Наукова робота "Самчиківський розпис - диво Хмельниччини"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ

ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

ХМЕЛЬНИЦЬКЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ

МАЛОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

ХМЕЛЬНИЦЬКА РАЙОННА ФІЛІЯ

 

НАУКОВЕ ВІДДІЛЕННЯ: ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА,

                                    ФОЛЬКЛОРИСТИКИ ТА  МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА

                                         СЕКЦІЯ: МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО

 

 

 

САМЧИКІВСЬКИЙ РОЗПИС – ДИВО ХМЕЛЬНИЧЧИНИ

 

 

Роботу виконала:

Буяр Анастасія Віталіївна,

учениця 9 класу

Шаровечківської загальноосвітньої

школи І-ІІІ ступенів

 

Науковий керівник:

Гут Альона Вікторівна,

вчитель трудового навчання та

образотворчого мистецтва

Шаровечківської загальноосвітньої

школи І-ІІІ ступенів

 

Хмельницький

Тема роботи: ,,Самчиківський розпис – диво Хмельниччини”

Буяр Анастасія Віталіївна, учениця 9 класу

Шаровечківської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Науковий керівник: Гут Альона Вікторівна

 

Тези

Актуальність дослідження. Протягом віків в Україні формувалися регіональні особливості декоративного розпису зі своєрідною образною стилістикою. Розписи широко використовували для орнаментації житла, тканих, керамічних і дерев’яних виробів. І, саме самчиківський розпис є невід’ємною часткою культурно-мистецького потенціалу Хмельницької області.

Об’єкт дослідження – самчиківський декоративний розпис.

Предметом дослідження є розкриття самобутності самчиківського розпису – єдиного, неповторного надбання Хмельниччини.

Мета дослідження – дослідити історичні витоки самчиківського розпису в Україні, визначити його характерні особливості, традиції побутування, роль та значення в житті українського народу.

Об’єкт, предмет і мета дослідження зумовили необхідність виконання таких наукових завдань:

1. Окреслити найважливіші етапи становлення самчиківського розпису;
2. Виявити сутнісні особливості притаманні самчиківському розпису;
3. Розглянути символічні, образно-стильові риси самчиківського розпису.

Наукова новизна дослідження – самчиківський розпис є унікальним та маловідомим надбанням України. Зроблено спробу комплексного вивчення історичних витоків Самчиківського розпису. Що є вагомим внеском у культурну спадщину нашого краю, України.

Висновки. Краса самчиківського розпису є унікальною, оскільки мистецтво декоративного розпису на землях Великої Волині було частково втрачено. У 60-х роках декілька чоловіків із села Самчики вирішили відродити волинський розпис у станковому малярстві. Справді святковий настрій надовго залишається в душі кожного, хто побуває в оточенні самчиківських мальовок, вони наче співають – так гарно, з такою любов’ю, з таким натхненням виписано на них квіти, хмелики та жар-птиці. Сьогодні відроджений самчиківський розпис, безумовно, є перлиною українського декоративного розпису.

 

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ НАРОДНОГО ДЕКОРАТИВНОГО РОЗПИСУ.

1. Розвиток декоративного розпису в Україні.
2. Історія розвитку самчиківського розпису.

РОЗДІЛ 2. ТЕХНОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ САМЧИКІВСЬКОГО РОЗПИСУ.

2.1 Символіка та орнаментальні мотиви самчиківського розпису.

2.2 Складання композиції твору.

2.3 Колірна гама самчиківського розпису

 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

Немає мистецтва кращого, чи гіршого.

Воно або є, або його немає зовсім.

Воно є тоді, коли має вічне життя та вічну цінність…

 

Протягом віків в Україні формувалися регіональні особливості декоративного розпису зі своєрідною образною стилістикою. Розписи широко використовували для орнаментації житла, тканих, керамічних і дерев’яних виробів. Для робіт народних майстрів декоративного розпису характерні щирість і оптимізм, яскравість і безпосередність.

Початок свого розвитку цей вид народного мистецтва бере з настінного малювання, поширеного з давніх часів у селах України, особливо на Дніпропетровщині, Буковині, Поділлі.

У наш час, із зміною побуту трудящих села, зазнало змін і мистецтво розпису. Велике орнаментальне багатство з народної архітектури, з сільського побуту перейшло в поліграфію, фарфоро-фаянсову і текстильну промисловість, широко застосовується в монументальному оформленні сучасних громадських споруд, а також стає самостійним видом народного мистецтва у формі малюнків на папері, картоні тощо.

Про еволюцію народного розпису розповідають на численних виставках твори майстрів Дніпропетровщини, Київщини, Черкащини, Чернігівщини, Херсонщини, Хмельниччини, які не тільки успадкували кращі мистецькі традиції, а й збагатили цей вид мистецтва новою тематикою, сучасними орнаментальними мотивами, яскравою поліхромною палітрою фарб.

Поділля славиться  великими талантами, умільцями, які своїм розумом, душею і серцем вбирають в себе неповторну красу і велич природи, передають її у своїх творіннях, прославляючи на весь світ високе мистецтво.

Хмельниччина – це унікальне природно-економічне та соціокультурне середовище, це край самобутньої культури, витоки якої сягають далеко в глибину віків. Культура нашого краю, яка має міцні та славні культурно-мистецькі традиції, – це могутнє животворне джерело української національної культури.

Славетна земля Хмельниччини багата не тільки прекрасними краєвидами, але й талановитими людьми. В усі часи її краса надихала на творення художніх виробів. Саме творчість майстрів декоративно-прикладного мистецтва робить наш край самобутнім та неповторним, адже їхні художні вироби – це скарб нашого народу, який передає його світле і чисте світосприйняття, багатство духовно-естетичного світу. Споконвіку захоплюючі витвори майстрів декоративного розпису були переконливими виразниками національної ідеї, оберегами історичної пам’яті і залишаються такими у наш час. До таких талантів належить гурт cамчиківських майстрів: член Національної спілки майстрів народного  мистецтва України Борис Шнайдер, член Національної спілки майстрів народного мистецтва Віктор Раковський, Михайло Юзвук та Заслужений майстер народної творчості України, член Національної спілки майстрів народного  мистецтва України Олександр Пажимський, які на традиціях місцевих майстрів минулого відроджують народний декоративний розпис-мальовку.

Актуальність нашого дослідження полягає у спробі прослідкувати історію розвитку самчиківського розпису в Україні, визначити його характерні особливості, традиції побутування, роль та значення в житті українського народу. На нашу думку, вивчення обраної теми дозволить прослідкувати маловідомий українцям самчиківський розпис, який є невід’ємною часткою культурно-мистецького потенціалу Хмельницької області.

Об’єкт дослідження – самчиківський декоративний розпис.

Предметом дослідження є розкриття самобутності самчиківського розпису – єдиного, неповторного надбання Хмельниччини.

Мета дослідження – дослідити історичні витоки самчиківського розпису в Україні, визначити його характерні особливості, традиції побутування, роль та значення в житті українського народу.

Об’єкт, предмет і мета дослідження зумовили необхідність виконання таких наукових завдань:

4. Окреслити найважливіші етапи становлення самчиківського розпису;
5. Виявити сутнісні особливості творчості гурту самчиківських майстрів;
6. Розглянути основну тематику та образно-стильові риси самчиківського розпису.

Методи дослідження:

• історіографічний, (вивчення, аналіз і систематизація наукової літератури);
• вибірковий, порівняльний (вибір предметів для дослідження, розроблення класифікацій);
• фактологічний (аналіз та класифікація експедиційних матеріалів та матеріалів, здобутих під час вивчення музейних та приватних збірок);
• емпірично-аналітичний (мистецтвознавчий аналіз доробку майстрів), що дозволяє всебічно розглянути художню творчість самчиківських майстрів декоративного розпису;
• систематизаційний (систематизація отриманих результатів, формулювання висновків).

Наукова новизна дослідження – самчиківський розпис є унікальним та маловідомим надбанням України. У дослідженні зроблено спробу комплексного вивчення історичних витоків Самчиківського розпису. Що є вагомим внеском у культурну спадщину нашого краю, України.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані вчителями загальноосвітніх навчальних закладів, працівниками позашкільних художніх установ, закладів культури, учнів.

 

 

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ НАРОДНОГО ДЕКОРАТИВНОГО РОЗПИСУ

 

1. Розвиток декоративного розпису в Україні

 

Яскравою сторінкою увійшов декоративний розпис в історію культури українського народу. Народний розпис проявився у декоруванні керамічних виробів, в оздобленні яєць, у настінних розписах білених хат, у мальовках на папері, у розписах на склі, в орнаментуванні дерев’яних побутових виробів. Для кожного виду розпису українським народом була вироблена характерна орнаментика: розпис ангобами відрізнявся від розписів на дереві, восковий розпис писанок мав відмінності від розпису білених хат.

До прадавнього належить розпис стін та побутових предметів, а також, писанка. Розписи на склі, олійні й темперні розписи на картоні, папері чи полотні – прояв спонтанної творчості, тобто такої, яка поширена в середовищі самих споживачів мистецтва і є природною потребою народного майстра [ 9 ].

Витоки українського художнього розпису – у Трипіллі. Розвинене розписне мистецтво є характерною рисою трипільської культури. В період неоліту було розвинене деревообробництво; використовувалися переносні меблі [ 21, 19 ]. Трипільські гончарі добре знали властивості глини і ручним способом могли ліпити посуд, який вражає досконалістю форми та орнаментації. Посудини прикрашалися заглибленим декором у вигляді стрічок із борозен або розписувалися мінеральними фарбами в чорний, червоний та білий кольори. Найуживаніші елементи – спіралеподібні фігури, дуги, напівовали, кола, трикутники, вертикальні та навскісні риски, що компонувались у різноманітні стилістичні композиції. Іноді на посудині трапляються зображення сонця, місяця, людини, тварин і рослин [ 14, 50 ].

