Освіта в добу відлиги

Реформи в освіті та процеси зросійщення

ОСВІТА в 1950-х роках. Семирі́чна школа (побутова назва — семирічка), неповна середня загально-освітня школа в УРСР і СРСР для дітей у віці 7-13 років. За системою єдиної трудової школи в УСРР (1923) семирічними називали ті загально-освітні школи, в яких діти навчалися у двох концентрах: першому (1-4 класи) і другому (5-7 класи). У 1925—1928 частину семирічних шкіл перетворено у містах на фабричнозаводські (ФЗС), на селі — на школи сільської молоді (ШСМ), пізніше на школи колгоспної молоді (ШКМ).1934 встановлено неповну середню загальну школу з 1-7 класами, і вона дістала назву семирічної школи (інші роди шкіл: початкова з 1-4 класами і середня (десятирічна) з 1-10 класами).

ОСВІТА в 1950-х роках. Обов’язковою в 1950-х роках була тільки семирічна освіта. Здійснювався поступовий перехід на десятирічку. Заідеологізованість. Мета: перетворити загальноосвітню школу на знаряддя контролю комуністичної партії над молодим поколінням.

Реформа освіти. У грудні 1958 р. Верховна Рада СРСР ухвалила Закон «Про зміцнення зв’язку школи з життям і подальший розвиток системи народної освіти в СРСР». Закон «Про народну освіту» (це Закон, який ухвалила Верховна Рада УРСР на основі Закону 1958 року) принцип поєднання загальноосвітнього і політехнічного навчання;створення матеріальної бази для оволодіння учнями робочими професіями; зросійщення мовного режиму.

Цитати М. Хрущова. У звітній доповіді Центрального Комітету (1956 р.) М. С. Хрущов критикував навчальну і виховну роботу загальноосвітньої школи. Він наголошував на тому, що «серйозною хибою нашої школи є певний відрив навчання від життя, недостатня підготовленість тих, які закінчують школу, до практичної діяльності»«Радянська школа, - підкреслював М. С. Хрущов, - покликана готувати різносторонньо освічених людей, що добре знають основи наук, і разом з тим здатні до систематичної праці, виховувати у молоді прагнення бути корисними суспільству, брати активну участь у виробництві цінностей, необхідних для суспільства» (1958 р.)

Реформа освіти. Реформа системи освіти. Запроваджували обов’язкову 8-річну освіту.10-річні середні школи перетворювали на 11-річні. Перетворення звичайних шкіл на школи-інтернати (1956 р.)З 1960 р. почали діяти школи продовженого дня. Відміна плати за навчання у старших класах (1956 р.)

Політехнізація освіти. Розпочалася політехнізація освіти . У школах запроваджено викладання теоретичних та практичних знань із найпоширеніших у промисловості та сільському господарстві професій. Школи обирали професії залежно від місця розташування і наявних технологічних можливостей. Часто вони укладали договори з підприємствами й організовували на них учнівські ділянки та цехи. Так само часто в школах влаштовували майстерні. Збільшилася кількість професійних училищ, де готували працівників масових робітничих професій. Часто працівники підприємств здобували вечірню і заочну вищу освіту без відриву від виробництва.

Політехнізація освіти. Було окреслено суть політехнічного навчання, яке в УРСР здійснювалося «шляхом засвоєння учнями знань про наукові основи фізики, хімії, біології, математики, креслення, географії і під час навчально-виробничих екскурсій, практичних занять з учнями 5-7 класів в майстернях та навчально-дослідних ділянках». Міністерство освіти в 1954-1955 рр. як експеримент запровадило в окремих школах виробниче навчання для учнів 8-10 класів на заводах, фабриках, МТС і колгоспах, радгоспах, до яких були прикріплені школи. Експеримент передбачав оволодіння учнями спеціальностей кваліфікованих робітників промисловості чи сільського господарства. У 1955-1956 рр. виробниче навчання було запроваджене в 459 середніх школах із 60 спеціальностей кваліфікованих робітників. У ході експерименту були виявлені суттєві недоліки: перевантаження школярів; недостатня кваліфікація вчителів з політехнічного навчання; відсутність спеціальних посібників; погане матеріальне забезпечення майстерень. Ці недоліки не були враховані в ході подальшого реформування.

Карикатури на освіту в журналі «Перець»«Кілька років точаться дискусії про перевантаження учнів середніх шкіл, а віз і нині там. Кінь: Та я вам що – учень середньої школи? Їй –богу, я стільки не потягну!»«У Ново-георгіївському училищі механізації сільського господарства немає ні тракторів для практичних занять , ні підручників по трактору «ХТЗ-7»_ Дозвольте з вами познайомитись, товаришу трактор. Я так багато хорошого чув про вас в училищі!»

Русифікація освіти. У Законі містилася норма про те, що батьки самі можуть обирати, якою мовою навчатимуться їхні діти. 1958 рік. Закон містив положення про обов’язковість вивчення російської мови й факультативне вивчення української мови (за бажанням батьків).1959 рік

Русифікація освіти. Ухвалення цього Закону дослідники пов’язують з новим витком примусової русифікації в Україні, де заявлялося: «Раді Міністрів УРСР розробити заходи, які б забезпечували всі необхідні умови для вивчення… російської мови… а також української мови в школах з російською або іншою мовою навчання, усіма учнями, батьки яких і самі учні брали цю мову для вивчення». На думку професора А. Алексюка, лицемірство й підступність цього формулювання очевидні: російську – обов’язково, а крім неї ще й іншу мову – зауважте, уже не рідну, а «іншу», - до того ж лише за умови, якщо її обрали батьки і самі учні»

Русифікація освіти. Дане положення трактувалося московським керівництвом як досить демократичне. Таке трактування викликало масове незадоволення інтелігенції республік. В Україні навіть керівництво республіки не підтримало дане положення. Проти такого несправедливого ставлення до корінної мови народу виступали секретар ЦК Компартії України з питань культури й освіти С. Червоненко, член Президії ЦК КПУ і заступник Голови Ради Міністрів УРСР С. Гречуха. Вони вважали, що республікам має надаватися більше права для управління освітою на місцях і мова республіки має бути обов’язковою для вивчення у всіх школах республіки, в тому числі і російських.

Русифікація освіти. На таку «демократизацію» особливо болісно реагувала українська інтелігенція, яка завжди була патріотично налаштована і вбачала в партійних тезах загрозу втрати національної самобутності народу. Робота з джерелами. Підручник, с. 81 - 82

Русифікація освіти. В кінці 1962 р. вчитель з Горлівки В. Стус писав до А. Малишка листа, в якому просив допомоги у вирішенні питання вивчення української мови в школах Української РСР. Лист містив такі слова: «Зараз я читаю рідну мову в Горлівці, в російській, звичайно, школі. В Горлівці є кілька українських шкіл, яким животіти зовсім не довго. У нас немає майбутнього. Одна усна заява батьків – і діти не будуть вивчати мову народу, який виростив цих батьків. Як можна ділі ждати? Як можна з усім цим миритись? Зовсім не важко знайти факти найгрубішого шовінізму, найбезсоромнішого національного приниження, проти чого достатньо зброї в ленінському національному арсеналі. Чому ж ми такі байдужі, звідки у нас стільки покори перед долею як фатумом? Прошу – зрозумійте мене як слід. Я хочу тільки добра, чесного добра…» Підручник, с. 81

Наслідки русифікації освіти. У 60-ті pp. українські школи в містах республіки становили близько 20%, 1958 – вивчення української мови стає факультативним – посилення русифікації.