Навчальний матеріал "Князь Ольгерд "

Світлана КИРИЛІВ

Історія України періоду середніх віків в особах

Стаття містить короткий опис біографії та основних історичних характеристик видатних постатей середньовічної історії України (складено у відповідності до програми «Історія України. 7-9 класи» для закладів загальної середньої освіти (авт. Бурлака О. В., Желіба О. В., Павловська-Кравчук В. А., Худобець О. А., Черкас Б. В., Щупак І. Я.), до підручника «Історія України 7 клас». Підручник для 7 класу закладів загальної середньої освіти. Автори: І.Щупак, О.Бурлака, В.Дрібниця, О.Желіба, І.Піскарьова. Рік видання 2024.). Матеріал підібрано з відкритих освітніх інтернет-ресурсів.   Автор посібника   вчитель історії, громадянської освіти та правознавства Хмелиськівської гімназії Підволочиської селищної ради Тернопільської області Світлана Кирилів. 

Адресується вчителям  історії  та учням шкіл.

Князь Ольгерд (1296- 24.05.1377)

Ольгерд був одним із найвидатніших правителів Великого князівства Литовського.

Народився Ольгерд орієнтовно 1296 року в сім’ї Великого князя Литовського Гедиміна. В юному віці його було одружено з Вітебською княжною, через що по смерті тамтешнього князя він успадкував Вітебськ. Це сталося ще при житті його батька.

Батько помирає в 1341 році, і після невеликої усобиці владу захоплюють Ольгерд і Кейстут. Відтоді брати діють разом, причому Кейстут відповідає за захист від нападів з боку Тевтонського ордену, а Ольгерд відповідає за розширення держави на схід і південь, боротьбу із Золотою Ордою та її васалом — московією.

Шляхом інтеграції він приєднує низку українських земель, зокрема Волинь, Сіверщину, Київщину та Поділля. Саме на Поділлі на річці Сині Води відбулася 1362 року знаменита битва з монголо-татарами. В ній орда була розбита вщент, ця битва поклала кінець залежності України від монголо-татарського ярма, це сталося за 100 років до того, як такої самої залежності позбавилась московія.

У створеній Ольгердом за понад 30 років правління найбільшій державі Європи, що простягалась від Балтійського до Чорного моря і від Сирету до Дону, було толерантне ставлення як до віросповідання, так і до усталених місцевих законів і звичаїв, а удільні литовські князі з династії Гедиміна, що замінили Рюриковичів, приймали хрещення за православним обрядом і через одруження родичалися з представниками місцевої знаті.

Литовська верхівка швидко потрапила під культурний вплив своїх слов’янських підданих. Литовські князі намагалися пристосуватися до українських і білоруських умов життя, приймали православну віру, місцеву культуру, мову, тобто ставали українськими і білоруськими князями, тільки з нової литовської династії Гедиміновичів. Слов’янська мова ставала державною, нею писали офіційні документи. Починаючи з Гедиміна литовські князі називали себе князями литовців і руських, а свою державу — Великим князівством Литовським і Руським.

Населення українських земель також прихильно зустрічало нову владу передусім тому, що вона вела боротьбу з монголо-татарською ордою. Литва в цей час своїми військовими силами обороняла Україну від Золотої Орди, а це було найважливішим для українського народу — позбутись монголо-татарського іга. Литовські князі здобували собі довір’я тим, що нічим не відрізнялись від місцевих панів: вони були майже всі православної віри, з пошаною ставились до місцевих звичаїв та установ. За браком людей литовці для управління завойованою величезною територією дозволяли місцевій українській знаті обіймати найвищі адміністративні посади.

Загалом литовці, здійснюючи управління на українських землях, керувалися принципом «старого не порушуємо, а нового не впроваджуємо», відповідно до чого незмінною залишилася руська система управління, а місцевій українській знаті вдалося посісти значні державно-адміністративні посади. Водночас, литовці не порушували усталених традицій на українських землях: збереглося руське судочинство, руська мова, православна віра.

Ольгерд керував Великим князівством Литовським 32 роки: з 1345-го і до своєї смерті 24 травня 1377 року. За цей час було приєднано до ВКЛ всі білоруські землі, а також більшість українських земель, зокрема Волинь, Київщину, Сіверщину, Поділля, Переяславщину. У князя Ольгерда залишилось чимало нащадків: від нього походять славетні роди Вишневецьких, Збаразьких, за деякими даними, й Острозьких. Зокрема, знаменитий козацький отаман Дмитро Байда-Вишневецький походить від нього. А ще його нащадками є Ягеллони, які були правлячою династією Польщі з 1385-го до 1572 року.