Наукова стаття на тему: "Особливості роботи з неблагополучними сім’ями"

Практичні працівники - вчителі, шкільні психологи, соціальні педагоги, вихователі тощо - постійно стикаються з тим, що проблеми дітей, які опинились у складній життєвій ситуації, прямо пов’язані з їх життям у сім’ї. Зауважимо, що саме ситуація в родині визначає ступінь розвитку і соціалізації дитини, її поведінку, навчання тощо. Цим зумовлюється актуальність питання про розробку оптимальної та педагогічно виваженої тактики взаємодії сім’ї та школи, спрямованої як на родину в цілому, так і на дитину, яка виховується в конкретній сім’ї із урахуванням конкретної сімейної ситуації. Найбільші труднощі виникають у педагогів у взаємодії з неблагополучними сім’ями, в яких є діти різного віку. У зв’язку з цим в роботі педагога набуває гостроти проблема виявлення сімейного неблагополуччя. Існують різні підходи до її розв’язання: шляхом діагностування дитячо-батьківських взаємин; шляхом спостереження за поведінкою учнів; шляхом вивчення ставлення дітей до своєї поведінки.

Для діагностування дитячо-батьківських взаємин педагог може використовувати малюнкові тести, які дають змогу проаналізувати взаємини, що склалися в родині, виявляти дефекти сімейного виховання.

Вивчення процесу взаємодії батьків і дітей допомагає визначити ступінь близькості - дистанційованості, залежності - незалежності, симпатії - антипатії батьків і дітей. Отримані дані стануть у пригоді педагогу для організації сімейного консультування, педагогічних тренінгів для батьків з неблагополучних сімей.

Питання класифікації сімейного благополуччя останніми роками привертає увагу юристів, педагогів, психологів, медиків, інших спеціалістів. Критерії для оцінки сімейного неблагополуччя визначаються з урахуванням порушень сімейних функцій, які покладає на родину суспільство.

Підкреслимо, що деякі вчені небезпідставно вважають, що неблагополучна сім’я характеризується низьким соціальним статусом у різних сферах життєдіяльності, при цьому її адаптивні можливості значно знижені, і це спричинює те, що вона не справляється з покладеними на неї функціями.

Як критерії сімейного неблагополучия, ґрунтуючись на аналізі літератури і даних досліджень, приймають сім факторів, які впливають і на кожного члена родини, в тому числі на неповнолітнього, і на всію сім’ю як на функціональну систему в цілому. Це такі критерії: структурні дефекти сім’ї, дефекти виховних позицій, дефекти матеріально-побутового характеру, дефекти соціально значущих особистісних якостей дітей, дефекти подружніх взаємин, дефекти стабільності шлюбу.

За виділеними критеріями педагог може визначити характер неблагополучия в сім’ї, аби варіювати різноманітні форми, методи і засоби взаємодії з батьками.

Як свідчать дані наукових розвідок, найважче усуваються такі фактори сімейного неблагополучия, як: структурні дефекти сім’ї, дефекти соціально значущих особистісних якостей батьків, дефекти стабільності шлюбу, дефекти матеріально-побутового характеру.

За умови систематичних і цілеспрямованих зусиль педагогів з подолання сімейного неблагополучия можливо значно знизити вплив його наступних факторів: дефекти виховних позицій, дефекти особистісно значущих якостей дітей, дефекти подружніх взаємин.

Зазначимо, що в неблагополучних сім’ях практично не зустрічається один вид дефектів, оскільки всі вони взаємопов’язані та взаємозумовлені, тому взаємодія педагога з неблагополучною сім’єю повинна мати систематичний, постійний, науково обґрунтований та індивідуально- конкретний характер.

