Османська імперія. Експансія Османської імперії в XVI-XVII ст.

Османська імперія

Мета: сформувати уявлення про Османську імперію в XVI-XVIIІ ст;дізнатися про османську експансію, простежити територіальні зміни, яких вона зазнала, визначити причини і наслідки османських завоювань в Європі; обґрунтувати судження про політику османських султанів; розглянути турецько-українські відносини, культуру Османської імперії;розвивати увагу, мислення, пам’ять, вміння аналізувати та робити висновки, висловлювати власні судження, навички роботи з історичною картою; виховувати інтерес до вивчення історії.

Очікувані результати: Після уроку учні зможуть:показувати на карті території Османської імперії;називати особливості розвитку Османської імперії;характеризувати завойовницьку політику Османської імперії;аналізувати особливості політики Сулеймана І;роповідати про турецько-українські відносини, культуру Османської імперії.

План: Експансія Османської імперії в XVI-XVII ст. Розквіт Османської імперії Сулейман І Пишний. Народи Південно-Східної Європи під владою турків –османів. Початок занепаду Османської імперії в першій половині XVIII ст.

Експансія Османської імперії в XVI-XVII ст. У XIV-XVI ст. османи підкорили величезні території в Європі, Азії і Африці. Однією з причин їхнього успіху було створення потужного війська. Воїнам кавалерії за службу надавали тімари — земельні ділянки або інші прибуткові господарства, якими можна було користуватися за умови несення військової служби. Якщо воїн припиняв службу або ухилявся від неї, то тімар вилучали в державну скарбницю. Найбільший жах на супротивників наводили яничари. їхня чисельність невпинно зростала: від 12 тис. в XV ст. до 100 тис. на початку XVIII ст. Яничари — елітний піхотний корпус османської армії, який формувався з дітей християн і був особистою гвардією султана.

Османський флот, артилерія і вогнепальна зброя в першій половині XVI ст. не мали собі рівних у світі. На середземноморські італійські й іспанські міста наводив жах пірат і водночас адмірал Османської імперії грек за походженням Хайреддін Барбаросса. Продовжуючи завойовницькі традиції предків, султан Селім І Грізний внаслідок тривалих війн з Персією завоював Ірак з містом Багдад, Азербайджан з виходом до Каспійського моря, Західну Грузію. Згодом підкорив Єгипет і майже всю Північну Африку, та найважливіше — головні святині мусульман, — Мекку й Медину. Селім І Грізний

Розквіт Османської імперії Сулейман І Пишний. Добою розквіту Османської імперії називають період правління Сулеймана І (1520-1566 рр.). Основною метою Сулеймана І було прагнення створити єдиний мусульманський світ. В Османській імперії султан був очільником всієї системи державного управління, адміністративним, політичним і військовим главою мусульманської громади.

Сулейман вважав себе не тільки лідером мусульман, а й наступником візантійських імператорів і традицій візантійської культури. Культура османів вбирала в себе впливи всіх народів, які жили в імперії. Велике значення мала віротерпимість османів. Так, християни і юдеї мали сплачувати додатковий податок, якщо вони не бажали переходити до ісламу. Саме за дорученням Сулеймана І було впорядковано османське законодавство. Великий вплив мали кадії — османські судді, що керувалися шаріатом — системою ісламських законів і канунами — указами султана. Важливу роль відігравали муфтії — мусульманське духівництво. Великий муфтій Стамбула був єдиною особою в державі, яка мала право не погодити рішення султана, і в такому разі султан від рішення відмовлявся. 

В уявленні народу Сулейман І був добрим правителем, оскільки боровся із зловживанням чиновників і хабарництвом. За Сулеймана І Пишного культура Османської імперії розквітла. Султан сприяв розвиткові освіти й науки. В імперії будували мечеті, мости, лікарні, караван-сараї, лазні. Сулейман І підтримував мистецтво й навіть сам писав поетичні твори. Він увійшов в історію літератури як поет Мухіббі, який присвячував свої вірші дружині Роксолані. Роксолана

Народи Південно-Східної Європи під владою турків –османів. Володіння Османської імперії охоплювали частини Азії, Європи й Африки й простягалися від Дунаю до Нілу й від Євфрату майже до Гібралтару. Населення імперії налічувало близько 50 млн осіб. Воно складалося здебільшого з мусульман — турків, татар, арабів, курдів, туркмен, берберів і черкесів. Частина боснійців, албанців і болгар також прийняла іслам. Християнське населення становили переважно греки, серби, румуни, грузини, вірмени, угорці. Жили в Османській імперії також євреї, які сповідували юдаїзм.

Управління християнськими землями здійснювалося суворіше, хоча дозволялося сповідувати свою релігію і самоврядування за умови дотримання законів імперії і сплати податків. Від християн вимагали визнання влади мусульман і демонстрації поваги й підкорення. Обмеження викликали спротив. У Болгарії і Сербії поширився рух гайдуків -партизанів, які нападали на османських чиновників, спалювали мусульманські поселення, чинили спротив сплачуванню податків. Такі дії влада жорстоко придушувала.

Початок занепаду Османської імперії в першій половині XVIII ст. Правління Сулеймана було часом найвищого розквіту імперії, та з нього ж почалося її послаблення.  По-перше, він установив режим торговельних капітуляцій - привілеїв для іноземних купців, що давали змогу їм не зважати на османські закони й не сплачувати податків. Імперія відставала від європейських країн у розвитку техніки та промисловості, тому ці пільги послаблювали державу. По-друге, султани поступово передавали частину своїх повноважень місцевим елітам, а це могло привести до нарощування самостійності провінцій. По-третє, постійне зростання військових видатків спричинило зростання податків і фінансові проблеми. Довелося відбирати тімари, що викликало невдоволення і зростання кількості безземельних селян.

Проблеми виникли й у зовнішніх відносинах. У XVII ст. дедалі більшого клопоту завдавали османам українські козаки, які в 1614 р. спалили базу османського флоту, порт Синоп. У 1621 р. в битві під Хотином саме козаки на чолі з Петром Конашевичем-Сагайдачним відіграли важливу роль у зупиненні просування османських військ на територію Речі Посполитої. Протягом XVII-XVIII ст. Османська імперія неодноразово намагалася поширити свій вплив на українські землі, однак невдало. Спроба встановити протекторат над Правобережною Україною в 1669 р. призвела до війни з Річчю Посполитою, а потім з Московським царством. У 1699 р. імперія була вимушена відмовитися від українського Поділля. Експансія османів в Європі зупинилася. Початок послаблення Османської імперії не означав втрату її впливу на світові події. Ще 250 років ця держава відігравала важливу роль у міжнародній політиці.