Опис досвіду роботи учителя початкових класів

 

« Казкотерапія як розвиток творчих здібностей дитини, удосконалення взаємодії з навколишнім світом шляхом драматизації та лялькового театру»

 

                                                                                                         Федорусь Марина Борисівна – учитель  початкових  класів  Карлівського ліцею імені  Ніни  Герасименко  Карлівської  районної  ради  Полтавської  області.  Учитель  вищої  кваліфікаційної  категорії, старший вчитель, стаж  за  фахом – 39 років. 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                Зміст

 

1. Роль пізнавальних інтересів…………………………………………………  4

2.Проблема використання театральної педагогіки у працях

видатних людей…………………………………………………………………  7

3.Вплив театралізованої діяльності на розвиток різних сторін

життєдіяльності   дитини………………………………………………………... 9

4.Пріоритетні напрямки роботи зі школярами………………………………... 10

5.Використання театральної діяльності дітей у навчально-виховному

процесі:

а) формування базових компетентностей………………………………………13

б) театралізовані ігри як художня діяльність………………………………….. 14

в) гра – драматизація як  засіб розвитку акторських здібностей дітей………. 15

г) формування навичок театралізованої майстерності на уроках

української мови ………………………………………………………………....18-  23

д) використання театральної педагогіки у виховному процесі дитини

на уроках та в позашкільний час….…………………………………………… . 25

6. Список використаних джерел ……………………………………………….  31

7. Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Опис досвіду роботи з розв’язання проблеми

 

        "Дивитись на світ очима дитини, дивуватися,    радіти, творити і пізнавати  нове  разом  з  нею"

   Все життя дітей насичене грою. Кожна дитина хоче зіграти свою роль. Але як же це зробити? Як навчити малюка грати і діяти? Цьому допоможе театр - один з демократичних видів мистецтва для дітей, який дозволяє вирішити безліч актуальних проблем сучасної педагогіки і психології, пов'язаних  з:

- художньою освітою та вихованням дітей;

- формуванням естетичного смаку;

- моральним вихованням;

- розвитком комунікативних якостей особистості;

- вихованням волі, розвитком пам'яті, уяви, ініціативності, фантазії, мови (діалогу і монологу);

- створенням позитивного емоційного настрою, зняттям напруження, вирішенням конфліктних ситуацій через гру.

   Театр діє на уяву дитини різними засобами: словом, дією, зображувальним мистецтвом, музикою. Кому пощастило саме в ранньому віці зануритися в атмосферу чарів театру, той все життя буде сприймати світ прекрасним, душа його не зачерствіє, не буде жорстокою, духовно не збіднюється

Актуальність досвіду полягає в потребі глибше вивчити методи активного навчання, пізнати вплив театралізації та драматизації на навчання, розробити систему театралізованої ігрової діяльності, яка забезпечить ефективність засвоєння знань і активізацію розвитку творчості учнів.

  Педагогічна ідея досвіду - у визначенні шляхів підвищення ефективності процесу навчання  на основі широкого впровадження в навчальний процес прийомів драматизації та лялькового театру, що сприяють створенню ситуації успіху кожного учня,  підвищенню ефективності розвитку творчих здібностей школярів шляхом використання ігрової діяльності на уроках.

      Традиційні уроки, як основна форма навчання, не задовольняють потреби учнів у самовираженні, самореалізації. Саме тому навчально-виховний процес постійно удосконалюється завдяки введенню нових технологій, методів, прийомів навчання. Сучасний урок, це урок з використанням інтерактивних технологій, які ґрунтуються на діалозі, моделюванні ситуацій, вільного обміну думками, авансуванні успіху. Це урок, де відбувається особистісно-орієнтований підхід, критичне мислення. Урок, на якому комфортно почуває себе і слабший учень, і сильніший. Урок, на якому дитина переживає радість від, хоч і маленького, але успіху. Урок, який спонукає учня до навчання.

 Зараз, коли перед учителями стоїть завдання навчити кожного, особливе значення набуває питання формування пізнавальних інтересів, активного, діяльного  відношення до навчального процесу.

У працях сучасних науковців (Н. Бібік, О. Дем’янчук, О. Савченко, Г. Сіліної та ін.) висвітлюється роль пізнавального інтересу, який характеризується такими обов’язковими моментами: наявність позитивних емоцій у процесі діяльності; наявність пізнавальної сторони цих емоцій (радість пізнання); наявність мотиву, що йде від самої діяльності.

Отже, пізнавальний інтерес має тісний зв’язок з розвитком творчих здібностей школярів та залученням їх до творчого процесу, що цьому розвитку сприяє. Тому для визначення стрижневих якостей творчої особистості важливою для нас є характеристика шести якостей:

1. Потяг до процесу творчості – потреба у відшуканні нових форм діяльності, нових фактів та інформації.

