29 квітня о 18:00Вебінар: Використання технології «перевернутий клас» на уроках хімії

«НІ! Я ЖИВА! Я БУДУ ВІЧНО ЖИТИ! Я В СЕРЦІ МАЮ ТЕ, ЩО НЕ ВМИРАЄ…»

Про матеріал


«Лісова пісня» — шедевр! Це еталон не тільки національної драматургії, а й світової літератури. Пам'ятаєте, у Лесі: «Я в серці маю те, що не вмирає...» Мавку Леся Українка створила наприкінці життя з невидимого світу. Цей образ пройшов через усе моє життя, я весь час повертаюся до нього. Тому вирішила втілити «Лісову пісню» на шкільній сцені у літературно-музичній композиції на тему: «НІ! Я ЖИВА! Я БУДУ ВІЧНО ЖИТИ! Я В СЕРЦІ МАЮ ТЕ, ЩО НЕ ВМИРАЄ…».

Перегляд файлу

 «НІ! Я ЖИВА! Я БУДУ ВІЧНО ЖИТИ! Я В СЕРЦІ МАЮ ТЕ,

ЩО НЕ ВМИРАЄ…»

Ведучий 1. 147 років тому на українському небосхилі спалахнула нова яскрава зірка з доти нікому невідомим ім’ям. Спалахнула крізь хмари хвороб, незгод, крізь тенета самодержавних указів, які забороняли українську мову. Це відома всьому світу  

письменниця - Леся Українка.

 

Ведуча 2. Український письменник, активний громадський діяч Михайло Павлик вважав її геніальною жінкою. Розуміючи, що на батьківщині немає можливості вільно висловлювати свої думки, друкуватися, запропонував їй взяти австрійське підданство замість російського.

 

Ведучий 3.  На це Леся сказала: «Я, звісно, не хочу бути підданою Росії, але в такій же мірі не прагну стати підданою австрійської держави. Я б воліла бути громадянкою вільної України». Леся Українка все життя сповідувала високу національну ідею.

 

Ведуча 4. За станом здоров’я вона вимушена була деякий час жити на Кавказі, їздила на лікування до Відня та інших країн. І щоразу дуже тужила за рідним краєм. Так із туги за Волинню і народилася у 1911 році в Кутаїсі драма «Лісова пісня».

 

Ведучий 5. Написана вона була за два тижні. Леся Українка вклала у твір всю душу.

 «Лісова пісня» вражає красою мрії, глибиною думки, музикою мови.

 

Ведуча 6. У драмі виступають два світи: світ природи з міфологічними істотами і світ реальний, з постатями звичайних людей.

Отже, ми запрошуємо вас до вистави за мотивами драми Лесі Українки «Лісова пісня»


 


Слова: Леся Горова Музика: Леся Горова


Біля озера у лісі сон-трава цвіла,

А зозуля рахувала знов комусь літа,

А сопілочка співала пісню про весну,

І збудила та сопілка мавку лісову.

Приспів:

Лунала музика весни

І розквітали в небі зорі,

Коли на щастя чи на горе,

Свою любов зустріла ти!

Лунала музика весни!

А сопілочка співала пісню про любов,

З неба зіронька упала, спалахнула кров,

Зоряним вінком світились в косах світляки

І в весільний дзвін дзвонили в лісі солов'ї.

Приспів.

Та було недовгим щастя, бо пройшла весна,

На вербу перетворилась мавка лісова

І тепер роса, мов сльози, падає з гілля,

А душа, немов сопілка, про любов співа.

 

Ой, сопілочко, сопілко, веселіше грай,

Ти збуди веселим співом весь наш рідний край,

Де в лісах, степах, озерах рідної землі

Завжди будуть поряд жити дійсність і казки.

Завжди будуть поряд жити дійсність і казки!


 

 

 

 

І сцена

 Автор 1.  «Старезний, густий, предковічний ліс на Волині. Давній чарівний він ніколи не пускав людей у свою таємничу глибину. Посеред лісу простора галявина із плакучою березою та великим давнім дубом...». Люди із сусіднього села і самі трималися його осторонь.


Автор 2. Гадали, що він небезпечний, бо у ньому живуть загадкові казкові істоти. Але сталося диво: Мавка, одна із тих самих лісових істот – душа лісу, його майбутня цариця, і Лукаш, простий сільський коваль, покохали одне одного понад усе на світі. Проте їхні світи пішли війною одне на одного…

Пауза. Ранок.

Автор 1.  До дуба, прийшли будувати хату дядько Лев і його небіж Лукаш. Від зимового сну прокидається Мавка, почувши гру юнака на сопілці.

Сопілка.

(Лісовик сидить на заваленому дереві і курить люльку. Виходить  Мавка в зеленому одязі, коси розплетені, проводить долонею по очах)

Мавка: Ох, як я довго спала!

Лісовик: Довго, дочко! Вже й сон-трава перецвітати стала. Вже з вирію поприлітали гості.

Мавка: А хто мене збудив?

Лісовик: Либонь, весна.

Мавка: Весна ще так ніколи не співала, як тепер. Чи то мені так снилось? (сопілка грає голосніше) Чуєш?.. То весна співає?

Лісовик: Та ні, то хлопець на сопілці грає. Дядька Лева небіж, Лукаш на ймення.

Мавка: Я його не знаю.

Лісовик: Та нащо він тобі?

Мавка: Він, певно, гарний?

Лісовик: Не задивляйся ти на хлопців людських. Се лісовим дівчатам небезпечно.

Мавка: Який-бо ти, дідусю, став суворий!

Лісовик: Обминай їх, доню, раз тільки ступиш  -  і пропала воля!

 Мавка: (сміється) Ну, як-таки, щоб воля та пропала? Се так колись і вітер

пропаде! (Ховаються)

                                                      ІІ сцена

(Заходить Лукаш з гілкою берези, яку хоче надрізати)

Мавка: (кидається до нього) Не руш! Не ріж! Не убивай!

Лукаш: Та що ти, дівчино, чи я розбійник? Я тільки хотів собі вточити соку із берези.

Мавка: Не точи, се кров її. Не пий же крові з сестроньки моєї.

Лукаш: Березу ти сестрою називаєш? Хто ж ти така?

Мавка: Я – мавка лісова.

Лукаш: А , от ти хто! (уважно придивляється до неї) Я від старих людей про мавок чув не раз, але ще зроду не бачив сам.

Мавка: А бачити хотів?

Лукаш: Чому ж би ні? Що ж, ти зовсім така, як дівчина, бо й руки білі і сама тоненька, а якось так убрана не по-нашому.. Ти ніби панна.

Мавка: (усміхаючись) Чи ж гарна я тобі?

Лукаш: (соромлячись) Хіба я знаю.

Мавка: (сміючись) А хто ж те знає?

Лукаш: (зовсім засоромлений) Ет, таке питаєш!

Мавка: (дивуючись) Чому ж сього не можна запитати? Он бачиш, там питає дика рожа: «Чи ж я хороша?» А ясен їй киває в верховітті: «Найкраща в світі!»

Лукаш: А я й не знав, що в них така розмова. Я думав, дерево німе, та й годі.

Мавка: Німого в лісі в нас нема нічого.

Лукаш: (заслухавшись)  Як ти говориш!

Мавка: Чи тобі так добре? (Лукаш киває головою)

Мавка: Твоя сопілка має кращу мову. Заграй мені, а я послухаю її.

Сопілка. (Лукаш грає на сопілці, Мавка  повільно танцює)

Мавка: Як солодко грає, як глибоко крає, розтинає білі груди, серденько виймає.

Лукаш: (перестає грати) Ти плачеш, дівчино?

Мавка: (проводить по очах) Хіба я плачу? То роса вечірня.

Дядько Лев (гукає Лукаша за сценою): Агов, Лукаше, ти де?

Лукаш: Це дядько Лев. Казав, що тут мені дадуть ґрунтець і хату, бо восени хотять мене женити…

Мавка: Хіба ти сам собі не знайдеш пари?

Лукаш: (дивлячись уважно на неї) Я,  може,  б і знайшов, та…

Мавка: Що?

Лукаш: Нічого.

Мавка: Чи у людей паруються надовго?

Лукаш: Та вже на вік.

Мавка: Се так, як голуби… Я часом заздрила, так ніжно вони кохаються… В нас так нема, як у людей, навіки!

Лукаш: (приступає ближче) А ти б хотіла?  Сопілка.

Автор 2.: Мавка й Лукаш закохуються, перший поцілунок. Мавка дізнається від  Лукаша про те, що восени його хочуть оженити, і від цього дуже  засмучується.

                                                                  ІІІ сцена

Дядько Лев: (кличе за сценою) Лукаше…

Мавка: Краще я піду (Мавка йде)

 (Заходить дядько Лев)

Лев: Лукаше, ти бавишся? Та бався, бався, на те Бог свято дав. Завтра будемо хижку ставити. Вже час до лісу худобу виганять.

Лукаш: Та кажуть люди, тут непевне місце.

Лев: Та як для кого. Я, небоже, знаю , як з ким і коло чого обійтися: де хрест покласти, де осику вбити, де просто тричі плюнути, та й годі. І лісових хазяїв ніколи я не ображав. Ходім. (Йдуть)

                                                              ІV сцена

Автор 1. Пізнє літо — мати докоряє Лукашеві, що він все грає, а ро­бота стоїть — коли ось на подвір’ї з’являється Мавка (Мавка виходить з лісу уквітчана)

Мати Лукаша: Чого тобі?

Мавка: Де, підкажіть, Лукаш?

Мати: Чого ти все за ним? Не випадає за парубком так дівці упадати.

Мавка: Мені ніхто такого не казав.

Мати: Ну, то хоч раз послухай – не  завадить. Чого ти все розпатлана така? Нема, щоб зачесатись чепурненько – усе, як відьма,  ходить. І що се за манаття на тобі? Воно ж і при роботі незручне. Он одяг в скрині візьми перевдягнися. (дає одяг. Мавка йде)

                                                             V сцена (Заходить Лукаш)

Мати: Ото вже помічниця!

Лукаш: Самі ж казали, як Мавка глядить корів, то більше молока дають.

Мати: Вже ж – відьомське кодло.

Лукаш: Немає відома, чим вам догодити! Як хату ставили, то не носила вона вам дерева?  А хто садив города з вами, нивку засівав? А ще он, як прикрасила квітками підвіконня – любо подивитись!

Мати: Потрібні ті квітки! Йому квіти та співи в голові! (Йде)

                                                       VІ сцена  (Заходить Мавка)

Мавка: Лукаше…

Лукаш: Чого тобі..?

Мавка: Чогось уже і ти став непривітним.

Лукаш: Ти бачиш, мати все гризуть за тебе. Бач, їм така невістка не до мислі… Вони не люблять лісового роду… Тобі недобра свекруха буде з неї. Їй треба помочі – вони старі.

Мавка: Ти розкажи мені, я зрозумію, бо я ж тебе люблю. Я пойняла усі пісні сопілоньки твоєї.

Лукаш: Пісні! То ще наука невелика! Щоб людські клопоти збагнути, треба вирости не в лісі. (Йдуть)                  

Автор 1. Мавка принесла в Лукашеву хату не тільки красу, з нею прийшла до лісової господи прихильність природи й достаток. Однак Лукаш не зміг відстояти своє кохання.

Автор 2. Його перемогла сіра буденщина із жадібною матір’ю. Їй потрібна роботяща невістка, а не мрійлива Мавка. Лукаш зраджує Мавку з того моменту, коли поріг його хати переступила Килина, молода вдова.

VІІ сцена.  (Заходять мати і Килина)

Мати: (люб’язно) Ходіть, Килинко, осьде, край берези, свіже зіллячко. Ось деревій, ви його запарити хотіли? Він добрий, любонько, до молока.

Килина: Та в мене молока вже й ніде діти!  Коли б ярмарок хутчій, куплю начиння. Корова в мене турського заводу, ще мій небіжчик десь придбав, молочна, Господи, яка! Оце вже я в полі натрудилася, то треба роботі хатній дати лад. Вдовиці важко – хоч на двоє розірвися!

Мати: А в нас маленька нивка, та й то Бог спору не дає.

Килина: Я б швидко вашу нивку вижала.

Мати: Мені б таку невісточку, як ти. Гей, Лукаше! Поможи  в'язати молодиці перевесла!

                                               VІІІ сцена (Заходять Лукаш і Мавка)

Килина: Ну ж бо, парубче, (підморгує) хутчій!

Лукаш: (сміється) Яка ти бистра! (Килина йде)

Мавка: Лукаше! Ся жінка хижа наче рись. Нехай вона до нас у ліс не ходить.

Лукаш: (єхидно) А ти хіба вже лісова цариця, що так рахуєш, хто має в ліс

 ходити, а хто ні?

Мавка: (з погрозою) У лісі є такі провалля, не бачить їх ні звір, ані людина, поки не впаде.

Лукаш: Я бачу, що не знав натури  твоєї.

Мавка: Я, може, і сама її не знала.

Лукаш: По волі я своїй прийшов, по волі і піду. (Йде)

(Мавка схилилась і плаче)

Автор 1.  Стративши любов, Лукаш втратив і вміння відчувати красу, і здатність до творчості. Коли він зраджує кохану і сватає Килину, охоплена відчаєм Мавка втрачає бажання жити.

Автор 2.  Тоді злий дух підземелля ув’язнює її за те, що кохалася з людським хлопцем.  Перелесник, дух вогню, рятує Мавку. Але вона вже зовсім інша.

                                                         ІХ сцена (Заходить Лісовик)

Лісовик: Доню, доню! Як тяжко ти караєшся за зраду!

Мавка: (підвівши голову) Кого я зрадила?

Лісовик: Саму себе… До кого ти подібна, до жебрачки? Окрайчик щастя ти хотіла заробити у людей? Згадай, якою ти була в ту ніч, коли твоє кохання розцвілося! Була ти наче лісова царівна у зорянім вінку.

Мавка: То що  ж мені робить? Коли всі зорі погасли у вінку і в серці в мене?

Лісовик: Не всі вінки погинули для тебе. Оглянься, подивись, яке тут свято. Ніяка туга не повинна краси перемагати. Скинь жебрацькі шмати.

Мавка: (поривчасто встає) То дай мені святкові шати, діду! Я буду знов, як лісова царівна, і щастя упаде мені до ніг, благаючи моєї ласки. (накидає на плечі плащ і на голову  вінок з квітів)

Лісовик: Давно готові шати для царівни, доню! (Мавка сміється і кружляє)

Лісовик: Тепер я вже за тебе не боюся.

Мавка: Так, я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає!

                                                             Х сцена

Автор 1. Мати настільки душевно згрубіла, що не помічає навіть Мавчиної вроди.

Автор 2. Вона згадує про її чесноти лише тоді, коли «лукава, як видра, хижа, наче рись» Килина демонструє свою справжню натуру.                                                                                                               Мати: Килино! Гей, Килино! Розвиднілося на дворі. А та все спить і спить.

Килина: (заспана, потягується) Чого вам?

Мати: (уїдливо) Пора ж тобі коровицю доїти, оту молочну, турського заводу,

  що ти ще за небіжчика придбала. З такою господинею, як ти, підеш по світу.

Килина: А вам би гризти все мене. А хто ж велів до мене засилати сватів? Треба було прийняти ту мару лісну.

Мати: Дурний Лукаш, що проміняв Мавку на тебе: бо то було таке покірне, добре, хоч до рани прикладай.

Килина: Та й де Лукаш ваш, га? По лісі бігає?

 Мати: Який би чоловік з тобою всидів! (сваряться, йдуть)

                                                          ХІ сцена

Мавка: (сонливо) Зимовий сон мене змагає…

Килина: Чого сюди прийшла? Тобі не заплатили за роботу?

Мавка: (сонливо) Мені ніхто не може заплатити.

Килина: Признавайся, Лукаш – твій коханець?

Мавка: (божевільно)…Колись був ранок, ясний та веселий… Він уже вмер…

Килина: (вдивляється) Ти божевільна!

Мавка: Вільна я, вільна… (йде)

                                                     ХІІ сцена

Автор 1. У хмарну осінню ніч біля Лукашевої хати бовваніє постать Мавки. Лісовик наказав перетворити Лукаша на вовкулаку. Але Мавка силою свого кохання повертає йому людську подобу. У сім’ї Лукаша порядкують злидні, свекруха з невісткою сваряться. 
Автор 2. Лісова царівна перетворюється на суху вербу, з якої син Килини вирізує сопілку. Вона промовляє голосом Мавки, коли її бере до рук Лукаш. Вона не журиться за втраченим тілом, адже її кохання тепер вічне. 
Лукаш починає грати. Мавка спалахує давньою красою, і чоловік кидається до неї.

(Виходить Лукаш)

Лукаш: Зрубали дуба, що дав слово дядько Лев ніколи не рубати. Посіли злидні , та згоріла хата, немає ладу в домі (сумно).  Я ж бігаю по лісі, мов вовкулака. (Мавка йде, як тінь)

Мавка: (мляво) Заграй, Лукаше, дай голос моєму серцю!  Воно ж одне лишилося від мене.

Лукаш: Се ти? (розкриває груди) Живи моєю кров’ю, бо я тебе занапастив…

Мавка: Ні, милий, ти душу дав мені.

Лукаш: Я душу дав тобі? А тіло збавив! Бо що ж тепер із тебе? Тінь! Мара!

 (дивиться з тугою на Мавку).

Мавка: О! Не журися за тіло! Ясним вогнем засвітилось воно, чистим, палаючим, як добре вино, вільними іскрами вгору злетіло. Будуть приходити люди, вбогі й багаті, веселі й сумні, радощі й тугу нестимуть мені. Їм промовляти душа моя буде. (Лукаш закриває обличчя руками) Я їм тоді проспіваю все, що колись ти для мене співав, ще як напровесні тут вигравав, мрії збираючи в гаю… Грай же, коханий, благаю… (Лукаш грає на сопілці)

Автор 1. Лукаш залишається в зимовому лісі разом із привидом Мавки і поступово замерзає з усмішкою на вустах.

Автор 2. А Мавка залишилася на віки втіленням краси і беззахисності природи, і духовної краси людини. Вона не може бути знищена в повсякденних дрібних турботах. Вона вічно відроджується. Дослухайтесь до шурхоту листя, гомону діброви, може й ви почуєте її чарівний голос!

Сопілка

 

docx
Додано
9 травня 2018
Переглядів
2358
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку