Оздоровча фізкультура

 

 

 

Методична розробка

на тему:

 «Оздоровча фізкультура та її вплив на організм людини.

  Лікувальна гімнастика»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЛАН

1.ВСПУП

2. ОСНОВНА ЧАСТИНА

2.1  . Оздоровча фізична культура та її  вплив на організм людини

2.2. Лікувальна гімнастика

3.ВИСНОВОК

4.СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.ВСТУП

Здоров'я народу -- багатство країни!

Кожна людина має право чекати допомоги від нашої медицини, від учених, від всіх тих, хто покликаний боротися за збереження і зміцнення здоров'я людей. І в той же час охорона власного здоров'я -- це обов'язок кожного. Адже нерідко буває і так, що людина з неправильним способом життя, шкідливими привичками, об'єднанням до ЗО--40 років доводить себе до катастрофічного стану і лише тоді згадує про медицину. Розтрачене здоров'я, кращі роки життя йдуть на лікування, страждає сім'я, суспільство. Чи не простіше з ранніх років слідувати рекомендаціям профілактичної медицини і з їх допомогою жити повноцінним, активним життям?

Профілактика має на увазі саме широке використання засобів масової оздоровчої фізкультури. “Головне завдання фізкультурного руху, всієї системи фізичного виховання подальший підйом масовості фізичної культури і спорту, - всемірно сприяти зміцненню здоров'я людей підвищенню їх працездатності і продуктивності праці, готовності до захисту Батьківщини, формуванню високих етнічних якостей вихованню здорового і життєрадісного підростаючого покоління”.

Фізична культура - складова частина загальної культури суспільства, що спрямована на зміцнення здоров'я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини з метою гармонійного формування її особистості.

Фізична культура є важливим засобом підвищення соціальної і трудової активності людей, задоволення їх моральних, естетичних та творчих запитів, життєво важливої потреби взаємного спілкування, розвитку дружніх стосунків між народами і зміцнення миру.

Спорт є органічною частиною фізичної культури, особливою сферою виявлення та уніфікованого порівняння досягнень людей у певних видах фізичних вправ, технічної, інтелектуальної та іншої підготовки шляхом змагальної діяльності.

Соціальна цінність спорту визначається його дійовим стимулюючим впливом на поширення фізичної культури серед різних верств населення.

Основними завданнями фізичної культури і спорту є постійне підвищення рівня здоров'я, фізичного та духовного розвитку населення, сприяння економічному і соціальному прогресу суспільства, а також утвердження міжнародного авторитету України у світовому співтоваристві.

Основними напрямами впровадження фізичної культури є фізкультурно-оздоровча діяльність, фізичне виховання та розвиток масового фізкультурно-спортивного руху.

 

 

 

 

 

 

 

2.ОСНОВНА ЧАСТИНА

2.1. Оздоровча фізична культури та її вплив на організм людини.

 Фізкультура і спорт, як відомо, ефективно сприяють формуванню здорового способу житія, що включає і виконання правил особистої гігієни, і режим дня, і активний відпочинок, і організацію раціонального харчування, і відмову від всякого роду шкідливих звичок. Засоби фізичної культури підсилюють компенсаторні можливості організму, підвищують його опірність. Вони добре відомі: оздоровчий біг гімнастичні вправи, лижні прогулянки, велотуризм, плавання туристські походи, Проте слід знати, що ці засоби володіють високим ступенем дії на організм і саме інтенсивність їх впливу вимагає індивідуального вибору і дозування навантаження при оздоровчих заняттях, и також контролю над цією дією, щоб навантаження не перевищило можливості людини і не нанесло таким чином збитку його здоров'ю. Особливе це важливо, коли йдеться про немолоду і не дуже здорову людину,

Ясно, що визначення навантаження і контроль над її ефективністю повинен узяти на себе фахівець цього справи, лікар. Проте було б помилкою лікарю дише роль контролера. Кожен лікар зобов'язаний бути пристрасним пропагандистом фізкультури, гартувати, природних засобів дії па організм. Тут йдеться не тільки про призначення здорової людини. При відхиленнях від норми, при самих різних захворюваннях лікар також повинен настирливо рекомендувати своєму пацієнту адекватне фізичне навантаження, що розширює пристосовані можливості його організму. Одні ліки, як би вони не були ефективні, не укріплять здоров'я людини, Комплексна програмування лікування обов'язково повинна включати більш менш значні елементи лікувальної фізкультури, строго дозовані фізичні навантаження. Тільки в цьому випадку можна говорити про інтенсивне лікування і швидке відновлення працездатності людини.

У наш час не можна вважати себе культурною людиною, не уміючи орієнтуватися в своєму самопочутті, у функціонуванні різних систем свого організму, не уміючи свідомо впливати на ці функції засобами фізичної культури, природними чинниками. Кожна людина повинна прагнути оволодіти мистецтвом бути здоровим, не жаліючи на це ні часу, ні зусиль. Із зростанням автоматизації виробництва і механізації праці в побуті неухильно зменшується рухова активність, людини. Учені підрахували, що 100 років тому майже вся енергія, вироблювана і споживана на Землі, приходилось на мускульну силу людини і домашніх тварин. У наші ж дні лише частина енергії виробляється м'язами. Зниження рухової активності негативно позначається на здоров'я людей, їх фізичному розвитку і підготовленості, працездатності, психічній діяльності. Малорухливий спосіб життя приводить до атрофії м'язів, зниження їх тонусу і сили (на Р4--24%), заміщення м'язової тканини жирової, погіршення рухливості суглобів. Обмежена м'язова активність є в даний час однією з головних причин ряду важких хронічних захворювань внутрішніх органів, порушення обміну речовин, погіршення постачання крові киснем і накопичення молочної кислоти в організмі. Недолік рухової діяльності (гіподинамія) відображається і на психічній активності людини: у нього з'являється сонливість, дратівливість, безсоння, емоційна нестійкість, млявість в рухах, спостерігається відсутність апетиту, дезорганізація мови і мислення. Ще Арістотель помітив: «Ніщо так сильно не руйнує людини, як тривала фізична і бездіяльність». Як протиотрута від такої бездіяльності стародавні пропонували активний руховий режим.

Тому не випадково ще 2500 років тому на величезній скелі в Елладі були висічені слова: «Хочеш бути сильним -- бігай, хочеш бути красивим -- бігай, хочеш бути розумним -- бігай!». Сучасними ученими встановлено, що одним з найважливіших засобів боротьби з гіподинамією з метою підтримки здоров'я і високої працездатності на довгі роки є раціональне використання фізичної культури і спорту. Завдяки систематичним заняттям фізичними вправами розширюються функціональні і адаптаційні можливості організму людини, поліпшується діяльність нервової, серцево-судинної, дихальної і інших систем, організм, краще пристосовується до несприятливих умов зовнішнього середовища. Під впливом активної м'язової діяльності значно збільшуються маса і об'єм скелетних м'язів, кістки товщають і стають міцнішими. У тренованому м'язі спостерігається приблизно в 2 рази більше функціонуючих капілярів, чим в нетренованій. У тренованих людей життєва місткість легенів набагато (у 2-- 3 рази) перевищує звичні показники. Серце тренованої людини у спокої і при роботі викидає в аорту при кожному скороченні в 1,5 -- 2 рази більше крові, ніж у нетренованого. Глибокі і різносторонні морфологічні і функціональні зміни, що відбуваються в організмах людей, що займаються регулярно і в достатньому об'ємі фізичними вправами, забезпечують економічність основних фізіологічних процесів і роблять людину здатною виконувати напружену фізичну і розумову роботу протягом довгого часу. Таким чином, систематичне і раціональне використання засобів фізичної культури і спорту в значній мірі сприяє зміцненню здоров'я, підвищенню загальної працездатності, пристосовності організму людини до дії несприятливих чинників зовнішнього середовища. Наша держава не тільки проголошує право на заняття фізкультурою і спортом, але і робить все, щоб вони стали, справжнім надбанням народу. Крім права на працю, освіту і відпочинок, право на заняття фізичною культурою у нас конституційно закріплено незалежно від статі віку, матеріального положення, національної і расової приналежності. Для розвитку масової фізкультури і спорту держава виділяє бюджетні фонди, які разом з профспілковими і іншими суспільними фондами споживання досягають асигнувань з розрахунку на одну сім'ю більше 1000 рублів в рік. Причому сума ця з року в рік неухильно росте. У нашій країні створена і постійно розвивається матеріальна база для занять фізкультурою і спортом, яка в даний час включає близько 3300 крупних стадіонів, більше 66 тис. спортивних і гімнастичних залів, понад 1400 плавальних басейнів, більше 600 тис. комплексних фізкультурно - спортивних майданчиків. У найближче десятиліття планується збільшити ці показники два -- три рази. По-мірі все більш глибокого проникнення фізичної культури в побут народу зростає роль організованих і самостійних занять.

