Наукове дослідження «Ольга Кобилянська і феміністичний рух»

 «Ольга Кобилянська і феміністичний рух»

Зміст

Вступ…………………………………………………………………....................2

Модерна культура феміністично гоХАРАктеру .............................3

Концепт ЗАМІЖЖЯ/Одруження

у творах Ольги  Кобилянської .................................................................5

Висновки………………………………...….......……………........................….8

Список використаної літератури………………………....…….……..9

ВСТУп

 Межа ХІХ і ХХ століть – час, коли проблеми фемінізму переживали процес актуалізації, а феміністичні ідеї – процес зародження і становлення. Концепт заміжжя|одруження як складова жіночого дискурсу посідає помітне місце у творчому доробку Ольги Кобилянської. Сталість названої проблематики для творів писменниці невипадкова, оскільки жіноча тема, презентована авторкою, відповідала її часу, життю, світогляду.

Тема дослідження є актуальною, оскільки саме жіночі теми й образи, представлені вже в ранніх творах Ольги Кобилянської стають мішенню для тогочасної реалістичної, часто «чоловічої» критики з боку І.Франка, М.Грушевського, В.Щурата, на що вказували дослідниці творчості авторки В.Агеєва[1], Т. Гундурова [3], С. Павличко [7].  У тодішньому суспільстві побутувало дещо викривлене уявлення про жінок-феміністок. Як, власне, і зараз, на початку ХХІ століття. Тоді їх уявляли обов’язково з коротким волоссям, чоловічими манерами, цигаркою та паличкою у руках, у фраці, з твердим переконанням не виходити заміж.

Ольга Кобилянська у поняття рівноправ’я вкладала можливість незаміжньої дівчини середнього класу самій заробляти собі на життя, тобто спершу вгамувати свої природні потреби (дах над головою, їжа), а потім спромогтися стати «самій собі ціллю» так само, як це робили чоловіки. Тобто мати змогу навчатися, розвивати свою особистій, самій себе прогодовувати, а вже потім самостійно усвідомити потребу створити сім’ю та народити дитину. Тому, як на мене, основним девізом її поглядів може бути: «Жінка має стати сама собі ціллю».

Цікавим є те, що у своїх ранніх автобіографіях Ольга Кобилянська частіше та з більшим захопленням згадує про фемінізм та ідеї емансипації. А от у пізніших життєписах згадки про цей рух є обережнішими та меншими. Таку тенденцію помітила докторка філологічних наук Тамара Гундорова. [3, с. 32 – 42] Власне, це можна пояснити зміною світогляду Кобилянської, її іміджу, який вона сама творила, еволюцією її поглядів.

Модерна культура Феміністичного характеру

 У час Кобилянської творилася нова культура, сучасна, не патріархальна, уже відходили від закостенілих догм. І письменниця зуміла збагатити оцю культуру феміністичним характером. Він виявився у концепції «нової жінки» Кобилянської.

«Нова жінка» нічого не робить інакше, ніж через почуття боргу, самопожертви; усі студентки, жінки-лікарі, учительки феміністичних романів не мають нічого спільного з побратимами-чоловіками своєї професії, адже їхні колеги-чоловіки просто студіюють, лікують, навчають, без жодної задньої думки. У той час коли жінки «борються за ідею», як апостоли, як мучениці врешті-решт. У такому типі «нової жінки» є багато елементів комічного, особливо якщо цей тип зображений недостатньо талановитим письменником. Але він заслуговує на увагу як тип безсумнівно реальний. Це тип щойно звільненої рабині з усіма його зворушливими і відштовхуючими сторонами. [4, с199]

Ольга Кобилянська була переконана, що Україна потребує інших чоловіків та інших жінок –  проактивних, проініціативних та самостійних. А де ж їм узятися? На думку письменниці, кожна жінка повинна сама себе змоделювати, виховати та витворити.

У щоденниках 20-річної гірської орлиці знаходимо мрії про власну дитину.[5] Бачимо, що Кобилянська у цьому віці хотіла народити власне маля. Проте згодом, у старшому віці, сприйняття материнства письменницею змінюється. Воно стає роздвоєним. Через її тексти ми бачимо, що біологічне материнство не завжди є позитивною цінністю. Тут доречно згадати хрестоматійну «Землю» Кобилянської. Марійка знає, що Сава убив Михайла, але не може у цьому зізнатися, бо це ж її дитина. Для матері це страшна мука. Водночас вона близька до того, щоб зненавидіти свого сина.

Часто у творах Кобилянської постать матері зникає. Наприклад, Наталку Верковичівну з «Царівни» виховує тітка. Тобто меланхолію героїнь Кобилянської можна пояснити стосунками з мамою. Письменниця моделює ситуації, коли жінка виконує свою біологічну роль – народжує дитину, але згодом передає її на виховання комусь іншому – тітці, бабусі, учительці.

Фактично Кобилянська спрогнозувала свою власну долю. Так і не народивши дитини, вона вдочерила і виховувала позашлюбну доньку свого брата. Вона наочно показала культуротворчу і виховну природу матері, не будучи нею біологічно.

КОнцепт ЗАМІЖжя/одруження у творах Ольги Кобилянської.

Різні моделі заміжжя/одруження презентуються Ольгою Кобилянською в новелі «Valse melancolique». Даючи детальні психологічні характеристики трьох основних персонажів – Марти, Ганнусі та Софії, письменниця актуалізує концепт одруження у двох майже протилежних ракурсах. Для Марти, просто «жінки», одруження постає атрибутивною запорукою жіночого існування, умовою самореалізації та жіночого щастя: «Ти є вже вродженою жінкою і матір’ю… Ти тип тих тисячок звичайних, невтомно працюючих мурашок, що гинуть без нагороди, а родяться на те, щоб любов’ю своєю удержувати лад на світі» (6, с. 129). Марта здатна на щирі почуття, вона може кохати, ревнувати, вболівати, перейматися проблемами близької людини. Важливим бачиться те, що авторка надає Марті можливість отримати щастя в шлюбі з коханою людиною, народженні дітей. Саме Марта постає наратором, послідовно зберігає пам’ять про Софію та утримує зв’язок із Ганною, отже вона, як щаслива в шлюбі жінка, є берегинею жіночності, дружби, вірності, пам’яті.

Для Ганнусі, художниці, палкої прихильниці мистецтва і краси, одруження не є настільки необхідним, альтернативу подружньому життю вона бачить в «осмисленому» існуванні, що передбачає самореалізацію в мистецтві, розвитку особистості, служінні красі. Ганнусю не лякає перспектива залишитися старою дівою, вона переконана, що в такий спосіб жінка не належить певному чоловікові, а розвивається цілісно, «вповні». Дівчина має власну концепцію гармонійного існування жіночої особистості: «Потім най надходять на нас ті страшидла, якими лякають перед незаміжністю, як самотність, безпомічність, дивацтво і т. ін. Ми не будемо самітні. Не будемо смішні, не будемо, так сказати б, бідні. Будемо мати своє товариство, розуміється і мужчин, бо без мужчин – монотонно, і будемо собі жити по душі. Тоді юрба переконається, що незамужня жінка – то не предмет насміху й пожалування, лише істота, що розвинулася неподілено. Значить, не будемо, приміром, жінками чоловіків або матерями, лише самими жінками. Будемо людьми, що не пішли ані в жінки, ані в матері, а розвинулися так вповні…» (6, с. 124).

Отже, персонаж не заперечує присутності чоловіків у своєму житті, але й не надає їх місцю виняткової значущості. Результат таких переконань виявляється у фіналі твору, коли повідомляється про те, що Ганнуся, перебуваючи в Італії на навчанні, народила хлопчика й повернулася додому з ним. Дівчина підкреслює, що чоловік (батько дитини) надто відрізняється  від неї, тому тільки сама Ганнуся є відповідальною за дитину і хлопчик належить лише їй: «Я заробляю сама на нього, і він – мій» (6, с. 142). Відбувається перерозподіл гендерних ролей: обов’язки батьківства виконує лише жінка-мати. Слід зауважити принагідно, що фактові народження дитини поза шлюбом не надається позитивної чи негативної оцінки ні персонажами, ні авторкою. Такий підхід не був традиційним для тогочасної буковинської дійсності, однак цілком відповідав світогляду й творчим шуканням авторки на ґрунті фемінізму.

Відкидання значущості заміжжя пов’язується в новелі з образом третього персонажа – музики Софії. Переживши нещасливе кохання, дівчина не вважає одруження метою свого життя, тому що «є рід любові у жінок, на якій мужчина ніколи не розуміється. Вона для нього заширока, щоби  зрозумівся на ній» (6, с. 132). Силу своїх почуттів Софія віддає музиці, служіння якій вважає пріоритетним. Із трьох персонажів Софія виявляється найбільш непристосованою до побуту, компенсуючи неумілість старанням.  У контексті «трьох К», актуальних для буковинського середовища як частки Австро-Угорщини, така дівчина начебто не має особливої цінності як майбутня дружина, однак у своєрідній дівочій сім’ї Софія стає незамінною частиною гармонійного існування.

Отже, у творі «Valse melancolique» Ольга Кобилянська подає дві своєрідні моделі жіночого буття, в одній із яких концепт заміжжя трактується як варіативний для повноцінного життя жінки.

Висновки.

Як бачимо, аналіз виявів концепту заміжжя/одруження в  творі Ольги Кобилянської свідчить про те, що в усіх аналізованих творах письменниця, на відміну від активісток феміністичного руху, не заперечує сам інститут шлюбу, у творах розглядаються лише його варіативні моделі в парадигмі щасливі-гармонійні-нещасливі-трагічні; заміжжя часто не є пріоритетним для жіночого дискурсу творів авторки, у різних контекстах замінюючись на дружбу, тяжіння до мистецьких цінностей тощо. Значної ваги надається почуттям персонажів, кохання розглядається як важливий атрибут гармонійного існування особистості та її щасливого подружнього життя. Прикметною для творів авторки є зміна або врівноваження гендерних ролей, надання персонажам рис, які традиційно вважаються атрибутивними для представників іншої статі. Авторка виявляє модерністський, нетрадиційний підхід до інтерпретації та оцінки причин та наслідків заміжжя/одруження.

В актуальному для творчості Ольги Кобилянської  дискурсі заміжжя/одруження значне місце посідає міфологізація різних його аспектів, що відповідає  основним тенденціям  розвитку української літератури межі ХІХ–ХХ століть. Творчість авторки-гендеристки є не лише психологічною потребою, а й спробою подолати маргінальне становище в патріархальному світі, впровадження конструктивної парадигми розвитку гендерної рівності, необхідність заявити про ідею «нової жінки». Таким чином, формується гендерна методологія філософсько-світоглядних засад українського суспільства.

Список використаної літератури:

1.               Агеєва В. П. Жіночий простір. Феміністичний дискурс українського модернізму / Віра Павлівна Агеєва. – К.: Факт, 2003. – 309 с.
2.               Білоус Н. Феміністична проблематика прози  Ольги Кобилянської / Н. Білоус // Українська мова і література в школі. – 1999. – №1. – С. 36 – 38.
3.               Гундорова Т. І. Femina Melancholica: Стать і культура в гендерній утопії Ольги Кобилянської / Тамара Іванівна  Гундорова. – К.: Критика, 2002. –  265 с.
4.               Дзьобан О. О. Маловідомі матеріали про О.Кобилянську / О. О. Дзобан // Українське літературознавство: Респ. міжвіднауков. зб. – Вип. 55. – Львів, 1990.–  С. 119–122.
5.               Кобилянська О. Слова зворушеного серця. Щоденники. Автобіографії. Листи. Статті та спогади / О. Кобилянська. ― К.: Дніпро, 1982. – 359 с.
6.               Кобилянська О. Ю. Твори : у 2-х т. / О. Ю. Кобилянська. –  Т. 1. –  К.: Дніпро, 1988. – 540 с. 
7.               Павличко С. Д. Дискурс модернізму в українській літературі / Соломія Дмитрівна Павличко. –  К .: Либідь, 1999. – 438 с.