Особливості розвитку дітей шестирічного віку.

Про матеріал
Розвиток професійної компетентності вчителів початкових класів щодо врахування в організації освітнього процесу вікових особливостей їхніх учнів та динаміки становлення пізнавальних процесів молодших школярів в умовах НУШ .
Перегляд файлу

Особливості розвитку дітей 6-ти річного віку. Початок навчання у школі вплив на емоційний стан і поведінку дитини. Особливості психічних і пізнавальних процесів

 

 

Основні поняття:

Адаптація - це пристосування дитини до умов і вимог школи, які для неї є новими порівняно з умовами дитячого навчального закладу і сім'ї в дошкільному дитинстві.

Вікова періодизація – це спроба виділити загальні закономірності, яким підкоряється життєвий цикл людини.Поділ життєвого шляху на періоди дозволяє краще зрозуміти закономірності розвитку і специфіку окремих вікових етапів.

Віковими особливостями називаються характерні для певного періоду життя анатомо-фізіологічні і психічні якості. Оскільки біологічний і духовний розвиток людини тісно пов'язаний між собою, то відповідні вікові зміни настають і в психічній сфері.

Пізнавальні процеси - це психічні процеси, за допомогою яких людина пізнає світ

Відповідно до Державного стандарту початкової освіти одним із пріоритетних завдань Нової української школи є забезпечення умов для всебічного розвитку дитини, її талантів, здібностей, компетентностей та наскрізних умінь відповідно до вікових та індивідуальних психофізіологічних особливостей і потреб.

Кожний віковий період житті людини характеризується сукупністю багатьох вчинків, основними серед яких є:

- Визначальна соціальна ситуація розвитку або та конкретна форма стосунків, у які дитина вступає в цей період;

- Провідний або основний тип діяльності;

- Основні психологічні новоутворення.

Значення кожного вікового періоду визначається його місцем у загальному циклі розвитку дитини. З приходом до школи змінюється провідна діяльність шестирічного школяра. Всі види діяльності (гра, посильна праця, творчість) підпорядковуються навчанню. І потрібно, щоб у першому класі цей перехід від ігрової до навчальної діяльності був поступовим.

Робота з шестирічними дітьми передбачає обов’язкове урахування їх фізіологічних і психологічних особливостей. Маленькі шестирічки прагнуть визнання з боку дорослого, вчителя і намагаються гарними вчинками заслужити це визнання. Тому школярі набагато швидше відгукуються на прохання педагога, ніж на тверді вимоги.

У першому класі необхідно сформувати в дитині внутрішню позицію школяра, а саме: відмова від дошкільного – ігрового способу існування, позитивне ставлення до навчального процесу і нового типу стосунків з дорослим як з учителем.

Одним з основних завдань вчителів і психологів, що працюють у першому класі чотирирічної початкової школи, є створення умов для успішної адаптації дітей до шкільного життя.

Слід пам’ятати, що тривалість адаптаційного періоду у шестирічок збільшується з трьох місяців до півроку.

Норми дошкільної поведінки краще пропонувати спочатку у формі гри за шкільними правилами. Часто зазнають труднощів шестирічки у процесі взаємодії з однолітками. Вони емоційно переносять власні невдачі, але люблять критикувати своїх ровесників.

На початку навчання в школі діти мають певний рівень розвитку пізнавальної сфери. У них досить добре розвинена зорова, слухова, кінестетична чутливість, проявляється здатність сприймати форми, відстані, напрямки, величини; гірше відбувається сприймання часу. Провідною є мимовільна пам’ять, розвивається словесно-логічна пам’ять. Мимовільна увага стає більш стійкою, а довільні форми і уваги, і пам’яті функціонують ще не досить ефективно. У дітей у цьому віці представлена репродуктивна і творча уява. Мислення використовується наочно-дійове та наочно-образне. Певним чином розвинені операції мислення (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення).

Відчуття і сприймання молодшого школяра вже добре розвинуті, але ще слабко диференційовані. Першокласники, в основному, здатні лише впізнавати і називати форми і кольори. Однак у процесі навчання підвищується робота зорового і слухового аналізаторів, здатність розрізняти звуки, покращується музичний та фонематичний слух, зростає швидкість перебігу процесів сприймання, збільшується кількість сприйнятих об’єктів, удосконалюється сприймання форми предметів, сприймання часу. Одночасно з кількісними змінами у розвитку сприймань відбуваються якісні зміни – певні перетворення структури сприймання. Воно стає цілеспрямованим і довільним. Молодші школярі стають здатні здійснювати систематичний аналіз властивостей сприйнятих предметів, відділяючи суттєве від другорядного, встановлюючи ієрархію сприйнятих ознак тощо. Це пов’язано з формуванням у процесі

навчання складного виду діяльності – спостереження і, як наслідок – розвиток спостережливості як риси характеру.

У розвитку пам’яті молодшого школяра відбуваються кількісні і якісні зміни. Зростає продуктивність, міцність і точність запам’ятовування, що зумовлено оволодінням учнями мнемічними прийомами. У молодших школярів добре розвинена образна пам’ять, а під впливом навчання швидкими темпами починає розвиватися словесно-логічна пам’ять, яка забезпечує процес засвоєння знань. Якщо на початку навчання переважає мимовільна пам’ять, то поступово посилюється значення довільної пам’яті. Також змінюється співвідношення мимовільного і довільного запам’ятовування на користь зростання ролі останнього. У процесі навчання формуються прийоми логічного опрацювання матеріалу. Учні вчаться розуміти суттєві зв’язки між пізнавальними об’єктами, тому задача «запам’ятати» починає займати другорядну позицію. Підвищується точність впізнавання запамятованих об’єктів.

У молодшому шкільному віці відбувається перехід від наочно-образного до понятійного, абстрактного мислення. Для молодших школярів більш доступною операцією мислення є аналіз, який спочатку є практично-дієвим і образно-мовним, а потім стає систематичним. Аналіз поступово поєднується із синтезом у порівнянні об’єктів і переходить в абстрагування. Молодшим школярам порівняно легше дається абстрагування властивостей предметів, ніж їх зв’язків і відношень. Під впливом вимог навчання вдосконалюються способи узагальнення: від наочно-мовних до уявно-мовних і до понятійно-мовних. Розвиваються мисленнєві операції класифікації і конкретизації. Виробляється спроможність усвідомлювати і розв’язувати пізнавальні і практичні задачі, які у процесі навчання дедалі ускладнюються. Формується вміння узагальнювати та систематизувати свої знання про пізнавані об’єкти. Розвивається самостійність, гнучкість, критичність мислення.

На початку молодшого шкільного віку переважає мимовільна увага, спрямована на нові, яскраві, несподівані об’єкти. Увага нестійка, що обумовлюється слабкістю гальмівних процесів у цьому віці. Учням важко розподіляти увагу, перші позитивні зрушення можна спостерігати лише наприкінці 2 класу. Поступово формується довільна увага, цьому сприяє чітка організація дій дитини з боку вчителя та батьків. Зростає обсяг і стійкість уваги, швидкими темпами розвивається її переключення.

 

Віковими особливостями дітей 1 - 4 класів можна вважати: незначний соціальний та моральний досвід, підвищену емоційність, вразливість і водночас пластичність до морально-етичних впливів, імпульсивність та безпосередність поведінки дитини, бажання постійно розширювати коло спілкування. Тому узгодження поведінки та усвідомлення моральних явищ життя характеризуються емоційними узагальненнями, аналізом ситуацій та вчинків, які відповідають загальнолюдським етичним цінностям. Розрив між знаннями моральних принципів і відповідною поведінкою - найхарактерніша властивість дитини цього віку. Подальшого розвитку набуватимуть такі моральні почуття: провини, сорому, обов'язку, відповідальності, справедливості, власної гідності, сумління.

Основними потребами дитини в початкових класах є необхідність: у спілкуванні з людьми, в емоційному контакті, визнанні, оцінці своїх дій та вчинків, виявленні власних позицій у ставленні до інших, світу, у дружбі, товариськості, повазі до особистості, самоповазі, набутті нових знань та вмінь для пізнання довкілля.

Перед вчителем постає важливе завдання: вирізняти мотив вчинку, роз'яснюючі дитині його сутність і правильність в різних типових життєвих ситуаціях, даючи їй можливість емоційного «переживання» разом із практичним застосуванням отриманих знань.

Беручи участь у спільних видах діяльності, учні вчаться будувати свої взаємини з однолітками, входити в колектив ровесників. У них виникає потреба до взаємної вимогливості та взаємодопомоги.

На цьому віковому етапі у дитини формується ядро особистості (моральні почуття, цінності, переконання), відбувається набуття досвіду моральної поведінки. Вона вчиться не лише виконувати вимоги колективу, а й бере активну участь у постановці вимог, виборі доручень, справи, яка їй до душі. В учнів виникає ще одне новоутворення - відносно стійкі форми поведінки і діяльності, які в майбутньому становитимуть основу формування її характеру.

Після закінчення першого класу в частини дітей не до кінця сформовані особистісні новоутворення, а саме:

- недостатнє усвідомлення сприйняття шкільного життя, необхідності впорядкувати та організувати його за певними законами і правилами співжиття;

- недостатнє усвідомлення внутрішньої етичної інстанції, такої як совість (орієнтування лише на зовнішній контроль з боку дорослих, невміння діяти самостійно), що викликає у школярів почуття невпевненості у собі, спричиняє конфлікти у спілкуванні;

- відсутність переваг та продуманих дій над імпульсивними (стримування бажань відбувається лише в разі очікування винагороди чи покарання);

-несформованість адекватної самооцінки.

Вчителеві в другому класі слід продовжувати виховну роботу, спрямовану на корекцію цих недоліків з метою будування специфічних для молодших школярів особистісних новоутворень: довільність психічних процесів, внутрішній план дій та рефлексію, інтелектуалізацію життя дитини.

У вчинках дітей наприкінці другого року навчання вже проглядається позиція у ставленні до того, що їх оточує. Розвиваються і змінюються внутрішні етичні інстанції, формуються моральні мотиви поведінки;

розвивається здатність співпереживати, співчувати, а отже, і співдіяти з дорослими та однолітками.

Молодший шкільний вік (за І. Д. Бехом) виявляється сприятливим щодо виховання у дитини фундаментального для її морального розвитку новоутворення, яким є здібність цінувати особистість людини.

Головним новоутворенням навчальної діяльності є формування теоретичного мислення дитини, що знаходить відповідне вираження і в рівні сформованості у дітей особистісних моральних якостей, першооснов багатьох моральних понять: доброти (гуманності), людяності, милосердя, чуйності, співчуття, чесності, справедливості, терпеливості.

Формування особистості молодшого школяра значною мірою визначається реалізацією у виховному процесі діяльнісного підходу, згідно з яким моральні правила і норми дитина засвоює активно, в процесі діяльності та спілкування з дорослими, однолітками, старшими та молодшими дітьми.

Основна функція її полягає в тому, що в ній набувається досвід ставлення дитини до світу, до людей, до самої себе.

Виховання молодших школярів здійснюється у процесі навчально пізнавальної діяльності як провідної шляхом внесення ціннісних складових у зміст навчальних предметів, відведення належного місця «спільно взаємодіючий діяльності» як на уроках, так і в позаурочний час; гуманізації взаємин у системах «учитель - учень», «учень - учень»; використання вчителем демократичного стилю спілкування з учнями; створення умов для творчої самореалізації кожної особистості.

Важливим є особистісно орієнтований підхід у вихованні молодших школярів, оскільки для дітей цієї вікової групи характерна особлива сенситивність до морально-етичних впливів, а надто сприйняття норм культурної поведінки, спілкування, мовного етикету, культури взаємовідносин.

Дуже часто внутрішнє самопочуття, емоційний настрій дитини залежить від особистості вчителя початкових класів, оскільки для учнів 1 - 2-х класів учитель залишається центральною фігурою, арбітром, авторитетом.

Лише в 3 - 4-х класах самооцінка, оцінка однолітків починає переважати оцінку вчителя. Зовнішнім вираженням позиції дитини є участь її у різноманітних ситуаціях дитячого життя. Вона виявляється залежно від очікувань вчителя і дитини. Діти з невиправданими очікуваннями часто стають агресивними або, навпаки, пригніченими; боязкими або не довірливими, соціально інфантильними або неспокійними. Ці аспекти необхідно враховувати у роботі з дітьми та батьками.

Головне завдання вчителя - навчитись створювати і використовувати у шкільному житті ситуації, в яких знання і дії були б злиті та дозволили б фіксувати динаміку духовно-морального розвитку дитини, суть якого полягає у вмінні дитини самостійно, а іноді за допомогою вчителя, реалізувати свої здібності до практичної діяльності. Вчитель має допомогти дитині розвиватись від елементарних навичок поведінки до більш високого рівня, для якого необхідні самостійність у прийнятті рішень і моральний вибір.

Ефективність різних видів виховання залежить від спрямованості виховного процесу, форм і методів його організації. Пріоритетними для учнів початкових класів є активні методи, що спрямовані на самостійний пошук істини та сприяють формуванню критичного мислення, ініціативи й творчості.

Способи активізації психічних пізнавальних процесів в процесі навчання: Своєчасне і ефективне формування учбової діяльності.

Формування мотивації до навчання з урахуванням вікових і індивідуальних особливостей учнів.

Сприятливий соціально-психологічний клімат у класі, довіра між вчителем і учнями.

Врахування вікових особливостей розвитку пізнавальної сфери школярів.

Правильна організація матеріалу на уроці, його послідовність і доступність.

Постійна активізація попередньо засвоєного матеріалу.

Формування звички до осмисленого сприймання матеріалу.

Активна участь школярів у процесі засвоєння матеріалу, формування вміння скорочувати і виділяти головне.

Використання мимовільних і довільних форм пізнавальних процесів та уваги.

 Використання індивідуальних особливостей розвитку пізнавальної сфери кожного учня.

Спонукання та заохочення до творчості.

Використання проблемних і творчих завдань на уроках.

Використання різних форм роботи з учнями на одному уроці.

Створення позитивної атмосфери на уроці.

Формування самоконтролю, здатності правильно планувати робочий час, переборювати посильні розумові труднощі.

Формування вищих почуттів в процесі пізнання.

Для ефективності розвитку пізнавальних інтересів молодших школярів необхідні відповідні умови:

1. Урізноманітнення чуттєвого досвіду.

2. Усвідомлення учнем особистої та суспільної цінності знань і вмінь,

які набуваються.

3. Переживання успіху у роботі, наявність позитивної емоційної атмосфери. 4. Помірна складність і посильність завдань.

5. Опора на попередній досвід учня.

6. Активний, продуктивний і творчий характер діяльності.

7. Сформованість в учнів провідних прийомів навчальної діяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Нова українська школа. Порадник для вчителя. / Під заг. ред. Бібік Н. М. - К.: ТОВ «Видавничий дім «Плеяди», 2017. - 206 с.

Семенович А.В. Нейропсихологическая диагностика и коррекция в детском возрасте. Учеб. пособие для высш. учеб. заведений. – М.: Издательский центр «Академия», 2002. - 232 с.

Гіперактивна дитина у класі. Стратегії реагування та організація навчального середовища. Укладачі: Ферт О., Рибак Ю. Київ – 2015.

Інтерактивний посібник-глосарій для вчителів початкових класів [Електронний ресурс ] − Режим доступу : https://edera.gitbook.io/glossary/Назва з екрану.

docx
Додано
8 квітня
Переглядів
77
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку