ОБРАЗ МИТЦЯ І МИСТЕЦТВА

У РОМАНІ «МАЙСТЕР КОРАБЛЯ» Ю. ЯНОВСЬКОГО

ТА МЕТОДИЧНІ МОЖЛИВОСТІ ОПРАЦЮВАННЯ

ТЕМИ В ШКОЛІ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП ………………………………………………………………………….....3

РОЗДІЛ 1. ХУДОЖНІЙ СВІТ Ю. ЯНОВСЬКОГО В ОБ’ЄКТИВІ ЛІТЕРАТУРНОЇ КРИТИКИ……………………………………………………...7

1.1. Теоретичні проблеми дослідження роману ………………………....7

1.2. Творчість Ю. Яновського в сучасній літературній парадигмі…….13

Висновки до розділу 1................................................................................22

РОЗДІЛ 2. ЗАСОБИ ТВОРЕННЯ ОБРАЗІВ МИТЦЯ ТА МИСТЕЦТВА В РОМАНІ «МАЙСТЕР КОРАБЛЯ» Ю. ЯНОВСЬКОГО………………………23

2.1. Автобіографічність роману «Майстер корабля» …………………..23

2.2. Проблема культури нації у творі Ю. Яновського.……………........32

Висновки до розділу 2 ……………………………………………….......44

РОЗДІЛ 3. МЕТОДИЧНІ МОЖЛИВОСТІ ТЕМИ…………………………….46

3.1. Аналіз чинних програм і підручників щодо вивчення творчості Ю. Яновського в школі …………………………………………………………46

3.2. Методичні рекомендації щодо вивчення в 11 класі роману Ю. Яновського «Майстер корабля» ……………………………………………54

Висновки до розділу 3 …………………………………………….……...59

ВИСНОВКИ …………………………………………………………….……….61

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ……………………….…….........64

ДОДАТКИ ……………………………………………………………………….72

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність дослідження. Творчість Юрія Яновського займає вагоме місце серед найвизначніших майстрів української літератури першої половини ХХ століття. Розвитку таланту митця сприяли літературно-мистецька атмосфера 20-30-х років, яку визначали жанрове експериментаторство, стильове розмаїття, пошук нових героїв. У цей час були написані романи «Майстер корабля» (1928), «Чотири шаблі» (1930) та «Вершники» (1935).

Творчість цього талановитого митця стала об’єктом вивчення багатьох науковців, зокрема літературні експерименти Юрія Яновського не тільки не залишилися поза увагою його сучасників (О. Білецький, В. Підмогильний, Гр. Майфет, А. Ніковський, Л. Старинкевич та ін.), але й досі перебувають в центрі уваги багатьох критиків. Так, останнім часом з’явилася чимала кількість наукових розвідок, присвячених «секретам поетичної творчості» Ю. Яновського. Це, передовсім, дослідження В. Агєєвої, М. Гнатюк, Я. Голобородька, С. Журби, Л. Кавун, М. Ласло-Куцюк, Р. Мовчан, М. Наєнка, В. Панченка, І. Семенчука, Т. Ткаченко, Р. Харчук та інших.

Відрадним стала поява у 2002 році книги «Патетичний фрегат. Роман Ю. Яновського «Майстер корабля» як літературна містифікація» (упорядник В. Панченко), у якій поданий текст твору у супроводі давніх (Б. Якубський, В. Підмогильний, Ф. Якубовський, Я. Савченко, А. Ніковський, Л. Старинкевич, Г. Островський, М. Бажан) і сучасних інтерпретацій (В. Панченко, В. Агеєва, М. Ласло-Куцюк). Критичні матеріали та спогади сучасників митця дають змогу дешифрувати мемуарний «код» Юрія Яновського.

Роман «Майстер корабля» Юрія Яновського – абсолютно новаторський за змістом і за формою твір в українській літературі. Письменник зобразив у ньому роль творчої інтелігенції, власне еліти суспільства у формуванні й становленні світогляду нової доби – тему, що постала на вістрі інтересу багатьох тогочасних митців. Це перший твір Ю. Яновського, в якому він осмислив власний життєвий досвід, пов’язаний із роботою на Одеській кіностудії. Змальоване гомінке місто безліччю прикмет нагадує Одесу 20‑х років ХХ століття, яку тоді називали «Голлівудом на березі Чорного моря». Реальні люди і події, переосмислені згідно з авторським задумом, дали змогу письменнику створити яскраві образи української творчої інтелігенції, її молодої генерації.

«Майстер корабля» – один із найоригінальніших романів доби українського «розстріляного відродження», який, на думку літературознавця Тетяни Ткаченко, визначається як «багаторівневий полісемантичний твір, в якому переплітаються кілька аспектів, а саме: автобіографічна нарація (Одеська кіностудія, То-Ма-Кі – прототип Ю. Яновський), суспільно-історичний контекст (псевдоукраїнізація та її наслідки), літературний інтертекст (М. Гоголь, Дж. Конрад і Дж. Пассос) та біблійна символіка, що здобуває нової інтерпретації в літературному тексті». Крім того, твір є «своєрідною мозаїкою, де поєднано розмаїття жанрів (мемуари, белетристика, притча, епістолярій, саморефлексії персонажів), які утворюють художню формозмістову цілісність» [79, с. 395]. Сучасна дослідниця творчості Ю. Яновського Мирослава Гнатюк вказує, що твір став новою віхою в художній еволюції митця, а вираження «його творчої волі запоручувала смілива одвертість, яка логічно вмотивовувала текст, надаючи завершальності глибоким роздумам про мову і культуру, державу й особистість, сучасне та майбутнє, духовно-моральні орієнтири нації» [16, с. 17].

У своїх дослідженнях науковці глибоко проаналізували творчість Юрія Яновського, особлива увага зверталась на тематику, проблематику та ідейний зміст творів, композицію, жанрову специфіку, міфологізм, поетику образів. Попри те, що образи твору вже стали предметом дослідження багатьох літературознавців, питання художнього творення образу митця у романі залишається невичерпним, саме цим і зумовлена актуальність нашого дослідження.

Мета роботи полягає в тому, щоб шляхом аналізу окреслити своєрідність художнього образу митця та процесу творчості у творі «Майстер корабля» Ю.Яновського та удосконалення умінь аналізу прозового твору на уроках літератури під час вивчення творчості митця.

Мета дослідження зумовила необхідність виконання таких завдань:

• з’ясувати теоретичні проблеми дослідження роману в літературознавстві;
• вказати на автобіографічність твору та прототипів роману;
• дослідити особливості художнього творення образу митця й мистецтва у романі Ю. Яновського «Майстер корабля»;
• запропонувати систему уроків по вивченню творчості письменника в шкільному курсі української літератури;
• розробити методичні рекомендації щодо вивчення роману «Майстер корабля» Ю. Яновського в 11 класі загальноосвітньої середньої школи.

Об’єктом дослідження є роман «Майстер корабля» Ю. Яновського процес його вивчення у шкільному курсі української літератури.

Предмет дослідження – художнє осмислення образу митця та мистецтва у романі Ю. Яновського та удосконалення умінь аналізу прозового твору на уроках літератури.

Теоретичною основою дослідження є праці літературних критиків В. Агєєвої, М. Гнатюк, Я. Голобородька, З. Савченко, Л. Кавун, М. Ласло-Куцюк, Р. Мовчан, М. Наєнка, В. Панченка, І. Семенчука, Т. Ткаченко, Р. Харчук та інших.

Практичне значення нашого дослідження полягає в тому, що матеріали можуть бути використані під час поглибленого вивчення творчості Юрія Яновського в шкільному курсі української літератури, на уроках позакласного читання та факультативних заняттях з поглибленим вивченням української мови та літератури в середніх загальноосвітніх школах, гімназіях, ліцеях, а також матеріалом спецсемінарів з літератури; результати роботи можуть бути використані у подальшому дослідженні феномену кінороману.

Структура роботи. Кваліфікаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, яка нараховує 92 позиції, та додатків. Обсяг роботи становить 105 сторінок, із них 63 сторінки основного тексту.

РОЗДІЛ 1

ХУДОЖНІЙ СВІТ Ю. ЯНОВСЬКОГО

В ОБ’ЄКТИВІ ЛІТЕРАТУРНОЇ КРИТИКИ

 

1.1. Теоретичні проблеми дослідження роману

 

Незважаючи на те, що питання про епоху виникнення роману залишається й сьогодні дискусійним, існування та дослідження жанру роману вимірюється століттями. За спостереженням М. Бахтіна, роман не має твердо усталеного канону. Порівняно з іншими епічними жанрами, це найбільш «вільна» форма, яка дозволяє широкий спектр пошуків у доборі та розміщенні художньо осмислюваного матеріалу й у виборі оповідача, засобів втілення авторського задуму [5, с. 78].

У сучасному культурному просторі термін «роман» має кілька значень: як літературний жанр, як традиція європейської наративної прози останніх чотирьох-п’яти століть, як синонім оповідної літератури взагалі.

Так, у Словнику-довіднику літературознавчих термінів подано таке визначення цього жанру: «Роман (фр. Roman – романський ) – найбільш поширений у XVIII-XX ст. епічний жанровий різновид, місткий за обсягом, складний за будовою. Прозовий (рідше віршований) епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів. Головними структурними елементами роману є розповідь і творений нею уявний світ у просторі й часі, населений персонажами, наповнений подіями, укладеними в сюжет. Крім оповіді (виклад від першої особи) або розповіді (виклад від третьої особи), роману властива пряма мова персонажів (у вигляді діалогів, монологів), описи, авторські відступи. Залежно від різновиду роману, авторського стилю чи творчої манери письменника співвідношення між ними різноманітні – від переваги оповіді (розповіді), що є характерним для класичного роману, до переваги опису, діалогу чи монологу (внутрішнього монологу в психологічному романі, опису в документальному романі). Розповідач у своїй класичній формі, сформованій реалістичним романом, – авторитарний творець уявного світу, котрий верховодить образами, формує їх, замикає в міцних, остаточних рамках своєї інтерпретації та оцінки. Роману XX ст. притаманний інший тип розповідача: розповідач вступає у «діалогічні стосунки з чужими свідомостями»; інші свідомості є рівноправними щодо нього. Розповідь визначає сюжетну схему роману: від найпростішої, епізодичної, яку частіше спостерігаємо в повісті, оповіданні, до складної, розгорненої, притаманної творові з багатолінійним сюжетом. Якщо в романах XVIII-XIX ст. сюжет, як правило, відповідає хронологічному й логічному розгортанню подій, то в XX ст. він порушений причинно-часовою послідовністю, бо автор зміщує хронологічний і логічний перебіг подій. Пов’язані ідейним задумом, сюжетом, персонажами, романи утворюють дилогії, тетралогії та цикли [45, с. 604].

Також у Словнику-довіднику літературознавчих термінів наголошується, що єдиної кваліфікації різновидів романів немає. Залежно від змісту романи поділяються на: соціальний, сімейно-побутовий, соціально-побутовий, історичний, філософський, сатиричний, пригодницький, біографічний, науково-фантастичний та ін. За часом розгортання сюжету – історичний, сучасний, роман про майбутнє. За тематикою чи зображуваним середовищем – урбаністичний роман, мариністичний роман (підвиди романів, класифікованих за змістовим принципом: автобіографічний роман – різновид біографічного, роман на тему села – різновид соціального, родинний роман – різновид сімейно-побутового). В Україні роман з’явився пізніше, ніж в інших країнах Європи, що було зумовлено культурно-політичною ситуацією, гострою цензурою, яка переслідувала українське [45, с. 604-606].

 Український роман як естетичний феномен характеризує шляхи розвитку вітчизняного письменства, його інтегрованість у світову літературу. Самим фактом свого існування український роман заперечує псевдоверсії, що українська література другої половини ХІХ ст. не мала цього жанру. Витоки українського роману сягають літератури ХVІІ-ХVІІІ ст. У козацьких літописах наявні вкраплення оповідей, позначених такими рисами, як динамічний і захоплюючий сюжет, пряма мова, авторські оцінки. Літописи ще не були дійовим чинником літературного процесу, проте це вже був крок до створення українського роману. Хронологічно першим в українській романістиці є твір П. Куліша «Чорна рада» [39, с. 56].

І. Білик обґрунтував думку про утвердження в українській літературі великих прозових форм, які дозволяють відтворити складність і суперечливість народного життя. Цей дослідник висував вимогу змальовувати будь-яке суспільне явище з боку внутрішнього й зовнішнього, маючи на увазі соціальний і людський чинник [9, с. 48].

У ХІХ ст. П. Житецький започатковує лінію вивчення роману як типу осмислення людської особистості в єдності її матеріальних й ідеальних запитів, на формування завдань роману з народного життя, роману соціально-психологічного, покликаного стати «книгою життя й боротьби національно й соціально пригнобленого народу» [27, с. 45].

І. Франко першим в українському літературознавстві розробляє цілісну теорію роману, спираючись на тогочасні досягнення естетичної думки та художній досвід світової літератури. Критик не мав попередників у вітчизняному літературознавстві, оскільки перші теоретичні спроби осмислення сутності роману з’являлися переважно в історико-літературних працях, рецензіях і це були підходи до осягнення поняття «роман». В Івана Франка немає чіткого розподілу жанрів роману, повісті, оповідання. Ці терміни часто використовуються ним як синоніми. Досвід тогочасного російського літературознавства, в якому розрізняються терміни «роман» і «повість», ігнорується українським ученим. Це ще раз підкреслює той факт, що хоч І. Франко не був байдужим до питань форми, але самоціллю вони для нього не були, оскільки термінологічно цей жанр ще не був окреслений [84, с. 178].

Найбільше уваги жанру роману в 20-і роки ХХ ст. приділяють українські футуристи, об’єднані навколо часопису «Нова генерація». Незважаючи на ідеологічну заанґажованість більшовицькими настановами, представники цього літературного угрупування (М. Ланський [42], О. Полторацький [66]) висловлюють ряд теоретичних спостережень про роман як синтетичний витвір мистецтва, як певну висловлену закінчену концепцію. М. Ланський розглядає часткові проблеми роману, зокрема романну архітектоніку [42, с. 35]. Стаття О. Полторацього «Як виробляти романи (До постановки питання про теорію й практику лівого роману)» [66] дзеркально повторює назву праці В. Шкловського «Як зроблений Дон-Кіхот» [87]. Крім того, в обох випадках пропагується думка про «зробленість» літературного твору. Як і М. Ланський, О. Полторацький акцентує увагу на тому, що сучасність вимагає «синтетичного» роману, який треба будувати з урахуванням досвіду роману історичного (М. Ланський теж стверджує, що романіст завжди історик) [67, с. 365].

Велике зацікавлення викликає в українських критиків книга Б. Грифцова «Теорія роману» [22], яка стає певним підсумком тогочасних досліджень про цей жанр. Широкий резонанс праці російського вченого засвідчують рецензії Г. Майфета [48] та В. Державина [24].

У 20-ті роки М. Бахтін [5], на відміну від формалістів, порушує проблему тематичної орієнтації жанру в дійсність, переконливо доводячи, що жанрова форма здатна виразити певні аспекти життя, його змісту.

У 40-і роки ХХ століття Г. Поспєлов здійснює спробу систематизувати жанрові явища, розмежовуючи серед них зовнішні та внутрішні форми. Основа жанрової концепції Г. Поспєлова – розуміння жанру як категорії змісту [68]. У працях М. Бахтіна та Г. Поспєлова накреслюються два теоретико-методологічні підходи до розуміння жанру як змістової категорії: змістово-формальний і змістово-проблемний, які й сьогодні перебувають в опозиції один до одного. У найновіших дослідженнях цієї проблеми В. Головко аналізує жанр як цілісність на основі диференціації та інтеграції жанрозумовлювальних, жанроформівних, жанроутворювальних чинників і жанроутворювальних засобів, а також виявляє їх співвіднесеність один одному й цілому [20, с. 41].

Активне дослідження жанру роману починається в ХІХ столітті та продовжується до сьогодні в працях таких науковців, як: Н. Бернадська, О. Галич, Р. Гром’як, А. Есалнек, Н. Римар, А. Ткаченко та ін. Тематична спрямованість, жанрово-стильові й образно-мовні особливості української романістики досліджуються в монографіях М. Наєнка, Л. Сеника, Ц. Тодорова. Цінні висновки про жанрові особливості роману містять праці Є. Нахліка, Г. Сивоконя, В.Фащенка.

В українському літературознавстві кінця ХХ ст. активізується вивчення жанру як категорії філософської, культурологічної (С. Овчаренко [57]). Стосовно суто літературознавчої проблематики генології, то вона є центральною в статтях К. Фролової [85] та Н. Шляхової [89]. Продуктивно до питань жанру підходить Б. Іванюк, котрий уперше у вітчизняній науці про літературу обґрунтовує поняття жанрології як розділу поетики, об’єкт дослідження якого жанрово-родова змістовність словесного мистецтва [32].

Створюючи теоретичну модель жанру роману, сучасні літературознавці орієнтуються на роман реалістичний, характерною рисою якого є розуміння людини як продукту соціального середовища, розвитку суспільства, зосередженість на питаннях взаємин людини та суспільства. Д. Чижевський одним з перших звертає увагу на суперечливість цієї проблеми. На противагу класичній епопеї, характерна риса якої колективний герой, у романі дія зосереджується на змалюванні долі приватної людини в її найрізноманітніших зв’язках з буттям [86]. А. Есалнек подає зображення людини як приватної особи, що є жанрово утворювальною ознакою роману, незалежно від епохи чи літературного напряму [25].

Вітчизняний літературознавець Ніна Бернадська у монографії «Український роман: теоретичні проблеми і жанрова еволюція», синтезуючи усі відомі визначення роману, подає таке визначення цього жанру: «Роман – це універсальний жанр, здатний відтворити найширше коло життєвих явищ, порушувати кардинальні проблеми духовного морально-етичного, суспільного, метафізичного планів, створювати цілісні картини життя, сповнені складних перипетій і суперечностей, глибоко й всебічно досліджувати людські характери в їх становленні й розвитку, в найрізноманітніших зв’язках зі світом» [7, с. 98]. Дослідниця здійснила спробу систематизувати романні форми. Основною жанроутворювальною ознакою роману, на її думку, є зображення людини як приватної особи в різноманітних вимірах її буття, незалежно від епохи чи літературного напряму. Формальними ознаками роману як жанру є його здатність до виокремлення певних завершених фраґментів, множинних поглядів на головну подію [7, с. 98].

Типологічному зіставленню історичного роману присвячено працю Д. Пешорди «Жанрові модифікації сучасного історичного роману». Дослідник виокремлює чотири основні типи історичного роману: класичний, романтичний, модерний та постмодерний. Дана класифікація романних різновидів за літературними напрямками чи течіями є поширеною в сучасному літературознавстві [65].

Робота І. Савенко «Жанрово-стильові особливості біографічного роману-пошуку» (2006) відкриває шляхи для виокремлення типологічних ознак біографічного роману. Дослідниця виокремлює складники, які витворюють художній простір біографічного роману-пошуку (авторський хронотоп, часо-простір документа й біографічний час особистості) та здійснює класифікацію новітніх утворень документально-біографічного роману за двома тенденціями: уточнює й деталізує вже відомі номінації (роман-дослідження, роман у біографічних епізодах, белетризований роман, автобіографічний роман в оповіданнях тощо), виокремлює нові видо-родові й міжжанрові утворення роману (роман-реконструкція, роман-монтаж, роман-пошук, роман-ретроспекція, роман-мозаїка, роман-репортаж, роман-щоденник, роман-колаж тощо), що, своєю чергою, розподілені на декілька тематичних груп, в основу яких покладено стильові особливості певного твору.

Перша група (роман у листах, епістолярний роман, роман-щоденник, мемуарний роман, роман-сповідь, роман-заповіт, роман-рукопис) тяжіє до мемуарів, друга група (роман-репортаж, роман-суперечка, роман-есей) ґрунтується на публіцистичних та есеїстичних структурних складниках у своїй системі й характеризується певною часткою домислу, що супроводжує фактичний матеріал, третя група (роман-монтаж, роман-колаж, роман-мозаїка) відтворює взаємодію з іншими видами мистецтва, зокрема з документальним кінематографом з його монтажним прийомом зображення, який зумовлює особливості поетики й компонування біографічного матеріалу, четверта група (роман-пошук, роман у документах, книга фактів, роман-ретроспекція, роман-донесення) [72, с. 8].

Отже, упродовж усієї історії розвитку літератури дослідники неодноразово намагалися закласти основи єдиної жанрової класифікації, однак проблема типології роману залишається актуальною й нині. Провідні теоретики робили спробу окреслити типологічні межі романного жанру, беручи за основу історичну стадіальність виникнення жанрів і змістовний принцип (О. Веселовський, В. Бєлінський, В. Жирмунський та інші), певні константи, характерні для певних типів творів (Б. Томашеський, В. Кожинов, Г. Макаровська та інші). Сучасне літературознавці Н. Бернадська, Т. Бовсунівська, В. Малкіна, Д. Пешорда, І. Савенко та ін. продовжують розробляти принципи зіставлення роману та досліджувати різні типи роману.

 

 

1.2. Творчість Ю. Яновського в сучасній літературній парадигмі

 

Перша половина минулого століття – переломний етап у розвитку української літератури. У цей час відбувалися кардинальні зміни в принципах художнього осмислення буття, руйнувалися старі канони та формувалися засадничо нові уявлення про естетичні пріоритети, роль і завдання мистецтва. Особливе місце в цьому періоді посідають двадцяті роки, коли в українську літературу прийшло чимало талановитих письменників, доля більшості з яких склалася трагічно: вони стали жертвами брутального втручання тоталітарної держави в літературу. М. Наєнко зауважив, що в дискурсі сучасного літературознавства «з’явилася низка історико-літературних і теоретичних праць, в яких є спроби цілковитого переосмислення українського літературного процесу» [55, с. 319]. Проте, навіть на тлі звичних злетів і падінь обдарованих художників слова феномен Юрія Яновського – явище унікальне. За словами М. Наєнка, трагічність долі Ю. Яновського зумовила складність наукового вивчення його творчості, відмінності в підходах критиків до творчості письменника. Йому судилося стати символом прагнень української культури до європейськості [55, с. 320]. За спостереженнями С. Павличко, це «одна з найвиразніших характеристик ХХ століття – всеприступність і всепроникливість стратегій влади, які здійснюються та підтримуються дискурсивно, завдяки серіям правил і процедур, які діють на рівні підсвідомого та формують це підсвідоме» [59, с. 84]. 

Щодо приналежності Юрія Яновського до тих чи інших літературних напрямів і течій, то, як стверджує В. Панченко, він, під впливом зовнішніх факторів (радянського режиму, критики та жорстокого «ідеалістичного пресингу»), проходить тяжкий шлях від неоромантизму до соцреалізму; від вітаїзму, високих гуманістичних ідеалів і поглядів – до самозречення, відмови від власних принципів. В. Панченко пише: «Режим розчавив його талант, змусивши цього самобутнього неоромантика зректися власного «Я» [62, с. 7].

І. Семенчук зауважує, що «активний вітаїст» ВАПЛІТЕ Ю. Яновський, як і багато інших, піддається впливу тоталітарного міфу панівного соцреалізму. Але в цьому випадку треба говорити про вплив на підсвідомість, а не про остаточне її формування. Адже митець належить не суспільству, яке намагається підігнати його під певний канон, але й мистецтву, яке диктує йому свої закони. Зараз немає сумніву в тому, що творчість митців «розстріляного відродження» припадає саме на період «естетизації політичного життя» й зовсім не вписується в рамки тоталітарного мистецтва [73, с. 28]

Свій літературний шлях Яновський розпочинав як поет, що мало вплив на його подальшу прозову творчість, а особливо на ранні її зразки, зокрема, й на «Майстра корабля». Мова його творів є дуже своєрідною, його образи символічно навантажені, його тропи романтичні та поетичні. Дружина Яновського, Тамара Юріївна, пригадує: «Він писав романи, оповідання, п’єси, сценарії, поезії. Без віршів взагалі важко уявити його творчість. Вони впліталися в прозу, були супутниками майже кожної збірки, входили складовими частинами в роман. Та й чимало його новел іноді здавалися віршами, такі вони були поетичні» [44, с. 81]. А сам Ю. Яновський говорив: «Я тепер щойно наповнюю себе промінням зір, таємницями хвилин. Тепер я лиш відчуваю велике, і перо моє ворогує з думкою. Тепер в мене хаос. А пройде час, і зігнуться мої юнацькі плечі, і перше срібло на голові неминуче надійде – я буду суворим майстром. Я не випущу тоді блукати між рядками зайвого слова, я не дам бачити будування своїх будинків. Моє перо холодно ліпитиме рядки, і книжка, як дім, чекатиме недовговічного хазяїна – чужої думки» [44, с. 113].

