Не шкодуйте слів любові.

ВСП НУБіП України «Немішаївський фаховий  коледж»

 

 

 

 

 

 

 

 

Сценарій виховної години на тему: «Не шкодуйте слів любові»

 

 

 

 

 

 

Автори:                     1. Колесник В.М

                                   2.  Шевчук О.Є

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                  Розглянуто і схвалено цикловою

                                                                    комісією ветеринарних дисциплін

              Протокол №___ від _________2021р

                                                                         Голова комісії              Овчарук Н.П.

 

 

 

 

Анотація: сценарій виховного заходу «Не шкодуйте слів любові», спрямований на формування моральних основ студентської особистості засобами слова; сприяти вихованню доброї, чуйної, лагідної людини; розвивати культуру мовлення, спілкування і поведінки студентів; виховувати потребу в самовдосконаленні та самовиховання

                                                            

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………………3

Сценарій виховного заходу………………………………………………………..4

Висновок……………………………………………………………………………13

Література………………………………………………………………………….14

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Основа виховання в тому, щоб усі навчилися

 розуміти  чим відрізняється людина від тварини,

                                         чим відрізняється добра людина від злої,

                                          вчений від невченого, мудрий від дурня.

Я.А. Каменський

       Милосердя, доброта. Ще з часів давньоруських благодійність була в традиціях нашого народу. Цілком природним і закономірним вважалося допомагати знедоленому, нещасному, поділитися шматком хліба, дати притулок бездомному, захистити старість і немічність, порятувати хворого чи каліку, заступитися за беззахисного чи скривдженого.

       Доброта і чуйність, уміння розділити чужий біль, підтримати у важку хвилину-це в характері нашого народу. Саме таким був безкорисливий порив мільйонів людей, які прийшли на допомогу багатостраждальним народам Вірменії, Таджикистану після страшних землетрусів, Україні і Білорусі – після аварії на ЧАЕС, біженцям з окупованих територій Криму та Донбасу, пораненим бійцям в зоні АТО.

       Милосердя і доброта, як два крила, на яких тримається людство. І не обов’язково це повинна бути матеріальна допомога, інколи достатньо теплого слова, моральної підтримки, душевної розмови.

       Існує проста істина. Від добрих справ ми почуваємося щасливими.

       У наш час, коли все більше панує зла на землі, видається все більше негативної інформації, люди озлоблюються один одному.

       Проведення виховної години «Не шкодуйте слів любові» допомагає розвивати у студентів уявлення про такі поняття моралі, як доброта, чуйність, уважність, ввічливість. Формувати уявлення про значення доброти і доброзичливості в суспільстві як важливого критерію душевної краси людини. Розкривати взаємодію людей у сім’ї, колективі, суспільстві. Вчити керувати своїми емоціями, управляти вчинками, формувати етично-емоційну сферу діяльності. Виховувати потребу в чуйності, людяності, доброті, співчуття до ближніх, бажання робити їх щасливими.

       Навчання милосердя, людяності, доброти – це один із найважливіших елементів виховної роботи.

       Доброта і милосердя стають частиною особистості людини, якщо виховувати ці якості змалку. Закладена з дитячих років потреба добротворення залишиться з людиною на все її життя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сценарій проведення виховного заходу

Мета: формувати в студентів моральні святині та істини, такі як: доброта, милосердя, справедливість, прагнення допомогти ближньому у скрутну хвилину. Пробуджувати інтерес до всього корисного, морального.

Виховувати любов і повагу до батьків, дбайливе ставлення до природи та оточуючих.

Переконати, що байдужість – негативна людська риса.

Оформлення актової зали

Квіти розставлені по залі, на сцені українські рушники, свічки, напис теми в центрі залу та висвітлення в презентації.

Перед початком заходу в актовій залі звучить мелодія у звукозапису.

В залі плакати з висловами:

1. Навчіть душу не тільки сприймати, але й всотувати в себе прекрасне…

Мар’ян Крушельницький

2.  Щоб повірити в добро, потрібно робити його…

Л.Толстой

3. Життя тоді в щасливих берегах,

    Коли несе нас хвиля доброти.

Л.Малевич

4. Поезія – це завжди неповторність,

    Якийсь безсмертний дотик до душі.

Л.Костенко

Вступне слово куратора

Дорогі студенти ви всі стоїте на порозі складного періоду, який Жан Руссо назвав «другим народженням особистості». Сьогодні ми будемо говорити про найцінніше, вічний людський скарб – доброту, людяність, милосердя та її душу. Людська душа як квітка, як промінь, ніжна і тендітна. Людська душа як вітер сильна. І завжди має бути прекрасною. Людина з красивою душею щаслива. Проте, на превеликий жаль, ми є свідками того, як матеріальні цінності, черствість, байдужість витісняють це. І життя стає сірим, безбарвним, наповненим злобою і бездуховністю.

Добро неможливе без любові до ближнього, до себе, до життя. Допомогти іншому – це значить принести дрібку добра, шматочок сердечності, крапельку милосердя.

Крім милосердя, є у світі й інші людські почуття – любов, прощення. Їх не придбаєш у магазині, їх ні в кого не позичиш, їх просто можна виховати і виростити в собі. Кожному під силу навчитися бути добрим, людяним, милосердним.

Отже, Не шкодуйте слів любові!

Ведучий 1. Для краси народжується квітка,

                     Для родин народжується рід,

                     Для польоту – лебідь і лебідка,

                     А людина – для добра і щастя…

Ведучий 2. Сказав мудрець: «Живи, добро звершай! Та нагород за це не

вимагай. Хай оживає істина стара-людина починається з добра!»

Читець. Легенда «Не розгледіла»

Богородиця саме збиралася випрати сорочечку Ісуса, коли побачила

на лузі  дівчинку, що пасла корову. Покликала  її та попросила потримати дитятко. Дівчинка яку звали Катерина, охоче погодилася. Вона зауважила, що  ніколи не бачила такої гарної дитини, і крадькома зрізала золотий  кучерик.

• Де ти взяла кучерик?- запитала Богородиця.
• У нього такі чудові кучері, що я захотіла один узяти собі. Якщо хочеш
• Поверну,- паленіючи від сорому, відповіла дівчинка.
• Залиш собі.

Наступного дня Катерина знову пасла корову на луці й сподівалася, що ще раз з’явиться прекрасна пані з дитиною на руках. Але замість неї з’явився ангел спитав:

• Чи не бачила поблизу Господа і Богородицю?
• Учора бачила одну пані з дитятком. Пані прала, а дитина спала. Поглянь, навіть залишила мені його кучерик.
• Ангел узяв кучерик і упізнав за ним господа. Катерині перехопило подих: «Тримала на руках самого Господа, а не впізнала Його».

Якось Катерина набирала воду з криниці. Раптом побачила подорожнього, одягненого у червоний плащ, який спирався на заквітчану палицю.

• Даси мені напитися, Катерино?
• Пий, - мовила дівчина і подала йому відро.

Чужоземець, угамувавши спрагу, попрощався. Збентежена Катерина попросила собі одну квітку, - з тих, що прикрашали його палицю. Паломник дав ту квітку і швидким кроком рушив далі. Хвилиною пізніше з’явився ангел і, побачивши Катерину, запитав:

• Чи ти бачила Господа, як проходив тут?
• Я бачила спраглого чужоземця і дала йому напитися. Поглянь, він навіть залишив мені квітку зі своєї палиці. Ангел упізнав за кіткою Господа. Катерина закам’яніла. «Дала Господу напитися, - сказала собі, - і не впізнала.

             Одного разу Катерина пекла хліб. Коли це до неї зайшов незнайомець. 

 Він був такий змарнілий, наче його огорнули всі злидні світу. Зрозуміла Катерина, що незнайомець голодний. Витягла хліб із печі, взяла одну паляницю і дала в руки біднякові. Страшенно зраділий, він одразу почав їсти. Потім зібрав крихти і вклав їх в долоню Катерини зі словами:- Можу тобі дати лише крихти твого милосердя, їх вистачить для птахів. Коли бідняк пішов, одразу з’явився ангел, який запитав у Катерини.

• Чи ти не бачила Господа, що тут проходив?
• Бачила убогого,    злиденнішого  за всіх  злидарів світу  - був голодний.
•  Це був Господь!

Ось чому якщо якась дитина, чужоземець,убогий просять про щось, їх ніколи не відсилають з порожніми руками. У кожному з них люди бачать Господа.

Читець

Не нарікай на глухість душ людських

І не гостри в злобі на них зуб…

А ти, що людям доброго зробив,

Що вимагаєш доброти від них ?

Чого мовчиш, подумай і збагни,

Але уже з низької висоти,

І зваживши, нікого не вини,

А сам в своє більмо душі заглянь,

              Чи там хоч раз добрим світила рать

              І променем зорилася святим?

              І ти збагнеш, що до твоїх страждань

              Не відгукнеться власна глухомань,

              А ти шукаєш в людях доброти…

                  ( На фоні мелодії)

           Ведучий     3.  Милосердя, доброта…  Ще з давньогрецьких часів

Благодійність була великою честю. Цілком природним і закономірним

вважалося допомогти знедоленому, нещасному, поділитися шматком хліба,

дати притулок бездомному, захистити старість, порятувати хворого

чи каліку, заступитися за беззахисного і скривдженого.

           Ведучий 4.  Доброта і чуйність,співпереживання і щиросердність, уміння

Розділити чужий біль, вчасно підтримати у важку хвилину, розрадити в горі й

Біді  -  є в характері нашого народу.  Саме таким був безкорисний порив

Мільйонів людей, які прийшли на допомого під час аварії на ЧАЕС, під час

Повені на Закарпатті, під час збору коштів на лікування важко хворих дітей та бійців АТО в госпіталях та лікарнях.

Читець

Не говори про доброту,

Коли ти нею сам не сяєш,

Коли на радощах витаєш,

                                               Забувши про чужу біду,

                                                 Бо доброта не тільки те,

Що обіймає тепле слово –

В цім почутті така основа ,

Яка з глибини душі росте.

Коли її не маєш ти,

То раниш людяне в людині.

Немає вищої святині, ніж чисте сяйво доброти.

             Пісня «Даруй добро»

Ведучий 1. Доброта і милосердя – багатоликі. Потреба в них є повсякчас.

Навіть тоді, коли немає біди. Милосердя й доброта – як два крила, на яких

Тримається людство. Як же могло так статися, що милосердя втратило сьогодні

свою цінність, а його зміст звівся в  основному до милостині? Хіба у звичайному плині днів нема людей, які потребують допомоги? Важко уявити собі, що люди страждають не через голод, а через те, що не чують украй необхідного « Доброго дня»

              Ведучий 2.

Кажімо більше ніжних слів

Знайомим,  друзям і коханим,

Нехай комусь тепліше стане

Від зливи наших почуттів.

Давайте поговорим  про життя! 

 Отак зберемося і поговорим,

 Поділимося радістю і горем.

 Давайте поговорим про життя!  

        Ведучий   3. Що означає духовність у нашому повсякденному житті? Це

Важко пояснити, це треба відчути. Як незрячому сказати, що таке сонце? Він

повинен відчути його тепло. Так і тут. Навіть читаючи книгу, духовність не

можна набувати, можна хіба    що  зрозуміти і підвищувати її щоднини,

його шукати в інших, бо що шукають у людині, те і знаходять.

               Ведучий 4. Людино!Чому так знецінилось життя твоє на шкалі  земних

Цінностей? Чия провина в цьому?

               Життя одне – стане суперечить?

               Людині в нім, як дереву рости.

        Щоб і тоді, коли настане вечір,

        То вистачило думці густоти.

         А дні летять, неначе птахи в вирій

         Бувають в них лиха і біди…

         Та тільки той, що в щастя завжди вірить,

          Не губить душу в зимні холоди.

Ведучий 1. Кожен день нашого життя – це свого роду жива сторінка. Що

Людина, то книга. Отже і пишемо: по рядочку вдень, по сторінці в місяць, по розділу в рік. Скільки розділів написав кожен із нас? Попереду чисті, невикористані сторінки. Чим ми їх заповнимо? Що буде написано на них?

Ведучий 2.

Людині необхідна доброта

Як птаху небо, колосу вода.

Як зір очам, як цвіт рясним садам,

Як серцю неостудна теплота.

Потрібна їй щирість, і любов

Завжди, як чистий кисень для грудей,

Як тихий вітер, що здіймає день

На ніжних крилах зелені дібров.

Душі потрібно ніжність берегти

І прагнути польоту, наче птах.

Життя тоді в щасливих берегах,

Коли несе нас хвиля доброти.

Ведучий 3. У кожної людини є два береги – від якого відпливає і до якого має неодмінно пристати. І на довгій життєвій дорозі їй завжди світитиме далеким вогником, оповитим щемним спогадом, отой найперший – берег дитинства.

(На фоні мелодії)

Ведучий 4. Лагідний материнський наспів засівав в дитячу душу любов до людей, до природи, всього живого, до рідного краю.

Співай, моя мамо,

Співай, моя рідна.

Ти в мене на світі одна.

У сивій завії мелодія срібна

Свята, як твоя сивина.

Пісня «Мамина сорочка»

Ведучий 1. Дитинство починається з теплих материнських рук, рідної домівки. Та, на превеликий жаль, трапляється, що ця найсвітліша і найважливіша пора, перші кроки у світі дорослих починаються з чужих людей, та інтернатських закладів. Діти – сироти не знають батьківської ласки. Ніхто і не приголубить, це тоді, коли батьки живі і здорові.

(Звучить плач немовляті у записі)

Читець

О, світе, чуєш – плаче немовля

В глухім зітханні крихітних грудей.

Крізь сльози раптом «ма – ма» промовля,

Бентежить тихі погляди людей.

Шукає доброту в чужих руках,

А мати йде стежками забуття.

Який це жах – у серці в неї спокій,

Назавжди забуває про дитя

Її душа холодна і черства.

Читець

Цей будинок сумний, з веселими

Голубими вікнами в сад.

Ніби серцем бабусі велено

Дріботіть до малих стократ.

Хлопченя пригорта: «Синочку,

Глянь, що я принесла тобі!».

А він зирка з – під брів: «Не хочу,

Краще маму мені купіть!».

Купить кетю (для чого пенсія?)

Й сивим спогадом закує,

Як в родильній, що залишила дитятко своє.

(На фоні мелодії)

Читець

Зростила мати трьох синів,

Їм колискової співала,

Змужнілих красенів-орлів

В життя-дорогу проводжала.

Надію мала – підростуть,

Матусю будуть шанувати,

В своє дитинство до села

З доріг далеких завертати…

Ідуть роки. Не йдуть сини.

Забули стежечку до хати,

А мати жде їх, день при дні,

Все ще надіється стрічати.

Схилилась низько голова,

Сльозинки падають додолу:

«Чи дочекаюсь вас жива?

Чи з дітьми запрошу до столу?!»

Курличуть в небі журавлі,

Мов її кличуть за собою…

Сини мої! Сини мої!

З ким поділю свою недолю?

Сумні слова злетіли з вуст,

Худенькі плечі затремтіли…

І журавлі над тим селом,

З її душею полетіли.

Ведучий 2. Людство виробило моральні норми – батьки відповідають за малих дітей. Виховує мати синів, доньок, надіється, що буде до кого на старість прихилиться. А вони, розлетівшись по світу, довго-довго не навідуються до отчого порогу. А коли нарешті, знайдуть хвилинку, щоб провідати, нерідко буває надто пізно. Зі скрипом відчиняться перекошені двері, застогне пошарпане віконце і додолу підстреленою горлицею впаде материнська любов.

(На фоні мелодії)

Читець

У хату, де живе матуся,

Нарешті тут, нарешті обійму.

Ось я прийшов, я ж обіцяв, що повернуся,

І не залишу більш тебе саму.

Та ненько, чом сидиш сумуєш?

Чому в хустині чорній ти сидиш?

Чому, матусенько, не чуєш?

Чому на зустріч не спішиш?

Та враз усе згадав, як було,

Як йшли під кулями з щитом,

І як націлив снайпер дуло,

У груди куля, завертілось все кругом.

Мене товариш кинувсь рятувати,

До лікарів за куртку потягнув,

З словами: «Друже, рано ще вмирати!»

А що казав далі - я не чув…

А потім полетів неначе птаха,

Ой добре пам’ятаю той політ.

Бачив, як такий же бідолаха

Теж помирав, а з ним – і його світ.

Отут загинув я за Україну,

Зате вже рана в грудях не пече,

У небо пташкою полину,

З мертвого тіла кров вже не тече.

Матусе, та нетреба плакать,

Я ж поруч тут з тобою буду жить.

Тільки не зможу вже з тобою побалакать,

Не зможу обійняти, хоч на мить.

І не відчую я дощу краплину,

І сонця літнього тепло,

Бо вмер за рідну Україну,

Бач, не дарма життя пішло.

Ти знаєш, я би все віддав,

Щоб тільки ти так не ридала,

Та вже і так віддав, що мав…

А разом з тим і те, що ти матусе, мала.

Пробач, пробач вже свого сина,

Я ж так любив тебе, любив…

Та ворог лютая скотина.

Мене нізащо застрелив

Читець

Доки нас чекають наші мами,

І доки виглядають нас батьки,

Провідуйте, та не лише листами,

Хоч дорогі їм і скупі рядки.

Поки неждано вдарять дзвони далі,

Тоді у вас на все, на все знайдеться час,

Але не сльози, не вінок печалі –

Уже ніщо не виправдає вас.

Заниє жаль у щедрім слові «Мамо»

І чайкою здригнеться синя вись.

Провідуймо, і завжди пам’ятаймо,

Що можеш запізнитися колись.

Ведучий 3. Поки старенькі наші бабусі і мами з нами – ми всі молоді. Вони наш захист, наша добра згадка про незгасне світло дитинства.

Тримаймося ж їх! Пам’яттю, спомином, думкою, тримаймося за них душею.

Пісня «Шана»

Ведучий 4. У щоденних гонитвах за матеріальним, людина не знаходить часу подумати про вищі духовні сфери, осмислити своє призначення на Землі.

Лиш на крутих поворотах долі, раптом вдаряє в серце блискавка – запитання:

Чому? Навіщо?

Ведучий 1. У цьому хаосі ми бачимо, що бракує таки людяності. Чи знаєте ви, що таке самотність? Якщо ні, то ви щасливі. Бо самотність – це життя на одинці з собою, зі своєю пам’яттю. Коли хочеться поділитися власним болем – і ні з ким. Коли хочеться з розпачу плакати, кричати так, щоб почув весь світ. Коли тліють у серці спогади, наче жарини і нема кому їх повідати. Самотність завжди гірка, але надто відчутна в старості.

Ведучий 2. Душа болить за всіх стареньких. Бо не прощав Бог покинутих на призволяще батька і матір. Недарма кажуть, якою мірою відміряєш, такою, і тобі наміряно буде. А старість не обминути. Здається, кожен має про це пам’ятати.

Читець

Синім інеєм капустини цвітуть,

А під зорями літаки гудуть.

Хмара стелиться скатертиною

То над бабою Катериною.

Наробилася, находилася,

Натоптала стільки доріг,

Що в ногах уже не вмістилися.

То поклала їх на поріг.

І стоїть тепер над воротами

І когось печально жде:

Може, хтось - таки…

Ну, хоч хтось – таки?

Та ніхто до неї не йде.

Сини роз’їхались по світу…

Сама самісінька давно.

Тепер лише верба гілками,

Бува постука у вікно.

Ведучий 1. На сторінках людського життя є багато того, що нам хотілося б забути.

Як часто ми кажемо одне, а робимо зовсім інше, втішаючи себе, що ніхто про це не довідається.

Читець

Не вигадуймо для себе

Закон всепрощення гріхів,

І лицемірити не треба

Під поглядом прийдешніх днів.

Людської пишності личину

Пізнає час – крізь сльози й сміх,

Хоча придумано й причину,

Хоч замасковано той гріх.

Тож будьмо чесні і відверті

В ділах великих і простих,

Щоб від народження до смерті,

За все, що є, за все, що буде,

За все, що діти понесуть,

Щоб неспокійні чесні будні

Ввібрали себе нашу суть.

Бо наша суть – це наша совість,

Яка не плавиться в огні,

Її знамена пурпурові

Не знають кольору брехні.

Ведучий 1. Людська природа загадкова, унікальна і суперечлива. Її вічними проблемами є любов і ненависть, честь і безчестя, доброта і злі вчинки, відвага і полохливість, милосердя і байдужість, душевність і бездуховність…

Ведучий 2. Моя душа чекає дива

І вся тривогою щемить,

Десь недалеко мить щаслива,

Мого життя найкраща мить.

Чому ж не спомин, а чекання

Щодня в душі моїй бринить,

Так, ніби мить моя остання

Те диво має об’явить.

Ведучий 3. Сумління – річ тендітна і марка. Вже дехто з нього пилу не стирає.

У повсякденному житті ми нерідко в звичайному відкриваємо незвичайне, за скромним, інколи не вартим уваги, на перший погляд, характером бачимо страшні глибини морального здичавіння, лицемірної подвійності, єлейної мови про любов до ближнього і згубної байдужості до нього.

Куратор. Шановні друзі! Я надіюсь, що наша розмова не залишила нікого байдужим. Разом з вами студенти ІІ-IV курсу відділення «Ветеринарна медицина» прагнули торкнутися струн душі. І нехай вона дзвенить вам добром, ласкою, щирістю.

Добра, чуйності, ніжності, милосердя, щастя вам і не жалійте слів любові

 

 

ВИСНОВОК

Проведення виховної години «Не шкодуйте слів любові» сприяє серед студентської молоді творити добро, вчить співчувати. Не намагайтесь комусь зробити зло, причинити біль, тому що за це рано чи пізно ви будете покарані. Колись ви також можете опинитися у скрутній ситуації, і вам ніхто не подась руки. Пам’ятайте! Як ви ставитеся до цього світу, таким боком і світ до вас повернеться. Якщо ви виростите добрими людьми, то й буде вам повсюди добре, бо як каже народна мудрість: «Доброму і скрізь добре».

Отримані знання сприятимуть студентам розвивати у собі і примножувати найцінніші людські якості доброти, чуйності, щирості, щедрості, милосердя.

Всім нам нелегко у сьогоднішній скрутний час, але «Не шкодуйте слів любові» людям які нас оточують нас буде набагато краще.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. Журнал «Позакласний час» №11, 2011 с. 17
2. Журнал «Позакласний час» №4, 2010, с.19
3. Журнал українського студентства «Студентська хвиля» №1, 2009 с.39
4. Журнал «Позакласний час» №7-8, 2009, с.10
5. Журнал «Позакласний час» №3, 2007, с. 49
6. Журнал «Позакласний час» №17-18, 2004 с.45

7. Організація навчально-виховного процесу. Випуск №10, 2007, с.160