ОІС "Топографічна карта"

ОІС № 1

Розділ І. Топографія та картографія.

Тема 1. Картографія.

І. Топографічні карта – докладна, єдина за змістом, оформленням і математичною основою географічна карта, на якій детально зображено невелику ділянку земної поверхні з природними, соціальними і економічними об’єктами місцевості із властивими їм якісними і кількісними характеристиками та особливостями розміщення.

                            Відмінності ТК:

• за зміс­том – загальногеографічні кати,
• великомасштабні,
• мають свою систему умовних знаків,
• докладно зображають місцевість,
• багатоаркушеві карти.

Робота з таблицею 2.1 на ст. 7

Групи ТК:

1. Топографічні великомасштабні: масштаб 1:100 000, і більше (1:50 000, 1:25 000, 1:10 000, 1:5000).
2. Оглядово-топографічні: масштаб від 1:200 000 до 1:1 000 000.
3. Оглядові: масштаб понад 1:1 000 000.
4. Топографічні плани – це карти з масштабом 1:25 000, 1:10 000, та 1:5000.

Елементи (складо­ві частини) ТК:

• картографічне зображення,
• легенда,
• додаткове оформлення (карти-вставки, діаграми, графіки, текстова або цифрова інформація), що допомагають у роботі з нею.

ІІ. Сутність розграфлення ТК.

В основі топографічних карт лежить міжнародна мільйонна карта світу – це оглядово-топографічна карта всього земного суходолу, складена в масштабі 1:1 000 000, в рівнокутній циліндричній проекції Гаусса-Крюгера (не спотворює форми і розміри зображуваних об’єктів).

Топографічна карта – це багатоаркушева карта:

• для отримання 1 аркушу земну кулю розграфлюють меридіанами на 6-градусні колони (зони) і паралелями - на 4-градусні ряди;
• аркуш має вигляд трапе­ції розміром: 4° - за широтою і 6° - за довготою та обмежений з півночі на південь частинами паралелей, а із заходу на схід - меридіанів (мал. 2.1);
• усі аркуші топографічних карт мають визначену систему позначень - но­менклатуру;
• шестиградусні смуги, утворені меридіанами, називають колонами і позначають цифрами від 1 до 60 (усього 60 колон). Рахують колони із за­ходу на схід, починаючи від 180⁰ довготи;
• чотириградусні смуги, утворені паралелями, називають рядами і позначають великими літерами латинського алфавіту, починаючи від екватора (усього 23 ряди);
• позначення (номенклатуру) кожного аркуша складають з букви ряду ті цифри колони (наприклад, М-36              або J-42)
• для отримання аркушів карт більшого масштабу базовий аркуш ділять на менші, причому їхня кількість залежить від масштабу карти. Відповідно і змінюють номенклатуру: кожен номенклатурний ряд топографічних карт має своє значення, за яким можна визначити масштаб карти.

Робота з таблицею 2.2. на  ст. 8.   

ІІІ. Географічні і прямокутні координати.   

1. Географічні координати – величини, які визначають положення певної точки на місцевості відносно прийнятої системи координат.

Особливості визначення г-ф координат ТК:

• координати визначають з точністю до секунд або десятих частин мінути,
• меридіани й паралелі є сторонами рамок аркушів цих карт,
• географічні координати кутів рамки підписано на кожному аркуші,
• точність визначення  до 1-2'  - це = на місцевості 100-200 м.

2. Прямокутні координати – лінійні величини, що визначають положення точок на лощині щодо двох взаємно перпендикулярних осей: віссю X прий­нято центральний меридіан 6-градусної зони, а віссю У - екватор.

Особливості визначення прямокутних координат ТК:

• точка перетину осьового меридіана й екватора є початком пря­мокутник координат кожної зони,
• на ТК нанесено лінії, які проведено через кожний 1 кілометр і пара­лельні осям X та V.
• це кілометрова сітка, яка вкриває карту системою однакових за площею квадратів,
• прямокутні координати визначають у кілометрах та метрах,
• прямо­кутні координати показують відстань у кілометрах до цієї точки:

1. від еква­тора (координата X, яка може змінюватися від 0 до 10 000 км на полюсах)
2. від осьового меридіана (координата Y, що може змінюватися від 0 до 333 км на екваторі).

