"Пам’ятаємо! Перемагаємо!" (Лінійка присвячена Дню пам’яті та примирення)

Пам’ятаємо! Перемагаємо!

(Лінійка присвячена Дню пам’яті та примирення)

(01.Фанфари)

 

1. Весна іде, і переможним кроком

В тюльпановому вічному вогні

Йде травень крізь хвилини, дні і роки,

Несе нащадкам спогади свої.

 

2. Із року в рік часопис віддаляє

Своїх нащадків далі від війни.

І травень знов і знов нагадає,

Як із життя ішли його сини.

 

3. Мільйони людей забрала ІІ світова війна. Це важко усвідомити, важко осягнути. Смерть однієї людини - це трагедія. А коли гинули мільйони... Загиблим не болить. У живих продовжують кровоточити рани: у ветеранів, які втратили своїх друзів-однополчан, рідних і близьких, душі, які простріляні похоронками, у рано посивілих дітей війни, які не побачили своїх батьків і пережили пекло фашистської та комуністичної окупації.

 

4. Дозвольте урочисту лінійку присвячену Дню пам’яті та примирення розпочати

(Гімн)

 

(02. Починає звучати мелодія вальсу, кілька пар танцює вальс, а в цей час учень розповідає)
 

5. 22 червня 1941 року… Догорав рожевий світанок в обіймах спраглої ночі, він пив теплу росу із трав і замріяно слухав мелодію шкільного вальсу…

(03. мелодія вальсу переривається повідомленням Левітана про війну)

 

6. Для нашої Батьківщини ця страшна війна розпочалася далекого 17 вересня 1939 року, коли сталінська Червона армія за таємною згодою з гітлерівською Німеччиною захопила землі Західної України та принесла на своїх кривавих багнетах ті нелюдські страждання, які устиг вповні відчути народ Наддніпрянської України. А вже 22 червня 1941 року рожевий світанок поглинув кривавий танок, що триватиме 1418 кривавих днів і ночей .

 

7. Страшні сліди залишила Друга Світова війна. За ці роки в Україні загинув кожен шостий громадянин. Хто візьметься підрахувати, скільки вони могли б зробити, скільки б могли пізнати радісних хвилин... У вогнище війни було втягнуто 67 держав, 80 % населення земної кулі. Друга Світова тривала довгих  б років. Вона пронеслася над величезними територіями Європи, Азії й Африки, охопила простори всіх океанів. У цій війні загинуло близько 60 млн осіб, не говорячи вже про поранених і тих, хто  пропав безвісти. Лихо й страждання, які пережили люди, незмірні. . Війна нагадує про себе тисячами обелісків і братських могил. Вони святиня нашої пам’яті.

 

8. Війна від Москви до Берліну — це 26 тисяч кілометрів і 27 мільйонів загиблих радянських людей. Це значить 10800 вбитих на кілометр, 22 людини на кожні 2 метри землі!

 

9. 27 мільйонів загиблих за 1418 днів, з них 4 мільйонів воїнів з України. Це значить 19 тисяч вбитих щоденно, 800 людей на годину, 13 чоловік кожної хвилини! Вдумайтесь! Кожний шостий мешканець нашої країни загинув під час війни!

 

(04 Ирина Дубцова - Ты же выжил, Солдат)

10. Травень сорок п'ятого був щедрим на тепло, буйно квітучий бузок, величні пахучі оберемки якого кидали солдатам, що поверталися в рідні краї з важких воєнних доріг. На них чекали! Чекали чоловіка, батька, коханого ... Але повернулися не всі — чорні хустини печалі ще довго покривали передчасно посивілі голови солдатських вдів. Скільки ж їх — молодих, вродливих, убитих горем — залишилося жити самотньо. Такої сумної статистики тоді не вів ніхто. Кажуть, що у війни не жіноче обличчя — у неї обличчя вдови.

11. Чим виміряти невимовний біль вдовиного серця, невичерпний смуток її очей, коли й донині пам'ятає, як у домівку прилетіла страшна звістка: «Ваш чоловік загинув смертю хоробрих». Відразу ж обірвалися всі надії. Чимало незгод випало на їхню долю. Тому на їх обличчях передчасно з'явилися глибокі зморшки, голови покрилися інеєм сивини.
 

12. Якби вітром зірвало чорні хустки з голів матерів та дружин, вони б закрили небо скорботними птахами... Біль і туга не мають національності, материнське горе висловлюється всіма мовами пронизливо і глибоко. За скорботу матерів, які, мов сиві журавки, виглядають загиблих синочків немає прощення війні.

 

(05 Материнська пам’ять)

13. Не спиться ще вдовам,

Бо туга лишилась,

Для них і сьогодні

Війна не скінчилась.

Серця в них назавжди

Тривогою скуті.

Ніхто не забутий,

Ніщо не забуте!

14. Пам’ять! Вона живе в нас повсякчас. Вона нагадує нам про те, що неможливо забути. Вона стукає в наші серця болем, радістю, тому що вона пам’ять.  Багато раз вона повертає. Особливо тих, хто втратив на цій війні найдорожчих, найрідніших своїх людей.

 

15. Солдатські вдови… Лише на території нашої сільської ради проживало 133 вдови, яким в той час було по 19 і трошки більше. На них лягав в більшості великий тягар і в родинах, і в колгоспі, і на заводі. Скільки прийшлось їм вистраждати…

 

16. А що вже можна сказати про Варвалюк Ганну Федорівну, в якої п’ять синів не повернулись до рідної оселі: Захар, Степан,  Василь, Антон і Михайло. Вони живуть у бронзі та граніті, живуть у нашій пам’яті. А як склалось життя невісток? В однієї із них, Варвалюк Марії Назарівни, залишилось 5-ро дітей на руках, у Ніни Андріївни – двоє. Всі вони зустріли перемогу зі сльозами на очах.

 

17. Кривавий слід залишила війна на нашому Поділлі. Практично не було жодної сім’ї, яку б не накрило її чорне крило. За роки окупації вороги вбили і замучили 222 тис. мирних жителів, 117 тис. 230 чол. поневірялись на каторжних роботах та гетто, з яких багато не повернулись. У концтаборах було умертвлено 256 тис. військовополонених. Окупанти старанно здійснювали розроблену програму винищення людей.

 

18. В області розстріляли 477 698 мирних жителів, з них у Макові і Шатаві 1218чол. Ось що згадувала Марія Семенівна Муляр, яка на сьогоднішній день уже пішла у вічність.

 

(Розповідь учениці)

 Коли німці вступили на нашу маківську землю, то перш за все розпочали складати списки європейських сімей. Німецьке командування взялось до масового винищення євреїв.

 Муляр Марія Семенівна згадує, як це було:

 «Німці вишукували все єврейське населення (70 чоловік) зібране на «базарній площі» в колону по чотири чоловіки. В кінці колони везли на возах престарілих людей та калік.

 Колона євреїв наближалась до ями. Посередині ями була покладена вузенька дошка, на яку заходило по п’ять чоловік. Кулеметна черга, і люди падають в яму. Не можна розповісти і описати без сліз цього страшного видовища.

 Сонце ховалось за хмари. Набридло німцям стріляти і вони дали команду всім живим стрибати в яму. Крик та стогін чувся до самого села. Очевидці розповідали, як німецькі вояки засипали «живих людей». Стогнала земля, піднімалась могила живих людей, лилась кров. Земля на могилі піднімалася більше, ніж на пів метра, відчувалось дихання людей.

19. Тисячі людей фашисти живими замурували в Миньківцях, всього знищено на Дунаєвеччині 12 тис. людей.

Фашисти старались вивести із нашої країни все: обладнання заводів, фабрик, чорнозем і робочу силу.

З Макова вивезли в Німеччину 132 чол.

 

20.  В Хмельницькій обл. 115 тис. чол. не повернулись до своїх осель, з них 8 845чол. з району та 298 чол. з нашого села. 27 сіл на Україні було спалено.

 

 (06. Весна Звучить ніжна музика, на середину сцени виходять хлопець і  дівчина, звучить діалог)

 

Хлопець Вісімнадцять було нам в ту пору ясну,

Як весна перейшла в тепле літо.

Нам судилось іти на жорстоку війну

І обох нас – убито...

 

Дівчина Убито...

 

Хлопець І кохання забилось в риданнях й журбі...

Як же так? Не здійснилися мрії...

І мене не обняти ніколи тобі...

 

Дівчина І у мене немає надії...

 

Хлопець Нам ніколи не стрітись, уже не зійтись,

Бо тепер ми – дерева і квіти.

Пам’ятаєш? Як ми сподівались колись,

Що сім’я буде в нас, будуть діти…

 

Дівчина Пам’ятаю… А ти пам’ятаєш, як ми

Бігли сонечко вранці стрічати?

 

Хлопець Так... Ми щиро кохали, були ми людьми,

Як же палко ми вміли кохати!

 

Дівчина Гілка роду на нас обірвалася враз.

Не судилось зійтися в коханні.

 

Хлопець Йти на танки в атаку був даний наказ...

Обірвалось життя на світанні.

 

Дівчина А були б у нас діти: дівчатко, хлоп’я.

Вечори і погожі світання...

 

Хлопець В нас була б пречудова велика сім’я,

Бо було в нас безмежне кохання.

 

Дівчина Не судилось, не сталось, міраж просто все...

 

Хлопець Не здійснилось... А вітер пелюстки несе...

 

 

(07. Звучить пісня «Журавлі»)

 

21. Ніхто не забутий, на попіл ніхто не згорів,

Солдатські портрети на вишитих крилах пливуть.

І доки є пам'ять в людей і живуть матері,

Допоки й сини, що спіткнулись об кулі, живуть.

 

22. Їх прийняла війна, лишивши списки

Загиблих у праведнім бою,

Застигли в тузі обеліски,

В гранітнім каміннім строю

Пам'ятайте, друзі, цих людей довіку,

Тих, хто повернувся і поліг в боях.

І вклонімось всі ми низько до землі їм,

Квітами устелим їх тернистий шлях.

 

23. Нелегке наше сьогодення не може заступити радості приходу весни, а разом з нею і Дня Перемоги. Цей день залишиться для нас завжди затьмареним гіркотою втрат і осяяний сонцем Перемоги. Його наближували, як могли, люди, котрим було дуже нелегко в ті воєнні літа і яким найважче сьогодні. У довічному боргу наше покоління і перед тими ветеранами війни, кому пощастило пройти через чорнило битв і дожити до цього світлого дня. Все менше їх залишається в життєвому строю. Даються взнаки і опалена війною молодість, сирі окопи і бліндажі, голод і холод, хвороби і рани. Їхні груди вкриті медалями, на скронях - сивина. Але вони пам'ятають ті страшні часи, хоч часто їм і не хочеться про них згадувати. Неможливо позбутися нав’язливої жахливої думки: а прийде ж день, коли піде з життя останній з цих літніх людей з орденами. Піде у вічність, понесе з собою живі спогади. Що ж залишиться після них? А залишиться Пам'ять, світла пам'ять про незабутніх героїв.

 

24. Ніхто не рахував, скільки років довелося б нам мовчати коли б отак пом’янути кожного вбитого, замученого, помовчимо хоча б хвилинку, за всіх. Нехай у нас защемлять серця за тих, кого немає серед нас. Схилимо голови перед світлою пам’яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя. Вшануймо їх хвилиною мовчання…

(07 стук)

25. Як тільки вберуться у чарівні білі квіти сади навесні, засвітять дивовижні свічки каштани, а повітрі розіллється тонкий і ніжний аромат, в бузкових кущах заллються піснями невсипущі солов’ї, а вся земля випромінюватиме радість і щастя,  нестримну жагу до життя, в один з таких прекрасних днів, 9 травня, ми відзначаємо велике свято – День Перемоги!

 

(08. Перемога)

 

26. Через війну вели усі дороги,

Через біду, пекельний страх,

Щоб квітло сончем свято Перемоги

І радісьтю світилося в очах.

 

27. Бо ми , молоде поколдіння, увібрали в себе споконвічні традиції українського народу, велич духу, почуття наступності поколінь, а допомагають це осмислити святі для українського народу поняття – «Перемога» і «Пам’ять»!

 

 

28. Хай пісня лине в синь небес крилато,

У мирне небо хай зліта салют!

День Перемоги – це найкраще свято!

І на землі хай в мирі всі живуть!

 

(09 Маки червоні)