Чому не потрібно боятися, працювати з учнями з порушеннями зору?

Анікушина В.В.

Чому не потрібно боятися, працювати з учнями з порушеннями зору?

      З 2017 року кількість інклюзивних класів у школах збільшилась. Водночас, існує чимало хибних тверджень про інклюзію. Ці твердження шкодять всім – і батькам, і вчителям, і, навіть, самим учням.

    За даними Міністерства освіти, в інклюзивних класах при загальносередніх школах в Україні здобувають знання 5 дітей із тяжкими порушеннями зору, двоє з них в Рівненській області і майже дві сотні школярів із низьким зором. Ці діти навчаються в інклюзивних класах. Проте, більшість незрячих і слабозорих школярів опановують науки у спеціальних учбових закладах інтернатної системи. На думку багатьох батьків незрячих дітей, інклюзивне навчання позбавить їхню дитину ізоляції від зовнішнього середовища за інтернатськими дверима, а отже сприятиме всебічному і соціальному розвитку дитини. Таким чином, батьки сподіваються, що їхня дитина психологічно не буде відрізнятися від решти своїх однолітків.

     Формування пізнавальної активності дитини відбувається за допомогою групи відчуттів. Ці відчуття можна поділити на три групи:

• І група: відчуття, викликані збудженням органів чуттів, розміщених на поверхні нашого тіла, тобто: зорові, слухові, нюхові, смакові, шкірні й дотикові.
• ІІ група: відчуття, викликані збудженням органів чуттів, рецептори яких розташовані у внутрішніх органах:голоду, спраги.
• ІІІ група: рухові відчуття, пов’язані з руховим положенням тіла у просторі. Рецептори рухового аналізатора розміщені у м’язах і зв’язках.

     У незрячої дитини втрата зору частково замінюється взаємною діяльністю збережених органів чуття, тобто: дотику, слуху та нюху. Найбільш конкретну інформацію про форму, величину, властивості матеріалів та інші якості предметів незряча дитина отримує за допомогою дотикового сприймання. Дотик є одним із основних видів чуттєвого відображення людиною об’єктивної дійсності. Дотикове сприймання – це контактний аналізатор, який дозволяє незрячому безпосередньо сприймати оточуючі його предмети, внаслідок чого виникає формування предметно-практичних уявлень. Дотикові сприймання здійснюються на основі взаємодії різних видів чутливості: тактильної, рухової, температурної, які виникають в процесі взаємодії шкіряного і рухового аналізаторів. За допомогою рук ми торкаємось предметів. У незрячих під час включення дитини в предметно-практичну діяльність активізуються резервні можливості її шкіряного аналізатора, в результаті підвищується рівень всіх видів дотикової чутливості.

       Існують можливі варіанти дотикового сприймання. Незряча дитина спочатку проводить загальноознайомлююче обстеження предмету обома руками. Потім незрячий має виділити основні ознаки предмета, що обстежується. При обстеженні незнайомих чи маловідомих предметів дії незрячої дитини супроводжуються словесним поясненням вчителя, в якому повідомляється дотикове обстеження і ознаки предмету. Первинне обстеження дитина повинна повторити декілька разів для правильності пізнання певного предмету. Кожну деталь дитина повинна називати словом, що веде до закріплення правильного образу предмета, який сприймається для закріплення. Вчителю завжди потрібно підтримати дитину добрими словами. І тоді незряча дитина буде виконувати з великим бажанням посильні їй завдання, вмітиме спостерігати, творчо мислити, аналізувати, узагальнювати, використовувати одержувану інформацію в різних ситуаціях, вміє співпрацювати в групі, парах, самостійно оргацізовує свою роботу.

     Існують певні правила організації роботи в інклюзивному класі. Допомогти педагогу може учитель-тифлопедагог, який працює зі слабозорими та тотально незрячими дітьми. Разом з тим він здійснює корекційно-виховну роботу з дітьми цієї категорії. На тифлопедагога можна розраховувати, коли потрібно:

• визначити сильні та слабкі сторони дитини;
• з'ясувати її потреби;
• адаптувати навчальні матеріали;
• отримати консультацію щодо роботи з дитиною з особливими освітніми потребами.

     Але я хочу запропонувати вам деякі поради зі свого досвіду роботи з тотально-незрячою дитиною, які кожен вчитель може щоденно використовувати у своїй роботі з незрячими дітьми без залучення колег, які спеціалізуються саме на цьому профілі. В інклюзивному класі з незрячою дитиної я працюю вже другий рік. Разом з дітьми класу ми вивчаємо німецьку мову. Спочатку, як тільки я дізналася про те, що буду працювати в такому класі, був переляк, страх, величезна кількість запитань, відповіді на які я не знала, і навіть не могла отримати від своїх колег, навіть в мережі Інтернету. Але все приходить з часом.

1. Власний приклад.

    В першу чергу перегляньте свої власні переконання. Ви є прикладом для наслідування для всього класу. Як ви будете поводитися з такою дитиною, так її і сприйматимуть однокластики. Наше добродушне сприйняття учня допоможе йому гармонійно влитися в колектив.

2. Жалість.

     Ніколи не можна жаліти таку дитину. В даному випадку жалість – це не дуже хороша  риса. Так шкода цю дитину. Але вона така ж, як і інші, хоча і трішки відрізняється від них. Якщо постаратися батькам, педагогам, то така дитина зможе все робити в своєму житті самостійно.

3. Уникання слів, пов’язаних зі словом «зір».  

      Не потрібно уникати слів, пов’язаних із зором. Навпаки, використовуйте у своєму мовленні слова типу «бачити», «дивитися», «а тепер ми переглянемо». Адже у вас є ще інші учні, які дуже добре бачать те, про що ви розповідаєте. І вони не повинні страждати від цього. Як і зрячі однолітки, діти незрячі мають реагувати на вказані слова.

4. Увага.

     Ваша увага в класі не має бути прикута тільки до такої дитини, адже решта дітей втрачатимуть від цього. Всі учні в класі завжди різні. І вчитель мусить у своїй роботі завжди шукати індивідуальний підхід до кожної дитини.

5. Вербалізація.

     Працюючи в такому класі, ви маєте пам’ятати, що все що ви робите, ви мусите озвучувати. Якщо щось пишете на дошці, не мовчіть, промовляйте те, що пишете. Використовуйте описові фрази, уникайте загальних слів типу: тут, там. Потрібно уникати також жестів, до яких ми так звикли.

6. Використання імен.

      Звертаючись до учня, завжди називайте його по імені. Це допоможе дитині зрозуміти, хто має відповідати, до кого звертаються.

7. Орієнтири.

    Давайте такій дитині постійно орієнтири. В даному випадку це можуть бути дотикові. А також постійно орієнтуйте словесно таку дитину.

8. Страх вчителя зробити щось не так.

    Справді, така ймовірність існує. Але пам’ятайте, що ви також вчитеся. Краще робити щось, ніж нічого.

9. Перегляд фільмів, відео, мультфільмів.

    В своїй роботі я постійно використовую цей прийом. Ми дивимся відео майже кожен урок. Але ви повинні пам’ятати, що все, що йдеться в фільмі, ви маєте коментувати,  фактично, описувати картинки відео.

10. Успішність учня.

     Не потрібно думати, що незряча дитина буде відставати в навчанні. Просто пам’ятайте, що ви маєте її запитувати кожного уроку. Така дитина мусить постійно і читати, і писати, і говорити. В жодному разі не можна, щоб незряча дитина відмовчувалася на уроці, а відповідали інші діти.

11. Рівень успішності класу.

Загальний рівень навчання класу ніяк не може знизитися, через перебування учня з особливими освітніми потребами з усіма в звичайному класі. Навпаки, це стимулює дітей до кращої роботи на уроці. «Вона» це може, а я що ні? Я що гірший за «неї»?

12. Вигнанець.

     Це хибне твердження. Між звичайними дітьми та дітьми з особливими освітніми потребами в інклюзивних класах складаються міцні, тривалі й дружні стосунки. Це розвиває взаємодопомогу в дітей. Учні почуваються комфортніше і не бояться спілкуватися з людьми, які відрізняються від них. Таке спілкування взаємовигідне.

13. Дотик.

     Працюючи з такими дітьми ми маємо пам’ятати, що з навколишнім світом вони знайомляться за допомогою дотиків. Знайомлячи дитину з новим предметом, дайте їй відчути його своїми руками. Адже, руки – це її зір. При першому знайомстві з незрячою дитиною опишіть себе, дозвольте їй вас доторкнутися, дослідити  ваші руки, тулуб, волосся.

14. Безпека.

     Постійно потрібно стежити за безпекою в класі. Ознайомте дитину з інтер’єром класу. Проведіть екскурсію  на першому уроці для всіх дітей. Якщо згодом щось змінилося в приміщенні, розкажіть, попередьте про це, дайте дитині доторкнутися до предметів, рослин, стендів, малюнків. Дайте можливість самостійно дослідити зміни, допомагаючи їм при потребі.

15. Будьте впевненим провідником.

     Інколи вам доведеться бути гідом для учня. Ніколи не нав’язуйте свою допомогу такій дитині. Спочатку переконайтесь, що вона її потребує.  При супроводі тримайте її за зап’ясток. Не потрібно постійно вести повний контроль її дій. Вона мусить вчитися самостійно орієнтуватися в просторі.

16. Роздатковий матеріал.

    Під час навчання вчитель повинен використовувати на своїх уроках різноманітний роздатковий матеріал. Для звичайних учнів це : малюнки, картки, схеми. А з незрячою дитиною – важче. Вихід з будь-якої ситуації, звичайно, можна знайти. Для такої дитини на  своїх уроків я придумала і виготовляю об’ємні малюнки, які ви зможете побачити в додатках. Адже, вчительська фантазія – безмежна.

17.Асистент.

    Працюючи в інклюзивному класі, у вчителя має бути асистент. Асистент вчителя відіграє велику роль. В моєму випадку, контролює самостійне письмо та читання незрячої дитини. Якщо мені необхідно пояснити індивідуально цій дитині, то асистент вчителя слідкує за всіма іншими дітьми класу. Асистент – це дійсно мій помічник.

18. Одночасність.

     Працюючи в інклюзивному класі ви маєте пам’ятати, що новий матеріал ви пояснюєте одночасно для всіх дітей. Наприклад, вводимо нову лексику на уроці. Я показую малюнки слів для всіх дітей, а асистент ,одночасно зі мною, показує об’ємні малюнки для незрячої дитини.

     Я сподіваюся, що ці поради допоможуть багатьом вчителям, перебороти страх інклюзії і стануть корисними в вашій роботі.