Організація реабілітаційних заходів у центрі соціальної реабілітації дітей з особливими потребами.

Про матеріал

Організація реабілітаційних заходів у центрі соціальної реабілітації дітей з особливими потребами. Методичні рекомендації проведення занять.

Перегляд файлу

Міністерство праці та соціальної політики України

Організація реабілітаційних заходів у центрі соціальної реабілітації дітей - інвалідів

Методичний посібник

м. Київ

2009

Рекомендовано Методичною радою з питань реабілітації інвалідів та дітей-інвалідів при Міністерстві праці та соціальної політики України ( протокол № 1 від 04.03.2009р.)

Організація реабілітаційних заходів у центрі соціальної реабілітації дітей-інвалідів: Навчально-методичний посібник. - К.: Міністерство праці та соціальної політики України, 2009.- 97 с.

Методичний посібник «Організація реабілітаційних заходів у центрі соціальної реабілітації дітей-інвалідів» розроблений членами Методичної ради Міністерства праці та соціальної політики України на основі інноваційних технологій, корекційної роботи, сучасної реабілітаційної практики, досвіду, накопиченого центрами соціальної реабілітації дітей-інвалідів.

В основу даного методичного посібника покладено головні напрямки організації реабілітаційних заходів в умовах центрів соціальної реабілітації дітей-інвалідів, такі як організація соціальної, психологічної, педагогічної реабілітації, професійної орієнтації та медичного супроводу реабілітаційного процесу, який представлено як процес комплексної дії, викладеної у належній динаміці та послідовності.

Методичний посібник призначений для фахівців центрів соціальної реабілітації дітей-інвалідів.

Рецензенти:

Коляденко Н.В. – науковий консультант Центру медико-психологічної та соціально-реабілітаційнної допомоги дітям НДСЛ „ОХМАДІТ”, доктор медичних наук., доцент;

Ляшенко В.І. – перший заступник директора Державного комплексу соціальної реабілітації дітей-інвалідів;

Мартинюк В.Ю. – директор Українського медичного центру реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи МОЗ України, кандидат медичних наук, професор.

Укладач:

Корнієнко С.К. – головний спеціаліст відділу реабілітації та зайнятості інвалідів Департаменту у справах інвалідів Міністерства праці та соціальної політики України

При підготовці методичного посібника по організації роботи в центрі соціальної реабілітації дітей – інвалідів був використаний досвід роботи:

Державного комплексу соціальної реабілітації дітей – інвалідів м. Миколаєва; Волинського обласного центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів; Херсонського обласного центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів; Обласного центру соціальної реабілітації дітей – інвалідів «Відродження» м. Луганська; Українського медичного центру реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи МОЗ України; Українського науково-дослідного інституту протезування, протезобудування та відновлення працездатності (м. Харків).

ЗМІСТ

	стор.
Вступ	6
Частина 1. Організація соціальної реабілітації дітей-інвалідів в умовах центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів	7
1. Загальні положення та визначення термінів	7
2. Заходи із соціальної реабілітації дітей-інвалідів	10
Перший етап: соціальна діагностика	10
Другий етап: соціальна реабілітація	16
Третій етап: визначення результатів соціальної реабілітації	22
Частина 2. Організація психологічної реабілітації дітей-інвалідів в умовах центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів	26
1.Загальні положення	26
2. Заходи із психологічної реабілітації дітей-інвалідів	27
Перший етап: діагностика психологічного розвитку дитини – інваліда	27
Другий етап: психологічна корекція	31
Третій етап: аналіз та оцінка результатів психологічної реабілітації	37
Додаток 1. Картка первинного обстеження Додаток 2. Індивідуальна карта обстеження Додаток 3. Карта динаміки розвитку	40 41 42
Частина 3. Організація педагогічної реабілітації дітей-інвалідів в умовах центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів	43
1. Загальні положення		43
2. Заходи з педагогічної реабілітації дітей-інвалідів		44
Перший етап: педагогічна діагностика		44
Другий етап: педагогічна корекція		46
Третій етап: визначення результатів педагогічної реабілітації		54
Додаток 1. Карта педагогічної діагностики дитини-інваліда віком від 3 до 7 років		55
Додаток 2. Карта педагогічної діагностики дитини-інваліда віком від 7 до 14 років		56
Додаток 3. Карта педагогічної діагностики дитини-інваліда віком від 14 до 18 років		57
Частина 4. Організація професійної орієнтації дітей-інвалідів в умовах центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів		60
Загальні положення		60
2. Заходи з професійної орієнтації дітей-інвалідів в умовах центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів		62
3. Визначення результатів професійної орієнтації		67
Додаток 1. Карта самооцінки схильностей		68
Додаток 2. Диференційно-діагностичний опитувальник		69
Додаток 3. Індивідуальна програма з трудового навчання		69
Додаток 4. Предмет, завдання, зміст навчання, контроль результатів		70
Додаток 5. Примірна програма зі швейної справи		75
Частина 5. Медичний супровід в умовах центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів		82
1. Загальні положення		82
2. Заходи медичного супроводу дитини-інваліда		83
Перший етап: підготовчий		83
Другий етап: основний		84
Третій етап: заключний		92
Додатки Список використаних джерел		93-96 97

Вступ

Протягом останніх десятиріч світова спільнота все уважніше ставиться до проблем людей з інвалідністю. Особливо це відчутно у відношенні до дітей з обмеженими можливостями здоров’я – самого соціально незахищеного прошарку нашого суспільства.

В наш час проблема соціального захисту дітей з інвалідністю в Україні набуває особливого значення у зв’язку із сталими тенденціями зростання їх частки в загальній структурі населення. За десять років чисельність дітей зі сталими психофізичними вадами зросла майже на третину і становить 153,5 тис. У зв’язку з цим Міністерство праці та соціальної політики України докладає значних зусиль щодо створення сучасної реабілітаційної інфраструктури, яка допоможе дітям-інвалідам отримати рівні можливості на шляху до інтеграції в суспільство.

Так, в Україні завершується формування мережі Центрів соціальної реабілітації дітей-інвалідів, яка сьогодні налічує 213 дитячих реабілітаційних установ. В середньому щорічно 17 тисяч дітей з інвалідністю отримують в цих установах реабілітаційні послуги згідно соціальних нормативів з урахуванням індивідуальних особливостей їх захворювання.

Однак, не зважаючи на певну відмінність центрів соціальної реабілітації, викликану місцевими умовами, незмінними залишаються основні критерії організації реабілітаційного процесу як процесу реабілітації комплексної, глибоко індивідуалізованої, послідовної, безперервної з обов’язковою участю сім’ї дитини-інваліда.

Методичний посібник «Організація реабілітаційних заходів в центрі соціальної реабілітації дітей-інвалідів» розроблений на основі інноваційних технологій корекційної роботи, сучасної реабілітаційної практики, досвіду, накопиченого центрами соціальної реабілітації дітей-інвалідів.

В основу посібника покладено головні напрямки організації реабілітаційних заходів в умовах центрів соціальної реабілітації дітей-інвалідів:

- організація соціальної реабілітації дітей-інвалідів;

- організація психологічної реабілітації дітей-інвалідів;

- організація педагогічної реабілітації дітей-інвалідів;

- організація професійної орієнтації дітей-інвалідів;

- медичний супровід реабілітаційного процесу.

Методичний посібник має сталу структуру, основні напрямки реабілітаційного процесу викладені у логічній послідовності та розділені на три етапи. Перший етап висвітлює підготовчу роботу, яку необхідно здійснювати центру по відношенню до кожної дитини з інвалідністю. Це, насамперед, соціальна та психофізична діагностика дитини-інваліда, визначення відхилень від нормального розвитку, глибини та напрямків патології, з’ясування наявності та об’ємів збережених ділянок, визначення соціального статусу сім’ї тощо. У другому етапі – викладено механізм, напрямки та об’єми реабілітаційної роботи, дано характеристики основних світових та вітчизняних методик, що застосовуються в реабілітаційній практиці. Третій етап вміщує матеріали щодо аналізу результатів реабілітаційного процесу, знайомить з можливими методиками визначення якості формування життєвої компетентності дитини-інваліда.

У методичному посібнику вміщено значну кількість тлумачень певних понять, що використовуються в реабілітаційному процесі, додатків, що наочно доповнюють викладені положення та методики, показують взаємозв’язок між окремими структурами та й наступність виконання певних процесів.

Методичний посібник «Організація реабілітаційних заходів в центрі соціальної реабілітації дітей-інвалідів» дає змогу розглядати реабілітаційний процес, як процес комплексної дії, викладеної у належній динаміці та послідовності. Сподіваємося, що він стане у пригоді керівникам дитячих реабілітаційних установ, спеціалістам-реабілітологам, батькам дітей з інвалідністю, всім тим, хто займається реабілітацією дітей-інвалідів та формує їх життєву компетенцію.

Частина 1

Організація соціальної реабілітації дітей-інвалідів в умовах центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів

1. Загальні положення та визначення термінів

1.1. Соціальна реабілітація – система заходів, спрямованих на формування життєвої компетентності дитини-інваліда або повернення її до активної участі в житті, відновлення її соціального статусу та здатності до сімейної родинно-побутової та суспільної діяльності шляхом забезпечення соціальних нормативів у сфері соціальної реабілітації.

1.2. Соціальна реабілітація передбачає:

1.2.1. оволодіння дитиною-інвалідом основними соціальними навичками;

1.2.2. пристосування побутових умов до потреб дитини-інваліда, створення безбар’єрного середовища;

1.2.3. соціальну, педагогічну та психологічну корекцію відхилень від нормального розвитку з метою забезпечення життєспроможності дитини-інваліда через сприйняття себе і оточуючих, оволодіння навичками спілкування, адекватної та безпечної поведінки, автономного проживання у суспільстві;

1.2.4. соціальний, педагогічний, психологічний патронат за місцем проживання (вдома) дитини – інваліда [Закон України № 2961-ІV від 06.10.2005р. «Про реабілітацію інвалідів в Україні»].

1.3. Спеціаліст із соціальної реабілітації – це професіонал, якій забезпечує комплексний реабілітаційний процес, щодо подолання або зменшення вад дитини-інваліда та прояв її інвалідизуючого захворювання, розвиток компенсаторних можливостей, загальних соціальних та індивідуальних якостей дитини з обмеженими можливостями здоров’я.

1.4. Центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів (далі Центр) – дитячий, корекційно-відновлювальний реабілітаційний заклад системи Міністерства праці та соціальної політики України, що утворюється у формі державних та комунальних спеціалізованих установ для дітей-інвалідів, які мають відповідні медичні показники і потребують спеціальних умов для отримання комплексної соціальної реабілітації.

1.5. Метою діяльності Центру є здійснення заходів з соціальної, психологічної, педагогічної реабілітації, професійної орієнтації та медичного супроводу, що спрямовані на розвиток дитини інваліда та коригування порушень її розвитку, створення передумов для інтеграції її в суспільство.

1.6. Завдання Центру визначені наказами Мінпраці:

- „Про затвердження Типового положення про центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів” (від 13.02.07 № 48);

- „Про затвердження Соціальних нормативів у сфері соціальної реабілітації дітей-інвалідів для центрів соціальної реабілітації дітей-інвалідів системи Мінпраці”( від 04.05.07 № 206).

1.7. Перебування дітей - інвалідів, які проходять реабілітацію в Центрі, здійснюється в таких підгрупах:

ранньої соціальної реабілітації для дітей-інвалідів віком від 2 до 6 років;
соціальної реабілітації для дітей-інвалідів віком від 6 до 14 років;
професійної орієнтації для дітей віком від 14 до 18 років.

1.8. Реабілітаційні послуги надаються дитині-інваліду на підставі Індивідуальної програми реабілітації, в якій визначаються напрямки, обсяг, періодичність їх надання, та відповідно до Індивідуального сімейного плану реабілітації та розвитку дитини (ІСП), в якому вміщуються:

- відомості про дитину та її сім’ю;

- матеріали визначення психофізичного стану, індивідуальні реабілітаційні заходи, програма домашньої активності.

1.9. Індивідуальна програма реабілітації дитини-інваліда включає:

- відомості про дитину-інваліда з визначенням клініко-функціонального діагнозу та коду за МКХ – 10;

- відомості про види обмеження життєдіяльності;

- рекомендації ЛКК щодо реабілітаційних заходів;

- технічні засоби реабілітації;

- вироби медичного призначення;

- результати реабілітації та подальші рекомендації.

1.10. Індивідуальний сімейний план реабілітації та розвитку дитини – головний документальний збірник, що поєднує в собі:

- відомості про дитину та її оточення (дитина, сімейне оточення, соціальний статус сім’ї, облік проведених тестувань, анамнез);

- матеріали визначення психофізичного стану дитини-інваліда (програма та результати попереднього тестування, програми та результати попереднього тестування, програми та результати основного тестування за віковими категоріями);

- індивідуальний план реабілітації (визначення ближніх та дальніх цілей за основними напрямками розвитку дитини, відомості про досягнення дитини, аналіз виконання дальніх цілей);

- програма домашньої активності (загальні рекомендації батькам щодо продовження реабілітаційного процесу поза центром, рекомендації спеціалістів поглибленого впливу щодо виконання реабілітаційних завдань у сім’ї, батьківська сторінка);

1.11. Рекомендаційний лист – документ, який видається дитині-інваліду після закінчення курсу реабілітації та містить:

- назву та реквізити Центру;

- прізвище, ім’я, по батькові дитини-інваліда;

- перелік та обсяг наданих дитині реабілітаційних послуг;

- результати реабілітації;

- подальші рекомендації.

1.12. Форми інтеграції дітей-інвалідів до навчальних закладів :

повна інтеграція – для дітей, які за рівнем розвитку відповідають віковій нормі та підготовлені до сумісного навчання зі здоровими однолітками;

комбінована інтеграція – для дітей, які за рівнем психофізичного та мовленнєвого розвитку мають незначні відхилення і близькі до вікової норми. Такі діти (1-2 дитини) можуть включатися в масові групи і класи та паралельно отримувати корекційну допомогу спеціалістів;

часткова інтеграція – для дітей, які за рівнем розвитку ще нездатні на рівних зі зоровими однокласниками оволодіти всіма предметами навчальної програми. Такі діти відвідують уроки вибірково або в неповному обсязі (вирішується індивідуально);

тимчасова інтеграція – за якої діти спеціальної групи з’єднаються зі здоровими дітьми не рідше 1-2 разів в місяць для проведення позакласних заходів;

2. Заходи із соціальної реабілітації дітей-інвалідів

Послідовність етапів соціальної реабілітації:

Перший етап – соціальна діагностика;

Другий етап – соціальна реабілітація;

Третій етап – результати соціальної реабілітації.

Перший етап : СОЦІАЛЬНА ДІАГНОСТИКА

Соціальна діагностика передбачає збір необхідної офіційної інформації про дитину-інваліда, її сімейне оточення, визначення соціального статусу сім’ї. Дає змогу оцінити вид та ступінь обмеження життєдіяльності дитини-інваліда. Дані соціальної діагностики враховуються при складанні індивідуальної програми реабілітації.

На першому етапі реабілітаційного процесу на підставі індивідуальної програми реабілітації дитини-інваліда, реабілітаційною комісією Центру розробляється індивідуальний план реабілітації дитини-інваліда, що включає комплекс реабілітаційних заходів.

З метою виявлення вад розвитку дитини та її потреб фахівцями Центру проводиться первинне обстеження дитини-інваліда, спілкування з батьками та (або) законним представником дитини-інваліда.

На підставі індивідуального плану реабілітації визначається тривалість одного курсу реабілітації дитини-інваліда в умовах Центру, а також тривалість індивідуальних та групових занять.

1. Соціальна діагностика дитини-інваліда

1.1. механізмом соціальної діагностики дитини – інваліда є :

1.1.1. здійснення всеохоплюючого соціального обстеження;

1.1.2. визначення соціальних критеріїв для оцінки наявності та ступеню обмеження життєдіяльності;

1.1.3. визначення соціальних критеріїв для оцінки реабілітаційного потенціалу і реабілітаційного прогнозу.

1.2. Соціальна діагностика включає:

1.2.1. базові соціальні характеристики дитини та її сім’ї;

1.2.2. характеристики видів діяльності дитини;

1.2.3. дані соціально-побутового, соціально-середовищного, професійно-трудового обстеження;

1.2.4. дані тестування дитини реабілітаційною комісією і рекомендації, що включені до індивідуального плану реабілітації;

1.2.5. визначення соціальних критеріїв для оцінки наявності та ступеня обмеженості життєдіяльності;

1.2.6. визначення професійно-трудового, навчального, соціально-побутового і соціально-середовищного реабілітаційного потенціалу.

2. Соціальні характеристики родини дитини-інваліда та її батьків

З метою здійснення оцінки обмеження життєдіяльності дитини, соціального статусу родини, виявлення її соціальної неспроможності, у Центрі складається соціальна характеристика родини і батьків дитини-інваліда.

Зазначене обумовлено тим, що сім’я є одним з основних виконавців реабілітаційних заходів і з нею мають тісно співпрацювати фахівці з реабілітації, психологи, педагоги, соціальні працівники.

2.1. Соціальні характеристики родини й батьків дитини-інваліда включають інформацію про:

2.1.1. Батьків:

- обидва батьки живі (мати жива, батько живий);

- мати або батько померли або про них немає інформації;

- самотня мати;

- батьків нема.

2.1.2. Шлюбний статус батьків:

- повна сім’я (вказати фактичний склад);

- неповна сім’я (вказати фактичний склад сім’ї);

- батьки розлучені.

2.1.3. Вік дитини, коли батьки розлучилися.

2.1.4. Виплату аліментів батьком, який мешкає окремо від дитини:

- так;

- ні.

2.1.5.

Мати:

- освіта;

-звільнилася або змінила роботу при народженні дитини-інваліда;

- режим робочого часу.

Батько:

- освіта;

- звільнився або змінив роботу при народженні дитини-інваліда;

- режим робочого часу.

Опікун:

- освіта;

- звільнився або змінив роботу при народженні дитини-інваліда;

- режим робочого часу.

2.1.6. Хто з членів родини приділяє найбільшу увагу часу вихованню та реабілітації дитини-інваліда.

2.1.7. Інваліди, які ще є в сім’ї.

2.1.8.Пільги, якими користується родина, що встановлені законодавством, ступень обізнаності про це самої родини (інформація надається за бажанням батьків).

2.1.9. Зміну взаємовідносин у родині у зв’язку з народженням дитини-інваліда.

2.1.10. Матеріальний стан сім’ї і його зміна у зв’язку з народженням дитини інваліда.

2.1.11. Готовність і змогу батьків допомагати в корекційній та навчально-виховній роботі.

2.1.12. Благополуччя сім’ї (стан здоров’я батьків та інших членів сім’ї, вживання алкоголю батьками чи іншими членами сім’ї тощо).

2.1.13. Використання платного лікування для дитини-інваліда.

2.1.14. Якість нагляду за дитиною:

- задовільна;

- незадовільна.

3. Соціально-побутове обстеження родини дитини-інваліда

3.1. Обстеження соціально-побутових умов проживання родини, у якій виховується дитина, містять:

- вид житла;

- житлова площа на одну особу;

- поверх, на якому проживає родина;

- благоустрій житла;

- чи має дитина окрему кімнату;

- чи має можливість дитина виїхати на дачну ділянку;

- чи має дитина допоміжні засоби для самообслуговування в місті, де проживає.

4. Соціальні критерії обмеження життєдіяльності дитини

4.1 Оцінка обмеження здатності дитини до самообслуговування:

4.1.1. Базові соціальні характеристики дитини-інваліда:

- стать;

- вік;

- ставлення до дитини в родині;

- соціально-побутові умови життя дитини.

4.1.2. Виявлення здатності дитини рухати руками:

- здатність діяти пальцями (обертати кубик);

- здатність діяти кистю;

- здатність тягнути або штовхати предмет;

- здатність пересувати предмети;

- здатність діяти обома руками.

4.1.3. Оцінка навичок самообслуговування в дітей віком 3 - 18 років:

особиста гігієна:

- виконує самостійно;

- виконує з незначною допомогою і підказкою;

- виконує за допомогою стороннього;

- не виконує.

одягання, роздягання:

- виконує самостійно;

- виконує з незначною допомогою і підказкою;

- виконує за допомогою сторонньої допомоги;

- не виконує.

прийом їжі:

- виконує самостійно;

- виконує з незначною допомогою і підказкою;

- виконує із залученням сторонньої допомоги;

- не виконує.

4.1.4. Оцінка контролюючої екскреції (2 - 18 років):

- екскреція під контролем чи без контролю.

4.1.5. Оцінка можливості самостійного проживання й уміння розпоряджатися грошима дається дитині-інваліду у віці 16-18 років.

4.1.6. Оцінка соціальних навичок дитини-інваліда у віці 11-18 років:

приготування їжі:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює.

миття посуду:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює.

користування домашніми приладами:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює.

прибирання приміщення:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює.

ручне прання:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює.

4.1.7. Оцінка соціальних навичок дитини у віці від 11 до 18 років:

оволодіння навичками ремонту одягу:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює

в’язання:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює

вишивання:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює

4.1.8. Самостійне відвідування магазинів, підприємств побутового обслуговування оцінюється у дітей 15-18 років.

4.2 Оцінка обмеженості здатності до спілкування

4.2.1. До базових соціальних характеристик здатності дитини до спілкування, відносяться:

- спілкування у всіх звичайних суспільних стосунках (сім’я, друзі, сусіди, однокласники та ін.);

- спілкування з оточуючими (мовлення, зір, слух, письмове мовлення, розуміння знаків, символів та ін.);

- користуванням телефоном, телевізором, радіо, комп’ютером;

- читання книг, журналів та ін., у відповідності з віковою нормою.

4.2.2. Соціальне обстеження включає оцінку соціальних зв’язків, яка можлива для дитини у віці від 4 до 18 років:

- коло соціальних зв’язків у ближньому соціальному оточенні;

- зв’язки обмежені сім’єю, класом;

- спілкування дитини-інваліда з дітьми;

- спілкування дитини-інваліда з дорослими.

4.3 Оцінка обмеження можливості контролювати свою поведінку

4.3.1. До базових соціальних характеристик дитини, пов’язаних зі здатністю будувати взаємини із оточуючими, відносяться:

- характер особистих взаємин із членами родини;

- характер міжособистісних взаємин за межами оселі, у ближньому та дальньому соціальному оточенні.

4.3.2. До базових соціальних характеристик дитини, пов’язаних зі здатністю контролювати свою поведінку відносяться:

- правильна ідентифікація предметів та людей;

- можливість дотримання морально-етичних, соціально-правових, санітарно-гігієнічних норм;

- можливість виконання звичайної повсякденної діяльності;

- можливість усвідомлення особистої безпеки (для дитини у віці 11-18 років), враховуючи можливість користування газом, електрикою, туалетом, ванною, сірниками та інше.

- можливість діяти самостійно;

- можливість із сторонньою допомогою та підказкою;

- неможливо діяти;

- можливість усвідомлення самого себе, свого місця в часі та просторі, свого соціального статусу, своїх психічних та особистих якостей.

4.4 Оцінка обмеженості можливості до орієнтації: здатність до орієнтації як виду діяльності пред’являє вимоги до фізіологічних та психологічних характеристик дитини (центральної нервової системи, зорового та слухового аналізаторів та інше).

4.4.1. Базові соціальні характеристики дитини, що пов’язані зі здатністю до орієнтації, включають:

- можливість усвідомлення місцезнаходження в часі і просторі;

- можливість усвідомлення своєї особистості;

- сприйняття, упізнавання, адекватне реагування на інформацію, що надходить, розвиток сенсорних аналізаторів (нюхати, відчувати, бачити, смакувати, чути тощо).

Оцінка соціально-побутової орієнтації, орієнтування у просторі та інші особливості розвитку дитини дошкільного віку визначаються відповідно базового компонента дошкільної освіти й відповідних програм розвитку («Малятко», «Зернятко», «Я у світі»). Завдання дитячої реабілітаційної установи – використовувати ці програми у реабілітаційному процесі.

4.4.2. До семирічного віку, в основному, закінчується формування внутрішньої позиції дитини у вигляді структурованої системи мотивів, що відображають ставлення дитини самої до себе і до оточуючих її людей. Разом з тим під час роботи з дітьми-інвалідами необхідно детально враховувати індивідуальні особливості розвитку кожної дитини.

4.5 Оцінка обмеженості можливості до пересування

4.5.1. Ознаки, що характеризують базові соціальні характеристики, пов’язанні з руховою активністю дитини:

- здатність підтримувати позу;

- здатність пересуватися (встати з ліжка, крісла, стільця, лягати та сідати, змінювати положення в ліжку);

- здатність долати перешкоди й підніматися сходами, ходити по пересіченій місцевості;

- здатність бігати.

4.5.2. Обмеження, що виникають при пересуванні:

- зменшення здатності до пересування на великі відстані;

- збільшення часу, що витрачається на пересування;

- пересування з допомогою іншої людини;

- обмеженість пересування у межах житла;

- повна відсутність пересування.

4.5.3. Аналіз характеристик пересування (як виду діяльності дитини) передбачає:

- вивчення діяльності дитячого організму при пересуванні;

- санітарно-гігієнічних умов виконання діяльності (хода, біг, стояння та ін.),

- фізіологічних і психічних потреб при пересуванні, пов’язаних з інвалідизуючим захворюванням.

4.5.4. Для оцінки можливостей до пересування при необхідності можливо обстеження дитини вдома.

4.5.5. Тестування передбачає виконання таких тестів:

- можливість пересуватися;

- вміння ходити;

- вміння долати перешкоди або підніматися сходами;

- можливість бігати.

4.6. Оцінка обмеженості можливості до оволодіння знаннями включає:

4.6.1. Аналіз базових соціальних характеристик дитини з інвалідністю:

- інформація про виховання дитини;

- інформація про освіту (загальну)дитини;

- інформацію про професійну підготовку дитини;

- професійно-трудові дані дитини;

- дані про профорієнтацію дитини;

- дані про заняття дитиною мистецтвом, фізичною культурою або спортом.

4.6.2. Інформацію про виховання дитини віком до 7 років:

- чи відвідує дитина дошкільний заклад, його тип;

- тривалість перебування дитини в закладі;

- інформація про розвиток дитини (соціально-побутова орієнтація, навички самообслуговування, ігрова діяльність, працездатність, загальний розвиток мовлення, графічні навички, готовність до письма та читання, математичні уявлення).

4.6.3. Інформація про загальну освіту дитини:

- чи вчиться дитина в загальноосвітньому закладі, його вид (звичайний, спеціальний, надомна освіта, інше);

- тип спеціального загальноосвітнього закладу (для дітей з патологією слуху, зору, мовлення, опорно-рухового апарату, з недоліками розумового розвитку);

- форми навчання (очна, заочна, надомна, екстернат та інше);

- методи навчання (індивідуальне, групове, інтерактивне, інтегроване, інклюзивне навчання та інше).

4.6.4. Аналіз структури навчальної діяльності включає вивчення:

- змісту навчання (отримання навчання відповідного рівня згідно з обраною професією та формування мотивації до активної професійної позиції);

- засобів навчання (спеціальні технічні засоби для навчання й обладнання навчального місця);

- процесу навчання, у тому числі форм та методів навчання;

- умов навчання, їх відповідності можливостям дитини-інваліда.

5. Педагогічна діагностика дитини-інваліда

Педагогічна діагностика передбачає всебічне вивчення об’єкту педагогічного впливу. Для кожної дитини-інваліда програма педагогічного обстеження конкретизується в залежності від віку дитини та її відхилень від нормального розвитку.

5.1. Педагогічна діагностика передбачає:

- оцінку освітніх можливостей (відповідність між подовженням та складністю навчання, а також якістю отриманих знань, умінь та навичок);

- оцінку ефективності навчання (успішність, швидкість та якість освітніх можливостей);

- оцінку навчання (якість отриманих знань, продуктивність, точність, професійна ефективність);

- оцінку працездатності в процесі навчання;

- оцінку графічних навичок та письма;

- оцінку освоєння рідної мови та мовлення, математики та інше;

- оцінку взаємовідношень з друзями;

- оцінку відношення до навчання.

5.2. У дитини-інваліда оцінюється загальний розвиток мовлення, знання, розуміння й уявлення про навколишнє середовище, соціальні зв’язки, освоєння навичок самообслуговуванні й ігрова діяльність.

5.3. Інформація про професійну підготовку дитини-інваліда включає:

- відомості про професійну підготовку, якщо така проводилася, то де вона була отримана;

- відомості про спеціальність, згідно з якою отримана професійна підготовка;

- відомості про профпідготовку на теперішній час, то де і за якою професією вона здійснюється.

5.4. Професійні дані (для дитини у віці 14-18 років) включають інформацію:

- про наявність професії (спеціальності),

- про зайнятість ;

- працює (- де, за якою професією або спеціальністю; - тип підприємства; - умови й організація праці; - розмір заробітної плати);

- не працює (- чи бажає працювати; - професія, за якою хотів би працювати; - умови і режим праці; - розмір заробітної плати).

5.5. Інформація про профорієнтацію дитини включає:

- чи проходила дитина профорієнтацію;

- якщо так, то де;

- як здійснювався вибір професії;

- професія, за якою рекомендується навчання.

5.6. Інформація про заняття дитини-інваліда творчим видом діяльності, фізичною культурою передбачає вивчення таких питань:

- чи займається дитина-інвалід у якомусь гуртку;

- чи володіє вмінням творчої діяльності, фізичної культури;

- якщо не займається, то чи має бажання займатися.

Соціальна діагностика дозволяє всебічно обстежити й дати експертну оцінку обмежень життєдіяльності в дитини та ступеня їх вираженості.

Другий етап: СОЦІАЛЬНА РЕАБІЛІТАЦІЯ

1. Соціальна реабілітація дитини-інваліда

Соціальна реабілітація дитини-інваліда - це система корекційних заходів по розвитку соціальних функцій та відновлення здатності дитини-інваліда до самостійної громадської та сімейно-побутової діяльності, процес включення її у соціальне середовище, нормальну суспільно – корисну діяльність і адекватні взаємовідносини з однолітками.

При формуванні плану соціальної реабілітації дитини-інваліда необхідно означити:

- результати проведеної тестування на першому і основному етапах;

- строки виконання (дату початку та кінця реабілітаційних заходів);

- напрямки та об'єм реабілітаційних заходів;

- залучення до активної участі в реабілітаційному процесі батьків дитини-інваліда, навчання їх ефективним методам та прийомам корекційно-розвивальної роботи;

- програму домашньої активності-комплекс послідовних домашніх завдань, які повинна виконувати дитина вдома із допомогою батьків.

. Соціальна реабілітація дитини-інваліда включає наступні заходи :

1.1.1. Інформування і консультування сім’ї дитини – інваліда з питань соціальної реабілітації і правових питань.

1.1.2. Соціально-психологічний патронат сім’ї дитини-інваліда, що має допомогти сформувати адекватні взаємини між батьками, іншими членами сім’ї та дитиною; допомогти дорослим створити комфортну для розвитку дитини сімейну атмосферу; розширити поінформованість батьків про потенційні можливості дитини, її перспективи в різних аспектах життя; створити умови для активної участі батьків у вихованні і навчанні дитини; навчити батьків реабілітаційних прийомів, організації ігрової та навчальної діяльності дитини.

1.1.3. Інформування сім’ї та надання рекомендацій щодо соціально-побутового орієнтування дітей.

1.1.4. Надання допомоги дитині-інваліду в підборі технічних засобів реабілітації, відповідно до медичних показників, навчання дитини-інваліда користуванню технічними засобами реабілітації.

1.2. Програма самообслуговування та соціальних навичок дитини – інваліда включає:

1.2.1. Уміння самостійно їсти і пити, одягатися, користуватися туалетом, умиватися і причісуватися, спілкуватися з оточуючими та гратися.

1.2.2. Оволодіння соціальними навичками.

1.2.3. Можливості до пересування (здатність змінювати та утримувати положення тіла, до зберігати рівновагу при пересуванні та у стані спокою, подолати перешкоди при ходьбі і т.д.).

1.2.4. Здатність до орієнтації (до орієнтації в часі, місцезнаходженні та ін., у тому числі за допомогою технічних засобів).

1.2.5. Здатність до спілкування (налагодження контактів з людьми шляхом сприйняття, переробки та передачі інформації, у тому числі з використанням при необхідності допоміжних технічних засобів допомоги).

1.3. Соціально-побутове орієнтування:

1.3.1. знання та визначення частин тіла людини;

1.3.2. знання своєї адреси та членів сім’ї;

1.3.3. знання розміщення кімнат приміщення свого житла, соціокультурних закладів;

1.3.4. знання умов свого побуту й уміння в них орієнтуватися;

1.3.5. орієнтування на вулиці;

1.3.6. знання елементів і особливостей флори й фауни, орієнтування в часі (дні тижня, пори року, години);

1.3.7. засвоєння соціальних норм і правил поведінки.

1.4. Програма соцiально-побутової реабiлiтацiї передбачає формування в дітей з обмеженими можливостями здоров'я побутових навичок та включає:

1.4.1. Формування в дитини-iнвалiда уміння концентрувати увагу, контроль за руховою дiяльнiстю.

1.4.2. Формування навичок самообслуговування (харчування, одягання, особиста гігієна, прибирання приміщень, спілкування, культура поведінки).

1.4.3. Розвиток ігрових навичок.

1.4.4. Виховання навичок використання iнформацiї (знаки дорожнього руху, телефон, годинник, гроші).

1.4.5. Створення необхідних умов для незалежного існування дитини-iнвалiда передбачає:

- створення безбар’єрного середовища;

- забезпечення елементарною комфортністю житловux i допоміжних приміщень, безпечним жuтловuм середовищем;

- врахування при будiвництвi або реконструкції прuмiщення, призначеного для дитини - iнвалiда (iндивiдуального чи в стаціонарному закладі), естетичного зовнішнього вигляду та інтер’єру, якi створюють відчуття психологічного комфорту i зручності;

- відповідність житлової площі санітарним нормам, її архiтектурно-планувальнi зміни;

-дотримання стандартів до площі й обладнання технiчнuми засобами реабiлiтацiі і допомiжнuми застосуваннями по догляду;

- пристосування житла дитини-iнвалiда до її функціональних можливостей, оснащення приміщень спецiальнuми допомiжнuми пристосуваннями для полегшення самообслуговування;

- запобігання пiдвищенiй небезпеці нещасних випадків (падіння, опіки, отруєння), пов’язаних зi змiною стану аналiзаторiв (слуху, зору), порушеннями рухової функцiї, психiчної дiяльностi шляхом адаптації житла. Для осіб, якi мають парези i паралiчi або iншi види порушень опорно-рухового апарату, якi мають утруднення i нестiйкiсть при ходьбі, необхiднi допомiжнi ручки i поручнi, щоб за них можна було трuматися при перемiщеннi по квартирi. Підлога повинна бути неслизька або покрита килuмовuм покриттям, яке не збивається при ходьбі, щоб виключити падіння. Для забезпечення можливості пересування на крiслi - візку потрібне перепланування квартири: усунення порогів мiж кiмнатами, збiльшення площi кухні, ванної кiмнати, ширини прорiзiв дверей. Ванну i туалет оснащають пристроями, якi полегшують користування ними або виконання гiгiєнiчнux процедур;

- пiдбiр спецiальних засобiв, що полегшують приготування iжi (пристосування для рiзання, чищення продуктів, вiдкривання банок i пляшок) або самостiйний її прийом, користування столовими приборами (тримачі для посуду, спеціальна насадка на ложку, виделку, ніж, набip посуду для сліпих, тарілка для захвату їжі губами), апаратів дистанційного управління, предметів домашньої обстановки, пристроїв сповіщання (автоматичні засоби сигналізації про пожежу, витік газу, сигнали тривоги при початку судорожного припадку у хворого на епiлепсiю), доступні засоби зв 'язку i комунікації; системи внутрiшньо-квартирного зв'язку, екстреного виклику, якi дозволяють у випадку необхiдностi, невстаючи з ліжка, зв'язатися із соціальним працівником;

- забезпечення iндивiдуальними технiчнuми засобами реабiлiтацiї i пристосуваннями, якi полегшують пересування, орієнтацію, спілкування (протези, ходунки, ортопедичне взуття, тифлотехнiка, сурдотехніка i т.д.);

- забезпечення допоміжними пристосуваннями, для полегшення самообслуговування, якi пiдбираються з урахуванням iндивiдуальнux потреб i порушених функцій;

- відповідність обладнання для житла й iндивiдуальних допоміжних пристосувань до типу дефекту, яке повинне бути нешкiдливuм для здоров'я, функцiональним, зручним i простим у застосуваннi;

- виконання завдань соцiально-побутового орiєнтування, куди входить навчання дитини самостiйно орiєнтуватися в навколuшнiй обстановці, правильно сприймати її стан, адекватно реагувати на зміни, якi вiдбуваються в ній. У процесі орiєнтування здiйснюється ознайомлення iнвалiда з предметами i оточенням соціально-побутового призначення (у власній квартирі i спеціалізованому закладi);

- навчання дитини-iнвалiда навичкам самозабезпечення в побуті, персональному збереженні, з питань дієтотерапії; режиму дня, користування лiкарськuми засобами, допомiжнuми технiчними пристроями;

- навчання i освіта членiв сім'ї дитини-iнвалiда з різних питань: про характер захворювання, яке є у дитини-iнвалiда, обмеження життєдiяльностi, пов'язаних з ними соцiально-психологiчних i фiзiологiчних проблем, видах i формах соцiально-побутової допомоги, видах технiчнux засобiв реабілітації, особливостях їx експлуатації.

1.5. Соцiально-середовищна реабiлiтацiя має на меті створення оптимального середовища життєдiяльностi дитини-iнвалiда за межами її житла.

Соцiально-середовищна реабiлiтацiя має на увазi два процеси – пристосування соцiального середовища до специфiчнux можливостей дитини-iнвалiда, усунення перешкод до незалежного iснування в умовах навколишнього середовища i виробничiй сферi, з одного боку, i навчання дитини з інвалідністю житu в звичайному соцiумi i бути iнтeгpoвaним в суспiльство - з iншого.

Соцiально-середовищна реабiлiтацiя забезпечує:

1.5.1 соцiально-середовищне орiентування.

Сюди входить: становлення взаємовiдносин з людьми, знайомство з територiєю i розмiщеними на нiй необхiднuми об'єктами - магазинами, закладами, пiдприємствами, спортивно-оздоровчими закладами;

1.5.2. соцiально-середовищну ocвiтy - процес навчання iндивiда навичкам користування середовищем, навичкам перемiщення в навколишньому середовищi, користування транспортом, умiння самостiйно купувати продукти й речi, вiдвiдувати громадськi мiсця. Сюди ж вiдноситься i навчання соцiальнiй незалежностi, спрямоване на можливiсть самостiйного проживання, уміння розпоряджатися грошима, користуватися громадянськими правами, брати участь у громадській дiяльностi.

Важливе значення має навчання навичкам проведення вiдпустки, дозвiлля, заняття спортом та фiзичною культурою, що включає набуття знань та навичок про рiзнi види спортивної та дозвiльної дiяльностi, навчання використанню для цього спецiальних технiчних засобів реабiлiтацiї, iнформування про вiдповiднi заклади, якi здiйснюють даний вид реабiлiтацiї.

Важливе консультування з правових питань, яке повинне забезпечити їм правову допомогу в областi соцiального захисту. При зверненнi до opганів соцiального захисту i iнших організацій, покликаних займатися соцiальною реабiлiтацiєю дитини-iнвалiда, родичi, а також особи, що представляють iнтереси дитини-iнвалiда, повиннi мати можливiсть у повному об'ємі отримати необхiдну iнформацiю про права iнвалiдiв, про можливостi peгіону в cпpaвi надання їм необхiдної допомоги. Важлива також oсвітa дитини-iнвалiда по сiмейним питанням - в областi cтaттевoго виховання, можливість контролю народжуваностi та iн.;

1.5.3 соцiально-середовищну адаптацiю - процес i результат пристосування дитини-iнвалiда до об'єктів життєдiяльностi i оволодiння навичками самостiйного життєзабезпечення, користування громадянськuми правами. Соцiально-середовищна адаптацiя включає в себе не тiльки навчання дитини-iнвалiда необхiднuм навичкам, але i цiлий ряд заходiв, якi повиннi здiйснюватися суспiльством, державою, регiональнuми структурами.

1.6 Заходи з соцiально-культурноi реабiлiтацii дитини-iнвалiда передбачають забезпечення i дитини - iнвалiда засобами мистецтва i культури та включають:

1.6.1. Розвиток рiзноманiтних життєво важливих пізнавальних навичок.

1.6.2. Підвищення рівня самооцінки особистості.

1.6.3. Здатність до творчого самовираження.

1.6.4. Розвиток навичок спiлкування.

1.6.5. Формування в дитини-iнвалiда активної життєвої позицiї.

1.6.6. Навчання в музично-драматичних колективах, вокальних або хореографiчних студiях, школах ремесел, студiях малювання, рiзноманiтних гуртках.

1.6.7. Участь у фестивалях, концертах, конкурсах, театралiзованих показах.

2. Методики соцiокультурної реабiлiтації дiтей-iнвалiдiв:

- арттерапія;

- бібліотекотерапія;

- ізотерапія;

- музикотерапія;

- ігрова терапія;

- казкотерапія;

- глинотерапія;

- гарденотерапія;

- іпотерапія тощо.

2.1. Арт-терапія (реабілітація шляхом творчості) – це лікування за допомогою залучення дитини - інваліда до мистецтв. При цьому дитина навчається спілкуватись з навколишнім світом на рівні екосистеми, використовуючи образотворчі, рухові та звукові засоби. Вона має змогу самостійно висловлювати свої почуття, потреби та мотивацію своєї поведінки, діяльності і спілкування, необхідні для її повноцінного розвитку та пристосування до навколишнього середовища.

2.2. Бiблiотекотерапiя

2.2.1. Передбачає спецiальний корекцiйний вплив на дитину-iнвалiда за допомогою читання спецiально пiдiбраної лiтератури, яка сприяє нормалiзацiї або оптuмiзації псuxiчного стану. Корекцiйне читання вiдрiзняється своєю спрямованiстю на психiчний стан дитини-iнвалiда.

2.2.2 Здiйснюється через дискусiї, лiтературнi вечори, художнє читання, зустрiчi з персонажами твopiв та їх авторами, лiтературнi та поетичнi клуби, виставки книжок, роботу в читацькому залi.

2.2.3 Реабiлiтацiйний вплив читання:

- проявляється в заповненні нестачі власних образів i уявлень;

- замiнює тривожні думки i почуття або спрямовує їх в нове русло;

- дає знання про альтернативнi способи переживань, про iншi можливi форми поведiнки;

- дозволяє бачити можливі шляхи виходу iз ситуації;

- допомагає в розв'язаннi конфлiктiв у реальному житті;

- допомагає пізнати себе i тим самим відкриває шляхи до самозмiни i самореалiзацii:

2.3. Iзотерапiя - терапiя художньою творчiстю, унiверсальний iнтердисциплiнарний метод, який використовується з метою комплексної реабілітації;

2.3.1 спрямований на усунення або зменшення нервово-психiчних розладiв, вiдновлення i розвиток порушених функцій, компенсаторних навичок, формування здібностей до ігрової, навчальної, трудової дiяльнiсті в процесі занять специфічними цілеспрямованими видами творчості;

2.3.2. сприяє розвитку мови, мислення, зорового сприйняття, моторнiй координацii; мови, зв'язує їх між собою, допомагаючи дитини-iнвалiду упорядкувати засвоєні знання, оформити i зафіксувати свої уявлення про оточуючий cвiт;

2.3.3. служить способом розв'язання психологічних, внутрiшньо-особистiсних проблем (страхи, тривога, невпевненість, caмoтнicmь, подолання негативних переживань, формування умiлостi i впeвненості руки, точностi pyxiв i т. д.).

2.4. Музикотерапія:

2.4.1. передбачає використання рiзноманiтних музичних засобів для психолого-педагогiчної i лiкувально-оздоровчої корекцiї; розвитку творчих здібностей, розширення світогляду, активізації соцiально-адаптивних здібностей;

2.4.2. стимулює до власної творчостi (прослуховування музики сполучене з емоцiйно-образною сферою);

2.4.3. рухова активність під музику посилює обмiн речовин в органiзмi, пiдвищує загальний тонус, покращує дiяльнiсть серцево-судинної системи, регулює нервову дiяльнiсть, розвиває фiзичнi здiбностi.

2.5. Iгрова терапія:

2.5.1. розглядається як засiб для послаблення патологiчнux психічних cтaнів дитини-iнваліда;

являється унікальним засобом комплексної реабiлiтацiї; ця технологія може виконувати функції соцiалiзацiї, розвитку, вuxовання, адаптації; релаксації, рекреації і ін. Унікальність ігротерапії полягає і в тому, що травмуючі життєві обставини переживаються в умовному, ослабленому вигляді, хоч емоційне відтворення їх достатньо реальне;

2.5.2. ігрова терапія містить елементи фізичного і соціально-психологічного тренінгу, активізує мислення, уяву, творчі здібності дітей-інвалідів;

2.5.3. розвиває орієнтацію, учить пошуку необхідного розв’язання, оптимального виходу, виконує особливу роль у розширенні комунікативних навичок;

2.5.4. є динамічним способом корекції розбалансованої емоційно-вольової, комунікативної, рухової сфери. Дозволяє найбільш природно самовиразитися і долати суб’єктивні комплекси, пов’язані з дефектами і фрустраціями;

2.5.5. допомагає випробувати типи поведінки, вибрати найбільш підходящий для конкретної особистості у відповідній життєвій ситуації;

2.5.6. застосовуються дві форми ігротерапії:

- спрямована (директивна);

- неспрямована (недирективна).

2.5.6.1. при спрямованій ігротерапії спеціаліст сам бере участь у грі, вносить у неї сюжетно-рольовий аспект. Це ігри-драматизації, заняття в театральних гуртках, конкурси, турніри, змагання, імпровізаці;

2.5.6.2. неспрямована ігротерапія орієнтована на самостійну гру дитини-інваліда, де вона виражає свій внутрішній світ, самопочуття. Звідси і наявні самостійно організовані і розвиваючі сюжети: імпровізації, придумування й інше.

2.6. Казкотерапія – це вид і спосіб емоційно-психологічного, педагогічного впливу, соціально-морального формування особистості.

2.6.1.Функції казок (функціональні особливості);

2.6.1.1. викликає інтенсивний емоційний резонанс;

2.6.1.2. створюють особливий комунікативний простір, оскільки образи казок звертаються одночасно до двох психічних рівнів: до рівня свідомості і підсвідомості, що дозволяє проробляти внутрішньо- і міжособистісні конфлікти;

2.6.1.3. повідомляє про те, як побудований світ, ознайомлює з основними періодами життя людини, якими цінностями керуватися в житті, яким чином будувати взаємини з оточуючими;

2.6.1.4.основа для формування «морального імунітету»;

2.6.1.5.надає можливість цілісно сприймати світ.

2.6.2. Напрямки корекційної роботи:

2.6. 2.1. психокорекція емоційно-вольових порушень;

2.6.2.2. здобуття вільного досвіду через спілкування, через рольові дії казкового героя;

2.6.2.3. формування творчого потенціалу через казки-драматизації;

2.6.2.4. подолання почуття страху і невпевненості через придумування казкових сюжетів і драматичне їх програвання.

2.7. Глинотерапія – це робота з пластичними матеріалами (глина, пластилін, тісто і інше).

2.7.1. Виготовлення різноманітних виробів сприяє:

- розвитку інтелекту;

- мотивації для активної участі в соціокультурному просторі;

- підвищення самооцінки;

- оволодіння навичками професійної майстерності.

Це робота з пластичними матеріалами (глина, пластилін, тісто та інше). Виготовлення різних виробів сприяє розвитку інтелекту, мотивації активної участі в соціокультурному просторі, підвищенню самооцінки, оволодінню навичками професійної майстерності.

Глинотерапія надає великі можливості для вирішення конкретних корекційних завдань, до числа яких входять: сенсорна стимуляція, розвиток дрібної та грубої моторики, формування зорово-просторових уявлень, набуття навичок виконання послідовних дій та їх контролю. Корекційна методика дає можливість вирішити завдання:

засвоєння дитиною нового для неї середовища ремесла;
вміння взаємодіяти з іншими людьми;
здатність самостійно виконувати певні види роботи;
вирішення емоційно-вольових проблем та ін.

2.8.Гарденотерапія - це залучення до роботи з рослинами. Гарденотерапію можна застосовувати з елементами інших технологій соціокультурної діяльності:

2.8.1. допомагає коректувати поведінкові і емоційні розлади;

2.8.2. відновлює функції дитини після перенесених захворювань;

2.8.3. покращує психоемоційний стан дітей-інвалідів.

Третій етап: ВИЗНАЧЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ СОЦІАЛЬНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ

На завершальному етапі реабілітаційного процесу здійснюється соціальна діагностика дитини – інваліда та аналізуються соціальні критерії обмеженості життєдіяльності дитини після завершення курсу реабілітаційного процесу.

1.1 Оцінка обмеження здатності дитини до самообслуговування:

1.1.1. Оцінка навичок самообслуговування в дітей віком 3 - 18 років:

особиста гігієна:

- виконує самостійно;

- виконує з незначною допомогою і підказкою;

- виконує за допомогою стороннього;

- не виконує.

одягання, роздягання:

- виконує самостійно;

- виконує з незначною допомогою і підказкою;

1.1.2. Оцінка контролюючої екскреції (2-18 років):

- екскреція під контролем чи без контролю.

1.1.3. Оцінка можливості самостійного проживання і вміння розпоряджатися грошима дається дитині-інваліду у віці 16-18 років:

- можливість самостійного проживання, розпоряджатися грошима, користуватися громадськими правами, брати участь у громадській діяльності:

- виконує самостійно;

- виконує з незначною допомогою і підказкою;

- виконує зі сторонньою допомогою;

- не виконує.

1.1.4. Оцінка соціально-побутових навичок дитини-інваліда у віці 11-18 років:

приготування їжі:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює.

миття посуду:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює.

користування домашніми приладами:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює.

прибирання приміщення:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює.

ручне прання:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює.

1.1.5. Оцінка соціально-трудових навичок дитини у віці від 11 до 18 років:

оволодіння навичками ремонту одягу:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює.

оволодіння простими навичками поточного ремонту власного житла:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює.

1.1.6.Самостійне відвідування магазинів, підприємств побутового обслуговування оцінюється у дітей 15-18 років.

1.1.7. Визначення здатності дитини до самообслуговування включає виявлення спроможності рухати руками:

- здатність діяти пальцями (обертати кубик);

- здатність діяти кістю;

- здатність тягнути або штовхати предмет;

- здатність пересувати предмети;

- здатність діяти обома руками.

1.2. Оцінка обмеженості здатності до спілкування

1.2.1. До базових соціальних характеристик дитини, що пов’язані з таким видом діяльності, як спілкування, відносяться:

- участь у всіх звичайних суспільних стосунках (сім’я, друзі, сусіди, однокласники та ін.);

- спілкування з оточуючими (мовлення, зір, слух, письмова мова, розуміння знаків, символів та ін.);

- користуванням телефоном, телевізором, радіо, комп’ютером;

- читання книг, журналів та ін. у відповідності з віковою нормою.

1.2.2. Соціальне обстеження включає оцінку соціальних зв’язків, яка можлива для дитини у віці від 4 до 18 років :

- коло соціальних зв’язків;

- зв’язки, обмежені сім’єю, класом;

- спілкування дитини-інваліда з дітьми.

1.3. Оцінка обмеження можливості контролювати свою поведінку

До базових соціальних характеристик дитини, пов’язаних зі здатністю контролювати свою поведінку, відносяться:

- характер особистих стосунків з членами родини;

- характер міжособистісних стосунків за межами оселі;

- можливість виконання звичайної повсякденної діяльності;

- можливість дотримання морально-етичних, соціально-правових, санітарно-гігієнічних норм;

- можливість усвідомлення особистої безпеки (для дитини у віці 11 - 18 років) із вираховуванням можливості користування газом, електрикою, туалетом, ванною, сірниками та ін.:

- можливо самостійно;

- можливо зі сторонньою допомогою та підказкою;

- неможливо;

- можливість усвідомлення самого себе, свого місця в часі та просторі, свого соціального статусу, своїх психічних й особистих якостей;

- правильна ідентифікація предметів та людей.

1.4. Оцінка обмеженості можливостей до орієнтації: здатність до орієнтації як виду діяльності пред’являє вимоги до фізіологічних, психологічних та психофізіологічних характеристик дитини (центральної нервової системи, зорового та слухового аналізаторів та ін.).

1.4.1. Базові соціальні характеристики дитини, що пов’язані зі здатністю до орієнтації, включають:

- можливість усвідомлення місця знаходження в часі і просторі;

- можливість усвідомлення своєї особистості;

- сприйняття, адекватне реагування на інформацію, що надходить (нюхати, сприймати, бачити, смакувати та ін.).

Вищеперелічені характеристики аналізуються з урахуванням вікових норм.

Оцінка соціально-побутової орієнтації, орієнтування у просторі та інші особливості розвитку дитини дошкільного віку визначаються відповідно базового компонента дошкільної освіти та відповідних програм розвитку («Малятко», «Зернятко», «Я у світі»).

1.5. Оцінка обмеженості можливості до освіти включає:

1.5.1. Інформацію про виховання дитини віком до 7 років:

1.5.2. Професійні дані (для дитини у віці 14-18 років) включають інформацію:

- про наявність професії (спеціальності);

- про зайнятість :

а) працює (де, за якою професією або спеціальністю, тип підприємства, умов і організації праці, заробітна платня, ставлення до роботи);

б) не працює (чи хоче працювати, професія, за якою хотів би працювати, умови й режим праці, зарплата).

1.5.3. Інформація про заняття дитини-інваліда культурою, фізичною культурою і спортом (чи займається дитина-інвалід культурою, фізичною культурою та мистецтвом, де займається; якщо не займається, то хотіла би займатися або ні; які заклади відвідує та ін).

1.6 Оцінка обмеженості можливості до пересування

1.6.1. Ознаки, що характеризують базові соціальні характеристики, пов’язанні з пересуванням:

- спроможність до пересування;

- здатність долати перешкоди і підніматися сходами, ходити по пересіченій місцевості;

- здатність бігати;

- здатність пересуватися (встати з ліжка, з крісла, зі стільця, лягати та сідати, змінювати положення в ліжку);

- здатність підтримувати позу.

