«Особливості розвитку мовленнєвого середовища дітей з візуальними порушеннями».

Слов’янська спеціальна загальноосвітня школа №23

Донецької обласної ради

                                                               Публікація 

«Особливості розвитку мовленнєвого середовища дітей

з  візуальними порушеннями».

                                                              вчителя початкових класів,

                                                     старшого учителя Котлярової Тетяни Анатоліївни

 Проблема адаптації, реабілітації у соціумі дитини  з візуальними порушеннями є головною у підготовці її до самостійного життя. Однією зі складових цієї проблеми є формування мовної культури, створення мовленнєвого середовища зорієнтованих на цінності та інтереси дитини, врахування вікових можливостей, на збагачення дитячого розвитку, взаємозв'язок усіх сторін життя дитини, підвищення ефективності навчання учнів рідної мови, робота над мовним розвитком дитини.

Своєрідність розвитку дітей з патологією зору направлено на формування мовленнєвих навичок, накопиченні мовних засобів і виразних рухів створення мовленнєвого середовища як у межах школи, в родині, так і у соціумі, що забезпечує :

- оптимальне мовленнєве навантаження на дитину з метою захисту від втоми; 

- емоційне благополуччя кожної дитини;

- створення умов для мовленнєвого розвитку дитини, її здібностей;

- взаємодію з родиною щодо забезпечення повноцінного мовного та мовленнєвого розвитку дитини;

- вільний час, передбачений для дитини впродовж дня.

 Для вирішення поставлених завдань було розроблено модель освітнього мовленнєвого середовища.

  У школі навчаються діти з різною зоровою патологією: амбліопія, міопія високого ступеня, астигматизм, косоокість, далекозорість, катаракта, глаукома, атрофія зорового нерву та ін., тому основним напрямком роботи над проблемною темою було визначення рівня розвитку кожної дитини, облік психофізичних особливостей дітей при підборі ігрового і наочного матеріалу, використання тифлозасобів, розвиток й охорона зору дітей, формування компенсаторних способів пізнавальної і трудової діяльності, попередження і корекція відхилень у фізичному і психічному розвитку.

 Провідною ланкою у здійсненні роботи з розвитку мовлення є всебічне дослідження
дитини, проведення диференціальної діагностики різних видів мовних та зорових розладів, орієнтування у просторі, загальної моторики і моторики рук, дослідження артикуляційного апарату, стан фонетико-фонематичного боку мовлення, імпресивної і експресивної мови, граматичної будови, зв'язного мовлення.

 Орієнтування у просторі є важливою життєвою потребою дитини з візуальними порушеннями. Навчання удосконалювання здібностей орієнтуватися у просторі в дітей з порушенням зору здійснюється протягом всього життя, особливо у сліпих. Чим раніше починається навчання сліпої дитини в умовах школи, тим більше успіхів досягають вони в засвоєнні знань і оволодінні практичними навичками орієнтування у малому і великому просторі. Робота з такими дітьми починається з формування вмінь вільно пересуватися  у межах класної кімнати, у шкільному приміщенні, на території школи, знання загальних ознак предметів, що служать орієнтирами у приміщенні та на вулиці. У навчальному процесі з розвитку мовлення та орієнтування у просторі відправною точкою є власне тіло: назва та показ частин  тіла, вміння володіти руками, пальцями, сприяння предметів стосовно себе (ліворуч-праворуч, попереду-позаду, збоку, угорі-унизу). Іншою відправною точкою при орієнтуванні є предмети у кабінеті, класі: стілець, вікна, шафи, гучні предмети, іграшки, спеціальне оптичне обладнання. Важливим місцем є здійснення переходу від однієї відправної точки до іншої. Орієнтування у просторі передбачає сенсорний розвиток дітей. Добре розвинена сенсорика є необхідною умовою для ознайомлення з навколишнім оточенням, вмінням самостійного пересуватися. З огляду на це робота педагога направлена на розвинення збережених аналізаторів. Пальчикова гімнастика з музичним супроводом та співами дає змогу підготувати руку дитини для подальшого оволодіння звичайним письмом та за шрифтом Брайля.

 Одним з найважливіших засобів розвитку дитини з  особливими освітніми потребами є робота над мовним розвитком школярів. Відомо, у силу порушення зорового аналізатора в дітей з патологією зору спостерігається своєрідність мовного розвитку, яка виявляється порівняно з дітьми, що мають нормальний зір, у відставанні формування мовленнєвих навичок, у накопиченні мовних засобів і виразних рухів. Причинами звуження сфери спілкування в дітей з порушенням зору можуть бути: обмеження можливостей наслідувальної діяльності; мовленнєвий досвід; звуження пізнавального процесу; зменшення можливостей розвитку рухової сфери; умови середовища, обмеження візуальної можливості контролю за мовними і немовними засобами спілкування.

Заняття з розвитку мовлення пов'язані генетичною залежністю зі ставленням дитини до дорослого.

 Після дошкільного перебування вдома або у дошкільному закладі (що буває дуже рідко) дитина з порушенням зору поступає до школи і відразу починає спілкуватися з дорослими. Діти, як правило, не взаємодіють одне з одним. Дорослий завжди виступає посередником цієї взаємодії. Діти навчаються поруч, але не разом. Саме таке центроване на дорослому навчальне співробітництво і продовжує ті феномени дитячої несамостійності при спілкуванні. Проте слід зазначити, що, в свою чергу, центрація на дорослому породжена дитячою несамостійністю, безпорадністю, невмінням орієнтуватися у малому і великому просторі, саме це робить дорослого центром дитячого життя, а центрованість на дорослому заважає дитині стати повністю самостійною, незалежною.

 Як показала практика, після пропедевтичної роботи діти починають взаємодіяти одне з одним, а дорослий, залишаючись центральною фігурою навчання, спеціально організовує їхнє співробітництво.

При проведенні занять з розвитку мовлення використовувались фронтальні (колективні) і групові форми навчання, де діти привчалися працювати як одна велика група, в якій між ними є справжнє співробітництво, узгодженість зусиль і вмінь, взаємодопомога.

 Проведення мовно-зорових вправ, робота з розвитку слухового сприймання, з розвитку фонетико-фонематичних уявлень, з орієнтації у малому просторі, з рельєфними картками, завдання з малювання, з ліплення, з мозаїкою, пазлами, з конструювання, приладами «Орієнтир» та «Графіка» - це різні способи сумісної діяльності, які впливали на розвиток здібностей дитини та підготовку до розширення мовленнєвого середовища.

 Отже, на заняттях з розвитку мовлення концептуальними засадами створення освітнього мовленнєвого середовища було:

• збереження культури Дитинства як своєрідного, унікального простору, що є особливим періодом життя людини - народження особистості, створювання її світу, виникнення зв'язків зі світом;
• створення умов для соціокультурного розвитку особистості дитини шляхом пізнання цінностей людства (культурно-пізнавальні, мовленнєві, гуманістичні, естетичні, моральні тощо);
• усунення різнорівневої мовленнєвої підготовки до навчання в умовах школи;    особистісна діяльність: мовна, мовленнєва та комунікативна
• забезпечення певної перспективності й наступності між початковою та середньою освітою щодо мовленнєвого розвитку дітей;
• забезпечення можливостей для виникнення потреби та готовності дитини спілкуватися, ввійти у світ людей і довкілля, засвоїти набуті людством цінності;
• створення передумов для народження творчих мовленнєвих здібностей під час сумісних дій дитини і дорослого;
• створення соціокультурних умов для соціально-емоціонального благополуччя й адаптації кожної дитини в соціумі дорослих та однолітків шляхом засвоєння культурно- комунікативних засобів спілкування.

 Урахування рівнів мовленнєвого розвитку дитини давало змогу спланувати роботу з кожною віковою групою дітей, залежно від наявності її мовленнєвого досвіду. Здійснювалась підготовка дітей до занять з розвитку мовлення: заняття з орієнтації у класі, шкільному приміщенні; активні спостереження за життєвими явищами; екскурсії, практичні дії з предметами; розглядання предметів, картинок (рельєфні предмети, картинки), ігри (сюжетно-рольові, дидактичні); читання художніх творів, казок, бесіди за змістом; вправи на розвиток логічного мислення, уваги, пам'яті за лексичними темами; заняття  по ознайомленню з оточуючим світом; заняття з формування лексико-граматичних засобів мови; заняття з розвитку зв'язного мовлення; малювання та ліплення за темою; ігри-драматизації за сюжетом оповідання, казки; використання дидактичних, сюжетно-рольових ігор, ігрових ситуацій; обговорення та аналіз дитячих оповідань, казок, мультфільмів, (магнітофонний запис, платівки, відеозапис); домашні завдання, переказ складеного на заняттях оповідання, побаченого, прослуханого матеріалу, заучування віршиків, чистомовок, скоромовок, лічилок; придумування інших оповідань на цю ж тематику; театралізована діяльність; та ін.

 Проведені заняття мали випереджальний характер, тобто готували дітей до сприйняття складного матеріалу з лексики, фонетики, практичної граматики, розвитку побутової мови, збагачення словника шляхом спостережень над живою дійсністю при проведенні спостережень за предметами живої і неживої природи.

Позиція педагога щодо дитини повинна ґрунтуватися на спонуканні, освіті, оцінюванні, комунікації. Тому освітнє мовленнєве середовище завжди повинно бути розвивальним і забезпечувати дитині можливість виявляти свої мовленнєві здібності.