Оздоровчий і профілактичний ефект масової фізичної культури нерозривно пов'язаний з підвищеною фізичною активністю, посиленням функцій опорно-рухового апарату, активізацією обміну речовин. В результаті недостатньої рухової активності в організмі людини порушуються нервово-рефлекторні зв'язки, закладені природою і закріплені в процесі важкої фізичної праці, що призводить до розладу регуляції діяльності серцево-судинної та інших систем, порушення обміну речовин і розвитку дегенеративних захворювань (атеросклероз і ін.) Для нормального функціонування людського організму і збереження здоров'я необхідна  рухова активність. У зв'язку з цим виникає питання про так звану звичну рухову активність, тобто діяльності, що виконується в процесі повсякденної професійної праці і в побуті.

Найбільш адекватним виразом кількості виробленої м'язової роботи є величина енерговитрат. Мінімальна величина добових енерговитрат, необхідних для нормальної життєдіяльності організму, складає 12 - 16 МДж (в. залежності від віку, статі та маси тіла), що відповідає 2880 - 3840 ккал. З них на м'язову діяльність повинно витрачатися не менше 5,0 - 9, 0 МДж (1200 - 1900 ккал), решта енерговитрати забезпечують підтримку життєдіяльності онанізму в стані спокою, нормальну діяльність систем дихання і кровообігу, обмінні процеси і т. д. (енергія основного обміну).

Різке обмеження рухової активності в останні десятиліття призвело до зниження функціональних можливостей людей середнього віку.

 «Рухова активність належить до основних чинників, що визначають рівень обмінних процесів організму і стан його кісткової, м'язової та серцево-судинної систем», - писав академік В. В. Парин. М'язи людини є могутнім генератором енергії. Вони посилають сильний потік нервових імпульсів для підтримання оптимального тонусу ЦНС, полегшують рух венозної крові по судинах до серця («м'язовий насос»), створюють необхідну напругу для нормального функціонування рухового апарату.

Розрізняють загальний і спеціальний ефект фізичних вправ, а також їх опосередкований вплив на чинники ризику. Найбільш загальний ефект тренування полягає у витраті енергії, прямо пропорційній тривалості і інтенсивності м'язової діяльності, що дозволяє компенсувати дефіцит енерговитрат. Важливе значення має також підвищення стійкості організму до дії несприятливих факторів зовнішнього середовища: стресових ситуацій, високих і низьких температур, радіації, травм, гіпоксії. У результаті підвищення неспецифічного імунітету підвищується і стійкість до простудних захворювань. Проте використання граничних тренувальних навантажень, необхідних у великому спорті для досягнення «піку» спортивної форми, нерідко призводить до протилежного ефекту - обмеження імунітету і підвищенню сприйнятливості до інфекційних захворювань. Аналогічний негативний ефект може бути отриманий і при заняттях масової фізичною культурою з надмірним збільшенням навантаження . Спеціальний ефект оздоровчого тренування пов'язаний з підвищенням функціональних можливостей серцево-судинної системи. Він полягає в економізації роботи серця в стані спокою і підвищенні резервних можливостей апарату кровообігу при м'язовій діяльності.

Захисну роль в профілактиці серцево-судинних захворювань грає також підвищення фібринолітичної активності крові при оздоровчому тренуванні (максимум в 6 разів) і зниження тонусу симпатичної нервової системи. У результаті знижується реакція на нейрогормони в умовах емоційної напруги, тобто підвищується стійкість організму до стресу впливів. Крім вираженого збільшення резервних можливостей організму під впливом оздоровчого тренування надзвичайно важливий також її профілактичний ефект, пов'язаний з опосередкованим впливом на чинники ризику серцево-судинних захворювань.

З ростом тренованості (з підвищенням рівня фізичної працездатності) спостерігається виразне зниження всіх основних чинників ризику НІС - вмісту холестерину в крові, артеріального тиску і маси тіла.

Слід особливо сказати про вплив занять оздоровчою фізичною культурою на старіючий організм. Фізична культура є основним засобом, що затримує вікове погіршення фізичних якостей і зниження адаптаційних здібностей організму в цілому і серцево-судинної системи зокрема, неминучих у процесі інволюції. Вікові зміни відбиваються як на діяльності серця, так і на стані периферичних судин. З віком істотно знижується здатність серця до максимальних напруг, що проявляється у віковому зменшенні максимальної частоти серцевих скорочень (хоча ЧСС у спокої змінюється незначно). З віком функціональні можливості серця знижуються навіть при відсутності клінічних ознак ІХС. Так, ударний об'єм серця у спокої у віці 25 років до 85 років зменшується на 30%, розвивається гіпертрофія міокарда. Хвилинний об'єм крові у спокої за вказаний період зменшується в середньому на 55-60%. Вікове обмеження здатності організму до збільшення ударного об'єму і ЧСС при максимальних зусиллях призводить до того, що хвилинний об'єм крові при граничних навантаженнях у віці 65 років на 25 - 30% менше, ніж у віці 25 років. З віком також відбуваються зміни в судинній системі: знижується еластичність великих артерій, підвищується загальний периферичний судинний опір, в результаті до 60 - 70 років систолічний тиск підвищується на 10 - 40 мм рт. ст.

Всі ці зміни в системі кровообігу, зниження продуктивності серця тягнуть за собою виражене зменшення максимальних аеробних можливостей організму, зниження рівня фізичної працездатності і витривалості. З віком погіршуються і функціональні можливості дихальної системи. Життєва ємність легень (ЖЕЛ) починаючи з 35-річного віку за рік знижується в середньому на 7,5 мл на 1м2 поверхні тіла. Відзначено також зниження вентиляційної функції легень - зменшення максимальної вентиляції легень. Хоча ці зміни не лімітують аеробні можливості організму, але вони призводять до зменшення життєвого індексу, який може прогнозувати тривалість життя. Істотно змінюються і обмінні процеси: зменшується толерантність до глюкози, підвищується зміст загального холестерину, ЛИП і тригліцеридів у крові, що характерно для розвитку атеросклерозу. Погіршується стан опорно-рухового апарату: відбувається розрідження кісткової тканини (остеопороз) внаслідок втрати солей кальцію. Недостатня рухова активність і недолік кальцію в їжі посилюють ці зміни. Адекватна фізичне тренування, заняття оздоровчою фізичною культурою здатні в значній мірі призупинити вікові зміни різних функцій. У будь-якому віці за допомогою тренування можна підвищити аеробні можливості і рівень витривалості - показники біологічного віку організму і його життєздатності.   Оздоровчий ефект занять масової фізичної культурою пов'язаний перш за все з підвищенням аеробних можливостей організму, рівня загальної витривалості і фізичної працездатності. Підвищення фізичної працездатності супроводжується профілактичним ефектом відносно чинників ризику серцево-судинних захворювань: зниженням ваги тіла і жирової маси, вмісту холестерину у крові, зменшенням ЛИП і збільшенням ЛВП, зниженням артеріального тиску і частоти серцевих скорочень. Крім того, регулярне фізичне тренування дозволяє в значній мірі загальмувати розвиток вікових інволюційних змін фізіологічних функцій, а також дегенеративних змін різних органів і систем (включаючи затримку і зворотний розвиток атеросклерозу). У цьому відношенні не є виключенням і кістково-м'язова система. Виконання фізичних вправ позитивно впливає на всі ланки рухового апарату, перешкоджаючи розвитку дегенеративних змін, пов'язаних з віком і гіподинамією. Підвищується мінералізація кісткової тканини і зміст кальцію в організмі, що перешкоджає розвитку остеопорозу. Збільшується приплив лімфи до суглобових хрящів і міжхребцевих дисків, що є кращим засобом профілактики артрозу і остеохондрозу. Всі ці дані свідчать про неоціненний позитивний вплив занять оздоровчою фізичною культурою на організм людини.

2.2.Лікувальна гімнастика

Заняття лікувальною фізичною культурою надають лікувальний ефект тільки при правильному, регулярному, тривалому застосуванні фізичних вправ. У цих цілях розроблені методика проведення занять, показання та протипоказання до їх застосування, облік ефективності, гігієнічні вимоги до місць занять.

Розрізняють загальну і приватні методики ЛФК. Загальна методика ЛФК передбачає правила проведення занять (процедур), класифікацію фізичних вправ, дозування фізичного навантаження, схему проведення занять у різні періоди курсу лікування, правила побудови окремого заняття (процедури), форми застосування ЛФК, схеми режимів руху. Приватні методики ЛФК призначені для певної нозологічної форми захворювання, травми і індивідуалізуються з урахуванням етіології, патогенезу, клінічних особливостей, віку, фізичної підготовленості хворого. Спеціальні вправи для впливу на уражені системи, органи обов'язково повинні поєднуватися з загальнозміцнюючими,, що забезпечує загальну і спеціальну тренування.

Фізичні вправи не повинні посилювати больових відчуттів, так як біль рефлекторно викликає спазм судин, скутість рухів. Вправи, що викликають біль, слід проводити після попереднього розслаблення м'язів, в момент видиху, в оптимальних вихідних положеннях. Музичний супровід занять підвищує їх ефективність.

Основними засобами ЛФК є фізичні вправи і природні фактори природи. Фізичних вправ багато, і вони по-різному впливають на організм.

Класифікація фізичних вправ

Фізичні вправи в ЛФК ділять на три групи: гімнастичні, спортивно-прикладні та ігри.

Гімнастичні вправи

Складаються з поєднаних рухів. З їх допомогою можна впливати на різні системи організму і на окремі м'язові групи, суглоби, розвиваючи і відновлюючи силу м'язів, швидкість, координацію і т. д. Всі вправи поділяються на загальнорозвиваючі (загальнозміцнюючі), спеціальні та дихальні (статичні і динамічні).

Загальнозміцнюючі вправи

Застосовують для оздоровлення і зміцнення організму, підвищення фізичної працездатності і психоемоційного тонусу, активізації кровообігу, дихання. Ці вправи полегшують лікувальну дію спеціальних.

 

Спеціальні вправи

Вибірково діють на опорно-руховий апарат. Наприклад, на хребет - при його викривленнях, на стопу - при плоскостопості та травмі. Для здорової людини вправи для тулуба є загальнозміцнюючими; при остеохондроз, сколіоз їх відносять до спеціальних, так як їх дія спрямована на вирішення завдань лікування - збільшення рухливості хребта, корекцію хребта, зміцнення оточуючих його м'язів. Вправи для ніг є загальнозміцнюючими для здорових людей, а після операції на нижніх кінцівках, травмі, парези, захворюваннях суглобів ці ж вправи відносять до спеціальних. Одні й ті ж вправи в залежності від методики їх застосування можуть вирішувати різні завдання. Наприклад, розгинання і згинання в колінному або іншому суглобі в одних випадках направлено для розвитку рухливості, в інших - для зміцнення м'язів, що оточують суглоб (вправи з обтяженням, опором), з метою розвитку м'язово-суглобового відчуття (точне відтворення руху без зорового контролю) . Зазвичай спеціальні вправи застосовують у поєднанні з общеразвивающими.

Гімнастичні вправи поділяють на групи:

• По анатомічній ознаці;

• За характером вправи;

• По видовою ознакою;

• За ознакою активності;

• За ознакою використовуваних предметів і снарядів.

За анатомічною ознакою виділяють наступні вправи:

• Для дрібних м'язових груп (кисті, стопи, обличчя);

• Для середніх м'язових груп (шия, передпліччя, плече, гомілку, стегно);

• Для великих м'язових груп (верхні і нижні кінцівки, тулуб),

• Комбіновані.

За характером м'язового скорочення вправи поділяють на дві групи:

• Динамічні (ізотонічні);

• Статичні (ізометричні).

Скорочення м'яза, при якому вона розвиває напругу, але не змінює своєї довжини, називається ізометричним (статичним). Наприклад, при активному підніманні ноги вгору з вихідного положення лежачи на спині хворий виконує динамічну роботу (підйом); при утриманні піднятою вгору ноги протягом деякого часу робота м'язів здійснюється в ізометричному режимі (статична робота). Ізометричні вправи ефективні при травмах в період іммобілізації.

Найчастіше використовують динамічні вправи. При цьому періоди скорочення чергуються з періодами розслаблення.