1.6.2. Обмеження, що виникають при пересуванні:

- зменшення здатності до пересування на великі відстані;

- збільшення часу, що витрачається на пересування;

- пересування з допомогою іншої людини;

- обмеженість пересування в межах житла;

- повна відсутність пересування.

1.7 Оцінка соціальної реабілітації

1.7.1. На завершальному етапі фахівцями Центру проводиться тестування актуального стану дитини.

1.7.2. Результати діагностики фіксуються в протоколі, який заповнюється реабілітаційною комісією Центру. Після цього проводиться якісно-кількісний аналіз результатів діяльності дитини, при цьому приділяється велика увага характеристикам якісного порядку, так як вони допомагають оцінити ступінь самостійності дитини, вміння обрати той чи інший спосіб дій, повноту та глибину розуміння завдання, здібність дитини до навчання.

Тести складаються в залежності від стану дитини-інваліда і класифікуються:

інтелектуальні;
особистісні;
швидкісні;
результативні.

Тест дає змогу отримати порівняльну оцінку, для вивчення будь-яких змін в динаміці розвитку.

Результатом виконання реабілітаційної програми дитини-інваліда є досягнення спроможності до самообслуговування, самостійного проживання, забезпечення інтеграції дитини-інваліда в суспільство.

1.7.3. Після закінчення курсу реабілітації дитині-інваліду видається Рекомендаційний лист, де вказується назва та реквізити Центру, прізвище, ім’я, по-батькові дитини-інваліда, перелік та обсяг наданих їй послуг, результати реабілітації, наступні рекомендації.

1.8. Організація соціального патронажу

Патронаж – це особливий вид допомоги дитині, її батькам, педагогам у розв’язанні складних проблем, пов’язаних з виживанням, відновлювальним лікуванням, реабілітацією і спеціальним навчанням та вихованням, соціалізацією із становленням підростаючої людини як особистості.

Психолого-соціально-педагогічний патронаж передбачає широкий спектр довгострокових заходів комплексної реабілітаційної допомоги, орієнтованої на сім’ю дитини-інваліда.

По закінченню курсу реабілітації в разі необхідності фахівцями Центру здійснюється соціальний патронаж дітей – інвалідів.

Відділення соціального патронажу є підрозділом Центру, що призначене для надання допомоги дітям – інвалідам, які не відвідують Центр.

Відділення створюються за наявності не менше 50 осіб, які потребують психолого-соціально-педагогічного патронажу вдома.

Якщо в населеному пункті виявлено менше ніж 50 осіб, які потребують соціально-побутової допомоги вдома, обслуговування може бути організовано за договором із законним представником дитини-інваліда.

Частина 2

Організація психологічної реабілітації дітей-інвалідів в умовах центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів

На сьогодні перед суспільством України гостро постає питання щодо надання якісної психологічної допомоги особам з обмеженими можливостями. Оскільки на даний момент немає чіткої регламентації стосовно організації психологічної реабілітації дітей-інвалідів із психофізичними порушеннями, з якими найчастіше працюють практичні психологи, соціальні педагоги, вчителі-реабілітологи та інші соціальні працівники, виникає необхідність створення методичних рекомендацій для оптимізації цього процесу. У ІІ частині цього посібника організація психологічної реабілітації дітей-інвалідів представлена як система заходів, яка передбачає проведення психодіагностики, психологічної корекції, консультування та психологічного прогнозування. Надаються практичні рекомендації щодо організації корекційної роботи з дітьми–інвалідами різного віку. Детально описано методики, що застосовуються у процесі психологічної реабілітації дітей-інвалідів.

1.Загальні положення

1.1. Психологічна реабілітація – система заходів, спрямованих на відновлення, корекцію психологічних функцій, процесів, якостей, властивостей особистості, створення сприятливих умов для її розвитку та утвердження.

Психологічна реабілітація передбачає проведення психологічної діагностики особистості дитини-інваліда, визначення та використання форм, методів, засобів, терміну та процедур психологічної корекції, консультування та психологічного прогнозування.

1.2. Психологічна діагностика – психологічне обстеження дитини-інваліда, визначення її індивідуального психологічного стану з метою виявлення можливих відхилень у психофізичному розвитку та прогнозування можливостей її інтеграції в суспільство.

1.3. Психологічна корекція – це спрямований і обґрунтований психологічний вплив на психічні структури особистості (пізнавальну, мотиваційну, емоційно-вольову, комунікативну) з метою виправлення наявних відхилень та забезпечення повноцінного розвитку й функціонування особистості.

1.4. Психологічна терапія – лікування людини з допомогою психологічних засобів впливу, що включає надання допомоги здоровим людям у випадку різного роду психологічних ускладнень, а також у випадку необхідності покращення якості життя. Здійснюється в індивідуальній та груповій формах. Базується на індивідуальному консультуванні, хоча інколи виникає необхідність у консультуванні групи (сім’ї). Основою групової психотерапії є гра та дискусія в різноманітних формах та їх комбінаціях.

У цілому психотерапія спрямовується на глибинне проникнення в особистість та здійснення прогресивних зрушень в її взаємодії зі світом через зміну само- і світосприйняття.

1.5. Психологічне консультування – особливим чином організоване спілкування, взаємодія між двома людьми шляхом бесіди, у ході якої певні спеціальні знання консультанта (психолога) використовуються для надання допомоги, спрямованої на підтримку людини, на роботу з її станами, переживаннями, взаєминами, проблемами, конфліктами.

1.6. Психологічна профілактика – своєчасне попередження відхилень у сприйманні та поведінці дітей-інвалідів та становленні особистості, міжособистісних стосунках, запобігання конфліктних ситуацій.

1.7. Психологічне прогнозування – це наукове передбачення шляху і характеру подальшого розвитку дитини на основі всіх пройдених до певного часу етапів дослідження, яке складається з урахуванням загальної динаміки розвитку дитини та її компенсаторних можливостей.

1.8. Практичний психолог – спеціаліст із психологічної реабілітації та супроводу дітей – інвалідів, який здійснює їх психологічну діагностику, корекцію та підтримку протягом всього реабілітаційного періоду та співпрацює з усіма спеціалістами, які беруть участь у процесі соціальної реабілітації дітей-інвалідів, та сім’єю.

2. Заходи із психологічної реабілітації дітей – інвалідів

Система заходів із психологічної реабілітації дітей – інвалідів поділяється на три етапи:

Перший етап – психологічна діагностика інтелектуальної, емоційно–вольової та комунікативної сфери тощо; розробка індивідуального плану реабілітації дитини-інваліда, рекомендацій для батьків, які виховують дітей-інвалідів стосовно проведення індивідуального навчання вдома.

Другий етап – психологічна корекція; психологічне консультування, прогностика.

Третій етап – аналіз та оцінка результатів психологічної реабілітації.

Перший етап: ДІАГНОСТИКА ПСИХОЛОГІЧНОГО РОЗВИТКУ ДИТИНИ-ІНВАЛІДА

1.1. Основними принципами психологічної реабілітації дітей-інвалідів в умовах центру соціальної реабілітації можна вважати:

а) принцип індивідуального та особистісного підходу – вивчення індивідуальних психічних процесів, що потребує максимальної індивідуалізації використовуваних методів з урахуванням вікових та характерологічних особливостей дітей-інвалідів;

б) принцип безперервності - процес реабілітації повинен здійснюватися безперервно до досягнення максимального розвитку психофізичного стану дитини-інваліда відповідно до потенційних можливостей, а також компенсації або відновлення порушених функцій;

в) принцип комплексного підходу - здійснення комплексного підходу у здійсненні психореабілітаційних заходів, направленість реабілітаційного процесу на різні сфери життєдіяльності та адаптацію дітей-інвалідів у суспільство;

г) принцип послідовності та наступності – поступове і поетапне здійснення реабілітаційних заходів (від простого – до складного, від ближніх цілей – до дальніх), створення ”переходів” від одного реабілітаційного заходу до іншого.

д) принцип визначення відповідності рівня розвитку дитини-інваліда до вимог вікового періоду, у якому вона знаходиться;

е) принцип детермінованого підходу до стану дитини, який враховує виявлення порушень психічних функцій, виявлення їх взаємозалежності з урахуванням первинного дефекту та обумовлених ним дефектів вторинних порядків;

є) принцип динамічного вивчення обумовлює вимоги про облік у процесі обстеження і при оцінці результатів виконання завдань не тільки того, що дитина знає і може виконати в момент дослідження, але і її можливостей в навчанні, тобто «зони найближчого розвитку»;

ж) принцип кількісно-якісного підходу дозволяє враховувати не тільки кінцевий результат роботи, але й засіб дій, раціональності обраних рішень логічної послідовності, наполегливості дитини при досягненні мети.

1. Психодіагностика дитини – інваліда

Провідна роль в отриманні відомостей про рівень розумового розвитку, особистісних та індивідуально – психологічних особливостей дитини, про життєву ситуацію, у якій відбувається її розвиток, належить психологічному обстеженню дітей. На першому етапі психологічної діагностики дитини відбувається визначення психофізичного стану дитини, виявлення відхилень у психологічному розвитку, визначення форм, методів, засобів, терміну та процедур психологічної корекції, консультування тощо.

1.1 Принципи проведення психологічного обстеження:

1.1.1. комплексне та системне вивчення всього життєвого шляху дитини, включаючи ранній період розвитку, а також відомості про батьків; вивчення, яке припускає виявлення не тільки особливостей її пізнавальної діяльності, але й своєрідність емоційно-вольового розвитку, моторики, поведінки, фізичного стану, які розглядаються в різних сполученнях та взаємозв’язках;

1.1.2. підбір діагностичного інструментарію відповідно віку;

1.1.3. детермінований підхід до стану дитини, який припускає не тільки виявлення порушення її психічних функцій, але й виявлення їх взаємозалежності (виявлення первинного дефекту та обумовлених ним дефектів інших порядків);

1.1.4. визначення „зони найближчого розвитку”, здатності до навчання, прогнозу розвитку – основи індивідуальної програми реабілітації;

1.1.5. якісно – кількісна оцінка отриманих результатів, що дозволяє розробити конкретні рекомендації стосовно найбільш ефективних корекційних заходів;

1.1.6. індивідуальний підхід до дитини для забезпечення максимальної ефективності реабілітаційного впливу з урахуванням специфічних потреб особистості.

1.2. Методи психодіагностики дитини - інваліда:

1.2.1. Вивчення документації має на меті:

- збір анамнестичних даних педіатра, психіатра, невролога, отоларинголога, офтальмолога, логопеда, дефектолога, педагога, вихователя, соціального працівника;

- формування тактики та стратегії подальшого обстеження дитини – інваліда.

1.2.2. Бесіда має на меті:

- встановлення контакту з дитиною;

- з’ясування важливих відомостей про дитину: рівень розвитку, інтереси, здібності, особливості характеру, поведінки, її стосунків у сім’ї, у школі;

- вичерпна інформація як про саму дитину, так і про мікросоціальне її оточення.

1.2.3. Вивчення та аналіз продуктів діяльності дитини з метою визначення особливостей її розвитку:

- аналіз навчальних робіт, малюнків, виробів з метою збору та аналізу матеріалу, який відображає особливості психічного розвитку дитини, рівень розвитку сенсорних та моторних навичок;

- узагальнення вивченого та формування висновку щодо психологічного стану дитини з інвалідністю.

1.2.4. Спостереження (за грою, поведінкою, спілкуванням, станом працездатності, навчанням – у природних або лабораторних умовах) з метою визначення рівнів соціально-психологічного та психофізичного розвитку дитини-інваліда в умовах провідної діяльності.

1.2.5. Експеримент передбачає збір даних про дитину та вирішує питання:

виявлення та систематизацію патологічної симптоматики та надання їй патопсихологічної класифікації;
проведення структурного аналізу виявлених розладів, виділення первинних симптомів, пов’язаних з хворобою, та вторинних порушень, обумовлених аномальним розвитком в умовах хвороби;
розроблення програми корекційних заходів, диференційованих у залежності від характеру, природи та механізму порушень.

1.2.5.1. При плануванні експерименту необхідно враховувати емоційний стан та вік дитини, рівень інтелектуального та мовленнєвого розвитку, а також стан зору, слуху, опорно-рухової системи.

1.2.5.2. Констатуючий експеримент дає характеристику актуального стану дитини. Для отримання прогнозу розвитку дитини-інваліда потрібно використовувати навчаючий експеримент, де дитині-інваліду дається завдання, виконання якого викликає труднощі у нормально розвинутої дитини, у той же час навчання виконанню цього завдання не потребує шкільних знань.

У випадку ускладнення при виконанні завдання, дитині надається навчальна допомога, а потім пропонується нове, аналогічне завдання і оцінюється можливість переносу способу дії на це нове завдання.

1.2.5.3. Оцінка результатів експерименту проводиться за трьома критеріями:

- характер провідної діяльності, яка у здорових дітей має активний характер і знижується при психічному недорозвитку або зниженні розумової здатності;

- здатність до сприйняття допомоги (здоровій дитині необхідно від 1 до 5 підказок, розумово відсталим – 20);

- здатність дитини дати мовне формулювання тієї ознаки, на основі якої він виконав завдання.

1.2.5.4. Результати експериментального дослідження фіксуються в протоколі, який обов’язково повинен зберігатися у практичного психолога. Потім проводиться якісно – кількісний аналіз результатів діяльності дитини, але при цьому приділяється велика увага характеристикам якісного порядку, так як вони дозволяють оцінити ступінь самостійності дитини, вміння вибирати той чи інший засіб дії, повноту та глибину розуміння завдання, ступінь витривалості до навантаження, навчання.

1.3. Тести – стандартизовані методики психологічного виміру, що передбачають кількісний вимір показників психічного розвитку дитини, дають можливість виявити ступені сформованості тієї чи іншої психічної функції та визначити міру її відповідності віковій нормі.

При роботі з дітьми-інвалідами можуть використовуватися тести різної направленості, специфіки, методики проведення: тести інтелекту, тести на швидкість реакції, тести особистості та проективні тести.

1.4. Анкетування батьків.

1. Чи є у вас в сім’ї ще діти?_______________ Якщо так, то скільки________________________

2.Як вони відносяться до хворої дитини?_______________________________________________

3. Як ваша дитина ставиться до Вас?___________________________________________________

4. Чи є проблеми у вихованні сина/дочки?______________________________________________

5. Які види покарання найчастіше ви використовуєте:

фізичне покарання
словесні погрози
позбавлення розваг

6. Які види заохочення ви використовуєте найчастіше:

словесна похвала
подарунки
ласка

7. У які ігри любить грати ваша дитина?________________________________________________

8. Як часто у вас дома бувають друзі сина/дочки?________________________________________

9. Чи берете ви із собою хвору дитину, як ідете в іншу сім’ю?_____________________________

10. Як інші діти відносяться до вашої дитини?__________________________________________

11. Розкажіть про позитивні риси характеру вашої дитини _______________________________

12. Які недоліки ви бачите у своєї дитині?______________________________________________

Другий етап: ПСИХОЛОГІЧНА КОРЕКЦІЯ

Корекційна робота базується на наступних принципах:

- ранньої корекції (передбачає раннє виявлення проблем дитини та організацію корекційної роботи в сенситивні строки);

- реалізації діяльнісного підходу (опір на провідну діяльність кожного вікового періоду, забезпечення умов для формування провідної діяльності та формування самої дитини як суб’єкта діяльності);

- комунікативної направленості (необхідність підвищеної уваги до розвитку мовлення як основного засобу комунікації та цілеспрямоване формування навичок спілкування з дорослими та підлітками);

- індивідуально-диференційованого підходу (враховуються індивідуально-психологічні особливості та потреби кожної дитини, а також особливості, типові для групи в цілому);

- створення сприятливого психоемоційного клімату (реконструкція батьківсько-дитячих взаємовідносин, оптимізація взаємовідносин у сім’ї, гармонізація міжособистісних відношень між матір’ю з дитиною-інвалідом та членами сім’ї; корекцію неадекватних реакцій поведінки та емоційних реакцій батьків, які мають дитину-інваліда; розвиток комунікативних форм поведінки, які сприяють самоактуалізації та самоствердженню; формування навичок адекватного спілкування з навколишнім світом).

Заходи із психологічної корекції дитини – інваліда

При розробці індивідуальної програми психокорекційної роботи з дитиною – інвалідом слід мати на увазі наступні напрямки, які є складовою загальної структури реабілітаційних психологічних заходів, спрямованих на дітей раннього, дошкільного та молодшого шкільного віку:

1.1. комплексне вивчення об’єму знань, умінь, навичок, стану пізнавальної діяльності, мовлення, емоційно-вольової сфери, вищих коркових функцій; спостереження за динамікою психічного розвитку при проведенні корекційної роботи; здійснення (визначення) психолого-педагогічного прогнозу;

1.2. розвиток пізнавальної активності, формування стійкої позитивної мотивації у різних видах діяльності:

- розвиток навичок цілеспрямованої діяльності;

- попередження емоційного дискомфорту;

- пробудження стійкої мотивації до спілкування;

- формування концентрації уваги;

1.3. робота психологів, спрямована на забезпечення повноцінного психічного розвитку дитини;

1.3.1. формування психологічного базису для розвитку вищих психічних функцій:

- сприяння повноцінному фізичному розвитку дитини – інваліда;

- корекція недоліків у рухової сфері;

- розвиток загальної та дрібної моторики;

- формування почуття ритму;

- створення умов для повноцінної міжаналізаторної взаємодії крізь систему спеціальних ігор та вправ.

1.3.2. формування вищих психічних функцій через:

- розвиток сенсорно-перцептивної діяльності та формування уяви;

- розвиток розумових здібностей крізь оволодіння діями заміщення та наочного моделювання в різних видах діяльності;

- розвиток творчих здібностей;

1.4. формування провідних видів діяльності та їх компонентів (мотиваційного, орієнтовно – операційного, регуляційного):

- розвиток предметно – практичної діяльності;

- формування ігрової діяльності;

- формування передумов для оволодіння навчальною діяльністю: уміння планувати, контролювати, регулювати, оцінювати результати при виконанні завдань навчального типу;

- формування основних компонентів психологічної підготовки до шкільного навчання;

1.5. корекція емоційно – вольової сфери:

- формування здатностей до вольових зусиль, довільної регуляції поведінки;

- подолання негативних якостей характеру дитини – інваліда, попередження та усунення афективних, негативних, аутичних проявів, відхилень у поведінці;

1.6. подолання порушень у мовленнєвому розвитку:

- цілеспрямоване формування функцій мовлення;

- розвиток словесної регуляції дій;

- формування механізмів, необхідних для оволодіння зв’язною мовою;

- створення умов для оволодіння всіма компонентами мовленнєвої системи;

- формування передумов для оволодіння навичками письма та читання;

1.7. формування комунікативної діяльності:

- забезпечення повноцінних емоційних та ділових контактів з дорослими та однолітками;

- формування механізмів психологічної адаптації у колективі однолітків;

- формування повноцінних міжособистісних зв’язків та навичок спілкування;

1.8. створення сприятливого психоемоційного клімату в сім’ї:

- реконструкція взаємовідносин батьків та дітей;

- оптимізація внутрисімейних взаємовідносин;

- розвиток комунікативних форм поведінки;

- переформування ближнього оточення дитини-інваліда.

2. Корекційна робота з дітьми - інвалідами раннього віку до 3 років.

Ранній вік – це період становлення органів та систем, формування їх функцій. Підвищена емоційність дитини в перші роки життя потребує емоційного забарвленого спілкування, так як раннє формування позитивних емоцій – це запорука становлення особистості дитини.

Порушення психічного розвитку дитини раннього віку може проявлятися у вигляді затримки психомоторного розвитку, мовленнєвого розвитку, зниження орієнтовно – пізнавальної та ігрової діяльності. Загальна моторна неспритність та недостатність дрібної моторики обумовлює несформованість навичок самообслуговування (утруднення при використанні ложки, у процесі одягання).

2.1. Основні напрямки корекційної роботи:

- розвиток моторної сфери, загальної та дрібної моторики, формування елементарних графічних навичок;

- сенсорне виховання (розвиток оптико – просторових та слухових функцій, сенсорно – перцептивної діяльності);

- розвиток когнітивної сфери та мовлення;

- формування навичок емоційного та ситуативно – ділового спілкування з дорослими та однолітками.

- комплексний підхід до формування тих чи інших властивостей, знань, навичок та тісна взаємодія усіх спеціалістів, зайнятих у реабілітаційному процесі, а також зв’язок з сім’єю дитини – інваліда.

В основу реабілітаційних програм покладається модель розвитку функціональних систем, яка втілюється в різних ланках:

1) співпраця „сім’я-дитина-фахівець”;

2) співпраця фахівців різного профілю;

3) взаємодія методик медико-соціально-педагогічного напрямків: у кожній методиці відновлюються всі функціональні системи;

4) взаємодія різних функціональних систем між собою в процесі реабілітації.

2.2. Основна форма занять – ігрова.

3. Корекційна робота з дітьми-інвалідами дошкільного віку, від 3 до 7 років.

Особливістю дошкільного віку є формування специфічного новоутворення – готовності до навчання. На цьому етапі життя дитини необхідно визначити відповідність рівня інтелектуального розвитку віковим нормам та виявити зону найближчого розвитку.

Специфікою аналізу психічної діяльності дитини дошкільного віку є не тільки визначення базових показників її психофізичного розвитку, але й інтегративна оцінка динамічних змін різних функцій в їх взаємозв’язку як із загальним фоном активності та працездатності, так із іншими характеристиками її діяльності.

3.1. Порушення розвитку психіки в дитини дошкільного віку може проявлятися у вигляді:

- зниження рівня сформованості знань про навколишнє середовище;

- моторних порушень;

- несформованості дрібної моторики;

- відсутності навичок у зображувальній діяльності на побутовому рівні;

- порушення мовленнєвої активності, якості вимови звуків, об’єму словарного запасу, граматичних порушень, несформованості фонетичних процесів;

- особливості поведінки спілкування, ігрової діяльності;

- недорозвитку вищих психічних функцій, рівня їх сформованості, виснаженості.

3.2. Виявлення у дітей дошкільного віку наявності пізнавальних інтересів та мотивації до шкільного навчання; оцінка її емоційно-особистісних особливостей, уміння адекватно оцінювати себе, реагувати на зауваження, адекватно оцінювати результати своєї діяльності.

3.3. Основні направлення корекційної роботи:

формування вищих психічних функцій;
розвиток емоційно – вольової сфери;
формування мотивації до навчання;
корекція вад мовлення в усіх напрямках як одного з засобів комунікації та показника інтелектуального розвитку;
корекція негативних проявів поведінки;
формування соціально – побутових навичок;
співпраця ”сім’я-дитина-фахівець” на основі розробленої комплексної програми реабілітації, навчання батьків роботі з дітьми-інвалідами та проведення сімейної психологічної реабілітації.

4. Корекційна робота з дітьми - інвалідами молодшого шкільного віку, від 7 до 11 років

Для цього вікового періоду важливим є питання навчання дитини. Діти з відхиленнями в розвитку слабкі внаслідок супутніх хронічних соматичних захворювань, як правило, не можуть повною мірою оволодіти програмою середньої школи.

4.1. Порушення навчання може бути обумовлене низкою причин:

порушенням чи недорозвитком окремих вищих психічних функцій, їх виснаженням чи загальним недорозвитком інтелектуальної сфери;
несформованістю пізнавальних інтересів емоційно – вольової сфери;
зниженням працездатності;
зниженням мотивації до навчання.

4.2. Основні напрямки корекційної роботи:

визначення вимог до режиму, навантажень, типу навчальної програми, ступеня їх індивідуалізації, процесу навчання;
оптимізація взаємодії в оточенні дитини (сім’я-фахівці-дитина-однолітки);
навчання та розвиток із застосуванням засобів культури, мистецтва та літератури;
корекція особливостей розвитку вищих психічних функцій, мотиваційно-вольової та емоційно – особистісної сфер;
розвиток вищих психічних та корекція порушених функцій, спираючись на здорові функції;
розвиток мотивації до навчання, корекція порушень емоційно-вольової сфери;
тісна співпраця за системою ”дитина-фахівець-сім’я” та спеціалістів психолого-соціально-педагогічної реабілітації;
сімейна психологічна корекція;
взаємодія „фахівець-батьки” відповідно до індивідуального сімейного плану реабілітації (ІСП).

5. Корекційна робота з підлітками – інвалідами від 11 до 18 років.

5.1. Сімейна діагностика:

- з’ясування умов життя підлітка в сім’ї, сімейних проблем, конфліктів;

- психологічний клімат у сім’ї;

- взаємовідносини між членами сім’ї;

- відношення дорослих членів сім’ї до підлітка – інваліда, характер його виховання (гіперопіка, гіпоопіка, гармонійне виховання);

- соціальний статус сім’ї .

5.2. Психологічна підтримка дорослих членів сім’ї підлітка-інваліда, знайомство з основами психологічних знань про закономірність розвитку дитини-інваліда, специфіки його виховання:

- педагогічна модель (заходи з педагогічного супроводу з метою підтримки задовільного стану дитини-інваліда);

- соціальна модель (надання батькам соціальної допомоги);

- психологічна модель (надання психологічної допомоги);

- правова модель (надання батькам правових консультацій щодо захисту прав та інтересів дітей-інвалідів).

5.3. Сімейна психологічна корекція (за участю всіх членів сім’ї), допомога у вирішенні конфліктів, навчання раціональним засобам вирішення внутрисімейних проблем, реабілітація відповідно до ІСП силами фахівців та батьків.

5.4. Індивідуальна психологічна корекція особистості підлітка – інваліда (у формі індивідуальних чи групових психокорекційних занять):

- діагностика та корекція психологічної картини хвороби, формування адекватного (гармонійного) ставлення до неї;

- психологічна діагностика стану емоційно – вольової сфери - з’ясування рівня психологічної напруги, наявності та характеру невротичних реакцій;

- просвітницькі бесіди: про себе, сім’ю, навколишній світ, про здоровий спосіб життя, засоби гігієни, про особливості психосексуального розвитку (статеве виховання), про добро і зло (моральне виховання); про емоції й почуття, а також адекватні прояви емоційних реакцій;

- тренінгові заняття;

- морально-етичний моніторинг.

5.5. Психологічна діагностика стану емоційно-вольової сфери, наявності та характеру невротичних реакцій, виявлення особливостей самооцінки (ступінь сформованості, адекватності).

5.6. Вивчення особливостей часової перспективи (спрямованість у минуле, фіксація на сьогоденні, у спрямованість в майбутнє), діагностика мотивації досягнення, ступня цілеспрямованості (корекція часової перспективи, допомога у формуванні адекватної уяви та планів на майбутнє).

5.7. Вивчення особливостей психологічного захисту.

5.8. Діагностика міжособистісних відносин, виявлення кола спілкування підлітка – інваліда, вивчення особливостей процесу спілкування: цілі, опосередковане спілкування, його зміст, формальні характеристики процесу спілкування (засоби, методи), ступінь розвитку навичок спілкування, рівень конфліктності у спілкуванні.

5.9.Психологічна діагностика особистості, вивчення системи життєвих цінностей, мотивів, установок (за допомогою проективних методик, анкет батьків, вихователів, учителів – реабілітологів).

5.10. Напрямки психологічної корекції інвалідів-підлітків:

- психологічна корекція особистісних проблем із врахуванням особливості підліткового періоду;

- формування мотивацій дитини-інваліда до спілкування та інтеграція в соціум, навчання оцінювати свої здобутки;

- створення мотивації до активності та самостійності;

- формування свідомого відношення до планів на майбутнє, до свідомого обрання професії.

6. Психологічне консультування

6.1. Головною особливістю психологічного консультування є те, що безпосереднім “отримувачем” психологічної допомоги є не тільки її кінцевий адресат – дитина, а перш за все дорослий (хтось із родини чи педагог – реабілітолог), який звернувся за консультацією. Таким чином, психолог - консультант здійснює лише непрямий вплив на дитину.

6.2. Принципи психологічного консультування:

- принцип добровільності (клієнт усвідомлює наявність проблеми, прагне її розв’язати і вірить, що йому в цьому допоможе психолог);

- принцип діалогічного характеру взаємодії (консультування проходить у формі діалогу);

- принцип орієнтації на норми і цінності клієнта (консультант не займається вихованням, не насаджує свої цінності, не критикує);

- принцип конфіденційності (інформація, отримана під час консультації, не може бути розголошена без згоди клієнта. Психолог також не має права отримувати додаткову інформацію про клієнта без його відома);

- принцип розмежовування особистих та професійних стосунків.

6.3. Психологічне консультування передбачає:

1) На першому етапі зважується завдання по встановленню контакту з тим, хто консультується.

2) Другий етап – консультант проводить професійний психологічний аналіз проблеми клієнта.

3) Третій етап – формалізація мети консультації, визначення її кінцевих результатів, що в обов’язковому порядку повинні бути прийняті клієнтом.

4) Четвертий етап – власне вирішення проблеми.

5) П’ятий етап – підведення підсумків консультації.

Консультація може проводитись як в індивідуальній, так і в груповій формах.

7. Психологічна прогностика

7.1. Останнім блоком психологічної реабілітації є прогностичний блок, який включає в себе:

- проектування можливих змін у розвитку пізнавальних процесів та особистості в цілому;

- виявлення динаміки цих змін.

8. Методики, що застосовуються в процесі психологічної реабілітації дітей-інвалідів

Психологічна реабілітація дітей з органічним ураженням нервової системи передусім базується на методиках психокорекції – „виправлення” окремих властивостей особистості і характеру (мотивів, інтересів, установок, ціннісних орієнтацій, рівня претензій) з метою засвоєння оптимальних способів різних видів діяльності (ігрової, комунікативної, навчальної, професійної тощо) для можливої успішної й ефективної самореалізації і соціальної інтеграції та психотерапії – комплексне лікування психічних, нервових і психосоматичних розладів, яке вирішує завдання щодо пом’якшення чи ліквідації наявної симптоматики (клінічно орієнтовна психотерапія).

У реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи переважно застосовується психокорекційні методики (елементи методики Цвєткової, методики розвитку окремих психічних функцій) та методики поведінкової і тілесно-орієнтованої психотерапії. До методик поведінкової терапії відноситься холдинг-терапія (фестхальтерапія) та її модифікації. У дітей з переважанням розладів у руховій сфері застосовується метод тілесно – орієнтовної терапії Фельденкрайза – „усвідомлення через рух”.

Серед інших психотерапевтичних методик у дітей широко застосовується ігрова терапія. Використовуються розвиваючі та навчальні комп’ютерні ігри, що сприяє відновленню психічних функцій, розвиває маніпулятивну активність і дрібну моторику, стимулює функцію мовлення. Окреме місце серед комп’ютерних ігор займають „соціальні” комп’ютерні ігри, де моделюються різні побутові ситуації, що дозволяє дитині з обмеженими можливостями здоров’я адаптуватись до тієї чи іншої невідомої життєвої ситуації.

До допоміжних психотерапевтичних методик відносяться арттерапія (ліпка, малювання, розпис тощо), естетотерапія, музична терапія, танцювально-рухова терапія, казкотерапія, лялькотерапія, глибинно орієнтовані методики (транзактний аналіз, кататимне переживання образів), бібліотерапія, зоотерапія.

Призначення методик сенсорної корекції і сенсорної інтеграції вирішується групою спеціалістів, серед яких є: психолог, дефектолог, логопед, а також лікарський персонал. Сенсорний розвиток відіграє важливу роль у психологічному та соціальному становленні особистості, передусім, з позиції констанції провідного значення в нашому сприйнятті слухової, зорової та тактильної модальності. У цьому аспекті використовується спеціально обладнана сенсорна кімната, де проводиться корекція сенсорно-перцептивної діяльності, стимулюється акустичне та зорове сприйняття, що обумовлює можливість подальшого когнітивного і мовленнєвого розвитку.

Сенсорна інтеграція як терапевтичний інструмент базується на теорії сенсорного інтегрування, розробленої Джин Айрес. Ця методика має на меті застосування контрольованого сенсорного сигналу для створення середовища, що допомагає дитині оволодіти адаптивною реакцією на сигнали навколишнього середовища. Сенсорна інтеграція широко використовується у дітей з органічними ураженнями нервової системи з метою поліпшення та розвитку перцептивної сфери, практичних навичок, корекції порушень емоційної сфери та поведінки.

Третій етап: АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА РЕЗУЛЬТАТІВ ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ

За результатами проведення психологічного обстеження та психологічної корекції роботи здійснюється оцінка психологічного стану дитини.

Аналізуються наступні критерії:

активізація пізнавального інтересу;
стимуляція розвитку пізнавальних процесів;
стабілізація емоційно-вольової сфери, поведінкових реакцій;
розвиток комунікативних функцій дитини;
покращення внутрішнього сімейного мікроклімату.

За результатами проведення психологічного обстеження та психологічної корекції здійснюється оцінка психологічного стану дитини, а результати фіксуються в картці психологічної реабілітації.

Картка психологічної реабілітації дитини - інваліда

Прізвище, ім’я, по батькові дитини-інваліда

___________________________________________________________________________________

2. Особливості протікання вагітності та пологів

___________________________________________________________________________________

Ранній період розвитку

___________________________________________________________________________________

Інтереси дитини

___________________________________________________________________________________

5. Мікросоціальне оточення дитини (особливості взаємостосунків; як оцінюють поведінку дитини вдома, в Центрі; які відзначають особливості характеру:

- мама _____________________________________________________________________________

- тато _____________________________________________________________________________

- дідусь і бабуся ____________________________________________________________________

- брат чи /та сестра__________________________________________________________________

Аналіз продуктів діяльності дитини (зошити, малюнки та ін.)

__________________________________________________________________________________

6. Розуміння мови__________________________________________________________________

7. Розвиток моторики _______________________________________________________________

8. Спостереження :

- за грою __________________________________________________________________________

- за поведінкою_____________________________________________________________________

- за спілкуванням___________________________________________________________________

- за навчанням_____________________________________________________________________

9. Тестування пізнавальних процесів:

сприймання:

- кольору__________________________________________________________________________

- форми___________________________________________________________________________

- розміру__________________________________________________________________________

- просторових відношень та уявлень___________________________________________________

уваги:

- об’єм____________________________________________________________________________

- концентрація _____________________________________________________________________

- переключення____________________________________________________________________

пам’яті:

- зорова___________________________________________________________________________

- слухова__________________________________________________________________________

- комбінована______________________________________________________________________

- короткочасна_____________________________________________________________________

- довготривала_____________________________________________________________________

- опосередковане запам’ятовування____________________________________________________

мислення:

- встановлення послідовності подій_________________________________________________

- узагальнення___________________________________________________________________

виключення зайвого______________________________________________________________

класифікація ____________________________________________________________________

пропуски букв___________________________________________________________________

та інші_________________________________________________________________________

інтелект:

тест Бене-Сімона________________________________________________________________

тест Векслера ___________________________________________________________________

матриці Равена __________________________________________________________________

10. Тестування індивідуальних особливостей:

анкетування :

- імпульсивність_________________________________________________________________

- агресивність___________________________________________________________________

- тривожність___________________________________________________________________

- тип темпераменту ______________________________________________________________

проективні методики ____________________________________________________________

11. Особливості емоційно-вольової сфери:

- спостереження_________________________________________________________________

- анкетування___________________________________________________________________

- проективні методики____________________________________________________________

12. Взаємостосунки в сім’ї________________________________________________________

Висновок _________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Результати психологічної реабілітації фіксуються в карті Індивідуального сімейного плану дитини.

По закінченні курсу реабілітації в разі необхідності фахівцями Центру здійснюється патронат дітей-інвалідів вдома для надання психологічної допомоги сім’ї.

Додаток 1

Карта первинного обстеження

Дата обстеження:___________________________________________________________________

Прізвище, ім’я дитини_______________________________________________________________

Дата прибуття______________________________________________________________________

Короткий анамнез: вагітність_________________________________________________________

Пологи____________________________________________________________________________

Ранній розвиток дитини_____________________________________________________________

Слух___________, зір_______________________________________________________________

Діагноз___________________________________________________________________________

__________________________________________________________________________________

Профіль навчання___________________________________________________________________

Допомога до прибуття в Центр________________________________________________________

Інструктор ЛФК

Загальна моторика__________________________________________________________________

__________________________________________________________________________________

Дрібна моторика____________________________________________________________________

Психолог

Реакція на факт обстеження__________________________________________________________

Розуміння інструкції________________________________________________________________

Виконання_________________________________________________________________________

Розвиток вищих психічних функцій ___________________________________________________

__________________________________________________________________________________

Рівень розвитку емоційно-вольової сфери______________________________________________

Вчитель-дефектолог

Рівень розвитку сенсорних функцій:

Сприйняття кольору________________________________________________________________

Величини_________________________________________________________________________

Сприйняття просторових відношень___________________________________________________

__________________________________________________________________________________

Часові уявлення____________________________________________________________________

Уявлення про себе, своїх близьких, частини тіла_________________________________________

__________________________________________________________________________________

Кількісні уявлення

Логопед __________________________________________________________________________

__________________________________________________________________________________

Наявність і характер особистого мовлення______________________________________________

Рівень і темп навчання_______________________________________________________________

Реабілітаційний план:

Дитячий лікар-психіатр______________________________________________________________

__________________________________________________________________________________

Дитячий лікар-невролог_____________________________________________________________

__________________________________________________________________________________

Психолог _________________________________________________________________________

__________________________________________________________________________________

Логопед___________________________________________________________________________

Інструктор ЛФК ___________________________________________________________________

__________________________________________________________________________________

Вчитель-дефектолог_________________________________________________________________

__________________________________________________________________________________

Висновки__________________________________________________________________________

Дитячий лікар-психіатр _______________________________

Дитячий лікар-невролог _______________________________

Психолог _______________________________

Вчитель-дефектолог _______________________________

Фахівець з фізичної реабілітації _______________________________

Логопед _______________________________

Голова реабілітаційної комісії _______________________________

Додаток 2

Індивідуальна карта обстеження____________________________________________________

Група__________________ Дата обстеження___________________________________________

Дата народження___________________________________________________________________

Діагноз____________________________________________________________________________

ПСИХОЛОГ

Емоційно-вольова сфера_____________________________________________________________

__________________________________________________________________________________

Мислення_________________________________________________________________________

__________________________________________________________________________________

Увага_____________________________________________________________________________

__________________________________________________________________________________

Пам’ять___________________________________________________________________________

ЛОГОПЕД

Фонематичне сприйняття____________________________________________________________

Вимова звуків _____________________________________________________________________

Словниковий запас_________________________________________________________________

Навички словозмін__________________________ словотворення__________________________

Вживання прийменників_____________________________________________________________

Мовні конструкції __________________________________________________________________

ДЕФЕКТОЛОГ

Стан сенсорних еталонів:

Колір_____________________________________________________________________________

Форма____________________________________________________________________________

ЗАГАЛЬНИЙ ПЛАН КОРЕКЦІЙНОЇ РОБОТИ НА 200_рік

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

ВИСНОВОК_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Підписи спеціалістів:

Психолог

Логопед

Дефектолог

Вихователь

Фахівець з фізичної реабілітації

Вчитель праці

Заступник директора

Директор

Додаток 3

КАРТА ДИНАМІКИ РОЗВИТКУ ___________________ГРУПА _________________________

ДІАГНОЗ _______________________________ПІДПИС БАТЬКІВ________________________

Навчальний рік

Дата народження

Кількість років у центрі

Програма, рік навчання

Початкове обстеження

Проміжне обстеження

Заключне обстеження

Рекомендації

Дата переводу до іншої групи

Частина 3

Організація педагогічної реабілітації дітей-інвалідів в умовах центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів

Термін «реабілітація» стосується процесу, що має на меті допомогти дітям-інвалідам досягти їхніх оптимальних фізичного, інтелектуального, психічного і соціального рівнів діяльності та підтримувати їх, надавши їм, тим самим, засоби для зміни життя і розширення рамок незалежності (Резолюція Генеральної Асамблеї ООН, 20.12.1993)

Реабілітація дітей-інвалідів – одне з ключових питань, що перебуває в полі зору як державних, так і громадських організацій, що займаються проблемами цієї категорії дітей. Особлива роль у позитивному розв’язанні даного питання належить педагогам – реабілітологам.

У центрах соціальної реабілітації дітей-інвалідів створюється реабілітаційне середовище, у якому відбуваються всі реконструктивні процеси щодо корекції вад розвитку.

Третя частина методичного посібника містить інформацію з організації педагогічної реабілітації дітей-інвалідів, яка складається з педагогічної діагностики та корекційно-педагогічної роботи. Певну увагу приділено характеристиці методик, що використовуються в процесі корекційної роботи, зокрема арт-терапії, методиці Марії Монтессорі, музикотерапії, ігротерапії та казкотерапії, наведено приклади Карт педагогічної діагностики дітей-інвалідів різного віку.

1. Загальні положення

1.1. Педагогічна реабілітація – застосування засобів спеціального навчання і виховання дітей з обмеженими можливостями здоров’я з метою формування особистості, яка володіє певним рівнем знань.

Педагогічна реабілітація забезпечує реабілітацію дитини як суб’єкта діяльності.

1.2. Педагогічна реабілітація передбачає:

- педагогічну діагностику;

- корекційно-педагогічну роботу (інтелектуальний розвиток, естетичний розвиток, логопедичну корекцію тощо);

- виховну роботу;

- естетичне виховання;

- інтегроване навчання;

- визначення результатів педагогічної реабілітації.

1.3. Педагогічна діагностика – обстеження дитини-інваліда з метою визначення педагогічних показників у сфері навчання, виховання, освіти.

1.4. Корекційно-педагогічна робота в Центрі спрямовується на корегування та розвиток складових інвалідизуючого захворювання та загальний розвиток дитини-інваліда:

- пізнавальної сфери: відчуття, сприймання, уяви, пам’яті, мислення;

- мовлення та комунікативної функції;

- навчально-практичної діяльності; дій, що мають загально адаптаційне значення – навичок самообслуговування, загальнонавчальних та загальнотрудових умінь;

- емоційної та вольової сфери: розвиток здібностей, нахилів, інтересів, мотиваційної сфери та інші.

2. Заходи з педагогічної реабілітації дітей-інвалідів

Заходи з педагогічної реабілітації дітей-інвалідів поділяються на три етапи:

перший етап – педагогічна діагностика;

другий етап – корекційно – педагогічна робота;

третій етап – визначення результатів педагогічної реабілітації.

Перший етап: ПЕДАГОГІЧНА ДІАГНОСТИКА

Педагогічна діагностика – комплекс засобів, методів, прийомів, направлених на всебічне вивчення об’єкту педагогічного впливу.

1.1. Педагогічна діагностика передбачає:

- оцінку освітніх можливостей (відповідність між рівнем розвитку дитини та складністю навчання, а також якістю отриманих знань, умінь та навичок);

- оцінку ефективності навчання (успішність, швидкість та якість освітніх можливостей);

- оцінку працездатності в процесі навчання;

- оцінку графічних навичок та письма;

- оцінку освоєння рідної мови та мовлення, математики та ін.;

- оцінку взаємовідношень з друзями;

- оцінку ставлення до навчання.

Для дитини-інваліда методика педагогічного обстеження конкретизується в залежності від віку.

1.2. Педагогічна діагностика дітей-інвалідів раннього віку

1.2.1. Головна мета педагогічної діагностики дитини-інваліда цього віку - отримання даних, які характеризують:

- пізнавальну сферу;

- емоційно-вольову сферу;

- передмовленнєвий та мовленнєвий розвиток ;

- руховий розвиток.

1.2.2. Для дослідження психофізіологічного розвитку дитини першого року життя використовуються методики:

- шкали, направлені на вивчення моторної, мовленнєвої, пізнавальної, соціальної сфер, що ускладнюються по мірі збільшення віку дитини. Результати вивчення дитини оцінюються шляхом порівняння з віковими нормативами.

1.2.3. Оцінюються наступні параметри:

- можливість установлення контакту і характер контакту дитини з матір’ю;

- стан рухової сфери;

- стан сенсорних реакцій (характер проходження, фіксація);

- характер дій з предметами (захват, швидкість, точність, рух пальців, характер маніпуляцій);

- емоційні реакції;

- голосові реакції, їх характер (гукання, лепетання, перші склади).

1.3.Педагогічна діагностика дітей-інвалідів віком до 3 років

1.3.1. Відбір методик здійснюється за принципом поступового зростання рівня труднощів.

1.3.2. Завдання:

- просте переміщення предметів у просторі (орієнтація у просторі, співвідношення предметів за формою, розміром, кольором);

- методика „Доска Сегена” (2-3 форми);

- складання пірамідки;

- складання та розбір матрьошок (2,3,4);

- парні картинки (2-4);

- розрізні картинки (з 2-3 частин);

- побудувати вежу з кубиків;

- застібання ґудзиків;

- малювання.

1.4.Педагогічна діагностика дітей-інвалідів дошкільного віку (від 3 до 7 років)

1.4.1. Мета – отримання відомостей, які характеризують:

1) загальний запас знань та уяв про навколишній світ:

- запас знань про себе;

- елементарні уявлення про родинні зв’язки;

- елементарні уявлення про природні явища;

- елементарні уявлення про величину, колір, форму, просторові відношення, функціональне призначення речей;

- інтереси – улюблені ігри, заняття;

2) рівень розвитку мовлення;

3) орієнтування дитини в часі, просторі;

4) рівень розвитку перцептивних дій;

5) рівень розвитку продуктивних видів діяльності – конструювання та малювання;

6) сформованість мисленнєвих дій та операцій;

7) рівень розвитку ігрової діяльності;

8) емоційна сфера;

9) особливості взаємодії з дорослими та однолітками.

1.4.2. Методи та завдання педагогічної діагностики:

- бесіда;

- спостереження за ігровою, побутовою, навчальною діяльністю;

- графічні методи – малювання;

- Дошки Сегена (більш складні з 10 вкладень);

- складання пірамідок з 4-6-8 кілець;

- складання розрізних картинок (з 4-5-6 частин);

- „Поштова скринька”;

- установлення послідовності подій;

- класифікація предметів;

- виключення невідповідного предмету (четвертий зайвий);

- запам’ятовування 10 слів;

- завдання для перевірки рівня опосередкованого запам’ятовування.

1.5. Педагогічна діагностика дітей-інвалідів молодшого шкільного віку

1.5.1. Мета – отримання відомостей про ступінь готовності дитини до навчальної діяльності:

- об'єм засвоєння Базового компоненту дошкільної освіти;

- об’єм знань та уявлень про навколишній світ;

- оволодіння навичками письма та лічби;

- сформованість пізнавальної діяльності;

- сформованість навичок спілкування з однолітками та дорослими;

- ступінь емоційно-вольвої зрілості.

1.5.2. Методи, методики та завдання:

- бесіда;

- спостереження за побутовою, навчальною діяльністю;

- методики у формі «навчального експерименту»;

- послідовність подій;

- класифікація предметів;

- виключення невідповідного предмета;

- запам’ятовування 10 слів;

- опосередковане запам’ятовування по А.Н. Леонтьєву ( І-ІІ серії);

- відшукування чисел (таблиці Шульте);

- коректурна проба;

- прогресивні матриці Равена.

1.6 Педагогічна діагностика підлітків

1.6.1. Мета – отримання відомостей про:

1) рівень становлення самосвідомості, системи цінностей та інтересів;

2) запас знань та уявлень про навколишній світ;

3) навчальна діяльність:

- сформованість навичок спілкування з однолітками та дорослими;

- навички вольової регуляції.

Другий етап : ПЕДАГОГІЧНА КОРЕКЦІЯ

Педагогічна корекція – система педагогічних заходів, спрямованих на подолання або зменшення недоліків психічного та фізичного розвитку дітей-інвалідів.

2.1. Корекційно – розвивальна робота включає :

- розвиток адекватного сприйняття оточуючого;

- формування навичок просторового орієнтування,

- соціально – побутове орієнтування;

- когнітивний розвиток;

- формування компенсаційних способів діяльності;

- розвиток комунікативної діяльності та творчості.

2.2. Корекційна робота для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату

(для дітей з вираженими формами неврологічних захворювань, що виявляються в зниженні здатності робити рухи і зниженні здатності діяти руками, мовним порушенням різного ступеня вираженості, з нормальним інтелектом чи із затримкою психічного розвитку або з легкою розумовою відсталістю).

2.2.1. Корекційно-педагогічний процес включає :

а) На етапі (від 2 до 4 років) здійснюється адаптація дитини в дошкільній установі, формуються первинні уміння і навички різних видів діяльності: спілкування, гри, пізнавальної діяльності, творчості, самообслуговування.

б) На етапі ( від 4 до 7 років) реалізуються завдання корекційного виховання і формується готовність до шкільного навчання.

Корекційна робота здійснюється поетапно з використанням методик, що відповідають ступеню виразності фізичного і розумового дефекту, і має такі напрямки:

- формування розумової діяльності дітей;

- фізичний розвиток;

- сенсорний розвиток;

- розвиток пам’яті (зорової, слухової, моторної, слухомовної, логічної );

- розвиток дрібної моторики, що впливає не тільки на можливість керувати рухами пальців, а й на розвиток мови, довільності поведінки, уміння займатися малюванням, ліпленням, аплікацією;

- розвиток великої моторики, необхідної для зменшення рухових порушень;

- формування навичок просторового орієнтування;

- розвиток мовлення;

- образотворча діяльність;

- етичне та естетичне виховання.

в) На етапі ( від 7 до 14 років):

- розумовий розвиток;

- фізичне виховання;

- розвиток дрібної і грубої моторики;

- розвиток мовлення;

- розвиток психічних процесів;

- етичне та естетичне виховання;

- взаємодія з людьми;

- логопедична корекція.

г) На етапі ( від 14 до 18 років):

- розвиток вищих психічних процесів;

- розумовий розвиток;

- трудове виховання;

- фізичне виховання;

- розвиток дрібної і грубої моторики;

- етичне та естетичне виховання;

- взаємодія з людьми;

- логопедична корекція.

2.2.3. Логопедична корекція спрямована на:

- розвиток слухового сприйняття, фонематичного і мовного слуху;

- здійснення постановки звуків, їхньої автоматизації;

- проведення дихальних голосових вправ;

- розширення словникового запасу;

- розвиток здатності до складання речень по картинках;

- робота над зв’язним текстом, що складається з бесід, переказів і т.д.

2.3.Педагогічна корекція для дітей з легкими формами неврологічних захворювань (з незначними руховими порушеннями, зниженою здатністю до рухів та дій руками, легкими мовними порушеннями, що виражаються в зниженні здатності розмовляти при збереженому інтелекті).

2.3.1. Розумовий розвиток передбачає розвиток в дітей у процесі ігрової, навчальної, трудової діяльності уваги, уяви, мислення, мови, формування способів когнітивної діяльності. У центрі соціальної реабілітації дітей раннього віку має бути створена підготовча до школи група, для підготовки дітей до навчання грамоті та математиці, розвитку логічного мислення, формування просторових уявлень.

2.3.2. Фізичне виховання передбачає охорону і зміцнення здоров’я, особливо нервової системи дитини, фізичний розвиток, виховання інтересу до різних доступних дитині видів рухової діяльності, формування позитивних морально – вольових рис особистості.

2.3.3. У процесі трудового виховання здійснюється розвиток у дітей (з урахуванням вікових та нозологічних можливостей) інтересу до праці, виховання навичок елементарної трудової діяльності, працьовитості через ознайомлення дітей з працею дорослих та особисту участь у посильній трудовій діяльності. До семи років мають опанувати навички самообслуговування, роботу з різними матеріалами, в куточку природи та на ділянці.

2.3.4. Естетичне виховання передбачає прищеплення дитині любові до прекрасного, збагачення її духовного світу, розвиток уяви, почуттів, навичок малювання, ліплення, аплікації, співу в процесі ознайомлення з різними видами мистецтва, з навколишньою дійсністю.

2.4. Педагогічна корекція для дітей з більш вираженими формами неврологічних захворювань обмеження життєдіяльності на рівні діяльності з допомогою допоміжних засобів та діяльності за підтримкою інших, мовні порушення різного ступеня виразності при нормальному інтелекті чи з затримкою психічного розвитку або легкою розумовою відсталістю.

2.4.1. Корекційна робота включає:

- організацію інтелектуального й особистісного розвитку дітей з урахуванням корекції порушень розвитку й індивідуальних особливостей;

- соціально – побутову адаптацію;

- розвиток дрібної і грубої моторики;

- розвиток мови;

- логопедичну корекцію;

- розумове, фізичне та естетичне виховання.

2.4.2. Корекційно – педагогічний процес включає два ступені.

На І ступені ( від 2 до 4 років) здійснюється:

- адаптація дитини в дошкільній установі;

- первинна діагностика психічного розвитку;

- складання та здійснення планів індивідуального розвитку.

Передумовами до засвоєння програми другого ступеня є:

- створення позитивної установки на відвідування реабілітаційної установи;

- активне залучення дитини до корекційно – педагогічного процесу;

- створення психологічної основи розвитку різних видів діяльності: розвиток психічних процесів (відчуттів, сприйняття, уваги, мови, пам’яті, уяви, мислення), формування функцій відображення, пересування, маніпулювання, імітування, співвіднесення, позначення, осмислення, заміщення;

- формування первинних умінь і навичок різних видів діяльності: спілкування, гри, пізнавальної діяльності, творчості, самообслуговування.

На ІІ основному ступені (від 4 до 7 років) досягаються цілі конкретного виховання, формується готовність до шкільного навчання.

2.4.3. Логопедична робота починається з визначення мовної патології. Корекція спрямована на розвиток слухового сприйняття, фонематичного і мовного слуху. Здійснюється постановка звуків, їхня автоматизація, проводяться дихальні голосові вправи. Важливою задачею є розширення словникового запасу, розвиток здатності до складання речень за малюнками, робота над текстами, що полягає в бесідах, переказах тощо.

2.4.4. Фізичне виховання дітей з неврологічними захворюваннями спрямоване на зміцнення здоров’я, корекцію та компенсацію дефектів рухового розвитку і включає систему вправ для навчання правильному диханню, корекції хребетних реакцій, розслаблення м’язів, на формування підйому ступнів, їхньої рухливості й опороздатності, відчуття рівноваги, правильної постави, просторової орієнтації та точності рухів.

2.5. Педагогічна корекція для дітей з тяжкими психолого-неврологічними захворюваннями, з вираженою розумовою відсталістю (рухові порушення від помірних до важких, зниження здатності рухатися і діяти руками (важкість обмеження життєдіяльності на рівні діяльності за сприяння інших, залежної діяльності, вираженій нездатності діяти), у сполученні з мовними порушеннями та розумовою відсталістю різного ступеня вираженості.

