Моє рідне місто, мій рідний край!

 

Виховна година

8 вересня 2017 року

 

 

 

 

МАРІУПОЛЬ – МОЄ РІДНЕ МІСТО, МІЙ РІДНИЙ КРАЙ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6 – ті класи

Учитель історії – Клєр Ірина Георгіївна

 

Сценарій проведення виховного заходу до дня міста Маріуполя

 

Тема: Маріуполь – моє рідне місто, мій рідний край

 

Мета: ознайомлювати учнів  з героїчним минулим рідного міста, розвивати творчі та інтелектуальні здібності вихованців, а також спритність, кмітливість, винахідливість; виховувати в дітей почуття гордості за історію своєї Вітчизни до свого рідного краю та її героїв, почуття колективізму, товариськості, добродушності.

Обладнання та оформлення: роздрукований матеріал, оформлений куточок, музичні записи, відео мавтеріали, ілюстративний матеріал, комп’ютер; проектор, портрети відомих людей міста Маріуполя.

 

Хід

 

Ведуча. Кожна людина має свій день народження і з нетерпінням чекає на нього. Такий день є й у твого міста. Його святкують у 2 неділю вересня.

Ведучий.  Святковий день, значний і урочистий.

Знаменна дата, славний ювілей.

Сьогодні він зібрав з усього міста

хороших друзів і дорогих гостей.

Сьогднішне свято присвячене рідному місту Маріуполю відкрите.

 

Лунає Гімн України

 

Ведуча. Давайте ми сьогодні пригадаємо яким було наше місто від початку його утворення до сьогодення.

        Ведучий. Одними з суперечливих фактів про історію міста Маріуполя свідчить рік заснування міста, оскільки існують різні відомості про те ким було засноване місто і коли. Давайте розберемося з цим.

Учень. Сучасне поселення в гирлі Кальміусу засновано в XVI столітті запорізькими козаками як вартовий пост Домаха для захисту зимівників, промислів і шляхів сполучення від нападівкримських татар. Матеріали архіву Коша Нової Січі свідчать, що у XVIII ст. під прикриттям Домахи виросла Кальміуська слобода, в якій завдяки старанням полковника Андрія Порохні 1754 року була збудована кам'яна Свято-Миколаївська церква. Тобто, користуючись тодішніми європейськими традиціями, які прив'язували поняття міста до кам'яних будівель, зокрема храмів, саме цей рік можна вважати заснуванням міста.

Учениця. У 1776 році на місці козацького поста Домахи створена Кальміуська слобода. У 1777 році закладена Свято-Миколаївська церква-храм, що перебувала у Кальміуській фортеці. В1778 році поблизу слободи закладене повітове місто Павловськ. У ньому тоді налічувалося 75 жителів, у слободі 93. Цей рік офіційно вважається датою утворення Маріуполя.

 

Відео матеріал (Про заснування міста Маріуполя)

 

Учень. 21 травня 1779 року імператриця Катерина II дарувала грамоту, відповідно до якої «переселенцям із Криму дарувались привілеї й свободи». У грамоті місто йменувалося «Маріанополь». 24 березня 1780 року на наполегливу вимогу митрополита Ігнатія місто остаточно перейменоване в Маріуполь, на честь Марії Федорівни, дружини Павла I. Частина прибулих греків у липні 1780 року оселилася в місті, а більшість — довкола нього. Кожному зі своїх селищ греки давали назви тих населених пунктів Криму, звідки вони прийшли. Так виникли села Бахчисарай, Ялта, Урзуф, Сартана, Чердакли, Карань, Мангуш тощо. 

 

Учениця. Головним заняттям жителів купецького міста була торгівля. На березі моря на околицях міста було до 20 рибних заводів, які приносили маріупольським купцям великі прибутки. У1783 році, коли Кримське ханство було приєднано до Російської імперії, частина греків повернулася в рідні місця. Землі, що звільнилися, були роздані новим переселенцям, виникли німецькі колонії. В1820 році було організоване переселення хрещених євреїв і німців-менонітів. У Маріуполі, окрім греків, дозволено було селитися євреям та італійцям. В 1807 році Маріуполь і 23 грецькі села було виділено в грецький округ із підпорядкуванням Таганрозькому градоначальству, а з 1859 року — Катеринославському губернському правлінню. У 1840-х роках почалося заселення Слободки відставними солдатами і матросами.

Учень. У 1824 році італієць Кавалотті почав будувати в Маріуполі судна вантажопідйомністю 135—160 тонн. У 1840 році від центра до біржі була прокладена бруківка. В 1840 році споруджено кам'яну набережну. Олександр I був у місті в червні 1818 року й у листопаді 1825 року. У травні 1820 року російський поет Олександр Пушкін відвідав Маріуполь під час подорожі  Катеринослава на Кавказ. У жовтні 1837 року місто відвідав цесаревич Олександр Миколайович (майбутній імператор Олександр II), у почті якого був серед іншихВасиль Жуковський. Значний збиток був завданий Маріуполю під час Кримської війни 1853–1856 років. Морська торгівля через воєнні дії була припинена.

 

Учениця Маріуполь XIX століття був одноповерховим. Із 3 084 будинків тільки 34 були двоповерховими і тільки 3 будинки — триповерховими. У 1864 році був закладений Міський сад. У 1867році була відкрита громадська лазня. У 1871 році почалося мощення міських вулиць і площ бруківкою. 15 липня 1875 року встановлені перші 100 гасових ліхтарів для освітлення вулиць. У 1889 році на Олександрівській площі закладений центральний сквер.

 

Учень

Маріуполь – мала Батьківщина,

Ти з дитинства в моєму житті.

Мого серця маленька частина,

Ти – краплинка моєї душі.

 

Ще з малечі пишаюсь тобою,

Кожна вуличка рідна мені.

Моє місто, ти завжди зі мною:

В дні святкові і дні трудові.

 

Жити будьмо, не знаючи горя,

Зустрічаючи мирно зорю.

Вільні чайки Азовського моря

Хай прославлять свободу твою.

 

Нам повітря свободи потрібне,

Перемішане з вітром морським.

На всі груди, щоб дихати вільно,

Непідкореним бути ніким.

 

Маріуполь – моя Україна,

Ти з дитинства в моєму житті.

Маріуполь – ти моря перлина,

Ти перлина моєї душі.

 

Учень  Радянський період

30 грудня 1917 року у Маріуполі в результаті збройного повстання була встановлена Радянська влада. Під час громадянської війни Маріуполь 17 разів переходив з рук у руки. В1920 році були націоналізовані й об'єднані металургійні заводи «А» («Нікополь Маріупольський») і «Б» («Російський Провіданс») в один завод «Імені Ілліча». В 1923 році в Маріуполі організоване літературне об'єднання «Дзвони Азов'я». 1 травня 1929 року вийшов у світ перший номер газети «Іллічівець». 1 травня 1933 року була пущена перша трамвайна лінія «Гавань Шмідта — Вулиця Франко».

Учень.

МАРИУПОЛЬ, ЛЕТО 1942 ГОДА (Сергей Шелобод)

С грузовиков на землю их сгоняя,

Прикладами толкали к кромке рва,

И пулеметчик ленту заправляя,

Готовился к открытию огня.

 

Кричали старики, и женщины, и дети,

Младенцы жались к грудям матерей…

Последний солнца луч на этом свете

Еще ласкал измученных людей.

 

Команда «Feuer!» прозвучала зычно,

Лай пулеметный стоны заглушал,

Высокий немец с пистолета методично,

Упавших в ров, несчастных, добивал

 

Молчанием прощался с ними город…

А за бугром моторов снова вой.

Опять везут. Жестокий Молох

Конвейер смерти продолжает свой

Ведуча.   

З початком Другої світової війни Маріуполь із його величезною промисловою базою був переведений на військові потреби країни. Багато колишніх робітників маріупольських заводів брали участь у війні з Фінляндією (30 листопада 1939 — 13 березня 1940 років). 8 жовтня 1941 року Маріуполь був захоплений частинами 3-го танкового корпуса 1-ї танкової групи вермахту (група армій «Південь»), у результаті чого почалася 23-місячна окупація міста. 16 місяців Маріуполь перебував у прифронтовій зоні. Наприкінці 1941 року гітлерівцями гірничо-металургійне товариство «Схід». Виходила україномовна«Маріюпільська газета», наклад якої з 1000 примірників у листопаді 1941 зріс до 27000 у вересні 1943. Працювало 42 школи, викладання здійснювалося українською мовою.

 

Учні розповідають про початок окупації міста нацистськими загарбниками

Город о приближении немцев даже не догадывался. Не только население, но и городское начальство. В горисполкоме (находился на месте дома со шпилем, в двухэтажном здании, построенном знаменитым купцом Давидом Хараджаевым, по иронии в 1918 г. там находилась австрийская военная комендатура), где находился штаб обороны, утром открылось совещание по обороне города, его прервало лишь появление прямо под исполкомом немецких танков.  Перепуганное начальство выбежало из исполкома и сквозь танки побежало вниз, к морю. Так как руководящие товарищи были в полувоенных френчах, немцы их не тронули, приняв за простых гражданских. Удивительно, что немцы не арестовали бегущих, зная, что перед ними государственное учреждение с красным флагом над ним.

 

Вулиця Грецька

 

Металургійний інститут

Не повезло военному комиссару Мариуполя Николаю Голубенко, начальнику военного отдела горкома Давиду Молонову - они были в военной форме, и немцы попытались взять их в плен. Они начали отстреливаться. Молонова убили на месте, а Голубенко, отстреливаясь, побежал вниз по улице Артема, где на пересечении с улицей Ленина (теперь Николаевская) его догнала немецкая пуля. Труп комиссара лежал три дня (немцы запретили его трогать), а потом его похоронили возле белого моста чрез Кальчик. После возвращения в Мариуполь советской власти, Голубенко перехоронили в центральном парке (теперь Городской сад).

К утру к военкомату (находился в начале Торговой улицы (тогда III-го Интернационала) собирались военнообязанные, получившие повестки, но отправить их не успели, и они разбежались по домам.

Немцы продолжили наступление по улице Артема. По дороге (в районе современного ООО «Мариупольавто») прямо к ним приехала полуторка со старшим лейтенантом за рулем. Тот был так удивлен невесть откуда взявшимся врагам, что сразу сдался в плен.

Жители высыпали из домов и глазели на проезжавших мимо БТР, САУ и мотоциклистов. Те приветствовали мариупольцев поднятыми руками и мчались дальше, к заводу.

 

 

Разбитая техника на ул. Артема

На улице Левченко со стороны завода им. Ильича наступающих обстреляли из пулемета. Немцы вперед выставили САУ и, прикрываясь ими, продвинулись к первым проходным. Однако рабочим удалось до прихода немцев закозлить доменную печь, за что организаторы диверсии (среди них депутат Верховного Совета СССР Пузырев) были расстреляны.

Немцы на ул. Левченко.

 

 

Также рабочие-ильичевцы во главе с Ф.Поповым подожгли 4500 тонн нефти на городской нефтебазе (находилась на месте гостиницы «Турист»).

Немцам достались большое количество техники, и даже целехонькие танки. Так, на Привокзальной площади (теперь Мичмана Павлова) немцы забрали Т-34, а на улице Карла Маркса - разбитые грузовики, которые немцы разобрали при помощи мариупольцев. На аэродроме (район между современными улицами Покрышкина и Заворуева) были брошены около двух десятков целых и разбитых истребителей И-16 и МиГ-3. Всего же при захвате Мариуполя было произведено не более сотни выстрелов.

 

Захваченный танк на привокзальной площади.

Тем не менее,  центральный орган наркомата обороны газета «Красная звезда» 15 октября 1941 г. так описала оставление Мариуполя: «Они (немцы – прим. авт.) вынуждены были сосредоточить здесь (под Мариуполем – прим. авт.) большие силы, состоящие из всех родов войск. Они несколько раз атаковали город, но безуспешно. Только после того, как фашисты подбросили сюда свежие войска, в том числе свыше сотни танков, обороняющие город части оставили его. …Мариуполь достался немцам весьма дорого. В боях за город они потеряли несколько тысяч (! – прим. авт.) солдат и офицеров, много вооружения». Вот откуда современная российская пропаганда черпает вдохновение.

 

 

 

 

Ближе к истине была «Марiупольська газета», выходившая при оккупации (что не удивительно, все происходило на глазах). В номере от 4 ноября 1941 г. она писала: «Невеличка жменька хоробрих на наших очах прогнала «доблестную, не знающую поражений» Червону армію».

Пользуясь тем, что немцам не до того, мариупольцы бросились грабить магазины, особенно продуктовые. По воспоминаниям очевидцев, тротуар по проспекту Республики был покрыт рассыпанными пуговицами. На территории кондитерской фабрики народ обнаружил три резервуара с патокой и устремился к ним со всевозможной посудой. Как вспоминают очевидцы, резервуары были высокие – с дом, и тех, кто не успел набрать патоку вначале, товарищи держали за ноги, пока те набирали сладкую массу. Немцы, видя эту картину, смеялись и снимали ее на фото.

 

 

 

 

Лишь на второй день немцы начали разгонять мародеров, стреляя над их головами. В тот же день по городу были расклеены первые объявления новой власти. Созданная военная комендатура уведомляла, что отныне грабежи прекращаются под страхом расстрела.Немцы открыли для всеобщего обозрения страшное здание горотдела НКГБ на пересечении проспекта Республики и улицы Карла Маркса, где в подвалах и свежих могилах во дворе были обнаружены десятки трупов. Нашедшие родных родственники могли забрать тела для захоронения. Тогда никто не знал, что вскоре в этом здании обоснуется ДКС (допоміжна криміналістична служба) – отдел гестапо, созданный из местных жителей. Гестапо оценило опыт коллег из НКГБ.

Мариуполь вошел в зону оккупации военного командования (и остался на весь период). Оккупационный режим в городе был более мягким, чем в соседней Запорожской области (вошедшей в состав рейхскомиссариата «Украина»). Как известно, территория Украинской ССР была разделена немцами на четыре зоны оккупации: рейхскомиссариат «Украина» (часть Волынской, Ровенская, Житомирская, Киевская, Проскуровская, часть Винницкой и Тернопольской, Кировоградская, Полтавская, часть Харьковской, Николаевская, Днепропетровская, Запорожская, Херсонская области), дискрит «Галициен» в составе Польского генерал-губернаторства (Львовская, Ивано-Франковская, часть Волынской, Тернопольская области), Транснистрия (румынская зона оккупации – Одесская, Черновицкая, Измаильская, часть Винницкой) и зона военного командования (Сталинская, Ворошиловградская, Харьковская области).

Началась 23-месячная нацистская оккупация Мариуполя.

 

Ведуча.

На початку грудня 1941 року в Маріуполі в зв'язку із загостренням на східному фронті перебували перші особи Третього Рейху, Італії та Румунії на чолі з Адольфом Гітлером, і почали вони з Маріуполя.

Гітлер зупинився тут на день, провів нараду в будинку місцевої міської ради і відправився в Запоріжжя. При відступі німці підірвали весь центр міста, і цю будівля у тому числі. Потім із залишків першого поверху його відбудували, і зробили просто житловим будинком, а муніципалітет перенесли.

6 вересня 1943 року при відступі військ було знищено все промислове устатковання, зруйновано чисельні будівлі. Усього за час окупації в місті розстріляно й замучено понад 50 тисяч жителів. У ніч із 9 на 10 вересня 1943 року в порту висадилися загони Азовської Військової Флотилії.

 

Ведучий      

Маріупольці приступили до відбудови зруйнованого господарства. В 1960—1961 роках Портовське селище й селище заводу імені Ілліча були з'єднані з містом житловими кварталами з розвинутою спортивною інфраструктурою. У порту споруджувалися нові причали й цілі райони. В 1953 році в місті було створено Азовське районне керування Чорноморського пароплавства, що в 1967 році перетворилося в Азовське морське пароплавство.

22 жовтня 1948 року місто було перейменовано на Жданов — за прізвищем радянського партійного й державного діяча Андрія Жданова, що народився тут в 1896 році. 13 січня 1989 року місту Жданову на прохання його жителів повернута історична назва — Маріуполь. Демонтували три пам'ятники Жданову, закритий його меморіальний музей. В 1989 роках у школах міста вперше почали викладати грецьку мову.

Ведуча.

8 сентября этот день является особенным для наших горожан,т к в 1943 году именно в это день  наш город был полностью освобождён от германских захватчиков

Втора́я мирова́я война —  крупнейший вооружённый конфликт в истории человечества. В ней участвовали более 70 государств,она  длилась с (1 сентября 1939— 2 сентября 1945)

Вторая мировая война оказала огромное влияние на судьбы человечества. В ней участвовало 80 % населения Земного шара.В вооружённые силы было мобилизовано 110 млн человек. Общие людские потери достигли 60—65 млн чел., из них убито на фронтах 27 млн человек, многие из них граждане СССР. Также большие людские потери понесли Китай, Германия, Япония и Польша.

Военные расходы и военные убытки составили 4 трлн долларов. Материальные затраты достигли 60—70 % национального дохода воевавших государств.

Учень                

У вересні 1991 року над маріупольською міськрадою вперше на східній Україні був піднятий український національний прапор. Тоді ж у місті відкрився перший гуманітарний ВНЗ міста — Маріупольський гуманітарний інститут.

24 жовтня 1996 року завдяки ініціативі грецької діаспори Приазов'я в Маріуполі було відкрите консульство Грецької Республіки. За підсумками 2002 року Маріуполь був визнаний найкращим містом України за благоустроєм.

 

 

Учениця.

 ГОРОД У МОРЯ

Где-то на юге море шумит

Город у моря в дымке стоит.

Там мы родились, там детство прошло,

Там босоногим я бегал в кино.

 

В городе этом ждут нас всегда

Улицы детства, родные дома,

Где нас накормят, вино подадут

И до рассвета уснуть не дадут.

 

Память о юности там нас роднит,

В наших сердцах навсегда сохранит

Первой любви несгораемые свет,

Первый от жизни суровый ответ.

 

Там, на погостах, в тени тополей

Камнем одеты могилы друзей.

Мы не забудем вас всех никогда,

Воды Азовья – наша слеза.

 

Город у моря, ты нас прости,

Разные в жизни наши пути.

Встречей своей приласкай и согрей

Блудных твоих сыновей, дочерей.

Учень. Сучасний варіант герба використовує композиційні принципи й кольори герба зразка ще 1811року. Щит розділений горизонтально на дві рівні частини. Зверху поле срібного кольору, знизу — синє. Лінія розділу хвиляста. Синій колір і хвиляста лінія символізують море, тому що Маріуполь — портове місто. Срібне поле символізує виробництво сталі. У центрі герба зображений якір — символ портового міста. Причому, сам якір складається з ковша (кільце якоря), що виливає метал по контурі й цифр 1778 — року заснування міста.

 

Учениця. У центрі блакитного прямокутного полотнища із співвідношенням сторін 2:3 герб міста, оточений вінком із жовтого листя, перетятого зверху і з боків знизу жовтою стрічкою, з червоним написом назви міста українською, російською та грецькою мовами. У нижній частині вінка в щитку, перетятому лазуровим і чорним, жовтий православний хрест, що спирається на білий перекинутий півмісяць. По периметру полотнища проходить жовта облямівка в 1/80 ширини прапора, по краях — орнамент із жовтих і червоних квадратиків. Затверджений 22 грудня 1994 р.

Ведучий.

Цікаво нам дізнатися, яке розташування має місто

Учень

Маріуполь розташований на півдні Донецької області на березі Азовського моря, у гирлі річки Кальміус. Ґрунти території міста переважно солонцюваті чорноземи. Клімат помірно континентальний з частими засухами та буревіями влітку і відлигами, мрякою взимку. Річна кількість опадів — 400 мм. Кліматичні умови дозволяють вирощувати в передмістях Маріуполя теплолюбні сільськогосподарські культури. Для потреб населення та промисловості використовують ставки та водосховища.

 

Учні розповідають про видатних постатей Маріуполя

Андрій Жданов

Григорій Бахчіванджи

Архіп Куїнджи

Володимир Бойко

 

Учениця.

 Мій край чудовий – Україна!

Тут народились ти і я.

Тут над ставом верба й калина

Чарівна пісня солов’я.

Все найдорожче в цілім світі,

Бо тут почався наш політ

Цвітуть волошки сині в житі,

Звідсіль ведуть дороги в світ.

І найдорожча рідна мова

Джерельцем радісно дзвенить.

І мила пісня колискова

Чумацький шлях кудись зорить.

Усе найкраще і єдине,

І радощі усі, й жалі…

Мій рідний краю, Україно!

Найкраще місце на землі

 

Вчитель.

Треба вірити, що настане час, коли наше життя наповниться

щастям, спокоєм, теплом, хлібом і квітами, сподіваннями і радістю, працею і

відпочинком – тим, що робить життя людське повноцінним. Щоб кожен з

гордістю міг сказати: „Я – громадянин України“. Для цього сьогодні

потрібно головне – впевненість у силах свого народу і своїх власних, дружна

робота і віра в її успіх, у майбутнє України у своє рідне місто.

 

Учні виступають з екскурсією містом Маріуполем

Ведуча.

Нема життя без України,

 бо Україна – це доля,

яка випадає раз на віку,

бо Україна – це мати,

яку вибирають, як долю,

бо Україна – це пісня,

яка вічна на цій землі.