Пам'ятки архітектури м. Суми

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПАМ’ЯТКИ АРХІТЕКТУРИ

м. СУМИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сумська альтанка

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сумська альтанка - це справжній символ міста Суми. У багатьох сумчан та гостей міста вона асоціюється із грою духового оркестру, адже саме тут щорічно проводяться дні Європи та Всеукраїнський фестиваль духової музики під назвою "Сурми конституції". Уже понад 100 років альтанка, що з польської означає "відкрита тераса", залишається улюбленим місцем відпочинку та зустрічей багатьох мешканців Сум.

Уже протягом більш, ніж 100 років Сумська Альтанка вважається незмінним символом міста троянд. Вона знаходиться мiж художнiм та краєзнавчим музеями міста Суми, неподалік від Сумського обласного академічного театру драми та музичної комедії імені М. С. Щепкіна. Саме тут фотографуються молодята, випускники і туристи та призначають зустрічі сумчани й гості міста.

Наприкінці 19-го століття вчені із міста Санкт-Петербург вирішили, що саме в Сумах мають знаходитися поклади нафти. Прибувши до Сум, вони почали їх шукати прямісінько перед земською управою. Проте, незважаючи на всі пошукові роботи та створення свердловини, нафти виявити їм так і не вдалося. Завдяки Йосифу Ліщинському - чоловікові племінниці Івана Харитоненка - про цю свердловину пам'ятають і до тепер. У його володіннях був сад, який сьогодні перетворився на міський парк Ліщинських. За його розпорядженням на місці свердловини, закритої стальною плитою, з'явилася дивовижна альтанка. Зводив альтанку один из мешканців Сум - Матвій Щавеліїв. Прикраса міста вціліла, навіть попри війни та революцію. Бесідка виконана у так званому "російському стилі". Зовні це відкрита дерев'яна тераса (до речі, саме так перекладається польське слово "альтанка"), яка знаходиться на високому цоколі, із хрестоподібним дахом та центральним куполом. Заввишки альтанка - десять метрів, у той час як її діаметр складає майже шість метрів. Довкола пам'ятки у теплі пори року квітнуть квіти.

Цікавинкою цього місця можна вважати те, що під час будівництва альтанки не було використано жодного металевого цвяху. Споруда прикрашена колонами, різними карнизами та наддаховими шпилями. Зовні вона нагадує незвичайну ажурну будівлю. В узорах альтанки закодовані символи трипільської культури, містяться язичницькі символи сонця та продовження роду. Водночас із ними переплітаються символи християнства та юдаїзму. Починаючи із 2006 року, альтанка кілька разів змінювала свій колір та ремонтувалась. Саме тут розташовуються духові оркестри, котрі радують відомими мелодіями мешканців та гостей міста під час щорічного проведення Днів Європи у Сумах та Всеукраїнського фестивалю духової музики під назвою "Сурми конституції". Навесні 2010 року Сумська Альтанка перемогла в акції "Сім чудес міста Суми".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Спасо-Преображенський кафедральний собор

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Одним із найвеличніших храмів Сум є Спасо-Преображенський собор. Його золоті куполи з триметровими скульптурами апостолів і євангелістів, а також струнку 56-метрову дзвіницю з годинником видно з будь-якої точки міста. Відлік свого існування собор веде з середини 17 століття. Упродовж віків його не раз перебудовували і реставрували, але, як і колись, святиня приваблює до себе не лише вірних православної церкви, а й звичайних мандрівників. Храм є однією з найцінніших історичних пам'яток північно-східного обласного центру України і окрасою міста.  

   Дерев'яний храм – попередник нинішнього, містився з північного боку від Спасо-Преображенського собору, ближче до річки Хорол. Під час великої пожежі, яка стала наслідком татарського набігу, він згорів. Через кілька десятиліть на тому самому місці виріс новий храм, так само з дерева – стараннями полковника Герасима Кондратьєва. Його ім'я було вирізьблено  при вході на дверях. Освятили церкву Преображення Господнього наприкінці 17 століття, проіснувала вона шістдесят років. Кам'яний соборний храм було закладено в Сумах 1776 року. Місце під його будівництво освячував архімандрит Товій Кремневський, який жив тоді в Сумському Успенському чоловічому монастирі. Зведення та оздоблення собору тривало дванадцять років. Храм був кам'яний, двоповерховий: нижній нарекли на честь Преображення Господнього, а верхній – Благовіщення Божої Матері. Невдовзі почали споруджувати кам'яну дзвіницю у стилі бароко, а завершили її будівництво 1801 року. Чи то мурували надто швидко, чи матеріал був не найвищої якості, але за кілька років дзвіницю довелося переробляти. Тоді ж з з'явилася кам'яна огорожа довкола храму. Великий дзвін потрапив сюди з Сумського Успенського чоловічого монастиря, на той момент ліквідованого. Напис на дзвоні свідчив, що відлили його на кошти статського радника Якова Шубського, відомого мецената того часу. Другий дзвін, трохи менший за розміром, пожертвував містові ще один заможний мешканець Сум – Данило Забродський. Серед образів храму особливо шанували Курську ікону Божої Матері Знамення, яку подарували Сумському кафедральному соборові купці. Тут зберігався також Требник 1646 року Київського і Галицького митрополита Петра Могили. Були в церкві й інші давні книги, акти, в тому числі і царська грамота 1692 року на землю, даровану соборові. Зовнішній вигляд Спасо-Преображенський собор набув сучасного вигляду після капітальної реконструкції кінця 19 сторіччя. Здійснено перебудову за проектом відомого харківського архітектора Михайла Ловцова. Це тоді біля храму спорудили величну трьохярусну дзвіницю. Двокупольний, хрещатий у плані собор поєднав у собі елементи різних стилів: ренесансу, бароко, класицизму. На кутах позолоченого купола-даху встановлено фігури чотирьох євангелістів – Луки, Марка, Іоанна і Матфея. Всі ці триметрові чавунні скульптури було відлито на сумському заводі «Вулкан». Їх поєднує балюстрада чорного кольору. На фасадах та карнизах  багато ліпних деталей, які зачаровують майстерністю виконання. На верхньому ярусі дзвіниці розташований баштовий годинник із чотирма циферблатами, який щопівгодини відбиває час. Годинниковий механізм – такий самий, як і на Спаській башті Кремля, бо виготовляли їх на одному й тому самому підприємстві в Англії.

Храм всередині Собор має три престоли. Головний названо на честь Преображення Господнього, південний – Благовіщення Пресвятої Богородиці, в північний – святого великомученика Дмитра Солунського. Матеріалом, з якого виконано іконостаси, оздоблені тонким ажурним малюнком, є білий мармур. Із нього ж виготовлені жертовник та кіоти для ікон. Царські врата в обох приділах – бронзові з позолотою. Престол в головному храмі зроблений із кипарисового дерева, обтягнутий срібною парчею і зверху закритий футляром з мідних посріблених масивних дощок, на яких зображено сюжет страстей Господніх. Храм прикрашають  оригінальні твори живопису. У простінках входу розташовані ікони-картини: з півночі – Спаситель, оточений групою стражденних калік та убогих, з південного боку – Різдво Христове. Стіни храму повсюди облицьовані під мармур, бордюри прикрашені чудовими малюнками, під куполом – ліпнина, виготовлена в техніці альфреско (настінний живопис водяними фарбами на сирому тиньку). У західній частині храму влаштовані великі хори, на яких розміщується хор.

 

 

 

 

 

Троїцький собор

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Однією з найвідоміших споруд міста Сум є Троїцький собор. Цей просторий світлий храм із хорошою акустикою відвідує багато прихожан як у свята, так і в будні.  Бувають тут також і туристи, вони заходять, щоб помилуватися прекрасною архітектурою, відпочити душею. А ще побачити триметрову скульптуру Андрія Первозванного, яку зберігають у святині. Троїцький собор пам’ятає багато сторінок непростої історії обласного центру та всієї Слобожанщини. Належить храм Сумській єпархії Української православної церкви.  

  Поява Соборної церкви (таку другу назву має Троїцький собор) у Сумах тісно пов’язана з іменем видатного земляка, підприємця і мецената  Павла Харитоненка. Це він ініціював спорудження нового храму поряд із уже наявним на той час мурованим двопрестольним, у такий спосіб розширивши територію. Згідно з планом будівництва, було затверджено проект сумського архітектора Карла Шольца.   Закладання наріжного каменю на місці майбутнього собору відбулось у Сумах у травні 1901 року. Будівництво тривало довго – аж до 1915 року, бо коштів було потрібно чимало, тож зводили храм із перервами. За радянських часів собор зачинили. Наприкінці сімдесятих років минулого століття тут провели  реставраційні роботи, в ході яких в головному вівтарі встановили орган. Після здобуття Україною незалежності під склепінням собору знов залунала молитва. Храм використовували і для здійснення релігійних потреб, і для концертів органної музики. 2007 року орган перевезли до споруди Сумської філармонії. Нині храм повністю належить вірянам.

 Цікавий факт Троїцький собор планували освятити 26 вересня 1914 року, але церемонію довелося відкласти через смерть головного мецената.  На жаль, до повного завершенні робіт Павло Іванович Харитоненко не дожив. Але храм не був освячений і пізніше: коли його добудували, вже на повну силу вирувала Перша світова війна, і представникам тодішньої влади було не до церков. Урочисте освячення Троїцького собору відбулося в травні 2014 року – через століття.