2.5.1. Програма корекційної роботи спирається на сформовані уявлення про структуру дефекту розумово відсталої дитини, де на перший план виходить порушення інтелектуальної діяльності. Основні цілі корекційного виховання:

-організація інтелектуального й особистісного розвитку дітей з урахуванням їхніх індивідуальних відмінностей та необхідної корекції порушень розвитку;

- соціально-побутова адаптація (формування здатності до співробітництва з дорослими й дітьми в грі та іншій спільній діяльності, гігієнічних і побутових навичок, здатності до самообслуговування);

- розвиток дрібної і грубої моторики;

- розвиток мови.

2.5.2. Трудове виховання проводиться за напрямами: самообслуговування, праця господарсько-побутова, на природі, ручна праця. У перші два роки особлива увага приділяється формуванню культурно – гігієнічних навичок і навчанню самообслуговуванню, на третьому - четвертому роках – господарсько-побутовій, ручній праці.

2.5.3. Розумове виховання передбачає розвиток у процесі корекційно-освітньої, ігрової, трудової діяльності первинних уявлень щодо форми, величини, кількості, лічбі, часу й простору. На заняттях з формування елементарних математичних уявлень діти вчаться рахувати предмети, поєднувати та роз’єднувати їх, збільшувати і зменшувати групи предметів, порівнювати їх за величиною та формою.

2.5.4. Робота з розвитку мови спрямована на розвиток слухового сприйняття, фонематичного і мовного слуху. Здійснюється постановка звуків, їхня автоматизація, проводяться дихальні голосові вправи, спрямовані на корекцію недоліків вимови, порушень голосу.

2.5.5. За допомогою фізичного виховання зміцнюється здоров’я дитини, коригуються і компенсуються дефекти рухового розвитку. Заняття спрямовані на мобілізацію всіх рухових можливостей дітей для корекції дефектів моторики та оптимального формування основних локомоторно-статичних функцій і розвитку рухових функціональних систем, а також на корекцію дефектів, що перешкоджають віковому формуванню складних рухових функцій, і створення умов для їх оптимального формування.

2.5.6. Заняття з естетичного виховання (музичні, малювання, ліплення, аплікація) спрямовані на розвиток здатності адекватно сприймати навколишній світ.

2.5.7. Формування просторово – часових уявлень у дітей – інвалідів (активне переміщення у просторі та самостійність дій щодо відображення просторових і часових компонентів).

3. Методи, які використовуються у процесі педагогічної корекції

3.1. Арт-терапія (реабілітація шляхом творчості) – це зменшення або виправлення вад за допомогою залучення дитини - інваліда до мистецтв. При цьому дитина навчається спілкуватись з навколишнім світом на рівні екосистеми, використовуючи образотворчі, рухові та звукові засоби. Вона має змогу самостійно висловлювати свої почуття, потреби та мотивацію своєї поведінки, діяльності і спілкування, необхідні для її повноцінного розвитку та пристосування до навколишнього середовища.

Арт-терапія пов’язана з візуальним мистецтвом та має на увазі можливість актуалізації психічних резервних можливостей, формування на їх основі адекватної поведінки за рахунок творчої образотворчої діяльності. Головне, щоб дитина – інвалід крізь малюнок могла відобразити внутрішній стан, відчуття, переживання.

У процесі розвитку дитини – інваліда і в корекційному процесі особлива роль належить образотворчій діяльності (малюванню). Кожна дитина, починаючи з 2-3 років, малює із захопленням. До початку підліткового періоду це захоплення в більшості випадків минає. Підлітки починають соромитися своїх малюнків та припиняють займатися образотворчою діяльністю, якщо не мають особливих здібностей.

Поясненням цього факту є та обставина, що образотворча діяльність має великий біологічний зміст – малювання відіграє роль одного з механізмів виконання програми удосконалення організму, його психіки. У перші роки життя дитини воно сприяє розвитку сенсорно – моторної координації, формує зорові образи, допомагає оволодінню формами, сприяє розвитку міжпівкульної взаємодії, так як у процесі малювання координується конкретно-образне мислення, яке пов’язане з роботою правої півкулі, та абстрактно-логічне, за яке відповідальна ліва півкуля, особливо важливий зв’язок малювання з мисленням та мовою. Дитина в малюнках оформлює свої знання про предметний та соціальний світ, незважаючи на нестачу слів, тому дитяче малювання називають графічною мовою.

Будучи пов’язаним з найважливішими психічними функціями – зоровим сприйняттям, моторною координацією, мовою, мисленням, малювання не просто сприяє розвитку кожної функції, але пов’язує їх поміж собою, допомагає дитині – інваліду упорядкувати засвоювані знання, оформити та зафіксувати модель уяви про навколишнє середовище. До підліткового віку малювання, в основному, вичерпує свої біологічні функції, його адаптивна роль знижується, дитина припиняє малювати.

Накопичений досвід свідчить, що у розумово відсталих дітей образотворча діяльність не виникає та не розвивається без спеціальних занять та навчання. Разом з тим, спеціальне навчання малюванню таких дітей часто має позитивний результат. Деякі розумово відсталі діти можуть оволодіти вмінням передавати у малюнках розгорнутий графічний образ у самому ранньому віці. У цілому розумово відстала дитина в малюнках тривалий час залишається прив’язаною до стереотипного зображення, запозиченому з графічного зразка. Характерні особливості, які притаманні малюнкам нормальних дітей та дітей - інвалідів, дозволяють використовувати дитячий малюнок у якості діагностичного інструмента для оцінки розумового розвитку.

Однак цінність образотворчої діяльності цим не обмежується. Індивідуальні особливості дитячого малюнка є відображенням індивідуально-психологічних властивостей дитини, її світосприйняття, характеру, самооцінки та інших властивостей особистості. У малюнках дитина несвідомо пропонує той варіант, який відповідає особливостям її персонального складу. З цих позицій дитячий малюнок розглядається як діагностична проективна техніка для дослідження особистості дитини, її внутрішнього світу. Проективні методики під час роботи з дітьми показали себе більш інформативними в порівнянні з опитувальниками.

Основна увага при проведенні корекційної арт-терапії приділяється ставленню дитини-інваліда до своєї діяльності до театралізації нових образів, своїх малюнків, гри на музичних інструментах тощо.

Арт-терапію доцільно використовувати в комплексі функціонально – системної медико – соціальної реабілітації дітей з обмеженими можливостями здоров’я. Застосування арт-терапії підвищує пізнавальну активність дітей, сприяє сенсорному та руховому розвитку, концентрує увагу. Крім того, вона дозволяє здійснювати більш ефективний вплив на формування емоційної сфери, спонукає до подальшого розвитку компенсаторних властивостей збережених функціональних систем.

Педагогічна корекція за допомогою арт-терапії в дітей з обмеженими можливостями здоров’я має свої особливості і визначає доцільність врахування загальних та індивідуальних напрямів і умов роботи, а саме:

віку дитини;
ступеня зрілості всіх функціональних систем, індивідуальних властивостей її особистості.

Загальні напрями та умови проведення арт-терапії схожі на інші методики педагогічної корекції, які використовуються в реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи.

Педагог зобов’язаний:

усвідомлювати і пам’ятати про труднощі дитини – інваліда в реалізації можливостей своїх функціональних систем;
встановити напрямки і завдання корекційної роботи із арт-терапії;
підібрати ті види арт-терапії, які конкретна дитина - інвалід спроможна вибрати як завдання;
дати можливість дитині - інваліду самостійно вибрати завдання;
встановити з нею доброзичливий двобічний контакт;
регламентувати роботу дитини, що дає змогу підвищити зосередження уваги.

Такі правила проведення корекції арт-терапії стимулюють пізнавальну активність дитини, організують її поведінку, підвищують самооцінку.

3.2.Методика Марії Монтессорі:

Метод Монтессорі заснований на спостереженні за дитиною у природних умовах та прийнятті її такою, якою вона є. У групах Монтессорі дитина навчається самостійно за допомогою спеціально розробленого навколишнього середовища – Монтессорі – матеріалів, де є можливість самоконтролю; дитина сама вбачає свої помилки, дорослому не потрібно вказувати на них. Роль учителя полягає у здійсненні керівництва самостійною діяльністю дитини, а не в її навчанні.

Ефективність методу досягається при дотриманні наступних правил:

поєднання гігієни фізичного виховання та вільного руху, що передбачає вільне пересування дітей у приміщенні;
особливий підхід до естетичного оформлення приміщення, який включає в себе „художню обстановку” і допомагає привити почуття прекрасного, витончений смак;
забезпечення свободи вибору, що передбачає виховання дисциплінованості в дитини та сприяє природним проявам особистості;
використання дидактичного матеріалу, що допомагає упорядкувати розуміння дитини про навколишній світ, засвоїти навчальний матеріал;
створення доброзичливої атмосфери незалежності від дорослих, що сприяє розвитку самостійності, впевненості у собі.

Музикотерапія

Впливаючи на психоемоційний стан людини, музика призводить до певних гормональних і біохімічних змін в організмі, позитивно впливає на інтенсивність обмінних процесів. Позитивні емоції, що виникають під час звучання музики, стимулюють інтелектуальну діяльність дитини.

Дітям, які мають рухові порушення, які часто ізольовані від суспільства, музикотерапія допомагає збагатити знання про навколишній світ, прищепити любов до музики, навчити слухати й розуміти, як і про що розповідає музика. Для того, щоб музикотерапія позитивно вплинула на розвиток і виховання малят, необхідно враховувати особливості дітей із церебральним паралічем. При цьому захворюванні найважче страждають великі півкулі головного мозку, які регулюють довільні рухи, мову та інші коркові функції. Провідними у клінічній картині дитячого церебрального паралічу є рухові порушення, які часто поєднуються із психічними та мовними розладами, порушеннями функцій інших аналізаторних систем (зір, слух).

Рухові порушення, будучи провідним дефектом, без відповідної корекції впливають на формування психічних функцій і мови. Тут відзначається залежність від ступеня важкості порушення функції рук: чим значніше уражені верхні кінцівки, тим більше виражене в дітей порушення артикуляційної моторики. Таким дітям на заняттях з музикотерапії пропонується ігровий матеріал для розвитку тактильного сприйняття (м'які іграшки, гумові іграшки за методикою М. Монтессорі).

У віці від 1 року до 3 років у дітей починають проявлятися музичні здібності: емоційна чуйність, музичний слух, почуття ритму. На другому році життя діти можуть слухати невеликі музичні твори і не просто радіти, а й виражати свій емоційний стан – бадьорий, спокійний, доброзичливий. У процесі формування музичного сприйняття стоїть завдання привчати дітей прислухатися до мелодії, слів пісні й упізнавати її при повторному прослуховуванні. Особливо важливою ланкою музикотерапії є формування музично-сенсорних здібностей у дітей раннього й молодшого дошкільного віку. Музичне переживання, власне кажучи, завжди є сенсорним, оскільки музика – і найпростіші співзвуччя, і складні образи – насамперед сприймається чуттєво. Тому сенсорні процеси є показниками цілісного сприйняття, розрізнення виразних почуттів, а також проявів, пов'язаних зі сприйняттям окремих властивостей музичних звуків, що особливо важливо для дітей молодшого віку. В основі розвитку їхніх музично-сенсорних здібностей лежить вслухування, розрізнення, відтворення чотирьох основних властивостей звуку – висоти, тривалості, тембру, сили.

Розвиваючи музичний слух дитини, до програми з музикотерапії включені музично-дидактичні ігри з певним змістом і правилами. В основі їх лежать навчальні завдання, спрямовані на освоєння різних властивостей музичного звуку.

Вправи розвиваються залежно від поставленого дидактичного завдання й від психофізичних можливостей кожної дитини. Нерідко в дітей із церебральним паралічем характерні розлади емоційно-вольової збудливості, дратівливості, рухового розгальмування, в інших – у вигляді загальмованості, сором'язливості. Тому завдання підбираються індивідуально.

Музикотерапія також сприяє активізації пізнавальної й розумової діяльності. Діти багато про що дізнаються, уважно слухаючи музику, але найголовніше – це «школа почуттів», що формується завдяки особливій властивості музики – викликати співпереживання слухачів.

Засоби музикотерапії сприяють загальному розвитку особистості дитини із церебральним паралічем. Емоційна чуйність і розвинений музичний слух дозволяють дітям з руховими порушеннями в доступній формі відгукнутися на добрі почуття і вчинки, допомагають активізувати розумову діяльність, постійно вдосконалюючи рух до загального оздоровлення всього організму в цілому.

Ігротерапія

Головне значення гри полягає в тому, що завдяки особливим ігровим прийомам дитина моделює взаємодію з навколишнім світом та людські стосунки. Це надає засвоєним раніше предметним діям певного сенсу. Отже, в ході гри дитина засвоює мотиви людської діяльності. На основі цього формується прагнення до суспільно важливої діяльності, що стає основним моментом готовності до шкільного навчання та включення до трудової діяльності.

Дидактична гра є особливими видом ігрової діяльності. Вона спеціально створена дорослими з навчальною метою. Структуру дидактичної гри утворюють основні (дидактична та ігрова задача, ігрові дії, правила, дидактичний матеріал, результат) та додаткові компоненти (сюжет і роль). Обов’язковою умовою є дотримання правил, які спрямовують гру в заданому напрямку, визначають послідовність ігрових дій, регулюють взаємодію учасників, дозволяють педагогу керувати грою.

Вимоги до підбору ігор:

1. Психолого-педагогічний задум гри повинен бути узгоджений з віковими, типологічними та індивідуальними особливостями дітей, направлений на подолання вад дітей-інвалідів.

2. Слід оцінити відповідність загального задуму гри нормуючим її правилам і безпосередньому змісту.

3. З позицій безпеки і доцільності проаналізувати обстановку і обладнання, необхідні для проведення гри, її тривалість, ступінь участі дорослого.

4. Потрібна продуманість способів введення дітей у ситуацію гри і виходу з неї.

5. Треба проаналізувати хід гри в цілому та її етапи, ступінь педагогічного впливу на ігровий стан і поведінку дітей, співвідношення в ході гри їх інтелектуального і фізичного навантаження і способи його регулювання.

6. Повинні бути продумані способи оцінки результатів гри і визначення переможця (переможців).

Перед включенням гри в корекційну або розвивальну програму необхідно провести її експертизу – встановити її психолого-педагогічний ресурс, знайти адекватні способи та прийоми включення в роботу з дітьми, визначити можливості її модифікації. Процедура експертизи включає такі етапи:

1. Доігровий

Оцінюється педагогічний задум гри, її розвиваючі, навчальні та виховні можливості, просторово-часова організація.

Гру необхідно розкласти на складові частини (елементи), зрозуміти відношення між ними, що дозволяє, по-перше, з’ясувати її задачі, зміст, умови і правила проведення, а по-друге, встановити певні методичні орієнтири, тактику проведення, оптимальну тривалість. Слід також розглянути можливі негативні варіанти розгортання гри і продумати відповідні способи їх попередження та усунення.

2. Ігровий

3. Післяігровий

Передбачає узагальнюючий аналіз гри, у ході якого слід:

- встановити ступінь відповідності запланованого та реального результату гри, при необхідності визначити причини невідповідності;

- провести поетапний аналіз ходу гри з виділенням найбільш складних або надмірно легких для дітей завдань, правил;

- дати докладний аналіз ігрового стану та поведінки дітей, їх активності і зацікавленості ходом і результатами гри;

- визначити адекватність обраної педагогом лінії ігрової поведінки;

- зробити висновок щодо перспектив використання гри (доцільність, необхідність модифікації).

Для дітей дошкільного віку з відхиленнями в розвитку пропонується наступна схема вивчення можливостей ігрової діяльності:

1. Особливості загальної та дрібної моторики (чи заважають вони грі).

2. Наявність інтересу до іграшок і дій з ними, вибірковість цього інтересу.

3. Стійкість інтересу.

4. Адекватність використання іграшок.

5. Характер ігрових дій:

- маніпуляції (не є власне ігровими діями, це дії, у ході яких пізнаються властивості предметів), можуть бути специфічними – спрямованими на дослідження предмета (рухає машинку вперед-назад, крутить її колеса) чи неспецифічними (кидання, постукування);

- процесуальні (не спрямовані на кінцевий результат, дитині цікавий процес);

- сюжетні (дії, пов’язані логікою сюжету).

6. Чи користується дитина зображувальними діями з уявними предметами.

7. Чи використовує предмети-замісники, чи розуміє їх роль.

8. Як дитина супроводжує гру мовленням, якими видами мовлення користується: фіксуючим, регулюючим, плануючим.

9. Тривалість гри.

10. Особливості емоційно-вольової сфери: активна чи пасивна дитина, збудлива чи млява, грає із задоволенням чи тільки підкоряючись пропозиції.

11. З ким вступає в контакт у процесі гри: з дорослими, дітьми.

У ході гри позиція педагога може бути різною:

1. Поза ігровим полем:

а) організує гру, не беручи на себе певної ролі або повноважень;

б) керує грою через інших дорослих або дітей, які виконують командні ролі.

2. Всередині ігрового поля:

а) виступає в якості судді, посередника, консультанта;

б) виконує роль командного характеру;

в) є рядовим гравцем.

Для успішного управління грою педагог повинен сполучати такі якості:

- спокійність і достатня жвавість темпераменту;

- доброзичливість і розумна суворість;

- м’якість і наполегливість;

- впевненість у собі;

- неупередженість і тактовність при підведенні підсумків.

3.5. Казкотерапія - це система передачі життєвого досвіду, розвитку соціальної чутливості, інтуїції і творчих здібностей.

Казкотерапія використовує казкову форму для інтеграції особистості, розвитку творчих здібностей, розширення свідомості, вдосконалення взаємодії з навколишнім світом.

Привабливість казки як засобу педагогічного впливу для дитини обумовлена її властивостями:

- відсутність прямих повчань, напучувань; події казкової історії логічні, природно витікають одна з одної, що дозволяє дитині засвоювати причинно-наслідкові зв’язки і спиратись на них;

- через образи казкок дитина знайомиться з досвідом багатьох поколінь. У казкових сюжетах зустрічаються ситуації і проблеми, які переживає кожна людина (відділення від батьків, життєвий вибір, взаємодопомога, кохання, боротьба добра і зла). Перемога добра забезпечує дитині відчуття психологічної захищеності. Дитина засвоює, що випробування сприяють внутрішньому росту людини;

- відсутність фіксації імені головного героя та місця подій; головний герой – це збірний образ, з яким дитина може ідентифікувати себе;

- цікавий сюжет, наповнений загадками, чарами, неочікуваними перетвореннями героїв забезпечує активне сприйняття і засвоєння інформації.

Корекційні функції казки:

- психологічна підготовка до напружених емоційних ситуацій;

- символічне відреагування фізіологічних та емоційних стресів;

- усвідомлення і прийняття змісту власної активності.

Види роботи з казкою:

1. Використання казки як метафори.

Казкові образи і сюжети асоціюються з життєвим досвідом дитини. Ці асоціації можна обговорити.

2. Малювання за мотивами казки.

Вільні асоціації проявляються в малюнках, які аналізують та обговорюють.

3. Обговорення поведінки і мотивів вчинків персонажів є приводом для розмови про моральні цінності, систему оцінювання себе та оточуючих.

4. Програвання епізодів казки.

5. Використання казки як притчі-повчання.

Підказка варіанту вирішення ситуації на прикладі казкового сюжету.

6. Творча робота за мотивами казки (дописування, переписування, робота з казкою).

Третій етап: ВИЗНАЧЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ПЕДАГОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ

Педагогічна діагностика дитини-інваліда проводиться в два етапи. Перший етап – до початку отримання дитиною-інвалідом реабілітаційного впливу. Обстеження дитини-інваліда здійснюється з метою визначення педагогічних показників (за поданою нижче карткою).

На основі першого етапу педагогічної діагностики складається корекційна програма на дитину-інваліда відповідно до обстеження.

На другому етапі проводиться повторна педагогічна діагностика для визначення рівня досягнутих цілей, які передбачені корекційною програмою (за поданою нижче карткою).

Результати педагогічної реабілітації після кожного обстеження вносяться у картку педагогічного обстеження дитини – інваліда.

1. КАРТА ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ ДИТИНИ-ІНВАЛІДА ВІКОМ 3-7 РОКІВ

1. Загальний запас знань та уявлень про навколишній світ:

- запас знань про себе ____________________________________________________________

______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

- елементарні уявлення про родинні зв’язки _________________________________________

_______________________________________________________________________________

- елементарні уявлення про природні явища _________________________________________

- елементарні уявлення про величину, колір, форму, просторові відношення, функціональне призначення речей _________________________________________________

- інтереси - улюблені ігри, заняття _________________________________________________

2. Рівень розвитку мовлення _________________________________________________________

3. Орієнтування дитини в часі, просторі ________________________________________________

4. Рівень розвитку перцептивних дій __________________________________________________

5. Рівень розвитку типових видів діяльності – конструювання та малювання ________________

6. Сформованість мисленнєвих дій та операцій _________________________________________

7. Рівень розвитку ігрової діяльності __________________________________________________

8. Емоційна сфера __________________________________________________________________

9. Особливості взаємодії з дорослими та однолітками ____________________________________

2. КАРТА ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ ДИТИНИ-ІНВАЛІДА ВІКОМ 7-14 РОКІВ

1. Ступінь готовності дитини до навчальної діяльності:

- фізичний стан ____________________________________________________________________

- об’єм знань та уявлень про навколишній світ __________________________________________

- оволодіння навичками письма та рахування ___________________________________________

- сформованість пізнавальної активності _______________________________________________

- рівень розвитку психічних функцій __________________________________________________

- сформованість навичок спілкування з однолітками та дорослими _________________________

- ступінь емоційно-вольової зрілості _____________________________________
______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

- навички вольової регуляції _________________________________________________________

3. КАРТА ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ ДИТИНИ-ІНВАЛІДА

ВІКОМ 14-18 РОКІВ

1. Ступінь сформованості вищих психічних процесів ____________________________________

__________________________________________________________________________________

2. Рівень становлення самосвідомості, системи цінностей та інтересів ______________________

3. Запас знань та уявлень про навколишній світ _________________________________________

4. Навчальна діяльність:

- фізичний стан ____________________________________________________________________

- навички читання та письма _________________________________________________________

- улюблена діяльність _______________________________________________________________

- сформованість навичок спілкування з однолітками та дорослими _________________________

- навички вольової регуляції ________________________________________________________

Частина 4

Організація професійної орієнтації дітей-інвалідів в умовах центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів

Професійна орієнтація є важливим напрямком роботи з дітьми – інвалідами, що передбачає оволодіння ними певних професійних навичок, виходячи з власних функціональних можливостей та інтересів.

Статтею 1 Закону України „Про реабілітацію інвалідів в Україні” професійна орієнтація визначена як науково обґрунтована система форм, методів, засобів впливу на особу для сприяння її професійному самовизначенню на основі врахування стану здоров’я, освітнього і професійно-кваліфікаційного рівнів, інтересів, здібностей, індивідуальних, психофізіологічних особливостей та потреб галузей економіки.

З метою вчасного визначення та реалізації наявного потенціалу дитини з інвалідністю, в умовах центрів соціальної реабілітації дітей-інвалідів, обов’язковими заходами по роботі з дітьми є заходи з професійної орієнтації.

Внаслідок залучення дитини в загальний процес профорієнтаційної роботи, їй вдається свідомо та обґрунтовано прийняти рішення щодо вибору професії, місця роботи, навчання, пізнати свої слабкі і сильні сторони, можливості.

Важливим фактором в організації цієї роботи є передбачення майбутніх цінностей, вивчення ринку праці.

Завдяки створеним в умовах центрів соціальної реабілітації дітей-інвалідів трудових майстерень, діти мають можливість засвоїти ази майбутньої професії.

У цій частині методичного посібника детально описано заходи з професійної орієнтації дітей-інвалідів в умовах центру соціальної реабілітації, які передбачають усі етапи підготовки дітей-інвалідів до ефективної інтеграції їх в суспільне виробництво та соціально-побутове життя: професійна інформація, професійна консультація, професійний відбір, професійна діагностика, професійний підбір, професійне самовизначення, вдосконалення професійної майстерності. Також визначені цілі та основні методи професійної орієнтації, надані дидактичні матеріали, зокрема Карта самооцінки схильностей, Диференційно-діагностичний опитувальник, Індивідуальна програма з трудового навчання, Примірна програма зі швейної справи.

І. Загальні положення

Професійна орієнтація — комплекс психолого-педагогічних та методичних заходів, що спрямовані на ознайомлення дитини з її здібностями й можливостями для того, щоб запропонувати їй вибрати одну з найбільш підходящих для неї професій з врахуванням потреб виробництва.

Професійна інформація передбачає повне та всебічне знайомство дітей зі світом професій, з правилами вибору професії, з соціально-економічними, психологічними і медико-фізіологічними аспектами вибору професії.

Професійна діагностика – система психологічного вивчення дитини з метою виявлення її професійно значущих властивостей і якостей.

Професійна консультація – надання допомоги дитині-інваліду у професійному визначенні з метою прийняття усвідомленого рішення про вибір професійної діяльності з урахуванням її індивідуальних особливостей та можливостей.

Професійний підбір – надання рекомендацій дитині-інваліду про можливі направлення її професійної діяльності, що найбільш відповідають індивідуальним особливостям, на основі результатів професійної, психофізичної та медичної діагностики, визначення професійної здатності дитини до конкретної професії.

Професійна, виробнича та соціальна адаптація – система заходів, що сприяє професійному становленню дитини-інваліда, формуванню в неї відповідних соціальних та професійних якостей, установлень та потреб до активної творчої праці, досягненню вищого рівня професіоналізму.

Професійне самовизначення - процес, що охоплює весь період професійної діяльності особистості: від виникнення професійних намірів до виходу з трудової діяльності. Піком цього процесу, переломним моментом у житті є акт вибору професії. За часом він звичайно збігається із закінченням школи і тісно пов'язаний з попередніми етапами професійного самовизначення.

Заходи з професійної орієнтації дітей-інвалідів в умовах центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів

Заходи з професійної орієнтації здійснюються в умовах Центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів (далі Центр) відповідно до Типового положення про центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів (наказ Мінпраці від 13.02.2007 №48) і складаються з :

розробки рекомендацій та їх реалізації щодо можливостей дитини-інваліда вільного вибору професій, спеціальностей, форми зайнятості та шляхів реалізації особистості в умовах ринкових відносин, прогнозування, планування кар’єри в обраних дитиною –інвалідом сферах діяльності;
реалізації наявного потенціалу дитини-інваліда та ефективної її інтеграції в суспільне виробництво та соціальне життя.

На підставі Індивідуального сімейного плану реабілітації, складеного Реабілітаційною комісією Центру, визначаються строки, тривалість, послідовність та комплексність заходів з професійної орієнтації дитини-інваліда.

Професійна орієнтація в умовах Центру здійснюється на основі практичних знань, умінь, форм і методів у поєднанні з соціальними, психологічними та педагогічними заходами.

На підставі соціальної діагностики дитини-інваліда, робота з професійної орієнтації здійснюється фахівцями Центру у співпраці психолога, вчителя з трудового навчання, соціального працівника, вчителя-реабілітолога з належним медичним супроводом.

Заходи з професійної орієнтації можуть проводитися для дитини-інваліда протягом всього процесу реабілітації. Для досягнення успішних результатів у даному напрямку обов’язкова участь батьків. Проте критичний вік, на якому необхідно зосередити увагу фахівців Центру, це вік від 14 до 18 років. Саме в цей період життя в дитини формується інтерес до певної професії (спеціальності), зайнятості, умов і організації праці, заробітної платні, відношення до роботи та ін.

Основні принципи професійної орієнтації полягають у ранній та безперервній трудотерапії в майстернях різного профілю, метою якої є надання дитині – інваліду навичок простих видів праці.

1. Заходи з професійної орієнтації дітей – інвалідів

1.1. Проведення професійної орієнтації передбачає низку заходів:

- з’ясування рівня загальної та професійної освіти дитини - інваліда віком від 14 до 18 років;

- виявлення кола потенційно доступних дитині професій;

- діагностику індивідуальних професійних можливостей;

- ступінь розвитку пізнавальних функцій;

- актуальний запас знань, уявлень;

- ступінь розвитку конструктивно – практичної діяльності, навичок, умінь;

- психологічна діагностика здібностей;

- виявлення професійних інтересів, переваг, планів як самої дитини – інваліда, так і дорослих

членів сім’ї по відношенню до неї;

- розширення загальної уяви про світ професій та докладна інформація про об’єктивно доступні дитині професії;

- у разі необхідності корекції професійних намірів дитини та дорослих членів її сім’ї по відношенню до неї, допомога у виборі відповідної професії;

- організація професійного навчання за обраною професією.

1.2. Цілі професійної орієнтації:

- забезпечення соціальних гарантій у сфері вільного вибору професії, форми зайнятості та шляхів самореалізації дитини – інваліда в умовах ринкових відносин;

- досягнення збалансованості між професійними інтересами дитини – інваліда, її психофізичними особливостями та можливостями ринку праці;

- прогнозування професійного успіху в будь-якій сфері трудової діяльності;

- сприяння розвитку професіоналізму особистості як важливої умови її задоволення працею, реалізації індивідуального потенціалу.

1.3. Основні методи професійної орієнтації:

- інформування (індивідуальне, групове, масове, безпосереднє (лекція, бесіда), опосередковане (засоби масової інформації);

- професійне консультування;

- професійний відбір;

- анкетування;

- тестування;

- різні педагогічні методи.

2. Професійна діагностика

2.1. Професійна діагностика проводиться групою спеціалістів Центру з поєднанням педагогічних та психологічних заходів та медичного супроводу. Розвиток психічних та фізичних здібностей дітей-інвалідів сприяють кращому засвоєнню тих чи інших знань, умінь, навичок (Додаток 3).

2.2. Фахівцями Центру складаються відомості щодо професійної орієнтації дитини – інваліда:

- чи проходила дитина-інвалід профорієнтацію;

- де вона її проходила;

- як здійснювався вибір професії;

- професія, за якою рекомендовано навчання.

Професійна інформація

Фахівцями Центру здійснюється робота з професійної інформації, яка дає змогу дитині-інваліду ознайомитися з різними професіями, з вимогами, які ці професії висувають до людини, а також, де ними можна оволодіти. Це можуть бути бесіди, лекції, перегляд телепрограм профорієнтаційного спрямування, проведення кінолекторіїв про професії, зустрічі з керівниками підприємств, директорами центрів професійної реабілітації інвалідів.

Оцінюючи реальність професійного потенціалу, важливо звернути увагу на два аспекти: по-перше, на поширеність обраної професії й імовірність вступу до навчального закладу, який надає професійну освіту. І друге - потрібно мати кілька альтернативних варіантів. Дітям-інвалідам та їх батькам необхідно пояснити, що життя динамічне і мінливе. На шляху реалізації поставленої задачі, мети можуть виникнути несподівані перешкоди: невдача на вступних іспитах, несподіване зниження попиту на обрану професію, відсутність матеріальних можливостей, переїзд на інше місце проживання й багато іншого. Слід пам'ятати, що ту саму мету можна досягти різними способами і ці способи потрібно мати на увазі. Важливо допомогти дитині познайомити її не тільки з різними типами навчальних закладів, що готують фахівців даного профілю, але й зі зв'язками між професіями: оператор ПК - технік-програміст - інженер-програміст; помічник менеджера - менеджер - керівник.

4. Професійна консультація

4.1. Професійна консультація – складова частина професійної орієнтації, яка проводиться з урахуванням фізичних та психологічних особливостей дитини – інваліда, її здібностей та схильностей, загальної та професійної підготовки, а також відомостей про попит професій на ринку праці, можливостей працевлаштування та навчання за тими чи іншими професіями та спеціальностями.

4.2. Форми професійної консультації:

- професійна інформація – повідомлення про попит професій на ринку праці та можливості професійного навчання; умови прийому у професійні навчальні заклади; особливості окремих професій (зміст та умови праці, вимоги, які висуваються до робітника, сфери застосування професії, можливості подальшого підвищення кваліфікації і т.п.);

- бесіда - практичні поради вчителів, батьків, які добре знають дитину – інваліда, особливо коли їй складно зробити самостійний вибір або вона робить його у протиріччя з особистими якостями, станом здоров’я та економічною ситуацією;

- визначення професійної придатності на основі психологічного вивчення особистості. Ця форма професійної консультації найбільш відповідальна і повинна проводитися тільки спеціалістами Центру.

4.3. Професійна консультація засновується на наступних принципах:

1) добровільної участі дитини в консультації;

2) її активності у прийнятті рішення;

3) конфіденційності діагностичної інформації;

4) існування декількох варіантів вибору.

4.4. Професійна консультація проводиться в декілька етапів та включає:

- попередню бесіду;

- психологічну діагностику здібностей та схильностей: анкетування дитини, вивчення її інтересів до різних сфер діяльності (опитувальник ”Карта інтересів”), вивчення інтересів та нахилів дитини – інваліда на основі класифікації професій (Диференційно – діагностичний опитувальник); вивчення комунікативних і організаторських нахилів, пізнавальних та соматичних здібностей; вивчення рис характеру дитини – інваліда (Додатки 1,2).

- вироблення плану життєвого шляху та визначення професійного вибору.

Професійний відбір

Процес вірогідної оцінки професійної здатності дитини – інваліда, вивчення можливостей оволодіння нею обраною спеціальністю. У професійному відборі визначають чотири складові:

- медичний;

- фізіологічний;

- педагогічний;

- психологічний.

Поняття „професійний відбір” та „психологічний відбір” часто ототожнюються, тому що суттю останнього є діагностика та прогнозування здібностей.

Основні етапи психологічного професійного відбору:

- отримання та первинна обробка необхідної вихідної інформації;

- формулювання прогнозів на основі здібності до даного виду професійної діяльності та оцінка запропонованого рівня придатності дитини – інваліда;

- верифікація прогнозів.

Система психологічного професійного відбору включає комплекс спеціальних діагностичних методик, технічних засобів та стандартизованих процедур. Також використовуються прийоми узагальнення, інтерпретації отриманої діагностичної інформації та складання прогнозів успішної діяльності.

Професійне самовизначення

Важливим чинником цього процесу є своєчасність професійного самовизначення, яке передбачає три етапи. Як відомо, найбільше правильному вибору професії сприяє практична діяльність. Тільки спробувавши свої сили на практиці, можна говорити, наскільки подобається робота, чи сприяє вона самореалізації. Професійне самовизначення передбачає три етапи.

6.1. Перший етап

Розвиток інтересу дитини до навколишніх об’єктів і формування наочно - маніпулятивних умінь.

Тактильне, кінестетичне сприйняття різної фактури поверхні предметів відбувається з використанням іграшок, спеціально виготовлених з різного матеріалу сенсорних дошок з гладкою, шорсткою, м’якою, колючою й іншою поверхнею.

У ході спільних дій педагога і дитини - інваліда розвивається інтерес до різних за властивостями матеріалів: фарби, клейстеру, глини, води, крупи та інших. Фахівці Центру мають надавати дітям можливість збагачувати свій сенсорний досвід в процесі різних дій з матеріалами і викликати у дітей реакції здивування, задоволення, усмішку.

Увагу дітей-інвалідів до наочного оточення привертають прилади із звуковими і світловими ефектами: гирлянди, магнітофон, іграшки із звуковими ефектами, адаптовані електронні вимикачі та інш. Ці предмети і матеріали викликають бажання у дітей „торкатись”, „взяти”, ”пересипати”, провести інші активні дії, які, у свою чергу, допомагають розвитку зорово – моторної координації, функціональним можливостям кистей і пальців рук. Малювання фарбами, розмазання клейстеру, спроби розім’яти м’яку глину сприяють зниженню підвищеного тонусу м’язів рук, розвивають зорово-рухову координацію.

На заняттях з дітьми використовуються доступні наочні ігри, засоби художньої творчості, побутові предмети. Зокрема, формуються дії захоплення і утримання в руках таких предметів, як ложка, виделка, чашка. Використання на заняттях даних предметів сприяє розвитку інтересу до наочної діяльності, координації рухів, емоційної чуйності дітей.

Другий етап

На другому етапі передбачається проведення занять художньої творчості: малювання, ліплення, аплікація, а також початок роботи за наступними напрямами допрофесійної підготовки: рослинництво, шиття, в’язання, лозоплетіння та ін. На даному етапі формуються навички виконання окремих трудових дій, операцій. У зв’язку з нестійкістю уваги дітей, їх швидкою стомлюваністю кожна операція вимагає багаторазового повторення в ході виконання різних вправ. Враховуючи таку потребу, програма по кожному предмету передбачає не тільки набір формованих дій, але і їх операційний склад.

Третій етап

Третій етап спрямований на формування таких якостей у дітей-інвалідів, які б дозволяли їм реалізовувати свої знання.

Тривалість проходження етапів і зміст допрофесійної підготовки кожної дитини залежить від її індивідуальних особливостей розвитку та визначається індивідуальним планом реабілітації.

7. Професійна адаптація – пристосування, звикання дітей-інвалідів до свідомо вибраної професії

7.1. Рослинництво передбачає засвоєння таких доступних навичок для дітей і підлітків, як поливання рослин, розпушення грунту, підготовка насіння до посадки, виготовлення ґрунтових сумішей для кімнатних рослин і розсади.

7.2. Навчання шиттю передбачає засвоєння доступних операцій роботи з тканиною та шкірою з використанням ножниць, голок, шпильок, лінійки, шаблонів, електричної швейної машинки, оволодіння операціями шиття на електричній швейній машинці, націлене на виготовлення простих виробів з тканини: серветок, сумок, мішечків, формування навичок роботи з праскою.

7.3. Ліплення передбачає виготовлення творчих робіт з різних пластичних матеріалів. Уміння і навички, сформовані в ході засвоєння різної наочно-практичної діяльності є основою навчання ліпленню. На заняттях з ліплення діти вчаться ліпити знайомі прості предмети, об’єкти навколишньої дійсності, передаючи їх форму, колір, просторові відносини. У процесі роботи діти – інваліди знайомляться з різними пластичними матеріалами, їх властивостями.

Основними завданнями при навчанні ліпленню є:

- формування умінь користуватися такими інструментами і пристосуваннями як: клейова тканина, зрізи дерев’яні або пластмасові, ніж, качалка, фактурна тканина, форми, штампи, форми для витискування, підкладкова дошка (фанерка, пластикова підставка), шматочок тканини для витирання рук, посудина з водою;

- опанування прийомами роботи з різними пластичними матеріалами;

- навчання основних правил роботи з пластичними матеріалами й інструментами (готувати робоче місце, ліпити на дощечці, не витирати руки одягом, мити руки після ліплення, прибирати робоче місце та інш.)

7.4. Аплікація – один з видів прикладного мистецтва, який використовується для художнього оздоблення різних предметів за допомогою прикріплення до основного фону вирізаних декоративних або тематичних форм. За своїм змістом аплікація ділиться на наочну (складається з окремих зображень), декоративну (орнаменти, узори), сюжетну (відображає сукупність дій, подій).

Навчання аплікації засноване на уміннях і навичках, сформованих у ході наочно-практичної діяльності і націлене на засвоєння дітьми прийомів виготовлення аплікаційних робіт. Аплікація дозволяє дитині побачити контур предмета, який потім стане основою графічного образу. Для розвитку в дитини образотворчих навичок (уміння відображати предмет тієї чи іншої форми) виконуються такі заходи:

- виховання в дітей інтересу до виконання аплікаційних робіт;

- знайомство з різними матеріалами й інструментами;

- формування умінь виконувати наочну, декоративну, сюжетну аплікації;

- розвиток творчого ставлення до роботи з аплікаційними матеріалами;

- формування умінь готувати і прибирати робоче місце.

7.5. Малювання націлене на засвоєння дітьми доступних прийомів образотворчої діяльності. Базовими для навчання малюванню є сформовані предметно-практичні дії.

Зміст навчання спрямований на:

- знайомство з матеріалами і інструментами, за допомогою яких діти вчаться отримувати прості зображення;

- засвоєння прийомів наочного малювання;

- навчання виконанню сюжетних і декоративних малюнків.

Важливим завданням є навчання дітей готувати і прибирати робоче місце. Програма має передбачити два етапи навчання: підготовчий і образотворчий. Процес малювання цікавий і захоплюючий для дітей. Мазаннями, штрихами дитина вчиться передавати явища навколишнього середовища, знайомі предмети, створює нові образи і шукає засоби для їх втілення.

Разом з формуванням навичок образотворчої діяльності в дітей виховується емоційне відношення до світу, розвивається сприйняття, уява, зорово – рухова координація, перцептивно-моторні уміння.

8. Вдосконалення професійної майстерності

8.1. Для забезпечення можливості профорієнтаційної роботи, реалізації наявного потенціалу та знаходження шляхів раціонального працевлаштування дітей та молоді з інвалідністю, що сприятиме поступовій ефективній їх інтеграції в суспільне виробництво і соціальне життя, у Центрі створюютьсяі трудові майстерні.

Наприклад:

- швейні;

- майстерня з лозоплетіння;

- майстерня з виготовлення декоративних свічок;

- столярна майстерня;

- слюсарна майстерня;

- майстерня художньої кераміки;

- фотомайстерня;

- майстерня гарденотерапії та ін.

Заняття в майстерні проводить учитель з трудового навчання. Група дітей складається з 8 осіб.

8.2. Заняття у швейній майстерні передбачають виготовлення м’якої іграшки, виробів з бісеру з елементами аплікації, вишивки та макраме і сприяють розвитку дрібної моторики, розвивають навички роботи з тканиною, клеєм та бісером. Такі заняття виховують у дітей охайність, уяву та любов до прекрасного (Додаток 5).

Діти – інваліди оволодівають трудовими навичками в різні строки, тому в умовах Центру використовується індивідуальний підхід до кожної дитини.

8.3. На заняттях у майстерні художньої кераміки діти оволодівають навичками ліплення з глини, наносять рельєф за допомогою стеків, розвивають пам'ять, мислення, увагу, м’язи рук.

8.4. Майстерні з лозоплетіння, соломкоплетіння, виготовлення декоративних свічок, столярних та слюсарних виробів, фотомайстерня повинні бути обладнані необхідними інструментами, формами, обладнанням. У них діти та молодь з інвалідністю вчаться виготовляти фотографії, рамки для фото, картин, оздоблювати їх лозою.

3. Визначення результатів професійної орієнтації.

За результатами проведення профорієнтаційної роботи в Центрі здійснюється оцінка щодо потенціалу дитини-інваліда для подальшого професійного навчання та працевлаштування

(Додаток 4).

Придбанні навички дитини можна представити схематично у вигляді співвідношення трьох складових: „Хочу”, „Можу”, „Треба”.

„Хочу” - це особисті цілі і цінності, професійні інтереси і схильності. Схильність відрізняє інтерес від необхідності дії. Інтерес до музики, наприклад, може проявлятися в збиранні інформації про виконавців і музичні течії, прослуховуванні записів. Інша справа - створення мистецького твору, для цього потрібні схильності. В ідеалі інтерес і схильності погоджені і доповнюють один одного.

„Можу” - це можливості (фізіологічні, психічні). Тут постає питання про професійну придатність, що характеризує дві речі: успішність оволодіння професією і задоволеність людини своєю працею. Треба пам'ятати, що профпридатність - не вроджена якість, вона формується в процесі обміну досвідом та діяльності.

„Треба” - це потреби ринку праці, шляхи і засоби досягнення мети. Добре, коли обрана людиною професія перебуває в перехресній площині, тобто задовольняє всі три критерії.

У процесі вибору роботи важлива відповідність особистих прагнень і об'єктивних характеристик роботи. Якщо очікування людини не збігаються з об'єктивними характеристиками роботи, то в трудовій діяльності її чекають збої і невдачі. Виділяють такі об'єктивні характеристики роботи:

1) розмаїтість - наскільки робота вимагає різних типів активності і їхніх варіацій, наскільки дозволяє людині використовувати ті чи інші навички, уміння і здібності;

2) цілісність задач – на якій стадії робота має являти собою серію завершених завдань, у який період вона виконується і з якими конкретними результатами;

3) значення роботи - вплив її результатів на життя інших людей;

4) автономія - ступінь волі дій і самостійності у виборі засобів, порядку і правил виконання роботи;

5) зворотний зв'язок - можливість отримувати точну інформацію про результати діяльності.

6) на певному етапі (17-18 років) до процесу професійної орієнтації необхідно долучити спеціалістів центрів професійної реабілітації інвалідів, професійно-технічних училищ, технікумів та ін.

Додаток 1

Карта самооцінки схильностей

Я хотів (ла) би

1 а. Доглядати за тваринами

2 а. Допомагати хворим людям, лікувати.

3 а. Стежити за якістю виготовлення

книжкових ілюстрацій, плакатів.

4 а. Обробляти матеріали (дерево, тканини, метал, пластмасу)

5 а. Обговорювати науково-популярні

книжки, статті.

6 а. Вирощувати молодняк (тварин).

7 а. Копіювати малюнки, зображення

або настроювати музичні інструменти.

8 а. Розшукувати та пояснювати людям необхідні відомості ( у довідковому бюро, на екскурсії).

9 а. Ремонтувати речі, вироби, одяг, техніку.

10 а. Лікувати тварин.

11 а. Виводити нові сорти рослин.

12 а. Розв’язувати суперечки між людьми, переконувати, заохочувати їх, пояснювати їм незрозуміле.

13 а. Спостерігати, вивчати роботу

гуртків художньої самодіяльності.

14 а. Обслуговувати, налагоджувати медичні прилади.

15 а. Складати точні описи, звіти про спостереження.

16 а. Робити лабораторні аналізи.

17 а. Фарбувати або розмальовувати стіни приміщень, поверхні машин, виробів, пристроїв.

18 а. Організовувати культпоходи, екскурсії до театру, музею.

19 а. Виготовляти за кресленнями деталі, вироби, машини, одяг.

20 а. Боротися з хворобами рослин, шкідниками.

1 б. Обслуговувати машини, прилади (спостерігати, регулювати).

2 б. Складати таблиці, схеми, програми обчислювальних машин.

3 б. Стежити за станом і розвитком рослин.

4 б. Доправляти товари до споживача.

5 б. Обговорювати художні твори, п’єси, концерти.

6 б. Тренувати товаришів (молодших) у виконанні будь-яких дій: трудових, навчальних, спортивних.

7 б. Керувати будь-яким вантажним засобом .

8 б. Оформляти виставки, вітрини за допомогою художніх засобів або брати участь у підготовці п’єс.

9 б. Шукати і виправляти помилки в текстах, таблицях.

10 б. Виконувати розрахунки, обчислення.

11 б. Проектувати, конструювати нові види промислових виробів.

12 б. Розбиратися у схемах, кресленнях, перевіряти, уточнювати.

13 б. Спостерігати, вивчати життя мікробів.

14 б. Надавати людям медичну допомогу у разі їх травмування.

15 б. Описувати та художньо зображувати вати події, що спостерігалися або виникли в уяві.

16 б. Приймати, оглядати хворих, проводити з ними бесіди.

17 б. Здійснювати монтаж споруд.

18 б. Грати на сцені, брати участь у концертах.

19 б. Креслити, копіювати мапи, креслення.

20 б. Працювати на комп’ютері.

Додаток 2

Диференційно – діагностичний опитувальник

Людина- Природа	Людина- Техніка	Людина- Людина	Людина- Знакова система	Людина – Художній образ
1 а	1 б	2 а	2 б	3 а
3 б	4 а	4 б	5 а	5 б
6 а	7 б	6 б	9 б	7 а
10 а	9 а	8 а	10 б	8 б
11 а	11 б	12 б	12 б	13 а
13 б	14 а	14 б	15 а	15 б
16 а	17 б	16 б	19 б	17 а
20 а	19 а	18 а	20 б	18 б
+
-

Інтерпретація результатів. Заповнивши таблицю, підрахуйте суму плюсів та мінусів у кожному стовпчику і запишіть у відповідний рядок („+”, „-”). Найбільша сума балів (7-8) в одному стовпчику є свідченням ступеня вираженості нахилів дитини – інваліда до одного з п’яти типів професій.

Додаток 3

ІНДИВІДУАЛЬНА ПРОГРАМА

З ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ

I. Загальні відомості про дитину

Ім'я, прізвище дитини:_______________________________________________________________

Вік дитини:________________________________________________________________________

Група (назва групи):_________________________________________________________________

II. Коротка характеристика розвитку

___

Додаток 4

Предмет, завдання, зміст навчання, контроль результатів

Показники самостійності дитини Дія виконується дорослим (дитина пасивна)	!
Дія виконується дитиною:
– із значною допомогою дорослого	ЗД
– з частковою допомогою дорослого	ЧД
– по послідовній інструкції (по зображенню або вербально)	І
– по наслідуванню або за зразком	З
– самостійно	С

Предмет, завдання і зміст навчання	Квартали навчального року
Предмет, завдання і зміст навчання	I	II	III	IV
ЛІПЛЕННЯ
*Ділення на частини:*
– відрив шматочка матеріалу від цілого шматочка
*Розмазування матеріалу:*
– розмазування пластиліну пальцями за шаблоном
*Надання форми:*
– розкочування матеріалу подовжніми рухами долонь (ковбаски) на дошці
– катання товстих і тонких, довгих і коротких ковбасок
– розкочування матеріалу обертальними рухами на дошці
– катання великих і маленьких кульок
– розкочування матеріалу обертальними рухами
– вирізування стекой форми по контуру
*З'єднання складових частин:*
– з'єднання шляхом щільного притиснення
– з'єднання шляхом примазування
– з'єднання шляхом прищеплення
*Видозміна форми:*
– згинання ковбаски
– втискування поглиблення на поверхні кулі
– розплющення між долонями пластиліну
– витягування невеликих деталей
– витягування стовпчика з короткого товстого циліндра
*Ліплення предметів*
– ліплення предметів з одного шматочка пластиліну
– ліплення предметів з 2 частин
– ліплення предметів з 3 частин
– ліплення предметів з 5 частин
*Оформлення* *виробу:*
– доповнення виробу дрібними деталями
– нанесення на виріб декоративного матеріалу
АПЛІКАЦІЯ (з паперу, тканини)
*Поводження з матеріалами та інструментами (робота з ножицями):*
– виконання серії надрізів (розрізання листа паперу)
– вирізування по контуру (дрібні деталі) з паперу
– вирізування по контуру деталі з тканини
– вирізування симетричних форм з паперу складеної удвічі
– вирізування по кругу
*Збірка і наклеювання:*
– складання і приклеювання зображення з двох, чотирьох частин
– складання візерунку по заданій схемі
– складання візерунку з геометричних або рослинних форм
*Складання сюжетної аплікації з готових і вирізаних форм:*
– розташування частин сюжету на поверхні листа
– доповнення заданого сюжету окремими деталями
АПЛІКАЦІЯ (з гофрованого паперу)
*Поводження з матеріалами:*
– розрізування паперу на смужки
– скручування паперу
– малюнок ескізу
– підбір кольорової гами
*Збірка і наклеювання:*
– намазування клеєм, викладання кульок по контуру
– оформлення виробу
АПЛІКАЦІЯ (з природного матеріалу, круп декору)
*Поводження з матеріалами й інструментами:*
– збір рослин, природного матеріалу, засушування
*Виготовлення аплікації:*
– малюнок ескізу
– підбір матеріалу для роботи (за кольором, фактурою, гармонійним поєднанням)
*Збірка і наклеювання:*
– викладання природного матеріалу за ескізом
– приклеювання
– оформлення виробу
АПЛІКАЦІЯ (з соломки)
*Поводження з матеріалами.* *Підготовка соломи до роботи:*
– збір соломи
– розрізання на трубочки
– варіння твердих видів соломи (овес, пшениця)
– розгладжування
– розчищення соломки
– підготовка основи для аплікації
*Виготовлення аплікації:*
– малюнок ескізу
– підбір соломки за кольором, структурою для відповідних деталей
– виготовлення окремих деталей
– нанесення малюнка на основу
*Збірка та наклеювання:*
– наклеювання окремих деталей на основу за ескізом
МАЛЮВАННЯ
*Використання кольору в процесі образотворчої діяльності:*
– отримання різних кольорів шляхом змішування фарб
*Малювання ліній і крапок:*
– штрихування
– малювання крапками в контурі
*Малювання предмету:*
– з використанням осьової симетрії
– за допомогою малюнка-зразка
*Елементи, декоративного малювання:*
– малювання узору з простих геометричних, рослинних форм
*Сюжетне малювання:*
– доповнення заданого сюжету власними малюнками
– малювання за задумом.
ДОГЛЯД ЗА РЕЧАМИ
*Прасування білизни:*
– установка прасувальної дошки
– підключення праски до мережі
– визначення готовності праски до роботи
– розкладання білизни на прасувальній дошці
– змочування білизни водою
*Прання білизни:*
– використання миючих засобів (порошок, мило)
– процес ручного прання
– полоскання
– віджимання
– вивішування на просушування
*Машинне прання:*
– знайомство з пральними машинами різного типу
– сортування білизни на кольорове і біле перед пранням
– закладання і витягування білизни з машини
– закривання і відкриття дверець машини
– установка регулятора машини на певну програму і температурний режим (по мітках)
– запуск машини
*Дрібний ремонт одягу:*
– пришивання ґудзиків
– підшивання нижнього краю одягу швом «вперед голка»
– зашивання дірки швом «через край»
*Догляд за взуттям:*
– миття взуття
– просушування взуття
– чищення взуття
КУЛІНАРІЯ
*Дотримання гігієни і техніки безпеки:*
– використання спеціального одягу
– підтримка чистоти робочого місця
*Поводження з кухонним посудом:*
– використання терки
– чищення дека
*Користування електричною духовкою:*
– включення і виключення духовки
– регулювання температури
– користування таймером
*Дотримання послідовності дій при приготуванні їжі:*
– вибір необхідних продуктів
– вибір необхідних кухонних приладів і посуду
– дотримання послідовності операцій при приготуванні страви
*Сервіровка столу:*
– вибір посуду і приладів відповідним стравам і напоям
ШИТТЯ
*Елементи крою виробу або окремих деталей:*
– визначення лицьової і виворітної сторони тканини
– визначення пайової і поперечної нитки тканини
– знаходження місця для викрійки
– обведення викрійки крейдою
– зняття викрійки з тканини
*Збірка виробу:*
– визначення місця кожної деталі виробу в цілому виробі
– з'єднання деталей виробу
*Шиття на електричній машині:*
– зшивання деталей виробів
– обробка краю виробу швом «зигзаг»
– вивертання виробу
– розпрямлення кутів, округлих частин
В’ЯЗАННЯ ГАЧКОМ
*Підготовка до роботи:*
– підбір ниток, гачка за номером
*В’язання основних видів петель:*
– в’язання ланцюжка з повітряних петель
– з’єднання ланцюжка в кільце
– обв’язування ланцюжка
– обв’язування виробу
– в’язання стовпчика без накиду
– в’язання стовпчика з накидом
– розрізнення умовних позначень
– в’язання по кругу
*В’язання виробу:*
– в’язання ажурної квіточки
– в’язання серветки
В’ЯЗАННЯ СПИЦЯМИ
*Підготовка до роботи:*
– підбір ниток, спиць за номером
– положення пальців, фіксація нитки
– набір петель
*В’язання основних видів петель:*
– в’язання лицьових петель
– в’язання виворітних петель
– накид
– в’язання резинки
– в’язання панчішної в’язки
– в’язання хусткової в’язки
*В’язання виробів:*
– в’язання шарфа
– в’язання шапки
В’ЯЗАННЯ МАКРАМЕ
*Підготовка до роботи:*
– фіксація основи
– нанизування робочих ниток
*В’язання основних вузлів:*
– в’язання горизонтальної бриди репсовими вузлами
– в’язання діагональної бриди репсовими вузлами
– в’язання плоских вузлів
– в’язання квадратних вузлів
– в’язання „шишки” з квадратних вузлів
– в’язання візерунка за зразком
*В’язання виробу:*
– в’язання настінного панно
– в’язання сови
РОСЛИННИЦТВО
*Поводження з садово-городнім інвентарем:*
– робота мотикою
*Виконання роботи з ґрунтом:*
– видалення бур'янів
– внесення мінеральних і органічних добрив (компост)
– виготовлення ґрунтових сумішей для кімнатних рослин і розсади
*Виконання робіт з насінням:*
– пізнавання насіння
– пророщування насіння
– сортування на схожість
*Виконання робіт по посадці рослині:*
– розмітка на грядці під посадки
– посів насіння
– пікірування
– висадження розсади
*Виконання робіт по догляду за рослинами:*
– підгодівля
– пересадки рослин, обрізання бадилля

Додаток 5

Примірна програма зі швейної справи

Програма передбачає навчання і виховання розумово відсталих дітей за програмою швейної справи, головною метою якої є розвиток їх пізнавальних можливостей і корекція поведінки, прищеплення трудових і соціально значущих навичок і уміннь.

Основна мета курсу „Швейна справа” – сформувати у дітей навички роботи на швейному обладнанні, включаючи роботу з праскою.

Кінцевим результатом курсу є виконання дітьми-інвалідами простих видів робіт: пошиття серветки, мішечка, наволочки, фартуха простої конструкції, прихватки кухонної, рукавичок робочих.

Усі типи виробів виготовляються по готовому крою. При навчанні розумово відсталих дітей при розмітці варто враховувати загальне правило виконання цієї операції і навчити дітей розмічати деталі виробів від їхньої середини і від країв. Необхідно також познайомити дітей із двома прийомами визначення середини виробу: прийомів додавання і прийомів виміру.

У процесі навчання діти знайомляться з виконанням різних видів стібків ( прямий обметувальний стібок, косий обметувальний стібок, петельний).

Особливої уваги і ретельної методичної підготовки вчителя з трудового навчання вимагає тема:” Техніка безпеки при роботі з ножицями, шпильками, праскою, на швейній машині”, тому що дітям складно опанувати прийомами техніки безпеки. Тому етап оволодіння прийомами техніки безпеки необхідно повторювати і закріплювати щодня, переходячи від однієї теми до іншої. Крім цього, важливо навчити дітей застосовувати правила техніки безпеки в повсякденному житті.

І цикл навчання

Робота з нитками

створення передумов для найелементарниіших умінь роботи з нитками;
навчання дітей уважно стежити за розмотуванням трикотажного зриву вчителем, розбиранням і намотуванням нитки на котушку;
залучення до виконання даних дій (в залежності від індивідуальних здібностей).

ІІ цикл навчання

Робота з нитками

формування знань про властивості ниток на підставі знань, отриманих на І році

навчання, а також власних спостережень і досвіду;

продовження навчання дітей у розмотуванні трикотажного зриву, розбиранні ниток і намотуванні на катушку, а також у розриванні ниток;
сортування ниток по кольору і товщині виконується в залежності від індивідуальних особливостей.

ІІІ цикл навчання

Підготовчий період до розділу „Швейна справа”

закріплення знань про властивості ниток: розривання ниток, розкручування, розмотування і намотування;
обробка навичок захоплення голки з умінням указувати носик голки і вушко голки;
тренування й обробка навички на картці – тренажері: введення і виведення голки з тканини;
освоєння різних видів стібків:

а) прямий зметувальний стібок;

б) косий обметувальний стібок;

в) стібок „козлик”;

- продовження формувати поняття про властивості ниток, вміння виконувати вправи розривання, розрізування, намотування ниток;

- виконання вправ по плетиву кіски, перехід до більш складних форм трудової діяльності, формування уміння роботи з голкою;

- ознайомлення з інструментами: голка, наперсток;

- виконання вправ по просмикуванню нитки в голку і зав’язування вузлика (по можливості);

- навчання акуратному і дбайливому ставленню до інструментів і матеріалів, обережному користуванню ними.

ІV цикл навчання

Робота з нитками

закріплення знань про властивості ниток, уміння їх сортувати, виконувати вправи в розриванні і розрізуванні ниток;
навчання виготовленню іграшок „Гном”, „Аплікація з нарізаних ниток” (у залежності від індивідуальних можливостей дітей); відпрацювання точності рухів при в’язанні петельних вузлів, ознайомлення з прийомом утилізації відходів ниток і паперу;
залучення (по можливості) дітей до пришивання ґудзиків.

Вступне заняття

Бесіда про професію швачки й інших професій, за якими проводиться трудове навчання в Центрі. Ознайомлення з правилами роботи й поводження в майстерні, санітарно – гігієнічними вимогами, устаткуванням робочих місць і правилами посадки учнів за робочими місцями, обов’язками чергових по майстерні.

Робота з тканиною

Вироби:

серветки для сніданку з лляної тканини з китицями (розмір 20х 20 см);
рушник, обметений відкидним швом з закритим зрізом хрестоподібними стібками.

Технічні зведення

Ознайомлення з найпростішими відомостями про призначення тканини, назвами тканин для виробів, лицевою та виворітною стороною тканини, частковою і поперечною ниткою в тканині. Організація робочого місця при ручному шитті; ознайомлення з нитками для шиття і вишивання; вчити працювати відкидним швом із закритим зрізом, спосіб його виконання при ручному шитті. Початкові відомості по техніці безпеки при роботі праскою, включення і вимикання праски.

Уміння і прийоми роботи

Виконання виробів по готовому крою (рушник) і заданим розмірам (серветка). Орієнтування в завданні за зразками виробів (аналіз зразка і план роботи дає інструктор), виконання завдання. Висмикування ниток із тканин по заданих розмірах, утворення китиць, обкидання підігнутих країв рушника зметочними стібками, розмітка місць проколу для виконання хрестоподібних стібків.

Вправи

Виконання китиць, відкидного шва із закритим зрізом, хрестоподібного шва на зразках, на картках тренажерах.

Ремонт одягу

Об’єкти роботи

Пришивання відірваних ґудзиків на білизні й одягу; пришивання вішалки з тасьми ( розмір 10х2 см).

Технічні зведення

Ознайомлення з видами ґудзиків, нитками для пришивання ґудзиків і вішалки; способами пришивання в залежності від виду ґудзика.

Прийоми роботи Визначення місця відірваного ґудзика; пришивання ґудзиків з наскрізними отворами; утворення ніжки; пришивання ґудзиків на ніжках; закріплення нитки декількома стібками на одному місці; пришивання вішалки до виробу.

Робота з тканиною

Вироби: подушечка для голок.

Технічні зведення

Призначення виробу; назва тканин, з яких будуть виготовлятися вироби;

Ручний зточний шов; частота стібків у ручному зточному шві на 1 см тканини; обметувальні стібки (петельний); застосування петельних стібків; оздоблювальні стібки (хрестоподібний); величини хрестоподібного стібка.

Уміння і прийоми роботи

Орієнтування в завданні по зразках виробів; виконання виробів по готовому крої; сточування обрізних країв ручним зточним швом; обробка зрізів зточного шва петельними стібками; набивання подушечки; закріплення отвору, де набивалася подушечка; обробка зрізу.

Керування

Виконання точного шва на зразках, виконання петельного шва

Ремонт одягу

Об’єкти роботи

Ремонт білизни й одягу по шву, що розпоровся, і розірваному місці.

Технічні зведення

Підготовка білизни й одягу до ремонту; шви, застосовуванні для ремонту білизни й і одягу, по шву, що розпоровся розірваному місці.

Прийоми роботи

Підбор ниток відповідно до тканини по кольору, товщині, якості; складання тканини по розриву чи шву, що розпоровся; сточування шва, що розпоровся, ручним сточним швом; з’єднання країв розриву частими косими (обметувальними) стібками; прасування.

Знайомство з ручною швейною машинкою

Технічні зведення.

Ручні швейні машини, їх застосування; частини швейної машини: ручка, махове колесо, лапка, котушковий стрижень; гвинт – роз’єднувач; вільний і робочий хід; шпулька і ковпачок;

Правила безпечної роботи на машині; організація робочого місця при роботі на машині.

Прийоми роботи

Правильна посадка; положення швейної ручної машини й оброблюваних деталей на столі під час роботи на ній; переключення машини на вільний і робочий хід; заправлення верхньої і нижньої ниток; рядок на машині по прямих лініях.

Вправи

Пуск і зупинка машини; рядок по папері по прямих лініях без нитки; заправлення нижньої і верхньої ниток; рядок по папері по прямих лініях з ниткою, рядок по папері, по тканині по закруглених лініях з ниткою, сточування смужок тканини.

Робота з тканиною

Вироби:

хустка для голови квадратної форми; носова хустка, оброблена швом підігнутим швом із закритим зрізом.

Технічні умови:

Назви тканин, використані для шиття даних виробів; ручні і машинні роботи при шитті виробів. Машинні шви: підігнутий і сточний шов; конструкція і застосування цих швів; порівняння машинної і ручної роботи. Уміння і прийоми роботи; виготовлення виробів за зразком і готовим кроєм. Змотування і підгинання підігнутого шва. Підготовка машини до шиття; закріплення рядка вручну; прасування виробів.

Виріб:

фартух квадратної форми одно детальний, із зав’язками з тасьми.

Ремонт одягу

Об’єкти роботи:

- Накладення латок на білизну й одяг.

Технічні умови:

Форми латок. Ручний спосіб пришивання латки. Прийоми роботи. Підбор тканини для латки з гладкокрашеної тканини, тканини з малюнком (відповідно до тканини виробу по якості, кольору, малюнку). Підготовка виробу до лагодження. Визначення місця накладання латки. Розкрій латки зі збільшенням на шов. Пришивання підігнутих країв виробу і латки вручну косими стібками. Прасування.

Робота з тканиною

Вироби:

- наволочка на подушку.

Технічні зведення:

Найпростіші зведення про волокно. Види волокна. Регулятор довжини стібка, його значення і дія. Машинна закріпка. Шви, застосовані для пошиття наволочок. Уміння і прийоми роботи.

Визначення розміру наволочок по подушці. Підготовка тканини до розкрою. Обробка напівзамету на наволочці. Прострочування виворітним швом. Виконання машинної закріпки.

Підготовчий період до програми :”Швейна справа”

Ручна праця

Включно ознайомлення з інструментами (голка, ножиці, шило). Техніка безпеки. Робота з папером, природнім матеріалом. Робота з тканиною, нитками. Вологотеплова обробка. Робота на швейній машині.

Обов’язкові програмні роботи дітей по швейній справі:

Графічні вправи:

Поняття „крапка”.

Поняття „багато крапок”.

Поняття лінія (зверху-униз).Багато ліній.

Поняття лінія (ліворуч – праворуч).Лінія. Багато ліній.

Поняття лінія (праворуч – ліворуч). Одна лінія. Багато ліній.

Штрихування.

Ускладнення з елементами конструювання.

1. Геометричні фігури:

Коло

Овал

Трикутник

Квадрат

Прямокутник

Предметна діяльність: Збери човник. Збери будинок. Збери сонечко. Збери квітку. Збери сніговита. Збери ялинку.

Рослинний і тваринний світ:

2. Ускладнення : ламані лінії:

Гриб

Виноград

Метелик

Божа корівка

Зайчик

Жаба – квакушка

Варіативне доповнення до підготовчого циклу зі швейної справи

Робота з папером. Властивості паперу, його призначення. Вправи на розрив та згинання паперу. Конструювання з паперу (прості види конструкцій).

Знайомство з шаблонами та їх видами. Практичні вправи з шаблонами. Ножицями. Техніка безпеки при цих видах робіт.

Формування навичок роботи зі стиплером.

Практична діяльність:

Виготовлення окремих видів одягу: спідниця, блузка, шорти, штани, рубашка.

Виконання предметних виробів, іграшок. Візерунки:по формі трикутника, по формі квадрата, по формі кола.

Сюжетні панно: „Рідна хата”, „Сонечко”, „Дзвіночки”, „Вітряк”.

Робота з тканиною та іншими матеріалами (хутро,пластмаса та ін.)

Властивості тканини: зминання, сотання.

Тканини: гладко крашена, кольорова, з візерунком

Вправи з тканиною:

Виконання китиць(серветка)

Тематична аплікація:

Засобом приклеювання

Засобом використовування праски

Техніка безпеки при цих видах робіт

Формування навичок роботи з голкою, шилом

Техніка безпеки

Формування правильного захвату шила, голки

Практичні вправи

Виготовлення окремих видів швів.

Частина 5

Медичний супровід в умовах центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів

Основним завданням медичного супроводу в умовах центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів є створення системи профілактичних заходів, спрямованих на забезпечення санітарно-гігієнічного та проти епідеміологічного режиму, надання при необхідності, першої медичної допомоги.

Вагомою складовою медичного супроводу в умовах Центру є фізична реабілітація - система заходів, спрямованих на вироблення і застосування комплексів фізичних вправ на етапах реабілітації (абілітації), що забезпечують функціональне відновлення дитини-інваліда, виявляють і розвивають резервні та компенсаторні можливості організму шляхом вироблення нових рухів, компенсаторних навичок, користування технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення тощо.

У цій частині методичного посібника значне місце відводиться основним методам, принципам та формам організації заходів фізичної реабілітації, медичного супроводу в умовах Центру – авторським комплексним інтегральним моделям медико-соціальної реабілітації

Система надання заходів медичного супроводу організована відділенням медичного супроводу Центру (додатки 1 - 3).

1. Загальні положення

1.1. Медичний супровід – система заходів профілактичного характеру, спрямованих на забезпечення та відновлення реабілітаційного потенціалу дітей-інвалідів з метою повернення їх до активної життєвої позиції та інтеграції в суспільство адекватно їх здібностям та фізичним можливостям.

1.2. Медичний супровід передбачає:

1.2.1. проведення медичного огляду та тестування дитини - інваліда на основі об'єктивного обстеження, оцінки його загального стану та функціональних можливостей, готовності до зміни режиму навантажень;

1.2.2. визначення фізичної, соматофізіологічної, сенсорної та психічної спроможності дитини - інваліда за даними результатів обстеження лікарями Центру;

1.2.3. розробку рекомендацій відповідно до розподілу фізичних та психологічних навантажень, створення стереотипів поведінки, що відповідають фізичним, соматичним та психічним можливостям дитини - інваліда та сприяють утворенню позитивного адекватного ставлення до навколишнього середовища;

1.2.4. визначення адекватності та послідовності заходів профілактичного характеру;

1.2.5. здійснення постійного нагляду та контролю за фізичним, соматичним та психічним станом дітей – інвалідів;

1.2.6. організацію та контроль виконання в Центрі санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та профілактичних заходів, здійснення санітарно-просвітницької роботи.

1.3. Показаннями для проведення заходів медичного супроводу в Центрі є:

- захворювання опорно-рухового апарату:

- вроджена патологія розвитку кінцівок та суглобів;

- стан після ампутації кінцівок; стан після травм хребта і спинного мозку (не менш ніж через 6 місяців після травми);

- дитячий церебральний параліч;

- наслідки пологової травми з порушенням інтелекту, розумова відсталість вродженого характеру;

- наслідки перенесених нейроінфекцій без виражених порушень функції рухів у верхніх та нижніх кінцівках;

- нейрон-дегенеративні захворювання нервової системи: мієлодисплазії, захворювання екстрапірамідної нервової системи;

- залишкові явища перенесених черепно-мозкових травм без виражених порушень функції рухів у верхніх та нижніх кінцівках, без симптомів психоорганічного синдрому та астенічного синдрому;

- помірно виражені периферичні паралічі і парези кінцівок внаслідок первинної та вторинної міопатії;

- захворювання серцево-судинної, дихальної, ендокринної, сечостатевої систем та органів травлення поза фазою загострення;

- хвороби шлунково-кишкового тракту із високим ступенем залежності від прийому їжі та інтенсивності розумового навантаження;

- захворювання ЛОР-органів та органу зору поза фазою загострення;

- захворювання ендокринної системи без виражених метаболічних порушень.

1.4. Кінезотерапія - система заходів медичного супроводу, спрямована на вироблення і застосування комплексів фізичних вправ на різних етапах лікування і реабілітації/абілітації, що забезпечують функціональне відновлення дитини-інваліда, виявлення і розвиток резервних і компенсаторних можливостей організму шляхом вироблення нових рухів, компенсаторних навичок, користування технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення.

1.5. Фізична реабілітація – система заходів, спрямованих на вироблення і застосування комплексів фізичних вправ на різних етапах лікування і реабілітації/абілітації, що забезпечують функціональне відновлення дитини - інваліда, виявляють і розвивають резервні і компенсаторні можливості організму шляхом вироблення нових рухів, компенсаторних навичок, користування технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення.

Заходи медичного супроводу дітей-інвалідів

Заходи медичного супроводу в умовах Центру здійснюються згідно з індивідуальною програмою реабілітації (далі –ІПР). На підставі Реабілітаційна комісія (далі-РК) Центру вносять до Індивідуального сімейного плану реабілітації та розвитку дитини-інваліда відповідну інформацію про його медичний супровід.

Заходи з медичного супроводу дітей-інвалідів поділяються на три етапи:

Перший етап – вступний (підготовчий).

Другий етап – безпосередньо фізична реабілітація та медичний супровід (основний).

Третій етап – визначення результатів медичного супроводу (заключний).

Перший етап: ПІДГОТОВЧИЙ

Термін медичних тестувань та обстежень, індивідуальних заходів адаптації до нових умов тощо складає в умовах Центру 5 (п’ять) робочих днів, протягом яких проводяться долікарський огляд, об’єктивні обстеження та тестування дітей - інвалідів лікарями Центру (педіатр, ортопед – травматолог, невропатолог, психотерапевт) для оцінки їх загального стану та функціональних можливостей. За даними результатів обстеження лікарями різного фаху визначається фізична, сомато-фізіологічна, сенсорна та психічна спроможність дитини - інваліда, складаються висновки та надаються рекомендації відносно подальшої можливої (або неможливої) соціальної реабілітації в Центрі. Одночасно в індивідуальному порядку проводиться адаптація дитини - інваліда до проживання, харчування в нових умовах тощо. Створюються стереотипи поведінки, які відповідають фізичним, соматичним та розумовим можливостям дитини - інваліда та сприяють утворенню адекватного позитивного ставлення до навколишнього середовища.

При цьому враховуються індивідуальні можливості і особливості дитини-інваліда щодо ефективного використання технічних засобів реабілітації (тростини, милиці, візки, протези, ортези, малі архітектурні форми в житлових кімнатах, приміщеннях загального користування), що призводить до мінімізації сторонньої залежності та відновлення або збільшення мобільності.

Заходи першого етапу виступають складовою частиною роботи ПК, яка приймає рішення про зарахування (або незарахування) інваліда на соціальну реабілітацію і надає рекомендації РК Центру.

Другий етап: ОСНОВНИЙ

Починається після зарахування дитини - інваліда до Центру та передбачає проведення реабілітаційних заходів, оцінку ефективності корекції фізичного та соматичного стану, що проводиться за рекомендаціями і під контролем РК (додаток 4).

На основі результатів обстеження лікарями Центру (педіатр, ортопед – травматолог, невропатолог, психотерапевт) розробляються індивідуальні форми та методи фізичної реабілітації дитини - інваліда. Формування груп здійснюється з урахуванням ступеня функціональних порушень та фізичних можливостей дітей. Форми та методи реабілітаційних заходів визначаються залежно від вираженості функціональних обмежень при інвалідизуючому захворюванні та при необхідності змінюються в процесі реабілітації.

Відділення медичного супроводу визначає черговість і послідовність заходів лікувально- профілактичного характеру. Режим та етапність реабілітаційного процесу узгоджується з графіком інших реабілітаційних заходів.

Провідним методом медичного супроводу є відповідна терапія, що спрямована на усунення або зменшення проявів патологічних процесів, на відтворення різних видів побутової та соціальної діяльності.

З урахуванням особливостей інвалідизуючого захворювання дитині - інваліду призначається фізіотерапевтичне лікування, лікувальна фізкультура (ЛФК), масаж, гідрокінезотерапія, бальнеотерапія, аромотерапія тощо.

2.1. Авторські комплексні інтегральні моделі реабілітації

Метод В.І.Козявкіна – система інтенсивної нейрофізіологічної реабілітації заснована на біомеханічній корекції хребта і великих суглобів з використанням рефлексотерапії, мобілізуючої гімнастики, спеціальної системи масажу, ритмічної гімнастики, апітерапії, механотерапії та інших лікувальних блоків. Система структурно і функціонально поділяється на дві підсистеми: інтенсивної корекції та стабілізації і потенціювання.

Метод К.О.Семенової – система динамічної пропріоцептивної корекції, яка заснована на формуванні (відновленні) або нав’язуванні нового моторного стереотипу шляхом впливу на функціональну систему антигравітації з використанням лікувального костюма космонавтів.

Метод К. і Б. Бобат – нейророзвиваюча терапія, яка спрямована на пригнічення активності патологічних тонічних рефлексів, постуральних реакцій та рухових стереотипів із подальшим відновленням статики і моторних навичок (повзання, стояння, хода) незалежно від віку хворого.

Метод В. Войта – система лікування за методикою рефлекс – локомоцій (вроджені реакції рефлекторного повзання і рефлекторного перевертання), що передбачає можливість у дітей раннього віку, переважно з групи ризику, «перетворити» патологічні реакції у фізіологічний руховий стереотип і, тим самим, запобігти формуванню органічного ураження ЦНС.

Методи функціонального біоуправління, які засновані на принципі біологічного зворотного зв’язку.

У Центрі можуть впроваджуватися інші методики за погодженням їх застосування в реабілітаційних установах

2.2. Фізіотерапія

Основними принципами проведення фізіотерапії є:

- послідовність (методи фізіотерапії слід призначати з урахуванням результатів курсів проведеної медичної реабілітації за місцем проживання);

- можливість патогенетичного та симптоматичного впливу (призначення методів фізіотерапії повинно бути обґрунтованим з точку зору сучасних поглядів на етіологію та патогенез основного інвалідизуючого захворювання, супутніх захворювань, стану адаптаційних та саногенетичних механізмів);

- адекватність впливу (вибір фізичного фактора та методики процедури повинні відповідати рівню адаптаційних можливостей інваліда);

- оптимальне дозування (необхідно проводити вплив оптимальними параметрами фізичних факторів);

- специфічність впливу (вибір та диференційоване застосування фізичних факторів проводиться з урахуванням особливостей механізму їх дії);

- динамічність застосування (протягом професійної реабілітації необхідно змінювати параметри фізіотерапевтичного рецепту процедур в залежності від реакції інваліда);

- комбіноване оптимальне застосування лікувальних фізичних чинників;

- вибір оптимальних ділянок впливу з урахуванням системно – антисистемних взаємовідносин більшості функцій;

- індивідуальний підхід.

2.2.1. В Центрі за використання відповідної апаратури застосовуються методи фізіотерапевтичного впливу, а саме: електролікування, світлолікування, ультразвукове лікування, інгаляції та ароматерапія тощо.

- Електролікування — метод фізіотерапії, який застосовується з лікувальною і профілактичною метою з використанням електричної енергії, електричного полю.

Основними методами електролікування є гальванізація та лікувальний електрофорез. Під впливом гальванізації посилюється крово- та лімфообіг, стимулюються трофічні процеси, підвищуються секреторні функції залоз зовнішньої та внутрішньої секреції. Лікувальний електрофорез застосовується значно частіше і являє собою поєднання впливу постійного струму із надходженням до організму дитини - інваліда лікувальних речовин.

Крім того, у Центрі застосовуються методи електролікування, засновані на використанні імпульсних струмів, а саме:

- електросон — метод фізіотерапії, в основі якого є вплив імпульсним струмом малої інтенсивності з метою нормалізації функціонального стану центральної нервової системи (ЦНС). У результаті слабкого ритмічного монотонного впливу на рецепторний апарат голови дитини - інваліда, тісно пов'язаний з головним мозком і його кровообігом, покращується порушений функціональний стан ЦНС та її регулюючий вплив на інші системи організму;

- короткоімпульсна електроаналгезія – метод фізіотерапії, який полягає в збудженні окремих ділянок тіла короткими (0,15 - 0,5 мс) імпульсами прямокутної форми частотою 150 - 2000 Гц і силою 2-3 мА, коли збуджуються тільки чутливі нерви, рухові нерви і не відбувається впливу на м'язові волокна. Ритмічна імпульсація створює функціональну блокаду чутливих нервових шляхів, що призводить до припинення або зменшення больового синдрому. Цей метод фізіотерапії застосовується переважно при вертеброгенних ураженнях нервової системи;

- діадинамотерапія — метод фізіотерапії, при якому застосовується лікування постійним струмом із напівсинусоїдальною формою імпульсів, які проходять із частотою 50 в 1 (однотактний) або 100 в 1 (двотактний). Ці струми викликають порушення функції екстерорецепторів, що супроводжується відчуттям печіння і поколювання під електродами, а також появою гіперемії внаслідок розширення поверхневих судин і прискорення кровообігу по них. Збільшення сили струму викликає ритмічне порушення функції нервів і м'язових волокон, що призводить до активації периферичного кровообігу, обміну речовин. При збільшенні сили струму може відбутися тетанічне скорочення м'язів. Цей метод фізіотерапії застосовується при вертеброгенних ураженнях нервової системи;

- інтерференцтерапія — метод фізіотерапії, який полягає в лікувальному застосуванні інтерференційних струмів, які утворюються усередині тканин організму в результаті інтерференції (додавання) двох вихідних струмів середньої частоти. Інтерференційні струми використовують при підгострому перебігу захворювань периферичної нервової системи;

- ампліпульстерапія — метод фізіотерапії, в основі якого лежить лікування синусоїдальними струмами середньої частоти, модульованими за амплітудою низькою частотою в межах 10 – 150 Гц. Струми середніх частот забезпечують добре проходження через шкірні покрови, не викликаючи роздратування і неприємних відчуттів під електродами. Амплітудні пульсації низької частоти дають змогу позитивно впливати на нервово-м'язові структури. Синусоїдно-модульовані струми активують кровообіг і обмінні процеси не тільки в поверхневих, але й у глибоко розташованих органах і тканинах. Метод успішно використовується для реабілітації\абілітації дітей - інвалідів з ушкодженнями і захворюваннями опорно-рухового апарату, нервової системи і захворюваннями внутрішніх органів;

- електростимуляція — метод фізіотерапії, при якому застосовуються електричні струми для посилення діяльності органів і систем (електростимуляція серця, електростимуляція рухових нервів і м'язів). Електростимуляція використовується для підтримки життєдіяльності м'язів, попередження їх атрофії на період відновлення ушкодженого нерва, для попередження атрофії м'язів в період тривалої гіпокінезії, для збільшення сили м'язів і для штучної корекції рухів, переважно в кінцівках;

- д'Арсонвалізація — метод фізіотерапії, при якому проводиться лікування електричними й електромагнітними коливаннями високої частоти, високої напруги і малої сили. В основі фізіологічної діяльності струмів д'Арсонваля лежать рефлекторні явища. Впливаючи на рецептори шкіри, струми викликають відповідні сегментарні і загальні рефлекторні реакції, роблять одночасно і місцевий вплив на тканини;

- магнітотерапія — метод фізіотерапії, в основі якого лежить вплив на тканини постійним або перемінним низькочастотним магнітним полем. Дія постійного магнітного поля на організм дитини - інваліда створює седативний, болезаспокійливий і протизапальний ефект. У результаті магнітотерапії знижується емоційна напруженість, нормалізується сон, поліпшується кровообіг, трофіка тканин, зменшується транссудація і набряк тканин, виникає гіпотензивний ефект;

- індуктотермія — метод фізіотерапії, в основі якого лежить лікувальне застосування високочастотних електромагнітних коливань 13,6 МГц (довжина хвилі 22,13 м). Дія високочастотного магнітного поля на організм дитини - інваліда створює болезаспокійливий і протизапальний ефект. У результаті індуктотерапії знижується інтенсивність больового синдрому при вертеброгенних ураженнях нервової системи;

- ультразвукова терапія — метод фізіотерапії, при якому застосовуються з лікувальною метою механічні коливання високої частоти. Під їх впливом у м'яких тканинах відбувається розширення судин, підсилюється кровообіг, позитивно збуджуються нервові структури та виявляється болезаспокійлива дія;

- світлолікування – методи фізіотерапії із застосуванням різних варіантів світла, тобто електромагнітних хвиль різної довжини. Механізм дії характеризується впливом на капілярний, артеріальний та венозний кровообіг, трофіку тканин та супроводжується протизапальною дією. Застосовується при лікуванні гострих респіраторних захворювань, міалгіях, нейроміозитах та інших вертеброгенних захворюваннях, а також при лікуванні псоріазу, екземи, нейродерміту в структурі дерматологічних захворювань;

- інгаляції – метод фізіотерапії, при якому використовується пероральне та ендоназальне введення медикаментів з метою периферично-сегментарного впливу на рецепторний апарат порожнини носа для корекції носового дихання, а також при лікуванні гострих та хронічних респіраторних захворювань;

- теплолікування - процедури впливу теплом різної природи (грязелікування, сухі та напіввологі припарки), які показані при хронічних запалювальних захворюваннях і обмінних трофічних порушеннях органів опору й руху та інші.

2.2.2. Лікувальна фізкультура

ЛФК як елемент фізичної реабілітації являє собою систему заходів щодо відновлення або компенсації втрачених фізичних можливостей і інтелектуальних здібностей, підвищення функціонального стану організму, поліпшення фізичних якостей, психоемоційної стійкості й адаптаційних резервів організму дитини-інваліда різними методами впливу.

В ЛФК використовуються такі основні засоби: фізичні загально-розвиваючі вправи (загально-зміцнюючи та спеціальні); спортивно-прикладні (ходьба, біг, стрибки, лазіння та повзання, плавання, метання, трудотерапія, механотерапія); рухові ігри (на місці, малорухливі, рухливі, спортивні - футбол, баскетбол, волейбол, теніс та інш.)

Розрізняються декілька форм проведення занять з ЛФК: ранкова гімнастика, самостійні заняття фізичними вправами, лікувальна дозована ходьба та теренкур(сходження), масові форми оздоровчої фізичної культури(туризм, спортивні свята, елементи спорту тощо). Заняття з ЛФК проводяться індивідуальним та груповим методом. Індивідуальні форми роботи проводить спеціаліст з фізичної реабілітації або медична сестра з ЛФК, а групові форми роботи - вчителі-реабілітологи, які працюють у Центрі.

Фізичні вправи дають позитивний ефект у тому випадку, якщо вони, по-перше, адекватні можливостям дитини - інваліда, по-друге, здійснюють вплив, що тренує, і підвищують його адаптаційні можливості.

Суть ЛФК складається в багаторазовому, систематично повторюваному навантаженні, яке поступово зростає, що викликає в організмі дитини - інваліда позитивні, в першу чергу, функціональні, а іноді і структурні зміни. З одного боку, формуються і зміцнюються нові або вдосконалюються вже існуючі рухові навички, з іншого боку – розвиваються й вдосконалюються різні фізичні якості (сила, витривалість, швидкість, гнучкість, спритність), що визначає фізичну працездатність організму дитини - інваліда під час її соціальної реабілітації в Центрі.

Постійний динамічний контроль за правильністю та ефективністю виконання курсу ЛФК у Центрі проводить фахівець з фізичної реабілітації за призначенням лікаря - куратора.

2.2.2.1. У процесі ЛФК варто дотримуватись наступних фізіологічно обґрунтованих принципів:

- Індивідуальний підхід. При розробці реабілітаційної програми необхідно враховувати стать, вік дитини-інваліда, її руховий досвід, характер і ступінь патологічного процесу, функціональні можливості тощо.

- Свідомість. Тільки свідома й активна участь самої дитини - інваліда в реабілітації створює необхідний психоемоційний фон та психологічний настрій реабілітанта.

- Принцип поступовості особливо важливий при підвищенні фізичного навантаження за всіма його показниками: обсяг, інтенсивність, кількість вправ, число їх повторень тощо.

- Систематичність – основа ЛФК протягом процесу фізичної реабілітації. Тільки систематичне використання різних засобів фізичної реабілітації має оптимальний вплив на підвищення функціонального стану організму.

- Циклічність передбачає чергування роботи і відпочинку з дотриманням оптимального інтервалу. Якщо наступне чергове заняття припадає на фазу суперкомпенсації, то ефект від тренування сумується і функціональні можливості підвищуються на новому, більш високому рівні.

- Системність впливу - послідовне чергування вправ та вихідних положень для різних м'язових груп.

- Новизна і різноманітність у підборі і застосуванні фізичних вправ (тобто 10 – 15 % вправ повинні відновлюватися після курсу ЛФК).

- Помірність впливу засобами фізичної реабілітації означає, що фізичні навантаження повинні бути помірними, можливо більш тривалими, або навантаження повинні бути дозованими, що дозволить досягти адекватності навантажень стану дитини - інваліда.

Необхідно особливо відзначити, що курс ЛФК призначається індивідуально кожній дитині. Курс реабілітації залежить від інвалідизуючого діагнозу в середньому складає до 20 процедур. Виконує процедури медична сестра з ЛФК, або спеціаліст з фізичної реабілітації.

2.2.3. Масаж

2.2.3.1. Лікувальний масаж є ефективним реабілітаційним методом, який застосовується з метою нормалізації функцій організму дитини - інваліда при різних захворюваннях і ушкодженнях.

2.2.3.2. Методи лікувального масажу. Найбільш розповсюдженим методом є класичний масаж — основний метод у лікувальному масажі, тому що має різноманітні прийоми, дозволяє широко варіювати дозування, візуально контролювати точність виконання прийомів і оцінювати їх результати. Ручний масаж має перевагу перед апаратним, ножним і комбінованим.

Лікувальний масаж класифікується в залежності від нозологічних одиниць, при яких він застосовується: масаж при травмах і захворюваннях опорно-рухового апарату, масаж при захворюваннях і травмах нервової системи, масаж при захворюваннях внутрішніх органів тощо. Для кожної групи захворювань характерні свої особливості техніки і методики сеансу масажу. При кожному захворюванні методика масажу залежить від етіології, патогенезу, клінічної форми, перебігу і диференціюється в залежності від цих факторів.

2.2.3.3. Методичні особливості при проведенні лікувального масажу

Для досягнення більшого ефекту лікувальної дії масаж варто проводити до фізичних вправ. Лікувальна методика масажу передбачає такі принципи:

- прийоми локального впливу;

- прийоми сегментарно-рефлекторного впливу;

- послідовність прийомів;

- комплексність прийомів;

- поступовість зростання впливу.

Дозування масажу здійснюється з урахуванням локалізації сегментів впливу, вибору прийомів, глибиною і площею впливу на тканини, кількістю масажних маніпуляцій, швидкістю і ритмом рухів та їх амплітудою.

Лікувальний масаж при всіх захворюваннях і ушкодженнях проводиться відповідно до етапів реабілітації. Сеанс масажу складається з трьох частин: вступної, основної і заключної. Масаж не повинен викликати болю. Курс лікування складає від 10 до 12 процедур. Виконує процедури сестра медична з масажу. Якість надання цієї послуги оцінює лікар-куратор.

2.2.3.4. Загальні показання і протипоказання до проведення лікувального масажу

При призначенні масажу лікарем - куратором необхідно визначити показання і протипоказання до його застосування. Варто пам'ятати, що застосування недиференційованих методик, використання невідомих прийомів може викликати несприятливі відповідні реакції, аж до загострення процесу. Також негативні реакції виникають при призначенні масажу в той час, коли масаж ще не показаний. Важливо брати до уваги, що при поєднанні масажу з фізичними факторами, останні можуть супроводжуватися парадоксальною судинною реакцією. Масаж варто застосовувати на віддаленій від осередку ураження ділянці тіла, виконувати по ходу лімфатичних шляхів у напрямку до найближчих лімфатичних вузлів. Положення дитини - інваліда повинне виключати напругу частин тіла, які масажуються. Масажні прийоми не повинні викликати больових відчуттів.

Перші сеанси масажу повинні бути нетривалими, а потім час і сила впливу збільшуються. Час виконання окремих прийомів масажу залежить від ділянок тіла, які масажуються, характеру ушкодження, а також від самопочуття дитини - інваліда. Правильний вибір прийомів багато в чому визначає ефект лікувальної дії масажу.

2.2.3.5. Протипоказаннями для проведення масажу є:

- гострий стан і гострі запальні процеси;

- кровотеча, кровоточивість;

- хвороби крові;

- гнійні процеси будь-якої локалізації;

- захворювання шкірно-інфекційної, нез'ясованої або грибкової етіології, шкірні висипання, ушкодження та подразнення шкіри;

- гостре запалення вен, тромбоз судин, значне варикозне розширення вен із трофічними порушеннями;

- ендартериїт, ускладнений трофічними порушеннями;

- атеросклероз периферичних судин, тромбангіїт у поєднанні з атеросклерозом мозкових судин, що супроводжується церебральними кризами;

- аневризми судин і серця;

- запалення лімфатичних вузлів і судин;

- надмірна психічна та фізична втома;

- активна форма туберкульозу;

- венеричні захворювання;

- каузалгічний синдром після травм периферичних нервів;

- злоякісні пухлини різної локалізації.

2.2.4. Акупунктурна терапія

Цей метод використовується в комплексі реабілітаційних заходів з використанням різних модифікацій (класична рефлексотерапія, мікроголкопунктура, скальптерапія тощо). Окремо розглядаються методики, які засновані на топологічному принципі – метамерному введенні медикаментозних препаратів.

2.2.5. Гідрокінезотерапія

2.2.5.1. Фізичні вправи в басейні застосовують для відновлення опорних функцій організму, при порушенні обмінних процесів, ушкодженні нервової системи та опорно-рухового апарату дитини - інваліда.

Вони виконуються за призначенням лікаря - куратора та під контролем фахівця з фізичної реабілітації або сестри медичної з ЛФК.

2.2.5.2. Заняття в басейні проводяться груповим або індивідуальним методом за спеціально розробленою індивідуальною програмою.

2.2.5.3. Фахівець з фізичної реабілітації або сестра медична з ЛФК спостерігає за станом здоров’я дитини - інваліда під час заняття, надає, за необхідності, першу медичну допомогу, стежить за дотриманням правил поведінки та правилами безпеки на воді тощо.

2.2.5.4. Заняття в басейні призначаються 10 - денними курсами по 20 хвилин і залежать від інвалідизуючого діагнозу. Виконує процедури сестра медична з ЛФК. Лікар-куратор в динаміці оцінює якість надання цієї послуги.Саме такий підхід до кожної дитини - інваліда дозволяє протягом курсу соціальної реабілітації в Центрі покращити рівень фізичного, соматичного та психічного стану дитини - інваліда.

2.2.6. Бальнеотерапія

2.2.6.1. Бальнеолікування – один з ефективних реабілітаційних заходів, який може використовуватись в умовах Центру. При цьому використовуються чотирикамерні та звичайні ванни, різни види душу.

Заходи з бальнеолікування виконуються за призначенням лікарів - кураторів та під контролем сестри медичної з бальнеолікування.

2.2.6.2. Одним з відомих методів бальнеотерапії є душ

- Голчастий душ — різновид звичайно дощових. Тонкі струмки води цього душу викликають відчуття уколу голки.

- Віяловий душ — струмінь води розпорошується за допомогою спеціального розпилювача.

- Циркулярний душ являє собою конструкцію з вертикальних труб, з'єднаних між собою внизу і вгорі кільцями, на трубах маються отвори, з яких вилітають струмки води, з усіх боків обдаючи інваліда, який знаходиться в центрі душу.

- Душ Шарко являє собою потужний струмінь води, що викидається під тиском до 2—3 атмосфер з металевого наконечника — це найенергійніша водолікувальна процедура.

2.2.6.3. Ванни — найбільш розповсюджений вид водяних процедур, що застосовуються з лікувальною, профілактичною і гігієнічною метою. У залежності від обсягу води у ванні, а також від поверхні тіла, зануреного у воду, розрізняють: загальні (повні) ванни, поясні ванни, місцеві (локальні) ванни. По складу ванни поділяються на прісні, ароматичні, лікарські, мінеральні, газові тощо.

- Ванни загальні прісні. Теплі ванни показані при неврозах, неврастеніях, безсонні, нейродерміті. Ванни теплі і гарячі — при хронічних захворюваннях периферичної нервової системи (невралгія, радикуліти) і кістково-м'язової системи, хворобах і порушеннях обміну речовин (ожиріння, діабет, подагра), захворюваннях нирок; прохолодні — при неврастеніях.

- Місцеві контрастні ванни поліпшують функціональний стан периферичних судин. Ванни гарячі застосовують у початкових стадіях облітеруючого ендартериїту і захворюваннях шкіри. Ванни холодні застосовують при безсонні, мерзлякуватості і пітливості, варикозному розширенні вен, виразках гомілки, порушенні тонусу судин кистей і стоп.

- Ванни з наданням ароматичних і лікувальних речовин (хвойні, шавлієві, скипидарні, гарячі тощо).

- Хвойні ванни показані при гіпертонічній хворобі, при неврозах, що супроводжуються порушенням сну, швидким стомленням.

- Шавлієві ванни застосовуються при захворюваннях і наслідках травм кістково-м'язового апарата і нервової системи.

- Скипидарні ванни застосовуються при деформуючому остеоартрозі, неврологічних проявах остеохондрозу хребта, поліневропатіях, ожирінні тощо. Протипоказаннями є захворювання серцево-судинної системи, ниркові захворювання.

- Гірчичні ванни застосовуються при хронічному бронхіті, гострих респіраторних захворюваннях.

- Ванни з настоями ромашки, череди, хвоща польового, з відваром сіна, з настоєм листя волоського горіха, з відваром кори дуба, крохмальні ванни тощо застосовуються при шкірних захворюваннях.

- Мінеральні ванни — це ванни з природних мінеральних вод або з їх мінеральних аналогів, які використовуються при вертеброгенних ураженнях нервової системи.

- Хлоридно-натрієві (сольові) ванни використовуються при захворюваннях системи кровообігу, гіпертонічній хворобі, поліартритах, спондилоартрозах, шкірних захворюваннях.

Процедури з бальнеолікування призначаються індивідуально кожній дитині-інваліду лікарем-куратором. Курс лікування складає від 10 до 12 процедур. Винокує процедури сестра медична з водолікування. Якість надання цієї послуги оцінює лікар-куратор.

Одними із методів водолікувальних процедур є - компреси (зігріваючі, охолоджуючі) з використанням домішок (спирту, гірчиці тощо); вологі обтирання (локальні та загальні); обливання (загальні та локальні) тощо.

2.2.7. Ароматерапія

2.2.7.1. Головним завданням ароматерапії в умовах Центру є профілактика та лікування захворювань ефірними маслами. Практичне використання ефірних масел дозволяє значно скоротити використання хімічних препаратів. Ароматерапія - натуральний метод заспокоєння багатьох фізичних та психічних недугів. Її головна ціль - повернення рівноваги тіла й духу, підтримка й стимуляція природних захисних сил організму.

2.2.7.2. Аромапрофілактика підвищує адаптаційні можливості дитини - інваліда, є одним з шляхів укріплення здоров`я та підвищення стійкості організму до дії несприятливих чинників навколишнього середовища. Використання ефірних масел є перспективним в сенсі скорочення адаптивного періоду у дітей - інвалідів, що приїжджають на соціальну реабілітацію з різних кліматичних зон та часових поясів. Крім того, ефірні масла використовують для підвищення рівня пам`яті, уваги. Так, ефірні масла лаванди й лимона можливо застосовувати для оптимізації рефлекторної активності центральної нервової системи, підвищення вироблення динамічного стереотипу при виконанні однотипних операцій, в процесі навчання, що у кінцевому результаті призводить до скорочення часу, відведеного на виконання завдання.

Для підвищення ефективності разом з ароматерапією доцільне використання методів раціональної психотерапії, що призводить до гармонізації психоемоційного стану дітей - інвалідів під час їх соціальної реабілітації.

2.2.7.3. Загальні принципи проведення ароматерапії в Центрі

- Групові інгаляційні процедури проводяться протягом 15—20 хвилин, кількістю 12—16 на курс з перервами між курсами 1,5—3 місяці. Використовують концентрації летючих фракцій ефірних масел 1—1,5 мг/м², тобто наближено до природного, характерного для повітря навколо відповідних рослин. Для проведення процедур у Центрі в повітря спеціально призначеного для цього приміщення подають летючі фракції ефірних масел за допомогою спеціальної аромалампи — «Класик».

- Перед використанням проводиться повний педіатрічний огляд дитини - інваліда, робиться висновок щодо застосування того чи іншого ефірного масла.

При цьому визначається індивідуальна чутливість організму до рекомендованого ефірного масла з використанням шкіряної та нюхової проби.

- Шкіряна проба: 1 краплю ефірного масла змішують з 1/3—1/4 чайної ложки оливкової чи соняшникової олії і втирають невелику кількість цієї суміші за вухом, на внутрішній поверхні ліктьового згину чи на зап`ясті. Якщо через 12 годин не з`являться ознаки подразнення, то це ефірне масло дозволяється використовувати.

- Нюхова проба: вказану вище суміш ефірного й рослинного масел нанести в області грудини чи за вухом на 12 годин. Необхідно також нанести її на фільтрувальний папір й потримати перед носом на відстані 10— 15 см, не торкаючись шкіри. Якщо при вдиханні запаху ефірного масла не виникає бронхоспазму, який супроводжується кашлем, задишкою, то дане ефірне масло можна використовувати.

При цьому виключають з використання ті ефірні масла, які викликають індивідуальну реакцію, пов`язану з негативними спогадами чи асоціаціями.

- Для запобігання звикання організму та зниження лікувальної дії ефірних масел одне й теж масло не рекомендується застосовувати довше 3— 4 тижнів.

- Ароматерапевтична суміш повинна вміщувати не більш ніж п`ять ефірних масел, щоб запобігти виникненню синергічного ефекту.

- Використовуються тільки природні ефірні масла.

- Зберігаються масла в герметично закритому скляному посуді в темному місці.

- Ароматерапія виконується за призначенням лікарів - кураторів та під контролем сестри медичної з фізіотерапії.

- Ароматерапія, як і інші методи лікування, потребує зваженого підходу та не призначена для довготривалого використання. Все залежить від фізичного, душевного стану та потреб організму дитини - інваліда в даному виді терапії. Єдиним протипоказанням, яке розповсюджується абсолютно на всі ефірні масла, - індивідуальна непереносимість. Це, в першу чергу, відноситься до дітей зі схильністю до алергічних захворювань.

Ароматерапія призначається індивідуально кожній дитині-інваліду лікарем –фізіотерапевтом за погодженням з лікарем-куратором. Курс лікування, в середньому, складає 10 процедур. Виконує сестра медична з фізіотерапії. Лікар-куратор в динаміці оцінює якість надання цієї послуги.

Третій етап: ЗАКЛЮЧНИЙ

По закінченні соціальної реабілітації дитини - інваліда кожним лікарем Центру розробляються рекомендації щодо подальшого медичного супроводу дитини за місцем проживання.

На кожному з етапів проводиться просвітницька та роз’яснювальна роботу щодо особистої гігієни, культури поведінки харчування тощо.

Поява нових і розвиток старих методів реабілітації доволі гостро ставить питання оцінки їх ефективності.

З метою визначення динаміки змін в поведінці дитини фахівцями Центру складаються відповідні анкети.

Оцінка результатів реабілітації повинна проводитись за трьома основними напрямами:

порівняльна оцінка об’єктивного стану пацієнтів до та після курсу реабілітації;
аналіз рекомендаційних листів з інших закладів реабілітації (клінік, санаторіїв, центрів реабілітації) із зазначенням катамнезу пацієнта;
анкетування батьків дитини-інваліда.

Доцільність застосування анкетування батьків у тому, що найкраще та всебічно оцінити стан дитини, рівень її соціально-побутової адаптації може не тільки лікар, реабілітолог чи педагог, як самі батьки.

Анкета, яка в стадії розробки, повинна включати та висвітлювати окрім паспортних даних, анамнезу, об’єктивного стану – зміни, які наступили під час реабілітації, та катамнез в період між курсами реабілітації.

Динаміка стану дитини під час курсу реабілітації повинна висвітлювати: стан м’язового тонусу, об’єм пасивних і активних рухів в суглобах, визначення великих моторних функцій, контроль голови, функція повзання, сідання, вставання, стояння, вільна хода, покращення мови, уваги тощо.

При оцінці динаміки стану дитини в період між курсами реабілітації потрібно відзначити чи було покращення, чи стан стабільний, чи може мала місце часткова редукція отриманого результату. І насамкінець: чи батьки були задоволені реабілітаційним процесом і чи бажають у майбутньому продовжити реабілітацію в даному Центрі реабілітації.

Додатки

Схема структурних підрозділів відділення медичного супроводу
Схема організації відділення медичного супроводу
Модель роботи відділення медичного супроводу в структурі Центру

Додаток 1

Масаж магніт укладки парафін лік. ванни подіум

стимуляція аромотерапія шерсть підв.душ тренажери

електрофорез грязь міні басейн підвіски

УФО віск м’ячі

бішофіт

Додаток 2

Додаток 3

Модель роботи відділення медичного супроводу в структурі Центру соціальної реабілітації

Список використаних джерел

Закон України „Про реабілітацію інвалідів в Україні” від 06.10.2005р.
Постанова Кабінету Міністрів України № 716 від 12.05.2007 „Про затвердження Державної програми розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю”.
Постанова Кабінету Міністрів України № 80 від 31.01.2007 „Про затвердження порядку надання інвалідам та дітям-інвалідам реабілітаційних послуг”.
Наказ Міністерства праці та соціальної політики України № 48 від 13.02.2007 „Про затвердження Типового положення про центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів”.
Наказ Міністерства праці та соціальної політики України № 637 від 10.12.2007 „Про затвердження типових штатів центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів та центрів професійної реабілітації інвалідів системи органів праці та соціального захисту населення”.
Наказ Міністерства праці та соціальної політики України № 206 від 04.05.2007 „Про затвердження соціальних нормативів у сфері соціальної реабілітації дітей-інвалідів для центрів соціальної реабілітації дітей-інвалідів Міністерства праці та соціальної політики України”.
Наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 14.05.2007 №219 «Про затвердження типових переліків приміщень та обладнання кабінетів центру соціальної реабілітації дітей - інвалідів системи Міністерства праці та соціальної політики України»
Актуальные вопросы социальной реабилитации инвалидов: Методическое пособие.-Федеральное бюро медико-социальной экспертизы-,2006.
Вступ до абілітації та реабілітації дітей з обмеженнями життєдіяльності. Навчально – методичний посібник. – К.: ГЕРБ, 2007. – 288 с.
Мухін В.М. Фізична реабілітація - Київ: Олімпійська література, 2000. -425 с.
Основи медико – соціальної реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи. Навчально – методичний посібник / За ред. Мартинюка В.Ю., Зінченко С.М. – К.: Інтермед, 2005. – 416 с.
Самосюк И.З., Чухраев Н.В., Зубкова С.Т., Самосюк Н.И., Шимков Г.Е. Физические методы в лечении и медицинской реабилитации больных и инвалидов. – Київ, «Здоров’я». – 2004. – 624 с.
Іпатов А.В. Комплексна технологія реабілітації інвалідів в Україні //Медична реабілітація, курортологія, фізіотерапія. – 2004, № 3(39). – С. 44 – 45.
Человек и его здоровье /Материалы IX Российского Национального конгресса 22 – 26 ноября 2004 г., г. Санкт – Петербург, Россия. – 328 с.
Актуальные вопросы социальной реабилитации инвалидов: Методическое пособие.-Федеральное бюро медико-социальной экспертизы-,2006.

15. Ляшенко В.І., Петров Р.М., Бєсова В.В. Термінологічний словник учителя - реабілітолога.- Миколаїв, 2007.

16. Ляшенко В.І. Визначення рівнів сформованості життєвої компетентності дітей-інвалідів: Методичні рекомендації .-Миколаїв, 2006.

17. Програма комплексного розвитку й корекції різних сторін психіки дітей (психокорекція): З досвіду роботи.- Херсон, 2007.

18. Стародубов В.И., Пузин С.Н., Амасьянц Р.А. Стратегия формирования и развития системы организации комплексной реабилитации детей – инвалидов в Российской Федерации:Монография.-М.,2006.

19. Вопросы социальной реабилитации инвалидов: Монография.- М, 2003.

20. Соціальна педіатрія і реабілітологія: Збірник наукових праць-К,2007

21. Социальная работа с инвалидами.-М., 1996

22. Дорош Н.У., Назарович В.В. Діагностика нервово-психічного розвитку дітей раннього віку (на матеріалах дошкільного інтернатного закладу). – Р.: ТОВ фірма «Принт Хауз», 2005.

23. Вісковатова Т.П. Проблема генезису, ДS і психолого-педагогічної корекції ЗПР у дітей. – К., 1997

24. Выготський Л.С. Основные проблемы современной дефектологии. – М.: Просвещение, 1995

25. Мухина В.С. Детская психология. – М.: Эксмо-Прес, 2000

26. Осипова А.А. Общая психокорекция: Учебное пособие для студентов вузов. – М.: ТЦ «Сфера», 2000.