За останнє десятиліття ХХ ст. видано найбільшу після 20-х років кількість публікацій, присвячених Ю. Яновському. У працях В. Агеєвої, В. Бондаря, М. Гнатюк, М. Жулинського, С. Журби, Л. Кавун, Ю. Лавріненка, Н. Мафтин, Р. Мовчан та інших досліджені окремі складники поетики й авторської концепції дійсності Ю. Яновського; здійснені спроби визначити місце його творчості в літературі першої половини ХХ ст. зокрема, та в історії української літератури узагалі.

Взаємостосунки письменника з попередньою та сучасною йому літературою ставлять дослідників перед необхідністю не лише проектувати творчість автора на історико-літературний процес, але й з’ясовувати специфіку інтертекстуальності його творів. Це особливо важливо для «нової» літератури ХХ століття (модернізму та постмодернізму), яка відзначається високим ступенем інтертекстуальності, з якою співвідноситься ознака художнього світу письменників-модерністів – неоміфологізм. Сучасне літературознавство приділяє значну увагу міфологічному складнику загальної картини світу в літературі ХХ століття.

Низка спостережень, зроблених дослідниками творчості Ю. Яновського (Н. Мафтин, Р. Мовчан та ін.), свідчить про те, що неоміфологізм був властивий і його художньому мисленню. Однак, як наголошує Р. Мовчан, поряд з архетипічними елементами класичних міфів, літературними та культурними міфами нового часу, що зустрічаються в текстах романних творів Ю. Яновського, письменник творив власний міф, який засновувався на вірі в можливість змінити світ, зробити його справедливим і щасливим. Цю естетизовану віру, попри її видиму утопічність, він намагався реалізувати у своїх творах. Ідея універсальної відповідності «вічного» (прадавнього) «минущому» (сьогоднішньому), що стоїть за неоміфологічними й інтертекстуальними побудовами, виводить на кардинальну проблему взаємовідносин художнього світу митця й того комплексу естетичних явищ, становлення яких в основному відбувалося саме на початку ХХ століття, діставши згодом назву «модернізм» [53, с. 60].

Ц. Тодоров підкреслює, що для характеристики особливостей власного художнього світу письменник шукає інше визначення. Так, у систему релевантних для Ю. Яновського понять увіходить «романтика вітаїзму», саме той, на думку письменника, стиль, який сповідує він сам. Але насправді «романтика» для нього – метафоризований термін-образ, що означає тип соціально-естетичної поведінки митця в нових умовах. Це своєрідна психологічна категорія, яка має стимулювати дух неспокою, протесту, боротьби, активізовувати життєву енергію людської спільноти (звідси й уточнення: романтика вітаїзму). У цьому контексті зрозумілі спроби дослідників пов’язати Ю. Яновського з так званим «неоромантизмом», про який багато говорили на початку ХХ століття [80, с. 30].

Слушно зазначає Р. Харчук у статті «Талант і його одержавлення (Юрій Яновський)», що «формула «свобода таланту і його одержавлення» виражає особистісний закон творчості Ю. Яновського – його самототожність» [86, с. 33]. Проте перехід від «свободи таланту до його одержавлення відбувався під тиском зовнішнього, соціального чинника – тоталітарного режиму» [86, с. 33]. Художньою сутністю Яновського-прозаїка був романтизм, який був відчутний вже у назвах творів: «Байгород», «Майстер корабля», «Чотири шаблі». Метафоричність назв у наступних творах веде до згасання романтичної тенденції. Твори Ю. Яновського пов’язані з національною філософією історії, її культурою. Дослідниця, аналізуючи романи письменника, вказує, що у «Чотирьох шаблях» увага акцентується на проблемі витривалості й нетривкості українців. Проте, за Ю. Яновським, «українському характерові бракує тривкої свідомості. Її несе культура. Неповна культура, її периферійність ведуть до усіченої свідомості й духовного заламання» [86, с. 52]. У «Вершниках» проблема культури практично відсутня, її слід помітний тільки в образі комісара Данила, за покликанням – письменника, який прагне дати основу новій культурі – пролетарській. Саме пролетарське, а не національне є основою цієї культури і самого життя. Цю тезу митцеві судилося підтвердити власною творчістю, адже наступний після «Чотирьох шабель» роман «Вершники» був «результатом духовного заламання й нетривкої свідомості. У цьому творі внутрішня цензура фальшувала історію й саме життя» [86, с. 52].

«Майстер корабля» – роман, який написано Ю. Яновським у 1927-1928 рр. Роботу над ним автор почав в Одесі, закінчував – у Харкові. Твір відразу стає популярним, літературознавці дають йому неоднозначні оцінки, але в цілому роман сприймається схвально. Пізніше О. Бабишкін відзначить, що роман написано людиною надзвичайно «сильного поетичного почуття» [3, с. 48], і є цікавим та оригінальним, привабливими є його герої, вони вольові та самодостатні. До негативних рис роману критик, у відповідності до вимог соцреалізму, відносить абстрактність письменника у розумінні національної культури, засуджується використання Яновським нових форм, шляхом деструкції класичних, що спричинило «невиразність» форми роману.

А. Тростянецький та О. Килимник також не сприймали поглядів письменника на культуру нації, називали міркування Ю.Яновського про неї невірними, невдалими, натуралістичними, бо як ними визначалося, вони відокремлюють роман від радянської пролетарської літератури. Показовими у цьому плані є слова О. Килимника, радянського літературного критика, який у книзі «Юрій Яновський. Життя і творча діяльність» (1957) говорить, що у романі «Майстер корабля» стверджується, «ніби біологічна природа людини має стати основою реалістичного мистецького твору, у якому сюжет не має особливої ролі, і що безсюжетні твори і є тими, до чого йде розвиток літератури і мистецтва» [37, с. 101]. А. Тростянецький у своєму критично-бібліографічному нарисі про Юрія Яновського, схвалюючи тематику роману, високо оцінюючи його як «гімн роботящим рукам і силу їх єдності», майстерність морських пейзажів, пише про те, що «Майстер корабля» – твір нерівний, ідейно нечіткий, його важко сприймати як художню цілісність [81, с. 28].

Згодом на довгий час роман «призабувається» вітчизняною критикою, через свою невідповідність пролетарській літературі. Саме ця «несхожість» та невідповідність радянським ідеалам стала причиною довгого неприйняття радянським читачем цього роману, відторгнення його, як «інородного тіла». Перший крок уже після повернення «Майстра корабля» до читачів і тривалого замовчування його радянською літературною критикою, зробив С. Плачинда, який відзначав, що роман «Майстер корабля» є філософським, у значній мірі, публіцистичним, гострим, наступальним, він спрямований проти пошлості і ремісництва в літературі, проти бруду і міщанського несмаку в мистецтві [66, с. 65].

Відрадним став факт появи 2002 року книги «Патетичний фрегат. Роман Юрія Яновського «Майстер корабля» як літературна містифікація» (упорядник В. Панченко) [64], адже текст роману, поданий у цьому виданні в супроводі давніх і сучасних інтерпретацій, не передруковувався двадцять років. В. Панченко доходить висновку: «Немає підстав думати, що участь Ю.Яновського в літературних угрупуваннях 20-х якось відчутно позначилися на творчості письменника. До теоретичних гасел футуристів він був і залишився холодним» [64, с. 4]. В. Панченко також зауважує, що серйозною проблемою, в розв’язанні якої до єдності позицій далеко, – це проблема романтичного начала в творчості митця, що й спонукає до подальших студій над художньою спадщиною Юрія Яновського [62, с. 6]. Як зазначає дослідник, оригінальним художнім явищем українського модернізму 1920-х років була експериментальна романістика, без осмислення специфіки якої не можна розкрити динаміки літературного процесу цього періоду. Однією з прикметних ознак поетики українського експериментального роману є синтез засобів літератури й кіно. Зближення літератури й кіно на початку ХХ століття було фактом очевидним. Ці поетикальні особливості яскраво виявилися в романі «Майстер корабля» Ю. Яновського [61, с.4].

Дослідження М. Гнатюк є спробою осмислити творчість українського письменника під теоретико-текстологічним кутом зору [17, с. 5]. Літературознавець зазначає, що експериментування письменника стосується «не лише його відкриттів у сфері смислової організації тексту, формо- та жанротворення, а й значно ширше – включення української літератури в систему нових естетичних координат, закорінення на наших теренах європейської мистецької традиції, входження України в світовий культурний та геополітичний простір» [17, с. 8]. Заряджена духом «романтики вітаїзму», творчість Ю. Яновського «виявила напрочуд яскраву й оригінальну палітру романтичних символів, які, організовуючи смислову парадигму тексту, невіддільні від його структурування. Підкреслена художня умовність твору розширювала авторські можливості генерування смислу, вихід у сферу широких культурно-філософських та суспільно-історичних узагальнень», – вважає критик [17, с. 9].

Зокрема, аналізуючи «Майстер корабля», М. Гнатюк вказує на «автобіографічний синерген» Ю. Яновського як вияв метатекстуальності у творі [17, с. 5]. У цьому контексті варто зазначити, що автобіографічний синерген у романі «Майстер корабля» реалізується через спогади, листи, зображення реальних ситуацій, завуальованих нестандартністю бачення і ускладненими вигаданими елементами, а також зображення і одночасне приховування реальних людей, прототипів, літературних героїв. М. Гнатюк зауважує, що необхідність сучасного узагальненого й неупередженого аналізу художнього доробку митця, в якому відбилися основні тенденції не лише української, а й світової літератури, підсилюється першочерговим завданням дослідження рукописів як відправної точки прочитання твору, визначення його автентичності. Надійними опорами для нього завжди залишалися народна творчість, кращі зразки вітчизняної та світової класики. Націєтворчий чинник став заслоном тоталітарному тиску, а шлях духовного оновлення суспільства митець вбачав у засвоєнні й примноженні цивілізаційних культурних цінностей. В умовах активного формування постколоніального простору палімпсестне прочитання художніх текстів Ю. Яновського відкриває можливість нового осмислення культурного дискурсу, інтерпретації в різних площинах герменевтичного кола [17, с. 6].

Літературознавець Лідія Кавун у роботі «Художня модель ідеального світоустрою в романі Юрія Яновського «Майстер корабля» здійснює спробу інтерпретації роману письменника через звернення до концепції «романтики вітаїзму». Твір українського прозаїка розглядається крізь призму філософсько-естетичної парадигми німецьких романтиків, а також ідей Фіхте, Шеллінга, Новаліса, Гердера, Шпенґлера. Письменник художньо втілює у своїх героях ідею розвитку людства в напрямку вдосконалення. При цьому письменник звертається до мистецького осмислення парадигми Фіхте-Новаліса про роль особистості в історії. Ю. Яновський, вважає дослідниця, художньо втілює в своїх героях «ідею розвитку людства в напрямку вдосконалення. При цьому письменник звертається до мистецького осмислення парадигми Фіхте-Новаліса про роль особистості в історії» [36, с. 373].

Роман «Майстер корабля» Юрія Яновського – перший мариністичний роман в українській літературі та перший твір, присвячений оспівуванню творчої праці людини в галузі кіномистецтва ХХ ст. Як сказав Є. Маланюк, заслуга Ю. Яновського в тому, що він «відкрив та завоював» море, але варто зазначити, що робив він це під певним впливом. Читаючи цей твір, не важко помітити його екзотичність, незвичайність, символічність та «відірваність від життя», відчутно й те, що його написано «не без західних впливів». Він є новаторським, але наближеним до зразків модерністичних та імпресіоністичних творів світової літератури [49, с. 2]. Критики початку ХХ ст., та сучасні вчені відзначали типологічні сходження прози Ю.Яновського з творчістю Р. Кіплінга, Дж. Конрада, П. Морана, Гі де Мопассана (Г. Костюк), І. Бабеля (О. Білецький), К. Фаррера, Дж. Лондона, (Л. Гижа, М. Ласло-Куцюк, М. Наєнко), К. Паустовського, О. Гріна (Г. Клочек, В. Панченко). Відзначено літературознавцями (зокрема, О. Бабишкіним, В. Агеєвою, М. Ласло-Куцюк, В. Панченком та ін.) перегук романістики Ю. Яновського з творами Дж. Дос Пассоса.

У статті «Роль біблійного інтертексту в романі Юрія Яновського «Майстер корабля» Тетяна Ткаченко досліджує мистецьку інтерпретацію біблійної символіки у романі українського письменника. Акцентуючи на авторському сприйнятті й тлумаченні певних образів і подій зі Святого Письма, дослідниця проводить зіставлення на формальному та змістовому рівнях та акцентує, що в романі «Майстер корабля» Ю.Яновський відтворив розмаїту палітру буття особистості, надав національному значення сакрального та загальнолюдського. Використавши біблійний інтертекст, він зумів довести, що найдорожчий дар Бога людині – саме життя в усіх його проявах, за зневагу цінності якого людство приречене на загибель [79, с. 396].

Отже, сучасні критики відзначають романтичне світовідчуття митця, що знайшло своє втілення в кращих його романах «Майстер корабля», «Чотири шаблі». Гармонійне поєднання дійсності та ідеалу чи то в процесі натхненної творчої праці (роман «Майстер корабля»), чи у визвольних народних рухах (роман «Чотири шаблі») стало стилетворчою домінантою активного романтизму. Ю. Яновський увійшов в українську літературу як один із новаторів модифікації романного жанру.

 

 

Висновки до розділу 1

 

Перші спроби теоретичного осмислення роману в українському літературознавстві постають паралельно з виникненням цього жанру у вітчизняному письменстві. Теоретичний і літературно-критичний доробок І. Франка є новим етапом у вивченні роману вітчизняними вченими. Український письменник створює цілісну й струнку систему поглядів на роман, його еволюцію, етапи становлення, розвитку та трансформації. У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. відбувається академічне вивчення роману, зокрема, та жанрології в цілому. Проте сплеск генологічних досліджень і різноманіття жанрово-стильових пошуків припиняється під тиском ідеологічно заанґажованої доктрини соцреалізму. У першій половині ХХ ст. відбувалися кардинальні зміни в принципах художнього осмислення буття, руйнувалися старі канони та формувалися нові уявлення про естетичні пріоритети, роль і завдання мистецтва.

 Літературна спадщина Ю. Яновського має виразне романтичне забарвлення, є еталонною, можна сказати – знаковою. В основі майже усіх творів Ю. Яновського лежить вирішальний для життя героя момент. Автора-романтика цікавила не еволюція характеру, а поведінка героя в умовах найважчих випробувань.

Предметом досліджень науковців М. Гнатюк, Л. Кавун, Р. Мовчан, М. Наєнка, В. Панченка, Т. Ткаченко, Р. Харчук та інших стали жанрологічний вимір, неоромантична домінанта, стильові пошуки, текстологічні проблеми, питання традиції та новаторства, специфіка метафоричного мислення, деякі аспекти інтертекстуальності у творах Юрія Яновського.

РОЗДІЛ 2

ЗАСОБИ ТВОРЕННЯ ОБРАЗІВ МИТЦЯ ТА МИСТЕЦТВА

В РОМАНІ «МАЙСТЕР КОРАБЛЯ» Ю. ЯНОВСЬКОГО

 

2.1. Біографічність роману «Майстер корабля»

 

Питання автобіографічності й автотематичності в романі на сьогодні в літературознавчих дослідженнях залишається невичерпним. Ставлення до автобіографії як до літературно-історичної, філософської проблеми, психологічного документу, матеріалів з політичної, соціальної, культурної історії виявляє такі основні принципи роботи з нею, як контекстуальність, ретроспективність, визнання автентичності, референційність (знаходження чогось і Я за текстом), варіативність моделі «людина й суспільство», реляція понять «автор» – «оповідач» – «головний герой» у композиційно-смисловій структурі автобіографічного тексту. Оскільки біографії набували домінанти творчості багатьох українських митців (Тараса Шевченка, Івана Франка, Володимира Сосюри, Олександра Довженка, Івана Багряного тощо), саме ці митці ставали прототипами або героями своїх творів [10, с. 78].

Юрій Яновський в автобіографії зазначав, що біографія в нього надто коротка та вражаючих фактів у ній ніби немає. Однак, період роботи на Одеській кінофабриці був насичений такими подіями, які, на думку дружини письменника, Тамари Яновської, знайшли відтворення в романі «Майстер корабля»: «Глибокий слід у творчості Яновського залишила його праця в кінематографії, де він якийсь час працював редактором. Цей період його життя знайшов відображення в романі «Майстер корабля» та в книжці «Голлівуд на березі Чорного моря» [44, с. 80-81].

Біографічна автореференційність Юрія Яновського як своєрідне самооповіщення, указівка на самого себе, де автор і його поетика стають предметом власного тексту, є предметом наукових розвідок В. Агеєвої, М. Гнатюк, С. Журби, Л. Кавун й інших науковців.

Як зазначає М. Гнатюк, «усі, хто близько знав письменника, відзначали його надзвичайну вимогливість до себе. Самопізнання стало фактом його життя. Це було своєрідним «штрихкодом» в досить стандартній анкеті, на яку письменник знайшов власні оригінальні відповіді. Судячи з них, для молодого Ю. Яновського важив тоді не «фактаж» біографії чи його достовірність, а означення імпульсу творчої енергії, процес самоідентифікації, напруга мислення та світовідчування. Автобіографічний наратив Ю. Яновського 20-х рр. був покликаний до життя, щоб через розповідний аспект, власний життєпис, увесь комплекс актуалізації підкреслити необхідність діалогізму як принципу розуміння. Ведучи діалог із самим собою, своїм часом і читачем, Ю. Яновський актуалізує «текст» свого життя засобами персональної автореференційності» [17, с. 32].

У 1928 році, коли багато українських письменників шукали відповіді, яким шляхом розвиватиметься українська нація й культура зокрема, з’являється роман «Майстер корабля» Юрія Яновського, в якому провідне місце відводиться образу творчої інтелігенції, еліті суспільства, що не співпадало з нав’язуваною більшовицькою ідеологією правлячою роллю робітничого класу як гегемона. Це був новаторський (за змістом і формою) твір в українській літературі. У його основі – власний досвід перебування Ю. Яновського на Одеській кінофабриці в 1925–1927 рр. на посаді головного редактора кінофабрики. З ініціативи голови ВУФКУ О. Хелмна на Одеській кінофабриці організувався штат редакторів і сценаристів й уводилась посада головного редактора. Першим головним редактором було призначено Юрія Яновського.

У спогадах «Майстер залізної троянди» Миколи Бажан зауважував, що в основу сюжету роману «Майстер корабля» покладено реальні події періоду праці Юрія Яновського на Одеській кінофабриці. Зокрема, він стверджує: «Головний редактор кіностудії – він був потрібен скрізь, і він скрізь бував, бо директор беззастережно довіряв йому в усіх творчих справах, та й у справах фінансових був до нього поблажливий…» [4, с. 24]. При цьому М. Бажан цитує зі статті з журналу «Кінофронт», слова її автора Х. Херсонського: «Їм допомагає один художній керівник, молодий письменник… Яновський. Але один у полі не воїн – він розривається на всі боки, латає всі художні дірки… Він же читає ворохи сценаріїв, обмізковує їх, виправляє старі й проектує нові» [4, с. 24].

Кіно-Одеса 1920-х дала Ю. Яновському багатий матеріал для роману «Майстер корабля» (1928). За твердженням В.Панченка, цей роман – літературна містифікація [60, с. 287]. Можна провести паралель між героями та реальними прототипами: То-Ма-Кі (Товариш Майстер Кіно) – сам Юрій Яновський, Сев – режисер О. Довженко, Професор – художник, знавець старовини професор В. Кричевський, Директор – Павло Нечеса (очолював кінофабрику), Тайах – відома балерина Іта Пензо, пізніше репресована, Богдан – актор Григорій Гричер, Місто – портова Одеса, тодішній «Голлівуд на березі Чорного моря».

Головний герой роману Ю. Яновського «Майстер корабля» То-Ма-Кі, прообразом якого був сам Ю. Яновський, так свідчить про свій прихід у нове мистецтво: «До кiнофабрики я приїхав молодий i простий, як солдат з булавою маршала в ранцi. Я, пiдскакуючи, ходив по мiсту, дивувався на море й забивав голову рiзною романтикою. Я, наприклад, уявляв себе представником громадськостi, i громадськiсть я малював Фемiдою з терезами в руках» [64, с. 13].

Саме таким щирим, романтичним і веселим з’являється Ю. Яновський на кінофабриці, і з завзятістю береться до роботи, але його ілюзії, мрії та бажання мають постійно боротися з набридливою та суворою реальністю. Як пише автор у романі: «Пси мене обнюхали, поклали, що я свiй, i лащилися до мене, не знаючи, що набули заклятого ворога. По павiльйонах, по цехах, по монтажних кiмнатах, у їдальнi – скрiзь на всi способи чухалось, скавучало й гавкало це плем’я» [64, с. 18], даючи негативну оцінку «другорядним» працівникам кінофабрики, тій сірій масі, яка його оточувала. Але, з іншого боку, якого ще ставлення до себе хотів Ю. Яновський, щойно прибувши на кінофабрику. Ставлення підлеглих до нового начальника класично обмежується «обнюхуванням і підлабузництвом». Це обурення та розчарування, які демонструє Ю. Яновський щодо своїх підлеглих, стосується принципу будови суспільства, як ієрархічної системи, аніж негативного ставлення до кінофабрики та людей, які там працюють.

У романі важливим є зображення кінопобуту та зображення творчого процесу в кінематографі. Кінопобут, як складова матеріалу «Майстра корабля», визначається за «щоденникову» основу й виявляється через персонажів, події їхнього життя, побутові деталі як ознаки документальності. Ці ознаки виконують функцію літературного прийому. Автор уводить читача в курс справ кінофабрики, він яскраво малює виробничий процес, відкриває свої таємниці кіномистецтва, зображує підготовку до зйомок фільмів і сам процес кінозйомок.

У романі помітно деяку документальність у зображенні подій. Ю. Яновський використовує цей літературний прийом достовірного зображення подій для зближення з читачем, цим прийомом надає можливість дешифрувати текст, розмежовуючи для себе літературну вигадку та реальну основу роману. Яскравими моментами, хоча й не маючими ніякого впливу на основний сюжет роману, є зображення реальної зустрічі турецького міністра Тевфіка Рушці-бея та наркома Г. Чичеріна в Одесі, змалювання перших сеансів перегляду фільму братів Люм’єр. Ці й інші відтворення реальних подій у романі використовується для пізнаванності читачем загального історичного гасла, на якому розвиваються події роману.

Також іще одним моментом, документально відтвореним у романі, є зображення «дня від’їзду Тайах», який позначився двома подіями, що, безсумнівно, стали для Ю. Яновського великим психічним потрясінням – у цей день на зйомках фільмів «Бурлачка» та «Бездоглядні» загинуло двоє дітей, саме за таких обставин, які описано в романі. Одна дитина потонула в воді, інша задушилася на руках у матері. Як пригадує П. Нечеса, це відбулося 27 серпня 1927 року – саме в день народження Ю. Яновського.

Власне, Ю. Яновський був художнім керівником Одеського «Голлівуду». Він переймався проблемами нового для української культури мистецтва – українського кіно. Разом з директором Одеської кінофабрики Павлом Нечесою Юрій Іванович переглядав відзнятий творчими групами матеріал. «При цьому, – пише Лазар Бодик, – давався чіткий аналіз причин перезнімання» [31, с. 45].

