Науково - дослідницька робота за творчістю Лесі Українки

     Міністерство освіти і науки України

     Веселинівський  ліцей Веселинівської  селищної ради Миколаївської  обл.

 

 

 

 

 

 

 

   Науково-дослідницька робота

 

 

ФІЛОСОФСЬКИЙ МОТИВ  СЕНСУ  ЛЮДСЬКОГО ЖИТТЯ

 В ДРАМІ –ФЕЄРІЇ

ЛЕСІ УКРАЇНКИ «ЛІСОВА ПІСНЯ»

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                      Роботу виконала:

                                                                                                                     Мокану Зінаїда,

                                                                                                                       учениця 11- А кл.

                                                                                                          Керівник:

                                                                                                                  Заворотня  Н.І.

 

 

 

 

 

 

Веселинове -2025

 

 

 

 

                                                    

                                                        ЗМІСТ

 

 I  Вступ………………………………………………………………………        1-8

 

 II Леся Українка і літературний процес. Історія створення драми-феєрії

«Лісова пісня»…………………………………………………………………..   9-21

2.1.Ідейно-естетичне спрямування п'єси "Лісова пісня»……………………  . 9-11

2.2. Цей твір — гімн єднання людини і природи……………………………    11-12

2.3. Головний конфлікт драми………………………………………………...  12-17

2.4.Неповторна мова драми – це мова мистецтва!…………………………..   17-21

 

III Практичне спрямування роботи……………………………………………   22-28

3.1.Міфічний образ Мавки є символом ідеальної, гармонійної людини…      22-25

3.2.Реальне життя  й усна народна творчість-основа  драми «Лісова пісня».. 25-26

            3.3.Світлі сили природи драматичної поеми…………………………………..  26-27

 

IV Висновки …………………………………………………….……………….. 28-32

 

V   Список  використаних  джерел та  літератури …………………………….. 33-34

 

VI  Додатки ……………………………………………………………………… 35-38             

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                  

 

                                                                   1  ВСТУП

 

                                                                                Твоє слово разюче, як зброя,

Що боронить свій край і свій дім,

                                                                           І схиляю в шанобі чоло я

                                                                                       Перед світлим безсмертям твоїм.

   Володимир Сосюра, «Лесі Українці».

 

Леся Українка  абсолютно геніальна людина”.

Ліна Костенко 

 

          Леся Українка (Лариса Петрівна Косач)-(25.02.1871 - 01.08.1913)

 Чудове українське Полісся… Це воно стало справжньою природною колискою,в якій зародився і зміцнів талант Лариси Петрівни Косач –Квітки, що відома світові під літературним псевдонімом - Леся Українка. 1871 народилася на Волині в місті Новоград-Волинському. Лариса була другою дитиною подружжя Косачів. Петро Антонович Косач(1841-1909) і Ольга Петрівна Драгоманова( 1849-1930) одружилися у 1868 року і створили родину, в якій вільно розвивалися таланти, виховувалися непересічні особистості. На початку xx століття Михайло Грушевський, Іван Франко, Володимир Гнатюк у листі до Ольги Петрівни писали: « Ви дали Україні перший приклад освіченої сім’ї, в якій плекається рідна українська мова й українська літературна традиція в найкращім розумінні цього слова». У 1881 Леся  захворіла, 1883 у неї діагностували туберкульоз кісток. Отримала домашню освіту, знала багато європейських мов. 1890 у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник "Стародавня історія східних народів". Літературна діяльність Лесі Українки пожвавилася з середини 80-х, коли Косачі переїхали до Києва і в оточенні родин Лисенків і Старицьких вона увійшла до літературного гуртка "Плеяда". Впродовж 1893–1902 у Львові опубліковано 3 поетичні збірки. Протягом 1903–1913 написала понад сотню віршів, з яких половина за її життя не була надрукована. У 1896–1898 Леся Українка стає однією із співзасновників першої на Наддніпрянщині української соціалістичної організації. У другій половині 90-х років 19 ст. Леся Українка звернулася до драматургії. Перша її драма – "Блакитна троянда" (1896) з життя української інтелігенції. Розвинула новий жанр – драматичну поему. До найвизначніших творів Лесі Українки належать драми "Камінний господар" (1912) і "Лісова пісня" (1911). Леся Українка упродовж усього життя цікавилася українським фольклором. Вона знала дуже багато народних пісень (близько 500) і сама була визначним носієм фольклору. Перша її фольклористична праця – "Купала на Волині" – опублікована в 1891. Під час перебування в Карпатах поетеса записувала гуцульські мелодії; у 1903 вона друкує збірник “Дитячі гри, пісні, казки”. У 1904 у неї виникає задум видати "Народні пісні до танцю" (54 тексти). Леся Українка стає ініціатором видання українського героїчного епосу, у 1908 записує на фонографі думи у виконанні кобзаря з Харківщини Г. Гончаренка. 30 записів веснянок і обжинкових пісень з голосу Лесі Українки зробив композитор М. Лисенко. 225 пісень увійшли до книги "Народні мелодії. З голосу Лесі Українки", яку впорядкував і видав 1913 К. Квітка. Період найбільш активної участі в громадському житті припадає на 1902–1903 роки, коли, перебуваючи в Сан-Ремо (Італія), Леся Українка веде листування з Феліксом Волховським у Лондоні та Михайлом Кривинюком у Празі. Темою листування було видання нелегальної літератури, з якої до нас дійшов переклад "Казки про царя Семена". В той час Леся Українка готувала твір під назвою "Наше життя під царями московськими", який на сьогодні не знайдено. В червні 1906 Леся Українка була обрана до правління київської "Просвіти", де вона опікувалась бібліотекою. Після 1907 Леся Українка через прогресуючу хворобу була змушена жити переважно за межами України. Датовані 1913-м – останнім роком життя – твори свідчать, що Лесю Українку не лишають роздуми про громадянські обов'язки митця, його творчий подвиг. Образ співця стає в центрі останньої драматичної поеми – "Оргія". Свій ліро-епічний триптих – "Що дасть нам силу?", "Орфеєве чудо", "Про велета", в якому звучить думка про суспільне перетворюючу місію мистецтва, письменниця присвятила І. Франкові і надіслала до ювілейного збірника на його честь.              Демократичний стиль життя в родині сприяв зближенню з селянськими дітьми, засвоєнню народних звичаїв, традицій.

А фольклор Волині вводив вразливу дівчинку в незвичайний, химерний світ української міфології з її мавками, перелесниками, русалками. Маленька Леся так повірила в існування лісових істот, що потаємно вночі, перемагаючи страх, бігала в ліс і там шукала мавку. В останній рік життя в поемі  "Про велета" Леся Українка згадує:

Давно, в дитячий любий вік,

в далекім ріднім краю

я чула казку. Чула раз,

а й досі пам'ятаю.

                Леся дуже любила музику, старанно вчилась грати на фортепіано. Вважала навіть, що з неї був би кращий музика, ніж поет. Але хвороба (туберкульоз кісток) змусила перервати це захоплення. З болем прощалася з інструментом, якому виливала свої радощі і жалі ("До мого фортепіано"). Проте музика зовсім не полишила, а глибоке її розуміння, відчуття гармонії, мелодії відлунюється у багатьох творах, про що свідчать уже заголовки: "Сім струн", "Мелодії", "Ритми", "Пісні про волю", "Лісова пісня"…Хвороба спричинилась до того, що Леся не змогла ходити до школи, не вчилась у жодному навчальному закладі. Але наполеглива і працьовита, вона здобула глибокі і різносторонні знання. Особливо добре знала літературу - вітчизняну і світову, володіла класичними і основними європейськими мовами, що дало змогу читати в оригіналі твори багатьох письменників світу, перекладати з грецької, французької, німецької, англійської, італійської, польської мов. Історію так досконало вивчила, що у 18 років написала підручник "Стародавня історія східних народів". З юних років цікавилась філософією, знайомилась з науковим

соціалізмом, читала марксистську літературу. Швидкому розвитку письменницьких здібностей Лесі Українки сприяла творча атмосфера, в якій зростала, її оточення, серед якого були Михайло Старицький, Микола Лисенко, Іван Франко. Великий вплив на її духовний розвиток мав дядько Михайло Драгоманов, відомий громадський і культурний діяч. Він намагався ввести Лесю у світ культури різних народів, виховати як свідому громадянку, консультував з найрізноманітніших питань. Коли дівчинці було 9 років, заарештували за революційну діяльність її тітку Олену Антонівну Косач. Ця подія надзвичайно схвилювала Лесю і вона написала вірш "Надія" - перший відомий нам твір письменниці. Глибоко вразила Лесю трагічна загибель у каторжанській тюрмі в снігах Забайкалля революційної народниці Марії Ковалевської, матері її найближчої товаришки(вірш "Віче").

               Сорокадворічною пішла вона з життя, пішла незломлена духом, і образ її таким живе й житиме для нас – сповнений гідності, прекрасний у своїй людяності і великім творчім горінні. Леся Українка ввійшла в літературу як велика поетеса-лірик, геніальний драматург, талановитий прозаїк, перекладач, блискучий літературний критик, невтомний збирач і дбайливий цінитель фольклорних скарбів. Сутність її духовного світу, мудрість, подвижництво, любов до України і висока громадянська позиція в темряві царського політичного гніту засвітила нам досвітні вогні як символ непогамовного потягу до волі. Вона мала право сказати: «Обернуся в легенду». Минають роки… В пам’яті нащадків буде берегтися образ тендітної, але мужньої духом жінки, яка засвітила нам «досвітні вогні». Закінчити огляд життєвого і творчого шляху поетеси хочеться строками з вірша О. Журливої «Пам’яті Лесі Українки». Не стерлась райдужна сторінка, Не вмерла пісня лісова, Безсмертна Леся Українка Була і є повік жива.

              Весь світ знає і вшановує імена людей, чиї прижиттєві здобутки розуму й праці, чиї духовні осягнення стають необхідністю для кожного нового покоління їхнього рідного народу та приносять йому визнання серед інших

 

народів світу. До таких належить наша славетна поетеса Леся Українка. Незбагненними шляхами й стежинами народної пам’яті приходить вона до кожного українця. Це ніжне і дзвінке ім’я належить до найвеличніших імен нашого народу. Псевдонім Лариси Петрівни Косач твердо і назавжди зафіксований у пам’яті кожного українця, і не тільки українця. Її діяльність, крім України, охоплює ще багатьох країн Європи, Азії, Африки, Північної Америки, включаючи не тільки фізичне перебування поетеси, а й наявність знаків шани до цієї високої людини. Воістину, Леся Українка є світовою особистістю. Славній доньці українського народу в ряді країн світу поставлені пам’ятники, відкриті музеї та меморіальні дошки. Поетесі зі славетним ім’ям присвячували і присвячують свою творчість поети, письменники, художники, композитори. Адже Лариса Косач сформувала своє життєве кредо: «Не можна, гріх бути інвалідом, коли так багато роботи і так мало людей, треба перестати ним бути, коли не можна зараз, то через рік…через три, а все-таки вийти в люди! І я вийду або пропаду під ножем, а так не зостанусь»(Лист Лесі Українки до О. П. Косач-сестри-від 12 11. 1897р.) Водночас у народі письменниця вбачала суб’єкт історії, який, усвідомлюючи національну приналежність і розглядаючи національне визволення як головну мету, кристалізується у націю, покликану відродити українську державу. Змістом творчості Лесі є любов і революція; любовний міф і міф України, який дає мету рішучій революційній боротьбі і скорої повної перемоги. Щоб у цьому переконатись, досить перечитати такі твори, як цикл віршів «Невільничі пісні», поему «Роберт Брюс», драматичну поему «На руїнах». У центрі уваги авторки завжди перебував Народ - у всіх його проявах; народ, який прагне національного визволення («Коли стрічав гурти рабів німих, свій голос гучно подавав за них, і в їх гіркій, давно минулій долі все бачив образ рідної неволі»). Тому наша Леся має повне право зватись Українкою з великої літери. Я бачу письменницю жінкою водночас сильною і слабкою, одинокою і коханою, пророчою одкровеннями, зі звичними людськими помилками, близькою до сучасників із багатою її творчою спадщиною. Ніхто не зміг

 

дорівнятися до «Лісової пісні», адже в ній утілені не тільки легенди й міфічні образи Полісся та Поділля - в ній живе дух самої Лесі, її талант, мрії, реалії та безсмертна душа.

         Волинська поетеса Світлана Бусел – Костюк: поезія «Розмова з Лесею»

Дай ніжності, Лесю, бо дуже жорстоке життя,

 Дай сили, бо важко, ой важко буває боротись.

    Дай мужності, впертості, геть прожени забуття,

     Дай втримати віру, а душам не дай розколотись.

 

 

 О Дівчино горда! Порадь, як любов осягти,

І як нам усім так навчитися палко кохати,

    Щоб аж до останнього... Так, як уміла це ти,

      І навіть якщо за любов не діждемося плати...

 

Навчи нас народ свій любити і мову його,

          Навчи нас у кожній людині щось гарне шукати.

     Ми станемо вищими, Лесю, від слова твого,

Від пісні твоєї, яку нам судилось співати.

 

Отже, важливість зазначеної проблеми, нагальна потреба  вивчення та її вирішення зумовили вибір теми нашого дослідження: «Філософський мотив сенсу  людського життя в драмі –феєрії Лесі Українка «Лісова пісня»».

 Об’єкт дослідження – велич міфологічного образу Мавки у контексті твору  Лесі Українки  “Лісова пісня”.

Предмет дослідження – художній зміст драми-феєрії(діалоги, монологи, вчинки героїв)  “Лісова пісня”.                

Мета дослідження    – змістовно обґрунтувати важливість досліджуваної проблеми,   систематизувати фактичний біографічний матеріал, історичну основу твору та художній зміст  про  філософський мотив сенсу людського життя,  що прослідковується у драматичній поемі «Лісова пісня».

                                         Завдання дослідження:

1.Здійснити аналіз наукової, монографічної, художньої  літератури з історії життєвого періоду письменниці та написання  драми – феєрії..

2.Розкрити вплив величі міфологічного образу Мавки на подальшу долю головного героя Лукаша,  на  змістовне відображення подій у художньому творові щодо призначення людини  у суспільстві.

3.Довести  наявність використання  біографічно-творчого матеріалу щодо створення образів, сюжету  у художньому просторі Лесі Українки.

Методи дослідження:

– аналіз наукової, монографічної, словникової, художньої літератури з теми дослідження;

–  систематизація  сюжетного матеріалу твору, що досліджується;

– узагальнення змісту драматичного твору відповідно до теми дослідження, відповіді на ключові запитання.

Практичне значення отриманих результатів полягає в з’ясуванні проблеми філософського мотиву сенсу  людського життя в драмі–феєрії Лесі Українки «Лісова пісня», в єдності почуттів письменниці й головної героїні та доцільності їх використання у творові.

2 Леся Українка і літературний процес. Історія створення драми-феєрії

Літературний процес — це розвиток літератури різних народів, що характеризується певними закономірностями на кожному етапі від давнини до сучасності. Він рухається по спіралі. Одні явища, виникнувши в давні часи, можуть відроджуватися на іншому етапі, але вже в новій якості. У літературному процесі відбувається взаємодія різних тенденцій та явищ, зокрема національних літератур, творчих здобутків митців, класичної і масової літератур.

Драма-феєрія - це п'єса з казково-фантастичним сюжетом і персонажами. Феєрія - театральна чи циркова вистава, побудована на фантастично-казковому

 

 

сюжеті, в якій з метою вразити глядача використовуються різноманітні сценічні ефекти.

Неоромантизм (новоромантизм) — так називала Леся Українка та інші творчий метод тих письменників кін. ХІХ — поч. XX ст., які поєднували у своїй творчості реалістичне зображення життя з романтизмом.

Леся Українка писала: «Справжній новоромантизм зневажає не самий натовп, тобто не особи, що складають натовп, а той рабський дух, який змушує людину добровільно зачисляти себе до натовпу, як до чогось стихійного, що поглинає, нівелює, стирає індивідуальність, приносить її в жертву інстинкту, стадності. Новоромантик протиставляє натовпу не героя, не вибрану особу, а суспільство свідомих осіб, у якому він, цей натовп, розчинився б без залишку».

Ознаки:

властива виразність суспільних ідеалів;

прагнення до визволення особистості;

гармонія ідеалу з життєвою правдою;

Леся Українка не поділяла персонажів на головних і другорядних, а наділяла всіх якостями повнокровних самоцінних особистостей;

її ліричні та драматичні твори наснажені визвольним пафосом, їм притаманні гострота конфлікту між добром і злом, правдою і кривдою, оптимістична віра в перемогу перших.

