Особливості емоційного та професійного вигорання педагогів в умовах війни

Особливості емоційного та професійного вигорання педагогів

в умовах війни

У ці складні часи, коли вже довгий період часу триває війна, всі ми потребуємо психологічної підтримки, адже для того, щоб навчати учнів (вихованців) і ділитися з ними досвідом, важливо мати на це власний ресурс. Діти добре відчувають емоційний стан дорослих, адже їм необхідно бути впевненими у надійності тих, хто гарантує їхню безпеку, є авторитетом і зразком для наслідування. У першу чергу, це мати й батько. Наступні в списку довірених людей — вчителі, вихователі, які, до речі, іноді навіть більше часу проводять із дітьми, ніж батьки, тож орієнтуватися на їхній емоційний стан для учнів є природним.

 Педагогу важливо навчитися вгамовувати власні деструктивні думки, регулювати емоції та вчасно запобігати власному вигоранню. Синдром емоційного вигорання означає емоційне виснаження, що зростає з часом. Це поняття вперше використав американський психіатр Герберт Фрейденбергер у 1974 році. Особливо вразливими до вигорання на роботі є ті, чия професія пов’язана з постійним спілкуванням і турботою про когось. Це педагоги, психологи, лікарі, волонтери. Необхідність постійно бути на зв’язку, вислуховувати і говорити самому, стежити за важливими новинами, поведінкою інших людей, намагатися виправдати чиїсь очікування — усе це призводить до того, що в якийсь момент у людини просто не вистачає енергії на подальшу діяльність.

Тому дуже важливо звернути увагу на симптоми вигорання, які поділяють на три групи: емоційна виснаженість, якій притаманно почуття спустошеності та втоми; деперсоналізація, для якої характерним є байдуже ставлення до оточення, часто вона проявляється через цинізм чи негативне сприйняття реальності; редукція професійних досягнень, тобто знецінення своїх успіхів і досвіду, почуття власної безпорадності. Також ознаками вигорання можуть бути пасивність, підвищена дратівливість навіть на незначні події, небажання спілкуватися, посилення тривожності, постійне відчуття страху, негативний погляд на професійні перспективи.

Професійне (емоційне) вигорання і стрес схожі процеси, але мають різну природу. Проблеми і стреси виникають у всіх, і зазвичай вони долаються в процесі роботи. Але з професійним вигоранням справа йде складніше. Це затяжний процес, який назріває і накопичується досить тривалий час, і потім виводить співробітника з робочого стану також на довгий термін. Якщо хронічний стрес, пов'язаний з роботою триває більше 3-4 місяців — це може вже говорити про емоційне вигорання.

Вигорання — це наслідок стресу, а точніше — його остання стадія, коли людина вже повністю знесилена. Найчастіше помічають вигорання на роботі, незважаючи на те, що емоційно можна вигоріти і вдома, наприклад, перебуваючи у вимушеній відпустці чи, як всі ми зараз, — у постійній напрузі через війну, якій не видно кінця. Здається, що невідомо, куди рухатись, як жити і що зробити, щоб покращити ситуацію. Психічно здорова людина прагне будувати плани — це наша природна потреба. Коли можливість планування зникає, ми відчуваємо безпорадність, тривогу і невпевненість. Для того, щоб відновитися і мати бажання жити й плідно працювати, важливо зрозуміти, які ресурси у нас уже є, і їх треба зберегти, а які — відновити.

Також серед причини, які викликають професійне емоційне вигорання можна виділити: страх втратити роботу, наприклад через війну в країні, стреси, пов'язані з щоденними обов'язками, відсутність поваги серед колег або з боку керівництва, конфлікти всередині колективу, незрозуміла та несправедлива система оплати праці, відсутність перспектив.

Війна — час серйозних трансформацій, що стосуються не тільки суспільства загалом, але й кожної окремої особистості. І етапи цих трансформацій тісно пов’язані з наявністю у нас ресурсів та вмінням ці ресурси розподіляти. Коли ресурсів не вистачає, ми можемо реагувати по-різному: істерично їх накопичувати, панікувати, максимально заощаджувати чи навіть відкладати своє життя на потім. Проблема лише у тому, що це «потім» може не настати, а відкладене — перестати тішити й загалом не дати того ефекту, який ми від нього чекаємо, а отже, призвести до розчарувань.

Щоб цього не сталося, варто пам’ятати, що в нас є кілька основних ресурсів, які суттєво впливають на наше життя. Найважливіші з них — це, власне, життя і фізичне здоров’я. Їх необхідно берегти, підтримувати й не ризикувати ними дарма.

Турбота про власну фізичну безпеку — першочергове завдання людини, бо життя — невідновлюваний ресурс. Із ним тісно пов’язано здоров’я, адже коли воно погіршується, якість нашого життя суттєво знижується. Перебувати у максимально можливій безпеці — це найкраще, що ви можете для себе зробити. Не зважайте на докори людей чи власні сумління: ми не просто маємо право піклуватися про своє життя і здоров’я, ми не маємо права цього не робити.

 Наступний і дуже важливий ресурс — це гроші. Як не дивно, у нас їх прийнято знецінювати, мовляв, «не в грошах щастя» та «за гроші не можна купити здоров’я/щастя/любов». Тема коштів у нашому суспільстві є закритою: про них не прийнято розпитувати, це намагаються не обговорювати з колегами, з дітьми. Але досі нікому не вдалося прожити, наприклад, без їжі, яка теж має свою ціну. Гроші дають нам можливість поновлювати інші ресурси — фізичне здоров’я та благополуччя. У сучасному світі вони фактично забезпечують першу сходинку піраміди Маслоу, тобто фізіологічні потреби, без якої рухатися нагору ніяк не виходить. Тому хвилюватися через відсутність цього ресурсу — абсолютно нормально, якщо це не переростає у хворобливі форми накопичення. Війна – це завжди ризик втрати матеріальних ресурсів, який спричиняє паніку, а та, у свою чергу, — бажання або витрачатися на непотрібні загалом речі, або навпаки — надто економити.

Важливо також навчитися просити про допомогу, щоб мати можливість використовувати доступні ресурси, які пропонують інші люди. Просити про допомогу — не соромно. Допомагати іншим — приємно і шляхетно.

Варто також поговорити про час — неймовірно важливий ресурс, який також не підлягає відновленню. Але саме його ми витрачаємо найлегше, відкладаючи життя на потім. На жаль, більшість нас не навчили цінувати власний час, і це суттєво погіршує наші перспективи на краще майбутнє та не дає змоги повною мірою відчувати радість життя тут і зараз. Варто пам’ятати, що берегти час означає не існувати в очікуванні, а наповнювати його життям, помічати те, що відбувається навколо, знаходити те, чому можна радіти, планувати, приносити користь і спілкуватися з людьми, тобто вкладати в одиницю часу максимум сенсу.

Останній пункт — психічне здоров’я, яке потрібне нам для того, щоб мати сили на роботу, стосунки, спілкування і водночас радіти життю. Психологічний ресурс — це та опора, яка дає нам змогу задовольнити свої життєві потреби, сформулювати моральні орієнтири і рухатися вперед. До психологічного ресурсу зараховують також і здатність рефлексувати, тобто усвідомлювати власний досвід, ділитися ним, емоціями, знаходити однодумців і тих, хто поділяє наш стиль життя. Дисципліна і змога будувати повсякденні плани також є ознаками психічного здоров’я. Варто користуватися буквально всім, що дає нам сили й натхнення, а також відчуття власної цінності й важливості.