Образи діда Савки і діда Платона. Їхній моральний урок для солдатів.

Клас - 8

Рівень знань: достатній

Тема: Образи діда Савки і діда Платона. Їхній моральний урок для солдатів.

Тип уроку — поглибленої роботи над змістом твору.

Мета- 1) розкрити особливості авторського зображення народних героїв — дідів Платона і Савки, специфіку Довженківської інтерпретації поняття “подвиг”; -2)удосконалювати навички пообразного аналізу прозового твору школярами; -3)виховувати дієвий патріотизм на матеріалі творчості О.Довженка й навички саморефлексії.

 Обладнання -  портрет О. Довженка, ресурси інтернету про житя і творчість писбменника та про оповідання “Ніч перед боєм”, життєпису О. Довженка, виставка книжок і портрети кіборгів з Донецького аеропорту.

 Хід уроку

1. Оргмомент. Слово вчителя. Діти, ми сьогодні продовжуємо працювати над темою по творчості Олесандра Петровича Довженка — видатного українського кінодраматурга

Ось на дошці — епіграф уроку-  “Любов к отчизні де героїть- там сила вража не устоїть, там грудь сильніша від гармат”... (І. П. Котляревський).

 Ми з вами вже згадували про те, якими ж складними шляхами йшов Олесандр Петрович до світової слави й до визнання, перебуваючи під пильним контролем чекістів— його друга дружина Юлія Солнцева регулярно  доносила на чоловіка, такий собі хатній  сексот-наглядач... а ще — в  остані роки життя не міг сказати українцям усієї правди.

 Життєпис  Довженко (тр. зв. - 3 хв. 30 с.)  - Жайворонка Д.

Про кінодраматургію Олександра Довженка – наступний матеріал ( Учень1).

 Слово вчителя: У молодших класах ми з вами  працювали над літописом «Повість минулих літ» і згадували про подвиг силача Микити Кожум’яки,котрий  виграв поєдинок з половцем і тим самим врятував Київ  від нападників. За часів козаччини  у літописах, народних піснях і легендах збереглися матеріали про мужніх захисників рідної землі Івана Сірка, Морозенка, максима Залізняка та інших. Друга світова війна ХХ ст. принесла Україні неймовірні людські й матеріальні втрати…

Оповідання “Ніч перед боєм” було надруковане російською мовою 1 серпня 1942 р. в газеті “Красная звезда”. В центрі уваги письменника- ганебний відступ Червоної Армії й переправа через Десну(річку дитинства Довженка).Солдати й офіцери, тікаючи від германців,  преправлялися за допомогою перевізників, ховаючи очі й паленіючи від дошкульних  слів дідів Савки й Платона, котрі змушені були цілодобово, інколи й під загрозою розстрілу офіцерами радянської армії, переправляти на інший берег втікачів...

 Як згадував у своїх “Щоденниках” Олександр Довженко(записи датовані 1941- 1942 рр., були заборонені й не публікувалися в радянських джерелах до 1991 р), його батько  залишався в окупованому Києві, помирав і не вірив, що коли-небудь радянські війська повернуться, щоб визволити...Ймовірно, тому образи беззахисних і немічних, але героїчних таки дідів Платона й Савки так йому боліли...

 Наочність: портрет О. Довженка

 “Коло ідей”

_ Що таке патріотизм і як він виявився у гострій бесіді дідів з відступаючими вояками?

– Яким чином прості діди дали приклад самопожертви в ім'я звільнення рідної землі від окупантів?

– Чи можна виправдати війну?

– Чи справді кіборги в Донецькому аеропорті продовжили традиції дідів Савки й Платона?

Слово вчителя. Щоб відповісти на ці складні питання, необхідно ретельно схарактеризувати образи  обох дідів - Савку й Платона-  спираючись на цитати з тексту.

Пропоную за основу для образного аналізу взяти наступні пункти:

1. Зовнішність.

2. Манера говорити.

3. Уміння говорити гірку правду.

4. Усвідомлення власної  смертності.

5. Єдність слова і діла

6.  Реалізація права на вибір смерті.

Група учнів підготувала цитати щодо вказаних образів.

1. Платон.«Тікаєте, бісові сини? — спитав нас дід Платон Півторак, що виходив уже з сіней з веслом, сіткою й дерев'яним ковшем для виливання води з човна. — Багато я вже вас перевіз. Ой багато, та здорові все, та молоді, та все — перевези та перевези. Савко! — крикнув Платон до сусідньої хати. — Ходім, Савко. Треба перевезти, нехай вже тікають. Га?.. Ходім, ходім! Це вже, мабуть, останні.

2.  Савка.«Савка вийшов із своєї хатки і дивився на нас, як намальований. Було йому літ сімдесят чи, може, й більше. Він був маленький, з підстриженою борідкою. Був би він сильно схожий на святого Миколу-угодника, коли б величезна, мов коров'ячий кізяк, стара кепка не лежала у нього на ушах та землистого, так би мовити, кольору светр не висів на ньому, як на хлопчику батьків піджак. За дідом Савкою виходив чималий хлопець з двома опачинами.»

3. Савка. Еге-ге! Щось ви, хлопці, не той, не як його, не туди неначе йдете, — сказав дід Савка і хитро подивився на нас. — Одежа ось нова, і торбочки, і ремні, еге, і самі ось молоді, а звертаєте неначе не туди, га?!

— Ходім уже, годі! — сказав Платон.

Пішли.

4.Савка.Еге-ге! Щось ви, хлопці, не той, не як його, не туди неначе йдете, — сказав дід Савка і хитро подивився на нас. — Одежа ось нова, і торбочки, і ремні, еге, і самі ось молоді, а звертаєте неначе не туди, га?!

— Ходім уже, годі! — сказав Платон.

Пішли.

5.Платон. — Ну, сідайте, повезем. Чого стали? — сказав дід Платон, Він стояв уже біля човна з веслом. — Повезем уже, а там, що бог дасть. Не вміли шануватися, так уж повезем, тікайте, чорт вашу душу бери... Куди ти хитаєш? Човна не бачив, воїн! — загримав дід на когось із нас.

6.Платон. Мене вивів із думи голос Платона. Він продовжував з Савкою свою розмову, образливу і гірку для нас. Видно, щось сильно його мучило, щось хотілось йому додумати до кінця. Він ніби думав уголос:

— Чорт його знає, що воно таке почалося. Сьогодні вранці заходить до хати якесь дермо собаче та все кругом у зброї та в ремінні, та не в абиякому ремінні, а новому.

— Еге! — почувся ззаду голос Савки.

— А це ж усе гроші!

— Еге!

— Вставай, — каже, — вези, годі спати. А я три ночі не спав, возив.

Платон трохи помовчав.

— А оце недавно, перед вечором, перевозив з Митрофаном одну партію. Так одно, чорти його батька бери нехай, вроді отого, що коло тебе в очках сидить, теж у новому ремінні, так ще револьвер витягло та кричить — вези, каже, мерщій, куркуль! Їй-богу, правда. А в самого руки тремтять і очі викарячені, немов у носаря чи в окуня, од страху. От пак людина, хай бог милує.

— А, чорті-що.

— Еге. Так товариші заступились, спасибі їм. Що ж ти, кажуть, чортів син, діда обижаеш? Та чуть не побили. Так притихло.

7.Платон. О, пливе щось. Наш чи німець? — сказав Платон і притяг до човна труп. — Німець. А холера на твою голову. Уже пливе. Ач, куди забрався! У Десну! Успів, нечистий. А ви все думаєте та все страдаєте. А страдати ніколи! О, пливе щось. Наш чи німець? — сказав Платон і притяг до човна труп. — Німець. А холера на твою голову. Уже пливе. Ач, куди забрався! У Десну! Успів, нечистий. А ви все думаєте та все страдаєте. А страдати ніколи!.

8.Платон. — Ну, а якщо душа велика, а людина нервова, — образився Троянда і розсердився сам на себе. Був він до чорта розумний і дотепний, а тут весь дотеп наче всох.

9.Платон. —— А ти прикуй себе од страху ланцюгом до кулемета та й клади ворога мовчки до смерті, — сказав Платон. — А там уже живі розберуть колись, який ти був, нервений чи ні. А то виходить, що ненависті в тобі багато, а нервів і себелюбства ще неначе більше. От і — "перевезіть, діду". А ненависть твоя на щось інше витратиться. Яка ж ціна їй, коли умирать не вмієш?

10.Платон. — По-дай чо-го-го-го! Човен подай! А-га-га-га... — почулося з того берега.

— О, вже розпинаються нервені душі. Накликають німця. А нема того, щоб тихо посидіти! — сказав Савка.

Пропливли трохи мовчки. Платон почав сильно гребти веслом. Видно, йому хотілося щось іще сказати, чимось перебити своє невдоволення.

— Ти собі подумай, Савко, як оце народу дивитися на отаке паскудство. Він же надіявся на їх усіх, як я на свого Левка, а воно он що виходить — "діду, перевези"!

— Еге, — промовив Савка. — Скільки літ їх учили, ти подумай, Платоне. А вони тікають. От він і каже тепер, що ж це ви, каже, робите? Стійте тікать! Чим же далі ви тікаєте, тим більше крові проллється! Та не тільки вашої, солдатської, а й материнської, й дитячої крові.

— Не знаю, як ти, Савко,— сказав Платон,— а мене б з Дніпра чи з Десни не те що Гітлер, а сам нечистий би не вигнав, прости господи, не при ночі згадуючи.

11.Платон — Ну і що ж? — перебив його Платон Півторак, очевидно, не маючи ніякого бажання вислуховувати нас. — Скільки вона вас там може убити, тая танкетка? Все одно вам же доведеться її розбивати, не мені. Я своє одвоював. А от мій Левко на Кохин-Голі, чули, що зробив з тими, як їх?.. Танкетки, — розгнівався дід. — Людська душа молодецька сильніша за всяку танкетку! Була, єсть і буде! Як то в піснях про Морозенка співають: "Де проїхав Морозенко — кривавая річка". О! Ото був воїн!

12.Платон. А що мені думати? — подивився на мене дід Платон. — Думайте ви. Життя-бо ваше вже, а не моє. А тільки я так скажу вам на прощання. Не з тієї пляшки наливаєте. П'єте ви, як бачу, жаль і скорботи. Марно п'єте. Це, хлопці, не ваші напої. Це напої бабські. А воїну треба напитися зараз кріпкої ненависті до ворога та презирства до смерті. Ото ваше вино. А жаль — це не ваше занятіє. Жаль підточує людину, мов та шашіль. Перемагають горді, а не жалісливі! — сказав дід Платон і примовк. Він висловив, нарешті, свою думку. Це була його правда. Він стояв на кормі з веслом, суворий і красивий, і дивився вперед поверх нас.

13.Платон. В цей час далекобійний снаряд упав коло нас у Десну і підніс угору великий водяний стовп.

— Ого!.. А що риби поглушить в річках! — почувся голос Савки.

— Тепер поглушить, — сказав Платон. — Позаторік і подохла од задухи, а зараз німці висадять гранатами дотла. Спустіють, мабуть, і річки, і все на світі. ПриїхаМи стали прощатися з дідами, поспішаючи у лози.

14.Платон.— Постійте трохи, — сказав Платон, спершись на весло. — Так що ж прикажете передати герману? Як стрічать його, як у вічі дивитись?

— Передайте, що ми повернемось. Не дрейфте, діду. Повернемось! — спробував підбадьорити діда Троянда.

Дід подивився якось мимо планшеток Троянди і легенько сплюнув.

— По-дай чо-го-го-го! Ого-го-го! — лунало з того берега.

— Прощайте, діду, — тихо говорили мої попутники, зникаючи в лозах.

— Ідіть собі під три чорти... Чорт вас носить, —— сказав байдужим голосом дід Савка.

Платон мовчав.

Ми пішли в лози.

Я йшов останнім і думав про діда Платона. "Спасибі йому, — думав я, — що не пожалів нас, не окропив нашу сумну стежку сльозами, що викресав з мого серця огонь уночі... Правдо, чом же ти часом така гірка та солона!"

Потім я побіг назад, до Десни. Я мусив щось сказати на прощання дідові Платону. Я вибіг на висип.

Платон стояв на березі по кісточки у воді з веслом, як пророк, нерухомий, і дививсь, очевидно, нам услід.

— Прощайте, діду. Простіть нас, що не доглянули вашу старість, — сказав я, задихаючись. — Ми вас, діду, ніколи...

— Іди, не крутись перед очима, — сказав Платон Півторак, навіть не подивившись на мене. По сухому темному його лицю текли сльози і падали в Десну»

Опитування учнів за пунктами аналізу  ( схема- таблиця на дошці).

Слово вчителя. Савка й Платон подали приклад для молодших, виявили своє право на вибір смерті — чи то тихої, спокійної, природньої - вдома, на ліжечку,  в колі сім'ї, чи — на переправі, перекинувши човен, забравши з собою гітлерівців на той світ.... Мета була світла- не дати загарбникам хазяйнувати в Україні, а ціна- надвисока, на кону було саме життя... Це зрозумів і пояснив підлеглим капітан Колодуб ( цитата):

«Зараз я Герой Радянського Союзу. Багато я знищив ворога, що й говорить! Багато постріляв у наступі і гусеницями подушив багато. Часом бувало так, що нудно робилось од хрусту фашистських кісток. І сам попадав у бувальці не раз. Але, де б я не був, як би не гули навколо мене ворожі вихори, їм ніколи вже не затушить того вогню, що викресав з мене колись у човні дід Платон... Що наше життя? Що наша кров, коли страждає вся наша земля, увесь народ? — голос капітана зазвучав, як бойова сурма. — Я, хлопці, у бою сторукий, помножений стократ на гнів і ненависть!.. Так. — Капітан Колодуб усміхнувся. — А все ж таки нічого в світі я б так не хотів, як після війни поїхати на Десну до діда Платона …»

«Діда Платона, товаришу капітан, уже нема живого, — сказав Дробот. — Ото як ви пішли у лози, через годину прибігли німці. Довго вони били діда, що перевіз вас, хотіли розстріляти, а потім був приказ негайно переправитися на другий берег. Ну повезли. Насіло їх вщерть. Випливли на середину Десни. Тоді дід Платон і каже:

— Савко, прости мене!

— Бог простить.

— У другий раз!

— Бог простить.

— Прости утретє!

— Бог простить.

— Прости і ти мене, Платоне, — сказав дід Савка.

— Бог простить.

— У другий раз!

— Бог простить.

— У третій раз!

— Бог простить.

Та за третім разом як повиймали вони весла, та як стрибнули на правий борт, та й перекинули човна. Все потонуло — і кулемети, і німці, і діди. Один тільки я виплив на наш берег»…

Слово вчителя. Без пафосу й бойових вигуків, без командирів над душею – самі обрали два діди такий вид розправи над ворогами… ціною власного життя… Нещодавно ви переглядали фільм “Кіборги” а минулого навчального року ми з вами знайомилися з книгою “АД — 242” про захисників Донецького аеропорту... Нинішнє воєнне лихоліття  теж сповнене жертовності й крові...

 Наочність — фото кіборгів з донецького аеропорту( на тлі пісні М. Сабліча

«Гори, душа, гори!»»-  https://www.youtube.com/watch?v=ESMPMefNi38)

Чи не здається вам, що кіборги продовжили традиції дідів Савки й Платона, знаючи що відвойовувати доведеться кожен клаптик , що за роками окупації- смерті кращих мужиків, дітей жінок?...

Уважно  подивіться в їхні обличчя!Кожен з них може підписатися під Стусовими словами”Як добре те, що смерті не боюсь я, і не питаю, чи тяжкий мій хрест...”  Вони - онуки й правнуки Платона   й Савки …

4. Підсумки. Слово вчителя. Повернемося до кола питань, які задекларували на початку уроку:

- війна  не підлягає ніякому виправданню. Однак боронити рідну землю треба всіма можливими ресурсами...

- Платон і Савка- справжні герої,а їхніми прямими правнуками є оборонці Донецького аеропорту.

- справжній патріотизм- непарадний, жертовний, самозречений...

5.  Саморефлексія

 Я знаю.... зміст оповідання “Ніч перед боєм”

Я умію... користуватися схемою аналізу персонажів, аналізувати цитати з тексту, робити власни висновки,працювати з ресурсами інтернету

 Я усвідомив... що патріотизм і  самопожертва взаємопов'язані між собою, вони актуальні нині.А внуки й правнуки Платона й Савки –ті, що захищали Донецький аеропорт, і зараз на бойових постах затято чекають наказу про визвольний наступ.

6.  Домашнє завдання. Підготувати твір-мініатюру “ В ім'я чого можна жертвувати власним життям  ( за матеріалами оповідання О. Довженка “Ніч перед боєм»).