2. Творчий інтерес, допитливість – форма прояву пізнавальної потреби, яка забезпечує спрямованість особистості на творчість.

3. Емоційна активність – емоційне задоволення від процесу творчості.

4. Розвинуті уявлення і фантазія – пізнавальний інтерес, який виражається у побудові образів.

5. Асоціативність пам’яті – встановлення зв’язків між віддаленими поняттями, явищами, об’єктами, теоріями на основі згаданого образу чи ситуації.

6. Пошуково-перетворювальний стиль мислення – стиль мислення, який передбачає побудову власного дослідницького проекту і новоутворень у пізнавальній діяльності.

  Починаючи з початкової школи, виховні можливості навчального закладу зорієнтовані на розвиток природних обдарувань дитини. Тому використання театральної педагогіки розглядається  як один із найважливіших засобів навчання, що сприяє розвитку природних здібностей учнів та підвищенню пізнавального інтересу до навчання. У свою чергу, вдосконалення театральних методик в навчальному процесі сучасного освітнього закладу передбачає знання вчителем театральної педагогіки та спроможність об’єктивно оцінювати свою роботу. Зміни в навчальному процесі ставлять нові вимоги до діяльності вчителя, яка орієнтована на учня як  особистості, і це викликає необхідність по-новому підійти до проблеми викладання  в початковій школі.

      

 

Проблема використання театральної педагогіки у

працях видатних людей

Підходячи до проблеми використання театральної педагогіки в процесі навчання в початковій школі доречно наголосити, що під театральною педагогікою найчастіше розуміють процес становлення особистості за допомогою драматизації, інсценізації та інших засобів  залучення людини до новостворених соціальних конструкцій. Загальновідомо, що драматизація як універсальна методика широко й плідно використовувалася у шкільній практиці минулих епох, відома як жанр від Середньовіччя до Нового часу. З історії світової педагогічної думки можна згадати давню, описану Я. Коменським, традицію театральних постановок, а також сформульовані педагогом «Закони добре організованої школи», в яких окремо виділялись: «Закони про театральні вистави», які доречно використовувати в школах. «Через те, що життя кожної людини побудоване так, що вона повинна підтримувати розмову та діяти ...(треба, щоб учень) навчився спостерігати різницю в речах, умів реагувати на це, робити пристойні дії, тримати тіло і душу відповідно до обставин, змінювати тембр голосу, тобто грати будь-яку роль відповідним чином.»  Шкільний театр сприяв розв’язанню цілого ряду навчальних проблем: «навчання живої розмовної мови», «придбання відомої волі в обігу», «навчання виступам перед суспільством в якості ораторів, проповідників». Таким чином, театральна педагогіка розумілась

Я. Коменським виключно в контексті формування творчої особистості або вміння триматись відповідним чином.

С. Русова виділяла драматизацію як «живий необхідний засіб розвитку мови й виховання» та радила використовувати елементи театральної педагогіки в процесі навчання дітей раннього віку . Згідно поглядам

С. Русової, використання ігор - драматизацій відповідно до поставленої мети є доцільним і необхідним в процесі навчання. Заучування слів літературних героїв сприяє збагаченню словника дітей образними літературними висловами . Сучасні дослідники звертають увагу на значний потенціал театралізованої діяльності. Так,  О.Запорожець  довів, що театралізована гра вчить дитину перейматися думками, почуттями інших людей, виходячи за коло повсякденних вражень у світ людських прагнень і вчинків. Творчий характер театралізованої гри полягає в тому, що дитина наслідує те, що бачить, та передає своє відношення до побаченого. Входячи в образ, дитина жваво мислить, її почуття заглиблюються, вона щиро переживає події.

       На думку В. О. Сухомлинського шкільний театр не тільки розважає учнів, але й естетично виховує, сприяючи вмінню співпереживати, створюючи відповідний емоційний настрій та підвищує впевненість у собі. Спілкуючись в шкільному театрі, учні навчаються бути толерантними до однолітків, стриманими та зібраними. Театр формує в учнів цілеспрямованість, зібраність, взаємодопомогу. Театральні імпровізації сприяють умінню реалізувати свій потенціал, особливо відзначав вплив театралізованих вистав на розвиток виразності й образності мови молодших  школярів, що проявляється в здатності до естетичного сприйняття мистецтва художнього слова, вмінні розрізняти інтонацію та особливості мовних зворотів. Для виконання ролі учень повинен володіти різноманітними виразними засобами (мімікою, жестами, виразною мовою). Зокрема, Л.М. Самсоненко (автор програми спецкурсу «Основи театрального мистецтва», м. Ніжин), зосереджує увагу на впровадженні театральних методик у навчально-виховний процес початкової школи. Використання театрального мистецтва, на її думку, створює синтетичний вид діяльності, що поєднує навчання, гру і працю.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вплив театралізованої діяльності на розвиток різних сторін

життєдіяльності   дитини

Театралізована діяльність впливає на розвиток різних сторін життєдіяльності дитини. Вона сприяє розвиткові інтелектуальної сфери, адже засобами театру збагачуються знання дитини про театр та людей, які там працюють, вона вчиться порівнювати героїв різних казок, планує власні дії щодо реалізації задуму майбутньої вистави.

