Науково-дослідницька робота «Українські Січові Стрільці. Славою безсмертною овіяні повік»

Про матеріал

Мета науково-дослідницької роботи - через висвітлення історії формування напередодні та під час Першої світової війни довести, що Легіон Українських січових стрільців - це перша українська національна армія, розкриваючи різноманітні сторони його діяльності на теренах Західної України.

Перегляд файлу

«Українські Січові Стрільці.

Славою безсмертною овіяні повік»

ЗМІСТ

ВСТУП...................................................................................................................... 4

РОЗДІЛ І

Створення Легіону Українських січових стрільців.................................................6

Передумови та формування національної армії.......................................…...…6
Структура, чисельність та командний склад Легіону…………..….…….....8

РОЗДІЛ ІІ

Бойовий шлях Українських Січових Стрільців......................................................10

1.Перший бойовий досвід легіону УСС 1914-1915рр.…………..… ...................10

2.Бій на горі Лисоня...................................................................................................11

Жінка в лавах Українських січових стрільців…….........................…….......14

ВИСНОВКИ...........................................................................................................18

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………................................................19

ДОДАТКИ...............................................................................................................20

ВСТУП

З часу проголошення незалежності України в 1991 року науково-пізнавальне зацікавлення національною військовою історією постійно зростає. Завдяки історичному осмисленню місця і ролі національного військового чинника значною мірою можна змінити ставлення до основного силового інституту держави – Збройних сил України.

Боротьба за українську державність була змістом змагань для багатьох поколінь українського народу від найдавніших часів його історії. У ХХ столітті після багаторічної перерви, її першими відновили Українські Січові Стрільці, які своєю самопожертвою та своїми справами зайняли належне місце серед борців за волю України. З УСС пов'язані яскраві етапи самовідданої праці, спрямованої на пробудження й утвердження поміж українства почуття національної гiдностi, ідеї соборності й незалежності держави.

Актуальність даного дослідження є вкрай цікавою і повчальною. Це військове об’єднання суттєво вплинуло на весь хід українських визвольних змагань. Особливо в наш час, коли боротьба за національну державність стає реальністю і зумовлена як активною військовою діяльністю УСС в роки Першої світової війни, так і необхідністю вивчення процесу національного відродження в наш час, коли відбувається становлення молодої української держави.

Мета науково-дослідницької роботи - через висвітлення історії формування напередодні та під час Першої світової війни довести, що Легіон Українських січових стрільців - це перша українська національна армія, розкриваючи різноманітні сторони його діяльності на теренах Західної України. Досягнення поставленої мети вимагає розв’язання таких завдань:

проаналізувати причини створення та процес становлення Легіону Українських січових стрільців.
висвітлити найважливіші воєнні події в яких приймали участь УСС;
показати роль жіноцтва, які входили у лави УСС.

Об’єктом дослідження - є події Першої світової війни на теренах Західної України.

Предмет дослідження – діяльність Легіону Українських січових стрільців в роки Першої світової війни.

Хронологічні межі роботи: охоплюють роки ( 1914-1916 рр.), оскільки цей період був найважливішим в історії Українських січових стрільців як військової одиниці.

РОЗДІЛ І

Створення Легіон Українських січових стрільців

Передумови та особливості формування української національної армії

Війна, військовий наступ, добровольчі батальйони (легіони), російські загарбники. Ці слова болем відгукуються в наших серцях. Це наше сьогодення.

106 років тому назад 1 серпня 1914 року почалася Перша світова війна. Запеклими ворогами в ній стали дві сусідні імперії – Австро-Угорська та Російська. Найжахливішим для українців стало те, що Україна була поділена між ними – Наддніпрянщина в колоніальній залежності від Росії, Західна Україна (Галичина, Буковина, Закарпаття) - від Австро-Угорщини. Мобілізовані до двох армій українці змушені були воювати між собою.

На початку ХХ ст. у 1900 р. відомий патріот, публіцист, депутат австрійського парламенту, адвокат Кирило Трильовський організовує товариство «Січ», в якому українська молодь могла б вивчати свою історію і культуру, а також набратись військових навиків та знань. 1
Згодом ряди «січовиків» і «січовичок» замарширували по всій Галичині та Буковині. Зростання національної свідомості викликало в української молоді потребу організуватися у гуртки. Таким чином вони готувалися до майбутньої боротьби за вільну незалежну Україну.

Пам’ятною датою стало 28 червня 1914 р. подія, що відбулася в м. Сараєво. Але в цей день відбулася ще одна подія у Львові, яка пізніше безпосередньо вплинула на подальший хід війни. Сонячним недільним ранком на омиту дощем бруківку вийшли тисячні колони українців, членів товариств «Січ», «Сокіл», «Пласт», які в цей день провели свій перший Шевченківський здвиг, огляд своїх формувань. (додаток)

І мабуть, ніхто з учасників здвигу не здогадувався, що вже через 2 місяці своє вміння доведеться демонструвати на полях битв Першої світової війни.

І вже 6 серпня 1914 р. Головна Українська Рада та Українська Бойова Управа проголосили маніфест, в якому закликали українців об’єднатися під січовими знаменами і створили свій легіон. На заклик відгукнулося 28 тис. добровольців-українців. (додаток)

Це було справді українське військове з’єднання, в якому послуговувались українською мовою в документації, а також при спілкуванні, яке мало і свої українські військові звання (сотник, четар) та нагороди, свою уніформу з прославленою мазепинкою.

Управа звернулася до австрійського командування дозволити сформувати українські загони і вже на середину серпня 1914 р. 2 загони січового стрілецтва загальною кількістю 2,5 тис. було сформовано.

На чолі легіону було поставлено сотника запасу Михайла Галущинського. 3 вересня 1914 р. УСС прийняли присягу на вірність Україні. Австрійське командування з тривогою спостерігало, як проходить формування добровільних загонів зробило все, щоб обмежити численність легіону - 2,5 тис. чоловік. Крім того, УСС видали на озброєння рушниці зразка І888р. яких вже не було в австрійській армії. Бойова Управа звернулася до австрійського командування з проханням відкликати з військ для формування українського легіону сто українських старшин, але цісарське командування виділило лише І6.

У відповідь на звертання Бойової Управи вступати в ряди січових стрільців, щоб битися за визволення України, згодилося тисячі добровольців. Це була та частина української суспільності, яку гостра українсько-польська боротьба вже заздалегідь привчила цікавитися політичними справами. Тут зібрався цвіт української галицької інтелігенції. Вже за кілька днів був створений перший курінь УСС. Його очолив під старшина Дмитро Дмитрович Вітовський. .3

Таким чином, українські стрілецькі організації, які утворилися у передвоєнний період у Східній Галичині стали підтвердженням національних традицій та державотворчих прагнень місцевого українського населення. Значна кількість українських юнаків та юначок вважали своїм безпосереднім обов'язком навчання військовій справі задля боротьби за незалежність свого народу. Це і є підтверджуючий факт того, що Українські січові стрільці, створившись, ставлять на перший план не власні інтереси, а можливість відстояти у боротьбі право на створення та визнання незалежної української держави.

2. Структура, чисельність та командний склад Легіону

Зібрані з ініціативи українських діячів Галичини 18 березня 1913 р. збори проголосили створення українського військового товариства «Січові стрільці». Головним отаманом «Січових стрільців» було обрано доктора Володимира Старосольського, його заступником (осавулом) Дмитра Катамая.

У перші місяці після зборів стрілецькі товариства швидко поширилися по усій Галичині. Найперше вони утворилися у Бориславі (керівники – К.Гутковський, Л.Лепкий, П.Левицький), Сокалі (О.Демчук, О.Семенюк), Яворові (Р.Харамбура), Ясениці Сільній (Г.Коссак). Активно працювали у новостворених товариствах М.Волошин, С.Рудницький, В.Кучабський, Д.Вітовський. За короткий час було організовано стрілецькі чоти, сотні, курені, фахові офіцерські школи, близько 50 товариств «Січових стрільців». .6

Усіх легіонерів було поділено на два батальйони (за національною термінологією — курені) та один напівбатальйон (напівкурінь). Спочатку курені ділилися на сотні по 220 осіб. До складу сотні входили 4 чоти (взводи). Чота складалася з 4 роїв. А один рій налічував 10—15 стрільців. Зазвичай, сотня в бойових умовах нараховувала 100—150 вояків, 2 ремісника, писаря та його помічника.3

Військові звання в Українському Легіоні також використовувалися згідно з національно-історичною термінологією: очолював курінь отаман (відповідав майору), а на всі посади нижче курінного призначались добровольці на власний розсуд: командира сотні називали хорунжий або ж сотник (капітан, пізніше — лейтенант). Командування легіоном здійснював полковник або ж підполковник австрійської армії. Часто — українець за походженням. (додаток)

Товариство «Січові стрільці» придбало 100 карабінів і проводило навчання в передмістях Львова. Генеральна старшина визначила пріоритетними такі статті витрат у січових осередках: придбання зброї, забезпечення інструкціями та підручниками з військової справи. (додаток)

Для підготовки січовиків було організовано постійні курси теоретичного і практичного військового вишколу, якими керували старшини запасу австрійської армії М.Волошин та С.Рудницький. Основні заняття проводилися з польової та бойової служби, стрільби, технічних основ зброї. При курсах діяла термінологічна комісія, до складу якої входили О.Квас, Б.Гнатевич, В.Кучабський. Зусиллями комісії до війни було випущено 10 підручників з теорії військової підготовки. .8

Ще з жовтня 1914 року планували створити й конну сотню УСС, але через брак коней кілька десятків кавалеристів виконували обов'язки розвідки й зв'язку. Окрім, власне, бойових частин, в полку УСС було організовано господарчу службу, обоз (4 одиниці транспорту й одна польова кухня на сотню) та медичну службу (з січня 1915 року — по 40 осіб на курінь).4

Січовики добре організували й тилову службу. Як і решта термінів, вона мала специфічну назву кіш. До кошу входили канцелярія, господарча служба, відділи новобранців та одужуючих. Так само в коші функціонувала маршева рота та служба підготовки кадрів та перепідготовки одужуючих (вишкіл УСС). З березня 1915 року кіш було переорганізовано за австрійським зразком. А влітку 1916 року тилова служба УСС отримала назву Вишкільна група.5

Об'єднуючи кращі сили української молоді, захопленої ідеєю відбудови власної держави й об'єднання всіх гілок українського народу, леґiон УСС у роки Першої світової війни перетворився в своєрідний вiйськово-полiтичний організм, що можна впевнено назвати першою українською національною армією, адже до числа січовиків практично входили корінні українці, які в свою чергу за певних життєвих ситуацій були позбавлені можливості проживати на території своєї батьківщини і саме у середовищі якого тривав невпинний пошук найефективніших шляхів досягнення поставленої мети. Результати такої дiяльностi вплинули позитивно на всю подальшу історію національного розвитку українського суспільства.

РОЗДІЛ ІІ

Бойовий шлях Українських січових стрільців

1.Перший бойовий досвід легіону УСС 1914-1915рр.

З перших днів війни землі Галичини стали ареною великих битв армії Росії і Австро-Угорщини. Російські війська розгорнули стрімкий наступ на ділянці фронту завдовжки 450 км. Бойові дії, що почалися тут у серпні 1914 року, вів з боку Росії Південно-Західний фронт. У запеклій Галицькій битві, що тривала з 19 серпня до 4 жовтня 1914 року, в результаті якої австро-угорська армія, зазнавши численних втрат, поступово відступала, втративши понад 400 тис. вояків. .12

Різдво 1915 р. галицькі стрільці зустріли на Бескидах. На початку січня австрійські війська перейшли в контрнаступ. Січовиків кинулися на Ужгородський перевал, вони почали швидко просуватися вперед, і вже за два місяці боїв легіонери зайняли Славське, Лавочне, досягли Татарівки, яку вони не могли втримати – вона переходила часто із рук в руки. Наступним етапом героїчного шляху УСС стали бої за гору Маківка. (додаток)

На початку березня 1915 р. Легіон УСС досяг гори Маківка. Для російської армії гора Маківка (958м) була стратегічним об’єктом. Утримуючи гору, вони забезпечували собі безпроблемний прорив на Угорщину. Бої на Маківці тривали з 28 квітня по 2 травня 1915 року. Росіяни двічі її захоплювали і двічі втрачали.

2 квітня 1915р. могутнім артилерійським обстрілом почався наступ російських військ, які спрямували головний удар на Маківку. Росіянам вдалося захопити верх Маківки й частину хребта. Кілька австрійських сотень попали в полон. Становище склалось загрозливе. В ніч на 2 травня в район Маківки прибув курінь Г. Косака і одразу ж вступив у бій. 4 травня загін Косака під Плішкою відповів успішною операцією, в ході якої було захоплено більше тисячі солдатів росіян. У боях на Маківці загинуло 42 стрільці, 76 було поранено. . 9

Львівська газета «Діло» 2 травня 1915 р. зазначала «Маківка - це не тільки символ перемоги великої ідеї. Це одночасно іспит зрілості вояцьких і бойових якостей УСС, яким воно блискуче закінчило свій тяжкий період трудів і боротьби. Так виросло стрілецтво впродовж минулого півроку даючи українському народові нові цінності».10

Погоджуємось з цим, незважаючи на те, що вже пройшло більше як сторіччя від цієї знакової події, де історія неодноразово переписувалася, змінювалася на користь панівної влади, а подвиг УСС залишився віковічним.

2.Бій на горі Лисоня

Весною 1916р. в російській ставці під головуванням Верховного головнокомандуючого Миколи ІІ відбулась нарада за участю військових верхів, на якій було затверджено новий план наступальної операції. Вона почалася 4 травня 1916р. Австрійські війська в цей день не побачили сонця. Перед його сходом їх позиції вздовж західного берега річки Стрипи накрили тисячі російських снарядів, що нещадно шматували оборонні споруди, окопи, бліндажі, вогневі позиції артилерії, завдали великих втрат передовим підрозділами. І коли вперед пішла піхота, австрійські бригади генерала Фляйшмана не витримали і почали відкочуватися на Бережани. Тільки наприкінці липня наступ росіян на цій ділянці фронту вдалося зупинити. .2

Мабуть, не останню роль зіграв приїзд самого німецького імператора Вільгельма. Полк УСС, яким з травня командував присланий австрійцями Антін Варивода, без бою відійшов під Бережани і закріпився в районі гори Лисоня. Він налічував на той час 47 старшин і 1685 стрільців. Як це було і раніше , австрійське командування прикрило УСС найбільш важливу ділянку – залізничний шлях Підгайці – Бережани. І 2 серпня 1916р.,коли стрільці ще не встигли заритися в землю, їм довелося вступити в сутичку з передовими частинами російської армії. На другий день УСС відступили до Бережан. 2 вересня 1916 року на цій ділянці фронту знову розгорнулись важкі бої, російська піхота великими силами почала новий наступ, прорвала оборону і створила загрозу для УСС. Г.Косак кинув у бій підрозділи Р.Сушка і А.Мельника. На схилах гори йшла запекла битва. Ось як її описував сотник Б.Гнатевич: «Перед моїми очима була кривава картина, якої я не забуду ніколи. Переді мною малий відтинок окопів. На цьому місці збилось кількадесят стрільців, а кругом них москалі. Між зеленню кущів та звалищами землянок роєм сіріють малі солдатські кашкети. Наступають завзято, намагаються замкнути перстень, не жаліють життя. Стрільці змагаються на всі боки. Півгодинний завзятий бій віч-на-віч порядив ряди стрілецтва. Тут лежать в калюжі крові побиті і важкопоранені. Стогін ранених продирається крізь гамір бою. Нема як і кому їх звідси забрати. Багато з них догорає таки на місці, а ці, що не стратили ще сил, шукають захорони під стінами окопів». . 7

Вранці 4 вересня 1916 року у бій вступив курінь С. Горука спільно з частинами австрійської бригади. Він тривав цілий день. Гора кілька разів переходила із рук в руки. В цьому бою полягло десятки старшин і стрільців полку, багато було захоплено в полон. 29 вересня російські війська втретє розпочали штурм оборони австрійців у районі Лисоні. Кривавий бій тривав три тижні. Росіяни наголову розгромили угорський полк і раптом вийшли в район с. Полутори, де знаходився полк УСС. Оточені росіянами галичани тримались надзвичайно мужньо, але їх опір було зламано, і лише невелика група змогла прорватись до Бережан.

Ввечері того ж дня австрійське командування підтягнуло до гори Лисоня важку артилерію, яка, щойно прибувши, почала атакувати позиції росіян. Велика битва за Лисоню і Бережани скінчилася перемогою, яку здобули у великій мірі УСС. Вони виграли також важливий бій за свою честь і добре ім’я.

Але та перемога вимагала багатьох жертв УСС: з 44 старшин залишилось тільки 16 здорових, втрати серед стрільців становили близько 700 людей. Після цього бою замість втрачених 700 з Коша прийшло 200 новобранців. Але вже 16 вересня 1916 року,коли ворог атакував позиції турецької дивізії, полк УСС пішов у наступ і відбив росіян.

Битва на горі Лисоні - це одна з найтрагічніших сторінок бойового літопису полку УСС. Два місяці - серпень і вересень - безперервно на цьому рубежі точилися запеклі бої. Коли ж противник розгромив сусідні турецькі та угорські частини, полу УСС опинився в оточенні. Півтори сотні старшин і стрільців полягли у тих боях, близько тисячі потрапили в полон - їх відправили у табори військовополонених у Симбірськ і Царицин. Залишки полку було виведено в тил.10

В даному розділі, опрацьовуючи бойовий шлях УСС протягом 1914-1916 рр., так і хочеться сказати, що у будь-якій армії завжди мають бути свої плюси і мінуси. У зв’язку з тим, що усуси опинилися у боротьбі з сильним ворогом, вони не здавалися до останнього, віривши у свою перемогу. УСС варто вважати першою національною армією, яка фактично сформувалася у тяжкі історичні умови і змогла показати себе як найкраще.

3.Жінки в лавах Українських Січових Стрільців

Небачений у світі героїзм проявляли українки в добу визвольних змагань українського народу в період Першої Світової війни та боротьби за Українську державу.

Геройськими подвигами прославились українські дівчата–січовички, які, не вагаючись, стали поруч чоловіків у бій з найбільшим ворогом українства – московською навалою. Видатною історичною реальністю стала жіноча чота Січового Стрілецтва. Активність і героїзм українських дівчат, що створили жіночу бойову одиницю і гідно пройшли крізь випробування Першої Світової війни були воістину унікальними. Австрійські газети відзначали, що це перші жінки у бойових формаціях Європи. А було їх немало – 33 - у сформованій ще до війни жіночій чоті УСС-ІІ. Це Олена Степанів-Дашкевич, Софія Галечко, Гандзя Дмитерко, Василина Ощипко, Ірина Кузь, Павлина Михайлишин... (додаток). Ці та інші жіночі імена пробиваються до нас із тих важких, але героїчних днів.

28 серпня 1914 року львів’яни масово евакуювалися перед приходом російських військ. В числі інших до Стрия виїжджали й добровольці, що зголосилися до Українських Січових Стрільців (УСС). Саме за кілька днів, на початку вересня 1914 року, дві з половиною тисячі легіонерів складуть присягу й поповнять ряди першої української військової частини в ХХ столітті.

Перші удари прийняли на себе родини дівчат, які рвалися до війська. «Я була мов камінь, на заказ Батька, на просьбу і сльози Матері, бо йшла сповнити свій обов’язок», - писала Олена Степанів. Її батьки втрачали обох дітей, адже сина покликали до австрійського війська, а донька забажала воювати добровольцем. Олена Степанів вступила до УСС в віці 22 років, студентка Львівського університету, провідниця «дівочої чоти» в товаристві «Січові Стрільці-ІІ». Олена Степанів вступила до УСС в віці 22 років, студентка Львівського університету, провідниця «дівочої чоти» в товаристві «Січові Стрільці-ІІ».13

Її подруга по Пласту та «Січових Стрільцях-ІІ» Гандзя Дмитерко була єдиною дитиною в сім’ї. Її вітчима мобілізували до австрійської армії: «Прощаючись зо мною сказав, що лишає нас самих, але сподівається, що дамо собі раду. Мені тоді стало ясно, що мама лишається дійсно «сама», бо я вважала, що мені теж треба йти. Правда, мені дуже прикро стало, що й я лишаю маму у такий трудний час. Але молодечий порив і почуття обов’язку перед батьківщиною перемогли».  11

Олена Степанів та Гандзя Дмитерко стали першими українськими жінками-добровольцями, які захотіли служити у війську не як санітарки чи в іншій ролі, яка б пасувала жінці в той час, а саме як рядові стрільці, пліч-о-пліч з чоловіками. «Із інших сотень приходили стрільці дивитися на нас, як на дивогляд», - пригадувала Дмитерко.

Серед тих, хто виїжджатиме зі Львова до Стрия будуть Степанів, і Дмитерко. Першу висадять з вагона таки у Львові й категорично заборонять сунутися до УСС. Друга доїде до Стрия, але її зауважать, коли стрільці виїжджатимуть звідтіля на Закарпаття і теж висадять з потяга. Втім дівчата таки доб’ються того, щоб їх прийняли до війська. На той час таких буде вже кілька.

За короткий час Олена Степанів, яку популярно кликали «Степанівна» та Софія Галечко здобудуть ранг хорунжих. Це буде ще одним викликом для оточення, адже жінки на лінії фронту, або ж як казали «в полі» керуватимуть відділами стрільців.

Коли Олену Степанів генерал Фляйшман відзначатиме нагородою, то зауважить, що вперше має нагоду вчепити медаль жінці. Правда, коли перепитав чи вона воювала б і на італійському фронті, то почув: «Ні, бо я йшла на війну проти москалів!» .13

Сучасники зауважували, що Олена Степанів мала рідкісну для українців прикмету – поважала власних українських старшин і з погордою ставилася до чужих, в тому числі й австрійського генерала. Навіть старшини, які були противниками жіноцтва в армії, говорячи про Степанів підсумовували: «Добрий жовнір, у порівнянні з стрільцями».

Софія Галечко (23 роки) та Гандзя Дмитерко (21 рік) – перша була студенткою університету в Ґраці, голова місцевого товариства «Січ», розпочинала службу як санітарка. Друга – членом Пласту та товариства «Січові Стрільці-ІІ», закінчила вчительську семінарію.

«Я на Закарпатті, в рядах Січових Стрільців. Дивний якийсь сон. Вісім днів їзди поїздом, три дні голодівки, примусова мандрівка по Мукачеві від третьої ночі до осьмої ранку та приїзд до Горонди – а тепер тихі зітхання слабих у шпиталі і ясні, могучі филі пісні за вікном. Мої мрії здійснилися – працюю для України, йду кувати кращу долю… Кинула я книжки, науку, старий, спокійний Ґрац, забула про рідню, про іспити й увесь світ», - писатиме в своєму щоденнику Софія Галечко, яка, покинувши австрійський університет, приєднається до УСС, щоб бодай нести службу санітарки. А далі доб’ється, щоб її зарахували до стрільців. Дрібна на вигляд, колишня студентка командувала групою стрільців-гуцулів. Якось, коли військові позиції приїхав оглядати генерал Блюм, то Софії Галечко довелося звітувати та давати накази. При тому, за спогадом стрільця Михайла Островерха: «Гепнула у глибоку яму, яких на цьому майдані було багато, що залишились із осінніх боїв, - і щезла нам із очей! Гуцульня заревіла глухим сміхом-глумом, бо й не любила свого «четової», не хотіли стрільці бути під бабою, - а сотника Р. Сушка трохи грець не вдарив. Проте, після закінчення вправ, після дефіляди перед генералом Блюмом, забажав він, - як елегантний старий штабовик! – особисто стиснути руку хорунжої Софії Галечко, на грудях якої сяла срібна медаля 2-ої кляси за геройство на фронті».

Ірина (Ярема) Кузь 20 років, уродженка Буковини, розпочинала службу як санітарка. На горі Маківці відзначилася, як стрілець гранатами знищила кулеметне гніздо. Щоденна українська газета в Америці «Свобода» за 19 серпня 1915 року подавала вістку з фронту: «Під Требеновом коло Болехова йшла Кузівна як «око» перша на переді походу стрільців і наших військ. В селі зловила сама двох козаків і одного салдата в полон і здобула дуже важні карти московського штабу.

Життя жінок на фронті мало не тільки героїчні барви. Війна відкривала можливості, змінювала звичне життя, була наповнена емоціями – страхом, розчаруванням, щастям і коханням. Для жінок фронт був місцем втечі від тієї реальності, яку не хотіли приймати і яку надіялися змінити. Своїм життям і діяльністю, вони показала, що ні стать, ні вік, ні інші люди не можуть стати на заваді того, чого людина прагне.

ВИСНОВКИ

Українські Січові Стрільці – помітна сторінка в історії нашого народу. Це перша військова, національна формація новітньої доби, яка виступила на захист українських, державних інтересів зі зброєю в руках, йдучи на смерть.

На протязі всього свого тяжкого, тернистого шляху легіон УСС супроводжувала тяжка доля битв, голоду і недовіри. Майже весь час легіонери викликали підозру у свого австрійського командування, зокрема найбільш образливий став той факт, як поразку у битві під Лисонею поклали саме на УСС, які практично і немогли зарадити тодішній добре підготовленій російській армії. Однак для нас це не значить, що усусів не варто вважати першою національною армією. Не завжди трапляється так, що на шляху до здобуття незалежної держави одні перемоги, бувають і гіркі поразки. Незважаючи на недовіру з боку Австрії, січовики билися до останньої краплі крові, за волю українського народу, за свою честь і славу, навіть коли знали, що їх чекає неминуча загибель.

Отже, роль і значення УСС полягає також в тому, що воно відродило закладені ще українським козацтвом, традиції збройної боротьби за національність, залучивши до себе широкі верстви українського суспільства, не тільки чоловіками, а й жіноцтвом, підтвердженням чого є перші жінки-воячи. Саме воним своєю вірністю до Батьківщини в черговий раз доказали, що українська держава на рівні з іншими має право на існування як незалежна держава в такі тяжкі перші десятиліття ХХ століття. Ми маємо чим гордитися!

Досвід і уроки діяльності УСС варто використовувати сьогоднішнім поколінням українців. Беручи до уваги історичні умови, в яких формувався Легіон січових стрільців, одностайно вважати, що УСС – перша українська національна армія, незважаючи ні нащо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Українські Січові Стрільці ( 1914-1920 рр. ) / За редакцією Б.Гнаткевича та ін. – Відтворено з видання 1935 року. – Львів: Слово, 1991.- 159 с.
Історія українського війська/Б. Гнатевич, Ч. 3 - Видання І. Тиктора - Львів, 1936 р. – 293 с.
Історія Українських Січових Стрільців. Воєнно-історичний нарис. – К.: Україна, 1992. – 346 с.
Литвин М. Р. Науменко К.Є. Українські Січові Стрільці. До 500-річчя козацької слави. – К. : Академія, 1992. – 48 с.
Литвин М.Р. Науменко К.Є. Історія галицького стрілецтва. – Львів: Каменяр, 1990 . – 138 с.
Литвин М.Р. Науменко К.Є. Військова еліта Галичини. – Львів: Видавництво інституту українознавства імені Івана Крип’якевича , 2004 . – 376 с.
Історія України: У 2 т. Т.2. Від середини ХVІІ століття до 1923 року. - 4_те вид., стереотип. - К.: Либідь, 2002. - 608 с.
Історія України / В.Ф. Верстюк, О.В. Гарань, О.І. Гуржій та ін.; Під ред. В.А. Смолія. - К.: Альтернативи, 1997 - 424 с.
Історія України: Навчальний посібник / За ред. Б.Д. Лановика. - 2_ге вид., перероб. - К.: Т-ВО «Знання», КОО, 1999. - 574 с. - (Вища освіта ХХІ століття).
Новий довідник: Історія України. - К.: ТОВ «КАЗКА», 2005. - 736 с.
Голубець М. Велика історія України. – Глобус, 1993. - 352 с.
Хома І. Січові Стрільці – Київ: Видавництво «Наш час», 2011.- 103с.
Кос А. З-під знаку Стрільця: Олена Степанів- Дашкевич у світлинах, документах та спогадах – Львів,2012.- 120с.