Олександр Довженко – видатний український кінорежисер і письменник. Його оповідання про один із періодів Другої світової війни. «Ніч перед боєм» – твір про героїзм, самовідданість,

Ратушна Наталія Миколаївна - вчитель української мови та літератури Лукашівського навчально-виховного комплексу «Дошкільний навчальний заклад - загальноосвітня школа І - ІІІ ступенів» Чорнобаївської селищної ради Черкаської області

Олександр Довженко – видатний український кінорежисер і письменник. Його оповідання про один із періодів Другої світової війни. «Ніч перед боєм» – твір про героїзм, самовідданість, патріотичні почуття українців

З’явився на світ майбутній письменник 10 вересня 1894 р. в селі Сосниці, на його околиці, що називалася В’юнище, на Чернігівщині. Батьки хлопчика були неписемними. Лише дід умів читати й писати. У своїй автобіографії Довженко писав: «Батько ніколи не пробачив дідові своєї темряви». Із дитинства він пам’ятав лише безкінечний плач і похорони. 12 із 14-ти дітей померли, причому четверо братів – Іван, Сергій, Лаврентій, Василь – пішли з життя в один день. Лишилися тільки він та сестра Поліна, яка згодом стала лікарем. Довженко з батьком (ліворуч). Мати, сестра та батько Довженка (праворуч).

Та попри всі сімейні трагедії, хлопчик дуже любив природу, особливо стрімку Десну, розмаїту фарбами й «казкову сіножать», усе життя наймилішим для Довженка були саме ці спогади. А ще він був мрійником і ділив своє життя на два виміри – реальне й уявне. Якщо в дійсності йому чогось не вдавалося, то в ілюзорному світі він міг усе.

Звідси вивела життєва стежина малого Сашка в люди. До 01.55 https://www.youtube.com/watch?v=Qo0kIxOFzXM Навчався у місцевій початковій школі. Наука давалася легко, усі предмети знав на відмінно, хоча сам говорив, що то вчителі не дуже багато знають, тому й вважають його найкращим.

У Сосниці створено меморіальний музей митця. На подвір’ї колишньої садиби стоїть скульптура стрункого замисленого хлопчини – юного Сашка. Звідси вирушив він у великий світ мистецтва. до О6. 00 https://www.youtube.com/watch?v=iHR4umyUQWM

Довженко-студент Глухівського учительського інституту, 1911 р. Після Сосницької школи він закінчив Глухівський учительський інститут та працював викладачем фізики, природознавства, географії, історії в 2-му Житомирському змішаному вищому початковому училищі. Багато читав, малював, створив етнографічний хор в одному з сіл. У 1917-му О. Довженко переїхав до Києва й вступив на економіч-ний факультет Комерційного інституту (нині це головний корпус Національного педагогіч-ного університету імені Михайла Драгоманова). У 1920-му брав участь у революційних подіях на боці більшовиків, проводив підпільну боротьбу проти поляків у Києві й Житомирі.

Відвідує засідання «Гарту», невдовзі стає одним із засновників найпрогресивнішої на той час літературної організації письменників – ВАПЛІТЕ. Роки 1921-1923 позначені в його біографії дипломатичною роботою за кордоном. Довженко побував у Польщі та Німеччині.

Після повернення в Харків, у 1923-1926-у роках масово малював політичні карикатури для місцевої преси (газета «Вісті»), які підписував псевдонімом «Сашко». Вони були пропагандистсько-тенденційними і «спливли» вже після смерті режисера. Довженко, як Т. Г. Шевченко, В. В. Маяковський, мріяв стати художником.  Художню освіту здобув у Берлінському художньому училищі.

1926 р. він потрапляє до Одеси – тодішнього центру нового мистецтва – кіно. І розуміє, що саме кіно – його справжнє покликання. Разом з Юлією Солнцевою – дружиною та надалі режисером всіх його фільмів.

Довженко -кінорежисер, сценарист Гомер українського кіно 1926 рік – переломний у творчій долі О. Довженка. легендарний  давньогрець-кий поет, автор «Іліади» та «Одіссеї»

Уже 1926 р. Довженко створив за своїми сценаріями перші фільми: короткометражні комедії «Вася-реформатор» і «Ягідка кохання». «Вася-реформатор» - сатирична комедія. Вася, син фабричної робітниці, з дитинства наданий сам собі і звик до самостійності. За один день Вася примудрився витягнути з води людину, покататися на чужій машині, викрити попа і зловити злодія у себе удома. Фільм не зберігся.