Розвиток фізичної сфери містить залучення дитини до показу окремих дій (з іграшками, персонажами казок), імітації рухів, дій поетичних героїв, використання рухових дій у процесі театралізованих ігор, добір рухів відповідно до характеру персонажа.

Комунікативна сфера — це узгодження власних дій із діями інших дітей, участь у спільних з учителем діях за сюжетами літературних творів, усвідомлення колективного характеру дієтворення.

Театралізована діяльність передбачає також розвиток морально-вольової сфери, тобто вміння впізнавати героїв та персонажів у знайомих казках, висловлювати своє ставлення до них, робити самостійні оцінні судження, давати морально-етичні та естетичні оцінки, визначати альтернативу в оцінці героїв.

Щодо поведінкової сфери, то під час походів до театру дитина опановує правила поведінки в театрі, ідентифікує почуття і вчинки персонажів із власними.

  У основі мого досвіду – широке  використання театрально - ігрових методів навчання, що дає змогу мені, як учителю,  не залишати поза увагою жодної дитини, дбаючи про її природні здібності, розвивати інтелектуально – емоційний  рівень дітей, знизити рівень закомплексованості учнів, навчити культурі мовленнєвого спілкування, виховувати навички культурно – експресивного виявлення емоцій і почуттів, розвивати у дітей вміння  застосовувати нові здобуті знання на практиці, реалізувати завдання національного виховання.

                                            

  

 

 

 

Пріоритетні напрямки роботи зі школярами

Пріоритетними напрямками роботи з дітьми є:

•   введення елементів театралізованої діяльності на кожному уроці шляхом створення  театрів природи, мови, математики, художньої творчості;
•   реалізація феномену «Краса – радість – творчість» через інтегровані уроки;
•   використання театралізованої діяльності як засобу психокорекції розвитку дитини.

У театралізованій діяльності реалізуються потреби дитини у:

•   самовираженні;
•   спілкуванні;
•   пізнанні себе через відтворення різних образів.

Відповідно до видів, організація театралізованої діяльності передбачає три основних напрями роботи:

пізнавальний — формування у дитини певних знань, умінь, уявлень про театр, театральну термінологію; передбачає ознайомлення з театром, художньо-естетичне сприймання;

ігровий — створення сприятливих умов для ігрової діяльності, спонукання дитини до імпровізації, використання набутих знань у грі; містить ігри-драматизації та імпровізовані ігри;

сценічний — у дитини відбувається формування театральних дій, елементів сценічної виразності, майстерності; містить репетиції, вправи, підготовку вистави.

 Краще може навчити той, хто вчить цікаво. Усвідомити цю думку має кожен учитель. Адже паростки творчості є майже у всіх дітей — треба лише створити відповідні умови для їх розвитку. Своєрідність творчих здібностей молодших школярів часто вражає нашу уяву своїм змістом, глибиною, багатогранністю. Дитина — природжений актор, який постійно виконує якусь роль у дитячій грі. Навчання малюків відбувається через гру. Учні початкових класів ще добре пам'ятають і люблять своїх ляльок, ведмедиків, граються машинками, вірять, що десь живуть панда Кунфу,лялька Барбі………..( а колись це були Чебурашка, крокодил Гена, Незнайко і Мальвіна). І якщо їхні улюблені іграшки та казкові персонажі завітають у гості, то урок стане цікавим, схожим на казку. Тоді ручка перетвориться на чарівну паличку, а самі діти — на чарівників. Адже і ми, учителі початкових класів для дітей майже чарівники( не дивлячись на те, скільки нам років, а в душі завжди 25)   

      Зараз, коли перед учителями стоїть завдання навчити кожного, особливе значення набуває питання формування пізнавальних інтересів, активного, діяльного відношення до навчального процесу. Основна мета, яку я ставлю в роботі з кожною дитиною - це формувати гармонійну особистість і допомогти дитині в розкритті дрімаючих здібностей. Сучасне суспільство швидко розвивається,  життєві пріоритети змінюються, швидкі темпи набирає розвиток науки та техніки.   Цей розвиток стосується і освітнього процесу. Рушійною силою освіти є «Нова українська школа». В її  Концепції зазначено, що до освітнього процесу потрібно підходити по-новому та все нове, то є добре забуте старе. А яке ж навчання у початкових класах без казки, тому вона є, було  і буде невід'ємним компонентом навчання у молодшому шкільному віці.

У мене немає театральної освіти, але не дарма кажуть, що вчитель і актор мають споріднені душі. Всі знання  про театр я черпаю з книг про мистецтво, зі своїх спостережень під час сценічних вистав і з практичної діяльності. Я помітила що, дітям 1-2 класів більше подобається грати з лялькою за ширмою, ніж виступати самим на великій відкритій сцені перед публікою. Вони охоче віддають свої слова і вчинки ляльковому герою і, прикриваючись ним, вільніше висловлюють себе. Адже одне із завдань школи випускати учнів, які  вільно володіють навичками усного та писемного мовлення, але далеко не кожен випускник здатен чітко, виразно, логічно будувати свої висловлювання. Всім відомо, що добре розвинена мова - показник культури людини, вона виконує функцію спілкування і повідомлення, емоційного самовираження і впливу на інших людей. Добре розвинена мова служить одним з найважливіших засобів активної діяльності людини в сучасному суспільстві, а для школяра - засобом успішного навчання та спілкування у школі. 

 Діти молодших класів швидко стомлюються на уроках. Вчителю потрібно дуже добре спланувати урок, продумати всі його аспекти, щоб у його учнів викликати інтерес до навчання, щоб у дітей не пропало бажання вчитися, щоб радість і задоволення вони отримували на уроці.

 Я  протягом декількох років, щоб активізувати творчу думку дітей, виявити інтерес до навчання, використовую на уроці ляльковий театр, драматизацію. Увага на уроці покращилася. Всі діти слухають завдання героя, який прийшов до нас на урок і намагаються його виконати. Це відбувається несподівано, готується до цього  один або декілька учнів, які будуть грати на сцені роль певного героя. Це можуть бути епізодичні виступи з лялькою, які можна використати на будь-якому  уроці і української мови,  математики, і ЯДС.

 Можна використати ляльковий театр на любому етапі роботи: і під час актуалізації навчального процесу, і для створення проблемної ситуації. Герой не знає де ставити коми при однорідних членах речення, і діти ще з цим не знайомі. Активно включаємось в роботу, щоб навчити героя, і самі опановуємо новий матеріал.  Доречним буде ляльковий театр і під час рефлексії – підсумка уроку. Я вже не кажу про героя, який разом з усіма учнями виконує фізкультхвилинку. А як же хочеться кожному учневі одягти героя-рукавичку

                                                                                                                                                                                   

 

                                                                                         

 

                                      Використання театральної діяльності дітей

у навчально-виховному процесі

Театралізовану діяльність дітей ефективно використовую під час вивчення  всіх шкільних предметів через різні види театрів,  що сприяє  формуванню базових  компетентностей  у дітей:

* театр фізичного виховання дає змогу вдосконалювати класичну техніку: рухи, жести, міміку, розвиває пластику;

* театри математики і природи  сприяють розумінню « філософії життя»;

*театри мови, музики, художньої творчості формують мовленнєву компетентність, загальну ерудицію, розвивають творчу уяву, емоції та почуття.

Велику увагу при проведенні уроку приділяю впровадженню таких інтерактивних технологій:

•   «Мікрофон» із введенням «театральних інтерв’ю»;
•   «Ситуативне моделювання»;
•   гра – спілкування «Комплімент», «Маско, я  тебе знаю», «Оживи, картино»,  театральні діалоги;  рольова гра, театральна афіша, творчі ігри та вправи, спрямовані на розвиток уяви і мислення; творчі завдання, спрямовані на вдосконалення мовлення.

     Театралізовані ігри дають змогу вирішити багато завдань програми початкової школи: від ознайомлення із суспільними явищами, формування математичних уявлень до фізичного удосконалення. Щоб розвивати і виховувати дітей, необхідна правильна організація театралізованих ігор. Основними вимогами є:

– змістовність і різноманітність тематики;

•         постійне включення театралізованих ігор в усі форми організації педагогічного процесу, що робить їх такими ж необхідними для дітей, як і сюжетно-рольові ігри;

– максимальна активність дітей на всіх етапах підготовки і проведення ігор;

– співробітництво дітей одне з одним і з дорослими на всіх етапах організації гри.

В іграх-драматизаціях дитина, виконуючи роль як «артиста», самостійно створює образ за допомогою комплексу засобів вербальної і невербальної виразності. Видами драматизації є: ігри-імітації образів тварин, людей, літературних персонажів; рольові діалоги на основі тексту; інсценування творів; постановки вистав за одним чи кількома творами; ігри-імпровізації з розігрування сюжету (або кількох сюжетів) без попередньої підготовки.

Ігри-драматизації поділяються за способами зображення:

драматизації з пальчиками ;

драматизація як гра самої дитини;

імпровізація - за даною чи обраною темою дитина створює образ за допомогою висловів, міміки, пантоміми.

Дитина включаючись в ігрову діяльність, відповідно своїм здібностям і можливостям, може перебувати у таких образах:

дитина - «режиссер»;

дитина - «актор»;

дитина - «глядач»;

дитина - «оформлювач» - «декоратор» вистави.

Дитина - «режисер» - має добре розвинену пам'ять і уяву, це дитина-ерудит, що володіє здібностями швидко сприймати літературний текст, переводити в ігровий постановочний контекст.

Дитина - «актор» - наділений комунікативними здібностями, легко включається в колективну гру, процеси ігрової взаємодії, має розвинену здатність самоконтролю (слідкує за сюжетною лінією, грає свою роль до кінця).

Дитина - «декоратор» наділений здібностями образної інтерпретації літературної основи ігри, які виявляються в прагненні зобразити враження на папері. Він володіє художньо - образотворчими уміннями, відчуває колір, форму в передачі образу літературних героїв, задуму твору в цілому, готовий до художнього оздоблення спектаклю через створення відповідних декорацій, костюмів, ігрових атрибутів і реквізиту.

Дитина - «глядач» володіє добре розвиненими здібностями рефлексій, йому легко «брати участь в грі» з боку. Він наглядовий, володіє стійкою увагою, творчо співпереживає грі - драматизації, любить аналізувати спектакль, процес виконання ролей дітьми і розгортання сюжетної лінії, обговорювати його і свої враження, передає їх через доступні йому засоби виразності.(малюнок, слово, гру).

  Усі діти полюбляють слухати казки. А ще більше вони хочуть опинитися в чарівному світі казки. Тож вони імпровізують, імітують, грають, приміряють на себе улюблені ролі. Тому цей жвавий інтерес потрібно використовувати  саме в початковій  школі при створенні лялькового театру.

 

 

 

 

 

 

 

 У дітей  формуються  навички акторської майстерності: виразність мовлення, пам’ять, увага, мовне дихання, дикція, міміка, жести, уміння перевтілюватись в один із об’єктів живої природи, діяти в цьому образі в залежності від обставин, вирішуючи певні проблеми. У них виробляється психологічна готовність до публічного виступу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Щорічно учні 4 класів працювали  над  інформаційно – дослідницькими проєктами і захищали  їх на районному рівні. Мої учні працювали над проєктом « Чарівний світ лялькового театру», де зайняли 2 місце і були нагороджені  Грамотою Районного відділу освіти.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Працюючи над цим проектом, учні зібрали багато інформації про історію виникнення Полтавського обласного театру ляльок, спілкувалися з його акторами, побували на виставі  і в майстернях, де створюються казкові герої.

Учні були в захопленні від поїздки.( ДОДАТОК 2 )

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  

 

 

 

 

 

 

                              

 

 

 

 

Ця зустріч з театром надихнула учнів на власне  написання казок. Так була створена збірка дитячих казок « Кажу, кажу казку…», твори з якої були надруковані у дитячій газеті « Скарбничка» ( ДОДАТОК 3)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

             Формування навичок театральної майстерності на уроках української мови

   Улюблена гра на уроках навчання грамоти і української мови — розмовляти голосами казкових персонажів. Дітям подобається добирати слова, щоб охарактеризувати дійових осіб. Наприклад, на дошці написані слова й учні мають підкреслити ті, що характеризують того чи іншого героя, довести свою думку (можна на дошку помістити фото героїв, а ще краще - іграшку).

     Дуже продуктивні уроки української мови з використанням елементів театральної педагогіки. Це майстерне читання текстів, застосовування міміки і жестів, використання відповідної атрибутики і бутафорії, а також інсценування, ігрові прийоми. Зазвичай урок починається з музики і поезії. Звучить музика, учитель виразно читає вірші, діти слухають твори у виконанні акторів,  читають оповідання в особах, розігрують сценки на задану тему або за прочитаним оповіданням, казкою, байкою. «Без казки не можна уявити дитинство», — ці слова В.Сухомлинського знаходять практичне втілення в роботі з дітьми. Тому найбільше програмових творів, які було інсценовано — це саме казки. Крім слів, люди використовують для спілкування і жести. Якими жестами найчастіше користуємося ми? Це жести привітання, прощання, прохання тощо. Найвиразніше передають внутрішній стан людини очі. Погляд може деколи сказати більше, ніж слова. Потрібно вчитися розуміти мову обличчя. Крім того, досить чітко передає стан людини і її хода. Отже, і міміка, і жести, і манера ходи допоможуть краще зрозуміти людину, її внутрішній стан. Це полегшує спілкування з нею. Дітям дуже подобається пантоміма. Розпочинати цю роботу слід з найпростішого — з відгадування загадок. Дуже люблять діти показувати пантомімою окремі слова, сценки.

     

 

 

 

 

 

 

 

Діти полюбляють уроки, на яких вони разом з учителем читають казки. З великим задоволенням учні переказують тільки-но прочитану казку, а особливо коли імітують голоси своїх персонажів. Можна й трішечки пофантазувати. Для цього нам допоможуть маски звірят — вовка, зайчика, лисички, ведмедика; свійських тварин — собачки, кішки. А також іграшки – рукавички казкових героїв.

                   

 

 

 

 

 

                                                                                                                         

 

Вивчаючи байку чи казку, можна «розігрувати» сценки в особах. Цікавим видом роботи є продовження «закінченої казки». У дітей виникає відчуття безпосередньої участі у творенні казки. Під час створення казкових персонажів варто запропонувати учням познайомити один одного зі своїм улюбленим героєм — озвучити образ, відтворити у власному виконанні характерні його ознаки.

 Щорічно у школі відбувається конкурс інсценізованої казки. До нього ретельно готуються всі класи: добирають репертуар, складають свій сценарій, готують необхідний реквізит, костюми, проводять репетиції. Потрібно заздалегідь потурбуватися про відповідні атрибути: декорації, символи, художні деталі. Я також зі своїми учнями беремо участь у цьому конкурсі. Цікавими були наші драматичні вистави «Про ненажерливу Муху і неслухняного Зайця»( Цю казку показували для дітей по місцевому телебаченню), казка « Вогнехвостик», з якої діти дізналися про правила безпеки поводження з вогнем, казка про повагу і дружбу «Оце так фокус».

 

 

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Чарівний світ казки і драматизація творів — прийоми навчання, що підтримують пізнавальний інтерес, забезпечують естетичний розвиток особистості. Вчитель заохочує дітей до подібної діяльності, радіє їхнім успіхам: самостійно складеній казці чи написаній п'єсі тощо. Учні із задоволенням готують вистави лялькового театру, реквізити, на позаурочних заняттях навчаються  озвучувати лялькових героїв, оживляти їх, передавати їхній настрій, складати свої сюжети до вистав. Виступають із ними перед школярами і майбутніми першокласниками. Створюючи сценарії, діти навчаються складати план, працюють над розвитком мовлення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Для інсценізації можна брати не весь текст (якщо він великий), а тільки основні частини, в яких розкриваються стосунки між героями. Драматизація — це передача подій, про які йдеться у прозовому чи віршованому творі, у драматичній формі, тобто в особах. Для драматизації підходять тексти казок «Дружні звірі», «Легкий хліб», «Вовк та козенята», «Лисиця та їжак» Тут доречно використати маски, деталі костюмів героїв казок. А ми з учнями використовуємо для інсценізації  ляльки.

 

   

 

 

 

 

 

 

У 2-му класі творів для інсценізації та драматизації вже значно більше. Та й вчителю простіше працювати з учнями; адже вони мають певні навички. Інсценувати можна ігри, веснянки, оповідання, казки. Діти звертають більше уваги на передачу характеру героя мімікою, жестами.

У 3-му класі діти інсценують вірші, байки, казки. Самі складають партитуру для дійових осіб.. Для четвертокласників характерний досить високий рівень театральної майстерності. Діти легко входять в образ героя, імітують його голос, жести, рухи. Ставлячи досить складні запитання, учитель спонукає дитину під час аналізу того чи іншого твору побувати в ролі маленького письменника, режисера, коли вона сама має створити казку чи скетч(невелика сценка з 2 чи 3 персонажами).

Наступний етап — художнє виразне читання з видами виконавського мистецтва. Діти навчаються читати вголос художні твори з дотриманням інтонації, що відповідає змісту, інтонувати спокійну або схвильовану розповідь, питання чи відповідь, здивування чи радість. Працюють над позначенням пауз, логічних наголоси», підвищень і знижень голосу, тобто створюють партитуру. Правильне дихання забезпечує можливість варіювати голос: промовляти слова голосно, пошепки, високим чи низьким тоном. Читаючи казку «Рукавичка», діти самі визначають, що слова вовка і ведмедя слід читати грубим, тобто низьким голосом.

Слова мишенят з казки «Колосок» треба прочитати високим, писклявим голосом. Уміння змінювати голос діти можуть продемонструвати, читаючи твори позакласною

читання.

 

 

 

 

 

 

 

                       

 

         Одна з важливих вимог виразного читання — уміння інтонувати прочитане. Інтонування твору залежить від пауз і логічного наголосу. Вже з 1-го класу діти навчаються «читати» розділові знаки. У кожному творі відбита радість чи печаль, захоплення чи здивування. Читання художніх творів викликає в учнів певні настрої, почуття. Відчувши їх, діти знаходять відповідну інтонацію для відтворення голосом радості або горя, схвалення чи осуду. Часом учням необхідна допомога вчителя. Але вона має полягати не в підказці щодо того, весело чи сумно, захоплено чи задумливо слід читати текст.  Вона може бути справді ефективною тільки за умови цілеспрямованого аналізу твору: його змісту, поведінки дійових осіб, описаних подій і ситуацій. Розмірковуючи над прочитаним, учні самі приходять до висновку, як слід читати твір.

 

Програма з української мови для почат­кових класів спрямовує роботу вчителя на те, щоб вирішення навчальних ситуацій спонукало дітей до безпосередніх висловлювань (творення власних текстів, заохо­чення до складання казки).

У методичній літературі казки належать до групи творів на основі уяви (за сюжетними ма­люнками, за даним початком, серединою, кінцем тощо). Фантазуючи, одухотворяючи навколишній світ, дитина пізнає, усвідом­лює об’єктивну дійсність власного «Я».

В. Сухомлинський у книжці «Серце від­даю дітям» висловлює цікаві думки і дає ме­тодичні поради для роботи над учнівським твором, наголошуючи на ролі казки в дитя­чому віці.

Казка — це, образно кажучи, свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки й мови. Діти не лише люблять слухати казку, вони її творять.

                                                                                                          В. Сухомлинський.

Казка — жанр, у якому геніально переплі­таються всі типи мовлення міркування) та його форми (діалог, моно­лог).

При складанні казок учитель має невичерп­ні можливості для реалізації виховних цілей. Цікаво, що навіть шестирічні діти розуміють, що казкові сили нереальні, проте наділяють своїх героїв надлюдською силою, надають тим, хто потрапив у біду, сучасні засоби до­помоги (кораблі, вертольоти, лазери тощо). Тобто, складаючи казки, діти відображають реальний світ, який їх хвилює. Завдяки цьому формується їхнє мислення. А вчителю казки допомагають навчати та виховувати дітей.

Оскільки в дітей різний рівень мовлен­нєвого розвитку та різні фантазії, учитель може керувати цим процесом. Плануючи урок зв'язного мовлення, він повинен ура­ховувати цей рівень (як класу загалом, так і кожного учня зокрема).

Отже, ведучий казкар у класі — педагог. За потреби він формулює ідею, підтримує творчий інтерес школярів, спрямовує їх у певне русло, підказує фрази на кшталт: «Од­ного разу...», «Це трапилося сонячного весняного ранку...», «Жила-була річка. Звали її ...»

Поговори: з росинкою, вітерцем, беріз­кою. Розкажи, що вони тобі розповіли. Які пригоди з ними трапилися? Або навіть за­чином: «Якось білочка запросила до себе в гості зайчика та бобра...».

Учителю важливо усвідомити, що скла­дена дитиною казка це лише перший, хоч і значний крок на шляху розвитку творчих здібностей. Тож дуже важливо підтримати перші починання, заохотити до фантазу­вання через продуману систему завдань за змістом авторської дитячої казки.

Маленьким фантазерам надзвичайно приємно, коли, опрацьовуючи на уроках мови певну тему, вчитель . користуєть­ся складеною ними казкою.

На матеріалі народних казок, що крокують поруч із нами з дитинства, варто навчати дитину складати свої казки. Спочатку це можуть бути невеликі емоційні оповідання повчально-розважального змісту, де добро обов’язково перемагає зло, невеселі герої звеселяються, ледарі починають працювати тощо.

А ще полюбляють діти малі фантазери до своїх казок виконувати малюнки.

 

 

 

  

 

 

 

 

                 

                                       

 

В 3-4 класі на уроках української мови є тема - робота з медіатекстами. Це також – робота над складанням історій і казок. Комікс – це не просто розваги, вони можуть перетворитися на повноцінний дидактичний матеріал та наочно продемонструвати складні приклади

      

 

 

                                                                

 

Відповідь на багато проблем я знаходжу в театральній педагогіці, над впровадженням якої працюю кілька останніх років.  Багато цікавих ідей по цій проблемі можна почерпнути в дитячому садку, з яким співпрацює наша спільнота учителів початкових класів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

         Театралізована діяльність стала невід’ємною частиною нашого життя. Ще в 1 класі ми створили казкові будиночки в країні «Букварія» , куди заселяли вивчені букви, поділяючи їх зразу на голосні і приголосні звуки. У своїй практиці застосовую технологію проектів. Восени ми допомагали калинці, одягаючи на неї яскраві осінні листочки, на яких писали власні віршики, тексти про осінь .А потім до нас завітала новорічна ялинка, яка попросила у діток, щоб вони її прикрасили іграшками, та не простими, а віршованими.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Проект «Перлинка творчості» проводжу з 1 класу. У нашій класній кімнаті оформлено «Будиночок творчості», у якому зберігаються вірші, казочки, написані учнями. Кожна дитина радісно несе туди свої перші спроби пера, ілюстрації до них. Потім творча група учнів читає їх і розміщує за розділами, відповідно до яких оформлюємо тематичні виставки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Разом з батьками оформили тематичні виставки малюнків і фотовиставки « У мене день народження», «Уроки серед природи», «Зимові розваги», « Осінні фантазії».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

          

                                    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виховання любові до знань лише на уроці - неможливо. Вони відкриваються перед дитиною тоді, коли вчитель уміє щодня додати маленьку краплину до розвитку її особистості.

   Великий потенціал для створення умов довірливого спілкування в розвитку пізнавального інтересу є «ранкові зустрічі», на яких діти навчаються слухати й чути, висловлювати свою думку . Дітям потрібно лише трішки допомогти, підтримати - дати змогу реалізувати свій творчий потенціал і в позаурочний час. Прикладом для цього може бути робота пришкільного табору з денним перебуванням «Сонячний», який функціонує в нашому навчальному закладі.

Діти з захопленням відвідують репетиції, з нетерпінням чекають вистави, хвилюються. І як приємно бачити радісні і вдячні обличчя глядачів!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

            Працюючи над даною проблемою, я дійшла висновку, що артпедагогіка та казкотерапія здатні допомогти кожному вчителю вдосконалювати ефективність роботи з формування життєвої компетентності дитини. Для цього не потрібно бути досвідченим режисером чи драматургом. Потрібно просто любити свою справу.

     Отже, щоб належним чином формувати навички театрального мистецтва на уроках української мови та інших предметах, слід акцентувати увагу на наступному:

 • вчити дітей інтонувати речення, визначати головних героїв і читати твір б особах;

• вчити інсценувати твори;

• навчати складати сценарії на основі прочитаного;

• збагачувати словниковий запас школярів;

• удосконалювати навички акторської гри;

 • розвивати акторські здібності дітей, творчу фантазію;

 • виховувати любов до рідного слова, театру, підтримувати пізнавальний інтерес.

   Вітчизняні та зарубіжні дослідники, митці, учителі-новатори проблему формування акторської майстерності педагога розглядають у тісному зв’язку з спеціальною та психолого-педагогічною підготовкою та розвитком особистості і її духовності. У молодшому шкільному віці стимулом до навчання і творчості є застосування елементів театральної педагогіки, організація шкільного уроку вчителем за типом побудови режисером театрального дійства, згідно з умовами структури уроку, застосування інтеграції на уроках читання,  мови і математики.

Головне завдання, що стоїть перед педагогом — позитивними  стимулами підтримати пошукову діяльність учнів, щоб навчальний процес супроводжувала радість відкриття.

Очевидно, поєднання елементів гри і навчання здатне позитивно впливати на розвиток творчих здібностей дітей.

   Коли театр засвічує вогні, очі дітей випромінюють захоплення від незвичайного, дивовижного   від радості успіху. А це і є краплина щасливого шкільного життя!

За театралізованою діяльністю – майбутнє школи!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

 

1. Будна Н. О., Головко З.Л. Дитячий театр. Діалоги: Навчальний посібник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2005. – 48 с.
2. Вистава лялькового театру. Довідник учителя художньо-естетичного циклу в запитаннях та відповідях / Упоряд. М. С. Демчишин. – Х.: Ранок, 2006. – С. 279-304.
3. Гурткова робота в школі. Ляльковий театр. // Позакласний час.  –  2005. – №23 – 25.
4. Ляльковий театр. //[Електронний ресурс] – Режим доступу:   http://www.mamynesonechko.in.ua/index.php/
5. Малахова Л. В., Запрошуємо на виставу: Сценарії казок для шкільного театру – Тернопіль: Підручники і посібники, 2010. – 96 с. 
6. Артемова Л.В. Театр і гра. - К.:Томіріс, 2002. - 340 с.
7. Барко В.І., Тютюнников А.М. Як визначити творчі здібності дитини. - К., 1991. - 120 с.
8. Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа) // Початкова школа, 2002. - №№ 2, 3.
9. Лозова В.І., Троцкo Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання. - Х.: ОВС, 2002. - 400с.
10. Рибалка В.В. Психологія розвитку творчої особистості: Навчальний посібник. - К.: ІЗІМН, 1996. - 236 с.