 В архітектурі Троїцького собору можна простежити наявність елементів різних стилів. Зовні є риси, які уподібнюють його з Ісакіївським та Троїцьким соборами Санкт-Петербурга. Храм має один ярус, він квадратний у плані, а довкола центрального купола розміщені чотири каплиці в стилі бароко, які виконують більш світську, аніж релігійну функцію.   Із західного боку храму розташована чотириярусна дзвіниця, прикрашена портиками коринфського ордеру. По периметру храм оточений з усіх боків карнизом, створеним у стилі класицизму. Увагу відвідувачів привертають майстерні рослинні орнаменти, пілястри, картуші та інші елементи оздоблення. Храм має три вівтарі: Головний престол Зішестя Святого Духа на апостолів (друга назва – Пресвята Трійця, звідси й назва храму). Престол на честь апостола і євангеліста Іоанна Богослова. Престол мучеників Адріана і Наталії.

 Іконостас Окрасою внутрішнього оздоблення собору мав стати мурований іконостас, який Павло Харитоненко замовив у Італії. Але до нашого часу він не вцілів: його було знищено під час транспортування у ході бойових дій Першої світової. Мешканці міста знають, що писати ікони для Троїцького храму  Харитоненко запросив Михайла Нестерова. До речі, вітраж із назвою «Трійця» видатний живописець творив разом зі ще одним знаменитим художником – Кузьмою Петровим-Водкіним.  Але, на відміну від Київського Володимирського собору з роботами Нестерова, жодного твору церковного живопису цього майстра у Сумах до нашого часу не збереглося.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Воскресенський собор

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Місто Суми має величезний туристичний потенціал. Щоб впевнитись у цьому, варто лиш прогулятись по двох центральних пішохідних вуличках міста – Воскресенській та Соборній. На Воскресенській вулиці стоїть найстаріша споруда Сум – Воскресенський собор.

 Звели Воскресенський собор у 1702 році перші сумські полковники – Герасим та Андрій Кондратьєви. Цей храм є єдиною пам'яткою, яка залишилась від засновників, які прийшли на ці слобожанські землі у 1655 року з Білоцерківщини, точніше, з містечка Ставища. Заручившись підтримкою московського царя, вони побудували фортецю і назвали її Сумами. А через півстоліття тут звели Воскресенську церкву, яка згодом стала собором. Храм виконував й оборонні функції. Про це свідчать глибоко посаджені вікна та стіни товщиною півтора метри. З великого підвалу тягнулись підземні ходи до річки Псел. Воскресенський собор у Сумах є одним із найкращих зразків українського бароко у області. Храм гармонійно поєднує в собі риси кам'яного та дерев'яного козацького зодчества. Перша дзвіниця була шатровою та примикала до храму. Сучасна 65-метрова дзвіниця собору побудована у 1906 році у необароковому стилі. У радянські часи собор зачинили, проте приміщення не залишилось пустувати: храм переобладнали під склади виробництва Облпостачу. Невдовзі у стінах собору розташувався відділ декоративно-ужиткового мистецтва Сумського художнього музею. У 70-х роках минулого століття відбулась масштабна реставрація Воскресенського собору. Легенда, пов'язана з собором За переказами, у Герасима Кондратьєва була сестра Марія, яка мала важкий характер. У 17 столітті Суми часто потерпали від нападів розбійників, які грабували містян та жителів околиць. Коли врешті-решт схопили розбійницьку банду, виявилось, що їхнім ватажком є сестра Кондратьєва Марія. На сімейній раді було прийнято нелегке рішення – замурувати лиху сестру у стінах Воскресенської церкви. Під час останньої великої реставрації у 1970-х були знайдені рештки жіночого тіла. Можливо, у цій легенді є й доля правди?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Пам’ятник Тарасові Шевченку – Суми

          Є в Сумах місце, куди ніколи не заросте народна стежка. Це пам'ятник великому синові українського народу, слави і гордості української землі, її правді і совісті - Тарасу Григоровичу Шевченку. Геніальний поет, письменник, художник, графік, громадський діяч - це все про нього, і все в найвищому ступені.

У міському сквері в центрі міста, на гранітному чотириметровий постаменті височить бронзова фігура великого Кобзаря. Він стоїть в повний зріст в накинутому на плечі плащі з непокритою головою. Непохитний дух поета, його сталеву волю і віру в свій народ з дивовижною точністю передали і відтворили автори пам'ятника - скульптор Я. Красножон і архітектор М. Махонько. Їм вдалося точно зобразити не тільки риси обличчя Тараса, а й його душевний стан. Глибока скорбота і печаль затьмарюють його чоло, важкі думи затуманили погляд.

Пам'ятник Шевченку в Сумах вражає своєю величчю і монументальністю. Він був відновлений в 1957 році на місці старого зруйнованого бетонного пам'ятника, на якому поет був зображений сидячи.

Сумчани та численні гості міста не втомлюються приносити квіти до підніжжя монумента. Всенародна любов і захоплення талантом людини, який вийшов з народу, але залишився відданим йому назавжди, до останнього подиху, не знає кордонів і меж. Він став символом свободи і безмежної відданості рідній українській землі і людям, що живуть на ній.

Пам’ятник цукру

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Всі сумчани знають про сім'ю Харитоненко з самого дитинства. Засновник родини Іван Герасимович Харитоненко розумом, працею, наполегливістю створив так звану «світову імперію цукру» з центром у м. Суми. Між іншим, він був не тільки великим комерсантом, але й великим меценатом. Розвиваючи свій цукровий бізнес, Іван Герасимович перебудовував і місто. Перебудовував за власні кошти, вкладаючи в його розвиток частину прибутку своєї імперії. Його внесок у духовне, культурне та суспільне життя невеликого провінційного містечка став запорукою стрімкого розвитку Сум на століття вперед. Вдячні Суми відзначили свого покровителя встановленням пам'ятника на честь Почесного громадянина м. Суми Івана Герасимовича Харитоненка. Незважаючи на все, що судилося витримати місту, - пам'ятник і сьогодні прикрашає головну його Покровську площу, проте, імперія цукру переживає не найкращі свої часи. Сьогодні в Сумах не виробляється цукор.

 В цьому проєкті закладено ідею доленосної ролі цукру і високої пошани бізнесмену-меценату. Колись цукор виробляли у вигляді великих пресованих кубиків. Було вирішено скласти скульптуру з кубів, використовуючи для цього камінь вапняк розміром 48 х 48 х 48 см. Цей камінь  обрали невипадково. Вапняк в слов'янській міфології вважається енергетичним каменем, з якого будували церкви і робили культові скульптури. Але це має бути не просто куб, а Пам'ятник цукру як символічний постамент для майбутніх Харитоненко. Спіраль символізує поштовх до постійного розвитку та вселяє надію на відновлення і відродження цукрової індустрії в Сумах, відродження кращих традицій меценатства. Модуль сходинки створюють пам'ятник розміром 2,4 х 2,4 х 2,4 м. Куб символізує всесвіт, стабільність. Вершина постаменту символізує високий статус людини, який своєю працею вихваляє і перебудовує Суми, наслідуючи гасло родини Харитоненків «Трудом прівозношусь». Таким чином, проект має ідейно-виховне навантаження.

Пам’ятник Івану Харитоненку

 

 

У самому центрі Сум, на Покровській площі, стоїть пам'ятник людині, чий внесок в історію розвитку міста складно переоцінити. Це видатний цукрозаводчик і відомий меценат
Іван Герасимович Харитоненко. Будучи одним з найбагатших людей російської імперії дев'ятнадцятого століття, він не шкодував ні сил, ні коштів, що б допомогти рідному місту.

Його видатні заслуги і внесок в розвиток і процвітання Сум люди пам'ятають до сьогоднішнього дня. Величезні кошти, виділені їм на будівництво Троїцької церкви, міської гімназії, лікарні і ряду інших будівель допомогли городянам у вирішенні багатьох нагальних проблем. В знак подяки городяни вирішили звести монумент на честь земляка. Будівництво здійснювалося на гроші простих жителів міста і в 1899 році, згідно з проектом талановитих скульпторів О.Опешкіна і А.Круазі, робота була закінчена. Чудовий пам'ятник з фінляндського мармуру став окрасою міста і даниною пам'яті великому меценату.

Однак, історія пам'ятника була невтішною. У 1918 році, руками більшовиків, постамент був знищений, а на його місце поставлений пам'ятник батькові і ідейному натхненнику революції В.І.Леніну.

Після проголошення незалежності України, в 1991 році, сумчани, на піку підйому національної свідомості, демонтували пам'ятник вождю світового пролетаріату, повернувши на колишнє місце пам'ятник Іван Герасимович Харитоненко - видатному громадянину Сум. Офіційною датою відновлення пам'ятника вважається 1996 год.

Високий постамент з усіх чотирьох боків оточують чавунні ліхтарі, які з'єднуються між собою величезними ланцюгами. Вимпел зі словами «Засновнику - від вдячних нащадків», встановлений в 2012 році випускниками місцевого кадетського училища, гармонійно доповнює єдиний образ.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Фонтан “Садко”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Фонтан “Садко” – одне з улюблених місць відвідування молоді, прогулянок біля нього. 