Ю. Яновський став душею творчого колективу кінофабрики, був постійним порадником сценаристів, режисерів, акторів, працював самовіддано. Тактовний, вимогливий головний редактор складає тематичні плани, редагує та схвалює до постановки кіносценарії. Його називають «добрим генієм української кінематографії» [31, с. 31] не без підстав: якщо до його приходу питанням літературної якості, композиції сценаріїв, образу, характеру приділялося мало уваги, то Ю. Яновський настійно та мудро спрямовував усю сценарну роботу на покращання образності, стрункої сюжетності, кінематографічності фільмів.

Для молодого Юрія Яновського Одеса була чимось на зразок «свята, що завжди з тобою». Строкатий світ кіно, екзотика приморського міста, численні друзі – Олександр Довженко й Ісак Бабель, Василь Кричевський і Юрій Тютюнник, Амвросій Бучма і балерина Іта Пензо. М.Бажан засвідчує: «Боже мій, яка многолика юрба, яка мішанина мов, поведінок, справ, амбіцій, яке розмаїття людей. Їхніх біографій, претензій, смаків оточувало Юрія!» [4, с. 145].

Досвідчений творець і знавець мистецтва, особливо українського, винятково обдарований художник В. Кричевський був запрошений на Одеську кіностудію як художник і консультант для постановок фільмів на історичні теми. Старий майстер став незаперечним художнім авторитетом для усіх кінематографістів. Передусім – для Ю. Яновського й О. Довженка: «Старий майстер знав багато. Своїми знаннями він не хизувався, а охоче ділився, ставши незаперечним авторитетом для усіх кінематографістів, особливо ж для двох людей – для Довженка, загалом не схильного підкорятися у мистецтві іншим авторитетам, і для Яновського. Юрій дуже любив і шанував свого Професора, прислухався до його суджень, вчився в нього» [44, с. 23]. Професор приваблює нас своє мудрістю, наполегливістю, працьовитістю та, головне, майстерністю. Василь Кричевський став прототипом цього героя. На кінофабриці він займався постановкою декорацій для історичних фільмів, це була незамінна на кінофабриці людина, «майстер на всі руки» – «художник, архітект, знавець історії, кіноконсультант і професор», як говорив у нарисі про нього Ю. Яновський [44, с. 25].

Творчі й життєві шляхи Ю. Яновського та О. Довженка перетнулись саме на Одеській кіностудії та вилились далі в спільну творчість і міцну дружбу. У романі «Майстер корабля» То-Ма-Кі (автор) називає Сева: «Мій перший друг» [92, с. 35]. Образ Сева є надзвичайно яскравим і різностороннім. У світогляді Сева, його життєвих і творчих поглядах, біографічних елементах, які вкраплюються в сюжет роману та, власне, в змалюванні стосунків його з головним героєм роману То-Ма-Кі (Яновським) вгадується реальна людина, друг Ю. Яновського, режисер Олександр Довженко. Важливим у зображенні стосунків Яновського та Довженка, є той момент, коли хтось навмисне ранить То-Ма-Кі та єдиною людиною, на кого падає підозра, стає Сев. Звичайно, ця подія є художнім вимислом письменника, але те, як розгортається колізія в романі, яскраво передає нам суть реальних стосунків Яновського та Довженка. Як відомо, перший у чомусь був, навіть, покровителем іншого. Яновський глибоко цінував свого друга, і можливо, навіть, передчував, яку роль він зіграє в українському кінематографі. Деякі дослідники радянської доби навіть висловлювали такі погляди, що прототипом То-Ма-Кі насправді є Довженко, але нині, «опираючись на факти біографії обох митців, можемо впевнено говорити, що це не так» [92, с. 38].

Іще одним героєм роману є Директор. У цьому героєві вгадуються певні риси характеру директора Одеської кінофабрики 1927-1930 рр. П. Нечеси. Як пише М. Бажан: «Працівники кінофабрики добре знали його гарячу командирську вдачу, його шкірянку й міцні матроські вислови» [4, с. 25]. П. Нечеса був прихильним до Яновського та Довженка, згодом вони навіть стали друзями. Павло Нечеса – постать по-своєму унікальна. Це той рідкісний випадок, коли людина, здавалось би, безкінечно далека від мистецтва, та й від культурних цінностей узагалі, набуває надзвичайної чутливості щодо творчого процесу, до розуміння тих завдань, що їх ставлять перед собою митці.

Одним із центральних образів роману є образ авантюрниці, пристрасної та ніжної Тайах. Відомо, що Ю. Яновський був знайомий з відомою балериною балету «Йосиф Прекрасний» Ітою Пензо, яка грала роль єгипетської цариці Тайах. У романі він відтворює сцену їхнього знайомства в номері «високого режисера» (Миколи Охлопкова) [90, с. 19], момент, коли він уперше її побачив на сцені Одеського театру опери та балету, куди прийшов разом із Довженком, навіть певні діалоги, уміщує її реальні листи, які вона присилала йому з Італії. Важливим, але несказаним у романі є те, що Іта Пензо знімалася в фільмі «Сумка дипкур’єра» режисером якого був О. Довженко. У реальному житті Тайах (Іта Пензо) пов’язує долю з солістом балету, в якому виступала балерина Пензо, М. Габовичем.

О. Довженко та Ю. Яновський тісно спілкувались з Ітою і, очевидно, справді були закохані в неї. У реальному житті між О. Довженком та Ю. Яновським могла б стояти кар’єра, мистецтво, але так само, як у романі, їх зближувала жінка, в житті, напевно, їх зближувала творчість. Вони мали однаково світлі романтичні погляди на життя, обох їх чарувала романтична неосяжність моря та степу, обоє були веселими, енергійними та закоханими в життя. І так само, як у романі, це робило їх більше, ніж просто друзями, в них була єдина спільна ідея, спільна «наречена – Культура нації». Поряд з розвитком культури нації, для них стоїть розвиток нового в українській культурі явища – кіномистецтва. Цей елемент також є єднальним у дружніх стосунках цих двох митців.

 Прототипом Богдана є дві реальні людини – Г. Гричер і М. Габович. Гричер був одним із тих режисерів, з якими доводилося працювати Ю. Яновському. Саме про нього Яновський розповідає у своїх нарисах про кіномитців «Голлівуд на березі Чорного моря» («Морями на Сорочинці»). Свого часу Гричер побував у Монголії, Китаї, Калькутті, на Суматрі. Розповіді з життя Гричера, відтворені в нарисі, дуже нагадують розповіді моряка в романі, а сам його образ, який подається Ю. Яновським, є аналогічним образу Богдана.

Перш ніж приступити до написання роману «Майстер корабля», Ю. Яновський старанно вивчав мистецтво. Краса народного мистецтва, барви квітчастих килимів, вишивок, рушників, хатніх малювань, плавні рельєфи гутного скла та виблиск гранчастого кришталю, співучі лінії різьби по дереву, таємнича казковість дерев’яних скульптур, особливо тих, які випиналися вперед на носах старих фрегатів і бригантин, щоб невідривне вдивлятись у далеч небезпечних шляхів і охороняти від катастроф, за що моряки й звали їх «майстрами кораблів», – їх учився шанувати й розуміти молодий автор розпочатого тоді роману «Майстер корабля».

Автор «Майстра корабля» «міг точно та безпомилково назвати морським терміном кожнісіньку деталь» придбаної в час свого перебування в Одесі моделі «і дуже любив свій фрегат». Кінематографія мусила відступити на другий план. Вона забирала в нього надто багато життя, часу, енергії [44, с. 118].

Роман «Майстер корабля» сповнений екзотики – розповідей про морські пригоди, далекі острови, мистецтво будування корабля. Є в романі елемент гри, фантастики – «переселення» То-Ма-Кі в 1970-ті роки та його міркування про балет, який витіснить фізкультура; про художні твори, в яких зникне фабула, і навіть про « часи війн сорокових років». На думку Р. Мовчан, «насичуючи «Майстра корабля» авантюрними, пригодницькими елементами, натхненно передаючи життєствердну атмосферу творчості, дерзання, намагаючись «увіковічити» в образах романтичних героїв своє вишукане, рідне по духу товариство (О. Довженко, В. Кричевський, П. Нечеса, Іта Пензо, Г. Гричер), сміливо дав волю розкішній уяві» [92, с. 13].

Сивочолий Товариш Майстер Кіно (То-Ма-Кі), від імені якого ведеться оповідь, стверджує, що він просто пише мемуари про свою молодість. Роман «Майстер корабля» можна читати як мемуари про Одесу середини 1920-х. Однак, «Майстер корабля» – не мемуари, а неоромантична проза, перший в українській літературі мариністичний роман. Біографічні алюзії, художньо осмислені наратором, у творі підкреслюють романтичність образів, збагачують його художню картину, надаючи їй екзотичності та життєствердження.

Роман «Майстер корабля» не є автобіографічним у повному розумінні цього визначення – у ньому занадто багато вигадки, до того ж занадто велика часова дистанція зображуваного в творі. Але в ньому пізнаються конкретні реалії життя молодого Ю. Яновського.

У виданні «Патетичний фрегат: Роман Юрія Яновського «Майстер корабля» як літературна містифікація» роман проілюстровано таким чином, що можна побачити «Майстра корабля» як «кадри старого документального фільму». На фотографіях оживають То-Ма-Кі – Юрій Яновський, Сев – Олександр Довженко, Тайах – Іта Пензо, Богдан – Григорій Гричер і, власне, «Голлівуд на березі Чорного моря» – тогочасна Одеса.

Отже, персонажі роману є неординарними, цікавими, нетиповими та самобутніми образами в українській літературі, вони репрезентують українське мистецтво кінця 20 – початку 30-х рр. ХХ ст., як яскраве явище, як мистецтво, якому належить стати невід’ємною частиною української культури.

 

 

 

 

 

2.2. Проблема культури нації в романі Ю. Яновського

 

Усе життя Ю. Яновському була огидна «буденна провінціальщина», яку він вважав «одвічним прокляттям української нації», напівінтелігентщина (нехтування знаннями та культурою, бездумне, споживацьке ставлення до життя). Багато роздумів про «велике покликання людини, жадання істини, як основи мистецтва, про націленість його на майбутнє і необхідність боротьби проти відсталості й патріархальщини в людській свідомості» [55, с. 190] наявні в творі Юрія Яновського «Майстер корабля». Роман «Майстер корабля» вирізняється в творчому доробку Ю. Яновського, «з одного боку, зосередженістю на мистецькій проблематиці, а з іншого, максимальною увагою до самого творчого процесу», зауважує Віра Агеєва [1, с. 304].

У книжці нарисів про кіно-Одесу («Голлівуд на березі Чорного моря», 1927) іронічні випади адресував «віслюкам у мистецтві». Такими випадами пересипано діалоги Василя Кричевського й молодого редактора (Яновського). По суті, це публіцистика, критичні рефлексії з приводу становища української культури в УСРР, яку дискредитують як байдужі до усього українського «люди іншої культури», так і «рідні» провінціали – «хахли, що й досі розуміють мистецтво кіно як виявника тої дурної традиції пишно вдягнених довговусих козаків у шовки й оксамити, що махають красиво шаблями та булавами, красивих і нереально дурних...» [92, с. 231].

Погляд Ю. Яновського на свою Республіку (Україну), неординарний, він не бажає її бачити такою, якою її завжди зображували: багатостраждальною, плюндрованою сусідніми державами, запряженою в ярмо, самотньою та невизнаною ніким. У розмові з Директором про майбутній фільм оповідач, особа якого асоціюється з автором роману, висловлює свої заповітні думки про майбутнє українського мистецтва, про його можливості та завдання: «Ти, може, думаєш завше одягати наших людей у драні свитки й вишивані сорочки? Страждання, злидні, соловейко й постійні мандри з і своєї землі – па землі інші, у каторгу, в ярмо, в перевертні? Ти думаєш, що ми не можемо підняти якір свого корабля й поставити паруси? Що ми не сильні духом і ділами д ля того, щоб заспівати веселої пісні про далекі краї, про блакитні високості неба, про бадьорі химери оновленого духу?» [64, с. 135]. Саме ці рядки роману говорять про те, що образ корабля, який будують герої твору, є тим образом нової сильної держави, яка зможе підняти свій якір і вийти у відкрите море, в довгу та небезпечну подорож, яка обов’язково увінчається успіхом. Автор вірить, що народ український сильний духом, здатен на великі діла, йому під силу заспівати веселої пісні, оновити свій дух та збудувати сильну багату державу, корабель, якому не будуть страшні ні шторми, ні ворожі кораблі, ні інші напасті, які можуть чекати в неосяжному, непередбачуваному та глибокому морі нового життя. Слова «підняти якір свого корабля й поставити паруси» суголосні назві роману та несуть у собі символічний зміст. У підтексті вітрильник, клопітка праця над його будівництвом – це романтична поетизація прекрасного в людині, її поривання до гармонії зі світом і самою собою.

Корабель та майстер корабля є образами-символами цього роману. Ю. Яновський не випадково акцентує увагу читача на тому, з якою старанністю та майстерністю будується цей корабель, з якою увагою добирається матеріал, з якого мають виготовлятися його частини (кіль, щогли, шпанти, мачти, палубні дошки та сволоки). Будівництво корабля очолює Професор, людина надзвичайно розумна та мудра. У певний момент він питає молодого То-Ма-Кі: «Чи маєте ви самi всю ту енергiю й завзяття, упертiсть i хоробрiсть, що ви їх збуджуєте в iнших?» [64, c. 129]. Саме це питання Ю. Яновський адресує новому молодому поколінню, яке запалене ідеями революцій, реформацій, національного відродження та незалежності, але залишається неспроможним до наполегливої праці та до дій, якими мають супроводжуватися ці ідеї. У романі такою дією є будівництво корабля, який є образом-символом нової Держави. На думку літературознавця Н. Заверталюк, символи моря і корабля асоціативно співвідносяться з поняттями воля і держава [30, с. 102].

Парадигму «корабель – держава» простежує в романі Л. Кавун, яка стверджує, що «в омріяній Яновським «ідеальній країні», коли творчість з’єднає людину, державу й Універсум і визначатиме стосунки між ними, найвеличніший пам’ятник стоятиме людині-творцю» [36, с. 372]. Тобто, посередником між буденним, одноманітним життям і новозбудованою «ідеальною» країною, є саме творчість як втілення найвищої сутності людини. Тотожним побудові корабля (держави) є розвиток кіномистецтва. Це теж складний і тривалий процес, який вимагає зусиль, майстерності та зосередженості від свого майстра. Недарма, на початку роману автор уводить епізод із фільму, в якому зображується «найсвященнiша радість народження дитини». На думку Л.Кавун, можна провести таку паралель: мати – країна, дитина – кіномистецтво, яке тільки набуває свого розквіту на теренах України [36, с.372].

У будівництві корабля беруть участь кіномитці, які прагнуть своїм майбутнім фільмом пробудити вірність і любов до Батьківщини. Цей образ у своїй суті є утопічним і романтичним. Можливо, саме цим можна пояснити те, що корабель, побудований для кінозйомок фільму, не виходить у свою першу подорож, фільм не знімають. Ю. Яновський робить це навмисне, тим самим покладаючи надії на молоде покоління, яке здатне діяти, яке готове стати за штурвал збудованого корабля та вести його у відкрите море до нових непізнаних обріїв майбутнього. У своїх спогадах про Яновського Іта Пензо говорить: «Більш за все на світі він любив Україну» [51, с. 4]. Він справді любив Україну, але, можливо, його віра в народ була хиткою, він боявся, що народ ще не готовий стати за штурвал збудованого корабля. Очевидно, саме тому корабель так і не вирушає в подорож, залишаючись чекати в порту нових часів.

Важливим є те, як зображує майбутнє (70-ті рр. ХХ ст.) Ю. Яновський: «Я бачу, як повиростали заводи i фабрики. Розмножилися дороги. Вода рiки вiддає свої мiльйони сил. Коло плугiв працює веселий народ. Сонце смажить радiснi обличчя. Армiї дiтей пищать по садках, голосять, спiвають, сьорбають носятами, плачуть, смiються, жують землю i поїдають трави» [64, с. 160]. Але автор не обмовляється й словом про те, що корабель вийшов у плавання. Отже, Ю. Яновський вірить, що усе ще попереду, тому синів героя-оповідача наділяє такими професіями: письменник і пілот – мистецтво та науково-технічний прогрес, що об’єднані однією спільною ідеєю, прагненням неба, нових висот, емоційного підйому й удосконалення.

На образ-символ майстра корабля скорельовано образ «фiгури, що стоїть пiд бугшпритом. Вона веде корабель, оберiгає його вiд рифiв i заспокоює хвилi» [64, с. 100]. На думку В. Панченка, майстер корабля – це «веселий народ, який творить свою Республіку» [64, с. 98]. Образ майстра корабля можна тлумачити також як образ, який уособлює в собі національну культуру: саме її вираженню в романі приділено багато уваги, він є неоднозначним і викликав у літературознавців радянської доби негативну оцінку. Та усе ж «феномен національної культури» якнайповніше розкривається в словах-зізнанні То-Ма-Кі, про те, що культура – це для нього наречена, для якої він ладен «бути у першій лаві бійців за її розквітання» [64, с. 30].

Кіномайстер То-Ма-Кі, що від його особи ведеться оповідь роману, усе своє життя присвятив великій справі творення культури нації, одного з тих багатьох мікрокосмів, енергією яких заряджається макрокосм – людство – світова культура: «Сімдесят років стою я на землі, пройшли переді мною покоління чужих і рідних людей, і всім я з гордістю дивився в вічі, боронячи життя й честь моєї нареченої. Її коси, як струмені, розлились по землі, її руки, як благословення, лягли на поля, її серце палає, як серце землі, посилаючи жагучу кров на нові й нові шляхи. Для неї я був сміливий і впертий, заради неї я хотів бути в першій лаві бійців – бійців за її розквітання. Для неї я полюбив море, поставив на гербі якір, залізний важкий якір, що його приймають усі моря світу, і колишеться над ним могутній корабель. Культура нації – звуть її» [64, с. 30]. Свобода думки й творчості асоціюється в творі з радістю відчуття безмежного простору, з гордістю за свою наречену – «культуру нації», якій То-Ма-Кі складає пристрасну клятву.

Мотив, пов’язаний з «культурою», охоплює кілька значень. Це певна історико-культурна доба, натхнення, творча еволюція, творчість і мистецтво загалом. Сутність мистецтва, на думку героїв, полягає в поєднанні романтичної глибинності, натуралістичної виразності, образної аналітичності, реалістичної конкретності, епічної метафоричності та символічності мислення. Культура як гарант незнищенності народу та люди, запоручені їй власним життям – основні складові роману «Майстер корабля». Потужність духовного й культурного потенціалу нації співвіднесено Юрієм Яновським з радісною працею, що є ознакою творчості. Автор роману «Майстер корабля» наголошує на творчості як родовій (природній) рисі людини. Така думка вкладається в уста Професора: «Людина – натура творча. Людині треба, щоб її робота залишалася після неї самої жити. Тоді людина працюватиме так, як співає» [64, с. 119].

Герої Ю. Яновського закорінені в національний ґрунт, виявляють себе духовними спадкоємцями гордого, сильного духом українського роду. Корабель, за авторським задумом, – то високе мистецтво, яке твориться не самим тільки розумом, а й додатками до людського розуму – невтомними трудовими руками: «Я люблю людські руки. Вони мені здаються живими додатками до людського розуму. Руки мені розповідають про труд і людське горе. Я бачу творчі пальці – тремтячі й нервові… Найбільше мені до вподоби руки творців. Чи знаєте ви, що рука, яка вас тримає, передає через вас вогонь життя? Дві людські руки вкупі – це кільце, за яке, ухопившися, можна зрушити землю» [64, с. 40–41].

Розкриваючи життя Одеської кінофабрики, Ю. Яновський поетизує творчу працю, людей творчої праці та творчий підхід людини до праці. Герої, які працюють на Одеській кінофабриці, сповнені творчого натхнення, пошуку, прагнення йти своїм шляхом, долати стереотипи, створювати мистецтво, яке б сприяло відродженню духовності Республіки – України. Письменник акцентує красу творчої праці, що втілюється в образах Сева, Редактора, Богдана, Професора, Тайах та інших людей, які будують прекрасний Корабель – культуру нації.

Прагнучи осмислити прожите, То-Ма-Кі робить утішний висновок, адже досяг того, про що мріяв: «Багате досвідом життя лежить переді мною, як мапа... Мені сімдесят. Але й нині я гостро відчуваю запах саду, що я посадив... Я чую безліч ніг, що топчуть землю. Я бачу її всю – вогку і плідну, родючу планету Землю» [64, с. 32]. Ці слова належать, безперечно, щасливій людині. А «секрет» щастя простий: тільки присвятивши себе «радісній праці», можна прожити плідне, багате на події та враження життя. Беручись до будь-якої справи з натхненням, людина перетворює її не на важкий нудний обов’язок, що гнітить душу, а на приємну роботу, яка має неперевершений результат.

Привертає увагу в романі щаслива в радісній праці людина – старий майстер, Професор (прообраз В. Кричевського): «Ім’я Професора ви можете знайти в історії архітектури Республіки, – його будинки, сміливі й прості, прикрашають наші міста. В історії Великого Кіно – в нього почесне місце відданого й невтомного працівника, непомітного, скромного й упертого в роботі. Розповідали, що він показував теслі, як тримати сокиру, а маляреві – пензель» [64, с. 25]. Наприкінці шостого розділу То-Ма-Кі напише: «Ми вийшли від Професора, зігріті теплом цієї людини» [64, с. 53]. Професор – справжній Майстер корабля. Дубок (невеликий корабель) «Тамара» перетворюється в гордий і красивий бриг, бо керує будівництвом Професор: «Бриг на березі – ще не бриг. Це – біль народження, захват і радість праці, мерехтіння думок і колискова пісня» [64, с. 95]. На кормі, де є вже шмат палуби і звідки можна охопити оком роботу, стоїть Професор: «Хазяїн трамбака – неофіційний помічник Професора. Він мацає кожну дрібницю, нюхає кожний шмат дерева, як їжу, і ніби виростає разом із кораблем.

– Ви, хазяїне, думали вже про те, як ми оцю річ ставитимемо на воду?

– Нащо мені думати, коли ви стоїте на кормі? Коли думає розум, тоді руки можуть не думати» [64, с. 96]. Це найвища оцінка бувалого в бувальцях моряка рідкісному хистові Професора-Художника.

У заключному підрозділі четвертої глави автором подана дивовижна передісторія директора кінофабрики – Сева, який пройшов крізь смерть і вогонь. Вступна характеристика відкривається портретною індивідуалізацією Севового діда: «У мене на стіні висить портрет – ваш дід у білій полотняній сорочці й в полотняних штанях, босий і без шапки. Він стоїть у садку, спираючись на палицю. Йому не менше дев’яноста. Він з однаковою гордістю стоятиме серед велетенських машин, він стоятиме на палубі океанського корабля, що йде в невідомі країни, він стоятиме з однаковою гордістю й серед неміряного степу, спираючись на палицю. Бо в ньому є одвічне обличчя Людини…» [64, с. 34]. Радісно виконує свої обов’язки Сев, літаючи палубою, як вихор: «Радісна праця – ознака творчості. По дереві фуганок майже співає. Власне, підспівує. Бо співає щось собі під ніс той, хто працює. Ця робота виходить у море. Корабель буде такий, ніби він виріс у лісі з чудернацького насіння і розцвів, і обріс великим білим листям парусів» [64, с. 129].

Дев’ятий розділ «Майстра корабля» – це Богданів монолог-самохарактеристика. Ця людина – художник-самородок, яскрава особистість, знавець не тільки парусної справи, а й першокласний майстер кораблебудування. Богдан любовно вирізьблює фігуру жінки, адже вона повинна прикрасити ніс судна: «Богдан хоче попрацювати над майстром корабля. З горіхової колоди вилуплювалася червона дівчина… Дівчина піднімала руки над головою, ніби пірнаючи під воду. Майстром корабля мала бути жінка» [64, с. 140]. Молодший син То-Ма-Кі називає Богдана неймовірним оптимістом: «За такими людьми мимоволі йдуть. З ними дуже легко жити. Вони сприймають життя в цілому, в нещасті знаходять радість, у болі – чують натхнення. В страхові – знають сміх. Їх натовп висуває наперед. Вони – співаки, що знають силу пісень і співають їх у такт ході» [64, с. 143].

Образ граціозної балерини подається в романі з кульмінації: «Тайах танцює в захваті. Вона показує Йосифові свою любов і силу» [64, с. 143]. То-Ма-Кі висловлює своє захоплення талантом незвичайної танцівниці: «Вона не любила танцювати і танцювала холодно, коли не було в театрі знайомих, їй здавалося тоді, що вся публіка чужа, як купа каміння, розкиданого по залі. Зате нам вона танцювала так, що ми захлиналися з гордості. Тоді викликала її захоплена зала безліч разів, і вона підходила до рампи, усміхаючись нам і кладучи руку на серце. Нам заздрило все людське море» [64, с. 63].

Ю. Яновський зображує в своєму романі справжніх майстрів справи, людей талановитих, творчих, яким притаманний був дух неспокою. Герої роману – творці молодої Республіки й української кінематографії, представники творчої інтелігенції. За сповненими глибокої символіки кадрами фільму – долі тисяч викинутих бурями революцій і громадянської війни співвітчизників – «збезпрапорених солдат», які серед розбурханого моря чекають порятунку на новому кораблі – державі, де запанує всепрощення, примирення й любов. Майстром-оберегом на ньому буде не традиційний хитрий лис, сильний вовк чи дужий ведмідь, а екзотична дерев’яна фігурка жінки – прообраз рідної землі. Наскрізним у змістовій парадигмі роману «Майстер корабля» є вітаїстичний мотив. Письменник стверджував повноту буття, самореалізації особистості.

У творі постійно присутній ліричний образ моря. Автор через образ моря виражає ставлення до стереотипів в літературі, прагнення до вибору оригінальних шляхів у мистецтві, прагнення до художнього пошуку, експерименту, до свободи. Бажання героїв попливти в морську безвість символізує прагнення до свободи. То-Ма-Кі в своїх мемуарах занотовує: «Я ніколи не любив ходити по дорогах. Тому я й люблю море, що на ньому кожна дорога нова, кожне місце – дорога» [64, с. 40]. Ю. Яновський упроваджує ще одну новітню духовно-психологічну «субстанцію» в свідомості української людини того часу – Місто. Місто уособлює обітований рідний берег. Кожен з героїв розуміє той берег по-своєму. Однак, це не позбавляє образ Міста узагальнювального змісту, втілення образу батьківщини – головної ідеї твору [64, с. 65]. «Майстер корабля» Ю. Яновського – романтичний трактат про мистецтво. Текст роману рясніє місткими висловами-сентенціями, афористичність яких дає змогу автору висловити, ствердити, перевірити власні естетичні принципи, створити власний художній кодекс. Наведемо деякі з них: «... Людина – натура творча. Людині треба, щоб її робота залишалася після неї самої жити. Тоді людина працюватиме так, як співає» [64, с. 80], або: «Радісна праця – ознака творчості» [64, с. 86].

Тема мистецтва розгортається в романі в кількох аспектах. Найперше її представляють герої – То-Ма-Кі та Сев, тісно пов’язані з кіновиробництвом. Генрі – один із його синів То-Ма-Кі – письменник. Його твори «легкі, бадьорі, і вони звучать, як пісня птаха» [64, с. 100]. Ці неординарні творчі особистості висловлюють своє розуміння мистецтва. З багатоголосся їхніх міркувань викристалізовується думка про те, що мистецтво окрилює людину, у творчості людина здобуває безсмертя. Ю. Яновський говорить про муки творчості, розкриваючи процес роботи над сценарієм, про роль натхнення та інтуїції, про творчі злети людського духу. Автор створює образ корабля (не бутафорного, а справжнього, за стародавніми кресленнями), який символічно втілює своєрідну програму духовного відродження українців, їхній власний шлях розвитку, з опорою на справжні цінності, вивірені часом. Ця підтекстова програма постійно доповнюється роздумами То-Ма-Кі, інших дійових осіб, причетних до спорудження вітрильника.

У романі «Майстер корабля» переплітаються та співіснують поруч одна з одною в різних особах різні за своїм духовним принципом епохи, що виразно виявляється в потрактуванні образів синів То-Ма-Кі – Майка та Генрі. То-Ма-Кі дає таку характеристику своїм синам: «Мої сини як зима і весна. Старший – меткий і проворний, як задерикуватий зимовий день. Молодший неврівноважений, як весняна повінь» [64, с. 160]. То-Ма-Кі зауважує: «Майк і Генрі одвідали мене на зламних точках мемуарів: коли осінь зустрічається вночі з зимою і коли весна переборює зиму» [64, с. 160].

З образом Генрі в романному дискурсі пов’язується тема «культуротворчої» діяльності. Творчість Генрі опредмечує вічний потяг людини до свободи. Він постає «реальним» зразком індивіда (автор уточнює, що герой – письменник), який здатен «піднести» до себе «решту людей». Генрі знаходить вищу свободу на основі розуму. Саме молодший син То-Ма-Кі виявляє себе володарем світу, людиною Планети. Адже в розумінні Генрі, володар – це господар свої волі, оскільки влада є виявом романтичної одержимості, далекоглядності, волі й духовної самодостатності. Звертаючись до свого брата Майка, Генрі докоряє йому за невміння підпорядкувати свої емоції розуму та вказує на необхідність самовиховання, формування власної особистості: «Треба засвоїти раз назавжди», – пише художник, – «що, стоячи на місці, людина рухається назад. Завше відчувати на щоках вітер шляхів. Бачити попереду просторінь. Не думати, потрапивши в пісок, що за піском немає трави. В чагарникові знати, що шлях не перетято і попереду лисніє бита путь.... Жага за просторінню! «Вперед!» – кричить твоя істота! Людині не властиво стояти» [64, с. 141]. Ю. Яновський в уста Генрі вкладає власне розуміння реалізації людиною своєї родової сутності як творчої волі.

У «Майстрі корабля» труд піднесений на ступінь мистецтва. Психологічно поглиблена оповідь, сповнена напруженої думки про місце людини в суспільному житті, про молодих ентузіастів мистецтва кіно, про зростання української інтелігенції, про секрети творчої праці. Історія вітрильника, що його будують спеціально для зйомок, обростає символічними значеннями. Символічність мислення в романі «Майстер корабля» відіграє основну художню роль. Воно дає широкі можливості для оригінальних мистецьких узагальнень, сприяє яскравому й естетично переконливому вираженню глибинних буттєвих проблем, філософському дискурсу характеристики дій героїв, їхніх почувань, устремлінь. Символічна назва твору: майстер корабля – це творець нового світу. Символічне світло випромінюють То-Ма-Кі і Сев, котрі намагаються не «загубити можливість шукати на землі вогні й ставити їх на березі ріки в майбутнє» [64, с. 91]. У цих образах художньо матеріалізується ідея вітаїзму, того імпульсу життя, що є невід’ємною частиною світової гармонії.

Серед кількох епіграфів до роману є слова Горація з оди «Римській державі»: «О корабле, тебе вже манить хвиля Моря?» [64, с. 6]. Античний поет славив Римську державу, порівнюючи її з кораблем. Ю. Яновський думав про свою Республіку-Україну та про майстра корабля – «веселий народ», який творить «культуру нації». Майстер на носі корабля – дерев’яна фігурка з профілем жінки, котра веде корабель уперед, оберігає від рифів. Зображене в творі цінне насамперед підтекстом, узагальнювальним смислом. Метафоричний, образний лад роману підводить до думки, що з творчим натхненням, з турботою про завтрашній день людства має будуватися не лише корабель як такий, а й усе життя на планеті.

Один з епіграфів (слова М. Гоголя), який стоїть першим перед твором: «Забирайте же с собою в путь, выходя из мягких юношеских лет в суровое, ожесточающее мужество,– забирайте с собою все человеческие движения, не оставляйте их на дороге: не подымите потом!...» [64, с. 6]. Важливість цих слів не лише в змісті, а в підкресленому прагненні письменника поглиблювати основну думку вітчизняної літератури – берегти людяне в людині. Суттєве значення має й гоголівський пафос у вираженні цього прагнення: крилатість, поривність, пісенність у розумінні самого творення людяності. Як свідчення – один із роздумів мудрого Професора в романі про те, що людина – натура творча, людині треба, щоб її робота залишалася після неї самої жити. Тоді людина працюватиме так, як співає.

У спогадах То-Ма-Кі багато роздумів про велике покликання людини, жадання істини, як основи мистецтва, про націленість його на майбутнє й необхідність боротьби проти відсталості й патріархальщини в людській свідомості. З цих роздумів вимальовується відданість героя і його творця великій справі формування людської культури. Коли То-Ма-Кі говорить, що у нього була в житті лише одна наречена – культура нації, то під цими словами ставив свій підпис і сам Ю. Яновський. Культура нації в його уявленні – це усебічний вияв людської духовності, що здатна єднати всі землі й народи. «Для неї, – пише То-Ма-Кі, – я був сміливий і впертий, заради неї я хотів бути в першій лаві бійців – бійців за її розквітання. Для неї я полюбив море, поставив на гербі якір... що його приймають усі моря світу...» [64, с. 30].

Л. Кавун зауважує, що оспівана в романі «Майстер корабля» ідея творчості, духовного зростання України ніби дисонує з тим світовідчуванням, яке переймає художню прозу 20-х років ХХ століття як цілість, з домінантою трагічного хаосу й абсурду людського існування, тривоги за долю нації: «Роман став своєрідною сходинкою в усвідомленні українською людиною себе як частини певної нації» [36, с. 368]. Письменник не стільки моделює уявне щасливе інобуття суспільства в далекому майбутньому, скільки здійснює спробу протиставити бездуховності своєї доби духовне іншобуття, акцентуючи реальні можливості людської свідомості [36, с. 368].

Роман «Майстер корабля» написаний письменником-романтиком, залюбленим у море, життя, людей. Тут утверджується «романтика вітаїзму», непереможне життєлюбство, яке наснажувало багатьох митців 20-х рр. Ю. Яновський опоетизував вільне творче начало в українській людині, розбудженій до нового життя.

 

 

 

 

Висновки до розділу 2

 

Ю. Яновський належить до покоління тих письменників, які відкривали нові теми, шукали нові художні форми. Його твір «Майстер корабля» справедливо називають романтичним трактатом про мистецтво, який сповнений роздумів про сенс земного буття, про таємничість людської душі, про її поривання до краси та гармонії, до осягнення минулого та майбутнього. Письменник поетизує творче начало в людині. Життєве кредо головного героя роману – не стояти на місці – кредо самого Ю. Яновського, письменника кипучої творчої енергії.

Ю. Яновський порушує часову послідовність подій не лише в межах оповіді головного героя, а й у передісторіях персонажів. У романі переплелися романтика й реальність. Морські пейзажі, окремі події з життя Одеси 20-х років зображені правдиво, виразно. Ю. Яновський поетизує море, що надає творові ліризму та схвильованості. У романі багато екзотики, незвичайних пригод і людей.

Письменник поєднав у романі загальнолюдське й національне, спроектував майбутнє. Автор не відмежовувався від актуальних проблем пореволюційного українського суспільства. Серед них особливо вирізнялася проблема культури української нації, як одна з найважливіших соціально-етичних проблем.

Монтажно-асоцітивна організація роману відкриває один з його основних художніх прийомів – принцип гри, містифікації читача. Поняття про автора як особу емпірико-біографічну невіддільне від художньої структури тексту роману, де відчутним є автобіографічний елемент.

Художня конкретизація ідеї творчої праці людини пов’язана в романі з розповіддю головного героя, котрий на схилі літ перебирає в пам’яті спогади своєї юності – створення нового фільму, будівництво спеціального корабля для кінозйомок, переплетення творчих і суто особистих клопотів людей, що були зайняті кіносправою.

Автор створює образ справжнього корабля, що символічно втілює своєрідну програму духовного відродження українців, їхній власний шлях розвитку з опорою на справжні цінності, вивірені часом. Ця підтекстова програма постійно доповнюється роздумами То-Ма-Кі, інших дійових осіб, причетних до спорудження вітрильника. Красень-вітрильник, який натхненно будують герої роману для зйомок майбутнього фільму є символом Республіки – спільноти творчих, обдарованих індивідуальностей, власне – держави, ім’я якої закарбовано в майстрі корабля – Україна.

Роман Ю. Яновського «Майстер корабля» справедливо називають романтичним трактатом про мистецтво. Він сповнений роздумів про сенс земного буття, про таємничість людської душі, про її поривання до краси й гармонії, до осягнення минулого та майбутнього. Письменник поетизує творче начало в людині, через яке вона добуває собі безсмертя у віках.

 

 

РОЗДІЛ 3

МЕТОДИЧНІ МОЖЛИВОСТІ ТЕМИ

 

3.1 Аналіз чинних програм і підручників щодо вивчення творчості Ю. Яновського в 11 класі

 

Найважливішою особливістю програми з української літератури є те, що вона укладена на основі Державного стандарту базової та повної середньої освіти. Тому в ній враховано сьогоднішні державні вимоги до змісту й рівня навчальних досягнень учнів основної та старшої школи.

У 2013-2014 навчальному році вивчення української літератури в 10‑11 класах загальноосвітніх навчальних закладів здійснюється за програмами, затвердженими Міністерством (наказ від 28.10.2010 № 1021):

– Українська література. 10-11 класи. Програма для профільного навчання учнів загальноосвітніх навчальних закладів. Природничо-математичний, технологічний, спортивний, суспільно-гуманітарний, художньо-естетичний напрями; філологічний напрям (профілі – іноземна філологія, історико-філологічний). Академічний рівень / Укладачі: М. Г. Жулинський, Г. Ф. Семенюк – керівники авторського колективу; Р.В. Мовчан [та ін.]; [За загальною редакцією Р. В. Мовчан]. – К. : Грамота, 2011 [82].

Ефективність практичного втілення системи профільного вивчення української літератури та визначення ступеня її представленості як окремої навчальної дисципліни в профілях інших спеціалізацій забезпечується наявністю профільних програм: «Українська література. 10-11 класи. Програма для профільного навчання учнів загальноосвітніх навчальних закладів. Філологічний напрям (профіль української філології). Профільний рівень» / Укладачі : М. Г. Жулинський, Г. Ф. Семенюк – керівники авторського колективу ; Р. В. Мовчан, [та ін.]; [За загальною редакцією Р. В. Мовчан]. – К. : Грамота, 2011 [83].

У сучасній загальноосвітній школі вивчається не історія літератури, а українська література, що дає більшу можливість активізувати морально-етичні аналогії, суспільно-ціннісні орієнтири через естетико-літературознавчі категорії, поняття; зацікавити учнів близькими їхній свідомості художніми творами; змінити усталений, застарілий імідж української літератури на цілісній карті світової літератури. Викладання цього предмета відбувається у форматі загального мистецького контексту, в якому створювався художній твір, а також міжпредметних зв’язків, які відбиті у додатках до кожної окремої теми [23, с. 38].

У вивченні української літератури в середній школі, попри те, що здобуття Україною незалежності вимагало суттєвих змін, протягом 1990-х – початку 2000-х років спостерігалося значною мірою інерційне продовження традицій радянської методики літератури. Це можна спостерегти на прикладі вивчення творчості Ю. Яновського у випускному класі загальноосвітньої школи. Радянське літературознавство постійно наголошувало на шкідливості романів «Майстер корабля» і «Чотири шаблі» чи на тому, що вони є результатом помилкових шукань автора. Натомість справжньою вершиною його творчого доробку називалися «Вершники». Такий підхід некритично підхопили укладачі шкільних програм. Правда, вони усвідомлювали, що автор «Вершників» змушений був іти в тексті роману в новелах на суттєві поступки офіційній більшовицькій ідеології, тому пропонували до вивчення тільки дві новели – «Подвійне коло» і «Шаланда в морі» (або «Дитинство») [70, с. 125] – що апріорі приводило до деформованого уявлення про увесь твір.

У чинній програмі з української літератури (за рівнем стандарту, академічним рівнем) на 2013–2014 н. р. передбачено:

Зміст навчального матеріалу:

Юрій Яновський. «Подвійне коло», «Дитинство», «Шаланда в морі»

Творча біографія митця.

Романтичність світовідчуття і стилю.

«Подвійне коло», «Дитинство», «Шаланда в морі» – новели з «Вершників» («реабілітаційного двійника» «Чотирьох шабель»). Історична правда, життєві реалії як поштовх до художнього узагальнення. Умовність зображення («Подвійне коло»), ідея протиставлення загальнолюдських вартостей класовим. Проблема розпаду роду, родини як трагедія народу. Ідея нетлінної вартості національних основ буття, спадковості поколінь, духовної пам’яті, вірності («Дитинство», «Шаланда в морі»).

ТЛ: роман у новелах, художній час і простір, умовність зображення.

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів:

Знати творчу біографію письменника, мати уявлення про його основні твори, про Ю. Яновського і українське кіно 20-х років.

Знати зміст творів, переказувати їх. Розвивати навички аналізу текстів, визначення основних проблем. Шліфувати вміння пояснювати художні засоби (відшукувати реалістичне і умовне зображення, елементи фольклору, поетичні прийоми в епічному описі). Розуміти «відкритість» фіналу (новели). Виділити епізоди й художні деталі, які втілюють національні атрибути. Висловити власне ставлення до проблеми збереження родових коренів, небезпеки їх утрати.

Усвідомлення важливості збереження родових, родинних зв’язків, духовного опертя на вселюдські, гуманістичні цінності.

Додатки:

Мистецький контекст. Міжпредметні зв’язки Ю. Яновський і М. Хвильовий.

Вплив європейського неоромантизму (Р. Кіплінг, Джек Лондон, Дж. Конрад).

Типологічна спорідненість новел Ю. Яновського з поетикою українського народного епосу [70, с. 46].

Тільки з 2000-го року спостерігається перехід до вивчення дійсно вершинних в естетичному плані творів Ю. Яновського. Так, у програмі з літератури (за профільним рівнем) поряд із новелами з «Вершників» рекомендується вивчати як додатковий роман «Майстер корабля» [82, с. 112].

У Програмі за профільним рівнем навчання передбачено:

Юрій Яновський. Зміст навчального матеріалу

«Подвійне коло», «Дитинство», «Шаланда в морі» (з роману «Вершники»)

Життєвий і творчий шлях письменника-романтика. Активна участь Ю. Яновського у становленні українського кіно, відбиття цього у його творчості (роман «Майстер корабля») [82, с. 112].

Роман «Чотири шаблі», його трагічна творча історія. Зображення в ньому національно-визвольної боротьби українського народу в період революційних протистоянь. Оригінальність композиції, символічність назви, що розкривається через образи командира дивізії вільних козаків Шахая та його друзів.

Роман у новелах «Вершники» як соцреалістичний твір. Своєрідність композиції і жанру (поєднання ознак народної думи, героїчної поеми, новели). Проблематика, романтичне змалювання дійсності. Показ героїв у незвичайних обставинах.

Життєві реалії як поштовх до художнього узагальнення. Новела «Подвійне коло». Умовність зображення. Ідея протиставлення загальнолюдських вартостей класовим. Проблема розпаду роду, родини як трагедія народу.

Новела «Дитинство» – ідея нетлінної вартості національних основ буття, спадковості поколінь, духовної пам’яті.

Новела «Шаланда в морі» – утвердження в ній високих загальнолюдських ідеалів кохання і вірності, відданості своєму громадському обов’язку (Мусій Половець, Половчиха).

Особливості стилю Ю. Яновського.

ТЛ: роман у новелах, художній час і простір, умовність зображення. Романтика як пафос і романтизм як стильова течія в літературі. Засоби романтичного зображення.

 

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів

Знати творчу біографію письменника, називати його найосновніші твори. Розповідати про зв’язки M. Яновського з українським кіно 1920-х років.

Мати загальне уявлення про ранні романтичні оповідання і новели письменника.

Знати зміст визначених новел із роману «Вершники». Розвивати навички їх аналізу. Визначати основні проблеми. Шліфувати вміння пояснювати роль художніх засобів, романтичних прийомів зображення, відшукувати реалістичне і умовне зображення, елементи фольклору, поетичні прийоми в епічному описі. Пояснювати особливість композиції і сюжету («відкритість» фіналу в новелі). Виділяти епізоди й художні деталі як втілення національних атрибутів.

Брати участь у дискусійному обговоренні смислу назви новели «Подвійне коло». Висловлювати своє ставлення до проблеми збереження своїх коренів, небезпеки їхньої втрати.

Визначати особливості стилю Ю.Яновського і його місце в літературі.

Мати загальне уявлення про інші твори письменника, визначати їхню тематику.

Усвідомлення важливості збереження родових, родинних зв’язків, духовного опертя на вселюдські, гуманістичні цінності.

Писати твір-роздум проблемного чи дискусійного характеру за одним чи кількома вивченими творами.

Усвідомлення важливості збереження родових, родинних зв’язків, духовного опертя на вселюдські, гуманістичні цінності.

Додатки: Мистецький контекст. Міжпредметні зв’язки

Ю. Яновський і М. Хвильовий. Типологічна спорідненість новел Ю. Яновського з поетикою українського народного епосу.

Вплив європейського неоромантизму (Р. Кіплінг, Джек Лондон, Дж. Конрад) (зарубіжна література).

Проте, на сьогодні, на вивчення роману «Майстер корабля» як програмного твору, зорієнтована лише програма для дванадцятирічної середньої школи колективу чернівецьких авторів [33].

Згідно « Орієнтовного календарно-тематичного планування уроків української літератури (за рівнем стандарту, академічним рівнем) у 11 класі» складеного на основі чинної програми для рівня стандарту та академічного рівня, планується на вивчення творчості Ю. Яновського 3 години:

№ з/п	Дата	Тема уроку	К-ть годин	Приміт ки
		І семестр
13		Юрій Яновський. Творча біографія митця. Романтичність світовідчуття й стилю в ранній творчості. Роман у новелах «Вершники» як «реабілітаційний двійник» «Чотирьох шабель». ТЛ: роман у новелах.	1
14		Умовність зображення в новелі «Подвійне коло», ідея протиставлення загальнолюдських вартостей класовим. Проблема розпаду роду, родини як трагедія народу. ТЛ: художній час і простір, умовність зображення.	1
15		Ідея нетлінної вартості національних основ буття, спадковості поколінь, духовної пам’яті в новелі Ю. Яновського «Дитинство». Утвердження високих загальнолюдських ідеалів вірності й кохання, відданості громадянському обов’язку в новелі Ю. Яновського «Шаланда в морі».	1

 

Згідно «Орієнтовного календарно-тематичного планування уроків української літератури (за профільним рівнем) у 11 класі», складеного на основі чинної програми, планується на вивчення творчості Ю. Яновського 4 години:

№ з/п	Дата	Тема уроку	К-ть годин	Приміт ки
		І семестр
13		Юрій Яновський. Життєвий і творчий шлях письменника-романтика. Роман «Чотири шаблі», його трагічна творча історія. Зображення в ньому національно-визвольної боротьби українського народу в період революційних протистоянь. Оригінальність композиції, символічність назви, що розкривається через образи командира дивізії вільних козаків Шахая та його друзів. Т. Л. Романтика як пафос і романтизм як стильова течія в літературі	1
14		Роман у новелах «Вершники» як соцреалістичний твір. Своєрідність композиції і жанру (поєднання ознак народної думи, героїчної поеми, новели). Проблематика, романтичне змалювання дійсності. Показ героїв у незвичайних обставинах. Життєві реалії як поштовх до художнього узагальнення. Новела «Подвійне коло». Умовність зображення. Ідея протиставлення загальнолюдських вартостей класовим. Проблема розпаду роду, родини як трагедія народу. ТЛ: художній час і простір, умовність зображення.	1
15		Новела «Дитинство» – ідея нетлінної вартості національних основ буття, спадковості поколінь, духовної пам’яті. Новела «Шаланда в морі» – утвердження в ній високих загальнолюдських ідеалів кохання і вірності, відданості своєму громадському обов’язку (Мусій Половець, Половчиха). Особливості стилю Ю.Яновського.	1
16		Активна участь Ю. Яновського у становленні українського кіно, відбиття цього у його творчості (роман «Майстер корабля») Т.Л. Засоби романтичного зображення.	1

 

Матеріал, поданий у підручнику «Українська література : Підручн. для 11 кл. загальноосвітн. навч. закл.» (рівень стандарту, академічний рівень) / Р. В. Мовчан, О. М. Авраменко, В. І. Пахаренко / наук. ред. Р. В. Мовчан) [81], відповідає чинній програмі вивчення української літератури, ознайомлює учнів з життєвим і творчим шляхом Юрія Яновського. Життєвий шлях і творчий доробок письменника подається по-новому. Автори використовують довідковий і біографічний матеріали у вигляді пам’яток, передбачено вступну статтю про Ю. Яновського, наводяться висловлювання видатних діячів культури.. Також у підручнику подано тексти творів письменника (скорочено) та тестові завдання для перевірки знань учнів 11 класу. Наведені запитання мають не лише репродуктивний, а й пошуково-творчий характер, що спонукає учнів до роздумів і дискусій. Широко й системно подано матеріал з теорії літератури.

Навчальний матеріал викладено системно та логічно, вдало структуровано його зміст, послідовність у вивченні творчості Ю. Яновського. Навчальний матеріал забезпечено частковою наочністю, проте недостатньо ілюстративного матеріалу: мало фотографій з творчої та громадської діяльності митця, обмаль ілюстрацій до творів, до того ж їх розміщено в чорно-білому варіанті. Даний матеріал підручника варто використовувати в комплексі з відповідно хрестоматією для 11 класу.

 

 

3.2. Методичні рекомендації щодо вивчення в 11 класі роману Ю. Яновського «Майстер корабля»

 

Через деструктивно-новаторський характер роман «Майстер корабля» не є легким для сприйняття з боку читачів. Часто доводиться чути навіть з боку вчителів чи молодих викладачів скарги на нетрадиційність композиційної будови твору, на складність сприйняття сюжетних ходів і символіки твору, які стають більш-менш зрозумілими та починають захоплювати тільки під кінець читання тексту.

Тому при підготовчій роботі до читання твору учнями важливо наголосити на юнацькому максималізмі автора, на його прагненні поборювати авторитети, сміливо, широкими мазками, витворювати власний світ, де навіть злочинці й повії набувають високої поетизації, протиставити «серйозності», соціальній проблемності вітчизняної літератури орієнтацію на пригодницько-мариністичну західноєвропейську літературу. Звідси такі метафорично змальовані образи Моря і Міста. Ця робота може бути продовжена безпосередньо при вивченні «Майстра корабля».

До початку прочитання учнями тексту роману «Майстер корабля» можна наголосити на тому, що цей твір, крім усіх інших жанрових визначень, є також фантастично-пригодницько-авантюрним романом. Важливо також зазначити, що в «Майстрі корабля» Ю. Яновський показав себе прекрасним творцем інтриги, до кінця тексту залишаючи нерозкритими загадки, хто ж поранив Редактора, що спільного у Редактора і То-Ма-Кі та чи стала Тайах дружиною Редактора і матір’ю синів То-Ма-Кі. Набагато цікавішим і продуктивнішим видається аналіз того, якої неймовірної трансформації, поетизації зазнають ці постаті й події в романі, коли політ авторської фантазії, творчого вимислу та домислу стає важливішим за міметичне відтворення навколишнього світу.

Історія написання «Майстра корабля» може стати прекрасним доповненням до цієї роботи на уроках, підтвердивши те, що Ю. Яновський був повністю поглинутий роботою над текстом і жив у окремому світі романтики, естетичної краси, творення нової української культури та нації, який існував тільки в його уяві, поки не перейшов на папір.

Роботу над романом «Майстер корабля» можне провести за такою схемою:

1. Коментування учнями за допомогою учителя епіграфів до твору

Серед епіграфів до роману є :

а) слова Горація з оди «Римській державі»: «О корабле, тебе вже манить хвиля Моря?». Античний поет Горацій славив Римську державу, порівнюючи її з кораблем. Ю. Яновський думав про свою Республіку-Україну та про майстра корабля – «веселий народ», який творить «культуру нації».

б) висловлення М. Гоголя : «Забирайте же с собою в путь, выходя из мягких юношеских лет в суровое, ожесточающее мужество, – забирайте с собою все человеческие движения, не оставляйте их на дороге: не подымете потом!...».У цьому висловленні звучить заклик до творчої праці на благо рідної країни.

2. Вивчення елементів теорії літератури

Роман (фр. Rотап – романський) – літературний жанр, найбільш поширений у ХVІІІ-ХХ ст.; великий за обсягом, складний За будовою епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів. Новела (з лат. – «новітній») – невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією. Роман у новелах – складний за побудовою і великий за розміром епічний прозовий твір, у якому широко охоплені життєві події певної епохи; складається з окремих новел, об’єднаних спільним задумом. Відображаючи дійсність, мистецтво не може не відображати і часопросторові форми її існування.

Художній простір і час. Простір і час у мистецтві – це універсальні визначення художнього образу. Специфіка художнього простору полягає в тому, що він є художньо-відображеним простором і має естетичний зміст. Митець у своєму творі, відтворюючи реальний простір, разом із тим формує певний художній простір, у якому відбуваються події. цей простір може бути великим і охоплювати кілька країн або вихо­дити за межі земної планети, або ж навіть звужуватися до тісних меж однієї кімнати. Художній час є способом існування мистецтва, одним із засобів оволодіння соціальним та індивідуальним часом, його відтворення та творення, збереження та перетворення.

У ХХ ст. відбуваються суттєві зміни в художній практиці. Поширюється вільна (монтажна) форма композиції літературних творів. Майже одночасно з’являються безсюжетна література, безпредметний живопис, атональна музика, абстрактна скульптура. В основу мистецтва покладена Умовність зображення, оскільки не міг би відбутися сам факт відображення дійсності, яким передбачено відторгнення реально або ж уявно існуючих явищ і речей шляхом їх відтворення у змалюванні, а не ототожнення з прототипом.

3. Опрацювання особливостей роману

Роман «Майстер корабля» (1928) з’явився о тій порі, коли М. Хвильовий відверто поставив питання «Україна чи Малоросія?». Яким шляхом розвиватиметься тепер українська нація і культура зокрема? В романі провідне місце відводиться творчій інтелігенції, власне, еліті суспільства. Це був абсолютно новаторський (за змістом і формою) твір в українській літературі. Вплив зарубіжної романтичної класики відчувається тільки на рівні світоглядному, що лише розширило художні обрії роману. В основі твору – власний досвід перебування на Одеській кінофабриці в 1925-1927 рр. Можна також провести паралель між героями і реальними прототипами: То-Ма-Кі (Товариш Майстер Кіно) – сам Юрій Яновський, Сев – режисер О. Довженко, Професор – художник, знавець старовини професор В. Кричевський, Директор – Павло Нечеса (очолював кінофабрику), Тайах – відома балерина Іта Пензо, пізніше репресована, подобалася Довженкові та Яновському, Богдан – актор Григорій Гричер, Місто – портова Одеса, тодішній «Голлівуд на березі Чорного моря».

Незвичний, новий для української літератури сюжет. Режисер Сев знімає фільм про матроса Богдана. Для зйомок будується вітрильник. Але це не бутафорна споруда – на ньому плаватимуть учні мореходної школи. Тому майстри дуже стараються.

Композиція досить вільна, роман ніби розбудовується на очах. Незвична форма оповіді – монолог-сповідь сімдесятилітнього То-Ма-Кі, який згадує свою далеку молодість, пов’язану з кіномистецтвом. Читач мандрує разом із героями з майбутнього в минуле. Таємничі, часом небезпечні пригоди змінюють одна одну. Дія відбувається то в Одесі, то в Італії, Румунії, навіть на острові Ява. Мариністичний колорит Міста, що з’явився в українській літературі чи не вперше в такому обсязі, змінюється екзотикою чужих країн. Екзотичні також імена героїв: Тайах, Сев, То-Ма-Кі, його сини Майкл і Генрі. Автор сміливо став в опозицію до літературних трафаретів. Тут утверджується «романтика вітаїзму», непереможне життєлюбство.

4. Проблеми, порушені в романі

Ю. Яновський опоетизував вільне творче начало в українській людині, розбудженій до нового життя. (Це символізує будівництво вітрильника.)

Майстер на носі корабля – дерев’яна фігурка із профілем жінки, яка веде його вперед, оберігає від рифів. Що повинна взяти з собою в подальшу дорогу українська нація? Який багаж духовності, які морально-етичні вартості? Що буде оберігати ЇЇ в майбутньому? Ці проблеми і порушуються в романі.

Особливої уваги заслуговує вивчення композиційних особливостей роману, коли автор переміщується у часі й просторі, не визнаючи будь-яких обмежень. Двадцятишестирічний юнак Ю. Яновський прибирає оповідача свого «Майстра корабля» в шати сивочолого та мудрого То-Ма-Кі (Товариша Майстра Кіно), оглядає події середини 20-х років (фактично сучасності на момент написання твору) з півстолітньої відстані. Це дає змогу забути неприємні дріб’язковості та недріб’язковості або ігнорувати їх, зосередившись виключно на прекрасних і неповторних моментах юності. У романі витворяється синтез молодечого життєвого й творчого нуртування сил та мудрості людини з багатим досвідом. Цей синтез породжує романтично-елегійний характер оповіді, який є домінуючим протягом усього тексту роману.

«Повільне читання» окремих фрагментів «Майстра корабля» дасть можливість відтворити багатство, неповторність нарації роману, коли нерозривно поєднуються кілька почуттів, за текстом відчитується підтекст, а за ним – ще глибший підтекст.

Важливо не тільки охарактеризувати головних персонажів роману (що є необхідним), але й довести, що другорядні персонажі не є випадковими у творі. Так, сини То-Ма-Кі є певними продовженнями юнацьких захоплень і максималізму Редактора й Сева, але вони є одночасно зовсім іншими, неповторними. Саме через характеристику другорядних персонажів, їх життєвих поглядів і морально-етичних переконань можна підійти до розгляду такої важливої для вивчення романів літературно-теоретичної категорії, як поліфонізм.

Розкутість автора, відсутність традиційних для української літератури обмежень зумовили ще одне важливе новаторство «Майстра корабля»: письменник творить новий, незвичний для українства, світ міської, богемно-елітарної культури, яка не замикається у власних внутрішніх проблемах, а спрямовується на пізнання усього географічного світу, на творче засвоєння здобутків найрізноманітніших за характером культурних надбань народів світу. Аналіз цих особливостей роману дає можливість поєднувати формування патріотичних почуттів із визнанням різноманітності світу.

У цілому роман Ю.Яновського має надзвичайно великий виховний потенціал. Адже кохання, дружба, романтичне світосприйняття, потяг до прекрасного – це те, що надзвичайно хвилює юнаків і дівчат – завтрашніх випускників.

Пропонуємо до розгляду авторську розробку уроку української літератури за темою : «Вивчення роману «Майстер корабля» Ю.Яновського в 11 класі» та авторську розробку факультативного заняття «Літературна вітальня» за творчістю Юрія Яновського (з уведенням до змісту роботи роману «Майстер корабля»). Авторські розробки представлено в ДОДАТКАХ.

 

 

Висновки до розділу 3

 

Чинною програмою з української літератури (рівень стандарту, академічний рівень) на вивчення творчості Юрія Яновського в 11 класі відведено 3 години; у програмі за профільним рівнем відведено 4 години. За цей час учні вивчають життєвий і творчий шлях письменника та текстуально роман «Вершники».

 У програмі за профільним рівнем в 11 класі розглядаються також такі поняття теорії літератури (ТЛ): роман у новелах, художній час і простір, умовність зображення. Романтика як пафос і романтизм як стильова течія в літературі. Засоби романтичного зображення.

Матеріал, поданий у підручнику «Українська література : підручн. для 11 кл. загальноосвітн. навч. закл.» (рівень стандарту, академічний рівень) / Р. В. Мовчан, О. М. Авраменко, В. І. Пахаренко / наук. ред. Р. В. Мовчан), відповідає чинній програмі вивчення української літератури, ознайомлює учнів з життєвим і творчим шляхом Юрія Яновського.

Життєвий шлях і творчий доробок письменника подається по-новому. Автори використовують довідковий і біографічний матеріали у вигляді пам’яток, передбачено вступну статтю про Ю. Яновського, наводяться висловлювання видатних діячів культури. Також у підручнику подано тексти творів (скорочено) та тестові завдання для перевірки знань учнів 11 класу. Наведені запитання мають не лише репродуктивний, а й пошуково-творчий характер, що спонукає учнів до роздумів і дискусій. Широко й системно подано матеріал з теорії літератури.

В авторській методичній розробці конспекту уроку вивчення роману «Майстер корабля» Ю.Яновського та авторській розробці факультативного заняття – «Літературна вітальня» (див. ДОДАТКИ), присвячених творчості Юрія Яновського (з уведенням до змісту роботи роману «Майстер корабля»), враховувались попередній досвід учнів та їх вікові особливості. А також використовувались різноманітні методи вивчення прозових творів, за допомогою яких учителеві удається навчити учнів проникати в глибину почуттів, емоцій, переданих автором у романі «Майстер корабля».

Отже, наше дослідження може бути перспективне в плані подальшого розгляду особливостей вивчення твору «Майстер корабля» Ю. Яновського в школі на уроках літератури та факультативних заняттях.

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Аналіз творів Ю. Яновського в оцінці літературознавців виявив, що романтична природа прози митця особливо яскраво подана через характеристику творчості, зокрема, романів «Майстер корабля», «Чотири шаблі», «Вершники». На тлі української літератури 20-30-х pp. XX ст., яка в основному зосереджувалася на революційно-героїчній тематиці, роман «Майстер корабля» Ю. Яновського був твором абсолютно новаторським, модерністичним.

Жанрова специфіка твору Юрія Яновського «Майстер корабля» стала предметом зацікавлень багатьох дослідників як сучасників автора (Г. Костюк, Л. Старинкевич), так і наших сучасників (В. Агєєва, М. Гнатюк, Л. Кавун, М. Ласло-Куцюк, О. Мовчан, М. Наєнко, В. Панченко).

Дослідники творчої спадщини прозаїка відзначають, що митець парадоксально поєднав прагнення зруйнувати традиційну романну форму з ліризацією оповіді, романтичною суб’єктивністю й навіть сповідальністю.

У роботі встановлено, що «Майстер корабля» – поліфонічний роман, основу якого становить мистецька домінанта. Перший роман Юрія Яновського є широкою метафорою мистецького ставлення до життя, мистецької самореалізації у ньому. Це твір про митців, про естетичну сутність та художньо творчі грані особистості, про процес духовного творення. У ньому український прозаїк відтворив розмаїту палітру буття особистості митця – кінорежисера, письменника, балерини. Ю. Яновський у творі возвеличує красу творчої праці, що втілюється в образах Сева, Редактора, Богдана, Професора, Тайах, тих людей, які будують прекрасний Корабель – культуру нації.

Письменник у романі осмислив власний життєвий досвід, пов’язаний із роботою на Одеській кіностудії. Прозаїк є прототипом головного героя – оповідача То-Ма-Кі – знаного і заслуженого кінорежисера. Ю. Яновський, використавши форму мемуарів, художньо осмислив тогочасне мистецьке життя, зокрема розвиток кіноіндустрії, а також в образах Сева, Професора, Директора, Богдана зобразив своїх друзів по цеху та відтворив атмосферу, що спонукала молоду генерацію до осягнення нових творчих звершень, будівництва нового суспільства за законами краси та гармонії. Твір пронизаний романтикою молодості, морських просторів і пригод, неприхованою радістю від життя та творчості, відчуттям внутрішньої свободи особистості.

У романі «Майстер корабля» показ творчого процесу висвітлено письменником у багатьох аспектах з метою надати оповіді масштабності й поліфонізму звучання, щоб у кінці твору об’єднати у гармонійне ціле людину як натуру творчу і людину як носія кращих моральних якостей і чеснот. Метафоричний, образний лад роману підкреслює, що творче натхнення, турбота про майбутнє становлять собою сенс життя кожної людини, яка прагне перетворити свою країну на казковий край творчої праці та гармонійно розвинених особистостей. Письменник роздумує над тими шляхами, що їх обрала його держава, ставши до культурного будівництва. Авторське бачення гармонійного світоустрою ґрунтується на вічних ідеальних засадах (воля, творчість, самореалізація особистості). Його характерною особливістю є орієнтація на особистість, на її гармонію із власною родовою сутністю.

Метафоричність роману підтверджує думку про те, що з творчим натхненням, з турботою про культуру кожної нації, про завтрашній день людства має будуватися все життя на планеті, і тоді перетвориться вона на казковий край мирної праці й гармонійно розвинутих особистостей. У «Майстрі корабля» молодому Яновському на «морському матеріалі», на життєвих буднях першої фаланги українських кіномитців вдалося розкрити смисл людського буття, оспівати загадковість життєвих морів, незбагненну тайну сучасного й майбутнього, поривання людини до гармонійності та життєвої істини.

 

Отже, твір Ю. Яновського справедливо називають романтичним трактатом про мистецтво. Він сповнений роздумів талановитого художника слова про сенс земного буття, загадковість і велич людської душі, її поривання до гармонії та краси шляхом осягнення і минулого, і майбутнього. Потужність духовного й культурного потенціалу нації співвіднесено автором з найважливішою домінантою – радісною працею, що є ознакою творчості.

Вивчаючи творчість Ю. Яновського в 11 класі, слід звернути увагу учнів на своєрідність художнього мислення митця, своєрідність розкриття його внутрішнього світу, почуттів.

Нами було здійснено аналіз чинної програми для загальноосвітніх навчальних закладів з української літератури для 11 класу (рівень стандарту та профільний рівень) та підручника «Українська література : підручн. для 11 кл. загальноосвітн. навч. закл.» (рівень стандарту, академічний рівень) / Р. В. Мовчан, О. М. Авраменко, В. І. Пахаренко / наук. ред. Р. В. Мовчан).

У додатках до роботи представлено розробку конспекту уроку вивчення роману «Майстер корабля» Ю. Яновського та розробку факультативного заняття – «Літературна вітальня», присвяченого творчості Ю. Яновського. Під час підготовки розробки уроку в 11 класу з вивчення творчості Ю. Яновського і розробки факультативного заняття було опрацьовано методичну літературу з методики викладання та вивчення прозових творів. На їх основі було розроблено загальні рекомендації щодо вивчення творчості Ю. Яновського з урахуванням проблеми кваліфікаційного дослідження.

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1.   Агеєва В. Романний експеримент Юрія Яновського / В. Агеєва // Патетичний фрегат : Роман Юрія Яновського «Майстер корабля» як літературна містифікація / [упор. В. Панченко].– К. : Факт, 2002. – С. 301–310.
2.   Агеєва В. П. Історія української літератури ХХ століття / [В. П. Агеєва, С. М. Андрусів, Л. С. Бойко, К. П. Волинський та ін.]. – К. : Либідь, 1998.– Кн. 2 : Друга половина ХХ століття. – 456 с.
3.   Бабишкін О. В. Кіноспадщина Юрія Яновського / О. В. Бабишкін. – К. : Мистецтво, 1987. – 139 с.
4.   Бажан М. П. Думи і спогади / М. П. Бажан. – К. : Рад. письменник, 1982. – 326 с.
5.   Бахтин М. Эпос и роман / М. Бахтин. – СПб. : Азбука, 2000. – 304 с.
6.   Белинский В. Г. Разделение поэзии на роды и виды / В. Г. Белинский // Собрание починений : в 3-х т. – Т. 2. – М. : Худ. литература, 1948. – С. 5–67.
7.   Бернадська Н. І. Український роман : теоретичні проблеми і жанрова еволюція : [монографія] / Н. І. Бернадська. – К. : «Академвидав», 2004. – 368 с.
8.   Бернадська Н. Юрій Яновський / Н. Бернадська // Українська мова і література в школі. –1999. – № 45. – С. 1–3.
9.   Білик І. Аксіоми недоведених традицій / І. Білик // Білик І. Меч Арея : [Роман]. – К. : Веселка, 2004. – 432 с.
10. Бовсунівська Т. В. Основи теорії літературних жанрів : [монографія] / Т. В. Бовсунівська. – К. : ВПЦ «Київський університет», 2008. – 519 с.
11. Бондар В. Один з уніфікованих: Над першим томом Ю. Яновського / В. Бондар // Літературна Україна. – 2002. – 12 грудня. – С. 11.
12. Бондаренко С. Сто років забуття : Про Юрія Яновського / С. Бондаренко // Київські Відомості. – 2002. – 20 вересня. – С. 9.
13. Буткова Г. А море шумить...: (Образ морської стихії у романах Ю. Яновського) / Г. Буткова // Урок української. – 2001. – № 4. – С. 25.
14. Веселовский А. Н. Задача исторической поэтики / А. Н. Веселовский // Веселовский А. Н. Историческая поэтика / [вступ. ст. И. К. Горского ; сост., коммент. В. В. Мочаловой]. – М. : Высш. школа, 1989. – С. 299–307.
15. Волошина Н. Наукові основи методики літератури / за ред. Н. Волошиної. – К. : Ленвіт, 2002. – 346 с.
16. Галич О. Теорія літератури : [підручник] / О. Галич, В. Назарець, Є. Васильєв. – К. : Либідь, 2001. – 488 с.
17. Гнатюк М. М. Юрій Яновський : текст і авантекст / М. М. Гнатюк. – К. : Аспект-Поліграф, 2006. – 328 с.
18. Голобородько Я. Зодчий прози. Романний світогляд Юрія Яновського / Я. Голобородько // Українська мова та література – 2005. – № 33. – С. 14–20.
19. Голобородько Я. Естетика й естетизм Юрія Яновського (романи «Майстер корабля», «Вершники») / Я. Голобородько // Українська мова і література в школі. – 2007. – № 5. – С. 50–60.
20. Головко В. М. Понимающий потенциал литературного жанра как проблема теоретической поэтики / В. М. Головко // Знание. Понимание. Умение. – 2009. – №3. – С. 41–43.
21. Гончар О. Блакитні вежі Яновського / О. Гончар // Критичні статті з української літератури. 11 клас : [хрестоматія]. – Тернопіль, 1998. – С. 60–62.
22. Грифцов Б. Теория Романа : [монография] / Б. Грифцов. – М. : Худож. литература, 1927. – 150 с.
23. Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти // Офіційний вісник України. – 2010. – № 65. – С. 22–89.
24. Державин В. Проблема наслідування і стилізації / В. Державин // Пороги. – 1952. – Січень-лютий (№ 28–29). – С. 20–23.
25. Эсалнек А. Типология романа / А. Эсалнек. – Москва : Изд-во Московского ун-та, 1991. – 157 с.
26. Жирмунський В. Теория литературы. Поэтика. Стилистика. Избранные труды / В.Жирмунский. – Ленинград : Наука, 1977. – 405 с.
27. Житецкий П. Очерки из истории поэзии : [пособие для изучения теории поэтических призведений] / П. Житецький. – К. : Типография Императорского Университета Св. Владимира Н. Т. Корчак-Новицкого, 1900. – 281 с.
28. Жулинський М. Із забуття – в безсмертя / М. Жулинський. – К. : Просвіта, 1990. – 295 с.
29. Журба С. С. Автобіографічність роману «Майстер корабля» Ю. Яновського / С. С. Журба, О. В. Журба // Літератури світу : поетика, ментальність і духовність : зб. наук. праць. – Вип. 2 / [гол. ред. проф. А. Козлов]. – Кривий Ріг, 2013. – С. 112–121.
30. Заверталюк Н. І. Неподільної краплі питома вага : Літературознавчі студії : Матеріали до лекцій з курсу «Українська література ХХ – поч. ХХІ століть» : [для студ. філол. спец. вищ. навч. закл. та аспірант.]. – Дніпропетровськ : Пороги, 2011. – С. 101–106.
31. Зленко Г. Д. Одесские тетроди : [литературоведческие очерки и разыскания] / Г. Д. Зленко. – Одесса : Маяк, 1980. – 96 с.
32. Иванюк Б. П. Генезис и эволюция жанра : версия обоснования / Б. П. Иванюк // Жанрологический сборник. – Вып. 1. – Елец : ЕГУ им. И. А. Бунина, 2004. – С. 3–11.
33. Івасюк О. М. Українська література : Програма для 5–12 класів загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням мовами національних меншин / О. М. Івасюк [та ін.]. – Чернівці : Видавничий дім «Букрек», 2005. – 138 с.
34. Історія української літератури ХХ ст. : [у 2 кн.] : [Кн. 1 : Перша половина ХХ ст. : [підручник] / [За ред. В. Г. Дончика]. – К. : Либідь, 1998. – 464 с.
35. Кавун Л. Історизм і міфологізм у романі Юрія Яновського «Чотири шаблі» / Л. Кавун // Українська мова та література. – 2003. – № 38. – С. 15–16.
36. Кавун Л. Художня модель ідеального світоустрою в романі Юрія Яновського «Майстер корабля» / Л. Кавун // Актуальні проблеми слов’янської філології. Серія «Лінгвістика і літературознавство» : міжвуз. зб. наук. ст. / [відп. ред. В. А. Зарва]. – Бердянськ : БДПУ, 2009. – Вип. ХХІІ. – С. 367–375.
37. Килимник О. В. Юрій Яновський : життя і творча діяльність / О. В. Килимник. – К. : Держлітвидав України, 1957. – 263 с.
38. Кожинов В. Происхождение романа / В. Кожинов. – Москва : Сов. писатель, 1963. – 437 с.
39. Костомаров Н. И. Герои Смутного времени / Н. И. Костомаров. – Берлин, 1922. – 160 с.
40. Костюк Г. Лицар культури нації. Юрій Яновський / Г. Костюк // Єлисавет. – 1992. – 19 серпня.
41. Лавріненко Ю. Розстріляне відродження : Антологія 1917–1933 : Поезія – проза – драма – есей / Ю. Лавріненко / [упоряд., передм., післямова Ю. Лавріненка ; післямова Є. Сверстюка]. – К. : Смолоскип, 2004. – 992 с.
42. Ланський М. Лівий роман / М. Ланський // Нова генерація. – 1927. – № 2. – С. 34–38.
43. Ласло-Куцюк М. «Вікно до великого світу» Юрія Яновського / М. Ласло-Куцюк // Патетичний фрегат : Роман Юрія Яновського «Майстер корабля» як літературна містифікація / [упоряд. В. Панченко]. – К. : Факт, 2002. – С. 311–330.
44. Лист у вічність : Спогади про Юрія Яновського. – К. : Дніпро, 1980. – 349 с.
45. Літературознавчий словник-довідник / [за ред. Р. Т. Гром’яка та ін.]. – К. : ВЦ «Академія», 1997. – 752 с.
46. Логвиненко О. Народжений у степах, натхненний морем : [Про Ю. Яновського та про роман «Майстер корабля»] / О. Логвиненко // Літературна Україна. – 2002. – 10 жовтня. – С. 9.
47. Майстер корабля : [роман] / Юрій Яновський ; [авт. передм. : Г. Зленко, М. Левченко ; худ. І. Пуленко]. – Одеса : Маяк, 1972. – 156 с.
48. Майфет Г. Природа новели / Г. Майфет. – Харків : ДВУ, 1929. – 343 с.
49. Маланюк Є. Юрій Яновський (28 лютого 1954 р.) / Є. Маланюк // Єлисавет. Історико-краєзн. додаток до газ. «Нар. слово». – 1992. – 19 серпня. – С. 2.
50. Малкина В. Я. Поэтика исторического Романа : Проблема инварианта и типология жанра / В. Я. Малкина. – Тверь : Твер. гос. ун-т, 2002. – 140 с.
51. Мафтин Наталя. Типологія новелістичного мислення у прозі Юрія Яновського / Наталя Мафтин // Слово і час. – 2010. – № 10. – С. 3–10.
52. Мовчан Р. «Благословіть почати щирий труд, що відчинив би далину, як двері…» (Неоромантизм ранньої прози Ю. Яновського) / Р. Мовчан // Українська мова та література. – 1999. – Число 45. – С. 4–7.
53. Мовчан Р. Неромантична проза Юрія Яновського : «Майстер корабля», «Чотири шаблі» / Р. Мовчан // Дивослово. – 2001. – № 7. – С. 59–67.
54. Наєнко М. Юрій Яновський / М. Наєнко // Срібний птах : [хрестоматія з української літератури для 11 кл. загальноосвіт. навч. закл.] / [упоряд. Г. Ф. Семенюк, М. П. Ткачук, А. Б. Гуляк]. – К. : Освіта, 2004. – Част. І. – С. 291–295.
55. Наєнко М. К. Романтичний епос : Ефект романтизму і українська література / М. К. Наєнко. – К. : Видавничий центр Просвіта, 2000. – 378 с.
56. Нахлік Є. Українська романтична проза 20–60-х років ХІХ століття : [монографія] / Є. Нахлік. – К. : Наукова думка, 1988. – 318 с.
57. Овчаренко С. В. Інформаційність жанру / С. В.Овчаренко. – Одеса : Астропринт, 1998. – 188 с.
58. Оліна Г. Життя і творчість Ю. І. Яновського. Цикл уроків в 11 класі / Г. Оліна // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2006. – №17–18 (черв.). – С. 50–62.
59. Павличко С. Теорія літератури / С. Павличко ; [упор. В. Агеєва, Б. Кравченко ; передм. М. Зубрицької]. – К. : Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2002. – 679 с.
60. Панченко В. «Книга легка і життєжадібна…» / В. Панченко // Патетичний фрегат : Роман Юрія Яновського «Майстер корабля» як літературна містифікація / [упор. В. Панченко]. – К. : Факт, 2002. – С. 287–300.
61. Панченко В. Вітрильник Яновського : Уривок з монографії Володимира Панченка «Морський рейс Юрія Третього» / В. Панченко // Народне слово. – 2001. – 28 серпня. – С. 4.
62. Панченко В. «Морські вовки» в степах України. Чому неоромантик Юрій Яновський став соцреалістом / В. Панченко // Літературна Україна. – 2012. – 9 серпня. – С. 6–7.
63. Пасічник Є. А. Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах : [навч. посіб. для студ. вищ. закл. освіти] / Є. А. Пасічник. – К. : Ленвіт, 2000. – 384 с.
64. Патетичний фрегат : Роман Юрія Яновського «Майстер корабля» як літературна містифікація / [упоряд. В. Панченко]. – К.: Факт, 2002. – 344 с. 
65. Пешорда Д. Жанрові модифікації сучасного історичного роману : автореф. дис. … канд. філол. наук : спец. 10.01.06 / Д. Пешорда. – Львів, 2001. – 19 с.
66. Плачинда С. П. Юрій Яновський : [біографічний роман] / С. П. Плачинда. – К. : Молодь, 1986. – 256 с.
67. Полторацький О. Як виробляти романи / О. Полторацький // Нова Ґенерація. –1928. − №5. – С. 364–368.
68. Поспелов Г. Н. Поэтика. Целостно- системное понимание литературных произведений / Г. Н. Поспєлов // Поспелов Г. Н. Вопросы методологии и поэтики. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 1983. – С. 138–172.
69. Програма для середньої загальноосвітньої школи з поглибленим вивченням української літератури у 8-11 класах, для класів з гуманітарним профілем, гімназій, ліцеїв та коледжів / [укл. : Г. Семенюк, В. Цимбалюк]. –К. : Ґенеза, 2004. – 136 с.
70. Програми для загальноосвітніх навчальних закладів з українською і російською мовами навчання : Українська література. 5–11 класи / [укл. О. Бандура, Н. Волошина]. – К. : Шкільний світ, 2001. – 139 с.
71. Рымарь Н. Введение в теорию романа / Н. Рымарь. – Воронеж : Изд-во Воронеж. ун-та, 1989. – 268 с.
72. Савенко І. Л. Жанрово-стильові особливості біографічного роману-пошуку : автореф. дис. … канд. філол. наук : спец. 10.01.06 / І. Л. Савенко. – Тернопіль, 2006. – 19 с.
73. Семенчук І. Р. Юрій Яновський : Життя і творчість : [книга для вчителя] / І. Р. Семенчук. – К. : Рад. шк., 1990. – 256 с.
74. Сеник Л. Роман опору. Український роман 20-х років : проблема
    національної ідентичності / Л. Сеник. – Львів : Академ. експрес, 2002. – 239 с.
75. Сивокінь Г. У вимірах сприймання. Теоретичні проблеми художньої літератури, її історії та функцій / Г. Сивокінь. – К. : Фенікс, 2006. – 304 с.
76. Смолич Ю. Злигодні Юрія Яновського / Ю. Смолич // Сучасність. – 1971. – № 7–8. – С. 68–84.
77. Старинкевич Л. Юрій Яновський – Майстер Корабля / Л. Старинкевич // Патетичний фрегат : Роман Юрія Яновського «Майстер корабля» як літературна містифікація / [упор. В. Панченко]. – К. : Факт, 2002. – С. 273–276.
78. Тимофеев Л. Словарь литературных терминов / Л. И. Тимофеев, С. В. Тураев. – М. : Просвещение, 1974. – 509 с.
79. Ткаченко Т. І. Роль біблійного інтертексту в романі Ю. Яновського «Майстер корабля» / Т. І. Ткаченко // Актуальні проблеми слов’янської філології. Серія : Лінгвістика і літературознавство : Міжвуз. зб. наук. ст. – 2010. – Вип. XXIII, ч. 1. – С. 395–400.
80. Тодоров Цветан. Походження жанрів / Цветан Тодоров // Поняття літератури та інші есе. – К. : «Києво-Могилянська академія», 2006. – С. 22–39.
81. Українська література : [підручн. для 11 кл. загальноосвітн. навч. закл. (рівень стандарту, академічний рівень)] / Р. В. Мовчан, О. М. Авраменко, В. І. Пахаренко / наук. ред. Р. В. Мовчан. – К. : Грамота, 2011. – 352 с.
82. Українська література. 10-11 класи. Програма для профільного навчання учнів загальноосвітніх навчальних закладів. Природничо-математичний, технологічний, спортивний, суспільно-гуманітарний, художньо-естетичний напрями; філологічний напрям (профілі – іноземна філологія, історико-філологічний). Академічний рівень / укл. : М. Г. Жулинський, Г. Ф. Семенюк – керівники авторського колективу; Р. В. Мовчан [та ін.] ; [за заг. ред. Р. В. Мовчан]. – К. : Грамота, 2011.
83. Українська література. 10-11 класи. Програма для профільного навчання учнів загальноосвітніх навчальних закладів. Філологічний напрям (профіль української філології). Профільний рівень / укл. : М. Г. Жулинський, Г. Ф. Семенюк – керівники авторського колективу ; Р. В. Мовчан, [та ін.]; [за заг. ред. Р. В. Мовчан]. – К. : Грамота, 2011
84. Франко І. Влада землі в сучасному романі / І. Франко // Франко Іван. Зібр. творів : у 50-ти т. – К. : Наук. думка, 1981. – Т. 28. – С. 176–195.
85. Фролова К. П. Методологічні філософсько-психологічні основи теорії літератури та мистецтва / К. П. Фролова. – Дніпропетровськ, 2001. – 108 с.
86. Харчук Р. Талант і його одержавлення (Юрій Яновський) / Р. Харчук // Самототожність письменника. – К. : Рад. письменник, 1999. – С. 30–42.
87. Шаховський С. М. Літературні роди й види / С. М. Шаховський. – К. : Наукова думка, 1963. – 47 с.
88. Шкловский В. Б. Повести о прозе. Размышления и разборы / В. Б. Шкловский // Избранное : в 2-х томах. Том 1. – М. : Худ. литер., 1983. – 639 с.
89. Шляхова Н. Межі та відкритість поняття « література» : від античності до сучасності : методологічні аспекти літературознавчого синтезу / Н. Шляхова // Вісник Львів. ун-ту. – Серія філол. 2008. – Вип. 44. – Ч. 1. – С. 3–12.
90. Яновський Ю. І. Твори : в 5-ти т. : Т. 2 / [упор. К. Волинський, М. Острик]. – К. : Дніпро, 1983. – 502 с.
91. Яновський Ю. Лист до Миколи Хвильового : [фрагмент] / Ю. Яновський // Кіnо-Коло. – 2002. – осінь (15). – С. 134.
92. Яновський Ю. Голлівуд на березі Чорного моря / Ю. Яновський // Патетичний фрегат : Роман Юрія Яновського «Майстер корабля» як літературна містифікація / [упор. В. Панченко]. – К. : Факт, 2002. – С. 231–248.

 

ДОДАТКИ

 

«Літературна вітальня»

(факультативне заняття з української літератури в 11 класі)

Тема: Народжений у степах, натхненний морем: [Про Ю. Яновського та про роман «Майстер корабля»]

Оформлення кабінету: портрет Ю. Яновського зі словами «Хай зі сталі буде рима!», пейзажі села Компаніївки.

Звучать українські народні мелодії. Окремо стоїть стіл і стілець. На солі – папери, олівці. За столом сидить Ю. Яновський, щось пише на аркушах паперу.

ХІД ЗАНЯТТЯ

Учитель: Юрій Яновський – одна з найбільш трагічних постатей в українській літературі. Людина надзвичайно яскравого й оригінального обдарування, він був ніжним, тендітним, творчим організмом. Найталановитіші свої книги він написав змолоду. Для цього йому вистачило десяти років – з 1925 до 1935-го. Прозаїк за жанром, поет – душею, блискучий знавець української мови. Він не терпів шаблонів і догм у мистецтві, під його пером народжувалися незвичайні – натхненні, піднесені, часом сповнені лукавої іронії слова, і тоді з’являлися повість «Байгород», романи «Майстер корабля», «Чотири шаблі», «Вершники», та інші різножанрові твори. Уявімо собі, що до нас на гостину завітав сам Юрій Яновський…

Учень І. Високий, ставний, з тонко окресленим матово-блідим обличчям, з уважними завжди трохи засмученими світло-карими очима… Таким запам’ятався Юрій Яновський своїм сучасникам.

Я пам’ятаю сиві скроні

І зір задуманий такий…

(В.Сосюра: Пам’яті Ю. Яновського)

 

Учень ІІ. Ласкавоокий красень, за словами Миколи Бажана, був коректним, джентельменськи стриманим, але водночас внутрішньо напруженим і мужньо стійким.

Ю. Яновський (згадує). Жила наша родина край села Майєрове тодішньої Херсонської губернії. Сіяли жито, гречку, льон, садили картоплю. У господарстві завжди панував порядок. У великій хаті під соломою добре знали, що таке тяжкий селянській труд. Знали, однак, не тільки роботу. Мати, Марія Мусіївна, багато читала, знала напам’ять Шевченка. Не раз після роботи по господарству – вечорами і вночі – схилялася вона над сторінками Гоголя, Пушкіна, Лермонтова, а згодом захоплююче переповідала прочитане нам, дітям.

Учень І. Паростки грамоти у малого Юрка від матері: у шестирічному віці він уже вмів читати і писати. Хлопчик ріс жадібним до знань, вразливим і пам’ятливим. А премудрощів науки Юрій Яновський набирався спочатку в «хаті діда Хоми» – церковнопарафіяльній школі. Правда, відвідував він її недовго, один лише рік, бо незабаром перейшов до земської школи.

Учень ІІ. Збереглися підручники «Курс физики», «Курс французского языка», «Курс геометрических задач», «Алгебра» – вони експонуються в літературно-меморіальному музеї Юрія Яновського у Нечаївці. Ці книги в сім’ї з рук в руки передавались від старших дітей до молодших, учні надзвичайно берегли підручники – жодної помарки на них.

Учень ІІІ. А згодом здійснилася мрія покійного діда Миколи, який хотів бачити свого Юрасика вченим: материн батько, Мусій Семенович Зорин, знайшов роботу в Єлисаветграді, найняв там квартиру, забрав із собою двох синів, а заодно й малого внука. У серпні 1911 року Юрій Яновський став учнем реального училища. Отож у степовому селі Майєровому минула тільки перша частина дитинства Яновського. Проте спраглій дитячій душі життя у цьому куточку України дало надзвичайно багато.

 

Учень ІІІ. Як і в Нечаївській церковнопарафіяльній школі, так і в Єлисаветградському реальному училищі Юрій Яновський – відмінник навчання. Особливо до душі хлопцеві уроки словесності. 1919 року він з відмінними оцінками закінчив реальне училище, після чого працював у адміністративному відділі повітового виконкому, в упродкомі, повітовому статистичному бюро і поряд з цим навчався у механічному технікумі.

Учень І. Жадібними очима молодого художника вбирає в себе Яновський усі барви того буремного часу. Вони забуяють потім в його поезіях та оповіданнях… У «Романі Ма» згодом прорветься: «І я літав туманом на херсонських степах, я курів пилом на безмежних дорогах».

Ю. Яновський: 1922 року разом зі своїм найкращим другом Миколою Михеєвим поїхали до Києва. Обидва успішно склали вступні екзамени до Київського політехнічного інституту на електромеханічний факультет. Навчалися в одній групі з майбутнім конструктором космічних кораблів Сергієм Корольовим. Коли мене запитували, чому я пішов не на літературний, а на електрофакультет, я відповідав перефразовані відомі рядки Миколи Некрасова: «Поэтом можешь ты не быть, но инженером быть обязан».

Учень ІV. З перших днів навчання Юрій довідався, що в інституті працює літературний гурток, Яновський якийсь час відвідує цей гурток… Як літератор Юрій Яновський починав з поезії. 1 травня 1922 року Яновський – початківець під псевдонімом Георгій Ней в Київській газеті «Пролетарская правда» надрукував перший вірш російською мовою «Море». Юрій Яновський пише вірші, оповідання, нариси, фейлетони, статті російською і українською мовами. Не формули опору матеріалів полонили Яновського – студента, а таємниці чар слова.

Учень V. Перший курс успішно закінчено. Юрій з Миколою прибули в Єлисаветград. Худі, обношені, але щасливі й веселі. Не засиділися в батьків. За три дні Яновський з Михеєвим рушили до Малої Виски; лише два дні покосили вони жито у багатіїв. Та сталося непередбачене: на третій день Микола раптово захворів на холеру – і друг пішов з життя… За ті дні Юрій аж почорнів – схуд і ніби закам’янів. Не хотів до інституту повертатися. Нарешті рідні його вмовили – поїхав.

Учень ІV. Ближче зійшовся з Миколою Бажаном – обох захопила журналістика: бігали по Києву репортерами. Через багато років М. Бажан згадував і подумки звертався до юнака Яновського: «Заплющую очі, – і пригадую тебе: високого, цибатого, незграбного, з довгою, витягнутою шиєю, з обкутаними зеленими обмотками худими ногами, встромленими в зашкарублі й тяжкі австралійські солдатські буци. Ти всміхався стримано й журливо, всміхався по-хлопчачому припухлими губами, та й весь був просто хлопчаком, у якого тільки очі виказували, що смутки і тривоги, злидні й переживання не обминули юнака ані в Єлисаветградських степах, де минуло отроцтво, ані по убогих притулках твого київського студентського існування».

Учень І. Недоїдання, недосипання в навчальних і творчих горіннях виснажували студента-початківця. Юрій тяжко захворів. Від диплома інженера-конструктора відокремлювало лише два роки науки. Та й над родиною Яновських зависла чорна тінь підозри і горя в зв’язку з тим, що було заарештовано лагідного і працьовитого Юркового дядька Петра Михайловича, якого було звинувачено у вбивстві фінагента. Приголомшлива звістка про Петра Яновського – «вбивцю» докотилася й до Київського політехнічного інституту і Юрія виключено з комсомолу, від юнака відсахнулася кохана Галя Москалець. Довелося знову повернутися до Єлисаветграда.

Учень ІІ. Викриваючи злочинців, знешкоджуючи диверсантів, уповноважений робітничо-селянської інспекції Яновський часто потрапляє в небезпечні ситуації. Одна «пригода» мало не коштувала йому життя. У цій непримиренній боротьбі з класовими ворогами гартувалася воля, мужнів талант майбутнього письменника. Сповнена тривог і небезпек робота в продзагоні знайде пізніше своє відображення у творах Яновського – прозаїка. І де б не був, що б не робив Юрій, думка – будь-що продовжити вчитися – не покидала Яновського.

Учень ІІІ. Він знову в Києві. Сухорлявий, високий юнак іде серединою бульвару Тараса Шевченка, захоплено проказуючи про себе рядки щойно надрукованого в газеті «Більшовик» вірша:

Ю.Яновський:

Дзвін палахкотить тремтінням слова.

День десь за горою спить

Ніч. І мла. І гомін коло рову

І жаринки в небі. І степи.

Гей, не спи!

Учень ІV. Вірш мав назву «Дзвін». Написав його Юрій Яновський в лютому 1924 року. Це перший вірш письменника українською мовою. Звісно, поезії двадцятирічного студента не були його найпершими поетичними спробами. Ще навчаючись у Єлисаветграді, в реальному училищі, і приїжджаючи на канікули в село до батьків, Юрій Яновський захоплено віршував, часом ховаючись від стороннього ока на горищі. Все це ретельно складалося у «пір’яну наволочку», яку, однак час не зберіг, розвіявши те далеке напівдитяче віршування.

Учень V. Основних літературних успіхів Юрій Яновський досягне в майбутньому на ниві прози та драматургії, але написання віршів теж не облишатиме протягом усього життя. Кращі з них увійшли до збірки «Прекрасна Ут» (1928), що була через чотири роки перевидана з деякими доповненнями. Постійне експериментування, невтомні пошуки оригінальної форми – іншого шляху Ю.Яновський не уявляє собі. Адже його кредо – новаторство. Молодому письменникові дуже бракує ще досвіду, а то й ідейної загартованості. Але не в природі характеру Яновського відступати – в подоланні перешкод він ще затятішим стає

Ю.Яновський: «Я вчуся, я переучую все спочатку».

Учень І. Дві перші новели Юрія Яновського були опубліковані в київській газеті «Більшовик»: «А потім німці тікали» – 2 березня 1924 року, «Отаман Вишиваний» – 11 березня того ж року. Чималою мірою вони визначили той життєвий матеріал, який надалі стане головною сферою творчого інтересу громадянської війни на Україні. У тому ж 1924 році Юрій Яновський написав і новелістичний триптих «Утмек», «Ураза – байран», «Лені», в якому він звернувся до матеріалу, певною мірою, екзотичного для вихідця із степової Єлисаветградщини. Але ж жодного з цих оповідань він не включив до своїх книжок. Мабуть сам ставився до них, як до учнівських.

Учень ІІ. Коли вийшла у світ збірка «Мамутові бивні», Ю.Яновський уже не був студентом політехнічного інституту (1925). Потяг до письменства узяв гору. Помічений і підтриманий М. Семенком, а також літераторами-ровесниками, він якийсь час працює в редакції газети «Більшовик», активно виступає як публіцист, підписуючи свої статті та нариси псевдонімом «Юр. Юрченко». Газетна робота не була для нього як для письменника даремною тратою часу. Збільшувався запас безпосередніх життєвих вражень і знань.

Учень ІІІ. Разом з М. Бажаном Ю. Яновський вливається в кипучу до крикливості «футуристичну кумпанію», ходить на літературні зібрання, часом виступає, хоч «ні в його ставленні до мистецтва, ні в його поезіях та оповіданнях футуристичного не було ні краплини». Безпосередні імпульси, народжені літературними суперечками, спілкування з оточенням, може, якось і позначилися на творчому самопочуванні молодого письменника, але приналежність до якоїсь із літературних організацій – хай то буде «Комункульт» чи ВАПЛІТЕ, – навряд чи могла фатальним чином вплинути на його творчість.

Учень ІV. Переїхавши до Харкова, Ю.Яновський став працювати у редакції газети «Вісті ВУЦВК», а згодом прилучився до зовсім молодого в ту пору «Товариша кіно», обійнявши посаду головного редактора у Всеукраїнському фотокіноуправлінні. Одна з новел – «В листопаді» (1925) відбиває сторінки з хроніки харківського життя Яновського, зокрема початок його дружби з Олександром Довженком. Трохи згодом – року десь 1926 – 1927-го Юрій Яновський присвятить Довженкові невеликий нарис «Історія майстра».

Ю. Яновський: «Історія майстра» писалася вже в Одесі, куди я переїхав 1925 року. Там мене чекав «Голлівуд на березі Чорного моря» – колишня кінофабрика, де мені судилося працювати на посаді головного редактора, Ці два одеські роки – вельми важливий у творчому плані період життя. Одеса дала мені натхнення не лише для роботи над кількома кіносценаріями, а й для написання книги нарисів «Голлівуд на березі Чорного моря», кількох оповідань, повісті «Байгород», роману «Майстер корабля».

Учень І. «Майстер корабля», перший роман Юрія Яновського, увібрав частку того безпосереднього життєвого досвіду, що його молодий письменник набув за час роботи на Одеській кінофабриці. У цьому романі він намагається сягнути найглибших надр психіки, блакитних веж романтики. Роман творився на одному подихові: вже 1928 року Харківське видавництво «Книгоспілка» випустило його в світ трьохтисячним тиражем.

Учитель: Роман «Майстер корабля» створений у 1928 р., коли багато українських письменників, слідом за М. Хви­льовим, який відверто поставив питання «Камо грядеши?», «Україна чи Малоросія?», шукали відповіді на них. Яким шляхом розвиватиметься українська нація й культура зокрема? Саме тоді з’являється роман «Майстер кораб­ля» Юрія Яновського, в якому провідне місце відводиться творчій інтелігенції, еліті суспільства, що не співпадало з нав’язуваною більшовицькою ідеологією правлячою роллю робітничого класу як гегемона. Це був новаторський (за змістом і формою) твір в українській літературі. У його основі – власний досвід перебування Ю. Яновського на Одеській кінофабриці в 1925–1927 рр. на посаді головного редактора кінофабрики.

Учень ІІІ. Головний герой роману Ю.Яновського «Майстер корабля» То-Ма-Кі, прообразом якого був сам Ю.Яновський, так свідчить про свій прихід у нове мистецтво : «До кінофабрики я приїхав молодий і простий, як солдат з булавою маршала в ранці. Я, підскакуючи, ходив по місту, дивувався на море й забивав голову різною романтикою». Для молодого Юрія Яновського Одеса була чимось на зразок «свята, що завжди з тобою». Строкатий світ кіно, екзотика приморського міста, численні друзі – Олександр Довженко й Ісак Бабель, Василь Кричевський і Юрій Тютюнник, Амвросій Бучма і балерина Іта Пензо. Микола Бажан засвідчує: «Боже мій, яка многолика юрба, яка мішанина мов, поведінок, справ, амбіцій, яке розмаїття людей. Їхніх біографій, претензій, смаків оточувало Юрія!».

Учень У. Роман «Майстер корабля» сповнений екзотики – розповідей про морські пригоди, далекі острови, мистецтво будування корабля. Є в романі елемент гри, фантастики – «переселення» То-Ма-Кі в 1970-ті роки та його міркування про балет, який витіснить фізкультура; про художні твори, в яких зникне фабула, і навіть про « часи війн сорокових років». Насичуючи «Майстра корабля» авантюрними, пригодницькими елементами, натхненно передаючи життєствердну атмосферу творчості, дерзання, намагаючись «увіковічити» в образах романтичних героїв своє вишукане, рідне по духу товариство, сміливо дав волю розкішній уяві. Сивочолий Товариш Майстер Кіно (То-Ма-Кі), від імені якого ведеться оповідь, стверджує, що він просто пише мемуари про свою молодість. «Майстра корабля» можна читати як мемуари про Одесу середини 1920-х.

Ю. Яновський: «Уявіть собі юнака – невисокого і стрункого, з сірими очима і енергійним ротом, погляд насмішкуватий і впертий, руки, що люблять доторкнутися до забороненого й відчути приємність там, де страшно. Руки, що люблять … парус і гвинтівку, а іноді полишають те й інше для любовного вірша. Ви ніколи не жили біля моря? Ви не знаєте пахощів порту й не ловили бичків на хвилерізі? Вам чужі такі слова, як «клівер», або «грецький» та «очаківський» паруси? Чорне море стало нероздільною частиною мого життя. Обійнявши посаду художнього керівника кінофабрики, я попередив директора: «Тут, де справа торкається творчості, я не можу замінити собою всіх творців фільму. Я хочу заслужити в них повагу й авторитет».

Учень І. Однак, «Майстер корабля» – не мемуари, а неоромантична проза, перший в українській літературі мариністичний роман. Кіномайстер То-Ма-Кі, від якого ведеться оповідь роману, усе своє життя присвятив великій справі творення культури нації: «Сімдесят років стою я на землі, пройшли переді мною покоління чужих і рідних людей, і всім я з гордістю дивився в вічі, боронячи життя й честь моєї нареченої. Її коси, як струмені, розлились по землі, її руки, як благословення, лягли на поля, її серце палає, як серце землі, посилаючи жагучу кров на нові й нові шляхи. Для неї я був сміливий і впертий, заради неї я хотів бути в першій лаві бійців – бійців за її розквітання. Для неї я полюбив море, поставив на гербі якір, залізний важкий якір, що його приймають усі моря світу, і колишеться над ним могутній корабель. Культура нації – звуть її».

Учень ІІ. В останніх словах утілено романтичну ілюзію ще не розчарованої та не розчавленої тоталітарним режимом української інтелігенції 20-х років ХХ ст. Свобода думки й творчості асоціюється в творі з радістю відчуття безмежного простору, з гордістю за свою НАРЕЧЕНУ – «культуру нації», якій То-Ма-Кі складає пристрасну клятву. Мотив, пов’язаний з «культурою», охоплює кілька значень. Це певна історико-культурна доба, натхнення, творча еволюція, творчість і мистецтво загалом. Сутність мистецтва, на думку героїв, полягає в поєднанні романтичної глибинності, натуралістичної виразності, образної аналітичності, реалістичної конкретності, епічної метафоричності та символічності мислення. Культура як гарант незнищенності народу та люди, запоручені їй власним життям – основні складові «Майстра корабля».

Учень ІІІ. Потужність духовного й культурного потенціалу нації співвіднесено автором з радісною працею, що є ознакою творчості. Ю.Яновський наголошує на творчості як родовій (природній) рисі людини. Така думка вкладається в уста Професора: «Людина – натура творча. Людині треба, щоб її робота залишалася після неї самої жити. Тоді людина працюватиме так, як співає». Герої Ю. Яновського закорінені в національний ґрунт, виявляють себе духовними спадкоємцями гордого, сильного духом українського роду. Корабель, за авторським задумом, – то високе мистецтво, яке твориться не самим тільки розумом, а й додатками до людського розуму – невтомними трудовими руками: «Я люблю людські руки. Вони мені здаються живими додатками до людського розуму. Руки мені розповідають про труд і людське горе. Я бачу творчі пальці – тремтячі й нервові… Найбільше мені до вподоби руки творців. Перо і пензель, ніж і сокира, талановитий молоток! Чи знаєте ви, що рука, яка вас тримає, передає через вас вогонь життя? Дві людські руки вкупі – це кільце, за яке, ухопившися, можна зрушити землю». Розкриваючи життя Одеської кінофабрики, Ю.Яновський поетизує творчу працю, людей творчої праці та творчий підхід людини до праці. Герої, які працюють на Одеській кінофабриці, сповнені творчого натхнення, пошуку, прагнення йти своїм шляхом, долати стереотипи, створювати мистецтво, яке б сприяло відродженню духовності Республіки –України. Ю.Яновський створює образ справжнього корабля, що символічно втілює своєрідну програму духовного відродження українців, їхній власний шлях розвитку з опорою на справжні цінності, вивірені часом. Ця підтекстова програма постійно доповнюється роздумами То-Ма-Кі, інших дійових осіб, причетних до спорудження вітрильника. Красень-вітрильник, який натхненно будують герої роману для зйомок майбутнього фільму є символом Республіки – спільноти творчих, обдарованих індивідуальностей, власне – держави, ім’я якої закарбовано в майстрі корабля – Україна

Учень ІV. Історія вітрильника, що його будують спеціально для зйомок, обростає символічними значеннями. Серед кількох епіграфів до роману є слова Горація з оди «Римській державі»: «О корабле, тебе вже манить хвиля Моря?» Античний поет славив Римську державу, порівнюючи її з кораблем. Ю. Яновський думав про свою Республіку-Україну та про майстра корабля – «веселий народ», який творить «культуру нації». «Майстер корабля» написаний письменником-романтиком, залюбленим у море, життя, людей, письменником, котрий уміє «горіти» над твором. Тут утверджується «романтика вітаїзму», непереможне життєлюбство, яке наснажувало багатьох митців 20-х рр. Ю. Яновський опоетизував вільне творче начало в українській людині, розбудженій до нового життя. Майстер на носі корабля –дерев’яна фігурка з профілем жінки, котра веде корабель уперед, оберігає від рифів. Що повинна взяти з собою в подальшу дорогу українська нація? Який багаж духовності, які морально-етичні вартості? Що буде оберігати її в майбутньому? Ці проблеми порушуються в романі та засвідчують духовне зростання письменника-романтика Юрія Яновського.

Учень ІІ. Юрій Яновський також пробує сили в драматургії. В 1931 р. пише п’єсу «Завойовники», яка відтворює атмосферу життя великого підприємства 30-х років. Інтерес до театру в Яновського з’явився ще під час навчання в Київському політехнічному інституті. Молодий аматор пише для сцени і навіть пробує себе як актор. Пізнання «азбуки» театрального мистецтва, законів жанру залишить слід у творчому досвіді Юрія Яновського.

Учень ІІІ. Середина 30-х років. Закінчивши роботу над «Вершниками», Юрій Яновський багато й охоче подорожує по Україні, набирається тих дорогоцінних для художника живих вражень, із яких згодом, проростають зерна сюжетів.

Ю.Яновський:

І знову біля моря мій намет,

І знову парус – тінь крилата дощу,

Знайомий вітер теплим степом дме

І падає на синю коноплину…–

Учень ІV. Чотири роки священної війни стали для Юрія Яновського часом великих випробувань. Хворобливому ще з дитячих літ, Яновському відмовили в його проханні направити на фронт. Разом з групою вчених, письменників, художників він був евакуйований до Уфи. Ю. Яновський був серед тих, хто разом з військами генерала Ватутіна входив у визволений Київ… У роки війни письменник найчастіше виступає у новелістичному жанрі, брався і за перо публіциста. У кінці 1945 року Юрій Яновський як кореспондент газети «Правда України» відряджається на Нюрнберзький процес. Чотири місяці пробув він на Нюрнберзькому процесі; з Берліна вилетів 1 квітня 1946 року. Цикл Юрія Яновського «Листи з Нюрнберга» об’єднує вісімнадцять нарисів.

Учень І. А наступного року на сторінках журналу «Дніпро» (№ 4–5) було опубліковано роман «Жива вода». Над цим романом художник слова працював довго, уперто, по кілька разів перероблюючи вже написане, зазнаючи критики – справедливої і несправедливої. Так було не раз і не два. І виходило, що талант Яновського приносив йому не тільки радість, а й справжній фізичний біль.

Ю. Яновський: «Я мрію про зустріч з читачем. Почуваю перед ним особливу відповідальність».

Учень ІІІ. Останні роки життя письменника було віддано драматургії. Він пише сатиричну комедію «Російський табір» (1953), драму «Дочка прокурора» (1953), працює над п’єсою про Тараса Шевченка «Молода воля», яка була завершена лише в робочому варіанті. Різні жанри, різний життєвий матеріал, неоднакові творчі результати. Ю. Яновський наближався до нового етапу в своїй творчості. До нього приходять нові, часом несподівані творчі задуми: намір написати про Лесю Українку, твір про Києво-Могилянську академію та її вихованців, «Історичну книгу про українську жінку»…

Учитель. Усього цього здійснити Юрію Івановичу вже не вдалося. У натхненній творчій праці обірвалося несподівано його життя 25 лютого 1954 року через кілька днів після прем’єри «Дочки прокурора» в Київському російському театрі імені Лесі Українки. Можливо, саме хвилювання після цієї прем’єри і прискорило смерть письменника, бо глядачі сприйняли її гаряче, і вогонь їхніх оплесків не лише зігрівав, а й обпікав хворе серце автора.

 

Учень ІІ.

Він був тоді ще майже молодий,

Коли прийшла дванадцята година

І зупинила його серця стук –

І щедрого учителя не стало.

Каштани навіть в Києві на брук

Ронили сльози, як його ховали.

І щедро так мовчали юнаки,

Що йшли ще вчора з творами до нього.

О, як він мудро правив їх рядки,

Благословляв їх у важку дорогу!

Учитель. Він рано помер – мав трохи більше 50-ти років. Коли відходить письменник, то смуток наш подвійний, бо це смуток і з приводу творів, які могли б бути написані. Але втішимося тим, що залишив нам майстер. Його слово має золотий запас.

 

РОЗРОБКА УРОКУ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ В 11 КЛАСІ

 

Тема. Юрій Яновський «Майстер корабля». Історична правда, життєві реалії як поштовх до художнього узагальнення

Мета: ознайомити учнів із жанровою своєрідністю твору, вчити аналізувати позиції і погляди героїв;

розвивати вміння робити аналіз роману; працювати з різними джерелами науково – популярної літератури; розвивати навички проведення публічних дискусій;

сприяти удосконаленню усного зв’язного мовлення.

Обладнання: портрет письменника відповідного періоду, слайди, цитати відомих людей про письменника, ілюстративний матеріал, аудіо записи, різні видання твору.

Теорія література: ідеологія, романтизм, роман.

Тип уроку: бінарний інтегрований урок засвоєння нових знань з використанням інтерактивних методів навчання.

Форма проведення уроку: урок-літературознавче дослідження.

 

ХІД УРОКУ

Трапляються люди, що не полишають у пам’яті жодних згадок – були та й нема. Зате життя нас нагороджує великою кількістю людей-зірок, які не гаснуть у нашій пам’яті, які живіть у тобі,  зогрівають тебе своїм теплом, своєю мудрістю. До таких  світлих, незабутніх людей і належить Юрій ІвановичЯновський.

Матвій Талалаєвський

(На мультимедійному екрані портрет письменника, тема уроку)

І. Організаційний момент

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Рік за роком поволі спливає,

Кожен з них історію складає…

Цими рядками я хочу розпочати сьогоднішній урок – урок літературно-історичної правди. Спиніться, затамуйте подих. Чуєте, як дихає історія. Варто лише підняти завісу, і нам відкриється… Ні! не бунт і повстання, не революції, а Людина. Ми повинні бачити в історії – Людину.

II. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ

Запис теми в зошиті.

– Щоб робота була плідною і послідовною відновимо раніше отримані знання.

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

(Завдання висвітлюються на екрані мультимедійної дошки).

1. «Хвилинка міцних знань»:

I варіант

Назвіть події з життя Яновського, що відповідають цим датам:

1902 – (народився в Єлисаветграді)

Освіта – (сільська школа; реальне училище; Київський політехнічний інститут)

1919 – (інспектор повітових організацій)

1925–1927 – (головний редактор Одеської кіностудії)

1943 – (редактор журналу в Уфі)

1946 – (участь у Нюрнберзькому процесі)

Участь у літературних угрупуваннях, організаціях – («Комункульт», «Жовтень», «ВАПЛІТЕ»).

II варіант

Згадайте, кому належать дані слова (встановити відповідність):

1. Яновський у прозі був поетом (Юрій Смолич)

2. Хай зі сталі буде рима (Юрій Яновський)

3. Поет людської чистоти (Олесь Гончар)

4. Усе життя прагнув до максимальної стрункості, граничної економності й виняткової точності (І. Семенчук)

5. В сім’ї європейських літератур Яновський – письменник першого плану. (Луї Арагон, французький письменник)

6. Він одразу спромігся бути самим собою…, відрізнявся своїм романтизмом високим. (М. Бажан)

А. Яновський

Б. Смолич

В. Семенчук

Г. Гончар

Д. Бажан

Е. Луї Арагон

1 Б

2 А

3 Г

4 В

5 Е

6 Д

 

Бліц – опитування (продовжити речення)

1. Органічна риса характеру письменника, бачення дійсності (романтизм)

2. Починає свій творчий шлях як (поет)

3. Літературні жанри, в яких проявив себе Яновський це (вірші, фейлетони, оповідання, романи, кіносценарії, п’єси)

4. Світогляд письменника в дитинстві формувався під впливом (картин сільського життя, подій громадянської війни, ідей революційного оновлення світу)

5. На визначення Яновського як прозаїка вплинули (традиції вітчизняної і світової романтичної літератури, народні пісні та думи, схильність до мрійливості)

6. Чим характеризується період становлення Яновського – художника (новаторські пошуки, романтичне відтворення ще не знаних в історії форм життя)

7. Ознаки мистецького слова (глибокий ліризм, поєднання реалістичного з романтичним)

8. Сфери діяльності (інспектор, редактор, письменник)

9. Його кредо – новаторство.

10. Дві основні домінуючі теми у творчості митця (море і громадянська війна)

11. Доведіть попередню думку (1. У дитинстві Юрко часто хворів. Одну з трьох перенесених операцій робили хлопцю в Одесі. І коли він вийшов із лікарні, побачив море, яке його зачарувало. 2. Див початок уроку).

IV. СПРИЙНЯТТЯ ТА ОСМИСЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Слово вчителя

Складний і важкий, іноді й суперечливий творчий шлях пройшов Юрій Яновський, шлях, будні якого були сповнені пристрасної творчості й горіння. Девізом його стали крилаті слова Еміля Золя: «Ні дня без рядка». Максим Рильський у статті «Правда завжди правда», присвяченій пам’яті письменника, закликав «при ясному денному світлі уважно переглянути всю творчість Яновського, – не для того, щоб її таки всю прийняти й визнати бездоганною, не для того, щоб канонізувати й поставити поза критикою деякі окремі, особливо ранні, твори письменника, а для того, щоб над іменем нашого видатного майстра й чесного громадянина засіяло в усій своїй красі сонце правди».

2. Теорія літератури

Романтизм (фр. romantisme) – художній метод у літературі й мистецтві, коли не задовольняючій митця реальній дійсності протиставляються картини життя бажаного, витвореного мрією, піднесеного над дійсністю. Для романтичних творів характерні незвичайні, а іноді й фантастичні події та ситуації, образи піднесених над реальністю, виняткових людей, які наділяються сильними пристрастями й часом діють у вигаданих, мало правдоподібних, часто екзотичних обставинах.

Роман (фр. roman – романський) – літературний жанр, найбільш поширений у ХVІІІ–ХХ ст.; великий за обсягом, складний за будовою епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів.

Відображаючи дійсність, мистецтво не може не відображати і просторочасові форми її існування.

Художній простір і час є відтворенням, ідеальним простором і часопросторові. Простір і час у мистецтві – це універсальні визначення художнього образу. Специфіка художнього простору полягає в тому, що він є художньо-відображеним простором і має естетичний зміст. Митець у своєму творі, відтворюючи реальний простір, разом із тим формує певний художній простір, у якому відбуваються події. Цей простір може бути великим і охоплювати кілька країн або виходити за межі земної планети, або ж навіть звужуватися до тісних меж однієї кімнати. Художній час є способом існування мистецтва, одним із засобів оволодіння соціальним та індивідуальним часом, його відтворення та творення, збереження та перетворення.

3. Проблемно-ситуативне завдання

(Завдання на екрані )

Кожен художній твір побудований на певному конфлікті. Конфлікти поділяють на дві групи. Групи конфліктів:

1. Соціальні:

• Національно-державні

• Класові

• Моральні

2. Загальнолюдські:

• Боротьба добра і зла

• Протистояння любові та ненависті

• Проблема вибору тощо

 

– Спробуйте визначити, до якого конфлікту належать події, що розгортаються в романі «Майстер корабля». Аргументуйте свою відповідь. Саме це завдання – який конфлікт покладено в основу твору і в чому ми й спробуємо розв’язати.

V. СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Виклад матеріалу вчителем

Ю. Яновський – один з тих, хто започаткував романтичну течію в українській літературі ХХ т. Своє розуміння вартості письменницьких звершень він виклав також у романтичному дусі: «Коли я читаю книжку і хочу її оцінити, – писав він ще в молодості, – я питаю в себе: «Чи взяв би ти її в далеку путь, по розмитій дорозі босоніж ступаючи, в далеку таємну путь? Чи поклав би ти її в торбу поруч із хліба окрайцем, пучкою солі й цибулиною? Чи достойна вона там, в торбі на плечах, лежати всю путь, до хліба торкаючись? На перепочинку, коли розв’яжеш торбу і з’їси хліба, чи дасть вона тобі мужність і радість, щирий захват і приємний біль мудрості».

Значним кроком стала романна проза письменника, з якою він виступив у кінці 20-х. На цей час Ю. Яновський уже повністю зайнявся літературною працею. Щоправда, поєднував він її з роботою в пресі, участю в дискусіях навколо питань, які відстоювала ВАПЛІТЕ (членом її він став із часу її заснування), а протягом 1926–1927 рр. йому довелося також працювати редактором на Одеській кінофабриці. Тут щаслива доля звела письменника з молодим тоді кінорежисером О.Довженком, тут же він спробував свої сили в кіносценарній справі, але найбільшим набутком став роман «Майстер корабля». Почав він писати його в Одесі, а завершив і видав у Харкові (1928).

Романом «Майстер корабля» завершувався перший, пошуковий етап творчості Ю. Яновського. Оцінка його критикою 20-х і початку 30-х років була неоднозначною: прикметною залишається типова хвороба вульгарної критики 20-х років, коли виміром приналежності твору до якогось напряму залишалась тематика і типаж. Не діє в «Майстрові корабля» пролетаріат –- отже, твір не пролетарський і т. ін.

2. Консультація учителя

Поет, письменник, новеліст, кіносценарист, кіноредактор, публіцист.

Він, вразливий, ніжний душею, мрійливий, щирий, тендітний, задумливий, ідеаліст і романтик у житті. Це людина делікатної вдачі – завжди переживав особисті прикрощі і біди народні, зате палко відгукувався на добро, благоговів перед чесними, працьовитими, мудрими, духовно красивими натурами, радів кожному прояву чуйності у повсякденному бутті.
Роман «Майстер корабля» хвилює усі покоління читачів. У ньому весь Яновський – майстер прози, романтик, людинолюб, палкий співець свого рідного українського народу.

3. Вільний мікрофон.

На дошці записані два запитання, на які кожен бажаючий має дати відповідь одним реченням.

– Які події особливо вплинули на формування світобачення Ю. Яновського?

– У чому полягає трагедія Ю. Яновського як творчої особистості?

4. Заглиблення у зміст твору «Майстер корабля»

Епіграф

Кількість епіграфів до даного твору – чотири епіграфи. Серед них:

Один з епіграфів (слова Гоголя), який стоїть першим перед твором: «Забирайте же с собою в путь, выходя из мягких юношеских лет в суровое, ожесточающее мужество,– забирайте с собою все человеческие движения, не оставляйте их на дороге: не подымите потом!... « Важливість цих слів не лише в змісті, а в підкресленому прагненні письменника поглиблювати основну думку вітчизняної літератури – берегти людяне в людині. Суттєве значення має й гоголівський пафос у вираженні цього прагнення: крилатість, поривність, пісенність у розумінні самого творення людяності. Як свідчення – один із роздумів мудрого Професора в романі про те, що «людина – натура творча, людині треба, щоб її робота залишалася після неї самої жити. Тоді людина працюватиме так, як співає»

Другий епіграф – слова Горація з оди «Римській державі»: «О корабле, тебе вже манить хвиля Моря?». Античний поет славив Римську державу, порівнюючи її з кораблем. Ю. Яновський думав про свою Республіку-Україну та про майстра корабля – «веселий народ», який творить «культуру нації». Майстер на носі корабля –дерев’яна фігурка з профілем жінки, котра веде корабель уперед, оберігає від рифів. Що повинна взяти з собою в подальшу дорогу українська нація, який багаж духовності, які морально-етичні вартості, що буде оберігати її в майбутньому?

Висновок про епіграф: вдалий, потрібний (містифікація твору). Епіграф виражає ідею твору. Доступний і доречний.

 

Внутрішня будова (структура) твору.

Жанрова специфіка твору Юрія Яновського «Майстер корабля» стала предметом зацікавлень багатьох дослідників як сучасників автора (Г. Костюк, В. Підмогильний, Я.Савченко, Л. Старинкевич, В. Якубовський), так і наших сучасників (В. Агєєва, М. Ласло-Куцюк, О. Мовчан, М. Наєнко, В. Панченко), які визначають цей жанровий симбіоз як «кінороман». Способом письма автор «Майстра корабля» належить до новітньої течії, яка характеризується швидким розвитком дії, її переплетенням, перемішуванням окремих пригод у їхньому розвиткові. Синематичність роману Ю. Яновського виявляється на декількох рівнях – на образному рівні, тематичному, сюжетному (процес створення кіно) та композиційному (використання методу монтажу й «оголення прийомів», що створює ефект написання книги «на очах у читача». Автор кінороману змальовує всі етапи роботи над фільмом. Кожен епізод і власне весь сюжет в їх драматичній та логічній послідовності розвиваються завдяки монтажу. Використання цього прийому зумовлює поділ екранної дії на уривки, що розділяються між собою простором і часом.

У структурі кінороману можна виділити такі епізоди: у головного героя, що сидить біля кани, виникають спогади про свою юність:

1. Кінофабрика – Оперний театр – Кінофабрика;
2. Знайомство у Тайах – подорож до порту – бурлака з моря Богдан – від’їзд Тайах – лист Майка (зауваження пілота);

3. Спогади Богдана: – Лист Тайах – Спогади Богдана – Лист Тайах

А) родина Ганки і кохання до неї;

Б) табір – повстання – втеча;

В) рибалки;

4.    Зйомки крейсера «Ісмет» – на шхуні;
5.     Система спогадів: 

1) хазяїна трамбака:

А) кохання; Б) монастир; В) втеча до моря – на батьківщину

2) дівчини Полі: втеча чоловіка на «Гаймат»;

6. Зустріч турецького міністра та радянського комісара – монтаж фільму (спогади про побачення з Тайах удень) – у Професора;
7. Богдан і То-Ма-Кі у лікарні – Тайах та Сев у Цирку;
8. Будування корабля – Лист Генрі (зауваження письменника) – спогади Богдана про острів Пао та кохану Баджін- різьба майстра корабля-жінки: «Бронзової Баджін»;
9. Театр-бриг (спустошене серце, пляшка від вина, Будда) – бійка.

Герой знову повертається думками до кімнати, де перед собою знову бачить кану – приходить син Генрі, дзвонить син Майк. «Вся родина вкупі», людина «ніби знову починає жити» – фінальна пісня.Важливими елементами монтажу є вставні листи Тайах і синів (Зауваження пілота та Зауваження письменника), в яких лунають пісні та вірші; багаторівневі спогади (головного героя про юність – Богдана, хазяїна трамбака, та Полі про давно минулі часи). Але монтаж не лише поєднує окремі кадри, не тільки відтворює послідовність сюжету, а й поєднує і зіставляє їх між собою.

Висновок про внутрішню будову (структуру) твору: складна; довершена; відповідає змістові

 

Система стилістичних засобів та прийомів і вирішення письменником художніх завдань.

У мариністичному романі «Майстер корабля» автор прагне створити свій романтико-антропонімійний світ, який характерний тільки для його уявної країни романтики й кіномистецтва, змальовує артистичне середовище з незвичними власними назвами. Антропонімічна система роману налічує 26 онімів, рясніє екзотичними іноземними назвами, що є незвичними для української традиції: Сев (найуживаніший антропонім – 154), То-Ма-Кі, Тайах, Стелла, Майк, Генрі, Баджін, Бой, Зекія, Сін-Бао. Тут головна художня прикмета власних назв – незвичність. Ще два герої мають наймення апелятивного походження: Директор та Професор. Тільки одного персонажа звуть власне українським ім’ям – Богдан. Такі різноманітні імена роману є своєрідним стилістичним засобом, який робить цей твір незвичним, загадковим, що відповідає поетиці твору романтичного напряму. Ще одна ономастична особливість роману «Майстер корабля» – майже повна відсутність прізвищ: герої твору мають тільки імена, ці імена є підкреслено безваріантними. Майже всі найменування у творі іншомовні або якось трансформовані, а це значно звужує їх словотвірні спроможності. Імена в романі «Майстер корабля» – як знаки, мітки персонажів – усталені й незмінні. Що стосується назв історичних осіб, то в романі «Майстер корабля» панують майже виключно митці: художники Ван Гог, Да Вінчі, Гогарт, Мурільйо; історичні оніми Колумб, Наполеон вживаються переосмислено – у сенсі «дуже відомі люди», німецький кінооператор Шюфтан (за його прізвищем названо метод зйомки), сучасник Ю. Яновського поет-футурист Михайль Семенко.

Роман «Майстер корабля» нараховує 53 географічні назви, які можна розділити на три регіональні й водночас символічні групи. До першої, центральної групи, віднесемо назву Місто, що виконує символічно-узагальнену функцію, накладає романтичний серпанок на весь роман, але втілює реальне місто Одеса. Місто – найуживаніший топонім, зустрічається 22 рази, є епіцентром реальних подій роману, місцем зустрічі головних героїв твору: редактора То-Ма-Кі та режисера Сева, балерини Тайах та матроса Богдана.

Другу, західну групу, складають італійські топоніми Генуя, Мілан та й сама Італія, а також – Везувій, собор та площа Дуомо, лимнонім Комо, астіоніми Монца, Павіа, Portofino, Rappallo, що символізують західний світ, виразником якого є одна з головних героїнь твору балерина-італійка Тайах.

До третьої групи, південно-східної, віднесемо назви островів Пао та Ява, а також менш уживані назви: Австралія, Веллінгтон, о. Вогненна Земля, Індія, м. Коломбо, Магелланова протока (каміння Апостоли, каміння Євангелісти, затока Милосердя), м. Маніла, Нова Зеландія, о. Суматра, Туреччина, Філіппінські острови, які виринають переважно зі спогадів матроса Богдана і характеризують сутність цього персонажа – мандрівника за покликанням.Отже, в романі «Майстер корабля» залишається романтична недомовленість, а самі топоніми стають символами, одержуючи романтичне забарвлення певної уявності та ірреальності.

 

Сюжет твору

ЗАВ’ЯЗКА :

У головного героя, що сидить біля кани, виникають спогади про свою юність: « Сиве волосся до чогось зобов’язує. Старечі ноги йдуть уже просто до могили. Багате досвідом життя лежить переді мною, як рельєфна мапа моєї Республіки. Скільки-то води втекло з того дня, коли я, молодий, зелений юнак, окунувся в життя! Зараз мені – за сімдесят, мене термосить іноді ломота, руки дрижать, і на очі набігає сльоза. Тоді я наказую розтопити кану, кладу на підставку ноги і стежу вогники над деревом. Це такий архаїзм тепер – топити дровами, але не нарікайте на мене – я згадую свою давню юність. Дивлюся, як перебігає прекрасний вогник, символ вічного переходу енергії й розкладу матерії, простягаю до нього руки, і він гріє мої долоні, на яких лінія життя доходить уже до краю. Старість до чогось зобов’язує».

РОЗВИТОК ПОДІЙ:

Незвичний, новий для української літератури сюжет. Режисер Сев знімає фільм про матроса Богдана. Для зйомок будується вітрильник. Але це не бутафорна споруда – на ньому плаватимуть учні мореходної школи. Тому майстри дуже стараються. Композиція досить вільна, роман ніби розбудовується на очах. Незвична форма оповіді – монолог-сповідь сімдесятилітнього То-Ма-Кі, який згадує свою далеку молодість, пов’язану з кіномистецтвом. Читач мандрує разом з героями з майбутнього в минуле. Таємничі, часом небезпечні пригоди змінюють одна одну. Дія відбувається то в Одесі, то в Італії, Румунії, навіть на острові Ява. Мариністичний колорит Міста, що з’явився в українській літературі вперше в такому обсязі, змінюється екзотикою чужих країн.

КУЛЬМІНАЦІЯ:

Бриг спущено на воду.

РОЗВ’ЯЗКА:

Герой знову повертається думками до кімнати, де перед собою знову бачить кану – приходить син Генрі, дзвонить син Майк. «Вся родина вкупі», людина «ніби знову починає жити» – фінальна пісня.

Висновок про основні й додаткові сюжетні лінії – в цілому про сюжет :

Ю. Яновський опоетизував вільне творче начало в українській людині, розбудженій до нового життя. (Це символізує будівництво вітрильника.)

 

Аналіз образів роману. Робота за групами:

1 група – просторові образи

2 група – система образів-персонажів

3 група – образи-символи

Образна система твору – це складна структура, яка виникає при об’єднанні подібних образів літературно-художнього твору, функціонально та змістовно зв’язаних між собою. Як правило, автор обирає центральний образ, на якому концентрує увагу читача, всі інші синхронічно розкриваються на фоні цього образу, доповнюючи його та реалізуючись поряд з ним. Так, уперше в українській літературі в «трактаті про кіномистецтво» Юрія Яновського з’являються образи українського кінематографа, Одеської кінофабрики, «Голлівуду на березі Чорного моря». Образ українського Голлівуду є центральним у романі «Майстер корабля», він виділяється своєю багаторівневістю, динамічністю та полісемією. Він реалізується через просторові образи, образи-символи та образи-персонажі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

До просторових образів у зображенні Голлівуду в романі «Майстер корабля» залучено образ Республіки (власне України), образ Моря (Чорного моря), образ великого розвиненого Міста (Одеси 20-30-х рр.), у якому живуть і творять персонажі, якими репрезентовано в романі одеське кіномистецтво кінця 20-х рр. ХХ ст. Погляд Яновського на свою Республіку (Україну) неординарний. Устами То-Ма-Кі Яновський говорить: «Ти, може, думаєш завше одягати наших людей у дранi свитки й вишиванi сорочки? Страждання, злиднi, соловейко й постiйнi мандри зi своєї землi – на землi iншi, в каторгу, в ярмо, в перевертнi? Ти думаєш, що ми не можемо пiдняти якiр свого корабля й поставити паруси?». Саме ці рядки роману, говорять про те, що образ корабля, який будують герої твору і є тим образом нової сильної держави, яка зможе підняти свій якір і вийти у відкрите море, в довгу та небезпечну подорож, яка обов’язково увінчається успіхом.

У творі постійно присутній ліричний образ моря. Із цим образом пов’язані всі дійові особи. Але в житті кожного з них море відіграє свою роль. Для матроса Богдана – це природна стихія існування. Для режисера Сева та сценариста То-Ма-Кі море – натхненник їхньої творчості й самовдосконалення. Море втілює далеку мрію, можливо, ірреальну, яку можна відчувати, у стихії якої можна жити, творити, рухатися вперед, долати перешкоди, труднощі, мрію, що часом може стати реальністю.

У романі Яновського місто уособлює той обітований рідний берег, чиїми тихими вуличками часом гуляє штормовий вітер, принесений з моря, – ця деталь присутня в тексті твору. Подібними деталями конкретизується авторське переживання зображуваного, власне, зображення стає вираженням, носієм певного філософського підтексту. Кожен з героїв розуміє той берег по-своєму, що, однак, не позбавляє образ Міста узагальнюючого змісту, утілення образу батьківщини – головної ідеї твору. У романі «Майстер корабля» автор подає паралельно два нетипових для української літератури образи – моря та Одеської кінофабрики як центру українського кінематографа.

Корабель та майстер корабля є образами-символами роману. Яновський не випадково акцентує увагу читача на тому, з якою старанністю та майстерністю будується цей корабель, з якою увагою добирається матеріал, з якого мають виготовлятися його частини (кіль, щогли, шпанти, мачти, палубні дошки та сволоки). Будівництво корабля очолює Професор, людина надзвичайно розумна та мудра. У будівництві корабля беруть участь кіномитці, які прагнуть своїм майбутнім фільмом пробудити вірність і любов до Батьківщини. Цей образ у своїй суті є утопічним і романтичним. Можливо, саме цим можна пояснити те, що корабель побудований для кінозйомок фільму не виходить у свою першу подорож, фільм не знімають. Яновський робить це навмисне, тим самим покладаючи надії на молоде покоління, яке здатне діяти, яке готове стати за штурвал збудованого корабля і вести його у відкрите море до нових непізнаних обріїв щасливого майбутнього. На образ-символ майстра корабля скорельовано образ «фiгури, що стоїть пiд бугшпритом. Образ майстра корабля можна тлумачити і як образ, який уособлює в собі національну культуру: саме її вираженню у романі приділено багато уваги, він є неоднозначним, і як раніше нами зазначалося викликав у літературузнавців радянської доби негативну оцінку.

 

Система образів – персонажів

Персонажі «Майстра корабля» мають певні індивідуальні особливості, вони є носіями авторської ідеології, хоча й мають реальних прототипів у реальному житті. Персонажі «Майстра корабля» не є типовими для класичної української літератури, вони є романтиками та дещо екзотичними, про що свідчать навіть їхні імена, їхні погляди на життя.

То-Ма-Кі (Товариш-Майстер-Кіно) – це образ оповідача, образ автора містифікованого у похилого майстра кіномистецтва, який пише мемуари (тобто власне роман «Майстер корабля»). У молоді роки він працював, щоб принести іншим добро, щастя й задоволення, щоб одержати самому насолоду від процесу праці, щоб розвиватися тощо. То-Ма-Кі розповідає: «Родини я не маю. Розлетілися всі по світі, розійшлися. Тепер старший син відбуває повітряні рейси Оде – Індія. Я іноді дістаю від нього привітання з дороги. І разом з його голосом чую плескіт океану під його безшумним самольотом. Дружина моя була з чужого гнізда. Коли я носив її на руках по моїй тісній халупі, я мріяв про синів-соколів, єдине, ради чого треба жити. Я їх маю – цих синів». Персонаж То-Ма-Кі оцінює себе і навколишні предмети, явища, процеси, інших людей – за критеріями та підсвідомо; має власні тлумачення категорій добро і зло, ідеал і антиідеал, прекрасне і огидне, красиве і потворне, високе і низьке. Життєве кредо головного героя роману – кредо самого Ю. Яновського, письменника кипучої творчої енергії.

Образ Сева є надзвичайно яскравим і різностороннім. У світогляді Сева, його життєвих і творчих поглядах, біографічних елементах, які вкраплюються в сюжет роману та власне в змалюванні стосунків його з головним героєм роману То-Ма-Кі (Яновським) вгадується реальна людина, друг Яновського, режисер Олександр Довженко. Важливим у зображенні стосунків Яновського та Довженка, є той момент, коли хтось навмисне ранить То-Ма-Кі та єдиною людиною, на кого падає підозра, стає Сев. Яновський устами То-Ма-Кі зізнається: «За Сева я даю голову. Коли тiльки можливе в свiтi iснування пари друзiв – то це я i Сев – цi люди». Вони мали однаково світлі романтичні погляди на життя, обох їх чарувала романтична неосяжність моря та степу, обоє були веселими, енергійними та закоханими в життя. І так само, як у романі, це робило їх більше, ніж просто друзями, в них була єдина спільна ідея, спільна «наречена – Культура нації». Поряд з розвитком культури нації, для них стоїть розвиток нового в українській культурі явища – кіномистецтва. Цей елемент також є єднальним у дружніх стосунках цих двох митців.

В основу роману «Майстер корабля» покладена ідея «сродної праці» Григорія Сковороди. Вона полягає в сутності призначення митця як творця нового мистецтва, культури та Держави. Саме тому будівництво корабля в романі очолює Професор, людина якій небайдужа доля корабля – держави. Професор приваблює нас своє мудрістю, наполегливістю, працьовитістю та, головне, майстерністю. Василь Кричевський став прототипом цього героя. На кінофабриці він займався постановкою декорацій для історичних фільмів, це була незамінна на кінофабриці людина, «майстер на всі руки» – «художник, архітект, знавець історії, кіноконсультант і професор.

Іще одним героєм роману є Директор. У цьому героєві вгадуються певні риси характеру директора Одеської кінофабрики 1927–1930 рр. П. Нечеси. Матроське минуле мало вплив на Нечесу, як на особистість. Складається, навіть, враження що це допомогло йому, сформувавши міцний характер, сміливу вдачу, прямолінійність й уміння контролювати ситуацію. Це той рідкісний випадок, коли людина, здавалося б, безкінечно далека від мистецтва, та й від культурних цінностей узагалі, набуває надзвичайної чутливості щодо творчого процесу, до розуміння тих завдань, що їх ставлять перед собою митці.

Одним із центральних образів роману є образ авантюрниці, пристрасної та ніжної балерини Тайах. Відомо, що Яновський був знайомий з відомою балериною балету «Йосиф прекрасний» Ітою Пензо, яка грала роль єгипетської цариці Тайах. Тайах – це образ, який має в своїй суті не тільки риси та характер окремої людини, це образ символізує жіноче начало, якому в романі відведено одне з центральних місць (образ майстра корабля, моря, України, образ породіллі, зображений на початку роману), це образ кохання, музи творчості та, власне, і майбутнього.

Образ Богдана є також одним із центральних у системі образів роману. Богдан – це втілення сильного начала, справжнього чоловіка, матроса, якого вабить море та пригоди, він є образом людини мандрівної, яка знаходиться у постійних пошуках. Богдан розповідає Севу та То-Ма-Кі історії свого життя, саме на основі них митці вирішують зняти фільм про повернення військовополонених на Батьківщину. Тема повернення додому в цьому романі розгортається як інтерпретація мотиву повернення «блудного сина». Використанням такого мотиву, Яновський, очевидно, намагається донести до своїх читачів ідею національної самосвідомості та боротьби за своє майбутнє (момент бунту на кораблі повстанцями). У романі Яновський торкається проблеми занепаду, регресу та самозречення нації: «Скiльки разiв цей бриг повертався до континенту, гордо пiднявши переможний шовк прапорiв! На старiсть йому доводиться везти збезпрапорених солдат, якi не смiють пiднести над собою стяг зрадженої батькiвщини». І зразу поряд з цими словами пригадуються слова Богдана: «Треба вам сказати, що я iнодi хворiю на ностальгiю, цебто – у мене з’являється нудьга за батькiвщиною». Загальний висновок про систему образів роману

Отже, персонажі роману є неординарними, цікавими, нетиповими та самобутніми образами в українській літературі, вони репрезентують українське мистецтво кінця 20 – початку 30-х рр. ХХ ст., як яскраве явище, як мистецтво, якому належить стати невід’ємною частиною української культури.

 

Висновок:

Персонажі «Майстра корабля» внесли в українську прозу 20-х pp. XX ст. дух творчого неспокою, сміливого пориву до утвердження в неспокійному, як вічне Море, новому світі. Письменникові вдалося поєднати в романі загальнолюдське й національне, сміливо спроектувати майбутнє. Автор не відмежовувався від тих актуальних проблем пореволюційного українського, суспільства, які порушувала тогочасна патріотична інтелігенція в гострих дискусіях (найвідомішою є дискусія 1925–1928 pp.), статтях, у художній творчості. Серед них особливо вирізнялася проблема культури української нації, як одна з найважливіших соціально-етичних проблем.

У романі Яновський поетично називає культуру нації своєю нареченою, для якої він був «сміливий і упертий», «хотів бути в першій лаві бійців за її розквіт», «полюбив море, поставив на гербі якір, залізний важкий якір, що його приймають усі моря світу». В останніх словах утілено романтичну ілюзію ще не розчарованої та не розчавленої тоталітарним режимом української інтелігенції 1920-х pp. Автор створює образ корабля (не бутафорного, а справжнього, за стародавніми кресленнями), який символічно втілює своєрідну програму духовного відродження українців, їхній власний шлях розвитку, з опорою на справжні цінності, вивірені часом. Ця підтекстова програма постійно доповнюється роздумами То-Ма-Кі, інших дійових осіб, причетних до спорудження вітрильника. Роман «Майстер корабля» став своєрідною сходинкою в усвідомленні українською людиною себе як частини певної нації, своєї духовної, морально-етичної наповненості в конкретному часі та в перспективі

VI. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

• Чи варто фанатично захоплюватися якоюсь ідеєю?

• У чому небезпека таких захоплень?

• Чи легко було Яновському об’єктивно відтворити події, враховуючи об’єктивні фактори? Чому?

VII. РЕФЛЕКСІЯ

Перевірка вивченого матеріалу:

ЛЕГЕНДА

- З якої ти країни? – запитала птаха іншу пташку.

- Я з країни людської мрії… Там тепло і любов, там більше сонця, аніж ночі, – відповідала та.

Казкова птаха не обмовилася. Може, країна казкова мрії існує насправді. Там, у країні мрій, міцніє душа, для великих справ загострюється розум і талант. Як стверджує легенда, місця під сонцем у тій землі не знайшлося для України. І тоді люди – одчайдухи, ім’я яким українське письменство, розібрали всі болі і скорботи України у свої серця, твори і по краплині виносили її з пітьми на світло.

– Чи актуальна проблема, яку ми сьогодні розглядали, для нашого часу?

 

Самоперевірка:

1. Знайдіть у романі «Майстер корабля» образи-символи. Прокоментуйте їх.

2. Прокоментуйте вислів Г. Костюка про Ю. Яновського: «Лицар культури нації».

3. Яку роль відіграють фольклорні елементи у творчості Ю. Яновського?

4. У чому полягає актуальність порушених проблем Ю. Яновським у творі «Майстер корабля» для наших сучасників? Які з моральних питань твору актуальні й сьогодні?

5. Що ви знаєте про значення кіно в творчості Ю. Яновського?

6. Які засоби кіностилістики використовував письменник у своїх творах?

7. Що можете розповісти про творчу співпрацю Яновського і Довженка?

8. Що спільне, а що відмінне у творах цих двох романтиків?

9. У чому проявляється романтичне світобачення митця?

10. У чому полягає трагедія Ю. Яновського як творчої особистості? Наведіть факти на підтвердження своїх міркувань. Скористайтеся щоденниковими записами митця, листуванням.

11. Ознайомтеся з поетичною спадщиною письменника. Чи Яновський-поет відбувся?

12. За стильово-родовими ознаками Яновський більше поет чи прозаїк?

13. За якими ознаками називаємо «Майстер корабля» романтичним твором?

14. Схарактеризуйте образ Прекрасної Дами в ньому – танцівниці Тайах. Чому, на вашу думку, вона вибрала саме матроса Богдана?

15. Простежте за роздумами письменника про майбутню долю українського народу, що їх він висловлює вустами своїх героїв у «Майстрі корабля».

VІІІ. Підсумок уроку

Визначити основні проблеми твору «Майстер корабля» Ю.Яновського.

Чи існують такі проблеми в сучасному житті, чи в окремо взятих людей? (при вирішенні проблеми використовується метод «Прес»; на дошці пам’ятка для учнів «Чотири важливі етапи висловлювання» (– я вважаю, що; – оскільки; – наприклад; – отже, таким чином).

ІХ. Домашнє завдання

1. Розкрити характери героїв твору «Майстер корабля». Що, на вашу думку, вплинуло на формування характерів героїв? (Відповідь підтверджувати цитатами з твору).

2. Виписати висловлювання відомих людей про роман «Майстер корабля».