Методична розробка з української літератури: "Література рідного краю. Поетична подорож творчістю письменників-земляків".

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВІДОКРЕМЛЕНИЙ СТРУКТУРНИЙ ПІДРОЗДІЛ

НАЦІОНАЛЬНОГО АВІАЦІЙНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

СЛОВ'ЯНСЬКИЙ КОЛЕДЖ НАЦІОНАЛЬНОГО АВІАЦІЙНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Методична розробка

 

відкритого заняття

 

Література рідного краю.

Поетична подорож творчістю письменників-земляків

 

з дисципліни «Українська література»

 

Спеціальність: 5.03050901 «Бухгалтерський облік»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розробив і склав викладач

вищої кваліфікаційної категорії

Меркулова І.В.

 

 

 

 

 

 

 

 

2018

Зміст

 

 

 

 

 

Передмова ………………………………………………………… 3

 

1. План заняття ……………………………………………………4

 

2. Хід заняття ……………………………………………………...6

 

Висновки …………………………………………………………...30

 

Список літератури …………………………………………………31

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Передмова

 

Українська література щедра на таланти. Багато майстрів художнього слова пов’язали власну долю з Донбасом – своєю малою батьківщиною. Адже ніщо на землі не може бути ближче, миліше, ніж той куточок землі, де ми народилися і виросли. Там живуть наші батьки і друзі. З покоління в покоління передаються звичаї та традиції. Рідна земля зберігає безліч таємниць, овіяна міфами і легендами. Саме все це і спонукає    письменників-земляків до творчості, надихає їх до поетичного оспівування краси рідного краю.

Здавна Донеччина славиться людьми працьовитими, талановитими. Серед них – М.Петренко, М.Чернявський, В.Сосюра, С.Черкасенко, В.Стус, П.Безпощадний тощо. З великою любов’ю і душевним трепетом вони згадують у своїй творчості картини рідної природи, давноминулу історію нашого краю, оспівують тяжку працю шахтарів. І куди б не закидала доля поетів-земляків, вони завжди мріють про повернення до берегів дитинства, до землі предків:

Туди я душу шлю і сльози!

Коли ж, коли, великий Боже,

Мене пошлеш на рідний край,

Де мав я радість, мав я рай.            (М.Петренко)

 

Різнобарв’я донецького степу, Святі Гори приваблювали своєю красою представників і російської літератури: Антона Чехова, Клавдію Лукашевич, Максима Горького, Івана Буніна та інших. Деякі з них прожили на нашій землі декілька               днів-тижнів, але й цього часу було достатньо, щоб наш чудовий край запав у їхню душу і знайшов поетичний відбиток у власній творчості.

Представлене лекційне заняття спрямоване на впровадження в навчально-виховний процес активних та інтерактивних технологій навчання, методів і прийомів розвитку критичного мислення, застосування яких має величезну методичну цінність. Організація інтерактивного навчання ефективно сприяє формуванню навичок і вмінь вихованців, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії, дає змогу педагогу стати справжнім лідером студентського колективу. Реалізація в навчальному процесі методології критичного мислення змінює дидактично раціоналізовану модель людини на особистість, яка, здобуваючи знання, саморозвивається, активно формує в собі суб’єктивність та творчий потенціал.

Для організації проведення навчального заняття використовується нестандартна форма – літературна авіаподорож, під час якої студенти розвивають комунікативні вміння, самостійне мислення, навички виразного читання, творчі здібності, акторську та поетичну майстерність. Вони спираються на знання та вміння, набуті в процесі вивчення навчальних дисциплін: «Історія України», «Географія», «Народознавство», «Людина і світ».

Навчальна мета лекційного заняття спрямована на загальне уявлення про літературний процес на Донбасі; розширення знань студентів щодо літературних портретів письменників-земляків; ілюстрування краси донецького краю, використовуючи силу таланту поетів Слов’янщини.

Розвиваюча мета представленого заняття полягає у розвитку комунікативних вмінь, самостійного мислення студентів, навичків виразного читання, їх творчих здібностей, акторської та поетичної майстерності.

Виховна мета сприяє формуванню активної життєвої позиції громадянина, виховує почуття патріотизму, любові до рідного краю, спонукає студентів до творчої та пошукової діяльності.

За підсумками представленого лекційного заняття студенти матимуть загальне уявлення про літературний процес на Донбасі, зможуть аналізувати життя і творчість визначних представників донецького краю, визначати тематику поетичної спадщини письменників-земляків.

План заняття

 

 

 

 

Група: 1БО(о)17

 

 

Спеціальність: 5.03050901 «Бухгалтерський облік»

 

 

Тема заняття:  «Література рідного краю. Поетична подорож

            творчістю письменників-земляків».

 

Мета заняття:

 

• методична: удосконалення методики проведення лекційного заняття з використанням активних та інтерактивних технологій навчання, методів і прийомів розвитку критичного мислення;

 

• навчальна: мати загальне уявлення про літературний процес на Донбасі; розширити знання студентів щодо літературних портретів письменників-земляків; проілюструвати красу донецького краю, використовуючи силу таланту поетів Слов’янщини.

 

• розвиваюча: розвивати комунікативні вміння, самостійне мислення, навички виразного читання, творчі здібності студентів, акторську та поетичну майстерність;

 

• виховна: сприяти формуванню активної життєвої позиції громадянина; виховувати почуття патріотизму, любові до рідного краю; спонукати студентів до творчої та пошукової діяльності.

 

Вид заняття: випереджувальна лекція

 

Форма проведення заняття: літературна авіаподорож

 

Міжпредметні зв’язки:

 

 

Забезпечуючі: українська література

 

Забезпечувані: історія України, географія, народознавство, людина і світ

 

Методичне забезпечення: план-конспект заняття, географічна мапа України, електронна карта Донецької області, портрети М.Петренка, В.Сосюри, В.Стуса та інших видатних діячів рідного краю, виставка статей із газет та журналів про письменників-земляків, пейзажні замальовки, фотокартки, репродукції картин художників м. Слов’янська, літературні презентації, опорні схеми, «авіапазли» з малюнком шахтаря, збірки поезій письменників-земляків, музичні композиції, художній фільм «Донбас туристичний», проморолік м. Слов’янськ.

Література:

 

Обов’язкова:

 

1. Блакитне небо Михайла Петренка. – Слов’янськ: Видавництво «Друкарський двір», 2012.

2. Література рідного краю: Навчально-методичний посібник / Н.Марченко та ін. – Біла

    Церква, 1997.

3. Література рідного краю: посібник-хрестоматія // За ред. О.Кухар-Онишка, Л.Старовойт,

    А.Ситченка. – Миколаїв, 1993.

4. Марченко  А.С.,  Марченко  О.Д.   Українська   література:  Практичний довідник. 2-ге вид.: 

    доп. та перероб. – Харків: ФОП Співак В.Л., 2009.

5. Овчаренко І. Літературне Придінців’я: письменники в нашому краї. – Донецьк: Лебідь, 

    1994. 

6. Письменники Донеччини: довідник / Упорядник І.О.Білий, С.В.Жуковський. – Донецьк:

    Національна Спілка письменників України, журнал «Донбас», 2005. 

7. Романько В.І. Література рідного краю. Навчальний посібник для учнів різних типів

    середніх навчальних закладів і студентів педагогічних вузів. – Донецьк, 1995.

8. Романько В.І. Література донецького краю: Розробки уроків. 10 клас. – Донецьк:             

    Нац. Спілка письменників України, ж. «Донбас», 2006. – с. 4 – 37.

9. Романько В.І. Слов’янськ літературний: перша половина ХІХ – початок ХХІ ст.:

    Літературні портрети та хрестоматійний матеріал. – Видання 2-ге, доповнене та уточнене. –

    Слов’янськ: Видавець Маторін Б.І., 2016.

10. Українська література: підруч. для 10 кл. загальноосв. навч. закл. (рівень стандарту,

      Академічний рівень) / Г.Ф.Семенюк, М.П.Ткачук, О.В.Слоньовська та ін.; за  заг. ред.

      Г.Ф.Семенюка. – К.: Освіта,  2010.

11. Усі уроки української літератури в 10 класі. Академічний та рівень стандарту /

      О.П.Ващенко,  С.М.Головатюк та ін. / Упоряд. О.М.Чхайло – Х.: вид. група «Основа»,

      2010.

12. Хропко Петро. Українська література: Підручн. для 10 кл. загальноосвітніх навчальних

      закладів. –  7-ме вид. – К.: Школяр, 2006.

 

Додаткова:

 

1. Бондарчук П. Немов любов шалена. Оповідки про письменників, короткі есе, спомини, 

    записи. – Донецьк: Лад, 1998.

2. Єрмакова Н.С.Позакласна робота з української літератури / За загальною редакцією

    професора А.П.Загнітка. – Донецьк: Центр підготовки абітурієнтів, 2000.

3. Мишанич О.В. В безмежжі зим і чужини (Повернення Спиридона Черкасенка) // Мишанич О.

    Повернення. Літературно-критичні статті й нариси. – К.: Обереги, 1997.

4. Міщенко В. Ночі Донеччини сині…//Літературна Україна, 6 січня 1998.

5. Не відлюбив свою тривогу ранню Василь Стус – поет і людина: Спогади, статті, листи,  

    поезії. – К.: Укр. письменник, 1993.

6. Неділько В.Я. Василь Стус. Доля. Життя. Поезія //УМЛВШ, 1992. –  № 2. –  с. 32 – 37.

7. По заповедным местам Донбасса. Очерки. – Донецк: ООО «Лебедь», 2007.

8. Романько В.І. Рано пішов поет із життя / Спогади про В.Сосюру // Донеччина, 29 січня

    2016. – с. 4.

9. Романько В. «Ось-ось Слов’янськ! Моя родина» // Літера / Літературний художній журнал

    Слов’янська, № 2, 2011. – с. 8 – 12.

10. Скрипник В.П. Славянск. Краткая история города-курорта. – Слов’янськ: Видавництво

      «Друкарський двір», 2012.

11. Стус Д. Життя і творчість Василя Стуса. – К.: МП Фотовідеосервіс, 1992.

12. Федорчук М. Павло Байдебура. Критико-біографічний нарис. – Донецьк: Донецьке

      книжкове видавництво, 1962.

 

Технічні засоби навчання: комп’ютер, проектор.

Хід  заняття:

 

1. Організаційний момент.                                                         2     хв.    

 

1.        Привітання студентів.

 

2.        Підготовка аудиторії до заняття, перевірка наявності студентів.

 

2. Ознайомлення студентів із темою та навчальними 

      цілями заняття:                                                           1    хв.

 

Викладач відзначає, що тема представленого лекційного заняття: «Література рідного краю. Поетична подорож творчістю письменників-земляків», навчальною метою якого є загальне уявлення про літературний процес на Донбасі; розширення знань студентів щодо літературних портретів письменників-земляків; ілюстрування краси донецького краю, використовуючи силу таланту поетів Слов’янщини.

 

3. Мотивація навчання:                                                  2    хв.

 

            Епіграф:

 

Мої нескінченні дороги

Сплелися, мов доля моя,

Я знову вернув до порога,

Де батьківська рідна земля.

 

 

                         Федір Пантов

 

Слово викладача. Україна – наша Батьківщина, рідний край, що нагадує собою серце. Це джерело життя, мудрості та краси. Вона зберігає великі цінності і скарби вітчизняної історії, які необхідно оберігати, шанувати і збагачувати. Видатний український «поет-шістдесятник» Василь Симоненко зазначав: «Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину». Її люблять «не за те, що вона велика, а за те, що своя», – писав давньоримський філософ, поет, державний діяч і оратор Сенека.

 

4. Актуалізація опорних знань.                                     5     хв.

 

1.          «Методика одного речення».

 

Зазначену методику викладач використовує, щоб прокоментувати епіграф до заняття, зробити узагальнення щодо поняття «Батьківщина». Представлене загальногрупове обговорення дає можливість кожному студенту стисло й швидко висловити свою думку чи позицію щодо запитань викладача:

 

• Як ви розумієте епіграф до заняття?

 

• Яке значення для вас мають ці слова?

 

• Які асоціації у вас викликає слово «Батьківщина»?

 

Орієнтовні відповіді студентів:

 

Студент 1. Батьківщина – це той куточок на землі, де ми народилися, зробили перші кроки у невідомий і таємничий світ.

 

Студент 2. Там живуть наші батьки, дідусі і бабусі.

 

Студент 3. І де б нам не довелося жити чи працювати у майбутньому, серцем і душею ми линемо до рідного краю, своєї «маленької батьківщини», рідної домівки, адже там на нас чекають завжди з любов’ю і надією.

 

Студент 4. Слова «Батьківщина» і «батьки» є спільнокореневими, для людини це – коріння, яке дало життя.

 

Студент 5. Для багатьох митців Вітчизна-Україна – найдорожча мати, якій вони адресують свою любов, стурбованість, відданість і ласку.

 

Студент 6. Адже Батьківщину не можна ані купити, ані заслужити, вона у кожного одна.

 

Студент 7. Ми живемо в Україні, тому і називаємося українським народом.

 

2.          Слово викладача. На сьогоднішньому занятті я пропоную вам вирушити  у  цікаву  подорож  мальовничими куточками славної України, відвідати нашу «маленьку батьківщину» – загадковий Донбас, попрямувати його просторами, заглянути у кожний незабутній куточок рідної землі, познайомитися з талановитими людьми, поетами-земляками, і сплести віночок любові нашому краю з їхніх неперевершених поетичних рядків.

 

4.3     Прийом «Поетична загадка».

 

Для концентрації уваги студентів та забезпечення емоційної готовності до заняття викладачем використовується прийом «Поетичної загадки», за допомогою якого з’ясується вид транспорта, що буде використаний на занятті під час подорожі. 

 

Слово викладача. А щоб дізнатися, яким видом транспорту ми скористаємося під час подорожі, вам треба розгадати поетичну загадку:

 

На доріжці розігнався,

в небі білий хвіст зостався.

Через море швидко лине

в інші землі та країни.

Має крила, хоч не птах.

Люди звуть його …

                                    (літак)

 

4.3     Прийом «Народна скарбничка».

 

Викладач зазначає, що потрапити на борт нашого літака можливо за допомогою авіаквитка. Використовуючи прийом «Незакінчених речень», студентам пропонується продовжити представлені українські прислів’я та приказки про Батьківщину, рідний край.

 

Слово викладача. Потрапити на борт нашого літака можливо за допомогою авіаквитка. А для цього потрібно виконати наступне завдання.

 

Продовжити прислів’я та приказки:

 

1. Батьківщина – мати, … (умій за неї постояти).

2. Не бувши на чужині, … (не оціниш по-справжньому рідної землі).

3. Людина без Вітчизни, … (як соловей без пісні).

4. Рідний край – … (земний рай).

5. Жити – Вітчизні … (служити).

6. За морем тепліше, … (та вдома миліше).

7. Український народ своєї Батьківщини… (патріот).

8. Рідна земля і … (в жмені мила).

9. Без Батьківщини немає … (людини).

10. Та земля мила, де … (мати народила).

 

5. Коментар відповідей та робіт студентів.                 1     хв.

 

Викладач коментує відповіді студентів. 

 

6. Викладення та вивчення нового матеріалу (лекція).

 

Для подання нового матеріалу викладач застосовує активні та інтерактивні технології навчання, методи і прийоми розвитку критичного мислення. Використовується метод літературної авіаподорожі, як форма проведення заняття. Активно впроваджуються у навчальний процес художні та ділові рольові ігри, літературні презентації, поетичні замальовки, перегляд відеосюжетів із художнього фільму «Донбас туристичний» та промороліка  м. Слов’янська.

Для запису основних тез лекції викладач застосовує метод «Бортового журналу» – інноваційний спосіб ведення робочого конспекту: інформація фіксується за допомогою ключових слів, коротких словосполучень чи речень, умовиводів, графічних схем тощо.                                       

                                                                                                               43   хв.

ЛІТЕРАТУРНА   АВІАПОДОРОЖ

 

6.1   Слово викладача.

Отже, вирушаємо у путь,

Нас цікаві речі ждуть!

 

2.      Чартерний рейс «Донбас літературний».

 

1. Літературознавчий аеровокзальний комплекс.

 

6.2.1.1 Літературна презентація на тему: «Загадковий Донбас. Поетична

            краса рідного краю».

 

6.2.1.2 Слово викладача. Донбас – промислове серце України. Край з унікальною історією, що дбайливо зберігає свої звичаї і традиції, який розташований на південному сході України у межах Донецького кряжу, Приазовської височини та Придніпровської низовини. Охоплює Донецьку область без Приазов’я, південь Луганської області, а також прилеглі частини суміжних зі сходу і заходу областей – схід Дніпропетровської (Україна) та захід Ростовської (Росія) областей.

За географічною конфігурацією Донецька область нагадує розкриту долоню, відкриту для зовнішнього світу, наче простягнуту для рукостискання. Цю аналогію наводили різні автори в літературі для характеристики нашого краю.

Назву «Донецький басейн», скорочено «Донбас» дав Ковалевський Євграф Петрович, гірничий інженер із Харкова, який виконав перше наукове стратиграфічне і геологічне дослідження Донбасу, а також подав першу карту залягання вугільних пластів Донбасу на початку ХІХ століття.

Проте не тільки вугілля та метал дає наш край Україні. Багатий він і своїми талантами, що, як перлини, як коштовні діаманти, прикрашають шахтарську землю.

 

6.2.1.3 Метод «Пінг-понг».

 

Для застосування представленого методу, використовується легкий невеликий предмет (м’ячик). Викладач, формулюючи запитання, кидає «м’ячик» будь-якому зі студентів групи. Той, у свою чергу, відповідаючи на поставлене запитання, формулює власне, адресуючи його наступному студенту, якому й передає цей «м’ячик».

Умова: запитання та відповіді мають бути короткими й лаконічними.

 

Орієнтовні запитання й відповіді:

 

1. Назвіть українських поетів, що оспівали наш край у віршах.

 

(Михайло Петренко, Борис Грінченко, Микола Чернявський, Спиридон Черкасенко, Микита Шаповал, Павло Байдебура та ін.)

 

2. Вихід якої поетичної збірки ознаменував початок літературного життя на Донбасі?

 

     («Донецькі сонети» Миколи Чернявського у 1898 році у Бахмуті)

 

3. До якого літературного напряму відносимо творчість Михайла Петренка?

 

(Романтизм)

 

4. Назва і рік виходу журналу, з яким пов’язана активізація літературного життя на Донбасі у 1920-х роках?

 

          («Забой», 1923 р.)

 

5. Назвіть основні мотиви творчості Миколи Чернявського.

 

          (Картини рідної Донеччини, давноминула історія рідного краю, 

          тяжкі умови шахтарської праці)

 

6. У якому куточку Донбасу народився Спиридон Черкасенко?

 

     (На Миколаївщині)

 

7. Назвіть автора поезій «Далеко-далеко від рідного краю…», «Моя мандрівка в Олексіївку», «Мені здається, все те снилось».

 

     (Христя Алчевська)

 

8. Вкажіть назву літературного альманаху, що видавався на Донбасі    1946 року.

 

          («Літературний Донбас», реорганізований в альманах «Донбас» (1958), 

           з 1968 р. – в журнал «Донбас»)

 

9. Назвіть приїжджих письменників, які своє життя й творчість пов’язали з Донбасом.

 

     (Павло Безпощадний, Борис Котов, Павло Байдебура, Олекса Іонов)

 

10.  Визначте основну тематику творчості Павла Байдебури.

 

      (Життя й трудові подвиги шахтарів)

 

11. Вкажіть назви літературних альманахів, що побачили світ у другій

      половині 90-х років?

 

             («Євшан-зілля» – Слов’янськ, «Лад» і «Кальміус» – Донецьк)

 

12. Назвіть види лірики, в яких працювали письменники-земляки.

 

      (Громадянська, пейзажна, інтимна, філософська)

 

2. Літературна реєстрація. Розповідь викладача.

 

6.2.2.1 Слово викладача. Більш повне й більш об’єктивне уявлення про Донеччину ми можемо скласти за допомогою поетичних творів наших земляків. Адже степовий Донбас не тільки віддавна привертав увагу українських письменників, а й дав багато яскравих талантів усій українській культурі. Слід тільки-но пригадати Миколу Чернявського, Спиридона Черкасенка, Бориса Грінченка, Микиту Шаповала, Володимира Сосюру, Саву Божка, Лева Скрипника, Михайла Петренка та ін. Усі вони народилися на Донеччині, тут пройшла їхня молодість, і майже всі розпочинали трудовий шлях шахтарями, що, безперечно, зумовлювало провідну тематику їхніх творів.

 

6.2.2.2 В.Сосюра – поет нашого краю.

 

Донеччино моя! Твоїх вітрів дихання

Я відчуваю знов, як в ті далекі дні,

Коли квітки в росі солодкого світання

Над голубим Дінцем всміхалися мені.

 

Немов душею п’ю твого життя весну я

У радості степів, у гомоні дібров,

І музику гудків твоїх я знову чую,

Донеччино моя, життя мого любов!

Ці слова належать нашому земляку – відомому українському поету Володимиру Сосюрі – енергійній і доброзичливій людині з чутливим і ніжним серцем, що боляче сприймає як особисте горе, так і народне. Коли ми чуємо його ім’я, у думках кожного з нас виникає словосполучення слів – «любіть Україну!» І навпаки, аналогічна асоціація зі словами: «Любіть Україну!» Адже В.Сосюра, подібно до чорнобривців, що є символом України, зігріває нашу душу й сердечно звертається до кожного з нас:

 

Любіть Україну у сні й наяву,

вишневу свою Україну,

красу її, вічно живу і нову,

і мову її солов’їну.

 

Володимир Миколайович видав понад 80 поетичних збірок, був учасником громадянської та Великої Вітчизняної воєн. Однак сльози і любов, радощі і горе, успіхи й розчарування супроводжували його життя.

Майбутній поет народився на станції Дебальцеве 6 січня 1898 року в сім’ї звичайного робітника. Пологи були передчасними. Молоде подружжя Сосюр очікувало на первістка десь на Маланку чи Василя (13 – 14 січня). Антоніна Дмитрівна, мати письменника, вирішила народжувати у Званівці, де жили батьки чоловіка. Під час пересадки, на станції Дебальцеве, вагітній жінці стало зле: чи від юрби, чи від шалених ударів первінця. Вже на платформі якийсь переобтяжений клунками молодик необачно спричинив до падіння Антоніни Дмитрівни. «Аби не впасти на живіт!» – промайнуло блискавкою в голові жінки. Матір майбутнього поета втратила свідомість. Прийшла до тями від різкого крику немовляти. Десь оговтавшись під вечір, Антоніна дізналася від сусідки по палаті, як її непритомну принесли до лікарні, як акушери боялися прийняти пологи і терміново викликали лікаря – Володимира Феофановича.

Народною поштою, через знайомих, вже на другий день молодий батько, Микола Володимирович, дізнався про народження сина і терміново прибув до Дебальцевого. Не дивлячись на пригоду з падінням, мати з дитиною почувалися добре, і лікар дав згоду на від’їзд молодого сімейства. Щасливі батьки назвали хлопчика Володимиром, чи то на честь діда, чи то на честь лікаря, і поспішили до краматорського потягу, щоб завидно добратися до Званівки.

Безліч подій проймайнуло за 67 років життєвого шляху В.Сосюри: багатодітна сім’я – восьмеро дітей; пияцтво батька і його смерть у віці 37-ми років; юнацьке кохання без взаємності до бахмутської красуні Констанції Рудзянської; розлучення з дружиною Вірою, з якою залишилися два сини – Олег і Микола; щастя і горе з Марією, що народила йому сина Володимира…

Крім сімейних негараздів додалися громадські й партійні: за вірші, в яких влада вбачала недоліки, двічі виключали з партії та спілки письменників, особливо ж дісталося за вірш «Любіть Україну». І все це незважаючи на те, що поет користувався всенародною любов’ю, мав вагомі премії: всесоюзну Сталінську та республіканську ім. Т.Г.Шевченка.

Незмінною у житті В.Сосюри залишалася любов до рідного краю. З теплотою та синівською любов’ю згадував він про Донеччину, де народився, провів дитинство і юність… У своїх спогадах митець зазначав:

 

Я починався звідтіля,

де гул заводів даль колише.

Ясні Донеччини поля

мені на світі наймиліші.

 

«Сила його таланту була такою, що за яку б тему поет не брався, своїм точним і барвистим словом підносив її до рівня серця», – зазначала А.Дідова, дослідниця творчості письменника. Численні вірші зі збірок «Де шахти на горі» (1926), «Солов’їні далі» (1957), «Біля шахти старої» (1958) В.Сосюра присвячує рідній Донеччині.

Великим потрясінням для митця стали жахливі картини голодомору 1932 – 1933 років, які він споглядав на власні очі. Все це не могло не відбитися на його здоров’ї. Психічний стан поета стає неврівноваженим. В.Сосюру запроторюють до психіатричної лікарні в Харкові, а потім відправляють до московського санаторію. Почало здавати серце. Він переніс два інфаркти: в 1957 та 1964 роках. Останній приступ був особливо важким. З квартири до карети швидкої допомоги його винесли на ношах: поет не міг самостійно подолати східці. Діагноз лікарів був невтішним: інфаркт міокарда. Тиск складав 280/160. Хвороба була давньою, з ускладненнями, організм був виснажений десятьма роками гіпертонії.

Тяжко хворий поет до останніх хвилин життя не залишав творчої праці. В останній день свого життя, 8-го січня 1965 року, за спогадами дружини Марії: «Знову гуляли після обіду. Цього дня він зупинявся частіше, ніж попереднього. Спітніло обличчя, стало погано. Ледве дійшов до санаторію… Чотири години проводили ін’єкцію, намагалися припинити приступ стенокардії. О 7-ій годині процедури було закінчено. Пульс був катастрофічний. Серце стукало в кожній клітині…» О 19 годині 40 хвилин серце Володимира Сосюри перестало битися.

 Минають роки. Пам’ять про поета не згасає. Живе його безсмертна поезія у душах наших сучасників, тривожить наші думки, закликає до активної дії в ім’я щастя і добра.

 

6.2.2.3 В.Стус: серце і слово, прошнуровані колючим дротом.

 

Патріотом своєї землі був і Василь Стус – один із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників, на долю якого випали тяжкі випробування. Почуття патріотизму виражало найвищу і найсильнішу духовну силу письменника, формувало його активну життєву позицію. Завдяки любові до рідного краю поет ставав сильнішим, здатним творити, не дивлячись ні на що.

 

В ілюмінаторі

вже труби заводські

і терикони –

головою в хмари.

Аеродром!

Спалахують пожари

далеких домен.

Вже крила вечора

відлопотіли.

Замріли зорі.

День гойднувсь і згас.

А ти гориш,

ти твориш, вічно поривний,

о залізнобетонний

мій Донбас!

Йдем на посадку…

Спраглими грудьми

розкрилений

літак на землю падає.

Я скучив за тобою,

рідний мій,

моя важка,

моя вагома радосте.

                                         («Додому!»)

 

Василь Стус народився на Різдво Христове, 6 січня 1938 року, на Вінниччині в с. Рахнівка в селянській родині. Був четвертою дитиною у сім’ї.

Предметом особливої уваги для нас стає донецький період життєвого шляху письменника, мотиви, картини та образи рідного краю, що зустрічаються у його віршах. Адже невдовзі, після народження В.Стуса батьки переїздять з дітьми на Донбас, в Сталіно (тепер Донецьк).

У багатьох поезіях письменника-земляка можна помітити образи степу, терикони та копри шахт. В окремих віршах донецької тематики поет звертається до матері. Рідному краю присвячені поезії: «Бідне серце!», «Спокій», «З дитячих спогадів», «Вертання», «Вдається чи ні…», «Я блукав містом своєї юності», «Додому!», «Цей спалах туги над імлою літ», «Там зелена суріпа цвіла…», «Заплющу очі – темінь навмання», «Той сірий запорошений полин», «У чебрецевий степ…», «Вся в жужелиці, поросі, вугіллі…» тощо.  

Майже все своє свідоме життя В.Стус провів у в’язниці через власні переконання щодо необхідності збереження й розвитку української культури, любов до Батьківщини. Поет не корився владі, на знак протесту неодноразово оголошував голодування. Табірними наглядачами було знищено збірку письменника з приблизно 300 віршів. У січні 1983 року за передачу на волю зошита з власноруч написаними поезіями на рік був кинутий у              камеру-одиночку. 28 серпня 1965 року Стуса відправили до карцеру за те, що читаючи книгу в камері, він сперся ліктем на нари. На знак протесту письменник оголосив безстрокове сухе голодування. Помер в ніч з 3 на           4 вересня 1985 року. За офіційними даними причина смерті – зупинка серця.

Смерть поета приховувалась радянською владою від його              друзів-дисидентів до середини жовтня. Поховання відбулося без присутності рідних. Права на перепоховання адміністрація не надавала до завершення терміну ув’язнення. Особисті речі Стуса також здебільшого не повернулися до його родини.

Минуло декілька років, перш ніж син письменника Дмитро, нині літературознавець, дослідник творчості батька, зумів потрапити до камери, у якій доживав свої дні В.Стус – поет невгасимого болю, зранене серце якого продовжувало викарбовувати на сірих похмурих стінах в’язниці палкі незабутні поезії. Тремтячими руками Дмитро переписував зі стін у звичайний зошит вірші рідного батька. Невдовзі була видана «Золотокоса красуня» – посмертна збірка В.Стуса.

Перепоховання поета відбулося 1989 року в Києві на Байковому кладовищі.

Творчість В.Стуса була заборонена радянською владою. Поет-земляк не знайшов розуміння. На рідній землі Стуса розпинали за любов до неї, однак письменник зазначав:

 

Терпи, терпи – терпець тебе шліфує,

Сталить твій дух – тож і терпи, терпи.

Ніхто тебе з недолі не врятує,

Ніхто не зіб’є з власної тропи.

На ній і стій, і стій – допоки скопу,

Допоки світу й сонця – стій і стій.

Хай шлях – до раю, пекла чи полону –

Усе пройди і винести зумій.

Торуй свій шлях – той, що твоїм казався,

Той, що обрав тебе навіки вік.

До нього змалку ти заповідався,

До нього сам Господь тебе прирік.

 

                           («Терпи, терпи – терпець тебе шліфує»)

 

6.2.2.4 Творчість Петра Бондарчука та Івана Білого.

 

Особисто знайомим з Василем Стусом був Петро Бондарчук –          поет-шістдесятник, лауреат обласних літературних премій імені В.Сосюри та П.Байдебури, що народився 1 червня 1936 року у с. Талалаївка на Вінниччині. З 1962 року письменник живе в Донецьку. По закінченні семирічки працював лісорубом, обліковцем рільничої бригади в колгоспі, служив в армії, був секретарем контори колгоспу. Закінчив філологічний факультет Донецького університету. Працював редактором на Донецькому телебаченні, відповідальним секретарем багатотиражної газети, кореспондентом обласної газети «Радянська Донеччина», літературним працівником мар’янської районної газети, старшим редактором видавництва «Донбас». Є головою творчого об’єднання українських письменників і художників «Лад».

Видав понад три десятка книг поезії, прози, гумору й сатири, перекладів російськомовних поетів. Ряд поетичних збірок присвячено рідному краю. Серед них: «Серцем чую», «Не відлюби свої тривоги», «Осінні човни», «Грань», «Шахтарське небо», «Три струни», «Білий травень» тощо. Велику увагу у своїй творчості приділяє пейзажній ліриці:

 

Малюю сонце.

Стоїть зима. Кипить зима.

Як мур, моє віконце.

На весну й натяку нема,

і я малюю сонце.

Красивим вийшло сонце те:

сміються очі сині,

юрить волосся золоте,

і ніс у ластовинні,

іще червоним я мазнув –

сонце аж палає.

Мороз у шибку зазирнув.

- Ану облиш! –

гукає. –

Малюй мене, лише мене,

Бо я владар віднині,

Тож славить царство крижане

Довік усі повинні.

 

                                («Малюю сонце»)

 

Щиро закоханий в українське слово і поет Іван Білий – один із найвідоміших письменників не лише Донеччини, а й всієї України. Чимало віршів автор присвятив рідному краю. Однак особливо щемливо у його творчості прозвучала чорнобильська тема. І це зрозуміло, адже поетове село з такою милозвучною назвою – Чистогалівка, де він народився 25 березня   1942 року, знаходилось за чотири кілометри від смертоносного атомного реактора…

Немає тепер у поета малої батьківщини, про що можна довідатися з його віршів «Закопане село», «Пісня на дідовім подвір’ї» і цілого ряду інших поетичних творів. Проте є життєстверджуюча творчість, у якій переплелися мотиви поліського і донецького краю.

Ім’я Івана Білого стало добре відомим серед шанувальників рідного слова після виходу у видавництві «Донбас» його першої поетичної збірки «Досвіток» у 1969 році. Потім були книжки «За калиновим жаром», «Передмістя», «Пізні райдуги», «Біля вишневого вікна»… Остання зазначена збірка побачила світ у видавництві «Радянський письменник» 1990 року і стала найбільш помітною в його поетичному доробку.

Життєвий досвід, поєднаний з філологічними знаннями, здобутими в Донецькому державному університеті, дали письменникові можливість працювати в газетах, журналі «Донбас», видавництві «Батьківщина».

Іван Білий – лауреат літературної премії імені В.Сосюри, з 1975 року – член Національної Спілки письменників України.

Окрім віршів, творча скарбниця майстра містить книжки оповідань «За горою, за крутою», «Рання дорога», повість «Перші розстані» – про студентів професійно-технічного училища, де він колись і сам навчався. Велику увагу приділяє створенню дитячої літератури, зокрема для найменших школярів видав букварі-читанки «Сходинки», «Лесенька», а для другокласників – читанку «Сходинки – 2». 

Творчість Івана Білого розповідає про життєвий шлях письменника, показує становлення характеру автора, розкриває його погляди та переконання. Багатьом віршам притаманні теми кохання, природи, людського буття, зокрема поезії «Біля вишневого вікна», «Жінка в білому», «Усе густіше позолота», «Березневе» тощо.

 

3. Проміжний аеропорт «Місто біля солоних озер».

 

Викладач зазначає, що проміжним аеропортом уявної авіаподорожі є Слов’янськ – місто біля солоних озер.

 

1. Слово викладача. Увага, ми потрапили в одне з найстаріших міст Донбасу – Слов’янськ – «щось на зразок гоголівського Миргороду» (А.П.Чехов) – місто біля солоних озер, первісна назва якого – Тор. У 2017 році йому виповнилося 372 роки.

 

2. Перегляд відеофрагменту з промороліка м. Слов’янськ.

 

3. Слово викладача.

 

Слов’янськ, Слов’янськ!

Як гарно ти

По річці Тору, по рівнині

Розкинув пишнії садки,

Квіти пахучі по долині,

І так красуєшся собі!           (М.Петренко)                          

 

6.2.3.4 Прослуховування пісні «Рідне місто моє, ти назавжди для мене

            єдине!» (слова Е.Торського, музика В.Тарана)

 

Дівчина-українка 1.

За народним звичаєм стрічаєм,

Як здавен ведеться на віку,

Ми гостей пшеничним короваєм

На чудовім тканнім рушнику.

 

Дівчина-українка 2.

Хай рясніють квіти малиново,

Пахне хай духмяно коровай,

Щоб і дар земний, і щире слово

Ви відчули, завітавши у наш край.

6.2.3.5 Перегляд промороліка «Слов’янськ – місто біля солоних озер».

 

6.2.3.6 Слово викладача. Слов’янськ – місто-курорт з давньою історією та власними традиціями. Здавна славиться своєю керамікою, багатющими покладами солі та крейди, відомими солоними озерами, біля яких у далекому минулому ХІІ столітті потрапив у пастку полк новгород-сіверського князя Ігоря. За 825 років рідний степ суттєво змінився, однак безліч легенд і міфів наша земля зберігає й донині. Тільки-но пригадайте скарби гори Карачун, а що вже й казати про переспіви Савур-Могили…

Не випадково поле герба Слов’янська зеленого кольору. Адже це символ багатства і краси природи нашого краю. Листяні і хвойні ліси, крейдяні гори, мальовничий Сіверський Донець, задумливий Торець, солоні озера і прісноводні лимани роблять природу Слов’янщини унікальною і неповторною.

З 1964 року Слов’янськ став містом авіаторів. На базі механічного технікуму було відкрито авіатехнічне училище цивільної авіації. Проте шлях у небо слов’янці почали прокладати 86 років тому назад. У березні 1927 року було створено гурток повітроплавання, через деякий час реорганізований у міський аероклуб, завданням якого було вчити хлопців літати, стрибати з парашутом. І вже через рік Андрій Тарасов, Павло Шишкарьов та Дмитро Чумак здійснили політ на повітряній кулі. Це було вперше в Донбасі! Згодом польоти стали регулярними. І не тільки на кулях, а й на планерах. Під час Великої Вітчизняної війни 11 бойових льотчиків, які свій шлях в авіацію розпочинали в аероклубі Слов’янська, стали Героями Радянського Союзу.

Особливу сторінку в історії рідного міста займає літературний процес. Чимало талановитих поетів народила Слов’янська земля: Наталя Кащук і Володимир Міщенко, Лідія Колесникова та Анатолій Мироненко, Борис Слуцький і Володимир Коряк.

У різні роки славетне місто Тор відвідали й письменники з інших міст України: Григорій Сковорода, Микола Островський, Володимир Сосюра, Дмитро Павличко та ін. Чимало гостей побувало тут і з Росії: Антон Чехов, Клавдія Лукашевич, Максим Горький…

Саме у Слов’янську, перебуваючи на посаді статиста, знайшов своє справжнє кохання – майбутню дружину (Віру Антонівну) – український поет-емігрант Олександр Олесь. Напрочуд, серце Михайла Петренка, українського поета-романтика ХІХ століття, потерпало від нещасливої любові до Галі, дочки купця Марченка.

Про всі ці події знає і ретельно їх досліджує незвичайна людина, яка має безліч звань і нагород, відомий краєзнавець нашого міста, член Національної Спілки письменників України – Романько Валерій Іванович:

 

 

Що добува з історії крупини

І створює літопис про наш край.

Його цікавлять з пам’яті зітерті

Події і славетні земляки,

Які не можуть без сліда померти,

А мусять нам світить, як маяки.       (Т.Чала «Вічне джерело»)     

 

6.2.3.7 Прийом «Поетична композиція».

 

Читець 1.  Слов’янськ, святий куточок мій єдиний!

З тобою сили неба і землі.

Я вдячна, що мене в якусь годину

Приніс сюди лелека на крилі!

                                                        (К.Нестеренко)

 

Читець 2. Слов’янський край – замріяні озера,

                 Дінець прадавній, пагорби й ліси.

                 І Святі Гори, і ченців печери,

                 Мов Божий дар природної краси!

                                                                          (В.Півень)

 

Читець 3.  Слов’янськ! Свята земля моя єдина!

Небесні сили здавна бережуть

Тебе, живлющий подих України,

І сонце осяває твою путь.

                                                         (В.Півень)

 

Читець 4. Твої ліси, луги, поля і ріки,

І десь в блакиті неба «синій птах»…

Прекрасна ти, Слов’янщино, навіки

Оспівана в Петренкових піснях.

                                                                           (К.Нестеренко)

 

6.2.3.8 Художня рольова гра.

 

Під музичний супровід виходить студент, який грає роль Михайла Петренка. Він декламує вірш поета-земляка, що став народною піснею «Дивлюсь  я на небо…».

 

М.Петренко.  Дивлюсь я на небо

                        Та й думку гадаю:

 Чому я не сокіл,

 Чому не літаю,

 Чому мені, Боже,

 Ти крилець не дав? –

 Я б землю покинув

 І в небо злітав!

 Далеко за хмари,

 Подалі від світу,

 Шукать собі долі,

 На горе – привіту,

 І ласки у зірок,

 У сонця просить,

 У світі їх яснім

 Все горе втопить.

 Кохаюся лихом

 І щастя не знаю.

 І гірко без долі

 Свій вік коротаю;

 Й у горі спізнав я,

 Що тільки одна –

 Далекеє небо –

 Моя сторона…

 

6.2.3.9 Слово викладача. Ці слова стали широко відомі за межами Донбасу та України. Адже пролунали з космосу з вуст українського космонавта Павла Поповича. З того часу ім’я «Слов’янського соколу»  –  Михайла Петренка – стало відомим на весь світ. Багато його поезій стали народними піснями, особливо популярними серед них є «Дивлюсь я на небо…», «Взяв би я бандуру…», «Ходить хвиля по Осколу».

Життєвий шлях поета часто порівнюють з життям Т.Г.Шевченка. Адже обидва народилися майже в однаковий час, обоє зазнавали нещастя в особистому житті, обидва стали відомими на весь світ…

Поетична спадщина Михайла Петренка налічує близько 19 творів. З великою любов’ю письменник-земляк описує рідну Слов’янщину: згадує «тихий Тор», Святі Гори, Слов’янськ. Серед них слід відмітити поезії: «Ось-ось Слов’янськ! Моя родина», «Чи бачив хто слов’янську дівчину?», «Рай цілий радості і пекло мук…», «Далеко від родини…» тощо.

«Слов’янський сокіл» збагатив українську поезію жанром              вірша-роздуму, вірша-медитації. Ліричним творам митця притаманна глибока задушевність, неповторна мелодійність. Вірші поета-земляка пройняті пронизливою тугою, гострим відчуттям самотності, розчарування і разом з тим – палкою любов’ю до життя, пориванням до світлого і високого.

Давно вже немає поета. Проте й досі лунають глибоко ліричні пісні на його вірші, а пам’ять про письменника-земляка зберігається й донині. 

 

4. Літературно-мистецька дозаправка літака. Творчий проект «Місто моєї любові».

 

Викладач пропонує студентам поєднати літературу і мистецтво: будь-яку репродукцію картини слов’янського художника проілюструвати поезією письменника-земляка.

 

Слово викладача. На жаль, у нашого літака закінчується пальне, тому треба зробити дозаправку авіатранспорту. До вашої уваги пропонується творчий проект «Місто моєї любові».

 

Найкоротший шлях до насолоди –

Це маленький творчий кабінет,

Де мої народжуються оди,

І росте, й підноситься поет.

Не біда, що мало хліба-солі,

Що дрібного й крупного нема,

Сяду за маленький рідний столик,

Де мене вже Муза обійма…                   (Т.Чала «Обійми музи»)

Декламування поетичних творів письменників-земляків.

 

Читець 1.

Осінній день ховає таємниці

В жовтогарячі листяні плащі.

Холодні струни на самотній скрипці

Торкає вітер поштовхом душі.

                                                  (В.Щербатюк «Осіннє»)

 

Читець 2.

Згасають зорі променисті,

І долом крадеться імла…

Стежинка загубилась в листях

Та, що до щастя нас вела.

                                             (С.Малявко «Чарівний погляд листопада»)

 

Читець 3.

Блукає вітер по оселях,

Неначе листя розгубив –

Таке барвисте і веселе,

Його здіймають сотні крил.

                                          (О.Яровий «Блукає вітер по оселях…»)

 

Читець 4.

Пливу назустріч вітрові рікою,

А ліс, немов алея, нависа,

І ледь блакить ясніє наді мною.

Яка навкруг небачена краса.

                                                (Т.Чала «Святогір’я»)

 

Читець 5.

Я дорогу до Храму шукаю…

І любов мені шлях осія.

Я знайду її, вірю і знаю,

Бо зі мною молитва моя.

                                         (О.Бикадорова «Дорога до Храму»)

 

Читець 6.

Весно моя! Заспівай мені знову

Так, як співала колись на зорі!

Як моє серце злилося з тобою

І вже веселкою сяє вгорі.

                                                       (Т.Чала «Заспівай мені, весно!»)

 

Читець 7.

Осінь моя – золота чарівнице –

Звершень, досягнень прекрасна пора!

Хай твоя чиста, цілюща криниця

Буде джерелом достатку й добра!

                                                       (Т.Чала «Заспівай мені, весно!»)

5. Літературно-пізнавальне авіапатрулювання. Студентський міні-проект «Слово про похід Ігорів».

 

6.2.5.1 Слово викладача. Унікальна пам’ятка давньоруської літератури «Слово про похід Ігорів» називає Донбас «Землею Половецькою». Давньоруські літописи – «Землею незнаною», «Половецьким полем». Наукова й публіцистична література – Диким полем, на якому протягом століть різними народами формувалася ідеологія степу – прагнення до вольності, вміння аскетично долати будь-які труднощі.

З неймовірними випробуваннями донецького степу стикнувся  під час невдалого походу гордий і відважний Ігор Святославович. На території сучасного Слов’янська озеро-море Каясхебі зіграло з ним злий жарт.

 

6.2.5.2 Художня рольова гра «Розмова князя Ігоря з Ярославною».

 

Викладач пропонує студентам зазирнути у ХІІ століття, переддень невдалого походу князя новгород-сіверського, стати спостерігачем розмови Ігоря Святославовича з дружиною Ярославною, використовуючи поетичні рядки поета-земляка С.Жуковського та Жулій В. (студентки гр.1БО16).

 

Під музичний супровід «Повіяв вітер степовий» виходять хлопці-українці.

 

Хлопець-українець 1.

Колись отут під посвист дужий вітру

Летіли коні степом навмання.

І половець пускав стрілу нехитру,

І вершник падав з бистрого коня.

 

Хлопець-українець 2.

Про ці події знаємо не мало,

Охороняє їх ріка життя.

Каяла все ретельно розтлумачить,

Шовковий шлях простелить ковила.

 

Під музичний супровід (Н.Могилевська «Місяць по небу ходить») виходять дві дівчини-оповідачки.

 

Дівчина-оповідачка 1.

Ніщо біди не віщувало,

Зрання яскраво сонечко сіяло.

 

Дівчина-оповідачка 2.

Куди поділось все,

Не залишивши й сліду…

 

Дівчина-оповідачка 1.

І місяць прагнув вийти до обіду.

 

Дівчина-оповідачка 2.

На вулиці давно уже смеркало.

Дівчина-оповідачка 1.

А в грудях серденько тривожно завмирало.

 

Дівчина-оповідачка 2.

Княгиня у розкішному сукні

Чекала на слова від князя.

 

Дівчина-оповідачка 1.

Побачивши велике військо у вікні,

Розгублено дивилась, сумувала.

 

Ярославна.

Чого ж ти, вітру, гомонів у полі?

Чому ж, рідненький, лихо нашумів?

Чи княже заслуговує тяжкої долі?

Чи знову ти його не зрозумів?

 

Князь Ігор.

Лебідонько, без суму і без жалю,

Вирішую тебе покинуть я, –

А ти молися, починаючи від ранню,

Щоб, як скоріш, тебе поцілував.

 

Дівчина-оповідачка 1.

Схилившись на плече до князя,

Вона тихенько заспівала.

 

Дівчина-оповідачка 2.

Зашелестіло листя і гілля.

Закохані почули пісню солов’я.

 

6.2.5.3 Ділова рольова гра. Виступ літературознавця.

 

6.2.5.3.1   Слово викладача.

 

В полях під вітром десь шепочуть трави

Про ті часи, що губляться в імлі,

Про Ігоря, що в сяйві сили й слави

Вклонявся низько цій святій землі.

 

                                                      (К.Нестиренко «Рідне місто»)

 

6.2.5.3.2 Слово літературознавця. «Слово про похід Ігорів» – велика патріотична поема Стародавньої Русі, скорботний поклик геніального поета до єдності народу в дні ворожих навал, неперевершеної краси і мощі твір останньої чверті дванадцятого століття, який не має собі рівних в середньовічній поезії Заходу. Це перший в історії протест проти внутрішніх міжусобиць.

Унікальна пам’ятка давньоруської літератури дозволяє здійснити маршрут новгород-сіверського князя Ігоря з землі Руської на землю Половецьку, з’ясувати причини його невдалого походу, що трагічно завершився у Велику Неділю – 12 травня 1185 року.

Відносно рідного краю – Слов'янська – слід зазначити, що великий князь Ігор Святославович побував і на нашій землі. Про це вказують дослідження вчених: річку Суюрлій ототожнюють з Голою Долиною, а Каялою називають нинішню Макатиху.

11 травня дружина князя Ігоря перегородила своїми щитами степ і прийняла бій. Русичі намагалися пробитися до р. Донець, однак половці витісняли їх у бік солоних озер, позбавляючи жодної краплі води. Кривава битва тривала два дні.

Морем-озером, де потонуло багато воїнів Ігоря Святославовича, вважаються солоні озера Слов'янська. На території нашого міста їх 4-ри – Вейсове, Ріпне, Сліпне та Червоне. Є підстави стверджувати, що у 1185 році вони становили одне озеро-море Каясхебі. Про цю подію маємо згадку в «Новому і повному географічному словнику Російської держави» (1778 р.). Також це озеро є і на плані Торської фортеці (м. Слов'янськ).

Іпатіївський літопис зазначає, що багато ратників князя Ігоря потонуло в морі. За часів «Слова» морями називалися солоні озера.

Отже, лицарська поема – «Слово про похід Ігорів» крім ідейно-мистецької, має велику історичну цінність, українців-слов’ян спонукає до патріотизму, формує силу волі,  мужність і хоробрість.

 

6. Проміжний аеропорт «Донецька Швейцарія».

     

Викладач зазначає, що наступним проміжним аеропортом уявної авіаподорожі «Донбас літературний» є м. Святогірськ – «Донецька Швейцарія». 

 

6.2.6.1 Слово викладача. Увага, ми потрапили в один із найбільш загадковіших куточків нашого краю – «Донецьку Швейцарію». Саме таку назву, через надзвичайно м’який клімат, отримало Святогір’я у 1887 році під час лікувального відпочинку А.П.Чехова. Краса малого Танаїсу, природа Святогір’я, монастирські порядки, люди  цього краю стали основою для багатьох творів російського митця («Щастя», «Печеніг», «У рідному кутку», «Перекати-поле»). Письменник побував у Святих Горах у віці 27 років. У результаті поїздок по землях сучасного Донбасу у Чехова з’являється неперевершена повість «Степ». Краса донецьких степів надихнула драматурга і на створення ліричної п’єси «Вишневий сад» у 1903 році.

Видатний російський прозаїк Іван Олексійович Бунін, який об’їздив майже всю Західну Європу, бував у Туреччині, Греції, Єгипті, Палестині та інших країнах Близького Сходу, був вражений красою Святогірського краю. Він зазначав: «Побувати на Дінці, на Малому Танаїсі, оспіваному     «Словом», – це була моя давня мрія». У жодному куточку світу російський митець не бачив подібної краси.

 Одні з найкращих своїх пейзажів у Святогірську написав І.Рєпін, відомий український художник-реаліст.

 

Глянеш з гори – там, внизу між дубами,

Попід отими Святими горами

Плине і плине широкий Дінець.

Храми, споруди, що дивляться в воду,

І листопадовий рідкісний птах…

 

                                              (О.Дудка «Осіннє Святогір’я»)

 

6.2.6.2 Перегляд відеосюжетів із художнього фільму «Донбас туристичний».

 

6.2.6.3 Художня рольова гра. Студентський міні-проект «Зустріч із

            письменником».

 

Слово викладача. Чарівна природа Святих Гір – таємничі діброви, запашні луки, піщані кучугури лівого берега Дінця (малого Танаїса), могутні крейдяні сосни на скелях правобережжя – усе це схиляло до ліричних роздумів, мимоволі налаштовувало на поетичний лад багатьох письменників.

Красою поетичного слова оспівав Святогір’я Борис Білаш. З великою любов’ю згадував про цей край і Володимир Міщенко. Велику увагу «Донецькій перлині» у своїй творчості приділяють поети-сучасники: Станіслав Малявко і Володимир Півень, Любов Меженіна і Тетяна Чала, Олена Кузнецова і Євгенія Корабльова тощо.

 

Під музичний супровід виходять студенти, що грають роль            письменників-земляків, декламують їхні поетичні твори.

 

Л.Меженіна.

Святогір’є моє, твоїх літ сивина.

По дорогах твоїх йшла священа війна.

Скільки тут полягло самих вірних синів,

Щоб під синю блакить голос дзвонів летів.

Вдалеч хвилі несе дивний красень Донець.

А на схилах створив свою казку Творець.

                                                                          («Святогір’є моє»)

С.Малявко

Земля ця – куточок небесного раю,

Тут час уповільнює спішний свій біг.

Північна перлина Донецького краю

Своєю красою полонила навік.

Тут кінь княжий з Тору водиці напився

І з бою в безсмертя сягнули полки.

І серце моє там, пронизане списом,

Здригнулось й завмерло на довгі віки.

                                                                          («Рідний край»)

Т.Чала

І тиша, що блукає в лісосмузі,

Лягає білим смутком на лужок,

Калина, запорошена у тузі,

Червоний бісер сипить на сніжок.

А сосни мліють серед цього раю.

Ну що за диво – лісові дари!

О тихе Придінців’я, рідний краю,

Тобі я серце віддаю – бери!

(«Слов’янські пейзажі»)

 

7. Запис плану лекції (подається у зошити на початку заняття)  2  хв.                                                                  

 

7.1     Загальний огляд літератури рідного краю.

7.2     Донецька тематика у творчості В.Сосюри і В.Стуса.

7.3     Творчість Петра Бондарчука й Івана Білого.

7.4     М.Петренко і Донбас.

7.5     Шахтарська тематика у творах М.Чернявського, С.Черкасенка,

          П.Байдебури та інших.

 

8. Запис у зошитах поданих тез і схем.                         10  хв.                                 

 

Запис у зошитах поданих тез і схем відбувається протягом заняття за допомогою «Бортового журналу» – інноваційного методу ведення робочого конспекту: інформація фіксується за допомогою ключових слів, коротких словосполучень чи речень, графічних схем тощо.   

 

 

 

 

 

Образ-символ рідного краю – калина – символ зеленої краси, молодості, 

                                                                        повнокровного життя (В.Сосюра).

 

Літературне життя на Донбасі:

1898 р. – вихід збірки віршів М.Чернявського «Донецькі сонети».

Розвиток видавничої діяльності, збільшення кількості періодичних видань.

1923 р. – утворення журналу «Забой».

1924 р. – заснування письменницької організації «Забой».

20-ті – початок 30-х років – пошук тем, жанрів та образів.

1946 р. – видання альманаху «Літературний Донбас».

1958 р. – видання альманаху «Донбас».

1968 р. – видання журналу «Донбас».

1993 р. – заснування журналу «Бахмутський шлях».

ІІ пол. 90-х рр. – вихід альманахів «Євшан-зілля» (Слов’янськ), «Лад» і «Кальміус» (Донецьк).

 

 

 

Письменник	Дата і місце  народження	Творча спадщина, присвячена рідному краю
В.Сосюра	6 січня 1898 р., станція Дебальцеве на  Донеччині – 8 січня 1965 р.	«Знов село» (1932), «Краю мій!» (1940), «Донеччино моя!» (1949), «Шахти, терикони, заводські огні» (1955), «Як передать, Донбас, твою красу і силу» (1959), «Як я люблю тебе, мій краю вугляний!» (1965)
М.Чернявський	3 січня 1868 р., с. Торська Олексіївка – 19 січня 1938 р.	«Шахтар» (1895), «Донецькі сонети» (1898), «Зорі» (1903), «Савур-Могила», «У Донецькому краї», «Сон велетня», «Донець», «Степ і степ…», «Під землею», «Шахтарі».
С.Черкасенко	24 грудня 1876 р.,  Новий Буг, Херсонська губернія (Миколаївська обл.) – 8 лютого 1940 р.	«На шахті» (1909), «У шахтарів. Як живуть і працюють на шахтах» (1919), «Шахтарі», «У шахті», «Під землею», «Монолог», «В царстві ночі».
Х.Алчевська	16 березня 1882 р., м. Харків – 27 жовтня 1931 р.	«Далеко-далеко від рідного краю…», «Моя мандрівка в Олексіївну», «Мені здається, все те снилось».
В.Стус	6 січня 1938 р., с. Рахнівка на Вінничині –  з 3 на 4 вересня 1985 р.	«Бідне серце!», «Спокій», «З дитячих спогадів», «Вертання», «Вдається чи ні…», «Я блукав містом своєї юності», «Додому!», «Цей спалах туги над імлою літ», «Там зелена суріпа цвіла…», «Заплющу очі – темінь навмання», «Той сірий запорошений полин», «У чебрецевий степ…», «Вся в жужелиці, поросі, вугіллі…»
С.Жуковський	Нар. 18 липня 1938 р., м.Севастополь (АР Крим)	«Прагнення краси» (1977), «На перехрестях долі» (1980), «Вітер часу» (1983), «Колія» (1986), «Заповітний степ» (1988), «Освідчення в любові» (1991)
П.Байдебура	1 березня 1901 р., с. Нерубайка Новоархангельського району Кіровоградської обл. – 26 січня 1985 р.	«Шахта № 10» (1932), «Вугільні дні» (1933), «Земля Донецька» (1944), «Рідні горизонти» (1947), «Діти шахтарів» (1949), «Шахтарські посланці» (1960), «Як ми шахту будували» (1960), «На степовому розгоні» (1976)
П.Бондарчук	Нар. 1 червня 1936 р., с. Талалаївка на Вінниччині	«Серцем чую», «Не відлюби свої тривоги», «Осінні човни», «Грань», «Шахтарське небо», «Три струни», «Білий травень».
І.Білий	Нар. 25 березня 1942 р., с.Чистогалівка Чорнобильського р-ну Київської обл.	«Досвіток» (1969) «За калиновим жаром» (1972), «Передмістя» (1976), «Пізні райдуги» (1981), «Рання дорога» (1987), «Біля вишневого вікна» (1990), «Журавлині мости» (2002),  «Де кленом світ зійшовся» (2004)

Тематика творчості письменників-земляків:

 

- любов до Батьківщини;

- тема патріотизму, відданості рідній землі, Україні;

- замилування краєвидами малої батьківщини, оспівування природи донецького

  краю;

- давноминула історія рідного краю;

- возвеличення людей фізичної праці (робітничого класу);

- шахтарі та їхній труд;

- відродження загальнолюдських та національних цінностей;

- гармонія людини і природи;

- тема кохання;

- знелюднені війною селища;

- роздуми над сенсом життя;

- проблема взаємин поета з дійсністю, поета і читача;

- роль літератури в суспільстві і значення поетичного слова в житті людини,

  своїх сучасників;

- проблеми нашого складного сьогодення.

 

 

СЛОВНИКОВА РОБОТА

Терикон – відвали, штучний насип із порожніх порід, витягнутих при підземній розробці                      покладів вугілля й інших корисних копалин.

Копри шахт – споруди для розміщення підйомних шахтних механізмів.

Суріпа – культура довгого дня, досить вибаглива до вологи, холодовитривала.                  Має значення як медоносна рослина. За своєчасної і якісної боротьби з бур’янами                  вона є добрим попередником ярих польових культур.

Суріпа озима – подібна до ріпаку.

Ріпак (свиріпа, рапс) – однорічна олійна рослина.

Дисидент – людина,    політичні    погляди    якої    істотно    розходяться    з    офіційно                        встановленими  в  країні,  де  вона  живе;  політичний  інакодумець.  Часто  це                          призводить  до  гонінь,  репресій  і  переслідувань  його  з  боку  влади.

Поети-шістдесятники – назва покоління людей, що ввійшли у літературу у другій                                                 половині 1950-х – у період тимчасового послаблення                                                 комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської                                                «відлиги» (дестабілізації та деякої лібералізації) і найповніше                                                себе творчо виявили на початку та в середині 1960-х років,                                                виступали на захист національної мови і культури, свободи                                                художньої творчості.

Досвіток – час доби перед сходом сонця, світанком.

 

9. Закріплення знань студентів.                                    10  хв.

 

9.1 Складання сенкану до словосполучення слів «література рідного

      краю».

 

Для узагальнення теоретичного матеріалу, заохочення студентів до розмірковування щодо теми, викладач пропонує освоєння сенкану – східного стилю написання віршів, обов’язкова умова якого: слова не повинні повторюватися і бути спільнокореневими. Ритм і рима не є обов’язковими.

Сенкан складається з 5-ти рядків.

 

1. Тема (іменник).

2. Опис (два прикметники).

3. Дія (три слова).

4. Ставлення (фраза – чотири слова).

5. Перефразування сутності (одне слово).

 

1. Література рідного краю.

2. Цікава, недосліджена.

3. Дивує, допомагає, розповідає.

4. Важливе знаряддя патріотичного виховання.

5. Творчість.

 

9.2 Складання «авіапазлів».

 

Викладач пропонує студентам відповісти на поставлені запитання для складання «авіапазлів», під якими зашифрована небезпечна професія людини, над якою часто у своїй творчості замислюються письменники-земляки.

Після відповідей на поставлені запитання студенти з’ясують, що під «авіапазлами» була зашифрована професія шахтаря, багато робітників якої гине в результаті добування так званого «чорного золота» (вугілля). Це працьовиті, віддані справі, саможертовні люди, що постійно змушені вести боротьбу з роботодавцем за поліпшення умов своєї праці. Викладач зазначає, що возвеличення нелегкої праці шахтарів характерне для творчості Б.Грінченка, П.Байдебури, М.Чернявського, С.Черкасенко та інших.

 

Вкажіть автора представлених поетичних рядків:

1)

Сміливо ж, браття, до праці ставайте, –

Час наступає – ходім!

Дяка і шана робітникам щирим!

Сором недбалим усім!

(Б.Грінченко)

2)

Хто рідному краю тепло здобуває

З пластів у підземнім бою…

Той любить Вітчизну свою.

(В.Сосюра)

3)

Він робить велику
І корисну справу –
Шле сонячне світло
У вугільну лаву.

(Г.Бойко)

4)

… На нього ллє

Мутна холодная вода,

І лампа світиться бліда,

Моргає стиха, мов дріма.

Повітря дихати нема.

                                                                (М.Чернявський)

5)

Мокро і темно, немов в домовині.

Випало кайло із рук.

Дихати важко, ломота у спині,

В голову болісний стук…

(С.Черкасенко)

6)

Не знаю: чи буду

Колись комбайнером,

А чи машиністом,

Чи, може, монтером, -

Та твердо я вірю

І хочу сказати,

Що тільки у шахті

Мені працювати!

(Г.Бойко)

 

10. Коментар роботи студентів.                                       2  хв.

 

Викладач коментує відповіді студентів, відзначає позитивні елементи, вказує на недоліки, надає поради щодо їх усунення у майбутньому. Виставляє отримані бали.

 

11. Підсумок заняття.                                                        4  хв.

 

Викладач зазначає, що відбулося незвичайне лекційне заняття з української літератури – випереджувальна лекція у формі авіаподорожі з елементами рольової гри, під час якої студенти змогли дослідити життєвий і творчий шлях письменників, доля яких невідривно пов’язана з історією нашого краю – величним, промисловим, водночас таємничим і поетичним Донбасом – нашою малою батьківщиною. Адже з любові до рідного краю починається любов до Батьківщини – джерела життя, мудрості і краси, яку ми пізнаємо з давніх літописів, унікальних історичних пам’яток, маловідомих історичних сторінок рідного  міста  та художніх творів письменників-земляків.

Пройдуть роки, і в цьому списку з’являться нові імена, перелік яких, можливо, поповнить і хтось із вас. Українське  поетичне слово зазвучить по-новому. Адже воно таке милозвучне, таке рідне, тому що своє з дідів-прадідів. У такий нелегкий для України час  його треба любити і шанувати. Адже це найперший крок до відродження духовності нації, до вирішення проблем національного виховання.

 

12. Домашнє завдання.                                                      1  хв.

 

Викладач нагадує студентам про підготовку до семінарського заняття за темою: «Література рідного краю. Художній світ письменників-земляків» та пропонує спробувати власні сили у поезії: скласти вірш із зазначеними нижче словами-римами.

 

Велика країна – мала батьківщина,

шанувати – сприймати,

народу – свободу,

любов – кров.

 

 

Висновки

 

У представленій методичній розробці описано досвід проведення відкритого лекційного заняття з дисципліни «Українська література» за темою: «Література рідного краю. Поетична подорож творчістю письменників-земляків».

 Говорячи про літературу Донеччини, можна згадати про творчість багатьох письменників. Вони залишили у спадок свої невмирущі твори, які буде згадувати, читати ще не одне покоління українців. Художнє слово рідного краю приходить до нас і сьогодні. Адже творчість поетів-земляків – важливе знаряддя патріотичного виховання. Це найперший крок до відродження духовності нації, до вирішення проблем національного виховання.

Під час представленого лекційного заняття були використані активні та інтерактивні технології навчання, методи і прийоми розвитку критичного мислення. Активно впроваджувались художні та ділові рольові ігри.

Під час актуалізації опорних знань, на практиці застосовувалася «Методика одного речення», прийоми «Поетичної загадки» та «Народної скарбнички», в результаті проведення яких студенти з’ясовували значення слів «Батьківщина», «батьки», «рідна домівка», пригадували прислів’я та  приказки про рідний край.

 Для організації проведення навчального заняття була впроваджена нестандартна форма – літературна авіаподорож з проміжними аеропортами у Слов’янську та Святогірську, активно досліджувалися маловідомі історичні та літературні сторінки зазначених міст.

За допомогою методів критичного мислення, під час викладення навчально-теоретичного матеріалу, творчі пошуки студентів були вміло направлені викладачем на дослідження цікавого і важливого питання сьогодення – розвиток українознавства на терені Донеччини, зокрема у рідному Слов’янську та Святогірську. Адже українське слово тут звучало здавна, живе воно і сьогодні. Важко йому, як ніколи, нелегко його носіям. Проте воно таке милозвучне й рідне, що заслуговує на довгу і щасливу долю, любов і пошану наших співвітчизників. Література Донбасу продовжує своє життя, з’являються нові образи і теми, народжуються нові поети і письменники, які й надалі возвеличуватимуть наш край у своїй поетичній та прозовій спадщині.

У результаті представленого заняття студенти навчилися самостійно знаходити, обробляти і аналізувати інформацію, логічно будувати свої думки, наводити переконливу аргументацію, проявили здатність мислити мобільно, розвивали вміння та навички виразного читання, акторську та поетичну майстерність.

Знання та вміння із зазначеної теми сприяли формуванню у студентів активної життєвої позиції громадянина, виховували почуття патріотизму, любові до рідного краю, спонукали до творчої та пошукової діяльності.

За допомогою літературної авіаподорожі студенти поглиблювали й узагальнювали знання щодо проявів літературного процесу на Донбасі, життя та творчості письменників-земляків, визначали тематику поетичної спадщини митців.

Список літератури

 

1. Блакитне небо Михайла Петренка. – Слов’янськ: Видавництво «Друкарський двір»,

    2012.

2. Бондарчук П. Немов любов шалена. Оповідки про письменників, короткі есе,    

    спомини, записи. – Донецьк: Лад, 1998.

3. Єрмакова Н.С.Позакласна робота з української літератури / За загальною  

    редакцією професора А.П.Загнітка. – Донецьк: Центр підготовки абітурієнтів, 2000.

4. Література рідного краю: Навчально-методичний посібник / Н.Марченко та ін. –

    Біла Церква, 1997.

5. Література рідного краю: посібник-хрестоматія // За ред. О.Кухар-Онишка,

    Л.Старовойт, А.Ситченка. – Миколаїв, 1993.

6. Марченко  А.С.,  Марченко  О.Д.   Українська   література:  Практичний довідник.

    2-ге  вид.: доп. та перероб. – Харків: ФОП Співак В.Л., 2009.

7. Мишанич О.В. В безмежжі зим і чужини (Повернення Спиридона Черкасенка) //

    Мишанич О. Повернення. Літературно-критичні статті й нариси. – К.: Обереги, 1997.

8. Міщенко В. Ночі Донеччини сині…//Літературна Україна, 6 січня 1998.

9. Не відлюбив свою тривогу ранню Василь Стус – поет і людина: Спогади, статті,   

    листи, поезії. – К.: Укр. письменник, 1993.

10. Неділько В.Я. Василь Стус. Доля. Життя. Поезія //УМЛВШ, 1992. –  № 2. – 

      с. 32 – 37.

11. Овчаренко І. Літературне Придінців’я: письменники в нашому краї. – Донецьк:

      Лебідь, 1994.

12. Письменники Донеччини: довідник / Упорядник І.О.Білий, С.В.Жуковський. –

      Донецьк: Національна Спілка письменників України, журнал «Донбас», 2005. 

13. По заповедным местам Донбасса. Очерки. – Донецк: ООО «Лебедь», 2007.

14. Романько В.І. Література рідного краю. Навчальний посібник для учнів різних

      типів середніх навчальних закладів і студентів педагогічних вузів. – Донецьк, 1995. 

15. Романько В.І. Література донецького краю: Розробки уроків. 10 клас. – Донецьк:

      Нац. Спілка письменників України, ж. «Донбас», 2006. – с. 4 – 37.

16. Романько В.І. Слов’янськ літературний: перша половина ХІХ – початок ХХІ ст.:

      Літературні портрети та хрестоматійний матеріал. – Видання 2-ге, доповнене та

      уточнене. – Слов’янськ: Видавець Маторін Б.І., 2016.

17. Романько В.І. Рано пішов поет із життя / Спогади про В.Сосюру // Донеччина,        

      29 січня 2016. – с. 4.

18. Романько В. «Ось-ось Слов’янськ! Моя родина» // Літера /Літературний 

      художній журнал Слов’янська, № 2, 2011. – с. 8 – 12.

19. Скрипник В.П. Славянск. Краткая история города-курорта. – Слов’янськ: 

      Видавництво «Друкарський двір», 2012.

20. Стус Д. Життя і творчість Василя Стуса. – К.: МП Фотовідеосервіс, 1992.

21. Українська література: підруч. для 10 кл. загальноосв. навч. закл. (рівень

      стандарту, Академічний рівень) / Г.Ф.Семенюк, М.П.Ткачук, О.В.Слоньовська та 

      ін.; за  заг. ред. Г.Ф.Семенюка. – К.: Освіта,  2010.

22. Усі уроки української літератури в 10 класі. Академічний та рівень стандарту /

      О.П.Ващенко,  С.М.Головатюк та ін. / Упоряд. О.М.Чхайло – Х.: вид. група

      «Основа», 2010.

23. Федорчук М. Павло Байдебура. Критико-біографічний нарис. – Донецьк: Донецьке

      книжкове видавництво, 1962.

24. Хропко Петро. Українська література: Підручн. для 10 кл. загальноосвітніх

      навчальних закладів. –  7-ме вид. – К.: Школяр, 2006.