             Феномен свободи є одним із центральних у драматургійній спадщині Лесі Українки. Поєднавши у своїй творчості українську традицію і загальносвітовий культурний досвід, вона запропонувала власну візію загальнолюдських цінностей, ідеалу свободи особистості, нації. Саме в драматургії Леся країнка досягла піку своєї творчої слави. Можливо, це тому, що в драмах Лесі Українки можна порівняно легко встановити наявність чи не всіх тодішніх модерних літературних типів художнього мислення, починаючи від

 

 

оновленого реалізму (неореалізму), продовжуючи символізмом, і завершуючи неоромантизмом. 

            Останні роки свого життя Леся Українка провела далеко від рідного краю, здебільшого в Єгипті та Грузії, де вона легше переносила свою недугу. Востаннє поетеса побувала на батьківському обійсті в Колодяжному в березні 1907 року, та думками завжди линула до милих серцю місць, де жили її родичі і друзі, зокрема, на мальовничу Волинь.

               А посеред літа 1911 року, перебуваючи у грузинському Кутаїсі, Леся Українка робить своєрідну мандрівку на Волинь — створює чорновий варіант драми-феєрії «Лісова пісня», яка стала вершиною її творчості, увійшла до скарбниці як української, так і світової літератури.  Чорновий варiант «Лiсової пiснi» Леся  Українка завершила 25 липня 1911 року. 
Оскiльки чистового варiанта не знайдено, дату закiнчення роботи над ним визначають опосередковано, за листом авторки до сестри Ольги:  8 жовтня 1911 року. У своїх листах Леся Українка ділилась, як їй давалась робота над твором і що послужило поштовхом до створення.
З листа Агатангелові Кримському 14 (27) жовтня 1911 р. м.Хоні
"А проте я не згадую лихом волинських лісів. Сього літа, згадавши про їх, написала «драму-феєрію» на честь їм, і вона дала мені багато радощів, хоч я й відхорувала за неї (без сього вже не йде!). Се, властиве, ein Märchendrama, по термінології Гауптмана (так він зве свій «Потоплений дзвін»), але я не знаю, як би се могло по-нашому зватись. Чи Ви знаєте, що я дуже люблю казки і можу їх видумувати мільйони? А от досі не одважувалась писати!"
Із листа до сестри Ольги 27 жовтня (9 листопада) 1911 р. м.Хоні
"Правда, писала я її ("Лісову пісню") дуже недовго, 10 – 12 днів, і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій; але після неї я була хвора і досить довго «приходила до пам’яті. (...) Далі я заходилась її переписувати, ніяк не сподіваючись, що се забере далеко більше часу, ніж само писання, – от тільки вчора скінчила сю мороку, і тепер чогось мені шия й плечі болять, наче я мішки носила. Ет, таки я тепер ні до чого стала!.."

         "Лісова пісня» — драма-феєрія в трьох діях,  написана влітку  1911 року в Кутаїсі. Незважаючи на те, що авторка написала драму-феєрію лише за 10-12 днів,    твір був результатом тривалого вивчення народнопоетичних джерел, міфології, світового письменства, життя селян волинського Полісся. 
  Численні переробки, закреслення та дописки в чорновому автографі свідчать про складну та наполегливу працю над твором. Автограф не становить єдиного цілого, має кілька текстових нашарувань і відбиває різні етапи роботи – від первісного до остаточного. Ще за життя Лесі Українки була зроблена спроба поставити «Лісову пісню» на сцені, у театрі. У травні 1912 р. поетеса писала з цього приводу до А. Кримського: «Чую, хотять її ставити на сцені, але що з неї там вийде?..» Сценічна доля драми-феєрії дуже хвилювала її. В листі до матері від 24.05.1912 р. Леся Українка висловлює турботу про те, «…щоб Садовський в разі серйозних замірів ставити сю річ, не заміняв нічого, не списавшись зо мною, – боюся, щоб там чого не «співнили», намагаючись улегшити постановку.
  В архіві письменниці збереглися матеріали, які дають уявлення про участь Лесі Українки у підготовці спектаклю: текст афіші та список діячів («ролі») (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 790). На жаль, на сцені театру Миколи Садовського «Лісова пісня» світу не побачила. Уперше драма була поставлена на театральній сцені  22 листопада 1918 року в Київському драматичному театрі.Окрім рідної української, вона вільно володіла мовами: німецькою, французькою, латинською, давньогрецькою, італійською, англійською, іспанською, російською, польською, болгарською, вільно читала твори чеських і словацьких письменників. Саме постійне зацікавлення світовою літературою і історією дозволило їй у 1890 році написати підручник “Стародавня історія східних народів”, який було вперше видано у 1918 році в Катеринославі. Про її глибокі знання античної літератури засвідчують поезії “Сафо”, “Іфігенія в Тавріді”, “Ніобея”, “Орфеєве чудо”, а біблійні теми та мотиви оригінальне розробляються у віршах “Я бачила, як ти хиливсь додолу”, “То може станеться і друге диво”, “Дочка Чєфая”, “Ізраїль в Єгипті”, “Пророк”, “Жертва”, “Саул” та інші. Окрім того, Леся Українка на основі глибокого знання історії, побуту, звичаїв, мистецтва і літератури багатьох народів написала вірші “Єврейська мелодія”, “Єврейські мелодії”, “Пісня флорентійська”, “Дим”, “Напис в руїні”, цикли “Весна в Єгипті” та “Єгипетські фантазії”.

                У циклі “Весна в Єгипті” поетеса майстерно і глибоко проникає в сутність життя і особливості природи єгиптян. Та одночасно з цим вона не оминає і злободенних соціальних мотивів, її непокоять “гніт фараонів, кормига чужинців”, як в давнину, так і тепер (“Таємний дар”), а також і те, що відбувається у рідному краєві.У вірші “Дим” Леся Українка своєрідно опрацювала “італійську тему”, яскравими фарбами змалювала нужденне життя робітників цієї країни, яке тут же викликає у неї асоціацію з тяжкою працею українських робітників на фабриках і заводах. Саме тому і трудяща Італія стає їй не чужою, а ніби своєю рідною країною, бо ж пригнічують народ скрізь однаково:

а з вікон визирали, мов привиддя,
якісь бліді, невільницькі обличчя.
А над усім той дим, той легкий дим,
…

Той дим проник мені у саме серце,
І стиснулось воно, і заніміло,
І вже не говорило: “чужина”.

             Особливо міцно і влучно, проте, пов’язані зі світовими сюжетами, мотивами і образами драматичні твори Лесі Українки, зокрема поеми. Слід відзначити, що значна частина цих творів розроблює біблійні і давньоєврейські мотиви і сюжети (“Самсон”, “На полі крові”, “Вавілонський полон”, “На руїнах”, “В дому роботи, в країні неволі”), античні теми (“Оргія”, “Касандра”), давньосхідні мотиви (“Айша і Мохаммед”), теми з життя та боротьби ранніх християн (“Одержимая, “В катакомбах”,”Руфін і Прісцілла”, “Йоганна, жінка Хусова”, “Адвокат Мартіян”). Різні епізоди визвольної боротьби, а також життя лицарів з новим осмисленням образів розроблює поетеса у таких своїх творах, як “Роберт Брюс, король шотландський”, “Давня казка”, “Біла посестра”, “Ізольда Білорука”, “Осіння казка”, “Камінний господар”. Потрійно відзначити, що майже у всіх оцих творах авторка досить сміливо ставить на розв’язання не лише актуальні етично-психологічні, а й соціально-політичні питання.

              П’єси і драматичні поеми Лесі Українки своїми сюжетами, темами і мотивами міцно пов’язані з світовою історією, культурою і літературою і становлять, таким чином, визначне мистецьке явище у розвиткові загальносвітового літературного процесу. Визначний внесок в розвиток світової культури зробила Леся Українка і своїми перекладами творів письменників багатьох літератур українською мовою. Після І. Франка Леся Українка була чи не найплідніщим і наймайстернішим таким перекладачем.
Перекладами з інших літератур поетеса почала займатися ще, власне, з дитячих років. У тринадцятилітньому віці вона разом із старшим братом Михайлом, що виступав під псевдонімом Обачний, переклала українською мовою “Вечера на хуторе близ Диканьки” М. Гоголя. А ставши відомою письменницею, вона виробила об’ємну програму перекладу українською мовою творів Гоголя, Короленка, Гаршина, Пушкіна, Лєрмонтова, Тургенєва, Некрасова, Салтикова-Щедріна, Гончарова, Достоєвського, Л. Толстого, Сервантеса, Петрарки, Шекспіра, Мольєра, Вольтера, Руссо, Бомарше, Бернса, Гете, Шіллера, Байрона, Вальтера Скотта, Бальзака, Беранже, Гейне, Гюго, Лесажа, Леопарді, Лонгфелло, Жорж Санд, Сталь, Флобера, Золя, Міцкевича, Сирокомлі, Конопницької, Красицького, Крашевського, Ожешко, Сенкевича, Словацького та багатьох інших. Уже оцей перелік прізвищ визнаних у всьому світі митців художнього слова засвідчує про Неабияку обізнаність Лесі Українки з найкращими надбаннями світової літератури, з якими вона намагалася ознайомити український народ з метою піднесення його інтелектуального і культурного рівня. До перекладацької діяльності Леся Українка підходила надзвичайно серйозно. Вона наголошувала, що переклади повинні бути здійсненні на

 

високому професійному рівні, а для цього перекладач обов’язково повинен користуватися оригіналом, а отже і вільно володіти багатьма мовами. Про те, що світова література була невід’ємною частиною творчості Лесі Українки, свідчать і її літературно-критичні та публіцистичні статті, переважна більшість з яких присвячена зарубіжній літературі. Особливо актуальними є такі її літературно-теоретичні дослідження: “Два направлення в новейшей итальянской литературе”, “Заметки о новейшей польской литературе”, “Європейська соціальна драма в кінці XIX ст.”, “Утопія в белетристиці”, “Народничество в Германии”,***“Михаил***Крамер”.
                   Леся Українка належить до тих небагатьох митців українського художнього слова, які своєю творчістю і діяльністю були міцно пов’язані з світовим літературним процесом, світовою культурою, залишаючись одночасно оригінальними і самобутніми національними письменниками. В свою чергу Леся Українка привертала увагу багатьох письменників і дослідників різних літератур, її твори перекладалися і перекладаються майже у всіх країнах світу, зокрема Білорусії, Чехії, Англії, Німеччині, Франції, Канаді, США. Літературознавці багатьох країн присвятили українській поетесі чимало статей, монографій, літературних портретів.

            Звертаючись до художньо-літературної творчості Лесі Українки, бачимо, що вона переважно використовувала сюжети, почерпнуті із західноєвропейських літератур. Її героями ставали стародавні греки й римляни, Трістан та Ізольда, Дон Жуан, король шотландський Роберт Брюс. Леся Українка фактично творила в західноєвропейському літературному контексті, наближаючи українську культуру до культур європейських народів.

            У "Лісовій пісні" звучить мотив сенсу людського життя, який полягає в красі душі. Драма-феєрія актуальна і в наш час. Вона будить у нас людину, вселяє віру в те, що правда, краса, благородство здобудуть перемогу над усім лукавим, потворним, нелюдським...

            

 

Досліджую філософський мотив  сенсу  людського життя в драмі – феєрії Лесі Українки «Лісова пісня», який «обертається» навколо великого престарого дуба. Біля культового дерева оселяється родина Лукаша, відбуваються феєричні ігрища лісових мешканців, зав’язується кохання Лукаша і Мавки. Усе, що сталося тут, на цьому місці - неминуче, доленосне як для людей, так і для демонічних істот. Дуб, як центровісь, обумовлює поведінку,вчинки та уклад життя дійових осіб. Образ дуба органічно  пов'язаний у творі з критеріями міжлюдських взаємостосунків. Мавка, Лукаш, дядько Лев усвідомлюють духовне значення дубової місцини, вона для них є своєрідною святинею. У той час для Килини і Лукашевої матері дуб є виключно матеріальним об’єктом  ужитково-корисливого характеру, вони взагалі не можуть осягнути справжньості цього духовного символу, не можуть бути причетними до вищих духовних цінностей.

                Шлях Лукаша - це пошук власної самоідентифікації, самоствердження, неминучими на цій дорозі є  важкі випробування, коли треба було пережити кару, зазнати злигоднів у вовчій подобі, розсунути рамки людського, хатнього досвіду, щоб після блукань повернутися до лісу, до Мавки. Лукаш прийшов у ліс, щоб знайти самого себе. Не раз поривається  піти геть з лісу, повернутися  до села. Лукаш не вміє так внутрішньо боротися, як Мавка. Герой не стільки прагне чинити зраду, відступництво, скільки сам мимоволі стає об’єктом, на якого спрямовані ці негативні моральні прояви.

                Творчість Лесі Українки відбиває напружені філософські роздуми над життям. Ми продовжуємо відкривати в її творах ще не звідані нами глибини, не осмислені нами проблеми. Це стосується і неповторної драми-феєрії "Лісова пісня". Невипадково долі людей, змальованих у творі, тісно переплетені з таємничим світом мешканців казкового лісу. Бо там, де про несуєтне важко говорити мовою щоденної життєвої прози, нерідко набагато виразніше промовляє казка.

               

 

                   Роздуми про сенс людського життя в "Лісовій пісні" загострені персоніфікацією образів природи, гармонія навколишнього світу отримує можливість говорити з людиною на рівних, шукати з нею компроміс чи протидіяти їй. У цих стосунках виявляється повною мірою високе і нице начало людської істоти. Тому момент вибору між ними є моментом визначення для себе сенсу життя. Образ Лукаша втілив у собі цей пошук, про який розповідає "Лісова пісня". У добрий час зустрілася йому лісова Мавка. Вона полонила хлопця і дивовижною вродою, і доброю вдачею, і серцем, чутливим на красу. Несподівано для себе Лукаш навчився тонше і глибше відчувати світ довкола себе, розуміти його закони.

              Та дивна людська природа: що маємо — не цінуємо, а прагнемо чогось, на що, може, і не варто витрачати зусилля. Лукаш не розумів, що йти проти природи — йти проти себе, він не дослухався до порад Мавки. Збираючи для неї світлячків, хлопець помітив летючі вогники і кинувся за ними. Мавка намагалася зупинити його, але не послухав Лукаш її благань — і потрапив у трясовину. Мавка врятувала його, не знаючи, що згодом він знову потребуватиме її порятунку.

                 Минав час. Життєва суєта засмоктала Лукаша — і в клопотах про примноження добра, про хазяйство він змінився. Забув сопілку, в мелодіях якої колись так трепетно виспівував душу, забув про чисте своє кохання, змізернів духом. Мати оженила його на Килині, молодій вдовиці, спритній, але обмеженій. Потім помер дядько Лев, мудрий та людяний чоловік, який умів жити у згоді з казковим лісовим народом. Після його смерті порушився лад у сусідстві людей із зачарованим лісом.

                  Лукашева мати та Килина, керовані ненаситною жадобою до збагачення, невдовзі споганили ліс, намагаючись узяти з нього побільше прибутків. Вони вирубували заповітні, віками бережені дерева, перетворили на смердюче болото лісове озеро, вимочуючи в ньому коноплі. І розлючені лісові

 

 

мешканці почали мститися — робити шкоду господарству. Лукашеву господу обсіли злидні.

                 Остаточно втративши людську подобу, жінки гризлися між собою, шукаючи винного, у хаті панувала невгасима лють, вічний лемент. Лукаш опинився в пеклі, яке не могло би примаритись у наймоторошніших снах. На ньому зі всією невідворотною силою справджувався страшний, проте справедливий закон: спокусившись одного разу марнославним, втрачаєш скарби душі. Він занадто пізно зрозумів, що, зрадивши Мавку, віддав на поталу і свою долю.

               Лукаша, який втратив себе, Лісовик перетворює на вовкулаку. Але в душі хлопця ці жахливі зміни відбулися вже давно. Проте знову з'явилася Мавка, яка прийшла врятувати коханого. Якщо жертвує собою достойний, то за законами світової гармонії приреченого буде прощено. І сталось диво. Мавка повернула Лукашеві й людську подобу, і загублену душу. Повернула коханому самого себе, колишнього, кращого, вищого духом. Але ціною власного життя, загибеллю тілесною. Проте Мавка, її любов, її душа довіку лишились безсмертними. І треба сподіватись, що Лукашеві у спадок також залишено цей непростий, але гідний людини шлях у вічність.

                  Мовою неповторною, мовою мистецтва п'єса утверджує, що сенс життя перш за все — у плеканні духовного начала в собі, у ближніх наших, у тих, кого любимо і для кого живемо. Усе інше — суєта. І оцей справжній сенс життя дарує людині безсмертя...

             Для вираження мовлення в драмі Лесі Українки «Лісова пісня» виступають такі граматичні класи лексем: іменники (мовчання, пауза, тиша); прислівники (мовчки, помовчавши); дієслова теперішнього часу (мовчать, задумується, уриває, замовкає, змовкає, замислюється, затихає, мовчить, мовчиш). Лексеми на позначення мовчання доповнюють прикметники, що семантично конкретизують його: коротке мовчання, довге мовчання. З’ясовано, що мова відтворює передусім емоції. Персонажі Лесі Українки переживають різні емоційні стани, що супроводжуються словами героїв, авторським доповненням. Наприклад, боязнь, страх: «Лукаш / Цить! Цить! Не говори! Мовчи! (В голосі його чутно божевільний жах). / Ти кажеш / продати ліс… зрубати… а тоді вже / не буде так… як ти казала? / Килина / Як? / Що вовк… / Лукаш / (Затуляє їй рота) / Ні, не кажи!»

             Встановлено, що ситуація мовлення в драмі Лесі Українки має виразні комунікативні передумови:

1) спосіб уникнення конфлікту («Марище / Чи ти мене не знаєш? – / «Той, що в скалі сидить» / Перелесник здригнувся, прудким рухом кинувся геть і зник у лісі».

2) уважне слухання («Лукаш / … Що ж ти мовчиш? / Розгнівалась? / Мавка / Я слухаю тебе… / Твого кохання…»;

 3) неможливість висловити почуття словесно («Мавка / Воно ще краще, / ніж вся твоя хороша, люба врода, / та висловить його і я не можу… / (Смутно-закохано дивиться на нього і мовчить хвилинку) / Заграй мені, коханий, у сопілку, / нехай вона все лихо зачарує!»;

4) сонливість, перехід у стан сну («Лев / … От і розбіглася на морі супротивна хвиля, / а з теї хвилі вилетіли коні, / як жар червоні, / у червону коляску запряжені… / а на тій колясі…/ (Змовкає, зможений сном)»;

5) засіб переривання комунікації («Лукаш / Мовчи! Не скигли! / Килина спиняється, глянувши на нього з острахом»;

6) згода і ствердження («Мавка / А ти зо мною хочеш бути? / Лукаш киває, потакуючи».

             Важливо й те, що в «Лісовій пісні» людське мовлення тісно пов’язане з природним. Одним із елементів відсутності словесної комунікації в природі є

 

 

тиша. Тиша природи й мовчання людини взаємопов’язані та доповнюють одне одного. Спілкування  людей у Лесі Українки часто відтворено через пейзаж, що уможливлює повноту репрезентації психологічного стану персонажа. З одного боку, воно поєднує людину з природою. З іншого – це шлях до відчуження, усамітнення, що сприяє самопізнанню і самоусвідомленню. Наприклад: «Лукаш / А що ж ти там робила цілу зиму? / Мавка / Нічого. Спала. Хто ж зимою спить? Спить озеро, спить ліс і очерет. Верба рипіла все: «Засни, засни…»; «Мавка сплітає довге віття на березі, сідає в нього й гойдається тихо, мов у колисці…». Саме тому природа, і зокрема її тиша, відіграє важливе значення в драматичній поемі поетеси. Мовчання природи Леся Українка передає найчастіше за допомогою іменника (тиша); дієслів (спить, затихає, сплять, стишився); прислівників (тихше, безгучно, тихо, стиха, тихенько). Письменниця семантично увиразнює описову конструкцію «тиша» такими лексемами: повна тиша, зовсім затихає, зовсім тихо, глибока північна тиша. Так поетеса вербалізує мить абсолютного спокою і тиші. Невід’ємний елемент драми становлять описи природи, подані в ремарках. Ось як Леся Українка зображує тишу природи: «Глибока північна тиша, тільки часом легкий шелест чується в гаю, мов зітхання у сні»; «Настає тиша. Починається хворе світання пізньої осені» Лінгвостилістичні студії. Тут лексема тиша відтворює відчуття рівноваги, душевного спокою. Іноді письменниця передає стан тиші й без самої лексеми на її позначення. Наприклад: «По лісі грає червоний захід сонця, далі погасає. Над озером стає білий туман». В уяві читачів цей опис викликає відчуття спокою, тиші, гармонії. Важливо, що природа в «Лісовій пісні» активно представлена вербалізацією різноманітних ззуків. Навіть вітер «поривчасто зітхає», «очерет перешіптується з осокою», «очерети сухо шелестять скупим листом». Однак це не спонтанні звуки, вони не тільки не відвертають уваги від головних героїв, але й допомагають зрозуміти їхній емоційний стан. Природа – невід’ємна частина драми, яка тісно пов’язана з життям і вчинками героїв. Її можна розглядати у двох аспектах: природа як тло, на якому розгортаються події (ліс, озеро, кожне

 

дерево живе своїм життям, говорить, дихає), і природа як діючий персонаж (сили природи виступають в образах Водяника, Русалки, Лісовика, Мавки, що мають людський вигляд, мову, характер, звички). Цікаво й те, що у драмі є загалом безмовні персонажі – Пропасниця та Килинині діти. Але вони не зайві, а, навпаки, увиразнюють змістову канву твору, виступають у тісному зв’язку, впливаючи на перебіг комунікації загалом. Для головної героїні – Мавки – природа не німа, не мертва: «Німого в лісі немає в нас нічого». Вона розуміє мову квітів і дерев, що дозволяє їй тлумачити Лукашеві мову дикої рожі з ясенем. Усі явища природи для неї – живі істоти. Природа в «Лісовій пісні» персоніфікована, вона живе в символічних образах, які є дійовими особами п’єси. Персоніфікації підлягають насамперед предмети фауни та флори. Суттєво, що буйний розквіт природи почався, коли виникло кохання Мавки і Лукаша. Леся Українка подає художнє змалювання весняного пробудження, а отже, і пробудження людських почуттів: «З очеретів чутно голос сопілки, ніжний, кучерявий, і як він розвивається, так розвивається все в лісі. Спочатку на вербі та вільхах замайоріли сережки, потім береза листом залепетала. На озері розкрились лілеї білі і зазолотіли квітки на лататті. Дика рожа появляє ніжні пуп'янки. З-за стовбура старої розщепленої верби, півусохлої, виходить Мавка, в ясно-зеленій одежі, з розпущеними чорними, з зеленим полиском, косами, розправляє руки і проводить долонею по очах». Звуки природи, музика сопілки з’являються в момент, коли затихають головні герої, коли Лукашеві легше передати свої почуття музикою сопілки, ніж словом. Уночі природа, мов жива істота, «починає ходити по лісі». Коли Лукаш цілує Мавку «довгим, ніжним, тремтячим поцілунком», озиваються солов’їні співи, голоси ночі. Потім природа змінюється: «Озеро змаліло, очерети сухо шелестять скупим листом». А коли ж Лукаш зрадив Мавку, природа втратила всі свої життєрадісні барви. Плаче лісова красуня – накрапає дощ. Сум у неї на душі – сумний навколишній світ. Тож настрій дій змінюється відповідно до змін природи, а реальні персонажі гармонійно поєднуються із фантастичними. Цікаво, що твір розпочинається

 

невербальним компонентом і ним же закінчується. Звук стає передумовою руйнування тиші лісу. У «Лісовій пісні» від звучання мелодії сопілки «пробуджуються» поетичні образи і з’являється потреба у слові. У кінці твору Мавка перетворюється у вербу, що спалахує вогнем, але не гине, бо природа вічно жива, безсмертна: «Легкий, пухкий попілець / ляже, вернувшися, в рідну землицю, / вкупі з водою там зростить вербицю, – / стане початком тоді мій кінець». Після її монологу настає тиша. Леся Українка розглядає природу як більш гармонійний світ, аніж людський, а саме наближення людини до природи є орієнтиром на шляху до ідеалу, способом самовдосконалення. Очевидно, що в драмі-феєрії людське мовчання звучить в унісон з природним. А отже, природа і людина – єдине ціле, тому людське говоріння нерідко відтворено через пейзажі.

                 Леся Українка  повною мірою зреалізувала свій талант поета і драматурга й дішла художньої правди, що стала відкриттям в українському і європейському просторі мистецтва слова.

3. Практичне спрямування роботи

          Інтелект, поетична інтуїція, глибока ніжність жіночої психіки, сильна творча воля, орлиний лет душі, яка вміє відмежувати себе від життєвої торговиці і без галасу створити собі образ вищої людини, вільної людини, – оте все сплелося в творчості Лесі Українки в одну гармонійну цілість »-Микола Євшан, український літературний критик, перекладач.

У листі до матері Леся Українка  писала: «Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я здатна тую Мавку  в умі держала, ще аж з того часу, як ти в Жабокричі мені щось про мавок розказувала, як ми йшли лісом з маленькими, але дуже рясними деревами. Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігла самотьою в ліс( ви того не знали) і там ждала, щоб мені привиділась Мавка…Зачарував мене цей образ на весь вік».

           Сеpед всiєï лiтеpатуpноï спадщини Лесi Укpаïнки яскpавою зipкою видiляється ïï чудова дpама-феєpiя "Лiсова пiсня", яка є визначним набутком

 

укpаïнськоï i свiтовоï дpаматуpгiï, яка не схожа на жодну iншу п'єсу письменниці. У нiй втiлилася любов Лесі до piдноï Волинi, ïï pоздуми пpо невмиpущiсть духовноï кpаси, пpо сенс людського життя.
Iдейно-естетичне спpямування п'єси "Лiсова пiсня" - мpiя пpо вiльне й пpиpодне життя, утвеpдження людськоï гiдностi, пpотидiя усьому потвоpному.
Саме духовну кpасу, яка, на думку поетеси, є сенсом людського життя, якiй немає цiни, оспiвує в своєму твоpові Леся Укpаïнка. Втiленням  цiєï кpаси є насампеpед Мавка, головна геpоïня дpами-феєpiï. Вона вiд початку i до кiнця твоpу, незважаючи нi на якi злигоднi, втiлює в собi все чистосеpдечне, щиpе, вipне, волелюбне. Письменниця особливо наголошує на останнiй pисi геpоïнi, надаючи цьому великого значення, явно пiдносячи ïï обpаз над iншими обpазами лiсових пеpсонажiв.Обpаз Мавки найповнiше визначається ïï взаєминами з Лукашем. Кохання Мавки вipне, щиpе i самовiддане. Вона готова боpотися за гiднiсть доpогоï ïй людини, за ïï щастя, кpасу. Вона не здатна до помсти.
Мене вpажає ïï безпосеpеднiсть i чистота кохання до Лукаша:
«Ти сам для мене свiт, милiший, кpащий,нiж той, що досi знала я».
Мавка вчить нас бути безкоpисливими, pобити добpо навiть тим, хто чинить зло... Пpойде час, i тi, хто чинив це зло, зpозумiють своє падiння й стануть добpiшими... Саме так сталося з матip'ю Лукаша i самим Лукашем.
Лукаш демонстpує нам свою духовну кpасу лише на початку твоpу. Потяг до мистецтва, до пpиpоди, pозумiння ïх кpаси - хiба це не духовнiсть? Але, на жаль, буденнiсть pуйнує в Лукашевi цю кpасу.
Людяне, твоpче, свiтле не може бути назавжди подолане в людинi, яка свiдома своïх можливостей, своїх поривань до свілого!.
Отже, в "Лiсовiй пiснi" звучить мотив сенсу людського життя, який полягає в кpасi душi. Образ Мавки  актуальний i в наш час. Вона будить у нас людину, вселяє вipу в те, що пpавда, кpаса, благоpодство здобудуть пеpемогу над усiм лукавим, потвоpним, нелюдським...

                

 

               Леся Українка написала цей шедевр, щоб  порушушити низку проблем загальнолюдського і філософського змісту: реалізація творчих можливостей особистості; у чому сенс людського життя, сімейного щастя; взаємодія добра і зла, прекрасного і потворного в житті; як свобода і неволя впливають на життя людини; гармонійна єдність людини і природи. Природа - повноправна дійова особа п'єси, конфлікт якої розкривається через взаємодію реальних і казкових образів, через своєрідне переплетення життя природи з життям людини. Поетеса прагнула показати зіткнення обдарованої художньої натури з людською обмеженістю і бездуховністю. Важливу роль, у творі відіграє природа. Вона бере активну участь у розвитку сюжету, допомагає героям у розкритті їх характерів, взаємовідносин, переживань. Довкілля виступає у драмі як найвища краса і гармонія. Грубе втручання у неї означає нищення краси та порушення гармонії, що веде до породження зла. Мавка є втіленням не тільки краси і беззахисності природи, але й духовної краси людини, що не може бути знищена в повсякденних дрібних турботах. Вона вічно відроджується - і це прекрасно!Мавка - вимріяний поетесою і втілений в образі казкового створіння ідеал гармонійної, одухотвореної людини - пристрасної і щирої, здатної відверто виявити свої почуття і жити в злагоді з матінкою-природою.

                      Стосунки Мавки  з Лукашем - це взаємодія представників різних світів-міфологічного й реального, які головним чином утілюють різні ступені свободи вибору; це зіткнення поетичної особи («високої душі») з побутом («болотом буденного людського життя)-це вічна загальнолюдська проблема. Письменниця ускладнила її процесом здобуття  Мавкою нової якості- людської душі. На цьому шляху дівчина пройшла випробовування любов’ю/ненавистю, прощенням/помстою і найголовнішою тріадою, що охоплює життя, смертю/безсмертям. За основний здобуток( «ти дав душу мені») вона платить смертю тіла, але воно стане складником безсмертя героїні: « стане початком тоді мій кінець». Головна героїня щаслива, що одержаний від Лукаша скарб-пісню

 

може віддавати іншим, множачи таким способом радість від ідеалу Лукашевої музики. Згадаймо: на прохання Мавки Лукаш грає на сопілці, яка знову здобула магічну силу. На її голос, як на весні, відгукується природа:»…береза шелестить кучерявим листом, весняні гуки озиваються в заквітлім гаю, тьмяний зимовий день змінюється в ясну, місячну весняну ніч».Сновидіння героя – то невисловлений докір самому собі, то крок до власного ідеалу, яким за життя було знехтувано ( «Лукаш кидається до Мавки з покликом щастя»), і водночас це крок у небуття. За збережений у душі ідеал весняної дівчини герою довелося заплатити дорогою ціною-життям.  І у цьому сновидінні останній спалах  його підсвідомості висвітлив не образ  Килини чи корови «турського заводу», а образ Мавки, якою її побачив тієї весняної ночі,коли вперше відчув у серці кохання, коли захопився красою дівчини, її словом. Отже, Лукаш зумів «своїм життям до себе дорівнятись», але  тоді,  коли життя його вже минулось. Описуючи життя Мавки, Леся Українка порушила одну з фундаментальних проблем буття – проблему взаємодії цінностей ( позицій, прагнень, учинків).

           Головні джерела, з яких Леся Українка черпала матеріал для твору, було реальне життя і його своєрідне відображення в усній народній творчості. Життя волинських селян, їхні розповіді, що чула їх від діда Левка Скулинського, лягли в основу п'єси. У цей період, коли значна частина інтелігенції відвернулась від робітничого визвольного руху, інша її частина звернулась до народної творчості з її життєстверджуючими мотивами, щоб в такий спосіб заступитися за народ, показати його красу та життєздатність, стверджувати гуманістичні ідеї, віру в перемогу високої мрії, справжнього життя над животінням, віру в перемогу світлого майбутнього. В основу «Лісової пісні» покладено язичеські образи та теми. Події розвиваються в густому лісі на Волині протягом року. Картини природи, що міняються, допомагають повніше окреслити взаємини між дійовими особами і відповідають змінам у почуттях героїв. Весною розцвітає кохання лісової істоти Мавки і парубка Лукаша. Мавка здатна на пожертвування, зречення, вона живе для людей, і в цьому її краса. Лісовик докоряє їй, що вона зрадила себе, покинувши високі верховини волі ради коханця. Але Мавка не може принижуватися, бути служницею — в цьому її трагедія.Влітку Лукаш, прислухаючись до порад матері, одружується з хазяйновитою вдовою Килиною і занурюється у буденщину. Осінь з її холодинними дощами, опалим листям і пронизливим вітром вривається в життя Лукаша і почуття Мавки. Вовкулаком він блукає лісом, страшні злидні обсіли хату й господарство Килини. Він знову бачить Мавку, грає їй прекрасні мелодії народних пісень, згадує минувше щастя. Завмирає на зиму Мавка, проймається вогнем господарство Килини, і вона з дітьми повертається в село, а за нею — злидні. Востаннє перед Лукашем з’являється Мавка з дивною красою у зорянім вінку, але все вкриває сніг, настає зима. Помер дядько Лев — знавець лісових таємниць, тяжкі злидні обсіли Килину й матір Лукаша, а сам Лукаш замерз у лісі. Але Мавка «у серці має те, що не вмирає». Вона вічна. Навесні вона знов оживе зеленою вербицею — і нові люди гратимуть нових пісень. Життя не можна вбити, як не можна вбити вічно живий заклик людини до волі, до щастя, до краси і до кохання.

