Особливості роботи з дітьми з синдромом гіперактивності та дефіциту уваги. Напрями педагогічної корекції

Особливості роботи з дітьми з синдромом гіперактивності та дефіциту уваги. Напрями педагогічної корекціїКонотопський ліцей №9 Поправка А.І.

Висока рухова активність, нестійкість уваги й імпульсивність є характеристикою нормального розвитку дитини. Гіперактивність як один із патологічних проявів є частиною комплексу порушень, які складають синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДГУ), що охоплює порушення системи емоційної регуляції. Емоційна саморегуляція – це керування людиною власними емоціями у процесі її діяльності чи спілкування з іншими людьми.

Основними показниками СДУГ вважають гіперактивність, дефіцит уваги й імпульсивність. Симптоми порушення уваги: дитина не може утримати увагу на деталях, допускає багато помилок, дуже легко відволікається на сторонні подразники, проявляє забудькуватість, не дотримується певних правил, інструкцій і не доводить розпочату справу до кінця, не любить занять які вимагають тривалої концентрації та розумового напруження, може ухилятись від їх виконання. Симптоми гіперактивності: дитина постійно робить неспокійні рухи, весь час вовтузиться, непосидюча, невмотивовано рухлива активність має стійкий характер, правила на неї не впливають. Симптоми імпульсивності: дитина відповідає на запитання не замислюючись і не дослухавши дорослого до кінця, не чекає своєї черги, перебиває інших, не стримана.

Симптоми, на які варто звернути увагу: Складнощі в опануванні навчальною програмою,  хоча інтелект цілком нормальний. Відставання в емоційному розвитку.  Негативна самооцінка.  Дитина не має відчуття небезпеки.  5. Постійні зміни настрою, майже щомиті.

На нейрофізіологічному рівні в дітей зі СДГУ знижений больовий поріг, вони менш чутливі до болю ніж однолітки. У зв'язку з їхньою нібито емоційною черствістю їм складно встановити дружні відносини. Гіперактивна дитина не здатна довго переживати образи.

Констатувати СДУГ можуть тільки фахівці - психіатри, педіатри, неврологи. Фахівці повинні ретельно вивчити поведінку маленького пацієнта, виключити соматичні та психічні розлади - цей процес тривалий. Швидко поставити або виключити діагноз не можливо.

Існує багато теорій щодо того, що викликає у дитини синдром дефіциту уваги з гіперактивністю, однак сказати, що картина очевидна до кінця, поки не можна. Лікарі в Європі, і в Америці працюють над вирішенням проблеми, і багато причини вже можна назвати, це: 1. Спадковість 2. Здоров'я матері.3. Вагітність та пологи 4. Небезпеки перших років життя 5. Харчування 6. Дефіцит поживних елементів 7. Навколишнє середовище  Кожна з названих причин захворювання переконлива і підтверджується безліччю досліджень проте, швидше за все, тут є цілий комплекс причин, тобто природа захворювань носить комбінований характер, що і виявляє діагностика хворих.

Поради педагогам Уведіть знакову систему оцінювання дій дитини. Намагайтеся помічати кожен успіх малюка. Влаштуйте хвилинки активного відпочинку на заняттях. Спрямовуйте енергію дитини на корисні дії (давайте доручення роздати що-небуть), у вільній діяльності мотивуйте її на спокійне виконання завдань. На перших етапах уникайте монотонної діяльності, заняття повинні бути цікавими, де можна прослідковувати результат. У спільній діяльності вчіть дитину озвучувати власні дії, вибудовувати логіку та послідовність їх виконання. Використовуйте елементи гри в усіх моментах життєдіяльності. Не давайте багатослівних інструкцій, після 10-ти слів дитина просто Вас не почує.

Щоб створити відповідні умови для навчання дитині із СДУГ, вчителю необхідно робити щонайменше такі речі: Виявити сильні сторони дитини. Для кожної дитини важливо чути похвалу та знати, що її цінують, а діти зі СДУГ через особливості поведінки рідше за інших отримують позитивні відгуки. Вчителю варто знайти ті сильні сторони, які є в дитини: бажання допомагати іншим, цікавість до творчих предметів або, навпаки, точних наук тощо. За допомогою сильних сторін можна якісно будувати комунікацію з учнем, бо діти зі СДУГ вчаться не на покаранні, а на заохоченні. Створити відповідний навчальний простір. У класі не має бути жодних зайвих предметів, які відволікають дитину, а також вона не має сидіти обличчям до вікна, щоби не поринути думками на вулицю. Бажано, щоби дитина сиділа за партою одна або принаймні зі спокійною дитиною та якомога ближче до вчителя, бо це допомагає краще зосереджувати увагу. Дозволяти рухливу активність під час уроку, а ще краще ввести її в план уроку для всіх дітей. Дітям з гіперактивністю дійсно важко 45 хвилин бути за партою, але жодній дитині не завадить коротка руханка під час уроку. Так вчитель зможе задовольнити особливі потреби дитини та не виділяти її серед інших. Звертати увагу на стан дитини та реагувати на нього. Щойно вчитель помічає, що дитині важко всидіти, їй можна дати рухливе завдання: витерти дошку, принести щось з іншого класу чи бібліотеки. Так дитина задовольнить свою потребу в русі, отримає похвалу та буде більш включеною в процес. Структурувати урок та робити його збалансованим. На початку уроку вчитель може написати план, що перші десять хвилин клас повторюватиме матеріал, потім слухатиме вчителя, далі буде руханка і самостійна робота в зошиті. План фокусує дитину зі СДУГ на завданнях і полегшує перехід від однієї діяльності до іншої, із чим у неї часто бувають складнощі. Не залишати дитину наодинці із завданням. Заохочувати дитину до бажаної поведінки. Щоби небажаної поведінки, наприклад викрикувань з місця, було менше, варто заохочувати ту поведінку, яка є бажаною. Вчителю потрібно помічати, якщо дитина дочекалася своєї черги або зробила завдання з початку до кінця, і хвалити дитину за це. Лише таким чином із часом може закріпитися бажана і зникнути небажана поведінка.

Напрями педагогічної корекціїЗаохочення проявів бажаної поведінки. Учителі мають постійно заохочувати найменші прояви бажаної поведінки учня. На жаль, у практиці відбувається інакше. Найчастіше гіперактивні діти набувають негативного досвіду: їх недооцінюють, сварять, від них очікують чогось неприємного, на них дивляться з осудом, і цього негативу стільки, що він затьмарює проблиски позитивного. Так, якщо учень 30 хв уроку сповзав під парту, то йому зробили десять зауважень, а ті 5 хв, які він просидів рівненько і навіть щось записав у зошиті, ніхто й не помітив. Дорослі, які постійно дорікають дитині, лише підкріплюють зауваженнями її негативну поведінку, зміцнюють впевненість дитини у тому, що інакше вона не вміє. Тож батьки і педагоги не мають емоційно підтримувати погану поведінку. Треба пам'ятати, що гіперактивна дитина не може довго сидіти, концентрувати увагу, не тому, що вона погано вихована, а тому, що така природа її фізіологічних процесів. Коли вчитель бачить, що учень втомився від сидіння, краще дати йому доручення — наприклад, роздати зошити, полити квіти. Ті ж 5 хв, які він просидів тихо, необхідно помітити: підтримати малого, приклеїти до зошита смайлик, дати яскравий жетон, продемонструвавши дитині, чого ми від неї чекаємо, і утверджуючиїї в тому, що вона може володіти собою.

Організація фізкультхвилинок. Педагоги мають ретельно підходити до складання комплексу фізкультхвилинки. До неї бажано включати вправи для тренування процесів збудження та гальмування. Наприклад: нахилитися, округлити спину,"повиснути" руками вниз, розслаблено похитатися (тренування парасимпатичної нервової системи) — розпрямитися, розкрити грудну клітку, звести лопатки (тренування симпатичної нервової системи). Дітям подобається гра, у якій їм пропонують уявити себе старим деревом - напружитися, завмерти, розкрити грудну клітку, звести лопатки), а потім — перевтілитися в легку м'яку ганчірку, яка висить на мотузку і похитується. Ефективними є вправи з елементами гімнастики для суглобів: ми ніби малюємо на уявній стіні кружечки спочатку кожним пальчиком, потім — тільки кистю, далі рух відбувається у ліктьовому суглобі, а вжепотім — у плечовому. Важливою складовою фізкультхвилинки є різні вправи з потягуванням: декілька разів потягнутися кожною рукою, ногою, всім тілом. Виконання їх перед контрольною сприяє кращій концентрації уваги дітей.

Організація дітей на перерві Найбільше неконтрольованими гіперактивні діти стають під час перерви. І саме тут перед учителем відкриваються особливі можливості забезпечитиефективний відпочинок учнів після напруженої роботи в класі. Активність дітей можна скерувати, запропонувавши їм цікаві й корисні ігри.• "Замри — оживи". Діти вчаться виконувати команду "замри": завмирати і не ворушитися. Поміняйтеся з ними ролями, нехай вони теж трішки вами покомандують. Чудовим засобом корекції є також гра "Море хвилюється".• "Запам'ятай порядок слів і збери предмети". Розташуйте в довільному порядку на відстані 1–2 м один від одного предмети: м'яч, рушник,сумку тощо. Назвіть, у якому порядку учень має зібрати ці речі. Спочатку нехай він назве предмети у визначеному порядку, а тоді збере їх. Починати краще з 3–4 слів.• "Кричи так". Давайте можливість дітям покричати, скеруйте це бажання. Попросіть покричати якомога голосніше, як півень, тигр, ведмідь; погудіти, як пилосос, двигун машини. Крики можна супроводжувати рухами.

Співпраця з батьками Найбільших психологічних труднощів зазнають мами і тата гіперактивних дітей. Дуже часто батьки вкладають у виховання таких дітей набагато більше часу й власної енергії, ніж батьки дітей без СДУГ. Дехто навіть кидає роботу, нехтує собою і займається тільки дитиною, її вихованням, лікуванням, навчанням. І все ж ці дорослі постійно чують дорікання з боку педагогів, яким важко впоратися з гіперактивною дитиною. На жаль, школа часто загострює конфлікти між дитиною й батьками, тоді як педагог має не дорікати батькам за поведінку дитини, а стати помічником і порадником. Важливо пам'ятати, що дитина зі СДУГ має особливі потреби, а її батьки — особливу потребу в підтримці. І, коли так і буде, тоді гіперактивна дитина не викликатиме роздратування. Розуміння причин "поганої поведінки" гіперактивної дитини допоможе вчителеві скоригувати власний навчально-виховний вплив, дібрати відповідні форми та засоби індивідуальної роботи, щоб зробити процес навчання для молодшого школяра найменш обтяжливим і ефективнішим.

{5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A}№Прояви СДУГ Корекційна робота 1. Дитина не записує домашнє завдання Учитель може розмістити домашнє завдання на дошці оголошень або на сайті,щоб батьки завжди знали, над чим треба працювати вдома2. Не може  правильно оформити запис у зошиті Не треба наполягати на цьому. Краще зосередити увагу дитини на усномурозв’язанні, якщо завдання це дозволя3. Переживає надмірне збудження,коли довго перебуває серед дітей Діти з СДУГ потребують обов’язкового відпочинку (краще — денного сну) післяуроків, тому перебування у ГПД варто зробити частковим (прогулянка на свіжомуповітрі), а після повернення додому створити дитині умови для сну, провести корекційну гімнастику, а лише потім приступати до виконання домашніх завдань 4. Відмовляється вчитися  Не треба перевантажувати дитину надмірною кількістю занять з репетиторами. Більше користі їй дадуть заняття в басейні або прогулянка на свіжому повітрі5. Не може довго сидіти нерухомо ітихо Краще дозволити дітям сидіти у зручній для них позі, за потреби — встати, пройтипо класу, тихенько обмінятися з однокласниками кількома словами, оскільки муштра обов’язково призведе до емоційного зриву 6. Після емоційногосплеску довго неможе заспокоїтися Треба провести невеличку хвилинку релаксації з використанням спокійних фізичних вправ    7. Порушення метаболізму глюкози має місце в74% гіпер­активнихдітей Зменшення солодкого, повна відмова від продуктів з консервантами, барвниками, ароматизаторами, а також з глутаматом натрію, шоколаду і кофеїну протягом 10 тижнів призводить до зменшення симптомів. Необхідним є введення дораціону магнію (гречаної каші, горіхів, насіння), холіну та лецитину (яєць, печінки,риби, молока), амінокислот (повноцінного білкового живлення), вітамінів групи В   8. Конфлікти з однолітками і батьками  Трудотерапія — можливість систематично працювати, наприклад, на грядках,клумбах — збагачує спілкування дитини з дорослими й дітьми, об’єднує родину,колектив класу 

Дякую за увагу!Бажаю всім ніколи не хворіти . Бути бадьорим , робити добрі справи, вести здоровий спосіб життя.