Стіни трипільських будівель зовні та всередині прикрашали розписами магічного змісту. Різнокольорові дуги, трикутники лінії, ніби охороняли житло, в тому числі вікна та двері. Сліди такого розпису збереглися на численних глиняних моделях трипільських жител. Саме ці моделі і дозволяють іноді досить докладно інтерпретувати ті чи інші речі, виявлені під час розкопок окремих жител. Трипільцям були відомі меблі, зроблені з дерева, про що свідчать глиняні моделі стільців [ 4, 60 ].

Початок свого розвитку цей вид народного мистецтва бере з настінного малювання, поширеного з давніх часів у селах України, особливо на Дніпропетровщині, Поділлі, Буковині. Споконвіку це мистецтво облагороджувало і меблі в селянській хаті – мальований мисник, скриню і посуд, і віконницю, і кінські дуги, сани чи воза, прялку, дитячу колиску й іграшку, а то навіть ложку, решето, віялку...

Поволі, з плином часу, мальовані картини перейшли з побілених стін, деревини та каменю на чисте поле  білого аркуша, в 1930-х роках почали і в 1940-1950-х роках остаточно перетворилися у станковий декоративний розпис, що має самостійне художнє значення. Відтак почалася ціла епоха декоративного живопису.

Поштовхом начебто звичайному, а насправді вишуканому мистецтву простолюддя дали народні малярі. Насамперед цьому сприяли відомі народні майстрині  з с. Веселинівки Баришівського району на Київщині Ганна Собачко-Шостак і Параска Власенко, твори  яких  із часом  усе більше набували завершеності в малюнку, гармонійності кольорів, декоративності.

У 1919 році на Першій виставці селянського мистецтва разом із Г. Собачко – Шостак виступили народні митці П. Власенко, В. Довгошия, Є.Повстяний та ін. Роботи цих майстрів мали величезний успіх не лише на батьківщині, а й за кордоном – у Берліні, Празі, Лондоні, Парижі (1922-1927р.р). Творчі контакти народних майстрів України з художниками-професіоналами сприяли розквіту станкового декоративного розпису.

У 1936 р. на Республіканській виставці українського народного мистецтва поряд із П. Власенко та  Г. Собачко-Шостак  цікаві за сюжетами твори демонстрували майстрині Київщини Марія Приймаченко та Катерина Білокур, народні майстри із с.Петрівки Дніпропетровської області, що стало одним з найвідоміших центрів, що здавна уславився своєрідним мистецтвом розпису на Україні, Тетяна Пата, Марфа Тимченко,  Василь Вовк, сестри Віра і Галина Павленко, Поліна Глущенко, Надія Білокінь та ін.

В Україні виникли цілі школи декоративного розпису – Поділля і Подніпров’я, Прикарпаття і Слобожанщина зі своїм характером виконання орнаментальних мотивів, здебільшого рослинних: квітів, дерев, стебел, плодів тощо. Чимало майстрів малюють у своїх композиціях звірів, птахів, людей, пейзажі та складні композиції, у яких різні орнаментальні мотиви поєднуються із зображенням тварин та людей. Звірі, птахи, рослини, квіти є своєрідними: як реальними, так і народженими творчою уявою та фантазією народних художників.

Отже, поєднуючи в собі загальнонаціональні риси, кожен мистецький твір водночас відтворює особливості тієї частини України, де він зроблений. Кожна місцевість і навіть окремі села мають своє художнє обличчя, свої особисті традиції, техніку виконання, улюблену гаму кольорів та ліній, узагальнені образи природи. За кольором, усталеним характером орнаментальних мотивів, образи яких навіяно щедрою українською природою і, мабуть, ще щедрішою фантазією народних майстрів, способом розподілу його на виробах завжди можна визначити місце виготовлення. Розписом займалися тільки жінки. І у тому була своя символіка, оскільки саме жінка дає життя. А живопис – символ єдності космосу та життя людини у всіх його виявах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Історія розвитку самчиківського розпису

 

Одним із найцікавіших видів народного мистецтва України є народний декоративний розпис – мальовка, яким оздоблювали стіни хат та господарських будівель, дерев’яну хатню обстановку, посуд, круглі дерев’яні скульптури (фігурки). Ними прикрашали іконостаси, вулики у вигляді різьблених фігур Зосима і Саватія – патронів бджільництва, віконниці, двері тощо.

Особливо цікаві розписи скринь, які в селян були своєрідними реліквіями, що передавалися з покоління в покоління. У хаті скриня стояла на видному місці й мала свідчити про достаток родини. В нашому краї скрині були 2-х типів: з прямою кришкою (,,прямим віком”) скрині-столи і з випуклою (,,з опуклим віком”). За ко­льором, якщо фарбовані, – сіро-зелені, сині, блакитні. Розпис прикрашав лише передню чільну сторону орнаментальним мотивом, близьким до орнаментів помеш­кання.

У XIX ст. досить поширено було розписувати олійними фарбами в різні кольори деталі возів, саней, особливо – задки, які оздоблю­вали різними завтовшки прямими й кривими кольоровими смугами, бігунцями, іншим. Інколи вони бу­ли подібні до хатніх розписів.

Розписували (розмальовували) хати як зовні, так і всередині. Той звичай сягає сивої давнини, часів Трипілля. Зовнішні стіни розмальовували в смуги певного кольору, здебільшого у білий, червоний, жовтий. До сьогодні в селах призьбу хати підводять червоною вохрою, смугу попід дахом – жовтою, коричневою. Фарбами були місцеві поклади глин (жовтої, білої), вохр (золотистої, червоної). Таке фарбування пов’язувало житлові і надвірні господарські споруди в єдиний архітектурний ансамбль, виділяло кольором конструктивні особливості та їх функціональне призначення.

Зовні хати облямовували орнаментом довкола дверей і вікон на чільній стіні, інколи й причілковій, такі розписи можна бачити сьогодні в Северинах, Самчиках. Розписи всередині хат, зазвичай, різноманітніші й багатші. Акцент був на комині печі. На особливе значення печі при розписуванні вказують всі автори досліджень про народне житло. Піч є самостійною архітектурною спорудою в інтер’єрі. На неї припадає найбільше мальованих зображень. Окрім того, вона – символ збереження вогню (сим­волічне вмістилище вогню). Піч завжди повинна була бути охай­ною. її декілька разів на рік, переважно до свят та урочистих сімейних подій, білили й розмальовували(орнаментували), а робочі місця майже щодня підмазували глиною. Темнішою (жовтою, червоною, рудою) підводили черінь, припічок, де ставили закопчені сажею горщики. Друге місце належить запільній стіні, де композиція розпису наближається до килима. Розписують також сволок, смугу над вікнами, міжвіконня. Цікаво прикрашали долівку, яку обводили з усіх боків каймою з мотивів хмелика, бігунця або геометризованих елементів, що надавало вигляду килима.

Композиція розписів обумовлена місцем, яке вони заповнюють. Одні побудовані на зображенні вазона, дерева, квітки, гілки, інші – бігунця, для горизонтального фриза, сволока, підлоги і вертикального – для дверей, вікон. Всі розписи в хаті складали єдине ціле. Це передусім залежало від індивідуальної творчості майстра. Оскільки південно-східна Волинь межує з Поділлям, вплив орнаментальних мотивів настінного розпису цього найбагатшого розписом регіону був великий. У характері декоративних розписів яскраво простежується єдність із вишивкою, ткацтвом, килимарством. На ,,несамостійне” походження настінних розписів вказують дослідники, ,,фор­ми розпису” були запозичені з ткацтва, килимарства, вишивки.

Знавець народного мистецтва Б. Бутник-Сіверський наголошує на закономірності: ,,Можна замітити, що в таких селах, де народне мистецтво має яскраво виражені місцеві риси, настінні розписи також набувають відповідного характеру”. Хати розписували, як правило, двічі на рік – після нового мащення перед весняними й осінніми святами. Робили це переважно дівчата на виданні або молоді жінки.

Розписана хата називалася ,,празникова хата”, майстрині малювали ,,з голови”, переймаючи одна від одної якісь приклади, сюжети, змінюючи зміст. Пензлі, щіточки робили ,,з пса”, ,,з кішки”, ,,з курки”, ,,з проса”. Для штампів брали картоплину, буряк, на тампони йшло ганчір’я, вата. За фарби правили різнобарвні глини (біла, червона, золотиста, жовта, руда, сіра – глей), рослинні барвники (кора, стебла, соки трав, квітів). А щоб барвники набули яскравості та не лущилися від дощу, додавали жовток курячого яйця. Це - техніка живопису темперою, яку застосовували в іконописі. Розводили фарби моло­ком, тоді вони добре входили в грунт стіни і ставали тривкішими.

У художньому оздобленні житла мудро поєднували практичну доцільність та естетичну виразність. Варто зауважити, що звичай вкривати стіни хати кольоровим розписом був поширений по всій Україні, але кожна місцевість, етнографічний регіон мали свої риси.

На початку XX ст. у зо-х роках на ярмарках з’являються ,,мальовки”. З розвитком настінних розписів і по­явою талановитих малювальниць, які розписували хати на замовлення, і через попит на узори настінні, з’явились розписи на окремих аркушах паперу – мальовки. Відокремившись від стіни, вони поступово перетворилась на станковий декоративний розпис, що мав самостійне художнє значення. У народних мистців зростає інтерес до складніших тематичних композицій при суто декоративному їх вирішенні.

Село Самчики Староконстянтинівського району Хмельницької області більшості відоме своїм історико-культурним заповідником, де зберігся унікальний архітектурний-парковий ансамбль. Але є там і гурт народних майстрів, які відроджують кальовку – декоративний розпис, що базується на традиціях народного мистецтва південно-східної Волині [ 8 ].

У 60-х роках XX ст. в селі Самчики виникає гурт народних майстрів які утворюють творче обєднання ,,Факел”, його упродовж багатьох років очолював пристрасний фанат народної творчості Геннадій Раковський. Нещодавно, творче об’єднання наречене ,,Просвітом” очолив Юзвук. Олександр Пажимський був чи не першим поборником заснування. Майже двадцять років тому він організував свою прешу виставку. І вже на ній промовисто заявили про себе картини, виконані у стилі самчиківського розпису. Ще раніше місцевий художник, професіонал, член Національної спілки художників України Борис Шнайдер застосовує місцеві орнаментальні мотиви на килимах.

Збагатили народний розпис Старокостянтинівщини Олександр Пажимський, член Національних спілок художників та майстрів народного мистецтва України, заслужений майстер народної творчості України,  Віктор Раковський член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, Михайло Юзвук член Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Самчиківський гурт мистців розвинув традиції місцевого декоративного розпису, збагатив його орнаментально, сюжетно, колористично. Сьогодні ми можемо ствердно говорити про самчиківський народний розпис, що базується на традиціях народного мистецтва південно-східної Волині. Тріумфом була виставка самчиківського розпису в Українському домі в Києві навесні 2002 року, в рамках акції ,,Мистецтво одного села”. Продовжують традиції зовсім юні мистці із дитячої художньої школи тра­диційного народного мистецтва Трохимчук Ілля, Фалатюк Олександр, Соколюк Андрій, Старостюк Вадим та інші [ 12 ].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ТЕХНОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ САМЧИКІВСЬКОГО РОЗПИСУ

 

2.1 Символіка та орнаментальні мотиви самчиківського розпису

 

Зароджувався розпис і зосереджувався на печі, на комині, потім малюнок переходив на стіну, продовжувався над вікнами, по кутках. На печі зображували схематичних птахів (павичів, грифонів, фазанів), дерево життя з птахами, спіралі, диски, що обертаються, хрести в колі, зигзаги, розетки, рослинні орнаменти, напівовали, різного роду сузір’я – символіку ще від первісних часів. На стінах в основному малювали ,,дерево життя” з птахами і глечиком, з якого росте кущ, що має назву ,,вазон”, часто малювались шлюбні символи – виноград і райські птахи.

Смислові ознаки народного розпису є частиною фольклорно-образного розуміння дійсності, природи, космологічних уявлень народу. Тобто розпис виконував роль своєрідного оживлення, пов’язувався з життєтворчими силами природи, тому основні елементи символіки відтворювали народні знання і уявлення.

Оскільки розпис виник як похідний від інших видів народного мистецтва, запозичення із них помітні. Так, ламана зигзагоподібна лінія, обрамлена двома прямими і перекреслена між своїми зламами штрихами, походить, очевидно, із ткацтва; орнаментальний візерунок ,,косиці” знаходимо на давніх виробах із глини; стилізований листок лотоса – ,,курячі лапки” – зустрічається у старовинних рукописах; спіралеподібний ,,вертун” поширений у писанкарстві [ 5 ]

Основними мотивами самчиківського розпису були: вазон, букет, бігунець, кривулька. Провідна роль у розписі, як і вишивці краю, належить рослинним мотивам, що відбились у їхніх назвах: рожа, ,,павонія”, барвінок, мак, горицвіт, синьоцвіт, кукіль, сосонка, соняхи, дубове листя, ,,вакація”, ягоди, сливочки, огіроч­ки, вишні, перчики, косиці, колосочки, виноград, звізди, калина, дзвоники (Див. Долаток А, А1). Як і у вишивці, знаходимо елементи тваринного світу. Це голуби, коні, гуси, птахи. В мотивах розписів можна побачити зображення постаті людини, особливо козака. Часто-густо в композиціях майстрині застосовували стилізовані елементи (які притаманні писанці) –баранячі ріжки, курячі лапки, мотиви косиці (трави), хреста, кучері, зірки (звізди), крапки, кривульки, смужки.

Мотив вилоги (квітка подібна до тюльпана) посідає чільне місце в розписі. Мотив косиці (трави) можна бачити дуже часто як на дереві (скриня В. Поліщука із Самчиків), так і на мисках порцелянових заводів Волині – Кам’яний Брід, Баранівка, Полонне.

У розписах переважає рослинний з геометричними елементами, крупний орна­мент. Білий колір виступає переважно як тло, але якщо рисунок роблять на тонованому тлі (сірий, чорний, підсинений, інші), то білий колір (біла глина) кладуть як оживку по квітах, в осердях, в листках. Білий – ознака чистоти, молодості, краси – ,,біле личко”, ,,білі ноги”, ,,білий світ”. Чорний – в народній уяві – зло, нещастя, горе. Водночас виступає як нейтральний колір, що підсилює глибину контрасту . малюнка. Клали чорний колір і як тло. Зелений – сади, луки, ліси, лани – символ життя, радості. Відсутність зелені сприймали як нещастя. І безумовно, зелений колір застосовували лише в розписах інтер’єру хати. Основні кольори фарб: синя, червона, жовта, зелена та додаткові –коричнева, фіолетова, рожева, чорна.

Самчиківському розпису притаманний – символізм. Адже якщо потрібно вирішити яку обрати тему, майстер підбирає якісь предмети, форми, щоб все було підпорядковане темі [ 12 ].

Найулюбленішим, найбільш розвинутим орнаментальним мотивом розписів є ,,вазон” та ,,дерево життя”, часто зображали птахів в його кроні чи біля основи стовбура (Див. Додаток Б ). Основою вазона зображають горщик, квадрат, коло, вазу з ручками і без них, мисочку, чашечку, зірку, розетку з листя. Розробляючи мотив вазона, дерева, народні митці уникають холодної симетрії, зберігаючи принцип відносної рівноваги малюнка.

На Україні образ ,,дерева життя” має чітко виражене фольклорне походження. Дерево з птахами виступає символом світобудови. Триярусність світу передавалась також ідеограмами, якими найчастіше розписувались скрині, спинки саней тощо. У таких ідеограмах великий солярний знак означає світило, яке дає всьому життя, малі солярні знаки, вазони, птахи – життя земне, а риби чи змії – світ потойбічний.

2.2 Складання композиції твору

 

Композиційна, кольорова, графічна гармонія в народному мистецтві досягається поступовим відбором на інтуїтивному рівні, й тому естетична система, що склалася тут – досить об’єктивна. Народне мистецтво в багатьох випадках в ,,чистому вигляді” відображає й ілюструє ідеї й відкриття професійних мистецтвознавців якраз через свою естетичну об’єктивність. Народний майстер не задумується, чому його твір красивий, він просто знає, відчуває цю красу пам’яттю предків, досвідом цілих поколінь, чого йому абсолютно достатньо.

 Зі створенням економічних та культурних комунікацій руйнується відносна ізольованість українського народного мистецтва. В період XVIII–XIX ст. спостерігається потужне вторгнення європейської естетики в нашу національну культуру. Змінюється внутрішній зміст розпису – він уже не такий ,,космічний”, він відображує реальний оточуючий світ.

Народна потреба в спрощенні зображуваних форм вже в кінці XIX – поч. XX ст. спонукає народних митців до пошуку нових методів графічної стилізації об’єктів зображення, створювати нові умовні знакові форми, вкладаючи в них традиційний зміст.

Класичний орнамент геометричної або природної форми традиційно будується на композиційних прийомах ритму та симетрії, акценту та нюансу. У народному малюванні, в тому числі і в самчиківському розписі, закладено світ образних підтекстів настільки художньо-влучних, що вони зрозумілі і переконливі, не дивлячись на те, що поетична вигадка і казкова фантастика вживаються поруч з реальною дійсністю.

Умовність народного мистецтва – реалістична умовність, і якою б вона не була сміливою, несподіваною, іноді парадоксальною – вона завжди слугує створенню цілісного, завершеного художнього образу. Причому, зберігаючи означений рівень стилізації зображення, народні майстри використовують набір лаконічних графічних та малярських засобів для передавання умовного об’єму та простору не виходячи за межі площинного вирішення. При аналізуванні цих засобів очевидним стає ,,модульність” композиції. Традиційним відроджується емпіричний зміст композиції – її образна символіка: сонце – джерело життя, природа – як середовище існування, квіти та плоди – як вияв природи, втілення сонця на землі, уособлення земної краси.

Визначальна композиційна засада розписів, як слушно наголошує доктор мистецтвознавства М. Селівачов, – організація простору, а не його заповнення. Тло в класичного народного майстра – це „білий світ, а стебла, квіти, пуп’янки і листя „проізрастають”, а не просто нанизуються на умовну лінію схеми” [ 16, 142]. Саме звідси дивовижна тектонічна пружність „вазонів”, „бігунців”, „букетів”, що випромінює життєву силу й без усякого натуралізму виражає через красу сутність одвічних процесів відтворення [ 16, 142].

Для самчиківського орнаменту властивий мотив ,,замкненна лінія” (безкінечник) – ламана, ,,пухнаста”, пряма, хвиляста, пунктирна на основі цих ліній створюється малюнок це і є база для майбутньої композиції твору. При створенні орнаменту самчиківського розпису використовуються трипільські елементи, що є притаманним для писанкарства. Також використовуються елементи з черніхівської культури ІІІ - ІV ст. н.е., елементи для розпису, у кожного майстра свій стиль, колір, свої характерні особливості розпису. На відмінну від Петриківки це площинний (плоскісний) орнаментальний розпис – полягає у накладанні кольорових плям, темну пляму доповнює світла пляма. Немає накладання елементів один на одного, елементи розташовуються поряд один біля одного, або виходять один з одного, з квітки виходять ягоди, а ягоди продовжуються листям. В основному основним елементом – є квітка стилізована, зображена в фас, анфас, профіль [ 12 ].

У композиції часто використовується Загальноприйнята композиція ,,дерево”, ,,вазон” – в основі горщик, або два горщика, жолудь, писанка. При складанні композиції внизу дві великі квітки, одна менша вверху, два птахи, дві писанки. Найцікавіший момент у даному творчому процесі – компонування деталей. Великі форми, і наступне прописування їх безліччю ліній, крапок, кривизн були суворо підпорядковані суто декоративним принципам, всі елементи гармонізувалися – найчастіше за принципом симетрії (Див. Додаток Б).

2.3 Колірна гама самчиківського розпису

 

 Народна творчість в достатньо простих формах виявляє ідею гармонії оточуючого світу, використовуючи для цього відношення тону та кольору в своїх творах. Цікаво зауважити, що використання засобів вираження у декоративному мистецтві має регіональні відмінності, що доводить певну залежність народного розуміння ,,прекрасного” від оточуючого середовища, тобто прямий зв’язок з природою. Звичайно, важко говорити про цілеспрямоване використання колориту в самчиківському розписі лише як технічного засобу.

 Колір як провідний засіб виразності декоративного розпису, основний композиційний елемент, що організує форму, активізує її, надає логічної завершеності.

 Колір у творах декоративно-прикладного мистецтва має неоднакову міру застосування. Якщо в прикладних творах його роль другорядна, зводиться  переважно до відповідного забарвлення матеріалу, то в декоративних творах різноманітні колірні поєднання відіграють важливу роль у композиції.

Значення кольору тісно пов’язане із культурною традицією, що сформувалася та існує протягом багатьох століть у різних народів. Сучасна кольорова символіка ґрунтується на асоціативності кодових принципів і містить відповідні символи з геральдики, теології, психолого-емоційні поняття, поетичні метафори тощо.

Важливу роль у творах народного мистецтва відіграє колір, емоційна виразність якого залежить від природи краю, від звичаїв, вірувань. Недарма кажуть про легкі і важкі кольори, печальні і радісні, урочисто-святкові і стримані і т.д. З кольором пов’язане і сприйняття простору, розміру. Майстер або має природне відчуття кольорів, або навчається законам колористики, адже йому необхідно знати, що безкінечна різноманітність кольорів, їх тонів і відтінків базується на комбінаціях лише трьох основних кольорів – червоного, жовтого і синього, що кольори мають властивість сприйматися як теплі (жовтий, червоний, оранжевий) або холодні (синьо-зелений, синьо-фіалковий).

 Кожний колір впливає на наше сприйняття предметів і навколишнього простору. Знаючи, що означає кожен колір зокрема і в поєданні з іншими можна ,,прочитати” частково зашифровану мудрість мистецтва.

Наприклад:

Жовтий – звеселяючий, сяючий колір. Виражає сонце, світло, радість, багатство.

Оранжевий – випромінюючий, теплий, схвильований колір. Виражає спеку, енергію, радість, теплоту.

Зелений – скромний, спокійний, м'який. Виражає природу, спокій, молодість, надію, розквіт, юність.

Чорний – темний, важкий. Виражає темряву.

Червоний - палаючий, збуджений колір. Виражає динамізм.

Білий – легкий, свіжий, прохолодний, сліпучий. Виражає  чистоту, невинність, світло.

Синій – серйозний, свіжий, віддаляючий. Виражає нескінченність, сум, холодність, вірність.

Колір у народному мистецтві в основі має психологічне значення, має сюжетну спрямованість й тільки в останню чергу використовується як засіб вирішення формальних задач, як правило, на інтуїтивному рівні.

Кажучи про колір, можна помітити, що колорит у зразках самчиківського розпису контрастний і за ,,тепло-холодністю”, і за насиченістю тону. В колориті з’являються, крім кольорів основної тріади – ,,додаткові”, отримані в результаті змішування, та фіолетовий, коричневий, чорний (Див. Додаток В).

Існує 4 групи гармонійних поєднань кольорів:

1. Однотональні – досягається додаванням в один хроматичний колір чорного або білого кольорів;

2. Споріднені – це групи кольорів жовто-червоних, червоно-синіх, синьо-зелених, зелено-жовтих кольорів;

3. Споріднено-контрастні – це групи зелено-червоних, жовто-синіх, червоно-зелених, синьо-жовтих кольорів;

4. Контрастні – це групи кольорів, розташовані у протилежних четвертях. У нашій роботі ми використовуємо споріднено-контрастні кольори.

Орнамент – слово латинське, й означає “прикрашати”. Як правило, орнаментальні зразки – не є самостійними творами мистецтва. Їх функція – прикрашати предмети побуту, які в свою чергу призначені для створення комфортного середовища існування людини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

 Краса самчиківського розпису є унікальною, оскільки мистецтво декоративного розпису на землях Великої Волині було частково втрачено. У дорадянський період такими візерунками прикрашалися стіни будинків, печі, скрині. Найбільш розповсюдженим волинський декоративний орнамент був в іконописі Поділля та південної Волині. У ХІХ – ХХ століттях все тло ікон, особливо тих, які виконувалися у сільських майстернях, було заповнено квітами. З приходом радянської влади у селах перестали писати ікони, проте розпис лишився на стінах та скринях. У 60-х роках декілька чоловіків із села Самчики вирішили відродити волинський розпис у станковому малярстві. Якщо говорити про самчиківські роботи, то варто зазначити, що, хоча орнаменти схожі між собою, адже у всіх переважають флористичні мотиви, проте у кожного свій стиль та своя кольорова гама.

 Красу і неперевершеність самчиківського розпису продовжують розкривати у своїх витворах учні самчиківчької художньої школи. Під керівництвом талановитих майстрів, юні художники передають найкращі традиції, створюють нове, додають своє, чим збагачують красу самчиківського розпису.

Справді святковий настрій надовго залишається в душі кожного, хто побуває в оточенні самчиківських мальовок, вони наче співають – так гарно, з такою любов’ю, з таким натхненням виписано на них квіти, хмелики та жар-птиці. Сьогодні відроджений самчиківський розпис, безумовно, є перлиною українського декоративного розпису. І з впевненістю можна сказати : ,,Життя без праці – злодійство, життя без мистецтва – варварство”.

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

 

1. Антонович Є . А . Декоративно-прикладне мистецтво / Антонович Є . А ., Захарчук-Чугай Р. В .,Станкевич М. Є. - Львів: Світ, 1993. - 272 с.
2. Бутник-Сіверський Б.С., Нагай В.Г., Самойлович В.П. Українське народне мистецтво. Живопис. – К.: Мистецтво, 1967. – 238 с.
3. Васіна З.О. Вбрання племен трипільської культури // Від Трипільської культури до сучасності (Відпочивайте в селах Київщини): Путівник-довідник / Упорядник Трачук О.В. – К.: СПД Кравчук В.К., 2003. – С. 56 – 60.
4. Василенко В.И. Кустарные промыслы сельских сословий Полтавской губернии. Вып. I. – Полтава, 1885., С. 60 – 61
5. Гурська А. Мова та граматика українського орнаменту / А. Гурська: Навчальний посібник. - К.: Альтернатива, 2003.- 144 с.
6. Дмитриева Н.А. Краткая история искусств. Вып. 1: От древнейших времен по XVI век. Очерки. – 6-е изд., стереотип. – М.: Искусство, 1998. – 319 с.
7. Энциклопедический словарь юного художника. Сост. Н.И. Платонова, В.Д. Синюков. – М.: Педагогика, 1983. – 416 с., ил., С. 117, 118; Любимов Л. Искусство древнего мира: Кн. для чтения. – 2-е изд. – М.: Просвещение, 1980. – 320 с. с ил.
8. Жужа К. Мистецтво одного села // Всім. – 2009 – № 39. – С.11.
9. Лащук Ю.П. Народне мистецтво Українського Полісся. – Львів: Каменяр, 1992. – 134 с., іл., С.123
10. Міщенко Г. Народна картина - сучасність і майбутнє / Г. Міщенко // Народне мистецтво. - 2008 - № 3-4. - С. 68-70.
11. Найден О.С. Орнамент українського народного розпису. (АН УРСР. Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Т.Рильського). – К.: Наук. думка, 1989. – С. 189.
12. Пажимський О. Декоративний розпис Старокостянтинівщини // Народне мистецтво. – 2005. – № 1 – 2. – С.14.
13. Протас М. Космологізм народної творчості // Артанія. – 1999. – № 5. С. 13 – 14.
14. Рижов С.М. Трипільська культура Середнього Подніпров’я // Від Трипільської культури до сучасності (Відпочивайте в селах Київщини): Путівник-довідник / Упорядник Ткачук О.В. – К.: СПД Кравчук В.К., 2003. – С. 48 – 55., С. 50
15. Світ Божий, як Великдень: Каталог / Авт.-упорядник Маричевський М.М. – К.: Образотворче мистецтво, 2002. – 24 с.: іл.
16. Селівачов М.Р. Лексикон української орнаментики (іконографія, номінація, стилістика, типологія). – К.: Редакція вісника „Ант”; Ніжин: ТОВ „Видавництво „Аспект – Поліграф”, 2005. – XVI. – 400 с., іл., С.142
17. Смолій Ю. Петриківське малювання // Народне мистецтво. – 1997. – № 2. – С. 9 – 12.
18. Слободянюк Т. Самчики – перлина Волинська // подільські вісті. – 2003. - № 54. – С.3.
19. Тищенко О.Р. Історія декоративно-прикладного мистецтва України (ХІІІ – ХVІІІ ст.): Навч. посібник. – К.: Либідь, 1992. – 192 с.: іл.
20. Українське народне малярство ХІІІ – ХХ століть: Світ очима нар. митців: Альбом / Авт. упоряд.: В.І. Свєніцька, В.П. Откович. – К.: Мистецтво, 1991. – 304 с., іл.
21. Хвойка В. Розкопки 1901 р. в царині Трипільської культури // Артанія. – 2004. – № 6. – С. 15 – 19.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТКИ

Додаток А

 

Елементи самчиківського розпису

 

 

 

 

Додаток А 1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток Б

 

Мотиви самчиківського розпису ,,Вазон” та ,,Дерево життя”

 

 

 

              Раковський В.Г. Фіалковий цвіт        Раковський В.Г. Сонце далеко, сумує лелека

 

 

                     Пажимський О.М. Ой весна, весна          Пажимський О.М. Козак Мамай

                                                                                                                      Додаток В

 

Таблиця ,,Взаємодоповнювальні пари кольорів та теплі і холодні кольори”