Слід особливо наголосити на деяких особливостях у роботі педагогів, які суміщають виховну роботу з вирішенням гострих життєвих проблем учнів з неблагополучних сімей та їхніх батьків:

ніколи не вдавайтесь до виховних заходів у поганому гуморі; чітко визначайте для себе, чого чекаєте від сім’ї; дізнавайтесь, що думають з цього приводу члени родини, намагайтесь переконати їх, що ваша мета - це насамперед їхня мета;

не перебирайте все на себе, надайте сім’ї самостійність, пам’ятайте: необов’язково контролювати і оцінювати кожну дію батьків;

не давайте членам сім’ї остаточних готових рецептів і рекомендацій, не повчайте батьків, а пропонуйте можливі шляхи подолання труднощів, обговорюйте з ними правильні рішення, які наближатимуть мету;

заохочуйте успіхи, помічайте найменші паростки досягнень у виховних діях батьків;

якщо є помилки, неправильні дії батьків, вкажіть на них, дайте оцінку і зробіть паузу, аби сім’я усвідомила почуте;

дайте зрозуміти батькам, що співчуваєте їм, вірите в них попри всі допущені помилки;

педагог зобов’язаний формувати в собі внутрішню стійкість, позитивне сприйняття фактів. Така сталість позиції дає змогу людині не пристосовуватись до обставин, а враховувати їх і змінювати відповідно до моральних основ життя;

ніколи не показуйте, що ви прийшли в сім’ю, аби перевиховувати батьків. Дійте в логікі системи «перспективних ліній» - від далекої перспективи до середньої і від неї до сьогоднішньої;

у взаємодії з дітьми неблагополучних сімей та їхніми батьками педагог повинен бути твердим, але добрим і чуйним. Ані абсолютна твердість, щоб не сталося, ані така ж безмежна доброта не є єдиним основоположним принципом виховання. Застосовуйте різні виховні впливи відповідно до кожної конкретної ситуації.

Слід особливо підкреслити, що причини, які провокують сімейне неблагополуччя, дуже різні, але взаємопов’язані та взаємозалежні. Можна вирізнити три групи причин неблагополуччя, що негативно впливають на особистісний розвиток і виховання дитини:

•                   кризові явища в соціально-економічній сфері, які безпосередньо впливають на сім’ю і знижують її виховний потенціал;
•                   психолого-педагогічні фактори, пов’язані з внутрішньо- сімейними взаєминами і процесом виховання дітей у родині;
•                   біологічні чинники (фізично або психічно хворі батьки, погана спадковість у дітей, наявність у родині дітей з вадами й затримкою розвитку або дітей-інвалідів).

Серед об’єктивних соціально-економічних причин найбільш важливими є наступні:

•                   низький життєвий рівень більшості населення і відповідно погані умови життя дитини і сім’ї;
•                   стихійне скорочення соціальної інфраструктури дитинства, зниження соціальних гарантій для дітей у життєво важливих сферах духовного і фізичного розвитку;
•                   незадовільні житлові умови більшості неблагополучних сімей і дітей в них;
•                   різка зміна системи ціннісних орієнтацій суспільства й відповідно зняття багатьох моральних заборон;
•                   посилення асоціальних впливів у мікросередовищі дитини.

Аналіз психолого-педагогічних факторів, що провокують сімейне неблагополуччя, допоможе педагогам, які взаємодіють з дітьми із неблагополучних родин та їх батьками, дасть змогу зміцнити цю взаємодію, раціонально і продуктивно використовувати увесь комплекс психолого- педагогічних заходів для змін у стилі спілкування між батьками та дітьми, для розвитку відповідальності дорослих за виховання дітей, за впливи на їхній психічний, фізичний і моральний стани, за коригування поведінки.

Крім того, аналіз психолого-педагогічних причин сімейного неблагополуччя дає змогу зафіксувати зростання відчуження між дітьми та батьками. Багато років теоретично і практично утверджувався пріоритет суспільного виховання над сімейним. Тому багато батьків вважали і вважають, що головне їх завдання - забезпечити утримання дитини в родині, створити їй умови для життєдіяльності, а її виховання - справа школи та інших навчально-виховних закладів.

Слід зауважити, що в умовах сьогодення нерідко самоусунення батьків досягає гіпертрофованих форм, за яких вони полишають власних дітей без засобів до існування або навіть відмовляються від них. Звідси - великий процент соціального сирітства.

Послаблення (або навіть розрив) сімейних зв’язків між дітьми й батьками також зумовлюються:

•                   надмірною зайнятістю батьків;
•                   конфліктною ситуацією в родині;
•                   пияцтвом одного або обох батьків;
•                   жорстоким ставлення дорослих до дітей;
•                   відсутністю у сім’ї сприятливої емоційної атмосфери;
•                   типовими помилками батьків у вихованні дітей.

Відсутність або недостатність емоційного й довірливого спілкування батьків (насамперед матері) з дитиною, тепла та ласки приводить дитину до стадії психічної деривації.

Підкреслимо, що посилюють фактор сімейного неблагополуччя недоліки виховання в родині, найбільш типовими з яких є наступні:

•                   несприйняття дитини, відверте або приховане емоційне відторгнення її батьками;
•                   гіперопіка, коли дитині не дають змоги виявляти елементарну самостійність, ізолюють від життєвих труднощів;
•                   непослідовність виховання, що характеризується неузгодженістю педагогічних дій батьків та інших дорослих, що, у свою чергу, дезорієнтує дитину;
•                   нерозуміння закономірностей і своєрідності розвитку дитини, невідповідність вимог та очікувань батьків можливостям і потребам дитини;
•                   негнучкість батьків у взаєминах з дитиною, що виявляється у недостатньому врахуванні ситуації, у нав’язуванні дитині власної думки, у різкій зміні ставлення до дитини в різні періоди її життя;
•                   афективність - надмірне роздратування, невдоволення чи, навпаки, турботливість, тривога стосовно дитини, що створює в сім’ї ефект хаотичності, загального сум’яття;
•                   тривога і страх за дитину, які набувають нав’язливого характеру й позбавляють батьків радості життя та оптимізму, примушують їх застосовувати постійні заборони і перестороги;
•                   авторитарність виховання - намагання підкорити дитину своїй волі, категоричність суджень, нав’язування своєї думки й готових рішень, використання примушування і репресивних заходів, у тому числі фізичних покарань, постійний контроль за діями дитини;
•                   гіперсоціальність, коли батьки намагаються виховувати дитину, не враховуючи її індивідуальних особливостей, висуваючи їй завищені вимоги, без емоційного контакту, чуйності та щирості.

  Опитування вчителів з проблеми жорстокого поводження з дітьми дало такі результати:              частина (менша) вважає фізичні покарання припустимими й можливими, а стосовно деяких дітей - навіть необхідними; інші (більшість) вважають фізичні покарання непотрібними й такими, що суперечать правам дитини.

Бесіди зі школярами із неблагополучних сімей продемонстрували дуже «оригінальну» оцінку ними можливості застосування фізичних покарань: стосовно себе їх вважають абсолютно неприпустимими практично всі; стосовно віртуальних «інших» - можливими і навіть доречними, особливо якщо є адекватний привід для покарання. Однак низка побічних ознак, помічених у ході діагностичних обстежень, дає привід для припущення: діти з проблемних сімей приховують справжню ситуацію з фізичними покараннями у власних родинах, відчуваючи природний сором за характер міжособистісних взаємин у сім’ї.

Слід особливо підкреслити, що практично всі діти з неблагополучних сімей не знають, що є повноправними особистостями й мають право на захист і допомогу суспільства. Стаття, що передбачає покарання за насильство в сім’ї, з’явилась у нашому законодавстві порівняно недавно. Проте вона, як показують спостереження, не може стати панацеєю, оскільки підштовхує дітей на посилення конфлікту з найдорожчими людьми - батьками, яких вони, попри все, продовжують любити.

Встановлено, що навіть не всі вчителі практично обізнані з чинним законодавством стосовно прав дітей і можливостей їх захисту й, відповідно, потребують спеціальної правової і психолого-педагогічної підготовки.

Отже, така підготовка дасть педагогам професійну можливість проводити бесіди з учнями на тему сімейного насилля, захисту їх прав, учити дітей захищати себе рсіма доступними правовими методами.

Поява та існування в наш час великої кількості неблагополучних сімей несе в собі серйозну загрозу, яка недостатньо усвідомлюється суспільством. Мова йде про масове поширення жорстокого ставлення до дитини в сім’ї. Цей феномен є, з одного боку, дестабілізуючим чинником духовності суспільства, з іншого - засобом десоціалізації та дезадаптації індивіда.

Водночас зазначимо, що жорстоке ставлення до дітей, домашнє насильство існує і в цілком заможних та благополучних у соціальному сенсі країнах. Американська статистика свідчить про збільшення числа жертв домашнього насильства серед дітей: щорічно від 200 до 500 тисяч дітей потерпають від тілесних ушкоджень, сексуальних домагань, психологічного знущання. У багатьох сім’ях фізичне насилля набуло систематичного і хронічного характеру. Кожного року щонайменше одна дитина зі ста потерпає від побиття батьками й не менше 40 % дітей хоча б раз були побиті в дитинстві. Три дитини зі ста постраждали від застосування батьками, близькими родичами вогнепальної або холодної зброї.

Якщо ж до статистичних даних щодо фізичної агресії стосовно дітей додати дані про батьківську бездушність, черствість, байдужість, то загальна картина буде вкрай невтішною. Так, за даними американських учених, на кожний відомий випадок жорстокого ставлення до дітей припадає приблизно три випадки бездушного поводження з ними.

У науковій літературі насильство трактується як побиття, погрози, приниження, замах на статеву недоторканість, застосування неприпустимих засобів виховання, експлуатацію дітей, їхнє незадовільне матеріальне утримання.

Встановлено, що жорстоке ставлення до дітей практикується більш, ніж у половині неблагополучних сімей. Цим самим батьки завдають не тільки непоправної шкоди фізичному здоров’ю дитини, а й зумовлюють деформацію її особистісного розвитку й провокують тяжкі соціальні наслідки - входження в життя великої кількості соціально дезадаптованих особистостей, не здатних у свій час створити міцну сім’ю, бути гарними батьками власним дітям.

У загальних рисах батьківське ставлення - це цілісне новоутворення, реальна спрямованість виховної діяльності батьків, що виникає під впливом мотивів виховання. Те, яке саме батьківське ставлення реалізується у взаємодії з дитиною, залежить від співвідношення між усвідомленими й неусвідомленими мотиваційними тенденціями.

У науково-педагогічній літературі основними властивостями сприятливого батьківського ставлення до дітей, на відміну від жорстокого, вважаються адекватність, динамічність, оптимістична прогностичність. Виходячи з цього, структура батьківського ставлення може розглядатися як сукупність трьох компонентів:

•                   уявлення батьків про дитину;
•                   ставлення батьків до дитини;
•                   характер взаємин батьків з дитиною.

При цьому батьківське ставлення виглядає як рухливе утворення, яке може змінюватись під впливом різноманітних факторів.

Спробуємо дати узагальнену картину ставлення батьків до дітей у неблагополучній сім’ї. Йдеться про загальну тенденцію несприйняття більшою частиною неблагополучних батьків своїх дітей. Ці батьки відчувають до власних дітей злість, роздратування, нерозуміння і компенсують такі прояви застосуванням жорсткого, іноді навіть жорстокого, контролю за життєдіяльністю школяра. Вони вимагають абсолютного послуху та дисципліни, нав’язують дитині в усьому свою волю і своє бачення ситуації. Такі батьки насмішкувато й презирливо ставляться до друзів, захоплень, бажань дитини, підкреслюючи її неуспішність, низькі здібності, зовнішні вади. Батьки, які емоційно не сприймають власну дитину, практично ніколи не цікавляться її справами, не знають про плани на майбутнє, не надають необхідної допомоги.

Встановлено також, що несприйняття дитини частіше притаманне батькам з вищою і незакінченою вищою освітою, які більш «витончено» застосовують у сімейному вихованні методи емоційного відторгнення власної дитини.

