Автор Приступа Маряна Тимківна,  вчитель української мови та літератури Про правду і кривду

(П’єса написана за однойменною українською народною казкою «Про правду і кривду») Дія 1 Сцена 1 Автор:

Жили колись-то два брати: один багатий, а другий бідний, що й не сказати. Цей бідний брат умер. Зостався у нього син, і він жив теж бідно. І спитався раз він у свого дядька:

(На сцену виходять двоє: небіж та дядько. Йдуть і розмовляють.) Бідний брат:

— А що, дядьку, як луче жити: правдою чи неправдою?

Дядько:

— Е-е-е!.. Де ти тепер найшов правду? Нема тепер правди на світі! Тепер скрізь одна кривда.

Бідний брат:

— Ні, дядечку! Є правда — правдою луче жити.

Дядько:

— Ти молодий, нічого не розумієш. Ходім на суд.

Бідний брат:

— Та чого ж ми таки підемо на суд? Лучче давайте підемо по дорозі і спитаємо чоловіка, якого зустрінемо; як скаже, так і буде. Ваша правда — уся моя худоба буде вам; моя правда — ваша худоба буде мені. Так спитаймо до трьох раз.

Дядько: (Іронічно усміхається)

—Ну, добре. Ходімо.

Сцена 2

І пішли вони дорогою. Ідуть, ідуть — зустрічаєтьсяїм чоловік — з заробітків, чи що йшов. (На сцену виходить чоловік. Йому назустріч ідуть Дядько та Небіж) Небіж:

— Здоров, чоловіче добрий! Звідки прямуєш і куди?

Чоловік 1: (сумно, розчаровано)

— Здорові! Та от додому з заробітків йду. 

Небіж:

— Скажи, будь ласка, чоловіче, як тепер лучче жити: чи правдою, чи кривдою?

Чоловік 1: (тяжко вздихаючи)

— Е-е-е!.. Добрі люди! Де теперви правду найшли? Нема тепер її ніде на світі. 

(Задумався)Стільки часу гнув спину та так нічого і не заробив . Лучче жити кривдою, аніж правдою.

(Махнув рукою й пішов собі)

Дядько: (Весело усміхаючись)

— Ну, оце раз моя правда!  А ти не вірив

Сцена 3

(На сцені дядько й небіж. Їм назустріч іде пан.) Небіж:

— Ну, запитаємо ж цього пана. Цей уже всю правду розкаже: вінг рамотний і все знає.

Дядько: 

— Ну, добре. (іронічно всторону)Запитаємо, запитаємо… 

(Порівнялися з паном і питають) Небіж:

— Скажіть, будьте ласкаві, паночку, як тепереньки луче жити:  чи правдою, чи кривдою?

Пан: (розчаровано)

— Е-е-е!.. Добрі люди! Де ви тепер найшли правду? Нема її ніде в світі; луче жити кривдою, аніж правдою.

(Пішов далі)

Дядько: (Ще веселіше)

 

— Оце вже і вдруге моя правда! Здається мені, що твоя худоба стане моєю. Сцена 4

(На сцені весело наспівує дядько, біля нього сумно іде небіж. Зустрічають попа)

Небіж: (Помітивши попа, зрадів. Радісно)

— Ну, поспитаймося попа, цей уже правду скаже — на те він і духовний. Цей як уже скаже, то так і буде.

Дядько: (з насмішкою)

— О так! Попи… вони всі праведники, не здирники.  Не крадуть, не заздрять, все для людей стараються.

(Як порівнялися з попом, питають його)

Небіж: (кланяючись)

— Скажіть, панотче, як тепер луче жити: чи правдою, чи неправдою?

Піп: (сумно)

— Е-е-е!.. Добрі люди! Де ви теперечки знайшли правду? Її тепер і в світі нема: луче жити кривдою, аніж правдою.

Дядько: (підстрибнувши з радості)

— Оцевже і втретє моя правда! Треба було не перечити мені, а одразу погодитись. Ходи, переженеш мені свою худобу.

Небіж: (благально)

-          Але що ж я без худоби помру з голоду, дядечку? Пожалійте!

Дядько: (суворо)

-          А мені що? Заклад є заклад!

Автор:

Нічого робити небожеві. Віддав багатому дядькові всю свою худобу, а сам зостався голий, босий і голодний. Тяжко прийшлось йому жити. Бився, бився, сердешний, та й задумав повіситись — узяв він обривок та й пішов у ліс. Пішов та й дивиться на дерево — вибирає гілку, на якій би то повіситись. 

Дія 2

Сцена 1

(На сцені небіж з мотузкою в руках)

Небіж: (дивлячись вгору)

-     Ото добра гілка — кріпка, а на оту сісти та, зачепившись, і повиснути б.