«Ягідка кохання» Єдина комедія в творчості Олександра Довженка, що являє собою приклад «радянської комічної». Її сюжет складають пригоди перукаря Жана Ковбасюка, який намагається позбавитися від свого «незаконно народженого» немовляти. Дізнавшись, що мати дитини добилася в народному суді аліментів, герой обіцяє стати зразковим батьком. Проте тепер йому належить знайти дитя, від якого він тільки що насилу позбавився.

То були ще учнівські роботи. А от наступна стрічка «Сумка дипкур’єра» (1927) засвідчила про неабиякі мистецькі здібності режисера. Темою фільму було вбивство радянського дипломатичного кур'єра Теодора Нетте. Сюжетом картини була боротьба довкола сумки з дипломатичною поштою, що залишилася після смерті дипкур'єра. Робітники, які співчувають СРСР, захоплюють сумку і таємно передають її матросам пароплава, що йде до Ленінграда. Агенти розвідки докладають великих зусиль, щоб захопити сумку. Матроси у свою чергу проявляють чудеса винахідливості, ховаючи її в найнеймовірніших місцях, прагнучи доставити в СРСР.

1927 р. «Звенигора» 01.55 Стрічка принесла Довженкові визнання і світову славу: з успіхом обійшов екрани багатьох країн світу. На нього звернула пильну увагу тодішня мистецька зарубіжна громадськість. https://www.youtube.com/watch?v=Qo0kIxOFzXM

Перевантаження «Звенигори» великим і маловідомим глядачеві історичним матеріалом, складні образи-символи – все це робило фільм малозрозумілим глядачеві, і швидко зійшов із екранів. Але він показав, що в особі Довженка до радянської кінематографії увійшов великий художник із яскравою творчою індивідуальністю. Фільм з’явився на екранах 1932 р. Хоча він був на актуальну тоді тему індустріалізації, та автор зробився ще більш невгодним для партійних наглядачів за мистецтвом. У цій стрічці не було сюжету в загальноприй-нятому сенсі слова. Це були фрагменти з тисячолітньої історії України. Тут були епізоди з багатовікової боротьби українського селянства з польською шляхтою, і спогади про варягів, і гайдамацьку вольницю, світова війна 1914-1918 років, і Жовтнева революція, і петлюрівська контрреволюція, білоукраїнська еміграція. Фільм https://www.youtube.com/watch?v=4PDjyzUjbuo

1932 р. Фільм-кіноповість «Іван» На тлі грандіозного будівництва першої п'ятирічки – спорудження Дніпрогесу – розповідається типова історія становлення нової людини. Герой картини, сільський парубок, приходить на будівництво ГЕС, стає передовим робітником, комуністом. Перший звуковий фільм. https://www.youtube.com/watch?v=moujoz-fA0

«Земля». 1930 р. Фільм про боротьбу українського селянства проти куркульства в період організації перших колгоспів, у якому оспівується краса і щедрість землі. У Брюсселі-58 (у результаті міжнародного опитування критиків) фільм був названий в числі 12 кращих фільмів всіх часів і народів. Саме цій кінострічці перш за все Довженко зобов'язаний своїм безсмертям. Фільм «Земля»

На київській кіностудії 1939 р. з’являється фільм О. Довженка за його ж сценарієм «Щорс» - про червоноармійського комдива, який мужньо загинув у боях з Армією УНР. Виконанням замовлення «на горі» були задоволені. Довженка залучають до важливих комісій і делегацій, відправляють на Західну Україну знімати кінохроніку «Звільнення». Все це свідчить про офіційну реабілітацію митця. Україна обійнята полум'ям війни. Війська червоних йдуть до Києва. Попереду бій легендарної дивізії з військами Петлюри і армією Драгомирова. Український народ став на захист своєї землі від іноземних інтервентів, покликаних контррево-люцією, шукаючи захисту в солідарності з Росією... Фільм «Щорс»

О.П.Довженко 1938р. «Війна, страхітлива, неуявна, в яку ввергнеться людство,— близько. Як мені готуватися до участі у війні? Лише словом і екраном»,— занотовує Олександр Довженко у своєму щоденнику 3 березня 1938 року.

Кадри із фільму «Щорс» Під час зйомок фільму «Щорс» Фільм «Щорс», що вийшов на екрани 1 травня 1939 року і якому Довженко віддав увесь свій творчий запал, неспокій і талант, став ніби суворим дотриманням тієї сокровенної клятви митця. Кіноепопея про громадянську війну на Україні, про повсталий революційний народ та його червоних полководців відіграла велику роль у патріотичному вихованні молоді саме напередодні грізного лихоліття.

... На понеділок, 23 червня 1941 року, призначено перші павільйонні зйомки «Тараса Бульби». А в неділю на світанні Довженко приїхав поїздом до Одеси. Короткий перепочинок у готелі на Приморському бульварі. І ось уже під вікнами заклично й весело просигналила емка. Швидко зібрався і, окинувши оком кімнату: чи нічого не забув, у веселковому настрої, у передчутті творчих радощів рушив до дверей. Нараз його нагло й жорстоко зупинили страшні слова, які кинула йому просто в обличчя чорна тарілка репродуктора, що висіла біля дверей. Укляк. Зблід. ... Віроломний напад. Війна... Віроломний напад Кадри із фільму «Тараса Бульби»

Закам'яніло стояв. Дослухав промову наркома до кінця. Потім повернувся й рішуче підійшов до столу. Він уже знав, що йому треба робити зараз. Негайно. Виклав із портфеля олівці, чистий папір, на якому збирався замальовувати стіни фортеці. Ще постояв хвилину в задумі. Дрижав готель від тупотіння сотень ніг. Ревли сирени в порту. Чулося віддалене гудіння літаків. Чиї? Невже ворожі бомбардувальники? Війна... Сів до столу. Замислився... Уявив кордон, місця, де недавно бував, творячи фільм «Визволення». Ті, хто його щиро зустрічав і слухав,— червоноармійці з темно-зеленими петличками,— вже на вогненному рубежі. Підсунув папір, узяв олівець. «До зброї!» — написав вогненні слова. І відчуття: війна почалася — важка, кровопролитна. Надійшов час великих випробувань.

Поринувши в роботу, не помітив, як зайшли одеські товариші в номер і завмерли, ставши свідками народження письменницької відозви до народу, першого воєнного твору Довженка. Сьогодні Гітлер своїм злочинним нападом почав проти нас війну. Сьогодні Радянський уряд відповів оголошенням священної війни проти Гітлера і його розбійників. У нинішню ніч змінився світ. Світова війна вступила у фазу незвичайну... Почалася найграндіозніша битва в історії народів... Відповімо ж на удар стократним ударом, щоб не переміг Гітлер ні в якому разі. Ера належить нам!... О.Довженко Адольф Гітлер

23 червня 1941 року одеські газети «Чорноморська комуна» та «Большевистское знамя» вийшли у світ із статтею Довженка. А письменник у цей час повертався поїздом до Києва. Перед цим зателефонував на студію і вже знав: по приїзді йому виступати на загальноміському мітингу київської інтелігенції й по радіо. А для газет треба дати статтю. Вікно в купе завішене ковдрою. Довженко схилився над аркушем паперу, на якому вгорі вже виведено твердою рукою: «Ворог буде розгромлений».

Гітлер несе нам поневолення і смерть. Видно, невеселі його діла... Видно, неминучість близького краху і загибелі позбавила його останньої краплі розуму і кинула його, цього скаженого собаку, на нас... Сто дев'яносто три мільйони наших сердець здригнулися в гніві. …Почалася найбільша битва в історії людства… О.Довженко Чорний отаман, проклятий народом, проклятий сотнями мільйонів погра-бованих, знедолених, голодних жителів розтерзаної і замученої Європи, кинув на нас своїх майстрів смерті і руйнування. Кинув, як і личить розбійнику, вночі, без попередження, без будь-яких приводів з нашого боку. Адольф Гітлер

Було нестерпно боляче. Вірилося, що ворог не дійде до Києва. Ще не гриміло за Голосіївським лісом, і десятим номером трамвая ще не їхали на фронт ополченці. І ось — раптова евакуація... Довженко поривався на фронт. Проте дозволу не було. Київ напередодні війни

А вечорами в Довженковій вітальні сходилися друзі, знайомі… Тема розмов одна: Україна, Київ, новини з фронтів. А вісті надходили дедалі сумніші й сумніші. Сидячи за письмовим столом, працюючи над п'єсою, Довженко постійно прислухався до голосу диктора. І перо його все частіше й частіше надовго завмирало. Та ось репродуктор «зіпсувався»: це була наївна спроба рідних уберегти Олександра Петровича від надмірних хвилювань. Тепер новини з фронтів приносили друзі. Вони пом'якшували ситуації, щоб уберегти хворе Довженкове серце від надмірних переживань. Та все ж одного дня зайшли мовчки й сумно стали біля порога.

Отже, в Києві ворог... Україна горить... Палає! Розумієте? Україна в огні! О.Довженко Хіба міг Довженко всидіти в Ашхабаді? І він «тікає» на фронт.

О. Довженко в роки війни. Останні роки життя

І Куйбишева Довженко уже в Ашхабад не повернувся. Поїхав до Москви. Засніжена Москва воєнних літ... Білі смужки на вікнах. Військові на вулицях. Біжать кудись поодинокі перехожі. Із благоговінням вдивляється Довженко в суворі обличчя москвичів. Кожен із них — герой. Кожен своєю мужністю й працею сприяв перемозі над гітлерівськими броньованими ордами, що рвалися до серця Радянської Батьківщини. Наступного ранку він був у кабінеті наркома кінематографії Большакова. Довженко домагався дозволу виїхати на фронт. Большаков заперечував, посилався на якесь рішення і відсутність вказівок... Та Довженко не відступав від свого, продовжував добиватися дозволу ще і ще раз… І нарешті це сталося. Сергій Плачинда «Балада про степовика» Москва у роки війни

З лютого 1942 року Олександр Петрович опиняється на передовій Воронезького фронту разом із маршалом С.К.Тимошенком та іншими воєначальниками. Він буває на передових позиціях, у безпосередній близькості від ворога. Знайомиться з бійцями й командирами, занотовує їх розповіді про бойові епізоди. Подовгу розмовляє з тими, хто вирвався з оточення чи фашистських таборів. Незважаючи на всі труднощі фронтового життя, які Довженко поділяє з бійцями, він знаходить час писати статті, листівки, відозви, оповідання, фрагменти до повісті, щоденно робить нотатки до блокнота. О.Довженко на фронті

Центральні й фронтові газети друкують полум'яні статті письменника. Вночі з літаків розкидають його відозви — звернення до тимчасово окупованого населення. Довженко закликає йти в партизани, чинити опір фашистам, не піддаватись облудній ворожій пропаганді...

У тяжку годину війни, коли ворог плюндрував Україну, митець виступає із статтею «Душа народна неподоланна!» (березень 1942 року). А влітку 1942 року, в той час, як бої гриміли на Кубані й біля Кавказу і ворог дерся до Волги, кидаючись у шалені атаки, в час, коли радянські воїни виявляли нечуваний героїзм, письменник проголошує: «Я бачу перемогу!» Ці оптимістичні слова стають назвою пристрасної статті, що кликала до помсти, до подвигу.

Воронезький фронт У грізні дні війни Довженко виростає у полум'яного трибуна. Разючі, хвилюючі були його виступи на антифашистських мітингах представників українського народу. Письменник розмовляв із мільйонами, мовби бачив усіх перед собою,— хоробрих радянських воїнів на фронтах, героїчних месників у лісах, українських жінок у фашистській неволі.

У промові Довженка на Другому антифашистському мітингу представників українського народу ЗО серпня 1942 року в Саратові кожне його слово бриніло болем і водночас лунало мов набат: «Стою на мітингу серед братів, і великий біль та гнів розпалюють мою душу. Стою лицем на захід, до моєї полоненої матері України. Стою скорботний, у тривозі, і перед моїм духовним зором розстилається вся, неначе в огні, Україна...» Довженко на Другому антифашистському мітингу представників українського народу. Саратов. ЗО серпня 1942 р. Промова Довженка, як і весь мітинг, транслювалися по радіо, її слухали і там, на окупованій фашистами Україні, чули в партизанських лісах і підпіллі.

А далі — знову фронти, публіцистичні виступи, гаряче слово заклику. Вогненним пафосом гніву до ворога дихала стаття Довженка «Батьківщина наказує», написана в дні, коли «огидне рабство, і бандитизм, і смерть» повзли до Волги. Митець звертається до бійців: «Зупинись, боєць і командир! Припадіть вухом до рідної землі, прислухайтесь до гомону. Чуєте? Батьківщина кличе! Ні кроку назад!» Довженко на фронті.1943 р.

Ця яскрава фронтова хроніка, своєрідний монтажний малюнок фільму об'єднують із кращими кінострічками військових років. У політуправлінні Південно-Західного фронту йому присвоюють звання полковника. Бере участь у визволенні Харкова і Києва. 1943 р. виходить його документальна кінопубліцистична стрічка «Битва за нашу Радянську Україну». 03.32 https://www.youtube.com/watch?v=Qo0kIxOFzXM

М.Т.Рильський та О.П.Довженко на фронті.1943 р. У 1943 р. фронт зупинився на кордоні України. Полковника Довженка часто можна було бачити серед бійців. Він був на передовій під Харковом, Києвом. О.П.Довженко на фронті.1943 р.

Завідувач відділу пропаганди і агітації ЦК КП(б)У П. Гапочка, поет М. Рильський, режисер О. Довженко, поет А.Малишко на одній із дільниць Воронезького фронту  1943 р. Поет М. Рильський, кінорежисер О. Довженко і члени Військової ради Воронезького фронту М.Хрущов і Л. Корнієць на визволеній від фашистських загарбників території 1943 р.

Як одне зі свідчень тієї боротьби Довженка за свою духовну свободу залишився запис в його «Щоденнику»: «Товаришу мій Сталін, коли б Ви були навіть богом, я й тоді не повірив би Вам, що я націоналіст, якого треба плямувати й тримати в чорному тілі. Коли немає ненависті принципової, і зневаги нема, і недоброзичливості ні до одного народу в світі, ні до його долі, ні до його щастя, ні гідності чи добробуту,— невже любов до свого народу є націоналізм? Чи націоналізм в непотуранні глупоті людей чиновних, холодних діляг, чи в невмінні художника стримати сльози, коли народу боляче?..»

Після війни Довженкові як «затятому націоналісту» не дозволяли жити в Україні. Проти його повернення було партійне керівництво України. У «Щоденнику» читаємо: «...не пустили мене в Київ, я український ізгой... Кара, яку мені придумали великі люди в малості своїй, жорстокіша за розстріл. Я хочу писати серед свого народу... Невже я не можу жити на Вкраїні?.. Розтерзана і змучена душа моя до краю. Я України син. Нащо відняли у мене Матір? Земле моя рідна, коли б хоч ти була щаслива».

Перечитав знову історію України. Боже, до чого ж вона сумна і безрадісна. До чого невдала і безпросвітна. Ніде правди діти: і погані ми, і нещасливі. Більш нещасливі, ніж погані... О. Довженко «Щоденник» Сьогодні роковини моєї смерті,.. Я тримався рік і впав. Моє серце не витримало тягаря неправди й зла... О. Довженко 31 січня 1945 р.

Довженко створює документально-хронікальний фільм – «Перемога на правобережній Україні і вигнання німецьких загарбників на межі україн-ських радянських земель». Кадри із фільму «Перемога…»

1949 р. - історичний фільм «Мічурін» про видатного російського селекціонера Івана Володимировича Мічуріна, чия праця була справжнім подвигом. Отримав Сталінську премію II ступеня (1949), премію за кращий кольоровий фільм на Міжнародному кінофестивалі в Маріанске-Лазне (1949) та приз на Міжнародному кінофестивалі в Готвальдове (1949).

1958 р. «Поема про море». Ігрова кінопоема з елементами анімації про будівельників Каховської гідростанції. Винагороди: Почесний диплом – Юлія Солнцева (1962 р.), на Міжнародному кінофестивалі в Лондоні; Всесоюзний кінофестиваль: Перша премія авторові сценарію (посмертно) – Олександр Довженко, Особливий Почесний диплом – Юлія Солнцева (1959 р.); Ленінська премія (Посмертно – Олександр Довженко) (1959 р.). Цей фільм став «лебединою піснею» О. Довженка

Перший радянський широкоформатний художній фільм. 1941 рік. Почалася Друга світова війна. Колгоспник з Придніпров'я Іван Орлюк став солдатом. Він був учасником перших боїв на Дніпрі і дійшов до Берліна. А повернувшись додому, провів першу сівбу на звільненій землі. Винагороди: Приз за кращу режисуру – Юлія Солнцева, на Міжнародному кінофестивалі в Каннах (1961 р.). «Повість полум'яних літ». 1960 р.

«Зачарована Десна» 1964 р. За однойменною повістю О. П. Довженка. Фільм складається з двох частин. Перша – світ, показаний через враження шестирічного Сашка. Друга – спогади і міркування Сашка, тепер уже немолодого полковника, що звільняє в ході війни рідне село. О. Довженко назвав свій твір «коротким нарисом автобіографічного кінооповідання»

Новодівиче кладовище Дружина митця Юлія Солнцева, яка була його другом і помічником, завершила і відтворила на екрані те, що було задумом Олександра Довженка. «Зачарована Десна», «Повість полум'яних літ», «Поема про море» — фільми Юлії Солнцевої, поставлені за сценаріями кіномитця, — це нова форма кінематографічної мови, відкрита Довженком і втілена з високою майстерністю.

Подвиги на фронті, реальні трагічні факти, події в тилу у ворога одразу ж ставали для письменника предметом глибокого осмислення, аналізу, узагальнення. Так народилась ідея оповідання «Ніч перед боєм», в основу якого ліг реальний епізод. Два діди - Платон і Савка - ціною свого життя топлять у Десні човен із гітлерівцями. Оповідання «Ніч перед боєм» відноситься до ряду тих нечисленних Довженкових творів періоду війни, творча доля яких склалася щасливо. Розпочате у квітні 1942-го, завершене вже через місяць, воно було вперше надруковане російською мовою в газеті «Красная звезда» за 1-ше серпня цього ж року і мало неабиякий успіх. Відомо, що оповідання протягом 1942 року неодноразово передруковувалося, звучало в ефірі і було видане окремою брошурою «метеликом».

Таке визнання забезпечувалося високою емоційною напругою тексту, його дієвістю, мобілізуючим впливом на читача. Виявилось: головна думка твору «Ні кроку назад!» була співзвучна із наказом Сталіна № 227. (Хоча в часі оповідання Довженка випереджувало наказ вождя). Цей факт підкреслював глибоку актуальність змісту оповідання і політичну далекоглядність автора. Але пропагандистський заряд «Ночі перед боєм» був зумовлений насамперед Довженковим глибоким усвідомленням трагічної ситуації і прагненням письменника передати суворі настрої народу, його відверті погляди на відступ та поразки радянської армії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: Література: - Довженко і світ. Творчість О.П.Довженка в контексті світової культури. Упорядник С.П.Плачинда. К.:Радянський письменник, 1984р.-221с. - Олександр Довженко. Повість полум’яних літ. Повісті , оповідання, публіцистика .К.: Молодь,1984.365 с. - Пам'ять не згасне.( Велика Вітчизняна війна 1941-1945. ) Під редакц. Олексія Кононенка. Благодійний фонд « Артанія», М.Тисмениця.2001 р.-100 с. - Плачинда С.П. Балада про Степовика: Повісті; Роман-есе.- К.: Дніпро,1987.-587 с. - Подвиг твой бессмертен. Фотоальбом. К.: Мистецтво, 1985 р. - Українська мова та література. Комплексний довідник. Укладачі Марченко А. С., Марченко О. Д., Попко О. Г., Співак Т. К., Черсунова Н. І., Якименко О. О.— Харків: ФОП Співак В. Л., 2010. — 720 с. Інтернет-ресурси: - http://www.teacherjournal.com.ua - http://www.istpravda.com.ua