Ніхто не забутий, ніщо не забуто

Лінійка пам’яті воїна-афганця

« Ніхто не забутий, ніщо не забуто»

Мета: ознайомити дітей з однією із трагічних сторінок  історії  через поезію, пісні, донести до юних сердець, що будь-яка війна – це безумство, катастрофа для людства;  виховувати у дітей почуття патріотизму, поваги та шани до тих, хто став свідком і учасником військових подій в Афганістані.

Учень 1. Нас пам’ять знову повертає

До спогадів про тих, хто вже пішов

Нам погляду їх так не вистачає

А лише день жалоби знов прийшов.

Ведуча 1: В цьому році минуло 34 роки із часу, коли вивели з Афганiстану радянські війська, а Україна, сини якої, віддавали свої молоді життя за мир і незалежність інших держав, переживає зараз один із найдраматичніших часів своєї новітньої історії.

Ведучий 2: У цей скорботний День пам’яті воїнів-афганців, напередодні річ-ниці загибелі Небесної Сотні, в пошану героям, що гинуть за нашу державу на Сході України ми сьогодні вишикувалися на нашу лінійку.

Ведуча 1: У жодному календарі день 15 лютого нічим не позначений. Але він особливий. Цього дня закінчилась нарешті афганська війна для воїнів-інтер-націоналістів.

Ведучий 2. 15 лютого в Україні цей день відзначається як День вшанування учасників бойових дій на території інших держав.

Ведучий 1. Минуло понад три десятиліття, як було повністю виведено радянські війська з Афганістану, але рани цієї війни кровоточать і досі. Не можуть матері забути  загиблих  та покалічених  синів,  а дружини  та діти -  своїх чоловіків і батьків.

 Учень 2. Минають дні і йдуть роки,

 Життя листки перегортає,

 А біль Афгану – навіки,

                 В душі чомусь не замовкає.

Ведучий 2. Ніхто не забутий, ніщо не забуто. Та щоб не забути, треба пам’я- тати, а щоб пам'ятати, треба знати. Так сталося, що 40 років тому, 25 грудня  1979 року, частини обмеженого контингенту радянських військ ступили на землю багатостраждального Афганістану. Україна тоді входила до складу Радянського Союзу, і тому наші солдати теж стали учасниками воєнних дій, які тривали майже 10 років.

Ведучий 1. Україна втратила близько 4 тисяч молодих хлопців, 6 тисяч стали інвалідами, ще 72  залишились у полоні або пропали безвісти. 

Учень 3. Чекала мати, так чекала сина!

Цвіла і одцвіла калина,

Додолу стиглі ягоди ронила...

Та де ж у неї бралась тая сила –

Вже й після похоронки ждати сина!

Ведучий 2.  Дорогою ціною розплачувались наші юнаки за все. А ціною було -  життя. І понесли чорні птахи смерті похоронки в Україну. 

Ведучий 1.  У числі тих, хто не повернувся з афганської війни, є імена і наших земляків. Це Микола Боємський з Кашперівки та наший односельча-нин – Сергій Лантушенко, пам’ять якого ми щороку вшановуємо 17 лютого в день його народження.

Учень 4. У рамочці - весняне фото

                Це він – її єдиний син...

Вже п'ята осінь біля плоту

Злітає листям з горобин.

        Син вже до неї не вернеться,

        Не відведе з очей туман.

        Неначе рана біля серця –

        Той вічний біль – Афганістан.

Учень 5: У рамочці – привітне фото і запізнілі ордени.

 Та матері німу скорботу вже не розрадять і вони.

 Слова утіхи... Де їм взятись?

 Коли печаль не день, не рік...

 Було йому лиш 19, і так залишиться навік.

 Як серце матері зігріти ?

 Як висушить той крик слізьми?..

 У неї був на білім світі всього один-єдиний син.

Ведучий 2: Якими словами можна було передати материнський невимовний біль від втрати кровиночки, єдиного синочка, котрого ростила, леліяла, на якого покладала велику надію. Це до неї, такої рідної матусі, Марії Олексіївни, із далекої чужини линули чорними птахами тяжкі слова…

Учень 6:

Я ворожою кулею вбитий

На проклятій афганській війні.

Так хотів би хоч трохи пожити –

Не судилося жити мені!

Учень 7:

Завинив перед вами… Пробачте.

Що помер молодим на війні.

Тільки, мамо, благаю: не плачте!

Від цих сліз стає тяжко мені…

Ведучий 1: Дякуємо Вам, Маріє Олексіївно, за те, що ваш син є прикладом мужності для молодого підростаючого покоління.

(Вручення квітів)

Ведучий 2. Запалимо свічку пам’яті про полеглих воїнів. Постіймо хвилину, нехай  защемлять серця за тих, кого немає серед нас, хто лежить у землі, хто світить нам із небес, а може, із підбитим крилом ніяк не перелетить Афганської гори.

Ведучий 1. На знак вшанування світлої пам’яті Сергія Лантушенка, наших земляків, воїнів-афганців, які уже в мирні часи пішли із життя, тих, хто віддав своє життя на Сході України, тих, хто загинув на Майдані, увійшовши в безсмертя, схилімо голови і вшануймо їх хвилиною мовчання.

Хвилина мовчання (метроном)

Учень 8: Пам’ятайте, друзі, цих людей довіку,

Тих, хто повернувся і поліг в боях!

І вклонімось всі ми низько до землі їм,

Квітами устелим їх тернистий шлях!

Ведучий 2. Покласти квіти до барельєфа та на могилу Сергія Лантушенка надається учням нашої школи ________________________________________

__________________________________________________________________

Ведучий 1. 23 роки Україна не знала війни. Наш народ пишався тим, що у буремні 90-ті, Україні вдалося зберегти мир. Але війна не обійшла нашу державу тепер.

Ведучий 2. Ще декілька років тому ми з вами не знали дуже багатьох слів пов’язаних з війною, тепер майже кожну родину так чи інакше опалило полу- м’я військових дій. Ми не особливо звертали увагу на слова «слава Україні – Героям слава», а тепер ці слова набули нового змісту.

Ведучий 1. Наразі вже точно зрозуміло, кому ці слова адресовані, і ні в кого немає сумнівів, що ці герої – хлопці, що зі зброєю в руках, захищають крих-кий східний кордон України, лікарі,  які в  мирний час повертають поранених в бою з того світу, волонтери на плечах яких тримається наша армія.

Ведучий 2. Слова «Слава Україні – Героям слава» перестали бути просто вітанням, це вже віддання шани найкращим, котрі у найважливіший момент нашої держави не злякалися і пожертвували собою заради своєї Батьківщини, а також є свідченням справжнього патріотичного подвигу.

Ведучий 1. Давайте ж і ми з вами будемо пам’ятати ветеранів, виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через війну, і для кого вона триває й досі. У спогадах, снах і думках. Вони цього заслуговують.
Учень 9: Хай буде все, що має бути:
                 І тихі радощі життя,
                 І слів чужих важке каміння...
                 Мені не треба співчуття.
                 Мені потрібне розуміння.

Ведучий 2.  Усі війни колись закінчуються, усі ордени знаходять своїх героїв, а історія вічна. Залишаться в ній події Афганської війни, написані кров’ю солдат та слізьми матерів, залишаться в серцях українців імена тих, хто віддав життя за Вітчизну.

Ведучий 1. Та хочеться сподіватися, що настане таки час, коли українські діти знов лише чутимуть про війну із чиїхось розповідей, а матері не плака-тимуть над могилами своїх дітей. Ми маємо зберегти Україну прекрасною та квітучою заради свого ж майбутнього!

Ведучий 2. Всім присутнім  бажаємо  здоров'я,   щастя,   миру,  душевного спокою,   злагоди,  добробуту  у   великому домі,  що зветься - Україна.

Ведучий 1. А зараз ми запрошуємо вас на екскурсію до нашого шкільного музею.

Учень-екскурсовод: Біографія С. Лантушенка

Сергій Лантушенко народився у сім’ї робітників. У 1977 році закінчив середню школу і став студентом Ірпінського сількогосподарського технікуму, відділення бухгалтерського обліку. Сергій брав активну участь у житті технікуму, любив спорт, віддавав перевагу боротьбі, добре малював. Він був чесною, доброю, чуйною людиною, товаришем, який міг підтримати у тяжку хвилину. Після закінчення технікуму в 1979 році, 3 липня він був призваний до лав збройних сил Радянського Союзу. Йому було 19. Кілька місяців перебував на службі в Ашхабаді. Потім служив у місті Кушка, далі був направлений в Афганістан. 30 грудня 1980 року машина, в якій перебував Сергій, потрапила в пастку, цього ж дня він загинув. Гвардії старший сержант бронетанкових військ Лантушенко Сергій нагороджений Орденом Червоної зірки. Посмертно.