(Раптом чути шум, хось біжить. Небіж ховається. Прибігають 3 чорти і їх ватажок)

Ватажок: (соворо) — Ти що сьогодні наробив?

1-ий чорт:

— Е... я такого наробив, що там хоч що хай роблять,— не справлять. У такім-то селі, у пана, я поробив так, що ізроду до віку не вгатять греблі. А пан лупить своїх людей, як скажений: багато душ їх буде у нас. (потирає весело руки) Ватажок:

— Добре ж ти зробив, та ще не так.

1-ий чорт: (трохи розчаровано) — А як же?

Ватажок:

— Там посеред яру в лісі росте три дерева. Хто ті дерева зрубає та положить навхрест на греблю — вгатить.

1-ий чорт: (винувато)

— О!.. Хто ж то чув, хто ж то й знав, що це так треба зробити! (відходить всторону) Ватажок:

— Ну, а ти що зробив? 

2-ий чорт:

— Е... я такого наробив, що багато буде людей у наших руках. (Сміється) У такому-то городі всю воду повисушував, так щотепер там ні краплі нема, а носять її за тридцять та за сорок верст.

Багато там пропаде людей! 

Ватажок:

— Добре ти зробив, та ще не так.

2-ий чорт:

— А як же? (розчаровано) Ватажок:

— Як хто викопає той кущ малини, що росте посеред города,— буде вода на весь город.

2-ий чорт: (опустивши голову)

— О!.. Хто ж то й чув, хто ж то й знав, що треба це зробити!

(Третій не витерпів.)

3-ій чорт: (поплескує другого по плечі)

— Не сумуй! Ось  я такого наробив, що хай там хоч що не роблять — нічого не подіють! У такімто королевстві у короля одна дочка, та я й тій поробив так, що хай хоч як лікують, нічого не подіють, буде наша красуня.(Радісно)

Ватажок: (кричить)

— Дарма радієш!.. Добре ти зробив, та ще не так.

3-ій чорт: (здивовано) — А як же?

Ватажок:

— Хто відрубає глухого кутка та підкурить — така буде дівка, як і перше.

3-ій чорт:

— Хто ж то чув, хто ж то й знав, що це треба зробити! 

Ватажок:

-     Ходіть зі мною. Навчу вас, як кривду чинити!

(Чорти ще побігали трохи навколо дерева та й пішли)

(Небіж наляканий виходить зі схованки.)

Небіж: (сам до себе)

Може, це й правда, що вони казали? Піду до пана, може, й справді угачу греблю.

Автор. 

Пішов. Приходить до греблі, а там пан б'є та мучить людей, щоб мерщій угачували. Вони, бідні, аж піт з них ллється, роблять, а воно все нічого не помагає. А пан знай лютує. Приходить до нього цей правдивий чоловік 

Дія 3

Сцена 1

(На сцені розлючений  пан кричить на підлеглого. Приходить  небіж) Небіж:

— Е-е, пане! Б'єтеви людей, та ніякого з цього діла не буде. А що дасте мені, як  я вгачу греблю?

Пан: (з надією)

— Дам я тобі сто карбованців і ще й на придачу цих пару коней з коляскою і з кучером .

Небіж:

— Дайте ж мені шість чоловік та три підводи.

Пан:

— Візьми, але скажи, що будеш робити.

Небіж:

-          Поїду  в ліс, зрубаю три дерева та й покладу їх навхрест на греблі .

Автор:

Греблю зараз вгатили.Пан віддав йому сто карбованців і пару коней з коляскою та з кучером. Сцена 2 (На сцені небіж перекидає гроші з руки в руку) Небіж: 

-Ппоїду ще до того города, де води нема: може, й то правда; може, дам я їм води

(Іде. На сцену виходить бабуся з відрами. Сідає відпочити)

Бабуся: (Тяжко зітхаючи, бавить відра)

-          Ой,  ой,ой… Тяжка моя доля. (Посидівши хвилину встає)

(Приходить небіж)

Небіж: (Здивовано)

— Що це ти, бабусю, несеш?

Бабуся: (сумно)

— Воду, синочку, воду  Небіж:

— Дай же й мені напитись.

Бабуся:

— Е-е, синочку! Я ж її несу за тридцять верстов; а поки ще дійду додому, половину розхлюпаю; а сім'я у мене велика, пропаде без води.

Небіж: (впевнено)

— Я от приїду у ваш город, наділю водою всіх, і буде тієї води у вас довіку.

Бабуся:

-          А не обдуриш? (пильно дивиться в очі) Та пий на  здоров»я.

