23 вересня о 18:00Вебінар: Математика на дотик: формати роботи та ідеї завдань для дітей із порушеннями зору

Наукова розробка "Обмеження доступу до інформації як засіб інформаційної безпеки"

Про матеріал
Наукова робота "Обмеження доступу до інформації як засіб інформаційної безпеки" допоможе учням та вчителям розширити та поглибити свої знання у сфері інформаційної безпеки.
Перегляд файлу

Обмеження доступу до інформації як засіб інформаційної безпеки

 

Необхідною умовою побудови і ефективного функціонування незалежної та суверенної держави є всебічне забезпечення її національної безпеки у всіх сферах діяльності держави як в межах своїх національних кордонів, так і світовому середовищі. Регулювання зазначеної діяльності визначається внутрішнім законодавством країни та ратифікованими дво- і багатосторонніми міжнародними угодами, які, за конституцією України, стають частиною національного законодавства.

Невід'ємною складовою національної безпеки держави завжди була інформаційна безпека, її питома вага зростає прискореними темпами. Це насамперед обумовлено стрімким розвитком технологій засобів зв'язку та інформаційних технологій, що обслуговують численні портали Інтернету. Завдяки цьому розширюється сфера внутрішньої інформаційної діяльності, міжнародного інформаційного співробітництва. Проте одночасно з'являються нові виклики національній безпеці, нейтралізація яких і потребує створення насамперед правового поля, у межах якого здійснювалося б інформаційне співробітництво, а також розробки та вжиття відповідних заходів політичного, економічного, технологічного характеру.

В Україні існує певна законодавча база, яка регулює процеси інформаційної діяльності, включаючи міжнародний інформаційний обмін та міжнародне співробітництво в інформаційній сфері. Як зазначено в Законі України "Про інформацію", "експорт та імпорт інформаційної продукції (послуг) здійснюється згідно з законодавством України про зовнішньоекономічну діяльність". Принципи регулювання зовнішньо-економічної діяльності визначені Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність". Таким чином, діяльність суб'єктів держави у процесі міжнародного інформаційного обміну повинна відповідати встановленим цим Законом нормам, а саме:

- принципу суверенітету народу України у здійсненні зовнішньо-економічної діяльності;

- принципу свободи зовнішньоекономічного підприємництва;

- принципу юридичної рівності і недискримінації;

- принципу верховенства закону;

- принципу захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

- принципу еквівалентності обміну, недопустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

Однак, наведені принципи не в повному обсязі враховують такі реалії сучасності, як глобалізація політичних, економічних та соціально-культурних процесів, прискорене зростання значення інформації у всіх сферах діяльності держави і людини, формування нового інформаційного суспільства, розвиток інформаційних технологій та пов'язаної з цим глобалізації світового інформаційного простору, виникнення нових загроз в інформаційній сфері тощо.

Крім того, зазначені принципи, якщо їх поширити на міжнародну інформаційну діяльність суб'єктів України, не враховують вимог норм актів законодавства, прийнятих після набуття Україною незалежності. До цих актів законодавства належить Закон України "Про науково-технічну інформацію". Він містить норми, що можуть бути підставою для визначення принципів, спрямованих на забезпечення суверенітету України у сфері науково-технічної інформації. У Законі України "Про основи національної безпеки України" визначено загальні принципи забезпечення національної безпеки, що безпосередньо стосуються й інформаційної сфери. Принципи формування і здійснення державної політики у сфері технічного захисту інформації встановлюються затвердженою постановою Кабінету Міністрів України "Концепцією технічного захисту інформації в Україні".

Певний інтерес для розробки принципів міжнародного інформаційного обміну України становить низка документів, прийнятих у рамках СНД, насамперед це відповідні угоди "Про співробітництво в галузі інформації", "Про обмін правовою інформацією", "Про міждержавний обмін економічною інформацією", "Про міждержавний обмін науково-технічною інформацією" та інші.

Повноцінна діяльність держави, суспільства та її громадян в інформаційній сфері неможлива без гарантування безпеки (захисту) інформації. У дослідженнях учених Національного інституту стратегічних досліджень (НІСД) з питань забезпечення національної безпеки всебічно розглядаються проблеми, пов'язані з інформаційною безпекою. Так, у дослідженні колективу вчених НІСД, представлених у книзі "Національна безпека України 1994-1996 рр.", науково обґрунтовані основні пріоритети, принципи та напрями державної політики щодо забезпечення інформаційної безпеки України.

Важливим є також врахування принципів міжнародного співробітництва в інформаційній сфері найбільш розвинутих країн, передусім США, Канади, Японії, Німеччини, Франції, Англії, а саме: підтримання динамічної конкуренції, забезпечення відкритого доступу до інформаційно-телекомунікаційних систем та універсального доступу до інформаційних продуктів та послуг; визнання необхідності співробітництва з менш розвинутими країнами. Хоча багато з цих принципів не можуть бути реалізовані в сучасній Україні, економічний та технологічний розвиток якої поки що здебільшого відводить їй роль пасивного користувача.

Існуюча в Україні нормативно-правова база в сфері міжнародної інформаційної діяльності, включаючи і міжнародне інформаційне співробітництво, через низку причин є фрагментарною і не створює систематизованого законодавчого поля, існування якого є єдиною умовою гарантування інтересів національної безпеки в сфері інформації. Частина положень з питань інформації є незавершеними, а іноді навіть суперечать одне одному, що призводить до різного їх трактування і законодавчих колізій з відповідними негативними наслідками та порушеннями.

Для розробки законодавчих актів зазначеної сфери критичне значення має визначення системоутворюючих понять та положень.

Потребує наукового та юридичного обґрунтування поняття “інформаційного суверенітету України”, що є одним із визначальних вихідних положень для розробки принципів міжнародного інформаційного співробітництва.

У Законі України "Про Національну програму інформатизації1" визначено, що "інформаційний суверенітет України - здатність держави контролювати і регулювати потоки інформації з-поза меж держави з метою додержання законів України, прав і свобод громадян, гарантування національної безпеки держави". Одночасно в законах України "Про інформацію" та "Про науково-технічну інформацію" основою інформаційного суверенітету вважаються національні інформаційні ресурси. Можливо, поняття інформаційного суверенітету має охоплювати як "здатність держави контролювати", так і національні інформаційні ресурси, в межах та за допомогою яких реалізується державна функція контролю та регулювання потоків інформації. Крім того, для віртуального простору важко розділити потоки інформації (наприклад, в процесі їх використання, обміну тощо) на "іноземні" та "вітчизняні". Понад те, здатність держави регулювати потоки інформації з-поза її меж може виявитися проблематичною.

Більш широке визначення цього поняття міститься в проекті Закону України "Про інформаційний суверенітет та інформаційну безпеку України": "Інформаційний суверенітет України – це право держави на формування і здійснення національної інформаційної політики відносно до Конституції і законодавства України, міжнародного права в національному інформаційному просторі України".

Виходячи з того, що "інформаційний суверенітет" є похідним, але не рівнозначним державному суверенітету, можна запропонувати наступне визначення цього поняття: інформаційний суверенітет України - це виключне право держави самостійно і незалежно визначати внутрішні і геополітичні національні інтереси в інформаційній сфері, державну внутрішню і зовнішню інформаційну політику та здійснювати її, формувати і вільно розпоряджатися власними інформаційними ресурсами, формувати інфраструктуру національного інформаційного простору, створювати умови для його інтегрування у світовий інформаційний простір, забезпечувати інформаційну безпеку відповідно до Конституції і законодавства України та норм міжнародного права з додержанням балансу інтересів особи, суспільства і держави.

Другим за важливістю є питання правового статусу інформаційного простору України як основи правового регулювання захисту національних інформаційних ресурсів. Нині наявні небезпечні тенденції заперечення можливості управління інформаційним простором, які пояснюються відкритістю цього простору та домінуванням у ньому країн-лідерів у сфері інформаційних технологій. З цим не можна погодитися. Формування національного інформаційного простору є важливою умовою гарантування державного суверенітету України. Тому безперечно важливим є науково обґрунтоване та юридичне точне визначення цього поняття.

Існують різні підходи до вирішення цього питання. Так, Українським центром економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова (УЦЕПД) у проекті "Концепції (Основи державної політики) інформаційної безпеки України" пропонується таке визначення: "Національний інформаційний простір України - сфера (об'ємний простір), у якій здійснюються інформаційні процеси і на яку поширюється юрисдикція України".

У монографії "Інформаційний простір як чинник забезпечення національних інтересів України" пропонується наступне: "Під національним інформаційним простором будемо розуміти всю сукупність інформаційних потоків як національного, так й іноземного походження, які доступні на території держави. До них відносяться потоки, що формує преса, електронні ЗМІ, та які циркулюють в інформаційних мережах тощо".

Автори роботи, розглядаючи проблему формування інформаційного простору України, пропонують спрямувати державну політику в галузі інформатизації на створення єдиного інформаційного простору України та системи управління процесами в ньому. Єдиний інформаційний простір (ЄІП) України вони розглядають, як організовану та взаємопов'язану сукупність таких елементів як інформаційна інфраструктура, інформаційне наповнення інфраструктури, суб'єкти ЄШ, які виробляють, одержують і використовують інформацію, процеси, під час яких накопичується, зберігається, актуалізується, розподіляється та використовується інформація.

Розглядаючи зміст функціонального навантаження інформаційного простору, доцільно виділити три його складові:

- пов'язану із самостійним і незалежним формуванням усіх його елементів;

- спрямовану на створення умов для інтегрування у світовий інформаційний простір для отримання максимуму користі із розвитку світової інформаційної інфраструктури та глобалізації інформаційних просторів;

- забезпечення захисту всіх елементів національного інформаційного простору (інформаційної безпеки), прав і свобод суб'єктів України, що діють у ньому, як важливого чинника збереження інформаційного суверенітету України.

У проектах законодавчих актів, нормативних документах та дослідженнях учених пропонуються різні тлумачення інформаційного простору України як незалежної та суверенної держави. На мій погляд, найбільш вдалим є визначення, запропоноване у роботі "Проблеми організації єдиного інформаційного простору У країни".

Нижче визначені основні елементи єдиного інформаційного простору України, розроблені на основі ретельного аналізу різних підходів щодо формулювання поняття інформаційного простору держави та його змісту.

Національні інформаційні ресурсице окремі документи і масиви документів, результати інтелектуальної, творчої та інформаційної діяльності, бази і банки даних, усі види архівів, бібліотеки, музейні фонди та інші, що містять відомості і знання, зафіксовані на відповідних носіях інформації, є об'єктами права власності всіх суб'єктів України і мають споживчу вартість (політичну, економічну, соціокультурну, оборонну, історичну, ринкову, інформаційну тощо).

 

docx
До підручника
Інформатика 9 клас (Бондаренко О.О., Ластовецький В.В., Пилипчук О.П., Шестопалов Є.А.)
Додано
31 липня
Переглядів
55
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку