18 травня о 18:00Вебінар: Інтерактивний урок математики: алгоритми та приклади створення дидактичних матеріалів

НЕВИДИМИЙ БАТАЛЬЙОН - УКРАЇНСЬКІ ЖІНКИ В АТО

Про матеріал
Можна перемогти армію, але жінку – ніколи (Павло Загребельний) Їх близько тисячі: снайпери, розвідниці, кулеметниці, медики, штабісти, волонтери, в числі ЗСУ та добровольчих батальйонах. Кількість жінок, що добровольцями їдуть в АТО, стрімко росте. У Міністерстві Оборони навіть обіцяли створити «жіночий батальйон». Що змушує українок братися з а зброю, та чи місце їм на війні? Сьогодні ви дізнаєтесь про тих, хто поряд з чоловіками боронить нас від країни агресора і всіх, хто зазіхає на нашу Україну.
Перегляд файлу

 НЕВИДИМИЙ БАТАЛЬЙОН - УКРАЇНСЬКІ ЖІНКИ В АТО

Можна перемогти армію, але жінку – ніколи (Павло Загребельний)

    Психолог: Жінки в АТО.  Їх близько тисячі: снайпери, розвідниці, кулеметниці, медики, штабісти, волонтери, в числі ЗСУ та добровольчих батальйонах. Кількість жінок, що добровольцями їдуть в АТО,  стрімко росте. У Міністерстві Оборони навіть обіцяли створити «жіночий батальйон». Що змушує українок братися з а зброю, та чи місце їм на війні?

Сьогодні ви дізнаєтесь про тих, хто поряд з чоловіками боронить нас від країни агресора і всіх, хто зазіхає на нашу Україну.

Відео “27.10. Жінки-Воїни.”

Ведучий: Нині тема жінки на війні не видається новою. За останні два роки наша країна виховала нове покоління жінок – волонтерок, медпрацівниць, військових, які хоробро воюють, борються за життя в АТО часом дуже дорогою для себе ціною. Жорстоко звучать ці слова, але війна розкрила потенціал сучасної українки у військовій справі, дозволила продемонструвати сталеву силу духу, поглибила патріотизм і спонукала серця битися безстрашно. Тепер жінка на фронті – явище не унікальне, проте не кожна наважиться на такий крок. Але жінка на війні – рівна чоловікові, а в деяких випадках – навіть цінніша професіоналка.

 Ведучий: Всього  службу у Збройних силах України станом на початок жовтня 2015 року проходять  близько 14,5 тис. жінок- військовослужбовців та 30,5 тис. працівниць Збройних сил. Майже 2 тис. з них - це офіцери, 35 жінок-військовослужбовців займають керівні посади в Міноборони, Генштабі та видах Збройних сил України. Станом на початок жовтня 2015 року участь у проведенні АТО взяли близько 1000 військовослужбовиць. 

  Ведучий: У 2016 році за сприяння Українського Жіночого Фонду було проведено соціологічне дослідження «Невидимий батальйон»: Участь жінок у військових діях в АТО. Назва дослідження метафорична, адже йдеться саме про жінок, які воюють (мобілізовані чи як добровольці), але інтереси та потреби яких доволі часто ігноруються державою. Хоча, з іншого боку, за даним Міністерства внутрішніх справ України, до державних нагород у 2014 році представлено 3 жінки, а в 2015 році - 15 жінок. Відповідно до даних Міністерства оборони України, протягом 2014 року 10 жінок було відзначено державними нагородами України, а протягом 2015 року - 18 жінок-військовослужбовців і працівниць Збройних сил України.

        Ведучий: Результати емпіричного дослідження-опитування 42 жінок, які воюють в АТО, засвідчили основні проблеми, на які вказали майже всі респондентки: проблеми їхньої можливості приймати рішення в армії. Жінки фактично не допускаються до прийняття рішень у збройних силах. Чимало з них не є офіційно оформленими, і фактично, не мають можливості отримувати оплату за свою працю, а надалі не матимуть державних пільг, статусу учасниці бойових дій і всього, що з цього буде виходити.

      Ведучий: Інша проблема стосується того, що деякі жінки, які оформлені, є оформленими не на ті посади, якими фактично займаються. Тобто, їх обмежують, пояснюючи, що в штатних розписах немає цих посад для жінок. Окремі питання, які не обговорюються державою - це питання побутові: брак спеціалізованого медичного обслуговування для жінок, відповідних розмірів форми і взуття, незадовільні умови проживання. Фактично інфраструктура Збройних сил України облаштована під потреби чоловіків і виключає із армії жінок із їхніми специфічними потребами. 

 Ведучий: Ми звикли говорити про захисників України у чоловічому роді, проте ми маємо ще й захисниць, рятівниць і жінок-бійців. Сьогодні українська жінка перестала бути просто тилом для свого чоловіка, який воює в АТО. Залишаючи вдома дітей, вона теж їде на війну – теж захищати країну і рятувати своїх побратимів.

 Психолог: Світлини, які ви бачили, то календар під назвою Невидимий батальон,  на фото жінки, які перебували чи перебувають на війні.

Ведучий: Мирослав Гай, Актор, волонтер, керівник благодійної організації «Фонд „Мир і Ко“, журналіст, розповідає, що жінок, які мають відношення до війни,  можна умовно згупувати за напрямком діяльності. 

Ведучий: Місцеві, що проживають в зоні бойових дій, підтримують Україну, частіше не гласно. Не словом, часто, але таємно справою, ризикуючи щодня собою і своїми близькими. Це ті, хто ховав наших військових, які потрапили в оточення і наших розвідників, і підгодовували наших хлопців, поки це було можливо. Є й жінки, які допомагали наводити нашу артилерію, що зберегло живими сотні цивільних осіб.

Відео “ Залізна Євдокія׃ щиру Дуню цькують за українськість -19.03.2015”

 

Ведучий: Волонтери. Тут існує цілий рух. Є навіть волонтерські організації, які практично повністю складаються виключно з жінок. Одні з перших волонтерів, які підтримали наших військових в Криму, були саме жінки. Я знаю дівчат-медиків, які живуть на передовій, які десятками вивозять наших поранених і загиблих, піддаючись щоденним артилерійських обстрілів. Мені відома одна з сімейних історій, де дружина з чоловіком-інвалідом просиділи в полоні у ЛНР 98 днів, вибралися і знову продовжують надавати допомогу. Так як чоловік без ноги і руки, то часто за кермом сидить саме дружина. Цілі жіночі роти волонтерів по всій країні возять, готують, закуповують, лікують, селять і рятують життя. Як ми часто жартуємо, жінки-волонтери розбираються у військовій амуніції і спорядження набагато краще, ніж будь-який генерал в міноборони, і це правда.

 

Відео   Історія Марії Берлінської. Документальний проект про жінок в армії  

Ведучий: Журналісти. Це теж різношерста публіка. Є жінки журналісти набагато сміливіші за своїх колег чоловіків. Які готові лізти і під обстріл, і в вогонь, аби зняти матеріал, по-справжньому чесні, вірні професії особистості, і всі вони в своїй більшості сміливі й авантюрні жіночі типи. Деякі навіть після полону не припинили ризикувати своїм життям, транслюючи нам правду.

 

Відео Журналісти на передовій ”

Ведучий: Військові. Таких можна зустріти в кожному батальйоні. Це не тільки медики. Часто -  це кухарі або психологи, але є і бійці: кулеметники, снайпери, стрілки. Окрема категорія - розвідка. З цікавих історій розповім про дівчину бійця нацгвардію, яка під час атаки ворожого бмп, єдина схопила кулемет і відкрила вогонь у відповідь, клянучи терористів усіма добрими словами. Зустрічаються жінки-солдати і в добровольчих батальйонах. Всі вони несуть службу нарівні з чоловіками, і часто з деякими завданнями можливо впорається тільки їм.

Відео Польовий медик готує  “азовців “ до війни

 

Ведучий: Матері. Матері не так часто їздять в АТО. Таке трапляється, коли потрібно забрати тіло сина, так як його не змогли передати, але, це, слава Богу, рідкість. Іноді терористи продають тіла матерям, номери телефонів яких знаходять у загиблих. Був випадок, коли мама одного з бійців поїхала звільняти сина з полону, що категорично забороняється, для цього є спеціальні переговорні групи на базі СБУ. Так ось її теж взяли в полон, а сина, як виявилося, звільнили на день раніше. Тепер уже син з батьком шукають матір. Мами теж сміливі жінки на війні, але це сміливість відчаю.

Отакі от, наші жінки в зоні АТО.

Орден Герой України

Ведучий: Волонтер, журналіст, колекціонер Андрій Боєчко разом з однодумцями розробив орден «Народний герой України», яким бійців нагороджують саме за народним уявленням: люди в «Фейсбуці» на сторінці «Орден« Народний герой України »пишуть про героїв, які, на їхню думку, гідні нагороди. Також громадяни з усіх куточків України надсилають срібло, з якого і відливають нагороди. Ювеліри виготовляють ордена безкоштовно

Нагорода виконана у двох модифікаціях: червоно-чорна стрічка на колодці — для воїнів, які зі зброєю в руках захищали українську землю; жовто-блакитна стрічка на колодці — для волонтерів та медиків.

Ведучий: Орден виготовлений зі срібла 925 проби, кожна нагорода має індивідуальний номер та елементи захисту. Усього виготовлено вже більше 100 орденів. Срібло для виготовлення орденів збирали представники з 16 країн світу. Український боксер В'ячеслав Узелков передав на орден свою срібну медаль, яку отримав на Чемпіонаті Європи з боксу 2002 року. Срібло на виготовлення ордену може здати будь-хто.

Ми розповімо вам про жінок, які отримали цей орден.

Олена Біленька (псевдо «Маруся Звіробій»)— ЗСУ, Підготовчий Центр ВДВ, Комбат 11 ЗБАТ ДУК ПС

Ведучий: Командир одинадцятого батальйону Добровольчого корпусу "Правий сектор". Організатор підготовчого центру "Марусин полігон", де проходять вишкіл і цивільні, і майбутні бійці АТО. Протягом двох-трьох місяців на цьому полігоні з вчорашніх хлопчаків готують спецназ.

 Своє теперішнє, «воєнне», ім’я набула як пошанівок від побратимів-євромайданівців. Саме активна участь у Революції гідності довершила формування і гарт у ній усіх можливих якостей стоїчної патріотки. Вона вважає, що ця війна розпочалася для неї ще на Майдані, коли там відкрили вогонь по протестувальниках.

"Ще на Майдані українки виявили в собі такі якості, яких самі в собі не знали, самі від себе не очікували, - каже Маруся, - Це була генеральна репетиція і моральна підготовка до повномасштабної війни. Української жінці байдуже, з якого боку тюбетейка у того , хто думає, що він може надавати чи не надавати їй право розкриватися в питанні оборони. Нам під силу будь-яка робота: медика, розвідника, снайпера, організатора. Але для цих завдань жінки повинні бути натреновані на рівні найбільш підготовлених чоловіків 

Олена Мосійчук (позивний  Мальок), жінка-парамедик в АТО

Ведучий: «Порада жінкам: АТО  це війна без правил та пощади. Ніколи не давайте слабинку й ніколи не показуйте слабкі сторони. Хай Боги вас бережуть».

Відео “Олена Мосійчук (позивний «Мальок»)׃ «В деяких ситуаціях чоловіки впоратися не можуть»”

 

Лілія Болбат — волонтерка з Донбасу

Ведучий: Народилася в Маріуполі. Закінчила Донецький національний університет. Допомагати армії початку в перших числах травня 2014 року, коли до Маріуполя увійшла 72-а бригада. Вона безмежно любить Україну і робить усе, аби її захистити.

У нас була маленька закрита спільнота патріотів міста у «Фейсбуці». Коли навколо Маріуполя з’явилися українські блокпости, ми дуже зраділи. Для нас це було спасінням, надією, що нас звільнять. Наша квартира зовсім недалеко від блокпоста. Ми побачили БТР, військових, під’їхали, запитали, чи щось потрібно. Поїхали до звичайного супермаркета і купили тушонку, туалетний папір, зубну пасту тощо.

Потім був одяг, берці, палатки, автомобілі… Тягнули з дому все, що могли. Пам’ятаю, як прийшла до батьків і забрала з кухні телевізор. Кажу: «Тату, це всього на кілька місяців, війна закінчиться — поверну». Він і досі на блокпосту стоїть. Зараз проблем із харчуванням немає, тож я повністю переключилася на оптику. Це дорогі речі, які військовослужбовці не можуть самостійно придбати, до того ж вони реально допомагають зберегти життя і перемогти в бою

МАРИНА КОМАРОВА, волонтер

Ведучий: "Марина Комарова - наша чарівна україночка. Справжнісінький боєць! Захисниця і Патріотка, - так пишуть про тендітній дівчині ті, з ким її звела війна. - З неї повинні брати приклад багато українських чоловіків! Її сміливості можуть позаздрити навіть справжні чоловіки ! "

Відео Дівчата Фонду АРМІЇ SOS про діяльність”

 

АМІНА ОКУЄВА, доброволець батальйону "Київ-2", снайпер. В мирному житті – медик, хирург. Під час Революції Гідності лікувала поранених активістів в медичному наметі Євромайдану.

Ведучий: Аміна Окуєва, яку називають «українською Жанною д’Арк», служить в званні лейтенанта батальйону Міністерства внутрішніх справ України «Золоті ворота», також є прес-офіцером Міжнародного миротворчого батальйону імені Джохара Дудаєва.

Аміна − чеченка за походженням, громадянка і патріотка України. Вона брала активну участь у подіях на Майдані. Коли на Сході почалася антитерористична операція, Аміна записалася в добровольчий батальйон «Київ-2». Народилася вона в Одесі:

− Я завжди з гордістю кажу: Україна − моя вітчизна, Одеса − мала батьківщина. Моя мама з Північного Кавказу приїхала до Одеси вчитися. Тут я і з’явилася на світ. Потім ми жили в Москві, там я закінчила школу і вийшла заміж вперше. Але обставини склалися так, що я знову опинилася в Одесі. Фактично втікала з Москви, де в розпал другої чеченської війни «іновірцям» існувати було складно.

− В Одесі я закінчила медичний університет. Працювала хірургом-інтерном. А коли почався Майдан, вирушила до Києва − була лікарем в медичному наметі Євромайдану. Разом з восьмою «афганською сотнею» стояла на вулиці Грушевського. Наш сотник Олег Михнюк недавно загинув в зоні АТО. Багатьох наших хлопців вже немає в живих… Ризикувати життям за гідну справу для правовірного мусульманина є джихадом − збройною боротьбою. Війна з сепаратистами і терористами на сході країни − це мій особистий джихад

Окуєва завжди носила хіджаб − мусульманський жіночий одяг, одним з елементів якого є хустка, що закриває волосся. На війні вона змінила його на балаклаву, з якою не розлучається.

 

ЯНА ЗІНКЕВИЧ, Волонтер, засновник медичного батальону "Госпітальєри"

Ведучий: Український доброволець-медик. Начальник Медичного управління та реабілітації бійців «Добровольчого українського корпусу» під час війни на сході України. За період активної фази АТО у 2014 році врятувала більше сотні поранених українських солдатів з передової.

До війни готувалась до вступу у Львівський медичний університет.

Орден «За заслуги» ІІІ ст. (1 грудня 2015 року)  «за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю».

Орден «За спасіння життя» (16 березня 2016 року)  «за героїчні вчинки, дії, завдяки яким було врятовано життя людини». Через перебування на реабілітації Яна була нагороджена заочно.

Орден «Народний Герой України» (4 червня 2015 року).

Пам'ятний знак «За воїнську доблесть» (листопад-грудень 2014 року) — заохочувальна відзнака Міністерства оборони України

Відео: “19-річний медик «Правого Сектору» врятувала понад сто бійців”

 

Шевцова Олена, волонтер, громадський діяч, заступник голови ГО " Всеукраїнський Міст Єдності".

Ведучий: Олена активний учасник подій на Майдані. Заради Майдану відклала операцію з трансплантації нирки, на яку вже було зібрано кошти. Війна, що почалася після Майдану, стала ще одним вагомим приводом для того, щоб не займатися не собою. Питання власного здоров’я перемістилося на другий план. Волонтерством зайнялась ще на Майдані. А коли сформувалися добровольчі батальйони – почали допомагати їм.
Розповідає: «Починали ще тут, коли вони були в навчальних центрах. Коли почали відправляти на Схід, відповідно й ми почали їздити на Схід. Ситуація тоді була майже критичною - не було форми, взуття шкарпеток, їжі. Були в нас, звичайно, свої улюбленці: батальйон УНСО, 54-й розвідбат, добровольчий батальйон «Січ», батальйони «Київ-2», «Донбас», «Айдар», ДУК «Правий сектор», інші. Згодом почали допомагати військовим. Спочатку 28 бригада, 72, 51 бригади. Спочатку це були маленькі передачі, згодом нарощували об’єми. Приєдналися друзі, потім зовсім чужі люди, в тому числі з інших міст, інших країн.

Ірина Володимирівна Довгань — українська волонтерка та мешканка міста Ясинувата, що зазнала тортур з боку ДНР за свою проукраїнську позицію.

Ведучий: В 2014 році, під час війни на сході України проживала в місті Ясинувата Донецької області. З перших днів військових дій допомагала українській армії та не приховувала своїх переконань, за що була викрадена та відправлена до Донецька, контрольованого проросійськими терористами, де була прив'язана до стовпа і піддана приниженням та побиттю.

Сніжана Потапчук, режисер-документаліст

Ведучий: Режисер-документаліст Сніжана Потапчук зняла 14 фільмів про війну. З весни 2014 го вона постійно повертається в зону бойових дій на схід України, фіксуючи те, що відбувається в зоні АТО. Сніжана знімала в Слов'янську, Донецьку, Маріуполі. Шкодує, що не встигла приїхати в Іловайськ - лежала тоді в лікарні, отримавши поранення.

Пам'ятаю, я тільки приїхала на лінію фронту в Широкино, ми знімали останні кадри для фільму «Я - док». Я переночувала на позиції, вранці встала, попила чай з хлопцями і збиралася їхати з ними на передову. І тут приїхав командир однієї з разведгрупп, запитав: «Хто тут Сніжана? Мені сказали відвезти вас на позицію ». Проїхалася з командиром по позиціях. Повертаючись, побачила машину з хлопцями, в якій повинна була їхати і я. Вона йшла нам назустріч і раптом здригнулася від потужного вибуху, наїхавши на протитанкову міну. Всі загинули, вижив тільки водій, котрий переніс складну операцію на головному мозку. Важко описати, що я пережила, розуміючи, що повинна була бути серед цих хлопців ... Пізніше я дізналася, що позивний розвідника, який мене возив, був «Рятувальник». Побачивши його в наступний раз, я сказала: «Ви - мій ангел-охоронець».

Сніжана не раз була поранена на війні. Під Авдіївка мене врятував рюкзак, в якому знаходилася камера. Снайперська куля потрапила в неї, потім, змінивши траєкторію, вилетіла через об'єктив. У мене два осколкових і одне вогневе поранення. Перебуваючи на операційному столі, я навіть подякувала Богові, що отримала подібний досвід. Тепер точно знаю, що переживають бійці, тікаючи від «Градів», мінометів.

Віра Палубок, волонтер, «Шустра»

Ведучий: Віра Палубок, волонтер, знайомі жартома називають «Шустра». Киянка, за плечима має Київський Національний університет ім. Тараса Шевченко, до почату війни працювала журналістом. Волонтерством почала займатися з допомоги переселенцям з Криму, згодом з Донбасу. Приносила речі, одяг. Був час, коли плела маскувальні сітки – «кікімари».
В серпні минулого року вперше відвідала військовий госпіталь (київський). З того часу допомагає пораненим бійцям в госпіталях Києва і Київщини: Ірпінь, Буча, Феофанія. 
«Спочатку було дуже важко. Для мене бачити кров – це вже стрес. Боюся уколів, боюсь дивитися на чужі страждання. Перший раз пішла в госпіталь і втратила свідомість. Пішла туди де самі тяжчі, мені здалося що потрібно зразу йти туди. Йшла по коридору травматології, в цей момент везли хлопця з дуже важким пораненням і побаченого я не витримала, відключилась. В той день я не йшла до когось конкретно, тому дівчата в білому в мене забрали пакунок, який несла, мене ж привели до тями.
Наступного разу, десь через тиждень, знову пішла в ту ж травматологію, знову та ж історія, тяжко поранений і я знову не витримую… Потім зрозуміла, що йти треба туди, де можеш витримати і допомогти. А йти треба, бо там людям тяжко. Є хлопці, котрих привозять прямо з передової, є такі, в кого немає рідних, для таких навіть слово підтримки є дуже важливим, щоб хлопці розуміли – в цей тяжкий момент вони не самі.

Валентина Леонідівна Олефіренко, 67 років, професор, волонтер, Народний Герой України

Ведучий: Коли почався Майдан в Києві, Валентина Леонідівна допомагала учасникам мітингу, ніж могла. А з початком війни почала підтримувати добровольців. Саме вона придбала для "Госпітальєрів" перший реанімобіль. Віддала свій особистий автомобіль Правому сектору. А незабаром купила для 5-го батальйону три джипа. Також передала бійцям шість тепловізорів, біноклі, прилади нічного бачення. Порахувати, скільки медикаментів куплено на кошти цього київського професора, неможливо. Тому що "Мем" не веде такої статистики. Для неї головне - допомагати. Вона влаштовує дітей бійців на відпочинок, допомагає їм вступати до вузів, вирішує питання з лікуванням поранених. Більш того, "Мем" веде збір і передачу інформації з окупованої території. Знаючи це, ворог заніс її в список ста особистих ворогів путина.

Вікторія Христенко — волонтер

Ведучий: «Чорні берети» охрестили Вікторію Христенко своєю мамою і навіть назвали бойову машину в її честь. А чоловік-бізнесмен волонтери на поїздки в зону АТО вже витратив 100 тисяч гривень.

Відео: “ Мама морських піхотинців ”

 

НАТАЛЯ КОЦКОВИЧ, журналістка, боєць інформаційного підрозділу батальйону "Азов".

Ведучий: Івано-Франківська журналістка Наталя Коцковіч вже рік є бійцем полку спеціального призначення «Азов». За цей час вона навчилася володіти зброєю, засвоїла багато різних військових термінів і стала редактором газети «Чорне сонце».

Я "підірвалася" після того, як на 32-у блокпості, коли звідти вивозили поранених, загинув наш товариш  пластун, фотограф Віктор Гурняк. Для мене його смерть стала ударом. А його життя – прикладом. Це не високі слова. Просто саме тоді я зрозуміла, що точно піду на війну, що мушу це для себе самої зробити.

Зараз я редактор газети «Чорне сонце Пишемо про бійців. Спочатку  знімала відео. Потім у мене забрали улюблену роботу, сказали, що я маю підтягнути газету. Починали з чотирьох сторінок, зараз - вісім. У мене тепер є свої журналісти, яких я відправляю на завдання. Пишемо про бійців, експериментальну техніку, яку розробляють в Києві.- розповідає Наталя.

Я пластунка, а пластова присяга каже бути вірним Богові і Україні. Ці слова постійно зі мною. Вони виринають щоразу в моїй голові, коли я, як будь-яка людина, готова дати собі слабинку. Коли важко, коли змерзла, коли злипаються очі, від броника ломить спину, коли голодно і треба на п’ятьох ділити одну "мівіну". Не готова померти за Україну, як це часто повторюють бійці. Знаю, що нікому не треба помирати за Україну. Ти просто за неї борися. І будь вірним.

Відео: “Історія мужньої жінки, яка рятувала бійців АТО - 08.03.2016”

 

Юлія Паєвська (Тайра), жінка-парамедик, інструкторка з тактичної медицини

Ведучий: «Я хотіла би, щоб одним із гасел української армії стало таке: “У нас немає в армії солдат-жінок, у нас є солдати, які народились жінками“»

Президентка Федерації Айкідо «Мутокукай Україна», нагороджена Медаллю «Захиснику Вітчизни».

Юлія Паєвська народилася в Києві в родині військовослужбовців. За фахом вона художниця-дизайнерка та викладачка айкідо з 20-річним досвідом. На фронт пішла свідомо. За словами Юлії, українці/ки мусять зупинити й вигнати ворога зі своїх домівок, інакше Україна навіки лишиться колонією, а наші діти не будуть вільні на своїй землі. Юлія вважає, що можливо саме зараз – той останній шанс для країни здобути істинну незалежність.

Її рішення захищати країну підтримали донька та чоловік. Тайра розповідає, що коли приїхала в АТО нова волонтерка, то вона помітила, як хлопці подають їй руку, допомагаючи вийти з машини, підносять її речі, відчиняють двері. Звичайну ввічливість із мирного життя Юлія сприймала на війні як щось недоречне. «Ніхто за тебе на війні не буде виконувати твою роботу, – переконливо говорить Тайра. – І ніхто не буде носити за тебе твій автомат. А справжній солдат такого ніколи й не допустить. Війна це важка та брудна робота».

Відео: “До жахіть війни неможливо звикнути – жінка-військовослужбовець”

Олена Білозерська, бойчиня Української добровольчої армії

Ведучий: «Я воюю за мою державу, щодня долаючи власні слабкості, і це приносить мені задоволення».

«Я не краща за інших, та краща за себе ймовірну».

Олена Білозерська народилася й виросла в Києві, у родині інженерів. Має вищу гуманітарну освіту й усе життя працювала в гуманітарній сфері. Останні 10 років перед війною була журналісткою і правозахисницею. Її захоплення – поезія й військова справа.

У 2004 році долучилася до УНА-УНСО й регулярно брала участь у вишколах. За словами Олени, вона не вірила, що в Україні колись почнеться війна, проте ця війна й не стала для неї несподіванкою. «Коли почалася війна, – говорить жінка, – практично всі мої знайомі, здатні тримати в руках зброю, пішли на фронт: частина в майбутній ДУК ПС, частина в 131-й батальйон ЗСУ, так званий “унсовський”. 

Відео: “ «Валькірія». Історія росіянки, яка воює за Україну”

 

АЛІНА МИХАЙЛОВА, волонтер громадської ініцативи Армія-SOS , студентка

Ведучий: Аліна організувала та очолила роботу  Армія-SOS в м. Дніпропетровськ. Регулярно відвідує зону АТО з доставками гуманітарної допомоги для бійців. Неодноразово ризикувала власним життям на крайній лінії фронту. Потрапляла під обстріли артилерії та снайперський вогонь. Але продовжує свої виїзди на передові позиції.

Відео: “ Жіноче обличчя війни׃ як живуть дівчата 54-ї бригади на Донбасі”

 

Вікторія Прищепіна, медсестра, молодший сержант

Ведучий: Більше року на передовій знаходиться 72-га механізована бригада, в якій служить глухівчанка - медсестра, молодший сержант Вікторія Прищепіна. Вона разом зі своєю напарницею Валею весь тиждень, коли в промзоні загострилася ситуація, не покидала гарячу точку, так звану “промку” в Авдіївці, цілодобово рятувала поранених. І зараз дівчина там. Віка впевнена, що знаходиться на своєму місці і її допомога дуже потрібна солдатам. 21-річна медик Вікторія Прищепіна нагороджена бойовим орденом «За мужність» третього ступеня та  в числі інших хлопців з 72-ї бригади, отримала медаль за несення служби на передовій.

 

Психолог:

Пісню “Ти змінилав підбори на берці” написала Христина Панасюк, яка від початку війни на Сході постійно відвідує бійців по всій лінії фронту, а також є волонтером. Сьогодні  пісню презентує студентка 1фА Соколянська Оксана

 

Серед наших випускниць також є ті, хто рятував життя  захисників. Вони різних років випуску, хтось старший, хтось молодший, але вони з гідністю виконують свою професійну діяльність. Нещодавно до нас в гості приходила минулорічна випускниця, Олена Жучковська, яка також підписала контракт на службу в морській піхоті.

Сьогоднішнім заходом я не закликаю вас іти на війну воювати. Я закликаю ваші серця любити нашу Україну, пишатися своєю майбутньою професією, бути патріотами в серці і мати свідомість патріота, наслідувати тих, хто цього гідний, брати приклад з кращих, адже ми сильна нація і наше коріння сягає сивої давнини, тож будьмо гідними наших пращурів!

Слава Україні!

Героям Слава!

 

 

 

1

 

docx
Додано
21 квітня 2020
Переглядів
198
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку