ЛІТЕРАТУРНА ДНІПРОПЕТРОВЩИНА ВИЗНАЧНАПОДІЯ 

100 РОКІВВІДДНЯНАРОДЖЕННЯ                                

                                                          .ОГОНЧАРА

(ФОТОГРАФІЇМАХМУДОВОЇВЕРОНІКИ               _8- АКЛ.)

ВІДГУК ПРОПОДІЮ            

УЧЕНИЦІ 8- АКЛАСУПРОСЯНСЬКОЇЗОШІ ІІІСТ                                                                                                                -      .

МАХМУДОВОЇВЕРОНІКИ

17  КВІТНЯ Я БРАЛА УЧАСТЬ У ЛІТЕРАТУРНИХ ЧИТАННЯХПРИСВЯЧЕНИХ                                ,        100 РІЧНИЦІ ВІД ДНЯНАРОДЖЕННЯТАЛАНОВИТОГОПИСЬМЕННИКАОГОНЧАРА                              .        .

УЧНІ ТА ВЧИТЕЛІ ФІЛОЛОГИТА ПРОСТОПОЦІНОВУВАЧІ ЦІЄЇОСОБИСТОСТІ ЗІБРАЛИСЯНА  ,        ВУЛ КЛУБНІЙ.  27  .МДНІПРАУМУЗЕЇ САДИБІГОНЧАРА  - .

МИ ЧИТАЛИ ТА СЛУХАЛИ ІЗ ЗАДОВОЛЕННЯМ ПРО ЦІКАВІ ФАКТИ ЖИТТЯ ТА ТВОРЧОСТІ   ,   ,     ПИСЬМЕННИКА АПОТІМХРАНИТЕЛІ МУЗЕЮПРОВЕЛИНАСКУТОЧКАМИСАДИБИ,        .

НАПРИКІНЦІ СВЯТА НАМ УЧНЯМ ЯКІ ЧИТАЛИ СВОЇ ТВОРИ ВРУЧИЛИ ГРАМОТИ ТА       ,         ,                                       ,                   , ЗАПРОСИЛИВСІХНАВЧАТИСЬУМАН                      .

ЗАГАЛОММЕНІ СПОДОБАВСЯЗАХІД МИСЛУХАЛИРОВЕСНИКІВ ПОКАЗАЛИСВОЮТВОРЧІСТЬ    .  ,   І ПІЗНАЛИНОВЕПРОПИСЬМЕННИКАІ ЙОГОТВОРЧИЙСПАДОК .

                           БІОГРАФІЧНІ ФАКТИ 

Олесь Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918p. Після смерті матері, коли хлопцеві було 3 роки, із заводського селища на околиці Катеринослава (тепер Дніпропетровськ) його забрали на виховання дід і бабуся в слободу Суху Козельщанського району Полтавської області.

      Тридцяті роки в житті Олеся Гончара — період формування його як громадянина й митця. До вступу в Харківський університет (1938) він навчався в технікумі журналістики, працював у районній (на Полтавщині) та обласній комсомольській газеті в Харкові і дедалі впевненіше пробував свої творчі сили як письменник. Ранні оповідання й повісті («Черешні цвітуть», «Іван Мостовий» та ін.) Гончар присвятив людям, яких добре знав, з якими не раз стрічався в житті.        1936р., коли почалася громадянська війна в Іспанії, молодий Гончар гаряче мріяв потрапити в саму гущу тих подій. Цьому бажанню тоді не судилося збутися, але через п'ять літ він таки «кинув синій портфель» і разом з іншими студентами Харківського університету пішов добровольцем на фронт.

      Воєнні умови (він був старшим сержантом, старшиною мінометної батареї) не дуже сприятливі для творчості. Але й за таких нелегких обставин О. Гончар не розлучався з олівцем та блокнотом. Вірші, що народжувалися в перервах між боями, сам письменник назве згодом «конспектами почуттів», «поетичними чернетками для майбутніх творів». Сьогоднішнє прочитання їх переконує, що це справді так. Ліричний герой «Атаки», «Думи про Батьківщину», «Братів» та інших фронтових поезій Гончара духовно, емоційно близький до героїв повоєнних його романів і новел, передусім «Прапороносців».       Робота над «Прапороносцями» тривала три повоєнних роки. В цей час, правда, Олесь Гончар публікує ще кілька новел і повість «Земля гуде», завершує навчання в вузі (Дніпропетровський університет, 1946), але головним підсумком цих років стає трилогія «Прапороносці». На сторінках журналу «Вітчизна», а згодом і окремим виданням з'явилися всі три частини роману («Альпи», 1946; «Голубий Дунай», 1947; «Злата Прага», 1948Джерело:Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua

     Якісна новизна романів «Людина і зброя» (1960) та «Циклон» (1970) полягала в тому, що акцент у них зроблено на найсокровенніших питаннях життя і смерті людини, на проблемах незнищенності її.       Свіжість погляду на світ, незвичайну заглибленість у життя продемонстрував автор «Прапороносців» у нових своїх творах, що з'явилися протягом 60 — 70-х років. Серед них — романи «Тронка» (1963),

«Собор» (1968), «Берег любові» (1976), «Твоя зоря» (1980), повість «Бригантина» (1972), новели «Кресафт» (1963), «На косі» (1966), «Під далекими соснами» (1970), «Пізнє прозріння» (1974) та ін.

      Працю на ниві художньої прози Олесь Гончар постійно поєднує з літературно-критичною творчістю. Почавши ще в студентські роки з досліджень поетики М. Коцюбинського і В. Стефаника, він згодом створив десятки статей, які вже публікувалися в трьох окремих книгах («Про наше письменство», 1972; «О тех, кто дорог», 1978; «Письменницькі роздуми», 1980) та входили частково до шеститомного зібрання творів письменника.        Твори О. Гончара перекладалися на 67 мов, а творчий досвід письменника засвоюється і вітчизняними, і зарубіжними майстрами слова. Помер письменник 14 липня 1995р.

Джерело: Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua

   КОМЕНТАР  МАХМУДОВОЇ  ВЕРОНІКИ  ДО ФОТОГРАФІЙ :

                            НА ФОТО ЗОБРАЖЕНІ  КНИЖКИ ПИСЬМЕННИКА, ЙОГО КІМНАТА, КІМНАТА ЙОГО СЕСТРИ З ЧОЛОВІКОМ, (ТАМ БАГАТО ІКОН). ТАКОЖ ФОТО СЕСТРИ ГОНЧАРА ТА САМОГО ПИСЬМЕННИКА.

          НЕ ЗНИКНУТИ.ЦЕ ГОЛОВНЕ У ЖИТТІ

         ЙДЕТЬСЯ НЕ ПРОСМЕРТЬ , А ПРО БЕЗЛІЧ ВІДКРИТТІВ,          ЯКІ НЕ МОЖНА ПРОПУСТИТИ !

          ПОДУМАЙ ПРО ЧИСТЕ НЕБО НАВЕСНІ,          ЯСКРАВІ ЗАПАШНІ КВІТИ...

         ПОДУМАЙ ПРО ТЕ —ЯК БОСОНІЖ БІЖИШ ПО ТРАВІ...

         НЕЗАБАРОМ ВСЕ МАЄ ОЖИТИ.

         ПІСЛЯ ЗАТЯЖНОЇ ЗИМИ ЗАЗЕЛЕНІЮТЬ ДЕРЕВА...

         ЗАСПІВАЮТЬ ВТОМЛЕНІ ПТАХИ--

         І ТИ,НАДИХНУВШИСЬ, ПОБІЖИШ...

         ТИ ПОБАЧИШ СОНЦЕ , КРІЗЬ КРОНА ДЕРЕВ.

         СЛУХАЙ МУЗИКУ, ЯКА ЛУНАЄ ПЕРЕД ШТОРМОМ,          ТИХУ ГЛАДЬ МОРЯ, СИНЮ ГЛАДЬ ВОДИ.          ДИВИСЬ НА КРАЙ ДОЩУ,

         КРАПЛИНИ ,ЩО ПАДАЮТЬ КРІЗЬ ЧАС--

          ВІН ЗДОЛАЄ ТЕБЕ, АЛЕ СПОЧАТКУ ТИ ЙОГО ЗДОЛАЄШ.           НІЩО НЕ ВІЧНЕ ... НІКОЛИ НЕ ЗНАЄШ ,           КОЛИ СКІНЧИТЬСЯ ЦЕЙ ДОЩ ?!...

          ЗАМОВКНУТЬ ПТАШКИ,ЗІВ'ЯНУТЬ КВІТИ...           ЯКБИ ТІЛЬКИ ЖИЛА

          У ГАРЯЧОМУ СЕРЦІ ТВОЄМУ ВІЧНА ВЕСНА

           ЖИТЬ ,ЯК ВВІ СНІ , І НЕ БАЧИТИ ЦІЄЇ КРАСИ--

           НАЩО ТОДІ НА СВІТІ ЖИТИ...               

 ВЕРОНІКА МАХМУДОВА 8-А КЛ.