Міністерство освіти і науки, молоді і спорту України

Департамент освіти і науки Полтавської облдержадміністрації Полтавське територіальне відділення МАН України Пирятинське районне наукове товариство учнів «Джерело»

 

відділення: науки про Землю

                                                                                       секція: геологія

Дослідження гірських порід та берегів річки Удай на околицях міста Пирятина

 

Роботу виконала:

 

Іванкіна Ольга Олександрівна,

учениця 9-б класу

Пирятинської загальноосвітньої

школи I – III ступенів № 4

Пирятинської міської ради Полтавської області

 

 

Науковий керівник:

Іванько Олена Вікторівна,

учитель географії  Пирятинської

загальноосвітньої школи I – III ступенів №4

Пирятинської міської ради Полтавської області, спеціаліст вищої кваліфікаційної категорії

 

 

 

 

Пирятин 2019

ТЕЗИ

науково – дослідницької роботи «Дослідження гірських порід та  берегів річки Удай на околицях міста Пирятина»

Автор: Іванкіна Ольга Олександрівна, учениця 9-б класу Пирятинської загальноосвітньої школи I – III ступенів №4 Пирятинської міської ради Полтавської області

Науковий керівник: Множинська Олена Вікторівна, вчитель Пирятинської загальноосвітньої школи I – III ступенів №4 Пирятинської міської ради Полтавської області, спеціаліст вищої кваліфікаційної категорії.

Відділення: науки про Землю.

Секція: геологія.

Актуальність: Більшість річок нині страждає від необдуманого втручання, але є ще й такі, що не втратили здатності відновлюватися. Крім благ і радощів, які річка віддає всьому живому в руслі і на її берегах, вона уперто несе свою воду в „загальний котел“, з якого пʼють сьогодні величезні міста, промислові центри та сільськогосподарські райони. І якщо міліють великі ріки, першу з причин цього слід шукати там, де розміщуються „капіляри“ водної системи, а саме на малих річках. Малі річки формують ресурси, гідрохімічний режим та якість води середніх і великих рік, створюють природні ландшафти великих територій. Крім, того береги річок складені осадовими породами(пісок.глина).які легко руйнуються під дією талих та текучих вод.Потрібно вчитися укріплювати такі береги.щоб зберегти красу природи для майбутніх поколінь.

Мета: полягає в поглибленні знань дітей про навколишнє середовище і водні багатства України, розвитку вмінь досліджувати, описувати та аналізувати отримані дані про річки своєї місцевості; залучення дітей до природоохоронної діяльності та вихованні дбайливого ставлення до природи рідного краю.

Завдання роботи:

1. описати місцевість  де тече річка;

2. провести дослідження зміни висоти берегів річки під дією талих та текучих вод;

3. дослідити гірські породи,що складають береги річки;

4. з’ясувати , як змінилися береги за останні роки;

Обʼєкт дослідження: береги  річки Удай.

Структура роботи: вступ, два розділи, диференційовані на підрозділи,  висновки, список використаних джерел і додатки.

Основні результати роботи:

              1. проведено дослідження гірських порід та висоти берегів річки Удай;

              2. досліджено характер течії, характер долини, заплави;

              3. вивчено живлення річки, режим річки, рослинний та тваринний світ – залежать від клімату;

              4. запропоновано шляхи зменшення негативного впливу людини на життя річки.

Дослідження має науково – практичне значення, дає змогу сучасним поколінням усвідомити необхідність дбайливо ставитись до води, не скидати сміття біля річок, формувати вміння зберігати піщані береги від руйнування. Ми повинні, пам’ятати, що стан річки багато в чому залежить від нашої культури поведінки. Тож необхідно берегти те, що дала нам природа [9, 155].

I. Методи досліджень:

1. Польовий метод (здійснила опис природи край,вивчила гірські породи);

2. Стаціонарне дослідження(дослідження річкового стоку);

II. Методи обробки накопиченої літератури:

1. Наукове пояснення на основі законів природи (утворення зсувів, промоїн, ерозії водної).

2. Їсторичний метод (виникнення назви річки,береги Удаю в далекому минулому).

3. Системний аналіз (пояснила прчинно-наслідкові звʼязки між компонентами природи та їх утворення).