• на території України всі точки координата X має позитивне значення,
• для того щоб коор­динати У точок також були тільки позитивними, у кожній зоні ординату початку координат приймають рівною 500 км. Таким чином, точки, розташовані на захід від осьового меридіана, мають ординати менше 500 км, а до сходу - більше 500 км.

ІV. Призначення прямокутної (кілометрової) сітки.

Прямокутна сітка – це сітка, утворена розподілом карти на площини прямими лініями, паралельними осям координат.

Прямокутну координатну сітку наносять у визначеній взаємозалежності з географіч­ною сіткою меридіанів і паралелей.

V. Географічний зміст ТК: зображення об’єктів місцевості та рельєфу.

1. Топографічні умовні знаки – застосовані на кар­ті позначення різних об’єктів з їхніми кількісними та якісними характеристиками. Умовні знаки є системою графічних, кольорових, буквених та цифрових позначень.
2.  Рельєф зображують горизонталями корич­невого кольору - лініями, які з’єднують точки земної поверхні з однаковою абсолютною висотою.
3. На горизонталях числами вказують абсолютну висоту
4. Чим менша відстань між сусідніми горизонталями, то крутіший схил, що більша - то пологіший.
5. Бергштрихи – спеціальні знаки, які указують напрямок, у якому знижується або підвищується схил.
6. Водні об’єкти (річки, озера, водосховища, канали, болота) зображають лініями синього кольору, а їхні площі - синім фоном.
7. Цифрами познача­ють різні кількісні характеристики: глибину, ширину, швидкість течії, а стрілками - її напрямок.
8. Рослинний покрив зображують зеленим кольором, спеціальними знаками позначають дерева (породу, середню товщину та висоту) луки, чагарники.
9. Транспортні шляхи (пішохідні, автомобільні, залізничні) позначають лініями різної товщини та кольору.
10. Населені пункти (міста, селища, села, хутори), промислові та сільськогосподарські підприємства, пам’ятки природи, об’єкти туризму позначають відповідними умовними знаками.

ОІС № 2

Розділ І. Топографія та картографія.

Тема 1. Картографія.

І. Вимірювання на ТК:

• лінії на земній поверхні мають відповідний напрямок, виражений кутом у граду­сах від початкової лінії чи напрямку в певній системі координат,
• початкову лінію називають орієнтувальним напрямком, що залежить від обраної системи координат:

1. у географічних координат - напрямок дійсного меридіана,
2. у прямокутних координат - абсциса (вісь Х) - осьовий меридіан відповідної зони.

• кути називають орієнтувальними або кутами напрямку,
• використовують дві системи координат (географічну і пря­мокутну),
• види напрямків кутів:

1. Дирекційний кут (Д) – кут між північним напрямком вертикальної лінії кілометрової сітки та напрямком на об’єкт. Вимірюють за ходом годинникової стрілки від 0 до 360⁰.

Визначають за картою або за магнітним азимутом (Ам).

2. Азимут (А) – кут між напрямом на північ та напрямом на певний предмет місцевості; обчислюється в градусах від 0⁰ до 360⁰ за напрямом руху годинникової стрілки.

Азимут дійсний (Ад) – кут між напрямками на географічний Північний полюс і на певний об’єкт місцевості. Вимірюють за ходом годинникової стрілки.

Істинний азимут (Аі) визначається за формулою: Аі = Д + ЗМ  , де

 - ЗМ – зближення меридіанів, яке визначається за схемою під рамкою топографічної карти;

 - ЗМ: східне – додаємо (+), західне – віднімаємо (-).

Зближення меридіанів (ЗМ) – кут між північним напрямком вертикальної лінії кілометрової сітки та географічним меридіаном.

Магнітний азимут (Ам) – кут між напрямом на магнітний Північний полюс і певний об’єкт місцевості. Вимірюють за ходом годинникової стрілки.

Визначаємо за формулою:  Ам = Аі + Мс  , де

 - Мс – магнітне схилення, яке визначається за схемою під рамкою топографічної карти;

 - Мс: західне – додається(+); східне – віднімаємо (-).

Магнітне схилення (МС або δ) – кут між географічним та магнітним меридіанами.

- східне схилення – магнітний меридіан відхиляється від дійсного меридіана на схід,

- західне – на захід.

Види вимірювань:

1. На місцевості відлік азимутів проводять від напрямку стрілки компасу (її північного кінця) за ходом годинникової стрілки від 0° до 360°, тобто від магнітного меридіана цієї точки. Якщо предмет розміщений від спостерігача тна північ, то азимут його 0°, якщо на сході - 90⁰, півдні - 180°, на заході - 270°. Під час спостереження за компасом вимірюють магнітний азимут.
2. На ТК за масштабом і кілометровою сіткою:

• прямі відрізки між двома точками вимірюють за допомогою лінійки або циркуля,
• виміряну відстань, переводимо в реальну за допомогою масштабу,
• довжину ламаної лінії обчислюють як суму відрізків прямих,
• криві лінії вимірюємо спеціальним приладом – курвіметром.

2.Розрахунок площі:

1 спосіб – геометричний: площу, що вимірюють, розбивають на сітку квадратів, трикутників, трапецій, площу яких вираховують повідними формулами: сума цих площ і буде загальною площею об’єкта карті.

2 спосіб – за допомогою міліметрової сітки: нанесеної на прозору плівку або папір, яку прикладають до карти і підраховують кількість квадратних міліметрів. Потім, враховуючи масштаб карти, визначають площу.

Якщо на карті або плані відсутній масштаб, визначаємо його за:

• кілометровою сіткою: вимірюють відстань між лініями кілометрової і ділять на відповідну відстань на місцевості,
• координатною сіткою: відстань між лініями відповідає цілому числу кілометрів на місцевості й, залежно від масштабу, має різну величину.

Робота з табл. 3.1 на ст. 12.

Задача: на топографічній карті відстань між суміжними лініями 2 кілометрової сітки = 2 см, на місцевості =2 км.

1. 2 км * 1000 м =2000 м
2. 2000 м * 100 см = 200 000 см
3. Масштаб карти = 2 см (на карті) / 200 000 см (на місцевості) = 1:100 000

Відповідь: М=1:100 000

• за відомими відстанями: за умовними знаками, які позначають кілометрові стовпи на автомобільних шляхах.

3.Визначення висоти місцевості.

• на топографічних картах рельєф ображують горизонталями,
• горизонталі – криві уявні лінії, що проходять через точки місцевості з однаковою абсолютною висотою,
• відстань h по висоті діж січними поверхнями називають висотою перерізу,
• знаючи властивість горизонталей, можна визначити за картою форму різних видів схилів.

Робота з мал. 3.1 на ст. 13

3. Визначення висоти точки

• відносна висота — висота будь-якої точки щодо висоти іншої точки, що дорівнює різниці абсолютних висот цих точок.
• абсолютна висота — висота точок місцевості, що відраховується від рівня моря (за початок відліку висот на картах беруть рівень Балтійського моря).

Абсолютні висоти підписані на горизонталях, біля вершин окремих пагорбів, а також біля деяких з об’єктів.

• уріз води – це відмітки, які показують абсолютну висоту водної поверхні в цій точці.

Розрахунки:

1. Визначаємо за горизонталями абсолютну висоту
2. Встановлюємо відмітку урізу води
3. Визначаємо відносну висоту точки = абсолютну висоту – урізу води

4. Похил та падіння річки.

Падіння річки (П) – перевищення рівня її витоку над гирлом, виражене в метрах.

Падіння ж на окремій ділянці річки - це різниця висоти між двома точками, узятими на певній відстані одна від одної.

П = h₁ - h₂,

де h1 - висота витоку; h₂ - висота гирла.

Похил річки (Пр) – відношення її падіння (у метрах) до довжи­ни річки (у кілометрах).

Похил річки = П / L,

де П - падіння річки, L - довжина річки.