НАВЧАННЯ ЧЕРЕЗ ДІЮ: ПРАКТИКО-ОРІЄНТОВАНА ВИХОВНА РОБОТА З ДІТЬМИ ЗІ ЗНИЖЕНИМ ЗОРОМ

Мухортова Л.П.,

вихователь Житомирської спеціальної школи № 1 ЖОР

НАВЧАННЯ ЧЕРЕЗ ДІЮ: ПРАКТИКО-ОРІЄНТОВАНА ВИХОВНА РОБОТА З ДІТЬМИ ЗІ ЗНИЖЕНИМ ЗОРОМ

У вихованні дітей зі зниженим зором важливо не лише пояснювати, як виконувати певні дії, а й давати можливість спробувати зробити це самостійно. Дитина краще розуміє навколишній світ, коли може торкнутися предмета, дослідити його властивості, почути пояснення, виконати практичне завдання та побачити результат власних зусиль. Саме на цьому ґрунтується навчання через дію – підхід, який поєднує засвоєння знань із повсякденним досвідом, грою, спілкуванням і самостійною діяльністю.

Практико-орієнтована виховна робота має особливе значення для дітей зі зниженим зором, оскільки допомагає їм поступово опановувати навички самообслуговування, орієнтування в просторі, взаємодії з іншими людьми та організації власної діяльності. Водночас важливо пам’ятати, що кожна дитина має свої можливості, інтереси й темп розвитку. Тому завдання педагога полягає не в тому, щоб вимагати однакових результатів від усіх, а в тому, щоб створити умови, за яких кожна дитина зможе навчатися, пробувати нове та відчувати власний поступ [1, с. 78-82].

Актуальність теми пов’язана з необхідністю розвивати в дітей зі зниженим зором самостійність, упевненість у власних силах і здатність застосовувати набуті знання в реальних життєвих ситуаціях. Недостатньо навчити дитину теоретично розуміти послідовність дій – важливо, щоб вона могла використати ці знання вдома, в освітньому закладі та під час спілкування з іншими людьми. Саме практичний досвід допомагає перетворювати окремі вміння на корисні повсякденні навички. Водночас інклюзивний підхід передбачає, що дитина повинна мати можливість не лише бути присутньою на занятті, а й повноцінно брати участь у діяльності та досягати результатів відповідно до своїх можливостей.

Мета статті – розкрити особливості практико-орієнтованої виховної роботи з дітьми зі зниженим зором, визначити ефективні способи навчання через дію та з’ясувати, як практична діяльність сприяє формуванню самостійності, соціальних навичок і життєвої компетентності.

Питання формування соціально-побутових навичок у дітей із порушеннями зору досліджували Олег Легкий і Владислава Курінна. У своїй праці вони розглянули можливості ігрової діяльності, практичних вправ і спеціально організованого навчання. Важливими для розуміння цієї теми є також рекомендації Міністерства освіти і науки України щодо корекційно-розвиткової роботи та матеріали ЮНІСЕФ, присвячені інклюзивній освіті й підтримці дітей з інвалідністю.

Основою практико-орієнтованої виховної роботи є активна участь дитини в процесі навчання. Педагог не обмежується поясненням, а допомагає дитині зрозуміти, як певне вміння можна використати на практиці. Наприклад, під час знайомства з новим предметом дитина може дослідити його форму, розмір, фактуру, вагу та призначення. Для цього використовують доступні способи сприймання інформації – залишковий зір, дотик, слух і рухову активність. Важливо не просто назвати предмет, а дати дитині змогу самостійно його дослідити та зрозуміти, як із ним поводитися. Такий підхід допомагає формувати конкретні уявлення про навколишній світ і пов’язувати нову інформацію з особистим досвідом [1, с. 81-82].

Навчання через дію має бути послідовним. Спочатку педагог пояснює завдання та, за потреби, демонструє спосіб його виконання. Потім дитина пробує повторити дію з необхідною допомогою. Коли вона краще засвоїть послідовність, підтримку поступово зменшують, даючи більше можливостей для самостійності. При цьому не варто поспішати або очікувати, що нова навичка сформується відразу. Повторення, спокійне пояснення та доброзичливе ставлення допомагають дитині почуватися впевненіше. Важливо також враховувати індивідуальні потреби й адаптувати завдання так, щоб дитина могла брати в ньому активну участь [2; 3].

Одним із найважливіших напрямів такої роботи є формування навичок самообслуговування. Щоденні справи, які дорослим здаються простими, для дитини можуть вимагати додаткового часу та практики. Йдеться про одягання, застібання ґудзиків, складання особистих речей, користування столовими приборами, миття рук і підтримання порядку. Навчати цього варто поступово, розділяючи складну дію на кілька зрозумілих етапів.

Наприклад, під час навчання сервірування столу педагог може запропонувати дитині самостійно розкласти тарілки, ложки, чашки та серветки. Спочатку необхідно познайомити її з предметами й пояснити їхнє розташування. Потім дитина виконує завдання за словесними підказками, а згодом пробує впоратися самостійно. Для полегшення орієнтування можна використовувати контрастні предмети, тактильні позначки та постійне розташування речей. Саме практичне повторення допомагає дитині засвоїти послідовність дій і застосовувати її в повсякденному житті. Формування навичок самообслуговування є одним із напрямів соціально-побутового орієнтування, який розглядають О. Легкий і В. Курінна [1, с. 81-84].

Не менш важливим є розвиток соціальних навичок. Дитині необхідно навчитися звертатися до інших людей, ставити запитання, висловлювати власні бажання, просити про допомогу та дотримуватися правил спілкування. Найкраще ці вміння формуються не лише під час бесід, а й у ситуаціях, максимально наближених до повсякденного життя. Для цього можна використовувати сюжетно-рольові ігри, моделювання різних обставин і спільне виконання завдань.

Наприклад, під час гри «Магазин» діти можуть по черзі бути покупцями та продавцями. Вони вчаться вітатися, запитувати про товар, робити вибір, звертатися з проханням і дякувати за допомогу. Педагог може пропонувати різні ситуації, щоб діти поступово вчилися самостійно знаходити рішення. Такі ігри розвивають мовлення, комунікативні вміння та готовність до взаємодії з однолітками. Водночас дитина отримує можливість спробувати різні ролі в безпечних умовах, де помилка стає частиною навчання, а не приводом для осуду [1, с. 78-80; 4].

Окрему увагу потрібно приділяти орієнтуванню в просторі. Дитині важливо знати, де розташовані необхідні предмети, як знайти власне робоче місце, як пересуватися знайомим приміщенням і як користуватися просторовими орієнтирами. Для цього корисно проводити практичні заняття в класі, ігровій кімнаті, коридорі та інших доступних місцях. Педагог може запропонувати знайти потрібну полицю, дістатися визначеного приміщення за словесними підказками або розкласти предмети відповідно до їхнього розташування.

Під час таких занять важливо підтримувати зрозумілу організацію простору, не залишати на проходах зайвих предметів і попереджати дитину про зміни в розташуванні меблів. Завдання мають відповідати її можливостям і виконуватися з дотриманням правил безпеки. Міністерство освіти і науки України розміщує програми з корекційно-розвиткової роботи, серед яких передбачено соціально-побутове орієнтування та орієнтування в просторі для дітей із порушеннями зору. Це підкреслює значення цілеспрямованої роботи над навичками, необхідними для повсякденного життя [2].

Особливе місце у виховній роботі посідає гра, адже саме через неї діти природно пізнають світ, вчаться взаємодіяти та пробують нові способи діяльності. Для дітей зі зниженим зором доцільно використовувати предмети різної форми, величини й фактури, звукові іграшки, об’ємні моделі та матеріали, які можна досліджувати на дотик. Наприклад, у грі «Чарівний мішечок» дитина навпомацки визначає знайомий предмет, описує його властивості та пояснює, для чого він потрібний. Під час гри «Що змінилося?» дитина запам’ятовує розташування кількох предметів, а потім визначає, що саме змінилося.

Такі заняття не повинні бути надто складними або одноманітними. Якщо дитині важко виконати завдання, його можна спростити, додати словесну підказку або запропонувати інший матеріал. Важливо, щоб гра залишалася цікавою, давала можливість діяти самостійно та сприяла спілкуванню з іншими дітьми. У рекомендаціях ЮНІСЕФ наголошується на необхідності адаптувати ігрові заняття до індивідуальних потреб дітей. Зокрема, для дітей із порушеннями зору корисно використовувати різні фактури, щоб вони могли досліджувати предмети та форми доступним для себе способом [3; 4].

Ще одним напрямом практико-орієнтованого виховання є трудова та творча діяльність. Догляд за кімнатними рослинами, сортування матеріалів, виготовлення простих виробів, упорядкування навчального приладдя та підготовка до спільних заходів допомагають дитині відчути, що її участь має значення. Наприклад, під час догляду за рослиною дитина може навчитися перевіряти вологість ґрунту на дотик, поливати її за допомогою дорослого та прибирати робоче місце після завершення справи.

Під час творчих занять варто добирати матеріали, які зручно тримати в руках і легко розрізняти за формою або фактурою. Дитина може створювати аплікації з об’ємних деталей, сортувати предмети за певними ознаками або брати участь у виготовленні спільної поробки. Важливим є не стільки ідеальний результат, скільки сам процес: дитина вчиться планувати свої дії, докладати зусиль, звертатися по допомогу та завершувати розпочату справу. Значення трудової діяльності для розвитку ігрових умінь дошкільників із порушеннями зору також розглядав О. Легкий у своїх дослідженнях [1, с. 85-89].

Водночас практична діяльність має сприяти формуванню позитивного ставлення дитини до себе. Діти можуть по-різному виконувати однакові завдання, і це природно. Одній дитині потрібно більше часу, іншій – додаткове словесне пояснення або адаптовані матеріали. Педагогу важливо помічати навіть невеликі досягнення, підтримувати ініціативу та не порівнювати дитину з однолітками. Якщо завдання не вдалося з першої спроби, варто допомогти знайти інший спосіб його виконання, а не поспішати зробити все замість неї.

Такий підхід узгоджується з рекомендаціями щодо підтримки дітей з інвалідністю, у яких підкреслюється важливість урахування індивідуальних потреб, розвитку впевненості та надання дитині можливості поступово опановувати повсякденні справи. Дитині потрібно дати зрозуміти, що помилятися під час навчання нормально, а звертатися по допомогу – цілком природно. Водночас дорослим варто підтримувати прагнення дитини діяти самостійно й не обмежувати її можливості через надмірну опіку [3; 4].

Необхідною умовою ефективної виховної роботи є співпраця педагогів і батьків. Навички, які дитина засвоює в освітньому закладі, потрібно закріплювати в домашніх умовах. Батьки можуть залучати її до нескладних побутових справ, пропонувати самостійно обирати одяг, складати іграшки, упорядковувати особисті речі та допомагати під час приготування їжі з дотриманням правил безпеки. Головне – не вимагати миттєвого результату, а поступово розширювати коло доступних дитині завдань.

Для цього корисно домовитися про спільний підхід до навчання: пояснювати дії послідовно, давати достатньо часу на виконання та за потреби використовувати однакові словесні орієнтири. Так дитині буде легше застосовувати засвоєні вміння в різних ситуаціях. Рекомендації ЮНІСЕФ щодо підтримки дітей з інвалідністю також наголошують на значенні повсякденних справ, гри та сприятливого домашнього середовища для розвитку самостійності дитини [3; 4].

Результати практико-орієнтованої виховної роботи доцільно оцінювати за тим, як змінюється поведінка дитини в повсякденних ситуаціях. Важливо спостерігати, чи може вона самостійно виконати знайоме завдання, чи розуміє послідовність дій, чи вміє звернутися по допомогу та чи застосовує засвоєні навички в нових обставинах. Такі спостереження допомагають педагогу визначити, які вміння вже сформовані, а над якими ще потрібно працювати.

Водночас оцінювання не повинно перетворюватися на формальну перевірку або порівняння дітей між собою. Його головна мета – побачити індивідуальний поступ і зрозуміти, яка підтримка буде найбільш корисною на наступному етапі. Такий підхід відповідає принципам інклюзивної освіти, які передбачають адаптацію діяльності до потреб дитини та створення умов для її повноцінної участі в освітньому процесі [1, с. 81-82; 2; 3].

Отже, навчання через дію дає змогу зробити виховну роботу з дітьми зі зниженим зором більш змістовною та наближеною до реального життя. Завдяки практичним вправам, іграм, самообслуговуванню, творчим завданням і спільній діяльності діти не лише засвоюють нові знання, а й вчаться використовувати їх у повсякденних ситуаціях. Важливими умовами успіху є доступне середовище, послідовність навчання, індивідуальний підхід і доброзичлива підтримка дорослих.

Таким чином, ефективна виховна робота полягає не в тому, щоб постійно допомагати дитині виконувати всі завдання, а в тому, щоб поступово навчати її діяти самостійно. Кожна опанована навичка, кожна спроба виконати нове завдання та кожен позитивний досвід взаємодії допомагають дитині ставати впевненішою. Коли педагог і батьки створюють умови для безпечного дослідження світу, самостійних дій і повноцінного спілкування, дитина отримує більше можливостей для розвитку, соціалізації та активної участі в житті суспільства.

Список використаних джерел:

1. Легкий О., Курінна В. Формування навичок соціально-побутового орієнтування у дітей дошкільного віку з порушеннями зору засобами ігрової діяльності. Освіта осіб з особливими потребами: шляхи розбудови. 2021. Вип. 18. С. 76-90. DOI: https://doi.org/10.33189/epsn.v1i18.179 (дата звернення: 18.10.2026)

2. Програми з корекційно-розвиткової роботи для дітей з порушеннями зору. Міністерство освіти і науки України. URL: https://mon.gov.ua/osvita-2/zagalna-serednya-osvita/navchannya-ditey-u-spetsialnikh-zakladakh-osviti/osvita-ditey-z-osoblivimi-osvitnimi-potrebami/navchalni-ta-korektsiyni-programi/korektsiyni-programi/programi-z-korektsiyno-rozvitkovoi-roboti-dlya-ditey-z-porushennyami-zoru (дата звернення: 18.10.2026)

3. Guidance on Including Children with Disabilities – Education Kit Handbook. UNICEF. URL: https://www.unicef.org/supply/documents/guidance-including-children-disabilities-education-kit-handbook (дата звернення: 18.10.2026)

4. Helping Your Child with Disabilities Thrive. UNICEF. URL: https://www.unicef.org/asia-pacific/place-for-parents/helping-your-child-disabilities-thrive (дата звернення: 18.10.2026)