,що відбуваються в розумових процесах у звязку з віком і під впливом середовища, а також спеціально організованих виховних і навчальних дій і власного досвіду дитини.

Інтерактивні методи виконують систематизуючу роль у розумовому розвитку дітей, сприяють інтерактивному осмисленню знань.Технологія інтерактивного навчання - це навчання, відповідне силам і можливостям школярів.

Переслідуючи освітні цілі, інтерактивні методи навчання впливають у комплексі на особистість дитини, впливають на розумовий розвиток.

Сучасний педагог у навчально - виховному процесі повинен намагатися вдосконалювати свою роботу, використовувати нові форми, методи, засоби, прийоми на уроках. Ілюструє думку народна мудрість: "Не навчайте дітей так, як навчали нас. Вони народилися в інший час." Тому вчитель - майстер має розглядати кожного учня як окрему особистість з поглядами, переконаннями, почуттями. Саме інноваційні технологи, зокрема нтерактивні, передбачають розвязання цього питання. Звичайно, що провадження даних технологій не є легкою справою навіть для досвідченого едагога і потребує ґрунтовної підготовки (підбір матеріалів, складання лану, ретельне вивчення індивідуальних особливостей учнів класу та ш.). Але той вчитель, який прагне розкрити всі здібності і таланти своїх учнів, навчити їх вчитися, знаходити істину, обовязково буде шукати шляхи вдосконалення своєї методики.

Заняття з використанням інтерактивних технологій проходять цікаво, продуктивно, знімають закомплексованість в учнів з різним рівнемнавчальних досягнень. Головне, що відбувається розвиток творчих здібностей учнів, пізнавальних інтересів, значно зростає ефективність уроків читання, в учнів виникає бажання читати художню, наукову літературу, дитячі газети і журнали.

Використання інтерактивних технологій - це не самоціль. Це не лише засіб створення атмосфери співробітництва, порозуміння і доброзичливості, а й можливості дійсно реалізувати основні засади особистісно-орієнтованого навчання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. Андрєєва В.М.Ще раз про нестандартні уроки // Педагогічна академія пані Софії.- 2006, №3.- 2 с.

2.Баханов К.О. Інноваційні системи, технології та моделі навчання історії в школі: Монографія - Запоріжжя: Просвіта, 2000. - 160 с.

3.Воронцов В. В. Технология обучения // Педагогика / Под ред. П. И. Пидкасистого. - М.: 1996. - 168 с.

4.ГлущакЮ.В. Інтеграція навчання. Робота з обдарованою дитиною // Початкове навчання і виховання.-2006,№30 (106).-с.2-3

5.Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології.-К.:Академвидав. 2004.- с.7-56.

6.ДосякІ.М. Нестандартні уроки з використанням інноваційних технологій 1- 4класи.-Х. :Вид.група "Основа",2007.-ст.68-71.

7.3азюн Н. І.Освітні технології з диференціації навчання.-К.:Світло,1996.-с.5.

8.Закон України "Про освіту". - К.,1996.

9.Зінченко В.І. Використання інтерактивних форм і методів навчання в ході реалізації навчальних програм в початкових класах // Початкове навчання і виховання.-2006,№ 19-21 (95-97).-3 с.

10.Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід:
метод. Посіб. Уклад.: О. Пометун, Л. Пироженко. – К.: А.Н.Н., 2002. –
136 с.

11.Коротун І.В. Робота в групі як засіб формування соціальної компетентності молодших школярів // Початкове навчання і виховання.-2006,№32 (108).-4 с.

12.Максимюк С. П. Педагогіка: Навчальний посібник. – К.: Кондор,
2005. – 667 с.

13.Національна доктрина розвитку освіти. - К., 2001.

14.Освітні технології / За ред. Пєхоти О.М.-К.:А.С.К.:-2004.- с.7-46.

15.Падалка О. С. та інші. Педагогічні технології. - К.:Укр.енцик лопедія,1995.

16.РоманенкоІ.В.Соціалізація учнів початкових класів через використання Інтерактивних технологій // Початкове навчання і виховання.-2007,№11 (123).-с.2-4.

17.СавченкоО.Я.Сучасний урок у початковій школі.-К.:Мапстр.-1997.-с.40.

18.Стребна О.В., Соценко А.О. Інтерактивні методи навчання в практиці роботи початкової школи.-Х.:Вид.група "Основа", 2007.-174с.

19.Сучаснийурок. Інтерактивні технології навчання. Наук.-метод. посібник /О.І.Пометун,Л.В.Пироженко.-К.: А.С.К.,2006.

20.Сучасний урок.Шарко В.Д.-К.:Фенікс,2006.

21.Телячук В.П., Лесіна О.В. Інноваційні технології навчання в початковій школі.-Х.:Вид група "Основа": "Тріада +",2007.-240с.

22.Хуторской А. В. Современная дидактика. - С.-Петербург, 2001.- 553с.

23.Чернишова Ю. Интерактивныэ методы: обучение пониманию // Биология в школе, 1998.- №3. - С. 30-35.

24.Ярошенко О. Г. Групова навчальна діяльність школярів: теорія і методика.

К.: Партнер, 1997. - 193с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТКИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Інтерактивні методи навчання

«Мікрофон»

Метод «Мікрофон» дає можливість кожному висловлювати думку, швидко, по черзі, відповідаючи на запитання.

Правила проведення «Мікрофону»:

        говорити має право тільки той учень, у кого «символічний» мікрофон;

        відповіді не коментують і не оцінюють;

        коли хтось висловлюється, інші мають дотримуватися тиші.

 

«Мозковий штурм»

Це ефективний метод колективного обговорення, пошук рішень, який спонукає учасників виявляти свою уяву та творчість. Він передбачає вільне висловлення думок усіх учасників і допомагає знаходити багато ідей та рішень. Учитель на уроці називає тему «Мозкового штурму».

Його організовують за такими правилами:

1.  Всі учасники «штурму» пропонують ідеї щодо розв’язання висунутої проблеми (ідеї можуть бути будь-якими, навіть фантастичними).

2.  Один учень («секретар») записує на дошці всі пропоновані ідеї. Коли група вважає кількість поданих ідей достатньою, переходять до наступного етапу.

3.  Ідеї групують, аналізують, розвивають групою. Можна вдосконалювати чужі ідеї.

4.  Обирають найкращі рішення.

Правила поведінки під час «мозкового штурму»:

        Намагатися висунути якомога більше ідей щодо вирішення проблеми.

        Включити свою уяву: не відкидати ніякої ідеї тільки тому, що вона суперечить загальній думці.

        Ви можете подавати скільки завгодно ідей або розвивати ідеї інших учасників.

        Не можна критикувати висловлювання інших та давати оцінку запропонованим ідеям.

 

«Займи позицію»

Цей метод допомагає проводити дискусію зі спірної, суперечливої теми. Він дає МОЖЛИВІСТЬ ВИСЛОВИТИСЯ кожному учневі, продемонструвати різні думки з теми, обґрунтувати свою позицію або перейти на іншу позицію в будь-який час, якщо вас переконали, та назвати більш переконливі аргументи.

Порядок проведення:

1.     Учитель називає тему та пропонує вам висловити свою думку з досліджуваної теми.

2.     Найбільш чітко виражені позиції (думки) записують на 2—5 плакатах.

3.     Учневі потрібно стати в групу учнів біля того плакату, на якому записана позиція, що збігається з його точкою зору.

4.     Учні готуються до обґрунтування своєї позиції.

5.     Якщо після обговорення дискусійного питання учень змінив свою точку зору, він може перейти в іншу групу й пояснити причину свого переходу, а також назвати найбільш переконливу ідею або аргумент протилежної сторони (іншої групи).

 

«Навчаючи — вчуся»

Цей метод дає учневі можливість взяти участь у навчанні та передачі своїх знань іншим, у даному разі своїм однокласникам під час уроку.

Роботу організовують таким чином:

Після того як учитель назвав тему та мету уроку, роздав картки із завданнями, учні ознайомлюються з інформацією, що міститься на картках.

Якщо щось не зрозуміло, учень запитує про це та перевіряє в учителя, чи правильно він зрозумів інформацію.

Учні готуються до передавання цієї інформації іншим у доступній формі.

Всім необхідно ознайомити зі своєю інформацією однокласників. Учень має право говорити тільки з однією особою одночасно. Завдання полягає в тому, щоб поділитися своєю інформацією з іншими учнями й самому дізнатися про щось від них.

Коли всі поділилися та отримали інформацію, розкажіть у класі, про що ви дізналися від інших.

 

«Робота в парах»

Робота в парах є різновидом роботи в малих групах. Ця форма роботи дозволяє учням набути навичок співробітництва, оволодіти вміннями висловлюватися та активно слухати.

Учні організують свою роботу так:

1.     Читають завдання та інформацію до його виконання.

2.     Визначають, хто говоритиме першим.

3.     Висловлюють свої думки, погляди на проблему по черзі.

4.     Мають виробити спільну думку.

5.     Визначають, хто докладатиме про результати роботи всьому класу, та готуються до цього.

Для ефективного спілкування в парах:

1.       Зверніть увагу на:
мову тіла: сідайте обличчям до того, з ким говорите, нахиляйтеся вперед, встановлюйте контакт очима;
допомагайте партнерові говорити, використовуючи слова та жести заохочення (кивок головою, доброзичливу усмішку, вигук «так-так»);
якщо необхідно, ставте уточнюючі запитання (запитання, які допомагають прояснити ситуацію). Наприклад: «Ти справді маєш на увазі, що…?», «Чи правильно я зрозуміла, що…?»;
говоріть чітко, по суті справи, наводячи приклади й пояснюючи свої думки.

2.       Запам’ятайте, чого не слід робити під час активного слухання:
давати поради;
змінювати тему розмови; 
оцінювати особу, яка говорить;
перебивати;
розповідати про особистий ДОСВІД.

 

 «Ток-шоу»

Метою такої форми роботи є отримання навичок публічного виступу та дискутування. Вчитель на такому уроці є ведучим.

Роботу він організовує так:

1. Оголошує тему дискусії.

2. Запрошує висловитися із запропонованої теми «запрошених гостей».

3.  Надає слово глядачам, які можуть виступити зі своєю думкою протягом однієї хвилини або поставити запитання «запрошеним».

4.  «Запрошені» мають відповідати лаконічно та конкретно.

5. Ведучий теж має право поставити своє запитання або перервати виступаючого.

Ця форма роботи допоможе учням навчитися брати участь у загальних дискусіях, висловлювати та захищати свою позицію.

 

«Розігрування правової ситуації в ролях»

Мета розігрування ситуації в ролях — визначити ставлення до конкретної життєвої ситуації, набути досвіду шляхом гри. Рольова гра імітує реальність та дає можливість діяти «як насправді». Учень може розігрувати ситуації зі свого особистого досвіду.

Правила участі у рольовій грі:

• чітко дотримуватися своєї ролі;

• намагатися слухати партнерів по грі та вчителя;

• не коментувати дії інших;

• намагатися поставитися до своєї ролі як до реальної життєвої ситуації,   вжитися в роль;

• вийти з ролі по закінченні сценки;

• взяти участь в обговоренні розіграної ситуації та поділитися своїми відчуттями під час перебування в ролі.

 

«Ажурна пилка»

Метод дозволяє учням працювати разом, щоб вивчити значну кількість інформації за короткий проміжок часу, а також заохочує учнів допомагати одне одному «вчитися навчаючи».

Під час роботи за допомогою методу «Ажурна пилка» учні працюють в різних групах.

Порядок роботи:

        Спочатку вони працюють в «домашній» групі.

        Потім в іншій групі учні виступають в ролі «експертів» з питання, над яким працювали в«домашній» групі, та отримують інформацію від представників інших груп.

        Потім учні повертаються в свою «домашню» групу, для того щоб поділитися тією новою інформацією, яку їм надали учасники інших груп.

 

«Домашні» групи:

Кожна група отримує завдання, вивчає його та обговорює свій матеріал. Бажано обрати в групі головуючого, тайм – кіпера (той, хто стежить за часом) та особу, яка ставить запитання, щоб переконатися, що кожен учасник розуміє зміст матеріалу.

 

 

 

«Експертні» групи:

Після того як учитель об’єднав учнів у нові групи, вони стають експертами з тієї теми, яку вивчали в «домашній» групі. Учні по черзі намагаються за визначений учителем час якісно і в повному обсязі донести інформацію до членів нових груп та сприйняти нову інформацію від них.

 

«Коло ідей»

Цей метод є ефективним у вирішенні гострих суперечливих питань та базовим для створення списку загальних ідей.

Метою методу є залучення всіх учасників до дискусії. Він дозволяє уникнути ситуації, коли перша група, що виступає, подає всю інформацію з проблеми.

Порядок проведення:

1.  Учитель висуває дискусійне питання та пропонує його обговорити в кожній групі.

2.  Після того як вичерпано час на обговорення, кожна група доповідає всьому класу лише один аспект того, що вони обговорювали.

3.  Групи висловлюються по черзі, поки не будуть заслухані всі доповіді.

4.  Під час обговорення теми складають список запропонованих ідей та записують його на дошці.

 

«Суд від свого імені»

Цей метод дозволяє учням отримати уявлення про спрощену процедуру приймання судового рішення та провести рольову гру — судовий процес за участю 3-х осіб: судді, який слухатиме обидві сторони і прийматиме рішення, позивача та відповідача.

Після того як учитель поділив учнів на три однакові групи: судді, позивачі та відповідачі, він дає кожній групі завдання:

суддям – підготовку запитань;

позивачам - підготовку вступної промови – обвинувачення та викладу аргументів;

відповідачам — підготовку промови – відповіді на захист.

 

«Акваріум»

Ефективним методом розвитку вміння вести дискусію є «Акваріум».

 

Після того як учитель розподілив учнів на дві-чотири групи й запропонував їм завдання для виконання та необхідну інформацію, одна з груп сідає в центр класу, утворивши внутрішнє коло. («Акваріум»)

Всі учасники цієї групи починають обговорювати запропоновану вчителем проблему. Всі інші учні мовчки спостерігають за обговоренням.

Групі, що працює, для виконання завдання необхідно:

прочитати вголос ситуацію; обговорити її в групі, використовуючи метод дискусії; дійти спільного рішення.

На цю роботу групі дають 3—5 хвилин. Усі інші учні класу мають тільки слухати, не втручаючись у хід обговорення. Після закінчення часу група займає свої місця, а вчитель ставить класу запитання:

Чи погоджуєтеся ви з думкою групи ?

Чи була ця думка достатньо аргументованою, доведеною?

Який з аргументів ви вважаєте найбільш переконливим?

Після цього місце в «Акваріумі» займає інша група, яка обговорює наступну ситуацію (проблему). Всі групи по черзі мають побувати в «Акваріумі», і результати роботи кожної з них мають бути обговорені в класі.

 

 

 

 

 

docx
Пов’язані теми
Педагогіка, Інші матеріали
Додано
9 лютого 2020
Переглядів
13760
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку