Нестандартні уроки теоретичного навчання та вимоги до їх проведення

Науково – методичний центр професійно – технічної освіти та підвищення кваліфікації інженерно – педагогічних працівників у Хмельницькій області

 

 

 

 

НЕСТАНДАРТНІ УРОКИ ТЕОРЕТИЧНОГО НАВЧАННЯ ТА ВИМОГИ ДО ЇХ ПРОВЕДЕННЯ

 

 

                                                                                

                                                                                                   

                                                                               Підготував

                            слухач курсів підвищення кваліфікації

                            викладач спецдисциплін Чернівецького                     професійного ліцею сфери послуг

         Безерко І.В.

 

 

 

 

План

Вступ

1. Основні вимоги до уроку
2. Загально-педагогічні вимоги до уроку
3. Дидактичні вимоги до уроку
4. Психологічні вимоги
5. Гігієнічні вимоги
6. Самоаналіз уроку
7. Типи та види уроків, методика підготовки та вибору
8. Характеристики типів нестандартних уроків
9. Висновок
10. Використана література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Урок був і залишається основним елементом навчального процесу, але в системі особистісно орієнтованого навчання суттєво змінюється його  функція, форма організації. У цьому випадку урок підпорядкований не повідомленню та перевірці рівня знань (хоча й такі уроки потрібні), а виявленню досвіду здобувачів освіти за ставленням до змісту матеріалу, який викладається.

Відомо, що логічні суттєві ознаки, зафіксовані у понятті, не завжди особистісно значущі для здобувача освіти. Часто здобувач освіти і викладач по-різному сприймають один і той самий зміст. Виникає необхідність погодження  цих сприймань, перекладу того змісту, яким володіє здобувач освіти, на науковий  зміст, тобто відбувається своєрідне «окультурювання» суб’єктного досвіду здобувача освіти. Саме  таке завдання має вирішувати викладач за допомогою всієї групи на уроці.

Робота на уроці з суб’єктним досвідом здобувача освіти вимагає від викладача спеціальної підготовки: не  просто вміння викладати свій предмет, а вміння аналізувати зміст того, чим уже володіє здобувач освіти із запропонованої теми.

У цих умовах змінюється режисура уроку. Здобувачі освіти не просто слухають розповіді викладача, а постійно співробітничають з ним у режимі діалогу, висловлюють свої думки, діляться своїм  розумінням змісту, обговорюють те, що пропонують одногрупники, за допомогою викладача ведуть відбір  змісту, закріпленого науковим знанням. Викладач постійно звертається до групи із запитанням типу:

•                  що ви знаєте про це?
•                  які ознаки властивості ви можете виділити  (назвати, перелічити тощо)
•                  де ці ознаки, властивості, на вашу думку, можна використати?
•                  з якими з них ви вже зустрічалися? тощо.

У перебігу бесіди немає правильних (неправильних) відповідей, є різні позиції, точки зору, виділивши які, викладач потім починає обробляти їх з позиції свого предмета, дидактичної мети. Він повинен не примушувати, а переконувати здобувачів освіти прийняти той зміст, який він пропонує з позиції  наукового знання. Здобувачі освіти не просто засвоюють готові зразки, а й усвідомлюють, яким чином вони отримані, чому в їх основі лежить той чи інший зміст, якою мірою він відповідає не тільки науковому знанню, а й особистісно значущим цінностям (індивідуальній свідомості). Саме такий урок можна назвати особистісно орієнтованим. Під час його проведення викладач не просто чуйний до здобувачів освіти, а разом з ними здійснює рівноправну діяльність щодо пошуку та відбору наукового змісту знання, яке підлягає засвоєнню. За таких умов знання, які необхідно засвоїти, стають особистісно значущими.

 

 

1. Основні вимоги до уроку

Сформулюємо основні вимоги до особистісно орієнтованого уроку:

•                  пріоритет особистості здобувача освіти в організації  освітнього  процесу;
•                  орієнтація  та процес  навчання;
•                  орієнтація на особистісні досягнення  здобувачів освіти;
•                  створення емоційно-актуального фону уроку;
•                  чітке визначення освітніх, виховних і розвивальних завдань уроку;
•                  раціональна єдність словесних, наукових і практичних  методів  навчання;
•                  використання активних  методів навчання;
•                  зв’язок з раніше  вивченим, досвідом,  набутим здобувачем освіти;
•                  формування вмінь здобувачів освіти самостійно здобувати знання і застосовувати їх на практиці;
•                  заохочення прагнень здобувачів освіти знаходити  свій  спосіб  роботи з навчальним матеріалом.

2. Загально-педагогічні вимоги до уроку

1. Пріоритет особистості здобувача освіти в організації  освітнього  процесу.
2. Врахування вікових та індивідуальних особливостей  здобувачів освіти.
3. Орієнтація  на процес  навчання.
4. Орієнтація на особистісні  досягнення  здобувачів освіти.
5. Тривимірне навчання.
6. Створення емоційно-актуального фону уроку.
7. Педагогічний такт і культура мови.
8. Пізнавальна самостійність здобувачів освіти.
9. Чітке визначення освітніх, виховних і розвиваючих завдань уроку.
10. Безперервний  поступ.

3. Дидактичні вимоги до уроку

1. Раціональне використання кожної хвилини уроку.
2. Раціональна єдність словесних, наукових і практичних методів навчання.
3. Використання активних методів навчання.
4. Зв’язок  з раніше вивченим, досвідом, набутим здобувачами освіти.
5. Формування  вмінь здобувачів освіти самостійно здобувати знання і застосовувати їх на практиці.
6. Індивідуалізація, диференціація  та інтенсифікація навчального процесу.
7. Використання на рівні з предметами, що традиційно склалися, комплексних дисциплін.
8. Використання сценарних варіантів уроків, які забезпечуються різноманітними носіями інформації.
9. Заохочення  прагнень здобувачів освіти знаходити свій спосіб роботи з навчальним матеріалом.
10. Організоване закінчення  уроку.

4. Психологічні вимоги

1.     Врахування психологічних особливостей кожного здобувача освіти.
2.     Нормальний  психічний  стан і стійкий настрій викладача і здобувачів освіти.
3.     Розумна вимогливість і доброзичливість викладача до здобувачів освіти.
4.     Педагогічна етика і психологічний такт.
5.     Гігієнічні вимоги

1.         Температурний  режим.
2.         Норми освітлення.
3.         Провітрювання.
4.         Відповідність нормативам меблів.
5.         Чергування видів навчальної роботи і різноманітність методів навчання.
6. Самоаналіз уроку

•                  місце даного уроку в темі;
•                  специфіка уроку;
•                  тип  уроку;
•                  реалізація навчальної, розвиваючої, виховної мети уроку;
•                  розподіл навчального часу;
•                  використані методи навчання;
•                  використані форми навчання;
•                  здійснення диференційованого підходу до навчання.

 

7. Типи та види уроків, методика підготовки та вибору

Яким же має бути сучасний урок? Які його ознаки, чим він повинен відрізнятись від уроків, які ще  використовуються зараз у педагогічній практиці, але вже не задовольняють у повній мірі вимог щодо впровадження 12-бальної системи оцінювання навчальних досягнень здобувачів освіти?

Чи може сучасний урок бути радісним і цікавим для здобувачів освіти? Чи може він розкрити творчий потенціал особистості, поставивши її в ситуацію морального вибору й підготувати до самостійного рішення? Досвід викладачів ПТНЗ доводить, що може, однак лише за умови, якщо процес навчання перевести на інноваційну основу шляхом перебудови педагогічної технології самого викладача і навчальної технології здобувача освіти, змінивши сам підхід до здобуття знань.

Сучасним можна назвати той урок, що побудований на засадах розвиваючого навчання, а також сприяє розвитку в здобувачів освіти розумових операцій: умінь аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, систематизації, класифікації, визначення причинно-наслідкових зв’язків та залежностей між різноманітними фактами, явищами,  а також виробленню навичок логічного структурування.

Використання на уроках різних інноваційних технологій (як то тести чи розвиток критичного мислення) забезпечує позитивну мотивацію здобуття знань з предмета, дає відчуття потреби в самоосвіті, формує стійкий інтерес до матеріалу, що вивчається, сприяє розвитку творчої особистості.

Але ж всі інноваційні процеси стосуються, насамперед, уроку, особливо його структури.

Організаційну форму навчання викладач обирає, залежно від теми, яка вивчається, та на підставі системного підходу до викладання свого предмета.

У сучасній дидактиці уроки класифікують залежно від провідної дидактичної мети:

•      уроки засвоєння нових знань;
•     уроки осмислення нових знань, формування умінь і навичок на основі знань, або уроки закріплення вивченого;
•      уроки повторення, узагальнення і систематизації вивченого;
•      уроки контролю і корекції знань;
•      уроки аналізу контрольних робіт.

Під структурою уроку слід розуміти певну послідовність дій викладача, спрямованих на досягнення виховної мети.

Виходячи із загальної ідеї сучасних наукових уяв­лень про урок, його мета має триєдиний характер і складається з трьох взаємопов’язаних, взаємодійних аспектів: пізнавального, розвивального й виховно­го. Мета — це заздалегідь запрограмований ре­зультат, який людина має отримати в майбутньому в процесі здійснення тієї чи іншої діяльності. Чи не основна частина всіх помилок у навчанні, вихованні та управлінні ПТНЗ спричинена через нечітке уяв­лення мети діяльності, прорахунків у її формулю­ванні.

Згадаємо: «Ніщо так гарно не запам’ятовують учні, як помилки своїх викладачів»?

Тому тут треба проявити свій та­лант. А талант — це здатність роби­ти те, чого нас ніхто не вчив.

Краса — це все те, на що див­ляться з любов’ю. Тож любов здобувача освіти треба завоювати. Для цього треба використовувати хоч якусь «ро­дзинку», якийсь «тік» для серця ди­тини на кожному уроці. І однією із таких родзинок і є  мультимедіа і комп’ютери.

Мета кожного уроку має три обов’язкові складові частини .

Визначаючи виховну мету занять, необхідно враховувати її приоритетні напрямки:

•      формування національної свідомості, любові до рідної землі, поваги до культури та історії свого народу;
•      шанобливого ставлення до культури всіх народів, що проживають на території України;
•    формування творчої, працелюбної особистості;
•    розвиток духовної культури особистості;
•    формування екологічної культури;
•    розвиток індивідуальних здібностей і забезпечення умов їх реалізації.

Навчальною метою може бути:

•      забезпечення під час уроку засвоєння (повторення закріплення) понять, законів, теорій;
•      формування ( продовжити формування, закріпити) певних вмінь;
•      формування системи знань з теми;
•      контроль  рівня засвоєння знань, отриманих під час попередніх уроків;
•      узагальнення, систематизація та закріплення знань з теми;
•      навчання здобувачів освіти використанню знань для вирішення практичних завдань тощо.

Завдання розвитку мислення (розвиваюча мета) – розвиток пізнавальних інтересів і здібностей здобувачів освіти:

•      формування загально-навчальних вмінь та навичок (робота з підручниками, узагальнення, планування, самоконтроль тощо);
•      сприяння розвитку волі, наполегливості під час навчання, розвитку пам’яті (уяви, технічного мислення, мови, самостійності тощо);
•      розвиток емоцій здобувачів освіти шляхом створення ситуацій здивування, переживань тощо;
•      розвиток зацікавленості здобувачів освіти у навчанні шляхом доведення важливості матеріалу, що вивчається (використання ігор, проблемних ситуацій тощо).