Небіж:

-          Ходімте в город разом. Та давайте відра мені, бо вам важко (сміється) Автор:

Городяни всі вийшли за город, назустріч тому чоловікові, з хлібом-сіллю і всякими подарунками. Як прийшов цей чоловіку город, найшов той кущ малини, що ріспосеред города, викопав його — і потекла вода відтіль по всьому городу. Городяни нагородили його і грішми, і усяким добром, так що він став тепер багатший від свого дядька. 

Сцена 3

(На сцені небіж)

Небіж: (сам до себе)

— Поїду ще в те королівство, де в короля дочка нездорова,—може, вилікую її.

(Сходить зі сцени)

(На сцену виходить дві жінки)

1-ша: (жалісливо)

-          Бідний наш король. Бідна наша королівна

2-га: (жалісливо)

-          За що ж її  так покарано. Вона ще така молода.

1-ша:

-          А яка гарна!

2-га:

-          Невже ніхто не вилікує її?

(Приходить небіж) Небіж:

— Я чув, що у вашого короля дочка дуже нездорова. Хоч як її лікують, нічого не подіють. 

1-ша:

-          Ой правда, правда Небіж:

-          Я б її вилікував.

2-га: (Здивовано)

— Е, чоловіче, куди тобі! Заморські лікарі нічого не подіють, а ти й поготів!

Небіж:

— Усе ж скажіть королеві.

(Жінки ідуть. За хвилину приходить король)

Король: (розглядаючи хлопця)

-          Це ти знаєш як вилікувати мою дочку?

Небіж: (кланяючись) -Я світлий королю.

Король: 

— Якщо вилікуєш, нагороджу тебе так, що не буде багатшого од тебе у світі, ще й дочку свою віддам за тебе. Але розкажи, що будеш робити.

Небіж: (Піівголосом)

-          Треба  настругати глухого кутка, підкурити її , і вона одразу одужає 

(Вони сходять. За кулісами чути радісні вигуки) -             Одужала! Одужала!

(На сцену виходить король, королівна та небіж)

Король: (Радісно поплескуючи хлопця по плечі)

— За те, щовилікував ти мою дочку, я її віддам за тебе, та ще, як умру я, ти будеш королем на моїм місці.

(Король віддає руку доньки Небожеві. Усі сходять) Автор:

Скоро й справді король помер, а на його місце став цей правдивий чоловік.

Покоролював він уже кілька там літ, коли приїжджає у його королівство якийсь-то багатий купець і посилаэ спитати короля, чи дозволить він йому поторгувати у його королівстві. Король звелів йому прийти до нього. 

Дія 4 Сцена 1 Небіж-король:

— З якого ти королівства?

Дядько: (кланяючись)

— Того, що за 100 верстов з відсіль, світлий королю Небіж-король:

—А  Із якого города?

Дядько: (не піднімаючи голови) — Маленький мій город .

Небіж-король:

— Як прозиваєшся?

Дядько: (поволі піднімає голову)

— Микита, мій королю

(Король підходить до купця. Пильно дивляться один на одного) Небіж-король:

-          Впізнаєш мене, дядьку. Я той твій небіж, у якого ти забрав корову, який безвісти пропав.

(Дядько здивований. Обіймаються.)

Небіж-король: (сміється)

— Ну що, дядьку: ти казав, що кривдою луче жити, ніж правдою: отже, ні! Ти тільки купець, а я король — правда кривду переважила!

Дядько: (заздрісно)

— Як же це сталось? Кого ти вбив? Чиє добро забрав? Розказуй, не томи душу!

Небіж-король:

-          Коли ти зоставив мене бідного та голодного, я з горя пішов у ліс вішатись. Там почув розмову чортів. Вони говорили про зло,яке  зробили людям. А я підслухав, куди було діватися, та й виправив усі їх кривди. За мою доброту мені теж відплатили добром. Дивись, ким я став(Встає. Відходить трохи і знову повертається)

— Я забуваю все те, що тимені робив. Бери собі і два кораблі з усім добром. Але як приїдеш у свій город, розказуй усім, що луче жити правдою, аніж кривдою.

Автор:

Узявдядькоті два кораблі з усім добром і поїхавдодому. Як приїхав уже, стала йогозаздрістьмучити: чого й він не король. Сумував, сумуваввін, а далі й думає:

« Піду й я вішатись, може, й мені так прилучиться, як моємунебожеві.» Сцена 2

(На сцені дядько з мотузком у руках шукає міцну гілку на дереві) Дядько:

-          Ота ніби міцна.

(Чути шум. Вбігають чорти.) Чорт:

-          Ага. Нечестива ти душа, тебе ми й шукали! (скручують йому руки і забирають з собою)

Кінець

2018 р.