О.Олесь. "Грицеві курчата"

ЛРК №1. О. Олесь (Кандиба)«Грицеві курчата»

Олекса́ндр Іва́нович Канди́ба (23 листопада 1878, Білопілля, Харківська Губернія, Російська імперія (нині Сумська область) — 22 липня 1944, Прага) — український поет, драматург, представник символізму. Свої твори публікував під псевдонімом Олександр Олесь. Батько поета та політичного діяча Олега Ольжича.

Грицеві курчата (казка)Жив собі Максим убогий. Коло річки, край села. Крім дітей та жінки, в його. Тільки була. Нанесла вона . Вже й Великдень ось-ось-ось!Хоч би кожному яєчком. Розговітись довелось!Та старий Максим міркує:"Поїдяться ,А коли підсипем квочку,Будуть згодом . Швидко виростуть курчата,Навесні почнуть нестись,От тоді ми поласуєм!Ласували ж ми колись...""Це не можна, — каже мати., —Не годиться, ні!.. Та як?Щоб без Великдень?!Любі діти, чи не так?""Правда!" — діти закричали... Згодом мати додала:«19 дам під квочку,10 буде для стола"."Хай по-вашому вже буде!" —Каже з усміхом Максим.І пішов собі із хати. Мати вийшла теж за ним,

На город пішли садити,Та була уже й пора... В хаті ж праця закипіла: Малювала дітвора. на диво вийшли!Гриць слона намалював. Слон звів вгору хоботІ на ноги встав. Далі взявся за ведмедя. Вуха білими зробив,Тулуб синькою побарвив,Дві почервонив. А Маруся. Посадила на сучок. В лапку їй встромила мушку,В другу — китицю квіток.

Далі діти малювали. Лева, тигра, борсука,Не забули і овечки,І лисиці, і вовка. Дуже гарно у Наталки. Вийшов зайчик на лужку,Усміхаючись, підносить. Він капусту А найменшенький, Івасик,Кицьку тільки що кінчив. Що за мила вийшла кицька!Ще і стрічку почепив. Гриць скінчив уже й : Височезний, 3 горби!Звів він голову угору,Тягне листя із верби.

Домальовував Івасик,Та вже в хаті аж гуло!Діти плигали, сміялись... Так їм весело було... Аж у батько й мати... Мати скрикнула: "Ой, жах!Я ж ще не варила... Хто?! Пізнаю по !!"Як німі, сиділи діти... Та всміхнувсь старий Максим:"Не біда: на тісто підуть!Я й сире яєчко з'їм... Так, під квочку 19 З решти будуть писанки. Воно, варені смачніші... Зате маєм малюнки!"Так, як сказано, й зробили... Треба йти негайно в хлів!Всі пішли: і батько, й мати,Гриць на місці вже сидів. Бідна квочка так зраділа,Мальовничим ,Що, зворушена, й не знала,Що казати діточкам. Ось і смеркло. Усі разом. Повечеряли й лягли. Та заснути чомусь діти. Довго-довго не могли. Все їм згадувались звірі,Кожний сам себе питав: Чи не краще, коли б він намалював?..

Або чом живіт. Він не зробив?.. Та голівоньки дитячіСон на схилив...писанкикрашанки

Аж тижні бідна квочка. Пробула на писанках!Коли б глянули на неї,Вас пройняв би просто жах!Як вона змарніла, схудла!Самі шкіра й ... Гола... Краще не дивіться. Ви на неї, діточки!.. Тільки в неї билось. Усе радісніш, сильніш... Залишилось ще посидіть,Почекати тільки ніч!І коли почувся вранціУ шкарлупу перший стук, наче підлетіла. Після довгих, довгих мук!І, щаслива вся, в повітріВраз спинилася вона... Коли — зирк! Стоїть на спині. Де? У кого? У ! !Дійсно: вилупилось першим. Чепурненьке слоненя. Не занадто ще велике... Ну, як з доброго коня.3

Далі з ревом, криком-риком вискакує з . Тихо виліз за левом,Далі лупиться . За верблюдом нявка- ,Ось і зайчик, і ... Метушаться , ,Вже і : стук та стук!

Спочатку вжахнулась квочка,Ледве в безвість не втекла!Та отямилася згодомІ квоктати почала. Гриць усе це і ,Та не мав чогось страху,Хоч для більшої безпеки. Зліз обачно на вільху. Квочка стала хвилюватись,Малеч кликати на збір. Сполошилися курчата, —Всім хотілося надвір. Перша вийшла з хліву . Через неї плигнув ,Щось зачув, хвостом замаявІ підняв страшенний рев!Все замовкло, заніміло... Наче цілий світ зомлів... Навіть квочка, рідна мати,Аж припала до землі. Коли рев скотивсь поволі,Громом в прірвах одлунав,Скочив , роззявив ротаІ сказав в повітря: "Няв!"Далі вибігла ,Вовк, ведмідь, рябий ... Жабка плигнула з квіткамиІ найшла на сук.І з трьома горбами. Вийшов з хліву, подививсь... Щось було не до вподоби,І він, плюнувши, скрививсь.

За вівцею вибіг . Міг би легко він втекти. Та кого йому боятись?!Це ж все сестри та брати!Без страху підбіг до ,На плече йому схиливсь,Але вовк клацнув,І наш зайчик затрусивсь. Правда, деяким звіряткамІ ніяково було: В того не ставало,В інших зайве прибуло. Той примушений скакати. Був лише на трьох .І дарма четверту ногу. Він шукав по всіх кутках. Решта всі були здорові,Раді зеленій траві... Тільки не вліз у дверіІ лишився у хліві. А вкінці і він виходить. З хоботом у двір... Тупа І вгорі спиняє зір!"А що то сидить на гілці?!Мамо, зараз же кажіть!""Та це. Гриць наш! — каже , —Він ізлізе й побіжить...""Так це він? Зітру на порох!З мене посміха робить? синькою побарвить?! хобот причепить!"

І трубу свою до Гриця. Простягає лютий ... Крикнув Гриць — і враз... прокинувсь... Був, на щастя, це лиш сон... Всі прокинулись від крику... Хто кричав — ніхто не зна... А в хліві куняє ... Що то висидить вона?