Таким чином, проблемні уроки можна підвести під наступну схему:

І.  Тема уроку:

1.    Мета (дидактична, виховна, розвиваюча).
2.    Тип уроку (вид).
3.    Методи навчання, викладання ( або їх поєднання на різних етапах уроку).
4.    Використання технічних та комп’ютерних засобів навчання, засобів наочності, джерел інформації ( підручники, періодичні видання, художня література та ін.).

ІІ.  Актуалізація знань та активізація розумової діяльності:

1.    Опорні зв’язки  ( поняття та факти).
2.    Зв’язок із попереднім уроком, з інформаційним матеріалом.
3.    Тип самостійної роботи.
4.    Засоби та способи індивідуалізації.
5.    Засоби збудження інтересу здобувачів освіти до теми, до уроку та утворення емоційного середовища.
6.    Форма контролю за ходом уроку, оцінка навчальних досягнень.

 ІІІ. Засвоєння нових понять та засобів дії:

1.    Нові поняття та засоби їх засвоєння.
2.    Основні та другорядні проблеми.
3.    Вид самостійної роботи, її зміст (індивідуальна робота).
4.    Проблемні та інформаційні питання (для утворення проблемних ситуацій та постановки проблем) і питання, що будуть запропоновані здобувачам освіти.
5.    Варіанти засобів розв’язання завдань, можливі підказки для вирішення складних проблем  у процесі сприймання й осмислення здобувачами освіти нового навчального матеріалу.

IV. Формування умінь та навичок:

1.            Вид самостійної роботи (фронтальна та диференційована).
2.            Конкретні вміння та навички для опрацювання навчального матеріалу (вміння  формулювати питання, знаходити причину за наслідком, вирішувати типові завдання та ін.).
3.            Засвоєння знань, зміцнення умінь у процесі узагальнення, систематизації, застосування знань, умінь і навичок на практиці.
4.            Засоби отримання зворотної інформації.

V.  Домашнє завдання:

1.           Повторення, підведення підсумків уроку, повідомлення домашнього завдання.

2)   Вид самостійної роботи (диференційовані завдання творчого характеру, їх обсяг, джерела інформації) поради, як її краще виконати.

Викладач використовує поєднання перелічених елементів структури уроку, визначаючи їх послідовність залежно від дидактичної мети уроку, змісту навчального матеріалу, рівня підготовки здобувачів освіти, конкретних умов проведення уроку.

З огляду на те, що урок є елементом педагогічної системи, його технологія  - це складова частина педагогічної технології, під якою розуміють систему дій, що підвищують ефективність навчання. Підготовка до уроку – один з головних обов’язків щоденної роботи викладача. Її необхідно починати з аналізу підсумків попередніх уроків за реалізацією поставлених цілей, а також відповідність їх щодо дидактичних, виховних і організаційних вимог.

Підготовка до уроку складається з наступних елементів:

1. Визначення змісту та відбір матеріалу запланованого на урок, з урахуванням його специфіки та складності.
2. Уточнення теми заняття, чітке визначення навчальної, виховної та розвиваючої мети заняття і шляхів її реалізації.
3. Визначення форми та методу проведення уроку, типу уроку та його структури, з розподілом часу.
4. Уточнення завдань для вправ і самостійних робіт, а також контрольних запитань.
5. Складання плану уроку та конспекту викладання матеріалу.
6. Підготовка матеріально-технічної бази, ТЗН, наочних посібників.

Під час підготовки до уроку значне місце займає складання плану. Складати план уроку можна як текст, таблицю в зошиті або на бланках затвердженої у даному навчальному закладі форми. Але незалежно від форми, у плані повинні визначатись:

•        чітко і зрозуміло, по-можливості, коротко сформульована тема;
•        визначена триєдина мета у відповідності з вимогами програми;
•        вказане обладнання уроку (дидактичне, наочне, ТЗН);
•        розписаний хід уроку ( за планом структури уроку у відповідності з його типом).

Велику роль у активізації інтелектуального розвитку здобувачів освіти і забезпечення викладачеві можливості керувати їх пізнавальною діяльністю відіграють методи навчання, які визначаються як способи взаємопов’язаної діяльності викладача та здобувача освіти.

Методи навчання можна поділити за джерелами знань та формою викладу навчального матеріалу.

 

 

8. Характеристики типів нестандартних уроків

 

Гарна школа починається з уроку. Від нього залежить усе: культура, доброзичливість у взаєминах між здобувачами освіти, викладачами й батьками. Час вносить корективи в структуру й типологію уроку, в методи та засоби навчання, однак авторитет самого заняття настільки високий і міцний, що не підлягає сумнівам навіть найсміливіших критиків...

Урок – це основна організаційна форма навчання в закладах освіти. Він є не тільки важливою організаційною, але, перш за все, педагогічною одиницею процесу навчання і виховання. Сучасні здобувачі освіти воліють жити сьогоднішнім днем, часто не замислюючись про те, що чекає на них завтра. Завданням викладача є не припиняти спроби знайти ті стимули, які допомогли б залучити здобувачів освіти до навчання, зацікавити, заохотити та сприяти ефективній самореалізації.

Хитрощі викладачі вражають уяву: створення ситуацій успіху, використання ІКТ, завищення оцінок, застосування новітніх технологій, допуск до самостійного керування навчальним процесом і ще багато-багато іншого. Але часом зусилля викладачів не дають належних результатів, а навчальний процес нагадує справжні бойові дії: викладачі наступають на здобувачів освіти зі знаннями, які ті повинні засвоїти, а вони відбиваються, ховаючись за стіну байдужості.

За словами Верзіліна Н.М. “Урок – це сонце, навколо якого, як планети, обертаються всі форми навчальних занять”, тому саме на уроці викладач повинен організувати таку діяльність, використати таку форму викладення матеріалу, щоб у здобувачів освіти виникало здивування, захоплення, бажання його освоїти.