Фонтан був спроектований в 1975 році київським архітектором Євгеном Куликовим. Назву він узяв, спираючись на слов’янські билини про героя Садко з ряду новгородських переказів. Але для бронзової скульптури, знаковою складовою водного джерела, не було виділено місця. Тільки через десять років, в 1985 році, секретарем міського комітету було дано розпорядження про встановлення фонтану басейну. У 2010 році фонтан реконструювали, була повністю замінена плитка навколо нього.  

По-справжньому казковий вигляд фонтан набуває, коли палає різнокольоровими вогнями ілюмінацій. Біля нього розташована будівля, яка була у XIX столітті жіночою гімназією., споруда XIX століття, раніше жіноча гімназія. Щоб дістатися в Сумах до фонтану “Садко”, необхідно орієнтуватися на перетин вулиць Героїв Сумщини, Харківської, Гагаріна та Покровській площі. Контактна скульптура “Я люблю Суми” також знаходиться біля фонтану

 

 

 

 

 

 

 

 

Сумський національний академічний театр

драми та музичної комедії імені М. С. Щепкіна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сумський театр драми та музичної комедії імені Щепкіна знаходиться у самісінькому центрі міста. Він є головною та найбільшою театральною та концертною залою в області.

Сумський театр драми та музичної комедії заснований у Лубнах 1933 року на базі Харківського пересувного робітничо-колгоспного театру.

У 1939 році, разом зі створенням Сумської області, театр було переведено до Сум. Він розпочав роботу в приміщенні колишнього театру Д. М. Корепанова. Тоді ж на пропозицію тодішнього головного режисера Доміана Івановича Козачковського театру присвоєне ім'я російського актора Михайла Семеновича Щепкіна. Відтак, театр дістав назву Сумський український музично-драматичний театр ім. М. С. Щепкіна.

У роки Другої світової війни театр виступав у містах Чкаловської (тепер Оренбурзької) області Бугуруслані, Бузулуку та інших.

1944 року творчий колектив повернувся до Сум.

У 1980 році «щепкінці» отримали нове сучасне приміщення, й відтоді театр називався Сумський обласний театр драми та музичної комедії імені М. С. Щепкіна.

1989 року на Театральній площі перед будівлею закладу було встановлено пам'ятник Михайлові Щепкіну (ск. Анатолій Смілий).

Станом на 2011 рік у театральному колективі було залучено близько 240 осіб, серед яких Народні артисти України (Микола Ластовецький, Євгенія Пінчук-Серебрякова), заслужені артисти України (Олена Зарицька, Тамара Корінна, С. Корінний, Володимир Берелет, Наталія Дехта, С. Федосенко).

У 2012 році Міністерством культури України за досягнення високих показників діяльності закладу та з нагоди 80-річчя з часу утворення, театр проголошено Сумським обласним академічним театром драми та музичної комедії імені М. С. Щепкіна. У цьому ж році обласна влада за підтримки приватних інвесторів розпочала капітальний ремонт і завершила його перший етап. У ході робіт оновлено фасад, глядацьку залу, встановлено нове звукове обладнання та освітлення, відремонтовано вхідний блок та опалення, замінено вікна та ін.

На початку 2014 року Міністерством культури України за значний вклад у розвиток театрального мистецтва в області та високі професійні досягнення артистці-вокалістці театру Наталії Неряновій було присвоєно почесне звання «Заслужена артистка України». Також приємним сюрпризом для сумчан та гостей міста було відновлення вечорів балету «…І млію в танці, як в обіймах ніжних…» та концертів симфонічного оркестру у фоє театру.

У 2016 році Обласна влада ініціювала другий етап капітального ремонту театру, а саме його адміністративної частини. У ході підготовчих робіт оголошено заміну фасадної плитки, утеплення стін та вхідної групи, заміна вікон. Крім того, завершується монтаж обладнання та відкриття Малої сцени, а це створення нового для театру напрямку творчої роботи та приємний сюрприз для відвідувачів театру.

Репертуарна політика театру співіснували на межі задоволення різних смаків багатьох поколінь глядачів — крім української класики, представлена також була і світова («Циганський барон» Йоганна Штрауса) і російська (трагедія «Отруєна туніка» Миколи Гумільова), крім того, зразки сучасної драматургії: сцени з англійського життя очима француженки «Кінь в непритомності» Франсуази Саган, трагікомедія «Любов на трьох» А. Шизгала, трагікомедія «Герцог Гонзаго» Н. Іорданова, трагікомедія «Будинок божевільних» Е. Скарпетті, а також розважальні й опереткові шоу-програми «Ніч в маскараді», «Міленіум», вечір оперети «В обіймах пані оперети».

Театр є активним учасником конкурсного і фестивального життя України.

У приміщенні Сумського театру драми та музичної комедії відбуваються загальноміські заходи, а також заходи, присвячені відзначенню державних, професійних і неофіційних свят. Ніколи керівництво театру не обділяло увагою і маленьких глядачів кожного року вводячи до репертуару по декілька дитячих вистав, як-от «Яремина любов», «Троє поросят», «Новорічні пригоди», «Фарбований лис», «Дюймовочка» та багато інших. При театрі імені Щепкіна працює театр класичного танцю «Престиж» під керівництвом артистки балету І. Шабельської.

 

 

 

 

 

 

 

 

Палац дітей та юнацтва

 

 

 

 

 

 

 

Палацом дітей і юнацтва цей стародавній будинок називався не завжди. Раніше це був сумський Олександрівський банк.

Збудоване приміщення наприкінці ХІХ століття для комерційного банку. Його можна було б назвати і Харитонівським, оскільки саме Харитоненки були найбільшими акціонерами цієї фінансової установи. За деякими даними, на початку ХХ століття напередодні першої світової війни, в цьому приміщенні розташовувався і казначейський банк, який імовірно, орендував частину приміщення в Олександрівського. Будівля має оригінальний колір і форму. Архітектор, ім’я якого не вдалося встановити, несподівано, але доволі вдало, поєднав червону цеглу й білі відтінкові декоративні елементи. Чітко виразного стилю будинок не має. Тут спостерігаються елементи класики, готики, навіть українського бароко (що цілком зрозуміло). Але круглі, складного профілю вежки, що автор «розставив» по кутках та центральному ризоліті, надають колишньому банку характер мініатюрного замку. Після революції тут розташовувались різні установи. Але ось упродовж багатьох десятиліть, з 1934 року, у цій пам’ятці архітектури – Сумський міський палац дітей та юнацтва.

Місце, на якому розташований Палац, зберігає інформацію відразу про декілька епох історії міста. Якщо її вивчити, то можна довідатися багато цікавого. Наприклад, це місце нерозривно пов'язане з історією Спасо-Преображенского собору. Ще до банку тут стояв цегельний завод відомого сумського купця й мецената Дмитра Суханова (побудували цей завод в останній чверті XІХ століття).

Тоді цегельний бізнес був досить прибутковою справою: тисяча цеглин у той час коштувала три рублі п'ятдесят копійок. Для порівняння: льодяник або пряник - півкопійки, цебро пива - тридцять копійок, а за три рублі можна було купити поросятко.

Завод Суханова забезпечував цеглою будівництво дзвіниці й реставрацію Спасо-Преображенского собору. На будівлю храму пішло більше мільйона штук цегли.

Сумський театр для дітей та юнацтва

 (Театр Д.М. Корепанова)

 

 

 

 

 

 

 

Першим сумським театром, який працював як взимку, так і влітку став нинішній театр для дітей та юнацтва. До цього в місті були тільки літні театри.

1907 р. на вулиці Покровській почалося спорудження нової театральної будівлі за проектом відомого харківського архітектора О.М.Гінзбурга (1876-1949). Будівництво здійснювалося на кошти виділені з міського бюджету та особисті заощадження Д.М. Корепанова, пристрасного поклонника Мельпомени, актора-аматора та антрепренера, ініціатора спорудження в місті «позасезонної» театральної будівлі.

Автор обрав для будівлі не тільки модерний стиль в архітектурі, а й новий на той час будівельний матеріал - залізобетон. Тому приміщення театру для дітей та юнацтва виглядає, як сучасна споруда. Цей двоповерховий будинок торцем орієнтовано на вулицю. Вестибюль першого поверху трохи виступає, що дозволило утворити на даху відкриту терасу з виходом на неї з фойє другого поверху. Фасад розчленований на три частини. Центральна частина на другому поверсі вирішена у вигляді напівкруглого виступу з вузькими, довгими, розділеними тонкими простінками вікнами, що створює враження вітража. Бокові частини мають по одному великому арковому дверному прорізу для виходу на терасу, але переважають не прорізи, а масивні стіни. Вестибюль першого поверху побудований на контрасті широких прямокутних дверей і вузьких вікон.

Театр відкрився в зимовий сезон 1911-1912 pp. і вразив сучасників своїм оздобленням і технічним оснащенням. «Зрительный зал имеет два яруса лож, балкон и галерею, причем особенное внимание обращено на удобство и большое количество дешевых мест, чтобы доставить возможность посещать театр учащимся и другим малосостоятельным классам.

Пол партера снабжен подъемным приспособлением для приведения его в горизонтальное положение на случай танцев. Отапливается все здание водяным отоплением, освещается электричеством...

Акустика в здании очень хороша, так как каменные стены и потолки прекрасно отражают звуки и форма зала благоприятна для звуковых эффектов. Остается отметить еще обилие света везде и множество каменных лестниц и выходов на случай паники» - писав кореспондент газети «Южный край». Додамо, що при театрі був влаштований сад, за котрим закріпилася назва «Тіволі». А саму будівлю сумчани називали «театром Корепанова».

На його сцені виступали гастролюючі драматичні, балетні та оперні трупи, оперета, артисти столичних імператорських театрів, відомі естрадні виконавці.

У роки Великої Вітчизняної війни будівля постраждала під час бомбардування, була відбудована, але втратила свій первісний вигляд.

При ремонті будинку в 60-і роки були затушовані (але не втрачені) деякі деталі, характерні для стилю модерн.

З кінця 1930-х і до 1980-го р. у ньому працювала трупа Сумського обласного українського музично-драматичного театру ім. М.С. Щепкіна, з 1980 - Сумського театру для дітей та юнацтва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Пам’ятник на родинному похованні Харитоненків та пам’ятник на могилі доньки

Харитоненка П.І. – Зінаїди

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Центральне міське кладовище міста Суми є своєрідним музеєм під відкритим небом, який бере свій початок з 1790 року.

Пам’ятники померлим сумчанам створювали відомі італійські, французькі, російські та українські скульптори.

На початку ХХ століття в Харківській губернії проводились екскурсії на Сумське кладовище з оглядом «високохудожніх пам’яток».

Найбільш відомі з них – пам’ятники, встановлені на могилах членів родини Харитоненків. Вони знаходяться на центральній алеї кладовища, відразу за церквою Петра і Павла.

Цей скульптурний ансамбль створив відомий французький скульптор Аристид Круазі в другій половині ХІХ століття.

Він є автором багатьох статуй в садах Пале-Роялю, Луврі та Паризькій мерії.

Скульптури на могилах Харитоненків запозичені з легенд на релігійну тематику. Образи вражають реалістичним зображенням людських почуттів, психологічним динамізмом та глибокою людяністю.

Цей скульптурній ансамбль Аристида Круазі в свій час вважався найкращим надгробним пам’ятником в світі.

Його автор у 1900 році був нагороджений Золотою медаллю.

Копії пам’ятників знаходяться в Луврі.

Цікава історія появи цих пам’ятників в Сумах.

У кінці ХІХ століття в Парижі проходила всесвітня виставка робіт відомих скульпторів. На ній були присутні Сумський цукрозаводчик та меценат Павло Іванович Харитоненко з дружиною. Увагу подружжя привернула одна скульптура – Янгол уносить в небо маленьку дівчинку. Це була робота Аристида Круазі «Янгол з дитиною». Скульптура нагадала батькам про нещодавню важку втрату. Це ніби їх маленьку донечку Зінаїду, яка нещодавно втопилась, уносив на небеса Янгол.

Після домовленості, скульптору були передані фотографії Зінаїди Харитоненко.

Після того, як риси обличчя дівчинки набули схожості з донькою Харитоненків мармурову скульптуру «Янгол з дитиною» доставили з Парижу в Суми.

Існує думка, що маленькі діти можуть бачити янголів. В день встановлення пам’ятника на могилі Зінаїди сумного посланця небес побачили всі присутні на кладовищі. Маємо ми таку можливість і сьогодні.

Найвідоміший пам’ятник світу, що привертає погляди сумчан та гостей міста, являє собою мармурову скульптуру у вигляді Янгола, який тримає на руках маленьку дівчинку, що заснула назавжди. Руки дитини складено на грудях православним хрестом. Янгол разом зі своєю ношею підіймається в небо, даруючи всім надію на Боже прощення та спочин на небесах.

На скульптурі є авторський підпис та дата виготовлення – 1891 рік.

Поруч постає інша відома мармурова скульптура Аристида Круазі «Голгофа». Вона має ще й іншу назву – «Розп’яття».

Її було замовлено дещо пізніше.

Скульптура вражає своєю композиційною завершеністю. Фігури розіп’ятого Ісуса та скорботні постаті біля підніжжя хреста виконані в яскравій реалістичній манері, що так була притаманна французькому скульптуру.

Ідентичний пам’ятник, тільки виконаний з бронзи, встановлено на могилі самого Аристида Круазі.

Відомо, що за даний скульптурний ансамбль П.І. Харитоненко заплатив не помірну в ті часи суму – 2 мільйони золотих. Натомість Суми отримали пам’ятку культури світового значення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Пам’ятник М.С. Щепкіну

 

Автори пам’ятника - скульптор А.С. Смілий, архітектор С.С. Граділь.

На Театральній площі, біля театру драми і музичної комедії ім. М.С. Щепкіна, з лівого боку від фасаду театру.

Михайло Семенович Щепкін (1788-1863) - видатний актор XIХ ст., основоположник критичного реалізму в українському і російському театральному мистецтві.

Бронзова скульптура /3,5 м/ являє собою стоячого на повний зріст М.С. Щепкіна, що крокує. Одягнений в пальто. Ліва нога виставлена вперед, права - трохи позаду. В правій, простягнутій вперед руці - палиця, в лівій, відведеній назад у бік - капелюх. Пальто розстебнуте, поли його розвіваються. Голова трохи піднята і повернута праворуч, погляд спрямований вдалечінь. У великих рисах обличчя автором передана портретна схожість. Пам`ятник відрізняється графічною чіткістю силуетних ліній. Динамічна ритміка мас вдало поєднується з узагальненим моделюванням одягу і обличчя. Енергійний рух постаті створює романтичний образ. Пластика структури відзначена строго реалістичною манерою виконання.

 

 

 

 

 

 

 

Пантелеймоновський монастир

 

 

 

 

 

 

 

 

У Сумах це місце на вулиці Роменській називають просто – «монастир». Так повідомляють зупинку тролейбуса, таксисти без зайвих питань приймають це слово як назву адреси. «Монастир» - це комплекс споруд на вулиці Роменскій, центром якого є Пантелеймонівська церква, або, якщо говорити коректніше, храм Святого великомученика цілителя Пантелеймона.

Тепер тут знову чоловічий монастир і, природно, православний храм, але так було не завжди.

Пантелеймонівська церква - одна з останніх, побудованих до утворення СРСР. Незважаючи на те, що її автори - відомі архітектори Петербурзької академії мистецтв Олексій Щусєв (Пантелеймонівської церкви, 1911) і Володимир Покровський (комплекс Пантелеймонівського монастиря, 1915) , у довідковій літературі по Сумах про цей пам'ятник - майже нічого. Є інші споруди, будинки й храми, які стали візитною карткою міста, а Пантелеймонівській церкві щодо цього не повезло. Навіть у альбомі «Вулицями старого міста» немає фотографії цього храму. Начебто й не є присутнім у місті цей цілком реальний елемент історії.

Про Пантелеймонівську церкву відомо, що побудовано вона в 1911 р., а в 1913-1915 рр. було збудовано весь монастирський комплекс, який включав Пантелеймонівську церкву, двоповерховий будинок архієрейського корпусу та сторожку. Значні кошти на будівництво храму пожервував сумський купець Кулішов, який мав кілька магазинів готового одягу. Зведена церква була в формах псковсько-новгородської архітектури ХІІ-ХІІІ ст., в якій О.В.Щусєв кохався.

Доля Пантелеймонівського монастиря і найперше його церкви не була безхмарною. Монастир було закрито на початку 30 років. Церква ж функціонувала до 1963 року, а потім була закрита. Капітальним будовам пощастило в тому розумінні, що їх не підірвали, як це бувало з іншими «розсадниками мракобісся», а вирішили використати для народногосподарських потреб. Багато корінних сумчан пам'ятають, що в будинку церкви розташовувався склад промислових товарів - мила й тому подібних актуальних речей. Пізніше будинок хотіли перепрофілювати, причому з ідейно-просвітительським ухилом, - улаштувати там планетарій.

Думалося, що для церкви це сумний фінал. Але виявилося, що це лише невдала спроба. Тому що сьогодні будинок використовується так, як і було задумано людьми на початку минулого століття.

Зовсім недавно храм відреставрували. Отець Ігор брав участь у відновленні храму з самого початку, але, за його словами, виходить, що виступав не в ролі організатора або керівника, а, скоріше, координатора. Про перші кроки відновлення він розповідає: «Храм віддали церкві в жовтні 1990 р. Оскільки тут планувався планетарій і були проведені певні роботи, то багато чого залишилося. У будинку зробили два поверхи, були дві котельні, паркет, двері. Говорять, що на будівництво планетарію було витрачено близько 300 тис. рублів (тих, радянських). Я вірю, але в мене є підозра, що приблизно третину украли. Купола покрили заново. Чистий цинк. Матеріал гарний, але робота... Неякісно зробили. Я став звертатися в управління архітектури, щоб із храму винесли все зайве. Потрібно було забрати перегородки, перекриття, стіни, які побудували «під планетарій».

Погодилися, але запросили 15 тис. рублів. І ці гроші стояло зібрати як пожертвування парафіян.

Але найшлися люди, які за ці ж гроші не тільки забрали зайві стіни, але й повністю зробили ремонт храму. Робота йшла гарними темпами. Перша служба в обновленому храмі відбулася саме на Водохрещення, 18 січня 1991 р.

Я хочу підкреслити, що прості люди дивилися на нашу справу з любов'ю. І допомагали хто чим міг.

Потім робили іконостас, розписували стіни. Коли художники працювали над розписами, то бували випадки, що парафіяни підходили до них і просили: «Сьогодні в мене день ангела. Напишіть у цей день мого святого». І в цих випадках самі платили гроші, тобто витрати по прикрасі храму брали на себе. Частково.

Отець Ігор згадував про викладача педуніверситета, що робив гіпсові форми для лиття. Про те, як відливали алюмінієві деталі іконостаса на ПАТ «СНВО ім. Фрунзе» у той час, коли ціна на алюміній зненацька злетіла чи ледве не у два з половиною разу, про те, як допомогли дістати й привезти дерево - справжній дуб - для іконостаса і як люди прийшли й установили двері - троє дверей - безкоштовно, просто як пожертвування на храм. Ті, хто не мав фінансових або виробничих можливостей, просто брали участь у навантаженні-розвантаженні, розчищенні й т.п. Отець Ігор говорить: «Я ніколи не прошу. Люди самі бачать, що потрібно для храму, і жертвують». Загалом , як уже було сказано, «дивляться з любов'ю». Тобто не сприймають турботу про храм як повинність. Просто роблять.

Люди міняються, а храм залишився таким, яким і був. Не вдалося змінити призначення будівлі, над якою працювали сотні людей.

 

Сумський обласний краєзнавчий музей

Сумський обласний краєзнавчий музей заснований у 1920 році як художньо-історичний. Фундатором і першим директором музею був художник, археолог і мистецтвознавець Н.Х. Онацький. У 1939 році на базі художньо – історичного музею утворилися два окремі заклади – краєзнавчий музей та художній музей.

Основна експозиція музею розташована в будинку колишньої земської управи, спорудженому в 1885-1886 рр. В іншому приміщенні музею - по вул. Покровська, 2, - розміщено дві стаціонарні експозиції: «Слов’янські старожитності Сумщини» та «Двадцяте століття починається». Музей також має постійно діючу експозицію «П.І. Чайковський і Україна» в смт. Низи Сумського району.

В музеї зберігається майже 45 тисяч оригінальних експонатів. Експозиції та виставки музею знайомлять відвідувачів з природою, історією Сумщини, її духовною та матеріальною культурою.

В експозиції відділу природи привертають до себе увагу палеонтологічні знахідки: черепи волохатого носорога, бізона, кістки мамонта, частина стовбура скам’янілої сосни; численні чучела тварин, птахів, колекції комах, гербарії та багато іншого.

У відділі історії краю з найдавніших часів до початку ХХ ст. експонуються унікальні знаряддя праці, посуд, прикраси, язичницькі амулети, зброя різних часів і культур (від кам’яного віку до раннього середньовіччя). До найцікавіших експонатів музею можна віднести дерев’яне рало перших століть нашої ери, знайдене у 1921 р. на торфовищі неподалік від м. Суми, срібні з позолотою візантійські вази, виготовлені в ІV – V ст. майстрами-ювелірами Константинополя, знайдені біля с. Жигайлівка Тростянецького району.

Надзвичайно цікавим експонатом є рукописна книга, в якій зібрані законодавчі і судочинні нормативні документи, що побутували на українських землях в ХVІ – ХVІІІ ст. Серед цих документів представлений «Литовський статут» – збірник законів феодального права ХVІ ст. – видатна пам’ятка правової думки Великого князівства Литовського.

Козацьку добу на Сумщині репрезентують унікальні документи, скарб монет ХVІІ ст., знайдений в м. Суми, зброя ХVІІ - ХVІІІ ст., гутне скло, родові реліквії української козацької старшини, а також матеріали, присвячені Конотопській битві 1659 р. Унікальними експонатами є портрети Б. Хмельницького та В.Кочубея початку ХІХ ст., порохівниця ХVІІ ст., що за переказами належала гетьману І. Самойловичу, стародрук «Євангеліє» 1681 р. з вшитим в нього рукописним документом, пов’язаним з іменем настоятеля Глухівського Петропавлівського монастиря святого Димитрія Ростовського (Туптала). Привертають увагу закладні дошки з Трапезної церкви Святої Трійці Успенського жіночого монастиря у м. Глухів, збудованої за сприяння ігумені Марії Магдалини Мазепини - матері гетьмана Івана Мазепи, дерев’яні елементи церкви Святої Трійці, збудованої коштом останнього кошового Запорізької Січі П. І. Калнишевського на його батьківщині - в с. Пустовійтівка Роменського району

В окремій залі музею представлені вжиткові речі, рідкісні документи, книги, ікони ХVІІ - початку ХХ ст., кращі зразки зброї ХІХ ст. Цю експозицію тематично продовжує масштабна стаціонарна виставка музею «Двадцяте століття починається», присвячена середньому класу рубежу ХІХ - ХХ століть. Тут представлено меблі, посуд, одяг, оригінальні фотографії і документи.

В окремій експозиції «Матеріальна культура та побут селян Сумщини кінця ХІХ – початку ХХ ст.» відтворено інтер’єр селянської хати, розміщені знаряддя праці та вироби сільських ремісників, народний одяг, речі домашнього вжитку, фотографії, ікони. Рідкісним експонатом є дерев’яна кована скриня з латинським написом «ANNO 1714».

Незмінно приваблює до себе численних відвідувачів експозиція зали, присвяченої історії Сумщини у період Другої Світової війни. Значний комплекс матеріалів розповідає про участь уродженців Сумщини в бойових діях 1941-1945 рр., діяльність славетного партизанського з’єднання під командуванням двічі Героя Радянського Союзу С.А. Ковпака та інших партизанських загонів.

У виставково-презентаційній залі музею регулярно проводяться презентації нових друкованих видань, виставки з власних фондів музею та зібрань інших установ, приватних осіб. Традиційними стали вернісажі робіт сумських, українських та зарубіжних фотомитців.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сумський обласний художній музей

ім. Н.Х. Онацького

 

 

 

 

 

 

 

Збірка музею почала формуватись на основі приватних колекцій в 1920 році, перші художньо-історичні експозиції відкрились для відвідувачів в 1921 році. Історія заснування музею пов’язана з трагічною долею першого директора Никанора Харитоновича Онацького - художника, поета, педагога, мистецтвознавця.

Музейна збірка нараховує біля 15 тисяч експонатів: живопис, графіка та скульптура по розділам: українське та російське мистецтво 18 поч. 20 ст., радянське та зарубіжне мистецтво (Італія, Франція, Фландрія, Голландія, Германія, Польща), а також колекція нумізматики: російські, польські монети. Основна частина колекції зберігається в приміщенні колишнього Казначейства, пам’ятника архітектури поч. XX ст.

У музеї створено два окремих відділи. Відділ декоративного мистецтва репрезентує зразки професійного і народного декоративного мистецтва України та Росії, вироби західноєвропейських та східних майстрів 16 - поч. 20 ст.. Галерея скульптури І.П. Кавалерідзе - зберігає художньо-меморіальний спадок відомого скульптора, драматурга і кінорежисера.

Музейна колекція, окрасу якої складає український іконопис 18 ст., живопис В. Боровиковського, О. Кіпренського, І. Айвазовського, офорти Т. Шевченка, графіка К. Трутовського, Л. Жемчужникова, твори передвижників, українських демократів В. Васильківського, П. Левченка, С. Светославського, Д. Пимоненка, - талановитих земляків: Н. Онацького, М. Нарбута, К. Власовського, скульптора М. Лисенка, родини Кричевських, в останні роки поповнилась новими розділами - творами українських художників часу незалежності та місцевих майстрів.

Музей - провідний культурний центр області, популярність якого зростає завдяки активній виставочній діяльності. Приклад тому - міжнародні виставки в Германії, Італії, Польщі.

Будівлі Української академії банківської справи

Сьогодні Українська академія банківської справи займає переобладнанні старі приміщення для потреб академії, а також реставрувала, точніше – фактично відновила за старими кресленнями новий корпус.

Один із корпусів Академії - найбільша будівля у старій забудові міста (датування – 1914 р., вул. Петропавлівська, 57). Триповерховий, складний у плані будинок має довжину близько ста метрів і витриманий у класичному стилі. Його центральний вхід відокремлений потужним ризалітом із шістьма напівколонами, а, також, розвинутим карнизом і трикутним фронтоном. Перший поверх рустований, два верхніх мають гладенькі рівні стіни з чітким обрамленням прямокутних вікон. Словом, вся архітектура підкреслювала призначення будівлі — офіційний, адміністративний заклад. Так воно і було. Будинок, який розпочали будувати перед першою світовою війною, тобто напередодні 1914 року, призначався для окружного суду, повноваження якого поширювалося на 4-5 повітів і який мав досить великий штат. Проте Феміді округу фактично не судилося тут оселитися. Бо освячували будинок у серпні 1917 року напередодні революції; після якої, як відомо, не тільки вся судова система, а й устрій життя пішов шкереберть. Щоправда, - за правління в Україні гетьмана Павла Скоропадського — десь у 1918 році — це пріміщення таки віддали суду. Але ненадовго. Всього на кілька місяців. Після встановлення Радянської влади тут перебували різні радянські і партійні установи, згодам — сільськогосподарський інститут, тепер — це одне з приміщень Української академії банківської справи.

Сумчани старшого покоління пам'ятають приміщення обласного суду по вулиці Леніна, тепер провулок Академічний, 1.

Головний будинок міської садиби Кондратьєвих - нащадків першого полковника Сумського Слобідського полку Герасима Кіндратовича Кондратьєва було споруджено орієнтовно у другій чверті XIX ст. «за зразковим проектом». 1872 році Микола Дмитрович Кондратьєв продав садибу з забудовами міській громаді, і будинок став називатися Міським будинком, який здавали в оренду. Колись це було приміщення міської думи, і вулиця Першотравнева називалася Думською. З 1867 по 1917 роки тут знаходився Сумський окружний суд, після революції - ревком, а потім обласний і міський суди. З 1974 року споруду було передано Будинку вчителя. Вона неодноразово перебудовувалась у зв'язку зі зміною призначення. Зокрема, для потреб суду будинок зазнав реконструкції наприкінці 60-х років 19 ст.

На початку ХХ ст. просторе крило міської думи і управи займала славетна пожежна команда. Високу башту пожежники використовували як спостережливий пункт. Удень і вночі чатували тут вартові. Кільцевий балкон дозволяв їм бачити майже одноповерхове повітове місто Суми.

Близько 1892 р. було зроблено прибудову з боку двору. У 1897 р. побудовано зовнішню металеву гвинтову драбину. Останній капітальний ремонт будівлі був виконаний у 1975 р. за проектом інституту «Укржитлпроект».

Згідно з рішенням виконкому Сумської міськради від 11 травня 1970 р., дана будівля була пам'ятником історії і культури. Без зняття з цього обліку, вона була знесена на початку 80-х років.

Будуючи на цьому ж місці корпус УАБС не просто відновили старе приміщення, а зберегли, обличчя тієї будівлі, архітектурну пластику тих часів, відбудували в контексті оточення. Якщо подивитися уважно на старі фото - будівлі ніби схожі, але й відмінностей багато.

Замість пожежної каланчі споруджено оригінальну башту з годинником. Щоб розширити функціональну пристосованість приміщення, додали ще два поверхи.

В опорядженні використали архітектурні мотиви не лише колишньої споруди, а й інших історичних об'єктів міста. Приміром, стрільчасті вікна не випадково нагадують вікна лікарні Святої Зінаїди (тепер - дитяча лікарня). Якщо уважно придивитися - можна знайти багато спільних деталей. Проект виконаний групою архітекторів - Володимиром Уханем, Германом Майоровим та іншими.

На вулиці Соборній за невеликим сквером, де стоїть пам’ятник Т.Г.Шевченку, приваблює погляд своїм романтичним виглядом старовинна будівля Першої жіночої гімназії (нині тут розташувався юридичний факультет Української академії банківської справи (місцезнаходження – вул. Соборна, 39), побудованої у ХІХ ст. Її асиметричні фасади нарядно оформлені з використанням псевдостильових декоративних мотивів почасти ренесансного (рустовка стін, міжповерхові тяги-карнизи), почасти барочного й готичного походження. Внаслідок змішання стилів ця будівля представляє собою типовий для Сум приклад еклектики.

Сумська Перша жіноча гімназія, що знаходилась в цьому приміщенні, була відкрита у 1873 році. Це середній загальноосвітній учбовий заклад.

Жіночі гімназії існували на кошти міського самоуправління, а також на приватні кошти. За об’ємом знань, які отримували учениці, вони стояли значно нижче ніж чоловічі. В них не викладались давні мови, а програми з математики, теорії словесності були значно менші, ніж у чоловічих гімназіях.

Міністерські жіночі гімназії мали сім основних і 8-й додатковий педагогічний клас, в якому викладались педагогіка та методика.

Останньою начальницею Першої жіночої гімназії, яку ствердили на цій посаді 8 квітня 1909 року, була Олександра Павлівна Чурилова, викладач французької мови, випускниця Інституту благородних дівиць.

 

 

Пророко-Іллінська церква

 

 

 

 

 

 

 

 

Майже 170 років злітають в небесну височінь золоті хрести над блакитними куполами сумської Пророко-Іллінської церкви – одного з найдавніших духовних християнських центрів міста. Не втратив цей храм своєї чудодійної сили й нині. Іллінська церква була збудована на честь святого Іллі - одного з великих пророків. Церква споруджена на Засумці (місцевості, яка відмежувалася річкою Сумкою (нинішньою Стрілкою) від старої частини міста). Заселяли Засумку люди нижчого стану – «військові обивателі», що перетворилися згодом на казенних селян, та ремісники – люди без достатку. Тож і церкви їх були непоказні, роблені з дерева, і не навіки, а доки здатні були простояти. Про перший дерев'яний Пророко-Іллінський храм в Сумах повідомляється у 1705 р. З 1732 року при церкві діяла церковно-приходська школа. В 1791 році церква згоріла і в 1792 р. почалося будівництво дерев'яної церкви. Полум'я чергової пожежі знищило і другий дерев'яний храм з такою ж назвою.

В липні 1836 р. з благословіння архієпископа Мелетія (Леонтовича) на Засумці розпочалось будівництво нової кам'яної - нині діючої - Пророко-Іллінської церкви, яке було завершено в 1845 р. На будівництво церкви велику суму грошей пожертвував купець Тихонов. І, врешті, воно закінчилось тільки тому, що на Засумці на той час мешкали вже люди з достатком, головним чином з купецького стану. У 1845 р. був освячений престол святого Митрофана, а в 1851 р. — весь храм.

Храм Іллі за архітектурними ознаками не належить до унікальних споруд. За своєю композицією — це поширений в українській архітектурі тип одноярусних христовокупольних храмів прямокутного плану, збудованих в класичному стилі. До храму приєднана чотириярусна дзвіниця з головним входом до храму, яка завершується куполом з високим шпилем.

Святині Пророко-Іллінської церкви:

Ікона Пророка Іллі;

Ікона святителя Митрофана Воронежського з часткою мощів святого;

Ікона святителя Тихона Задонського з часткою мощів святого.

Основний напрямок діяльності Пророко-Іллінської церкви – це благодійність. Благодійними обідами тут пригощають інвалідів, пенсіонерів, багатодітних та малозабезпечених сумчан. І не пісною юшкою, а повноцінним ситним обідом. Так, у деякі святкові місяці, як, скажімо, у серпні, тут годують обідами по п’ять тисяч людей, у звичайні — від двох до трьох тисяч. Точної дати, коли почали займатися благодійністю, ніхто в церкві не пам’ятає. Від сухої пайки відмовилися наприкінці 90-х, коли кількість нужденних зросла до двадцяти. Купили «вагончик» і там облаштували трапезну на 25 осіб. Щоденна обідня трапеза обходиться церкві щонайменше у 1000 гривень. Годують на пожертвування прихожан та спонсорські надходження, які йдуть з усіх кінців України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дитячий парк "Казка"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дитячий парк «Казка» був відкритий в 1985 році на честь 40-річчя Перемоги. Він знаходиться в центрі міста між річками Псел та Сумкою вздовж проспекту ім. Т.Г. Шевченка.

Будівництво парку було генеральною задумкою Михайла Опанасовича Лушпи, над проектом працював архітектор В.М. Ухань. Лушпа залучив до участі в будівництві, дизайну малих і великих архітектурних форм буквально всіх: сумські підприємства, художників, учнів шкіл, студентів. Але основне навантаження лягло на плечі працівників СМНВО ім. М. Фрунзе. Вони будували замки, водойми, на одному з яких, до речі, стояла на якорі міні-модель корабля з усим рухомим і нерухомим такелажем.

Відкриття парку було справжнім святом. Мешканці міста отримали свою власну міську «Казку» - із старовинними фортецями, дерев’яними підвісними мостами, прозорими озерами, казковими персонажами, втіленими в скульптури. Парк був облаштований гойдалками різних конструкцій, фонтанами, клумбами з розкішними квітами та хитромудрими атракціонами – «Орбітою», «Веселими гірками», «Сонечком» та інш. На території парку були розташовані спортивний комплекс, кам’яні фортеці, дитяче кафе. Для дітей та їх батьків були відкриті двері в кімнати сміху. Працював в парку й «майданчик розваг малюків» з батутами, електромобілями та водяними атракціонами. На алеях парку розмістилися герої улюблених казок: Іван-царевич зі своєю Царівною-жабою, солодкоголосий гусляр Садко, веселий Ємеля на печі, зовсім не страшна баба Яга, Мауглі з чорною пантерою Багірою. На вході відвідувачів зустрічала величезна механічна модель Кота в чоботях, яка розкланювалася гостям.

Протягом декількох років «Казка» вважалася одним з найкращих парків пкраїни, була гордістю і красою міста Суми. Парк часто зображували на  листівках.

 

 

Сумська обласна філармонія

 

 

 

 

 

 

 

 

Старовинний особняк по вул. Петропавлівській, 63. Повітове дворянське зібрання, для якого була побудована ця будівля, була становою організацією дворян, що існувала в Росії з 1775 року. Їй надавалось право вибирати із свого середовища повітового предводителя дворянства, членів місцевої адміністрації і судових органів. Останнім предводителем сумського дворянства був Петріщев.

Розміщений на території колишнього саду Кондратьєвих – найбільших дворян – землевласників у Сумському повіті, до роду яких належав і засновник міста Г. Кондратьєв. В будинку вдало поєднано офіційну парадність з підкресленою розкішшю оздоблення. На першому поверсі знаходились ресторан, музичний салон та театральний зал, в якому виступали у різні часи Шаляпін, Собінов, артисти Міланської опери.

Великий зал Громадського зібрання використовувався не тільки по своєму прямому призначенню - для з’їздів дворян і промисловців, тут також проходили професійні та аматорські оперні спектаклі, концерти музикантів і вокалістів. По своїм акустичним даним цей зал був одним з кращих в дореволюційній Росії.

Пам’ятним для шанувальників оперного мистецтва в Сумах був 1913 рік, на початку якого на сцені кращого в місті концертного залу гастролювала італійська міланська опера. У виконанні солістів - віртуозів сумчани слухали тоді «Травіату» Д. Верді, «Кармен» Ж. Бізе, «Джоконду» А. Понк’йоллі.

В 1916 році тут розміщувався кінотеатр «Люкс». Після 1917 будинок Дворянського зібрання було передано під клуб ім. Т. Г. Шевченка, пізніше - клуб металістів (завода ім. Фрунзе), де влаштовувались веселі новорічні маскаради, танцювальні вечори тощо.

З 1938 р. в цьому будинку розмістилася Філармонія. Завдяки енергії та ініціативі Абрама Михайловича Гака в 1950 році тут створюється симфонічний оркестр, але в 1955 р. він був розформований.

1945-1976 рр. частину будинків займав Сумський художній музей.

Нині обласна філармонія.

На сцені залу філармонії співав хор Валерія Полянського і Віктора Іконніка, грав знаменитий Святослав Ріхтер, співав і танцював ансамбль Дмитра Покровського.

Сьогодні Сумська обласна філармонія має одне приміщення, яке складається з адмінкорпусу з концертним залом на 530 глядацьких місць та дзеркалом сцени.

Філармонія має два концертних роялі – «Петроф» та «Август ферстер». Із Троїцького собору до залу філармонії перенесено орган.

Зал філармонії унікальний в акустичному відношенні та оформленні.

За час існування філармонії тут працювали творчі колективи, серед яких симфонічний оркестр, академічна хорова капела, струнний квартет, естрадна група, лекторій та бригада.

Сьогодні творче обличчя обласної філармонії – це творчі колективи, такі як оркестр старовинної та сучасної музики «Ренесанс», ансамбль пісні і танцю «Славія», лекторій на група під керівництвом Володимира Серебрякова, тріо бандуристок, молодіжний вокальний ансамбль «Елегія», концертна бригада під керівництвом Людмили Демченко, молодіжний вокально-інструментальний ансамбль, ансамбль народних інструментів, інструментальне тріо, чоловіче вокальне тріо «Ностальгія», та окремі творчі особистості – соліст органіст, Заслужений артист України Михайло Чичерін, солістка-вокалістка Людмила Рекуненко, соліст-вокаліст Валерій Козупиця.

За останні роки філармонія значно активізувала своє творче життя. З 1993 року у місті Суми на базі філармонії було проведено 20 міжнародних фестивалів органної, камерної та джазової музики – Органум, Бахфест, Джаз-фест – в яких приймали участь артисти із 19-ти країн світу: України, Австрії, Білорусі, Голландії, Італії, Канади, Росії та ін.

Сумчан радували своїм талантом органісти: Євгенія Лісицина (Латвія), Юліан Гембальські (Польща), Олег Янченко (Росія), Ерік Лебрен (Франція); ансамблі: Київський квартет саксофоністів Concerto Polacco; камерні хори «Київ» та «Глорія»; співачка Ольга Пасічник (Польща), піаніст Олексій Природний (США) та багато інших.

Під час фестивалів проходили виставки художників, скульпторів, фотографів, архітекторів України, Франції, Голландії.

Організації та проведенню фестивалів сприяють посольства Нідерландів, США, Польщі, Австрії, Фінляндії, Французький культурний центр в Україні, Гете-Інститут, швейцарська фундація Pro Heltia.

 

Будинок - музей А.П. Чехова

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Будинок-музей А. П. Чехова у місті Суми — музей російського письменника Антона Чехова (1860–1904) у Сумах (район Луки), колишня садиба родини Линтварьових, де в період з 1888 по 1889 рр. проживав письменник.

Садиба Линтварьових (1880-1890-ті рр.)

Автором проекту садиби вважають харківського губернського архітектора П Ярославського.

Головний будинок є типовим представником «дворянських гнізд» XVIII–XIX ст. На фасаді, між боковими виступами, знаходиться відкрита тераса, на іншій стороні будинку — невеликий балкон.

Один із флігелів будинку дерев'яний, одноповерховий. Приміщення розраховувалося на п'ять кімнат та передпокій. Парадний вхід по боках оточений шістьома колонами, що теж є традиційним для таких споруд. Між двома середніми колонами прибудований вхідний тамбур, над яким знаходиться фронтон трикутної форми.

Інший флігель цегляний, триповерховий. Баштовидна споруда з високим цоколем та двома основними поверхами.

Основним архітектурним стилем садиби є класицизм.

Влітку 1888–1889 рр. в дворянській садибі поміщиків Линтварьових жив та працював у західному флігелі російський письменник, драматург А. П. Чехов. Саме тут, на Луці, де нині розташований музей, Чехов приймав хворих та написав оповідання «Неприємність». Спогадами про перебування в будинку Линтварьових овіяні твори письменника «Іменини», «Нудна історія» та п'єси «Чайка», «Лісовик».

Влітку 1889 року на Сумщині помер від туберкульозу брат Антона Павловича художник Микола Чехов. Він похований на Лучанському кладовищі. Могила збереглася.

Востаннє Антон Чехов перебував на Луці в серпні 1894 року.

Дім-музей відкритий до 100-ї річниці від дня народження великого російського письменника 29 січня 1960 року. Ще в 1950-х рр. було встановлено мармурову дошку, на якій містився напис: «У цьому будинку в 1888–1889 рр. жив і працював великий російський письменник Антон Павлович Чехов».

Сам Антон Павлович так згадував про своє перебування на Сумщині:

«Крім природи ніщо не вражає мене так в Україні, як загальний достаток, народне здоров'я, високий ступінь розвитку тутешнього мужика, який і розумний, і релігійний, і тверезий, і моральний, і завжди веселий і ситий»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Пам'ятний знак «Сумка»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Пам'ятний знак «Сумка» — символічний пам'ятник у місті Сумах, що є оригінальним відтворенням популярної міської легенди, і який від часу встановлення (травень 2008 року) сам перетворився на один із символів Сум.

Пам'ятний знак «Сумка» являє собою оригінальну скульптурну композицію, центральним елементом якої є колодязь-фонтанчик, над яким встановлено арку (знак небесного склепіння, безкінечності). З арки звисає сумка (торбина) з грошима і тризубим гаком, а з неї начебто «витікає» річечка Сумка. На арці праворуч — зображення Воскресенської церкви, а ліворуч — Спасо-Преображенський собор.

Сумка з грошима зі стікаючими краплинами життєдайної води не лише образно подає місцевий переказ, а сама́ по собі символізує джерело життя і достатку, має стати талісманом благополуччя Сум.

Пам'ятний знак доповнює карта Сумської області, на якій він встановлений. Карту викладено з маленької квадратної плитки, і розміщених на ній табличок всіх районних центрів області.

Автори ідеї пам'ятного знаку «Сумки» — журналіст, письменник уродженець Сумщини Микола Гриценко і сумчанин директор видавничого регіонального центру «Собор» Тимченко Григорій Федорович. Скульптор — випускник Київської художньої академії Олексій Шевченко. Пам'ятний знак «Сумка» є подарунком місту до Дня Європи від Сумського (міського) земляцтва в Києві.

Садиба Суханових-Сумовських

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Меценат і один з найбагатших сумських купців Н. Суханов побудував чудове двоповерхова будівля в 1895 році.   Пам`ятка привертає увагу красивим фасадом, прикрашеним балконами, пілястрами, ліпниною, двухцветовой гамою поверхів, рельєфними виступами.

Розкішне маєток вже в той час було оснащено електричним освітленням і хорошою технікою. Садибний будинок разом з господарським корпусом і конторою розташований у парку, який огороджують фігурні решітки та ковані ворота.   Садиба з`єднана з конторою підземним ходом.

 Наступним власником маєтку стала сім`я І. Сумовська, а трохи пізніше в садибі розмістилися більшовики. Свого часу тут був штаб Червоної армії, комітет міської партії і навіть дитячий сад.

В кінці 20 століття садиба перейшла в руки офісних співробітників і організацій. В даний момент приміщення маєтку розділені на частини, в яких розташовані інститут прикладної фізики, банківська академія та відділ УБОЗ.

 

 

 

 

 

 

 

Молодіжний центр «Романтика»

Молодіжний центр «Романтика» — молодіжний центр у місті Суми, загальною площею 2263 кв.м. Збудований 1987 за проектом архітектора Юрія Кобилякова. Наприкінці 1980-тих тут працювали творчі студії, дискотеки, конкурси бальних танців. З 2017 року будівлю почали реконструювати, і у жовтні 2020 року, оновлений молодіжний центр знову був відкритий для відвідувачів.

Будівля танцювального залу розташована по сусідству з готелем «Суми» на обширному зеленому газоні над річкою Сумкою. Обернена головним фасадом на південь, вона замикає перспективу вулиці Героїв Сумщини при русі від Харківського моста. Візуально беручи участь в архітектурному ансамблі площі Незалежності, будівля територіально тяжіє до паркової зони, з дитячим парком «Казка» буде зв'язана пішохідним містком через Сумку.

Архітектурно будівля має нагадувати скриньку ювелірної роботи. Прямокутна в плані, вона підкреслено розділена на два поверхи. Перший — невисокий, строгий, з невеликими квадратними віконними отворами — облицьований червоним гранітом і служить основою для високого, з широкими віконними отворами другого поверху. По всьому периметру на рівні другого поверху будівлю опоясує широкий балкон із фігурними поручнями. Вінчає будівлю потужний крилоподібний, з великим винесенням карниз, що спирається на рельєфний пояс, що складається з невеликих накладних арок з витонченими світильниками в кожній. Другий поверх оброблений світлим кам'янистим тиньком і домінує в архітектурі. Вхід оформлений тонкою, ніби ширяючою аркою з декоративною композицією на рівні вікон другого поверху, виконаною з рельєфно зігнутих металевих листів.

На першому поверсі розміщувались вестибюль, гардероб та інші підсобні приміщення. Темна гранітна підлога, світлі стіни зі штучного мармуру, оригінальні люстри роблять інтер'єр сучасним і парадним. Другий поверх був весь відведений під танцювальний зал із паркетною підлогою, мобільними зручними кріслами для відвідувачів. Світлове оформлення було зроблене із застосуванням лазерної техніки.

 

Петропавлівська церква

 

 

Церква в ім’я Святих Апостолів Петра і Павла зведена в стилі пізнього класицизму. На початку ХІХ ст. тут розташовувалася місцева богадільня, де знаходилася домова церква Святого Іоана Предтечі, збудована на кошти сумського промисловця і мецената Івана Харитоненка.

13 червня 1839 р. було отримано дозвіл на будівництво церкви на честь святих Апостолів Петра та Павла. У 1840 р. був затверджений проект майбутнього храму.

Будівництво відбувалося за кошти прихожан та благодійників. З причини великих пожеж, що сталися в місті Суми у 1839–1840 рр., будівництво церкви загальмувалося. Підрядчиком, який взявся за справу зведення храму, став вільновідпущений Петро Щербаков. Куратором будівництва від Сумського духовного правління став протоієрей Петро Мерецький.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Іоанно-Предтеченська церква

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

В 1687 сумський полковник Герасим Кондратьєв заснував в слободі Луці неподалік від Сум жіночий Іоанно-Предтеченський монастир, де 1691 побудовано однойменний дерев'яний храм. Старовинний український монастир ліквідовано російською владою 1787 під час секуляризації. На його місці 1837 коштом родини місцевих малоросійських дворян Линтварьових збудовано нову кам’яну тридольну церкву з дзвіницею як парафіяльний храм для жителів слободи Лука і села Баранівка. 1907 до церкви добудовано два бокових вівтаря: на честь Святої Трійці та Іоанна Предтечі.

Церква знаходиться на північно-східній околиці Сум, що має історичну назву слобода Лука, і є її архітектурною домінантою: її можна добре бачити від берегів річки Псел, з залізниці, з Липенського городища^[3]. Церква разом із садибним комплексом Линтварьових складає єдиний історико-культурний простір, хоча маєток відстоїть досить далеко від неї. Храм представляє із себе кам'яну однобанну церкву з дзвіницею, територія церкви обмежена стіною з двома кованими орнаментальними воротами кінця XIX ст.

Через прибудови церква є прямокутною в плані, дев’ятидольною, чотирьохстовповою, з прямокутним вівтарем, що не виділяється ззовні, та двоярусною дзвіницею над західним притвором та чотирьохколонним портиком тосканського ордеру на західному фасаді.

Додаткові входи, кожен з яких веде в певний бокових вівтар, з обох сторін портика акцентовані трикутними фронтончиками. Дзвіниця є четвериком , що прорізана  великими арочними отворами дзвону. Четверик увінчана циліндровим підбанником із сферичною банею івисоким шпилем. Середохрестя увінчано сферичною банею на циліндровім підбаннику, що опирається на підпружні арки та широкі трапецієподібні сферичні вітрила. Усі бокові ділянки перекриті хрестовими склепіннями. Під церквою є підвал.

Храм побудовано в стилі пізнього провінційного класицизму. Зовнішній ордерний декор єдоситьскромним: ніші, лопатки і пілястри, руст та карнизи на модульонах. Арочні вікна центрального підбанника розміщено в неглибоких прямокутних нішах. Підбанник вінчає гладкий і блискучий фриз і карниз на модульонах. Вівтар акцентовано на східному фасаді пілястровим портиком та фронтоном.

Будівля церкви є кам’яною з червоної цегли на вапняно-пісковому розчині, всередині та ззовні крім північного і південного фасадів храм побілений. Дах і бані по дерев’яним стропилам і кругам вкриті покрівельною сталлю. Підлога з дощок. Окремі малюнки, в тому числі «Євангелісти» у вітрилах, а також іконостас датуються другою половиною ХХ століття.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Костел Благовіщення Пресвятої Діви Марії

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Костел Благовіщення Пресвятої Діви Марії являє собою невеликий храм у готичному стилі, збудований з червоної цегли. Дах будівлі високий, повернутий торцем до вулиці. На бокових фасадах розташовані пілястри та стрільчасті вікна. Також над входом (центральним порталом костелу) міститься вікно-роза. Сам портал має цікаве архітектурне рішення і дуже схожий на портали середньовічних костьолів. На високому фронтоні розташована стрільчаста арка, на якій зправа та зліва містяться по одній невеликій башті.

З 1910-х років, коли було побудовано костел, залишилися чудові різьблені двері з металічними решітками. В інтер'єрі храму можна прослідкувати лише граційні пілястри в міжвіконних простінках, бо ніяких інших архітектурних оздоблень на внутрішніх стінах будівлі немає.

У 1890-ті Павло Іванович Харитоненко подарував ділянку землі німцям та іншим іноземцям, які відбудовували Суми в кінці XIX — поч. ХХ ст. і сповідували католицизм, для того щоб ті збудували католицький костел. Надалі він здійснював фінансову допомогу у будівництві цього храму.

1900-го року від земства було отримано дозвіл на спорудження костелу. У 1901 році почалося будівництво храму, проте через фінансові труднощі його було добудовано лише через десять років. Консекрував костел Могилевський вікарний єпископ Ян Ципляк, після цього храм отримав офіційний статус каплиці-філії Харківського собору Успіння Пресвятої Діви Марії.

За радянської влади костел був закритий. Під час Німецько-радянської війни, коли місто захопили німці, храм на деякий час був відкритий, адже більшість військовослужбовців були католиками. Після того як до міста повернулися радянські війська, костел був знову закритий.

З 1945 по 1953 роки будівлю використовували як обласний краєзнавчий музей, потім колишній костел став спортивним залом Сумського педінституту. У 1972 році храм був спортивним залом школи № 8. У травні 1994 костел Благовіщення Пресвятої Діви Марії був повернений вірянам. 1998 храм консекрував єпископ Я. Пурвінський. У 2000-их роках у костелі проводяться служби українською та англійською мовами, також при храмі діє католицький виставковий центр.

Меморіал «Загиблим воїнам-інтернаціоналістам»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Меморіал «Загиблим воїнам-інтернаціоналістам» у Сумах було відкрито 25 грудня 2004 року біля інституту ракетних військ і артилерії.

Меморіал присвячений 123 воїнам Збройних сил СРСР, загиблим в Афганістані в 1979—1989 роках, і приурочений до 15 річниці виведення Радянських військ з цієї країни. Біля підніжжя пам'ятника закладена капсула з афганською землею, привезеною ще наприкінці 1980-х з місць бойових дій. На мармурових плитах вигравійовано 123 прізвища сумчан, загиблих в Афганістані. В сквері поряд з меморіалом встановлено три одиниці бронетехніки і один військовий літак часів війни 1979—1989 років в Афганістані.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Монумент «Героям Сумщини»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Героям Сумщини» — монумент, який знаходиться у місті Суми, у сквері на Привокзальній площі, встановлений у 1967 році за активну участь у партизанському русі.

Монумент складається з двох частин. Перша — це скульптурна група з чавуну, що показує представників трьох поколінь, які об'єдналися для спільної боротьби з військами гітлерівської коаліції в часи другої світової війни. Друга частина — це 22-метрова стела, нижня частина якої укріплена трьома гранітними плитами чорного кольору.

  Автори:  скульптор Б. Нікончук, архітектор С. Тутученко, за участю арх. А. Дейнеки».

На плиті всередині знаходяться вірші П. Воронька:
Доки сонце світити буде
І хліб на землі родитись —
Сумщини вдячні люди
Героями будуть гордитись.

На плиті праворуч викарбувано:
знизу-справа — «За активну участь у партизанському русі, мужність і стійкість, виявлені трудящими Сумської області в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками в період Великої Вітчизняної війни і за успіхи, досягнуті в розвитку народного господарства».