Зарубіжні дослідники доповнюють цей ряд, акцентуючи, що жорстоко ставляться до дітей ті батьки, які, як правило, імпульсивні, несамостійні, ізольовані, пригнічені, вразливі до критики; яким не вистачає навичок самостримування, почуття самоповаги і самоконтролю. Такі батьки мають різну освіту й матеріальний стан, належать до різних етнічних, релігійних, соціальних і географічних груп. Не існує істотної різниці в проявах жорстокого ставлення до дітей у чорних і білих сім’ях Америки, хоча в сім’ях зі скромним рівнем прибутку вірогідність проявів жорстокості вдвічі вища, ніж у родинах з високими прибутками. Вкрай високий рівень агресії спостерігається в молодих сім’ях. Водночас аналіз досліджень, проведених американськими ученими, дає змогу вирізнити низку факторів, які сприяють жорстокому ставленню до дітей з боку їхніх батьків і близьких. Так, на думку деяких дослідників, багато батьків емоційно не готові до тієї відповідальності, яку накладає на людину материнство або батьківство. Вони дуже близько до серця сприймають неприємності, пов’язані з виконанням батьківських обов’язків, або їх просто ігнорують. У таких батьків у дитячому віці не були сформовані навички міжособистісного спілкування, що спричинило обмеження їхньої здатності ставитися до себе з повагою і гідно взаємодіяти з інтттими.

Слід особливо підкреслити, що дуже часто причиною жорстокого ставлення до дитини є нестача у батьків елементарних знань про дитячий розвиток і виховання. Тому модель домашнього насилля передається від одного покоління до іншого. Суворі покарання не вважаються насиллям стосовно дітей, а розглядаються як така собі сімейна традиція, як модель, яку батьки отримали в спадок. Дуже типовою для таких родин є ізольованість від зовнішнього світу, відлюдькуватість, небажання прийняти сторонню допомогу.

Узагальнення наведених вище факторів, які спричинюють жорстокість стосовно дитини та індиферентне ставлення батьків до своїх обов’язків, дає можливість стверджувати, що єдиний шлях коригування такого поводження батьків з дітьми полягає в профілактиці домашньої жорстокості, розробці спеціальних програм педагогічної просвіти батьків. Дуже важко викорінити соціальну проблему вже після її виникнення. Саме профілактика жорстокого ставлення батьків до власних дітей має стати загальнодержавною, пропедевтичною програмою.

Деформація особистісного розвитку дитини з неблагополучної сім’ї, її психолого-педагогічна несталість починається з раннього дитинства. Саме на цій стадії під впливом несприятливих, іноді випадкових, які можуть видатися малозначущими, виникають шкідливі для подальшого розвитку ціннісні установки. На відміну від суспільного сімейне виховання засноване на почуттях любові, взаємоповаги, співчуття, співпереживання тощо. Саме вони визначають моральну атмосферу сім’ї, взаємини їх членів, супроводжують людину протягом життя. Якщо в сім’ї відсутня гармонія почуттів і взаємин, якщо не створена моральна атмосфера, якщо дорослим притаманні шкідливі звички, нещирість, брехливість, асоціальна поведінка, то розвиток особистості ускладнюється, сімейне виховання з безумовно позитивного стає негативним фактором формування особистості дитини, а сім’я набуває певного неблагополуччя.

Під впливом несприятливих соціальних, економічних, психолого- педагогічних чинників, притаманних такій сім’ї, в особистості дитини відбуваються серйозні деформації. За даними соціологічних, психолого- педагогічних досліджень діти з неблагополучних сімей характеризуються труднощами у взаєминах з оточуючими людьми, поверховістю почуттів, споживацтвом, звичкою жити за підказкою інших, складністю у взаєминах, порушеннями в сфері самосвідомості, поглибленням труднощів в опануванні навчального матеріалу, проявами брутальної поведінки, бродяжництвом, злодійством. У стосунках з дорослими, особливо у підлітків з неблагополучної сім’ї, виникають почуття своєї непотрібності, втрати своєї цінності та цінності іншої людини. Центральним утворенням підліткового віку є самосвідомість, самооцінка, уявлення про себе як про суб’єкта діяльності і спілкування.

Функціонально самосвідомість складається з єдності самопізнання, емоційно-ціннісного ставлення до себе і саморегуляції, яка здійснюється з перших двох. Через самопізнання дитина приходить до певного знання про себе. Узагальнені результати пізнання та емоційно- ціннісного ставлення до себе закріплюються підлітком у відповідній самооцінці.

Результати наших досліджень дали можливість визначити наступні характерологічні особливості дітей з неблагополучних сімей, які необхідно враховувати педагогу, організуючи роботу з ними:

•  відсутність цінностей, прийнятих у суспільстві (творчість, пізнання, активна діяльність); переконаність у своїй непотрібності, неможливості досягти в житті чогось власними зусиллями, розумом і талантом, зайняти гідне місце серед ровесників;
• проекція на себе життя власних батьків, яке не склалось;
•  емоційне відторгнення підлітків з боку батьків і одночасно їх психологічна автономія;
• серед соціально схвалених цінностей в них на першому місці - щасливе сімейне життя; на другому - матеріальне благополуччя; на третьому - здоров’я; водночас ці цінності видаються дітям з неблагополучних сімей недосяжними;              висока цінність у співвідношенні з недосяжністю породжує внутрішній конфлікт; і, як наслідок, психологічний стрес;
• «соціальне підкреслення» втрати цінності освіти для дитини з неблагополучної сім’ї;
•  підвищений рівень тривожності та агресивності;
• недостатній рівень самосвідомості і низька самооцінка;
•  викривлення спрямованості інтересів (за Л.Виготським): егоцентрична домінанта, домінанта зусиль; домінанта псевдоромантики.

Отже, серед усіх факторів і причин, які провокують сімейне неблагополуччя стосовно дитини, визначальними є суб’єктивні фактори й причини психолого-педагогічного типу, тобто порушення у міжособистісному сімейному спілкуванні та дефекти сімейного виховання.

Зазначимо, що патогенними факторами є не склад і структура сім’ї, не рівень її матеріального забезпечення, а той психолого-педагогічний виховний потенціал, який у ній сформувався. Ні матеріальні, ні побутові, ні престижні показники не характеризують ступінь родинного благополуччя чи неблагополуччя - тільки рівень вихованості дитини, її місце в системі взаємин «батьки-дитина» дає право розглядати сім’ю як неблагополучну чи благополучну.

Підкреслимо, що виховання дитини в неблагополучній родині, її особисті сний розвиток значно ускладнюється психолого-педагогічною ситуацією в сім’ї, де можна виділити наступні ознаки:

•                   деструктивність виховного впливу дорослих на дитину;
•                   неорганізованість та дисгармонія міжособистісних взаємин, непередбачуваність вчинків членів родини, їх аморальність;
•                   емоційно-моральне напруження в життєдіяльності родини, постійна незадоволеність особистісних потреб дитини, зосередженість батьків на власних проблемах та їх вирішенні, нехтування при цьому потребами дітей;
•                   подвійна мораль (як характерна ознака соціальної ситуації особистісного становлення дитини), яка розвивається внаслідок необхідності утаємничувати події та стосунки у неблагополучній сім’ї.

Таким чином, з огляду на наведене можна зробити висновок, що різний ступінь деформації сімейних взаємин вимагає від педагогів різних підходів до організації взаємодії з неблагополучними сім’ями. Основними умовами, які сприяють зміцненню взаємодії навчальних закладів з неблагополучними сім’ями, є:

- уважне і копітке вивчення сімейного середовища, аналіз усіх сторін життєдіяльності неблагополучної родини з урахуванням її конкретної специфіки, типу неблагополуччя;

- побудова позитивних і довірливих взаємин педагога і школи з неблагополучними сім’ями;

- реалізація на              цій основі ділової взаємодії та співпраці з організації спільних впливів на виховання учнів з неблагополучних родин.

Слід особливо підкреслити, що дуже важливо, аби у взаємодії з батьками педагог враховував основне правило - поважати родину, яке не повинно нехтуватися жодними обставинами, навіть фактами асоціальної поведінки дорослих. Батьки мають бачити у вчителі людину авторитетну, виважену, здатну знайти вихід із будь-якої найскладнішої ситуації.

 

 

 

Автор Зеленіна Ю.А.,

вчитель початкових класів,

Роздольської ЗОШ І-ІІ ступенів