Здобувачі освіти будуть любити предмет, вчити його, захоплюватися ним лише тоді, коли їм буде цікаво. А зацікавити їх – це обов’язок кожного викладача.

Ще А. Ейнштейн писав: “... якщо викладач поширює навколо себе подих нудьги, то в такому оточенні все зачахне; зуміє навчити той, хто навчає цікаво”.

Виходячи з нових реалій і потреб суспільства, ми розуміємо та відчуваємо на практиці: особливістю сучасності стає те, що людина для самореалізації в суспільстві має набути вміння самостійно, усвідомлено робити вибір, активно діяти та природно сприймати зміни, вміти структурувати свій життєвий простір і вчитися протягом життя.

А тому потрібно вносити в застарілі правила, нові пріоритети, цікаві корективи, які б спонукали здобувачів освіти пізнавати все нове й нове, самостійно та за допомогою викладача. Я вважаю, що нестандартні уроки – шлях до успіху в навчанні. Саме вони сприяють формуванню нетрадиційного мислення, цілеспрямованому розвитку інтелектуальних вмінь, навчанню прийомів пізнавального пошуку.

Розвиток певних якостей мислення засобами одного предмету значною мірою сприяє загальному розвитку мислення здобувачів освіти. Медицина ж має на меті навчити підходів та способів опрацювання різних життєвих ситуацій та має значні потенційні можливості перенесення розумової діяльності з однієї галузі знань в іншу. Приділяти увагу лише передаванню здобувачам освіти змісту навчального матеріалу – недостатньо. Здебільшого здобувач освіти зберігає в пам'яті великі об'єми інформації, але не вміє їх застосувати ні у межах навчального процесу, ні, тим більше, у життєвих нестандартних ситуаціях.

Нестандартні уроки – це неординарні підходи до викладання навчальних дисциплін. Мета їх проста: пожвавити нудне, захопити творчістю, зацікавити буденним, оскільки інтерес – це каталізатор всієї навчальної діяльності. Нестандартні уроки – це завжди свято, коли активні всі здобувачі освіти, коли кожен має можливість проявити себе в атмосфері успішності а група стає творчим колективом.

Нестандартний урок. Який він ?

У сучасній педагогічній літературі досі не існує навіть чіткого визначення „нестандартний урок”. Найбільш поширеною є характеристика такого уроку як імпровізованого навчального заняття, що має нестандартну (невизначену) структуру та незвичайний задум і організаційну форму. Це урок, позбавлений шаблону, трафарету в його організації, він ґрунтується на оригінальному, творчому підході у визначенні змісту, методів, засобів навчання. У переважній більшості методичних праць нестандартний урок розглядається як нова форма уроку. Аналізуючи істинність такого формулювання, нагадаю, що урок сам є формою організації навчання. Тому одна форма (нестандартний урок) не може бути формою іншого (уроку в цілому). З огляду на це пропоную розглянути нестандартні уроки як новий тип уроків, які мають гнучку структуру та характеризуються особливою довірчою атмосферою між учасниками навчального процесу.

Погляди викладачів на нестандартні уроки розходяться: одні бачать у них прогрес педагогічної думки, правильний крок у напрямку розвитку навчального закладу, а інші навпаки, вважають такі уроки небезпечним порушенням педагогічних принципів, вимушеним відступом викладачів під натиском зледачілих здобувачів освіти, які не бажають і не вміють серйозно працювати.

Отже, нестандартний урок як педагогічна інновація – це результат модифікації й удосконалення традиційного уроку шляхом внесення змін у його структурну побудову, методичне орієнтування, форму взаємодії викладачів та здобувачів освіти, що сприяє підвищенню пізнавальної активності й самостійності здобувачів освіти, посиленню їхньої суб'єктної позиції в навчальному процесі.

8.1. Ознаки та принципи нестандартного уроку

Істотними ознаками нестандартного уроку є:

•             гнучкість структурної організації;
•             зміна усталених функцій викладача й здобувача освіти (здобувачі освіти є активними суб'єктами навчально-пізнавальної діяльності);
•             активне застосування групових форм роботи;
•             максимальна реалізація міжпредметних зв'язків.

Інтегровані, міжпредметні уроки дають можливість формувати цілісне уявлення про проблему, яка вивчається. Активна позиція здобувача освіти в ситуації критичного аналізу інформації, здобутої з різних джерел, має важливе значення для підвищення ефективності його навчальної діяльності. Несе елементи нового, змінюються зовнішні рамки, місця проведення.

Зрозуміло, ніхто не вимагає скасування традиційного уроку, як основної форми навчання і виховання здобувачів освіти. Мова йде про використання в різних видах навчальної діяльності нестандартних, оригінальних прийомів, які активізують здобувачів освіти, підвищують інтерес до занять і разом з тим забезпечують швидкість запам'ятовування, розуміння і засвоєння навчального матеріалу з урахуванням, звичайно, віку і здібностей здобувачів освіти.

До принципів нестандартних уроків можна віднести:

•             відмова від шаблону в організації уроку, від рутини і формалізму в проведенні;
•             максимальне залучення здобувачів освіти до активної діяльності на уроці ;
•             підтримка альтернативності, множинності думок;
•             розвиток функції спілкування на уроці як умова забезпечення взаєморозуміння, спонукання до дії, відчуття емоційного задоволення;
•             "прихована" (педагогічно доцільна) диференціація здобувачів освіти за навчальними можливостями, інтересам, здібностям і нахилам;
•             використання оцінки в якості формуючого, а не тільки результуючого інструменту.

Нестандартний урок – це можливість розвивати свої творчі здібності та особистісні якості, оцінити роль знань і побачити їх застосування на практиці, відчути взаємозв'язок різних наук, це самостійність і зовсім інше ставлення до своєї праці.

Нестандартні форми проведення уроків дають можливість не тільки підняти інтерес здобувачів освіти до предмету, що вивчається, а так само розвивати їх творчу самостійність, навчати роботі з різними, самими незвичайними джерелами знань.

Нестандартні форми уроків містять в собі необмежені можливості в справі ліквідації перевантаження учнів домашніми завданнями шляхом використання різних способів вивчення нового матеріалу на уроці.

Незважаючи на таке величезне розмаїття, для більшості нестандартних уроків, як правило, характерні колективні способи роботи; цікавість до навчального матеріалу; значна творча складова; активізація пізнавальної діяльності; партнерський стиль взаємовідносин; зміна ролі викладача; нестандартні підходи до оцінювання.

8.2 Класифікація нестандартних уроків

У творчому досвіді викладачів України існує близько п'ятдесяти нестандартних форм організації навчально - виховного процесу.

"Класична" типологія за основними дидактичними цілями виходить не тільки з планованих результатів навчання, але й з стадій процесу навчального пізнання (засвоєння нового матеріалу - формування нових знань і вмінь, їх закріплення і систематизація, контроль і оцінка отриманих результатів).

С.В. Кульневич та Т. П. Лакоценіна виділяють свої групи нестандартних уроків:

 

1. Уроки зі зміненим способом організації (лекції, захист ідей, урок взаємоконтролю).

2. Уроки, пов’язані з фантазією (урок-казка, театралізований урок).

3. Уроки, що імітують які-небудь види діяльності (урок-екскурсія, урок- експедиція).

4. Уроки з ігровою змагальною основою (вікторина, КВК).

5. Уроки з трансформацією стандартних способів організації (семінар, залік,

урок-моделювання).

6. Уроки з оригінальною організацією (урок взаємонавчання, урок-монолог).

7. Уроки-аналогії певних дій (урок-суд, урок-аукціон).

8. Уроки-аналогії з відомими формами й методами діяльності (урок-диспут,

урок-дослідження).

 

•             Урок- інсценування

Побудований на конкретному театральному сюжеті, де здобувачі освіти виконують певні ролі. Такі заняття здобувачі освіти чекають з нетерпінням, бо вони проводяться зрідка (двічі-тричі на рік), оскільки вимагають ґрунтовної підготовки. Підготовча робота полягає у вивченні здобувачами освіти текстів своїх ролей, віршів, пісень, підготовці декорацій, костюмів, у доборі інформаційних «цікавинок» відповідно до теми уроку.

•             Інтегровані уроки

Ці уроки проводжу з метою розкриття загальних закономірностей, законів, ідей, відображених у різних науках та відповідних навчальних предметах. Вони дають можливість сформувати та яскравіше уявити навколишні взаємозв’язки і явища. Основний аспект ставиться не тільки на засвоєння певних знань, стільки на розвиток освітнього мислення.

•             Урок-конференція

Доцільно проводити у групах другого курсу. Групи розбиваю на підгрупи. Одна частина перетворюється на представників преси – співробітників різних газет, інша – на спеціалістів різних галузей. Спеціалістів одного профілю може бути декілька, їх очолюють консультанти.

•             Урок- лекція

Структура традиційної лекції складається з організації діяльності викладача та здобувачів освіти:

•   формулювання теми, постановка мети і завдань;

•   актуалізація опорних знань здобувачів освіти;
•   викладання змісту дидактичного матеріалу викладачем, забезпечення умов сприйняття та засвоєння його здобувачами освіти;
•   узагальнення та систематизації знань здобувачів освіти, набутих у процесі читання лекції;
•   підведення підсумків лекції.

•             Урок-подорож

Одним із найцікавіших із нестандартних уроків, на мій погляд, упродовж усіх етапів вивчення матеріалу є уроки-подорожі. Метою таких уроків є зацікавлення всіх здобувачів освіти; створення атмосфери невимушеності та веселого настрою у них; стимулювання до розвитку творчих задатків здобувачів освіти: кмітливості, логічного мислення, уяви; швидке орієнтування в особистих знаннях, використання їх на практиці. Особливість цих занять полягає в тому, що їх можна проводити як в умовах приміщення (заочні мандрівки: урок-екскурс, урок-подорож, урок-«картинна галерея»), так і поза ним (очні мандрівки: урок-екскурсія, урок-марафон).

Ефективність такої нетрадиційної форми організації навчальної діяльності здобувачів освіти залежить від підготовки викладача та здобувачів освіти до уроку. Під час проведення таких уроків дуже важливо підбити підсумок заняття, визначити переможця, вказати на недоліки. Наприклад, я пропоную здобувачам освіти створити музеї, яких ще ніде не існує та здійснити віртуальну подорож «Музеї майбутнього», до якої б входили:

•             музей людини;
•             музей основних систем організму;
•             музей вроджених вад;
•             музей репродуктивної системи;
•             музей карликовості та гігантизму у людини;
•             музей невивчених явищ у фізіології людини;
•             музей старих і нових відкриттів;
•             музей досягнень у медицині тощо.

Завдання: Придумати експонати для музею й скласти текст екскурсії. Кожна група презентує свою експозицію (виступ може бути серйозним або веселим залежно від форми заходу, його цілей).

Усі учасники таких уроків мають рівні можливості взяти найактивнішу участь, виявити ініціативу. Під час підготовки здобувачів освіти до таких уроків здійснюється особистісно-орієнтований підхід до навчання. Кожен здобувач освіти одержує індивідуальне завдання: виступ з теми, демонстрацію роботи програми, складання кросворду, плакату, тестової програми, розв'язання завдання (складання програми) за допомогою самостійно знайденого методу, написання твору на деяку тему, тощо. У той же час, з огляду на різнорівневу підготовленість здобувачів освіти з догляду за хворими, різну можливість доступу до компютера у позаурочний час, викладач може комплектувати групи для підготовки до уроків, даючи групам диференційовані завдання.