 

ЗМІСТ

ВСТУП	5-6
РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКО ПРИРОДНЬОГО КРАЮ	7-9
1.1 Характеристика   місцевості, де протікає річка	7-8
1.2 Режим річки Удай	8
1.3 Характеристика берегів біля  о. Масальський	8-9
РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ГІРСЬКИХ ПОРІД	10-15
2.1 Загальні відомості про епоху формування порід	10-11
2.2 Методи досліджень	11-12
2.3 Властивості порід осадового походження	12-16
РОЗДІЛ 3. ОГЛЯД ФАУНИ І ФЛОРИ, ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН МІСЦЕВОСТІ	17-18
3.1 Флора	17
3.2 Фауна	18
3.3 Екологічні проблеми	18-19
ВИСНОВКИ	20
ДОДАТКИ	21-31
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ	32

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Без води життя гине – сохне квітка, гине звір, замовкає пташина. Все живе на землі потребує води. Кожна її краплина є дорогоцінним даром природи. Вона напуває землю, а земля годує людину. В Україні 4 біосферних та 19 природних заповідників, 47 національних парків. В Полтавській області налічується 774 обʼєкти природно-заповідного фонду,з них 2 національних природних парків, 5 регіональних ландшафтних парків, 176 заказників.

Люди завжди добре розуміли значення води у своєму житті та впродовж багатьох віків оспівували її як основу буття. Оспівували все – моря, озера, річки, джерела, кринички. Народ поважав воду як стихію, що від неї залежить його щастя і добробут. Вода – це джерело життя, яке поступово стає одним з найбільш дефіцитних ресурсів. Глобальною екологічною проблемою сучасності є виснаження та забруднення водних ресурсів. В останні роки у всьому світі іде зацікавлена розмова про воду. Вона стає однією з головних цінностей на Землі. Відомо, що вода буде найбільш  дефіцитним ресурсом XXI століття.  За останні 100 років населення планети збільшилось у 4 рази, тоді як споживання води зросло у 7 разів. Вже зараз 1 млрд. населення планети страждає від браку прісної води, 1,7 млрд. вживають воду низької якості. Якщо темпи зростання населення планети і ставлення людини до води не зміняться, у 2025 році понад третини населення земної кулі буде жити в умовах жорстокого дефіциту води.

Крім благ і радощів, які річка віддає всьому живому в руслі і на її берегах, вона уперто несе свою воду в „загальний котел”, з якого пʼють сьогодні величезні міста, промислові центри та сільськогосподарські райони. І якщо міліють великі ріки, першу з причин цього слід шукати там, де розміщуються „капіляри” водної системи, а саме на малих річках. Малі річки формують ресурси, гідрохімічний режим та якість води середніх і великих рік, створюють природні ландшафти великих територій. В Україні на частку малих річок припадає біля 40% водних ресурсів. Вони є джерелами водопостачання багатьох населених пунктів, їх широко використовують при меліоративних роботах, на них розміщують нерестилища прісноводних риб, їх водні ресурси становлять понад 40% загального басейну річкового стоку.

В останні роки стан малих річок та їх забруднення стає важливою проблемою суспільства. [10; 120-127 ]

Проблема охорони річок, таких як Удай, від виснаження і забруднення пов’язана як з реалізацією суто природоохоронних заходів, так із організацією господарської діяльності у руслах річок та раціональним використанням води як природного ресурсу. Виходячи з вище сказаного, я прийшла до думки,що потрібно привернути увагу до наших річок. Тому моя науково-дослідницька робота „Дослідження гірських порід та  берегів річки Удай на околицях міста Пирятинна“, повʼязана саме з вивченням гірських порід, що руйнуються під дією талих та текучих вод та укріплення берегів.  Також мені було цікаво порівняти долину річки з минулими часами: як саме природа нашого краю змінилася за останні 50 років. Привернуло увагу фауна і флора цієї місцевості, адже вона унікальна, особливо останнім часом, коли створився НПП „Пирятинський“.

Моя робота має такий зміст: вступ; три розділи; висновки; додатки; список використаних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

1.1 Загальна характеристика місцевості, де протікає річка.

Для свого дослідження  вибрала річку Удай, яка протікає на околицях міста Пирятин. Опрацювавши різні джерела,  зʼясувала походження назви річки. За легендою назва походить від дочки князя, яку звали Удай. Князівна так довго плакала, що утворився стумок з якого і почалася річка (записано в Пирятині зі слів Когельми Ганни Андріївни 1927 р.н., М.Зінчуком). [4; 421]

Територія, де протікає річка, розташована в південно-західній частині Східноєвропейської рівнини, ще званої Придніпровською низовиною, в межах крупного тектонічного прогинання, яке називається Дніпровсько-Донецькою западиною (додаток А). Майже 400 млн. років ця западина заповнювалася багатокілометровою товщею різних осадових порід. В межах району і його околицях поширені  кайнозойські відкладення палеогенової, неогенової і антропогенової систем.

Рельєф - нашої місцевісті відноситься до Придніпровської низовини, розташована в долині річки Удай, на її правому березі. Рельєф рівнинний, горбистий, постійно змінюється під дією внутрішніх і зовнішніх сил, діяльності людини. На лівому березі річки розташований мальовничий острів Масальський (додаток Б). [12; 201]

Клімат - де розташоване наше місто, входить до складу північного середньо зволоженого агрокліматичного району Полтавської області, який характеризується помірно-континентальним кліматом. Сумарна сонячна радіація складає до 95 ккал/см² на рік. Опадів випадає 450-550 мм на рік.   [10; 35]

В околицях міста Пирятин видобувають глини, які використовують у гончарстві та будівництві.

Свій початок річка Удай бере з болота на окраїні села Хаєнки на Ічнянщині з Мохової долини на висоті приблизно  139 метрів над рівнем моря. Вона  має притоки ліві: Гужівуа, Берест, Духова, Журавка, Многа та інші.Праві: Рожнівка,Веприк,Заудайка, Перевод.. Ширина місця витоку становить 8 см, а глибина – 5 см. Внаслідок малих нахилів швидкість течії становить 0,2-0,3 м/с. Річний хід рівнів більш спокійний, максимальні паводки пов'язані з весняним сніготаненням. Найбільша глибина в руслі становить 80 см, а також зустрічаються місця, де русло із найменшою глибиною 12 см.

Живлення річки в основному снігове, під час весняної повені рівень води підвищується на 1,5-2 м., а також дощове, підземне. Загалом Удай відносять до річок змішаного живлення з переважанням снігового.

По обидва береги тягнеться мішаний ліс. Довжина річки - 7642м. У верхній течії це звичайний струмок з слабовираженим поперечним профілем долини. Поступово Удай збільшує площу водозбору, приймаючи воду підземних джерел,що виходять на поверхню, та розширюючи свою долину.     

За твердженнями геолога В. В. Плошка, річка Сула й Удай мають 3 тераси, які вказують,що вони утворились у період Біловіжської міжльодовикової епохи 600 тис.років тому.

Внаслідок повільної течії ерозійна діяльність вод Удаю спрямована не так на поглиблення русла, як на руйнування берегів. [13; 51-60]

1.2. Режим річки Удай

Нашою групою  було проведено спостереження за режимом річки в період: зими,  літа,  осіні, весни. Ми з’ясували наступне.

Взимку процес льодоутворення починається з встановленням мінусових температур і, внаслідок нестійкого температурного режиму розтягується на 1-1,5 місяці. Тривалість льодоставу 2-3 місяці, а в окремі роки 2-3 тижні. Товщина льодового покриву становить від 2-10 сантиметрів, але все залежить від температурного режиму. Звільняється Удай від льоду, як правило в другій половині березня. [ 11; 116-118]

1.3. Характеристика берегів

Досліджувати береги річки Удай мені допомагали члени гуртка „Юні краєзнавці“. Опис берегів я зробила самостійно.

Свій початок річка Удай бере з болота на окраїні села Хаєнки на Ічнянщині з Мохової долини на висоті приблизно  139 метрів над рівнем моря. Вона  має притоки ліві: Гужівуа, Берест, Духова, Журавка, Многа та інші. Праві: Рожнівка,Веприк,Заудайка, Перевод.. Ширина місця витоку становить 8 см, а глибина – 5 см. Внаслідок малих нахилів швидкість течії становить 0,2-0,3 м/с. Річний хід рівнів більш спокійний, максимальні паводки пов'язані з весняним сніготаненням. Найбільша глибина в руслі становить 80 см, а також зустрічаються місця, де русло із найменшою глибиною 12 см.

Дослідила річкову долину біля о. Масальський. Зʼясувала, що широкі та пологі береги Удаю поросли очеретом, осокою, вільхою та лорізані течією (додаток В). За останні роки висота берегів зменшилася. Під час зливових дощів та танення снігу на берегах відбуваються зсуви, утворюються промоїни. Внаслідок чого збільшується заплава річки біля о. Масальський. Виміряли висоту берега на двох пляжах і порівняла їх з висотою у минулому (додаток Д). На сьогодні висота берега на „Чоловічому“ пляжі становить 7 м, а пʼятнадцять років назад 10 м. Крім того на сьогодні на цьому пляжі часті зсуви, утворюються промоїни (додаток Г). На другому пляжі „Жіночому“ - висота берега 6,85см. Крім того зʼясувала, що в районі о. Масальський течія річки стала повільною, дно замулене. Ще пʼять років назад у цих місцях вода була прозорою, а течія швидкою. Такий стан є результатом діяльності людини, адже русло річки у багатьох місцях перегоджене і створені ставки. Також  порівняла долину річки в минулому та сьогодні. Виявилося, що шістдесят років назад, біля о. Масальський небуло таких зарослів , як тепер (додаток М).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

Характеристика гірських порід

2.1. Загальні відомості про епоху формування порід

До кайнозойської ери, що триває  65 млн. років, відносять три періоди: палеогеновий, неогеновий, і антропогеновий (четвертинний). Палеогеновий і неогеновий раніше об’єднували під однією назвою - третинний період. Його вперше виділили в 1809 р. Ж. Кюв’є і А. Броньяр, але точне обгрунтування зробив у 1833р. Ч. Ляйєль. (додаток Н ). [2. 25]

Антропогеновий (четвертинний) період. Період виділив у 1829 р. бельгійський геолог Ж.Денуайє, який обʼєднав найновіші нашарування в окрему, четверту по порядку, як тоді вважали, або четвертинну систему відкладів. Пізніше (в 1837 р) дослідники північних районів і гірських систем цей період назвали „льодовиковим”. А ще через 2роки Ч. Лайєль назвав його „плейстоценом”, що в перекладі з грецької означає „найновіший”. Оскільки в цей період зʼявилась людина, російський академік О.П. Павлов (1922 р) запропонував назвати його „антропозоєм”, згодом став „антропогеном”. Саме тому в літературі можна зустріти різні назви: „четвертинний період”, „плейстоцен”, „антропоген”, „льодовиковий період” і навіть „гоміцен” (наприклад в палеонтологічному музеї НАН Вперше четвертинні відклади були виділені в самостійну групу в середині XVIII ст.). У 1760 італійський вчений Дж. Ардуіно розділив усі гірські породи на 4 групи, наймолодші з яких назвав „четвертим підрозділом гір“. У 1825 французький вчений Ж. Денуай запропонував виділити післятретинні відклади в особливу четвертинну систему. У 1830 Ч. Лайєль увів термін „найновіші“ відклади, а у 1832 запропонував термін „плейстоцен“ для позначення всіх відкладів молодше пліоценових. У 1846 швейцарський геолог Е. Форбс використав термін „плейстоцен“ для позначення відкладів тільки льодовикового періоду, включаючи сучасні. У подальшому термін „плейстоцен“ закріпився в розумінні Форбса.Відклади антропогену представлені пісками, гравіями, глинами, суглинками, торфом. В плейстоценовому, а також в інших відкладах антропогену поширені валунні глини і суглинки, які часто називають мореною, оскільки походження їх пов'язується з діяльністю льодовиків. Найхарактернішою породою антропогену в середній смузі Європи, особливо в Україні, а також в Середній Азії, Китаї, Північній Африці є карбонатний суглинок — лес жовтуватопальового кольору. На лесі сформовані родючі чорноземні ґрунти. В гоміцені утворилися суглинки переважно червоного і червонуватого кольору. Найдавнішими відкладами антропогену в Україні вважаються нижні шари гравію долини річки Дністра і чаудинські шари Керченського півострова. Післяльодовикових (чи сучасних) відкладів П. Жерве увів термін „голоцен“. [15; 210-214]

Четвертине відклади утворюються під дією недавніх і сучасних природних процесів. Це й діяльність річок (алювіальні відклади), процеси вивітрювання (елювій - пухкі відклади, що залягають там, де утворилися; делювій - продукти вивітрювання, знесені зі схилів водами й відкладами; пролювій - відклади, утворені діяльністю тимчасових водотоків), діяльність вітру (еолові відклади), льодовиків та їх танення. Тому розрізняють морські, льодовикові, еолові, річкові та інші відклади. [14; 301]

Вони вкривають більш давні породи і відслонюються (оголюються) в долинах річок, балках та ярах. Четвертинні відклади неоднакові за походженням і віком. Вони відіграють важливу роль у ґрунтотворенні, формуванні особливостей фізико-географічних регіонів і ландшафтів, як ресурси будівельних матеріалів.

2.2. Методи визначення гірських порід

У нинішній час вік гірських порід визначають трьома методами: стратиграфічним, палеонтологічним та абсолютним.

Стратиграфічний (лат. „стратум“ - шар, „графос” – опис) метод. Це відносний метод, суть якого полягає в тому, що відносний вік гірських порід визначають за тим місцем, де залягає той чи інший пласт або шар у земній корі, тобто в геологічному розрізі. Дійсно, та гірська порода, яка залягає унизу, утворилась раніше, чим та, що залягає наверху. Але при тектонічних процесах, коли земна кора приходить у рух, визначити відносний вік гірських порід неможливо.. Таким чином, стратиграфічний метод застосовується тільки для осадових гірських порід при їх спокійному заляганні. Обчислити абсолютний вік гірських порід цим методом неможливо, оскільки швидкість накопичення осадів у земній корі дуже неоднакова [1; 115].

Для своїх досліджень я також використала стратиграфічний метод. Скориставшись цим методом зʼясувала, що береги річки Удай складені гірськими породами антропогенного віку .Про це говорить їх залягання- вони знаходяться на поверхні, а це означає, що сформувались відносно недавно- у четвертинний період  (додаток Ж). 

2.3 Властивості порід осадового походження

Речовина земної кори в порядку ускладнення ступеня його організації утворює такий послідовний ряд: хімічний елемент – мінерал – гірська порода – комплекс (формація) гірських порід. Гірські породи – це природні стійкі асоціації мінералів, які сформувались в результаті певних геологічних процесів і утворюють в земній корі самостійні геологічні тіла. За своїм походженням усі гірські породи розділяються на три великі групи: - магматичні, утворені магматичними процесами; - осадові, пов'язані з екзогенними процесами, що протікають на поверхні Землі і в гідросфері; - метаморфічні, що утворюються в результаті перекристалізації магматичних і осадових порід в надрах Землі (метаморфічні процеси). Магматичні і метаморфічні породи складають 95% маси земної кори. [15; 121-131]

Осадові породи утворюються різними способами:  в результаті накопичення уламків порід, залишків рослин і тварин;  шляхом випадіння в осад солей та інших хімічних сполук;  сумісним проявом указаних процесів, зокрема за участю процесів утворення продуктів вулканічних вивержень. Залежно від способу утворення і складу осадові породи поділяються на: уламкові,  глинисті,  хімічні (хемогенні),  органічні (органогенні), змішані, вулканогенно-осадові. Мінеральні осади, з яких формуються осадові породи, накопичуються шарами і нашаруваннями різної потужності. Тому загальною ознакою осадових утворень є їх шарувата макро- і мікроструктура. Уламкові породи – складаються з уламків і глинистих утворень – продуктів руйнування порід, що складають поверхню земної кори. Уламкові породи можуть бути рихлими (сипкими) і зцементованими (монолітними). Цементуюча речовина може бути  представлена глиною, кременистими, карбонатними, залізистими та іншими сполуками. Структури уламкових порід можуть бути грубоуламковими, піщаними, пиловими, глинистими. Текстури уламкових порід – рихлі, зцементовані, шаруваті, землисті. Класифікація уламкових порід  враховує три основні ознаки – розмір уламків, їх обкатаність і монолітність (зцементованість породи).

Осадові гірські породи покривають понад 2/3 поверхні Землі і складаються з трьох основних категорій: уламкові, осаджувані хімічно й органічних. Уламкові осадові породи найбільша група, що складається з уламків гірських порід, тобто глини, піску (додаток З) і гравію. До осаджуваних хімічно належать вапняки, гірські породи крейди, і відклади типу гіпсу та нальоту (гірська сіль). Вугілля, нафта, вапняк, що складається з викопних матеріалів, є прикладами органічних осадових порід.

Осадові гірські породи класифікують за їх компонентним і/або хімічним складом та походженням. Серед осадових гірських порід переважають глинисті (глини, аргіліти, глинисті сланці – 48% на платформах, 49% в геосинкліналях), піщані (піски і пісковики – 23% на платформах, 23% в геосинкліналях) і карбонатні (вапняки, доломіт та ін.). [8; 115-118; 251-255]

За способом утворення осадові гірські породи поділяють на:

уламкові (конґломерати, галька, піски, леси тощо);

глинисті (каолінітові, монтморилонітові глини, вторинні каоліни тощо);

хіміко-органогенні (вапняки, солі, трепели, вугілля викопне тощо).

Кременисті осадкові гірські породи – гірські породи, що складаються переважно з аморфного кремнезему, утвореного з органічних залишків (шкаралупок діатомей, спікул кремнієвих губок, черепашок радіолярій) чи дрібних сферичних тілець (ґлобул) опалу або халцедону. Умови нагромадження осадів та подальші їх зміни визначають шаруватість (одна з основних ознак будови), пористість та спосіб цементації осадкових гірських порід. Однорідні за розмірами і густиною осадкові гірські породи називають відсортованими.

Характерною ознакою осадових гірських порід є їх шаруватість, тобто властивість розташовуватися паралельними або майже паралельними шарами, що відрізняються один від одного складом, структурою, твердістю і забарвленням складаючих їх порід. У товщі осадових гірських порід кожний шар (або пласт) відділений від іншого поверхнею нашарування. Поверхня, яка обмежує пласт знизу, називається підошвою, а поверхня, що обмежує пласт зверху – покрівлею. Отже, покрівля нижчого шару є одночасно підошвою покриваючого шару.

Первинною формою залягання осадових гірських порід є горизонтально залягаючий пласт, складений однорідними породами й об-межений більш-менш паралельними нашаруваннями порід у покрівлі та підошві. Однак у результаті руху земної кори первинна горизонтальна форма залягання осадових гірських порід може бути порушена, внаслідок чого пласт приймає будь-яке похиле положення.

Похило залягаючий пласт характеризується істинною, горизонтальною та вертикальною потужностями.

Осадові гірські породи становлять 10 % усіх гірських порід земної кори: вкривають 75 % поверхні Землі, утворюючи осадову оболонку (стратисферу). Близько 70% всіх корисних копалин представлені осадковими гірськими породами.

Осадові гірські породи залягають на поверхні Землі і займають до 3/4 її площі. Їх глибина коливається від кількох метрів до кількох кілометрів.

Науку, яка вивчає осадові гірські породи, називають літологією. Осадові гірські породи утворюються внаслідок дії на магматичні і метаморфічні породи екзогенних геологічних процесів: вивітрюван-ня, осадоутворення і діагенезу.

Осадові породи формуються в декілька стадій:

утворення осадового матеріалу (процеси вивітрювання, осадо- утворення);

переміщення;

акумуляція;

скам’яніння.

Осадові породи утворюються з продуктів руйнування гірських порід, які існували раніше, решток відмерлих організмів і продуктів їх життєдіяльності на дні водних басейнів або на суходолі.

Осадові породи можуть залишатися на місці свого утворення або переноситися на інші місця різними транспортувальними агентами (водою, вітром, льодом, під дією сили гравітації тощо).

Утворення осадових порід за допомогою вивітрювання фізичного типу, осадові породи прийнято називати уламковими, породами. До останнього відносять: пісок і глину, щебені й гравій, лес і мул, пил і розсипи, брили й піщаники, гальку й конгломерати, глинисті сланці й брекчії. Такі новоутворення, як кременистий і кременистий туф, гіпс і ангідрит, кам'яна сіль і вапняк, доломіт і торф, викопні вугілля й т.д. відносять до утворень, що виникли шляхом хімічного вивітрювання. [6]

Осадовим породам властиві наступні ознаки:

1. Чітка шарувата структура.

2. Присутність затверділих залишків організмів - скам'янілостей - у тілі порід.

Глинистими породами називається група осадових неметаморфізованих гірських порід, які складаються, в основному, з тонких (менше 0,01 мм) фракцій переважно глинистих мінералів. Порцелянова глина, ще називана каоліном, найчастіше пофарбована в сніжно-білий колір, переважно складається з водного силікату алюмінію - каолініту. Утвориться шляхом розкладання й перетворення силікатних порід. Власне глина являє собою сукупність глинистих мінералів, оксидів заліза (які й надають глині характерне забарвлення) а також кальциту й кварцу, іноді - польового шпату й слюди. Глині, твердої в сухому стані, властива пластичність у вологому стані. Ступінь пластичності глини залежить від рівня її вологості. Важлива характеристика глини - непроникність для води. У геологічних розрізах глина розглядається як водотривкий шар. Глина знаходить застосування у виробництві цегли й вогнетривких виробів. Суглинком вважається глина з малим вмістом вапна й домішкою піщин кварцу (додаток К). [5]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

Огляд фауни, флори, екологічний стан

3.1 Флора.

Дослідила також рослинний світ. Він представлений на берегах річки такими видами: верба, дуб, липа, береза ,ясен, вʼяз, ліщина, бузина, глід, калина, кропива, лопух звичайний, пирій, подорожник та цілим рядом первоцвітів.

Найбільше, мабуть, річкам прислужились верби. Почнемо з них. Коріння верби у землю проникає на 2,5–3 м, сягаючи водоносних шарів і ніби відкупорює їх. Могутня коренева система верб розростається і в боки — до 70 см за рік і сягає далеко за межі крони. Виявляється, що верба й відмінний біологічний дренаж. Верба є природним фільтром усіляких домішок, що містяться у водах річок.

Дуб – могутнє дерево, заввишки 20-40 м з шатровидною або широко пірамідальною кроною, міцними гілками і товстим стовбуром (1-1,5 м діаметром). Кора темно-сіра, гладенька, гола . Листки ( 7-30 см завдовжки) короткочерешкові, видовжено-оберненояйцевидні, перисто-лопатеві, до основи клиновидно звужені, з вушками біля основи. Листорозміщення чергове. Квітки одностатеві. Рослина однодомна. Лікарська рослина, фітонцидна, харчова, медоносна, декоративна і фітомеліоративна. З кори добувають один з найкращих дубителів. Дуб широко використовують для озеленення територій.  Деревина дуба щільна, важка, водостійка, красива за кольором і текстурою. Широко використовується як будівельний матеріал у суднобудуванні, мостобудуванні, для виготовлення меблів паркету, фанери, тощо. З кори та деревини дуба, добувають один з найкращих дубильних екстрактів. Дуб – добрий весняний пилконос. Із жолудів виготовляють сурогат кави, вони є високопоживним кормом для свиней. Дубова кора використовується в науковій і народній медицині. [3; 110-112]

Підліску зустрічається ліщина. Ліщина – деревовидний кущ заввишки 2-4 м. кора старих гілок темно – сіра, з характерними сочевичками. Гілки сірі , дуговидно розходяться вбік утворюючи оберненоконусовидну крону. Пагони і молоді листки опущені. Листки (7 – 16 см  задовжки, 4- 10 см завширшки) обернено-яйцевидні, біля основи скошено-серцевидні, нерівномірно зубчасті, на коротких черешках. Листорозміщення чергове. Квітки одностатеві. Рослини однодомні, цвітуть до появи листків.

Глід – кущ або невелике деревце заввишки 3-4 м. Відрізняється короткоеліптичними чорними плодами (6-12 мм завдовжки) із сизою поволокою і чорним м’якушем в якому мстяться 3-6 гладеньких 3-гранних кісточок.

Зустрічаються ясен та в’яз. В трав’яному покриві поширені калюжниця болотна, звіробій, дзвіночки, проліски, кропива,деревій, першоцвіти. На берегах річки, де є заболочені ділянки ростуть осока, рогіз, хвощ польовий та річковий,м’ята кінська ,калюжниця болотна. Окрасою річки є латаття біле- занесене до Червоної Книги (додаток Л). [3; 205]

3.2 Фауна.

Є жаби, тритони, водяні щури. Із риб - плотва, окунь.

Раніше, коли річка була повноводнішою, тут водилися карасі , щуки , лини.

Неоціненне її значення у природі. Адже і наш Удай , і сотні, тисячі таких річок, стумків дають життя великим річкам, служать вічному рухові - кругообігу води у природі, забезпечують життя на Землі. Тому перед нами, учнями, стоїть дуже важливе завдання – охороняти її від забруднень, засмічування.

3.3 Екологічні проблеми.

Екологічні проблеми річки зумовлені поєднанням кількох чинників:

скидання в Удай  неочищених чи недостатньо-очищених стічних вод від комунально-побутового сектора та індивідуальних господарств, попадання зливового і талого стоку з сільськогосподарських угідь.

Ці проблеми можна вирішити.

Тому  пропоню:

Заборонити викидати в річку сміття і побутові стоки, щоб не забруднювати і не захаращувати русло, а також очистити русло річки від побутового сміття, надання естетичного вигляду.

Розчистити річку так, як вона  протікає в лісі і її русло заповнене опалим листям, гілками, тому  часто замулюється, що зменшує стік води.
Проводити просвітницьку діяльність серед молоді (організація екологічних маршрутів школярів, організація годин еколога в школах, провести виставки „Збереження малих річок“, проведення благодійного концерту присвяченого збереженню річок для привернення уваги суспільства до цієї проблеми).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Дослідивши береги річки Удай прийшла до висновку, що:

1. Місце витоку та гирла, характер течії, характеристика долини, заплави, наявність стариць залежать від рельєфу.

2. Живлення річки, режим річки, рослинний та тваринний світ – залежать від клімату.

3.Береги складені гірськими породами осадового походження - вік їх четвертинний. Вони представлені піском, глиною, суглинком, тому легко розмиваються під дією талих та текучих вод, що приводить до руйнування берегів.

4 Стан річки залежить від господарської діяльності людини. Господарська діяльність людини негативно впливає на її стан. Це насамперед засмічення берегів річки твердими побутовими відходами, знищення природної рослинності, активне розорювання грунтів, росту інтенсивності площинного змиву.

5. Описавши річку та вивчивши її стан  запропонувала шляхи зменшення негативного впливу людини на життя річки.

Необхідно бережливо ставитись до води, не скидати сміття біля річок, прибирати за собою під час відпочинку біля річки. Ми повинні, пам’ятати, що стан річки багато в чому залежить від нашої культури поведінки. Тож необхідно берегти те, що дала нам природа. Сприяти укріпленню берегів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток А

Фотографія карти района досліджень

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток Б

Фотографія острова Масальський, омиває річка Удай

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток В

Фотографія сучасних берегів річки Удай

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток Г

Фотографія промоїни, утвореної талими та текучими водами

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток Д

Фотографія замірів висоти берега річки Удай

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток Ж

Фоторгафія дослідження четвертинних відкладів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток З

Фотографія осадкової гірської породи - піску

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток К

Фотографія  зразка гірської породи - суглинок

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток Л

Фотографія латаття біле яле

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток М

Фотографія береги річки 50 роки минулого століття

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток Н

Геохронологічна таблиця

                                                                                             Таблиця Д.1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

. Список використаної літератури:

1. Бондарчук В.Г. Геологічна будова Української РСР.К., Радянська школа, 1963

2. Географічна енциклопедія України: в 3-х т. / Відп. ред. О.М. Маринич. – К., 1989.

3 . Дідух Я. П.Червона книга України. Рослинний світ. – Київ, 2009 – 912 с.

4. Історія міст і сіл Української РСР в 26 томах.   

5.Електронний ресурс.www.tnpu.edu.ua/subjects/26/Geologia_Is

6..Електронний ресурс: www.uk.wikipedia.org

7. Методика з упорядкування водоохоронних зон річок України /

 8.Монин А.С. История Земли. Л., Наука, 1977.

Міністерство екології та природних ресурсів України. – К.: УкрНДІВЕП, 1999. 9. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 1999 році / Міністерство екології та природних ресурсів України. –

К., 2000.

10. Паламарчук М.М., Ревера О.З. Нове життя малих річок. – К.: Урожай, 1991. 11. Перехрест В.С., Чекушкина Т.А. Малим річкам – чистоту і повноводність. – К.: Урожай, 1984.

12.Пирятинський район [Карти]  / Держ. служба геодезії, картографії та кадастру, ДНВП «Картографія» ; ред. Л.П. Біла. - 1 : 15000. - К. : Картографія, 2014. - 1 к. (1 арк.)

13. Рідний край.Навчальний посібник./За загальною ред.І.Ф.Прокопенко.-Харків ,1994.

14.Свинко Й.М., Сивий М.Я. Геологія: Підручник. – К.: Либідь, 2003. – 480 с.

15 . Соболєв А.Г.Геологічна енциклопедія,-К.: Урожай1992,том5