За характером розрізняють і інші групи вправ. Наприклад, вправи на розтягування застосовують при тугоподвижности суглобів.

За видовою ознакою вправи поділяють на вправи:

• У метанні,

• На координацію,

• На рівновагу,

• В опорі,

• Виси і упори,

• Лазіння,

• Коригуючі,

• Дихальні,

• Підготовчі,

• Порядкові.

Вправи в рівновазі використовують для вдосконалення координації рухів, покращення постави, а також для відновлення цієї функції при захворюваннях ЦНС і вестибулярного апарату. Коригуючі вправи спрямовані на відновлення правильного положення хребта, грудної клітки і нижніх кінцівок. Вправи на координацію відновлюють загальну координацію рухів або окремих сегментів тіла. Застосовуються з різних ІП з різним поєднанням рухів рук і ніг в різних площинах. Необхідні при захворюваннях і травмах ЦНС і після тривалого постільного режиму.

За ознакою активності динамічні вправи поділяють на такі:

• Активні,

• Пасивні,

• На розслаблення.

Для полегшення роботи м'язів-згиначів і м'язів-розгиначів руки і ноги вправи проводять у ВП лежачи на бокy, протилежному вправляємося кінцівки. Для полегшення роботи м'язів стопи вправи проводять в ІП на боці на стороні вправляємося кінцівки. Для полегшення роботи приводять і відвідних м'язів рук і ніг вправи проводять у ІП на спині, животі.

Для ускладнення роботи м'язів-згиначів і м'язів-розгиначів руки і ноги вправи проводять у ВП лежачи на спині, животі. Для ускладнення роботи приводять і відвідних м'язів рук і ніг вправи проводять у ВП лежачи на боці, протилежному вправляємося кінцівки.

Для виконання вправ з зусиллям застосовують опір, який чиниться інструктором або здоровою кінцівкою.

Подумки уявні (фантомні), ідеомоторні вправи або вправи «в посилці імпульсів до скорочення» виконують подумки, застосовують при травмах в період іммобілізації, периферичних паралічах, парезах.

Рефлекторні вправи полягають у впливі на м'язи, віддалені від тренованих. Наприклад, для зміцнення м'язів тазового поясу і стегна застосовують вправи, які зміцнюють м'язи плечового поясу.

Пасивними називають вправи, які виконуються за допомогою інструктора, без вольового зусилля хворого, при відсутності активного скорочення м'яза. Пасивні вправи застосовують, коли хворий не може виконати активний рух, для попередження тугоподвижності в суглобах, для відтворення правильного рухового акту (при парезах чи паралічах кінцівок).

Вправи на розслаблення знижують тонус м'язів, створюють умови відпочинку. Хворих навчають «вольовому» розслабленню м'язів з використанням махових рухів, струшувань. Розслаблення чергують з динамічними і статистичними вправами.

У залежності від використовуваних гімнастичних предметів і снарядів вправи поділяють на такі:

• Вправи без предметів і снарядів;

• Вправи з предметами і снарядами (гімнастичні палиці, гантелі, булави, скакалки, еспандери та ін);

• Вправи на снарядах, тренажерах,

Дихальні вправи

Всі вправи пов'язані з диханням. Дихальні вправи поділяють на такі:

• Динамічні,

• Статичні.

Динамічні дихальні вправи поєднуються з рухами рук, плечового пояса, тулуба; статичні (умовно) здійснюються за участю діафрагми, міжреберних м'язів л м'язів черевного преса і не поєднуються з рухами кінцівок і тулуба.

До статичних дихальним вправам відносять:

• Вправи, що змінюють тип дихання:

• вищеописаний повний тип дихання;
•  грудний тип дихання;
• діафрагмальне дихання;

• Вправи з дозованим опором:

• діафрагмальне дихання з опором - руки інструктора розташовані в області краю реберної дуги (ближче до середини грудної клітки);
• діафрагмальне дихання з укладанням на область верхнього квадрата живота мішечка з піском (від 0,5 до 1 кг );
•  верхнегрудной двостороннє дихання з подоланням опору, який здійснює інструктор, натискав руками в підключичної області;
• нижнегрудной дихання з участю діафрагми з опором від тиску рук інструктора в області нижніх ребер;
• верхнегрудной дихання праворуч з опором при натисканні руками інструктора у верхній частині грудної клітини;
•  використання надувних іграшок, м'ячів.

До спортивно-прикладних вправ відносяться ходьба, біг, повзання та лазіння, кидання та ловля м'яча, веслування, ходьба на лижах, ковзанах, їзда на велосипеді, теренкур (дозоване сходження), пішохідний туризм. Найбільш широко використовується ходьба - при самих різних захворюваннях і майже всіх видах і формах занять. Величина фізичного навантаження при ходьбі залежить від довжини шляху, величини кроків, темпу ходьби, рельєфу місцевості і складності.

Гімнастичні вправи зі спеціально підібраним музичним супроводом доцільно використовувати при проведенні групових занять ранковою і лікувальною гімнастикою. Це сприятливо впливає на стан нервової, серцево-судинної і дихальної систем, на обмін речовин. Слід також включати в процедури елементи танцю і танцювальні кроки.

Фізичні вправи у воді і плавання в басейні при температурі води 25-27 ° С ефективні при лікуванні захворювань судинної системи, органів дихання, обміну речовин, нервової системи, ушкоджень опорно-рухового апарату в період стійкої ремісії хронічного захворювання.

Гігієнічна гімнастика призначена для хворих і здорових. Проведення її в ранкові години після нічного сну називають ранкової гігієнічної гімнастикою, вона сприяє зняттю процесів гальмування, появи бадьорості.

Лікувальна гімнастика - найбільш поширена форма використання фізичних вправ з метою лікування, реабілітації. Можливість за допомогою різноманітних вправ цілеспрямовано впливати на відновлення порушених органів та систем визначають роль цієї форми в системі ЛФК. В основному розділі заняття вирішують завдання лікування та реабілітації і застосовують спеціальні вправи в чергуванні з загальнозміцнюючими. Тривалість розділу: - 60-80% усього часу заняття.

У заключному розділі навантаження поступово знижують.

Фізичне навантаження контролюють і регулюють, спостерігаючи за реакціями організму. Простим і доступним є контроль пульсу. Графічне зображення зміни його частоти під час заняття називають кривою фізіологічного навантаження. Найбільший підйом пульсу і максимум навантаження звичайно досягається в середині заняття - це одновершинна крива. При ряді захворювань необхідно після підвищеного навантаження застосувати зниження її, а потім знову підвищити, у цих випадках крива може мати кілька вершин. Слід також проводити підрахунок пульсу через 3-5 хв після заняття.

Гімнастичний метод, здійснюваний в лікувальній гімнастиці, набув найбільшого поширення.

Лікувальна фізкультура показана в будь-якому віці майже при всіх захворюваннях

 

 

3.ВИСНОВОК

        Заняття фізичними вправами, активний руховий режим мають велике значення у формуванні здорового способу життя, духовного та фізичного розвитку студентської молоді. Заняття фізичними вправами зміцнюють здоров'я, підвищують нервово-психічну стійкість до емоційних стресів, підтримують фізичну і розумову працездатність.

         Отже, оздоровча фізична культура є важливим засобом підвищення соціальної і трудової активності людей, задоволення їх моральних, естетичних та творчих запитів, життєво важливої потреби взаємного спілкування, розвитку дружніх стосунків між народами і зміцнення миру.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4.СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Євсєєв Ю. Фізична культура. Підручник для ВУЗів. Фенікс. 2008.

2. Євсєєв С.П. Адаптивна фізична культура. Терра-Спорт, 2003.

3. Єпіфанов В.А. Лікувальна фізична культура і спортивна медицина. Инфра-М, 2007

4. Сулейманов І.І. Введення в предмет "Фізична культура учнів і студентів": навч. посібник / Сулейманов І.І.; ОГИФК. - Омськ, 2003

5. Васильків А. Теорія і методика спорту. Підручник. Фенікс, 2008.

6. Щоголєв В.А. Фізична культура і спорт у вихованні студентів: учеб.-метод. посібник / Щоголєв В.А.; ВЛГІФК. - Великі Луки, 2005

7. Закон України “Про фізичну культуру і спорт”.

8. Курпан Ю.И. Знать й уметь // Физическая культура в школе, 1994.— № 1. — С. 49.

9. Петровская Е.К. Здоровий образ жизни // Физическая культура в школе, 1995. — № 2. — С. 74.