•             Урок-дослідження

Це така навчальна форма, в якій домінує дослідницький метод вивчення матеріалу. Використання цього типу уроку зумовлене проблемами сучасного суспільства, яке ставить перед навчальним закладом завдання виховати творчу особистість, розвинути творчі задатки здобувачів освіти, навчити їх мислити, здобувати знання самостійно й застосовувати їх на практиці.

Такі уроки урізноманітнюють роботу здобувачів освіти, знімають напругу від звичної навчальної діяльності, викликають живий інтерес до пізнання світу.

 

•             Бінарний урок

Бінарний урок – це заняття, яке побудоване на тісних міжпредметних зв’язках, яке проводиться спільно двома викладачами відповідних дисциплін. В сучасному тлумаченні бінарний урок повинен бути побудований на активному використанні комп’ютерної техніки на заняттях із спеціальних дисциплін.

 

 

•             Урок-діалог

Будується на основі таких принципів:

•             культурологічного;
•             історичного ;
•             гармонізації і діалогізації навчання .

•             Урок-ділова гра

Це імітаційна модель навчальної діяльності здобувачів освіти, що відтворюється в умовах, максимально наближених до дійсності. Мета ділової гри – поглибити та розширити діапазон знань здобувачів освіти, формувати діловий стиль спілкування у практично-професійній діяльності.

Урок-ділова гра має свої різновиди:

Результати моїх спостережень показують, що використання ділових ігор на уроках дає змогу зменшити час, що відводиться на вивчення деяких тем, на 30-50% при більшому ефекті засвоєння навчального матеріалу.

Відзначу, що творча активність особистості в діловій грі обумовлена тим, що гра дозволяє відчути значимість свого «Я», особливо у тих випадках, коли здобувач освіти знаходить оригінальне рішення, що оцінюється; відбувається поступове зняття напруженості, нерішучості при роботі на персональному робочому місці, що призводить до посилення інтересу до навчального процесу.

 

 

•             Урок-практикум

Це тип навчального процесу, який сполучає різні форми організації пізнавальної діяльності, має риси «комбінованого» уроку, органічно «поєднуваного» з системою нетрадиційної освіти.

 

•             Урок- рольова гра

 

Для того щоб створити хорошу рольову гру, треба мати чітке уявлення про її складові:

•             рольове моделювання;
•             алгоритм рольової гри;
•             етика майстра гри;

•             стандарти правил та використання їх у грі.

Перші два блоки є фундаментом гри. Вони забезпечують динаміку та інтерес учасників. При проведенні гри необхідний постійний контроль за дотриманням правил. Останнім етапом рольової гри є її аналіз. Бажано, щоб в ньому взяли участь всі гравці й ведучі. Навіть якщо гра, на вашу думку, не вдалася, не можна допустити, щоб її аналіз звівся до розбору взаємних образ чи просто до критики дій ведучих.

Основний мотив гри - не результат, а процес. Це посилює її розвиваюче значення, але робить менш очевидним освітній ефект.

Безсумнівно, у ігрових уроків є й освітні можливості, якщо їх розглядати не розрізнено, а в системі.

 

 

 

 

•             Урок-суд

Урок дає можливість отримати уявлення про спрощену процедуру прийняття судового рішення та провести рольову гру – судовий процес за участю 3-х осіб: судді, який буде слухати обидві сторони і приймати рішення, позивача і відповідача (можлива участь адвокатів, прокурора, свідків тощо). Після того як група визначиться з ролями, викладач надає кожній групі завдання:

•             суддям – підготовка запитань;
•             позивачам – підготовка вступної промови та викладу аргументів;
•             відповідачам – підготовка промови-відповідей та захисту.

Ця форма уроку приваблива тим, що в ній стикаються протилежні погляди на суть окремих питань. Вирок обґрунтовується, отже, така форма проведення заняття сприяє з´ясуванню суті проблеми.

•             Урок-аукціон

На дошці написано список запитань, які повинні бути "продані" на "аукціоні" та на які всі здобувачі освіти мають знати відповіді. Для проведення "аукціону" обирається експертна група, керівник цієї групи – ведучий. Ведучий визначає, в якому порядку він має називати здобувачів освіти, які визначатимуть запитання, що "продається". Ведучий називає першого здобувача освіти, той – номер запитання. Усі очима знаходять текст запитання на дошці. Ведучий запитує: "Хто хоче купити це запитання?" (потрібно розуміти це питання як таке: "Хто знає відповідь на нього?"). Чекає піднятих рук. Рахує: "Один", – знову читає запитання і оголошує: "Два..." Якщо піднялася рука "покупця", надає йому слово. За відповідь нараховуються бали. Відповідь можна уточнити, розширити, поглибити і за це також одержати бал. Коли запитання повністю куплене, ведучий називає другого продавця і так поки всі запитання не будуть з´ясовані

 

 

● Уроки-змагання. До такого типу уроків відносяться: урок-гра, урок-"доміно", перевірочний кросворд, урок у формі гри "Лото", урок типу: "Слідство ведуть знавці", урок-ділова гра, урок типу КВК, урок: "Що? Де? Коли? ", урок-естафета, конкурс, гра, дуель, змагання і т.д.

Готуючись до таких уроків, викладач проводить таку роботу:

1. Спостереження за здобувачами освіти.

2. Проведення різноманітних тестувань, індивідуальних бесід з метою виявлення лідерів групи.

3. Підготовка кількох здобувачів освіти для роботи в ролі консультантів команд і асистентів викладача для записування отриманих балів на дошці.

4. Опрацювання на звичайних уроках окремих ігрових ситуацій.

5. Роз'яснення критеріїв оцінювання журі (артистизм, виразність співу, ерудиція, оригінальність виконання танку, ритмічність гри на музичному інструменті, чітка дикція під час виконання поетичного твору тощо).

6. Визначення кількості балів, одержаних за правильну відповідь чи обґрунтоване доповнення.

7. Виготовлення наочності, дидактичного матеріалу, добір ТЗН та музичних творів.

8. Розподіл здобувачів освіти на команди. Організовуючи здобувачів освіти в підгрупи в команди, викладач  враховує, щоб до них увійшли як хлопчики, так і дівчатка з різним рівнем розвитку, типом темпераменту та стилем навчання.

Розподіл здобувачів освіти на команди можна робити за допомогою лічилочки; за інтересами; за кольором волосся; за першою буквою імені; за розрахунком на перший-п'ятий; за цифрами (геометричними фігурами, умовними позначками), намальованими на картках.

Важливо, щоб підсумком такого уроку стала не лише перемога однієї з команд, а й фіксування всіх складових, завдяки яким група здобула перемогу.

Отже, уроки-змагання дають змогу здобувачам освіти працювати активно, зацікавлено: виконавці відчувають радість творчості, а їхні друзі – судді мають можливість проявити самостійність, продемонструвати вміння оцінювати почуте й обґрунтовано висловлюватися. При цьому навіть у найслабкішого здобувача освіти формується почуття відповідальності за власні знання. Бажання не підвести одногрупників спонукає його підвищувати свій рівень знань, тренувати навички та вміння, допомагає розкрити особисті здібності задля перемоги команди, до складу якої він входить. Робота на кінцевий результат, на перемогу змушує здобувача освіти працювати самостійно, виробляє навички самоаналізу, формує точну самооцінку.

•             Урок-семінар.

Семінарське заняття є формою організації навчання, що поглиблює та систематизує знання. Вимога до нього – активна участь кожного здобувача освіти. На семінарах передбачається більш високий ступінь концентрації навчального матеріалу, ніж лекція. Вони вимагають від здобувачів освіти серйозної самостійної роботи з додатковою літературою, читання додаткового джерела, порівняння матеріалів, підбору цікавих фактів. Семінари відрізняються від інших видів навчальних занять підвищеною активністю і самостійністю здобувачів освіти, проявом їхніх організаційно-діяльнісних особистісних якостей.

•             Урок-диспут

Головна цінність цих уроків полягає в тому, що в них формується діалектичне мислення. Це невимушена, жива розмова здобувачів освіти, яка дозволяє висловити свою точку зору, власну думку, обґрунтувавши її, виробити вміння сприймати доводи опонента, знаходячи слабкі місця, вміння ставити питання за фактичним матеріалом теми, активно перетворювати знання на переконання. Підготовка до уроку-диспуту змушує здобувачів освіти опрацьовувати додаткову літературу. Додому здобувачам освіти дається завдання написати твір (своєрідний письмовий звіт із диспуту) і зробити висновок.

•             Римовані уроки

Це такі нестандартні уроки, що проводяться у віршованій формі. Всі етапи такого уроку, всі завдання, задачі, пояснення – римовані тексти. Як правило, ці уроки підсумовують вивчені теми, тобто є узагальнюючими, їх структура подібна до структури уроків узагальнення знань.

Важливо зазначити, що римовані уроки максимально зосереджують увагу здобувачів освіти, бо матеріал подається стисло – віршами, не можна пропустити основне, треба зуміти його чітко виділити й зробити певні висновки. Такі нестандартні уроки стають справжнім святом для здобувачів освіти та викладача.

Я пропоную використовувати римовані заняття раз на місяць. Спостереження показали, що після таких нестандартних уроків здобувачі освіти «грають у рими», а деякі, за свідченням батьків, пробують самі «складати» вірші. Ось скільки цінного у проведенні віршованих уроків і для здобувачів освіти, і для викладача.

 

•             Ігрові уроки

Н.В. Короткова пропонує нову класифікацію форм навчальних занять для уроків біології та медицини, в основі якої різні види навчальної діяльності:

• ігри-реконструкції(наявність уявної ситуації, яка відбувалася в минулому або сьогоденні, розподіл ролей);

• ігри-обговорення(наявність ситуації, яка моделює різні форми обговорення, створення конфлікту думок, аналіз минулого експертами з точки зору сучасності);

•  ігри-змагання(наявність фіксованих правил, відсутність сюжету і ролей, перший план суб'єктно-об'єктних відносин);

•             театралізовані (уроки, які спираються на фантазію: урок-казка, урок творчості, урок-твір, урок винахідництва, урок-творчий звіт, комплексно-творчий звіт, урок виставка, урок винахідництва, урок-"дивовижне поруч", урок фантастичного проекту, урок-розповідь про вчених: урок-бенефіс, урок- портрет, урок-сюрприз, урок-подарунок від Хотабича ).

 

Провідною складовою життя людини є освіта. Її структуру складають:

• учителі, їх компетенція, методи роботи;
• учні, їх потреби та мотивації;
• зміст навчання, його систематизація, засоби перевірки
• отриманих результатів;

• середовище навчання, тобто засоби навчання та його суспільно-матеріальні умови.

Звертаючись до нестандартних форм навчання на уроці, сьогодення справедливо вбачає в них можливості ефективної організації роботи, взаємодії викладача та здобувача освіти, продуктивної форми їх спілкування. Цим формам притаманні елементи змагання, вони викликають справжній інтерес здобувачів освіти. У процесі такого уроку у здобувача освіти виробляється звичка концентрувати увагу, мислити самостійно. Зацікавившись грою, здобувачі освіти не помічають, що вчаться, пізнають, запам’ятовують нові знання, орієнтуються у незвичних ситуаціях. Елемент нестандартності підвищує інтерес, викликає неприховану радість. Вирішальним фактором у виникненні інтересу до предмету є «цікаве викладання матеріалу», тобто таке викладання матеріалу, при якому присутнє створення проблемних ситуацій, виконання завдань творчого характеру, практичних завдань – все, що сприяє створення на уроці умов для виявлення індивідуальних якостей здобувача освіти. Але при використанні нестандартних уроків потрібно бути дуже обережним, щоб не перевантажити здобувачів освіти незвичайністю. Викладачам головне потрібно навчитись правильно підбирати форму роботи і якісно проводити урок. Якщо ці умови виконуються, то можна кожний урок зробити нестандартним.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

9. Висновок

У процесі навчання, в результаті якого в здобувачів освіти формується система знань, умінь і навичок, одночасно формуються пізнавальні здібності та мислення, які можуть бути ефективними тільки при умові їх пізнавальної самостійності, яка керується і спрямовується викладачами.

Тому одним із шляхів удосконалення уроків теоретичного навчання є формування в здобувачів освіти пізнавальної активності.

Умовою високого рівня пізнавальної активності є глибоке розуміння навчального матеріалу, свідоме виконання дій, високий рівень самостійності, усвідомлення необхідності вивчення навчального матеріалу, виконання завдань високої складності, а також використання ІКТ.

Способами підвищення пізнавальної активності здобувачів освіти в процес теоретичного навчання можуть бути:

•             ситуації пізнавальних проблем перед вивченням нового матеріалу;
•             пов'язання навчального матеріалу з життям і досвідом здобувачів освіти;
•             проблемне викладання нового навчального матеріалу;
•             проведення евристичних бесід;
•             створення для здобувачів освіти умов, в яких їм необхідно самостійно набувати знання;
•             стимулювання і розвиток творчих інтересів і здібностей учнів;
•             широке застосування питань продуктивного характеру;
•             використання елементів програмованого навчання;
•             комплексне використання різноманітних форм і методів з врахуванням цілей і змісту навчання.

Основними шляхами удосконалення уроків теоретичного навчання є посилення організаційної чіткості уроку, підвищення пізнавальної активності і самостійності здобувачів освіти, формування у них мотивів навчання і мотивація навчальної діяльності, здійснення між- і внутрішньо предметних зв'язків, удосконалення технології та структури уроків.

Навчання здобувачів освіти прогнозуванню таких операцій дозволяє розкрити наукові аспекти таких ситуацій і конкретизувати загальнотехнічні і професійні знання. Це, в свою чергу, сприяє формуванню інтересу до вивчення всіх навчальних дисциплін.

Отже, в своїй доповіді я намагався проаналізувати типи та види уроків теоретичного навчання, вимоги до сучасного уроку,                теоретично обґрунтувати, розробити й експериментально перевірити  модель спільної роботи викладача і здобувача освіти з планування, організації та проведення уроків теоретичного навчання використанням методів активного навчання та інформаційно –комунікаційних технологій

                                                  

10. Використана література

1. Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти. - http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1392-2011.

2. Бойко А.Е. Модернізація навчально-виховного процесу в позашкільних навчальних закладах у контексті реалізації компетентнісного підходу / А.Е. Бойко / Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. – 2010. – № 5(7).

3. Борзенкова Т. Навчаючи інших, навчаюся сам / Т. Борзенкова / Директор школи, ліцею, гімназії. – 2003. - № 3. – ст. 80-84.

4. Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук. України ; гол. ред. В. Г. Кремень. - К. : Юрінком Інтер, 2008. - 1040 с.

5. Заблоцька О. С. Компетентнісний підхід як освітня інновація: порівняльний аналіз / О. С. Заблоцька / Вісник Житомирського державного університету. Випуск 40. - Серія: Педагогічні науки. - 2008. - ст. 63-68.

6. Зимня І. А. Ключові компетенції - нова парадигма результату освіти / И. А. Зимня / Вища освіта сьогодні. - 2003. - № 5. - ст. 34-42.

7. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібліотека з освітньої політики / [під заг. ред. О. В. Овчарук]. – К.: «К.І.С.», 2004. – 112с.

8. Пометун О. І. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: наук.-метод. посіб. /О. І. Пометун, Л. В. Пироженко; за ред. О. І. Пометун. - К.: Вид-во А.С.К., 2004. - 432 - К. : К.І. 2004. - 112 с.

9. Рудь М. Компетентнісний підхід в освіті / М. Рудь / Вісник Львів. ун-ту. - Серія: Педагогіка - 2006. - Вип. 21, ч. 1. - ст. 73-82.

10. Хуторський А. В. Ключові компетенції: технологія конструювання / А. В. Хуторський / Народна освіта. - 2003. - № 5.

11. Алієва Х. Г. Диференціації при проведені навчання/ Х. Г. Алієва // Навчання в школі. — 1993. — № 2. — С. 34–37.

12. А. С. Бабін // Все для вчителя. — 2002. — № 6.

13. Боброва С. В. Нестандартні уроки.  С. В. Боброва. — Всеосвіта 2002

14.  Бугаєв А. И.  Групова навчальна діяльність здобувачів освіти— 2010. — № 1. — С. 27–31.

15.    Васильев Г. Н. Уроки-блоки/ Г. Н. Васильев //  — 1998. — № 3. — С. 2–3.

16.    Дик Ю. И. Міжпредметні зв’язки/Ю. И. Дик, И. К. Туришев.— М. : Просвіта, 2007. — 190 с.

17.    Журнал «Все для вчителя». — К.: Редакція освітянських видань, 2002. — № 6. — С. 43–51.

18.    Завуч. — 2004. — № 4–6, 25, 28.

19.    Пашковска С. А. Методика організації індивідуальної роботи з учнями в інтерактивному режимі/ С. А. Пашковска // Відкритий урок. — 2003. — № 2. — С. 41–47.