             Світлі сили природи втілюють: Мавка, Лісовик, Русалка. Темні — чортик Куць, Той, що в скалі сидить. Провідна ідея твору — прагнення до волі й боротьба з приватновласницькими звичками. Інші ідеї — чесності, вірності, кохання, перетворення мрії в дійсність, підкорення людиною ворожих сил природи, єдності праці і творчості. Драма Лесі Українки «Лісова пісня» написана на щедрому грунті української міфології та фольклору. У творі на новому для української літератури художньому рівні йде осмислення краси життя. «Лісова пісня» — це глибока філософія взаємодії добра і зла, співіснування красивого і потворного. Цю філософію поетеса перенесла на взаємини людей і природи.

               Боротьба за вільне, красиве, духовно багате життя окреслена стосунками Мавки і Лукаша. Лісова царівна Мавка своїм внутрішнім світом повністю відповідає зовнішній красі. Це гармонійна особистість. У лісі, де вона живе, про неї повсякчас піклується Лісовик, ніжно називаючи її «донею»,

 

«дитинкою». На зиму Мавку запрошує у своє лоно стара, скрипуча верба. У Мавку закоханий Перелесник. І, здається, він теж їй не був байдужим. Але одного разу Мавка відчула красу вищу, ніж та, що оточувала її. Це була музика Лукашевої сопілки. «Навіть весна ще так ніколи не співала», як це робила Лукашева душа на звичайній сопілці. У Мавки формується враження про Лукаша ще до знайомства з ним: якщо людський хлопець вміє так гарно грати, то й сам, напевно, гарний. Про це вона дізнається від Лісовика,. Але, збагачений досвідом стосунків з людьми, Лісовик зразу ж застерігає Мавку, що по людських стежках «не ходить воля, там неволя тягар свій носить». Вихована в іншому світі, де без волі і краси не було життя, Мавка не розуміє занепокоєння Лісовика:

Ну як таки, щоб воля — та пропала?

Се так колись і вітер пропаде?

                     Мавка щиро тягнеться до спорідненої їй душі Лукаша. Вона прагне міцного щастя, на все життя. Порив її душі до глибокого і самовідданою кохання — найвищий вияв духовного світу героїні. Заради коханого вона готова на самопожертву. Саме тому Мавка пішла з лісу, поміняла розкішні шати царівни на убоге селянське вбрання, намагалася виконувати по господарству всі доручення матері Лукаша. Однак дуже швидко Мавка зрозуміла, що життя не завжди збігається з мрією про нього. Світ добра і краси, який був притаманний серед людей дядькові Левові, не характерний для матері Лукаша. Та й сам Лукаш — людина прекрасних поривів: творчий, працьовитий, лагідний, але безвольний. Дуже швидко він піддався впливові матері і змінив своє ставлення до Мавки. Зрештою він її зрадив.Таким чином реальність, в якій опинилася Мавка, зайшла у конфлікт з її надією на щасливе життя з Лукашем. Але краса Мавки полягає в тому, що вона думає не тільки про себе. Власне її зболена душа після багатьох марних спроб врятувати Лукаша знайшла для себе найкращий спочинок у володіннях Того, що в скалі сидить. Та коли вона відчула спробу

 

Лукаша звільнитися від рабського духу, то поспішила йому на допомогу. Такий вчинок засвідчує гуманність і глибину почуттів.

  5.  Висновки

                  Отже, пошук сенсу життя – це насамперед розуміння людиною свого призначення у світі, пошук буттєвого коріння, а смислова повнота життя є гарантією життєвої змістовності та стійкості людини у бутті. В чому ж зміст людського життя? Яким воно повинно бути? Що треба для того, щоб життя було повноцінним? Що таке щастя? Ці питання є синонімічним рядом до головної проблеми драми-казки. Щоб відповісти на них, треба знову осмислити жанрову особливість, зміст твору, характери головних персонажів і, безумовно, конфлікт, бо він є основою будь-якого драматичного здобуту.
Жанр твору визначила сама письменниця. Як уже згадувалося, це драма-феєрія. А якщо це так, то саме ця жанрова різновидність драматичного роду дала право письменниці, «сила якої в буянні фантазії, нестримному леті уяви» так оцінив талант Лесі Олесь Гончар), ввести в оповідь людські та міфологічні характери.
На думку літературознавця Віктора Давидюка, в цьому плані письменниця виступила як новатор, бо до появи «Лісової пісні» не було в нашій літературі жодного твору, в якому б так широко були використані міфологічні пласти. Деякі міфологічні персонажі мають у Лариси Петрівни авторське походження: Зоря, Океан, «Той, що греблі рве», Метелиця Гірська…
В чому ж головний конфлікт драми? Де той ключик, який дає можливість читачеві збагнути сутність цього конфлікту? Думаю, що я не помилюся, коли дам на це питання таку відповідь: головний конфлікт драми «Лісова пісня» —це конфлікт між покликанням людини, яке дає їй природа від народження, і сутністю її у відповідних соціальних умовах, між велично-піднесеним і прикрим, між красою і буденщиною, між добром і злом. Цей конфлікт у п'єсі має філософсько-психологічну основу, вкладену Лесею Українкою в уста Мавки:
«Ні, любий, я тобі не дорікаю, а тільки смутно, що не можеш ти своїм життям до

 

себе дорівнятись».Якщо знову глибоко осмислити останній рядок з промови Мавки, то можна дослідити, що для розкриття теми твору, мабуть, треба дати більш повну характеристику не Мавці, а Лукашеві, бо за своїм драматизмом він перевершує образ Мавки, бо саме через образ цього талановитого хлопця визначається суперечність між високою поетичною мрією і повсякденним практицизмом, що, по суті, і стає перешкодою на шляху до справажнього щастя.
Незвідане досі почуття окрилює лісову царівну і одночасно приносить болісні роздуми. Та вже в кінці другої дії ми бачимо, як Мавчині переживання наростають, посилюють її душевні страждання: її поетичний світ, світ духовності зіткнувся з меркантильним світом.
Згадаймо: Лукаш втрачає під впливом оточуючого середовища щедрість, щирість, ніжність почуттів, і Лісовик, для якого Мавка — донька, перетворює його у вовкулаку. Постать Лукаша вовкулаки — це образ, сповнений протиборства людини з собою, роздумів над сенсом життя.
Мавка більш зрозуміла нам, бо  її велич в тому, що вона бореться за кохану людину, героїня хоче звільнити Лукаша від згубної моралі, від злих устоїв суспільства. Лукашеві важче. На прикладі цього персонажу Леся говорить про дискомфорт душі, що знаходиться в невідповідному їй тілі. І від такої постановки питання образ набуває ще більш трагічного звучання.
За повір'ями, людина, перетворена на вовкулаку, стає ясновидющою: вона бачить і осмислює все, що діється навколо, і знає все наперед. У цих умовах маленькі життєві радощі втрачають для неї всяке значення.
Сюжет драми осмислюється нами так, що Лукаш позбувається чарів. Але, ставши всевидющим, він усвідомлює, як багато втратив з того, що іншим людям доступне. Мавка гине в кінці твору, щоб ранньою весною знову відродитися, бо має «в серці те, що не вмирає». А Лукаш? Присипаний снігом, без свити і шапки, він не подає надії на своє відродження. Він лишається самотнім і байдужим. Мавка хоче повернути його до повноцінного людського життя, але замість Лукаша — людини вона бачить подобу людську. Душевний стан хлопця —

 

вовкулаки найкраще характеризує той епізод з драми, коли він, зірвавшись на рівні ноги і закривши лице руками, тікає від Мавки — визволительки. Чи справді Лукаш тікає від свого кохання? А може, інакше треба осмислювати цю сцену?
Мабуть, так. Лукаш тікає від самого себе, від прозріння. Він зрозумів, яким буде життя того, хто не зміг «до себе дорівнятись».
Отже, якщо Мавка в кінці твору спалахує раптом давньою красою у зорянім вінку, то Лукаш живе, щоб швидше вмерти.Зміст життя Мавки — в гармонії з природою, до цього життя вона хоче повернути і Лукаша, проте хатній рабський дух перемагає. До героя в кінці твору приходить доля. За народними повір'ями, доля супроводжує людину все життя, але на очі показується їй тільки тоді, коли та перебуває на дорозі в небуття.
Відповідно до мого дослідження: Леся Українка в образі Мавки втілила свої мрії про вільне, гармонійне, духовно багате життя, а образом Лукаша ствердила іншу думку: людина з суперечливим характером, роздвоєною душею, дрібновласницькою психологією, обмежена і бездуховна, не має права на щастя, бо порушує своїми діями споконвічні закони природи - і не матиме сили для боротьби за своє вільне життя, для захисту своєї свободи. Але основна риса Мавки – волелюбність, а не жертовність та нездатність до боротьби за кохання. Самопожертва Мавки заради добра, краси проявилася і в епізоді навмисного поранення руки, коли Русалка Польова попросила не вижинати лану.Мавка — втілення краси в людському житті і природі. У цій гармонії її безсмертя: «Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, шо не вмирає».Ці слова з повним правом можна віднести до творчого подвигу самої Лесі Українки.

          І хіба прагнення пробудити свідомість Лукаша і відвернути його від згубного впливу дрібновласницького світу не є боротьбою?  Невже  Мавка не перемагає в своїй боротьбі за Лукаша, коли вирвалася з пут “Того, що в скелі сидить”, хоча й знемагала і впадала в розпач: “Бери мене! Я хочу забуття”.А що ж їй залишалось робити, коли її коханий так бездушно поставився до неї?Не потрібно розглядати боротьбу лише як невпинне сходження на гору. У ній

 

неминучі як перемоги, так і поразки. Трагедія Мавки не в тому, що вона вирішила допомогти людям, стала на “людські стежки”, хотіла визволити їх з-під впливу дрібновласницької моралі. У цьому її благородство, місія!

          Тож визначемо ще раз причини трагедії Мавки: розходження мрії та дійсності. Красиве, вільне, духовно багате, щасливе життя можливе лише в умовах вільного суспільства. Образом Мавки Леся Українка утверджує неминучість перемоги добра і правди в житті, підкреслює, що в майбутньому людина прийде до волі, щастя і краси. Ця думка виражена в останньому монолозі  Лісової красуні, в прекрасних поетичних образах:

М а в к а
О, не журися за тіло!
Ясним вогнем засвітилось воно,
чистим, палючим, як добре вино,
вільними іскрами вгору злетіло.
Легкий, пухкий попілець
ляже, вернувшися, в рідну землицю,
вкупі з водою там зростить вербицю, —
стане початком тоді мій кінець.
Будуть приходити люди,
вбогі й багаті, веселі й сумні,
радощі й тугу нестимуть мені,
їм промовляти душа моя буде.
Я обізвуся до них
шелестом тихим вербової гілки,
голосом ніжним тонкої сопілки,
смутними росами з вітів моїх.
Я їм тоді проспіваю
все, що колись ти для мене співав,
ще як напровесні тут вигравав,
мрії збираючи в гаю...
Грай же, коханий, благаю!

У цих рядках звучить акорд на честь доброго, справедливого переможця. І цей переможець у “Лісовой пісні” – людина мудра, добра, творча, гармонійна, що в леті за своїм щастям постійно долає  зло, радіє і страждає, падає і підіймається, гине і воскресає, але летить і тільки – до краси у всьому, особливо до краси у вічній  боротьбі за свою свободу, свій вибір! Цими переможцями у драмі –феєрії «Лісова пісня» є Мавка і Лукаш. Ота Мавка, що щиро любить, що є вільною від свого народження, і готова до боротьби за свій вибір. Отой Лукаш, що піддався буденщині, але ж повернувся до Мавки, а значить став коханим  і вільним, став щасливим у своїй, хоч і запізнілій, але боротьбі!

Мавка спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці. Лукаш кидається до неї з покликом щастя. Лукаш сидить сам, прихилившись до берези, з сопілкою в руках, очі йому заплющені, на устах застиг щасливий усміх

                  Сутність  духовного світу Лесі Українки у мудрості, подвижництві, у любові до України, високій громадянській позиції в темряві царського політичного гніту засвітила нам досвітні вогні як символ непогамовного потягу до волі.Кожна епоха наснажується своїми великими ідеями, питома сутність яких живить людство на всіх етапах духовного розвитку. Серед них — ідея свободи. До неї зверталися і фундаментально її осмислювали філософи античності, середньовічні теологи, ідеологи французької революції, великі вчені різних часів, у літературі — романтики, модерністи. Феномен свободи є одним із центральних у драматургійній спадщині Лесі Українки. Поєднавши у своїй творчості українську традицію і загальносвітовий культурний досвід, вона запропонувала власну візію загальнолюдських цінностей, ідеалу свободи особистості, нації. 

 

 

 

                                         Список використаної літератури:

 

 1.Монографія. Драй-Хмара Михайло Опанасович. «Леся Українка : життя й творчість» / М. Драй-Хмара. [Київ]: Держ. вид-во України, 1926. – 156 с.

2.Кника Мірошниченко Л. «Леся Українка. Життя і тексти» / Лариса Мірошниченко ; передмова М. Коцюбинської. – К. : Смолоскип, 2011. – 264 с.

3.Книга «Леся Українка» : доля, культура, епоха : збірник статей і матеріалів. Вип 1. – Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Л.Українки, 2010. – 206 с.

4.Книга Демська-Будзуляк Л. «Драма свободи в модернізмі. Пророчі голоси драматургії Лесі Українки»: монографія / Л. Демська-Будзуляк. – К. : Академвидав, 2009. – 184 с.

5.Книга Іщук-Пазуняк Н. «Леся Українка: Ідея свободи України у спектрі світової цивілізації : розвідки і доповіді» / Н. Іщук-Пазуняк. – К. : Вид-во ім. Олени Теліги, 2008. – 432 с

6.Книга Забужко О. «Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій» /

О. Забужко. – 2-е вид., виправл. – К. : Факт, 2007. – 640 с. – (Сер. Висока полиця).

7.Книга. Кармазіна М. С. «Леся Українка» / М. С. Кармазіна. – К. : ВД "Альтернативи", 2003. – 416 с.

8.Книга. «Їм промовляти душа моя буде: "Лісова пісня" Лесі Українки та її інтерпретації» / Упоряд. В. Агеєва. – К. : Факт, 2002. – 224 с.

9.Монографія. Агеєва В. «Поетеса зламу століть. Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації» : монографія / Віра. Агеєва. – 2-ге вид., стереотип. – К. : Либідь, 2001. – 264 с.

10.Книга Косач-Кривинюк О. «Леся Українка. Хронологія життя і творчости» Ольга Косач-Кривинюк ; ред. П. Одарченко ; Укр. Вільна Акад. Наук у США. – Нью-Йорк : 1970. – 923 С.

11.Леся Українка у фотографіях, 1871–1913 : [комплект світлин] / авт. тексту та

 

 

 

упоряд. А. А. Каспрук. – Київ : Дніпро, 1976. – 26 с. : фот. – (Класики української літератури у фотографіях).

12.Мороз М. О. Літопис життя та творчості Лесі Українки / М. О. Мороз ; відп. ред. Н. Г. Жулинський. – Київ : Наук. думка, 1992. – 632 с.

13.Наукова праця.  Леся Українка і національная ідея : зб. наук. пр. / ред.: Я. Поліщук, А. Криловець. – Київ : Вид-во ім. Олени Теліги, 1997. – 125 с.

14.Монографія Кухар Р. В. «До джерел драматургії Лесі Українки» / Р. В. Кухар ; Ніжин. держ. пед. ун-т ім. М. Гоголя ; наук. ред. О. Астаф’єв. – Ніжин : Вікторія, 2000. – 268  с.

15.Монографія Скупейко Л.І. «Міфопоетика “Лісової пісні” Лесі Українки». — К.: “Фенікс”, 2006. – 416 с.

                                                                   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                 Додаток 1-ий

                                          «Портретна характеристика життя письменниці»:

 

 

 

 

Додаток 2-ий

Ілюстративний матеріал до книги: Леся Українка. Лісова пісня.

-К.:Веселка, 2007 художниці  Софії Караффи-Корбут.

 

                                                                                   

 

                                                                                                  Додаток 3-ий

                                          Персонажі/лісові мешканці  драми «Лісова пісня»

 

       Остання  путь славетної доньки нашої держави: